Романтичні мотиви у творчості Байрона

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. «Основні напрями наукових досліджень творчості Байрона»

1.1Творчість Байрона у контексті англійської поезії романтизму

1.2 Особливості образів у поезії Байрона

1.3 Особливості художньої мови Байрона

Розділ 2. « Романтичні мотиви творчості Байрона»

2.1 Мотив мандрування

2.2 Мотив потойбічної реальності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Я обрала тему творчості Байрона для своєї курсової роботи, тому що ідеї його поеми залишаються актуальними і сьогодні. В його творах присутній бунтарський дух, незадоволення життям, бажання змінити все на краще. Мені здається, що ця ідея буде знаходити розуміння в усі часи, тому що завжди буде присутнє невдоволення життям і бажання покращити себе та своє життя. Творчість Байрона припадає на досить складний постреволюційний період, і тому у його віршах можна щонайкраще побачити описання цих подій та відношення до них сучасників.

Актуальність даної теми полягає у тому, щоб зрозуміти тематику романтизму у творчості Джорджа Гордона Байрона, подивитися на його вірші та поеми з боку сучасного світосприйняття, зануритися в події ХІХ ст., а саме в події Буржуазної революції та подивитися на ці обставини оком сучасника цього епізоду в історії Англії, зрозуміти його настрій та відношення до перевороту. Також дізнатися про новаторства, які зробив автор у досить вагомому русі літератури - романтизмі.

Об'єктом дослідження є провідні мотиви, теми ідеї, типові риси характеру головних та другорядних героїв творів представника молодшого покоління романтиків, Джорджа Байрона.

Предметом даної роботи є дослідження основних рис романтизму, які мали місце у творчості Байрона, досить вагомі внески, зроблені письменником у поезію ХІХ ст., які вплинули також на формування поглядів сучасних поетів та читачів.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб проаналізувати творчість Байрона у контексті поезії романтизму та визначати засоби, за допомогою яких автор передає романтичні мотиви у своїй творчості.

Завдання:

1) проаналізувати наукову та художню літературу щодо творчості Байрона;

2) проаналізувати окремо взяті твори Байрона у контексті романтизму;

3) визначити роль та внески Байрона у літературу ХІХ ст.;

Методи:

ь Аналіз літератури;

ь Порівняння творів;

ь Метод кількісної та якісної обробки даних.



Розділ I. Основні напрями наукових досліджень творчості Байрона

1.1 Творчість Байрона у контексті англійської поезії романтизму

На рубежі XVIII-XIX cт., в епоху переходу від феодального ладу до буржуазного виникає новий напрям у літературі - романтизм. Основою для появи романтичних творів слугувала Французька революція та незадоволення промисловим переворотом народними масами. Михальська Н. П. пише: «Романтизм відбив розлад мрії та дійсності, породжений сукупністю соціально-політичніх причин, характерних для рубежу XVIII-XIX cт.»[Н.М. стр 189]. Також згідно з уявленнями Кургінян М.: «Відношення людини до оточуючого світу відбилось не тільки у світогляді того чи іншого письменника, в його теоретичних міркуваннях, але перш за все - у появленні нового художнього методу, романтизму» [4].

Романтична культура відображає відчуження людини в буржуазному суспільстві. Виникає характерний для Романтизма художній принцип - зображення окремої,незалежної від соціальних умов особи. Людина живе сама по собі,не залежить від оточуючих і сама творить своє життя і долю. Звідси - виникрення романтичної іронії. Романтична іронія стала підґрунтям для становлення свободи особистості. Проте пізніше письменникам романтикам все ж таки довелось зрозуміти, що життя підпорядковує собі свободу особистості.

Існує декілька загальних принципів, на яких будується розвиток романтизму як літературного напряму. Перший принцип містить у собі реакцію на Французьку революцію,буржуазний переворот, як її наслідок, та реакцію на ці події. Романтичний напрям в цілому виражає незадоволення сучасним буржуазним суспільством, що проявляється у творах письменників-романтиків. Поезія оголошувалась найвищою формою вираження думок та ставилася вище розуму. Розум лише виконував роль помічника уяви. Для однієї частини романтиків мистецтво було засобом впливу на людей, для іншої - рушійною силою в революції. Другий принцип полягає в тому, що емоційність та уява виходять на перший план, залишаючи за собою розумне пояснення дійсності. Романтики завжди знаходились у пошуку чогось нового, відкидали дотримання правил та класичних зразків. Для романтичних творів характерна неповторна щирість емоцій та почуттів, новизна, пародоксальне поєднання непоєднуваного та вільна композиція. Вважається, що творам даного літературного напряму не властивий гумор. Дійсно, трагічні теми беруть верх над комічними, проте ми можемо бачити декілька творів на гумористичну тематику у Байрона, Шеллі та Чарльза.

Як підкреслює Михальська Н.П.: «Романтичне мистецтво в цілому відрізнялось новизною ведення життя та по-своєму відбило життєву правду, передало характер епохи». [Н.М. стр. 195].

