Літераура рідного краю. Луганська спілка письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з української літератури

на тему:

«Література рідного краю. Луганська спілка письменників »

1. Слово о полку письменницком

Літературна географія Луганщини віддавна рясніє яскравими літературними іменами. Взагалі нам багато є чим пишатися, тому що серед цих імен є Володимир Іванович Даль, автор «Толкового словаря живого великорусского язіка», Борис Дмитрович Грінченко, який створив «Словарь української мови», такий великий український письменник як Володимир Сосюра.

Наш край, наче магнитом, притягував і діячів російської культури. Луганщина назавжди пов'язана з іменами Всеволода Гаршина, Олексія Кольцова, Антона Чехова, Михайла Матусовського (який теж, до речі народився у Луганську).

Більше легенд, чим навіть документальних даних, збереглося про подорожі нашим краєм видатного українського філософа, письменника, педагога XVIII століття Григорія Сковороди. Є написанні ним притчі, де вказані конкретні населенні пункти Луганщини.

З нашим краєм пов'язані також імена Юрія Черкаського, Бориса Горбатова, Миколи Уленіка, Костянтина Паустовського, Павла Беспощадного, Костянтина Симонова, Петра Панча, Івана Микитенко, Миколи Трублаїни, Олександра Довженка, Андрія Малишко, Бориса Олійника. Усьому світу відома творчість наших земляків - Миколи Руденко, Івана та Надії Светлічних.

Ще багато можно називати імен письменників і літературних діячів, які зробили великий вклад у розвиток літератури Луганщини і усього Донбаса, які прославили наш край, і якими ми мусимо пишатися.

2. Література Луганщини XIX століття

Загальна характеристика

Ознаки літературного життя на Донбасі почали проявлятись з останніх років 19 століття. В адміністративному центрі тодішнього Донбасу місті Бахмуті, починають видаватись художні книжки, першою серед яких стала збірка віршів поета-донбасівця Миколи Чернявського «Донецькі сонети» (1898). На той час у Бахмуті зростає видавнича діяльність, збільшується кількість періодичних видань. Бахмутчина як центр шахтарського робітничого краю притягує до себе в останній чверті 19 ст. таких письменників, як Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко та ін., початкуючих і вже відомих українських письменників. У цей час на Донбасі в освітніх закладах працювали видатний письменник Б. Грінченко, відомий фольклорист Я. П. Новицький, педагог І. Я. Зеленкевич (Чепіга-Зеленкевич Яків).

Із Старобільщиною пов'язане життя письменника Всеволода Гаршина. Про багатство вражень дитячих та юнацьких років може свідчити його нарис «Справжня історія Енського земського зібрання» - перший опублікований твір (1876р.) та оповідання «Ведмеді» (1883р).

Луганщина і «Слово о полку Ігоревім»

Літературну історію Луганщини варто починати із найдавнішої пам'ятки писемної культури України-Руси «Слово о полку Ігоревім», адже, на думку істориків та літературознавців, події, які відображені в цьому літературному творі, відбувалися неподалік Сіверського Дінця, названого Доном. Ще в 1885 році молодий вчитель Борис Грінченко здійснив своєрідний переспів «Слова о полку Ігоревім», адресувавши твір для шкільного вивчення. А в 1894 році в м. Бахмуті древній, безсмертний твір ще раз осучаснив Микола Федорович Чернявський.

Наш славнозвісний краянин, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, письменник і правозахисник Іван Олексійович Світличний по-своєму переспівав цей шедевр вітчизняної культури і назвав його «Слово про Ігореву Січ». Це сталося 1881 року на засланні в Алтайському краї.

Найновіший переспів українською мовою належить луганському поету Леоніду Стрельніку, а його видання датується 2003 роком.

3. Літературний процес на Луганщині першої половини XX століття

20-і - 30-і роки XX століття

20-і -- початок 30-х років. Свобода пошуку тем, жанрів та образів у межах «дозволеного революційною свідомістю». Розгортання українізації як в усій Україні, так і в краї. Перехід письменників на українську мову (Б. Горбатов, Г. Баглюк, В. Гайворонський та ін.). Творчість К. Герасименка, М. Упеника, М. Рудя

Участь критиків і літературознавців у літературному процесі на Донбасі (Г. Клоччя, М. Непран, М. Федорчук, О. Міхно, І. Дзюба, М. Діченсков, К. Спасенко, В. Костенко, Є. Волошко, В. Соболь та ін.).

