Поетика ранньої збірки Максима Рильського "На білих островах"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПОЕТИКА В ТЕОРЕТИЧНОМУ АСПЕКТІ

1.1 Дефінітивна визначеність терміна «поетика»

1.2 Структурні елементи поетики

Розділ 2. «ПЕРША ЗАВ'ЯЗЬ» ХАРАКТЕРУ ТВОРЧОСТІ

2.1 Специфіка художнього стилю

2.2 Мінорний настрій поезій

Розділ 3. ПОЕТИЧНА МОВА В «БІЛИХ ОСТРОВАХ»

3.1 Метрика та ритміко-строфічний лад

3.2 Тропіка

3.3 Звукопис

3.4 Колористика

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Збірку «На білих островах» видано 1910 року, коли Рильському було лише 15. Вона не зробила якогось фурору, але й не була знищена критикою. Взагалі-то пильної уваги вона не звернула на себе навіть, коли її автор став відомим поетом (винятком у цьому плані може слугувати, щоправда, монографія Л.М. Новиченка «Поетичний світ Максима Рильського» та дисертація В.В. Громової «Поетика Максима Рильського». На наш погляд, навіть незначущі дебютні твори митця, без якого не можна уявити історію певної літератури, заслуговують на ретельне вивчення. Окрім того, якщо оминати увагою твори-огріхи чи ті твори, в яких, за великим рахунком, немає нічого оригінального, то від того постраждає повнота дослідження поетичного світу митця, буде незрозумілою чи туманною його ідейно-естетична еволюція тощо. Саме керуючись причинами, на які вказано вище, ми вирішили, не обмежуючись загальними фразами, проаналізувати збірку «На білих островах», зробивши центральним об'єктом дослідження її поетику. Адже часто поза увагою читачів залишається поетичність прочитаних віршів. Це буває здебільшого тоді, коли у процесі вивчення твору порушується закон діалектики про єдність змісту і форми його.

М. Рильський - поет винятково тонкий і різнобічний як багатством проблематики своїх творів, так і за різноманітністю поетичних форм. Вражає майстерність, хоч ще і молодого поета, строфічної будови його поезій, яскравість і психологічна насиченість тропіки, розмаїтість ритміки і метрики. За допомогою цього дослідження ми даємо змогу усвідомити поетичну майстерність юного М. Рильського.

Мета роботи: дослідження і висвітлення стилістичних і поетичних особливостей поезій ранньої збірки М. Рильського «На білих островах».

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

визначити стилізацію спрямованості ранньої лірики поета та її настрої дослідити розмаїтість метричної, ритмічної та строфічної форм поезії, розкрити використання та значення тропів для віршів дебютної збірки висвітлити мелодичність звукопису та подати засоби її досягнення, узагальнити суть дослідження - подати висновки.

Об'єктом дослідження є збірка «На білих островах» М. Рильського.

Предмет дослідження: поетика першої збірки М. Рильського

Методологічною базою дослідження послужили періодичні видання, відповідні інформаційні internet сайти, тематична література з даної проблеми. У роботі застосовано аналітично-описовий метод, який полягає в підборі, описі та аналізі матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що ця робота є спробою комплексного аналізу поетики першої збірки М.Рильського «На білих островах». Не претендуючи на всеохопність дослідження порушених питань розглянемо їх під кутом еволюції творчості молодого поета, намагаючись визначити значимість досить ранніх поезій митця.

Практичне значення дослідження визначається тим, що матеріали роботи можуть бути використані для подальшого дослідження літературознавчих питань з обраної теми. Робота стане в нагоді при написанні курсових та дипломних робіт з питань поетики раннього М. Рильського.

Розділ 1. ПОЕТИКА В ТЕОРЕТИЧНОМУ АСПЕКТІ

1.1 Дефінітивна визначеність терміна «поетика»

Термін «поетика» постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв'язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу поетикою називалось вчення про художню літературу взагалі («Про поетичне мистецтво» Арістотеля, «Послання до Пізонів» Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для поетики нормативні питання, які стосувалися передусім описання художньої форми. Поетика була об'єктом пильного інтересу в середні віки, в добу Відродження та класицизму («Поетика» Скалігера, «Мистецтво поетичне» Буало та ін.), перетворюючись на самостійну науку з чітко окресленими межами та завданнями. У XIX ст. поетика збагачується філософськими категоріями мовознавців (О.Потебня, О. Веселовський), у XX ст. - структуралістів і т.п. [11, с.542]

Поетика в перекладі з грецької означає майстерність творення. Це наука про систему зображально-виражальних засобів у письменстві та будову літературних творів. Цей один з найдавніших термінів літературознавства через осмисленість його сутності спричинив появу багатьох визначень та розуміння його як розділу теорії літератури (В. Лесин), в якому вивчається структура творів словесного мистецтва в її системних та історичних закономірностях; як «системи художніх принципів і особливостей якого-небудь напрямку в літературі чи окремого письменника»; як «науки про будову літературних творів і систему літературних творів і систему естетичних засобів, що в них використовуються»; «науки, що вивчає поетичну діяльність, її походження, форми і значення» Сучасна інтерпретація поетики полягає у відокремленні її від теорії літератури, сприйнятті як частини літературознавства, що вивчає конкретні елементи твору (композиція, поетичне мовлення, версифікація).[10,с.233]

З метою узгодження дефініцій Г. Клочек пропонує застосувати щодо поетики як внутрішньо організованої цілісності такі основні «постійні смисли»:

художність

система творчих принципів

художня форма

цілісність і системність

майстерність письменника

Він уточнює, що поетика зосереджена на осмисленні «художності в усій повноті цього надскладного питання», залученні світоглядних моментів, єдності форми і змісту, тобто на системному підході. [7, с. 6]

