Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра теорії літератури та славістики

Реферат

на тему:

"Постмодерні риси художнього світу Й. Бродського"

Виконала: студентка IV курсу

Кур'ята Н.П.

Перевірила: доцент

Нестерук С.М

Рівне - 2016

Зміст

• Розділ 1. Творчість Й. Бродського в контексті постмодернізму
• 1.1 Загальна концепція постмодернізму
• 1.2 Творча еволюція Й. Бродського в контексті постмодернізму
• Розділ 2. Естетика постмодернізму в поезії Й. Бродського
• 2.1 Інтертекстуальність у поезії Бродського
• 2.2 Пастиш у поезії Й. Бродського
• Висновки
• Список використаної літератури

Розділ 1. Творчість Й. Бродського в контексті постмодернізму

1.1 Загальна концепція постмодернізму

Про постмодернізм на Заході широко заговорили на початку 1980-х років. Одні дослідники вважають початком постмодернізму роман Джойса "Поминки по Фіннегану" (1939), інші - попередній Джойсів роман "Улісс", треті - американську "нову поезію" 40-50-х років, четверті гадають, що постмодернізм - це не "фіксоване хронологічне явище", а духовний стан, а "у будь-якій добі є власний постмодернізм" (У. Еко), пґяті взагалі висловлюються про постмодернізм як про "одну з інтелектуальних фікцій нашого часу" (Ю. Андрухович). Проте більшість науковців вважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років. У 60-70ті роки постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 80-і він став домінуючим напрямом сучасної літератури і культури.

Першими проявами постмодернізму можна вважати такі течії, як американська школа "чорного гумору" (В. Берроуз, Д. Барт, Д. Бартелм, Д. Донліві, К. Кізі, К. Воннегут, Д. Хеллер тощо), французький "новий роман" (А. Роб-Грійє, Н. Саррот, М. Бютор, К. Сімон тощо), "театр абсурду" (Е. Йонеско, С. Беккет, Ж. Жене, Ф. Аррабаль тощо). До найвизначніших письменників-постмодерністів належать англійці Джон Фаулз ("Колекціонер", "Жінка французького лейтенанта"), Джуліан Барнз ("Історія світу в девґяти з половиною розділах") і Пітер Акройд ("Мільтон в Америці"), німець Патрік Зюскінд ("Запахи"), австрієць Крістоф Рансмайр ("Останній світ"), італійці Італо Кальвіно ("Неспішність") і Умберто Еко ("Імґя троянди", "Маятник Фуко"), американці Томас Пінчон ("Ентропія", "Продається №49") і Володимир Набоков (англомовні романи "Блідий вогонь" тощо), аргентинці Хорхе Луїс Борхес (новели і есе) і Хуліо Кортасар ("Гра у класики").

Визначне місце в історії новітнього постмодерністського роману посідають і його словґянські представники, зокрема чех Мілан Кундера і серб Мілорад Павич.

Специфічним явищем є російський постмодернізм, презентований як авторами метрополії (А. Бітов, В. Єрофєєв, Вен. Єрофєєв, JI. Петрушевська, Д. Прігов, Т. Толстая, В. Сорокін, В. Пєлєвін), так і представниками літературної еміграції (В. Аксьонов, Й. Бродський, Саша Соколов).

Постмодернізм претендує на вираження загальної теоретичної "надбудови" сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні говорять не лише про "постмодерністську творчість", але й про "постмодерністську свідомість", "постмодерністський менталітет", "постмодерністський умонастрій" тощо.

Постмодерністська творчість передбачає естетичний плюралізм на всіх рівнях (сюжетному, композиційному, образному, характерологічному, хронотопному тощо), повноту уявлення без оцінок, прочитання тексту в культурологічному контексті, співтворчість читача й письменника міфологізм мислення, поєднання історичних і позачасових категорій, діалогізм, іронію.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, "цитатне мислення", інтертекстуальність, пастиш, колаж, принцип гри.

У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування над усім. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне співставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму - це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури. Так, іронія перемагає серйозний модерністський трагізм, притаманний, наприклад, творам Ф. Кафки.

