Основні положення інноваційного менеджменту та реструктуризації

21

Основні положення інноваційного менеджменту та реструктуризації

Питання №3. Назвіть цикли інноваційного менеджменту

Інновація -- це використовування в суспільній діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних відносинах, науці, культурі, освіті і т. д.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, направлених на вдосконалення соціально-економічної діяльності.

Інноваційний процес (ІП) -- це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

На відміну від науково-технічного прогресу (НТП) інноваційний процес не завершується упровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не уривається і після залучення, бо у міру розповсюдження (дифузії) новина удосконалюється, стає ефективнішою, придбає нові споживницькі властивості.

Основа ІП -- процес створення і освоєння нових технологій, вимагаючий, як правило, фундаментальних досліджень, направлених на отримання нових знань про розвиток природи і суспільства безвідносно до їх конкретного використовування. Фундаментальні дослідження діляться на теоретичні і пошукові (цілеспрямовані). Модель ІП має циклічний характер, складається з окремих ланок (самостійних процесів) і матеріалізується у функціональні організаційні структури. Економічна і технологічна дія ІП на суспільну діяльність виявляється в збільшенні економічного і науково-технічного потенціалу держави, підвищенні технологічного рівня всіх ланок ІП.

У узагальненому вигляді модель ІП можна записати так:

ФЕ > ПІ> РПр > Ос > ПП > М > Сб,

де ФЕ -- фундаментальні дослідження; ПІ -- прикладні дослідження; РПр -- розробка і проектування; Ос -- освоєння; ПП -- промислове виробництво; М -- маркетинг; Сб -- збут.

Фундаментальні дослідження -- початкова стадія ІП, насичена науковими дослідженнями. Проте кожен подальший елемент циклу також вимагає наукових і прикладних досліджень. Кількість і якість інформації убувають від фундаментальних досліджень до промислового виробництва. Дослідницька діяльність замінюється досвідом, навиками, стандартними прийомами, що носять часто суб'єктивний характер.

Світовий досвід показує, що тільки окремі фундаментальні дослідження утілюються в розробку, проектування і промислове виробництво. До 90 % тих фундаментальних досліджень мають негативний результат. З 10 % що залишилися не всі мають практичний вихід. Основною метою фундаментальних досліджень є пізнання і розвиток ІП, вивчення теорії питання. Прикладні дослідження мають іншу спрямованість -- це упредметнені знання, використовувані в різних технологіях, в результаті яких створюються нові машини, устаткування і системи. Прикладні дослідження плавно переходять в розробку і проектування, далі -- в освоєння і промислове виробництво. Фази маркетингу і збуту, пов'язані з комерційною реалізацією результатів ІП.

Таким чином, інноваційний менеджер в процесі своєї діяльності вникає в різні фази ІП і з урахуванням цього створює свою управлінську стратегію.

Питання №18. Які основні чинники повинна враховувати загальна мета організації?

Стратегічне планування вимагає проведення численних об'ємних досліджень і засноване на зборі і аналізі даних середовища, що переробляється. Це дозволяє постійно контролювати ринок, де обстановка змінюється стрімко. Стратегію розробляють так, щоб її можна було замінити іншою. Розробка стратегії починається з чіткого формулювання загальної мети організації, зрозумілої кожному її співробітнику. Загальна мета повинна враховувати такі основні чинники:

* основний напрям діяльності організації;

* робочі принципи в зовнішньому середовищі (принципи торгівлі, відношення до споживача, ведення ділових зв'язків);

* культуру організації, її традиції, робочий клімат.

Після постановки загальної мети її конкретизують:

1) у поточному році добитися рівня чистого прибутку в сумі 5 млн. грн;

2) довести об'єм продажів продукції до 50 тис. шт.;

3) добитися середнього годинного вироблення на одного робітника 10 одиниць продукції;

4) понизити частку позикового капіталу і збільшити розмір оборотного капіталу;

5) упровадити нові технології;

6) відкрити представництво фірми в певному регіоні;

7) як соціальна допомога виділити кошти на устаткування лікарні.

Цілі можуть бути довгостроковими -- до 10 років, середньостроковими -- до 5 років і короткостроковими -- до одного року. Цілі не повинні заперечувати одна однієї і уточнюються з урахуванням можливих змін. При цьому виявляються чинники, загрозливі позиціям фірми, і чинники, що сприяють її діяльності.