Поетика осмислюється і як теорія поезії, наука про поетичну творчість, яка ставить собі за мету з'ясувати її походження, закони, форми і значення. Звідси випливає, що вона описова, а зовсім не нормативна, тобто не збирається нічого їй наказувати; вона говорить не про належне, а про суще, спираючись не на попередні розумування, а на самі факти поезії.[23]

Досить важливо відрізняти поетику, здавалося б, від такої різновеликої та неспівмірної одиниці як інтерпретація. Але неспівмірними вони є лише на перший погляд. Коли ми спробуємо аналізувати твір із набором універсальних схем та кліше, які пропонує поетика (метафора, пейзаж, риторична фігура, алітерація і под.), то такий аналіз, якщо він не програмуватиметься та не поглиблюватиметься певною інтерпретацією, грішитиме приблизністю й незугарністю. Між іншим, це правило діє і в зворотному напрямку: інтерпретація позбулася б питомого арсеналу дослідження, коли б не чинники поетики. В нинішніх умовах поетика стає вторинною, допоміжною наукою, поступаючись першістю інтерпретації. Поетика пропонує ключ до відчитування тексту.[18, с.102]

1.2 Структурні елементи поетики

Поетика висвітлює можливі способи художнього задуму письменника та закони поєднання різних засобів залежно від жанру, виду чи роду літератури, які можуть бути класифікації на різних рівнях творчої роботи між задумом та втіленням твору. Основна мета поетики полягає у висвітленні звукової, словесної та образної структури тексту, встановленні повного систематизованого переліку прийомів. У звуковому аспекті об'єктом дослідження є фоніка і ритміка, метрика і строфіка, які досліджує віршознавство. У перелік досліджуваного поетикою входять також стилістичні фігури і тропи. Особливого значення надається висвітленню поетичного мовлення. Досліджуються і звукові особливості (алітерація, асонанс, рима), ритм, синтаксис, словник (зокрема, полісемія, синонімія).

Питанням поетики, віршознавчої науки М.Рильський протягом всієї творчої діяльності приділяв - як художник і як вчений - постійну, неослаблену увагу. В кабінеті його голосіївської квартири, в бібліотеці, де зберігались найнеобхідніші книги, можна знайти ряд віршознавчих робіт, в тому числі рідке дослідження Андрія Білого «ритм як діалектика і «Мідний вершник» (1929), а також роботи Г. Шенгели, Л. Тифоміїва і ін. За свідченням А. Дейча, М. Рильський хотів «написать книгу о поэтике Блока», якого знав напам'ять і любив читати і цитувати. [8, с.18]

Розділ 2. «ПЕРША ЗАВ'ЯЗЬ» ХАРАКТЕРУ ТВОРЧОСТІ

2.1 Специфіка художнього стилю раннього поета

Перша збірка Максима Рильського - «На білих островах» - побачила світ, коли її автору виповнилося п'ятнадцять років. Сталося це 1910 року в Києві.

Книга "На бiлих островах" цiкава, по-перше, як контраст бiльшiй частинi дальших книг поета. Для Рильського доби творчої зрiлостi характерна викінченість форми, конкретнiсть словника, пластичність образiв. Раннi поезiї, навпаки, частіше схожі на незавершену iмпровiзацiю.

«Он был врожденный импровизатор, - пише Л.Озеров, - властелин творческого мгновения». [8, с.13] Імпровізаційний характер творчості поета не виключав великої і наполегливої роботи над словом. Його рукописи відображають складний процес пошуків найбільш точного вислову, найбільш ясного класичного звучання вірша.

Сучасники молодого поета зазначали масштабність художнього мислення, прозорість, чистоту його віршованої мови: «Мне нравилось, - писав А. Дейч, - что в стихах Рыльского было широкое видение мира, что он отплывал «на белах островах» (облаках) свого воображения в дальние страны…»Романтичну направленість як найбільш характерну рису першої збірки М. Рильського відмітили всі критики. [8, с.20] В його ранніх поезіях чутний голос людини, закоханої в життя.

Як і в більшості творів романтичної лірики, центральне місце в збірці «На білих островах» займають історія закоханого юнака, рухи його почуттів, зображені в класичних традиціях світової любовної лірики. На рицарському моральному кодексі стоїть любовний роман і М. Рильський («Я все ж тебе люблю…Ти з мене глузувала», «Розум і безглуздя в дикому танку», «Лист», «Якби мила усміхнулась», «Прощай», «Розставання», «Нудьга і сум…навколо тьма» і ін.). Стремлінням до широких горизонтів світу ця книга, безсумнівно, близька до романтизму Коцюбинського. Характерний зразок лірики першої збірки - «Журавлина пісня»:

Ми летимо ключем в блакитному просторі

В степи зелені ріднії з-за моря,

Дзвінкую пісню ми співаємо в блакиті,

Промінням сонячним прозорим оповиті.

Вже ріднії поля убралися квітками,

Весна сама летить у небі чистім з нами

І посилає скрізь цілунки чарівнії!..

Привіт же вам, степи ви дорогії!..[19, c.39]

«Блакитний простір», «степи зелені рідні», «проміння сонячне, прозоре» - все це говорить про любов до реального світу. І відчутність паріння, польоту з журавлиною зграєю викликане захопленням перед красою реальності. В той же час як в поетиці ранніх творів Рильського присутній романтичний мотив «втечі» від страждань світу, бажання сховатись від бур і хвилювань в «країні чар», що особливо відчутно в ліричній поемі «На білих островах».

