Основні тенденції розвитку чеської літератури в епоху Просвітництва

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Філологічний факультет

Кафедра чеської філології

Курсова робота

Основні тенденції розвитку чеської літератури в епоху Просвітництва

Студентки 3 курсу

Напряму «Філологія»

(чеська мова та література)

Федорович Ольги Ігорівни

Науковий керівник

Моторний О. А.

Львів - 2013

Зміст

Вступ

Розділ І : Просвітництво у світовій культурі

1.1 Загальне визначення Просвітництва

1.2 Базові поняття епохи Просвітництва

1.3 Складові Просвітництва: просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та просвітницький сентименталізм

1.4 Просвітництво у різних країнах світу

1.5 Опозиційний рух щодо Просвітництва

Розділ II : Чеське просвітництво: передумови, цілі, розвиток, досягнення

2.1 Соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського національного руху

2.2 Початок Просвітництва. Діяльність "будителів"

2.3 Друга хвиля чеського Просвітництва

2.4 Культурно-просвітнє товариство «Чеська Матиця»

2.5 Політичні погляди діячів чеського Просвітництва

2.6 Просвітництво в чеських землях.

Розділ III : Найвідоміші діячі чеського просвітництва

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження. Національно-визвольна боротьба чеського народу відіграла важливу роль в історії Чехії, у її подальшому розвитку.

Впродовж останніх років, у зв'язку із утворенням незалежної Чехії, зростає науковий інтерес та кількість публікацій, присвячених окремим аспектам суспільних процесів у чеських землях. Актуальним дане дослідження є тому, що етновідроджувальні процеси ХІХ століття проходили у чехів на широкому історичному тлі пробудження народів Європи, революційного піднесення, національного відродження і державотворення в Європі. Саме впродовж періоду 1815-1870 рр. були закладені підвалини довготривалого збереження національно-культурної специфіки чеського населення, а також виникли міцні взаємозв'язки чехів із іншими слов'янськими етноспільнотами і країнами, в тому числі українсько-чеські. Актуальність дослідження визначається ще й тим, що для України Чехія є близьким сусідом, що зумовлює необхідність поглибленого дослідження її історичного минулого. Актуальність дослідження посилюється відсутністю праць, присвячених комплексному аналізові чеського національного руху останніх десятиліть XVIII ст. - ХІХ ст.

Метою мого курсового дослідження є висвітлення перебігу, закономірностей і специфіки культурно-національного розвитку і процесу національного відродження Чехії в останні десятиліття XVIII ст.- ХІХ ст. Мета передбачає вирішення наступних завдань:

- викладення історії чеського Просвітництва в контексті загальноєвропейського історичного процесу;

- дати робоче визначення таких понять,як “культурно-національний рух” та “просвітництво ” чеського населення, як процесів становлення і зростання рівня національної свідомості, зміни етнічної ментальності: національної ідентифікації,

культурної, ідейної, політичної і організаційної консолідації національної групи;

- розкрити характерні риси і специфіку чеського просвітництва кінця XVIII -початку ХІХ століття;

- виділити соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського Просвітництва;

- показати значення культурно-національної діяльності провідних лідерів чеського Просвітництва ;

- оцінити роль “Чеської матиці” в культурно-просвітницькій роботі та консолідації чеської етноспільноти.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період з кінця XVIII ст. - до кінця ХІХ століття.

Об'єктом вивчення у курсовій роботі є культурні явища,пов'язані з розвитком Просвітництва у Чехії кінця XVIII ст. - ХІХ ст.

Предметом наукового аналізу в даному дослідженні є всі активні складові чинники процесу культурного відродження та прискорення національного самоусвідомлення чеської спільноти в XVIII - ХІХ ст.: діяльність інтелектуально-духовної еліти - національних лідерів та культурних, освітніх і наукових діячів з-поміж чеського населення, заснування і культурно-просвітницька діяльність “Матиці Чеської”, соціальне становище і градація, політична активність, вплив міжслов'янських зв'язків на національну консолідацію чехів та розвиток співробітництва з іншими слов'янськими народами і державами того часу.

Методи дослідження

Для вивчення проблеми чеського національного відродження, крім ряду загальнонаукових, застосовані такі методи : - описовий - для висвітлення передумов і джерел національного відродження; - зіставний -- для компаративного аналізу чеського і загальнослов'янського відродження у ХІХ ст.;

історико-системний підхід - для теоретичного узагальнення цілісності чеських національно-відроджувальних процесів і обґрунтування їх місця і ролі в історичному розвитку Чехії, Європи і європейського слов'янства.

Теоретичне значення: Аналіз чеського Просвітництва кінця XVIII - ХІХ століття має теоретичне значення для об'єктивного розуміння історії чеського народу цього періоду.

Практичне значення одержаних результатів. Вивчення процесу етнічного відродження і культурно-національного руху чехів представляє теоретичний і практичний інтерес з погляду ґрунтовного дослідження історії слов'ян, а також для підготовки підручників, навчальних і методичних посібників та навчальних програм. Дослідження також є корисним для читання курсів з історії чеської літератури.

Наукова новизна даної курсової роботи полягає в наступному:

1.Здійснення комплексного і системного конкретно-історичного аналізу процесу Просвітництва в Чехії в кінці XVIII - ХІХ столітті, що сприятиме розвитку історії Чехії в Україні.

2. Комплексний історичний аналіз еволюції культурно-національного руху чехів кінця XVIII- ХІХ ст. у роботі поєднано із розглядом конкретних питань, більшість з яких вітчизняною історіографією не висвітлені або досліджувалися фрагментарно, а саме: етноісторія спільноти впродовж попередніх століть, чинники піднесення чеського руху на початку ХІХ ст., просвітницьке та організаційне подвижництво духовних лідерів чехів, заснування “Матиці Чеської” та значення її діяльності для чеського національного самоусвідомлення.