Питання №33. Перерахуйте складові технологічного процесу

Технологія в широкому значенні вивчає явища і прийоми, пов'язані з отриманням нових знань про процеси обробки (переробки) різних середовищ. Спільність підходів до предметів дослідження в технології зумовлює і розширення видів оброблюваних середовищ. До таких середовищ стали відносити не тільки матеріальні ресурси -- метал, пластмаси, скло, хімічні речовини, рослинну продукцію, засоби інформації, устаткування і т. п., але і нематеріальні ресурси -- інформацію, управління, фінансові послуги, видовища, проектні і наукові розробки і ін.

У науковому значенні технологія повинна виявляти основні закономірності (фізичні і хімічні, соціальні і комерційні, політичні, економічні і т. п.) по перетворенню середовищ, що переробляються, з одного вигляду в іншій з метою практичного використання.

Технологією також називають операції по здобичі, переробці, транспортуванню, складуванню, заощадженню, передачі прав володіння, продажу і інші, є підсистемами загальної системи виробничого процесу.

Звичайно в практичній діяльності технологія розглядається в конкретному застосуванні до тієї або іншої галузі виробництва. В зв'язку з цим розрізняють технології проектування і конструювання, дослідження, обробки інформації, друкування грошей, банківської справи, просування до влади, будівництва, механічної обробки і ін.

Сукупність, порядок і характеристики технологічних операцій складають технологічний процес, направлений на якісну зміну оброблюваного середовища, її форми, будови і споживацьких властивостей. Це найзагальніший зміст поняття "технологія" і матимемо на увазі його при подальшому розгляді функцій інноваційного менеджменту. Крім того, кожну з безлічі технологій можна вважати виробничою, оскільки будь-яка з них призначена для виробництва нової якості початкового середовища або матеріалу.

Залежно від спеціалізації підприємства (фірми) як організованої форми виробничого процесу відносно пріоритетів розрізняють технології головні, або основні, і забезпечуючі, або допоміжні. З розвитком науки і техніка всі технології безперервно обновляються і розвиваються. Простежуються три основні напрями розвитку сучасних виробничих технологій:

* перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперервних (потоковим) виробничих процесів як найбільш ефективним;

* упровадження замкнутих (безвідходних) технологічних циклів у складі виробництва як найбільш екологічно нейтральних;

* підвищення наукоємкості високих і новітніх технологій як найпріоритетніших в бізнесі.

Кінцевим результатом виробничої діяльності є вироблені продукти, роботи, послуги. Саме технологія забезпечує той або інший попит на результати виробництва.

Питання № 48. Назвіть основні виробничі технології хімічної промисловості

Хімічна промисловість є конгломератом підприємств і виробництв, що застосовують в основному хімічні технології переробки середовищ і випускаючих кінцеві і проміжні хімічні продукти. Розвиток цієї галузі створює базу для упровадження цих технологій в суспільне виробництво, сприяє економії дефіцитних матеріалів в інших галузях, здешевлює і підвищує якість виробів, що забезпечує підвищення споживацького попиту в суміжних галузях. Так, в машинобудуванні реалізується до 40 % пластмас, 35 % фарб і лаків, 25 % хімічних волокон.

Технології виробництва хімічних продуктів специфічні і мають ряд техніко-економічних особливостей в порівнянні з технологіями інших галузей.

Хімічні виробництва, як при їх створенні, так і при експлуатації вважаються найважчими. У них застосовуються складні технологічні цикли, унікальне великотоннажне устаткування, комбінування технологій і продуктової спеціалізації. Наприклад, в структуру хімічного підприємства може одночасно входити виробництво аміаку, азотної кислоти, аміачної селітри, карбаміду, складних добрив і сірчаної кислоти.

Переробка великих об'ємів сировини на хімічних підприємствах вимагає повної і комплексної його переробки. При цьому повинні бути виключені відвали, стоки, відходи і викиди диму, газу, пари. Повинен бути створений замкнутий виробничий цикл, в який включаються і вторинні енергоресурси, зокрема відпрацьовані повітря і вода.

Основні виробничі технології хімічної галузі:

* виробництво неорганічних речовин (аміак, азотна і сірчана кислоти, аміачна селітра, мінеральні добрива і ін.);

* виробництво органічних речовин (метанол, ацетилен, ацетон, фенол, етилен, етиловий спирт, формальдегіди і ін.);

* виробництво високомолекулярних з'єднань (пластмаси, каучуки, гуми, фарбники, лаки, хімічні волокна, целюлоза, поліетилен і ін.).

Питання № 63. Що розуміють під цільовою групою в інноваційних організаціях?

Під групою розуміють двох і більш осіб, зайнятих однорідною діяльністю, з тісною міжособовою взаємодією. Об'єднання в групи найбільш творчих і ініціативних працівників дозволяє вирішувати наступні основні задачі:

* максимально використовувати творчий потенціал працівників;

* привертати працівників до процесу управління і підвищувати їх відчуття відповідальності в цілому;

* підвищувати кваліфікацію працівників за рахунок обміну знаннями.

При виконанні складних досліджень і розробці проектів звичайно виділяють:

1) групу керівників, що складається з головного керівника (головного фахівця) і його безпосередніх заступників;

2) цільову (робочу) групу, яка складається з осіб, що працюють разом над однією проблемою (як правило, в одній будівлі);

3) комітети -- існуючі і знов створюються підрозділи організації, яким делеговані повноваження для виконання якого-небудь завдання або комплексу завдань. Комітети називають іноді комісіями або радами.

Широко поширена практика формування цільових груп з фахівців (учених), що працюють в різних науково-дослідних підрозділах фірми або запрошених із сторони.

Ефективність роботи таких груп залежить від ряду чинників: складу і розмірів, групових норм, статусу і функціональної ролі членів групи, згуртованості або конфліктності колективу.

Перед формуванням цільової групи (тимчасового творчого колективу) необхідно провести ретельний морфологічний аналіз, в результаті якого загальна задача повинна бути розбита на ряд підзадач з виявленням можливих альтернатив їх рішення. Кожна підзадача, у свою чергу, може бути розбита на етапи. При розділенні поставленої задачі на підзадачі кожен виконавець повинен знати концепцію розробки всього об'єкту. Необхідний також банк даних по всіх можливих виконавцях роботи.

Керівник групи визначає кількість виконавців кожної підзадачі виходячи з того, що один виконавець виконує два-трі (можливо, більш) етапу роботи. На стадії розробки і реалізації інноваційних ідей, що висуваються цільовими групами, можуть створюватися так звані проектні групи з великою кількістю виконавців і великими масштабами виконуваних робіт.

Фактичним організатором роботи по залученню і розвитку персоналу є менеджер конкретного інноваційного проекту. Він утілює свою ідею і матеріально (морально) зацікавлений в кінцевому результаті (упровадженні новини).

Навіть при дуже ретельному підборі виконавців майже завжди є відмінність по ступеню їх підготовленості і рішення задач, що покладаються. Тому необхідно передбачати навчання менш досвідчених виконавців більш кваліфікованими. Воно може бути організоване у вигляді короткострокових занять або попереднього навчання до створення цільових груп. Для фахівців можуть проводитися також спеціальні семінари, програми яких повинні бути всеосяжними. Найважливіші питання таких програм -- ознайомлення учасників семінару з особливостями організації робіт в проектних і цільових групах, із специфікою планування, принципами встановлення пріоритетності виконання робіт, методами пошуку оптимальних рішень на основі аналізу реальних ситуацій. На семінарі фахівці-виконавці знайомляться з майбутнім керівником проекту, який повинен провести декілька семінарських занять. Це дозволяє встановити контакти між учасниками семінару і підготувати їх до майбутньої діяльності. Після закінчення семінару його учасникам можуть бути видані спеціальні сертифікати на право роботи над інноваційним проектом. У розвинених країнах Західної Європи, а також в США і Японії практикується створення міжфірмових цільових і проектних груп. У їх склад притягуються фахівці із зовнішніх дослідницьких організацій. В результаті такої кооперації від фірми можуть відділятися нові інноваційні структури.

Питання № 78. Як визначається мінімум приведених витрат по варіантам інноваційних проектів?

В зарубіжній практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefit/cost ratio), і цей показник називають індексом прибутковості (profitability index).

За наявності декількох варіантів проекту найефективніший вибирається по мінімуму, так званих, приведених витрат:

З_і = С_і + Е_нК_і > min,

де, С_і -- витрати виробництва (собівартість варіанту), Е_н -- норматив ефективності капіталовкладень, К_і -- інвестиції по розглядаємому варіанту.

Інвестиції, як правило, характеризуються одноразовістю або обмеженим періодом вкладень, великими розмірами капіталу і тривалим терміном окупності. Витрати виробництва -- це собівартість продукції, визначувана, як правило, за рік. Для приведення їх до єдиної річної розмірності за допомогою коефіцієнта Е_н ефективності або рівня процентної ставки враховують тільки частину інвестицій (капітальних вкладень). Звідси з'явився термін "приведені витрати". У плановій економіці величина Е_н встановлюється централізовано. У ринковій економіці кожна окрема фірма або підприємство встановлює подібний норматив або на рівні процентної ставки i, або як норматив рентабельності інвестицій R_н. При цьому приведені витрати розраховуються за формулою:

З_і = С_і + іК_і > min, або З_і = С_і + R_нК_і > min

Після визначення приведених витрат розраховується термін окупності додаткових інвестицій в інноваційний проект, тобто термін, або період часу, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на дорожчий варіант інновацій окупаються завдяки приросту економічних результатів, обумовленому реалізацією інновацій.

Питання №93. Що означає поняття «паушальний платіж»?

Ліцензійна торгівля з'явилася порівняно недавно і є основною формою міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює операції з ноу-хау, з патентами на винаходи і іншими результатами інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їх високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.

У ліцензійній угоді може обмовлятися мінімальна сума винагороди, яка у будь-якому випадку (успішної і неуспішної діяльності) повинна виплатити ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Цей платіж встановлюється в наступних випадках:

* при передачі ліцензії разом з поставками обладнання (ця операція носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);

* при продажу ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у разі розголошування секрету);

* при утрудненні перекладу прибутків з країни ліцензіата.

Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку і в розстрочку, наприклад: 50 % після підписання угоди; 40 % -- після поставки обладнання і передачі технічної документації; 10 % -- після пуску обладнання.

Первинний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску або по частинах протягом встановленого в угоді терміну або після виконання певних умов.

В даний час намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод у зв'язку з швидким моральним старінням обладнання і державним регулюванням ліцензійних операцій. Найбільш поширені терміни 5-10 років.

ІІ. ТЕМА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПРОРОБКИ

Управління ризиками при реструктуризації підприємства

2.1 Короткий екскурс в термінологію реструктуризації

У перекладі з англійського "реструктуризація" (restructuring) - це перебудова структури чого-небудь. Латинське слово структура (structura) означає порядок, розташування, будову. Якщо розглядати компанію як складну систему, схильну до впливу чинників зовнішнього оточення і внутрішнього середовища, то терміну "реструктуризація компанії" можна дати наступне визначення:

Реструктуризація компанії -- це зміна структури компанії (іншими словами порядку, розташування її елементів), а також елементів, що формують її бізнес, під впливом чинників або зовнішнього, або внутрішнього середовища. Реструктуризація включає: вдосконалення системи управління, фінансово-економічної політики компанії, її операційної діяльності, системи маркетингу і збуту, управління персоналом.

Основною причиною, чому компанії прагнуть до реструктуризації, зазвичай є низька ефективність їх діяльності, яка виражається в незадовільних фінансових показниках, в браку оборотних коштів, у високому рівні дебіторської і кредиторської заборгованості.

Втім, і успішні компанії часто проводять структурні перетворення. Адже будь-яка модифікація масштабів бізнесу або ринкових умов вимагає адекватної зміни системи управління і проведення програм реструктуризації.

З якими цілями проводиться реструктуризація? Традиційно власники і менеджмент компанії переслідують дві мети: це підвищення конкурентоспроможності компанії з подальшим збільшенням її вартості. Залежно від цільових установок і стратегії компанії визначається одна з форм реструктуризації: оперативна або стратегічна.

Оперативна реструктуризація припускає зміну структури компанії з метою її фінансового оздоровлення (якщо компанія знаходиться в кризовому стані), або з метою поліпшення платоспроможності. Вона проводиться за рахунок внутрішніх джерел компанії за допомогою інструментарію скорочення і "випрямляння" (переходу від непрямих до прямих витрат) витрат, виділення і продажу непрофільних і допоміжних бізнесів. Результатом оперативної реструктуризації є отримання прозорою і більш керованою компанії, в якій власники і менеджери вже можуть зрозуміти, який бізнес слід розвивати, а від якого позбавлятися. Оперативна реструктуризація сприяє поліпшенню результатів діяльності підприємства в короткостроковому періоді і створює передумови для проведення подальшої, стратегічної реструктуризації.

Стратегічна реструктуризація - це процес структурних змін, направлений на підвищення інвестиційної привабливості компанії, на розширення її можливостей по залученню зовнішнього фінансування і зростання вартості. Реалізація такого типу реструктуризації направлена на досягнення довгострокових цілей. Результатом її успішного проведення стає збільшений потік чистої поточної вартості майбутніх доходів, зростання конкурентоспроможності компанії і ринкової вартості її власного капіталу. Проведення як оперативної, так і стратегічної реструктуризації може охоплювати або всі елементи бізнес-системи, або окремі її складові. Тому існує класифікація форм реструктуризації за масштабом обхвату структурних змін. По цьому критерію виділяють комплексну і часткову реструктуризацію.

Комплексна реструктуризація - це довгостроковий і дорогий процес, до якого вдаються лише одиниці підприємств. Вона проводиться поетапно, перетворення зачіпають всі елементи компанії. В ході такої реструктуризації використовуються різні механізми. При цьому залежно від впливу точкових перетворень на окремі напрями діяльності компанії відбувається коректування загальної програми реструктуризації і продовжується подальша робота.

На відміну від комплексної, часткова реструктуризація (ще однієї її назва "Клаптева ") зачіпає один або декілька елементів бізнес-системи. В ході її реалізації змінами у функціональних областях розрізнено займаються привернуті консультанти, і часто перетворення носять хаотичний характер, а їх вплив на інші напрями діяльності компанії не аналізується. Тому недивно, що часткова реструктуризація приводить лише до локальних результатів і може бути неефективна в рамках всієї бізнес-системи.

На сьогоднішній день міжнародна практика і досвід проведення реструктуризації в Росії свідчать про те, що реструктуризація - це одне з складних управлінських завдань. Вона не є одноразовою зміною в структурі капіталу або у виробництві. Це процес, який повинен враховувати безліч обмежень і специфіку тієї компанії, в якій він проводиться. Отже, проводити його необхідно, вже маючи чіткі цілі, концепцію реструктуризації, розуміння кожного з її етапів і методів, за допомогою яких необхідно діяти.

2.2 Основні ризики, пов'язані з проведенням реструктуризації

В ході реалізації проекту по реструктуризації ніхто не застрахований від негативних результатів. Існує декілька найбільш важливих для компаній рисок, які можуть негативно вплинути на проведення програм реструктуризації.

Ризик 1. Ризик неправильного вибору методу реструктуризації.

Як вже наголошувалося вище, вибір методів реструктуризації визначається залежно від стратегії, цілей і стану компанії.

Якщо компанія ухвалила рішення про проведення оперативної реструктуризації, то нею можуть бути використані наступні методи. По-перше, методи реструктуризації майнового комплексу, такі як здача в оренду, консервація, ліквідація, списання активів, їх реалізація. По-друге, методи реструктуризації кредиторської заборгованості, зокрема, визнання заборгованості недійсною, відстрочення або розстрочка довге з подальшим погашенням, погашення заборгованості з мінімальними витратами, викуп прав вимог до кредитора з подальшим пред'явленням вимог і багато інших. По-третє, організація може використовувати методи реструктуризації дебіторської заборгованості, серед них погашення заборгованості з отриманням максимального економічного ефекту, визнання заборгованості недійсною, а також різні форми звільнення або скорочення чисельності співробітників.

Втім, якщо компанія вже добилася високого рівня операційної ефективності, вона починає використовувати інструментарій стратегічної реструктуризації, зокрема удосконалює структуру бізнес-портфеля компанії, створює управлінський і фінансовий потенціал для нового зростання. Цього можна досягти або за рахунок видалення з бізнес-портфеля тих напрямів, які не є ключовими для майбутнього компанії, або за рахунок зміцнення стратегічно важливих для компанії напрямів шляхом набуття нового вигляду бізнесу. Згодом це допоможе їй завоювати довіру інвестиційного співтовариства і позитивно позначиться на результатах її фінансово-господарської діяльності.

Ризик 2. Ризик передчасної оцінки результатів реструктуризації

На практиці визначити, де починаються реальні результати структурних змін дуже складно. Часто негативні короткострокові наслідки реструктуризації менеджмент компанії приймає за її підсумки. В цьому випадку вся програма може бути згорнута, а стратеги чеськие мети так і не досягнуті. Для мінімізації цієї риски необхідне грамотне складання програми реструктуризації з докладним описом всіх короткострокових результатів і цільових показників, а також з чітким визначенням довгострокових цілей.

Ризик 3. Ризик недостатньої кваліфікації представників органів управління компанії. Цей ризик можна мінімізувати двома способами. Або шляхом звільнення менеджменту компанії і залучення нової команди управлінців. Або, другий варіант, за рахунок проведення спеціалізованих семінарів і тренінгів для роз'яснення керівництву цілей і основних напрямів реструктуризації. У будь-якому випадку, щоб виявити і управляти цим ризиком необхідне залучення професійних фахівців з боку.

Ризик 4. Ризик неправильної оцінки необхідних для реструктуризації ресурсів. Традиційно компанії недооцінюють складність реструктуризації. Тому для її реалізації даються обмежені тимчасові терміни, виявляється задіяно незначне число фахівців, виділяється мізерне фінансування.

Ризик 5. Ризик низької мотивації осіб, що беруть участь в процесі реструктуризації. Цей ризик має на увазі не тільки різний ступінь зацікавленості співробітників компанії в структурних змінах. Він включає і конфлікт інтересів, який може виникнути між менеджментом і власниками компанії в ході реструктуризації і негативно вплинути на їх мотивацію протягом проекту. Для управління цим ризиком необхідно, щоб програма реструктуризації виходила зверху "вниз", а не "від низу до верху". При цьому украй важлива виняткова енергія власників компанії. Їх прагнення до досягнення цілей реструктуризації повинне передаватися як команді топ-менеджерів, так і управлінцям середньої ланки, виконавцям низового рівня.

Ризик 6. Ризик появи негативних соціальних наслідків

Виникнення негативних соціальних наслідків в ході проведення реструктуризації - нормальна практика, яка діє в країнах з ринковою економікою. Вона виявляється в масових скороченнях персоналу з виробництв, що діють, в звільненнях на ліквідованих компаніях, в закритті компаній соціальної сфери. Так, в січні цього року така крупна компанія як Eastman Kodak оголосила про свої плани по скороченню до кінця 2006 року штату співробітників на 21% (це означає звільнення від 12000 до 15000 чоловік). За твердженням керівництва компанії, подібне скорочення працівників, зайнятих у виробництві традиційної фотопродукції, дозволить компанії більше інвестувати в своє цифрове майбутнє.

У російській практиці скорочення персоналу і вивід з компанії активів соціальної сфери особливо були поширені в середині 90-х років минулого століття. Зараз компанії під впливом державної політики по іншому почали відноситися до проблематики корпоративної соціальної відповідальності, в рамках якої вони, навпаки, декларують створення нових робочих місць.

Ризик 7. Ризик неякісного юридичного супроводу проекту

Дуже часто в ході реструктуризації виникає необхідність здійснити юридичні перетворення. У Росії найбільш поширені з них - створення на базі підприємства одного або декількох дочірніх суспільств, створення нового господарського суспільства сумісне з підприємством - потенційним банкротом і його власниками, банкрутство підприємства, реорганізація у формі розділення і у формі виділення. Достовірної статистики про те, скільки всього реструктуризацій було проведено по таких схемах за останні роки, в Росії немає. І очевидно, що проведення юридичної реструктуризації, не підкріпленої реальними організаційними змінами, змінами фінансових, виробничих систем на практиці є лише на півзаходом. З іншого боку, помилки юридичного супроводу можуть звести до нуля перетворення, які вже здійснені в компанії.

2.3 Методи управління ризиками

До основних методів управління ризиками відносяться: розподіл ризиків, диверсифікація, лімітація, страхування, хеджування, відхід від ризиків та інші.

Розподіл ризиків здійснюється зазвичай між учасниками проектів, щоб зробити відповідальними за ризик по можливості кожного учасника, який в цих умовах буде вимушений розрахувати і контролювати ризики, а також прийняти необхідні заходи до подолання наслідків від дії ризиків.

Диверсифікація дозволяє понизити за рахунок різноспрямованості видів діяльності, збуту і постачань, кредиторської заборгованості, інвестицій і так далі

Простим прикладом різноспрямованості інвестицій є портфель, сформований з двох цінних паперів з коефіцієнтами, співпадаючими по модулю, але що розрізняються по знаку. В результаті зниження курсової вартості одних паперів практично повністю компенсується зростанням інших, тобто незалежно від ситуації на ринку вартість портфеля залишається стабільною, а інвестиції схильні лише систематичному ризику.

Сформований так само портфель має в цілому ризик нижче, ніж кожен із фінансових активів, що його створюють.

Можливі варіанти диверсифікації інвестиційного портфеля припускають:

¦ поєднання фінансових активів, рухомих паралельно з ринковими індексами, і інших фінансових активів, що мають протилежну тенденцію;

¦ присутність іноземних цінних паперів, оскільки економіки різних країн не завжди рухаються синхронно і ін.

Лімітацію (обмеження) забезпечує встановлення граничних сум витрат, продажу, кредиту. Цей метод застосовується банками для зниження ступеня ризиків при видачі позик господарюючим суб'єктам, при продажі товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і тому подібне

Страхування як система економічних відносин, включає утворення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) шляхом виплати страхового відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками). Для страхування обов'язкова наявність двох сторін: спеціальної організації, що відає відповідним фондом (страховика), і юридичних або фізичних осіб, що вносять до фонду встановлені платежі (страхувальників). Їх взаємні зобов'язання регламентуються договором відповідно до умов страхування.

Залежно від системи страхових відносин виділяють різні види страхування: соцстрахування, подвійне страхування, перестраховка, самострахування.

При соцтрахуванні два страховики і більш беруть участь певними долями в страхуванні однієї і тієї ж ризики, видаючи сумісний або окремі договори кожен на страхову суму в своїй частці.

Подвійне страхування має на увазі наявність декількох страховиків одного і того ж інтересу від одних і тих же небезпек, коли загальна страхова сума перевищує страхову суму за кожним договором страхування.

При перестраховці ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, може бути застрахований або повністю або частково у іншого страховика (страховиків), При настанні страхової події страхова організація -перестраховщик несе відповідальність в об'ємі прийнятих на себе зобов'язань по перестраховці.

Самострахування -- створення грошових коштів і натуральних страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень у фінансово-комерційній діяльності.

Хеджування -- ефективний спосіб зниження риски несприятливої зміни цінової кон'юнктури за допомогою висновку термінових контрактів (ф'ючерсів і опціонів). Спосіб дозволяє зафіксувати ціну придбання або продажу на певному рівні і таким чином компенсувати втрати спот-ринке (ринку наявного товару) прибутком на ринку термінових контрактів. Купуючи і продаючи термінові контракти, підприємець захищає себе від коливання цін на ринку і тим самим підвищує визначеність результатів своєї виробничо-господарської діяльності.

У практиці управління іноді зустрічаються випадки, коли необхідно піти від ризикових інноваційних. проектів або припинити спільну діяльність з партнерами. Для цього існують методи відходу від рисок:

¦ відмова від ненадійних партнерів;

¦ відмова від ризикованих проектів;

¦ пошук гарантів і так далі

Таким чином, інноваційна діяльність характеризується високим рівнем невизначеності динаміки основних чинників, що визначають її результати. Інновації на відміну від стабільних процесів можуть закінчитися повною невдачею. Проте, все більше число підприємців, приступаючи до реалізації нововведень, вважають за краще прорахувати свої ризики і шанси, передбачити вузькі місця і спробувати понизити можливі негативні відхилення. Ці завдання вирішуються при створенні системи управління ризиками.

ІІІ. Задача

Запропоновано три альтернативних проекти по технічному переозброєнню підприємства. Визначить, який проект більш рентабельніший.

Інвестиції (Кт ), млн.. грн..	Предпологаємий дохід (Дт), млн..грн.
446,6	646,6
756,6	977,6
1250,0	1475,5

РОЗВ'ЯЗАННЯ

Індекс дохідності будемо визначати за формулою:

,

1) По першій технології

144,7 %

2) По другій технології

129,2 %

3) По третій технології

118,0 %

Таким чином, найбільш рентабельною є перша технологія.

Список використаних джерел

1. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб.пособие. -- К.: МАУП, 2000. - 148 с.

2. Балабанов И.Г. Инновационный менеджмент. Краткий курс. С.-П. Питер. 2000.

3. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. -- Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. - 278с.

4. Ковалев Г.Д Основы инновационного менеджмента. Учебник. м:

ЮНИТИ. 1999.

5. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент. Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 400с.

6. Медынский ВТ. Инновационный менеджмент. Учебник. ИНФРА-М,2000.

7. Риски в экономике: Учеб. Пособие для вузов \ под ред. Проф. В.А. Швандара. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 380с.