главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Еволюція ліричного героя у "Гімнах до ночі" Новаліса

Твір Новаліса як гімн нездоланному коханню, наповнений потужними образами і спогадами. Поступова еволюція ліричного героя, з яким ототожнює себе автор, зміни поглядів та ідей. Шлях героя до поступового розуміння плинності і непостійності всього живого.

Рубрика: Литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 21.02.2010
Размер файла: 21,1 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
Особливості головного героя у творчості Байрона. Образ ліричного героя у поемі “Паломництво Чайльд-Гарольда”. Східні поеми: ліричні герої в поезіях “Прометей” та “Валтасарове видіння”. Вплив байронівського образу Мазепи на європейське мистецтво.
курсовая работа [63,4 K], добавлен 21.10.2008

2. Дослідження зміни характеру головного героя роману Гі де Мопассана "Любий друг" Жоржа Дюруа
Тип маргінальної особистості в контексті літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Еволюція Жоржа Дюруа – героя роману Гі де Мопассана "Любий друг". Еволюція поглядів головного героя в умовах зростання його значимості в суспільстві та під впливом соціальних умов.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 03.06.2012

3. Широка емоційна гама почуттів ліричного героя у збірці І.Франка "Зів'яле листя"
Тематика і зміст ліричної автобіографічної збірки Івана Франка "Зів'яле листя". Розкриття душевної трагедії і страждань ліричного героя, що викликані тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням. Ставлення автора до коханої дівчини.
реферат [16,7 K], добавлен 19.12.2011

4. Емоційний спектр ліричного героя в інтимній ліриці Тодося Осьмачки
Переживання самотності як емоційна константа ліричного героя у поезії Тодося Осьмачки. Зустріч, що не сталася - типова ситуація, навколо якої обертається ліричний сюжет інтимної лірики поета. Коротка характеристика ліричних віршів Тодося Осьмачки.
реферат [26,1 K], добавлен 20.09.2010

5. Пространственная организация текста в поэме А. Ахматовой "Без героя"
Узнаваемое пространство в строках "Поэмы без героя". Историко-культурные реминисценции и аллюзии как составляющие хронотопа в поэме. Широкая, предельно многогранная и многоаспектная пространственная структура «Поэмы без героя» подчеркивает это.
реферат [21,0 K], добавлен 31.07.2007

6. Эволюция лирического героя А.А. Блока
Этапы и особенности эволюции лирического героя в поэзии А. Блока. Своеобразие мира и лирического героя цикла "Стихи о Прекрасной Даме". Тема "страшного мира" в творчестве великого поэта, поведение лирического героя в одноименном цикле произведений.
курсовая работа [38,9 K], добавлен 04.01.2014

7. Литературный герой
Сущность и история развития понятия "герой" от древнегреческих мифов до современной литературы. Персонаж как социальный облик человека, отличия данного понятия от героя, порядок и условия превращения персонажа в героя. Структура литературного героя.
реферат [18,0 K], добавлен 09.09.2009

8. Философские взгляды Достоевского в рассказе "Кроткая"
Образ отвергнутого обществом и ожесточившегося человека в рассказе Федора Михайловича Достоевского "Кроткая". Внутренний монолог героя после самоубийства жены. Все оттенки психологии героя в его взаимоотношении с Кроткой. Духовное одиночество героя.
реферат [18,7 K], добавлен 28.02.2011

9. Тип героя у повісті Селінджера "Над прірвою у житі"
Актуальність сучасного дослідження проблем та складності характеру Холдена Колфілда. Побудова образу головного героя повісті на сплетінні фізичної недуги та повільного звільнення Холдена від егоцентричності. Холден Колфілд як аутсайдерький тип героя.
реферат [32,7 K], добавлен 01.03.2010

10. Художественное своеобразие "Поэмы без героя" Анны Ахматовой
История создания и значение "Поэмы без героя", особенности ее композиции. Роль поэта ХХ века в произведении, его действующие лица. Литературные традиции и своеобразие языка в "Поэме без героя", характернейшие особенности лирической манеры Ахматовой.
курсовая работа [42,6 K], добавлен 03.10.2012