Кургінян М. так характеризує Байрона: «Байрон - геніальний поет та глибокий мислитель, який показав у своїй творчості один із найважчих та драматичних періодів світової історії».[4]. Однак, творчість Байрона сприймали досить неоднорідно у тогочасному суспільстві. Через його досить сміливі вірші виникали гострі суперечки серед критиків. Про його колосальну популярність свідчили численні дискусії вже після перших його виступів. Проте не дивлячись на це, молодші сучасники Байрона, Міцкевич, Гейне, Петефі, Гюго, Пушкін, у певний період своєї діяльності прийшли до тих же висновків, які робив поет у своїх творах. Таку неоднорідну реакцію на твори Байрона може пояснити неоднорідність цільової аудиторії письменника. Люди, які не боялися висловити свою думку підтримували творчість Байрона, реакціонери ж навпаки, не сприймали його віршів. Ще одним підтвердженням того, що Байрон був досить відомим та популярним у свої часи свідчить численність тиражів його публікацій, наслідування манери його письма серед письменників європейських країн, та перекладів байронівських віршів багатьма мовами світу. Романтизм Байрона отримав абсолютно виправдане визнання у світі та був найбільш яскравим вираженням його епохи.

Байрон був одним із найбільш яскравих представників епохи романтизму не тільки у своїй країні, але й у всьому світі. Він сміливо розкривав романтизм по-новому, створював нові зразки та форми, а також був першим, хто втілив класичні ідеї романтизму у своїх творах. У віршах Байрона вражає відкритість та щирість його мислення, його власне бачення того,що відбувалося в тогочасному суспільстві, неприйняття норм моралі, яких дотримувались його сучасники. Провідним мотивом багатьох творів Байрона була «світова скорбота». Таким віршам здебільшого характерні песимістичні настрої. Тут письменник висвітлює жорстоку правду життя, реальність, яка не піддається маренням та сподіванням. Також Байрон був одним із перших, хто писав у стилі революційного романтизму. Він підтримував революційні рухи у багатьох європейських країнах, яскраво показуючи це у віршах. Письменник створює новий образ героя-бунтаря, який виступає проти тогочасної моралі,несправедливості та нерівності в суспільстві. Байрон закликає у своїх творах до боротьби проти деспотичних настроїв державної влади, аж до того, що ладен обрати смерть, ніж рабство. Він кидає виклик буржуазному суспільству, яке не бажало поважати простих громадян та не вважало за потрібне враховувати їх права, заохочує цих же громадян до боротьби за свої можливості в цьому житті. Байрона надихало те, що суспільство бажало боротися. Їх так само,як і письменника не влаштовувало життя, не влаштовувало те, що на їх думку не зважали, та відносилися до них як до безглуздої маси. Тож твори Байрона захоплюють не тільки відкритістю та оригінальністю свого вираження, а й сміливістю та глибиною почуттів.

Цінність байронівської поезії для наступних поколінь перш за все міститься в тому, що у його творах якнайяскравіше відображені події трагічного та кризового періоду світової історії, періоду Французької революції, буржуазного перевороту та наслідків цих подій. Думки письменника втілюють у собі відношення всього суспільства в цілому до революційних подій того часу. Читаючи його вірші ми, сучасне покоління, можемо дуже точно відчути невдоволення людей тим способом життя, який намагалася продиктувати їм тогочасна державна влада. Думки та сподівання суспільства дуже сильно відрізнялись від реальності, в якій звичайні люди не складали ніякої цінності для пануючих шарів суспільства. Вірші Байрона були актуальними декілька століть тому,актуальні зараз, і будуть популярними ще не одне століття тому, що в будь-якому суспільстві є аналог тогочасного буржуазного прошарку суспільства, поведінка якого завжди буде викликати невдоволення простого населення. Завжди будуть існувати бунтарі, які будуть мислити так само, як мислив у свої часи Байрон, та будуть закликати до боротьби проти невлаштовуючих умов життя.

1.2 Особливості образів у поезії Байрона

Незадоволення результатами французької революції, виникнення буржуазного ладу суспільства в Англії, посилення політичної реакції в Європі створили основу для розвитку романтизму. Ідеї письменників розділились на дві частини: одні закликали до повернення до старого ладу, а інші - проповідували ідеї рівності та братерства, виражаючи інтереси народних мас. Палкий проповідник національної ідеї, смілий новатор у літературі, Джордж Гордон Байрон, став одним із ініціаторів прогресивного напрямку у літературі. Його думки та вірування були підхвачені та продовжені наступними поколіннями поетів та письменників.

Виступи Байрона, в яких він засуджував колоніальну політику британського уряду, який посягав на свободу простого робочого класу викликали обурення та ненависть до творчості цього письменника і до самого Байрона. Його вороги були настільки жорстокими, що поет був вимушений покинути свою батьківщину та творити на чужині.

Особистість Байрона досить суперечлива, що виражається у його творчості. У своїх творах Байрон висвітлює різні теми: боротьба за свободу та права народу, визволення від тиранії, надія на краще майбутнє. Проте присутня також і «світова скорбота», яка суперечить вищезгаданим темам. Також автора не покидають песимістичні настрої.

Під впливом усвідомлення тяжкості та несправедливості боротьби за свободу, осмисленням жорстокого сучасного режиму, Байрон створює цикл романтичних «східних поем»: «Гяур»(1813), «Абідосська наречена»(1813), «Корсар»(1814), «Лара»(1814), «Осада Коринфа»(1816).