Літературний процес в нашому краї прискорився на поочатку 1920 року. Тоді в Луганську був уперше створений «Союз діячів літератури». Щоправда, крім оголошення в «Бахмутской правде» ніяких згадок про це творче об'єднання ніде не знаходиться.

Відбувалися репресії серед українського письменництва. Трагічні долі письменників Г. Баглюка, В. Гайворонського, М. Соболенка, Ф. Ковалевського, Ю. Западинського, І. Такаченка, В. Іванова-Краматорського, Б. Павлівського та ін. Переслідування К. Герасименка. Гальмування владою українізації в Донбасі.

Журналу та письменницька організація «Забой»

Діяльність літературних сил активізувалася в місті після того, як у Артемівську (Бахмуті) 1923 року був виданий перший номер журналу «Забой». Зі сторінок цього журналу читачі визнали ще нікому невідомі імена поетів Павла Безпощадного, Валентина Харчевникова, Григорія Баглюка.

У жовтні 1924 року була організована Спілка пролетарських письменників Донбасу, що об'єдналися навколо журналу «Забой». Одним із засновників та активним членом «Забою» був молодий прозаїк Борис Горбатов.

До складу «Забою» входили Б. Горбатов, Г. Баглюк, М. Тардов, Ю. Жуков, П. Безпощадний, І. Гонвмов, Ю. Черкаський, К. Герасименко, Я. Кочура.

Відомо, що письменники, які належали до «Забою», дотримувалися тодішніх ідеологічних догм, однак це не зберегло їх від репресій тридцятих років.

З 1932 року журнал «Забой» отримав назву «Літературний Донбас». Журнал переходить на російську мову у 1933-1934рр.

Роки Великої Вітчизняної війни

Розвиток Літературного процесу в нашому краї був обірваний Великою Вітчизняною війною. Багато письменників воювали на фронтах.

На території Луганської області похований Микола Трублаїні, який помер в санітарному потязі біля станції Ровеньки.

У 1942 році в Луганську виступив з промовою перед воїнами Олександр Довженко, а 10 березня того ж року написав патріотичну статтю «Душа народу неподоланна!»

Подвиг радянського народу у віршах і прозі описували наші земляки: нині широко відомий Микола Руденко та поет Микола Упеник . Про славетний подвиг молодогвардійців написав свій роман А.Фадєєв.

Воєнне і післявоєнне лихоліття яскраво і талановито відобразив в своїх творах наш земляк Григір Михайлович Тютюнник, його твори перекладено на багато мов світу, вивчаються в школі.

Ще в роки Великої Вітчизняної війни, після звільнення нашого краю, Борис Горбатов написав повість «Нескорені», а друга частина не менш відомого роману «Донбас» називається «Крута Марія», адже в його рідному місті Первомайську була шахта «Марія».

Повернулися з полів битви до мирного життя і почали з ентузіазмом писати нові літературні сторінки нашого славного краю вчорашні воїни - Степан Бугорков, Федір Вольний, Геннадій Довнар, Йосип Курлат, Іван савич, Микола Погромський, Михайло Яременко, Микола Щепенко. Одночасно з письменниками-фронтовиками розпочали свій творчий шлях в літературі Тарас Рибас, Юрій Сліпко, Ольга Холошенко, Іван Світличний.

Значним внеском в радянску літературу стали романи Федора Вольного «Третий восточный» та «Гвардия».

З війни не повернувся поет з Луганська Юрій Черкаський, який ще в 30-і роки став автором поетичних збірок «Отвага», «Стропила», «Жажда», «Мост».

4. Літературні угрупування, спілки, з'їзди та зібрання письменників

Утворення у кінці 60-х років Луганської письменницької організації

Новим імпульсом для актівізіції літературного життя в області стало створення обласної письменницької організації (кінець 60-х років), адже з післявоєнних часів літератори Луганщини, члени Спілки письменників перебували на обліку в Донецькій обласній організації. Зрозуміло, що з цієї причини нерідко гальмувався прийом до Спілки та публікації луганців на сторінках регіонального літературно-мистецького видання «Літературний Донбас», потім «Донбас», який у 1946-1968 роках виходив як альманах, далі як журнал-двомісячник, і знаходився в м. Донецьку.

