Сюжет "Річних заводей". Історичний фон

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат з китайської літератури на тему:

«Сюжет «Річних заводей». Історичний фон»

Виконала

Студентка II курсу

Факультету сходознавства

Групи пКит 06-13

Сулькова Дар'я

Київ - 2015

Вступ

Роман Ши Найаня «Річкові заводі» є чудовим зразком китайської художньої класичної літератури і по праву займає одне з перших місць у культурній спадщині китайського народу.

В основу сюжету «Річкових заплав» покладено історичний епізод народного повстання на початку 12 ст. Роман оповідає про пригоди 108 злочинців, які поступово об'єднуються в загін і здобувають перемоги над урядовими військами. Це захоплююча історія про битви і хмільних застіллях, бойовому товаристві і жорстокості, хитрості і чарівництві, де діють яскраві, повнокровні персонажі.

Ши Найань (1296-1370 гг.), о биографии которого практически ничего не известно, собрал воедино и обработал устные народные предания XIII в. об отдельных героях повстанческого лагеря Ляншаньбо, об их судьбе и подвигах.

Сюжет «Річних заводей»

Сюжетом для роману «Річкові заводі» послужило селянське повстання часів Сунской династії (960 - 1279). Дія роману розгортається на стику нинішніх провінцій Шаньдун, Хенань і Хебей.

У романі «Річкові заводі» показано, як невеликий повстанський табір поступово перетворюється на грізну силу. Слава про відважних повстанців Ляншаньбо поширюється далеко за межі провінції Шаньдун.

Боротьба проти гніту і жорстокості влади набуває величезних розмірів. Послані проти бунтівників війська зазнають поразку за поразкою. Сили повстанців ростуть і міцніють. Один з головних вождів повстанців Сун Цзян, що діє в романі, був реальною історичною особою. Це підтверджується офіційною дінастійною історією, в якій є записи про те, що в 3-й рік правління Сюань-хе (1122 н. Е.) Сун Цзян вторгся в область Хуайян і захопив також ряд інших областей. Загони його були настільки сильними, що урядові війська не сміли навіть наблизитися до них.

З великою силою і виразністю описує автор вождів табору Ляншаньбо. Перед читачем проходять ряд образів - таких, як відчайдушний молодець Лу Так, сильний і безстрашний У Сун. Епізод, де беззбройний У Сун вбиває тигра на перевалі Цзін-ян-ган, як і багато інші епізоди роману, увійшов в китайські шкільні хрестоматії.

У романі знайшли своє відображення не тільки життя гірського табору, поміщицьких садиб, сіл і сіл, а й побут багатьох міст з розвиненою торгівлею і ремеслом. З великою майстерністю описує автор битви повстанців з урядовими військами, поєдинки народних героїв з ватажками загонів і військові змагання.

Роман «Річкові заплави» являє собою суму безлічі практично не пов'язаних один з одним історій, присвячених різним героям. Оповідання по ланцюжку переходить від одного героя до іншого, для зв'язки використовуються епізоди з їх випадковими зустрічами.

У романі діють 37 основних героїв, до числа яких відносяться Сун Цзян - керівник повстання, У Сун, Лі Куй, Ян Чжи та інші. Незважаючи на те, що доля зводить їх в одному таборі, їх характери сильно різняться, це виражається в мові, біографії, вчинках героїв і навіть у військовій техніці.

Історичний фон

Сунский період в історії Китаю вважається часом розквіту - у всякому разі, у сфері економіки, культури, адміністрації. Дещо інакше було з зовнішньою політикою і проблемою суверенітету імперії. У відомому сенсі можна сказати, що всі три століття Сун пройшли під знаком успішного натиску північних кочових племен і малоуспішних спроб сунской імперії відбити цей натиск. Часом доводилося навіть від нього відкуповуватися. Все почалося з середини X ст., Коли сунский Китай ще навіть не виник.

На початку X ст. протомонгольская етнічна спільність кидання, мешкала на північно-східних рубежах китайської держави і в процесі трібалізаціі багато ввібрала в себе в результаті досить тривалих контактів з китайцями, з китайською культурою, стала швидкими темпами розвиватися і консолідуватися. У роки, коли китайська імперія була в стані політичного розброду, АПОК з роду Елюй захопив верховну владу в племені і проголосив себе імператором. Засноване ним держава з 947 р отримало китайське найменування Ляо (існувало з 916 по 1125). Війни з розрізненим Китаєм принесли молодій державі успіх: в 946 р кидани навіть ненадовго захопили столицю одного з китайських царств Кайфин. Активно зміцнюючись на півночі Китаю, кидани домоглися того, що частина захоплених ними китайських земель увійшла до складу Ляо.

Китайці і корейці допомогли налагодити в Ляо основи управління; на китайської ієрогліфічним базі з китайських елементів листа була створена своя писемність (поки не розшифрована); розвивалися міста, ремесло, торгівля, причому і тут переважно за рахунок китайців і корейців. Сформована в 960 р імперія Сун спробувала було відбити у Ляо північнокитайської землі, але не досягла успіху в цьому. Більше того, за принизливого для Китаю мирним договором, укладеним в 1004, коли кидани знову були біля стін Кайфина, тепер уже столиці Сун, імперія змушена була погодитися платити Ляо данину - 200 тис. Штук шовку і 100 тис. Лянова срібла щорічно. Договір 1042 ще більш збільшив розміри данини - до 300 тис. Штук шовку і 200 тис. Лянова срібла. Однак і це не допомогло: в 1075 р сунский Китай був змушений поступитися киданям ще кілька северокитайских округів.

Не можна сказати, щоб сунские імператори зовсім не прагнули до організації відсічі північним сусідам. Навпаки, вони дбали про це, зокрема, приділяли багато уваги своїй армії, що досягала в середині XI ст. півтора мільйонів. Однак, будучи налякані військовими заколотами танских цзедуші, сунские імператори свідомо ослабили роль воєначальників, що не могло не позначитися на боєздатності армії. В цілому варто зауважити, що ставка на помірні поступки противнику, нехай навіть принизливі для престижу Піднебесної імперії, при збереженні внутрішньополітичної стабільності в країні цілком себе виправдала: період Сун, незважаючи на невдачі у зовнішньополітичних справах, справедливо вважається епохою розквіту Китаю, про що вже говорилося .

Аграрна політика сунских імператорів зводилася в принципі до того ж, що й завжди: селяни повинні бути забезпечені землею і платити в казну податки. Проте відмова в 780 р від надільної системи зробив виконання такого завдання справою досить нелегкою. Що стосується земель категорії гуань-тянь, тобто казенних (володіння знаті і двору, храмові і чиновні землі), то вони зазвичай оброблялися сиділи на них селянами, які платили податки власникам землі. Частково ці землі могли, мабуть, здаватися в оренду на договірних засадах. З землями категорії мінь-тянь, які становили основу земельного фонду імперії, було складніше. За статусом всі власники були в однаковому становищі. Реально ж у найбільш вигідному становищі виявлялися ті, у кого землі було більше (і частина її відповідно можна було здати в оренду) і у кого вона була краще, тобто давала великі врожаї.

Зростання числа великих землевласників, як про те вже не раз говорилося, був невигідний для держави, бо об'єктивно скорочував доходи скарбниці і сприяв руйнування селян. Саме цим пояснювалися різні податкові пільги для бідних і неполномерних селянських дворів. Але, незважаючи на все, кількість селян-землевласників знижувалося, а число орендарів, особливо з числа прийшлих, кеху, росло (після реформи 780 р вони позбулися колишніх можливостей отримувати безгоспні наділи і поступово адаптуватися; тепер вони були приречені на становище неповноправних і в більшості не мають власної землі орендарів). Поземельні відносини такого типу вели до появи в китайському селі чималого шару малоземельних і безземельних, пригноблених і незадоволених, що стало основою для селянських рухів в XI-XII ст .; одне з них згодом було в художній формі відображене в знаменитому китайському романі «Річкові заплави».

Земельний криза, повстання селян і невдачі імперії у зовнішній політиці привели сунский Китай в середині XI ст. на грань чергової кризи. Вважала себе відповідальною за стан країни конфуціанська еліта стала пропонувати уряду реформи. З проектом, які закликали прийняти ряд заходів з метою «збагачення держави, посилення армії і заспокоєння народу», як це було вдало виражено в заголовку відповідного трактату, виступив один із реформаторів, Лі Гоу. Але найбільш концентроване відображення рух за реформи отримало у вигляді нововведень Ван Ань-ши, який отримав призначення на пост канцлера в 1068 т. І протягом декількох років здійснював свої реформи. Друга половина існування династії Сун пройшла під знаком майже безперервної боротьби імперії за виживання.

Сун - імператорська династія в Китаї. Пала від монгольських завоювань.

Це повне трагічними подіями час яскраво відбилося в китайській поезії, додало їй строгість і сумне велич. Китайську поезію іноді порівнюють в Китаї з осінньої хризантемою, прекрасним, але сумним квіткою. Гіркий життєвий досвід навчив китайських поетів тверезому відношенню до життя, а постійна тривога перед загрозою ворожої навали зробила їх творчість особливо емоційним. Багато віршів писалися в той час на музику і завдяки цьому швидко здобували популярність у вигляді пісень. Накопичена століттями величезна поетична культура давала рясні плоди. Вирази ліричних переживань і настроїв в поетичній формі стало звичайним в середовищі чиновництва. Поетичний захоплення перед красою природи чи принадністю спогадів про любов і дружбу народжували натхнення, і слова самі лилися з душі поетів.

Обурення і обурення, якими кипіли серця від свідомості ганьби, ложівшегося на вітчизну, зганьблену завойовниками, туга і печаль побачивши горя народного, відливалися в поетичні форми. Так з'являлися ці незвичайні вірші, часом записані на стіні будинку або на перилах мосту. Словом там, де поета охопило натхнення і де, переповнений їм, він проспівав свою прекрасну пісню.

В основі цих віршів не твереза ??і холодна думка, в основі їх - почуття. Причому почуття різні - радість серця при вигляді щедрою весни, листя, квітів і сонце; його печаль в осінній непогожий день, коли в душі, як і на небі, ні просвіту; туга за безповоротно минулою молодістю і радість від несподіваної зустрічі з одним.

Висновок

«Річкові заплави» - один з перших китайських «класичних» романів, перша письмова твір, повною мірою відбило розмовна мова і народний побут своєї епохи.

Сюжетною канвою роману «Річкові заплави» стало справжнє історична подія - повстання селян під керівництвом Сун Цзяна (1120-1122). Основою твору послужили численні усні народні перекази, століттями передавалися з покоління в покоління. У захоплюючій формі Ши Найаня показав самовіддану боротьбу безстрашних повстанців, що піднялися проти свавілля поміщиків і чиновників. Імена багатьох героїв роману сталі в Китаї символом мужності, доблесті, вірності обов'язку, сили і непереможності. Автор оспівав високі людські якості народних войовників - волю до життя, самовідданість, непохитність у досягненні мети, безкорисливість і відданість у дружбі.

Ши Найаня відтворив у своєму романі картину гострої соціальної боротьби, розкрив страшну дійсність з її громадськими контрастами і несправедливостями і всією логікою своїх художніх оповідань кликав до боротьби. Прославляючи національних героїв минулого, він намагався пробудити в читачів і слухачів патріотичні почуття.

Так у важкий час монгольського панування китайський народ надихався своєї національної героїкою.

Список використаної літератури

річна заводь найань

1. Алексеев В.М. Китайская классическая проза. - М., 1988.

2. Алексеев В.Н. Труды по китайской литературе. - М., 2003.

3. Бычкова Т.А. Культура традиционных обществ Китая и Японии. Культура Китая. Китайская проза и поэзия. - М., 2003.

4. Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1998.

5. Васильев Л.С. Некоторые особенности системы мышления, поведения и психологии в традиционном Китае. / Китай: традиции и современность. - М., 1976.

6. Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайской мысли. - М., 1989.

7. Итс Р.Ф., Смолин Г.Я. Очерки истории Китая с древнейших времен до середины XVII века. - М., 2003.

8. Малявин В.В. Китайская цивилизация. - М., 2000

Размещено на Allbest.ru