Головний герой «східних поем» - глибокий індивідуаліст, борець за справедливість. Він не бажає примирення з жорстокою несправедливістю, починає боротьбу. Варто підкреслити, що цей герой веде активну боротьбу, але тільки за свої особисті права, у власних інтересах. Але Байрон, висвітлюючи чуто індивідуалістичні якості своїх героїв, іронічно ставиться до їхнього характеру та критикує його.

Дуже яскраво тему самотності особистості Джордж Байрон висвітлив у романтичній драмі «Манфред»(1817). Ця поема про дуже глибокий внутрішній світ героя, який занурюється у свої думки та переосмислює своє життя. Титанічного героя зображено на фоні великої альпійськой природи. Після того, як мрії та сподівання Манфреда не збуваються він вирішує почати відлюдницьке життя в горах, де він міг би усамітнитися від суспільства та осягнути сенс життя, зрозуміти людську долю. Але не дивлячись на це, він відчуває ненависть до людей та замикається у своєму егоїстичному «я». Зосередженість на своїй особистості і є причиною самотності Манфреда. Протиріччя між інтелектом та важкими стражданнями самотньої людини якраз і призводять до відчаю та гибелі героя.

У вірші «Прометей»(1816) Байрон висвітлив образ героя, який жертвував собою заради того, щоб допомогти людям. В якості кари за добре прагнення полегшити людське страждання було те, що Прометей був прикутий до скали. Але герой Байрона не скоряється та ладен навіть смерть перетворити на перемогу. Через образ Прометея письменник намагається висвітлити риси громадськості, які характерні для революційно-романтичної поезії. Народ не бажає приймати новий державний режим.

Такий самий настрій простежується й у вірші «Пісня для луддитів»(1816). Образ короля Лудда був запозичений з англійського фольклору. Цей вірш написаний у дусі англійського робітничого фольклору, тут описані нові виступи англійських робітників.

Із 1817 р. у творчості Байрона починається новий італійський період. Тематика нових творів поета висвітлює рух карбонарів за свободу в Італії. Байрон торкнувся цієї теми у своїх віршах, оскільки сам приймав участь у цьому національно-визвольному русі.

Одним із перших творів цього періоду творчості Байрона була поема « Паломництво Чайльд Гарольда», яка створювалась протягом кількох років. 1812р. світ побачили дві перші пісні. Ця поему завоювала небувалу популярність не тільки серед англійців, а й серед народів усієї Європи. Лише за 1812р. вона витримала 5 видань, що було небувалим явищем у той час.

У поемі з'являється новій герой романтичної літератури. Чайльд Гарольд, герой який бореться проти лицемірного оточення та піддає осмисленню свої переживання. Ховаючись від звичного життєвого укладу та шукаючи чогось нового у житті Чайльд біжить у далекі країни. Усі його думки зайняті переживаннями про розрив їх суспільством, герой стає пасивним та не звертає уваги ні на що, крім того, що з'являється перед його поглядом. Чайльд Гарольд лише оглядає світ, намагаючись осмислити його трагічний стан. Це і є головним приводом для суму головного героя поеми.

Далі у поемі образ спостерігача доповнюється образами простих, але вражаючих людей. Вони відчайдушно виборюють повагу до себе та своїх прав, вдаються до крайнощів. Байрон створював ці образи з того, що відбувалося перед його очима. Він бачив, помічає волелюбні настрої народу та їх здатність до героїчних вчинків.

У третій та четвертій піснях образ героя замінюється роздумами автора про тогочасні події, Французьку буржуазну революцію. Тут же вводиться образ «дерева свободи», яке не дивлячись на весь гніт, який спіткає його продовжує рости і розвиватися.

Байрон часто оспівував у своїх творах величність образу моря, що асоціювалось у нього із непокірністю, волелюбністю, громадськими силами та силою людства. Загальне зображення природи в цілому та моря зокрема пройнято думкою про боротьбу, та національно-визвольний рух.

Поеми Байрона «Скарга Тассо»(1817) і «Пророцтво Данте»(1819) схожі між собою та пройняті італійською дійсністю. У цих творах герой - жертва жорстокого свавілля. Він бачить загибель тиранії та встановлення справедливості вже у найближчому майбутньому. Це і викликає протест та обурення, а також стає причиною конфлікту із суспільством. В цих творах образ героя якнайбільше наближений до внутрішнього світу самого Байрона. Цей герой є ідеалом сучасності тому, що відтворений із різних історичних фігур.

У містерії «Каїн»(1812) усі драматичні засоби повністю підчиненні ліричному ладу твору. Головне в «Каїні» не драматизм подій, а філософська медитація. Байронівський Каїн є повною протилежністю біблійного героя. Тут Каїн - втілення добра та людяності. Він прагне до боротьби в ім'я істини, добра та щастя. Герой бореться проти деспотизму, відстоює свої власні моральні принципи.

