Обгрунтування проекту вдосконалення системи управління якістю продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сучасному ринку переважає попит на продукцію найвищої якості. Як ніколи великою є конкуренція в царині моделювання, стилю та оформлення продукції. Не менш гостра конкуренція за виробництво і реалізацію продукції вищої якості. У зв'язку з цим підвищується роль методів забезпечення якості, які сприяють проведенню нової політики в галузі якості та задоволенню постійно зростаючих вимог ринку до якості продукції.

В умовах переходу до ринку успіх кожного конкретного товаровиробника оцінюється за рівнем ефективності виробництва, обумовленої в першу чергу ступенем задоволення потреб суспільства з найменшими витратами. При цьому в даний час визначальною характеристикою, яка формує суспільні потреби, стає якість продукції. Це пов'язано з тим, що якість продукції в умовах конкуренції є головним стимулом придбання продукції, одним з факторів її конкурентоспроможності.

Стан справ в області управління якістю для підприємств України не можна визначити як задовільний. Розвиток експортних відносин показав, що продукція вітчизняних підприємств є неконкурентоспроможною на світовому ринку саме по якості. У цьому зв'язку набуває особливого значення проблема розробки та впровадження дійових методів забезпечення якості продукції.

З розвитком науково технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85% вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Таким чином, проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні її повинні приймати участь висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи організації і забезпечення високої якості продукції та послуг не залежать від розміру підприємства.

В умовах сьогодення виготовляється багато продукції, яка б могла стати конкурентоспроможною на світовому ринку, але їй не вистачає забезпечення якості. Це може бути обумовлено тим, що підприємці не знають як досягти більш високої якості без великих витрат, або допускаються деяких помилок при забезпеченні якості своєї продукції. Тому я вважаю що ця тема потребує детального обговорення.

Об'єктом дослідження є процес забезпечення управління якістю продукції на промислових підприємствах.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних та прикладних питань, які відносяться до системного управління якістю продукції.

Метою даної магістерської дипломної роботи є поглиблення та узагальнення теоретико-методичних засад системного управління якістю продукції (робіт, послуг) та розробка конкретних заходів, спрямованих на підвищення якості робіт та послуг, щодо обраного підприємства в питаннях якості з відповідним обґрунтуванням.

Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:

* досліджено теоретико-методичні проблеми якості та управління якістю продукції;

* виконано порівняльний аналіз вітчизняних та зарубіжних систем якості та висвітлені головні напрямки вдосконалення системного управління якістю;

* проведено аналіз діючої на підприємстві системи управління якості та основних чинників, які впливають на існуючий стан управління якістю;

* розроблені та економічно обґрунтовані заходи щодо впровадження системного управління якістю продукції на обраному підприємстві;

* оцінено вплив запропонованих заходів на основні результати діяльності підприємства.

Теоретичною та методичною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері управління якістю. Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи дослідження: теоретичного узагальнення та порівняння - для уточнення понятійного апарату управління витратами на забезпечення якості продукції; статистичного аналізу - для проведення аналізу емпіричних даних і дослідження особливостей забезпечення якості продукції в умовах трансформаційної економіки; системного підходу формалізації та економіко-математичного моделювання - для обґрунтування і розробки основних шляхів підвищення ефективності управління витратами на забезпечення якості продукції.

Інформаційною базою виступали теоретико-методичні й економіко-організаційні аспекти управління якістю продукції, відображені в роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, Закони України, нормативно-правові акти, а також інформація, яка люб'язно була надана керівництвом ДП «Зееландія» для виконання дослідження.

1. Теоретико-методичні засади системного управління якістю продукції

1.1 Сутнісна характеристика системного управління якістю продукції

Кожний виріб є носієм різних конкретних властивостей, що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь-яких речей відбиває їх споживну вартість. Споживна вартість того або іншого товару мусить бути оцінена, тобто визначена його якість. Отже, споживна вартість і якість виробів безпосередньо зв'язані між собою, проте це не тотожні поняття, оскільки одна і та ж споживна вартість може бути корисною не в однаковій мірі. На відміну від споживної вартості якість продукції характеризує ступінь її придатності для споживання, тобто кількісну сторону суспільної споживної вартості.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, то зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. [35, с. 205-208]

У ринковій економіці проблема якості є найважливішим фактором підвищення рівня життя, економічної, соціальної й екологічної безпеки. Якість - комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробки стратегії, організації виробництва, маркетингу і найважливішої складової всієї системи якості є якість продукції. У сучасній літературі і практиці існують різні трактування поняття «якість». Міжнародна організація по стандартизації визначає якість (стандарт ISO 8402) як сукупність властивостей і характеристик продукції чи послуги, що додають їм здатність задовольняти обумовлені чи передбачувані потреби. [16, с. 125-130]

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так І на кількох. Всі фактори об'єднані в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше. [19, с. 3-8]

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів.

Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускають такі помилки.

Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Технічний рівень виробів за змістом вужче їх якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються при проектуванні (розробці) переважно нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари, складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначати і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

До основних показників якості продукції відносять:

* Показники призначення товару, що характеризують його віддачу, використання по призначенню на конкретному ринку.

* Надійність товару - складна властивість якості, що залежить від безвідмовності, ремонтопридатності, схоронність властивостей і довговічності товару. [44, с. 205]

Безвідмовність - властивість надійності товару зберігати працездатність протягом деякого наробітку в годинник без змушених перерв. До показників безвідмовності відносяться ймовірність безвідмовної роботи, середній наробіток першого відмовлення, наробіток на відмовлення, інтенсивність відмовлень, параметр потоку відмовлень, гарантійний наробіток. Безвідмовність - властивість об'єкта безупинно зберігати працездатний стан протягом деякого часу чи деякого наробітку.