Однак в загальній композиції збірки (її семи розділах: 1. Вінок рясту. 2. Intermezzo. 3. З сердечних глибин. 4. Осінні пісні. 5.На білих островах. 6. З вечірніх мелодій. 7. Блакитне озеро) не одна з двох тенденцій - не відцентрова, відкрито звернена до зовнішнього світу, не доцентрова, звернена всередину себе, - не перемагає іншу. Своєрідність першої і безспірно талановитої книги юного Рильського як раз і полягає в особливій ліричній подвійності, суперечливості, різкій юнацькій нерівності її емоційно-психічного змісту, що так чи інакше відображало протиріччя, нестійкість реального світу. Тому не зовсім точним може здатися визначеність стилю раннього Рильського як наскрізь психологічного, направленого вглиб авторського «я» романтизму . [8, c. 23]

Емоційно-психологічна подвійність, двоспрямованість ранньої лірики М.Рильського відображається на поетиці, перш за все в художній мові, як протиборство двох тенденцій: з одного боку - увага до точної деталі, живої подробиці конкретного світу, колориту, пластичності, а з іншого - тяжіння до метафори, алегорії, символіки, нерідко вторинної, почерпнутої з лексикону російських і французьких символістів, а також більш близьких вітчизняних, наприклад О.Олеся і ін.. Це протиборство можна прослідкувати в ранньому вірші поета:

Проміння розтає в рожево-синій млі,

І тіні чорнії вже на полях лягли,

Недвижимо стоїть ліс, темний і сумний,

І вже зліта з небес на землю царство мрій.

Мов янголи, літають мрії ті

І будять у людей надії золоті,

А потім…день прийде і мрії полетять,

А люди знов почнуть боротись і страждать… [19, с.40]

В збірці «На білих островах» цей вірш включено в розділ «Intermezzo», але в десятитомнику, найбільш авторитетному прижиттєвому виданні, поет поставив його на перше місце, тим самим підкресливши його значимість. Дійсно воно дуже характерне для раннього Рильського - живописністю картини, її повітряністю, світлотінями, колоритом, психологічною насиченістю. В той же час ми бачимо, що в вірші поєднано дві стильові манери - реалістична чітка пейзажна замальовка і напівсимволістська, напівромантичнаша блочна символіка.

Художній стиль раннього Рильського розвивається таким чином, що два протилежних художніх начала - зображення і вираження - поступово все гармонічніше зростаються. Пластичною стає метафора, що виражає складний розвиток емоцій і почуттів. Своєрідним символом віри Рильського-романтика може послужити вірш «Блакитне озеро», що дав назву фінальному програмному циклу в збірці. Тонкий зв'язок зображення - вираження в ньому особливо помітна; верхній шар емоційного змісту - пейзаж; внутрішній - психічний процес.

Романтична схвильованість - напруга, психологічно активні мрії - найбільш типовий емоційний стан в ліриці збірки «На білих островах», що дозволяє говорити про нового героя, відкритого юним поетом.

2.2 Мінорний настрій поезій

Цикл «На білих островах» був задуманий як своєрідна лірична поема. Перед нами твір з досить примхливим ритмічним узором, зі своєрідним внутрішнім сюжетом. Поет опиняється на пливучих островах, тобто на хмарах, але сягаючи під небеса, все ж він змушений визнати:

Це лиш мрії, це лиш мрії…

Так… я на землі,

Де, хоч сонце сяє й гріє,

А весь світ у млі… [19, 61]

Вірші пройняті сумом, бажанням утекти «на білі острови», де поет міг залишитись наодинці зі своїми скорботами, своїм хворим від нещасного кохання серцем. У цих мотивах і настроях відчутні не стільки реальні переживання, скільки літературні ремінісценції. [9, с.12]

У збірці М.Рильського домінує мінорна лірика, добута поетом «з сердечних глибин». Причина мінору - любовні поразки ліричного героя; болісний контраст Його щирості та ЇЇ холодної насмішкуватості. Власне перед читачем постає напівдитяче почуття, може, не так кохання, як рання закоханість із прикметним для неї перебільшеним трагізмом, висловлене в емоційно сильних «останніх» словах : «розпука», «одчай», «тяжка журба», «пекучі рани-муки», «плач», «сльози». Нерозділене кохання в п'ятнадцять років може видатися кінцем світу. Так у збірці «На білих островах»: страждання тут супроводжуються милими й наївними юнацькими самокартаннями («Ах! Я смішний, смішний…»), а водночас й мимовільною театральністю. У кількох віршах збірки поет шукає відповіді на питання про феномен життя і смерті («З моїх думок»), намагається прозирнути крізь самопожертви «за свій народ» («Після похорону», «Борець») тощо. Запитань собі самому поставлено чимало. Найчастіше вони в'язнуть у тумані неясних прочувань, уявних альтернатив. Інколи ж просто «гасяться» загальними констанціями на зразок «Великих таємниць не розгадать нікому…»[16, с.4]

Виразна ознака поезії раннього Рильського - те, що мінор у ній з'являється тоді, коли погляд ліричного героя звернений у себе, коли йдеться про рефлексії й самоспоглядання. Інша річ - вірші, в яких «мікроскоп» поета обертається на 180 градусів, і він (поет) відкриває світ довкола себе. Мінор тоді змінюється…ну не те, щоб мажорним, а принаймні світлою осінньою меланхолією. У цьому сенсі прикметні вірші з другої частини збірки, названої «по-коцюбинськи» «Intermezzo», а також із частин четвертої («Осінні пісні») та шостої («З вечірніх мелодій»). У деяких із них угадується М.Рильський пізнішої пори - його «третього цвітіння», «Голосіївської осені» й «Зимових записів».

Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари

Чуть пробивається проміння золоте

І ллє у тумані на землю тихі чари.

Люблю я дощ рясний, що гучно з неба ллється:

Після дощу того уся земля цвіте,

І ліс, покритий краплями блискучими сміється.

