Планування напрямків підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства

67

План

Вступ

1. Теоретичні засади планування шляхів підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства

1.1 Планування методів оцінювання виробничих потужностей

1.2 Планування напрямків підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства

2. Техніко-економічна характеристика та аналіз господарської діяльності підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод"

2.1 Історія створення та розвитку підприємства

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників господарської діяльності підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" за 2005-2009 р.

2.3 Аналіз ефективності використання виробничих потужностей на підприємстві ВАТ "Жовтоводський хлібозавод"

2.4 Факторний аналіз виробничої потужності підприємства

2.5 Факторний аналіз пропускної спроможності, завантаження і змінності роботи устаткування

3. Планування напрямків підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод"

3.1 Економічне обґрунтування заходів щодо підвищення використання виробничих потужностей ВАТ "Жовтоводський хлібозавод"

3.2 Планування використання виробничих потужностей підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" на 2010 рік

3.3 Розробка планового балансу підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" на 2010 рік

3.4 Розробка планового звіту з фінансових результатів підприємства ВАТ "Жовтоводський хлібозавод" на 2010 рік

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Із вступом вітчизняної економіки в ринкову стадію свого розвитку змінились форми ведення господарської діяльності. Господарюючому суб'єкту (називатимемо його „підприємством”) надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Раціональне й ощадливе використання основних фондів підприємства є на сьогодні однією з найактуальніших задач, що стоять перед підприємством.

Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні складу, структури, планування і аналізу основних виробничих фондів.

Предметом виступають основні виробничі фонди підприємства, а об'єктом дослідження є підприємство.

Курсова робота складається з двох частин. В перший частині розкривається економічна суть основних виробничих фондів підприємства, наводиться їх структура і класифікація, проводиться структурний та динамічний аналіз основних фондів підприємства. В другій частині, на прикладі діючого підприємства, аналізуємо його господарську діяльність за 2006-2009 рік.

Основні завдання курсової роботи:

розкрити економічну суть основних виробничих фондів підприємства;

дослідити структуру основних фондів підприємства;

освітити питання планування та налізу основних виробничих фондів підприємства;

дослідити шляхи ефективного використання основних фондів підприємства.

У дослідженні планується вивчити та розглянути діяльність даного підприємства з різних сторін та дати оцінку ефективності та рентабельності його діяльності.

1. Теоретичні засади планування шляхів підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства

1.1 Планування методів оцінювання виробничих потужностей

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.[5]

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, - є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Існує декілька підходів різних науковців до класифікації виробничої потужності. Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства (у деяких джерелах можна зустріти назви: проектна, поточна, резервна).

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг, склад і структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту на цю продукцію.

Розрізняють також ефективну виробничу потужність, яка характеризується тим, що в конкурентних реальних умовах забезпечує отримання максимального прибутку. Вона менша або дорівнює проектній.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників і відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників (рис.1.1)

67

Рис.1.1 - Показники, що характеризують діючу виробничу потужність підприємств

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;

збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху. Тобто такими є підрозділи, пропускна спроможність яких найменша у порівнянні з іншими.[4]

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;

запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (, грн), обчислюється за формулою[1.1]:

=+ - (1.1)

де - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

- введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

- виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність () підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

(1.2)

де к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

У загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці, або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за такою формулою:

(1.3)

де - потужність виробничого підрозділу підприємства, од.прод.;

продуктивність устаткування у відповідних од. за годину;

- ефективний річний фонд часу роботи од. устаткування, год;

- середньорічна кількість устаткування[1.1]

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

натуральними;

умовно-натуральними;

вартісним (у багатономенклатурних виробництвах) вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак натуральні показники не дозволяють при визначенні потужності підприємства порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника. тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості/Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається: умовна банка (на консервних підприємствах), тонна умовного палива (у видобувній промисловості) та ін. На підприємствах з багатономенклатурним виробництвом для розрахунку потужності використовуються вартісні показники. Так, виробнича потужність верстатобудівного заводу може бути розрахована як сума добутків потужності по кожному виду верстатної продукції в натуральному вимірі (штуках) на його оптову ціну. З цією метою використовуються, як правило, порівнянні оптові ціни.[8]

При цьому важливе значення має розроблення методів розрахунку показників, а також способів визначення нормативних значень кожного з показників.