Безвідмовність властива об'єкту в кожнім із режимів його експлуатації. Саме ця властивість складає головний зміст поняття надійності. Однак воно не вичерпує всього змісту надійності. Будь-який, навіть найвищий рівень безвідмовності системи не дає абсолютної гарантії того, що відмовлення не виникне. Причому наслідок відмовлення в більшості випадків залежать від того, наскільки швидко може бути відновлена втрачена об'єктом працездатність, тобто усунуте відмовлення. У зв'язку з цим усі об'єкти поділяються на дві групи - відновлювані чи відремонтовані об'єкти і не відновлювані.

Ремонтопридатність - властивість об'єкта, що полягає в пристосуванні до попередження причин виникнення відмовлень і ушкоджень, підтримці і відновленню працездатного стану шляхом проведення технічного обслуговування й ремонтів.

Процес експлуатації технічної системи включає час не тільки його безупинного функціонування, але також планові і непланові перерви в роботі, при транспортуванні, збереженні і т. п. Планові перерви в роботі здійснюються з метою проведення технічних обслуговувань (регламентних робіт), ремонтів, контрольних перевірок і т.д. Позапланові - в основному зв'язані з усуненням виниклих відмовлень. У загальному випадку тривалість функціонування об'єкта, вимірювана технічним ресурсом чи терміном служби, обмежена не його відмовленням, а переходом у граничний стан. Під граничним розуміється стан об'єкта, при якому його подальше застосування по призначенню є неприпустимо недоцільним, або відновлення його працездатного стану неможливо недоцільним. [39, с. 43-44]

Схоронність (стабільність) властивостей якості об'єкта характеризує частку зниження найважливіших показників призначення, надійності, ергономічності, екологічності, естетичності (дизайну), патентоспроможності в міру використання об'єкта.

Довговічність - властивість об'єкта зберігати працездатний стан так, щоб настання граничного стану при встановленій системі технічного обслуговування й ремонту. Довговічність характеризує властивість надійності з позиції граничної тривалості збереження працездатності об'єкта з урахуванням перерв у роботі. Збереження працездатності об'єкта в межах терміну служби чи терміну до першого капітального ремонту залежить не тільки від режиму й організаційно-технічних умов роботи, заходів відбудовного характеру, проведених у цей час, але також від здатності зберігати ці властивості в часі.

До показників довговічності об'єкта відносять нормативний термін служби (термін збереження), термін служби до першого капітального ремонту, гамма-процентний ресурс (це наробіток, протягом якого об'єкт не досягне граничного стану з заданою імовірністю) і ін. показники.

3. Показники екологічності товару - одні з найважливіших властивостей, що визначають рівень його якості. До них відносяться показники, що роблять шкідливий вплив об'єкта на повітряний басейн, ґрунт, воду, природу, здоров'я людини і тваринного світу. Шкідливий вплив може бути безпосереднім, при застосуванні об'єкта, або перспективним, разовим, або накопичувальним, прямим, або непрямим.

До конкретних показників екологічності товару відносяться:

* зміст шкідливих домішок (елементи, окисли, метали і т. п.) у продуктах згорання двигунів різних машин, устаткування, агрегатів, комплексів;

* викиди шкідливих речовин у повітряний басейн, воду, ґрунт (включаючи надра землі), хімічних, нафтохімічних, гірничодобувних, металургійних, енергетичних, деревообробних, харчових і інших виробництв;

* радіоактивність функціонування атомних електростанцій і інших об'єктів, зв'язаних із дослідженням, «прирученням» і використанням атомної енергії;

* рівень шуму, вібрації й енергетичного впливу транспортних засобів різного призначення й інших машин і агрегатів. Усі ці показники по різних об'єктах регламентуються у відповідних нормативних актах і документах (законах, стандартах, будівельних нормах і правилах, інструкціях і т. п.).

4. Ергономічні показники якості використовуються при визначенні відповідності об'єкта ергономічним вимогам, пропонованим, наприклад, до розмірів, форм, кольору виробу й елементам його конструкції, до взаємного розташування елементів і т. п.

Ергономічні показники продукції класифікуються на:

* гігієнічні - показники, використані при визначенні відповідності виробу гігієнічним умовам життєдіяльності й працездатності людини при взаємодії його з виробом. Гігієнічні показники характеризують відповідність виробу санітарно-гігієнічним нормам і рекомендаціям. Ця група показників може оцінювати конструктивні й окремі матеріали виробу й середовище замкнутого відсіку (кабіни), що також є елементом конструкції;

* антропометричні - показники, використані при визначенні відповідності виробу розмірам і формі людського тіла і його окремих частин;

* фізіологічні і психофізіологічні - показники, використані при визначенні відповідності виробу фізіологічним властивостям (вимогам) людини й особливостям функціонування його органів почуттів (швидкісні й силові можливості людини, а також пороги слуху, зору, тактильних відчуттів і т. п.);

* психологічні - показники, використані при визначенні відповідності виробу психологічним особливостям людини, що знаходить відображення в інженерно-психологічних вимогах, вимогах психології праці і загальної психології, пропонованих до промислових виробів.

Номенклатура ергономічних показників якості поширюється на промислові вироби, у які входять: устаткування інтер'єра і робочих місць; пульти керування і контролю; мнемосхеми, прилади і сигналізатори; циферблати і покажчики приладів; таблички з оцифровками, написами і безтекстовими позначеннями; ручні і ножні органи керування; меблі виробнича й побутова і т. п. [30, с. 41-42]

5. Технологічність - властивість, що показує, наскільки близько конструкція враховує вимоги існуючої технології й організації освоєння, виробництва, транспортування і технічного обслуговування об'єкта. Технологічна конструкція забезпечує мінімізацію тривалості робіт і витрат ресурсів на всіх стадіях життєвого циклу об'єкта. При проведенні технологічного контролю конструкторської документації технологи нав'язують конструкторам ідею уніфікації й стандартизації елементів конструкції для того, щоб спростити й зменшити організаційно-технологіичну підготовку виробництва нового об'єкта.

Якість і витрати - різні сторони товару, між ними існує прямий зв'язок, наприклад, чим вище якість, тим вище витрати на виробництво, але нижче - на споживання. Тому тільки економічні розрахунки можуть підказати оптимальний рівень того чи іншого показника якості об'єкта.

6. Патентно-правовий рівень промислового виробу оцінюється за допомогою двох безрозмірних показників: показника патентного захисту (чи патентоспроможності) і показника патентної чистоти.

Показник патентного захисту характеризує кількість і вагомість нових вітчизняних винаходів, реалізованих у даному виробі (у тому числі і створених при його розробці), тобто характеризує ступінь захисту виробу приналежними вітчизняним фірмам авторськими посвідченнями в країні й патентами за рубежем з урахуванням значимості окремих технічних рішень.

Показник патентної чистоти характеризує можливість безперешкодної реалізації товару на внутрішньому й зовнішньому ринках.

7. Якість сервісу товару є одним із факторів конкурентної переваги. Необхідно не тільки створити якісний товар з оптимальними витратами, але і забезпечити простоту, надійність і економічність його іспитів, упакування транспортування, монтажу, обслуговування й утилізації. Документи й персонал повинні гарантувати вірогідність інформації, реклами, маркірування товару. Перелік показників якості сервісу визначається особливостями товару і конкретних вимог споживачів.

8. Наявність сертифіката відповідності й знака відповідності на товар.

Передові фірми вважають, що якість - найважливіша стратегічна зброя. Японія, США роблять упор на забезпечення конкурентоздатної якості, що вимагає не тільки впровадження систем керування якістю (Загальне керівництва якості - TQM) на основі стандартів, але і по інших аспектах (стратегічному маркетингу, автоматизації систем менеджменту й ін.).

Управління якістю - аспекти виконання функції управління, що визначають політику, цілі і відповідальність в області якості, а також втілюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, оперативне управління якістю, забезпечення якості і поліпшення якості в рамках системи якості. [18, с. 76]

У поняття «управління якістю» входять наступні аспекти:

* планування на рівні вищого керівництва;

* систематизація і документальне оформлення діяльності у вигляді методик, протоколів, інструкцій і ін.;

* залучення усіх виробничих ресурсів і всього персоналу;

* широке використання стандартизації, у тому числі і міжнародних стандартів у управлінні якістю;

* регулярні перевірки, вивчення зворотного зв'язку і коректування дій;

* безперервне навчання персоналу прийомам і методам управління якістю.

* використання у виробництві останніх світових або стандартів, що перевищують рівень світових;

* контроль продукції на кожнім етапі в процесі виробництва з використанням необхідних засобів контролю;

* діагностика устаткування;

* забезпечення керованості всіма процесами і простежування кожної одиниці продукції;

* регулярний перегляд технологій.

* управління економікою якості;

* планування капіталовкладень у якість (витрати на функціонування системи якості, навчання персоналу, вивчення ринку, контроль, діагностику, переоснащення виробництва, залучення незалежних експертів, особисті премії персоналу й ін.).

* визначення політики в області якості і конкретний розподіл обов'язків і повноважень кожного співробітника;

* розробка формалізованої методології управління якістю з використанням різних методів і прийомів управління якістю і контроль виконання методик;

* планування необхідного кошторису капіталовкладень у якість у річному бюджетному плані;

* орієнтація виробництва на використання останніх науково-технічних розробок і вимог;

* контроль за виконанням норм екології і безпеки праці. [31, с. 43-44]

При побудові системи управління якістю переслідується мета організаційного об'єднання всіх управлінських функцій, від реалізації яких залежать забезпечення і підвищення якості. У рамках структур такого типу координуються всі роботи, пов'язані з дослідженнями, розробками й освоєнням нової продукції, підвищенням продуктивності праці, ефективності виробництва і якості. Такі структурні схеми дозволяють створювати організаційні умови для об'єднання зусиль усього персоналу, спрямованих на підвищення економічних і виробничих показників діяльності всієї компанії.

Управління якістю продукції - це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий комплексний характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового аспектів. Управління охоплює основні елементи виробництва, які впливають на якість продукції: засоби праці, предмети праці, саму працю. [23, с. 55]

Ефективна система інтеграції заходів з розробки, підтримання і поліпшення якості, які. здійснюють різні групи тієї чи іншої організації, дає змогу вести конструювання, виготовлення та обслуговування на найбільших економічних рівнях, котрі забезпечують повне задоволення потреб споживача.

У теорії і практиці управління якістю виділені дві проблеми: якість продукції і менеджмент якості.

Забезпечення якості вимагає чималих витрат. До недавнього часу основна частка у витратах на якість припадала на фізичну працю. Але сьогодні висока частка інтелектуальної праці. Проблема якості не може бути вирішена без участі вчених, інженерів, менеджерів. Повинна бути гармонія всіх складових професійного впливу на якість. [44, с. 205]

Сучасна концепція управління якістю бере свої джерела з робіт Вальтера Шухарта, що ввів поняття циклу безупинних технологічних змін на підставі статистичного контролю якості. Це був знаменитий цикл РБСА: (Планувати-виконувати-контролювати-діяти), відомий також як «Цикл Шухарта». Уперше він був застосований у лабораторіях Белла (США) у 30-х роках. В останні роки було багато нових теоретичних і практичних розробок в області якості, з яких можна виділити два основних положення:

* Усе повинне робитися в інтересах клієнтів, потреби яких відомі;

* Дешевше робити добре з першого разу. Каорі Ішікава у 1962 році розробляє «Цикл якості» та переконує японських менеджерів звертати увагу на пропозиції робітників. Запропонував діаграму «Причини-наслідок» (діаграма Ішікави), розробив концепцію управління якістю, в якому бере участь весь колектив підприємства. Теорія Ішікава має на увазі, що якість - це не тільки якість продукту, але також післяпродажне обслуговування, якість управління, сама компанія і людське життя.

К. Ішікава на початку 80-х років вперше запропонував розглядати організацію як систему процесів. Міжнародні стандарти серії ISO 9000:2000 законодавчо закріпили системно-процесний підхід. Цей підхід ґрунтується на розумінні того, що всяка робота виконується як процес і всі складові елементи системи взаємопов'язані та взаємовпливові.

Таким чином, сформульовані у різні роки видатними спеціалістами принципи управління якістю (наведені в додатку А) були покладені в основу формування сучасних восьми принципів системи управління якістю [35, с. 205-208].

До недавнього часу вважалося, що якістю повинні займатися спеціальні підрозділи. Перехід до ринкової економіки обумовлює необхідність вивчення досвіду провідних фірм світу по досягненню високої якості. Провідні фірми країн з розвиненою ринковою економікою вважають, що на досягнення якості повинні бути націлені всі служби. Ключову роль у підвищенні якості грають вимоги споживачів, інформація про несправності, прорахунки, помилки, оцінки споживачів.

Дослідження, проведені в ряді країн, показали, що в компаніях, які мало приділяють уваги якості, до 60% часу витрачають на виправлення браку.

Усе раціональне переносилося на національний ґрунт. Увагу японських менеджерів привернули такі поняття, як статистичний контроль якості і комплексне управління якістю. Японські спеціалісти вивчали нові методи в робочий час. Вивчаючи досвід різних країн, японські менеджери звернули увагу на те, що процвітаючі фірми пред'являють високі вимоги до своїх працівників і якості продукції.

У підсумку проведених досліджень і виконаних розробок з'явилися так звані «японські стандарти якості». У Японії виникло нове поняття «культура якості» - комплексне поняття, що включає якість сервісного обслуговування, якість звітної документації, якість виконання виробничих операцій. Японія стала родоначальником нової методології діяльності підприємства і перейшла до тотального контролю якості. Нова система виходить за рамки мікрорівня і включає контроль ринку збуту продукції, аналіз ринкової кон'юнктури, післяпродажне обслуговування. При цьому традиційне управління якістю не усувається, а удосконалюється. Крім того, тотальна якість входить у число критеріїв оцінки роботи менеджерів. Менеджери компаній відносяться до підвищення якості не як до одного з рядових моментів управління, а віддають йому пріоритетне значення. [24, с. 122-124]

Споживачів цікавить надійність, зручність в експлуатації, довговічність, естетичні властивості продукції та інше.

Розглянемо тепер якість як об'єкт управління.

Сучасне управління якістю виходить з того, що діяльність по управлінню якістю не може бути ефективною після того, як продукція зроблена, ця діяльність повинна здійснюватися в ході виробництва продукції. Важлива також діяльність по забезпеченню якості до початку процесу виробництва.

Якість визначається дією багатьох випадкових, місцевих і суб'єктивних факторів. Для попередження впливу цих факторів на рівень якості необхідна система управління якістю. При цьому потрібні не окремі розрізнені та епізодичні зусилля, а сукупність заходів постійного впливу на процес створення продукту з метою підтримки відповідного рівня якості. [39, с. 43-44]

Комплексна система управління якістю продукції - це узгоджена робоча структура, яка діє в фірмі і містить ефективні технічні й управлінські методи, котрі забезпечують найкращім найбільш практичні способи взаємодії людей, машин, а також інформації з метою задоволення вимог споживача, що ставляться до якості продукції, а також економії витрат на якість.

Якість мусить бути запроектована і закладена у виробі. Без дотримання цієї основної вимоги всі заклики до забезпечення якості і проведення найретельніших перевірок будуть безглузді й безрезультатні. Затрати на забезпечення якості продукції є засобом виміру й оптимізації заходів з контролю якості. Вони можуть бути віднесені до чотирьох груп: попереджувальні затрати; затрати на оцінку якості; затрати через внутрішні відмови; затрати через зовнішні відмови.

При організації контролю якості важливо врахувати два основні міркування. Перше: контроль якості - справа кожного; кожний підрозділ фірми має обов'язки щодо якості продукції. Друге: оскільки контроль якості - справа кожного, то це може стати нічиєю справою. Керівництво фірми мусить усвідомити, що чимало окремих обов'язків з контролю якості будуть виконуватися ефективно тільки тоді, коли вони опиратимуться на ретельно організовану, справді сучасну службу, яка займається лише контролем якості.

Служба контролю якості має двояке призначення: забезпеч; вати гарантію якості продукції підприємства; допомагати добитися оптимальності затрат на забезпечення якості цієї продукції.

Контроль якості охоплює три сфери: якість продукції, виробничі процеси, обладнання для одержання та обробки інформації про якість.

Служба контролю, якості є одночасно каналом зворотного зв'язку, за допомогою якого поширюється інформація про якість продукції серед усіх пов'язаних з нею (якістю) служб та груп, а також засобом їх участі у забезпеченні заданої якості.

Підводячи підсумок, можна сказати що у теперішній час однією із серйозних проблем для українських підприємств є створення системи управління якістю, що дозволяє забезпечити виробництво конкурентоспроможності продукції. Система управління якістю має враховувати особливості підприємства, забезпечувати мінімізацію витрат на розробку продукції і її впровадження. Споживачі бажають мати впевненість, що якість продукції, що поставляється, буде стабільною.

1.2 Порівняльний аналіз вітчизняних та зарубіжних систем управління якістю

управління продукція якість система

Якість продукції чи послуг є одним з найважливіших факторів успішної діяльності будь-якої організації. На сьогодні в усьому світі стали суттєво жорсткішими вимоги, що висуваються споживачем до якості продукції.

У сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринки збуту продукції підприємства розвинутих країн все ширше застосовують ефективний інструмент забезпечення успіху - системи якості, які відповідають визнаним міжнародним вимогам, що містяться у Міжнародних та Європейських стандартах з якості та сертифікації. Ефективність цього інструменту тепер особливо зростає у зв'язку з прийняттям у багатьох країнах законодавства, яке встановлює жорсткі вимоги щодо безпечності продукції для здоров'я та життя людини, захисту прав та інтересів споживачів, охорони навколишнього природного середовища тощо.

Головним завданням економіки промислово розвинутих країн є підвищення продуктивності праці і поліпшення якості продукції, що дозволяє при низькій її собівартості забезпечувати високий прибуток і конкурентоздатність на світовому ринку. Досягнути цього можна лише в умовах управління якістю продукції.

В колишньому СРСР початком системного підходу до управління якістю продукції (УЯП) вважається розробка і впровадження системи бездефектного виготовлення продукції (СБВП) і здавання її відділу технічного контролю (ВТК) і замовникам з першого пред'явлення, яка виникла в 1955 р. і була впроваджена на Саратовському авіаційному заводі.

СБВП являє собою комплекс взаємопов'язаних технічних, організаційних, економічних, виховних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для виготовлення продукції без дефектів у відповідності з вимогами нормативної документації. В основу її були покладені такі принципи:

* повна відповідальність безпосереднього виконавця за якість виготовленої продукції;

* суворе дотримання технологічної дисципліни;

* повний контроль якості виробів і відповідності їх чинній документації до пред'явлення службі ВТК;

* зосередження технічного контролю не тільки на реєстрації браку, а головним чином на заходах, які виключають появу різних дефектів.

Головною особливістю і новизною СБВП було те, що вона дозволяла проводити кількісну оцінку якості праці кожного виконавця, колективів, підрозділів і на цій основі проводити моральне і матеріальне стимулювання.

Ця система при всіх її позитивних якостях мала і недоліки: не дозволяла контролювати й управляти рівнем розробок і проектування виробів, не охоплювала інші стадії їх життєвого циклу - реалізацію і використання тощо. Але ефективність її позитивних якостей підштовхнула інші підприємства на пошук нових форм і методів УЯП.

На передових підприємствах Львівської області було розроблено львівський варіант саратовської системи - система бездефектної праці (СБП), де основним показником якості праці є коефіцієнт якості праці - кількісний вираз якості праці виконавців. При цьому бездефектна робота приймається за одиницю, і всі можливі дефекти в роботі оцінюються зниженим або підвищеним коефіцієнтом за невиконання або перевиконання певного показника якості праці.

На відміну від СБВП, ця система враховує якість праці не тільки безпосередніх виконавців при виготовленні продукції, але і якість роботи всіх служб підприємства, для чого кожному відділу, цеху, ділянці встановлюють свої критерії оцінки якості праці, що враховують характер діяльності певного підрозділу і виконавця. Коефіцієнти якості праці є основою для матеріального і морального стимулювання виконавців і окремих колективів.

В 1968 р. була розроблена і впроваджена на підприємствах Горьковської області система КАНАРСПИ, яка була спрямована на те, щоб в процесі проектування і технологічної підготовки виробництва проводити таке відпрацювання виробів, яке дозволить виключити або звести до мінімуму виправлення дефектів в серійному виробництві і вже з перших зразків випускати надійні, високоякісні вироби. Такий підхід вимагає особливої уваги до конструкторської і технологічної документації, старанного проведення випробувань нових зразків виробів, удосконалення конструкції, технології, встановлення творчих зв'язків науки з виробництвом, аналізу можливостей і особливостей виробництва тощо.

Широко відомою серед систем УЯП була система НОРМ (наукова організація робіт по збільшенню моторесурсу), розроблена на Ярославському моторному заводі. Ця система забезпечує комплексний підхід до УЯП на стадіях проектування, виготовлення і експлуатації двигунів. За основу в ній прийнято планування основних показників якості продукції і управління цими показниками. Основним плановим показником було взято моторесурс двигуна, збільшення якого здійснювалось шляхом підвищення надійності деталей і вузлів. Ця система була поширена на машинобудівних підприємствах.

Розглянуті вище системи базувались, в основному, на спільних методичних принципах, але кожна мала свої особливості, пов'язані з характером виробництва, номенклатурою продукції, формами організації виробництва. На початку 70-х років львівські підприємства у співробітництві з інститутами Держстандарту СРСР вивчили і узагальнили досвід, накопичений передовими підприємствами країни, що дозволило виділити загальні організаційні принципи, що не залежать від виробничої специфіки і прийнятні для більшості підприємств. Так була розроблена система, яку автори назвали комплексною системою управління якістю продукції (КС УЯП) [37]. Вона базується на стандартах підприємства (СТП) і являє собою сукупність заходів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості продукції при її розробленні, виготовленні, обігу і експлуатації або споживанні, тобто дозволяє управляти якістю продукції на всіх етанах її життєвого циклу, чим вона принципово відрізняється від усіх попередніх систем УЯП.

КС УЯП стала родоначальником ще двох систем УЯП: комплексної системи підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ) і комплексної системи управління якістю і економним використанням ресурсів (КС УЯП І ЕВР).

Перша з них була розроблена і впроваджена на підприємствах і в сільському господарстві Краснодарського краю. Мета її - забезпечення постійних високих темпів підвищення якості продукції, оптимізація її рівня і поліпшення найважливіших техніко-економічних показників роботи підприємства.

Друга з них була розроблена на підприємствах Дніпропетровської області і передбачає ще й економне використання всіх видів ресурсів.

В колишньому Союзі були такі рівні управління якістю продукції: підприємства (об'єднання), територіальний (Бердянська міська. Львівська обласна системи управління якістю), галузевий і, нарешті, державний, що знайшло своє відображення в розробці Єдиної державної системи управління якістю.

Не дивлячись на те, що на окремих підприємствах завдяки впровадженню КС УЯП вдалося поліпшити якість продукції, в цілому ж по народному господарству ефективність системи виявилась низькою з причин, які будуть вказані нижче. В той же час, КС УЯП в порівнянні з іншими вітчизняними системами є найбільш досконалою, і при розробці національної системи управління якістю в Україні доцільно врахувати, поряд із світовим, і позитивний досвід КС УЯП. Тому доцільно хоча б коротко розглянути структуру КС УЯП, основні функції, порядок розробки її і впровадження.

В східноєвропейських країнах, як і в колишньому Радянському Союзі, управління якістю продукції розглядалось як складова частина загального народногосподарського механізму і вважалось, що розвиток його відбувається одночасно з удосконаленням управління народним господарством. У зв'язку з цим основні принципи планування якості і організації системного управління нею, як правило, оформлялись у вигляді законів або державних стандартів. На сучасному етапі при переході цих країн до ринкової економіки мають місце зміни в управлінні якістю продукції. Вони торкнулись, в першу чергу, контролю якості продукції, оцінки якості, сертифікації відповідності. [41, с. 62]

Якщо в Японії та США протягом багатьох років реалізуються програми підвищення якості, проводиться активна політика щодо питань якості, здійснюється довгострокове планування якості, то в Європі за деяким винятком управління якістю продовжувало залишатися контролем якості.

У 1980-ті роки по всій Європі спостерігався рух до високої якості продукції та послуг, а також до вдосконалення забезпечення якості. Широко впроваджувались системи якості на основі стандартів ISO серії 9000. Це призвело до більш послідовної позиції щодо питань якості, більш надійних поставок і стабільнішого рівня якості загалом.

Слід зазначити велику та цілеспрямовану діяльність країн Західної Європи по підготовці до створення єдиного європейського ринку, встановлення єдиних вимог та процедур, здатних забезпечити ефективний обмін товарами та робітничими силами між країнами. Важливе місце в цій діяльності посідають спеціальні асоціації або організації, які здійснюють координацію в масштабах регіону. Під час підготовки до відкритого загальноєвропейського ринку, який проголошений з 1 січня 1993 p., були вироблені єдині стандарти, єдині підходи до технологічних регламентів, гармонізовані державні стандарти та системи якості, які створені на основі стандартів ISO серії 9000. [46, с. 56]

Для нормального функціонування європейського ринку продукція, яка постачається, повинна бути сертифікована незалежною організацією. Крім сертифікації продукції, проводиться акредитація дослідних лабораторій та працівників, які контролюють та оцінюють якість продукції. Найважливіший аспект їх діяльності - контроль за задоволенням вимог споживачів та вирішення конфліктів, які мають місце між виробником і постачальником продукції.

Фірми здійснюють найінтенсивнішу політику щодо підвищення якості продукції та жорсткішого контролю виробничих процесів. Якість стала чинником забезпечення конкурентоспроможності європейських країн. Європейський ринок ставить серйозні завдання перед фірмами інших країн, які мають намір потрапити на нього.

Для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі, найбільші фірми Європи об'єднують зусилля для виробу прогресивних форм та методів управління якістю продукції, пов'язують з їх впровадженням гарантію стабільної якості продукції. А вона, як відомо, включає стабільну технологію, належну систему підтримання технологічної точності обладнання та оснащення, метрологічні засоби контролю та випробувань продукції, ефективну систему підготовки кадрів.

У вересні 1988 р. президенти 14 найбільших фірм Західної Європи підписали угоду про створення Європейського фонду управління якістю (ЄФУЯ).

Основні напрями діяльності Європейського фонду управління якістю.

* Підтримувати керівництво західноєвропейських компаній у прискоренні процесу створення якості для досягнення переваг у загальній конкуренції.

* Стимулювати і, де це необхідно, допомагати всім сегментам західноєвропейського товариства, брати участь у діяльності щодо поліпшення та зміцнення культури європейської якості.

ЄФУЯ разом з Європейською організацією з якості (ЕОЯ) заснував Європейську премію з якості, яка з 1992 р. присуджується найкращим фірмам.

Відмінними особливостями європейського підходу до вирішення проблем якості є:

законодавча основа для проведення всіх робіт, пов'язаних з оцінкою та підтвердженням якості;

гармонізація вимог державних стандартів, правил та процедур сертифікації;

створення регіональної інфраструктури та мережі державних організацій, уповноважених здійснювати роботи з сертифікації продукції та систем якості, акредитації лабораторій, реєстрації спеціалістів. [44, с. 291]

Особливо чітко тенденції розвитку стандартизації проявляються в діяльності Європейського Союзу, комісії Європейського співробітництва, Європейської асоціації вільної торгівлі.

У межах Європейського Союзу встановлено політику та прийнято Європейську програму з якості. Мета європейської політики в галузі якості сформульована таким чином. [48, с. 44]

* допомогти європейській промисловості стати конкурентоздатною як на європейському, так і на зовнішньому ринках;

* поліпшити європейську інфраструктуру з забезпечення якості, щоб створити таке технічне середовище (випробування, сертифікацію, акредитацію), яке б допомогло її товаровиробникам мати успіх у нових ринкових умовах.

* зміцнити партнерські відносини між постачальниками та споживачами;

* створити необхідний науково-технічний, промисловий та людський потенціал для Європи ХХ століття.

В межах цієї програми встановлено завдання, спрямовані на допомогу підприємствам малого та середнього бізнесу щодо підвищення їх компетенції в цій галузі та застосування сучасних технічних знань і методів забезпечення якості; на удосконалення форм підтримки діяльності у галузі якості національних органів влади та ін.

Ця програма передбачає створення Європейського інформаційного центру з проблем якості, розроблення та впровадження демонстраційних проектів з систем якості в основних галузях економіки. У межах цієї програми формується мережа організацій по проведення та координації робіт в галузі застосування та розвитку систем якості, підготовки та атестації експертів-аудиторів. Всі завдання з програми активно стимулюються керівними органами Європейського Союзу.

До загальноєвропейських організацій з стандартизації відносять Європейський комітет з стандартизації (СЄН), Європейський комітет з стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК), Європейський інститут в галузі електрозв'язку (ЄТСІ), Міжскандинавську організацію з стандартизації (ІНСТА). Окрім цього значну роботу з стандартизації здійснюють також інші міжнародні організації (Європейський союз, ООН тощо).

Європейський комітет з стандартизації (CEN) існує з 1961 р. Членами CEN є національні організації з стандартизації 17 європейських держав: Австрія, Бельгія, Англія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія.

CEN - закрита організація, що об'єднує тільки країни-учасники ЄС і ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі). [35, с. 379]

Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, CEN займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. У цьому напрямку створені і затверджені європейські стандарти - євронорми серії 29000 (EN 29000), котрі представляють собою прийняття міжнародних стандартів ISO серії 9000. У комплекс цих нормативних документів входять наступні європейські стандарти:

* EN 29000 «Загальне управління якістю і стандарти з забезпечення якості, керівні вказівки з вибору і застосування»;

* EN 29001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і розробці, виробництві, монтажу і обслуговуванні;

* EN 29002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості при вихідному контролі і випробуваннях»;

* EN 29003 «Загальне управління якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки». [40, с. 382]

ІНСТА створена в 1952 році, її членами є Данія, Норвегія, Швеція та Фінляндія, а також десять інших організацій з стандартизації, що працюють в цих країнах. Ця організація не розробляє своїх стандартів, що зумовлено значною долею зовнішньої торгівлі в економіці цих країн. Тому Данія, наприклад, ще в 70-і роки повністю відмовилась від створення своїх національних стандартів. IHCTA використовує міжнародні стандарти, а за свої основні завдання прийняла сприяння скандинавських держав уніфікації технічних вимог національних нормативних документів на підставі стандартів ISO, ІЕС, СЄН тощо, обміну інформацією та погодженню позицій членів ІНСТА в міжнародних організаціях з стандартизації, а також досягнення взаєморозуміння між скандинавськими країнами. З цією метою здійснюються регулярні наради та зустрічі, на яких обговорюються проблематичні питання. [24, с. 202]

Національним органом з стандартизації в Британії є Британський інститут стандартів (BSI), який створено в 1901 р. як незалежну організацію для координації діяльності з розроблення та прийняття стандартів на підставі угоди між всіма зацікавленими сторонами.

BSI здійснює сертифікацію продукції, очолює роботи з керування якістю продукції, володіє потужним випробувальним центром. BSI є авторитетною організацією в світі, її сертифікати відповідності визнаються практично у всіх країнах без додаткових випробувань.

Національною організацією з стандартизації у Франції є французька асоціація з стандартизації (AFNOR). На неї покладено керівництво стандартизацією, метрологією, сертифікацією та контролюванням якості продукції.

В структурі AFNOR є 30 галузевих бюро з стандартизації, кількість яких залежить від обсягів пріоритетних робіт. Робота ведеться з використанням програмно-цільового методу та довгострокових програм.