15 квітня 1965 року у Луганську зібралися разом не тільки не тільки члени СПУ, але й члени літературних об'єднань багатьох міст і районів області. З Києва прибули заступник голови правління Спілки письменників України Юрій Збанацький і поет Дмитро Павличко. На той час у нашій області склалися досить міцні літературні сили. В основному вони сконцентрувалися в обласному центрі: Тарас Рибас, Микита Чернявський, Степен Бугорков, Михайло Яременко, Федор Вольний, Геннадій Довнар, Ольга Холошенко. Саме їм було призначено стати основоположниками новоствореної регіональної письменницької організації. Першим її головою став прозаїк і драматург Тарас Рибас.

Подальший літературний процес був ще більш плідним та різноманітним. Незабаром до Спілки письменників були прийняті поет із м. Старобільська Іван Михайлович Світличний та Владислав Титов - астор повісті «Всім смертям назло». До м. Северодонецька приїхав і став керувати літературним об'єднанням Йоси Курлат.

У сімдесяті роки письменницьку організацію, зокрема, поповнили: Микола Погромський, Микола Малахута, Веніамин Мальцев, Анатолій Романенко, Іван низовий, Валерій Полуйко, Михайло Пєсєнка, Андрій Медведенко.

Обласна організація Союзу письменників продовжувала поповнюватися: Ганна Гайворонська, Дмитро Боярчук, Ярослав Кремінський, Олег Орленко, Сергій Омельченко, Олексій Півень.

Проведення конференцій та літературних читань

Певним чином сприяли пропагуванню творчості письменників-земляків численні літературні свята, читання, конференції, дні літератури, поїздки в сусідні області та в більш далекі краї. Зважаючи на їх певну ідеологічну спрямованість, все ж треба відзначити й позитивне: зміцнення творчих взаємин, можливість дієвої участі в культурному житті, пропаганда книги і т.д.

Серед подібних заходів слід згадати Сосюринські читання, ворчі звіти в Москві 1972 та 1982 років, дні літератури на Луганщині в1985 році, Тютюнниківські та Грінченківські читання кінця 80-90-х років.

Посилення з кінці 80-х років уваги до літературного життя Донбасу в шкільній літературній освіті привело до введення у шкільну програму уроків літератури рідного краю, а до вузівських програм--лекцій, спецкурсів і спецсемінарів за творчістю письменників-земляків (Луганський педагогічний університет, Донецький державний університет, Слов'янський педагогічний інститут та ін.).

Відбувалися проведення обласних та регіональних наукових конференцій, присвячених розвитку літературного життя на Донбасі (Донецьк, Луганськ, Артемівськ, Слав'янськ).

Луганська спілка письменників у 2005 році відсвяткувала своє 40-річчя

“Тільки спільна праця письменників та обласної влади допоможе у відродженні письменного слова на Луганщині”. До такого висновку дійшли члени Луганської обласної організації національної спілки письменників України на зустрічі з першим заступником голови облдержадміністрації Зиновієм Гузаром.

Нагодою для зустрічі стало святкування 40-річчя створення Луганської обласної організації Національної спілки письменників України. Колектив Луганської НСПУ - це творчо обдаровані, талановиті й шановні люди, які майже все своє життя віддали служінню слову. За 40 років свого існування спілка дала дуже багато цікавих та достойних імен відомих не лише в Україні, але і за її межами. Це - Василь Голобородько, Василь Стус, Василь Старун, Іван Світличний, Микита Чернявський та багато інших.

До 40-річного ювілею спілки луганських письменники видали двотомну збірку своїх найкращих творів та фотоальбом „Нам - 40”.

Зараз письменники Луганщини переживають нелегкі часи. Є багато проблем, які потребують вирішення - це, насамперед, відсутність приміщення у НСПУ. „Цю проблему ми намагаємося вирішити в робочому порядку, - наголосив Зиновій Гузар. - Ми звернулися до обласної ради, адже це питання знаходиться в її відомстві, але відповіді ми так і не отримали. Луганськ має два Інститути культури, але не має приміщення для спілки письменників - це не нормально”.