Під системою показників варто розуміти їх взаємопов'язану сукупність, за допомогою якої забезпечується комплексне кількісне оцінювання стану і виявлення резервів поліпшення інтенсивного використання виробничих потужностей.

За цим визначенням можна сформулювати основні вимоги, яким повинна відповідати система показників. Зміст цих вимог полягає у такому: 1) вони повинні формуватися за єдиною методологічною основою, з тим, щоб за своїм змістом відображати ефективність використання потужних ресурсів; 2) бути максимально простим при розрахунках, що дасть можливість отримувати за їх допомогою необхідну інформацію для управління виробничими потужностями, яку можна використовувати на всіх рівнях його ієрархії; 3) об'єктивно відображати поведінку об'єкта, що аналізується (ділянки аналізу) і розраховуватись за плановими, обліковими та оперативними даними, давати можливість порівнювати використання виробничих потужностей за різний період часу, аналізувати таке використання в межах підприємства, а також використовуватись для проведення порівняльного аналізу в цій сфері споріднених підприємств; 4) характеризувати вплив інтенсивності використання виробничих потужностей на ефективність виробництва шляхом виявлення величини і ступеня реалізації резервів поліпшення використання потужностей.

Відповідно до сформульованих вимог систему показників можна розділити на три групи. До першої групи доцільно ввести коефіцієнти, що характеризують рівень освоєння проектної і використання виробничої потужності підприємства, до другої - коефіцієнти, що характеризують використання устаткування, і до третьої - вартісні показники, що характеризують віддачу виробничого апарату.

Особливість кожної групи полягає в тому, що до її складу входять показники, межі застосування яких визначаються їх об'єктивним економічним змістом.

Своєю чергою, кожний із показників, що входять до тієї чи іншої групи, має суворо визначене призначення в системі аналізу і покликаний дати оцінку одному з напрямків процесу інтенсивного використання виробничих потужностей, доповнювати окремі його сторони. У зв'язку з цим розглянемо методи визначення величини і призначення кожного з показників, що входять до тієї чи іншої групи й до системи загалом.

Серед показників першої групи необхідно насамперед виділити коефіцієнт використання проектної потужності (Кп), що характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення планового чи фактичного обсягу випуску продукції (В), передбаченого проектом, у гривнях, тоннах, штуках, НЧП до величини проектної потужності (Мп) в аналогічних одиницях виміру.

На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта даних можна судити про освоєння проектних потужностей і досягнення техніко-економічних показників у межах нормативного терміну, про скорочення періоду запровадження в дію нових потужностей, тобто враховувати фактор часу в оцінці рівня використання нових потужностей.

Трохи інше призначення коефіцієнта використання виробничої потужності (Кв). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за своєю величиною може значно відрізнятися від проектної. Своєю чергою, виробнича потужність поділяється на відповідні види, кожний з яких має своє різне значення при вирішенні питання планування й організації виробництва. Тому рівень використання різних видів потужностей необхідно розглядати окремо. Так, насамперед варто оцінити рівень використання прийнятої планової, середньорічної і фактичної потужності. Коефіцієнт використання кожної з них можна отримати шляхом відношення планового чи фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої, чистої продукції (В) до відповідного виду виробничої потужності (М).

Важливе значення для характеристики використання виробничої потужності підприємства має аналіз рівня використання виробничих потужностей окремих його підрозділів. За результатом проведення такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнято потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Дуже важливим моментом в аналізі є визначення рівня використання середньої розрахункової чи нормативної величини виробничої потужності. З цією метою застосовується коефіцієнт використання нормативної величини потужності (Кн), величина якого визначається з такого співвідношення:

(1.9)

де Мн - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

На підставі величини коефіцієнта використання того чи іншого виду потужності можна оцінювати резерви поліпшення її використання, а також ступінь напруженості планових завдань підприємством. Однак досягнутий високий рівень коефіцієнта використання виробничої потужності не завжди дає підставу стверджувати про оптимальне її використання. Це пояснюється насамперед тим, що на підприємствах при визначенні їхніх виробничих потужностей орієнтуються на потужність тих підрозділів, які є вузькими місцями. Отже, виробничі потужності занижуються та не відображають реальної їх величини, якою володіють підприємства. У зв'язку з цим не можна судити про раціональне використання технологічного устаткування, яке є в наявності і про потенційні резерви його завантаження.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, що характеризують рівень використання устаткування. Ця група представлена трьома коефіцієнтами і показником середнього часу роботи однієї машини. Одним з таких узагальнюючих показників є коефіцієнт змінності роботи устаткування (Ксм).

