Аналіз п’єси "Ляльковий дім"

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів і висновків, списку використаної літератури.

1. Соціальні конфлікти у п'єсі «Ляльковий дім»

1.1 Критичне ставлення Ібсена до суспільства як один із методів дослідження людини

Генрік Ібсен є одним із новаторів в літературі, які використовували методи психологічного аналізу у роз'ясненні проблем суспільства. П'єса «Ляльковий дім» є наочним прикладом дослідження особистості, її психологічної сутності, яка зумовлює соціальну поведінку людини. Генрік Ібсен намагається пояснити суть соціальних конфліктів, без яких людина не може розвиватися як особистість. Як успішний драматург, Ібсен наближає п'єсу до реального життя, що робить її легшою для сприймання читачем. Проте не всі рішення, на які зважуються герої автора є однозначними, що й змушує читача робити індивідуальний вибір [4; 67].

Генрік Ібсен у своїй творчості завжди намагався перемогти консервативні упередження суспільства. Він вніс в європейську драму психологічну глибину і суспільне значення, нестачу якого відчував театр за часів Шекспіра. Ібсен наділив драму рисами давньогрецької трагедії. Сучасна реалістична драма Ібсена стала продовженням традиційної європейської трагедії, де зображені люди середнього класу. Ці люди ідуть наосліп по життю, що і приводить їх до розчарувань. Що ж саме надає драмі Ібсена специфічний відтінок? Відчуття загубленості і трагізм людини, що «просто так» прожила життя. Альтернатива цьому - утопічна свобода, правда і любов - щасливе життя. Проблема героїв Ібсена - проблема вибору. Важко зробити розумний крок, коли обидва варіанти здаються прийнятними [8; 54].

Однією з головних тем у п'єсі «Ляльковий дім» є людина, що намагається досягнути своєї мети, незважаючи на інших людей навколо неї. У психологічних аналізах автор вказує на негативні сили, називає їх «демонами», «тролями», які живуть у людській свідомості. Популярність «Лялькового дому» відкриває Ібсену Європу, до того ж, п'єса написана за реальними мотивами [6; 15].

Великий вплив на Ібсена зробила і його батьківщина. Велична і сувора природа Норвегії, самотнє та ізольоване життя змушує людей не зважати на інших, сконцентровуватися лише на собі. Тоді люди стають серйозними і заглибленими в себе філософами. Саме такому впливу піддався і Генріх Ібсен, більше того, він заповзявся роз'яснити проблему буття людини за допомогою літератури. Ібсена вважають прихильником скандинавського реалізму Георга Брандера з Норвегії. В реалістичній драмі Ібсен безжальний у своєму переконанні розкрити негативні сторони суспільства: лицемірство, знущання над особистістю і маніпулювання людьми. Він постійно висуває вимоги правдивості і свободи дій. Ключові слова у його драмі - правда, емансипація, самореалізація і свобода особистості [13; 23].

Проте такі принципи потерпіли фіаско у тогочасному суспільстві, тому Ібсен, а також ті, хто поділяв його погляди стали небажаними постатями свого часу. Озираючись назад, можна зробити висновок, що п'єса «Ляльковий дім» мала величезне значення для жінок, визнання їхньої соціальної ролі. Задум автора заключався в тому, щоб у п'єсу влився класичної форми трагедії сучасний матеріал. У «Ляльковому домі» драматург не намагався кардинально змінити форму. Наприклад, він зберігає три класичні аспекти - єдність часу, місці і дії. Новизною стала основа конфлікту, актуальність того, що відбувається на сцені [14; 5].

Генрік Ібсен за допомогою п'єси «Ляльковий дім» відкриває нам усі негаразди європейського суспільства ХІХ ст. Актуальність драми у тому, що вона піднімає проблеми, які раніше вважалися табу: обмеження прав жінок, свобода особистості, право вибору тощо. Намагаючись розв'язати повсякденні негаразди людей, автор вносить проблеми в окремо взяту родину, добробут якої, як згодом виявиться, напряму залежить від суспільства.

1.2 Ступені розвитку конфлікту у драмі

Головна героїня знаходить сенс життя у любові до близьких, а саме до чоловіка і дітей. Нора щиро вірить, що в її сім'ї панує мир і любов, тому що вони з чоловіком по-справжньому кохають один одного. Торвальд, її чоловік скоро обійме посаду директора банку, у них троє малих дітей, і здається, що нічим не затьмарити їхнього сімейного добробуту. В експозиції твору, тобто у першій дії, з'ясовується, що у Нори є таємниця, якого згодом кардинально вплине на долю усіх персонажів. Одразу після весілля Торвальд захворів і лікарі порадили йому поїхати на південь. Для цієї поїздки Нора змушена була позичити грошей у приватної довіреної особи - Крогстада, знайомого Торвальда ще зі студентської лави. Як гарантію повернення грошей, вона підробила підпис свого помираючого батька. Уве6сь цей час Нора економила гроші, потрібні для господарства, брала невеликі замовлення, щоб повернути борг з відсотками [2; 17].

П'єса починається зі сцени приїзду давньої подруги Нори, фрау Лінне, що перебуває у місті у пошуках роботи. Дружина просить Торвальда взяти фрау Лінне на роботу в банк, і той обіцяє виконати її прохання. Проте в цьому випадку з роботи буде звільнений Крогстад, який і приходить у відчаї до нори, погрожуючи розповісти Торвальду про борг і підробку, якщо він втратить місце в банку. Це і є зав'язкою твору, яка підводить читача до розуміння проблем, поставлених у творі. Саме лист Крогстада вказує на проблеми подружжя, а також хто є хто у самому творі. Перипетії конфлікту показують нам шляхи до розв'язання проблем, часто ці шляхи виявляються хибними. Нора намагається зарадити своїй біді, але разом з тим вона впевнена, що навіть якщо Торвальд дізнається правду, то заради кохання він пожертвує собою і візьме вся відповідальність за вчинене Норою на себе. Нора хоче позичити грошей у доктора Ранка, давнього друга родини, але, коли він освідчується їй в коханні, то розуміє неможливість такого прохання [2; 24].

Хід подій виражений однією сюжетною лінією, яка час від часу переривається ще однією лінією багаторічного минулого. Кульмінація твору наступає тоді, коли Торвальд, нарешті, дізнається правду дружини. Він відчуває гнів, огиду і навіть не збирається брати на себе відповідальність за фальсифікацію, побоюючись за своє ім'я. Його страхи є цілком адекватними, адже в ті часи будь-яка порядна людина могла стати предметом пліток, пересудів і скандалів. До того ж, Торвальд бореться за своє місце в банку. Він говорить з дружиною, як зі справжньою злочинницею. «О, яке страшне пробудження! Усі ці вісім років… вона, моя радість,… моя гордість… була мізерна, брехлива… О, яка бездонна прірва бруду, брехні!» [1; 240]. Торвальд докладає великих зусиль, щоб втримати зовнішню врівноваженість. Прикро, але, здається, що людина перестає існувати для нього. Торвальд навіть хоче відсторонити дружину від виховання дітей.

Зовсім по-іншому закінчується історія для іншої пари героїв. Фрау Лінне, колись закохана в Крогстада, змушує його відмовитися від погроз, таким чином вони знаходять своє щастя. Крогстад, зрозумівши, що вчинив не зовсім порядно стосовно Нори, на диво легко відходить від усіх своїх фінансових домагань, запевняючи, що Норі і Торвальду нічого не загрожує. Ось тоді Торвальд вже щасливий, але Нора вже не та. Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на цей злочин, а в результаті втратила почуття власної гідності.

На питання схвильованого Торвальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: « Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб спільне життя справді стало шлюбом» [1; 245]. Торвальд намагається втримати Нору, нагадуючи їй про так званий обов'язок перед чоловіком і дітьми. А у відповідь чує те чого зовсім не очікував почути. Нора відповідає, що вона не тільки мати, «перш за все людина, така ж, як і ти, - або, в крайньому разі, повинна стати людиною» [1; 247]. Після драматичної розмови з Торвальдом, Нора розуміє, що її шлюб - це зовсім не те, чим вона його уявляла. Вона робить висновок, що єдиний можливий вихід для неї, можливо, найважливіший - це піти і жити одній, щоб виховати «саму себе», ось тому вона залишає чоловіка та дітей.

Така драматична розв'язка завершує розвиток дії, але залишає місце для роздумів та індивідуальний вибір читачеві. Таким чином Генрік Ібсен відкрив глибоку невідповідність між бажаною і реальною дійсністю, виразив протест проти всієї системи суспільних установок, вимагаючи максимальної емансипації жінки.

1.3 Соціальна роль жінки на прикладі головної героїні п'єси

Очевидно, що багато вчинків Нори є неадекватними, це простежується в багатьох сценах. Пряме виказування Нори своєї покори чоловікові здається дуже підозрілим, бо автор зображує її як жінку з характером, а не слухняною рабинею. Проте Норі подобається бути наївною, а особливо демонструвати це Фрау Лінне. Її горе здається Норі величезним, і ця наївність сприймається читачем, як захист Нори від навколишнього середовища перед її «гармонійним» внутрішнім світом [19].

У Нори не залишилось подруг через упереджене ставлення Торвальда до них, адже жінки бувають підступні, балакливі, та ще й з сумнівною репутацією, а Нора така наївна, тому краще їй не мати взагалі, думає Торвальд. При зустрічі з давньою подругою, Нора говорить тільки про себе, і розуміє, що у порівнянні з Крістіною, її шлюб і сім'я виглядає просто ідеально. Нора ображається на закиди Крістіни в її сторону, адже свій вчинок Нора вважає настільки героїчним, що така риса як дитинність, на якій наголошує фрау Лінне, зовсім невластива Норі, тому вона й дорікає, в свою чергу, подрузі за шлюб з розрахунку. Дивно, але Нора ладна кинутися в найризикованішу справу мабуть, для того, щоб хоча й таємно, але утвердити своє приглушене, але потужне «я». Вона ще не має сміливості його проголосити всім, але так навіть цікавіше - жити в ілюзії власної самодостатності [9; 11].

Нора не схожа на тих, хто переймається суспільною думкою, вона відгороджена від суспільства Торвальдом, тільки він є їй авторитетом, якого вона боїться, але якого вже звикла любити, так само як було колись з батьком. Любов Нора сприймає, як казку, де не буває сірих буднів, і тому вона жертвує своїм внутрішнім світом, щоб врятувати любов на певний час. Нора теж дуже любить гроші і вважає їх вирішенням усіх своїх проблем. Хоча гроші є лише засіб здійснення мрій і бажань, а Нора не зважає на духовні цінності, що рано чи пізно заведе її у безвихідь.

Фрау Лінне теж вказує на легковажність Нори, яка бере початок ще з ранньої юності. Нора відкриває свій секрет саме Крістіні, по-перше вона жінка, до того ж амбіційна, а викликати заздрість подруги досвід теж приємний, думає Нора. Якщо взяти під сумнів благородність Нориного обману чоловіка, то буде легше зрозуміти її захоплення своїм учинком. Очевидно, що Нора схильна до ризику і авантюри. Торвальду зовсім не притаманні ці риси, але підсвідомо йому їх не вистачає і він таким чином тягнеться до Нори. Нора не заперечує своєї недолугості в очах Торвальда і дуже часто себе виправдовує, що мало викликати підозри в проникливого адвоката. Зрештою, Нора таки знає лік грошам, про це свідчить її розповідь фрау Лінне про поїздку в Італію і точна сума витрачених там грошей [2; 45].

Можна припустити, що Нора - гравець - любить гроші, проте в принципі вони їй не потрібні. Нору тішить думка про те, що жінка має набагато більше можливостей заробити гроші, які б вони не були. Якщо гроші даються легко і приємно, то це справжнє щастя, якщо шлях їх здобуття важкий і неморальний, то завжди можна знайти виправдання. Тут вона постає істинним адвокатом, який протоптує всі можливі шляхи до успіху справи - ще одна риса, що робить її схожою на її чоловіка. Вони обоє люблять гроші, хоча кожен по-своєму, їм обом властива кмітливість, от тільки кожен застосовує її там, де вважає за потрібне: Нора, щоб дурити чоловіка, а Торвальд, щоб забезпечити родину.

Така незлагодженість у вчинках призводить до дисбалансу, що завершується конфліктом двох сильних особистостей зі спільними інтересами, але різними засобами досягнення поставлених цілей. Сам процес здобуття грошей для Нори (фальшування документів, випрошування їх у чоловіка), особливо авантюрний буде тішити самолюбство все життя. А тоді дуже легко вдавати із себе дурничку, що потай від чоловіка ласує мигдальним печивом [4; 52].

Прикро, що Нора не реалізувала себе як матір, вона вважає дітей тягарем. Це можна пояснити тим, що Нора сама звикла бути дитиною свого батька, а не піклуватися про когось іншого. Батько не зміг виховати в Нори почуття відповідальності, тому й Нора плутає його з почуттям з жертовності, яку вважає мало не героїзмом, чудом, на яке вона здатна. Зрозуміло, що Нора дуже любила свого батька, бо він був її надійною опорою, потім ініціативу перейняв Торвальд, а суттєвої різниці у відносинах Нора не відчула, бо знову опинилася під чиїмось контролем. Проте вона не побоялася обманути їх обох навіть з благородних міркувань. Тоді Нора постає такою собі місіонеркою, яка допомагає всім, крім себе [18; 47].

У випадку з подругою Крістіною, Нора переконана, що замовить за неї слово Торвальду. Задобрити чоловіка у Нориному розумінні - підлеститися до нього, тобто зманіпулювати його думки таким чином, щоб він видав їх за свої власні. А ще - довести подрузі, яка Нора впливова дружина, адже не так-то просто було врятувати життя могутньому Торвальду, з таким важко зрівнятися. Нора вважає себе улюбленицею фортуни, зверхньо ставлячись до виграшу в лотерею та подібних азартних ігор.

Найганебніший спосіб отримання грошей, з погляду Торвальда, стає нормальною практикою у Нори. Ще один таємний бунт дружини. Після такого вчинку можна виділити ще один прихований талант - винахідливість у складних ситуаціях, що передбачає вихід зі складного становища хай ціною обману, що є дуже захопливим для Нори. В результаті отримуємо типову справу, шиту білими нитками, в яких потім заплутаються і Нора, і Торвальд. Насторожує позитивне ставлення Нори до фізичної зради як ще одного ефективного засобу здобуття грошей. Та чи стане це справжнім порятунком родинного спокою - питання складне [2; 38].

Автор натякає, що Нора теж не сприймає всерйоз слова чоловіка, його зверхність є викликом для неї, який вона приймає, але про свою чергову перемогу не повідомляє, бо знає, що це вб'є морально її чоловіка. Такі замовчування приводять шлюб до загибелі, обман рано чи пізно відкривається, але сам по собі він уже не суттєвий, бо подружжя розуміє втрату зв'язку, довіри один до одного. Фрау Лінне, будучи більш проникливою жінкою, одразу вказує Норі на самообман, в якому та перебуває вже багато років. Нора прийняла обман, як почесну місію і тому відмовляється розуміти Крістіну, занадто довгий шлях вона пройшла, щоб прийняти таку жахливу істину [16; 79].

Нора, перебуваючи в постійному обмеженні тих чи інших речей, паралельно створює собі ще один світ, де вона всесильна і незалежна, але про існування цього світу вона нікому не повідомляє. Головна героїня вже відчуває своє соціальне призначення у цьому світі, але стереотипи інших персонажів і всього суспільства в цілому не дозволяють їй цього зробити.

2. Дослідження проблематики драми «Ляльковий дім»

2.1 Феномен розщеплення особистості та наукові шляхи «зцілення»

Кінець ХІХ ст. характеризується виникненням двох особливих підходів до вивчення особистості людини. Насамперед, людина, яка усвідомлювала себе особистістю не приймалася суспільством, тому вона й тримала в собі всю тривогу, відчай, відчуженість від самої себе тощо. Саме на такому шляху переродження стоїть Нора, але чоловік не розуміє її, бо сам є консерватором і не сприймає таких переживань дружини [4; 76].

Недарма Ібсена називали «театральним Фройдом», адже він був одним із перших, хто відставив героїзм на другий план, віддавши перевагу внутрішньому світу людини. Ніцше пояснював проблеми західного суспільства загальним психологічним занепадом в Європі. Відповідно, згодом усі комплекси переростають у почуття провини, ненависть до себе і агресію, що є нічим іншим як захистом від власної безпомічності. Найпершим у теорії розщеплення особистості був К'єркегор, який виокремив також і наслідки відповідної хвороби: депресію, абсолютне відчуження від себе, що відбувається в різних формах і на різних рівнях [4; 80].

Саме кінець ХІХ ст. характеризувався розпадом особистості на складові частини. Такий розпад передбачав симптоми емоційного, духовного і психологічного падіння, що відбувалося і на рівні культури, і в кожної конкретної людини. Роздвоєння в сімейному житті яскраво і показав Ібсен, за що був неодноразово критикований. Ситуація виявилася типовою: порядний громадянин, який тримає дружину і родину в одному місці, в той час як його інтереси знаходяться в інших місцях, зробив із свого дому ляльковий дім і готується до його розвалу. Ізолювавшись від суспільства, герої поступово деградують, адже вони були частиною суспільства, незалежно від їхніх позицій. Таким чином, вони втратили свою самобутність і впали у хворобливий синдром. До того ж, релігія стала відокремлюватися від буденного життя, нею займалися по неділях і лише тоді надавали їй великого значення. Відповідно етика відокремлювалася від бізнесу, надаючи йому більш тіньового характеру [7; 23].

К'єркегор, будучи представником вікторіанської епохи, закликав до реального сприйняття людини; він розділив себе на три сегменти: розум, воля та емоції. Розум повинен був говорити йому що робити, волі треба було знайти для цього можливість, емоції виступали джерелом набридливих імпульсів, що осуджувалися в епоху вікторіанської моралі. А емоції, пов'язані з сексом і ворожістю повинні були реалізовуватися або заглушатися, як мотор. Так чи інакше, людина мусила повертатися на своє робоче місце в понеділок вранці [7; 65].

Витіснення та ізоляція у представників вікторіанської епохи - це те, про що не слід або заборонено думати чи говорити. Саме це й було найголовнішою умовою стабільності, яка врешті виявилась тимчасовою в даній культурі. Шехтель стверджував, що представнику вікторіанської культури було необхідно запевнити себе в своїй раціональності, і він повинен був, взагалі, заперечувати той факт, що колись був дитиною з властивою їй раціональністю і відсутністю контролю [7; 80].

Яскравий прикладом раціональності є Торвальд, який засуджує певні якості своєї дружини. А таємне бажання дружини вилаятися в присутності свого чоловіка є нічим іншим як негативною енергією, що прагне вивільнення. Постійне наголошування на важливості чоловіка вже стає схожим на підлабузництво, якого Торвальд не відчуває, бо Нора говорить те, що йому хочеться чути. Дуже простим на перший погляд здається герой п'єси доктор Ранк. Але потім стає очевидно, що цей персонаж є дуже проникливим, незважаючи на свою романтичність. Він схильний до філософії, яскраво змальовує модель тогочасного суспільства, що схоже на лікарню [10; 56].

Доктор Ранк помічає проблеми подружжя і пророчить їм конфлікти. А ще він як лікар розуміє психологічні сховані проблеми Нори, хоча не знає їхнього підґрунтя. Завжди готовий вислухати Нору, доктор Ранк мимовільно у неї закохується. Навіть тут Нора продовжує грати з вогнем, фліртуючи з другом сім'ї, показуючи йому свої панчохи тощо. А коли доктор Ранк їй освідчується, вона сприймає його почуття у такому світлі, наче він завжди був їй огидним і нецікавим, хоча насправді вони знайшли себе як рівноправні інтелектуальні партнери [10; 69].

Маркс і Ніцше дали дуже просте пояснення деяким проблемам вікторіанської епохи. Вони стверджували, що цінність людини в індустріальному суспільстві викликана накопиченням грошей, що відокремлені від реального продукту, який людина створила своїми руками. Успіх індустріальної система обумовлює втрату свідомості людини, її дегуманізацію як у відносинах з іншими, так і з самою собою. Перші екзистенціалісти вважали, що розум, що вже став певним механізмом, приводить до втрати життєвої сили і стійкості людини. Вони передбачали редукування розуму до певного нового виду техніки [14; 250]. Фройд розглядав роздвоєння особистості людини у сфері природничих наук, а формулювання технічних аспектів він вважав першочерговим завданням.

К'єркегор і Ніцше наголошували на необхідності психологічного аналізу, але найважливішим вони вважали розуміння людини як творіння, у якого відбувається процес витіснення і творіння, яке відмовляється пізнавати себе, щоб захиститися від реалій, а потім відчуває невротичні наслідки. У цьому випадку виникає запитання: що ж означає дивна ситуація, коли людина - унікальне творіння в світі, здатне усвідомлювати, що воно існує, знати про своє існування - повинно блокувати свою свідомість і відчувати разом з тим тривогу і моральний занепад? К'єркегор і Ніцше усвідомлювали, що «хвороба душі» західної людини - захворювання серйозне і поширене. Щось із самого початку було невірним у ставленні людини до самої себе. Як стверджував Ніцше: «це дійсно складна ситуація для Європи, тому що разом із страхом людини, ми втратили любов людини, віру в людину, а в дійсності, волю людини» [15; 249].

Моральні негаразди суспільства ХІХ ст. були і науково обґрунтованими. К'єркегор і Ніцше вказували на методи психологічного аналізу вирішення проблем, на звернення людини до самої себе, спроби достукатися до власної свідомості, щоб зрозуміти свої бажання, а тоді вже виходити на проблеми. Роздвоєння особистості стало передумовою психологічного занепаду суспільства, натомість люди реалізовували себе в нових відкриттях в науці, техніці, продовжуючи деградувати морально. Відсутність балансу між внутрішнім і зовнішнім світом стало проблемою існування як в першій, так і в другій субстанції

2.2 Проблема взаєморозуміння жінки і чоловіка у шлюбі

Подружжя Хельмерів досить довгий час не мало суттєвих проблем, тому що чоловік і дружина мали чітко визначений розподіл домінуючих сторін. Проблеми Нори і Торвальда постають спершу на побутовому рівні, але згодом стає очевидно, що негаразди криються у моральному зв'язку подружжя, точніше у його відсутності. За ніжними звертаннями Торвальда криється іронія, невпевненість у Нориному керуванні господарством. Але Нора теж нещира з чоловіком, бо приховує від нього певні почуття, пристрасть до солодкого тощо. Торвальд, будучи раціоналізатором сприймає розваги не інакше як тринькання грошей. А Норина нерозважливість, на яку вказує часто Торвальд потроху насторожує читача, адже на перший погляд, це просто ідеальна сім'я [9; 19].

Нора, хоча й всіляко намагається я догодити чоловікові не любить слухати неприємні речі, про те, що вони можуть залізти в борги тощо. А Торвальду дуже важливо, що скажуть люди, він не любить позичати грошей і завжди знає, де можна їх заробити. Спілкується з Норою, немов з дитиною, постійно заспокоює, при цьому вручає певну суму грошей, наче цукерки. Він теж не дуже вправний в домашньому господарстві, адже лише так можна пояснити його скнарість, яка часто проявляється, коли мова заходить про побутові витрати, подарунки тощо. Так він стає схожий на типового міщанина.

Торвальд не дозволяє Норі вступати із ним в дискусію, а відповідно довести Норі свою правоту, якою б вона не була. Таке ставлення, обумовлене хибним по суті чоловічим стереотипом щодо ролі жінок у сім'ї, суспільстві і т.д. Торвальд вважає Нору пташкою, яка повинна лише співати і щебетати, це як окраса дому, берегиня роду, але ніяк не особистість. Саме цей стереотип став йому на перешкоді у розпізнанні людини в Норі, особистості з власними життєвими позиціями і почуттями, які можуть часто не збігатися з принципами Торвальда, що було б неприпустимо для нього. Торвальд докоряє їй таки батьківським транжирством, яке Нора ніби успадкувала.

Єдиним поясненням вищезазначених проблем можна вважати те, що Торвальд не вірить у те, що Нора може заробляти гроші, або хоча б знати, як тяжко вони дістаються, тим більше чесним шляхом. Але Нора вже мала досвід заробляння грошей власною працею в скрутні для сім'ї часи. Їй навіть було приємно це робити, бо вона сприймала це, як забавку, тимчасове невезіння, тим часом мріючи про спадщину з неба. Найголовніша мета в житті, на думку Торвальда, забезпечення становища і всього, що це передбачає - гроші, сім'я, любов [16; 79].

Хельмер - сумлінний працівник. Його адвокатство перекидається мимоволі і на сім'ю, де він, правий чи ні, повинен відстоювати свою правоту. Дивним здається той факт, Торвальд насміхається над невдачами Нори, вважає її наївною, хоча мав би її підтримати. Парадоксом є те, що змінювати йому нічого не хочеться, адже підсвідомо він розуміє, що будь-яке відхилення від норми загрожує порушенням життєвої гармонії, тому він і тримає контроль над кожним кроком дружини. Хельмер не терпить самодіяльності Нори, бо це виводить його з рівноваги. Він уже настільки призвичаївся до ролі голови сім'ї в повному розумінні цього слова, що йому важко уявити фривольність дружини без його відома. Заради обачності він часто перевіряє Нору, влаштовує допити, що дуже дешево і некоректно по відношенню до дружини. Програш його у тому, що йому таки не все відомо, а найбільшим нещастям є те, що він не довіряє своїй дружині не то через професійну звичку піддавати усе під сумнів, не то через якісь приховані мотиви [4; 98].

Очевидно, що через стереотипне уявлення про шлюб і сім'ю, Нора і Торвальд не в силах справитися з негараздами, що час від часу трапляються на їхньому шляху, вони або замовчують своє невдоволення один одним, або ставлять ультиматуми, що теж не є ефективним вирішенням проблем. Іншим недоліком стосунків між Хельмерами є відсутність довіри, що, зрештою стане фатальною їхньому спільному життю. Не менш важливою проблемою Нори і Торвальда є різне уявлення про світ та речі, що його стосуються, таким чином їхні цілі стають різними, а відповідно і життєві дороги [4; 107].

У п'єсі автор застосовує багато символів, щоб передати видимі і невидимі зв'язки героїв. Зокрема, танець виступає у творі у багатьох значеннях. Перш за все Норині танці під акомпанемент Торвальда сприймаються занадто буквально. Разом у них відбувається таке собі виконання, що дуже нагадує їхній життєвий шлях. Танець триває доти, доки не стомиться партнер, але в житті не буває репетицій, тому кожен виступ не є бездоганним, з чим треба змиритися [2; 87].

Саме в таку сцена обертає Нора свій танець перед справжнім виступом, але акомпанує їй чомусь доктор Ранк. Хоча навіть під супровід Торвальда, вона вибивається з сил і випрохує у нього неоднозначну обіцянку бути з нею до кінця. Нарешті Хельмер вже не такий засліплений і розуміє причину хвилювання дружини, здається, вони обоє втомилися танцювати. Врешті їх виступ на сцені супроводжується перевдяганням, масками і загадковістю. Автор використовує ці образи, щоб показати якими важливими щирість і розуміння одружених [18; 76].

Незважаючи на перешкоди (маски, танець з іншим партнером), важливо зберегти своє істинне обличчя і трохи загадковості, щоб постійно мати якусь новизну у стосунках. Таким чином автор натякає, що не варто створювати ідеал, щоб потім отримати лише невиправдані сподівання, щоб життя не було схоже на суцільний бал-маскарад, але перед реальністю пасував багато хто, за що і поплатився сім'єю, становищем тощо. Вбрання на такому дійстві є проявом індивідуальності, і вибиратися воно повинно за власними вподобаннями, а не за суб'єктивною оцінкою партнера чи партнерки [4; 67].

Нора дозволяла Торвальду бачити себе у прийнятному для нього вбранні, не покладаючись на свій смак. Час знімати маскарадні костюми в сім'ї Хельмерів настав несподівано. І завчасно не зрозумівши свого партнера під час танцю, кожному залишається тільки зійти зі сцени. Хельмер неймовірно обертається на героя-рятівника, бога своєї дружини, чого він не мав права робити, адже саме демократичні відносини зберігають гармонію шлюбу. Поняття любові у них зовсім різні, і що найгірше - неокреслені один одному [4; 90].

Очевидно, що любов Торвальда передбачає ще певні умови. В цьому ж і його проблема. Нора є для нього насамперед дружиною і матір'ю, а коли перша і друга умова зникає, його любов перетворюється на відразу. І те, що Нора приймає рішення піти від нього, він сприймає не як проблему між ними обома, а як проблему того, що це буде негарно виглядати збоку: «І не подумаєш, що скажуть люди?» Ціна любові виявилася нижчою за честь і репутацію в суспільстві. Ібсен також показує зухвалість Хельмера, його готовність загубити людське життя, якщо хтось насмілиться звертатися до нього на «ти». Разом з тим автор показує і суспільство, табу якого не хоче порушувати Хельмер. Йому дуже важлива думка суспільства, якій він ревно прагне відповідати. Він навіть ставить суспільство своїй дружині як аргумент на користь того, щоб вона не йшла від нього. І що ж це за суспільство? Якими б нікчемними не здавалися фрау Лінне і Крогстад, проти вони зуміли віднайти те, що набагато вартніше за матеріальні і соціальні цінності, які завжди можна відновити, а от втрачені почуття віднайти дуже непросто [18; 30].

Ще одна жінка постає героїнею на шляху відновлення сімейного щастя. Можливо, автор хоче показати, що жінки сильніші морально за чоловіків, хитріші і більш схильні до жертви, адже дуже часто жінка ставала запорукою бездоганної репутації чоловіка, підвищувала його соціальний статус. Автор підводить до висновку, що намагання жінок є безкорисливими, а чоловічі амбіції більш матеріальні і в цьому немає нічого дивного, адже такою є природа жінок і чоловіків. Крогстад і фрау Лінне є наочними прикладами прояву такої природи. Вони чітко окреслюють своє призначення в родині, шлюбі, їхній хоч і запізнілий зв'язок буде виваженішим і міцнішим за Хельмерів, адже вони не створювали ілюзій, а одразу визначили реальну роль кожного партнера [2; 87].

Найкмітливішою жінкою у творі є фрау Лінне, яка своєю появою відкрила Крогстаду сенс життя, а також пробудила Нору від сімейного забуття. Жінка знову маніпулює діями чоловіків. Крогстад пристає на змову, забувши про втрачене місце роботи, яке вже не є йому таким важливим. Крогстад стає вмить щасливим, бо розуміє, що розсудлива дружина додасть йому натхнення на ще більші звершення. Ще один доказ тому, що жінки відігравали неймовірну роль у становленні своїх чоловіків. Хоча Хельмер таки не усвідомлює соціальної ролі жінки, бо кохає красиву і привабливу Нору, а не розумну і розсудливу, він явно перегинає палицю, вказавши на недолугість процесу в'язання [5; 87].

Проблеми між чоловіком і дружиною можуть виникати у різні моменти їхнього спільного життя. У Нори і Торвальда такі негаразди виникли у зовсім критичний період, коли Торвальд переходив на нову роботу, а Норі вже був час розрахуватися з боргами, до того ж, вони мали трьох малих дітей, і цілий світ перед яким вони мусили виглядати, мов зразкове подружжя. Така ілюзія швидко розвіялась під впливом зовнішніх чинників, завдяки яким подружжя Хельмерів стикнулось з неочікуваними проблемами. Інша пара героїв, не така успішна свого часу, спромоглася зрозуміти, що краще знаходити найменшу користь з один одного, ніж винуватити за минулі гріхи. Таким чином, пішовши на компроміс, Крогстад і фрау Лінне віднаходять свій внутрішній баланс, а відповідно у них стає менше проблем у контактуванні як один з одним, так і з зовнішнім світом [10; 78].

2.3 Загальноєвропейське поняття «лялькового дому»

Ляльковий дім є також дуже широким поняттям. У домі живе один хазяїн - самовдоволена дитина - грається ляльками, змінює їхні вбрання, декорації в домі і не зважає на реакцію мешканців. Попри невластиву дитині раціональність, усі її вчинки стануть основою тоталітарного режиму ХХ ст. в Європі. А поки придушені диктатурою ляльки нагадують заляканих пацієнтів, дім перетворюється на божевільню [16; 90].

Така сумна ситуація спіткала майже кожну пересічну західноєвропейську родину середнього класу, оскільки тогочасна теорія людини втратила інтелектуальний центр, отримавши анархію думок у відповідь. Тільки уявивши собі життя поза ляльковим домом, люди розуміють нікчемність свого становища. Сумнівним залишається питання чи лише хазяїн винен в обмеженості своїх жителів, адже вони навряд чи змогли б існувати без турботливого татуся. Навіть якби Норі дістався демократичний чоловік, вона б реалізувалася як особистість зважаючи на амбіційність, але поплатилася б за це репутацією, як фрау Лінне, бо таким було тогочасне суспільство. Зрештою, кожен вибирає свою долю або змиряється з тим, що обрали за нього. Нора, завжди перебуваючи під чиєюсь опікою, втрачає свою індивідуальність, все що їй залишається - снити таємними авантюрами проти диктатора [7; 83].

Європейці відреагували на драму Ібсена дуже характерно: вони піддали її найжорстокішій критиці, але і почали відразу ставити в багатьох театрах, від нього вимагали зміну фіналу на більш прийнятний для тогочасного суспільства. За правдивість, яскравість та актуальність піднятих проблем Ібсен отримав Нобелівську премію. На шляху своїх героїв автор ставить такі перепони, через які неможливо переступити однозначно - шлюб, можливі страждання покинутих дітей тощо. І все таки його герої схильні до того, щоб у пошуках себе жертвувати почуттями близьких.

Європейська людина початку ХХ ст. настільки себе втратила, що вже не може бути опорою іншим, навіть своїм рідним. Ібсен показує, як руйнується зв'язок між людьми, причому показує це з трагізмом, а не з негативною оцінкою. Нора страждає, залишаючи свого самозакоханого чоловіка, дітей, і все ж вона іде. Ібсен не дає відповіді на запитання чи права героїня, він просто показує, що змусило її зробити цей крок. Героїню не можна засуджувати, хоч і руйнувати сім'ю - погано, але жити у брехливому і штучному світі, усвідомлюючи це, теж не було б правильним рішенням. «Хеппі енду» бути не може, до цього і веде Ібсен [16; 85].

Автор намагається наштовхнути читача на потенційний вихід, але якщо тверезо дивитися на реальність, то стає ясно, що виходу немає. Відповідно Норі просто нікуди піти і на ній так багато обов'язків - дочка, дружина, мати і…боржниця. І саме відповідальність, фанатична вірність обов'язку руйнує її життя: вона стає жертвою батька через якого потрапляє у борги, а потім стає лялькою для розваг чоловіка.

Те, що Ібсен виводить на сцену європейського театру жінку, багато про що свідчить. До того ніхто і не думав, що таке питання може, взагалі, підніматися і обговорюватися: нормальна жінка не має права піти на пошуки самореалізації, залишивши дітей, вважалося в суспільстві. Для Сходу ця тема залишається табу і досі, для України, можливо, також. Але для Європи ця проблема поставлена ще на початку минулого століття. Різниця східного і західного світобачення відчутна [18; 70].

«Щоб дочка не мала права позбавити тривог і відчаю помираючого батька? Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові? Я не знаю точно законів, що десь в них це має бути роз'яснено. А ви, юристе, не знаєте цього!» з такою гнівною промовою постає Нора в одній із сцен [1; 256]. Але скоро їй випадає можливість переконатися в тому, що вона помиляється. Суспільство живе за суворими законами, і карає тих, хто їм не підкоряється. Ібсен виокремлює два види духовного закону і два види совісті - одні для чоловіків, а інші для жінок. Вони не розуміють один одного, але за практичні вчинки жінок судять чоловічими законами, ніби вони є чоловіками, а не жінками [20; 306].

В кінці п'єси Нора не може зрозуміти, що правильно, а що ні, вона заплуталася в почуттях з одного боку, і вірою в авторитети з іншого. Нора іде, бо бачить безвихідь. Вона не приймає чергову готовність Хельмера гратися ляльками, коли все налагодилось і ніщо більше не загрожує особисто йому. У Нори немає стимулу продовжувати гру. Вона іде в нікуди, не знаючи, що робити далі, залишає дітей, бо їх нема куди взяти, просто тікає зі світу Торвальда. Але цей світ - таки навколо неї. Їй з цього світу не втекти. Все, що вона може зробити - перестати брехати собі [2; 76].

Розв'язка «Лялькового дому» не має будь-яких елементів компромісу, тим не менше її не можна називати «неблагополучною розв'язкою». Такий фінал є прикладом своєрідного вирішення конфлікту драми, при якому драма безпосередньо стикається з трагедією; герой тут не гине, а, навпаки, виявляється переможцем, оскільки він, ніби знаходить самого себе, і володіє мужністю, щоб здійснити свою волю і відкинути все те, що йому заважало. Разом з тим перемога героя має трагічний відтінок, оскільки вона означає болісний розрив з усім попереднім існуванням і робить його самотнім, таким, що протистоїть усьому суспільству в цілому [13; 301].

Генрік Ібсен своєю драмою наголосив, що ляльковий дім є недовговічним поняттям, але навіть якщо його мешканці живуть у ньому ціле життя, то з боку воно виглядає зовсім нікчемним. Сумнівним залишається питання залишення такого дому, адже тоді б більша половина невдоволених європейців покинули б свої домівки у пошуках незалежного життя. Фінал «Лялькового дому» показує присутність у суспільстві «справжньої людини» - людини, що прагне свободи і внутрішньої незалежності. Людини, здатної заради поставлених цілей піти на будь-які жертви, відмовитися від компромісів. Протиріччя між видимою і бажаною дійсністю проходять через всю структуру п'єси, і той момент, коли це протиріччя остаточно проявляється і виходить на сцену, стає її кульмінацією і одночасно розв'язкою драми. Автор не оголошує вердикту, адже тоді б такий вчинок вважався б аморальним у суспільстві, але суспільство змінюється і автор таким чином відтягує час на інше бачення проблем поставлених у п'єсі.

Висновки

У 2006 році виповнюється 100 років з дня смерті норвезького драматурга Генріка Ібсена. Соціальні конфлікти, з якими стикається читач у його творах зберігають свою актуальність і сьогодні.

У п'єсі «Ляльковий дім» автор проголошує свободу особистості, проте його гуманістичні ідеали занадто широкі і багатообразні, що їх не можна було б класифікувати як цілісну філософію. Він лише показує шляхи, по яких ми можемо йти у своїх власних пошуках особистої свободи, давати виклик життю і таким чином пізнавати його, відкриваючи усі секрети. П'єса змушує нас задумуватися над своїми основними правами і цінностями.

Така дилема знаходить і головну героїню, яка спочатку намагалася зробити ідеальним усе навколо, приносячи в жертву себе, а потім зрозуміла, що жертва її є нерівноцінною по відношенню до затрачених зусиль. Більше того, Нора усвідомила, що її зусилля можуть бути належно оцінені деінде, її соціальна роль буде виконуватися. На прикладі іншої героїні твору, фрау Лінне, можна побачити, що тогочасне європейське суспільство не було прихильним до жінки без законного чоловіка, можливість роботи чи будь-якого соціального статусу була невелика. Можливо, приблизно такою і була б доля головної героїні драми, але автор не дає вказівки на майбутнє Нори, залишаючи це питанням часу.

Очевидно, що соціальна позиція жінки багато в чому залежала від чоловіка. А коли одна з сторін має більше повноважень, вона мимоволі починає перевищувати і їх. Коли такі непорозуміння постають у сімейному житті, як це сталося в родині Хельмерів, відповідальність за їх вирішення лежить на обох партнерах. Саме це і підкреслює Генрік Ібсен у своєму творі, він відкидає будь-які насадження суспільства, що перетворюють кожну сім'ю на ляльковий дім. Автор наголошує на визнанні кожного партнера як особистості, на необхідності морального зв'язку, а також гармонії між душевним і соціальним світом кожної окремої людини.

Список використаної літератури

1.Ібсен Г. Вибране. [Вступна стаття К. Державіна]. К.: Держлітвидав УРСР, 1956. - 405 с.

2. Адмони В. Генрик Ібсен: Почерк творчества. 2-е изд. Л.: Художесвенная литература, 1980. -270 с.

3. Белый А. Театр и современная драма. М.: Просвещение, 1908. - 432 с.

4. Берг Лео. Сверхчеловек в современной литературе. М.: Просвещение, 1905. - 309 с.

5. Ганзен П. Жизнь и литературная деятельность Ибсена. Т. 4. М.: Художественная литература, 1967. - 706 с.

6. Добролюбов П. Избранные философские произведения. Т. 1. М.: ОГИЗ, 1948. - 540 с.

7. Зингерман Б. Проблемы развития современной драмы. М.: Гослитиздат, 1969. - 354 с.

8. Ибсен Г. Собрание сочинений в 4-х т. Общ. ред. и предисловие В. Адмони. Т 1. Пьесы. Коментарии В. Беркова и М. Янковского. М.: Искусство, 1956. - 730 с.

9. Ибсен Г. Собрание сочинений. Т. 1. Пьесы. Вступ. статья Н. Любимова. Коментарии Б. Ерхова. М.: Художесвенная литература, 1980. - 302.

10. Коган П. Почерки по истории западноевропейских литератур. Т. 1. М.: Знание, 1905. - 475 с.

11. Литвин Э. Буржуазная критика. История русской литературы. Т. 10. М.: Просвещение, 1956. - 400 с.

12. Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения. Т. 37. М.: Знание, 1976. - 353 с.

13. Минский Н. Генрик Ибсен, его жизнь и литературная деятельность. Л.: Художесвенная литература, 1896. - 380 с.

14. Ницше Ф. Воля к власти: Опыт переоценки всех ценностей. М.: REFL - book, 1994. - 352 с.

15. Философия Ницше. М.: Знание, 1991. - 240 с.

16. Ольминский М. По литературным вопросам. Сборник статей. М.: ГИХЛ, 1932. - 205 с.

17. Титаренко И. Марксистская этика. 2-е изд. М.: Политиздат, 1980. - 352 с.

18. Фриче М. Художесвенная литература и капитализм. М.: Знание, 1906. - 203 с.

19. www.ibsen.net.

20. The Oxford Ibsen, Volume V, Oxford University Press, 1961. - 605 p.

Размещено на Allbest.ru