В ході зустрічі луганські митці висловили побажання щодо підтримки книговидавництва в області з боку влади. Для цього вони запропонували створити книговидавницький фонд за рахунок внесків меценатів та спонсорів. Також члени спілки письменників запросили допомоги для заснування на Луганщині літературного часопису чи літературно-художнього журналу. Гість з Києва перший заступник голови Національної спілки письменників України Петро Осадчук запропонував створити міжвідомчу комісію у справах книговидавництва яка б сприяла якісному видавництву високохудожніх творів і таким чином дала б змогу позбавитись від книгарів-графоманів, які компрометують українську літературу.

Крім того член спілки письменників Іван Низовий підняв питання встановлення меморіальних дощок на честь відомих літераторів Луганщини та щодо інших форм вшанування їх пам'яті. Також присутні на зустрічі митці слова підняли питання щодо відсутності книгарень, де вони мали б змогу реалізувати свої видання, не кажучи вже про багатотиражний друк книжок, про який автори зараз можуть тільки мріяти. Актуальним залишається питання співпраці письменників регіону з вищими та середніми учбовими закладами, членами спілки письменників України було запропоновано влаштовувати платні виступи на різні теми.З приводу цих проблем Зиновій Гузар дав протокольні доручення управлінню культури та Головному управлінню освіти та науки облдержадміністрації. Він також доручив створити при облдержадміністрації робочу групу, яка б на постійній основі займалась вирішенням зазначених на зустрічі проблем.

література луганщина письменник твір

5. Сучасні письменники Луганщини

Василь Голобородько

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині.

У 1963 році закінчив середню школу-інтернат. А у 1964 році вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на українське відділення філологічного факультету, 1965 року змушений був покинути університет.

1966 року вдалося відновити навчання в Донецькому університеті, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора з формулюванням мотиву «за дії, не сумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що він поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу І.М.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», яка тогочасною владою вважалася націоналістичною та антирадянською. Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, незважаючи на те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.

Від 1968 до 1970 року перебував на військовій службі у будівельних загонах на Далекому Сході.

Вірші розпочав друкувати від 1963 року. Перша поетична книжка під назвою «Летюче віконце», яка готувалася до друку у київському видавництві, була знищена вже набраною для друку через незгоду письменника співробітничати з органами державної безпеки колишнього СРСР.

Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. 1970 року у США (Балтимор.) у видавництві «Смолоскип» була надрукована збірка віршів «Летюче віконце». Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном -- значить ворог…

В Україні перша збірка поезій Василя Голобородько під назвою «Зелен день» була надрукована в київському видавництві 1988 року, за неї він отримав літературну премію ім.Василя Симоненка.

1990 року вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», 1992 року;-- збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. 1999 року вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках». Багато його віршів у різний час перекладалися на численні іноземні мови. Вищу освіту здобув у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка 2001 року, де 2002 року отримав звання магістра за дослідження семантики українських казок.

Григорій Половинко

Григорій Григорович Половинко народився 7 листопада 1946 року в селі Сахновищина на Харківщині. Після закінчення в 1972 році історико-філологічного факультету Луганського педагогічного інституту ім.Т.Шевченка викладав історію та суспільствознавство в середніх школах на Луганщині й Харківщині. Деякий час був заступником директора з навчально-виховноі роботи ПТУ №50 м. Щастя. Брав участь в роботі Кримської археологічної експедиції. За творчим журналістським відрядженням перебував на будівництві БАМ в селищах Алонка й Ургал (1976 р.) та в зоні Чорнобиля (1986 р.).

Працював режисером Кремінського народного театру та головним художником Харківського науково-дослідного інституту Діпрококс. В 1993-1995 роках очолював Северодонецьку міську організацію просвіта і редагував газету «Сіверський край». Керував обласним літерературним об'єднанням «Малодий Луг» при редакції газети «Жизнь Луганска», викладав курс з історії рідного краю в луганській СШ №13.

Літературною творчістю займається зі шкільних років. Перші поетичні публікації з'явилися в обласній пресі 1966 року (газета «Прапор премоги»). Крім поезії займається прозою, драматургією, публіцистикою та перекладами з польської, білоруської, болгарської, російської, іспанської та інших мов.

Звертає на себе увагу історичність теми поезій Григорія Половинка, його серйозна манера письма. В українських часописах він продовжує торувати свій шлях. Автор вірний «продовженню кольору» своєї думки, душі, власних переконань. В книзі, як рондо, від перших і до останніх рядків заключається світ і позиція поета, громадянина.

Григорій Половинко - автор 5 поетичних збірок. Хочеться виділити невеличку поезію під назвою «Ніжинський етюд»:

Хоч сумно у Сумах і в Глухові глухо,

Та в Ніжині ніжно мені.

Бо в лузі луганськім, підтягни попругу,

Грацює козак на буланім коні.

Він виїхав з ночі, він став на могилі,

Він шапку зім'яв набакир.

І тінь його впала на трави похилі,

І спис колихнувся між зір...

Хоч сумно у Сумах і в Глухові глухо,

Та в Ніжині ніжно мені.

Ганна Гайворонська

Ганна Андріївна Гаворонська народилася 22 серпня 1952 року в селі Вільшана Двурічанського району Харківської області. Найяскравіші спогади дитинства - безперервні переїзди. Батько Ганни був офіцером Радянської Армії, тож поїздити по світу довелось багато. Переїхали всю Західну Україну, а оселились на Луганщині. Спершу мешкали в селищі Новосвітлівка Краснодонського району, де Ганна пішла до школи у перший клас.

Згодом перебрались в районне містечко Клеміна Луганської області. Сюди батька запросили на посаду заступника редактора райгазети «Ленінський прапор». Тож її найперші вірші були надруковані саме в цій газеті, а вже потім в молодіжній обласній газеті «Молодогвардієць».

В 1962 році сім'я переїжджає в місто Лисичанськ, в якому мрійлива дівчинка відкріває для себе великого українського поета Володимиро Сосюру. І з цього часу почало битись на Луганщині поетичне джерельце Ганни Гайворонської. Після закінчення восьмирічки навчалася в Кремінському медичному училищі. Саме тут проходили юність і становлення ГанниГайворонської, як поета. У 1983 році закінчила Київський державний університет ім.Тараса Шевченка і отримала диплом журналіста. Працювала в обласних та районних газетах, редактором шахтарських багатотиражок.

В 1978 році з'явилася перша публікація в журналі «Ранок», потім ціла серія поетичних добірок в журналі «Дніпро», «Київ», «Прапор», «Україна».

В 1988 році вийшов поетичний збірник поетеси «Перший поцілунок», за який авторку було прийнято до членів Спілки письменників.

Віршам Ганни Гайворонської притаманна драматичність, пристрасність, ліризм, правдивість:

Луганщині

Луганщино!

Світанок України!

Земля життя мого й життя моїх батьків.

Державо юності,

У світі ти єдина.

У плахті із лісів, полів і нив.

Озвучена козацькими піснями

І підперезана, мов поясом, Дінцем.

Як мати добра, ти завжди над нами

Схиляєшся стривоженим лицем.

Заключення

Думається, що луганське літературне коріння насамперед сприяє творчості молодих авторів, особливо тих, хто згуртований в літературних об'єдняннях. На письменників, які вже зробили великий внесок у розвиток літератури нашого краю рівняються молоді та починаючі письменники, за ними йдуть зі своїми сокровенними словами до світлового храму літератури десятки молодих поетів і прозаїків, яким збагачувати літературні традиції Луганщини, краю, що дав літературі так багато блискучих імен.

Віриться, що в нелегкий час становлення державності літературна творчість Луганщини є тією життєдайною силою, яка поєднує минуле, теперішнє й майбутнє Вітчизни.

Список використаної літератури

1. Журавлини над Луганщиною в 2-х частинах. Луганськ, 2004.

2. Літературна Луганщина. 2 випуски. Луганськ 1992.

3. Сто луганських поетів. Луганськ: Знання, 1999.

4. Дані з інтернету.

Размещено на Allbest.ru