Другие документы, подобные Еволюція ліричного героя у "Гімнах до ночі" Новаліса


11

ВСТУП

Цикл «Гімнів до ночі» - одне з найвідоміших творінь Новаліса, вершина його творчого генію, втілення філософії романтика. Цикл було створено після трагічної загибелі нареченої письменника Софії Кюн у 1797 році. Молодша дочка бюргерської родини Рокентинів Софія Кюн жила у звичній атмосфері здорової врівноваженості і практичності, була доволі симпатичною, якщо вірити сучасникам, а особливо Гете, та простою і не відрізнялася мудрістю. Що ж могло зацікавити розумника-Новаліса у цій милій, та не особливо обдарованій дівчині? У своєму щоденника у 1796 році геній зазначає цікаві факти про свою наречену: «Схильність до дитячих ігор. Прив'язаність до жінок. Вбрання. Танок. Хазяйновитість. Любов до сестер. Музикальний слух. Її улюбленці. Смак. Релігійність… Боїться привидів. Хазяйновитість. Три вершники їдуть через поле» N o v a 1 i s. Schriften., Stuttgart, 1971, Bd. 4. Показовим є те, що Новаліс назвав цю популярну німецьку народну пісню, яку часто тоді грали поштарі. Про цю пісню згадував згодом і Гофман: «Три вершники виїхали за ворота» Гофман Э.Т.А. Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы, М., 1987, ст. 36. Ця пісня є знаком, міткою Софії, її символом. Дівчина втілювала у собі той омріяний ідеал щирої простоти, яким захоплювалися романтики, те чисте джерело, близьке до природи, з якого згодом черпав натхнення Новаліс. Саме це перетворило просту невідому Софію на «містичне «загробне» кохання, втілення романтичного еросу, піднесеного, куртуазно-ігрового і трагічно серйозного». Культурологический журнал А. Махова и И. Пешкова, ст. 35 Цій дівчинці судилося стати музою поета, але, як не парадоксально, для цього вона мусила померти. Захоплення Софією тривало трохи більше року, романтик почав розчаровуватися у своїй недалекій коханій, але у березні 1797 вона померла, не дочекавшись весілля. За місяць помер і молодший брат Новаліса Еразм. Тоді Новаліс, який, за словами Шлегеля був: «м'якою, життєрадісною людиною», цілком змінюється - він співець нового світу, співець ночі. Але ця зміна не є дивиною, якщо брати до уваги характер Новаліса. Саме у цей час він, людина від природи чуттєва, захоплюється елегійно-цвинтарними мотивами сентименталізму, думкою про швидкоплинність усього сущого. Новаліс раптово «отримав підтвердження своєї філософії: дівчинка, невинна істота, янгол помирає, не доживши до 16 років. Новаліс виголошує: що б він не робив, буде присвячувати померлій, він піднесе її до божественного рівня, як Данте Беатріче, а Петрарка - Лауру Карельский А. В. Немецкий Орфей: Беседы по истории западной литературы, М., 2007, ст. 78. В основі «Гімнів до ночі», що побачили світ після загибелі Софії, думка про те, що смерть коханої перевернуло життя поета, назавжди наклала відбиток на його творчість. Але відбиток специфічний, адже іноді здається, що поет мало не вдячний смерті, що вона забрала Софію в інший світ, перетворивши її таким чином на об'єкт величного переживання, не замутненого ніяким земним помислом, це дає поштовх для розвитку поета, нових поглядів і цілковитого переосмислення життя і смерті, появі нового трактування ночі. Її смерть, за словами самого Новаліса «ein schicklicher Schritt», тобто, «дуже потрібний і жаданий крок».

