Життя і творчість Цюй Юаня

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

харківський національний педагогічний університет імені Г.С. сковороди

Кафедра російської та світової літератури

Курсова робота

Життя і творчість Цюй Юаня

Виконавець:

Студентка 2 курсу

Групи 21 ас

Факультету іноземної

Філології

Шарій Юлія Сергіївна

Харків - 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Розвиток Китаю в Стародавні часи

Розділ ІІ. Особливості розвитку китайської поезії

Розділ ІІІ. Життя і творчість Цюй Юаня

3.1 Біографія

3.2 Творчість Цюй Юаня

3.3 «Питання до неба»

3.4 Поема «Лісао»

3.5 Інші твори

Висновки

Бібліографія

Вступ

Літературний спадок - безцінний скарб кожного народу. Це предмет гордості і доказ унікальності нації, адже література - це дзеркало, в якому відображаються всі підйоми і занепади, здобутки і втрати протягом існування держави. Неможливо збагнути менталітет окремої нації, не поглинувши у вир літератури. Китайська література - загадкова і незбагненна, як сам Китай і усі східні країни. Творчість китайських поетів зацікавлює і вражає. Вoни - творці світосприйняття китайської нації.

Але з чого все починалось? Китай - це країна з довгою історією, тому і розвиватися він починає значно раніше, ніж європейські країни. Тому нас вражає ранній розвиток літератури і особливо поезії в ті далекі часи. Розглянемо творчість першого, відомого світовій літературі поета Китаю.

Цюй Юаня - яскравий представник літератури Стародавнього Китаю. Саме з нього починається авторська поезія. Цюй Юань - гордість нації і залишається улюбленим поетом навіть для сучасних китайців. Він увібрав у себе культуру попередніх віків. Його творчість - не тільки багате джерело художніх засобів, а й свого роду історична довідка, що дає нам уявлення про розвиток Китаю в стародавні часи.

Творчість Цюй Юаня привернула увагу і російських вчених і мабуть єдиним серйозним дослідженням життя і творчості цього поета є монографія Н.Т.Федоренко. В інших статтях та книгах спадок першого китайського поета вивчено не дуже глибоко. Цим і обумовлена актуальність теми нашої курсової роботи.

Ціллю даної роботи є вивчення художнього спадку Цюй Юаня.

Ми ставимо перед собою наступні задачі:

1. Ознайомитися з творами Цюй Юаня;

2. Вивчити наукову літературу з теми курсової роботи;

3. описати життя Цюй Юаня;

4. проаналізувати найважливіші твори цього поета;

Об'єкт дослідження - твори Цюй Юаня. Предметом дослідження є проблемно-тематичний зміст лірики Цюй Юаня.

У процесі роботи ми використали наступні методи:

· історично-літературний;

· описовий;

· біографічний;

· жанровий;

· типологічний.

Розділ 1. Розвиток Китаю у стародавні часи

«Класичний» етап китайський Давнини. Історія цього часу представляє дуже складну картину появи і падіння окремих царств, їх роздроблення і збільшення. Історія китайських царств VIII-III ст. до н.е. - це також історія швидкого розвитку цивілізації: серед землеробців-общинників розвивались ремесла; в країні йшла торгівля; з'являлись ринки; розповсюджувались металеві гроші. Особливістю суспільного життя цих віків, особливістю, яка мала велике значення для розвитку культури, а як наслідок і літератури, був відомий розвиток демократії.

Прийшла епоха Чжоу. Це третя епоха китайської давнини, що тривала 770 років. Вона поділяється на два періоди Рання і Пізня Чжоу. Остання поділяється на періоди Чуньцю і Чжаньґо.

В цей період сталися зміни в економіці: з'явилися залізні сільськогосподарські знаряддя. Була поширена оранка на биках. Підвищилася врожайність сільськогосподарських культур, але епоха також характеризується роз'єднаністю країни, охопленої міжусобними війнами.

В період Чуньцю і Чжаньго з розвитком продуктивних сил китайського суспільства великі зміни відбувалися в економіці і культурі, що викликало, у свою чергу, підйом філософської і наукової думки.

В Чуньцю народився перший в історії Китаю філософ і педагог - Кун-цзи, тобто Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Він говорив: «Я передаю, але не створюю книг», що підтверджує думку про те, що епоха Чуньцю не залишила індивідуальної творчості. А в період Чжаньго, навпаки з'являються твори, що мали реальних авторів. Часто ці автори були вихідцями з бідних шарів суспільства, що відбивалося на їхньому літературному стилі і збагаченні його особливостями народної мови.

В ІІІ столітті до н.е. китайці стали застосовувати для письма шовк. Висока ціна цього матеріалу призвела до винаходу паперу, в результаті чого і з'явилась можливість широкого поширення письмового слова.