«На білих островах» - целiрика "настроїв". Лiричний герой книги - мрійник, повсякчасно сумний, мучений, насамперед, коханням (звичайно, неподіленим), як Гейне у "Книзi пiсень". Його лякає життя, страхає нiч, розчавлюють "грізні стiни", вiдокремлюючи його вiдлюдства. Його мучать жахливі сновиддя, - якiсь примари несуть у чорних трунах його дочасно загиблі надiї. Живих людей вiн бачить здалека; це - "безсилiї раби": вони щось ненавидять, щось кохають, i гинуть, мов зірвані квiтки. Помiж них коли-не-коли промайне образ когось сильного, хто кликав народ до боротьби. Самому поетові iнколи хочеться вдарити в звучнi струни, розбудити сплячих i кликати їх - але куди? "У даль", поки що для самого поета невиразну. На "бiлих островах" поет знаходить те заспокоєння, якого не почуває на землi. "Бiлiострови" - це хмари на синьому морi неба. Але й на них не лишає поета болісне самоспоглядання i самоаналiз. [6, с.75]

Найчуйнiшi з старших i молодих читачiв помiтили це тодi ж. Є згадка, що Леся Українка, ознайомившись з збiркою "На бiлих островах", сказала: "От хто повинен був би написати "Ізольду Бiлоруку" (одну з поем самої Лесi Українки).

Розділ 3. ПОЕТИЧНА МОВА В «БІЛИХ ОСТРОВАХ»

3.1 Метрика та ритміко-строфічний лад поезій

поетика троп лірика рильський

У розмаїтті метрико-строфічних форм поезії Рильського ясно видно переважаючу орієнтацію на відстояну класичну традицію. Загалом Рильський - майстер класичного ямбу, за яким можна визнати значення головної метричної основи вірша митця. Проілюструємо приклад двостопного ямбу в вірші «Очі»:

І плескіт ніжний

Річок сріблистих,

І килим сніжний

В долинах чистих. [19, с.32]

_+/_+/_

_+/_+/_

_+/_+/_

_+/_+/_

Та прослідковуються в нього і деякі відхилення. Наприклад вірш «Після бурі» написаний чотиристопним амфібрахієм:

Минулося буря - і сонце засяло,

Веселка всміхнулась в ясних небесах,

Проміння у краплях прозорих заграло

І хмари у шати блискучі убрало

І світ стрепенувся, мов збуджений птах.[19, с.33]

_+_ /_+_/_+_/_+_

_+_/_+_/_+_/_+

_+_/_+_/_+_/_+_

_+_/_+_/_+_/_+_

Вірш «Годі. Скінчилася пісня моя» написаний тристопним дактилем:

Годі. Скінчилася пісня моя.

Годі. Розстроїлись струни,

Привиди бачу кругом себе я,

Бачу - несуть якісь труни.[19, с.45]

+_ _/+_ _/+_ _

+_ _/+_ _/+_

+_ _/+_ _/+_ _

+_ _/+_ _/+_

Чотиристопним хореєм виконано поезію «Я втомивсь… снаги немає»

Я втомивсь…снаги немає..

Мила, пожалій!

Вже до мене не літає

Мрій блакитних рій. [19, с.47]

+_/+_/+_/+_

+_/_ _/+

+_/+_/+_/+_

+_/+_/+

В багатьох поезіях ранньої збірки М.Рильського «На білих островах» помітне чергування двоскладових стоп з пиріхієм.

Цікавою є поезія «Melodiemilitaire», де ямб в другій стопі замінює хорей і чергується з пиріхієм.

Прапори мають над нами,

Зброя дзвенить-брязкотить,

Ми виступаєм рядами,

Сиплем піснями

Радість в грудях клекотить. [19, с.52]

+_/_+/_ _/+_

+_/_+/_ _/+

+_/_ +/_ _/+_

+_/_+/_

+_/_+/_ _/+

Розглянуті нами приклади, це ще далеко не вся розмаїтість строфічної будови віршів раннього Рильського.

Один з віршів цієї збірки «До квіток», написаний дистихом. І має римування аа. Часто Рильський використовує у своїй ранній поезії терцет. Тривіршем написані такі його твори як «Вечірній світ розливсь по стомленій землі», «Люблю похмурі дні»,«В обіймах променю земля», «Люблю я темну ніч і золоті зірки», «Осінь на землю тихенько спускається», «Шепче задумливо листя», «Дощ летить з хмар густих», «Осінь-маляр із палітрою пишною», «Блакитний окен небесний незмірянний», «Я на острові-хмарі пливу», за схемою римування: аба; «Фрагмент», за схемою римування: ааб; «Після похорону», за схемою римування: ааа. Поет залишав і один із трьох рядків без рими. Така ритурнель притаманна більшості віршів написаних терциною.

Як вечором майським прекрасним

Все сяйвом вкривається ясним, -

Такі твої прозоро-ніжні очі. [19, с.37]

Найбільш поширеним написанням віршів збірки «На білих островах» є катрен з різними системами римування. Зокрема катреном з перехресним римуванням написані такі вірші як «Очі», «Невже лишень для сліз побачив», «Безсонна ніч», «Як ти весела», «Як вечір рожевий на землю злетить», «Весна сіяє і сміється», «Дощ», «Розставання», «Без хвилювань без мук з тобою я балакав», «Я все ж тебе люблю…Ти з мене глузувала», «Сон», «Розум і безглуздя в дикому танку», «Годі. Скінчилася пісня моя», «Шлях», «Я втомивсь…снаги немає», «Якби мила усміхнулась», «Прощай», «Я знов її зустрів», «Борець», «Гей, удармо, в струни, браття», «Життя ще довге перед мною», «Це лиш мрії, це лиш мрії», «Мов по дзеркальній озера блакиті»; з кільцевим римуванням - «Я прокинувсь…вітер виє», з паралельним - «Сміється ліс, шумить, гуде», «Проміння розтає в рожево-синій млі», «Зорі сяють і сміються». Серед віршів написаних катреном зустрічається також і неримовані чотиривірші «День осінній…вітер віє»:

Потім шати всі скидає,

І лягає тихо спати,

І пірнає потихеньку

У пуховисту пустелю. [19, с.62]

а також «Знов сонце тче намітку золотисту»:

Знов сонце тче намітку золотисту,

І білі острови пливучі

Знов чари ллють легенькі і безжурні,

І серце радістю знов б'ється. [19, с.59]

Велика кількість віршів у цій дебютній збірці виконана пентиною. М. Рильський написав п'ятивіршем такі свої ранні поезії як «Чарівнії пісні» (ааббв), «За гори вже сонце сховалось» (абааб), «Після бурі» (абааб), «Ніч» (аабаб), «Лист» (абааб), «Не винна ти, не винен я» (абаба), «MelodieMilitaire» (абааб), «Ходжу, сумую і питаю» (абааб), «Сонце сходить, сонце грає» (аабба). Секстетом помітились поодинокі вірші, зокрема, «Ще не всі проспівав я пісні» (аабабб), «Скільки тут, на землі» (аабввб).

