Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський університет ім. Бориса Грінченко

Кафедра теорії, історії і методики викладання зарубіжної літератури

Курсова робота

на тему:

«Роман М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» як прецедентний твір англійської прози»

Київ-2012



Зміст

Вступ

1. Характеристика літератури романтизму

1.1 Загальна характеристика романтизму у світовій літературі

1.2 Особливості романтизму в англійській літературі

1.3 Готичний роман як жанр літератури предромантизму

2. Характеристика роману Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей»

2.1 Впливи традицій готичного у романі М. Шеллі

2.2 Філософські богоборні ідеї у романі М. Шеллі

2.3 Прецедентність роману М. Шеллі «Франкенштейн»

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми курсової роботи визначається складністю та багатогранністю романтизму як художнього напряму та світоглядної системи, що зумовлює інтерес дослідників до даного явища.

Метою дослідження є визначення впливу романтизму на літературу першої половини XIX ст. та на подальший її розвиток.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- висвітлити світоглядні та суспільно-політичні чинники виникнення та формування романтизму в літературі;

- виокремити основні риси та особливості романтизму в англійській літературі цього періоду;

- відстежити поєднання готичних традицій і рис романтизму в романі М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей»;

- визначити значення роману М. Шеллі у світовій культурі.

Об'єктом дослідження є література періоду романтизму.

Предметом дослідження є роман М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей».

Теоретичну основу роботи складають праці Д. Наливайка, К. Шахової, Н. Соловйової, Г. Анікіна, Н. Михальської, Н. Дьяконової, Е. Біркхед.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.



1. Характеристика літератури романтизму

1.1 Загальна характеристика романтизму у світовій літературі

Романтизм - один із найважливіших напрямів, який охопив літературу, науку, мистецтво, та інші сфери духовної культури, починаючи з середині останнього десятиліття XVIII ст. до першої половини XIX ст. у країнах Європи та Америки. Появу нового напряму більшість дослідників називають романтичною революцією в художній культурі людства. Поняття «романтизм» належить до числа найбільш розпливчастих загальних понять, існуючих в історико-літературній науці. Неясність посилюється через ототожнення його з «романтикою», яка розуміється в абстрактно-психологічному сенсі, як синонім героїчної мрії про подвиг в ім'я майбутнього, вічного пориву до досконалості [2,3]. Витоки ж романтизму лежать в літературі середньовіччя та в деяких інших формах суспільної свідомості того часу [4, 630]. Виникненню цього напряму передував предромантизм, який був своєрідним підґрунтям для переходу від Просвітництва до романтизму. До філософських засновників романтизму відносять теорію піднесеності у мистецтві І. Канта й уявлення Й. Фіхте про свободу митця, який панує над дійсністю.

Як принципово новий тип свідомості та світосприйняття, що торкнувся різних напрямів людської діяльності, романтизм передбачав докорінні зміни всієї системи цінностей і світогляду в цілому. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Романтичний світогляд виходив з того, що світ, буття - це жива динамічна єдність, де все взаємопов'язане і все взаємодіє в своєму всеохоплюючому спонтанному русі. Їм притаманний ідеалістичний світогляд, який набирав у них різних форм вираження: релігійних, спіритуалістичних, містичних, пантеїстичних [5, 17]. Романтики зосереджують увагу на духовності людини, на важливості творчого розуму, почуттів, уяви, фантазії, що відрізняло їх від письменників-просвітників, які на перше місце ставили тверезий глузд. Кожен має необмежений творчий потенціал, може змінювати свою долю і творити історію, бо кожна людина - це окремий світ, який протистоїть світу зовнішньому. Найнестерпнішою вадою суспільства романтики вважали насильство над людиною і приниження її гідності.

Романтизму притаманні такі ознаки:

· інтуїтивно-почуттєве світосприйняття;

· увага до внутрішнього духовного світу людини;

· апологія особистості;

· неприйняття світу буденності;

· конфлікт мрії та дійсності;

· звеличення «життя духу»;

· ідеалістичне світосприйняття;

· захоплення містикою, фантастикою, готикою;

· інтерес до фольклору та міфології;

· ліричні та ліро-епічні форми.

Романтики докорінно змінили ставлення до оточуючого світу, до мистецтва, до Творця та його ролі в суспільстві, а також висунули принципово новий погляд на особистість та її проблеми. Вони відмовились від уявлення про незмінні якості і постійну залежність людини від Бога та суспільних обставин, побачили в ній безмежність проявів внутрішнього світу, небачені можливості для самовдосконалення та саморозвитку, одухотворення дійсності [7, 65]. Ідеалістичні пориви до безкінечного, як одна з характеристик ідейно-естетичних позицій романтиків, є реакцією на скептицизм, раціоналізм, холодну розсудливість Просвітництва [4, 13]. Відмовившись від колишніх правил і канонів романтизм проголосив один єдиний закон митця, який визначив вільний політ фантазії, його творчу незалежність і силу уяви, здатну творити нові світи і проникати в небачені глибини дійсності та внутрішній світ особистості. Саме тому романтики понад усе цінували вільне натхнення, порив душі і сердечність. Романтики повернули в літературу красу народного мистецтва, відкрили красу слова, захоплюючі зорові й слухові асоціації, так що можна сказати, що ніхто до них не описував природу з такою любов'ю. Після злету нового напряму в літературі простежується помітний взаємозв'язок із літературою реалізму, який можна спостерігати у творчості Стендаля, Бальзака та інших письменників, яких важко виокремити в один конкретний напрям, будь то романтизм чи реалізм. Саме тому, що він як явище був неоднорідним, у його межах співіснували різні течії, що нерідко взаємодіяли між собою.

1.2 Особливості романтизму в англійській літературі

Зрозуміло що прояви одного напряму в різних країнах також будуть різними відповідно. Це зумовлено географічним положенням й історією, національними особливостями та колоритом, соціальними та політичними чинниками, своєрідністю релігійного та культурного життя і значною кількістю факторів, які характеризують індивідуальні, самобутні особливості кожної країни.

Політична та економічна історія Англії багато в чому визначала атмосферу, духовний космос, в якому народжувалися нові романтичні ідеї суспільно-художнього характеру. За майже півтора століття, які передували розквіту літератури романтизму в Англії, її політична і філософська думка зазнала могутнього впливу трьох революцій -- першої буржуазної середини XVII ст.; промислового перевороту, що призвів до жахливого зубожіння селянства і зміцнення капіталістичної сили першої індустріальної країни світу; Великої французької революції з її блискучим, багатообіцяючим початком, кривавим терором, сумною поразкою й імперським наполеонівським шлейфом. Все це покликало до життя в літературі нові теми, нові конфлікти, нові людські характери і типи.

Говорячи про Англію та розвиток романтизму, не можна забувати і про національні та народні особливості, які зумовили виникнення нового напряму. Основною особливістю саме англійського романтизму є значно довший, ніж у Німеччині або Франції, період предромантизму. Окремі предромантичні твори з'являються в Англії майже протягом усього XVIII ст. [5, 254]. Предромантизм складався в єдину ідейно-художню систему протягом 30 років (1750 - 1780), коли чітко визначилися складові компоненти цієї системи - готичний роман, сентиментальна поезія, естетика періоду кризи Просвітництва, а також якобінський роман, представлений іменами В. Годвіна, Т. Холкрофта, Е. Інчболда і Р. Бейджа. В епоху предромантизму найбільш яскраво проявився інтерес англійців до національної історії, що підтриманий відкриттями в археології, етнографії, антикварній діяльності, а також в художніх шедеврах

Д. Макферсона, Т. Персі, В. Скотта [4, 114]. Саме тому готика і середньовіччя викликали значний інтерес у англійців.

Початком романтизму вважають збірник С. Колріджа і В. Вордсворта «Ліричні балади» (1798). У збірці була опублікована передмова, у якій йшлося про основні задачі нового мистецтва, її можна вважати маніфестом раннього англійського романтизму. Але через існування предромантизму виникнення нового напряму не було чимось раптовим.

Розвиток романтизму прийнято поділяти на два етапи. Перший етап англійського романтизму, останнє десятиріччя XVIII ст., представлений «Озерною школою», або лейкістами (від англ. lake - озеро), до яких належали Семюель Тейлор Колрідж, Вільям Вордсворд і Роберт Сауті. Всі вони оспівували Озерний край, через що і отримали назву своєї діяльності. Життя цих трьох поетів мало багато спільного, починаючи від політичних поглядів, завершуючи подальшою зміною напряму творчої роботи, але у них не було на меті створення нової літературної школи, до якої вони були зараховані, як основоположники. Разом з тим їх роль в історії літератури значна; вони вперше відкрито осудили класицистичні принципи творчості. Лейкісти вимагали від поета зображення не великих історичних подій і видатних особистостей, а повсякденного побуту скромних трудівників, простих людей, тим самим, з'явившись послідовниками традицій сентименталізму. Вони апелювали до внутрішнього світу людини. Відродивши інтерес англійців до Шекспіра, поетів англійського Ренессансу, вони закликали до національної самосвідомості, підкреслювали на противагу універсальним класицистичним канонам самобутнє, оригінальне в англійській історії та культурі. Одним із головних принципів нової школи було широке використання фольклору [4, 118].

Поетична уява, відкриваюча красу, осмислювалася романтиками по-різному. «Лейкісти» бачили у ній божественне одкровення, лондонські романтики вважали, що уява відкриває красу реального світу, але протиставляли цей відкритий ними ідеал краси самій дійсності [1, 192].

Лейкісти зосереджували увагу на почуттях простих людях, підкреслюючи трагізм долі англійського селянства в період промислового перевороту. «Побут самих неосвічених верств суспільства насичений такими ж стражданнями і радостями, як і побут усіх інших верств населення. У них основні пристрасті серця знаходять кращий поживний грунт. У цих людей елементарні почуття проявляються з більшою простотою і примітивністю». О.С. Пушкін високо оцінив внесок лейкістів не лише в англійську літературу, а й у світову поезію. Узагальнюючи спостереження над розвитком поезії в різних країнах, Пушкін писав: «У зрілій словесності приходить час, коли розум, якому набриднуть одноманітні витвори мистецтва, обмежене коло мови умовної, обраної, звертається до свіжих вигадок народних і до дивного просторіччя, спочатку нікчемного. Так колись у Франції світські люди захоплювалися музою Ваде, так зараз Вордсворт і Колрідж повели за собою думки багатьох. Але Ваде не мав ні уяви, ні поетичного відчуття, його дотепні твори дихають однією лише веселістю, вираженою базарною мовою торговок і носильників. Твори англійських поетів, навпаки, сповнені глибоких почуттів і поетичних думок, виражених мовою чесного простолюдина» [6, 291].

В поезії Вордсворта часто постає образ жебрака, який іде по безкрайніх дорогах. Безсумнівно, на цей образ його підштовхнула сурова дійсність, коли докорінно змінювалася соціальна структура, через що зник клас вільного селянства і велика кількість сільських трудівників покинули рідні місця в пошуках роботи. Колрідж, вразливий і нервовий, жив багатим духовним життям. Його поезія поєднує музикальні, словесні та живописні можливості передачі почуттів, настрою та стану душі людини. Вона матеріальна в самому широкому сенсі цього слова, бо сприяла пробудженню відчуттів, емоцій, приводила в рух всю душу людини, всі її можливості та здібності відповідно до їх відносних переваг [4, 137]. Творчість Сауті пронизана співчуттям до бідняків, селянства і простого люду. Він жорстоко критикує війни, через їх нищівні наслідки для народу. А також значною мірою, на відміну від Вордсворта, використовує середньовічні сюжети.

Друге покоління романтиків, передусім Дж. Г. Байрон, П. Б. Шеллі і

Дж. Кітс цікавляться долею нового, але вже достатньо великого і сильного в Англії класу - робітничого, його боротьбою за свої права, за кращу долю. У їх творчості відображені мотиви загадкового Сходу, екзотичного Півдня, про що свідчать поява таких творів: «Старий мореплавець», «Паломництво Чайльд-Гарольда », «Повстання Ісламу», та інших тематично характерних саме на цьому етапі розвитку романтизму в Англії. Ці дві тенденції - заглиблення в суто національне провінційне, сільське життя, з одного боку, й опанування простором далеких країн і континентів аж до космічного простору включно - з іншого - складають своєрідність національного варіанту романтизму, яскравіше виражену в англійських авторів, ніжу німецьких чи французьких [5, 258].

У жанровому відношенні в англійському романтизмі помітна перевага лірики, ліро-епічних форм і роману, над традиційним епосом чи драмою.



1.3 Готичний роман як жанр літератури романтизму

Готичний роман з'явився як жанр літератури романтизму на фоні інтересу представників предромантизму до лицарського і барокового роману. Термін “Gothic” (готичний) спочатку використовувався у значенні «середньовічний». Найширшого визнання готична література здобула в Англії, де її популярність не згасла разом із переходом від предромантизму до романтизму, а навпаки, тривала протягом XIX ст. Це зумовило подібність зображення образів у сентименталістів і романтиків. Дослідити причини успішності та сутність готичного жанру прагнули відомі літературознавці та вчені такі як: Монтегю Саммерс, Едіт Біркхед, Ейно Райло, Едмунд Бьорк. Зародження і розвиток готичного роману встановлені від появи «Замку Отранто» Волпола в 1764 році до публікації «Мельмота Блукача» Метьюріна у 1820 році. Але чітко визначити межі домінування готичного досить складно.

Таким чином, засновником жанру готичного роману вважається Хорас Волпол, також відомий під ім'ям Гораціо Волпол. Оздоблення і атрибути лицарства наповняли хлоп'ячий захват письменника, і він знайшов у блиску і кольорах середньовіччя притулок від прозової сірості XVIII ст. [11, 14]. У 1764 році він анонімно опублікував «Замок Отранто», який є першим готичним романом. Дії в романі відбуваються в епоху першого хрестового походу та прикрашені різноманітними жахами: з неба падає шолом, що вбиває принца, статуя предка одного з героїв починає плакати кровавими сльозами і подібними таємничими подіями. Автор насичує твір зловіщими деталями, зображаючи ідею фатальної помсти, що падає на нащадків за гріхи їх предків. Роман мав шалений успіх, чим викликав велику кількість наслідувань.

У цей період відомими стали такі імена: Летиція Барбальд, Софія Лі, Анна Радкліф, Джейн Остін, Мері Шеллі, Чарлз Роберт Метьюрін. Об'єднувало їх те, що в центрі творів - незвичайний герой, розчарована людина, що гордо зневажає суспільство, яке відштовхнуло її і змусило мстити. Тобто, в центрі твору - байронічна особистість.

Одна з перших серйозних спроб розбити готичний роман на категорії належить Едіт Біркхед з її працею «Історія жаху: Дослідження готичного роману». Вона виокремила такі категорії:

1. Готичний роман (The Gothic Romance). Представники: Хорас Волпол, Клара Рів, Летиція Барбальд, Мері Шеллі.

2. Роман напруги і тривоги (The Novel of Suspense). Представник: Анна Радкліф.

3. Роман жахів (The Novel of Terror). Представники: Метью Льюіс, Ернст Теодор Амадей Гофман, Чарлз Метьюрін.

4. Східна повість жахів (The Oriental Tale of Terror). Представник: Вільям Бекфорд.

5. Сатира на роман жахів (Satires on the Novel of Terror). Представники: Джейн Остін, Томас Лав Пікок.

6. Коротка повість жахів (The Short Tale of Terror). Представники: лорд Булвер-Літтон, Мері Шеллі.

7. Американські повісті жахів (American Tales of Terror). Представники: Чарлз Браун, Натаніель Готорн, Едгар Алан По [11].

Готична література значно вплинула на подальший розвиток жанрів літератури - фантастичний роман, сенсаційний роман і на творчість романтиків і реалістів. Наприклад, орієнтальні повісті Бекфорда відзначилися на творчості Байрона («Чайльд-Гарольд», «Гяур»)

Монтегю Саммерс, один із дослідників готичної літератури, у книзі «Потойбічний омнібус» виокремлює такі види надприродних явищ, що описуються в готичній літературі:

· потойбічні сили і відвідування з недобрими намірами;

· поява привидів і дивна хвороба;

· живі мерці і повернення з могили;

· виконання клятви;

· загадкове пророцтво.

Кожному із цих явищ відведена своя роль у сюжетній лінії готичного роману: якщо дивна хвороба може розпочинати дію, то поява привиду або повернення з могили, як правило, завершують її; а живі мерці з'являються тільки для того, щоб підштовхнути до розв'язки. Така побудова роману зумовлює найбільш успішну передачу страху, тривоги та тримає у постійному напруженні і героїв, і читачів.

Також Монтегю Саммерс у своїй монографії «The Gothic quest: a history of the Gothic novel» («Готичний пошук») порівнює готичний роман із класичним і з цього зіставлення виводить два ряди символіки:

шеллі франкенштейн прецедентність романтизм

Зіставлення символіки готичного і класичного романів

Готичний роман	Класичний роман
Замок	Будинок або маєток
Печера	Альтанка
Стогін	Зітхання
Кривавий кинджал	Віяло
Лицар	Джентльмен
Монах	Старий слуга
Таємнича обітниця	Тонкий натяк чи залицяння
Свічка	Лампа
Привид	Адвокат чи суддя
Відьма	Стара економка
Рана	Поцілунок
Вбивство опівночі	Весілля
Кості, черепи	Компліменти, сентименти

Як видно із таблиці, готичний роман характеризується похмурою, таємничою і містичною символікою. Виходячи з цього, можна зазначити такі основні риси готичної літератури:

· побудова сюжету навколо загадкової події або таємниці;

· оповідь пронизана атмосферою страху і неперервної тривоги;

· похмуре, зловісне і таємниче місце розгортання подій, насичене тим, що може посилити страх героїв і читачів (безлюдне місце, завивання вітру, таємничий стогін, розкопана могила, покинутий замок, напівзруйнована церква, темний ліс, тощо);

· присутність дівчини - милої, гарної, мрійливої, дуже чутливої і сентиментальної, чиє життя, складається досить успішно;

· природа сюжету вимагає і присутності негативного героя-негідника, який, як правило, є центральним персонажем, що рухає сюжет.

Вагомий внесок у розвиток і популяризацію жанру, крім Волпола, зробили Клара Рів («Захисник чеснот»), Анна Летиція Барбальд («Сер Бертранд»), Софія Лі («Притулок»), Анна Радкліф («Сицилійський романс», «Удольфські таємниці»), Метью Грегорі Льюіс («Монах»), Чарлз Метьюрін («Мельмот Блукач»), Макартур Рейнольдс («Таємниці лондонського двору»), Томас де Квінсі («Гральні кості»), Вільям Годвін («Калеб Вільямс»), поети Роберт Сауті («Стара з Берклі»), Вільям Вордсворт («Люсі Грей»), Семюель Колрідж («Старий мореплавець», «Крістабель») і багато інших.



2. Характеристика роману Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей»

2.1 Впливи традицій готичного у романі М. Шеллі

Мері Воллстонкрафт Шеллі (1797 - 1851) є автором відомого роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» (1818). Хоча роман написаний на початку XIX ст., коли панувала доба романтизму, і разом із творами В. Скотта він складає романтичну романну структуру на фоні широко розповсюдженої в Англії поезії, в ньому можна знайти ознаки, притаманні не лише цьому літературному напряму. Для більш чіткої оцінки роману варто враховувати той факт, що він був створений на межі трьох естетичних систем: Просвітництва, готики і романтизму, тому властивим є поєднання структурно різних художніх прийомів.

Не зважаючи на те, що у творі в надлишку присутні описи жорстокості створіння Франкенштейна, які слугують доказом того, що роман належить готиці, він значно виходить за межі готичного [8, 13]. Але ця історія перевершила своїх попередників - А. Радкліф, Х. Волпола. На момент створення «Франкенштейна» вже третє покоління читачів захоплювалося готичним романом. М. Шеллі познайомилася з одним із найвідоміших представників цього жанру М. Льюісом, автором «Монаха», буквально за рік до написання свого «Сучасного Прометея» [3, 11].

У «Франкенштейні» Мері Шеллі створює відчуття страху і жахливого напруження у поєднанні його з готичними темами відчуження, переслідування, невпинних злодіянь і дивних ландшафтів. Те, що монстр відчужений від людського суспільства - не його провина. Скоріше, уникнення відповідальності зі сторони творця спричинило низку жорстоких дій, які знищили світ Віктора і все, що він любив водночас. Готичний світ, як правило, обмежений і майже одержимий замкнутістю. В цьому романі також, коли герої у суспільстві, їх дії обмежені моральною боротьбою між ними. У готичному світі конфлікти повинні вирішуватися усуненням однієї із сил. Тут немає місця компромісу, боротьби не можна уникнути [12, 20]. Ще однією ознакою готичного є неминучість загибелі, втрати. Так і в романі, що б не робив Віктор, його шлюб з Елізабет приречений і немає жодного виходу. Створіння Франкенштейна також приречений персонаж, бо він не може ні змінити, ні хоча би вплинути на своє становище. Обидва персонажа потрапили у пастку, без права на спокуту чи мир.

Яскраво в готичному стилі зображені ландшафти: гори Швейцарії, схили Шотландії та самотність Північної півкулі. Мері Шеллі використала спустошені, заборонені та екстремальні ландшафти, щоб відобразити психічний стан монстра. Під час його першої зустрічі з природою, він був вражений її м'якістю, кольорами та красою лісів, а наприкінці роману він був сповнений злості і ненависті на льодяних просторах.

Хоча «Франкенштейн» і не є готичним романом, він все-таки має риси готичної літератури. Сила цього твору полягає у вдалому поєднанні готичного і романтичного. Можливо, Мері Шеллі вдалося настільки вдало використати елементи готичного, через її насичене літературою дитинство. «Годвін приділяв багато уваги вихованню дітей…у них у гостях часто ували такі чудові люди, як Лем і Колрідж...якось увечері Колрідж читав свого «Старого моряка» [10, 243].

Вчені ж сприймали готику неоднозначно: одні вважали її «ренесансом дивовижного», інші знаходили в ній щось варварське, хаотичне. «Ніщо не впливає настільки сильно на людину, як готика…навіть найбільш нечутливий мозок, розум, вільний від усіляких забобонів, мимоволі визнає її владу і силу.» (Н. Дрейк)

2.2 Філософські богоборні ідеї у романі М. Шеллі

Міф М. Шеллі - унікальний, як за змістом, так і за походженням. Франкенштейн - це історія про створення живого створіння чоловіком власноруч. Усі інші міфи про створення життя, навіть про єврейського Голема, залежать від участі жінки або божественного втручання. Цю історію Мері створила одноосібно [13, 38]. Це історія про зародження життя: «…я увидел как открылись тусклые желтые глаза; существо начало дышать и судорожно подергиваться…» [9]. І замість того, щоб притиснути до грудей своє творіння, Віктор вибіг із кімнати, не в силах витримати вигляду свого творіння. Через це образ Франкенштейна несе у собі не лише застереження про руйнівні наслідки наукового прогресу, а й глибокі міркування авторки про природу людини. Чудовисько постає в якості двійника свого творця. Невиконання Віктором своїх батьківських обов'язків має естетичні і навіть політичні наслідки. Батько, який нехтує дітьми може виступати як архетип невідповідального політичного лідера, що ставить вище свої інтереси, ніж інтереси своїх співгромадян [13, 70].

Пошуки Франкенштейна - це не що інше, як завоювання самої смерті. Він мав надію стати Богом і створити нову, досконалу расу людей, котрі будуть благословляти його як свого творця. Але Віктор не наважується йти на пряме змагання з Богом, бо намагається уникнути Його кари і переходить одразу до дій. Але терпить фіаско, як це було з його попередниками і як це буде з його послідовниками, тому що, оволодівши забороненим знанням, Франкенштейн не лише не в змозі творити подібно Богові - творити прекрасне, але й він не в змозі позмагатися з Богом у прощенні та любові до власного творіння.

Мері Шеллі торкнулася найважливіших питань людського існування, котрими задаються протягом віків і філософи, і науковці - чи може людина виконувати роль Бога, створюючи собі подібного, чи має вона право на втручання у таємниці природи, як з'явилося життя. Можна сказати, що роман став своєрідним попередженням чи навіть застереженням на майбутнє.

Доцільно звернути увагу на назву роману, яка говорить про богоборні наміри героя. Варто пригадати значення образу Прометея у світовій літерату - рі - він, згідно з Гесіодом, виліпив людей із землі, а більш відома його заслуга - викрадення вогню з Олімпу і принесення його в дар людям. Так і Франкенштейн бажає з мертвої матерії створити щасливих, ідеальних істот і намагається вкрасти у Бога його «заборонену таємницю» - таємницю створення життя. Таким чином можна вважати твір Мері Шеллі романтичною інтерпретацією міфів про Прометея.

З морально-етичної точки зору, Франкенштейн не мав право брати на себе обов'язки Творця, адже цю роль виконує, якщо не Бог, то природа і в цьому випадку їх можна ототожнити. Саме через це Віктора спіткала невдача. Він створив створіння з неживої матерії, але через неможливість монстра отримати розуміння і любов не лише від людського суспільства, а й від свого творця, він повертає всі свої страждання на долю того, хто дав йому таке життя. Його помста страшна і жертвами опиняються найдорожчі Франкенштейну люди. Саме в цих трагічних наслідках змагання з Богом і полягає весь драматизм філософсько-фантастичного роману Мері Шеллі, у якому втілений образ, котрий напрочуд точно зобразив усю марність надій людства на всесилля науки. Вона написала про те, чим може обернутися посягання людини на лаври Творця. Письменниця провела тонку межу між наукою та мораллю. Наука - шлях пізнання; душа - символ непізнаного в людині. Адже душа - осередок добра і моральної сили. Істота не знайшла в собі цієї сили і намагалася знайти її «поза собою». Тому наука, що зреклася моралі приречена завжди створювати чудовиськ.

Жага пізнання настільки же властива людині, як дихання, і їй настільки важко відмовитися від неї, як відмовитися від свого життя, яким би жахливим воно не було. У романі Шеллі проблеми філософії романтизму отримують складну трактовку. Бунт, пов'язаний із жагою божественної істини і божественного знання, стає невід'ємною частиною людських пошуків, але у своїх прагненнях, на думку автора, людина повинна керуватися жагою людського кохання і прив'язаності і розумінням того, що якщо прагнення покращити світ основується на нещасті хоча б однієї людини, людство не стане щасливішим взагалі. До того ж бунт неминуче призводить до смерті близьких бунтівникові людей, а після цього щастя для нього неможливе.

Цікаво, що Шеллі не вважає створіння Франкенштейна лихим за своєю природою (на відміну від багатьох науково-фантастичних романів, де, наприклад, створені людьми гомункули опинялися пекельними створіннями), але, на жаль, люди виявляються нездатними прийняти його, не зважаючи на його найкращі наміри. В цьому виявляється своєрідне новаторство Шеллі, вона, на відміну від Байрона, Льюіса і Мільтона, які зображують зло прекрасним, зображує потенційне добро потворним. Монстр Франкенштейна опиняється на місці традиційного байронічного героя - самотній, знедолений, чиє серце жадає любові, але якого ніхто не приймає, через що він злий на весь світ і на свого творця. І створіння повторює його шлях від жаги до божественного знання до бунту проти свого серця: «Поверь, Франкенштейн, я был добр, душа моя горела любовью к людям; но ведь я одинок, одинок безмерно! Даже у тебя, моего создателя, я вызываю одно отвращение; чего же мне ждать от других людей, которые мне ничем не обязаны?» [9].

Мері Шеллі звертає увагу не лише на те, що Франкенштейн прийнявся за свою темну справу всупереч природним процесам, але й на те, що він знецінив роль жінки. Таке трактування, скоріш за все, зумовлено феміністичними поглядами письменниці, і воно має право на існування.

2.3 Прецедентність роману М. Шеллі «Франкенштейн»

Наприкінці 20-х років XIX ст. ім'я Франкенштейна укорінилося в Англійській літературі для позначення того, хто використовує сили, які виходять з-під його контролю. Прецедентний текст - певний текст, зображення чи мелодія, які відомі певній спільноті та для нагадування яких достатньо цитати, алюзії; дуже часто такі тексти є важливими, і сакральними [14].

Як відомо, прогрес науки є своєрідним каталізатором, який виявляє як переваги, так і вади сучасного суспільства. Вся історія свідчить про те, як легко досягнення людського генію можна перетворити на руйнівну силу, що ставить під загрозу існування всього людства. Вперше це питання набуло актуальності саме у 1818 році в романі Мері Шеллі «Франкенштейн», де розкрита тема моральної відповідальності вченого за долю свого відкриття.

Така «франкенштейнівська» тема знайшла відображення у літературі XIX ст. у вигляді відомої новели Роберта Стівенсона «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» (1886). У цьому творі автору вдалося показати тонку, ілюзорну межу, що відокремлює творчі та руйнівні тенденції в наукових пошуках: «Если бы к моему открытию меня привели более высокие побуждения, если бы я рискнул проделать этот опыт, находясь во власти благородных или благочестивых чувств, все могло бы сложиться иначе, и из агонии смерти и возрождения я восстал бы ангелом, а не дьяволом». Тут Франкенштейн слугує прообразом доктора Джекіла, тобто роман М. Шеллі виступає у ролі прецедентного тексту.

Наступний твір, у якому висвітлена подібна морально-філософська проблема наукової творчості, посідає значне місце у літературі XX ст. - «Собаче серце» (1925), Михайла Булгакова, де найкращі наміри професора Преображенського приводять до багатьох проблем, що виникли через втручання людини у вічні закони природи.

У згаданих творах простежується спільна проблематика, заснована на наукових пошуках головних героїв з неможливістю виконання функцій Творця. Можна зазначити, що і доктор Джекіл, і професор Преображенський - це ніхто інший як Франкенштейн, що вкотре є доказом прецедентності роману.

Вище згадані морально-етичні пошуки не згасали протягом XX і XIX ст., а якщо вони й затухали, то життя швидко повертало їм актуальність. У цьому приймали участь А. Ейнштейн, Е. Фермі, Ж. Верн, Г. Веллс, Б. Шоу, Б. Рассел та багато інших видатних діячів. Ця тема для багатьох ставала питанням питань.

У другій половині XX ст. Франкенштейн перетворюється у фігуру з коміксів, бурлесків та пародій, що майже не має нічого спільного з персонажем Мері Шеллі. Через що починають ототожнювати Франкенштейна з побаченим героєм кінофільму, а не з прочитаним романом.

У 1973 р. Б. Олдіс випускає роман «Звільнений Франкенштейн», Р. Маєрз публікує «Хрест Франкенштейна» (1975), «Раби Франкенштейна» (1976),

П. Ферман «Колесо Франкенштейна», Е. Хок «Фабрика Франкенштейна»,

О. Ноулен і В. Лернінг пишуть «Франкенштейн. Людина, що стала Богом» (1976), М. Паррі видає антологію оповідань «Суперники Франкенштейна» (1977), Т. Рошак «Воспоминания Элизабет Франкенштейн» (1996), П. Акройд «Журнал Виктора Франкенштейна» (2009), Д. Кунц «Франкенштейн. Трилогия» (2005), С. О'Киф «Чудовище Франкенштейна» (2011) [15]. М. Роулендс у своїй книзі «Філософ на краю Всесвіту»використовує образ Чудовиська Франкенштейна для зображення положень філософії екзистенціоналізму про те, що люди змушені жити в обставинах, котрі не вибирали; із зовнішністю, від якої з радістю відмовилися б; зі здібностями і схильностями, які не в змозі пояснити.

Франкенштейна і досі часто плутають з його безіменним створінням. На жаль, цьому сприяв кінематограф - в період з 1910 по 2007 рр. було знято 65 фільмів і жоден з них повністю не відповідає книзі, навіть «Франкенштейн Мері Шеллі» (1994), який вважають найбільш достовірною екранізацією має значні неточності.

Посилання на «Франкенштейна» не рідкість і в наш час - у статтях публіцистів, у виступах політичних діячів англомовних країн і не тільки. А образ його став асоціюватися із проблемами сучасності [3, 20]. Серед усіх її творів лише «Франкенштейн» здобув таку славу, став прецедентним текстом, тому що цей роман відрізняється від інших свободою уяви і фантазії, заглибленням у проблеми науки і моралі та висвітленням найважливіших проблем людського існування.



Висновки

У даній курсовій роботі ми показали, що головним суспільно-політичним чинником формування романтизму була Французька буржуазна революція (1789 - 1794), яка знайшла вираження у мистецтві, науці й філософії. Тому романтична культура є своєрідним відображенням процесу відокремлення особистості у суспільстві, розриву попередніх зв'язків у суспільстві, на основі чого формуються засади зображення незалежної самодостатньої особистості, ізольованої від негативного впливу суспільства.

Основними ж рисами романтизму, який докорінно змінив усю систему цінностей, а отже і світогляд в цілому, є активний інтерес до історичних явищ, до особистості, характеризується також наданням великого значення уяві, почуттям, інтуїції, ірраціональному, фантастичному і навіть містичному, загалом виявляв більш філософський підхід до світу.

У різних країнах романтизм знайшов різні способи відображення. Так, наприклад, в Англії він виявився підвищеним інтересом до готики та середньовіччя, частим зверненням до релігійних образів, захопленням фольклором і заглибленням у національне сільське життя, до того ж переважала поезія. Звернення до готичних традицій XVIII ст., стало характерною ознакою саме англійського романтизму.

Дослідивши роман М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», ми виявили, що твердження про те, що це готичний роман є невірним. В цілому, твір є поєднанням традицій Просвітництва, готики і романтизму. Де, неймовірна жага до пізнання - ідея, притаманна Просвітництву; описи жорстокості створіння, природи, неминучість загибелі і відчуття страху, яким супроводжується читання - готичні ознаки; увага до внутрішнього світу людини, байронічний герой - характерні риси романтизму.

Але популярність роману зумовлена філософськими ідеями, наявними у творі. Одвічні питання - чи може людина виконувати роль Творця і подібно йому створювати прекрасне, і чи має вона право на проникнення у таємниці природи - набувають у романі однозначної відповіді, беручи до уваги трагічні наслідки боротьби Віктора Франкенштейна з Богом. Тут влучно буде нагадати, що письменниця порівнює Франкенштейна з Прометеєм, який також прагнув створити досконале створіння і вкрасти божественні таємниці.

Можна зробити висновок, що саме ці моральні й філософські питання обумовили прецедентність роману М. Шеллі «Франкенштейн» не лише в англійській прозі, а й у світовій культурі в образах доктора Джекіла, професора Преображенського, увічнивши його в літературі та кінематографі.



Список використаних джерел

1. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы: Учебник. - М.: Высшая школа, 1975. - 528 с.

2. Дьяконова Н.Я. Английский романтизм: проблемы эстетики. М.: Наука, 1978. - 208 с.

3. Елистратова А.: Предисловие // Шелли М. Франкенштейн, или Современный Прометей: Роман. - М.: Худож. лит., 1989. - С. 3-20.

4. История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н.А. Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991. - 637 с.

5. Наливайко Д.С, Шахова К.О.Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник. -- К: Заповіт, 1997. -- 464 с.

6. Пушкин А.С. Собр. сочинений: В 10 т. - М.: Государственное издательство художественной литературы, 1962. - Т. 6: Незавершенное, отрывки, наброски, планы. - 291 с.

7. Руденко Т.П. Особистість у художній творчості романтизму. Взаємозв'язок філософії і літератури // ВІСНИК НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2010. - Вип. 3. - С. 65 - 69.

8. Струкова Т. Долгая жизнь романа Мэри Шелли «Франкенштейн» // Литература. - 2002. - Вип. 28.

9. Шелли М. Франкенштейн, или Современный Прометей: роман / Мэри Шелли: [пер. с англ. З.Александровой]. - М.: Эксмо, - 2010. - 288 с.

10. Эти загадочные англичанки. / Сост. Гениева Е. Ю.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1992. - 505 с.

11. Birkhead E. The Tale of Terror: A Study of the Gothic Romance / E?text prepared by Clare Boothby. - 121 p.

12. Frankenstein: with an introduction, annotations and critical essays. - First impression, 2007. - 309 p.

13. Mellor A.K. Mary Shelley, her life, her fiction, her monster. London: Routledge, 1988. - 271 p.

14. Прецедентний текст: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Прецедентний_текст

15. Чудовище Франкенштейна: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Чудовище Франкенштейна

Размещено на Allbest.ru