Обсяг і структура роботи

Курсова робота загальним обсягом 45 сторінок, з них - 34 сторінки основного тексту. Складається зі Вступу, Трьох розділів, Висновків, Списку використаної літератури,який містить 49 позиції. та Резюме чеською мовою.

У першому розділі, розглянуто Просвітництво у світовій культурі : його виникнення та розвиток.

У другому розділі розповідається саме про чеське Просвітництво, «будителів» та товариство «Чеська Матиця».

У третьому розділі - про найвизначніших діячів цього періоду, їхню творчість та політичну діяльність.

Розділ І. Просвітництво у світовій культурі

1.1 Загальне визначення Просвітництва

Просвітництво ( франц. «stecle des lumieres» букв. - «вік світочів» ) - широкий інтелектуальний рух кінця 18 -19 ст. в Західній Європі, спрямований на ліквідацію соціальний, економічний, політичних, ідеологічних, культурних інститутів феодалізму.

Найчіткіше поняття «просвітництво» окреслив І. Кант І.Кант «Що таке Просвітництво ?» 1784 р.,вказуючи на «уміння користуватися власним розумом», що дасть змогу людству «вийти зі стану неповноліття», в якому воно перебувало доти через «власну провину». На думку філософа, достеменна доба розуму тільки - але розпочалася, задля її реалізації слід відмовитися від віри, авторитету, звичаю, забобонів, необхідно спмратися на самостійне судження.

Слід розмежувати конкретно історичне явище «просвітництво» від більш широкого поняття «просвітительство», стосовно аналогічних, але пізніших явищ в різних регіонах світу ( в Україні та в Росії в 19 ст., в Латинській Америці в 19-20 ст.)

Західно-європейське Просвітництво обіймало не тільки літературу та мистецтво, але і філософію, економіку, політику. Письменники і філософи Просвітництва (Д. Локк, Е. Шефтсбері, Дж. Свіфт, Д. Дефо, Г. Філлінг, Ш. Монтеск'є, Вольтер, Д. Дідро,Ж. Ж. Руссо, Ф. Шіллер та ін.) були ідеологами третього стану (насамперед, буржуа) і духовно підготували Французьку революцію 1789-1794.

Іделогія Просвітництво стала черговим «маятниковим» рухом європейської філософії та громадської думки. Відштовхуючись від аристократизму та католицької реакції 17 ст.. просвітителі продовжували традицію Відродження і Реформації, захищаючи простолюдина, прославляючи розум та критикуючи офіційну церкву. Але тим самим вони підготували зворотній рух маятника до ідеалізму, інтуїтивізму та духовного аристократизму романтиків. Інакше кажучи, Просвітництво було закономірним етапом у складному, діалектично-суперечливому процесі європейського духовного життя. Філософські погляди просвітителів базувались на складному конгломераті концепцій, які містили у собі елементи античної філософії та схоластичного раціоналізму середніх віків. Oднак у пер. пол. 18 ст. домінує раціоналізм Р. Декарта і сенсуалізм Д. Локка. Але вже в останній третині століття філософія Просвітництва втрачає об'єктивно-раціональний характер все більшу популярність набуває вчення Д. Юма та Д. Берклі. Просвітницька ідеологія опиняється в складній взаємодії з містичними масонськими вченнями. Розчарування просвітителів у можливостях розуму спричиняється до виникнення сентименталізму та преромантизму ( готичний роман) в літературі, захоплення окультизмом і чорнокнижництвом. Суттєвим є ставлення просвітителів до проблем Бога, природи, людини та суспільства. Гостро критикуючи церковні заклади, більшість просвітителів залишаються на позиціях деїзму, лише деякі з них підходять до думки про атеїзм ( Дідро), більш поширена пантеїстична ідея ( Руссо). Природу просвітителі розглядають з матеріалістично - метафізичних позицій, в поглядах щодо суспільства домінує принцип розумності («думки правлять світом»). Великою заслугою просвітителів був новий погляд на людину.

1.2 Базові поняття епохи Просвітництва

Базовими стали такі поняття, як природна людина, природа, природний закон, право, розум, виховання, просвітництво. Зокрема, Локк заперечує богословську тезу про « вроджені ідеї », душа людини - «tabula rasa». Звідси випливає важливий висновок просвітителів щодо виховання як свідомого активного впливу на людську особистість, з'являються педагогічні теорії І. Г. Песталоцці та Руссо. Однак і тут просвітителі не були одностайні. В розумінні Руссо природна людина - це індивід,що наділений від народження найкращими якостями людської природи : добротою, свободолюбством, благородством. Такими носіями природних якостей є люди, які не зіпсовані цивілізацією ( Руссоїзм).

Незважаючи на відмінності в трактуванні людської природи, просвітителі проголосили природнє право людини на свободу, кохання, щастя та насолоду. Саме з позиції цього права просвітителі критикували феодальну дійсність свого часу як антиприродну, антигуманну, що суперечить природі людини. Але викриваючи феодально станову нерівність, більшість просвітителів за політичними поглядами були прихильниками «освіченої» монархії, покладаючи надію на «філософа на троні», що виражалась у симпатіях до Фрідріха II та Катерини II. Теоретично ці погляди були обгрунтовані Монтеск'є в трактаті «Дух законів ». Більш радикальний у соціально - політичних поглядах Руссо проголосив у своєму «Суспільному договорі» ідею народовладдя. Слід відзначити їх антиісторичнісь і недіалектичність думки просвітителів. Проголошуючи принципи свобод, рівності, братерства, вони не припускали, тільки як окремий вийняток ( « Небіж Рамо» Дідро), що на місце станової нерівності прийде нерівність майнова, на місце феодальної залежності прийде економічна залежність. Просвітителі сприяли приходу нового, більш прогресивного економічного та соціального устрою, але не позбавленого разючих контрастів. Утопізм просвітителів призвів на початку 19 ст до розчарування, які втілились в ідейній та художній практиці романтизму.

