главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму

Загальна характеристика і риси доби преромантизму в українській літературі. Особливості преромантичної історіографії і фольклористики. Аналіз преромантичної художньої прози. Характеристика балад П. Білецького-Носенка як явища українського преромантизму.

Рубрика: Литература
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 13.10.2012
Размер файла: 46,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Романтична балада
Термін "балада" в українській літературі. Основні риси романтизму як суспільного явища. Балада і пісня - перші поетичні жанри, до яких звернулися українські письменники-романтики. Розвиток жанру балади в другій половині XIX - на початку XX сторіччя.
контрольная работа [106,2 K], добавлен 24.02.2010

2. Ліричні балади Вільяма Вордсворта та Семюела Кольріджа як програмна збірка англійського романтизму
Романтизм як літературно-мистецька течія в Англії наприкінці XVIII – початку XIX століття. Жанр балади в європейській літературі. Провідні мотиви та особливості композиції балад у творчості поетів "озерної школи" Вільяма Вордсворта та Семюела Кольріджа.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 16.12.2013

3. Реалізм і народність художньої прози Б. Грінченка
Аналіз особливостей літературної творчості Б. Грінченка - письменника, фольклориста і етнографа, літературного критика і публіциста. Характеристика інтелігенції у повістях "Сонячний промінь" і "На розпутті". Реалізм художньої прози Бориса Грінченка.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 20.10.2012

4. Новий роман у французькій літературі (на матеріалі роману Наталі Саррот "Золоті плоди")
Історія французької літератури. Творчість Наталі Саррот; аналіз художньої специфіки прози, висвітлення проблем Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, етапу підготовки нових культурологічних поглядів, психологізму та теорії постмодернізму.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 17.04.2012

5. Особливості інтелектуальної прози А. Екзюпері і Р. Баха
Інтелектуалізм в літературі. Характерні ознаки філософсько-естетичного звучання та інтелектуальної прози в літературі ХХ ст. Особливості стилю А. Екзюпері. Філософський аспект та своєрідність повісті-притчі "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон" Р. Баха.
дипломная работа [95,6 K], добавлен 13.07.2013

6. Образ Г.С. Сковороди в українській літературі
Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010

7. Художня та філософська література Стародавнього Риму. Романтизм та реалізм в українській літературі ХІХ століття
Характеристика головних характерних рис ментальності населення Стародавнього Риму. Творчість Марка Туллія Цицерона - літературне втілення синтезу римської й грецької культури. Представники українського реалізму і романтизму 50-60-ті років XIX ст.
контрольная работа [32,1 K], добавлен 19.10.2012

8. Тема селянства у творчості Уласа Самчука
Постать Уласа Самчука в українській літературі, характеристика його творчості літературною критикою. Реалізація теми селянства, звичаї та традиції українського народу. Домінанти змістового рівня творів У. Самчука: проблеми, ідеї, концепція людини.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 16.01.2014

9. Кларнетизм ранньої поезії П. Тичини
Постать Павла Тичини в українській літературі. Творчий здобуток поета. Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини. Явище кларнетизму в літературі. Рання лірика П. Тичини як неповторний скарб творчості поета. Аналіз музичних тропів "Сонячних кларнетів".
курсовая работа [49,5 K], добавлен 24.05.2010

10. Роман М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" як прецедентний твір англійської прози
Загальна характеристика романтизму у світовій літературі та його особливостей в англійській літературі. Готичний роман як жанр літератури предромантизму. Прецедентність роману М. Шеллі "Франкенштейн". Впливи традицій готичного у романі М. Шеллі.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 06.02.2014


Другие документы, подобные Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru

14

Размещено на http://www.allbest.ru

Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика преромантизму в українській літературі

1.1 Преромантична історіографія і фольклористика

1.2 Преромантична художня проза

Розділ ІІ. Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Як відомо П. Білецький-Носенко був талановитим педагогом-просвітителем, проте, помітний слід він залишив і в художній літературі. Його син планував видати п'ятитомне зібрання художніх творів, однак на початку -1870-х років у Києві з'явились окремими книжками тільки поема «Горпинина» чи «Вхопленая Про зернина», збірки «Приказки» та «Гостинець землякам», а також наукова праця «Пасечник».

Про П. Білецького-Носенка, звичайно, згадується в курсах історії літератури, в дослідженнях, присвячених літературному процесу перших десятиріч XIX ст., проте тільки зараз з'явилася монографія, в якій уперше зібрано Л систематизовано широкий біографічний і художній матеріал. Автор монографії Б. Деркач створює виразний портрет письменника громадянина, з'ясовує його місце в історії вітчизняної культури і водночас розширює наше уявлення про шляхи становлення нової української літератури, характерні тенденції її розвитку.

П. Білецький-Носеико виявляв інтерес до нових естетичних віянь, про що свідчать його балади. Першими зразками цього жанру в українській літературі ми традиційно називаємо переспіви П. Гулака-Артемовського, «Марусю» Л. Боровнковського, хоч насправді, як показано в .монографії, цей жанр започаткував у нас П. Білецький-Носенко. Упродовж 1822--1829 pp. він написав 15 балад, з яких нам відомі лише шість. Аналіз балад дав змогу. Б. Деркачу ще раз спростувати твердження реакційних критиків того часу про неспроможність української мови передавати глибокі почуття.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму».

Об'єкт дослідження - преромантизму в українській літературі ХІХ ст.

Предмет дослідження - балади П. Білецького-Носенка.

Мета дослідження - розглянути особливості преромантизму в українській літературі та його вплив на творчість П. Білецького-Носенка.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути преромантичну історіографію та фольклористику;

2) вивчити особливості преромантичної художньої прози;

3) охарактеризувати балади П. Білецького-Носенка.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика преромантизму в українській літературі

1.1 Преромантична історіографія і фольклористика

Проблема витоків української романтичної прози (і національного романтизму в цілому) неминуче пов'язується з питанням про преро-мантичний рух на Україні. Наукової проблеми українського преромантизму торкаються в своїх працях такі вчені як Є.П. Кирилюк, Т.І. Комаринець, а також польський дослідник С. Козак. Однак не було тоді розв'язано ряд принципових питань: які визначальні риси преромантизму на Україні і характер цього перехідного явища? Що це -- напрям, течія, окремі тенденції? Серед явищ преромантизму вивчають, як правило, ті, що хронологічно передували романтичним. Але типологічні риси преромантизму не зникли й тоді, коли окреслився романтичний напрям. З труднощами літературознавці стикаються і при визначенні явищ художнього преромантизму. Отже, зупинимося лише на тих особливостях українського преромантизму, які обумовили розвиток української романтичної прози.