Весь твір - це гімн нездоланному коханню, він наповнений потужними образами і спогадами про Софію: її обличчя прекрасне, «у її очах відпочиває вічність», «у її обіймах я відчув нове життя» Тут і далі цитую власний переклад Новаліса, який додаю в кінці роботи , тінь дівчини немов постійно стоїть за спиною автора і направляє його руку. Вона істота неземна. Образ звичної Софії стерто, замість нього - Муза, провідник Новаліса між земним і кращим світами, іншим життям, подібно до того, як Беатріче була провідником Данте у Раю. «Гімни до ночі» показують поступову еволюцію ліричного героя, з яким ототожнює себе автор, читач стикається зі зміною поглядів та ідей. Більш того, це зміна ставлення героя до своєї коханої, адже, на думку дослідника В'ячеслава Іванова, мікрокосм у Новаліса, - це точна копія макрокосму, не просто подібність, а тотожність, тому маленька Софія проти Фрідріха -це та ж всесвітня наречена, що протистоїть Логосу, якщо ми не звернемо увагу на сутність стосунків між письменником і дівчиною. Вячеслав Иванов. Собрание сочинений, т.1-4. Брюссель, 1987, т. 4, ст. 270 Змінюючись, ліричний герой поступово змінює і своє ставлення до коханої.

ДУХОВНА ЕВОЛЮЦІЯ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ

Перший абзац першої глави оспівує радість творіння, світло, яке «заповнює все навколо, у променях, кольорах і хвилях, весь простір обіймаючи днем, що прокинувся» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. Це прокидання прекрасне і радісне, адже всюди панує гармонія і світовий порядок: «у гармонії небесних тіл, танцює у блакитному приливі, виблискує у кольоровому камені, у рослині, що повниться соками, у тварині, у дикій, дивного вигляду тварині, а найбільше у чужоземній людині із мудрими очима, легкою ходою і безцінним багатством у замкнених вустах» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. Герой, як і більшість людей на землі, твердо переконаний, що світло - це і є велич, світло - це сам світ, найвище його втілення. Щодо Ночі, то Вона - «незрозуміла, таємнича» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1, через неї «далеко у стороні лежить світ - похований глибоко у могилі» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. І тільки печаль, що «грає на струнах вітру» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1, належить Ночі. Ніч вже священна, але вона незрозуміла, Вона - це кінець, остаточна точка, як кінцем є смерть. Герой відчуває підсвідомо значення Ночі, її потужну силу, але боїться зникнення світла, як боїться втратити надію: «Невже воно [світло] більше не прийде до невинних дітей, що вірять і плекають надію?» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. Здається, що Новаліс не до кінця змирився із втратою Софії, хоча й розуміє, на скільки це «ein schicklicher Schritt». Та чари Ночі занадто потужні, і герой починає їм поступатися: на струнах вітру грає печаль, та щось вже «повно проникає у серце і поглинає тугу за м'яким світлом» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. Ніч вже не суцільна одноколірна темрява, ліричний герой починає розрізняти відтінки і символи: «солодкий бальзам тече із твоїх рук, у яких ти тримаєш маки» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1, Ніч має крила, а це - атрибути божества. День поступово втрачає свою велич, він стає «бідним», солодка розлука з таким днем. Та що так різко змінило думку героя? Ні, навіть не мертва кохана, серед хмар він побачив обличчя матері: «із священним острахом помічаю м'яке, благословенне обличчя матері, що прихилилося до мене, юного» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1. Саме туга за матір'ю і втраченим назавжди дитинством пробуджує у герої нове розуміння Ночі, відчуття гармонії і «любе нічне сонце» Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1 - свою наречену. Образ сонця був поширений у літературі ще з часів античності, але саме Новаліс знайшов нове сонце - нічне як образ жіночої ніжності і краси. Згодом романтик звертається і до традиційного образу дитинства, як до ознаки божественного, вищого розуму: «навколо нього об'єдналося вічне дитинство душ» - про Христа. Але ця дитячість подає «утішний знак, [що] постав із темноти» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 5, тобто теж діє через і за допомогою Ночі. У цьому образі ми відчуваємо постійну тугу за далеким, ідеальним, божественним, дитячим, а отже - досконалим.

Тепер герою вже нелюбий день, адже він роз'єднує його із милими серцю образами: «Невже вже не з'явиться вічне полум'я вівтаря коханню? Світло повинно мати кордон, у безкрайньому тільки Ніч володарює, сон триватиме завжди» Новаліс Гімни до ночі, Глава 2, ст. 2. Тут сон не остаточне зникнення, не протиставлення життя і не барокове сплетення сну та існування, сон і смерть тут - лише кордон, через який проходить людина, нове народження і поєднання з коханою у вічній шлюбній ночі: «Коханням в бистрині, Ефір в моїх жилах, Життя і надія, І небо мій дім, а смерть - уночі в багатті святім» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3. Смерть і Ніч близькі за символічним наповненням: і те, і інше - це звільнення, можливість побачити коханих, це споглядання, а головне - повернення додому: «У собі я сам відчув завершення твоїх починань, небесну волю, утішне повернення» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3, адже вдень людство перебуває у дисгармонії з божественним і з самими собою: «У дикій жалобі я пізнав розлуку із нашою батьківщиною, весь наш нелад із древнім, прекрасним небом» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3, а вночі ми маємо шанс знову повернутися до омріяної гармонії, своїх близьких: «З царства світла - вниз нам слід, Інші в темряві чекають, Сум, розлука - добрий слід, Всі щасливі помирають. Ми у тісному човні, Неба берег вдалині» Новаліс Гімни до ночі, Глава 6, ст. 8. Отже, всі рідні - у темряві, у Ночі, але ми не можемо роз'єднувати Ніч і День, адже у Новаліса Ніч - породілля Дня, День виростає у її лоні, а вона носить його як дитя: «Тебе виносили у лоні матері, і всю твоя велич - від неї. Ти розтанув би сам, виснажився у нескінченності простору, якби не взяла вона тебе у полон своїх обіймів, щоб ти зігрівся, і, у полум'ї дав народження світу» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3 Цікаво, що у передостанній главі ми бачимо своєрідний шлюб - поєднання Ночі Нареченого і прекрасних дів із світильниками в руках: «І на весіллі, смерть - Це світлий всім жених, Оливи в дів прекрасних - В світильниках у них» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 6. І знову поєднання Дня і Ночі, твердження, що вони не можуть існувати нарізно, ліричний герой розуміє це, хоча і нівелює поступово роль Дня, даючи йому характеристики вторинної величі і краси: «Чи ти Ночі даруєш барви, повітряні ефірні риси, чи, навпаки, вона наділила твою оздобу вишуканим привабливим змістом? Чим спокушає твоє життя тих, хто відчув захват безсмертя? Хіба не все, чим ми захоплюємося, має колір Ночі?» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3.

Еволюція героя поступова: величне світло з першої глави перетворилося на прозаїчний діловий час, якому не доступні споглядання Ночі, не кожному відкрита мудрість темряви. І, якщо на початку головний герой - духовно сліпий, тепер з його очей спадає полуда: «хто спробував сокровенне, хто стояв на крайній вершині світу, дивлячись униз, у невідому низину, там, де житло ночі - той справді не повернеться у натовп мирський, у країну де володарює світло» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3. Ліричний герой із відчутною гіркотою визнає важливість дня, він готовий підкоритися прийнятному порядку речей: «Я готовий дати тобі старанні руки і всюди встигати, де ти на мене чекаєш, прославляти твою розкіш у сяянні твоєму, старанно наслідувати твоїй злагодженості, думці твоїй у витонченому спогляданні, милуватися свідомим плином твого блискучого потужного годинника, осягнути відповідність твоїх первенів, правил твоєї дивовижної гри у незліченних світах з часами твоїми» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2, але почуття його вже належать Ночі: «у моєму серці володарює лише Ніч із дочкою своєю - животворної Любов'ю» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2. Саме так відбувається прозріння духу людини - через споглядання величі, мудрості, Логосу, про який було сказано вище. А головне - через усвідомлення того, що тільки Ніч вчить справжньому коханню, почуттю, яке сильніше за тимчасову розлуку, і яке не здолає навіть метушня Дня: «Світло не прожене більше Ночі, не злякає кохання, коли сон стане вічним у нескінченній мрії» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2. Герой перестає боятися невідомого, бо розуміє плинність земних речей: «Все земне, що його жене вихор, спливає, лише те, що освятило своїм доторком кохання, розчиняється, тече по сокровенних жилах у потойбічне царство, де пахощами долучається до коханих, що вже спочили» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2. А кохання зруйнувати неможливо - смерть тільки посилює зв'язок між ліричним героєм і його загиблою нареченою: «В безсмертнім житті Вічно люблю, Дивлюся звідтіль На милу свою» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2. Ніч руйнує діловий запал Дня, його практичність: «der Geschaftigkeit Ende» - «кінець клопоту, метушні», ліричний герой переоцінює цінності Дня, роблячи акцент на роздробленні людства на окремі особи, кожна з яких поглинута оцим «die Geschaftigkeit» - «метушнею». Вночі ж відбувається об'єднання людей - не тільки померлих родичів і коханих, а всього людства, яке занурюється у споглядання: «хто стояв на крайній вершині світу, дивлячись униз, у невідому низину, там, де житло ночі - той справді не повернеться у натовп мирський, у країну де володарює світло» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2.

Новаліс у «Гімнах» цілком переосмислює поняття смерті, він витісняє похмуре античне трактування, розфарбовуючи смерть у ніжні кольори. На початку твору головний герой уникає образу смерті, у другій главі він згадує лише про сон: «Тільки дурні нехтують тобою [сном], їм достатньо тіні, поки не опуститься на землю справжня ніч. Вони не відчувають тебе у мигдалевій олії, у маковому соку» Новаліс Гімни до ночі, Глава 2, ст. 1. Сон тут - один із образів смерті, особливо яскраво це показано в останній главі твору: «Спати вічно я так хочу - У ночі такій спокійній, У теплі засохли люди, Повертається покійний В дім, де батько ждати буде» Новаліс Гімни до ночі, Глава 6, ст. 8. У третій главі темрява поєднана з дрімотою Ночі, яка, в свою чергу призводить до переродження духу: «Зникла зовсім земна велич і моя печаль, злилися моє горе і новий всесвіт, мене осягнуло натхнення, дрімота ночі. Над землею ширяв мій наново народжений дух» Новаліс Гімни до ночі, Глава 3, ст. 2. Отже тут сон і «зникнення всіх пут народження і кайданів світла», тобто, звільнення від життя, отримують нове трактування - цілковите оновлення людського духу, нове народження. Ліричний герой розвиває і підтверджує думку про смислову єдність сну і смерті у четвертій главі: «Я знаю тепер, що коли прийде останній ранок, світло не прожене більше Ночі, не злякає кохання, коли сон стане вічним у нескінченній мрії» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 2. Надзвичайно цікаву тезу висуває герой у четвертій главі, це теза утішного повернення: «У собі я сам відчув завершення твоїх починань, небесну волю, утішне повернення. У дикій жалобі я пізнав розлуку із нашою батьківщиною, весь наш нелад із древнім, прекрасним небом» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3. Через Ніч і смерть людина повертається до древньої гармонії, яку давно втратила. Цей важливий висновок був наступною сходинкою в еволюції співця. Він розуміє, що смерть - поняття священне: «З коханням ти випий Хутчіше мене, І в смерті спочину - Любов не мине. Коханням в бистрині, Ефір в моїх жилах, Життя і надія, І небо мій дім, А смерть - уночі В багатті святім» Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3. Багаття, на якому помирає людина не світле чи прекрасне, воно саме «heilig», тобто «святе», бо смерть - це священний акт переродження. Далі герой оповідає еволюцію своїх уявлень, але міфологізувавши їх, наділивши яскравими образами. У розповіді про богів читач дізнається, що спочатку вони жили там, де «жило сонце, вічно пломеніюче живильне Світло» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 4. Смерть і світло погано поєднуються, тому боги налякані марною боротьбою із загибеллю і неминучістю вироку: «всі безсиллі в битві, І вирок винесли покійним, І хвиля милого життя розбита, О моря сивії бескиди, Людина прикрашала в смерті, Страшне, як жах, її обличчя» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 4. Це відображення першої глави «Гімнів», де герой боїться втратити надію, а головною цінністю вважає яскраву велич денного життя. Тут на сцені з'являється Ніч, саме вона дає прилисток богам: «Світ не був більше небесною прикметою, він тільки в минулому був оселею богів, тепер вони вкрилися нічною габою» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 4.Із особливою пристрастю герой оспівує немовля, народжене від небесного серця. Дитя об'єнало навколо себе «вічне дитинство душ, що охоплені священною любов'ю» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 5. Образ дитинства душі і сприйняття світу як гармонійної єдності характерний для романтичної доби, але дуже цікавим є ототожнення образу немовляти зі смертю: «Тебе ми знаємо, ясний юначе… Життя безсмертного правитель, Ти смерть і перший наш цілитель». В образі Христа, який неважко відгадати, ліричний герой бачить образ спасіння - смерті, що зцілює. Наблизився новий світ, де вже не було жаху смерті старого, адже своєю жертвою Христос возвеличив смерть як повернення додому, утішне повернення: «як ти поспішаєш, млості і очікування сповнений, у обійми свого батька, підносячи юний рід людський і не закарбовану чашу золотого майбуття. Мати скоро слідувала за тобою, небесною сповнена радістю, вона першою була з тобою на новій батьківщині» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 6 Ліричний герой починає прагнути загибелі як зцілення своєї душі і повернення до милої: «Веде коханих наших У морок смерть священна, І відвернути це Уже не в наших силах. Та плакати даремно, Не варто на могилах, Усіх нас зцілить ніч І поверне до милих» Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 7. Остання глава є кульмінацією душевної еволюції героя: він відверто прагне смерті, вважає, що тільки так здобуде щастя: «З царства світла - вниз нам слід, Інші в темряві чекають. Сум, розлука - добрий слід, Всі щасливі помирають» Новаліс Гімни до ночі, Глава 6, ст. 8. Без смерті нема щастя, тільки вона рятівниця: «На смерть лише всі сподівання, І смерть врятує усіх нас» Новаліс Гімни до ночі, Глава 6, ст. 9. Закінчуються «Гімни до Ночі» мотивом вічного шлюбу перед Богом.