1.3 Складові Просвітництва : просвітницький класицизм, просвітницький реалізм та просвітницький сентименталізм

В рамках Просвітництва розрізняється просвітницький классицизм, просвітницький реалізм та сентименталізм. Безперечно, що література раннього Просвітництва ( більшою мірою у Франції, меншою - у Англії ) базувались на антично класицистській естетиці (Вольтер, О. Поп ), хоча мала за духом своїм інший характер, ніж у 17 ст.

Цілком вкладаються в естетику класицизму і філософські повісті Вольтера. Але література зрілого Просвітництва прагнула вирватись з штучних рамок класицистичної естетики, вивести на сцену представника третього стану, помістити його в реальну історичну та побутову ситуацію. Романи Дефо, Філлінга, Г. Смоллета, Річардсона, Дідро свідчать про прагнення їх авторів до житттєподібності, що й дало підставу говорити про просвітницький реалізм. Насправді, реалізм цих творів вельми поверховий, на рівні подробиць, в той час як їх конфлікти часто визначені «соціальним замовленням», характери героїв тенденційні та розсудливі. Внаслідок цього ряд дослідників визначає цей напрям як дидактичний реалізм, а роман 18 ст. - як повчальну притчу. Проте, просвітницький роман був значним етапом у розвитку жанру і багато в чому зумовив розвиток реалізму 19 - 20 ст.

Третім важливим напрямом був сентименталізм (хоча деякі дослідники виводять його за межі літератури Просвітництва з причини відмови його авторів від культу розуму ). Переконавшись у неспроможності Розуму збагнути суперечності життя, сентименталісти зосереджують увагу на почуттях героїв. Характерними жанрами стали епістолярний роман ( « Страждання молодого Вертера » Й. В. Гьоте, «Юлія або нова Елоїза» Руссо ) та міщанська або « сльозлива драма» («Підступність і любов» Ц. Шіллера). Прагнення глибоко проникнути в світ почуттів героїв, культ природи, інтерес до принижених та знедолених, заперечення станових та майнових відмін - все це характернее для сентименталізму та випереджає відкриття романтиків.

1.4 Просвітництво у різних країнах світу

Основний внесок у розвиток Просвітництва зробили англійські та французькі філософи, письменники, що цілком з'ясовно - Англія і Франція були в 18 ст. найрозвинітішими в економічному та культурному відношеннях державами, хоча і знаходились на різних стадіях соціально - політичного розвитку. Ці відміни й визначили специфіку Просвітництва в кожній з цих країн. Англійське Просвітництво мало відносно помірний характер, позаяк його основне політичне завдання - залучення до влади буржуазії - було виконано внаслідок політичного компромісу 1688 року. Тому перед англійсьми просвітителями поставало лише ідеологічне завдання - обгрунтувати право третього стану на владу та людську гідність, що і було блискуче зроблено в працях Локка, Шефтсберга, Б. Мандевіля,романах Дефо, С. Річардсона. просвітництво сентименталізм чеський реалізм

Більш радикально виступили французьку просвітителі, перед якими було завдання політичної перебудови - перехід від феодалізмудо буржуазних відносин - що і було виконано внаслідок революції 1789- 1794 років. Слід відзначити велику роль енциклопедистів - групи письменників, філософів, економістів, які створили під керівництвом Дідро «Енциклопедію», що стала трибуною просвітницьких поглядів.

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665, а з 1680 видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною та французькою, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах, щоб уникнути цензури, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні центром цієї літературної братії була Ґраб-стрит, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розпорошила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав'ярнях, які у 18 ст. виконували роль клубів.

У США просвітницькі ідеї сприяли завоювання незалежності від Англії 1776 року і лягли в основу американської конституції. Основним завданням німецького Просвітництва було об'єднання країни ( буржуазні реформи в країні відбулися лише в друг. пол. 19 ст. ). В Росії та Україні в 18 ст. не було ні соціальних ні політичних передумов для буржуазної перебудови, тому лише деякі просвітницькі положення в основному морального характеру, наявні в творчості Ф Прокоповича, А. Кантеміра, М. Карамзіна, О. Радицева. Значну роль у Просвітництві відіграла діяльність Московського університету, різних салонів, зокрема княгині Єлени Дашкової.

Просвітництво притаманне і східній культурі. Такий період у японській літературі та культурі 17-18 ст. віднайшов М. Конрад,аналізуючи творчість Іхари Сайкаку, Тікамацу, Мондзаемона, Басьо. У китайському письменстві Просвітництво поширилось під час антиманчжуських повстань, що було відображено в трактатах Лі Чжі, Гуан Цзунсі, Гу Яньу, Ван Фучжі. Панівним жанром на той час став прочанський гротескно - комедійний роман про мандри Чен- еняв Індію, про морські подорожі Ло Мао - дена, анонімна соціально - побутова епопея «Цзінь, Пін, Мей», у якій домінував розгляд долі конкретної людини. У тогочасній прозі посилювалися тенденції антиконфуціанства, зокрема у романі- памфлеті Цзін - цзи, сентиментальному наративі Цао Сюе - ціня. Просвітництво охопило письменство Японії та Кореї з великим запізненням, у др. пол. 19 ст. Специфічних форм воно набуло у літературах Близького та Середнього Сходу, інколи було ініційоване елітарними колами суспільства. У туреччині його називали танзимат ( реформи ), в Ірані - таджододо ( оновлення ), там воно зумовило істотні зміни у культурі та письменстві, позначилось на багатьох наративних жанрах.

Як вже зазначалося вище, поняття «Просвітництво» обіймає усю духовну сферу людського суспільства - філософвю, політику, економіку, релігію, культуру. Більш - менш докладний аналіз всіх цих галузей необхідний, оскільки однією з найважливіших особливостей літератури Просвітництва є її філософічність - вона торкається всіх цих аспектів духовного життя людини. Отже, література Просвітництва - література ідей, на відміну від літератури 17 ст., яка була назагальною літературою звичаїв, або ж від літератури 19 ст. - літератури характерів.