Згідно з переконливим обгрунтуванням Д. С. Наливайка, європейський преромантизм -- це ще остаточно не оформлена художня система, ідейно-естетичний рух пізнього Просвітництва, який включав у себе руссоїзм, сентименталізм, штюрмерство, зародження і розвиток фольклористики та інші явища, котрі типологічно і, як правило, хронологічно передували романтизмові. Преромантизм у європейських країнах формувався на противагу ранньопросвітительському космополітизму та універсалізму (як визнанню всезагальної однаковості людства), а також раціоналізму в трактуванні суспільного розвитку, індивідуальної психології, виявляв подальший рух суспільної свідомості від загального до конкретного, до усвідомлення національної самобутності й специфіки історичного розвитку кожного народу [9, 22--23].

У XVIII ст. просвітителі Росії -- історики, філософи, письменники --сприйняли від французьких енциклопедистів ідею історичного розвитку [8, 10--13]. У суспільній свідомості поширилась теорія «освіченого абсолютизму», яку підтримували офіційні кола. На противагу їй наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. в Росії зароджуються преромантичні віяння, пов'язані із зростанням антимонархічних настроїв, формуванням національної самосвідомості, засвоєнням ідей Руссо та Гердера.

Яскравим проявом преромантичної свідодомості на Україні став історико-літературний трактат «История русов», створений, як вважає більшість дослідників, невідомим автором наприкінці XVIII ст. Відкритий у 1820-х роках, цей трактат поширювався у рукописних списках, а в 1846 р. за ініціативою О. Волинського був опублікований окремим виданням як твір Г. Кониського, архієпископа білоруського.

Невідомий автор «Истории русов» спирався на давньоруський літопис «Повість минулих літ», а також використав матеріали української мемуарно-історичної прози XVII--XVIII ст., насамперед так званих козацьких літописів. Останні далекі від традиційного літописного жанру -- в них «переважає зв'язаний, послідовний, тематично-хронологічний виклад історичних подій... відчутна тенденція до синтетичної історичної праці... наявні також елементи історичної повісті» [8, 18].

«История русов» -- це історичне оповідання, в якому тісно переплетені історична правда і художня вигадка. Героїчна боротьба українського народу проти зовнішніх і внутрішніх ворогів викладена в ній епічно піднесеним стилем, близьким до емоціональної тональності народних дум та історичних пісень [7, 24]. Трактат мав значний вплив на. український та російський романтизм: інспірував окремі мотиви в творчості Шевченка, І. Срезневського, А. Метлинського, М. Костомарова, виступав як одне з джерел романтичної прози Гоголя, Є. Гребінки, П. Куліша. Художні достоїнства «Истории русов» високо цінував Пушкін. Цим твором, завдяки вираженим у ньому волелюбним, антицарським ідеям, захоплювалися декабристи, зокрема К. Рилєєв.

У руслі преромантизму на Україні початку XIX ст. виникає фольклористичний рух, що сприяв розвиткові так званого фольклорного романтизму. Виходять друком збірники народних пісень, як правило, із вступними статтями: Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819) М. Цертелєва, «Малороссийские песни» (1827, 2-е вид. -- 1834) М. Максимовича, фольклорно-літературний альманах «Русалка Дністровая», в якому, поряд з фольклорними записами, друкувалися уже й оригінальні романтичні твори «Руської трійці». Преромантична фольклористика істотно доповнила історіософію. За словами П. Куліша, це були два крила одного руху [6, 48--49].

Важливо, що історичні розвідки і дослідження таких жанрів українського фольклору, як думи, історичні пісні й перекази, історичні та родинно-побутові балади, пісні про кохання, привели до перегляду правомірності трактування національного характеру лише в бурлескно-гумористичному дусі. В народі перестали шукати зразки тільки «смешного, простодушного и даже хитро-наивного. Взгляд на простолюдина сделался глубже и симпатичнее. Мы начали внимательнее прежнего вслушиваться в его песни. Внутренний образ малороссиянина сказался нам в красоте, неж-ности и мрачной энергии языка и музыки этих песен», -- зазначав П. Куліш [63, с. 489]. В «Енеїді» І. Котляревського, у збірнику Максимовича «Украинские народные песни», у творах Є. Гребінки та багатьох інших українських письменників першої половини XIX ст. -- і насамперед Т. Шевченка та П. Куліша -- національний характер тлумачиться як героїчний, з одного боку, і чутливий, мрійливий -- з другого.

Історіографічний та фольклористичний інтерес до України XIV--XVII ст. у кінцевому підсумку привів і до перегляду просвітительсько-раціоналістичної концепції історичного минулого як часу «темряви і варварства», до відкриття в ньому неперехідних ідейних та художніх цінностей. Почалась естетизація історичного минулого як об'єкта, гідного письменницької уваги. Постало питання про літературно-художнє відтворення національної історії народною мовою. Збиранням, публікаціями та вивченням фольклорних матеріалів був підготовлений грунт для романтичного фольклоризму. Останньому сприяла й наявність певних ідейно-художніх типологічних зв'язків між історичними жанрами фольклору та народжуваним романтизмом, зокрема в характері художнього узагальнення (тяжіння до символічного осмислення дійсності, до епічної гіперболізації та героїзації зображуваного).

Опрацювання козацької теми українськими романтиками певною мірою активізувалась завдяки творчості декабристів.

У романі В. Наріжного «Бурсак» (1824), що належить до періоду становлення російської романтичної прози, відтворено український побутово-історичний колорит часів возз'єднання України з Росією. Автор «зробив несміливу спробу за прикладом вальтерскоттівського роману пов'язати приватну долю вигаданих персонажів з історичною долею нації. Та зв'язок цей зостався, у нього «заданим», «зовнішнім» [9, 71].

Певний вплив на український романтизм, зокрема, в плані літературного опрацювання героїчного епосу й історичних пісень, створення жанру вальтерскоттівського роману, мала українська школа в польському романтизмі. Важливу роль у формуванні ідейно-естетичних принципів українського романтизму відіграли харківські періодичні видання, передусім «Украинский вестник» (1816--1820) і «Украинский журнал» (1823--1825). У програмній статті «Украинского вестника» (1816, кн. 4) «Нечто о нашей живописной прозе и о нынешнем состоянии русской словесности вообще» Р. Гонорський вказував на необхідність поєднання національних традицій з новими літературними віяннями. У цьому ж журналі (1819, кн. 5) був опублікований переклад романтичної шотландської повісті «Бен-Грианан», здійснений П. Гулаком-Артемовським з польської мови. «Украинский вестник» і «Украинский журнал» друкували документи й матеріали з історії, етнографії та культури України, виявляли інтерес до її фольклору. Незважаючи на те що літературна полеміка у названих часописах велася переважно на матеріалі російської та зарубіжних літератур, вона здійснювала вплив на формування романтичних поглядів і в українській літературно-естетичній думці.

Поширенню романтичних ідей на Україні певною мірою сприяли теоретичні виступи І. Кронеберга, його періодичні збірники «Амалтея» (1825, 1826), «Брошюрки, издаваемые И. Кронебергом» (1830--1833), «Минерза» (1835), статті І. Кулжинського, літературно-критична та літературно-художня діяльність О. Сомова.