Одним з головних принципів постмодернізму є цитата, а для представників цього напряму притаманне цитатне мислення. Американський дослідник Б. Морріссетт назвав постмодерністську прозу "цитатною літературою". Тотальна постмодерністська цитата приходить на зміну витонченій модерністській ремінісценції. Цілком постмодерністьким є американський студентський анекдот про те, як студент-філолог вперше прочитав "Гамлета" й був розчарований: нічого особливого, зібрання поширених крилатих слів і виразів. Деякі твори постмодернізму перетворюються на книги-цитати. Так, роман французького письменника Жака Ріве "Панночки з А." являє собою збірку 750 цитат з 408 авторів.

Із постмодерністським цитатним мисленням повґязане й таке поняття, як інтертекстуальність. Французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у літературознавчій обіг, зазначала: "Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту". Французький семіотик Ролан Барт писав: "Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш впізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат". Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.

Якщо інтертекстуальними були і численні модерністські романи ("Улісс" Дж. Джойса, "Майстер і Маргарита" Булгакова, "Доктор Фаустус" Т. Манна "Гра в бісер" Г. Гессе) і навіть реалістичні твори (як довів Ю. Тинянов, роман Достоєвського "Село Степанчиково та його мешканці" є пародією на Гоголя та його твори), то здобутком саме постмодернізму є гіпертекст. Це текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і численність текстів. Його прикладом є будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття відсилає до інших статей цього ж видання. Читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати всі статті поспіль або ж рухаючись від одного посилання до іншого, здійснюючи "гіпертекстове плавання". Отже, таким гнучким пристосуванням, як гіпертекст, можна маніпулювати на свій розсуд. 1976 року американський письменник Реймон Федерман опублікував роман, що так і називається - "На ваш розсуд". Його можна читати за бажанням читача, з будь-якого місця, тасуючи непронумеровані і незброшуровані сторінки. Поняття гіпертексту повґязано і з компґютерними віртуальними реальностями. Сьогоднішніми гіпертекстами є компґютерна література, яку можна читати лише на моніторі: натискаючи одну клавішу, переносишся у передісторію героя, натискаючи іншу - змінюєш поганий кінець на добрий і т.д.

Ознакою постмодернісьської літератури є так званий пастиш (від італ. pasticcio - опера, складена з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація). Він є специфічним варіантом пародії, яка у постмодернізмі змінює свої функції. Від пародії пастиш відрізняється тим, що тепер нема що пародіювати, немає серйозного обґєкта, який можна піддати висміюванню. О.М. Фройденберг писала, що пародіювати можна тільки те, що "живе і святе". За доби ж постмодернізму ніщо не "живе", а тим більше не "святе". Пастиш розуміють також як самопародіювання.

Мистецтво постмодерну за своєю природою є фрагментарним, дискретним, еклектичним. Звідси така його ознака, як колаж. Постмодерністський колаж може здатися новою формою модерністського монтажу, однак і суттєво відрізняється від нього. У модернізмі монтаж, хоча й був складений з неспівставних образів, був усе-таки обґєднаний у певне ціле єдністю стилю, техніки. У постмодерністському колажі, навпаки, різні фрагменти зібраних предметів залишаються незмінними, нетрансформованими в єдине ціле; кожен з них зберігає свою відокремленість.

Важливим для постмодернізму є принцип гри. Класичні морально-етичні цінності переводяться в ігрову площину. Як зауважує М. Ігнатенко, "учорашня класична Культура, її духовні цінності живуть у Постмодерні мертвими - його епоха ними не живе, вона ними грає, вона у них грає: вона їх знедійснює".

Серед інших характеристик постмодернізму - невизначеність, деканонізація, карнавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, "розчинення характеру" (повна деструкція персонажа як психологічно й соціально детермінованого характеру), ставлення до літератури як до "першої реальності" (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної). А найпоширенішими образами метафорами постмодернізму є кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля.