В останні роки життя Байрон працював над епічною поемою «Дон Жуан», завершити яку так і не встиг. «Дон Жуан» - яскравий та різноплановий твір, який містить у собі сатиричне висміювання, філософські роздуми та ліричні відступи. Образи героя та автора вже повністю не схожі між собою. Також герой цієї поеми відрізняється від інших байронівських поем. Наприклад, якщо Чайльд Гарольда зображено на фоні історичних подій, то Дон Жуан - звичайна людина, його зображено на фоні подій власного життя. Обираючи образ Дон Жуана, Байрон не прагне показати сластолюбця та спокусника. Щирість героя вступає у протиріччя із буржуазним суспільством, у якому спотворені моральні цінності. Дон Жуан вимушений коритися новім порядкам заради врятування свого власного життя.

Величезний вплив на світову літературу оказав саме байронівський герой, для якого був характерний бунт проти нових правил, невдоволення сучасною дійсністю, самотність та пошук самоствердження в індивідуальній дії. Найбільш впливовим цей герой виявився для молоді. Захоплення байронівським героєм, бунт проти дійсності, розчарування отримало назву «байронізму».

1.3 Особливості художньої мови Байрона

Вочевидь Байрон був вихований у класичних традиціях, тому нерідко в його творах можна зустріти цитати класиків, уподібнення, запозичені епіграфи у древніх. На початку свого творчого шляху Джордж Гордон Байрон оспівує свою Батьківщину, рідну домівку, школу, університет. Його перші вірші позбавлені бунтарських настроїв, а також мотивів палкого кохання, які висвітлювалися у його подальших віршах та поемах не менше за політичні. Свої перші твори Байрон складає відповідно до законів англійської поезії XVII ст., в якій переплітаються класичні та сентименталістичні впливи.

Для раннього періоду творчості Байрона характерні традиційні вірші, присвячені школі. Як ще одна характерна риса цього періоду творчості Байрона тут присутнє уподібнення. Один з його віршів « Об отдалённом виде деревни и школы Харроу» наслідує відому оду Томаса Грея « Об отдалённом виде Итонского колледжа». Епіграф до цього твору молодий автор запозичив у Вергілія. На початку вірша поет звертається до місць, де він вперше пізнав науку, знайшов першого друга, вперше закохався (як йому тоді здавалося). Ці строки переповнені сумом та жалем. Опис почуттів, які сповнюють його душу в цей момент також схожі на строки з віршів пізніх сентименталістів. Індивідуальних виражень почуттів тут дуже мало, але якщо вони і присутні, то не створюють конкретного уявлення. Дьяконова Н.Я так характеризує стиль написання цього вірша: « В согласии с поэтикой классицизма эти стихи полны античных аллюзий и уподоблений, абстрактных персонификаций Дружбы, Любви, Честолюбия, Страсти, Добродетели и т.д.».

У віршах молодого поета, звичайно, дуже велику роль відіграє кохання, яке представлено у досить незвичному світлі. Коханню присвячена майже половина «Часов досуга», хоча вона зображена вона досить одноманітно і найчастіше в ній переважають меланхолічні настрої. Лише у деяких віршах, як, наприклад « Первый поцелуй любви» йдеться про радісні переживання. В більшості ж творів автор переживає то про смерть коханої (вірш так і називається «Смерть молодой девушки», він присвячений померлій Маргарет Паркер), то про розставання з «нею» (вірш «Каролине»), то про сумніви та невпевненість закоханого (« Ей же»). Також були присутні теми швидкоплинності молодості та життя, зради коханої і т.д. Такого типу вірші майже всі звернені до Мері Чаворт, один з них «Стансы женщине при отъезде из Англии». Деякі рядки з цього вірша точно надхенні нею:

байрон англійський романтизм поезія

Всё кончено - и вот моя

Трепещет на волнах ладья.

Крепчая, ветер снасти рвёт,

Пора… Так, видно, рок сулил,

Затем, что я её любил.

(Переклад Е. Лінецької)

За словами Дьяконової: «Єдності цьому довгому, навіть дуже довгому прощанню надає рефрен, в якому ключові слова про єдине кохання видозмінюються від строфи до строфи, вносячи в основну думку тонкі та глибокі відтінки. Сила кохання виключила з думок поета можливість приймати участь у житті, яке знаходилося поза його почуттями. Тому розчарування в милій виявилося крахом, катастрофою, яка не залишила йому нічого окрім мороку та пустоти. У вірші майже немає місця докорам та звинуваченням. Її байдужість тільки поглиблює відчуття самотності, а воно змушує його покинути рідні краї. До кінця він думає лише про неї і не хоче не на секунду затьмарити її щастя»[Н.Д. стр 29]:

Хотелось мне, пускаясь в путь,

В глаза любимые взглянуть -

Но жаль печалью и слезой

Нарушить ясный их покой…

Куда бы челн мой не поплыл -

Навек люблю, как встарь любил.

На початку 1808 року один із найвпливовіших літературно-політичних журналів «Единбургський огляд», в якому були присутні як обґрунтовані, так і несправедливі та грубі звинувачення. Автор тієї статті стверджував, що твори Байрона досить примітивні та ніколи не піднімуться до рівня, вище середнього. Такі слова викликали обурення та суперечливі почуття у Байрона. Під впливом всих цих подій Байрон того ж року випустив друком поему «Английские барды», де посилив полемічне та сатиричне спрямування. У цьому творі, написаному у дусі сатирично-дидактичних поем XVIII ст. Байрон суворо критикує усю сучасну йому англійську літературу, особливо загострюючи увагу на сатирі проти поетів Вордсворта, Колриджа та Сауті. Байрон не сприймає їх манеру, для якої характерний відхід від дійсності, захоплення далеким минулим, містикою, фантастикою, примітивністю.