У зв'язку з вивченням української історії XV--XVIII ст., багатої яскравими прикладами народного героїзму, визвольними традиціями, постало питання про відображення її в широких епічних літературних формах. Цьому сприяли й народні думи, фольклорно-історичні пісні, легенди і перекази. П. Куліш навіть зробив спробу, наслідуючи форму й мову народних дум, «выразить жизнь малороссийского народа в эпопее» [89, с. 191]. Повістувальною формою, найбільш придатною для адекватного відображення історії, українські романтики визнали історичний роман вальтерскоттівського типу. Прикметне, що літературний жанр, створений далеким «шотландським бардом», не тільки не сприймався українськими романтиками як штучно привнесений у національну літературу, а навпаки, вважався органічним для неї.

Так поступово зароджувались дві однаково значні, взаємодоповнюючі тенденції українського романтизму -- прагнення, з одного боку, до національної самобутності, до осмислення рідної історії, народного характеру, до творчого опрацювання фольклорних першоджерел, а з другого -- до зміцнення інтернаціональних зв'язків, до засвоєння загальнолюдського досвіду, здобутків російської та інших слов'янських, а також західноєвропейських культур, насамперед -- ідей та художніх форм романтичної літератури.

1.2 Преромантична художня проза

Українська романтична проза починалась, як і поезія, з фольклорних стилізацій та олітературення усної народної творчості. Прозаїки імітували і літературно опрацьовували народно-фантастичні перекази, легенди, балади, казки. В журналі «Отечественные записки» (1840, кн. 2) були надруковані «малороссийские баллады» Л. Боровиковського («Две доли», «Хромой скрипач», «Лыхо», «Кузнец») -- по суті, народні казки та легенди, передані ритмічною прозою. В альманасі «Молодик на 1843 год» (1843, ч. II) публікувалися казки М. Костомарова «Торба» і «Лови» (українською мовою). Власне, це й був перший варіант художнього преромантизму в українській прозі, прикметний великою залежністю автора від фольклорних першоджерел, а то й відвертими стилізаціями під народну творчість.

Другий варіант виникнення преромантичних явищ в українській художній прозі пов'язаний з зародженням романтичних рис у системі творчих напрямів раннього Просвітництва -- просвітительського класицизму та просвітительського реалізму. Тут продуктивним виявилось звернення письменників до історичних жанрів фольклору, зокрема історичних переказів.

Епічні сюжети в творах українського просвітительського реалізму та сентименталізму, найпродуктивнішими в яких були етологічні жанри, не виходили за рамки соціально-побутових та інтимно-психологічних, персонажі ще не співвідносились один з одним як особи історичні, а переслідували переважно особисті інтереси. Соціально-побутові колізії розглядалися в морально-етичному аспекті в його загально гуманістичному розумінні [2, 25].

Звернення романтиків до історично значимих подій у минулому й теперішньому було вагомим кроком вперед у складному русі суспільної свідомості до осягнення соціально-історичної сутності людини. Щоб стати істотою соціальною, персонаж повинен був спочатку стати істотою історичною. Шлях літературно-естетичної свідомості до осмислення соціальної сутності людини пролягав через історичне мислення. Перший крок у цьому напрямку серед українських прозаїків зробив Г. Квітка-Основ'яненко в своїй нарисово-історичній белетристиці.

«Відкриття» «історичної людини» українськими (і взагалі європейськими) романтиками тісно перепліталося з осмисленням національного характеру. Як відомо, після видання чотирьох частин поеми І. Котляревського «Енеїда» в літературних колах побутувала думка про те, що тип українця найкраще зображати в бурлескному стилі. Тим часом історіографічні та фольклористичні дослідження поступово привели до романтичного тлумачення національного характеру як героїчного, мрійливого та чутливого. Становлення українського романтизму певною мірою було пов'язане з переборенням сміхотворення (зокрема, вірші Л. Боровиковського кінця 1820-х років). Осягнення українського національного характеру як «епічного» та «поетичного» сприяло розширенню в українській літературі 1820--50-х років сфери художнього зображення, збагаченню її новими жанровими формами. З'являються романтичні ліричні жанри, балада, історико-героїчна поема, романтична драма, психологічна повість і оповідання-ідилія, новела, історичний роман і повість.

Однією з перших спроб українських письменників створити історичний роман є неопублікований твір «Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов и обычаев XVII века в Малороссии» (1829) П. Білецького-Носенка. В передмові до цього російськомовного твору автор вказує, що він орієнтувався на доробок Вальтера Скотта і М. Загоскіна, романи яких називає «историческими картинами».

Основним джерелом для створення роману послужила рукописна «История русов». З неї письменник узяв загальний стрижень розвитку історичних подій, факти, епізоди, навіть цитати, зокрема промови Б. Хмельницького, причому останні переклав українською мовою. Використав він також козацькі літописи, «Историю Малой России» Д. Бантиша-Каменського, «Историю государства Рос-сийского» М. Карамзіна.

У текст роману автор ввів і власні романтичні балади, створені на основі народних переказів. У стилі етнографічного малюнка подано опис української кухні, в дусі романтизму значну увагу приділено забобонам, віруванням та демонологічним уявленням українців XVII ст. У романі використано українські історичні пісні, думи, обрядові весільні пісні (мовою оригіналу), які супроводжуються коментарями П. Білецького-Носенка. Роман, таким чином, подекуди перетворюється на прокоментований збірник фольклорних пісень і народних обрядів, причому якою мірою фольклорний матеріал ілюструє, поглиблює висвітлення зображуваних історичних подій, такою мірою і ці описані події дають історичне витлумачення наведеним фольклорним зразкам. Особливо наповнений фольклорним матеріалом восьмий розділ третьої частини, який, власне, являє собою опис українського весілля, не зв'язаний з сюжетною канвою твору. Саме завдяки наповненості фольклорним та етнографічним матеріалом твір Білецького-Носенка тут нагадує не стільки історичний роман, скільки, як слушно зауважив В.І. Маслов, «один з ранніх записів весільних обрядів на Україні» [7, 132]. Крім того, і в інших розділах роману чимало етнографічно-обрядового та фольклорного матеріалу.

Отже, «Зиновий Богдан Хмельницкий» -- це ранньоромантичний твір, у якому ще досить багато рудиментів преромантизму, зокрема велика залежність автора від історичного фольклору, етнографічних джерел, усних народних переказів, спогадів тощо. Авторська уява, індивідуально-творче начало ще не змогли оформити багатющий історичний, фольклорний та етнографічний матеріал у художньо довершений жанр історико-романтичного роману. У творі чимало приміток, а наявність античних міфологічних імен свідчить про зв'язок роману з класицизмом.

Та все ж і сьогодні «историческая картина» П. Білецького-Носенка викликає інтерес літературознавців як твір, що в романтичному дусі уславлює визвольну боротьбу українського народу за возз'єднання з російським, як зразок раннього опрацювання українськими прозаїками історичного та фольклорно-етнографічного матеріалу, як перша в українській літературі спроба національної модифікації історичного роману.