В період Чжаньго швидкого розвитку досягли не тільки економіка і культура, але й наука. Значних успіхів досягла астрономія. Зародились основи фізичних, хімічних та математичних знань, викликані потребами продуктивних сил країни. Цей період по праву вважається "золотим століттям" китайської культури. Мабуть, найбільшим досягненням епохи була поява першої методичної праці «Нейцзін» - «Книга про внутрішнє», - де поряд з наївними містичними міркуваннями стародавні медики повідомляли вірні спостереження за людським організмом, підриваючи саму віру в надприродне. В цей же час з'являються відомі географічні трактати «Юйгун» і «Шаньхайцзін» і чудові твори по військовій справі, серед яких почесне місце займає «Трактат» про військове мистецтво» Сунь-цзи.

Занепад могутності Чжоу, політична роздробленість країни, з одного боку, і розвиток наукових знань про навколишню природу, з іншого, сприяли появі різних філософських напрямків. Але усі філософськи школи поєднувало прагнення до централізації держави, припиненню міжусобиць.

III ст. до н.е. - останній період середньої пори Китайської Давнини, її «класичного» періоду. Закінчилась епоха лего - окремих царств, які виросли з невеликих міст-держав; закінчилась вона в їхній боротьбі між собою. Ця боротьба відображала процес економічної, політичної і культурної інтеграції в Китаї. Об'єднання країни під єдиною новою владою відбулося в 221 році до н.е.. Правитель став вже не ван - цар, а хуанді - імператор.

Література ІІІ століття до н.е. дуже чітко і доволі експресивно відобразила цей драматичний момент в історії китайського народу. Вона відобразила його і в літературних творах, і в долях письменників.

Розділ 2. Особливості розвитку китайської поезії

Китайська література - одна з найдавніших у світі, вона має традицію трьох тисячоліть. У різні періоди історії розвивались і несли новий зміст різні її жанри.

На відміну від західної класичної літератури, яка має релігійне забарвлення, китайська література була переважно пронизана гуманізмом та мала більш тісний зв'язок з життям суспільства. Пізніші записи свідчать про існування у китайців порівняно розвинутої системи міфології, проте епічні пам'ятки періоду давнини та раннього середньовіччя відсутні.

В результаті тривалого розвитку писемності і усної народної творчості виникають чудові народні пісні, зібрані Конфуцієм в пам'ятці «Шицзін» («Книга пісень») - першому поетичному творі стародавньої китайської літератури.

«Шицзін» - одна із давніших пам'яток світової літератури. Це збірка народних пісень, ритуальних гімнів, які відображають почуття простих людей, засуджують негідних правителів, розповідають про біди.

«Книга пісень», до складу якої входить 305 різних поетичних творів, складається із чотирьох частин: «Гофін» («Норов царств»), «Сяо я» («Малі оди»), «Да я» («Великі оди»), «Сун» («Гімни»). Вважається, що Конфуцій відібрав ці пісні із 3 тисяч творів, створивши цю відому зараз пам'ятку літератури. Конфуцій захоплювався поезією давнини і вбачав у ній великий моральний потенціал. Він зазначав: «Вірші можуть збуджувати дух, можуть розкривати людину, можуть стимулювати спілкування, можуть викликати обурення».

Володіючи неповторною своєрідністю і специфікою, кожний із розділів «Шицзіна» по суті являє собою самостійну книгу з власними темами художнього зображення.

Ці пісенно-поетичні твори охоплюють значний період розвитку китайського народу, приблизно з раннього етапу Західної Чжоу і до кінця епохи Чуньцю. В цьому розумінні «Книга пісень» представляє собою енциклопедію китайської давнини. Вона наче увібрала в себе усі поетичні барви цього світу.

Перша частина «Книги пісень» - «Гофін» - це збірка найдавнішої китайської лірики періоду Чжоу. Вона має найбільшу літературну цінність, адже в ній зібрані головним чином народні пісні і приспівки, які передають простоту народного смаку.

У розділ «Гофін» увійшли чудові ліричні і любовні пісні з їх чарівністю і радісними почуттями молодості, з їх задушевністю, а також трудові пісні, які глибоко йдуть своїм корінням в щедрий грунт народної творчості. «Гофін» відтворює яскраву картину життя і побуту китайського народу в епоху його раннього розвитку. Значне місце у цьому розділі належить пісням труду, які посвячені темі землеробській праці - головному заняттю давніх китайців.

Друга частина «Книги пісень» - «Малі оди» - включає в себе головним чином твори придворних поетів. «Малі оди» - форма ліричної поезії для вираження палкого почуття з приводу урочистої події, для хвали заслуг і позитивних якостей, оспівування чеснот і подвигів стародавніх правителів, полководців, героїв.

Великий інтерес представляють «Великі оди», у яких піднімається питання соціального характеру, засуджуються бездарні правителі та їх оточення, безчесні і недбалі царі. У цьому циклі, як і інших, ми знаходимо і твори, посвячені землеробській праці і пов'язані з ним явища природи і стихійні лиха.