Нетерпимість до аморальних та брудних речей, обурення з приводу марнування життя, що було так характерне для його однолітків, тонке почуття гумору, ось якості, якими володів молодий Джордж Гордон Байрон на порозі самостійного життя. Байрон дорослий не по роках, не дивлячись на незрілість його віршів там присутні мотиви поваги до героїчного минулого та досить амбітні прагнення в майбутнє. Байрон поступово опановує віршовою технікою, його вірші стають більш мелодійними. Це підтверджує той факт, що немало його віршів було покладено на музику. Вірші здавалося б незрілого поета фокусують в собі початки нового світобачення - нестримність у розкритті власного его та досить палких переживань.

Кінець 1816, початок 1817 року був ознаменований новим, більш підйомом борців за демократію в Англії. На той момент Джордж Байрон вже мешкав в Італії, але був у курсі всіх подій, які відбувалися тоді на його батьківщині.

«Пісня для луддитів» - це реакція Байрона на новий рух англійських робітників за національну ідею. Вже були в його колекції вірші, присвячені луддитам, але в них розповідь йдеться від третьої особи. Тут же автор віщає від робітників, застосовуючи ще сильніші художні прийоми аби показати силу непримиренності з гнобителями та ненависть до них. Кургінян М. засвідчує: «Это небольшое, как бы единым росчерком вылившееся из-под пера стихотворение, эта вдохновенная, дышащая страстной революционной энергией импровизация, близкая своей песенной формой и некоторыми стилистическими приёмами революционному фольклору XVIII века, - красноречиво свидетельствует о том, какой горячий отклик находило у поэта и в эти венецианские годы энергичное действие, смелый вызов, как страстно приветствовал и высоко ставил он смелых борцов против тирании». Луддити в цьому творі представлені більше як мстите лі, ніж як борці, і взагалі їх образ дуже неконкретний, як і в інших творах цього періоду для Байрона.

Центральною темою цього періоду творчості автора (перші роки в Італії) залишається тема бунту, хоча тепер з'являються нові, відмінні від попередніх періодів риси поезії. Звернення Байрона до історичної тематики у свої творах є прагненням до об'єктивності та історичної точності з одного боку та ще одним вираженням ненависті та недовіри новому буржуазному суспільстві та прагненням знайти нові способи піднесення над нею.

Поеми Байрона є більш автобіографічними, ніж твори інших англійських романтиків. Він відчував невідповідність романтичних ідеалів та дійсності, проте це не завжди викликало меланхолічні настрої у нього. Були присутні і такі твори, в яких він сатирично описував події та окремих людей. Мабуть за це він був і зараз залишається досить популярним не тільки в Англії.



Розділ 2. Романтичні мотиви творів Байрона

2.1 Мотив мандрування

У 1816 році Байрон написав 2 вірші «Стансы к Августе», які були присвячені його сестрі. В уривках з одного з цих віршів можна побачити, що письменник знайшов у своїй сестрі підтримку у найважчий для нього час. Коли Байрон виявився неприйнятим серед людей, він закрився у собі та своїх думках. Свій похмурий настрій Байрон порівнює з ніччу, мглою, туманом, тьмою:

Когда спустилась мгла кругом

И ночь мой разум охватила…

… В тот час, когда окутан тьмой… [2; 80].

Коли письменник став вигнанцем серед своїх сучасників, його думки стають такими ж темними та незрозумілими для нього самого. Байрон втрачає всі мрії та надії, схиляється до меланхолії та песимізму. Байрон знаходиться на грані того, щоб покинути всі свої справи та залишитися наодинці зі своїми думками, нікого до себе не підпускати. Автор відчуває, що вже ось-ось він впаде духом та вже ніколи не повернеться до свого колишнього життя, тому що розуміє, що всі хто ставився до нього з повагою раніше, стали тепер ворогами:

…Трепещет дух осиротелый,

Когда, молвы страшась людской,

Сдаётся трус и медлит смелый,

Когда любовь бросает нас

И мы затравлены враждою - …[2; 80].



Але завдяки Августі він має великий промінь надії, за який тримається, як за єдину яскраву зіроньку в темному та похмурому небі, яким стало його життя. Байрон так і назвав її у своєму вірші:

… Лишь ты была в тот страшный час

Моей немеркнувшей звездою. … [2; 81].

Байрон порівнює Августу з «оком Серафима» - російського великомученика. На мою думку, він проводить такі асоціації, тому що вважає Августу неймовірно сильною людиною, спроможною боротися з горем, та людиною, яка стає сильнішою при відчутті більшої проблеми, а не опускає руки. Байрон визнає, що його сестра володіє набагато більшою силою волі, ніж він сам, тому асоціює її з «оком Серафима», що, як на мене, є найвищим ступенем визнання:

Благословен твой чистый свет!

Подобно оку серафима,

В годину злую бурь и бед

Он мне сиял неугасимо.

При виде тучи грозовой

Ещё светлее ты глядела,

И, встретив кроткий пламень твой,

Бежала ночь и тьма редела [2; 81].