ВИСНОВОК

У даному творі герой пройшов досить великий шлях еволюції власних ідей і переконань: від страху Ночі, традиційного возвеличення краси дня як беззаперечної величі світу, до поступового розуміння плинності і непостійності всього живого, глибокої священної краси Ночі. Автор висунув тезу «утішного повернення», повернення додому до «нашого Отця» після смерті. У Новаліса смерть - подія спочатку глибоко трагічна, читач відчуває біль автора від втратити нареченої, та згодом ліричний герой розцвічує загибель коханої ніжними кольорами, яскравою атрибутикою, естетизуючи її і підносячи до рівня священного акту. Тепер Ніч - породілля Дня, його основа, що дає справжню красу всім речам. Ніч об'єднує не тільки закоханих, а й все людство у спогляданні, вона вбиває денну метушню і заклопотаність. Через Ніч ліричний герой споглядає кохану, а через смерть об'єднується з нею у священному шлюбі перед Божим лицем. Ніч - це кордон, пройшовши через який дух перероджується і з'єднується із коханими.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Nova1is. Schriften., Stuttgart, 1971, Bd. 4

2. Гофман Э.Т.А. Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы, М., 1987

3. Культурологический журнал А. Махова и И. Пешкова

4. Карельский А. В. Немецкий Орфей: Беседы по истории западной литературы, М., 2007

5. Вячеслав Иванов. Собрание сочинений, т.1-4. Брюссель, 1987, т. 4

6. Власний переклад «Гімнів до ночі» Новаліса


рефератЕволюція ліричного героя у реферат "Еволюція ліричного героя у "Гімнах до ночі" Новаліса" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов