Дипломна робота

«Поетичний стиль Р. Бернса»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ

2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса

2.2 Український Каменяр і шотландський бард

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса

2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn»

2.6 Поезія Р. Бернса у сучасних українських перекладах (М. Бажан, С. Голованівський, В. Колодій, С. Борщевський)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Історія літератури знає мало імен, оточених такою глибокою пошаною і любов'ю співвітчизників, як ім'я уславленого шотландського поета Роберта Бернса. Слава прийшла до нього зразу ж після виходу з друку у маловідомого провінційного видавця влітку 1786 року його першого збірника під скромною назвою "Вірші Роберта Бернса, переважно на шотландському діалекті", в якому оспівувалось життя шотландського фермера-хлібороба, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, засуджувалась пиха тогочасних пануючих класів.

В англійській літературі й до Бернса було немало вихідців з найнижчих верств суспільства. Стаючи літераторами, вони здебільшого втрачали ознаки свого плебейського походження. Цього не можна сказати про Бернса. І ставши відомим поетом, він не відокремився від свого сільського середовища, не зрікся вбогої хати шотландського селянина-орендаря й тоді, коли перед ним широко розчинились двері аристократичних едінбурзьких салонів.

Творчість Р.Бернса - своєрідне явище в історії англійської літератури. Він писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу й незалежність. Жоден з англійських поетів ХVІІІ ст. не оспівував з такою силою працю трудівника, як це зробив Бернс.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови.

Актуальність дослідження.

В історії кожного народу перекладу належить важлива роль. Він завжди є засобом опосередкованого спілкування, взаємопроникнення літератур, могутнім джерелом збагачення національної культури. Для народу українського, з огляду на драматичну долю рідної мови і літератури, переклад був засобом самоствердження рідного слова, яскравим свідченням його довершеності, спроможності повноцінно передавати глибину думки й почуття. Звідси - надзвичайно висока місія перекладача як посередника у зближенні народів і культур, як митця, що підносить національну культуру до свідомого рівня й засвідчує силу й досконалість рідного слова.

«За Нового часу, - пише Марина Новікова, - особливо в епоху технічних революцій та інформаційних вибухів, переклад перебрав на себе гігантську функцію, що її раніше виконував хіба що фольклор. Переклад перетворив усі сюжети літератури на міжнародні та мандрівні, всіх письменників (разом з їхніми різномовними перекладачами) - на «сказителів» - оповідачів, а всі національні мови та культури ввів у прямий діалог, де співбесідники мовлять по-різному про єдине. Але в такий спосіб переклад перебрав на себе й супровідні функції: створення "діалогу часів", введення в акустично чутний нам регістр далеких історичних голосів. Нині це само собою зрозуміло; та чи розуміємо ми, що переклад, отже, втягує в національне. Питання української бернсіани потребує подальшого вивчення. Адже немає ще жодного повного збірника поезій Роберта Бернса українською мовою. Дві збірки поезій перекладених на українську мову, вийшли досить давно (Р.Бернс. Вибране (1959), (Р.Бернс. Поезії (1965). Збірка "Роберт Бернс. Поезії" в основному повторює однотомник 1959 року. Переклад здійснили В.Мисик та М.Лукаш.

У 1990 році у видавництві "Дніпро" вийшли з друку книги Василя Мисика "Захід і Схід" та Миколи Лукаша "Від Боккаччо до Аполлінера". Ці збірки містять переклади творів Р.Бернса в більш повному об'ємі.

Поодинокі переклади поезій великого шотландця знаходимо у Сави Голованівського ("Джон Ячмінний Колосок"), Миколи Бажана ("Спомини про Бернса", Василя Колодія ("Про когось").

Питання української бернсіани ще чекає свого дослідника. Остання велика робота, яка була присвячена цьому питанню, надрукована у 1973 році (Нечипорук О.Д. Великий поет Шотландії (Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві).

В наш час на цю проблему звертала увагу Марина Новікова в своїх роботах "Пригоди з Робертом Бернсом" (1989р.), "Вино зелено: Роберт Бернс українською" (2004р.).

На нашу думку, це питання потребує більш повного і систематичного дослідження.

Відзначимо, що будь-який, навіть найблискучіший і найпереконливіший переклад може лише частково відповідати оригіналові, прагнути до всебічного його відтворення, але ніколи не зможе з ним злитися повністю. Тому що кожен переклад має, по-перше, свого неповторного творця; по-друге - свій і так само унікальний повний матеріал: по-третє - свого читача, своє життя у рідному історико-соціальному і культурно-естетичному середовищі.

Отже, ми значно бідніше розуміємо, поверховіше оцінюємо і оригінал, і переклад, якщо бачимо у них лише текстура багато хто саме так і читає літературу). Зате наше читацьке розуміння, наші критичні оцінки робляться глибші й точніші, коли ми розглядаємо текст у широкій системі контекстів - як авторських, так і перекладацьких "сьогодні" національне "вчора" і «позавчора»? а також перетворює національні можливості на національні культурні фактори?».

Мета і завдання дослідження.

Наша мета показати, як освоювалася творчість великого шотландського поета на Україні, як перекладали та інтерпретували його вірші українські письменники і літературні критики.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати поетичний стиль Роберта Бернса;

- систематизувати наявні в українському літературознавстві погляди як питання перекладу творів Бернса на українську мову;

- з'ясувати роль П. Грабовського та І. Франка як популяризаторів і перекладачів Роберта Бернса;

- охарактеризувати внесок Василя Мисика та Миколи Лукаша в українську бернсіану;

- дослідити українські переклади М. Бажана, С. Голованівського, В. Колодія, С. Борщевського.