В ситуації, в якій опинився Байрон, а саме, він став вигнанником, неприйнятим, незрозумілим, письменник воліє залишитись сам-на-сам зі своїми думками та упередженнями та не впускати нікого до своєї голови. Але з наступних рядків видно, що єдиною людиною на світі, до слів якої ладен прислухатися письменник, знову ж таки, стає його сестра. Для нього в цей час думки всього людства є нічим у порівнянні з точкою зору єдиної важливої для Байрона жінки. Якщо вона буде поряд, то письменник на деякий час може забути про всі проблеми, які спідкають його, та про всіх ворогів, які стоять на його життєвому шляху:

…Что мне весь мир с его враждой

Перед твоим единым словом![2; 81].

Письменник ніколи в житті не бажає нікому, зокрема своїй сестрі, Августі, відчути те, що відчував сам чоловік. На його думку самотність та відчуття неприйнятості є найгіршим, що може переживати людина. Він щиро бажає його рятувальниці, щоб всі дні її життя були наповнені лише яскравими барвами, і, щоб у її житті завжди була людина, яка, якщо що, могла б так само врятувати і її від падіння духом:

О, ни тебе, ни всем твоим

Да не узнать моих мучений!

Да будет солнцем золотым

Твой день согрет, мой добрый гений! [2; 81].

Джордж Гордон Байрон безмежно вдячний своїй сестрі, що вона не покинула його в часи вигнання, не дала замкнутися в собі, поділилася своєю силою, що не дало йому пасти духом. За те, що пройшла зі своїм братом весь важкий та довгий шлях, ні одного разу не зрадивши йому, та завжди зігріваючи своєю любов'ю:

Твой кроткий дух не отпустил,

Твоя любовь не изменила [2; 81].



Я б хотіла відзначити пару рядків, які вразили мене найбільше. Прочитавши їх, можна щонайточніше зрозуміти почуття письменника та його ставлення до Августи:

И верь, с тобою даже я

Не одинок в людской пустыне [2; 81].

Цього ж року було написано другий вірш, присвячений знову ж таки сестрі Байрона - Августі. В цьому творі автор також співає дифірамби своїй рятувальниці. Він показує, що цінує її за те, що, коли настала та мить, і Байрон перестав бути фаворитом суспільства, про нього всі забули він розчарувався в житті, втратив сенс життя та мрії, які мав раніше, Августа не покинула його, ніколи не засуджувала його помилки та недоліки не дорікала йому, ні в чому не звинувачувала, не вказувала, що робити, а просто була поряд, допомагала та підтримувала:

Когда время моё миновало

И звезда закатилась моя,

Недочетов лишь ты не искала

И ошибкам моим не судья [2; 82].

Для Байрона в буквальному сенсі існує тільки Августа. Вона замінює для нього все: починаючи від оточуючого світу, і закінчуючи суспільством, оскільки письменнику здається, що вона єдина, хто його розуміє та приймає таким, якаий він є. Добра погода нагадує письменнику посмішку жінки, її ласкавий погляд, м'який голос, добрі сказані нею слова, а погана - нагадує письменнику душу вигнанця, яким він сам є, але таку погоду Байрон відчуває лише тоді, коли Августи немає поряд:



…Шлёт природа улыбку свою,

Я в привете не чую подлога

И в улыбке тебя узнаю.

Когда ж вихри пучиной воюют,

Точно души в изгнанье скорбя,

Тем-то волны меня и волнуют,

Что несут меня прочь от тебя [2; 82].

Байрон відчуває повний крах свого щастя, він втрачає надію на те, що ще колись зможе бути визнаним суспільством та його ідеї буде підтримувати більшість, що його колись будуть цитувати та захоплюватися творами, збірки перевидавати не один десяток разів, і через покоління його вірші будуть такими ж актуальними та зрозумілими. Але письменник не вважає себе заручником цих утопічних почуттів, тому що в його житті є та єдина надія на краще, людина, до якої він буде тягнутися і ніколи не дозволить піти зі свого життя. Автор вважає, що всі труднощі не представляють для нього величезної небезпеки, він зможе вийти з депресивного стану, завдяки Августі. Саме її, він вважає власницею своїх думок, надій та мрій:

И хоть рухнула счастья твердыня

И обломки надежды на дне,

Всё равно: и в тоске, и в унынье

Не бывать их невольником мне.

Сколько б бед ни нашло отовсюду,

Растеряюсь - найдусь через миг,

Истомлюсь - но себя не забуду,

Потому что я твой, а не их [2; 82].

Джордж Гордон Байрон підкреслює унікальність Августи, він стверджує, що в ній відсутні погані якості, які притаманні звичайній людині, лукавість, дволикість, заздрість, злість, він підносить свою сестру над усіма жінками, підкреслює силу волі та твердість характеру жінки. Насправді, у кожної людини є недоліки, але у свої сестрі Байрон не помічає такого, тому що Августа залишилась єдиною для нього надією на краще, стала для нього навіть більше ніж ідеальною.

Августа стала для Байрона настільки важливою, всією його сутністю, що він ладен відати все, що є на світі за те щоб буди поряд зі своїм генієм. Письменник стверджує, що якщо б вона була нагородою за горе, то для нього це горе не мало б меж, Байрон ладен навіть втратити весь Всесвіт та залишитись наодинці із Августою:

… Мало даже утраты вселенной,

Если в горе наградою - ты [2; 82].