Вірш «Мій човен» написано октавою (2 перші строфи) і катреном (остання строфа).

Ритміко-строфічний лад вірша «Дівчина» вказує на близькість його до народної поезії. Що вказує на деякий вплив фольклору на поета. Строфічна будова має схему: абабвв. Катрен в поезії чергується з дистихом. Автор не

вдається до вишуканих вигадливих рим. Вони прості і звичайні, і це теж створює ясний і оригінальний малюнок.

Поет зумів відтворити світлу картину природи, передати реалістичний малюнок літа:

Бджілки злотисті

В квітах літають

Роси перлисті

З трав опадають

З золота зіткане сяєво ллється,

Ліс в нім купається, листя сміється.

В шатах зелених

Вийшла дівчина,

В косах студені

Роси-перлини.

З золота зіткане сяєво ллється

Ліс в нім купається, листя сміється… [19,с.39]

3.2 Тропіка

Своєрідною емблемою поетики М. Рильського є саме епітет. Хоча взагалі характерною рисою першої збірки поета є не перевантаженість епітетами, максимальне прагнення до «контурного» зображення. Атрибути образів не претендують на особливу оригінальність (один із них: блакитні - є навіть банальним), це і створює простоту, щирість, природність поезій збірки. Особливу увагу привертає атрибут золоті, який слід пояснювати, мабуть, через лексему «найкращі». Важлива роль художніх означень у творенні образного ладу, поетичності тексту, звичайно велика. У раннього Рильського-неокласика найбільша частотність персоніфікованих епітетів: предмети, явища тощо набирають якостей чи властивостей людини. Олюднення ознак, властивостей, якостей через епітет надає образові, загалом письму психологічної конкретності, достеменності і водночас лаконічності. Це є надзвичайно економічний спосіб творення художності тексту. Однак це далеко не повний «реєстр» таких поетичних означень: «плескіт ніжний», «квіти нещасні», «розливсь по стомленій землі», «ріднії поля», «осінь ще сумна», «ліс темний і сумний», «надії молодії», «стрункий ясен», «вороже слово», «в вільних степах», «острів спокійний», «у тумані ніжнім».

Неодноразове використання автором традиційних порівнянь, що мають як народнопоетичне, так і оригінальне походження: «Неначе веселка, сіяєш ти мила», «Сон шепче мов комиш», «Я бачу ти ідеш прекрасна, як любов», «В сяйві краси, як у пишнім вінку», «Мов янголи ясні літають мрії ті», «Неначе в морі, в жовтім житі хвиля грає», «Сміх ясний, як день блакитний», «Як лев між нами він стояв», « У косах грають зорі, наче самоцвіти, Мов квіти чарівні небесні», «Мов по дзеркальній озера блакиті Пливуть лебедоньки», «І, мов птах, Хмара в безвість далеку летить».

Наявні в «Островах» прямі звертання до ліричного об'єкта: «До квіток»: «Ви тут, мої милі…не в лісі ростите», «Безсонна ніч»: «Де ж ти прекрасная, де ти, щаслива», «Де ж ви люди, да ви поділись?», «Дощ»: «О хмари, не пливіть…зелені»; «Я втомивсь…снаги немає…Мила, пожалій», «Прощай»: «О, де ти взялося, журливеє слово «Прощай»?», «Прощай моя мила, зоря золотая»; «Гей удармо в струни, браття», «Люлі, спи тихо, життя».

Майже вся поезія молодого поета пройнята метафоричністю. М.Рильський скрізь вдається до персоніфікації природи. Наприклад, у вірші «Дівчина» образ дівчини-літа свідчить перш за все, про радісне світовідчування автора. На це вказують прозорі метафори «ліс купається», «листя сміється», «сонечко гріє», «сяєво ллється». У вірші «Після бурі» автором також використовується життєрадісна метафора «веселка всміхнулась в ясних небесах». Поряд з таким позитивно спрямованими персоніфікаціями зустрічаємо в віршах і інші: «сон шепче», «мрії і ніжні муки десь співають», «місяць ллє», «вечірній світ розливсь», «шептатимуть казку чудову листки», «весна іде», «горить душа моя», «пробивається проміння золоте», «поля убралися квітками», «стоїть ліс темний і сумний», «хвиля грає», «зраділи знов поля жагучі», «день згасає», «тіні мрійнії лягають на поля», «любов в душі палає», «кохання рве на шмаття», «нехай звуки під небо летять», «думи обступили», «пісня ридає», «шлях без краю лежить», «сад дрімає», «вітер шепче», «ясен одмовляє», «життя іде, іде, І трупи смерть кладе», «радість в грудях клекотить», «чорнії хвилі ревуть», «надія уже не живе», «згоріла мета», «осінь на землю тихенько спускається», «дощ летить», «вітер буйний вже спить», «літо останній справляє бенкет», «вітер виє», «задрижчали острови», «сонце тче», «вечір злітає», «сонце змерзло», «зорі веселі всі кличуть його».

Найпоширенішими в дебютній збірці М.Рильського є чотири лексеми: мрії, серце, сонце, пісня. Вони трапляються відповідно 20, 24, 25, 28 разів (загальна кількість віршів 65), причому є випадки, коли в одному творі наявні відразу декілька однакових лексем, наприклад, мрії - 3 («Проміння розтає в рожево-синій млі»), серце - 2 («Ніч», «Безсонна ніч» та ін.), сонце - 3 («За гори вже сонце сховалось…», «Люблю я темну ніч і золоті зірки» та ін.), пісня - 7 («Лист»), 4 («Годі. Скінчилася пісня моя…») тощо. Хоча далеко не завжди найпоширеніші лексеми пов'язані з формуванням образної системи. Образ мрій у збірці є дуже широким, а отже і гнучким.

Вірш«Блакитне озеро», який закриває збірку «На білих островах» є своєрідним символом віри поета. Смислова динаміка визначається розвитком романтичних символів: «блакитне озеро» символізує душу, серце поета, «білі лебеді» - це його мрії, «сонце», «вітер» уособлюють життя і творчість.

Двоплановість порівняння (пейзаж-серце) в першій частині вірша змінюється в другій метафоричною єдністю, перетворюючою пейзаж: «блакитне озеро» душі романтика-поета оповите ніжним туманом мрій, але воно не застигло, не погрузилося в сон - воно живе, рухається, хвилюється, грає ясними хвилями уяви - на вітрі і сонце життя, поезії.

Хитай легенько лебедів,

Твоїх улюблених синів,

Цілуйся з вітром, з небом, світом,

Блакитне озеро моє,

Хвилюйсь, не спи, не замерзай

І хвилями ясними грай,

Бо сонце ще горить привітом,

Бо ще могучий вітер є![19, с.64]

3.3 Звукопис

Темі «Рильський і музика» присвячена вже спеціальна колективна монографія. Музична образність у поезії Рильського розглядається тут, зокрема, в змістовній статті Т. Шеффер, де докладно говориться про єдність зорово-звукових асоціацій у світосприйманні поета, його слухову спостережливість, «музичну палітру» його пейзажів, про самі мотиви й образи музики. [13, с.48]Відзначимо як артистизм поета виявляється в фоніці його віршованої мови. Рильський - один з найвизначніших майстрів звукової, музичної інструментовки вірша, і це можна бачити в десятках прикладів.

Ось улюблені ним алітерації на «л»: «Вечірній світ розливсь по стомленій землі», «Ми летимо ключем в блакитному просторі», «Бджілки злотисті В квітах літають, Роси перлисті З трав опадають», «З золота зіткане сяєво ллється, Ліс в нім купається, листя сміється», «Але найбільш люблю таємний вечір я, Коли вже день згасає І тіні мрійнії лягають на поля», «Я все ж тебе люблю…Ти з мене глузувала, Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю усе пошматувала», «Шлях без краю лежить…а над шляхом - імла», «Браттям достали ми волю, Славу - сталевим шаблям» ; на «р»: «Забриніть, задрижіть, полетіть І пірніть у криштальну блакить», «Годі. Розстроїлись струни, Привиди бачу кругом себе я, Бачу - несуть якісь труни», «Ні, ні…не вірю я…о, як в грудях горить Огонь розпачу!», «І поруч смерть іде, і трупи скрізь кладе», «А люди в метушні зростають і вмирають У вічній боротьбі - Безсиліїраби», «Гей, удармо в струни браття», «Я прокинувсь… вітер виє, хмари чорні в гурт зганяє», «Хмари чорні розірвали»; на «с»: «Минулася буря - і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах», «Скрізь усмішки розливає, Ласки сипле, ласки сіє», «Сонце сходить, сонце грає».

Ось його асонанси на «о» в сполученні з такою ж музикою приголосних: «Душно, і тихо, і темно усюди», «І погас останній промінь золотий», «О де ти взялося, журливеє слово «Прощай»? З цим словом у груди вливається знову Одчай», « І кров лилась, ворожа чорна кров - річками», «Бо замовкнуть, як почують Слово дуже» , «Знов сонце тче намітку золотисту», «У косах грають зорі, наче самоцвіти», «Одягає теплі шати, Їх освітлює красою, Обливає їх промінням», на «і»: «Скрізь сипле квіти І ллє тепло, І вбрались віти - Все ожило», «Білі лілії річні, Ніжні квіти водяні», «Зраділи знов поля жагучі, Розкішні краплі п'ють, Їх хмари, темніі могучі», «Проміння краплі сріблить дивно», «Скрізь пташині співи ллються»; на «а»: «Там за вікном, - пітьма, А в серці - мов тюрма…», «Ганьба, ганьба і сором нам, Отчизни славної синам, Ганьба і сором нам!», «Прапори мають над нами», «Як ти, весела І чарівна, У рідні села Іде весна»; на «у»: «Шептатимуть казку чудову листки», «І знову не буде у думах моїх Ні мук, ні страждань, ні плачу…», «Я стисну руку ту з коханням, Скажу - скажу лишень прощай», «Я знов її зустрів Серед юрби, і шуму, й стуку І знов роз'ятрив Пекучу рану-муку.», «Ходжу, сумую і питаю, За що я мушусумувать?»; на «е»: «Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще не жив...», «Блакитний океан небесний незмірянний», «Хитай легенько лебедів», «Хвилюйсь, не спи, не замерзай»; на «и»: «І з сонцем блискучим прощались», «Ти близько…ти вже спиш…Тихіше там, тихіш: Розбудите ви милу…тихше Сон шепче мов комиш», «І чари навкруги усе оповили», «Крутяться привиди в дикім танку», «І ліс, покритий краплями блискучими, сміється», «Ми все цілувались палкими устами…Коли б це не тільки приснилось!», «У пристань щасливу постать», «Листя тихенько шумить», «І тихенько засипає…Хмари-шати розпливлися, Розпливлись по всьому небі», «І хвилями ясними грай» тощо.