Феноменом сучасної літератури й культури є також мультикультуралізм, через який багатоскладова американська нація природно реалізувала хистку невизначеність постмодернізму. Більш "заземлений" мультикультуралізм "озвучив" тисячі різноманітних неповторних живих американських голосів представників різних расових, етнічних, тендерних, локальних та інших конкретних струменів. Література мультикультуралізму включає афро-американську, індіанську ("нейтівз", тубільне населення Америки), "чіканос" (мексиканців та інших латиноамериканців, значна кількість яких мешкає у США), літературу різних етносів, що населяють Америку (зокрема й українців), американських нащадків вихідців Азії, Європи, літературу меншостей всіх гатунків.

1.2 Творча еволюція Й. Бродського в контексті постмодернізму

бродський творчість поетичний постмодерністський

Мабуть, важко тепер знайти людину, незнайому з творчістю Йосипа Олександровича Бродського. Його можна любити і приймати, можна не приймати, але в будь-якому випадку не помітити його не можна. Ніна Мандельштам називала Бродського "людина - духовий оркестр". І дійсно, можна сказати, що багатоголосим хором свого "оркестру" він увірвався в 20 століття, щоб нестрункими акордами слів-віршів міцно закріпитися на нотному стані епохи. Епохи постмодернізму.

Отже, постмодернізм (фр. postmodernisme - після модернізму) - це напрямок в мистецтві, яке прийшло на зміну модерну і відрізняється від нього не скільки оригінальністю, скільки різноманітністю елементів, цитатністю, заглибленістю в культуру, що відображає складність, хаотичність, децентрованность сучасного світу. До цих пір немає однозначної оцінки цього феномена літератури кінця 20 століття. Найчастіше погляди критиків на постмодернізм прямо протилежні. Так, під поглядами деяких західних дослідників культура постмодернізму отримала назву "слабо пов'язаної культури" (Р. Мерелмен). І.Берлін представляв культуру постмодернізму як викривлене дерево людства. За висловом американського письменника Джона Барта, постмодернізм - це художня практика, що смокче соки з культури минулого, література виснаження. Література постмодернізму, з точки зору Іхаб Хассана ("Розчленування Орфея"), по суті, є антилітературою, так як перетворить бурлеск, гротеск, фантастику і інші літературні форми і жанри в антиформи, що несуть у собі заряд насильства, божевілля і апокаліптичності і перетворюють космос в хаос. [19]

Якщо говорити про вітчизняну теорію постмодернізму, то погляди на неї ще більш неоднозначні і полярні. Одні критики стверджують, що в Росії немає ні постмодерністської літератури, ні, тим більше, постмодерністської теорії і критики. Інші, запевняють, що Хлєбніков, Бахтін, Лосєв, Лотман і Шкловський - "Самі собі Дерріда". [19] Що ж до літературної практики російських постмодерністів, то, на думку останніх, російський літературний постмодернізм був не тільки прийнятий в свої ряди його західними "батьками", але і спростував відоме положення Доуве Фоккема про те, що "постмодернізм соціологічно обмежений головним чином університетською аудиторією ". [19] За десять з невеликим років книги російських постмодерністів стали бестселерами. (Наприклад, Й. Бродського, В. Єрофєєва, В. Сорокіна, Б. Акуніна та ін. автори). Але в цьому випадку ми натикаємося на наріжний камінь постмодернізму. І Бродського і, скажімо, Сорокіна ми справедливо називаємо представниками російського постмодернізму. Але постмодернізм Бродського з його інтелектуальною насиченістю і естетизмом НЕ постмодернізм Сорокіна з його розлогими "нудотними " описами. Дослідник Фокін говорить про можливе бінарне розуміння постмодернізму і виділенні двох його гілок: "постмодернізму" (в лапках) і постмодернізму (без лапок). Де перший "характеризується відсутністю руху, або рухом в глухий кут, де проголошуються "смерть історії", "вичерпаність культури", "Світова нісенітниця", перетворення літератури в пародію ", а другий - "Гармонійність, авторитет зразків, мистецтво як засіб пізнання, багаторівнева організація тексту <...> Це рух, прагнення до витворення, до діалогу, до реконструкції, до відтворення всього, що вище власної індивідуальності, до парадоксальності й глузду, помноженому на пріоритет змісту над формою, посиленою класичними тенденціями ". [14] Різницю між "високим" і "низьким" постмодернізмом автор бачить у орієнтованості поетів на різні течії 20 століття. У випадку з "високим" - це власне модернізм, у випадку з низьким - авангард. Не залишає сумнівів той факт, що Й. Бродського ми зараховуємо до поетів "високого" спрямування. Сам Йосип Олександрович дуже трепетно ставився до традиції спадкоємності, говорячи про культуру, що "вона вся - спадкоємність". У Нобелівській лекції поет пише про своїх "вчителів": "не будь їх, я б як людина і як письменник, коштував би дещиці ". [18] У лекції Бродський згадує лише п'ятьох (Ахматову, Цвєтаєву, Мандельштама, Фроста, Одена), але за справедливим зауваженням Юр'єва, "вчителів" у Бродського було багато - "ім'я їм легіон". [17]