Мотив мандрування є для Байрона одним із провідних у його творчості, це мотив мандрування у своїх думках, намагання зрозуміти себе, те що йому було потрібно, коли він став неприйнятим у суспільстві. З набуттям нового статусу у суспільстві у творах Байрона починають переважати розчарування, депрессія, меланхолія. Ведучи більш-менш відлюдницьке життя, Байрон закривається наодинці зі своїми думкам та в нього починаються внутрішні роздуми над життям, над ситуацією, в яку він потрапив, в нього з'являється своя філософія, яку пізніше він викладає в своїх творах.

2.2 Мотив потойбічної реальності

1816 року в Швейцарїі було написано ще один вірш «Сон», в якому знайшли своє відображення мотиви потойбічної реальності. Байрон, замкнувшись у собі, створив свій власний світ, в якому знаходився тільки він один. Це і викликало у письменника розлад з реальним світом, що відображається в його невеличкій поемі. У цьому творі автор показує, що сон має для нього набагато більше значення, ніж для звичайної людини. На його думку, наше життя ділиться на два світи: реальний та потойбічний. Потойбічний світ - це сон, дуже глобальний та загадковий. Байрон дуже поетично описує сон, завдяки чому читач може зрозуміти його настрій:

Жизнь наша двойственна; есть область Сна,

Грань между тем, что ложно называют

Смертью и жизнью; есть у Сна свой мир,

Обширный мир действительности странной [2; 82].

Байрон наповнює сон рисами реального життя, він стверджує, що заснувши, людина потрапляє в інший світ, в якому може переживати всі емоції, притаманні їй наяву. Людина здатна радіти, бути дратівливою, відчувати прикрість або щастя, сміятися або плакати. Сон дає нам можливість відпочити від повсякденних проблем та хлопот, звільнити наш мозок від сумних песимістичних думок та надати сил для наступного дня. Письменник хоч і ділить дійсність на дві частини, але вважає неможливим існування кожної з них окремо:

…И сны в своём развитье дышат жизнью,

Приносят слёзы, муки и блаженство.

Они отягощают мысли наши,

Снимают тягости дневных забот,

Они в существованье наше входят,

Как жизни нашей часть и нас самих [2; 82].

Байрон порінвює сни з герольдами, особами, які у давнину були уповноважені сповіщати про початок або кінець певної події: подати сигнал до бою, перервати занадто жорсткий бій, сповістити про початок війни або запропонувати здатись. Також на думку автора сни здатні нагадувати нам події, які ми переживали раніше, змушувати знову відчувати ті емоції, які були викликані певними випадками в нашому житті. Також Байрон впевнений, що сни можуть пророкувати нам майбутнє, порівнюючи їх з Сивілами, античними мандрівними пророчицями, які віщали найчастіше про лихі події. Автор вважає, що засинаючи, ми повністю потрапляємо до влади сну та стаємо такими, як «снам завгодно» і не можемо керувати ні собою, ні своїми емоціями:

Они как-будто вечности герольды;

Как духи прошлого, вдруг возникают,

О будущем вещают, как сивиллы.

В их власти мучить нас и услаждать,

Такими делать нас, как им угодно…[2; 82].

Далі Байрон описує свій сон, який описує події його власного життя. Він каже, подія уві сні може пролетіти за мить, в той час як в реальному житті людина проживає її протягом неймовірно довгого часу:

…Ведь мысль дремотная вмещает годы,

Жизнь долгую сгущает в час один [2; 82].

Подія, яку Байрон описує у своїй невеличкій поемі, дійсно була в його житті. Цей вірш був присвячений його коханій, Мері Чаворт, яка одружилася за розрахунком, але не була щаслива зі своїм чоловіком. Так от у наступному уривку письменник коротко описує уривок їхнього життя, за допомогою художніх засобів передаючи настрої головних героїв у різні моменти, їх почуття та емоції.

Мотив зіткнення двох світів також знайшов відображення ще у одному вірші «Тьма». Цей вірш є надзвичайно песимістичним, та моторошним, письменник описує тут знову ж таки свій сон, в якому він бачив, як люди, знищивши оточуючий їх світ почали знищувати один одного та прирекли землю на страждання та тьму.

У цьому сні, як говорить автор, не біло нічого реального: не було ясного сонця, небо було темним та дрімучим, день замінював ніч, але не приводив за собою світанку. Описуючи все це, Байрон намагається передати всю трагедію ситуації, всю містичність його сну, посилити глибину тривожних думок з приводу долі людей:

…Погасло солнце светлое и звёзды

Скиталися без цели, без лучей…

…Час утра наставал и приходил,

Но дня не приводил он за собою…[2; 88].

За змінами навколишнього середовища послідували зміни в поведінці людей. Байрон стверджує, що люди в корні змінилися, вони забули про всі свої бажання, перестали бути люб'язними, стали егоцентриками, тепер кожний переживає лише за себе та прагне захистити та врятувати тільки себе:

…И люди в ужасе беды великой

Забыли страсти прежние… Сердца

В одну себялюбивую молитву

О свете робко сжались - и застыли [2; 89].