З іншого боку слід відзначити, що література Просвітництва не обіймає весь літературний процес 18 сст., хоча і здійснює більший чи менший вплив на нього. Вельми складні взаємодії між літературою Просвітництва та літературою дворянського декадансу (рококо) у Франції, літературою Просвітництва та англійським преромантизмом. Можна говорити про симпатії до простолюдинки в романі А.Ф. Прево « Манон Леско». Або ж про антидворянську тенденцію в «Небезпечних зв'язках» Ш. де Лакло, а з іншого боку, про вплив духу та стилю рококо в «Орлеанській діві» Вольтера або ж у «Нескромних принадах» Дідро. Тобто, нероздільної межі між цими напрямами немає.

Література Просвітництва надзвичайно багата в жанровому відношенні. Якщо 17 ст. можна назвати століттям драми, то 18 ст. - це століття прози. В цю епоху формується жанр роману в його численних підвидах : пригодницький, виховний, психологічний. З'являється жанр філософської повісті ( Вольтер,Монтеск'є ), сповідальні прози (Руссо). мемуари справжні та вигадані, сатира, історична проза ( Вольтер. Дефо ), журналістика, публіцистика, літературна критика ( Дефо, Свіфт, Р. Стиль, Г. Е. Лессінг ). У боротьбі з классицизмом формується нова драма, філософсько діалогізована поема ( «Фауст» Гьоте ). Вже досить широкий діапазон художніх засобів : сатира, іронія, гротеск, одивнення, контраст, гіпербола. літота. З іншого боку, психологічний аналіз не є сильною стороною літератури Просвітництва, оскільки, як вже підкреслювалося, це література за перевагою ідей.а не характерів. Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище - виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії та наукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.

В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів» (Respublica literaria). Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника або філософа, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філофську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха, в якому збиралися Дідро, д'Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь, абат Гальяні та інші.

1.5 Опозиційний рух щодо Просвітництва

Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк, Жозеф де Местр та інші мислителі, на думку яких результатом діяльності просвітників було руйнування традицій. Світською ідеологію, що пропагувала ідеї, протилежні просвітникам став романтизм. Романтизму властивий потяг до надприродного й містичного, а також ідеалізація старих часів. Коли проствітники опиралися на розум і науку, то романтики - на віру й релігію. Контрпросвітництво й романтизм лягли в основу консерватизму, так само як лібералізм опирається на раціоналізм просвітників.

Розділ II. Чеське просвітництво : передумови, цілі, розвиток, досягнення

2.1 Соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського національного руху

В XVIII ст., у період освіченого абсолютизму, розпочалося зміцнення місцевого патріотизму і були закладені основи відродження чеських націй. Підйом продуктивних сил ( з кінця XVIII ст. - у чеських землях) прискорив розкладання феодального ладу, створив більш сприятливі умови для капіталістичного підприємництва. Цьому певною мірою сприяла ліквідація особистої залежності селян (в 1781 р. -- у чеських землях). На початку ХІХ ст. у чеських землях починається промисловий переворот ; підсилюється процес формування нових класів - промислової буржуазії (переважно німецької), фабричного й сільськогосподарського. пролетаріату. История Чехии. //Под ред. В. И. Пичета. -- М., 1947; ст. 346-348

Перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався процесом формування чеської нації, що проходив в умовах національного гноблення чеського народу, і підйомом національного руху, боротьбою проти насильницької германізації й мад'яризації, за розвиток рідної мови, літератури, науки й мистецтва.

Три перші чверті XVIII сторіччя були найважчим часом для чеської Народності, для мови й для літератури. Із самого початку XVIII сторіччя й до Йосифа II (1780 р.) не вийшло чеською мовою ні однієї значної книги.

Здавалося, що література має загинути внаслідок недоліку внутрішніх сил. Це давало імператору Йосифу II привід до повного усунення чеської мови із суспільної взагалі й зокрема із шкільного життя. Чеська мова була не в ході навіть серед напів-онімеченої аристократії й інтелігенції, а граматична школа того часу (так звані "неологісти"), в особі Поля (помер в 1790 р.), Максиміліана Шишека (1748-1798) і Вацлава Роси (помер в 1689 р.) і ін., видавала керування, з яких можна було зробити висновок про крайню вбогість і необробленість мови. Богданова И. А. Очерки истории чешской литературы XIX--XX вв. -- М., 1963; ст. 33-35

Вирішивши зробити німецьку мову мовою загально австрійською, Йосиф ІІ розпорядився ввести її як викладацьку мову в усі вищі й середні, а почасти й у нижчі навчальні заклади Чехії. Це викликало реакцію, що послужила початком відродження народності, мови й літератури. Таке відродження не було раптовим ; його, проти власної волі, підготовляла ще Марія-Терезія. Прагнучи до централізації, але зустрічаючи відсіч із боку шляхти й аристократії, Марія-Терезія намагалася заручитися розташуванням простого народу. Так, за її наказом, був зроблений повний переклад Священного Писання на чеську мову й у тисячах екземплярів розданий народу ; були засновані кафедри чеської мови у військовій академії й у віденському університеті ; нові підручники були перекладені на чеську мову.

Перемога Габсбургів означала знищення всіх опозиційних сил і поставила під сумнів саме існування чеських націй. Релігійні й політичні переслідування змусили багатьох представників дворянства, духовенства й інших верхніх прошарків суспільства емігрувати, а їхніми маєтками заволоділи прихильники Габсбургів, у тому числі іноземці: німці, іспанці й італійці. Чехія, Моравія й Чеська Сілезія стали по суті провінціями Габсбурзької монархії, але все-таки зберегли національна самосвідомість. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988; ст 162-163

2.2 Початок Просвітництва. Діяльність "будителів"

Період кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. одержав у чеській історіографії назву "Просвітництво", а представники чеської інтелігенції, що зіграли вирішальну роль у становленні національної самосвідомості й створенні національної культури -- "будителі".