Асоціація надає багато послуг фірмам та організаціям з різних питань, бере активну участь в роботі багатьох міжнародних організацій.

Датою впровадження національної системи стандартизації є 1917 р., в якому було створено Комітет нормалей для загального машинобудування, в 1926 р. його реорганізовано в Німецький комітет стандартів, а в 1975 р. - в Німецький інститут стандартизації DIN. Але DIN став національною організацією з стандартизації Німеччини тільки в 1990 р. після об'єднання ФРН з НДР в єдину державу. Тоді DIN став єдиним повноважним представником Німеччини в міжнародних та європейських організаціях з стандартизації.

Робочими органами є комітети DIN, які розробляють стандарти та беруть участь в міжнародних європейських організаціях з стандартизації. В комітетах DIN працюють біля 40 тис. позаштатних працівників.

Національні стандарти DIN мають необов'язковий характер і розглядаються не як юридичні норми, а як загальні правила техніки. Обов'язкові вимоги - тільки ті, які базуються на федеральних законодавчих нормах.

Я вважаю, що в даних умовах найдоцільніше впроваджувати і використовувати саме систему управління якістю продукції відповідно до стандартів ISO серії 9000. Цю думку підтримують 500000 організацій у всьому світі, які пройшли сертифікацію на відповідність вимогам стандартів Міжнародної організації стандартів ISO 9000, а понад 37000 пройшли сертифікацію на відповідність вимогам стандарту ISO 14001. Стандарти ISO 9000 та ISO 14000 забезпечують зрозумілі у глобальному масштабі основи для побудови взаємостосунків між компаніями. Вони дають впевненість у контексті міжнародної торгівлі та нинішньої побудованої на мережі економіки, коли навіть малі та середнього розміру підприємства здані через Internet досягти ринків поза межами їхньої географічного регіону.

1.3 Головні напрями вдосконалення системного управління якістю на вітчизняних підприємствах

Курс нашої країни на європейську інтеграцію вимагає прискорення підготовки вітчизняних підприємств до жорстких умов міжнародних ринків, що може бути досягнуто тільки через застосування сучасних інструментів управління якістю.

Вже сьогодні національні виробники, котрі вийшли зі своєю продукцією на міжнародні ринки, пересвідчились, що без впровадження систем управління якістю неможливо знайти торгового партнера, а тим більше завоювати міжнародні ринки збуту і бути там конкурентоспроможними. Саме конкуренція передбачає жорстоку боротьбу за споживача і змушує керівників підприємств шукати нові підходи для виробництва продукції найвищої якості.

З метою координації дій, спрямованих на якнайширше залучення представників промисловості, громадськості, урядових і наукових організацій до вирішення проблем підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняних товарів, робіт та послуг, протягом останніх років Урядом було прийнято низку рішень. Серед них - затвердження Концепції державної політики у сфері управління якістю, прийняття як національних міжнародних стандартів ISO 9000 версії 2000 року, ISO серії 14000, створення інституту якості у складі ДП «УкрНДНЦ», розгалуженої мережі консультаційних пунктів з питань якості, навчання і підвищення кваліфікації фахівців. [43, с. 110-115]

За офіційною інформацією Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) у світі сертифіковані вже більш ніж 800 тисяч систем управління якістю відповідно до міжнародного стандарту ISO серії 9001 версії 2000 року. Світовими лідерами у цій сфері є Китай, Італія, Велика Британія, Японія, Іспанія, США, Франція та Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих систем управління якістю у Чеській Республіці (понад 11 тис.), Угорщині (понад 10 тис.), Польщі (майже 6,5 тис.), Румунії (6 тис.). Лідерами з активізації робіт щодо впровадження і сертифікації систем управління якістю є Латвія (приріст у 6 разів), Чехія, Російська Федерація та Словенія (у 4 рази).

У сфері сертифікації систем екологічного управління відповідно до міжнародного стандарту ISO 14001 така ситуація. На кінець 2008 року у світі сертифіковані майже 110 тисяч систем. Світовими лідерами у цій сфері є Японія, Китай, Іспанія, Велика Британія, Італія, США, Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих систем екологічного управління у Чеській Республіці, Угорщині, Польщі, Румунії, Словенії.

В Україні станом на 1 січня 2006 року є чинними:

* 1405 сертифікатів на системи управління якістю вітчизняних підприємств, у тому числі у Реєстрі системи УкрСЕПРО зареєстровано 989 чинних сертифікатів на системи управління якістю (ДСТУ ISO 9001-2001);

* 49 сертифікатів на системи екологічного управління, у тому числі у реєстрі системи УкрСЕПРО 23 сертифікати на системи екологічного управління (ДСТУ ISO 14001-97) вітчизняних підприємств.

У минулому році в цілому видано 350 сертифікатів на системи управління якістю в системі УкрСЕПРО, що в 1,3 рази більше ніж у 2007 році (269 сертифікатів). Із цієї кількості 254 сертифікати видано органами із сертифікації Держспоживстандарту України, що в 1,4 рази більше ніж у минулому році (172 сертифікати). Проте це недостатньо у порівнянні з розвиненими європейськими країнами та країнами-членами ЄС (Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія). Що стосується систем екологічного управління, то у 2008 році підвідомчими підприємствами Держспоживстандарту сертифіковано лише 7 систем екологічного управління: 3 в Дніпропетровській та 2 у Харківській областях, по одній у АР Крим та м. Києві.