Далі Байрон описує досить жахливу сцену, в якій горять домівки людей, описує також реакцію різних людей на це, одні плакали, інші посміхались, хтось зовсім не розумів що діється та з подивом дивився в небо. Далі Байрон описує війну, голод:



Любви не стало; вся земля полна

Была одной лишь мыслью: смрти - смерти

Бесславной, неизбежной… Страшный голод

Терзал людей… И быстро гибли люди…[2; 89].

У кінці свого сну автор побачив картину, коли на Землі запанувала тьма, не було ні єдиної живої душі, ні луни, ні зірок, ні рослин, ні вітру, ні хмар:

Тьме не нужно было их помощи…

…она была повсюду…[2; 90].



Висновки

Проаналізувавши наукову літературу, яка стосувалась теми романтичних мотивів творчості Байрона, можна дійти висновку, що всі автори книг як один стверджували, що Джордж Гордон Байрон був сміливим новатором, та зробив свій вагомий внесок у розвиток такого напряму як Революційний Романтизм. Письменник не боявся відкрито заявляти про свої почуття щодо буржуазії. В уривках з його віршів можна знайти чимало рядків, які підкреслювали характер епохи, характер боротьби між простим населенням та буржуазією. Хоча Байрон не завжди сприймався однозначно, серед населення були як його прихильники, так і противники. Але пізніше майже всі його сучасники прийдуть до тих же висновків, які робив автор у своїх творах, що і свідчило про його глибоку обізнанність у ситуації ХІХ ст.

Проаналізувавши декілька байронівських творів у контексті Романтизму, можна сказати, що найчастіше письменник порушує тему відчуженості, що довелося пережити йому особисто. Прикладом є поема «Манфред», у якій герой занурюється глибоко у свої думки, зачиняє свою душу та нікого не підпускає близько. Також ця тема присутня у вірші «Стансы к Августе»; у цьому вірші він дякує своїй сестрі за те, що вона була складній період, коли Байрон замкнувся у собі, вона була єдиною, хто не покинув його у хвилину відчаю. Ще одна тема, порушена у віршах є темою бунтарського духу, коли людина, невлаштована життям, прагне все змінити. Наприклад, у «Пісні до луттидів» зображені герої-бунтарі, які борються за справедливість та рівність у правах. Також ця тема присутня у легендарній байронівській поемі « Паломництво Чайльд Гарольда», головний герой якої бореться із лицемірним оточенням, піддаючи осмисленню свої переживання.

Внески, зроблені письменником у розвиток літератури досить значні, він зіграв серйозну роль під час становлення такого літературного напряму, як Романтизм. Створюючи свої вірші, він навіть і не думав, що століттями пізніше багато його послідовників, не тільки співвітчизники, будуть орієнтуватися на його думки, ідеї та переконання у своїх творах. Байрон є орієнтиром і для багатьох сучасних письменників, тому що теми, порушені у його творах залишаються актуальними і в сьогоденні. Вірші Джорджа Гордона Байрона є простими та зрозумілими і для простого читача, що теж є не менш важливим, тому що для творця головним його поціновувачем є читач.

Байрон відображає у своїй творчості один із найдраматичніших періодів світової історії, описавши настрої сучасного собі населення, яскраво передав те, що те, на що сподівався народ, після Великої Французької революції так і не здійснилося. Саме це послугувало причиною появи романічних творів. Мотив мандрування, замкнутості у своїх думках, Байрон передає за допомогою того, що описує свій стан, за допомогою епітетів та порівнянь із хмурою погодою автор передає свої думки та почуття. Мотив потойбічної реальності пов'язаний у Байрона із його власним світом, в якому він замкнувся, коли став відлюдником. Також потойбічний світ асоціюється у нього із сном, який він описує у одноіменній поемі. Сон є для Байрона чимось більшим, ніж для звичайної людини, він вважає, що сон - це окреме життя, яке проживає людина під час відпочинку.



Список використаної літератури

1. Джордж Байрон. Дневники. Письма. - М.: АН СССР, 1963.-459 с.

2. Джордж Байрон. избранное - М.: Просвещение, 1985.-432 с.

3. Дьяконова Н.Я. лирическая поэзия Байрона. - М.: Наука, 1975.- 163 с.

4. Кургинян М.С. Джордж Байрон. - М.: ГИХЛ, 1953.-216 с.

5. Михальская Н.П., Аникин Г.В. История английской литературы. - М.: Высшая школа, 1975.-528 с.

6. Джордж Байрон. Собрание починений: В 4 т. - М.: Просвещение, 1981. - Т. 1. - 608 с.

7. Монтескье Ш./ Під загал.ред. Баскин М.П.: В 2 т. - М.: Госполитиздат, 1955. - Т.1. - 799 с.

8. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений // [http://www.vgbelinsky.ru/oeuvre/CW/13/]

9. Краткая литературная энциклопедия в Интернет // [http://17v-euro-lit.niv.ru/17v-euro-lit/anglijskaya-literatura-kle/index.htm]

10. Усманов Р. Джордж Гордон Байрон в Интернет // [http://www.lib.ru/POEZIQ/BAJRON/byron.txt]

Размещено на Allbest.ru