Національне пробудження чеського народу почалося як рух невеликих, переважно дворянських груп населення, викликаний почасти природним інтересом до історії своєї країни, а почасти й бажанням захистити історичні права чехів від Габсбургів. Патріотично настроєні дворяни підтримували прагнення до вивчення чеської історії, археології й літератури, але їхня основна мета полягала в створенні чеської літературної мови на основі уніфікації місцевих діалектів. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988; ст 165

Історію чеського Просвітництва зазвичай ділять на три періоди :

- I період - останні десятиліття XVIII сторіччя до 1820-х рр. XIX сторіччя ;

- II період - з 1820 р. по 1848 р. ;

-III період - з 1848 р. до останнього часу. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988; ст 167

У Чехії положення в 30-х і особливо в 40-х роках було напруженим. Ще в XVIII ст. були знищені останні залишки колишньої самостійності Чехії й вона перетворилася в просту провінцію Австрійської імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню. Селянство, тобто основна маса населення Чехії, стогнало під тягарем поміщицької експлуатації й неодноразово піднімалося на боротьбу. У той же час у промисловому відношенні Чехія поряд з Нижньою Австрією до початку XIX ст. висунулася на перше місце в імперії. Середня й дрібна промисловість перебувала в руках чеської національної буржуазії, що прагнула вирвати з рук німецьких купців і великих промисловців місцевий ринок і грала все більшу роль у суспільному житті.

У захист прав Чеського королівства виступала й частина місцевого Дворянства, головним чином дрібних і середніх поміщиків, які прагнули до відновлення автономії чеського сейму й перетворенню його в законодавчий орган для всіх чеських земель. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология,

национальное самосознание, культура. -- М., 1977; ст..51

Основою національного відродження в XIX ст. був капіталістичний розвиток

Чехії й складання чеського національного ринку. Вплив ідей французької революції сприяв посиленню в Чехії прагнення до національної автономії й рівноправності. Виразницею цих прагнень стала чеська буржуазна інтелігенція. Про це свідчили з кінця XVIII ст. нові літературні й історичні праці, що відстоювали чеську мову від витиснення її німецькою і, що знайомили з історією Чехії і її народу.

Першим провісником відродження був учений піарист-педагог Геласій Добнер (1719-1790) Российские универсальные энциклопедии Брокгауз-Ефрон и Большая Советская Энциклопедия

объединенный словник. Він збирав історичні матеріали, написав (винятково на латині або на німецькій мові) багато досліджень по церковній і політичній історії Чехії, по археології, бібліографії й т.д., і поклав початок чеської історичної критики. За бажанням чеських членів свого чернечого ордена, він видав чеську хроніку Гайка в латинському перекладі Вікторина.

Послідовники Добнера збиралися приватно в Празі в графа Ностиця для співбесід з питань про чеську старовину. В 1770 р. із цих приватних зборів утворилося "Учене товариство" ("Ucena spolecnost "), яке, поширюючи відомості про природні, літературні й художні багатства чеської землі й про її історичне минуле, пробуджувало любов до батьківщини й інтерес до її старовини в більше широких колах. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология,

национальное самосознание, культура. -- М., 1977; ст. 272-274

Заснувалося це товариство, перетворене в 1784 р. в "Королівське товариство наук", головним чином завдяки зусиллям чеського шляхтича Ігнатія Борна (1742-1791), ученого-мінералога, освіченої й вільнодумної людини, автора сатири, спрямованої проти ченців. Навколо Добнера групувалися молоді сили, здебільшого теж ченці ордена піаристів:

Пельц, перший професор на тільки що заснованій кафедрі чеської мови в празькому університеті, який написав цілий ряд статей і досліджень по чеській історії й видав в 1775 р. "Dissertatio apologetica pro lingua slavonica" єзуїта Бальбіна, написану майже 100 років тому й прийняту з таким захватом, що, незважаючи на надрукування її з дозволу цензури, вона була незабаром заборонена урядом ; Мікулаш Фойгт (у чернецтві Adauctus a S. Germano, 1733-1787), ревний дослідник старовини, разом з Пельцем, Риггером і ін., видавав портрети чеських учених і художників, з короткими біографіями : "Effigies virorum eruditorum e t artificum cum brevi vitae operumque enumeratione" (Прага, 1773-82) і "Ada litteraria Bohemiae et Moraviae" (1774-1783) ; Карл Унгар (у чернецтві Rafael, 1743-1807), професор богослов'я, що видав твір Бальбіна "Bohemia docta" (Прага, 1776-1880); Вацлав Михаіл Дуріх (у чернецтві Фортунат, 1738-1802), орієнталіст і ревний слов'янський археолог, що спонукувавДобровського до вивчення старослов'янської мови й писемності ; учень його й товариш Фр. Прохазка (у чернецтві Фаустин, 1749-1809) - знавець східних і класичних мов, а також чеської мови, історії й літератури, що видав разом з Дурихом у виправленому виді чеську католицьку Біблію, потім знову переклав із грецької і видав в 1786 р. Новий Заповіт. Францев В. А. Очерки по истории чешского возрождения. -- Варшава, 1902; ст. 15

Найбільше послуг чеському Просвітництву зробив патріарх слов'янознавства

абат Йосип Добровський. Ще за два роки до видання Пельцем "Захисту чеської мови" Балбіни, чеський аристократ граф Фр. Кинський в 1773 р. у статті про виховання молодих шляхтичів ("Erinnerungen eines Bo hmen uber einen wichtigen Gegenssand") відкрито оголосив себе чехом, завзято оводив важливість і користь чеської мови. В 1783 р. (у Відні) з'явився твір Алоїза Ганки з Ганкенштейна: "Empfehlung der bohm. Sprache" із вказівкою, як легше й скоріше вивчити чеську мову й літературу, а потім і чеська "Obrana jazyka ces. etc.". Через 9 років Рудик видав "Slava a vybornost jazyka ceskeho" (1792), Юрій Палкович у журналі Крамеріуса надрукував "Volani k Slovanum" (1802), призиваючи чехів подбати про свою мову. В 1812р. вийшов твір Ф. Томси: "Von den Vorzu gen der bohm. Sprache". Францев В. А. Очерки по истории чешского возрождения. -- Варшава, 1902; ст. 23

Тим часом, утворився цілий кружок патріотично - настроєних письменників, які працювали над виданням старих чеських книг, складанням граматик, словників і повчальних книжок для народу. Їхні літературні досвіди являли собою частиною переклади, частиною наслідування іноземним, головним чином німецьким зразкам. Їм належало створити чеську літературну мову, що зупинилася на тій стадії розвитку, на якій її застав кінець XVII сторіччя.

Нові письменники коливалися, чи прийняти їм цілком без змін мову старочеську, мову літератури "золотого століття", або поповнити її, зробити її більше придатною для вираження нових понять і ідей. Після довгих зусиль були, нарешті, установлені головні підстави чеської літературної мови, але в погоні за її чистотою, багато письменників зробилися крайніми пуристами й стали виганяти всі іноземні слова, навіть у науковій термінології. Почалося "сковування" нових слів і в результаті вийшла нова літературна мова "vysoka cestina", малозрозуміла навіть для чехів, що знали тільки звичайну розмовну мову.

2.3 Друга хвиля чеського Просвітництва

Близько 1820 р. виступають на сцену люди нового покоління, у тому числі вчені й поети Юнгманн, Шафарик, Палацький, Коллар, Челаковський.

В умовах національного гніту і політики германізації в національному русі в чеських землях на перше місце вийшла боротьба за збереження і розвиток національної культури і мови. Захисниками рідної мови рідної мови і культури були перші «будителі» - Крамеріус, Вавак, брати Тамм, Томса, рулик і багато інших. В к. 18 ст. і самому початку 19 ст в Чехії виступила група молодих дрібнобуржуазних інтелігентів (серед яких слід назвати Г. Добнера, Ф. Пельцеля, В. Дуріха, І. Добровського), яка виступила з рядом наукових праць, присвячених чеської мови та літератури. Слід зазначити, що більшість цих вчених, виступаючи на захист чеської мови, писало свої книги німецькою або латинською мовами. Це пояснювалося тим, що більшість грамотного населення Чехії - дворянство, буржуазія, чиновництво - отримувало в той час освіту німецькою мовою.

Друге покоління патріотично настроєних чехів, зв'язане в основному ізсередніми й нижчими прошарками суспільства, перетворило чеський патріотизм у масовий рух. У період революції 1848-1849 рр. цей рух вперше виявив себе як політичний. Спроба радикальних націоналістів домогтися для Чехії автономії в рамках імперії виявилася безуспішною. Поразка революції й період, що пішов за ним, реакції в Габсбурзькій імперії змусили відмовитися від спроб домогтися автономії. Удальцов И. И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10. -- 1950; ст..117-118

В 1860-ті роки невдачі Габсбургів у зовнішній політиці змусили влади використовувати більше компромісний шлях у внутрішніх справах; це полегшило здійснення політичних прагнень Чехії, пов'язаних зі створенням у ній конституційного режиму в 1861 р. Проте чехи не змогли домогтися самоврядування - на відміну від угорців, яким вдалося перетворити Габсбурзьку монархію у двоєдину Австро-Угорську монархію (1867 р.).

Угорська опозиція перешкоджала створенню триєдиної імперії, у якій Чехія виступала б на однакових правах з Австрією й Угорщиною.

Незважаючи на політичні невдачі, чехи домоглися значних результатів у підвищенні матеріального добробуту й розвитку культури. В 1890-х роках у Чехії з'явилися групи збройних націоналістів як серед чехів, так і серед німців, що не приховували своїх войовничих настроїв.

«Будителі» (чесь. buditel, буквально -- той, хто будить), діячі чеського національного руху кінця XVIII - 1-ої половини ХІХ ст., відомого як «чеське просвітництво»( відроджння). «Будителі» - в основному представники чеської культури, вчені й письменники, які в останній третині XVIII ст. почали активну боротьбу за відродження чеської мови, літератури, науки й культури, що перебували в XVII--XVIII ст. у глибокому занепаді внаслідок проведеної Габсбургами політики германізації й національного гніта. Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в. -- М., 1991; ст..15-18

До числа найбільш відомих чеських «будителів» належали історики й філологи Г. Добнер, Ф. М. Пельц, І. Добровський, І. Юнгман, Ф. Палацький, П.І. Шафарик, В. Ганка, В. Гах, видавець В.М. Крамеріус, письменники, поети й драматурги А.Я. Пухмайер, І.К. Тил, А. Маха, Я.С. Пресль, біолог Я.Е. Пуркине й багато інших. З ініціативи «будителів» і при їхній активній участі були створені: Чеське королівське товариство наук (засноване в 1784 р.), Чеський національний музей (заснований в 1818 р.), Матиця чеська (заснована в 1831 р.) і інші культурно-просвітні, центри.

Діяльність «будителів» мала важливе значення не тільки для розвитку чеської науки й культури, але й для пробудження національної самосвідомості чеського народу, зігравши велику роль у розвитку процесу формування чеських буржуазних націй.

Для чеських «будителів» був характерний глибокий інтерес до історії й культури древньослов'янських народів.

Діяльність чеських «будителів» зосереджувалася навколо просвітніх Центрів, що виникли у великих містах Чехії, і особливо в Празі: Національного музею, видавництва «Чеський Матиця», театрі в Празі, де давалися вистави чеською мовою, і т.д.

2.4 Культурно-просвітнє товариство Чеська Матиця

Матиця чеська (Matice ceske), чеське культурно-просвітнє товариство. Засновано в 1831 Ф. Палацьким при Чеському національному музеї в Празі. На членські внески й пожертвування видавали добутки чеської літератури (у тому числі П. І. Шафарика, І. Юнгмана), переклади здобутків світової літератури й журнал «Casopis Ceskeho museum» (видавався з 1831 р., в 1855-1921 рр. виходив за назвою «Casopis Muzea Kralovstvi Ceskeho», з 1924 р. -- «Casopis Narodniho muzea»). Матиця чеська поєднувала чеських патріотів і до 80-х років ХІХ століття дуже впливала на чеське наукове й культурне життя. Після другої світової війни 1939 - 1945 рр. функції Матиці чеської здійснюються товариством друзів Національного музею в Празі. Видавнича діяльність Матиці чеської перейшла (1950 р.) до Національного музею. Славянские матицы. XIX век. //Ч. I-II. -- М., 1996; ст. 44-45

Ріст національної самосвідомості швидко привів до значного загострення політичної боротьби. Липнева революція у Франції й особливо листопадове польське повстання 1830 р. зустріли живий співчутливий відгук.

У Чехії багато представників демократично настроєної буржуазної інтелігенції не тільки виражали у своїх добутках симпатії повстанцям, але й відправлялися в сусідню Польщу, щоб взяти безпосередню участь у боротьбі.

Під враженням подій 1830 р. поет К. Сабіна організував у Празі «Чеський клуб» - таємне студентське суспільство.

2.5 Політичні погляди діячів чеського Просвітництва

У ході боротьби, що розгорнулася в Чехії, за повну національну рівність у всіх областях економічного, політичного й культурного життя до кінця 40-х років поступово виділилися дві різні політичні течії : помірна буржуазно-ліберальна й радикально-демократична.

Першу очолили історик Ф. Палацький, адвокат Ф. Ригер і публіцист К. Гавлічек. Вона опиралася у своїй діяльності на так зване «Промислове суспільство» і празький чеський буржуазний клуб -- «Міщанська бесіда». Цей ліберальний напрямок відбивав інтереси заможної частини чеської торгово-промислової буржуазії й частини чеських середніх і дрібних поміщиків.

Помірність лібералів пояснювалася тим, що, як і в інших країнах Західної Європи, страх перед можливим поглибленням демократичного руху й зростаючих соціальних вимог народних мас штовхав чеську буржуазію убік угоди з габсбурзьким урядом і із дворянством.

Прагнучи до здійснення національних сподівань і перетворення існуючих напівфеодальних порядків на капіталістичній основі на низах - шляхом демократичної революції, а на верхах -шляхом одних лише конституційних реформ, Ф. Палацький і інші чеські ліберали вже задовго до 1848 р. домагалися лише однієї національної автономії в рамках Габсбурзької імперії.

Виступаючи проти деяких найбільш грубих пережитків середньовіччя, вони разом з тим мирилися зі збереженням землевласницької аристократії й затверджували, що вона «є природним наслідком усякого суспільного ладу, була з давніх часів і всюди й завжди буде».

Головним друкованим органом цього політичного плину була газета «Празькі новини», яка редагувалася К. Гавлічком і стверджувала, що «австрійська імперія є кращою гарантією збереження нашої національності», і прямо виступала проти спроб її руйнування. Ідея компромісу з Габсбурзькою монархією в слов'янських лібералів 40-х років становила суть так званого «австрославізму». Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. - начало 70-х годов XIX в. -- М., 1989. ст. 26-31

Радикально-демократичний напрямок очолювали два талановитих представника дрібнобуржуазної чеської інтелігенції - поет К. Сабіна (1813-1877) і син празького адвоката, що довго жив за кордоном - Йосеф Фрич (1829-1891). В 1845 р. К. Сабіна й інші чеські демократи створили таємне революційне товариство «Чеський Рипил», до якого пізніше примкнув і Фрич.

Назване було це товариство в наслідування відомої ірландської асоціації, яка боролася за звільнення Ірландії з-під влади Англії. Чеські рипилісти, серед яких були і німці-демократи, що проживали в чеських землях, своєю метою ставили створення демократичної республіки, знищення влади дворянства, звільнення селянства від феодальних повинностей, поліпшення положення робітників.

Увага рипилістів спрямована була не тільки на рішення національного Питання, але й питання соціального. Оскільки гасла рипилістів відповідали потребам широких мас чеських трудящих, саме вони представляли в суспільному житті Чехії 40-х років найбільш прогресивний напрямок.

До цього ж часу відновиться створення "Музею Королівства Чеського", що став вогнищем і центром літературно-патріотичної діяльності чеських "властенців" (патріотів), а також відкриття "новітніх пам'ятників найдавнішої чеської літератури". У якій би ступені вони не були підробленими, вони зіграли немаловажну роль в історії чеського відродження загалом і відродження чеської літератури зокрема. Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. -начало 70-х годов XIX в. -- М., 1989. ст. 35

Головним діячем у справі відкриття й оприлюдненні цих пам'ятників був Вацлав Ганка (1791-1861), один з ревностних трудівників нової чеської літератури й один з перших і переконаних панславістів, готовий визнати російську мову за спільнослов'янську літературну, як мову самого численного й могутнього слов'янського племені.

Й. Юнгманн (1773-1847) дав у своїх перекладах витончені зразки літературної мови й склав дві капітальні праці, що мали першорядне значення для літератури, яка зароджувалася: "Історія чеської літератури" (1825; це, строго говорячи, не історія, а тільки повний покажчик матеріалів для історії) і "Чесько-німецький словник" (1835-1839), що не тільки представляє наявний замет слів чеської мови, але й вказує способи вираження нових ідей. Обидві ці праці, незамінні дотепер, повинні були зв'язати нову чеську літературу з її історичним минулим.

Досить важливий й незначний за обсягом твір Юнгманна - "Розмова про чеську мову" (1806), що представляє собою сміливий захист прав чеської мови. Досить багато молодих чехів, моравани й словаки стали аматорами й захисниками чеської мови й літератури саме завдяки знайомству із цією статтею.

Юнгман брав живу участь і в створені Чеського Музею (в 1818 р.), а в 1830 р. завдяки його зусиллям заснована Матиця Чеська, як особливе відділення Чеського Музею, і "Часопись" Музею став видаватися тільки чеською мовою. В 1821 р. він же заснував разом з Я. Преслем науковий журнал "Krok", у якому незабаром стали брати участь Шафарик, Палацький, Коллар.

1848-й р. і час, що за ним слідував, відкрив вільне поле для розвитку чеської літератури й науки. Із цього року починається третій період чеського національного відродження, ознаменований романтичним і народним направленням чеської поезії. Головними поетами початку цього періоду були Я. Коллар, з його "Дочкою Слави", і Челаковский.

У 1783р. Карл Там видав вже чеською мовою «Захист чеської мови», а в 1785р. Ганке з Ганкенштейна - німецькою мовою - «Рекомендація чеської мови». Національна струмінь все більш і більш став офарблювати чеське суспільно-літературний рух; скептицизм став все більш і більш поступатися місцем бадьорою вірі і радісним сподіванням щодо національного майбутнього Чехії.

Ця віра спочатку прокинулася з особливою силою в лавах середньої чеської інтелігенції. Празький типограф Вацлав Крамеріус з 1789 - 1808рр. видавав журнал чеською мовою «Вітчизняні новини», в якому всіляко намагався розбудити почуття народності, пізнання себе в широких колах чеського суспільства. Спільно з Прохазкою в 90х рр.. 18 ст. і першому десятилітті 19ст. Крамеріус наповнив чеський книжковий ринок безліччю перевидань старої чеської оригінальної та перекладної літератури. Чеська книга отримала широке поширення в суспільстві і народній масі, чеська літературна мова завоював собі право громадянства. Загальному перебігу піддалися, в кінці кінців, і ті люди, які раніше сумнівалися в цінності національних чеських прагнень. Той же Пельцеля, який схильний був перш плисти за пануючим течією, і писав тільки по-латині і по-німецьки, в 90х рр.. 18 ст. став видавати на чеській мові Хроніку Чехії - чіткий виклад чеської історії, в якій він поєднав усі свої попередні праці та дослідження з чеської історії. Хроніка Пельцеля стала народною книгою і сприяла пожвавленню національно-історичного почуття і свідомості в чеському суспільстві. Навіть Добровський піддався загальному захопленню і в 1809г. видав детальну граматику чеської мови, яка забезпечила викладання цього предмета у вищій і середній школі.

2.6 Просвітництво в чеських землях. Проблема розгляду питання,як самостійної проблеми

Проблема Просвітництва в чеських землях як самостійної проблеми довгий час не розглядалася, оскільки саме поширення тут ідей Просвітництва вважалося лише наслідком запозичення західної суспільної думки. Ідеологічні процеси, пов'язані з генезисом просвітницькою думки в чеських землях вкрай складні, і багатопланові. Розбіжності між різними вченими існують з питань часу зародження ідей Просвітництва, періодизації розвитку цих ідей навіть власне існування у Чехії, про що йшлося вище.

Так основний період панування просвітницьких ідей І.Клабоух відносить до 1750 -1780рр., виділяючи, так-званий, Терезіанский (>50-60і рр.), Ійозефінский (>70-80рр.) етапи Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология,национальное самосознание, культура. -- М., 1977. Час попередній цьому, він оцінює, як період поширення поглядів, виготовлення та засвоєння просвітницьких доктрин.

Є.Вінтер схильний відсувати початок просвітницького етапу напротязі17 століття., пов'язуючи його безпосередньо з ім'ям М.Марция (1595 - 1667), У.Магни (1586-1661), почасти з Б.Бальбиним та оточенням, а з 18 століття - з діяльністю Ф.А.Шпорка. На думку Вінтера, духовний розвій чеських земель епохи раннього просвітництва минув 3 етапи:

· До 1700р.;

· 1700-1749рр.;

· 1749-1770 рр.

Мильніков вважає, що взявши за критерій внутрішню закономірність еволюції ідеології, розвиток Просвітництва в чеських землях можна виділити 4 етапи Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. -- М., 1977:

· первинне ознайомлення з ним чеського суспільства,

· наступне засвоєння переробка того, що найбільш співзвучне цьому середовищу,

· етап ранньої освіти, який привів до розквіту просвітницьких ідей у чеських землях (власне чеське просвітництвок.70 - зв. 90-х рр. 18 в.),

· його занепад, який означав, проте, перехід у початок 19 в. до інших ідеологічних концепцій.

Як зазначалося, проблема Просвітництва у Чехії дуже складна й спірна, стосовно неї існує величезна розмаїття думок. Один з них у тому, що наприкінці 18 - першій половині 19 століття ідеї Просвітництва у Чехії придбали національний характер, саме у цей час відбувається процес створення в чехів національної самосвідомості. Різні суспільства, гуртки, окремі чеські просвітителі звертаються до своєї історії Чехії, своєї національної чеської мови, обстоюючи її позиції й своєї рівноправності в Імперії. Недарма час поширення й панування подібних ідей одержала звучну і, напевно, почасти навіть горду назву «Епоха національного Відродження».

Розділ III. Найвідоміші діячі чеського просвітництва

Палацький (Palacky) Франтішек - чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П. І. Шафариком) твір «Початки чеської поезії», який виявився програмою дій «будителів», обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.

Естетико-філософські праці Палацького («Оглядова історія естетики», 1823 р., «Наука про прекрасне», 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи Просвітництва, опубліковані чеською мовою.

Палацький - ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу «Casopis spolecnosti vlasten - skeho muzeum v Cechach». Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел «Archiv cesky» і «Fontes rerum Bohemicarum». Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. -- М., 1982; ст. 32