РОЗДІЛ 2. Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму

преромантизм український балада білецький носенко

До одних з перших спроб П. Білецького-Носенка в жанрі романтичної балади, очевидно, належать «Нечай» і «Бурун», присвячені окремим, частковим епізодам часів Гайдамаччини на Україні. Джерелами балад, як свідчить їх зміст і авторське трактування зображуваних подій, скоріше всього була не усна народна традиція, а насамперед друковані твори («История русов», «История Малой России» Д. Бантиш-Каменського, праці окремих польських історіографів), в яких історичне минуле українського народу, зокрема й історія Гайдамаччини, висвітлювалось у спотвореному вигляді, нерідко з реакційно-консервативних позицій. Гайдамацький рух на Правобережній Україні у XVIП ст. (учасниками якого були переважно селяни, наймити, міська біднота тощо), що був, по суті, народно-визвольною боротьбою проти феодально-кріпосницького гноблення і національно-релігійних утисків польсько-шляхетських загарбників, розцінювався багатьма дворянськими Історіографами як розбійницький. У такому ж плані він висвітлювався і в творчості російських реакційних письменників (А. Подолин-ський, Я. Бутков, Ф. Булгарін та ін.), а також в поетичних творах деяких українських романтиків (А. Метлинський, Л. Боровиковський та ін.). З реакційних позицій зобразив гайдамаків у своїх баладах і П, Білецький-Носенко. І Нечай, і Бурун «з лихой юрмой своей» показані не тільки відчайдушними гультяями, а й справжніми злодіями, грабіжниками; вони «замки грізно громили», «сім'ї цілі мордували», «сиріт і вдовиць» оббирали, за що й зазнали з «божої волі» страшних заслужених покарань. Завершуються обидві балади моралізаторськими повчаннями («Не мусить ізгинути без наказания знечів'я кривавий забийця в глуші» -- «Нечай», «Не згине капля кри, ні сліз; жди звиш за неї покарання! До часу біг тебе терпить, щоб злодія тобой казнить!» -- «Бурун») [4, 136].

Взагалі дидактичні, моралізаторські елементи в баладах П. Білецького-Носенка, Л. Боровиковського та в деяких творах цього жанру німецьких поетів наявні, але це вже «відхід від природи жанру: балада не терпить ні прямого ліричного коментування, ні дидактизму, хоча в освітленні героїв і подій є свій повчальний підтекст».

Перші твори П. Білецького-Носенка в жанрі романтичної балади, хоча і написані за оригінальними сюжетами, частково зазнали, на наш погляд, впливу німецької преромантичної балади. Як і належить баладі такого типу, у «Нечаї» і «Буруну» знаходимо незвичайне і чудесне, похмурий настрій, вони сповнені виняткових драматичних колізій, жахливих ситуацій з трагічним фіналом. Розповідь ведеться в напруженому темпі, кульмінаційні моменти сюжету постійно на передньому плані, діалог -- гострий і динамічний, пейзаж виконує тут свої, як для балади, традиційні функції, підсилюючи драматичний конфлікт, стан героїв; порівняння, гіперболи, метафори, епітети, грубий просторічний стиль -- все це з фольклорної традиції, народнопісенних джерел. Загалом обидві романтичні (точніше прероман-тичні) балада П. Білецького-Носенка в ідейно-художньому відношенні явно недосконалі, досить низької художньої цінності.

Своєрідне місце серед баладних творів П. Білецького-Носенка займає «Ївга» (1828) -- перша українська обробка балади «Ленора» («Lenore») відомого німецького письменника другої половини XVIII ст., виразника ідей групи «Бурі й натиску» Г.-А. Бюргера (1747--1794).

Звичайно, приступаючи до написання «Ївги (з Бюргера)», український поет, який уважно стежив за тогочасним літературним життям в Росії і на Україні (а в цьому ми мали можливість вже не раз переконатися вище), добре знав російську літературну баладу, зокрема й полеміку, яка розгорнулася навколо «Людмилы» та «Ольги», певною мірою враховував всі ці обставини, а також власний досвід, врешті й національну традицію.

Балада «Ївга» П. Білецького-Носенка, поряд з творами П. Гулака-Артемовського і Л. Боровиковського, належить до перших практичних спроб заперечення офіційної скептичної думки про обмежені літературні можливості української мови, до перших спроб ознайомлення українського читача з європейським письменством.

Енергійним почерком, відповідно до оригіналу і взагалі стрімкого ритму всього баладного повістування, виписані у П. Білецького-Носенка пейзаж, окремі штрихи природи. Пейзаж, природа в романтичній баладі «складають суттєву частку її «організму» і тісно в'язалися з долею героя. А оскільки доля героя була в багатьох випадках трагічною, то й пейзаж був цьому підпорядкований. Страшний, тривожний стан природи (буря, дощ, блискавка, вітер, що ламає дерева, хвилі стогнуть, клекочуть і т. ін.) передує смерті героя. Це не тільки відповідна емоційна підготовка до сприйняття «важкої» події, це закономірність застосування ідеалістичного мислення у художній творчості, це ствердження положення про фатальність людської долі». Ось деякі приклади: «Чи чуєш,-- вітр як рве кущі?», «Нехай бурхає вітр, і рве! Нехай в степу яриться!», «Байдуже бурі й ливня, за зір, іще до півня..», «Поля, степи, гаї, плеци мелькали собі вліво. Мости, де бігли по ріці, мов грім гули страшливо! Бач, ясно як бринить луна!», «Ріка, стави, озера скрізь, як блискавиця жива», «Так місяць нісся мимо, і зорей тьма, весь синій звід, як грає вітер з димом!» і т, ін.

Різних експресивних ритмів оповіді П. Білецький-Носенко досягає вживанням просторічних запитально-окличних речень («Сідай за мной, жде вороний, миль сто ще мчати може тебе в весільне ложе! -- Далеко так?..», «Чи чуєш, вороний гребе?..», «Кінь вороний, вже півня чуть! Кінь, хутко ніч ізбігне! Кінь, вітер вчав розсвітний дуть! Прудчіш, бо світ застигне!..»), «стрімких» рефренів та їх варіантів («З підків іскрить угору, кінь мчить з гори на гору», «Кінь наше, мчить на вмору, пре, креше іскри вгору», «На диби знявся чорний кінь і дико іскри пирснув»; «Ги! мертвих прудко премана!.. Чи не боїшся вмерти?»), гіпербол і метафор («На грать спижеву брами ткнув конем, подав удила; дубцем з розмаху їх рубнув, замків ізгасла сила»), використанням звукописів («й збруї брязк, остроги дзвін», «гуде дзигара дзвін...») тощо.