Найдостовірнішим методом визначення коефіцієнта змінності роботи устаткування є ділення сумарної планової, розрахункової чи фактичної машиномісткості (станкоємності) продукції, що виготовляється на дійсний річний фонд часу всього встановленого устаткування у виробничому підрозділі при його роботі в одну зміну. Формула розрахунку величини коефіцієнта змінності роботи обладнання (Ксм) має такий вигляд:

 (1.10)

де - сумарна розрахункова чи фактична машиномісткість продукції, машино-год; Суст -1=1 кількість одиниць встановленого обладнання (у цеху, на дільниці, в групі взаємозамінного устаткування); Фд - реальний (розрахунковий) однозмінний фонд часу роботи устаткування, год.

Порівнюючи плановий чи фактично досягнутий коефіцієнт змінності роботи устаткування, розрахований за пропонованим нами методом, з оптимально можливим чи нормативним можна отримати повне уявлення про наявність резервів підприємств та їхніх підрозділів у підвищенні завантаження устаткування.

Для оцінювання використання реального фонду часу роботи устаткування важливим показником є коефіцієнт завантаження устаткування (Кз). Він являє собою відношення сумарної машиномісткості, необхідної для виготовлення планової чи фактичної кількості продукції, до реального фонду часу роботи встановленого устаткування при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів.

Його величину можна визначити за формулою:

(1.11)

де Р - режим роботи заводу, цеху, дільниці (кількість змін).

Такий метод визначення коефіцієнта завантаження не є єдиним. Так, пропонується визначати цей показник за прийнятою потужністю. Формула розрахунку його величини має такий вигляд:

 (1.12)

де Тп - трудомісткість на програму за видами обробки, верстато-годин; М - величина прийнятої потужності, %; Ф1 - реальний річний фонд часу роботи устаткування, год.

З формули (1.12) видно, що чим більша величина прийнятої потужності, тим вищий коефіцієнт завантаження устаткування. Однак величина коефіцієнта завантаження обладнання при такому методі його розрахунку може спотворюватися. Річ у тім, що потужність підрозділу або заводу визначається за потужністю провідної ланки. Отже, розрахована за формулою (1.12) величина завантаження обладнання буде скоріше характеризувати завантаженість роботою устаткування провідної ланки. Якщо при цьому провідна ланка виявилася вузьким місцем, то потенційна величина коефіцієнта завантаження устаткування буде заниженою.

При обґрунтуванні проектів машинобудівних заводів коефіцієнт завантаження устаткування визначається як відношення розрахункової кількості верстатів або машин до прийнятої їх кількості.

Важливим моментом в аналізі використання устаткування є визначення середнього часу його роботи. Величина цього показника може бути розрахована за формулою:

(1.13)

де Е - показник, що характеризує середній час роботи однієї машини, год.

Перевага цього показника полягає в тому, що він дає уявлення про середню абсолютну величину завантаження кожної одиниці устаткування в певному виробничому підрозділі.

Враховуючи вимоги системного підходу до аналізу, необхідно дотримуватись єдиного принципу побудови показників на загальній основі. Значною мірою цій вимозі відповідає друга група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження устаткування, показник, що характеризує середній час роботи одиниці устаткування). Ці показники відображають вплив двох груп факторів: а) які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, яка виготовляється, і досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва (величина машиномісткості, трудомісткості Т); б) які відображають наявну кількість потужнісних ресурсів та їхнє функціонування в часі.

Будь-який із зазначених показників відображає насамперед використання технологічного устаткування, що визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників не тільки показує рівень використання виробничої потужності, але і свідчить про величину потенційних резервів поліпшення такого використання.