Четверту частину «Книги пісень» становлять «Гімни» - зібрання давніх урочистих і восхваляючих храмових пісень і культових гімнів на честь духів, предків і мудрих царів китайської давнини.

Пісні «Шицзіна» у своїй більшості смутні, скорботні, тому що злигодні та біди були постійними супутниками простого люду.

«Книга пісень» багата на художні засоби. Стародавні китайські філологи недарма звернули увагу на наявність в збірці таких художніх засобів, як порівняння, зачин. Автори достатньо широко використовували ці засоби. Однією із характерних особливостей «Шицзіна», як поетичної пам'ятки є чітка ритмічна організація її творів, яка свідчить про зв'язок з пісенно-музичним фольклором. Одним із прийомів авторів збірки, який відображає ритмічність строфи є повтор. Повтори використовуються не тільки дуже часто, але і з великою майстерністю.

В піснях ми знаходимо багату синоніміку і антоніміку, точні епітети. Однак незвичайно різнобарвна і цікава система порівнянь, на які китайські літературознавці звернули увагу ще в глибокій давнині. Риторичне питання часто використовується для оживлення розповіді.

Поезія «Шицзіна» переважно поезія пісенна, яка виражає дійсність в словесно-музичних образах. Самі назви чотирьох розділів пов'язані з музичними явищами. Наприклад, твори розділу «Гофін» беруть свій початок в народних мелодіях Північного Китаю. Записи, що збереглися в стародавніх літературних пам'ятках свідчать про те, що музика надзвичайно цінилась китайцями того часу. Конфуцій говорив: «Починай освіту з поезії, закріплюй її правилами і завершуй музикою»

«Книга пісень» здійснила великий вплив на подальший розвиток китайської поезії. Не буде перебільшенням сказати, що китайська поезія у своїй основі вийшла із «Шицзіна», що вона їй в значній мірі зобов'язана і різнобарвністю свого змісту і досконалістю художніх форм. Варто зазначити, що в китайській мові саме слово «поет» («Шижень») етимологічно означає «людина ши», або «людина Шицзіна».

Лю Се в «Венсинь дяолюні» підкреслював, що «Шицзін» була джерелом створення чуських строф Цюй Юаня, його чудової поеми «Лісао», яка, в свою чергу, здійснила вплив на створення поетичного жанру «цифу».

Не включені Конфуцієм в збірку в силу ідейних або художніх причин пісні нерідко зустрічаються в інших історичних і літературних творах періоду Чжаньго. По своїй формі вони близькі до пісень «Шицзіна».

Пісні «Книги пісень» дали початок поетичному напрямку китайської літератури, який досягає досконалості у творчості великого поета-патріота Цюй Юаня.

Поряд з поезією розвивається прозаїчна література. Її приклади у вигляді легенд, міфів, коротких художніх нарисів зустрічаються вже у найдавнішій історичній пам'ятці «Шуцзіні» Коментатор літопису Конфуція «Чуньцю», Цзо Цюмин, який жив, як і Цюй Юань, в період Чжаньго, дав чудові приклади художньої епічної прози.

В творах стародавніх філософів - Чжуан-цзи, Мен-цзи, Сюань-цзи та інших - з'являється новий жанр - римована проза. Особливу художню цінність має жанр в роботі стародавнього філософа даоської школи Чжуан Чжоу «Чжуань-цзи», де яскравою виразною мовою написані філософські притчі і байки. Вони дійсно вважаються перлинами стародавньої прозаїчно літератури Китаю.

В насиченій яскравими міфологічними образами творчості першого відомого за ім'ям китайського поета Цюй Юаня розкривається піднесений світ поета-людинолюбця, який сміливо засуджує тиранію.

Вірші та поеми Цюй Юаня, його учнів Сун Юя (ІІІ ст.. до н.е.) та інших представлені в антології «Чуські елегії» (ІІ ст.. до н.е.). Художня проза першого тисячоліття до нашої ери невідділима від філософських, історичних, географічних та інших творів, велика кількість частин яких - організовані і емоційно забарвлені: «Шаншу» («Книга історичних переказів»), літопис епохи Чжоу «Цзо чжуань», «Чжаньгоце» («Книга про ворогуючі царства») та інші.

Розділ ІІІ. Життя і творчість Цюй Юаня

"Все кончено!" - в смятенье - восклицаю.

Не понят я в отечестве моем, -

Зачем же я о нем скорблю безмерно?

Моих высоких дум не признают, -

В обители Пэн Сяня скроюсь...»

Цюй Юань «Лісао»

3.1 Біографія

Цюй Юань (бл.340-бл.278 рр. до н.е.) - китайський поет, перший поет, ім'я якого відоме в історії китайської літератури. Він мав прізвисько Цюй Пін та був родом з міста Інчен, столиці стародавнього царства Чу, яке було однією з найбільших і сильних держав на території Китаю. Царство Чу також було одним із претендентів на загально китайську владу. Його головними суперниками були царства Ци та Цінь, ще більш могутні в ті часи.

Жив Цюй Юань в епоху Чжаньго (Воюючих Царств), належав до аристократії царства Чу, був родичем правлячого роду, пращуром якого був міфічний китайський імператор Чжуаньсюй. Був визначним чиновником, мав вплив на зовнішню політику двору - зустрічав і приймав чужоземних гостей, вів різноманітні переговори з правителями. Він чудово розумівся у справах управління державою і досконало володів майстерністю складати укази. Цюй Юань займав пост лівого міністра при чуському правителі Хуай-вані (328-299рр до н.е.). Він вважав, що найбільша небезпека для царства Чу йшла з північного заходу - від Цінь. Тому був ініціатором політики протистояння царству Цінь, що посилювало свій вплив. Цюй Юань виступав за антицінський союз з царством Ци, але йшов активний рух за об'єднання країни саме під владою царства Цінь.

Цюй Юань був уродженцем того регіону, де північна культура китайців вступала в тісний контакт з культурою південних народів, він відчув вплив оточуючого його інонаціонального середовища. Своєю творчістю він об'єднав ці культури, а сміливим зверненням до народних джерел літератури відкрив шлях подальшому розвитку китайської поезії. В культурі тієї місцевості було багато своєрідних особливостей , зумовлених побутом інших, некитайських племен, проте його поезія швидко стала відомою по всій країні.

Дослідники вважають, що на поета звів наклеп міністр-суперник, під влив якого потрапив сам правитель Чу. Поета, який піддався наклепу, двічі виганяли з Чу. У засланні Цюй Юань посвятив себе збору народних легенд.

Столиця Ін була зруйнована військами полководця Бо Ци в 278 р. до н.е. Цюй Юань бачив, як правитель втратив свою країну, не послухавши його порад увійти до союзу з царством Ци і довірився підступному царству Цінь. Внаслідок цього він написав овіяний неймовірної печаллю вірш «Плачу по столице Ину», що описує загибель рідної держави:

Справедливое небо,

Ты закон преступило!

Почему весь народ мой

Ты повергло в смятенье?

Люди с кровом расстались,

Растеряли друг друга,

В мирный месяц весенний

На восток устремились -

Из родимого края

В чужедальние страны

Вдоль реки потянулись,

Чтобы вечно скитаться.

Мы покинули город -

Как сжимается сердце! [7, c.140]

У вигнанні він пише вірші, в яких засуджує владу, закликає до захисту вітчизни. Цюй Юань виливає весь свій гнів і скорботу у поему «Лісао»:

Сановники веселью предаются.

Их путь во мраке к пропасти ведет.

Но разве о себе самом горюю?

Династии меня страшит конец…

…В стяжательстве друг с другом состязаясь,

Все ненасытны в помыслах своих,

Себя прощают, прочих судят строго.

…Но ты, Всесильный, чувств моих не понял.

Внял клевете и гневом воспылал…

[7, c.230-232]

Цюй Юань безсильно спостерігав за занепадом батьківщини. Останні роки його життя були наповнені болем і розпачем. В знак протесту проти бездарних та зрадницьких дій влади, впевнений в несправедливості всього світового порядку та згубивши віру у власні можливості вплинути на хід подій, Цюй Юань покінчив собою. Він кинувся в ріку Міло в Чанша.

3.2 Творчість Цюй Юаня

З ім'ям поета пов'язують народження літератури нового типу. Починаючи з Цюй Юаня індивідуальне авторство стає нормою. Звичайно, справа не в тім, що тексти зберегли його ім'я. Відтепер поетичний здобуток відзначався ім'ям свого творця. Процес авторизації виявився досить довгим. Безумовно, однією з головних причин цього була слабкість індивідуального початку в самій поезії. Але вже в «Скорботі вигнанця», поемі-елегії Цюй Юаня, дуже помітний слід особистості поета. На початку самої поеми він навіть викладає свій родовід.

Вірші Цюй Юаня, на відміну від пісень «Шицзіну», не співались, а здебільшого декламувались, що свідчить про народження особливої, чисто словесної поезії, музикальний бік якої, властивий усілякій, навіть найбільш книжній поезії, створювався уже музикою слів, музикальністю самої людської мови. Ритмічний бік «декламованої» поезії створюється не музикою, а ритмом рядків вірша.

Літературний характер цієї поезії вбачається і в іншій сфері - в подачі матеріалу, саме в подачі, а не в самому матеріалі. Творчість Цюй Юаня наочно демонструє факт, характерний для ранньої поезії, - живий зв'язок з фольклором. Цей зв'язок помітний у творчості поета: ряд його творів - пряма переробка фольклорного матеріалу. Найкращим прикладом таких творів можуть служити його «Дев'ять наспівів». Ці «пісні» представляють собою ряд гімнів, звернених до різноманітних божеств, які уособлюють хмари, ріки, горі, сторони світу, життя та ін..

В «Дев'ятьох наспівах» Цюй Юаня є географічні ознаки; одна з них, наприклад, ріка Сян. Зараз - це один із районів провінції Хунань. В цьому районі влаштовувались святкування, в програму яких входило виконання різноманітних ритуалів, в тому числі пісень і плясок на честь місцевих божеств. Походження цих обрядів, без сумніву, дуже стародавнє, так що у якійсь формі вони могли існувати і в часи Цюй Юаня. Ми не знаємо оригіналів, але те, як їх матеріал подається у віршах Цюй Юаня, виразно говорить про перетворення фольклору в літературу. Поет перетворив словесно-музичний твір у чисто словесний, він перетворив епічний твір у ліричний. Досягнуто це перш за все включенням у вірші власного «я» і чисто суб'єктивні емоції поета. У пісні «Великому повелителеві життя» він пише:

Я мыслю о людях,

Скорбящих в тревоге.

Скорбящие люди,

Что в мире им делать?

Хотел бы я жить,

Никогда не старея!

Я знаю, что наша

Судьба неизбежна,

Но кто ж установит

Согласие в мире?

[7, c.35-36]

Цього достатньо, щоб побачити, що і тут, на фольклорному матеріалі поет виражає все ті ж почуття: гнів і скорботу. І такі майже всі «фольклорні» по матеріалу вірші Цюй Юаня, об'єднанні в цикл «Дев'ять пісень»

Сима Цянь писав про поета: «Його поетичний стиль відрізняється стислою формою, слова його мови тонкі і ледь вловимі; його настрій душі відмінний своєю чистотою; його веління, вчинки його бездоганно чесні. Те, що у віршах говорить він, за формою невелике, але за значенням величезне».

3.3 «Питання до неба»

Це один із найдивніших творів поета, поема примітна своїм тісним зв'язком зі світом, з міфологією стародавнього Китаю.

Поема є наслідком глибоких серйозних сумнівів поета. Причини сумнівів Цюй Юаня кореняться в розходженні ідеологій Півночі і Півдня стародавнього Китаю. Відомо, що ідеологічне життя китайців, що населяли північ країни, завжди було більш насиченим елементами релігійності і містицизму, тоді як ідеологічний світ китайців з півдня відрізнявся відносною духовною волею, незалежністю. Цюй Юань, звертаючись з питаннями до неба, робить це не в дусі північної консервативної традиції, а із зухвалістю, характерною для світосприйняття Південного Китаю того часу. Його турбували питання, що і понині залишаються доречними: що є небо, космос, Всесвіт? Як виникли небесні тіла і саме життя на землі? Поет прагне пізнати таємниці світо утворення, причини природних і космічних явищ.

У поемі «Питання до неба» відбилися міфи і легенди давнини, частини яких містилися в різних філософських трактатах. Цюй Юань тільки ставить питання, але не відповідає на них. Записи в древніх книгах також вкрай убогі і лаконічні, і нам важко відтворити справжній вигляд найдавніших міфів.

Каков был довременный мир -

Чей может высказать язык?

Кто Твердь и Землю - «Верх» и «Низ»

Без качеств и без форм постиг?

[7, c.177]

«Питання до неба» Цюй Юаня, по суті, стали викликом конфуціанському світогляду. Цією поемою автор піддав сумніву культ небесної волі, що лежало в основі конфуціанства.

Час створення поеми «Питання до неба» досі не встановлений. Дослідники не прийшли до єдиного висновку. Деякі стверджують, що вона була написана після вигнання, спираючись при цьому на зміст заключної частини, але можна стверджувати,що поема «Питання до неба» є одним із ранніх творів Цюй Юаня. Найкращим доказом може служити те, що вона написана стилем класичного «Шицзіну». Значний інтерес поема представляє у язиковому і стилістичному відношенні. У ній використаний обширний і цікавий лексичний матеріал чуської епохи. І це робить поему цінним літературною пам'яткою.

Якщо «Лісао» та інші поеми поета вплинули на художню літературу Китаю і породили незліченну кількість наслідувань, то поема «Питання до неба» майже не знайшла наслідувачів. Тільки більш ніж через тисячу років зявився поет Лу Цзунюнь, що написав поему «Тянь Дуй» - «Відповіді неба», поетичну відповідь Цюй Юаню.

3.4 Поема «Лісао»

Поема «Лісао» - вершинний твір Цюй Юаня

Назва поеми «Лісао» перекладається як «Скорбота». Цей твір написаний Цюй Юанем у період заслання на півдні Китаю.

Сама назва викликає у літературознавців і коментаторів різні тлумачення. Одні вважають, що це скорбота поета в результаті конфлікту з придворним середовищем, а інші дотримуються думки, що основна тема «Лісао» - скорбота поета у вигнанні.