П. Білецький-Носенко, спираючись у своїй «Ївзі» на поетику романтизму Бюргера і частково В. Жуковського, а також пов'язуючи її з національною пісенно-казковою традицією, виразніше окреслює різні відтінки душевного стану своєї героїні. Сум'яття її рельєфно передано насамперед за допомогою народнопісенної фактури. Спочатку героїню охоплюють нічні незрозумілі і неспокійні передчуття («Жахнулась Ївга ще за зір, щось сон лихий віщує: «Ох, жив-то мій або чи щир? Щось серденько сумує!..») Використовує автор і народнопоетичні віщування уві сні, і зменшувальні пестливі форми слів, які змінюються лірично-бентежним станом героїні: в перших рядах війська вона не бачить свого милого («Нема лиш Ївзі світа, кохання ні привіта»). Коли ж пройшло все військо, а Іван так і не з'явився, Ївга впадає у відчай («їй лихо в серце заскребло»), вона в тривозі й розгубленості, проклинає весь світ, лютує, ладна вмерти, якщо з милим не жити, богохульствує. Звертаючись до своєрідних рефренів, напружених розмовного плану діалогів, простонародної лексики, грубого тону, Білецький-Носенко надає цим сценам ще більшої, ніж у Катеніна, емоційної експресивності, підсилює зневажливе ставлення своєї героїні до «божего промисла», за що, як уже зазначалось, зазнав нападок з боку клерикалів Бюргер [4, 138].

Але ось, у цілком народнопісенному дусі, наступає раптовий поворот -- автор сповнює багатостраждальне серце Ївги теплою надією. Серед ночі вона чує кінський тупіт... «Хтось на ісхідці всходить. О!., й клямка ляп, кільце бряжчить» і «річ з надвір'я звикла»:

«Гей, гей! Кохана одчини!

Чи спиш або не спиться?

Чи ізгадала обо мні?..

Смієшся чи нидишся?..» --

«Іване, милий, відкіля

Нерано йдеш навпісля?..

Га, я не спала ночі,

Вже й виплакала очі!» (119)

Перед нами -- реальний світ, конкретний і життєвий, реальні особи (Ївга і козак Іван), окремі реалії селянського побуту («ісхідці», «клямка», «кільце»), відбувається розмовно-ліричний діалог закоханих з цілком вірогідними запитаннями й відповідями, запізнілий прихід милого і природне очікування його дівчиною з виплаканими очима. Така раптова зміна подій «збиває» сюжетну напруженість, «знімає» очікування читачем чогось виняткового, незвичайного, «розковує» сум'яття героїні. Нічого фантастичного, романтичного в цій сцені не спостерігаємо.

Оригінальним композиційним прийомом автор надає цій строфі реалістичного відтінку, земного буденного забарвлення. Наступна строфа балади є ще одним крутим поворотом, який врешті ставить все на свої місця. Нема пі реальних героїв, ні реальних обставин. «Страшна» розповідь з незвичайними характерами у незвичайних обставинах, з таємничим, фантастичним, з привидами, упирями, відьмами, мерцями продовжується... Отже, це просто оригінальний художній прийом, вдале поєднання (у баладі Бюргера і її перекладі) романтичного начала з народними формами і традиціями. Загальний драматизм твору завдяки цьому лише підсилюється і поглиблюється.

Подальші події розгортаються в баладі блискавично, з особливою емоційною напруженістю. Повернувшись до своєї милої, наречений-мрець забирає її з собою і на вороному коні в шаленому темпі, супроводжуваний «пекельним збродом», «вирлатими марами» мчить до «весільного ложе» (продовжується, природно, й психологічне змалювання ївги та Ольги: їхні рожеві надії змінюються спочатку здивуванням, а невдовзі й просто страхом, смертельним жахом, коли наречені привозять їх до власних могил).

«Перипетійні щаблі» сюжету подаються тепер або окремими штрихами, або й зовсім оминаються. За час нічної поїздки дівчина тільки й дізнається від козака, що «мчать» вони до його хати -- «свіжої, тісної», з кількох дощок, де вистачить місця їм обом. І ось наступає страшна розв'язка.

Гай, глянь, гай, жах! В єдиний миг

На їздоці все тіло,

Пласт за пластом, од плеч до ніг,

Як тут огнем ізтліло!

І голий весь з костей остив,

І череп біл, в труні б то гнив,

Зацокотів зубами,

Обняв її руками, (124)

Приголомшена цим незвичайним видовиськом, дівчина й слова не встигла промовити («Ольга в страхе, без ума, неподвижна и нема»), як опинилась у домовині («одчаяній дівчині ударив час кончини»). Слід зауважити, що П. Катенін оминув у своїй баладі своєрідний натуралістичний опис тління нареченого-мерця, завдяки чому й балада його на одну строфу коротша від «Ленори» (між іншим, В. Жуковський у своїй баладі докладно описує й смерть героїні, про що в оригіналі та й у розглянутих перекладах тільки згадується).

Підсилюючи незвичайний, таємничо-страшний, могильний колорит балади, П. Білецький-Носенко наснажує її аксесуарами різного роду повір'їв, пісенно-казкових творів: «вкруг відьми, біси кишать», «могильні камні білі», «танець вирлатих мар», «взялися духи й відьми вкруг» тощо [4, 141].

Опрацьовуючи Бюргерову «Ленору» і зберігаючи її основні риси, П. Білецький-Носенко, як і його попередник П. Катенін, забарвлює її національним колоритом. Це виявилося, зокрема, у перенесенні місця дії на Україну часів боротьби з ханською ордою. Замість прусського короля і австрійської імператриці з'являються гетьман і хан, замість Ленори перед читачем постає проста селянська дівчина Ївга, замість безіменного нареченого-мерця -- козак Іван. Українська сільська обстановка, реальний фон з його конкретністю і простонародною безпосередністю передані вже в одній з перших строф балади:

Де є поля, куди не глянь,

Де шлях або стежинки,

На любий гам односелян

Біжать дітвора й жінки.

«Здорові були! -- чоломкають,--

Мій милий! їй вже з нами будь!»

Нема лиш Ївзі світа,

Кохання, ні привіта. (116)

У баладі П. Білецького-Носенка відчутно виявилося його «тяжіння» до усно-народної творчості, а якою він був ґрунтовно обізнаний і вплив якої значною мірою позначився на обробці «Ленори», її поетичній стилістиці. Український автор широко використовує мотиви народних вірувань, поетичні образи, народну фразеологію. В дусі фольклорних традицій вживає окремі пейзажні ескізи («Поки блакитний неба звід засіли срібні зірки», «всплив місяць із-за гірки», «Мов восени посохлий лист, кружляє вихр в ліщині», «Так місяць нісся мимо, і зорей тьма, весь синій звід, як грає вітер з димом!» і т. ін.) -- відповідно до змісту й загальної «активної» розповіді балади, неспокійного душевного стану, переживань героїні. Пейзаж, як бачимо, подано не в статичному плані, він персоніфікується, одухотворяється: «місяць», «зорі» -- у постійному русі, динаміці.

