Удосконалення форм і методів підготовки кваліфікованих працівників в умовах становлення ринкової економіки

У рамках одного навчального центру можуть співіснувати програми підготовки найрізноманітнішого рівня. Існування різних рівнів підготовки можна спостерігати на прикладі системи ступінчастого навчання концерну «Крупп». Суть системи полягає в тому, що навчальний центр німецького концерну, виходячи з результатів прогнозування кваліфікаційної структури, проводить набір учнів на чотири ступені підготовки, що не є перехідними. Учнів одразу, залежно від їхніх здібностей і рівня попередньої підготовки, зараховують на той чи інший ступінь навчання. На першому ступені (25 % учнів) готуються напівкваліфіковані складальники, зварювальники та ін. Загальний термін навчання - до року, причому теоретична підготовка визнана недоцільною. На другому ступені (45 % учнів) готуються робітники основних професій (слюсарі, верстатники, електрики). Ці робітники можуть виконувати відносно самостійні функції, наприклад, з ремонту обладнання (термін навчання -- 2 роки). На третьому ступені (близько 20% учнів, термін навчання -- 2,5--3 роки) забезпечується досить високий рівень теоретичних знань. Випускники третього ступеня можуть працювати на дорогому спеціальному обладнанні, здійснювати контроль за його роботою. Тут готуються механіки, що можуть працювати з точними вимірювальними приладами, ремонтники електронного обладнання, електрики обладнання високої напруги та ін. На четвертому ступені (10% учнів) готуються висококваліфіковані робітники на рівні техніків, зокрема, налагоджувальники-програмісти. Термін підготовки точно не визначений (але не більше 3-х років), але індивідуалізований залежно від здібностей учнів.

Таким чином, ступінчаста система навчання максимально наближена до вимог виробництва. Разом з тим проводиться політика диференціювання робітників за заздалегідь визначеними рівнями кваліфікації.

Робочу силу розвинутих держав можна класифікувати за трьома основними категоріями: робітники вищої, середньої та низької кваліфікації.

Робітники вищої кваліфікації за рівнем професійних знань та індивідуальної майстерності посідають провідні позиції серед інших категорій робітників. Часто вони стають помічниками інженерів, техніків та наукових працівників у вдосконаленні та розвитку нових технологій практично в усіх галузях господарства.

Останніми десятиліттями спостерігається активне зростання питомої ваги робітників середньої кваліфікації з повною шкільною освітою і досить значне збільшення осіб із середньою спеціальною та вищою освітою, а також зменшення чисельності тих, хто не пройшов повного шкільного навчання.

Для контингенту осіб, які виконують у промисловості, будівництві, сільському господарстві і в сфері послуг роботи низької кваліфікації, типовими є невисокі показники освіти, що поступово зростають.

Таким чином, у розвинутих країнах світу склалися національні системи освіти, державного регулювання і підтримки в підготовці робітничих кадрів. Відбувається процес їх розвитку та інтернаціоналізації. Перевірений практикою прогресивний зарубіжний досвід слід використовувати і в нашій державі.

4. Покращення фінансування освіти та професійної підготовки

Незалежна Україна отримала у спадок досить розвинену систему освіти та професійної підготовки, яка за багатьма показниками відповідала стандартам розвинених країн. Однак поглиблення економічної кризи, хронічна нестача бюджетних коштів, загострення соціальних проблем вже призвели до руйнівних тенденцій у системі формування висококваліфікованої робочої сили в Україні. Вже стало очевидним, що при переході до ринкової економіки державний бюджет не може залишатися єдиним джерелом існування професійної школи. Економічна криза, стан фінансової системи України змінюють співвідношення між бюджетними та позабюджетними коштами фінансування навчальних закладів, що буквально змушує їх відшуковувати альтернативні кошти на своє утримання. В нових умовах господарювання професійні навчальні заклади всіх типів, рівнів і форм власності потрапляють під вплив законів ринкової економіки і в процесі свого функціонування виходять на ринки праці, освітніх послуг, товарні, фондові та інші ринки, з одного боку, як виробники освітніх послуг, наукових розробок, товарно-матеріальних цінностей тощо, а з іншого -- як споживачі робочої сили, інформації, товарно-матеріальних цінностей для відтворення свого потенціалу.

Ця ситуація потребує від науковців пошуку нових, ефективніших шляхів фінансового забезпечення системи професійної освіти.

До недавнього часу освіта, в тому числі і професійна, практично повністю фінансувалася з державного бюджету. З одного боку це робило державу подвійним монополістом у сфері освіти: як у справі виробництва освітніх послуг, так і у справі їх споживання, отже саме чиновники державного апарату вирішували, кого, чому і як навчати, і скільки витрачати для цього коштів. З іншого боку, це зменшувало роль людини у вирішенні питань своєї професійної кар'єри і разом із зрівнялівкою в оплаті праці та гарантованою зайнятістю зменшувало зацікавленість працівників до підвищення кваліфікації як до джерела зростання особистих доходів. В умовах кардинальних змін в науці, техніці та виробництві, які вимагають постійного підвищення кваліфікації кожним працюючим, вирішення цих протиріч слід, на нашу думку, шукати на шляху безперервного накопичення людського капіталу, в чому вирішальна роль належить професійній школі.

Витрати на освіту та професійну підготовку складають основну частку капіталовкладень у розвиток робочої сили на всіх рівнях. Ці капіталовкладення включають початкові витрати і супроводжуються надією на окупність та прибутковість в майбутньому. Професійна підготовка перетворює просту робочу силу в кваліфіковану, яка за одиницю часу створює більшу вартість порівняно з простою, некваліфікованою робочою силою. Враховуючи це і підкреслюючи суттєву схожість витрат на професійну підготовку з капіталовкладеннями інших видів, ми називаємо їх інвестиціями в людський капітал. Це дозволяє нам розглядати витрати на освіту та професійну підготовку на всіх рівнях, включаючи бюджетне фінансування галузі освіти, не як безповоротні, але необхідні витрати на виховання підростаючого покоління, а як інвестиції в людський капітал, що приносять економічний і соціальний ефект. Зазначимо, що теорія людського капіталу використовується розвиненими країнами на практиці шляхом, зокрема, значних державних інвестицій у сферу освіти.

З точки зору теорії людського капіталу в ринкових умовах професійну школу не можна повною мірою відносити до суспільного блага, яке характеризується спільним характером і неподільністю споживання, коли споживання одними людьми не виключає споживання іншими, зовнішній ефект впливу суспільного блага не має чітких меж і його ефективність визначити практично неможливо, а єдиним прийнятним джерелом його існування можуть бути лише кошти платників податку, що розподіляються через державний бюджет (як, наприклад, безпека життя людей, що забезпечується, армією та міліцією). У сфері освіти якостям суспільного блага відповідають лише загальноосвітні програми, оскільки середня освіта в Україні, як і у більшості країн світу, є доступною та безплатною для споживачів.

На відміну від загальноосвітньої професійна підготовка дуже тісно пов'язана з ринком праці, з потребами народного господарства у кадрах відповідних спеціальностей та рівнів кваліфікації. Отже, чим досконалішим стає ринок праці в країні, тим більше професійна школа втрачає колись їй притаманні якості суспільного блага і набирає якостей приватного блага з таких причин: по-перше, високий рівень професійної освіти є передумовою професійного та підприємницького успіху людини і засобом її соціального захисту від стихійного коливання попиту на ринку праці. По-друге, існує особистий аспект потреби у професійній освіті, оскільки навчання є однією з найважливіших сфер самореалізації особи, її творчого потенціалу, способом задоволення духовних потреб людини. По-третє, в зв'язку з цим обсяг і структура приватного попиту на професійну освіту не збігається з обсягом і структурою попиту на професійну освіту з позицій розвитку суспільства в цілому і економіки зокрема. І, по-четверте, кваліфікацію і знання ми розглядаємо як особливу форму інтелектуальної власності людини, її приватний людський капітал, що приносить доход. Це підтверджується, зокрема, такими фактами нашої дійсності, як збереження високих конкурсів до авторитетних вищих навчальних закладів навіть за умови платності навчання; розширенням сфери дії і збільшенням обсягів приватних навчальних послуг; популярністю літератури, що сприяє професійному самовдосконаленню тощо. Якщо ми визнаємо професійну освіту приватним благом, то ситуація, за якої приватне благо надається безплатно для споживача за рахунок державного бюджету, але не всім бажаючим, не тільки є соціальне несправедливою, але і створює умови для різноманітних зловживань на цьому ґрунті.

Разом з тим освіта та професійна підготовка примножують не лише особистий, але і національний людський капітал. Хоч і непрямо, але держава теж має чималі зиски від розширення знань та зростання кваліфікації громадян (зокрема, більший прибутковий податок з фізичної особи і більші нарахування на підвищену заробітну плату кваліфікованішого працівника). Тому в усьому світі держава здійснює значні інвестиції у розвиток освіти та професійної підготовки (передусім у напрямку їх фундаменталізації та гуманізації) і надає гарантії для довгострокових інвестицій інших суб'єктів у цю сферу; застосовує податкові пільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпечення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підготовки спеціалістів, розвитку освіти в цілому; здійснює ліцензування, атестацію, іншими способами забезпечує і гарантує якість освітніх послуг тощо. Крім того, в сфері освіти держава покликана виконувати досить специфічні функції, які не можуть бути виконані як слід іншими суб'єктами. Наприклад, в США важливим обов'язком федеральних органів освіти є ініціація, підтримка і закріплення сприятливої суспільної думки, позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і серед роботодавців.

Отже, двоїста природа професійної освіти (вона є одночасно і суспільним, і приватним благом), неефективність існуючої системи фінансового забезпечення освіти, а також хронічна нестача бюджетних коштів в Україні обумовлюють необхідність перегляду підходів до фінансування професійної підготовки. На перших етапах перехідного періоду це проявилося у співіснуванні суспільного і приватного секторів професійної школи (передусім вищої), у розширенні контрактної підготовки студентів державними вузами на платній основі тощо.

В наш час реалізація економічної функції державного навчального закладу професійної школи може мати як витратну (для бюджетного контингенту студентів), так і вартісну форму. Остання пов'язана з формуванням комерційного контингенту студентів, а також з наданням додаткових платних освітніх послуг населенню, службам зайнятості, підприємствам та не освітньою комерційною роботою. Всі види платних послуг навчальних закладів утворюють позабюджетні джерела їх фінансування. Відзначимо тут, що суттєве значення має характер комерційної послуги: якщо вона пов'язана з навчальним процесом, то певною мірою сприяє підвищенню якості професійної підготовки, в іншому випадку її слід розглядати як вимушений тимчасовий захід, що дозволяє частково покрити дефіцит бюджетного фінансування навчального закладу. Всі види освітніх послуг недержавних навчальних закладів мають вартісну форму реалізації.

Зростання частки позабюджетних коштів фінансування в загальному обсязі асигнувань на професійну підготовку е показником розширення сфери ринкових відносин в освіті, її подальшої комерціалізації, що викликає необхідність обґрунтування сучасних підходів до фінансування освіти та ціноутворення на ринку освітніх послуг.

З точки зору теорії людського капіталу ми можемо поділити процес професійної підготовки особи на модулі, які передусім примножують людський капітал певного рівня, і хочемо висловити міркування щодо можливого перегляду джерел фінансування кожного з них в умовах переходу до ринкової економіки.

Ефект від загальнокультурного (гуманітарного) і загальнонаукового модуля професійної підготовки для суспільства в цілому і для особи проявляється протягом всього людського життя, тоді як для підприємства цей ефект менший хоча б тому, що людина далеко не все життя працює на підприємстві. У зв'язку з цим некоректно покладати оплату цих модулів освітніх послуг на підприємства--споживачі робочої сили. Вважаємо, що оплату навчання за модулями загальнокультурної та загальнонаукової підготовки найдоцільніше було б у ринкових умовах організувати на принципах державного кредитування (наприклад, через державні освітні кредити) з безвідсотковим їх поверненням у формі частини прибуткового податку з доходів фізичних осіб після закінчення навчання.

Навчальні послуги за модулями конкретно економічної і загальнопрофесійної підготовки передусім впливають на загальні економічні результати роботи підприємства (на розмір прибутку) і могли б оплачуватися через податок на прибуток.

Оплату навчання за іншими модулями професійної підготовки, де знання та вміння значно швидше старіють та використовуються переважно у виробничих цілях, справедливо перекласти на підприємства--споживачі робочої сили. Наприклад, комп'ютерна підготовка, що спрямована передусім на підвищення продуктивності праці, і вузькоспеціальна підготовка, що найшвидше старіє і найчастіше потребує перепідготовки, могли б оплачуватися із собівартості продукції підприємства через механізм амортизаційних виплат. Це цілком нормально для ринкової економіки, якщо, звичайно, визнати продуктивний характер освітніх послуг (як, наприклад, нині відноситься на собівартість продукції вартість інформаційних послуг).

За таких умов організації оплати професійного навчання робочої сили для підприємств-споживачів стають цілком прийнятними не лише найкоротші (як це поширено нині), але і відносно довші терміни підготовки спеціалістів. Адже зрозуміло, що чим довший термін підготовки, тим вищий рівень фундаментальності освіти, тим більший період віддачі отриманих знань.

Запропонований механізм оплати державного освітнього кредиту з майбутніх доходів конкретної особи, що одержує вищий рівень освіти, ліквідує несправедливість нарощення приватного людського капіталу за рахунок коштів всіх платників податків. Разом з тим, здійснюючись у формі кредиту, така оплата не створює нездоланного для людини бар'єра. Це особливо важливо в освіті, оскільки в її процесі нарощується мотиваційний потенціал до підвищення знань, тобто потреба в освіті формується в самому процесі освіти. Однак тут ми повинні звернути увагу на дуже важливий момент: працівник, що володіє більшим людським капіталом, повинен мати і більші доходи від його використання, тобто рівень заробітної плати працівників з вищою професійною освітою повинен бути в цілому безумовно вищим, ніж рівень заробітної плати нижчекваліфікованих працівників. На жаль, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, надзвичайно низькою залишається заробітна плата не лише некваліфікованих, а і найвище кваліфікованих працівників найманої праці. Спотворена шкала суспільної значимості праці з різним рівнем освіти є зараз головною перешкодою на шляху справедливого розподілу витрат на оплату освітніх послуг та залучення особистих інвестицій у розвиток людського капіталу.

Висновки

Отже, високий рівень професійної освіти є передумовою професійного і підприємницького успіху людини та засобу її соціального захисту від стихійного коливання попиту на ринку праці. Він є однією із найважливіших сфер самореалізації особистості, її творчого потенціалу, способом задоволення духовних потреб людини.

Рівень кваліфікації разом з організацією та мотивацією праці стає вирішальною ланкою в підвищенні конкурентоспроможності найманих працівників. І саме тому в умовах ринкової економіки робітники постійно повинні підвищувати свою кваліфікацію.

Багатопрофільна кваліфікація базується на розширенні профілю та суміщенні спеціальностей, що сприяє збільшенню продуктивності праці та творчому зростанню. Іншою особливістю кваліфікації є її інтелектуалізація. Сучасне виробництво не може працювати без високого загальноосвітнього і технічного рівня персоналу. Освіта, особливо професійна, спрямована на досягнення двох цілей:

* фундаментальної - створення довготермінової основи формування інтелектуального персоналу суспільства, всебічного розкриття здібностей і гармонійного розвитку кожної особистості; забезпечення рівних можливостей всім членам суспільства;

* кон'юнктурної -- насичення в кожний момент ринку праці певною професійною та кваліфікаційною робочою силою, забезпечення кожної людини мінімумом знань для отримання роботи.

Тобто професійну освіту в нових умовах слід розглядати як необхідність підвищення загального технічного й професійного рівня трудового потенціалу, з одного боку, і забезпечення соціального захисту працівників - з іншого. Підготовка кадрів, особливо молоді, що досягає працездатного віку, а також перепідготовка звільнених робітників стають невід'ємним елементом соціального захисту населення, надають кожному громадянину реальну можливість до самозахисту в ринкових умовах. Професійна освіта також дозволяє на час навчання охопити певну частину населення і пом'якшити тим самим навантаження на робочі місця.

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Особливо зростає їх значення в наш час, коли на зміну індустріальному типу економічного зростання приходить гуманітарний, рушійними силами якого стають наукові знання, творчий та інтелектуальний потенціал людини. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в нашій країні, обумовлюють реформування системи освіти, яке повною мірою сприяло б формуванню самостійного мислення, посиленню індивідуального підходу до розвитку творчих здібностей, докорінному покращанню професійної і загальноосвітньої підготовки спеціалістів, здатних працювати в нових умовах.

Витрати на освіту та професійну підготовку складають основну частку капіталовкладень у розвиток робочої сили на всіх рівнях. Ці капіталовкладення включають початкові витрати і супроводжуються надією на окупність та прибутковість в майбутньому. Професійна підготовка перетворює просту робочу силу в кваліфіковану, яка за одиницю часу створює більшу вартість порівняно з простою, некваліфікованою робочою силою.

Створення безперервної освіти є обов'язком держави. Держава має взяти на себе функції професійної орієнтації, підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених робітників.

Визначаючи кадрову політику, держава забезпечує потребу суспільства в кваліфікованих робітничих кадрах для роботи в умовах прискореного розвитку та впровадження науково-технічного прогресу через систему професійно-технічної освіти.

Список використаної літератури

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К., 2001.

2. Грішнова О.А. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки // Україна: аспекти праці. - 1998. - № 1.

3. Грішнова О.А., Смоловик П.О. Освіта й професійна мобільність як чинники конкурентоздатності робочої сили // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 1.

4. Марцинкевич В.И., Соболева И.В. Экономика человека: Учеб. пособие для вузов. -- М.: Аспект Пресс, 1995.

5. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами. - К., 2003.

6. Про освіту: Закон України // Закони України. -- К., 1997. - Т. 1.

7. Управление персоналом в условиях социальной рыночной экономики/ Под ред. проф., д-ра Р. Марра, д-ра Г. Шмидта. -- М., 1997.

8. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи К. Экономика - М., 1993.

9. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. - М., 1996.

10. Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика.-- М., 1996.