Потенційні резерви поліпшення використання виробничих потужностей і підвищення ефективності виробництва проявляються особливо чітко, якщо зіставити величини коефіцієнтів використання виробничих потужностей і завантаження устаткування.

Важливим етапом в аналізі використання виробничих потужностей є оцінювання ступеня рівномірності завантаження устаткування при заданому обсязі виробництва або прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничих потужностях підрозділів і груп взаємозамінного устаткування. Для кількісного виміру рівня рівномірності завантаження устаткування пропонується коефіцієнт пропорційності.

Коефіцієнт пропорційності (Кпр) визначається як відношення різних видів робіт у структурі машиномісткості виготовленої продукції до загальної кількості встановленого устаткування за формулою:

 (1.14)

де Скр - кількість устаткування, кратна відношенню різних видів робіт у структурі машино-місткості; Суст - загальна кількість встановленого устаткування.

Для проведення аналітичної роботи на підприємствах пропонується така робоча формула визначення величини коефіцієнта пропорційності:

(1.15)

де Ксм.уст - коефіцієнт змінності роботи всього встановленого устаткування; Ксм.вм - нормативний коефіцієнт змінності роботи устаткування.

За аналогією величина коефіцієнта пропорційності може бути розрахована за наявності даних, що характеризують завантаження устаткування:

(1.16)

де Кз.уст - середній коефіцієнт завантаження встановленого устаткування в даному підрозділі (групі); Кз.н - нормативний коефіцієнт завантаження устаткування.

Розглянемо деякі особливості коефіцієнта пропорційності. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання устаткування в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання реального фонду часу роботи устаткування при заданому обсязі виробництва чи прийнятій величині виробничої потужності підприємств та їх підрозділів, то коефіцієнт пропорційності -рівномірність у роботі машинного парку тільки підрозділів. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого устаткування в даному виробничому підрозділі може одночасно працювати за існуючої структури машинного парку і структури машиномісткості (трудоємності) заданої виробничої програми. Разом з тим він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню на певний момент часу у виробничому підрозділі.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування і коефіцієнт завантаження устаткування значніою мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не зміниться величина коефіцієнта пропорційності й у тому випадку, якщо збільшиться загальна кількість устаткування в цехах і на дільницях без відповідного поліпшення його структури.

Значення коефіцієнта пропорційності залежить насамперед від структури парку устаткування чи структури машиномісткості виробів, що виготовляються. Воно тим вище, чим більший ступінь відповідності між структурою парку машин і структурою машиномісткості продукції. Отже, коефіцієнт пропорційності характеризує відповідність структури машиномісткості виготовлених виробів структурі устаткування або навпаки, структури устаткування - структурі машиномісткості.

Характеризуючи масштаб виробництва за реального рівня погодженості пропускних здатностей окремих видів устаткування, груп взаємозамінного устаткування, коефіцієнт пропорційності дає можливість оцінити резерви збільшення виробничих потужностей підприємств і випуску продукції за наявних виробничих площ за рахунок збільшення кількості машин у загальному парку устаткування, а також виявити і встановити технологічні можливості, які найбільшою мірою відповідають структурі машиномісткості виготовлених виробів.

Визначивши за допомогою (К„р) рівень пропорційності у виробничих потужностях, можна встановити ту кількість машин, верстатів, що протягом запланованого періоду беруть участь у роботі, а також виявити ту частину устаткування, що може бути вилучена з виробничого процесу або додатково завантажена роботою.

Кількість некратних машин визначається за формулою:

(1.17)

Якщо на цю величину збільшити кількість кратних машин або верстатів, то і коефіцієнт пропорційності збільшиться. У цьому випадку можливий приріст виробничої потужності (ДМ) дільниці, цеху за наявних виробничих площ можна визначити за допомогою залежності:

(1.18)

де Кпр1 - існуючий коефіцієнт пропорційності на певний момент часу; Кпр2 - проектний коефіцієнт пропорційності.

У широкому розумінні коефіцієнт пропорційності характеризує рівень організаційної побудови системи машин на дільницях і в цехах підприємства.

Наприклад, підприємствам машинобудування та інших галузей можуть бути встановлені нормативи завантаження устаткування. Це дає можливість значно ширше використовувати на практиці для виявлення й оцінювання резервів використання діючих виробничих потужностей коефіцієнт пропорційності. Так, на підприємствах машинобудування із серійним характером виробництва до кінця 2005 року передбачається досягти нормативного завантаження устаткування, що дорівнює 0,8. Зіставивши коефіцієнт завантаження устаткування за прийнятою потужністю з нормативним, можна визначити величину резервів підвищення рівня пропорційності в кожному підрозділі підприємства, одержати достатню інформацію про стан організування побудови системи машин. Приклад такого розрахунку наведено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Рівень пропорційності у пропускній здатності підрозділів

Підрозділи цеху	Коефіцієнт завантаження устаткування	Коефіцієнт пропорційності
	За прийнятою потужністю	Норматив ний
Дільниці:
№ 1 (корпусів)	0,88	0,8	1,1
№ 2 (валів)	0,53	0,8	0,66
№ 3 (тіл оберту)	0,96	0,8	1,2
Прямоточні лінії для обробки деталей
3411072-7211246	0,68	0,8	0,85
ПОТ05-101	0,30	0,8	0,38
УН-115	0,43	0,8	0,54

Застосування в практиці приведення аналізу коефіцієнта пропорційності дає змогу оцінити існуючий рівень узгодженості в потужностях, що є однією з найважливіших умов проведення в масштабах підприємств роботи з усунення диспропорцій у виробничих потужностях його підрозділів і поліпшення організування їх використання.

Перевага використання коефіцієнтів змінності, завантаження і пропорційності в аналізі рівня використання резервів виробничих потужностей полягає в тому, що їхня величина визначається на основі відпрацьованих чи передбачуваних до відпрацьовування машино-годин. Відомо, що машино-години є найважливішим елементом розрахунку величини виробничої потужності. Відповідно, за допомогою запропонованих коефіцієнтів можна одержати об'єктивну аналітичну інформацію про ефективність використання виробничих потужностей.

Ще більш повним стане аналіз при поєднанні застосування цих показників в управлінні процесом використання виробничих потужностей. Так, коефіцієнт пропорційності характеризує можливий масштаб виробництва, тобто збільшення випуску продукції, що не властиве вартісному коефіцієнту. Разом з тим коефіцієнт пропорційності з урахуванням вартості устаткування дає уявлення про "ціну" досягнення узгодженого функціонування системи машин і потужностей виробничих підрозділів, а також дає змогу визначити питому вагу невикористовуваного устаткування в загальній його вартості.

Важливе місце в аналізі рівня використання потужностей повинно належати вартісним показникам. Вони становлять третю групу показників і дають можливість оцінити вплив використання виробничих потужностей на ефективність виробництва. Одним з них є фондовіддача. Цей показник має прямий функціональний зв'язок з показниками, які характеризують рівень завантаження устаткування. На заводах кількість устаткування змінюється, однак зростає його вартість і продуктивність. Але завантаження його підвищується повільно, у більшості випадків знижується, що негативно позначається на величині фондовіддачі.

Вплив завантаження устаткування на фондовіддачу можна визначити за формулою:

(1.19)

де ДФ - приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження устаткування; Кзл і Кзб -- коефіцієнти завантаження устаткування у звітному і базисному році; Фб - фондовіддача у базисному році.

Виконані нами розрахунки показали, що підвищення завантаження устаткування на машинобудівних підприємствах середньої величини лише на 1% дасть можливість без додаткових капітальних вкладень збільшити випуск продукції в межах від 0,6 млн. грн. до 0,8 млн. на рік.

Крім того, використання показника фондовіддачі дає можливість оцінити досягнення проектної фондовіддачі і зіставити її величину з фондовіддачею за рівнем прийнятої потужності. Порівняння цих показників показує, наскільки фондовіддача за рівнем прийнятої потужності відстає чи перевищує проектну фондовіддачу, тобто дає можливість визначити величину резерву підвищення фондовіддачі чи величину перекриття проектної фондовіддачі, а також поліпшити використання прийнятої величини потужності. Резерви підвищення фондовіддачі (Рф)можна розрахувати за формулою:

(1.20)

де Фпр - величина фондовіддачі за проектом; Фм - величина фондовіддачі за прийнятою потужністю.