Це не спеціальний звукопис, це швидше прагнення до максимальної вимовності слова, до фонічної рельєфності віршової фрази, підказане саме незмінним чуттям музичної значущості поетичного слова, тонким слухом на гармонійне в житті і вірші.

Для досягнення милозвучності своєї поезії Рильський використовує нестягнені форми прикметників (художніх означень). Таке використання є досить частотним. Ілюстративними прикладами є такі лексеми: «чарівнії пісні», «рожевії хмарки», «ріднії поля», «в золотії», «степи дорогії», «соннії садки», «тіні мрійнії», «надії молодії», «зоря золотая». Таке нагромадження епітетами нестягненої форми придає віршам особливої мелодики.

3.4 Колористика

І ще одне спостереження - стосовно одного лише аспекту колористики у поезіях М. Рильського. Він любить ясні, гарячі кольори, їхні відтінки. У нього безліч раз згадується золотий: «Мрії тихі, золоті», «Бджілки золотисті», «З золота зіткане сяєво ллється», «Люблю я темну ніч і золоті зірки», « І славить у піснях тих сонце золоте», «І погас останній промінь золотий», «Прощай моя мила, зоря золотая», «Гей удармо в струни браття, в золотії», «Промінь золотий сховався», «Фарби рожеві, золотисті, червоні», «Все тче золотисту намітку ясну», «Мрії, мрії золотисті, Чому ви лиш мрії», «Проміння золоті нитки вже розриваються», «Красень золотистий все далі пливе», «Крильми черкає сонце золотими». М. Рильський - попри «нічні» мотиви - художник «денний», сонячний, солярій. В більше ніж шістнадцяти віршах з усієї збірки вживається золотий колір.

Помітне і часте вживання митцем блакитного кольору: «Що небо, блакитне, прозоре, Як бачу я очі ясні», «Потік блакитний вільно ллється», «Блакитні зграї мрій…яке пала багаття» «Мрій блакитних рій», «Сміх ясний як день блакитний», «Блакитний океан небесний незмірянний», «Тепер я в просторі, В блакитному морі», «І в ясних небесах, У блакитних полях», «Одягає теплі шати, - Хмари сиві і блакитні», «Цілуйся з вітром, з небом, світом, блакитне озеро моє», «На крилах шовкових блакитно-ясних».

Також не маючи на увазі в жодному разі зашифрований політичний підтекст, поети-неокласики часто вдавалися до називання поряд, підряд жовтого (золотого) і блакитного кольорів та його відтінків. Очевидно маємо вловлювання митцями надзвичайної природної гармонії цих барв, урівноважене поєднання холодної і гарячої стихій. Зразком такої єдності є, наприклад, такі рядки: «…В блакитній, срібній, золотій одежі В несказаній красі ідуть-сіяють феї…», «Фарби блакитні, рожеві, червоні, Срібно-блакитне повітря…».

Поряд із цими двома помітне використання і інших кольорів гарячої і холодної гамми. Зокрема Рильський використовує в своїх поезіях такі відтінки як срібний або сталевий: «Кольори грають переливно В осріблених крапках», «І трупи скрізь кладе, Розмахує сталевою косою…», «Браттям достали ми волю, Славу - сталевим шаблям…», «В'яне, жовтіє, Стріпує роси сріблисті», « А там, внизу, сріблисті, чисті краплі Блищать на деревах, на травах», рожевий: «Як ранком зими кришталевим Весь сніг видається рожевим», «Проміння розтає в рожево-синій млі» «Рожевії хмарки пливли», «Як вечір рожевий на землю злетить». Притаманний його віршам і білий колір, що є втіленням спокою, чистоти, а також його білосніжного відтінку: «Білії лілії річні, Ніжні квіти водяні», «Берези білі розвились», «Про ті руки сніжно-білі, Про ті очі ніжно-милі», «грім гуде у грізнім гніві…Білі хмари полохливі», «Мов по дзеркальній озера блакиті Пливуть лебедоньки в убранні білосніжнім».

Проаналізувавши колористику, яку зображує М.Рильський у своїй збірці «На білих островах» можна зробити висновок про контрастне поєднання поетом кольорів. Спочатку переважають в нього яскраві кольори, потім приглушені відтінки, спокійні, потім знову вдається він до яскравості. Таке поєднання контрастів робить вірші поета виразними, розкривається гармонійність барв природи.

ВИСНОВКИ

Істина загальновідома: зміст мистецького твору існує лише в конкретно-чуттєвій образній формі, поза нею цей зміст, взятий у вигляді логічної абстракції, постає мертвим кістяком тіла, яке було живим і прекрасним. Загальний ідейно-естетичний аналіз творів поезії, навіть при пильному намаганні дослідника «не струсити пилок з квітки», все ж не може вичерпати всіх специфічних особливостей їх художньої структури. Постає, отже, потреба в спеціальному розгляді деяких питань стилю, поетичного ландшафту поезії М.Рильського на тому важливому етапі, якими стали для нього 10-і рр.

Ранні вірші поета - це справді оригінальні, насичені особливим змістом поетичні знахідки. Незвичайне поєднання будови строфи, звукопис (алітерація, що викликає враження різноманітних голосів природи, асонанс) створюють враження фізичної відчутності змальованої картини з її звуками, барвами. Найчастіше Рильським використовуються алітерації на «л», «р», «с», а також асонанси на «о», «і», «и», «е», «а», «у». Необхідно звернути увагу на свободу строфічної побудови і на те, як строфіка співвідноситься з вираженням думки поета. Щодо строфічної будови, то в поезії написані починаючи з дистиха і завершуючи октавою.