У поемі описується і безкомпромісність поета, його рішучість боротися до кінця за свої переконання, його скорбота за долею його батьківщини і народу. У «Скорботі вигнанця» найбільш виразно виражений світогляд автора, його сміливість, високі і чисті прагнення, палкі почуття і прониклива сила фантазії.

З цією поемою до нас дійшла одна із трагедій Китаю, який був знівечений міжусобними війнами в епоху ворогуючих царств. Важко переоцінити значення і роль цього видатного здобутку. Можливо, у ньому одному більше історичної цінності, ніж у масі формальних китайських літописних оповідань.

«Скорбота вигнанця» безпосередньо передає сумну і гнівну інтонацію поета, виражає переживання і почуття самого Цюй Юаня, описує його боротьбу та його трагедію.

Але особистий конфлікт не може стати предметом зображення справді художнього твору, якщо цей конфлікт даний сам по собі, лише як ситуація, за межами більш широких планів, за межами історичних характерів, що втілюють істотні прояви життя суспільств епохи. У цьому зв'язку важливо досліджувати причини і час появи поеми. Варто зазначити, що в китайській критичній і історичній літературі не існує стосовно цього єдиної думки. Дослідниками часто залучається текст поетичних здобутків Цюй Юаня для підтвердження тих чи інших положень. Так, наприклад, текст поеми «Скорбота вигнанця», дійсно може бути кращим доказом того, що цей твір був написаний після вигнання. Про що свідчать такі строки:

Пусть в наше время так не поступают,

Я, как Пэн Сянь, себя готов сгубить.

[7, c.232]

Не випадково в поемі з'являється ім'я Пен Сяня. Пен Сянь - це собрат Цюй Юаня в далекому минулому. Ще за часів Інського царства він також вболівав за долю батьківщини, але не догодив правителю, потрапив у немилість та покінчив життя самогубством, кинувшись, як і Цюй Юань, в ріку.

Творчість Цюй Юаня - це яскраве свідчення того, що потрясіння в суспільстві завжди знаходять своє відображення в літературі. Автор виражає відношення сучасника подій. Саме цей ракурс додає «Скорботі вигнанця» об'ємність і глибину.

Цюй Юань дійсно словом проникав у саме серце людей. Він знову і знову повертається до теми людського розуму і мудрості, сміливості думки і вчинків. Поет виявляє вільний політ думки, розкутість суджень, не обтяжених ніякими упередженнями, ніякими догмами. Його спонукала віра в розум, у правоту переконання, істинність історії і життя.

Цюй Юань, що переживав свій час як відплату, гостро відчував зміну століть, безупинність часу, і він начебто сповільнює його хід, щоб зосередити погляд на рубежах історичних подій.

Цюй Юань як вічний вигнанець не приховує своєї гордості і зазначає, що хоче бути забов'язаним лише самому собі і ні перед ким не схилятися:

Ни перед кем я не склонял

Еще послушного колена:

То гордости была б измена;

А ей лишь робкий изменял.

И не поникну я главою,

Хотя б то было пред судьбою.

Поет не допускає спрощеності, у його віршах завжди роздуми, зіставлення, завжди світло і темрява. І тому думка поета не нав'язується, а вона стимулює до власних міркувань.

Ліричний герой Цюй Юаня - людина жагучих переконань, високої душі, непримиренна до будь-якого прояву підлості, віроломства, зради.

В душе моей - печаль, досада, горечь,

Несу один невзгоды этих дней,

Но лучше смерть, чтоб навсегда исчезнуть,

Чем примириться с участью такой!

[7, c.233]

Поет говорить про свій шлях до смерті, як про подорож туди - на «Захід», тобто в потойбічний світ. У самих воріт в цей світ він кидає останній погляд на залишену країну:

И вот приблизился я к Свету Неба.

И под собою родину узрел.

[7, c.247]

Цюй Юань мріяв про щасливий час для рідного краю. Вірив, що він наступить. Він жив надією і вірив у майбутнє. Майбутнє, що повинно бути урятоване від усього, що принижує, ранить душу, убиває долю людини.

Можна стверджувати, що написання елегії «Скорбота вигнанця» слідувало за конкретним емоційним ударом, викликаним невдачею політичної програми Цюй Юаня, усунення його від посади при царському дворі і вигнання, що слідували після цього. Усе це глибоко похитнуло відношення поета до чуського правителя.

Далі, згідно з текстом елегії, поет пішов на Південь, щоб розповісти про себе Чун-Хуа:

Через реку Сян я направляюсь к югу,

Чтоб обратиться с речью к Чун-Хуа…

[7, c.236]

Можна припустити, що «Скорбота вигнанця» була написана в районі Чанша, тобто в тому місці, де поет покінчив життя самогубством, кинувшись у вир ріки Міло. Саме там, вдалині від царського двору. Саме там, вдалині від царського двору, у вигнанні і могли народитися в душі великого поета схвильовані рядки, пройняті болем за рідний край і ненавистю до зрадників:

Но разве о себе самом горюю?