Загальний лірично-романтичний настрій «Ївги» підсилюється традиційними зображувальними засобами фольклорної поетики -- порівняннями («як грім, крізь землю провалився», «ріка, стави, озера скрізь, як блискавиця жива», «пірнув, як із лука стріла»), зменшувальними формами, пестливими словами («серденько», «стежинки», «гірка», «ненько», «зіроньки»), лірично-емоційними епітетами («мій милий», «Іване, милий», «білолелійні руки», «мила»), символами («знялись ворони») тощо.

Загалом П. Білецькому-Носенку у своєму перекладі вдалося передати «природну простоту» розповіді, «простонародність» Бюргерової «Ленори». Прагнучи до створення у своїй баладі народного колориту, П. Білецький-Носенко веде оповідь простонародною мовою, вживаючи знижену, грубу й вульгарну лексику, використовує українські уснопоетичні елементи.

Звичайно, як поет посереднього таланту П. Білецький-Носенко не зміг створити повноцінного перекладу балади Бюргера. Низький поетичний рівень його обробки, ритмічні перебої, що були наслідком частого вживання неправильних форм української мови (при цьому не можна забувати про невиробленість на той час української літературної мови), неувага до мелодики, евфоніки вірша, неприродність образного вислову, часом помітні елементи бурлескно-гумористичного стилю (це було, до речі, характерним і для інших поетів-романтиків дошевченківської доби) тощо -- одна з причин того, що балада «Ївга» не зайняла належного місця в історії української літератури дожовтневого періоду [4, 143].

На наш погляд, цей твір потребує гідної уваги і тверезої оцінки дослідників українського історико-літературного процесу перших десятиліть XIX ст.

П. Білецький-Носенко першим в новій українській літературі звернувся до перекладу популярної свого часу в Європі серйозної («страшної») балади «Ленора» Бюргера. При цьому він свідомо виходив з літературно-естетичної декларації (власної і його сучасників -- представників раннього українського романтизму) -- українська мова має широкі потенційні можливості, вона здатна до передачі і відображення не тільки «смешного и низкого», а й серйозного і поважного, нею можна творити «ніжне, благородне, піднесене». Орієнтуючись на європейських і російських романтиків, насамперед на П. Катеніна, П. Білецький-Носенко обрав для практичного доведення цієї декларації жанр балади. І з цим завданням він, незважаючи на значні художні прорахунки і враховуючи те, що в цьому напрямі у нього не було попередників в українському письменстві, впорався загалом більш-менш успішно. Сам факт звернення П. Білецького-Носенка до опрацювання жанру балади в новій українській літературі, його орієнтація на народне слово, фольклор, на наш погляд, заслуговує на позитивне схвалення.

У 1829 році, тобто через рік після «Ївги» П. Білецького-Носенка, з'являється друком романтична балада Л. Боровиковського «Маруся», яка була прихильно зустрінута критикою і не втратила свого літературно-естетичного значення і в наші дні. Деякі дослідники, говорячи про залежність обох українських балад від «Ленори» Бюргера, підкреслюють, що «Ївга» П. Білецького-Носенка «набагато слабкіша річ у порівнянні з «Марусею» Л. Боровиковського». В тому, що «Маруся» як самостійний твір має художні переваги над «Ївгою», немає сумніву. Але порівнювати «Ївгу» і «Марусю» у такий спосіб, як це робить Г. Нудьга, на наш погляд, зовсім неправомірно, оскільки генезис «Марусі» інший, ніж генезис «Ївги». «Маруся» -- це більш-менш вдалий (із своїми художніми прорахунками) переспів балади «Светлана» В. Жуковського, яка в свою чергу була вільною обробкою сюжету «Ленори» Бюргера. Білецький-Носенко ж ішов безпосередньо від німецького першоджерела, здійснивши його переклад українською мовою. Отже, у характеристиці обох українських балад Г. Нудьгою твір П. Білецького-Носенка, по суті, втрачав навіть і ті незначні позитивні якості, які властиві йому як першій в українській літературі спробі перенести жанр «страшної» німецької романтичної балади на національний грунт, а це був, безперечно, факт не рядового значення.

У типово романтичному плані написана й балада П. Білецького-Носенка «Могила відьми», яка не викликає сумніву відносно оригінальності її сюжету, звичайно, опрацьованого певною мірою не без орієнтації на німецьку баладу. В основі сюжету -- мотив з фольклорно-фантастичного світу, народних вірувань, демонології. Балада досить проста за змістом -- трагічна загибель дівчини Ганни, яка, побившись «взаклад» з подругами, біжить уночі на кладовище, де поховано відьму, і встромляє в її могилу «веретено». Але могила її не відпустила, і «смерть її пожерла». Виявляється, причиною смерті дівчини було те, що відьму поховано без «пан-отця», і Ганна, «бравшися за лиховань», «не помолилась». Перед нами очевидна авторська релігійно-моралізаторська настанова, до якої рідко вдавалися вітчизняні та й зарубіжні баладники, окрім В. Жуковського та деяких ін. Взагалі дидактичні повчання, тим більше в релігійному дусі, для баладних творів явище не характерне. Як і в інших баладах, П. Білецький-Носенко, ніби «порушуючи» традиційні прикмети жанру, не зразу розгортає основну дію. Він вводить своєрідну експозицію, причому цілком реального плану, подає побутово-етнографічний малюнок характерних для українського села досвіток:

В Пилиповку, на досвідки,

До хати жінки Насті,

Зійшлись до каганця дівки,

Попустувати й прясти. (128)

Дівчата веселяться, співають пісень, а далі починають розповідати казки, «цікаві й дуже грізні». Обходячи «перипетійні щаблі» сюжету, П. Білецький-Носенко «уриває» розповідь і одразу ж переходить від колоритного побутового малюнку досвіток до енергійного відтворення, так би мовити, основного мотиву твору, почерпнутого з народних вірувань про відьму. Ганна біжить до кладовища, поступово напружується розповідь, вступає в свої права «романтична» природа, супроводжуючи наростаючий бентежний стан героїні:

Дурна біжить, а місяць з хмар

їй в вічі щось манячить;

То зцупить дріж, то кине в жар... (130)

З наближенням до кладовища («де глянь -- стремлять в моху хрести, козацька хустка в'ється») бентежний душевний стан Ганни переходить у «переляк» («од ляку серце жметься»), коли ж вітер розкрив настіж ворота до «гробовища», героїню вже й сили залишають. Але, щоб виграти заклад, вона все ж встромляє веретено в могилу відьми, одпак та її не відпускає. Наступив кульмінаційний момент сюжету -- Ганна вмирає. Отже, наявні всі основні ознаки жанру романтичної балади -- фантастичність, похмурість, фатум, драматична напруженість сюжету, експресивність розповіді, персоніфікований пейзаж, ескізна (на цей раз психологічна) мотивація стану героїні, атрибути різновиду «жахливої» балади -- смерть, могила, кладовище, відьма тощо. Використовуючи народне повір'я про відьму, П. Білецький-Носенко вводить характерний штрих: «Там відьму заховали, для якой, щоб дійшла конця, то сволоки зривали». Взятий він поетом із записаного ним ще на початку XIX ст. (коли він посилено збирав різні народні обряди, вірування, легенди) «суеверия» «Ведьма» (надруковано в «Полтавских губернских ведомостях» в 1840 році): «Когда умирает (ведьма), то не может испустить дух, доколе не взорвут над нею потолка» [4, 149].

Є тут, як і в інших баладах, і стильові прийоми, що грунтуються на фольклорній поетиці,-- народна символіка (уже в другій строфі, віщуючи нещастя, «сич скиглив на дзвониці»), і одухотворена природа («Зоря на небі грає»), і метафора («Вже й півень кряче під стріхой»), і оригінальні порівняння («Дівки, мов в юшці, у теплі, співали гарно пісні»), і зменшувальні форми з лірично-емоційними відтінками («душечка», «серденько», «лишенько»), і діалог, переважно похмурого забарвлення, але дійовий і активний.

Пов'язуючи баладу з українськими повір'ями, з фольклорно-пісенною традицією, П. Білецький-Носенко не виводить відьму як дійову особу (вона відсутня в баладі, виступає на другому плані), але майстерно передає смисл повір'їв -- ті нещастя, які приносить відьма всьому живому, люди налякані навіть згадкою про «живу відьму», жахаються навіть її могили.

Сюжет балади «Могила відьми» цілком романтичний, але в нього проникають і малюнки з реального народного життя. Це, як уже відзначалося, цікавий етнографічний опис досвіток в Пилипівку (піст на різдво), різного роду побутові зарисовки старого українського села і кладовища з «козацькою хустиною», і конкретні реалії -- каганець, сволок, стріха тощо.

Отже, балада «Могила відьми» не позбавлена рис, які свідчать про її зв'язок з реальним життям, побутом і звичаями народу. І в цьому, на наш погляд, слід вбачати позитивне начало, яке вносив П. Білецький-Носенко в розробку жанру баладного твору, орієнтуючись, зрозуміло, значною мірою і на фольклорну традицію.

Десь водночас (а можливо, й раніше) з «Ївгою» була написана П. Білецьким-Носенком балада «Нетяг», що, за словами Г. Нудьги, є «також не чим іншим, як українською переробкою, і досить вільною, німецької народної балади», поетичний переклад якої у 1914 році подав І. Франко у своїй збірці балад світу. Йдеться про пісню-баладу «Вояк на нічлігу».

Невелика за обсягом (усього з дванадцяти шестирядкових поетичних строф), балада «Нетяг» відкривається типово українською побутово-пейзажною зарисовкою:

Вже гуси стадами у вир понеслись

І грудень студений із мрякой навис,

Поля і степи без стерні гудуть сумні;

Бак люди на зиму з'єднались на мир.

Ось бачать ріднії стріхи вже й гумни,

Нетяг іде з січі, з товаришем в двір. (125)

Нічого, на перший погляд, незвичайного, таємничого у цій зарисовці-експозиції, написаній місцями не без впливу народнопісенної творчості («Вже гуси стадами у вир понеслись» тощо) ще немає. Природа персоніфікована, але спокійна, хоча загалом і з відтінком похмурості (зимова мряка, пусті поля, гуси відлітають у теплі краї, село завмерло на зиму). На цьому реальному фоні з'являється головний герой твору -- також цілком реальна постать -- козак Нетяг. І уже з його появою у читача виникають неспокійні настрої. Адже Нетяг, як пояснює сам П. Білецький-Носенко у своєму «Словаре малороссийского, или юго-восточного языка...», це «горемыка», «несчастливец». У наступній строфі риси реальності -- реальний герой і конкретність побутових деталей («На конях удалих, із довгим списом, у бурці паклатій, в жупані з сріблом») ще «існують»; та й Нетяг у веселому настрої, хоча серце його вже «щось то віщує»: «Чи добре в оселі? Як любої неньці?» Його роздуми перериває сумний воронячий крик на дубі. Реальне тепер очевидно «зміщується» з ірреальним, з елементами народних повір'їв.

Наступні строфи -- розмовний діалог (забарвлений народнопісенним колоритом) між Нетягом і його щирим товаришем знову повертає нас у цілком реальний світ. Вони згадують «бої з татарвою» (поет вводить тут характерну деталь-- як змінив обличчя товариша Нетяга шрам), юність, і гадають, чи пізнає його сестра Нетяга, яку той і досі кохає і хоче з нею одружитися; товариш запрошує Нетяга з сестрою раненько до своєї оселі: «Нехай в хаті радість панує чимдуже!» Нетяг же вирішує, як і Франків «Вояк», не одкриватися до ранку матері і сестрі, щоб була «радість по горі!» І повертає до своєї хати. Наступає один з кульмінаційних етапів сюжету -- ледве знаходить він батька оселю, обідрану й занехаяну. Лірично-бентежний стан Нетяга, тривожні передчуття його наростають, і передані вони в народнопісенному дусі: «заплакав, згадавши хисть батька веселу, крапива да блекоть -- нема ні кола. Утерся й скривився, у хату побрів». І «що в ній побачив?» Перед його очима відкрилась сповнена жаху й трагізму картина, яку поет зумів, можна сказати, більш-менш майстерно, без зайвих «коментарів» і описів, умістити всього у чотирьох віршованих рядках:

Сестра-діва й мати, обидві з розпусти,

В манатті край грудей тримали дітей,

Де глянь -- неохайство, і стіни лиш пусті!

Од злой лиховані, несвітських хистей. (126--127)

Нетяг у повній розгубленості, його охоплює відчай і обурення. Складний душевний стан героя П. Білецький-Носенко розкриває надзвичайно лаконічно, але виразно -- за допомогою лише єдиної емоційно-гіперболізованої метафори фольклорного походження: «Взбурлило всю крів!»

Зображені в реалістичному освітленні, яке чітко пробивається крізь загальну романтичну оболонку всього твору, ртавши на шлях блуду, мати й дочка повністю занехаяли батьківське господарство (навіть зник кудись «горливий собака» -- деталь, але характерна); вони сидять голодні й обідрані в пустій і холодній хаті. Поет не розкриває справжніх причин, які привели їх до такого становища. Він говорить тільки про їхню аморальність, «злу лиховань» і засуджує їх з морально-етичних позицій ліберального просвітительства. Але об'єктивно змальована картина, хотів того чи не хотів автор, набувала соціального звучання, наштовхувала читача на конкретні асоціації з тогочасною дійсністю [4, 152].

Соціально-побутовий конфлікт балади виявився і в іншому аспекті реалістичного плану -- магічній силі «золотого мішка», який врешті призводить (як і в баладі І. Франка) реальних персонажів до злочину, що засуджується й самим її. Білецьким-Носенком. Але тут уже з'являється і «нечиста сила» з арсеналу народних вірувань. Реальне, таким чином, знову «змішується» з ірреальним. Побачивши червінці, «матуся, кликнувши се біса яа поміч, та ніж йому в бік утяла по черен». І далі поет повністю переводить оповідь у «площину» романтичної «страшної» балади, деталізуючи й конкретизуючи картину кривавої розправи. Перед читачем постає сповнена нарочито оголеного натуралізму сцена в дусі німецької «страшної» балади:

Клекоче, б'є з серця родимая крів,

і мати з дочкою тащать його в рів,

Коню прив'язавши Нетяга за ноги;

Ось так його душу зажерли небоги!