У своїх ранніх творах Рильський з високою вимогливістю підходить до змісту і форми, прагне до вишуканості та досконалості у творчій практиці. Автор репрезентує літературну творчість як мистецтво, незалежне від «класових», «партійних», ідеологічно-виховних функцій. Його поезія - це переживання безнадійно закоханого юнака. Його ліричний герой - це замріяна людина, що картає своє серце через кохання. На «білих островах» поет ніби знаходить собі заспокоєння.

В ранній збірці прослідковується імпровізаційний характер творчості поета. Характерною рисою збірки «На білих островах» є її романтична спрямованість. Вірші цієї збірки носять здебільшого мінорний настрій. Всі вони пройняті сумом, бажанням втекти від разючої реальності.

Більшість поезій Рильського написані класичним ямбом. Але поряд зустрічається також і хорей, дактиль, амфібрахій тощо.

Використання епітетів автором не дуже розлоге. Найчастіше поет використовує персоніфіковані художні означення. Всі його вірші відзначаються надзвичайною метафоричність. Вдається автор також і до порівнянь як традиційних, так і індивідуальних. Надзвичайно цікавим є використання Рильським кольорів у своїх ранніх віршах. Найбільш частіше вживаним є золотий колір, за ним йде блакитний, а далі - сріблястий, сталевий, рожевий, білий. Колористика поезій надає творам виразності, очевидного контрасту при поєднанні несумісних яскравих кольорів.

Правду кажуть, зазначаючи, що поетами не стають, ними народжуються. Адже саме під це твердження потрапляє наш М.Рильський. Ще в дитинстві в досить юному віці в нього вже з'являються пристойні вірші, які заслуговують на увагу. Вони відзначаються глибокою щирістю автора щодо свої душевних скорбот, а також мистецьким підходом до написання. Деякі його ранні твори поєднані з народнопісенними мотивами. Відомо, що Рильський ще змалку зростав у фольклорному середовищі, що й помітилась навіть на ранній збірці. Зокрема, у такому вірші як «Дівчина».

Комплексний аналіз поетичної мови і стилю художника дозволить нам розширити кругозір на першу збірку «На білих островах», відмітити значимість зображувальної мови поета, а також осягнути деяку глибину поетики дебютної збірки поезій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Башманівський В. «Неокласична тональність ранніх поезій М.Рильського//Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. -№11. - С. 14-15.

2. Бисикало С. Максим Рильський: літературний портрет. - К.: Держвидав. худ. літ., 1958. - 98 с.

3. Білодід І. Поетична мова М.Рильського. До 70-річчя з дня народження поета - К.: Наукова думка, 1965. - 174 с.

4. Буркут К. Образи мрій у зб. «На білих островах»//Наукові записки: Філологічні науки. - Кіровоград, 2000. - Вип. 27. - С. 47-51.

5. Єфремов С. Новий блискучий талант в колі майстрів поетичного слова України: Про перші збірки творів молодого М.Рильського//Народна творчість та етнографія. - 2000. - №2-3. - С. 87-90.

6. Зеров М. До вершин укр. культури поетичного слова XX ст. (Творчість М.Рильського: ранній період)//Народна творчість та етнографія. - 2001. - №3. - С. 75-82.

7. Клочек Г. Так що ж таке поетика? //Поетика. -К.: Наукова думка, 1992. - С. 5-16.

8. Костенко Н. Максим Рыльський - мастер украинского класического стиха. - К.: Выща школа, 1988. - 197 с.

9. Крижанівський С.А. Максим Рильський. - К.: Вища школа, 1985. - 126 с.

10. Літературознавча енциклопедія: В 2-х т. -Т.2.М (Маадай-Кара) - Я (я-форма) / Ковалів Ю.І. - К.: Академія, 2007. - 624 с.

11. Літературознавчий словник-довідник/ Гром'якР. та ін. - К.: Академія, 2007 - 750с.

12. Маланюк Є. Максим Рильський і культура українського поетичного слова // Народна творчість та етнографія. - 1999. - №2-3. - С. 16-26.

13. Новиченко Л. Із спостережень над поетикою М.Рильського (20-і рр.) // Радянське літературознавство. - 1980. - №1. - С. 37-52.

14. Огнєва О. Звуконаслідувальні слова та звукопис як засоби повтору в поезії М. Рильського // Науковий вісник Ізмаїлівського держ. пед. інст., 2000. - №9. - С. 172-176.

15. Павліха І. Перша зав'язь (Про першу збірку віршів «На білих островах») // Жовтень. - 1965. - №3. - С. 123-125.

16. Панченко В. Від «Білих островів» до «Знака терезів» (Поезія М. Рильського 1910-1932 рр.) // Слово і час. - 2006. - №1. - С. 3-14.

17. Погребеник В. Поетична творчість раннього М. Рильського та фольклор // Народна творчість та етнографія. - 1995. - № 2-3. - С. 9-14

18. Поліщук Я. Поетика чи інтерпретація // Вісник ЗДУ. Філологічні науки. - Запоріжжя, 2001. - №1. - С. 102-104.

19. Рильський М. Зібрання творів: У 20-ти т. - Т. 1. - К.: Наукова думка, 1983. - 536 с.

20. Таран Л. Цвіте прозорий виноград (Поетика М.Зерова і М.Рильського як приклад неокласицизму) // Слово і час. - 1994. - № 9. - С. 52-54.

21. Ткаченко А. Елементи поетики - чинники стилю // Філологічні семінари. - К.: Київ. університет: ВГЦ, 2003. - Вип. 6. -С. 22-29.

22. Харкун В. Дефінітивні розбіжності терміна «Поетика» в літературознавчих методологіях XX ст. // Вісник ЗДУ. Філологічні науки. - Запоріжжя, 2001. - №1. - С. 129-130.

23. Айхенвальд. Ю. Поетика. - Режим доступу:http://feb-web.ru/feb/slt/abc/lt2/lt2-6331.htm

Размещено на Allbest.ru