Не секрет, що Бродський не дуже захоплено відгукувався про поезію авангарду. Тим не менше в його творах ми можемо виявити ряд текстових посилань Хлебникову або, скажімо, Маяковському. Більш того, у поета можна знайти серйозну переробку естетичних позицій історичного авангарду і шукань поставангардизму. Згодом, стає ясно, що Бродський - це не просто поет, який переймає письменницьку традицію своїх попередників, сліпо слідуючи заповітам Мандельштама, Ахматової та Пастернака, але поет рефлектуючий, поет у постійному пошуку, ставить запитання про природу культурної кризи епохи - кризи уявлень про слово, історії, часу.

Незважаючи на це існує ряд дослідників, які не визнають наступності російського постмодернізму, а навіть, навпаки, говорять про "глумливе відношення до свого минулого", відзначаючи при цьому "прагнення дійти у своєму доморослому цинізмі і самознищення до крайності, до останньої межі".

Сперечається з такою позицією Л.М. Баткін, кажучи про те, що постмодернізм "нітрохи не відмовляється від цінностей (ідеалів, особистих переконань та ін.) <...> Однак він менш, ніж коли-небудь, згоден приймати їх ззовні в якості готових і нормативних. Ось і доводиться покласти свою душу на те, щоб від початку, вільно, "з нічого ", як висловлювався Бердяєв, - виробляти їх і міняти в міру власного людського зміни. <...> З неминучим протиріччям і зіткненням значущих для "Я" життєвих істин. З шумом і люттю. І болем. Звичайно, правильніше було б називати цю непереборно проблематичну ієрархію, цей загадковий безлад трагічним порядком ". [1]

Розділ 2. Естетика постмодернізму в поезії Й. Бродського

2.1 Інтертекстуальність у поезії Бродського

Інтертекстуальність являє собою одну з найбільш яскравих відмінних рис постмодернізму як напрямку або, вірніше, "ситуації" в літературі. Термін "Інтертекстуальність" був введений Крістевою (в 1967). У цілому, концепція інтертекстуальності сходить до фундаментальної ідеї некласичної філософії про активну роль соціокультурного середовища в розумінні сенсу і його породження. [23] У постмодерністській системі відліку взаємодія тексту зі знаковим фоном виступає в якості фундаментальної умови смислоутворення: кожне слово (текст) є перетин інших слів (текстів).

На думку Р. Барта, інтертекстуальність "не може бути зведена до проблеми джерел і впливів; вона являє собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих чи автоматичних цитацій, що даються без лапок". Іншими словами, авторові тільки здається, що творить він сам, насправді ж це сама Культура творить за допомогою нього, використовуючи як своє знаряддя.

