Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ономастична лексика української мови

1.1 Загальна характеристика ономасіології

1.2 Класифікація ономастичної лексики

Розділ 2. Ономастична лексика поезії О. Забужко

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

оніми поезія забужко мова

Власні назви становлять невизначену кількість у лексичній системі української мови, тому різні аспекти їх практичного аналізу ще довго будуть не вичерпані. Зокрема, «вічними» є проблеми встановлення етимології давніх онімів, стандартизації нових назв, створення різнотипних загальнонаціональних ономастичних словників тощо. Дослідженням ономастики займалися такі мовознавці, як: В.О. Горпинич, І.М. Железняк, Ю.О. Карпенко, А.П. Непокупний, В.В. Німчук, Є.С. Отін, Ю.К. Редько, О.С. Стрижак, К.К. Цілуйко, П.П. Чучка та ін. Нинішня українська академічна ономастика розвиває науково-теоретичне підґрунтя, закладене в попередні роки, вдосконалюючи методику опису й дослідження онімного матеріалу. Фактично ядром української академічної ономастики є відділ ономастики Інституту української мови НАН України, у якому й зосереджена відповідно основна емпірична й теоретична база українського назвознавства. Тож, як ми бачимо, ця тема на сучасному етапі є актуальною. У контексті сказаного дуже важливою на сьогодні проблемою є опис і аналіз емпіричних фактів і даних спостережень на належному науковому рівні, оскільки неодноразово в колі самих ономастів та інших лінгвістів звучать заклики до посилення науково-теоретичного рівня досліджень з усіх основних розділів ономастики з огляду на певне зниження фаховості ономастичних робіт.

Ономастика -- це багатоаспектна наука, тобто вона досліджує назви не лише в їхньому історичному ракурсі, і якщо ономастичні дослідження спрямувати лише в цьому напрямі, це значить звузити дослідницькі можливості ономастики.

Отже, об'єктом нашого дослідження є ономастична лексика О. Забужко.

Предмет: ономастична лексика.

Метод роботи: описовий.

Мета роботи: простежити використання ономастичної лексики та виявити найсуттєвіші ознаки об'єкта дослідження.

Практична значущість: результати проведеного дослідження допоможуть схарактеризувати онімний простір творчості О. Забужко; робота формує навики для опрацювання та аналізу матеріалу.

Розділ 1. Ономастична лексика української мови

1.1 Загальна характеристика ономасіології

«У всесвіті існують різні індивідуальні предмети, що відображаються у людській свідомості і мають спеціальні мовні найменування, які є предметом окремої спеціальної лінгвістичної дисципліни - ономастики. Найменування індивідуальних предметів називаються власними назвами» [7, c.11 ].

«Систему власних назв поділяють на такі три групи:

1) назви реальних предметів;

2) назви уявних предметів; 3) назви гіпотетичних предметів» [7, c. 12]. «В історії розвитку лінгвістичої думки з давніх часів відмічалось дослідниками особливе місце власних назв у мові та вказувалось на їх відмінність від загальних назв» [7, c.11 ]. «Серед власних назв маємо виключно назви конкретним значенням, тоді як серед загальних назв трапляються назви з конкретним або абстрактним значенням» [7, c.12 ].

«Онімний простір українців формувався протягом тривалого часу. І сьогодні можна розглядати українську онімну лексику крізь призму історії українського народу (для кожної епохи характерний свій специфічний іменнимк), що, власне, і робить відділ ономастики» [1, c. 54].

«У всесвітній омонімії звичайно виділяють такі деталізовані мікросистеми: антропонімію, ойконімію, зоонімію, фітонімію, космохімію, астронімію, хрононімію, хрематонімію, міфонімію, документонімію, фанеронімію, власні назви засобів переміщення (пароплавів, поїздів, автомашин, лодок, яхт, літаків, космічних кораблів), сортові та фірменні назви, назви підприємств, установ, товариств, об'єднань, назви органів періодичної преси, назви свят, ювілеїв, торжеств, назви заходів, кампаній, назви творів літератури та мистецтва, назви стихійних лих, воєн тощо» [1, c. 54].

«У зв'язку з таким широким багатством різних груп індивідуальних предметів об'єктивної дійсності та їхніх найменувань на сучасному етапі розвитку лінгвістики ономастична наука являє собою цілий комплекс ономастичних дисциплін: антропоніміку, ойконіміку, зооніміку, топоніміку, урбоніміку, омоніміку, гідрохіміку, фітоніміку, космоніміку, астроніміку, астротопоніміку, міфоніміку, демоніміку, теоніміку, міфотопоніміку, міфохрематоніміку тощо. Система власних назв (онімія) у порівнянні із системою загальних (апелятивних) назв являє собою величезну комплексну групу онімних утворень з їхніми характерними різноманітними особливостями, з одного боку, і спільними словесними рисами, з другого» [7, c. 12].

«Одним із важливих загальнотеоретичних питань сучасної ономастики є детальне комплексне вивчення своєрідних особливостей системи власних назв - онімії. Для створення повної картини теоретичної і загальної (глобальної) ономастики необхідно насамперед вивчати питання теорії усіх класів власних назв, тобто розробляти питання теоретичної антропоніміки, зооніміки, топоніміки і всіх інших «німік», і тільки тоді можна приступати до остаточного вирішення генеральних теоретичних питань сучасної ономастичної науки в цілому» [7, c.13].

«Власні назви - це слова або словосполучення, специфічним призначенням яких є позначення індивідуальних предметів безвідносно до їх ознак, тобто без установлення відповідності між властивостями позначуваного предмета і тим значенням (або значеннями), яке має (або мало) дане слово або словосполучення» [7, c. 11].

«У кожній мові чітко протиставлено дві групи лексики -- апелятивну (загальні назви) й онімну (власні назви). Власні назви можна зарахувати до лексем, які в ізольованому вжитку виступають так званими знаками культури, тобто носіями певної культурознавчої інформації. Потрапляючи ж у конкретну мовленнєву ситуацію, вони набувають оцінності, передають емоційне ставлення мовця до дійсності через додаткові оцінні значення, пов'язані з характеристикою предметів, явищ, подій, з ідеологією, емоційним забарвленням імені» [1, c. 54].

«Художня публіцистика переважно фіксує явища заміни прямої назви власною, запозиченою з міфології, історії та літератури. Серед відібраних оцінних імен виділяємо декілька підгруп:

1) власні імена літературних персонажів або героїв фільмів;

2) імена конкретних людей - суспільно чи історично значущих осіб, а також

3) власні назви міст» [13, c. 26].