Династии меня страшит конец.

[7, c.230]

«Скорбота вигнанця» - це суровий непідкупний суд всьому укладові Чуського царства. Це оригінальний твір поета, в якому представлене реальне життя епохи і способи життя Чуського царства», відбиті атмосфера і дух часу.

Поет нагадує про освічених правителів минулих епох, що заповідали нащадкам високі зразки керування державою, гідні приклади особистої поведінки. Він називає імена древніх мудреців - легендарних Яо і Шуня, що слідували Дао і тим самим знаходили праведний шлях, чудодійно керуючи країною; імена династійних правителів Таня і Юя, що відрізнялися строгістю і поважністб, що керувалися розумом і не допускалися помилок, що цінували мудрих і талановитих.

Ми бачимо, що елегія «Скорбота вигнанця» багатозначна: у ній підсумок і роздуми поета про минуле і майбутнє, про вічність і тягар життя, суперечливі долі китайських поколінь. Цюй Юань, таким чином, дав своїй поемі владу не тільки озирнутися на минулі століття, але і заглянути в майбутнє. Він умів бачити і передбачати.

Цюй Юань з'являється в поемі «Скорбота вигнанця» як особистість визначених політичних традицій. Він ясно виражає свої принципи керування країною й удосконалення людини. Він прагне змінити проведен царським двором політику. Він звертається до древніх мудреців, і душа його переноситься в інший світ.

Елегія «Скорбота вигнанця» надзвичайно багата розмаїттям яскравих художніх образів. Думка поеми в'ється вигадливо, переносячи читача то в піднебесся , то в земний світ. Увесь твір пронизаний любов'ю до рідного краю, до народу. Твердою волею поет прагне врятувати світ від нескінченних нещасть, не зупиняючись ні перед якими небезпеками. Саме цією непохитною волею поета елегія «Скорбота вигнанця» хвилює і потрясає читача:

И если смерть сама грозить мне станет,

Я не раскаюсь в помыслах своих.

[7, c.237]

Після фантастичної подорожі, небесного польоту в позахмарний світ і повернення на землю своєї батьківщини поет ніби знаходить внутрішнє заспокоєння і знову заявляє про свою прихильність до моральних принципів, що він свято шанував. Славу і велич Цюй Юаня виражає, насамперед, ідея вірності рідній землі, служіння своєму народові, справедливості і людяності. Поет тим самим підтверджує, що щирий голос народу, землі, що його породила.

Та все ж він помирає зі світлом в душі:

О, как мне дорог венок прекрасный!

Хоть отвергаю красоту его.

Но кто убьет его благоуханье?

Оно до сих пор живет!

[7, c.245]

Поет був правий: його «венок прекрасный», його поема, його поезій взагалі «и до сих пор живет».

Сучасники часто не визнають геніальності, особливо якщо геній виявляється поруч. Так сталося і з Цюй Юанем. З його поемою не порахувалися.

Китайська назва елегії «Скорбота вигнанця», що складалась з двох знаків - «лі» і «сао», не має загальноприйнятого пояснення і перекладу. Існує кілька різних тлумачень. Наприклад, Сіма Цянь у «Життєписі Цюй Юаню і Цзя І» пояснює «Лісао» як «Той, що поринув у скорботу», а Ван І в праці «Чуци чжанцзюй» стверджує, що «Лісао» означає «Сум розлуки». Тобто «Скорбота вигнанця» - це не буквальний переклад китайської назви «Лісао» і не еквівалент його значення, але заголовок, що випливає зі змісту поеми, її контексту.

Безперечно «Скорбота вигнанця» - вершина художньої творчості Цюй Юаня і всієї давньокитайської поезії. Це твір Цюй Юаня, шедевр китайського мистецтва слова, назавжди залишиться в числі найцінніших творінь світової літератури. Цей найвидатніший твір поета протягом десятків сторіч користувався і користується зараз величезною популярністю і любов'ю китайського читача.

В елегії нараховується 374 рядків, які можна розбити на три частини і епілог. Вперше поема Цюй Юаня в перекладі російською мовою з'явилась у збірці його здобутків, що вийшла у друк в 1954 році.

3.5 Інші твори

Завершуючи опис окремих творів Цюй Юаня, можна виділити три основні етапи художньої творчості поета»

Перший етап - це ранні твори Цюй Юаня: «Ода мандариновому дереву», «9 наспівів», «Питання до неба», «Призивання душі».

Хочу зауважити, що в китайській літературі дуже мало говориться про «Оду мандариновому дереву», яка вважається самим раннім твором поета. Незважаючи на її недосконалість, в оді уже визначились основні риси і характерні сторони поетичної майстерності Цюй Юаня. В оді зображується життя людини і явищ природи в їх глибокому єднанні. Авторство не викликає сумнівів.