Здалось їм -- ще стогне, іще не о дуб,

І знову мордують бідашного труп. (127)

Отже, в баладі «Нетяг» порівняно, приміром, з «Ївгою», «страшне», фантастичне подано в поєднанні із звичайним, в елементами реальної дійсності. Більше того, тут спостерігаємо і критичні ноти, і натяки соціального характеру. «Нетяг» .-- це романтична соціально-побутового плану балада з помітним використанням морального і художнього досвіду народу, мотивів і поетики фольклору. Поетичний рівень обробки П. Білецького-Носенка порівняно з «Ївгою» та іншими його баладними творами, можливо, місцями навіть дещо вищий, та й написана вона вже не ямбом, а чотиристопним амфібрахієм з системою римування: аа бвбв (до речі, в ній авторові вже пощастило загалом уникнути й бурлескної традиції; а окремі бурлескно-лексичні звороти часом використані ним як своєрідний художній засіб з метою увиразнення, приміром, негативної характеристики матері і сестри Нетяга, над трупом якого вони вчинили справжнє знущання («ось так його душу зажерли небоги!»), але в цілому, звичайно, поетичний рівень балади досить скромний.

Близькою до «Нетяга» за своїм «земним» спрямуванням є й балада П. Білецького-Носенка «Отцегубці», сюжет якої, здається, «не зовсім оригінальний, але побудований на зовсім реальному соціальному матеріалі, що розкриває силу «презренного» металу. Гонитва за грішми, за багатством призводить до злочину, до трагізму (за гроші батька вбиває син, а його живим замуровує у підземелля також рідний син)». Справді, можна погодитись з дослідником у тому, що в даному випадку П. Білецький-Носенко запозичив сюжет із світової баладної скарбниці або опрацював оригінальний сюжет. У всякому разі, не вдалося виявити у зібраннях фольклорних матеріалів (ні в українських, ні в російських, частково і в зарубіжних) подібного, зразу скажемо, складного для романтичної балади сюжетного мотиву. Характеризуючи ранню романтичну баладу, Г. Нудьга відзначає, що герої й події тут «беруться переважно з побутової сфери, і виставляються на перший план не так персонажі, як самі надзвичайні події. Ні історії, як складалася доля героя, ні опису перепетій, що призвели до трагічної події, як правило, в баладі не знаходимо. Трагічна чи драматична подія заступає все, і тому не раз навіть виклад подається в неозначеній формі: «вбито... затягнено в жито», «рученьки покрито» і т. ін. Тільки в деяких баладах Білецького-Носенка («Отцегубці»), М. Костомарова («Пан Шульпіка»), Л. Боровиковського («Вивідка» та ін.) подається мотивація вчинку, і то коротко. Загалом же мотиви, якими керуються герої, більше розкриваються у ситуаціях, у вчинках. Балада в основному акцентує дію, а не описи. Психологічні настрої героїв подаються також переважно крупним планом, без деталізації, як буває в поемах» [4, 154].

Балада «Отцегубці», порівняно з іншими баладами П. Білецького-Носенка (крім «Ївги»), дещо більша за обсягом (вона складається з п'ятнадцяти восьмирядкових строф, «Могила відьми» -- з шістнадцяти чотирирядкових строф, «Нетяг» -- з дванадцяти шестирядкових строф). Звичайно, це формальний момент, ми наголошуємо на ньому тільки тому, що поет «веде» розповідь у своїй баладі «Отцегубці» дещо складнішим шляхом, ніж в інших, вдаючись до різного роду сюжетних колізій, авторських відступів, хоча органічно й пов'язаних із основним рухом сюжету.

Побудована балада, як відзначалось, на реальному соціальному грунті і була першою баладою доби раннього романтизму (баладу М. Костомарова «Пан Шульпіка» не беремо зараз до уваги, оскільки вона написана значно пізніше в 1837-38 роках). Реальне в «Отцегубцях» певною мірою ще «змішується» з ірреальним, але, порівняно з «Heтягом», вже домінує над ірреальним; реалістичні риси виступають на перший план, особливо в зображенні персонажів. Головна дійова особа балади -- не з демократичного середовища, не з народних низів, як це було в інших баладах. Сова -- багатий вельможний пан, у якого «мурований із баштами будинок», «жив бучно, був багат» та й «золота у скриньці» мав чимало. Автор поступово розкриває огидні риси його характеру -- лютість, зажерливість, скупість, користолюбство; заради багатства, грошей він здатний на все. «Несита сребролюб'я хисть» приводить його до жорстокого злочину -- він поховав живим хворого батька:

Вже двадцять літ од світлої неділі,

Як ізверг-син мене отак скував,

Узяв недужого мене з постілі

Да в льох сирий під баштой заховав;

Я чув, по мні задзвонили дзвони

І клір попів одправив похорони:

Син ніс у склепи мертвеця

Чужого, за свого отця. (134)

Але всі ці двадцять років Сова не мав душевного спокою («нудні слова його якісь ниділи сумно тоскні, все ссали нутр, як гробаки незностні»), навіть на весіллі дочки «Сові було якось все нудно й сумно». «Такий важкий злочинця льос!» -- робить дидактичний висновок автор.

Зовсім випадково почув про неймовірні страждання живцем похованого добрий пан Буйное -- тутешній суддя, який відзначався справедливістю і змальований автором з щирою симпатією.

Відходячи від головного конфлікту, П. Білецький-Носенко вдається до ретроспективного «прийому» (не властивого загалом для жанру балади з її відтіненням переважно кульмінаційних ланок сюжетної розповіді) -- характеристики Буйноса, що колись був сміливим відважним воїном («Він бив ляхів, не раз жахав ординців»). Взагалі цим прийомом -- ретроспективним описом подій -- П. Білецький-Носенко користується і в інших місцях балади, зокрема в сцені зустрічі з сином Сови, який страждає, мучиться, кляпе батька, викликаючи спочатку симпатії читача до себе і непривабливе ставлення до Сови. Коли ж Буйное запропонував скарати у «гродському суді» «отцегубця» Сову, то виявилось, що й замурований живцем у підземелля батько Сови теж не без гріха; він вчинив кривавий злочин: керуючись тими ж мотивами (ненаситна пристрасть до грошей), «ніж встромив в отця». Незвичайний кульмінаційний момент наступив: злочинець кінчає життя самогубством, а «суддя, як довг його звелів, узяв Сову, на казнь судив».


Страница:  1   2 

курсовая работаБалади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму скачать курсовая работа "Балади П. Білецького-Носенка як явище українського преромантизму" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов