Організація та розвиток інфраструктури підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Суть і значення інфраструктури діяльності підприємства

1.1 Поняття, види і значення інфраструктури підприємства

1.2 Система технічного обслуговування інфраструктури

Розділ ІІ. Основні напрями і ефективність розвитку інфраструктури підприємства

2.1 Забезпечення виробництвом технологічним оснащенням інфраструктури підприємства

2.2 Логістична система інфраструктури підприємства та її проблеми

2.3 Оцінка ефективності організаційної системи виробництва

Розділ ІІІ. Визначення проблем та шляхів відтворення інфраструктури

3.1 Проблеми організації інфраструктури на підприємствах України

3.2 Відтворення та розвиток інфраструктури підприємства

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ринкові економічні процеси останніх років змусили підприємства України переглянути свою політику щодо ефективності використання всіх наявних ресурсів з метою найшвидшого вирішення проблем конкурентоздатності та економічної стабільності та покращення інфраструктури підприємства

Інфраструктурний комплекс підприємств необхідно розглядати як сукупність функціонально взаємопов'язаних організацій та інституцій (матеріально-технічного, інституціонального, економічного, соціально-культурного характеру), що забезпечують процеси реалізації, регулювання, організації, взаємодії та управління в процесі функціонування товарного ринку. Вихідним положенням дисертаційного дослідження є розгляд інфраструктурного комплексу споживчого ринку як відкритої системи, що володіє ознаками самоорганізації, наявність єдиної мети, ієрархічність побудови, великі розміри комплексу, складність поводження.

Актуальність теми - результативність господарської діяльності підприємства що визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Кожне підприємство становить не лише складну виробничо-економічну, а й не менш складну соціальну систему. На результативність діяльності підприємства помітно впливають соціально-культурні чинники зовнішнього середовища. Тому сучасні підприємства об'єктивно мусять спрямовувати певну частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем соціального характеру.

Головні аспекти інфраструктури розвитку підприємства мають бути узгоджені з відповідними планами. Які пов'язані з тим, що чимало соціальних проблем за своїм значенням і можливостями розв'язання виходять за межі окремого підприємства.

Метою курсової роботи є визначення інфраструктури підприємства на рівні організації виробництва та функції, які вона виконує. А також характеристика сучасних тенденцій її відтворення і розвитку.

Завданням роботи є визначення центрального поняття інфраструктури підприємства у складі обслуговуючої системи організації виробництва.

Об'єктом - виступає виробництво та організація допоміжних, процеси обслуговування, а саме характеристика інфраструктури підприємства.

Предметом - інфраструктура підприємства, як складник цілого підприємства.

У першому розділі обґрунтовано теоретичну частину поняття інфраструктури підприємства, її видів та систему технічного обслуговування.

Другий розділ містить основні напрямки та ефективність розвитку інфраструктури підприємства, а також логістичну систему інфраструктури.

Третій розділ побудований на проблемі та її шляхів вирішення, а також відтворення інфраструктури підприємства.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох взаємозв'язаних та обґрунтованих розділів, висновку та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

організаційний інфраструктура підприємство

1.1 Поняття, види і значення інфраструктури підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. ~ нижче, під та struktura -- побудова, розташування) -- це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства -- це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури. Виробнича інфраструктура підприємства -- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

-- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

-- допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

-- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо. (Рис 1.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Елементи інфраструктури підприємства

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Підприємство -- це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві е одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність. Пряма соціальна дія для підприємства знаходить своє відображення у формуванні соціальної інфраструктури підприємства.

Соціальна інфраструктура -- це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з підрозділів громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом. [2, 224]

Організація та стан інфраструктури суттєво впливають на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 /о всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств. [6, с. 294]

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому [12, с. 113].

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

1.2 Система технічного обслуговування інфраструктури

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

? ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

? забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

? переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

? забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

складування і зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів. [6, с. 283]



Рис. 12.2 Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства

Машини та устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт -- це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію й децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування -- персонал ремонтно-механічного цеху.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці. [6, с. 285]

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25--30%, у серійному -- 10--15%, а в дрібносерійному та одиничному -- близько 5% вартості устаткування.

Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб. Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований (відновлений) інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент. [6, с. 286]

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. [6, с. 288]

Основними завданнями транспортного господарства є: швидке і безперебійне пересування предметів праці, палива та готової продукції відповідно до вимог виробничого процесу; ефективне використання транспортних засобів і праці транспортних робітників; механізація й автоматизація транспортних і вантажно-розвантажувальних операцій; зниження собівартості транспортних операцій; забезпечення суворої узгодженості технологічних і транспортних операцій; постійне підтримування транспортних засобів у робочому стані.

Актуальними завданнями транспортного господарства є координація роботи промислового транспорту з магістральним залізничним, водяним, автомобільним транспортом, широкий розвиток контейнерних і пакетних перевезень вантажів.

Виконання поставлених завдань залежить від правильної організації транспортного господарства, чіткого планування роботи транспорту, обґрунтованого вибору транспортних засобів, підвищення рівня механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт. [2, с. 265]

Сучасне машинобудівне виробництво пов'язане зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пара, стиснуте повітря, гаряча вода) та забезпеченням системами зв'язку.

Завданнями енергетичного господарства є: постійне забезпечення підприємства, його підрозділів та робочих місць усіма видами енергії за встановленими параметрами; проведення заходів, спрямованих на економію та ефективне використання енергії та всіх видів палива; монтаж і організація експлуатації енергетичного устаткування; технічне обслуговування та ремонт енергоустаткування; здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж; підвищення енергоозброєності праці; здійснення заходів щодо вдосконалювання та розвитку енергогосподарства. [2, с. 252]

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Забезпечення виробництвом технологічним оснащенням інфраструктури підприємства

Система забезпечення виробництва технологічним оснащенням й інструментом -- це сукупність відділів і цехів, що опікуються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом і відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і видачею у цехи й на робочі місця. Головним складником цієї системи є інструментальне господарство підприємства.

Поняття технологічного оснащення поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, штампи, моделі, різні види пристосувань та ін.

Мета функціонування інструментального господарства підприємства -- організація стабільного забезпечення цехів, дільниць і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості й асортименті за мінімальних затрат на його проектування, придбання (або виготовлення), зберігання, експлуатацію, ремонт, відновлення й утилізацію.

До організації робіт із забезпечення виробництва технологічним оснащенням входять:

- технологічний контроль конструкторської документації на предмет технологічності конструкції, міжвидової та внутрішньовидової уніфікації виробів, їхніх складових частин і конструктивних елементів (лінійні розміри, радіуси, фаски, різьби, матеріали, покриття та ін.); [11, с .92]

- спрощення кінематичної схеми виробу

- розвиток предметної і технологічної спеціалізації та кооперації виробництва;

- типізація технологічних процесів;

- уніфікація технологічного оснащення й конструктивних елементів;

- розрахунок потреби в різних видах інструментів і оснащення;

- розрахунок запасів інструменту (експлуатаційного фонду; розташованого у центральному інструментальному складі, та ін.);

- проектування приміщень технічних засобів й організаційних проектів для зберігання та постачання оснащення на робочі місця;

- проектування і виготовлення спеціального оснащення;

- проведення маркетингових досліджень і складання контрактів на придбання технологічного оснащення від зовнішніх виробників і організацію її постачання на підприємство; [10, с. 301 ]

Рис 2.1 Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства

На підприємствах може одночасно використовуватися кілька тисяч найменувань і видів технологічного оснащення й інструменту. Тому організаційна структура інструментального господарства може бути дуже різноманітною. На більшості підприємств створюють загальнозаводські та цехові органи інструментального господарства.

До загальнозаводських органів належать:

- інструментальні цехи;

- майстерні та бази з відновлення інструменту й оснащення;

- центральний інструментальний склад (ЦІС);

- заточувальні майстерні (загальнозаводські);

- інструментальний відділ, який виконує планово-диспетчерські функції, функції планування й організації інструментального господарства. Керує відділом заступник головного інженера або головного технолога підприємства. [10, с. 303]

До цехових органів інструментального господарства належать:

- інструментально-роздавальні комори (ІРК), які безпосередньо забезпечують робочі місця інструментами й оснащенням, зберігають їхній обіговий фонд і передають до центрального складу зношений інструмент;

- дільниці (відділення) із заточування і поточного ремонту оснащення та інструменту.

На рис. 14.3 зображено схему обігу інструменту й оснащення на підприємстві.

Потреба підприємства в кожному виді оснащення на плановий період (h ), од. обчислюється за формулою:

hо.п = hо.в +(hо.н - hо.ф) (2.1)

де hо.в -- затрати оснащення на виконання виробничої програми за плановий період; hо.н -- нормативний запас оборотного фонду на початок планового періоду (року); hо.ф -- фактична його величина на початок планового періоду (року).



Рис 2.2 Схема внутрішньозаводського обігу оснащення

Позначення: 1 -- нове покупне; 2 -- виготовлене в інструментальних цехах; 3 -- відновлене; 4 -- нове і відновлене; 5 і 7 -- зношене; 6 -- нове і відновлене; 8 та 10 -- затуплене; 9 і 11 -- загострене.

Для масового й великосерійного виробництва затрати реального інструменту для виконання виробничої програми визначають за формулою

(2.3)

де

(2.4)

тут N -- обсяг виробничої програми або планова кількість виробів, які треба обробити, од.; t_m -- машинний час оброблення одного виробу (виконання однієї операції), од. часу; і -- кількість інструментів, які одночасно використовуються для оброблення одного виробу на одному робочому місці, од.; Т_зн -- машинний час роботи інструменту до повної зношеності (норма зношеності), од. часу; L -- величина допустимого затуплення різального інструменту, мм; І -- середня товщина шару, що сточується інструментом між двома загостреннями, мм; t_cm -- тривалість однієї стадії роботи інструменту між двома загостреннями (називається "стійкість інструменту"), од. часу; к -- коефіцієнт передчасного виходу інструменту з ладу (дорівнює 0,02...0,05). [10, 303 - 305]

Інколи для визначення затрат оснащення у виконанні виробничої програми використовують розрахунок за нормами затрат. Під нормою затрат оснащення розуміють його кількість, що зношується у виконанні визначеного обсягу робіт. Ці норми визначають для кожного типорозміру оснащення.

Визначивши загальну (річну) потребу в технологічному оснащенні, планово-диспетчерське бюро інструментального відділу постійно виконує ще одну важливу функцію -- поточне регулювання запасів інструменту та оснащення. Справа в тому, що потрібне оснащення постачається на підприємство не за раз, а частинами. Тому за кожним видом інструменту й оснащення необхідно розрахувати:

- експлуатаційний і обліковий фонд оснащення цеху;

- експлуатаційний та обліковий фонд оснащення (й інструменту) підприємства.

Експлуатаційний фонд оснащення цеху (h_експі) в і-му виді інструменту (оснащення) визначається як сума інструменту на робочих місцях (h_рмі), в загострюванні й ремонті (h_зрі), тобто

(2.5)

де h _t -- кількість і-го виду інструменту (оснащення) на робочих місцях, од.; h _t -- кількість інструменту (оснащення) і-го виду, що знаходиться у загостренні та ремонті, од.; t_1і -- період доставки і-го виду інструменту на робочі місця, од. часу; t_2i -- період знімання інструменту з устаткування (верстатів), од. часу; п_і -- кількість інструменту і-го виду, що одночасно використовується на всіх робочих місцях цеху, од.; т_і -- чисельність робочих місць, на яких одночасно застосовується інструмент даного і-го виду, од.; k -- коефіцієнт страхового запасу інструменту і-го виду на робочих місцях; t_3i -- час, що витрачається на загострення і ремонт оснащення (й інструменту) і-го виду, од. часу. Основні напрями вдосконалення інструментального господарства та підвищення його ефективності функціонування як складової інфраструктури підприємства:

У галузі проектування продукції і технології її виробництва -- це спрощення конструкції (структури) продукції, її уніфікація та стандартизація; типізація технологічних процесів: контроль технологічності конструкції; використання в проектуванні наукових підходів і методів оптимізації.

У галузі проектування й виготовлення технологічного оснащення та інструменту -- це уніфікація і стандартизація оснащення її складових частин і конструктивних елементів; використання систем автоматизованого проектування на основі класифікації й кодування оснащення; скорочення тривалості розроблення та виготовлення оснащення.

У галузі організації менеджменту -- використання наукових підходів і методів маркетингових досліджень, виявлення конструктивних переваг підприємства; вдосконалення обліку, контролю, аналізу та мотивації робіт.

У галузі експлуатації, ремонту й поновлення оснащення -- забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу та інструментально-роздавальних комор; організація ефективного забезпечення робочих місць високоякісним оснащенням й інструментом сучасних зразків; організація централізованої системи загострення інструменту; посилення технологічного нагляду, впорядкування нормативного господарства, поліпшення оперативного та поточного обліку і лімітів затрат, а також ефективності ремонту й оновлення оснащення та інструменту. Отже, одним із головних чинників виробничого процесу, яка є складовою інфраструктури підприємства є забезпечення виробництва технологічним оснащенням та інструментом підприємства.

2.2 Логістична система інфраструктури підприємства та її проблеми

Механізм управління інфраструктурою підприємств, на сьогоднішній день, є найменш дослідженою проблемою в галузі логістики. З погляду Є.В. Крикавського логістична інфраструктура підприємства - це сукупність елементів, що виконують важливі логістичні завдання і забезпечують здійснення логістичних процесів.

Логістичні процеси, які протікають на підприємствах - продаж, закупка, виробництво, надання певних послуг, збут, транспортування, а також логістичні операції - розвантаження, навантаження, складування та ін., дуже тісно пов'язані з елементами інфраструктури.

Логістичну інфраструктуру слід класифікувати на: внутрішню логістичну інфраструктуру підприємства та зовнішню логістичну інфраструктуру підприємства. (Додаток 1).

Перш ніж визначити проблеми, правильно буде розкрити сутність поняття "управління логістичною інфраструктурою". Так, під управлінням логістичною інфраструктурою підприємства будемо розуміти процес приведення інфраструктури підприємства до стану рівноваги або досягнення цілей по ефективному забезпеченню та обслуговуванню логістичних процесів та операцій на підприємстві. Зрозуміло, що досягнення стану рівноваги інфраструктури, достатньо складна задача при вирішенні якої виникають проблеми, з якими дуже часто стикаються підприємства, через які зменшується ефективність логістичної інфраструктури, гальмується виконання основних завдань, які ставить перед собою підприємство, наслідком чого є значні непотрібні витрати коштів і часу.

В системі управління логістичною інфраструктурою виділяє наступні питання, які підлягають рішенню [3, с . 273]:

- загальні питання управління логістичною інфраструктурою ( парк власного рухомого

- складу, ремонт та експлуатація обладнання, складські споруди, складське обладнання

- управління власним транспортним господарством (диспетчерські служби, підрозділи по плануванню сполучень руху та ін.).

Внутрішню логістичну інфраструктуру промислового підприємства, яка буде мати в наявності практично всі елементи логістичної інфраструктури, необхідні для обслуговування всіх логістичних процесів і операцій пов'язаних з певним матеріальним потоком необхідно розглядати, як внутрішню, так і зовнішню, стосовно логістичної системи. Тому і система управління логістичною інфраструктурою прийме інший вигляд (Додаток 2).

Так, загальну систему управління логістичною інфраструктурою підприємств розглянемо, як сукупність двох підсистем, які мають певні зв'язки та відношення між собою:

1. підсистема зовнішнього управління логістичною інфраструктурою підприємств( парк рухомого складу, ремонт та експлуатація обладнання, складські споруди, складське обладнання та інші забезпечуючи засоби та споруди, які не входять до внутрішнього середовища логістичної системи, що досліджується, на протязі всього логістичного ланцюга);

2. підсистема внутрішнього управління логістичною інфраструктурою підприємства, що досліджується (власне транспортне господарство, складське господарство, пакувальні служби, обладнання, підрозділи по обслуговуванню логістичних процесів та інше, що є внутрішнім середовищем логістичної системи). [3, с. 274-276]

Система управління логістичною інфраструктурою підприємств ставить перед собою наступні задачі:

- вибір альтернатив стратегії розвитку логістичної інфраструктури;

- розрахунки показників ефективності елементів логістичної інфраструктури;

- розподіл функцій, обов'язків, відповідальності працівників, які займаються обслуговуванням логістичних процесів та операцій;

- мотивація до праці, підвищення кваліфікації персоналу, перенавчання;

- розробка норм та нормативів праці та матеріально - технічного розвитку;

- утворення інформаційної інфраструктури;

- зменшення витрат на обслуговування матеріального потоку;

- наскрізне планування та контроль всіх учасників логістичного ланцюга.

На сьогоднішній день, складність в реалізації вище зазначених завдань пов'язана з виникненням проблем в системі управління логістичною інфраструктурою, на які більшість підприємств не зважають уваги. Виникнення цих проблем впливає на зниження конкурентоспроможності та ефективність підприємства в цілому. [13, с. 79]

Так, однією з типових проблем є проблема розташування елементів інфраструктури. Є дві прояви цієї проблеми, по - перше, більшість підприємств не мають в своїй внутрішній інфраструктурі деяких елементів, наприклад: відсутність власного складу та засобів механізації, транспортного парку та ін., тому підприємства починають взаємодіяти з іншими організаціями, компаніями, які можуть надати всі необхідні послуги в обслуговуванні логістичних процесів і операцій, розташування яких, дуже часто економічно не вигідно для підприємства; по - друге, підприємства можуть мати у своєї власній структурі всі вище перераховані елементи інфраструктури, але ці елементи (склади, транспортні підприємства та ін.), також, розташовані географічно невигідно, звідси збільшення витрат часу і фінансових коштів підприємства в цілому. І в першому, і другому випадку, ми стикаємося з проблемою розташування, рішення якої має довгостроковий характер. Вигідне розташування - ще не гарант успішного бізнесу, але є його необхідна умова.

Починаючи формувати логістичну інфраструктуру, необхідно визначити кількість та місцезнаходження кожного типу підрозділу (об'єктів), необхідних для виконання логістичних функцій. Крім того, потрібно встановити, скільки та яких запасів необхідно мати на кожному об'єкті та де розташовувати замовлення клієнтів на постачання. [1, с. 345].

При виборі місць розташування елементів логістичної інфраструктури необхідно, враховувати наступні фактори:

- місце розміщення замовників (розташування поблизу до користувачів зменшить витрати та тривалість перевезення);

- місце розміщення постачальників та матеріалів ( для виробників вигідно розташовуватися біля постачальників матеріалів та місць добичі сировини);

- культура (при розміщенні свого бізнесу необхідно враховувати культурні цінності, закони, спосіб життя тієї території на якої планується розташування);

- відношення органів влади та їх плани (ознайомлення з особливостями законодавчої бази та врахувати можливість місцевих інвестувань);

- прямі та непрямі витрати (врахування особливостей місцевих податків, пенсійні та соціальні відрахування, відсоток заробітної платні у регіоні, постійно контролювати власний фінансовий стан);

- відношення суспільності (врахування різних відношень суспільності до досягнень колективу, до методів щодо забезпеченості високої продуктивності праці);

- операції (вибір тенденцій прийняття рішень щодо виконання операцій з урахуванням місцевих умов або впровадження своїх правил виконання робіт для полегшення контролю та збільшення продуктивності);

- транспортна доступність місцевості (аналіз території за оснащеністю видами транспорту, від якого залежить доступність як і для власного персоналу, так і для клієнтів);

- конкуренти (дослідження та аналіз конкурентів, число, розташування, особливості ведення бізнесу);

- ситуація на місцевому ринку праці (аналіз ринку праці: чисельність працівників, їх кваліфікація, продуктивність) та ін. [1, с. 350]

Врахування вище перерахованих факторів, ще не говорить про повне рішення цієї проблеми; рішення задач розміщення та отримання оптимального варіанта розташування елементів логістичної інфраструктури, неможливе без застосування математичних та евристичних методів.

Друга проблема управління логістичною інфраструктурою - це неефективне використання основних засобів підприємства (будов, споруд, обладнання), слідством якої є збільшення витрат підприємства. Основними причинами виникнення цієї проблеми є: непропорційне співвідношення між робочою силою та основними фондами, простої обладнання, не інтенсивне використання обладнання, не раціональне використання виробничої площі, зменшення фондовіддачі основних фондів та інші.

Третя проблема, яку слід відзначити, це - висока вартість обладнання та технологічних засобів елементів інфраструктури. Як стверджують, професіонали, витрати на оснащення занадто великі, тому рекомендується основні фінансові потоки спрямовувати в необхідні об'єкти та засоби [4, с. 393].

На сьогоднішній день, для зайняття конкурентноспроможного місця на ринку певної продукції та послуг, потрібно дуже швидко реагувати на всі зміни та вимоги користувачів. Часто, для поліпшення діяльності підприємства, приходиться постійно удосконалювати, а в деяких випадках, повністю змінювати традиційні технології та методику виконання логістичних функцій. Ці зміни супроводжуються значними витратами на модернізацію обладнання та закупку нових необхідних технологічних засобів елементів інфраструктури. Сьогодні, коли логістика починає розвиватися з більшою швидкістю, розширяються зовнішньо - економічні зв'язки, а завдяки цьому починає розцвітати і бізнес, підприємства все більше потребують різних видів обслуговування, наприклад: транспортного, складського, інформаційного. Зрозуміло, що для підприємства, з точці зору бізнес - інтересів, вигідно в своєї інфраструктурі мати всі ці обслуговуючи підсистеми, але це занадто дорого, та і вимоги щодо їх функціонування занадто високі.

Четверта проблема, стосується професійної підготовки кадрів, які займаються управлінням логістичною інфраструктурою, методам їх роботи, оснащенням сучасними технологічними засобами та обладнанням, способів управління інфраструктурою. Проблема професійних кадрів, а точніше проблема нестачі професійних логістичних кадрів, дійсно актуальна для підприємств, які вирішили будувати свою діяльність, використовуючи логістичний підхід. Це пов'язано з тим, що в нашій країні логістика ще тільки починає розвиватися, тому більшість фахівців, ще не зовсім розуміють деяких завдань, функцій логістики та своїх обов'язків.

Остання з проблем, на яку слід привернути увагу - це низький рівень організації інформаційної інфраструктури підприємств, відсутність інтегрованого інформаційного центру продовж всього логістичного ланцюга. На ефективність функціонування всіх ланок логістичного ланцюга впливає характер інформації, яка надходить до всіх учасників та час її перетворення.

Після проведеного аналізу основних проблем, які виникають на підприємствах при управлінні логістичною інфраструктурою, розглянемо методи, завдяки яким рекомендується вирішувати ці проблеми:

1. Моделювання процесів розташування елементів логістичної інфраструктури. Елементи інфраструктури повинні бути розташовані таким чином, щоб витрати на їх використання були максимально низькими. Для рішення задач на розміщення можливо використовувати два підходи: на основі безконечного числа варіантів та на основі реально доступних варіантів [13, с. 77]. Перший підхід характеризується створення моделі розташування на основі нескінченного числа, можливо за допомогою: методу знаходження центру тяжіння (пошук компромісу між витратами на постачання матеріалів та витратами на їх розподіл) та модифікації методу знаходження центру тяжіння ( використання фактично дорожніх відстаней, а не координат). Для реалізації цього підходу не потрібна велика кількість вихідних даних, але його недоліком є складність отримання достовірних даних щодо проведення точних розрахунків, тому знайдене оптимальне рішення може бути не зовсім практично.

Другій підхід, на основі реально доступних варіантів, передбачає існування невеликого числа реально можливих місць, та вибір серед них най оптимального

2. Вдосконалення системи управління і контролю над фондами і активами підприємства, з метою зменшення виробничих витрат на експлуатацію обладнання продовж всього життєвого циклу.

3. Розподіл стратегічних основних фондів. Розподіл обладнання виходячи з потреб виробництва. Впровадження методів внутрішніх розрахунків (АВС аналізу): площі, кількості засобів механізації, кількості робітників та ін. Звідси, збільшиться продуктивність основних засобів підприємства, зменшиться вірогідність неефективного використання елементів інфраструктури.

4. Зменшення витрат підприємства за рахунок оренди, а не купівлі деяких будов, споруд, обладнання або придбання їх в кредит.

5. Комплексне планування технічного обслуговування та проведення запобіжних заходів, щодо ремонтування та модернізації основних засобів підприємства.

6. Розробка нових більш ефективних моделей інтегрованої логістичної інфраструктури підприємств, використовуючи новітні інформаційні технології. Створення наскрізної моделі логістичної інфраструктури підприємств, яка дозволить об'єднати в єдину систему логістичні процеси та операції, створити єдиний логістичний центр на протязі всього логістичного ланцюга. [13, с. 99-101]

2.3 Оцінка ефективності організаційної системи виробництва

Зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі та на підприємстві, призводять до необхідності вдосконалювати організацію виробництва для підвищення ефективності виробничих систем. Результати такого вдосконалення оцінюються визначенням економічного ефекту.

Для розрахунку економічної ефективності розвитку організації виробництва необхідно:

- визначити джерела формування ефекту;

- вибрати об'єкт для порівняння;

- розрахувати ефект за кожним джерелом;

- визначити сумарний економічний ефект;

- розрахувати затрати на здійснення організаційних заходів;

- визначити економічну ефективність.

Оцінка ефективності ґрунтується на порівнянні показників, тому для кожного організаційного заходу необхідно підібрати об'єкт для порівняння. Можливі такі варіанти порівнянь: порівняння з фактичним станом до впровадження заходу; порівняння з альтернативним заходом; порівняння з аналогічною ситуацією на іншому підприємстві; порівняння з нормативом організації виробництва. [10, с. 336]

Економічний ефект розраховується за кожним джерелом ефективності за трьома групами факторів: тих, що визначаються вартісними показниками (собівартість, прибуток тощо); тих, що визначаються невартісними кількісними показниками, які можна виразити в грошах (обсяг виконаних робіт, простоювання обладнання) та тих, що не можна виразити вартісними і кількісними показниками (утомлюваність, небезпечність).

Після визначення економічного ефекту за кожним джерелом ефективності розраховується підсумковий ефект.

Важливим етапом визначення економічної ефективності заходів щодо вдосконалення організації виробництва є розрахунок витрат на їх реалізацію. Тут варто враховувати всі затрати, пов'язані зі змінами: матеріальні, трудові, затрати на закупівлю спеціального оснащення чи обладнання тощо.

Економічна ефективність організаційного заходу визначається відношенням отриманого чи очікуваного ефекту до завданих при цьому затрат. Розрахований показник ефективності порівнюється з нормативним чи іншим аналогічним показником, вибраним для порівняння, і робляться відповідні висновки.

Оцінка економічної ефективності організації виробництва ґрунтується на загальній теорії економічної ефективності виробництва і пов'язана з низкою складностей, які полягають у такому. [10, с. 337]

Більшість організаційних заходів є комплексними і мають відношення до виконавців, знарядь і предметів праці. Вони здійснюються одночасно і тісно пов'язані з іншими організаційними, технічними й управлінськими впливами. За змістом організаційна діяльність охоплює: вдосконалення виробничої структури; впровадження прогресивних форм і методів організації виробництва; організаційне забезпечення якості продукції та інші заходи, які взаємодіють і тісно переплітаються між собою, що суттєво ускладнює процес організації і виділення ефекту від того чи іншого організаційного заходу.

На відміну від ефективності технічних заходів, які здебільшого швидко проявляються і є локальними, ефективність удосконалення організації виробництва проявляється через порівняно тривалий час, впливає на кілька виробничих ланок і тому може бути виявленою лише опосередковано. Залежно від джерел утворення результати організаційної діяльності класифікуються за такими напрямами: вдосконалення використання засобів праці; вдосконалення використання трудових ресурсів; вдосконалення організації виробничої системи; підвищення якості продукції; підвищення гнучкості виробництва.

Ефект, що виникає в удосконаленні організації виробництва, зумовлений появою принципово нових властивостей системи, що сприяють росту прибутковості організації за рахунок підвищення вірогідності досягнення окреслених цілей.

Економічний ефект від підвищення якості продукції утворюється за рахунок можливості збільшення випуску високоякісної продукції та зниження втрат від браку.

Підвищення гнучкості виробництва створює економічний ефект за рахунок скорочення часу на переналагодження обладнання, пролежування деталей, повнішого завантаження обладнання і робітників.

Специфічний характер прояву ефекту потребує і спеціальних методів його визначення. Якщо ефект прямо відлунюється на зміні техніко-економічних показників, він визначається прямим розрахунком.

Економічний ефект від впровадження конкретних заходів щодо вдосконалення організації виробництва, залежно від джерел економії, може визначатись у вартісних чи натуральних показниках (скорочення втрат робочого часу, повніше використання виробничих потужностей, скорочення втрат від рекламацій тощо)

Загальний економічний ефект можна розрахувати за формулою:

(2.6)

де С_о -- затрати на виробництво продукції до реалізації організаційного заходу, грн; С₁ -- затрати на виробництво продукції після реалізації організаційного заходу, грн; Е_н -- нормативний коефіцієнт економічної ефективності; К --- затрати на здійснення організаційного заходу, грн.

Економічний ефект від удосконалення організації виробництва є основною частиною ефекту від інтенсивних факторів розвитку, яку можна виділити з використанням прямих і опосередкованих зіставлень, експертних оцінок спеціалістів тощо. Розглянемо один із методів оцінки можливостей росту обсягів виробництва за рахунок інтенсивних факторів. Приріст обсягів виробництва розділимо на три частини: приріст обсягів за рахунок інтенсивних факторів, за рахунок екстенсивних факторів і за рахунок одночасного використання обох факторів.

Приріст обсягу випуску продукції за рахунок раціонального використання основних виробничих фондів і матеріальної частини обігових засобів можна визначити таким чином.

Частина приросту продукції за рахунок інтенсивнішого використання основних виробничих фондів і матеріальної частини обігових засобів (ДP_і R_tl) визначається за формулою

(2.7)

де Q -- обсяг виробленої продукції в плановому (звітному) періоді, грн; Q_баз -- обсяг виробництва у базовому періоді, грн; Ф_о -- вартість основних виробничих фондів і матеріальної частини обігових засобів у плановому (звітному) періоді, грн; Ф_о.баз -- вартість основних виробничих фондів і матеріальної частини обігових засобів базового періоду, грн.

Частина приросту продукції, що досягається за рахунок екстенсивних факторів, тобто за рахунок збільшення основних фондів і матеріальної частини обігових засобів (P_flAR_t), визначається за формулою

(2.8)

Частина приросту продукції за рахунок одночасного збільшення вартості основних фондів, матеріальної частини обігових засобів та інтенсивного використання фондів (AP.AR_t) визначається за формулою

(2.9)

Варто зазначити, що в теорії організації виробництва питання економічної ефективності організаційних заходів, особливо визначення загальної економічної ефективності, ще недостатньо відпрацьовані і потребують подальшого розвитку. [10, с. 338 - 343]

Тому організація виробництва у системі інфраструктури посідає важливе місце, але потребує значної практичної бази.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ТА ШЛЯХІВ ВІДТВОРЕННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ

3.1 Проблеми організації виробничої інфраструктури на підприємствах України

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

низький рівень механізації та автоматизації;

низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства. Водночас, в зв'язку з цим і виникають проблеми раціональної організації виробничої інфраструктури.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, потрібно налагодити їх забезпечення та функціонування. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва так і виробничої інфраструктури.

Оскільки роль обслуговуючих підрозділів і служб у виробничому процесі істотно змінюється під впливом розвитку ринкових чинників і науково-технічного прогресу, то для раціональної організації технічного обслуговування необхідно передбачати і враховувати тенденції їх розвитку.

По-перше, реструктуризація підприємств, в результаті якої відбувається формування окремих спеціалізованих виробництв, зорієнтованих на індивідуалізований попит їх послуг. Світова практика організації технічного обслуговування ставлять під сумнів доцільність існування обслуговуючих і допоміжних господарств безпосередньо на великих промислових підприємствах.

На багатьох із них проти самостійного функціонування обслуговуючих і допоміжних виробництв висувають такі аргументи:

- низький рівень механізації й автоматизації робіт;

- слабка технічна база обслуговуючих підрозділів;

- гірші можливості у використанні прогресивних форм і методів організації технічного обслуговування,

- високі затрати і гірша якість як виконання допоміжно-обслуговувальних робіт, так і випуску продукції;

- висока частка допоміжних робітників порівняно із світовими стандартами.

На багатьох підприємствах нерідко чисельність допоміжних робітників досягає 50 % від загальної їх кількості. В той же час в індустріально-розвинутих країнах на аналогічних підприємствах:

- кількість допоміжних робітників вдвоє менша:

- надзвичайна роздробленість технічного обслуговування, що зумовлює значний розрив між механізацією основного і допоміжного виробництва;

- неповна завантаженість площ допоміжних виробництв і недостатнє використання їх потужностей, що приводить до дезорганізації функціональної діяльності цих підрозділів;

- розпорошеність основних і оборотних засобів, робочої сили, що впливає на зростання нераціональних затрат.

Тобто, це чинники, які свідчать про негативні наслідки функціонування технічного обслуговування безпосередньо на промислових підприємствах. Виходячи із цього, спостерігається тенденція до виконання функцій технічного обслуговування спеціалізованими невеликими підприємствами. Для прикладу. в США переважна частина робіт із обслуговування виконується спеціалізованими фірмами і на багатьох промислових підприємствах відсутні свої обслуговуючі господарства.

По-друге, відбуваються зміни в структурі самого технічного обслуговування, оскільки зростання технічного рівня основного виробництва виливає на зміст допоміжних робіт, підтягує їх до загального рівня і підвищує їх роль в процесі виробництва. Із ускладненням технологічних процесів розширюється сфера застосування праці допоміжних робітників і складність робі із обслуговування виробництва. В недалекому майбутньому істотно зміниться роль допоміжних і обслуговуючих функцій, які перейдуть в розряд визначальних. Це відповідно, вимагатиме зміни підходів до форм і методів організації технічного обслуговування і спонукатиме до появи нових професій із багатогранними функціями.