До другого етапу можна віднести такі твори, як «Злий вихор», «Сумні рядки», «Думи» та «Думаю про кохану людину».

До третього етапу належать більш досконалі і зрілі твори: «Плачу по столиці Іну», «Переправляючись через ріку», «Скорбота вигнанця», «З каменем в обіймах», «Мені шкода днів, що пішли».

Твори цюй Юаня - надзвичайне явище в історії художньої літератури стародавнього Китаю. Вони відкривають перед нами цілий світ, земний і небесний, що зображений великим поетом далекої давнини.

Цюй Юань - творець виняткових шедеврів китайської давньої поезії, що захоплює своїми дивними образами, глибиною мови і винятковою поетичною фантазією. У творчості Цюй Юаня присутні такі літературні прийоми, як метафора і уособлення. Читаючи його поезію, можна не тільки відчути красу його поетичних образів, але і високу щиру чистоту поета, його глибокий патріотизм. Таким чином, Цюй Юань є улюбленим поетом навіть для сучасних китайців.

Поет демонструє нескінченні зміни руху душі. Вперше в поезії виразно пролунав конфлікт між особистим і суспільним. Присутні такі різнорідні мотиви, як прихильність до батьківщини, турбота про народ і протистояння долі.

Поет став творцем патріотичної поезії Китаю. Він вперше в китайській літературі втілив в своїх віршах глибоку любов до вітчизни. Цюй Юань створив поетичний жанр чу ци, один із основних в стародавній китайській поезії. По даним «Історії Ханської династії» його поетичний спадок складає 25 творів, включаючи поему-елегію «Лісао», в якій найповніше відобразився його світогляд. А день його ритуального самовбивства відзначається, як велике свято, відоме у Західних країнах як Свято Драконячих човнів. Образ Цюй Юаня став одним із найвиразніших символів патріотизму в конфуціанській ідеології.

цюй юань китай поет

Висновки

Ніщо не проходить безслідно. В нових явищах живе і щось старе.

Не припиняючи захоплюватись невмирущими пам'ятками матеріальної і духовної культури, творіннями архітектури і різьблення, живопису і, скажімо, кераміки різних народів і цивілізацій, мі намагаємось осмислити особливості і своєрідність цих великих цінностей. Але з впевненістю можна сказати, що ніхто ще до кінця не вичерпав Гомера, Цюй Юаня, Шекспіра, Данте, Пушкіна, Лі Бо, Толстого - їм немає меж, немає повної міри. В їх словесному мистецтві заключні вічні людські цінності.

Творчість Цюй Юаня мала велике значення для розвитку китайської літератури, зокрема поезії. Також його творчість знаменувала початок авторської поезії в китайській літературі.

В результаті дослідження життя поета ми дійшли висновку, що на його долю великий вплив справила епоха. Саме вона призвела до трагічного кінця.

Дослідивши творчість Цюй Юаня, ми можемо зробити висновок, що в ній переважають патріотичні теми, теми вигнання, скорботи, засудження влади.

Теми вигнання і чужини - характерні для стародавньої китайської літератури. Традиція цієї тематики зародилась саме у творчості Цюй Юаня. Цей мотив надихав китайських поетів наступних епох, які писали в стилі сао (скорботи).

Його зворушлива поезія містить в собі різнорідні такі мотиви, як прихильність до батьківщини, турбота про народ і протистояння долі.

Не можна не погодитися з Федоренко Н.Т., який писав: «Мы несем в себе прошлое, которое неотвратимо проявляет свою сущность» Федоренко Н.Т. «Древние памятники китайской литературы» . На нас зажди лежить відбиток минулого і завдяки цьому ми живемо і розвиваємось. І досягнення кожного впливають на подальший розвиток всього суспільства. Досягнення Цюй Юаня були значними, його творчість мала велике значення для китайської культури, завдяки їй література зробила величезний крок вперед.

Недарма Цюй Юань і зараз - один з найулюбленіших поетів китайського народу. Він є символом справжнього патріотизму і твердості переконань.

Бібліографія

1. Большая Советская энциклопедия, т.28 Прохоров. - М., 1978

2. Лисевич И.С. Древнекитайская поезия и народная песня. - М., 1969

3. Кравцова М.Е. Поезия Древнего Китая. Опыт культурологического анализа. Антология художественных переводов. - СПб, 1994

4. Сорокин В., Эйдлин Л. Китайская литература. Краткий очерк. - М., 1962

5. Федоренко Н.Т., Древние пам'ятники китайской литературы. - М., 1978

6. Федоренко Н.Т. Цюй Юань. Истоки и проблемы творчества. - М., 1986

7. Цюй Юань Лисао. - СПб, 2000

Размещено на Allbest.ru