Поетичне означуване відсилає до інших дискурсивних означуваних таким чином, що в авторському висловлюванні стають "вірними" різні, часто суперечливі один-одному висловлювання. [18] У результаті навколо поетичного означуваного створюється множинний текстуальний простір, чиї елементи можуть бути введені в конкретний поетичний текст. Ми називаємо цей простір інтертекстуальним. У ньому, ні в якій мірі не відбувається роздроблення логіки. За Бордіяром "неоднозначний дискурс, що озирається сам на себе (косоокість сенсу), - це як і раніше дискурс позитивності, дискурс знака як цінності". [18] В цій перспективі стає очевидним, що поетичне означення не може розглядатися як відносне до одного коду. Воно є місцем перетину безлічі кодів (мінімум двох) Нагадаємо, що інтертекст є простором сходження всеможливих цитацій (предметом цитації є не конкретні фрази, запозичені з чужих творів, а всеможливі дискурси, з яких, власне, і полягає культура і в атмосферу яких незалежно від своєї волі занурений будь-який автор). Цю думку у своїй статті розвиває Ю. Степанов, який називає інтертекст "середовищем існування культурних концептів" [11] Специфіка інтерпретації полягає в тому, що виникають складні випадки, коли неможливо витлумачити зміст тексту і мінізміст дискурсу без звернення до стилістичної і ментальної спадщини, яка справляє вплив на формування мовної особистості письменника. Інтертекстуальність, в цьому аспекті виступає, як прийом тлумачення, який полягає в тому, що зміст, вкладений оригінальним автором відтвореного тексту в дискурс і що піддався зміні при відтворенні тексту іншим автором, слід відрізняти від джерела у зв'язку з двома позиціями: а) По-перше, цей сенс піддається внутрішнім змінам, в результаті чого, виражений тією ж формою, він приймає іншу внутрішню структуру з ряду причин, які нам і належить з'ясувати. б) По-друге, іноді від першоджерела залишається тільки деяка, часткова оформленість, результатом чого є також зміна сенсу. Якість цієї зміни залежить як від впроваджуваних, так і від усунених елементів. Надалі, використовуючи термінологію, характерну для робіт за трансформаційними можливостями ми відзначатимемо процеси віднімання і додавання одиниць в рамках оригінального тексту.

Що стосується прикладів зі зверненням до інших нелінгвістичних текстів, то вони також є стилістичним прийомом, що слугує для різних художніх ефектів, які ми розглянемо нижче.

Така робота передбачає систематичність, найбільш яскравими прикладами текстів з інтертекстуальними посиланнями є комплексні твори, такі як "Портрет Доріана Грея", або "Дон Кіхот" (всі біди героя йдуть від його зайвої начитаності лицарськими романами).

Для Бродського типова ситуація, коли інтертекстуальні посилання зустрічаються в рамках одного твору у великій кількості. У цьому плані особливо значимо твір "Дванадцять сонетів Марії Стюарт", аналізу інтертексту якого ми і здійснюватимемо. Справа в тому, що цикл сонетів об'єднує відразу два види інтертекстуальних перетворень - як тип з віднесенням до тексту інших поетів і письменників, так і віднесення до тексту в постмодерністському сенсі (весь цикл присвячений міркуванням про пам'ятник, за яким спостерігає оповідач). Взагалі перевантаженість тексту інтертекстом характерна для постмодернізму, який, за словами Журавльова, відрізнявся від модернізму не так оригінальністю, як різноманітністю елементів, цитатністю, зануреністю в культуру. [21]

Марія Стюарт - королева Шотландії, що вступила в злочинний зв'язок з коханцем. Зв'язок цей, за чутками, призвів до загибелі короля. (Марія отруїла його). Наприкінці свого бурхливого життя вона була заарештована Тюдорами і відправлена в ув'язнення, яке не пережила - її засудили до повішення. [22] Але в обігу масової свідомості і культурного шару суспільства існує безліч романів, драм і поем, присвячених особистості Марії Стюарт. Найвідоміша з них - це драма Шиллера "Марія Стюарт". Менш авторитетний для Бродського, як нам здається, роман С. Цвейга.

Перший текст в досліджуваних сонетах - історичний, другий текст - це позиція чуток, які свідомо розпускали Тюдори. Ця позиція народжує два варіанти - варіант довіри і варіант недовіри - що роздвоює текст. Додатковим фоном служить неможливість, недоречність в даному контексті самої назви. Згадаймо, про "пам'ять жанру" Бахтіна. [18] Сонети - це класичний жанр, який тільки при вільній інтерпретації може бути присвячений нестандартній тематиці - наприклад, міркуванням про політику.

Спробуємо проілюструвати це на прикладі текстів.

"Мэри, шотландцы все-таки скоты.

В каком колене клетчатого клана

Предвиделось, что двинешься с экрана

И оживишь, как статуя, сады?

И Люксембургский, в частности? Сюды

Забрел я как-то после ресторана

Взглянуть глазами старого барана

На новые ворота и пруды.

Где встретил вас. И в силу этой встречи,

И так как "все былое ожило

В отжившем сердце", в старое жерло

Вложив заряд классической картечи,

Я трачу что осталось русской речи

На Ваш анфас и матовые плечи".

[Й. Бродський 1996:189]

"Мері", виступаючи у функції звертання, відсилає нас одночасно до імені головної героїні і до біблійної тематики - саме так починаються католицькі молитви. Мета цього перетворення - створити початок динамічного типу, який дозволяє розвивати одночасно сповідальний жанр і позицію об'єктивного спостерігача. Надалі весь цикл буде триматися саме на цих позиціях. Слово "Мері" навмисно американізованого. Таке просторічне (для Англії минулого) звернення до королеви було б неможливо. "шотландцы все-таки скоты." - в рамки сповідувальної оповіді вводиться грубо-просторічний елемент. На перший погляд, він не створює інтертекст (якщо не вважати таким ставлення автора до страти Марії Стюарт), але, насправді, це посилання до лексики англійської мови.

"Scot" в перекладі - шотландець. При такому підході автор акцентує увагу героїні на культурно-історичних особливостях устрою жителів Шотландії, ніби даючи їй зрозуміти, що вчинки її нації зумовлені саме цим.

Продовження посилань до культурних традицій триває згадкою "колено клетчатого клана". Тут Бродський згадує національне вбрання шотландців, але знову-таки "колено" це фраза з Біблії, що відноситься до єврейського народу. У тексті Біблії вона є посиланням на давність роду, що пояснює і лексему "предвиделось", тобто цю інформацію народ не отримав містичним шляхом.

"Взглянуть глазами старого барана, на новые ворота и пруды." - змішання текстів в рамках відтворення прислів'я "дивитися як баран на нові ворота". З одного боку як повідомлення виступає факт, що в садах відкриваються нові пам'ятки, з іншого боку ще раз методом відтворення стереотипного коду затверджується відстороненість автора від подій, його ненавмисна некомпетентність у їх потоці. "Где встретил вас" - звернення до рядків класичного романсу посилює враження від зустрічі, актуалізуючи її в очах читача, крім того надає віршу ритм, більш мелодійний ніж ритм попередніх рядків, дана ситуація повертає нас до традицій сонета...

Таким чином, даний уривок майже повністю інтертекстуальний. Головною метою цього прийому слід визнати відтворення задуму автора - спроба аналізу подій, які знаходяться поза його часу визвала у нього природне прагнення подати ці спостереження від імені людини, що сприймає світ очима історії, тобто автор відходить від позиції суб'єктивізму і постійно посилається на тексти, які оточували Марію Стюарт і його самого в момент мовлення.

Разом з тим простежується й інша мета - надати розповіді більший ступінь експресії, надривності, автор виливає душу читачеві через приклади вже знайомих останньому текстів,(тобто в даному випадку, як слід було б припускати, не відбувається ломки коду), ці твори увійшли в громадський мовний код), але сама подача інтертексту є ламанням коду спочатку, так як увагу читачів (або слухачів) до таких явищ завжди висока. Цікаве так само ритмування тексту, в ньому поєднується тютчевська романтичність і розмовний ритм шотландських балад.

2.2 Пастиш у поезії Й. Бродського

Поняття пастишу в естетиці постмодернізму закріпилося завдяки Ф. Джеймісону. Він визначив пастиш як пародію, яка не має серйозного об'єкта для висміювання в умовах, коли автор і художня структура втрачають свою цінність. Аналізуючи художні постмодерністські твори такі вчені, як І. Гассан, Ч. Дженкс, Ф. Джеймісон виявили основні ознаки постмодерністського пастишу - гетерогенність, еклектичність, програмове подвійне кодування.

У літературі постмодернізму пастиш передбачає творення нових текстів із текстів уже існуючих. Він співвідноситься з нелінійною літературою, якій властива відсутність одномірного сюжету, а також з гіпертекстом, що демонструє необмежені можливості існування та рецепції художнього тексту в інтертекстуальному просторі культури. З одного боку, пастиш засвідчує відхід від міметичного мистецтва і є втіленням нерепрезентативної моделі вторинного художнього тексту. З іншого боку, пастиш є формою відтворення реальності, яка й сама має гетерогенний і симульований характер.

Постмодерністський пастиш, який за Ф. Джеймісоном трактується як "порожня" пародія, нейтральна щодо до свого претексту, насправді є багатогранним та неоднозначним явищем.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад - шостий сонет із циклу "Двадцять сонетів до Марії Стюарт", в якому для вираження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру "Я вас кохав...":

Я вас любил. Любовь еще (возможно,

Что просто боль) сверлит мои мозги.

Все разлетелось к черту на куски.

Я застрелиться пробовал, но сложно

С оружием. И далее - виски:

в который вдарить? Портила не дрожь, но

задумчивость. Черт! Всё не по-людски!

Я вас любил так сильно, безнадежно,

как дай вам Бог другими - но не даст!

Он, будучи на многое горазд,

не сотворит - по Пармениду - дважды

сей жар в крови, ширококостный хруст,

чтоб пломбы в пасти плавились от жажды

коснуться - "бюст" зачеркиваю - уст.

У даному контексті піддається переробці цілісний вірш О.С. Пушкіна, який підноситься Бродським у вигляді переосмисленого цитування. Пушкінський текст відображає, насамперед, бажання щастя ліричної героїні від імені героя, і, по-друге, - усвідомлення власної поразки. Герой Бродського - людина іншого складу - ми вже могли переконатися в деякій його цинічності і розлюченості. Він прямо пророкує ліричної героїні поразку в любовних справах, визначаючи її своєю поразкою - " Как дай вам Бог другими - но не даст". В даному випадку, однак, мова йде не про кохання, а про життя, яке, як справедливо зазначено, не створиш двічі. На відміну від попередніх прикладів, герой ламає тут код тексту, різко розмежовуючи рубіж їхнього зіткнення - " Любовь еще (возможно, что просто боль)..." У вербальному сенсі текст наповнений дієсловами негайної дії " сверлит ", "разлетелось", і так далі, що підвищує емоційне напруження вірша, задуманий Пушкіним як не динамічний текст.

Висновки

Отже, постмодернізм - це не просто літературний напрям. Він претендує на вираження загальної теоретичної "надбудови" сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні науковці говорять не лише про "постмодерністську творчість", а й про "постмодерністську свідомість", "постмодерністський менталітет", "постмодерністський умонастрій" тощо. Необхідно розрізняти постмодернізм як культурологічний феномен, постмодерністський менталітет, спираючись на який, можна по-новому оцінювати явища і факти сучасного і минулого; і термін, яким визначають мистецтво певного ґатунку

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, "цитатне мислення", інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне співставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму - це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.

Творчість Й. Бродського позначена складним поєднанням традицій класики, здобутків модерністської поезії "Срібної доби" та постмодерністських тенденцій. Її визначальною рисою є орієнтація на культурну традицію, що пов'язане з властивим поетові розумінням мистецтва як сфери, котра плекає найважливішу цінність приватного життя - індивідуальність. У царині культури, за Бродським, аналогічною за значущістю цінністю є мова.

Його поезія відбиває стан постмодерної свідомості, котрій притаманне сприйняття світу як хаотичної сукупності фрагментів текстів, що представляють різні галузі людських знань.

Це властиве усій поетичній картині світу Й. Бродського. Найрізноманітніші, зовні не пов'язані між собою, ба навіть "несумісні" речі та явища духовного, повсякденного, соціального, історичного й культурного життя, події минувшини й сучасності співіснують тут в одному часі та просторі. Така картина, як влучно зауважує літератор Б. Хазанов, відбиває "дуже складне бачення людини, яка спостерігає дійсність одночасно в найрізноманітніших ракурсах, враховує або намагається враховувати асоціації словесні, культурні, фольклорні, історичні - будь-які... Мало хто досягав такого ефекту у віршах. Зазвичай це вважалося привілеєм прози".

Зазначені особливості художнього мислення Й. Бродського зумовлюють руйнацію звичного тематичного ладу поетичного тексту. Його поезії - це поезії "про все відразу". Відповідним є і їхній стиль, спрямований на передачу усього багатства поетичної мови - від найвишуканіших метафор та багатовекторних асоціацій до грубих прозаїзмів повсякденного мовлення та жаргонної лексики.

Список використаної літератури

1. Баткін, Л.М. Про долю цінностей в епоху після модерну/Л.М. Баткін// Жовтень. - 1996. - № 10 - С. 143

2. Бродский. И. Стихи римскому другу. Дрофа. Петербург. 2002

3. Б 88 Иосиф Бродский: труды и дни/Редакторы-составители Петр Вайль и Лев Лосев. - М.: Издательство Независимая Газета, 1998. - 272 с., ил. - (Серия "Литературные биографии").

4. Ерофеев. В. "В лабиринте проклятых вопросов", "Советский писатель", М. 1990

5. Ільїн, І.П. Постмодернізм. Словник термінів/І.П. Ільїн - М.: INTRADA, 2001. - 384 с

6. Колобаева, Л.А. Зв'язок часів: Йосип Бродський і Срібний вік російської літератури/Л.А. Колобаева// Вісник московського університету. Сер.9. Філологія. - 2002. - № 6. - С. 20-39

7. Кормилов С.И. История русской литературы XX века (20-90-е годы). Основные имена. Учебное пособие.

8. Полухина. . В. " Бродский И. Большая книга интервью" / Сост.. 2-е изд., испр. и доп. М., 2000. С. 298.

9. Ранчин А. На пиру Мнемозины": Интертексты Бродского. литературное обозрение, 2001. -464с.

10. Сирик. Д. "Структура и интонация у Бродского"

11. Степанов. Ю. "Интертекст" - среда обитания культурных концептов (к основаниям сравнительной концептологии). в."Известия РАН. Серия литературы и языка" (Москва), 2001

12. Служевская. И. "Бродский: от христианского текста - к метафизике изгнания"// Звезда - 2001- №5

13. Солженіцин, А. Йосип Бродський. Вибрані вірші/О. Солженіцин// Новий світ. - 1999. - № 12 - С. 180-204

14. Фокін А.А. Спадщина Йосипа Бродського в контексті постмодернізму/А.А. Фокін// Російський постмодернізм: Попередні підсумки. - 4.1. - Ставрополь, 1998. - С. 102 - 105

15. Шайтанов И. "Уравнение с двумя неизвестными. Поэты-метафизики Джон Донн и Иосиф Бродский" //Вопросы литературы. - 1998. - №6. (1-18)

16. Штерн. Л. Главы из книги "Воспоминания о Бродском" Юр'єв, О. Розум/О.

17. Юр'єв// Нева. - 2006. - № 5. - С. 197 - 201

18. Бодрийяр Ж. "Символический обмен и смерть." Интернет-источник.URL.: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Bodr_Simv/45.php

19. Бродський, І.А. Нобелівська лекція [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/BRODSKIJ/lect.txt

20. Малахов, В. Постмодернізм у мистецтві [Електронний ресурс]. - Режим доступу:. http://krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/literatura/POSTMODERNIZM.html

21. Журавлев. С. "Постмодернизм в литературе." Интернет-источник. URL.: http://www.pergam-club.ru/book/5275

22. Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Мария Стюарт. Интернет-источник. URL.: http://slovari.yandex.ru

23. Стаття "Інтертекстуальність" - Філософський словник на порталі www.mirslovarei.com/

Размещено на Allbest.ru