Об'єктом дослідження є поезія Роберта Бернса українською мовою.

Предметом вивчення в роботі є український переклад творів Р.Бернса, здійснений Павлом Грабовським, Іваном Франком, Василем Мисиком, Миколою Лукашем, Миколою Бажаном, Савою Голованіським, Василем Колодієм, Сергієм Борщевським.

Наукова новизна отримання результатів дослідження полягає в тому, що вперше систематизовано переклади та інтерпретації поезій Р.Бернса українськими письменниками.

Методологічну основу дослідження складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до вивчення теорії і практики художніх перекладів. У цьому сенсі визначальним стали визначальними стали ідеї Нечипорука О.Д., який піднімає питання "Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві". Стратегія дослідження розроблена з урахуванням праць щодо обраної проблеми Елистратової А., Зорівчак Р.П., Коптілова В., Корунця М., Кочура Г., Кундзіга О., Ніканорової О., Новикової М., Симоненка І.П., Франка І., Шаповалової М.С. У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний методи дослідження із системно-аналітичним підходом при аналізі літературних явищ.

Структура роботи визначається логікою вирішення проблеми. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

Народний шотландський поет Роберт Бернс - велична постать в історії світової літератури. Волелюбність, глибокий демократизм і художня досконалість поезії шотландського співця впродовж століть привертають увагу до його творів. Його поезією захоплювались класики світової літератури - Байрон, Шеллі, Гете, Гейне, Уїтмен, Гюго, Драйвер, та безліч інших видатних митців. Творчість Бернса викликала глибокий інтерес класиків української літератури - Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського.

Художня спадщина Бернса не втратила своєї актуальності і в наш час. Якими близькими і зрозумілими мільйонам простих людей є слова Бернса: "Я протестую проти війни: нещастя і злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи". Всьому світові відомі пророчі рядки з балади Бернса «Дерево Свободи»: "Коли виросте багато таких дерев, у всьому світі наступить мир, брат шабля буде служити мирним цілям, гуркіт війни припиниться, брат!". Свого найвищого розквіту творчість Роберта Бернса досягла між 1789-1796р.р., коли у Франції відбувались революційні події. Проте аналіз його поезій 1773-1789р.р. свідчить, що демократичний світогляд та реалістичний творчий метод поета сформувались у своїх основних рисах до початку французької революції.

Тематично твори Бернса 1773-1789р.р. можна поділити на три основні групи - інтимну лірику, сатиру і громадсько-політичну поезію.

В інтимній ліриці з особливою наочністю виявився вплив шотландського фольклору на поезію Роберта Бернса. Але навіть тут поет не обмежується збереженням провідних мотивів народної любовної лірики, а розвиває їх, наповнює свої пісні про кохання гострим, злободенним змістом, відображаючи в них життя своїх сучасників - простих людей Шотландії - у всій його багатогранності і суперечливості. В подіях поет доводить, що розум і високі душевні якості - незмірно важливіші багатства і що бідняк, якому відповідає взаємністю кохана дівчина, незрівнянно щасливіший багатія, що володіє отарами овець. Інтимна лірика Роберта Бернса пройнята пристрасною переконливістю в тому, що його не можна оцінювати в золотій або паперовій валюті.

Нехай я буду злидарем

В чужім краю, сумнім краю -

З тобою буде скрізь мені

Як у раю, як у раю …

Нехай я стану владарем

На цілий світ, на цілий світ -

В моїй короні будеш ти

Як самоцвіт, як самоцвіт …

(«Нехай і холод, і вітри»)

Ліричні персонажі любовних пісень Бернса постають перед нами у всій різноманітності своїх життєвих зв'язків та взаємин. Ми добре відчуваємо не тільки душевні переживання героїв, а й уявляємо їхній характер, майновий стан, соціальну приналежність. Кожний персонаж пісні - конкретна жива людина, якої ні з ким іншим не переплутаєш. Для будь-якого твору Бернса будуть справедливими слова, які поет сказав про пісню "Зеленіє очерет": «Будучи справжньою мовою мого серця, вона дозволить кожному визначити, до якого класу я належу».

Наслідуючи традиції фольклору, поет сміливо оспівував у своїх творах живе людське почуття, в якому природно поєднується і духовна близькість, і чуттєва пристрасть. Великий лірик, Бернс зумів передати в своїх піснях всю глибину, силу і чистоту кохання.

Перший твір Роберта Бернса - пісня "Моя люба Неллі" - був створений на популярний народний мотив. Причини, що наштовхнули поета на створення першої пісні, свідчать не лише про надзвичайно сильне захоплення юного Бернса народними піснями, а й про те, якою глибокою вже в цьому віці була у нього свідомість своєї рівноцінності, якщо не переваги, по відношенню до людей більш високого суспільного стану.

Перша пісня Бернса - наслідування пісень, поширених серед сільського юнацтва, в яких оспівується краса коханих дівчат. Проте вона вигідно відрізняється від інших подібних творів щирістю і простотою. Привертає увагу і ідеал юного поета - він цінує в коханій дівчині не стільки зовнішню красу, скільки її вдачу:

Дівоча знаджує краса

Людей у всі часи,

Але краса - то ще не все,

Ще й треба до краси.

Усе, що в дівчині ціню,

В моєї Неллі єсть:

І врода, й серце, і душа,

І добра слава, й честь.

Необхідно зазначити, що в початковий період творчості Бернса значний вплив на нього справили представники ідеології просвітництва і сентименталізму. На початку вісімдесятих років один з улюблених авторів Бернса був Стерн. Видатний майстер психологічного аналізу, він прищепив молодому поету інтерес до всебічного зображення внутрішнього світу людини, її психології. Цей інтерес зберігся у Бернса на протязі всього життя. Поет створює безліч, в яких зображує почуття та переживання різноманітних персонажів і показує їх розвиток.

Першим твором такого роду була чудова пісня "Коли я блукала" (1750), в якій своєрідно переплітаються традиції фольклору, просвітительства та сентименталізму. В цій пісні Берн з великою майстерністю розкриває переживання дівчини, покинутої коханим заради багатої нареченої. Змальовуючи боротьбу суперечливих почуттів і бажань в її серці, поет створює живий і привабливий образ. В пісні дівчини відобразились найрізноманітніші почуття: журба за зрадливим коханцем, якого вона ніяк не може розлюбити; гордість, що не дозволяє жалітися або шукати співчуття; щире побажання щастя коханому. Але головним чином в пісні є усвідомлення дівчиною своєї моральної вищості по відношенню до людини, що проміняла кохання на гроші. Вплив літератури просвітництва і сентименталізму відбився і на інших творах, написаних молодим поетом у 1780р. (Дівчина з берегів Сесснока, За твоє здоров'я, О, моя Ненні).

Одним з найбільш популярніших, щирих та чистих гімнів коханню у світовій поезії є пісня Бернса "Якби я на Парнасі був"). Ліричний герой пісні говорить, що хотів би жити на Парнасі і черпати натхнення в струмках Гелікону для того, щоб зуміти розповісти коханій про своє почуття. Але він простий селянин, і тому шотландській річці Ніс доведеться замінити для його Музи Гелікон, а Музою буде сама кохана; і, милуючись рідними горами, поет повідає їй про свою любов. Світле, життєрадісне, велике почуття відтворене у цій пісні, захоплює і підкоряє читача своєю могутньою силою.

Своїми піснями Бернс спростовує погляд на представників народу як на робочу худобу, що нездатна на почуття високі та благородні. Поет розкриває перед читачем всю нескінченно різноманітну гаму переживань селянської молоді. Ми знаходимо в його піснях кохання щасливе і нещасливе, самовіддане і поверхове, тривале і короткочасне, - і все це почуття простих людей, трудівників. Геніальний майстер психологічного аналізу, чуйний, спостережливий художник, Бернс передає в своїх піснях найрізноманітніші відтінки одного й того ж почуття, різні стадії його розвитку. Життєрадісністю і оптимізмом позначається вся поезія Бернса. В його творчості - і особливо в піснях - майже нема мотивів туги та безнадії. Навіть в найсумніших творах криється велика життєстверджуюча сила. Бернс - пісенник - невтомний співець радості та щастя. М'який гумор, весела задирливість, невичерпна життєрадісність є типовими для більшості його пісень: "На колосистій ниві", "Зеленіє очерет", "Хто під дверима моїми стоїть?", "Багато років тому".

Велике місце в ліриці Бернса поряд з темою кохання займає тема дружби. Особливого розвитку ця тема набула під час другого періоду творчості поета, але вже в 1788 р. ним була написана відома всьому світу пісня "Багато років тому", в якій оспівується сувора і міцна чоловіча дружба. В своїх піснях Бернс проголошує право людини на земне кохання, земні радощі, земне щастя. Він оспівує кохання і дружбу як високі, чисті і благородні почуття, властиві лише простому народу, далекому від користолюбних прагнень пануючих класів. В любовній ліриці Бернса вперше з'являється тема чесної бідності, вільної та непідкупної.

Характерною особливістю пісень Бернса, успадкованою поетом від фольклору, є оптимістичність, що базується на вірі в людину, в її сили та можливості.

З поглибленням змісту творів Бернса зростає і його поетична майстерність. Бернс постає перед нами в своїх піснях як поет-реаліст, видатний майстер психологічної характеристики. Жанр пісні був шкалою, в якій розвивалось і удосконалювалась художня майстерність Роберта Бернса, й захоплення цим жанром позначилось на всій творчій спадщині великого поета.

Соціальна загостреність інтимної лірики Роберта Бернса, реалістичність образів, глибина психологічних характеристик і досконалість художньої форми стали ще виразнішими в його творах інших жанрів.

Визначне місце в поезії Бернса 1773-1789р.р. посідають твори сатиричного характеру.

На початку 1786р. поет пише свою відому сатиричну поему "Два собаки", в якій, майстерно використовуючи улюблений в фольклорі всіх країн жанр тваринного епосу, втілює гнівне й нещадне викриття суспільства в форму діалогу обох собак. В сатирі Бернс зображує сучасне йому суспільство поділеним на два клани. Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя по кількох лініях - корисній праці і матеріальній забезпеченості, ставленню до політичного та суспільного життя країни, проведенню вільного часу, моральному задоволенню, що припадає на долю тих або інших. Для прикладу поет бере з життя знатного землевласника і селян-орендарів, але він неодноразово підкреслює узагальнююче значення цих образів. "Його честь", власник титулів, земель та вугільних копалень веде життя бездіяльне, сите, безтурботне. Чоловіки пиячать, розпусничають, програють в карти великі багатства; жінки, які зовні здаються втіленням благородства та чистоти, насправді сполучають в собі чорта і повію. І все це марнотратство забезпечується непомірною орендною платою, прибутками з вугільних копалень, непосильними податками на селян. Та Бернс не обмежується викриттям суті пануючих класів. Поет викриває їх політичну неспроможність, цілковиту відсутність у них патріотичних почуттів.

Коли селянський пес Люат висловлює думку, що хоч би та частина народних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бо витрачається на "благо Англії", його четвероногий собрат Цезар, господарський собака, зустрічає цю заяву злим сміхом:

На благо Англії? Ах, друже,

Боюсь, що їм про те байдуже!

Прем'єри крутять ними всяк,

Підказують їм "ні" чи "так",

А ті у карти тільки грають

Та в оперету учащають …

Пристрасна викривальна сила цих рядків, що демонструють нікчемність правителів, які менш за все турбуються про добробут країни, займаючись своїми дрібними й брудними справами, вражає нас і зараз, через 220 років після їх написання.

Зовсім іншим постає перед нами трудовий шотландський люд. В той час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранку до ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють в каменоломнях і вугільних кар'єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматок хліба. Невтомні руки селянина - його єдиний скарб, і якщо він захворіє або втратить землю, вся його родина буде приречена на злидні, що межують з голодною смертю. Щоб уникнути цієї страшної долі, селяни змушені мовчки терпіти жорстокість, несправедливість і знущання хазяїв та управителів, не насмілюючись протестувати навіть тоді, коли у одного з них крадуть останні копійки, а у другого забирають политу кров'ю та потом ділянку - бо закони завжди на стороні панів.

І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життя і постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування для нього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботне життя багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожному кроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і не лише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.

Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Праця виховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей, зв'язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здається шматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженого відпочинку, - в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу Роберт Бернс.

Не так плугатар: нивку зоре -

І вже забув про лихо й горе;

А праля, дівчина сільська,

Не знає, що то за тоска!

(«Два собаки»)

Говорячи про сатиричні вірші Роберта Бернса, неможливо обминути його твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являється в творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною право судити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.

З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучать соціальні мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показу тієї дійсності, яку вона захищає і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступає не лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників, з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називає їх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетних проповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є "Святий ярмарок", сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв.

Викриттю ханжей та лицемірів Бернс присвячує такі твори, як Посланіє Мак-Месу, "Посланіє молодому другу", "Звернення до Великих праведників". В своїх сатирах поет показує, як серед мас шотландського селянства піднімається протест проти засилля церковників, проти їхньої бездушної моралі та лицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушність та інші "чесноти", які насаджувались церковниками, несумісні з людською гідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників, допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричної тематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості, гостроти й сили.

Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була тема громадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національні традиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борців за незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернса пройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернс усвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.

Полум'яним патріотичним гімном є балада "Джон Ячмінне зерно" (1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цього улюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець, молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зерно продовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів, що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчне минуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовікової боротьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламали його, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальному бою - ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.

Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості шотландців, в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева строфа балади. Звертаючись до шотландського народу, поет говорить:

Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(Балада «Джон Ячмінне зерно»)

Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородного і мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне начало, яке поет не випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті, віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобні й жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкорити Джона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушити в народі поривання до свободи й незалежності. Балада "Джон Ячмінне зерно" стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймає її наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета.

Полум'яний патріотизм Роберта Бернса був основною рушійною силою всієї його творчості. Бернс натхненно оспівує не лише історичне минуле Шотландії, а й її чудову природу. Він певен, що лише той, хто любить і знає свою батьківщину, може стати справжнім поетом і висловлює готовність віддати всі блага життя за високу насолоду, якої зазнає поет відкриваючи для себе і для інших красу рідного краю.

Охоплений пристрасним бажанням стати справжнім поетом, Бернс багато думає про те, які якості є необхідними для поета, і приходить до висновку, що селянське походження і брак регулярної освіти не можуть бути перепоною. Живий, гострий розум, природність і знання життя народу - ось якості, які Бернс вважає необхідними для справжнього поета, і ми не можемо не захоплюватись його проникливістю, його глибоким розумінням суті справжньої майстерності.

Найбільш повне відображення естетична програма Роберта Бернса знайшла в алегоричній поемі "Видіння". Поет вимагає від поезії ідейності й реалізму. Поетичну творчість він розглядає перш за все, як патріотичне служіння батьківщині. Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій - ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка для багатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібне йому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок після довгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: "Звання шотландського поета - моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі - моє найбільш честолюбне бажання. Шотландія і шотландська історія - теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні.

В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якому знаходить вихід обурення поета з приводу того, що блага життя поділяються без найменшої уваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя й достатків, живе в жахливій бідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати. Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя - це не гроші, не почесті, не блискуча кар'єра, навіть не знання:

Не титули і не герби,

Не банків лондонських скарби -

Зарука щастя й миру;

Ні, не гонитва за добром,

Не книги й докторський диплом

Дають утіху щиру …

Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працю і злидні, щасливі від безчесних і безсердечних багатіїв:

Ти думаєш, таким, як ми,

Що в полі трудяться до тьми,

Приречені на злидні,

Дається з неба менше втіх,

Ніж гордим лордам, для яких

Ми й погляду не гідні?

Поглянь, як часто їх пиха

Створіння любить божі,

І як до бешкету й гріха

Штовхають їх розкоші!

Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечну моральну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність, доброту, людяність.

Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвитку в таких творах Бернса, як посланія Джону Лепреку "Посланіє молодому другу", - "Ніщо", "Два собаки", "Веселі жебраки", «Звернення Вельзевула».

В 1785 р. Роберт Бернс пише один з своїх найвидатніших творів - кантату "Веселі жебраки". Наприкінці ХVIII ст., внаслідок загарбування Шотландії Англією і докорінної перебудови економіки аграрної до того країни, було розорено десятки тисяч шотландських трудівників-селян, орендарів, дрібних ремісників. В Шотландії панували злидні і голод, вибухали голодні бунти. Катастрофічно збільшувалась армія безпритульних бродяг, що блукали по країні, шукаючи праці й хліба.

«Веселі жебраки» - гнівний обвинувальний акт проти суспільного ладу, який прирікав тисячі людей не безробіття, голод, жебрацтво. Воднораз це - величний гімн простому бідному люду, що в найтяжчих умовах зберігає життєрадісність, душевне благородство, почуття власної гідності і більш за все шанує свободу, незалежність і любов до рідної країни.

Кантата "Веселі жебраки" - дуже своєрідний твір більш драматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному з яких виконує певний персонаж. Пісні об'єднуються речитативом, що зображує місце дії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власні слова, дії, взаємовідносини. І хоча "Веселі жебраки" не є драмою в її класичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.

Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.

Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об'єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору - різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:

К бісу всіх закону друзів!

Воле радісна, живи!

Всі суди - для боягузів,

Для попів стоять церкви!

Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю, яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливо ображених людей.

Веселі жебраки"- величний гімн простому шотландському люду, його непохитній стійкості та оптимізму. В цьому відношенні кантата перекликається з іншим безсмертним твором Роберта Бернса - баладою Джон Ячмінне зерно. Але якщо основним персонажем балади є легендарний фольклорний герой, та кантата знайомить нас з живими людьми, які мужньо зносять холод, голод, злидні, моральне приниження і все ж таки, подібно до Джона Ячмінного зерна, залишаються стійкими й переможними, більш за все цінять свою незалежність, свято люблять батьківщину і виходять життєрадісними і веселими з будь-яких випробувань. Як і в Джоні Ячмінному зерні, в цих людях живе і б'ється непокірне, волелюбне, безсмертне серце народу. Провідні мотиви кантати "Веселі жебраки" здобули блискучого розвитку в пізніших творах Бернса - поемах "Два собаки", "Сон", Звернення Вельзевула, Чесна бідність, Дерево свободи.

Постійне погіршання життєвих умов народних мас Шотландії глибоко хвилювало і обурювало поета, і часто те чи інше явище природи або випадок із життя тваринного світу викликали у нього безрадісні асоціації з життям народу. До творів, у яких злиденне життя шотландського народу зображується крізь призму життя рослинного або тваринного світу, належать вірші Бернса "До миші, вивернутої плугом з нори в листопаді 1785 р.", "До ромашки, підрізаної плугом…", "Зимова ніч". Ці твори свідчать, як глибоко і боляче переживав Бернс несправедливість та жорстокість, що оточували його змалку.

До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон для зображення суспільних явищ, належить, зокрема, "Зимова ніч". В цьому вірші поет з болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуття обрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятися зі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижаних зимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільна лють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує до людини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстоке гноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихаті паразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою, створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця в людському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатись до завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою, ні їжі, і проявити до них братерські почуття:

Ви, що спите під ковдрою м'якою,

Лише від примх страждаючи своїх,

Подумайте, подумайте про тих,

Хто зраджений і друзями, й судьбою!

Сини нещастя - браття в світі цім.

Щасливий той, хто допоможе їм!

(«Зимова ніч»)

Майже одночасно з бажанням принести користь рідній країні, рідному народу у Роберта Бернса прокидається інтерес до політики, до подій внутрішнього і міжнародного життя, який знаходить широке відображення в творах 1782-1789 рр. Значення політичної поезії Бернса було тим більше, що вона відбивала реакцію широких мас шотландського народу на внутрішню і зовнішню політику англійського уряду.

Першою визначною подією міжнародного життя, що знайшла своє відображення в листах і творах народного шотландського поета, була війна американських колоній Великобританії за незалежність, яка відбувалася в 1774-1783 рр. В 1784 р. Бернс пише свою політичну сатиру "Американська війна. Політична балада", яка переважно друкується під менш виразною назвою "Коли доблесний Гілдфорд стояв за рулем. Фрагмент". Взявши темою балади війну північноамериканських колоній за незалежність, поет не обмежується відкритим проявом симпатій до повсталих колоністів, він викриває антинародну політику англійського уряду і закликає шотландський народ наслідувати приклад американських повстанців.

Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландського поета знаходять в написаній у 1786 р. сатирі "Сон", в якій поет відкрито виступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичним фейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівської родини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їм доведеться проковтнути чимало солі - адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумує над чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.

Але найбільш пристрасним і гнівним з усіх творів, написаних Робертом Бернсом у перший період своєї творчості, твором, в якому безмежна любов до народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьби злилися в єдиний нищівний потік, є сатира "Звернення Вельзевула". І.П. Симоненко зазначає: "Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця. В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючи жорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувались в його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будував свій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум'яна жага свободи й незалежності, що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальна майстерність.

«Звернення Вельзевула» - відгук на подію, що мала місце в Шотландії в 1786 р. П'ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходились на грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласників і висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їм країною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежне життя. Але англійський уряд, стурбований масовою еміграцією дарової робочої сили, наказав приборкати "бунтівників" і повернути їх "законним власникам". Активну участь в цьому ганебному акті брало так зване "Шотландське товариство", статус якого передбачав захист інтересів шотландських громадян.

Бернс, як і весь шотландський народ, був до глибини душі обурений підлим і цинічним вчинком "Шотландського товариства", і відгукнувся на цю подію нещадною сатирою. За життя поета сатиру опубліковано не було, проте її широко розповсюджували в списках. Повний заголовок сатири такий: «Звернення Вельзевула до його милості графа Бредалбейна, президента високої гірської громади, скликаної 23 травня цього року в Шекспірі (Ковент Гарден) для погодження заходів проти заміру п'ятисот горян, що наважились були (як повідомив пан М. Еппелкрос) тікати од своїх законних панів і господарів, чиєю власністю вони є, і емігрувати з земель пана Гленгарі до пустель Канади, в пошуках тієї фантастичної речі, що зветься волею».

В цьому заголовку з усією ясністю відбито основну думку сатири - обурення проти жорстокої сваволі і переслідувань, що припали на долю людей, які насмілились прагнути визволення від тиранії панів, і відверте захоплення їх вчинком. Поет виходить далеко за межі події, що стала безпосередньою темою сатири, і пише твір, в якому, як в дзеркалі, відбито всю мерзенність тогочасного ладу.

Аналізуючи «Звернення Вельзевула», ми спостерігаємо в цьому творі три ідейно-тематичні лінії, злиті в єдине органічне ціле: перша лінія - це образ Вельзевула і правлячих класів; друга - картина експлуатації і гніву народного, що невпинно зростає; третя - викриття псевдопатріотичних філантропічних товариств.

В більшості творів на громадсько-політичну тематику Бернс надає узагальнюючу характеристику правлячих класів, їх бездіяльності, жорстокості. В ролі викривателя виступають звичайно або народ, або сам поет. «Звернення…» в цьому відношенні твір незвичайний. Розповідь у ньому ведеться від особи диявола, образ якого споконвіку є символом всього темного й злого і який тут виступає як натхненник і захисник антинародної політики. Тобто Бернс відкрито проводить думку, що тогочасний лад є продуктом діяльності сил темних, жорстоких, ворожих людині. Типовим для диявола в цьому творі виявляється звіряча жорстокість, зрозуміло - зневажливе ставлення до народу і ненависть до всього передового.

Вельзевул закидає своїм земним однодумцям надмірну безтурботність, недостатній контроль за діяльністю управляючих, наглядачів, суддів, яким платять гроші, щоб вони тримали народ в страху і покорі: до останнього часу вони обмежувались тим, що позбавляли шотландців засобів існування і будь-яких людських прав. Але ж цього зовсім недосить, щоб зламати упертий шотландський дух:

Та слухай, слухай лорде мій хоробрий!

По-моєму, ти з ними надто добрий!

Я б не сказав, звичайно, що твої

Наглядачі й гуменні - гультяї.

Ні! Жалощі одкинувши, старанно

Вони грабують люд і пізно й рано,

Хоч рід горянський у біді лихій

Лише гартує дух упертий свій.

Одважся, грянь на них, як грім із тучі!

Кинь до в'язниць, замкни в льохи смердючі,

Жени на поле юнаків усіх

(Лиш праця і голод витверезять їх).

Життя шотландського селянства знайшло відображення в багатьох творах Роберта Бернса, але в жодному з творів зображення життя селян це набирало такої великої викривальної сили, як у "Зверненні Вельзевула". Нелюдська праця, що не забезпечує, при всій її напруженості, не лише одягу, але навіть необхідного мінімуму їжі селянину і його родині і, водночас, приносить незчисленні багатства землевласнику. Позбавленість будь-яких громадських прав. Страх боргової тюрми. Завжди голодні, обірвані діти. Замучені жінки, готові валятись в ногах наглядача, щоб випросити шматок хліба для малят. Постійні образи, ганьба. Такою бачить поет долю шотландського селянина зараз і в найближчому майбутньому, якщо тільки шотландський народ сам не візьметься за своє визволення, за встановлення справедливості.

Пригнобленим, знедоленим, голодним і убогим, але нескореним, волелюбним, готовим в жорстокій боротьбі повернути свою волю зображує Бернс шотландський народ.

«Звернення Вельзевула» - сатира, може, найбільш гірка не лише в творчості Бернса, а і у всій англійській поезії. Це - віршований памфлет, гнівний і полум'яний, що не знає усмішки або поблажливості.

Аналіз громадсько-політичної поезії Роберта Бернса показує, що з середини 80-х років його критика набирає більшої гостроти, свідомості, цілеспрямованості. Від зображення окремих життєвих фактів поет переходить до показу причин, що їх народжують. Він викриває у своїх творах неправомірність існування суспільного ладу, при якому той, хто створює суспільні цінності, не має навіть прожиткового мінімуму, а той, хто нічого не робить і зневажає працю, не лише користується багатствами, створеними чужою працею, а ще й розпоряджається долею трудівників Бернс протиставляє найбідніші верстви шотландського народу - селян, робітників копалень, навіть безробітних жебраків.

В громадсько-політичних творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство арсеналу Бернса - сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності. Основні жанри громадсько-політичної лірики Бернса - послання, поема, вірш, видіння, епіграма.

Народність творчості Роберта Бернса, відданість великого поета інтересам свого народу, своєї батьківщини виявилося не тільки в тематиці, а й в художніх особливостях його поезії. Народну любов, визнання народу Бернс вважав критерієм цінності художніх творів. Бернс збирав народні твори, уважно і глибоко вивчав їхні характерні риси і особливості. Він відзначав природність, правдивість і простоту у сполученні з оригінальністю й новизною зображення в Шотландській народній пісні. «щось характерне в наших старих шотландських піснях, щаслива природність думки та вислову, властива лише їм», - писав поет в одному листі. "Існує якість, що необхідна більше, ніж будь-яка інша, в пісні, і є самою суттю балади - я маю на увазі простоту.

Своє захоплення цими рисами народної поезії та музики Бернс висловлював багато разів, він навіть ніколи не виправляв власних юнацьких творів, боячись порушити їхню щирість та безпосередність. Бернс рішуче відстоював свої погляди на поезію. З великою пильністю та дбайливістю Роберт Бернс вивчав структуру народного вірша, вважаючи основними його особливостями нерівномірність складів у рядку, вільний наголос і багатство алітерацій та асонансів, які в деяких випадках замінюють риму.

В нерівномірності й природності народних пісень Бернс бачив особливу красу, щирість, сердечність, засіб повнішого розкриття змісту. Поета захоплювала оригінальність цього художнього засобу, й він гаряче відстоював його право на існування.

Ще в молодості Бернс висловлював думку про можливість, виходячи з характерних рис народної шотландської поезії, написати слова до популярних народних мелодій. Згодом він багато років присвятив цій справі: записував мелодії й слова пісень, які йому доводилось почути в різних кутках країни; створював слова до мелодій, від тексту яких збереглися лише скупі фрагменти, приспів або назва, і до тих мелодій, що були відомі виключно як танцювальні. Прагнучи відмовити культурні досягнення шотландського народу, Бернс розглядав усю роботу як свій патріотичний обов'язок.

Знавець і цінитель народної шотландської поезії, Роберт Бернс переніс дорогоцінні її риси - природність, правдивість і простоту, світлий життєрадісний гумор, а також такі формальні ознаки її, як своєрідний нерівномірний ритм, багатство алітерацій і асонансів, - у свою власну творчість і розвинув їх далі.

З усіх жанрів, до яких звертався Роберт Бернс, найулюбленішим для нього була пісня. Як виявився вплив фольклору в його піснях, які риси він сприйняв і що нового вніс він у цей жанр?

Пісні Бернса відрізняються від народних пісень, передусім чіткішим сюжетом і динамічністю. Шотландським пісням, що створювались багатьма поколіннями народних співців, властива деяка аморфність, розпливчатість, роздрібненість сюжету. Інколи буває важко відразу вловити зв'язок між окремими строфами пісні - настільки різкі й раптові переходи від першої особи до другої та третьої й знову до першої, настільки примхливі зміни сюжету.

Пісні Бернса - і любовні, і застольні, і побутові - всі, без винятку, відзначаються чітким сюжетним малюнком, в них немає ніяких неясностей, розривів в розгортанні сюжету. В той же час, вловивши своєрідну принадність раптових переходів у народних піснях, поет використовує їх в цілому ряді своїх творів у вигляді несподіваних кінцівок, що суперечать початковому розвитку сюжету і дозволять повніше розкрити складність і суперечливість людської психології.

З цим прийомом тісно зв'язана інша характерна риса пісень Роберта Бернса. Якщо народна поезія звичайно дає статичне зображення почуттів чи характерів, то Бернс проникає в саму глибину почуттів і переживань людини, показує їх в розвитку, в русі. Пульс життя відчувається в усіх піснях великого поета. Рухливість, динамічність, сміливе поєднання суперечливих понять стали головними якостями його поезії.

Поглиблюючи психологічну характеристику пісенних персонажів, Бернс в той же час, ідучи слідом за фольклорною традицією, приділяє порівняно небагато уваги портретові, який відіграє в його творах лише другорядну, підпорядковану роль.

Значно більший інтерес поет виявляє до зображення природи, причому він не тільки широко використовує пейзаж як фон для показу переживань людини, але й сміливо звертається до змалювання явищ природи як до засобу викриття суспільної несправедливості, виходячи далеко за межі пісенного жанру. Пісні Бернса насичені ароматом полів і лісів, в них приваблюють мальовничі картини природи Шотландії. До Бернса не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явище природи внутрішній світ людини. В той час як в більшості народних творів картини природи використовуються тільки як фон, на якому розгортаються події, прийоми Бернса у використанні пейзажу надзвичайно різноманітні. Це може бути і фон, і засіб зображення краси коханої дівчини або її душевних якостей, і засіб повнішого розкриття душевного стану людини, і, нарешті, невичерпне джерело порівнянь та паралелей.

Картини природи в піснях Бернса гранично прості й реалістичні. Це з дитинства знайомий поетові пейзаж рівнинної Шотландії: квітучі береги рік, лісисті долини, молоді гаї, лани, що наливаються зерном, родючі поля, незчисленні струмочки, величні ріки, тихі росяні світанки й темні штормові ночі, благодатні весняні зливи, люті зимові хуртовини і згубні осінні бурі, що знищують недостиглий урожай.

Реалістичні деталі, якими насичені описи природи, говорить про надзвичайну спостережливість поета. В той же час пейзаж в творах Бернса ніколи не є самоціллю, а служить допоміжним засобом для повнішого розкриття внутрішнього світу людини чи явищ суспільного життя.

Надзвичайно яскраво виявився вплив фольклору в поетичній будові пісень Бернса. Він зберігає в своїх піснях традиційну строфу народних пісень - чотирирядковий і восьмирядковий вірш з рефреном або "хором" - але віддає перевагу рефрену, по-різному варіюючи його.

На відміну від народних пісень, у Бернса рефрен не обов'язково знаходиться лише в кінці строфи. Таким же вільним в піснях Бернса є і розташування "хору" - приспіву. Він може наступати регулярно за кожною строфою, може відкривати пісню або закінчувати її, може повторюватися двічі.

Хор, як і рефрен, підкреслює основну думку пісні. Він відрізняється від загальної будови пісні ритмом, структурою, а іноді і розміром, завдяки чому легко сприймається провідна думка, яку виражає хор. Бернс охоче використовує рефрен і хор одночасно в одній і тій же пісні.

З ритмічною організацією пісень Бернса нерозривно зв'язала їхня інтонаційно-синтаксична організація. Неухильно додержуючись загальноприйнятого закону, згідно з яким в піснях не повинно бути різко виражених переносів, які б приводили до непорозумінь під час співу, поет в той же час не уникає великих періодів, керуючись в тих випадках виключно вимогам змісту. В його піснях ми знайдемо і складні, і складнопідрядні речення, які часто охоплюють цілу строфу. І все ж неодмінною особливістю всіх пісень Бернса залишається легкість, граціозність, динамічність. Значну роль у створенні своєрідного звучання кожної пісні відіграє розташування смислових наголосів. Народна пісня дотримується в цьому відношенні правил звичайної розмовної мови, даючи перевагу вільному розташуванню наголосів. Бернс, додержуючись природних наголосів і інтонацій, майже завжди надає їм певної організованості підсилюючи таким чином музикальність вірша й виділяючи, шляхом порушення прийнятої схеми, слова, які несуть основне смислове навантаження.

Фольклор є джерелом і таких особливостей інтонаційно-синтаксичної будови пісень Бернса, як синонімічна будова рядків і строф, анафора і епіфора.

В народні поезії дуже поширений повтор: в цілому ряді пісень третій і четвертий рядки кожного чотирирядкового вірша є повторенням двох перших рядків або другий рядок є повторенням першого. З цього прийому і розвивається синонімічна побудова рядків і строф.

Бернс, крім буквального повтору рядків або будь-якої їх частини, що особливо часто зустрічається в "хорі" пісень, застосовує інтонаційно-синтаксичні паралелізми, тобто синонімічну побудову рядків чи навіть строф, при якій збігаються не самі слова (або не лише слова), а, головним чином, синтаксис і інтонація речень.

Наслідуючи національні традиції Роберт Бернс приділяє дуже велику увагу звуковій організації пісень. Бернс удосконалив і риму народних пісень. В цілому ряді творів ми знаходимо постійну риму - прийом, запозичений з народної поезії і дуже поширений в громадсько-політичній ліриці Бернса.

Творчий підхід великого поета до традицій фольклору особливо наочно виявлявся в тих випадках, коли Бернс писав твори, паралельні до існуючих народних зразків, використовуючи приспів, окрему строфу або просто створюючи свій варіант народної пісні.

Бернс або розвивав сюжет, який йому подобався, в дусі даної народної пісні; або по-своєму оригінально трактував події, про які в ній говорилось, зберігаючи не тільки форму, а, як вихідний пункт, і початкову строфу або хор народної пісні; використовував у зовсім новому контексті яке-небудь слово чи вираз з народної пісні, причому розмір і загальна спрямованість пісні зберігалися; або, нарешті, створював нову пісню, тотожну старій за інтонацією і темою.

Пісні великого шотландського поета виросли з народних пісень, увібрали в себе багатовікові досягнення шотландського фольклору й розвивалися на їх основі. Але пісні Бернса - це вже щось якісно нове. І в тематиці, і в змісті, і в художніх особливостях, і в ритмічній інтонаційно-синтаксичній та звуковій організації пісень Бернса ми відчуваємо руку великого майстра, який з винятковою чуйністю відібрав все, що було найціннішого в народній поезії, втілив його у художні образи безсмертної краси і сили.

Вплив фольклору і національної шотландської поезії на творчість Бернса не обмежувався пісенним жанром. Багатовікові традиції шотландської літератури живуть в усіх творах великого поета, своєрідно переломлюючись в них відповідно до завдань, які він ставив перед собою, але зберігаючи свої характерні риси.