«Основна універсальна функція власних назв -- індивідуальне найменування окремих одиничних об'єктів. Інакше кажучи, загальні назви об'єднують певні однорідні об'єкти, узагальнюють їх, а власні, навпаки, їх диференціюють. Отже, оніми не пов'язані безпосередньо з поняттями, але вторинні щодо апелятивів. Спостережено також, що на граматичному й словотвірному рівнях мови між онімною та апелятивною лексикою існують певні відмінності, наприклад, те, що в певному мовному середовищі характерне для загальних назв, може бути відсутнім у сфері власних назв і навпаки. Це проявляється в оригінальних дериваційних моделях онімів, особливостях словозміни й правопису. Розрізняють різні макрокласи онімів:

1) антропоніми (власні особові імена людей);

2) топоніми (власні географічні назви), які поділяються на певні тематичні групи;

3) зооніми (клички тварин);

4) теоніми (власні назви різноманітних божеств);

5) міфоніми (власні назви міфічних істот);

6) космоніми (власні назви об'єктів зоряного неба);

7) ергоніми (власні назви організацій, виробничих та суспільних об'єднань);

8) хрононіми (власні назви відрізків часу, історичних подій);

9) хрематоніми (власні назви численних матеріальних предметів та витворів духовної культури);

10) поетоніми (різноманітні власні назви в художніх творах). Сукупність усіх власних назв становить онімний простір конкретної мови, який має свої самобутні ознаки, незважаючи на те, що оніми існують в усіх мовах світу. Якщо, наприклад, географічне середовище універсально визначає внутрішню форму багатьох топонімів, то вплив культури, історії того чи іншого народу, його соціального середовища на національний іменнимк може мати свої місцеві особливості. Ю.О. Карпенко слушно зауважує, що специфіку українського онімікону становить і його реєстр, і характерні фонетичні трансформації особових імен, суттєво відмінні від близькоспорідненої російської мови, і розмаїття зменшено-пестливих форм антропонімів, і різноманітні словотворчі засоби та їх продуктивність тощо. Характеризуючи сучасний український іменнимк, слід відзначити, що динамічні процеси найбільшою мірою зачепили три макрогрупи онімної лексики: антропоніми, топоніми, ергоніми» [1, c. 54]

Ознаки власних назв: «1. Номінативна функція - основна лексична функція назв в цілому» [7, c. 13]. «2. Можна говорити про наявність нормативності в межах власних назв. 3. У художній літературі використовуються власні назви для створення словесних художніх образів у всіх жанрах художнього слова. 4. Між окремими підгрупами власних і загальних назв нема постійної межі, власні назви можуть переходити в загальні і навпаки. Власні назви переходять у загальні, коли прізвищем або іменем людини названо її відкриття, винахід, виріб, або коли назви предметів чи явищ чим-небудь пов'язані з носіями власних назв типу: ом, ампер, вольт - назви фізичних одиниць за ім'ям учених і т.п. 5. Деякі утворення вживаються як і загальні назви, і як власні назви, що призводять до появи назв омонімів, наприклад: жовтень (місяць) і Жовтень (Велика Жовтнева соціалістична революція), що теж ріднить ці назви. 6. Власні назви утворюються на базі словотвірних ресурсів рідної мови (літературної і діалектної), або можуть запозичатися з інших мов. 7. Власним назвам властиві різнотипні абревіатурні утворення». [7, c. 14] «8. Здатність бути власною назвою властива значно більшому колу слів, ніж здатність бути загальною назвою. До складу власних назв входять і прикметники, і числівники,і прислівники, і дієприкметники, і навіть особові форми дієслів. Серед конкретних назв найчастіше забуваються власні назви. 9. Власні назви побутують у літературній і діалектній мові, причому у літературній мові представлені не всі ономастичні моделі, наявні у діалектах. Власні назви є джерелом вивчення історії мови, і всі вони перебувають у тісному зв'язку з історією народу. 10. На сучасному етапі розвитку відносно молодої ономастичної науки вже можна говорити про спеціальні ономастичні універсаліїї, що «являють собою своєрідні риси, властиві всім або багатьом назвам різних мов, і спільні закономірності, у відповідності з якими розвиваються ономастичні системи. Ці універсалії ґрунтуються на здатності людини відбирати і закріпляти у власних назвах типові екстралінгвістичні явища і на типовості значень і відношень, виражених у будь-якій мові, але за допомогою різних засобів» [7, c. 15]. «11. Власні назви не позначають, а називають відповідні особи чи предмети (реальні або уявні). 12. Власні назви залежні від позалінгвальних факторів. Вони формуються не лише лінгвальними, але й позалінгвальними соціальними, юридичними та історичними, а то й мовно-географічними факторами, тенденціями і закономірностями. 13. Власна назва - явище соціальне більшою мірою, ніж загальна назва. Власна назва поряд із чисто лексичним компонентом у своїй смисловій структурі поєднує ще й компоненти ексталінгвальні (естетичний, афективний, морально- і соціально-оцінний)» [7, c. 15]. «14. Власні назви відрізняються від загальних обсягом і характером закладеної в них мовною практикою інформації, а також специфікою лексичних парадигмемних груп. 15. Власні назви зв'язані з конкретним предметом через поняття їх відповідного родового географічного значення (міста, села, хутора, ріки тощо). Цей зв'язок власної назви опосередкований через названий предмет. 16. Власні назви мають інтернаціональний характер, тому, звичайно, вони не перекладаються. 17. Омоніми, що виявляються у межах власних і загальних назв, являють собою окремі самостійні слова. 18. Власні назви переходять із однієї мови в іншу не лише в результаті живомовного контактування, а й через літературу, словники, карти тощо. 19. Власні назви, за винятком астрономічних назв, можуть повторюватись на різних мовно-географічних ареалах. 20. Власні назви характеризуються підвищеною предметністю, тобто вони тісніше пов'язані з об'єктами, які вони називають. 21. Власні назви - переважно іменникові утворення, що вживаються самостійно або у словосполученнях і тяжіють до субстантивності. 22. Частотність уживання власних назв і загальних неоднакова. В ономастиці відзначається, що для окремих часто вживаних власних назв частотність уживання набагато вища, ніж для більшості маловідомих і маловживаних онімів нижча, ніж для різних апелятивів, а для більшості маловідомих і маловживаних онімів нижча, ніж для різних апелятивів. 23. У власних назвах превалює предметна співвіднесеність, при цьому оніми сигналізують і про відповідне апелятивне значення (ріки в гідронімах, гори в омонімах тощо). 24. Зв'язок власної назви з понятійною сферою досить своєрідний, опосередкований. 25. Можливість участі власних назв у синтаксичному функціонуванні обмежені; вони здебільшого вживаються у називному відмінку. Крім того, за винятком топонімів, омонімів та гідронімів, власні назви не виступають у ролі обставин. 26. У сфері власних назв відсутня антонімія. Це пояснюється тим, що власні назви мають тісний зв'язок з об'єктом» [7, c. 17]. «27. Власні назви з їх номінативно-ідентифікуючою функцією вважаються неповноцінними, тобто «недостатніми структурами», або ще «розпізнавальними знаками». 28. Власні назви, як правило бувають: унінумеральні, які об'єднують: сингулярні, що вживаються тільки в однині, наприклад: Київ, Крим, Урал; плюральні, що вживаються тільки у множині наприклад: Карпати, Березняки, Великі Луги; абінумеральні, які об'єднують власні назви, вживані як в однині, так і в множині, наприклад: Михайло Петрович Кучеренко і Михайло (Петрович), Іван (Григорович), Микола (Іванович) Кучеренки. 29. Власні назви у цілому менш відомі мовцям, багато імен відомі лише окремим спеціалістам. Власні назви містять у собі запозичення» [7, c. 17].

«Твори гумористичного чи сатиричного скерування ліпше досягають

мети, якщо викликають у читача регіт чи бодай посмішку. Досягається цей ефект (якщо досягається) як позамовними (зображення комічних подій, ситуацій тощо), так і мовними засобами. Останніх - утім, як і перших - безліч. І серед них не останнє місце посідають власні назви» [5, с. 19].

«Можемо, отже, спокійно повертатися до ономастики: у гуморі та сатирі це дуже сильний засіб. Утім, у різних авторів він звучить з різною силою і різним ступенем дотепності. Найпростіший прийом тут - надання персонажам чи географічним об'єктам, установам тощо комічних наймень, бажано пов'язаних з заняттями, прикметами, властивостями денотатів. Пор. в О.Онищенка: редактор Нечитайленко, поет Перепічка, у М. Білкуна: ідеальний колгоспник Доброчеснотний, а ледар, хоч і не безнадійний - Ледарчук, шинкар Дурибога, купець Свинякин. Загалом це нагадує підхід до наймень в епоху класицизму, зокрема онімічні утворення Д.Фонвізіна» [5, с. 26].

«Взагалі кажучи, обсяг і параметри гумористичної сили власних назв як слід ще не встановлені. Серед ономастів утвердився погляд, що онімія гумористичної (і так само дитячої) літератури - то система простеньких, прямолінійних прийомів. Дослідники вдалися до онімії серйозної прози та поезії і одержалитам чимало здобутків. Однак скептичний погляд на гумористичну (і дитячу) ономастику є хибним. Там немало своїх складнощів і проблем, чимало невирішеного чи й просто не відкритого. Глибина літературного використання власних назв залежить не від жанру чи напрямку, а від таланту письменника» [5, с 25].

1.2 Класифікація ономастичної лексики

- Антропоніми: «загальновідомо, що власні особові назви відіграють у житті кожного індивіда й суспільства в цілому дуже значну роль, адже ім'я людини -- це родинний і соціальний знак, який супроводжує її протягом життя (а багатьох і після смерті, як-от різні меморіальні назви) в різних сферах буття. Мовна культура, що реалізується у сфері особових назв, ґрунтується, з одного боку, на мовних чинниках, а з другого -- на позамовних. Оскільки власна назва загалом, а особова зокрема -- це передусім мовна одиниця, то й основну роль у її функціонуванні повинні відігравати закони мови. Йдеться, безумовно, про літературну мову як наддіалектний стандарт, що об'єднує всіх членів суспільства. У контексті сказаного основної ваги набуває поняття літературної норми, яка відокремлює те, що стосується літературного слововживання, від того, що стоїть за його межами. Відхилення від норми у сфері антропонімної лексики сучасної української мови найбільшою мірою проявляється у відмінюванні особових назв; творенні форм кличного відмінка; творенні імен по батькові; відтворенні українських антропонімів російською мовою і навпаки тощо» [1, c. 55]. «В українському офіційно-діловому мовленні закріпилася трилексемна формула іменування особи -- ім'я, ім'я по батькові, прізвище» [1, c. 56].

«Доцільним вважаємо також звернути окремо увагу на питання розрізнення в сучасній ономастиці понять «українські особові імена» та «особові імена українців». Значно ширше воно розкрите дослідниками на прикладі антропонімної категорії прізвищ. На думку Ю. Редька, українськими варто вважати всі прізвища осіб української національності. При цьому науковець обгрунтовує недоцільність врахування етимологічного чинника для поділу прізвищ на українські та неукраїнські, і до українських послідовно зараховує всі прізвища іншомовного походження, носіями яких є українці. На противагу йому, відомий український ономаст П. Чучка неодноразово підкреслює актуальність такого поділу в багатьох своїх дослідженнях. Він зауважує, що поняття «прізвища українців» акумулює в собі вказівку на національну належність носія, тому логічно зараховувати до цієї групи всі без винятку прізвища осіб української національності, якщо їх носії вважають себе українцями. Натомість підставою виділення групи «українські прізвища» є саме етимологічний фактор. До таких П. Чучка відносить лише ті прізвища, що утворені засобами та способами українського словотвору від слів української мови» [16, с. 124].

«Визначальною диференційною ознакою антропоніма є його функціонування як засобу задоволення фундаментальної комунікативної потреби в ідентифікації конкретного індивіда з-поміж багатьох йому подібних» [16, с 125].

- топоніми: «Топоніми об'єднують різні класи назв географічних об'єктів -- населених пунктів (ойконіми), річок, потоків (гідроніми), вулиць, проспектів (урбаноніми) тощо. У сфері функціонування цієї групи власних назв теж чимало відхилень від норми, що не сприяє підвищенню рівня культури мови й загалом культури держави. Звернімо увагу на такі проблемні аспекти: відмінювання і правопис власних географічних назв; творення відтопонімних прикметників; перейменування власних географічних назв. В українському топоніміконі виділяється група складних назв поселень на зразок Кам'янець-Подільський, Рава-Руська» [2, c. 56]. «В українському топонімному просторі функціонують назви, для означення яких часто використовуємо номенклатурні слова на зразок місто, село, річка та ін., наприклад: місто Київ, річка Дніпро, село Мар'янівка» [1, c. 57]. «Одним із дошкульних питань топоніміки залишається сьогодні питання про перейменування назв поселень або так званих малих топооб'єктів у межах населеного пункту. Цей процес особливо актуалізувався з часу здобуття Україною державної незалежності після тривалого її перебування в складі інших держав. Ішлося про усунення з топонімного простору України слідів колишньої політичної та культурно-мовної залежності, що найбільш відчутно проявилася після Другої світової війни, коли «вся Україна стала однією із соціалістичних республік Радянського Союзу, і процес онімної номінації повністю підпорядковувався вимогам марксистсько-ленінської ідеології. Там, де тільки було можливо, реалізовувалася установка на увічнення комуністичних ідеалів, партійних лідерів і героїв соціалістичної держави». Дослідники слушно відзначають, що найбільшою мірою цей процес охопив сферу урбанонімії (урбанунім -- різновид топоніма; власна назва будь-якого топографічного об'єкта в межах міста), щоправда, з різкою відмінністю між західним і південно-східним регіонами нашої країни. «...У процесі перейменування вулиць, проспектів, площ і т. ін. [на заході України. -- С.В.], крім відновлення попередніх назв, стали досить широко використовуватись імена, пов'язані з вітчизняною історією та культурою... У містах південно-східного регіону процеси перейменування відбувалися досить повільно. Центральні вулиці й площі або й уся урбаноніміка [точніше урбанонімія; урбаноннміка -- підрозділ топонімії, що вивчає урбаноніми. -- С.В.] більшості міст регіону й досі лишається під назвами ім. Леніна, Карла Маркса, Рози Люксембург, Радянська тощо» [13: 166 ].

Проте й сьогодні в західноукраїнських областях, де спостережено вищий рівень національної свідомості, порівняно зі східними й південними, також трапляються не те що вузько-ідеологічні назви вулиць, площ, але й назви населених пунктів, наприклад: селище Жовтневе (м. Нововолинськ Волинської обл.), с. Радянське (Кременецький р-н Тернопільської обл.). Критерієм об'єктивності й політичної незаангажованості в розв'язанні цієї проблеми мало б стати розуміння того, що кожна назва -- це закодована в слові історія, своєрідний пам'ятник нашій минувшині й нашим предкам, адже зі зруйнуванням імені зникає значний пласт культури [15: 100].

Отже, вирішальну роль в оціненні процесу перейменування відіграє все-таки позамовний чинник -- світоглядний, культурний, громадянський, патріотичний, оскільки людям не байдуже, як названі вулиці, на яких вони мешкають. Разом із тим сьогодні на порядку денному постає проблема вибору нових географічних назв для тих чи інших топооб'єктів у межах міста (площі, станції метро тощо). У цій ситуації слід опиратися на глибоке вивчення місцевої історії, суспільні й культурні традиції, здоровий глузд, а також мовну компетентність, не забуваючи при цьому про різноетнічний склад населення багатьох регіонів» [1, c. 58].

Ергоніми: «Останнім часом дедалі більшу увагу дослідників привертають так звані нетрадиційні класи власних назв, зокрема ергоніми, фірмоніми, що зумовлено, очевидно, їхнім мобільним реагуванням на вплив позалінгвальних факторів у процесах номінації. Визначальну роль у найменуванні назв організацій, різних виробничих і суспільних об'єднань, приватних фірм тощо відіграють такі чинники, як суб'єктивні смаки та вподобання найменовувачів, незвичність відповідного оніма, порівняно з іншими, зрештою, мода, що зазвичай мінлива і т.д. У сучасній ергонімії досить помітна тенденція до творення власних назв підприємств на основі чужомовних лексем, або, як її називає М. Романюк, вестернізація, наприклад: ТзОВ «БМ-Трейд», КП «Стайлінг ЛТД» й ін. Таку популярність транслітерованих і транскрибованих іншомовних назв спричинила низка чинників, а саме: демократизація українського суспільства, на тлі якої активізувалися контакти українців із Заходом на міждержавному й приватному рівнях, а також трудова міграція багатьох наших громадян переважно в країни Західної Європи, особливо поширена, за іронією долі, на заході України» [1, c. 59].

«Ергоніми відзначаються багатством тематики та широтою сфери вживання. До цієї групи онімної лексики належать і власні назви політичних партій. Дослідник М. Торчинський пропонує використовувати на їхнє позначення спеціальний термін - партіонім, поєднаний із ергонімом (загальний термін на позначення всіх відомих об'єднань людей) родо-видовими відношеннями. Українські партіоніми є перспективним матеріалом лінгвокраїнознавчого дослідження, адже, по-перше, цей пласт онімної лексики ще не вивчали, а по-друге, він є важливим джерелом для ознайомлення з політичним простором України, законодавчою та виконавчою гілками влади, керівними органами, частково ідеологією найпопулярніших партій. Ця група онімів репрезентує важливу національно-культурну інформацію про українську політичну дійсність і, таким способом, задовільняє пізнавальні потреби іноземного слухача» [17, c. 102].

«За структурними моделями ономастичного маркера можна виділити такі партіоніми: однокомпонентні (Авангард, Відродження, Віче, Русь, Союз, Справедливість); двокомпонентні (Велика Україна, Інформаційна Україна, Київська Русь, Спільна дія); трикомпонентні (Партія місцевого самоврядування, Партія сильної влади); багатокомпонентні (За добробут та соціальний захист народу, Захист місцевих інтересів народу, Партія захисту прав людини). Очевидно, позитивним є явище активного використання мотивованих назв, які безпосередньо чи опосередковано вказують на характер діяльності чи відображають функції відповідної політичної партії: Всеукраїнська партія духовності і патріотизму, Партія відродження села, Українська морська партія та ін. Немотивовані - не містять інформації про коло діяльності та суть названого об'єкта: Інтернет-партія України, політична партія «Праведність», політична партія «Совість України», Українська партія та ін. У складі назв політичних об'єднань використовується лексема Україна та похідні слова і словосполучення: політична партія «Наша Україна», Прогресивно-демократична партія України, Українська партія честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, політична партія «Самоврядна українська держава» та ін. Компонент український може замінюватися лексемами держава, громада, батьківщина, вітчизна, країна, республіканська, наша, регіонів: політична партія «Нова країна», політична партія «Єдина країна» та ін. Засвідчено дублетні (Соціал-демократична партія України - Українська соціал-демократична партія), подібні (Всеукраїнське політичне об'єднання «Єдина родина» - партія «Родина», Всеукраїнська козацька партія - політична партія «Партія козаків України»; партія «Київська Русь» - партія «Русь»), неоднозначні назви (які складно ідентифікувати) (політична партія «Права воля України»), а також гру слів (партія народної дії «Надія»). Низка назв політичних партій утворена внаслідок абревіації: ініціальної - БЮТ (Блок Юлії Тимошенко), НДП (Народно-демократична партія), ОУН (Організація українських націоналістів), ПЗУ (Партія зелених України), СДПУ (Соціал-демократична партія України); складового типу - ПаЖУ (партія «Жінки України»), СелПУ (Селянська партія України), ДемПУ (Демократична партія України); змішаного типу - Євротурбота (політична партія «Євротурбота»), Демсоюз (партія «Демократичний союз»).

Явище абревіації впливає на виникнення дублетних назв. Деякі абревіатури, які утворені з початкових звуків складеної назви політичної партії, за формою збігаються із загальновідомими словами: НЕП (Народна екологічна партія) - неп (нова економічна політика). Крім офіційно зареєстрованих абревіатур партіонімів, відомі їхні розмовні варіанти, на зразок «ріпка» (партія «Реформи і порядок»), «відро» (Партія регіонального відродження України (попередня назва Партії регіонів)), які треба розглядати лише як один із можливих результатів журналістської мовотворчості. Шляхом метафоричного перенесення утворено партіоніми Зелена екологічна партія України «Райдуга», Зелена партія України, Партія зелених України, політична партія «Зелені». Для розуміння образних метафор потрібна наявність у реципієнтів фонових знань, на яких ґрунтується денотативне значення цих метафор, а також соціокультурних знань, щоб декодувати їхній смисл» [17, c. 104].

«Проблема презентації ергонімів, зокрема партіонімів, у лінгвокраїнознавчому словнику є актуальною, адже ця тематична група лексики не зафіксована у лексикографічних джерелах, де б можна було почерпнути про них мінімальну інформацію. Кодифікація цього пласту онімів є виправданою й пов'язана передусім із потребою сформувати лінгвокраїнознавчу компетенцію іноземця» [17, c. 105].

Гідроніми: «Географічні назви, зокрема гідроніми (назви водних об'єктів), належать до найдавнішого прошарку лексики в будь-якій мові, у зв'язку з чим вони зберігають багатовікову лінгвальну та екстралінгвальну інформацію. Невипадково гідроніми активно залучаються до розв'язання такої загально-гуманітарної проблеми, як етногенез і глотогенез слов'ян» [10, с. 123]. «Гідронімам ще з давніх часів приділяється особлива увага істориків та лінгвістів. Гідроніми (як і топоніми в цілому) належать до тих власних назв, що з'явилися найдавніше. Ще в прадавні часи в людей для кращого орієнтування серед довкілля виникала необхідність відрізняти одну річку, озеро, гору від інших. У наш час неможливо підрахувати точну кількість географічних назв, навіть у картографічних атласах не враховуються назви численних дрібних об'єктів (струмків, боліт, ставків тощо). До найбільш архаїчних відносять назви річок, тому їхньому дослідженню приділяється найбільша увага» [9, с. 40].

«Давній за походженням, пласт топоніміки гідроніми являють собою назви водоймищ - рік, озер, морів, потоків, боліт, колодязів тощо. Вони найстаріший, стійкий шар національної лексики, котрий розкриває неповторні особливості мови. Дослідники зазначають граничну конкретність означеність гідронімів на етнічних українських землях. Вони відображають далекі етапи розвитку історії нашого народу, починаючи з доісторичних часів. Українські гідроніми перебувають у тісному зв'язку з гідронімічною системою сусідніх і далеких народів. Іншомовні гідроніми в українській топоніміці посідають відносно незначне місце. Основу національної гідроніміки складають загальні слова різного змісту, всілякі власні назви. Гідроніми є досить важливим історичним джерелом, особливо коли немає інших прямих відомостей про історичне минуле даної території, народу. З доісторичних часів на основній території нашої держави гідронімів майже не перейменовували, хоча існували чужі назви на південних землях або ж чужоземна фонетична транскрипція національних гідронімів. Гідроніми є давніші за назви поселень з такими ж іменами і складають з ними одну систему: Богуславка-Богуслав, Володарка-Володарка, Корсунка-Корсунь, Прилука-Прилуки. Вони допомагають виявити географічні напрями і шляхи міграції їхніх носіїв на території України і визначити їхню роль в нашій історії. Найдавніші українські топоніми зокрема й гідроніми зафіксовані в письмових джерелах арабських, візантійських, римських та інших авторів. Вони допомагають окреслити етнічну територію українців, реконструювати ареали, які вони заселяли» [14, с. 235]. «Пам'ятки української писемності ХІ-XIII ст. зафіксували чимало гідронімів; які розкривають історико-географічну інформацію про нашу землю, вказують на існування корисних копалин, торговельних шляхів, переправ і бродів, повідомляють про флору і фауну нашого краю, розкривають живі особливості української мови. Отже, маємо щедрий матеріал для наукових висновків про найдавніші історико-культурні, антропогенні, мовознавчі особливості розвитку матеріальної і духовної культури українського народу» [2, с. 236].

Космоніми: «Небесні тіла в ономастиці позначають двома різними термінами - космоніми та астроніми. Було кілька спроб розмежувати ці терміни, остання з яких належить М. Торчинському: назви всіх небесних тіл - космоніми, а астроніми (гр. astron «зоря») - тільки назви зірок. Крім того, вчений запропонував і обґрунтував терміни для всіх небесних тіл та деталей їх рельєфу - усього 50 термінів. З цього загалу термінів, цілком вдалих, сумніви викликає тільки термін зодіоніми, який дослідник пропонує замість назви сузір'я. Гадаємо, що зодіоніми - то назви 12 зодіакальних сузір'їв, на яких ґрунтується астрологія. Всього вчені виділяють 88 сузір'їв, з яких 76 не є зодіонімами. Терміни з суфіксоїдом гідро- (гідровенусоніми, космогідроніми тощо) також можуть викликати деякі заперечення, бо води на обстежених планетах немає» [6, с 51].

«Астрономічні назви - не просто знаки для розрізнення небесних тіл. Вони є голосом історії, свідками минулого, дають уявлення про те, як у давнину розуміли небесні тіла, практично використовували зоряне небо для орієнтації в часі. Астроніми, безперечно, належать до основного фонду лексики. Це особливі мовні одиниці, які мають у своїй семантиці національно-культурний компонент, тобто вирізняються особливою країнознавчою репрезентативністю, багатством культурних, історичних асоціацій. Вони є носіями лінгвокраїнознавчої інформації, за допомогою якої лінгвістичний план переходить в етнокультурний. Саме цей аспект важливий під час вивчення української мови як іноземної. Процес становлення й еволюції форми називання астроніма тісно пов'язаний із звичаями й особливостями духовної культури народу, його історією. Назви сонце, місяць, зоря відображають поняття, сформовані носіями мови в процесі їхньої пізнавальної діяльності, і є позначеннями, або номінативними знаками, реалій, які їх оточують. У формуванні астронімів відображений розвиток людських уявлень про навколишню природу, зміни в її сприйнятті, оцінці її об'єктів» [14, с. 215]

«Астрономічна лексика як компонент мовної системи підпорядковується її закономірностям, але має низку специфічних ознак, які зумовлені семантикою. Астроніми сонце, місяць, зоря мають дуалістичну природу, тобто залежно від значення можуть уживатися то як власні, то як загальні назви: Сонце - сонце, Місяць - місяць, Зоря - зоря» [14, с. 215].

Теоніми: «Мова про Бога не є абстрактною, суто філософською спекуляцією про Абсолют, а постає на тлі переживаної дійсності, на тлі конкретного чи то

піднесення, чи болісного розчарування. Це, в свою чергу, призводить до того, що "поетична мова про Бога, як правило, не є “холодним” розумовим аналізом, але часто забарвлена емоційним пережиттям, почуттєвим напруженням чи натхненням". Найменування божеств, міфічних істот в українській мові відносять до класу теонімів як різновиду онімів. Мовно-функціональний простір онімного слова практично необмежений. Осягнення його на рівні національної мови, діалектного чи просторічного, професійно- чи сленгового континууму... не вичерпується хоч би тому, що в кожному випадку він відкритий для нових наукових інтерпретацій, що нині досить активно ведуться як у зарубіжному, так і в українському мовознавстві. В Енциклопедії "Української мови" подано таке визначення теоніма: "(від гр. teos - Бог, і onima - ім'я, назва) - власні імена богів, які існують у різних етносів (напр.: Перун, Лада, Зевс, Ра). В українській мові розрізняють язичницькі та християнські теоніми. Перші - вийшли з ужитку в період християнізації, вони відновлюються за літописами, фольклорними та етнографічними джерелами: Зевс, Лада та ін. Теоніми християнства мають більше літератури з глибокими мовознавчими розробками, що належать в основному до 19 ст."» [8, с. 219].

Зооніми: «Зооніми, або зоолексеми, є універсальними одиницями лексичного фонду будь-якої мови, з яскраво вираженою національно-культурною семантикою. У вузькому розумінні зоонім - це власне ім'я (кличка) тварини, наприклад, Мурка, Рекс [Словарь иноязычных слов]. У нашій роботі ми вживаємо термін "зоонім" у широкому розумінні, спираючись на думку, що зоолексеми (або зооніми) - це слова, які позначають назви представників тваринного світу» [12, с. 4].

«Крім цих лексем, які утворилися внаслідок прямої номінації, можлива також образна номінація, в результаті якої з'являються зооморфізми - назви тварин, вжиті в образному, метафоричному значенні. Зооморфізми виникають внаслідок асоціативного зв'язку між світом тварин і світом людей, для характеристики людської особистості. В основу зооморфізмів покладені асоціації щодо зовнішності, поведінки тварин, які зіставляються з образом людини» [12, с. 5].

Поетоніми: «Поетоніми, як термінологічні позначення власних імен у художньому творі, найкраще виявляють свою багатофункціональну сутність саме в поезії, де вони, насамперед завдяки літературному роду, специфіці мають, по суті, необмежені можливості щодо конотування, змістового та експресивного наповнення. І справжні майстри слова уміло користуються цими необмеженими можливостями поетонімів. У поетичних творах, в основному, відсутній сюжет, а тому в них переважають позасюжетні оніми, на відміну від прози, де власні назви позначають дійових осіб, персонажів. З огляду на це істотним є поділ літературних онімів на:

1) назви персонажів та реальних чи уявних об'єктів, описуваних у творі;

2) назви осіб й об'єктів, що не становлять предмету твору, а з'являються у якихось зв'язках, асоціаціях з описуваними у творі явищами. Усі поетоніми другої групи виконують виключно виразові, образні функції, яких є багато. Численна кількість зіставних функцій спирається на метафору і метонімію, але “власні імена при цьому не набувають нових значень, а лише розширюють можливості свого вживання” » [12, с. 23].

- хрононіми: «Традиційні календарні хрононіми - назви часових відтинків календаря - відносяться до змістового наповнення народного річного кола. Сюди зараховується народна інтерпретація назв свят, присвятків, сезонів, календарних періодів. Як специфічні номінанти відрізків часу, хрононіми пов'язані з концептом час» [15, с. 194].

«Відповідність найменування того чи іншого факту, який дав початок хрононіму може бути прямою (історичні хрононіми, наприклад, епоха визвольних воєн) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: Чистий четвер, Проводи), має точний часовий вираз (Щедрий вечір, Водохреща), а може бути в хронологічному плані неясним, розмитим (Майська весна - поліськ.)» [15, с. 194]. «Народні хрононіми пов'язані із циклічною моделлю часу: Великдень, Новий рік, Голодна кутя, Івана Купала, Покрова, Масляна, пилипівка, бабине літо, Зелена неділя та інші хрононіми повторюються щороку, хоч вони можуть також припадати на різні дати, як, наприклад, свята й присвятки, обряди й ритуали пасхального циклу (Масляна, заговини на Великий піст, Великдень, Проводи, Вознесіння, Трійця тощо). На відміну від народних, історичні хрононіми пов'язані із лінійною моделлю часу, де час протікає в напрямку із минулого в майбутнє (Полтавська битва, Чорнобильська трагедія, перебудова тощо). Ступінь онімічності календарних хрононімів нижчий за ступінь онімічності хрононімів історичних» [15, с. 194].

Фітоніми: «Фітонім розуміємо як «власне ім'я будь-якої рослини». Фітоніми, охоплюючи величезний лексичний пласт, є вагомою ланкою мови, оскільки вони відбивають давні знання про рослинний світ. Багато з них є донорськими зонами метафоризаційних процесів. Висока частотність використання фітонімів у поезіях свідчить про важливість ролі рослин у житті людини. Культурна цінність слова як символу полягає не тільки в його здатності зберігати й повідомляти історичну інформацію, а й сприяти творенню художніх образів, заснованих на метафоричному баченні світу. Мислення метафорами й метоніміями є органічним для підсвідомості та свідомості людини, як це було встановлено фрейдо-юнгівською школою інтерпретації символів на матеріалі вербальних асоціацій. У семантиці фітонімів процеси знаходять своє відображення наступним чином: отримання інформації різними каналами (зір, слух, смак, нюх, дотик), представлення отриманої інформації за допомогою різних моделей і структур, обробка інформації про зовнішній світ (метафора і метонімія). Передача інформації здійснюється непрямим способом, інформаційними каналами від покоління до покоління, від народу до народу у формі легенд, переказів та ін., що складає культурологічний аспект семантики фітонімів. Перенесення стереотипів рослинного світу на риси людської вдачі, дії, поведінку людини має метафоричну природу. Стереотипізація ознак рослин і закріплення їх за певним типом людей є подвійною, зворотною метафорою» [3, с. 14]. «Метафоричне вживання фітонімів стимулюється українською мовою, багатою на стилістично забарвлені слова, популярністю народних традицій, які активно відроджуються в Україні, а також схильністю українців до чуттєво-образного сприймання дійсності» [3, с. 15].

Розділ 2. Ономастична лексика поезії О. Забужко

Спектр ономастичної лексики у поезії О. Забужко включає в себе антропоніми - імена людей, топоніми - географічні назви, теоніми - назви божеств, зооніми - клички тварин; астроніми - назви небесних тіл, космоніми - назви зон космічного простору і сузір'їв, хрононіми - назви відрізків часу, пов'язані з істричними подіями, ідеоніми - назви об'єктів духовної культури, ергоніми -- назви об'єднань людей: товариства, організації, гідроніми -- назви водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота), етноніми -- назви народів, етнічних груп тощо.

Антропоніми. У поезії О. Забужко серед цього шару ономастичної лексики переважає одночленна модель, тобто офіційна форма імені, або його народно розмовні варіанти, прізвище або ж прізвисько: Люда, Олесь, Лариса, Катруся, Оксана, Сергій, Лесюня, Вітя, Марія, Маргарита.

а) Ах панунцю Катрусю,

До тамтої війни - як до літа,

Іще далі - до Києва,

А ще далі - чорніє розтруб…[4,с. 91].

б) Ну чи ж Ви не впізнали у трепетній цій Маргариті

Свою першу любов, котру друг Ваш звів з пуття?! [4, с. 137].

Але також присутня трикомпонентна форма (прізвище, ім'я та по батькові: Лариса Петрівна Косач-Мержинська), або антропонім, що складається лише з прізвища:

Що, як досі гуляють степом?

Що,як князь Острозький прийняв латинство?

Що, як Сталін і Гітлер померли в дитинстві,

а Полтавську битву виграв Мазепа? [4, с. 203].

Вживання того чи іншого антропоніма залежить також від ставлення поетеси до персонажа, тобто вживається форма «особове ім'я», як засіб інтимізаційний (для вираження авторських почуттів):

Катерино Михайлівно, панно Катрусю!

Стоячий «колнєжик»,

Пелюсткова шкіра блондинки

І рот недитинно-владний…[4, с. 91]

У деяких випадках імена відомих письменників або ж діячів культури можуть ставати ставати поетонімами. У такому разі варто чітко візначити межу між звичайним антропонімом та «художнім онімом», який має необмежені можливості щодо конотування, змістового та експресивного наповнення.

…і гнали поетів Платони

до дідька з цієї держави -

польські ринки,

американські дрінки,

Пілати, дипломати… [4, с. 180]

Якщо спробувати переосмислити звичайні антропоніми Платон і Пілат, то стане зрозумілим те, що мається на увазі тоталітарний період гноблення творчих людей, гоніння за ними, безжалісне правління людини-тирана…Можна на це дивитись по-різному, адже у цьому випадку семантика цих двох слів не буде однозначною. Антропоніми пройшли процес метафоризації, і таким чином набули додаткових рис.

Антропоніми в поезії О. Забужко переважно реальні, а не вигадані, тобто не є лише літературними героями. Це можуть бути імена відомих історичних постатей:

а) письменники

Лине «плач по империи», як написав би був Бродський,

Та схолов од плачу і, від'їхавши в Амхерст, - замовк. [4, c. 168]

б) політики

Що, як князь Острозький прийняв латинство?

Що, як Сталін і Гітлер померли в дитинстві,

А полтавську битву виграв Мазепа? [4, с. 203]

в) філософи, винахідники

Що ж лишається правжнім? Лиш кров. Але спосіб її добувати

Чи з чужого, чи з власного тіла утратив (вітайте Ніцше!) [4, с. 194]

г) співаки, актори

Задайте нам тему, Гарфункель, Сінатра і Преслі!

Туристи з Техасу, затупайте, входячи в раж! [4, с. 312]

Особлива роль тут належить міфонімам та біблійним іменам, оскільки певна частина з них - символи.

«Каїне, Каїне, де твій брат?»

(Справді, а де-бо він?..)

Хтось фіолетовий морок простер

На світ - аж ступити незмога…

Каїне. Каїне, хто ж ти тепер -

Без Авеля, брата свого?[4, с. 156]

Теоніми. До біблійних імен відносимо іменування Божого сина Ісуса Христа.

Останній крик розп'ятого Христа.

В блідім диму, поверх в'язниць і скіній,

Поверх на лиця впалої золи -

Вона. Марія. Відьма і - грекиня![4, с. 39]

Хрононіми. Якщо розглядати традиційні календарні часові відтинки, то сюди можна зарахувати назви народних свят, сезонів, календарних періодів:

Це станеться, принце (кашель в партері):

Свят-вечір, як вузол, розв'яже зима.[4, с. 44]

Тлумачення народного хрононіму Свят-вечір на різних територіях України своєрідний: Святий вечір, Свят-вечір, Різдвяний вечір, Канун, Вілія, Перші Коляди, Перва Кутя, Голодна кутя, Багата кутя. Тиждень після Трійці називається: Святий, Троєшний, Гряний, Зелений, Русальний, Майовий.

На відміну від народних, історичні хрононіми пов'язані із лінійною моделлю часу, де час протікає в напрямку із минулого в майбутнє:

а) Як люстро без глянсу, як пліснявий мур Ренесансу.[4, с. 311]

б) Що, як Сталін і Гітлер померли в дитинстві,

А Полтавську битву виграв Мазепа? [4, с. 203]

Полтавська битва - цікавий приклад, хоча в ономастиці таких достатньо багато. Як правило, битви позначаються за місцевістю, до якої вони були близькі географічною Перетин хрононімів і топонімів є фактичним перетином часу і простору.

Ергоніми. У поезії О. Забужко вони представлені назвами музичних гуртів, назвами фірм, які виробляють машини, назвами політичних партій (дослідник М. Торчинський пропонує використовувати на їхнє позначення спеціальний термін - партіонім), назви літературних організацій тощо.

а) Може, десь, на якійсь частоті, у якомусь небі

хор китів гримить голосами «Бітлз».[4, с. 314]

Як відомо, «Бітлз» - назва британського рок-гуртка.

б)Вічна станція Нуд, скільки їдь, - вічна станція-Тут -

До кінцевої, котра постійно присутня між нами… [4, с. 304]

По-перше, назва станції (Нуд) вигадана. По-друге, можна стверджувати, що це поетонім. Слово «Нуд» у Тлумачному словнику української мови (СУМ) в 11-ти томах означає «Те саме, що нудьга».

в) Гоп-гоп-гоп-гоп,

Суне щляхом хлоп, хлоп,

а за ним «Нісан».[4, с. 184]

«Нісан» - фірма, яка виготовляє машини. Це чужомовна лексема. Взагалі називання підприємств іншомовними словами не є чимось незвичайним, адже на це впливають позалінвальні фактори.

г) Приречений граде

Центральної Ради,

чуми і холери! [4, с. 158]

Центральна Рада - двокомпонентний партіонім.

ґ) О пів на четверту потрохи вмикають світла.

(Вогні автострад - од фірмим «М.Семенко й АспанФути»…),

Як шкомда, хто помре, не діждавшись тепла,

Не мавши ні дому, ні світла, щоб в нім увімкнути [4, с. 332]

АсПанФут (Асоціація панфутуристів) - літературна організація, утворилася у 1921 р. з ініціативи М. Семенка.

Космоніми. Аналізуючи за М. Торчинським, Стрілець і Терези - зодіоніми (зодіакальні сузір'я), а Земля - космонім.

В небі горять перехняблені Терези,

І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.

Місяць з'являється нагло, мов терорист. [4, с. 327]

Топоніми. У поезії О. Забужко топоніми можна класифікувати так

а) хороніми (назви країв і країн).

Невже не всі я виплакала сльози

За злото Польщі і за кров Литви? [4, с. 176]

б) годоніми (назви вулиць)

За поетів, що одне одному вірші читають в кімнаті за шторами -

За малярські майстерні на Андріївському узвозі!.. [4, с. 205]

в) ороніми (назви гір)

І сотня тисяч відьом помчить на Лису Гору,

І легіон чортів ударить тропака! [4, с. 116]

Гідроніми. а) Пелагоніми

Але їм не сказали,

Що за тебе заплачено

В Чорне море - сльозами.[4, с. 99]

б) потамоніми (назви річок)

А чоловік сміявсь і йшов мені навстріч, -

І, в ритм Його ходи впадаючи, як річ,

Підносилась зоря із-за Йордану..[4, с. 299]

або

І, перейшовши мертвим буреломом,

Не зачерпнути байкерським шоломом

Із моря, як із Дону - п'яний князь.[4, с. 331]

В) ітрелувіонім (назви проток)

Люлі-люлі, турчаточко,

Над Босфором широким -

А я собі мовчатиму

Триста літ і три роки [4, с. 99]

Висновки

Кордони ономастики, як галузі наукових досліджень, є чітко окресленими. Поглиблення досліджень з окремих наукових 270 дисциплін призводить до активної взаємодії між ними, особливо суміжними. На стику різних наук виникають нові наукові напрями. Саме на стику лінгвістики та історичної науки з'явилася і затвердилася ономастика.

Важливість вивчення онімів як історичного джерела відзначили дослідники доісторичних часів, а також лінгвісти, які цікавились територіальним розміщенням і переселенням племен і народів у давній Європі і пошуком прабатьківщини слов'ян. З часом у наукових дослідженнях виокремились два підходи у вивченні онімів. Перший об'єднував вчених, які використовували оніми як історичне джерело. Другий - вчених-філологів, котрі використовували оніми в дослідженнях з історії мови. Тому в історичній науці ономастика вважається спеціальною історичною дисципліною, яка вивчає оніми як історичне джерело.

Оніми, як історичне джерело, входять в коло досліджень історичної науки, джерелознавства, а також багатьох спеціальних історичних дисциплін. Всебічний розвиток ономастичних досліджень є необхідною передумовою для подальшого поглибленого вивчення історії, філології, етнографії та інших гуманітарних наук. Найбільший ефект дає вивчення ономастичних джерел в дослідженнях на стику наук.

Актуальність моєї роботи цілком очевидна, оскільки оніми відносяться до так званих лінгвістичних джерел - пам'яток мови, котрі містять цінну інформацію з історії розвитку мови, історії етносів, в середовищі яких виникли різні мови, історії розвитку культури, науки, виробництва тощо. В них відображений розвиток цивілізації, історія формування окремих етносів, їх загальні та індивідуальні риси, історія взаємодії та культурних взаємовпливів народів у різні історичні епохи.

Список використаної літератури

1. Вербич. С. Сучасна українська знімна лексика: функціональний аспект: антропоніми, топоніми, ергоніми// Вісник НАНУ. - 2008. - №5. - с.54-60.

2. [Електронний ресурс] Дзира Я. Відгідронімні прізвища в козацькому реєстрі 1649р. Режим доступу: http://histans.com/JournALL/sid/11/1/14.pdf

3. Діброва О.В. Фітоніми в художньо-поетичному наповненні Бориса Олійника / Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2013. - Вип. 36 - C. 13-16.

4. Забужко. О. Друга спроба: Вибране. - 2-е видання., виправл. і доп. - К.: Факт, 2009. - 432 с.

5. [Електронний ресурс] Карпенко, Ю.О. Гумористична ономастика. Режим доступу: http://karpenko.in.ua/wp-content/uploads/2012/12/KARPENKO_STATTYA_230206.pdf

6. [Електронний ресурс] Карпенко, Ю.О. Про космонімічний фрейм. Режим доступу:http://karpenko.in.ua/wp- content/uploads/2013/02/Karpen_O12.pdf

7. Ковалик І.І. Про власні і загальні назви в українській мові / Ковалик І.І // Мовознавство. - 1997. - № 2. - С. 11-18.

8. Корзун Н. Теоніми на позначення богородиці у динамічній структурі тексту: поетичний і богословський аспекти (на матеріалі поем Т. Шевченка та "Акафіста до Пресвятої Богородиці" Р. Сладкопівця) [Текст] / Н. Корзун // Шевченкознавчі студії. - 2011 - Вип. 13.- С.218 -225