Наступним вартісним показником, що характеризує ефективність використання активної частини основних фондів, є випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості устаткування. Сьогодні зростає технічна оснащеність підприємств, підвищується технічний рівень виробництва. Збільшення випуску продукції із 1 грн. активної частини основних фондів дає уявлення про зростання ефективності їхнього використання. Цей показник може бути ще доповнений показником випуску продукції на одиницю устаткування. Він обчислюється як у вартісному, так і у натуральному виразах. Показники в натуральному виразі можна застосовувати для оцінювання використання виробничих потужностей ливарних, ковальсько-пресових зварювальних цехів. Особливо велика роль цих показників для проведення порівняльного аналізу між спорідненими підприємствами з метою виявлення резервів поліпшення використання їх виробничих потужностей.

Одним із важливих показників у цій групі є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання виробничих площ підприємств. Цей показник особливо важливий для оцінювання рівня використання виробничих потужностей тих підрозділів (складальних, зварювальних та ін.), величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Наведена система показників дає можливість одержати доволі достовірну інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання наявних виробничих потужностей підприємств та їхніх підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання резервів виробничих потужностей, здійснювати предметне управління процесом їхньої реалізації на підприємствах.

1.2 Планування напрямків підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої належності підприємства. Проте існують підстави для вдосконалення методичних передумов і вибору вихідних даних. В перелік невирішених методичних питань входять наступні.

1. Яку номенклатуру обрати для вираження показника виробничої потужності -- планову чи оптимальну.

2. Якими вимірниками оцінювати виробничу потужність -- натуральними, вартісними чи трудовими.

3. Який фонд часу приймати в розрахунок -- календарний, режимний чи плановий.

Різноманітний методичний підхід до визначення виробничої потужності має і переваги, і також містить потенційну можливість появи небажаних економічних явищ. Суть протиріч зводиться до наступного.

Якщо розрахунок вести за плановою номенклатурою, то в умовах ринкової економіки не можливо сформувати виробничу програму на рік. Якщо розрахунок вести за оптимальною номенклатурою, то розрахунки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвані від потреби покупців конкретних виробів. При розрахунку потужності за плановою номенклатурою основою для визначення виробничої потужності приймають виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність -- основа формування плану виробництва.

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, що приймається в розрахунок потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, а нормативною трудомісткістю або в нормо-станко-годинах. В такому випадку потужність можна одержати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить з поняття, пов'язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Не можливо визначити, скільки і якої продукції можна виготовити з допомогою даних засобів праці.

Наступне питання -- що приймати за фонд часу в розрахунку виробничої потужності Якщо розрахунок вести за плановим фондом, то коефіцієнт використання потужності може бути більше 1 (що суперечить економічній логіці) за рахунок роботи в деякі вихідні дні і скорочення часу на ремонт. Отже, в розрахунок потужності потрібно приймати календарний фонд часу. Запереченням проти такої пропозиції завжди був рівень використання потужності в перервному виробництві, який буде вкрай низьким (причому не тільки фактичний, але плановий). Однак реальне завантаження обладнання на основі якого сформувався портфель замовлень не зменшиться, а показник використання потужності буде відображати справжній стан справ, а також резерви.

Невирішені питання методології планування призводять до того, що на практиці розраховують не виробничу потужність, а пропускну спроможність. В якості ведучої ланки приймають ту дільницю (цех, обладнання), що є найбільш важливим для підприємства.

Вдосконалення методики внутрішньо фірмового планування виробничої потужності має безпосереднє відношення до зміцнення фінансової дисципліни і поліпшення якості продукції.

Оскільки виробнича потужність підприємства являє собою складну систему, то мабуть, рівень ефектного використання його основних елементів можна визначити, керуючись загальними засадами економічного аналізу співвідношення результату й витрат. У підсумку сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентоздатність на зовнішніх ринках. Тому в умовах прискорюваних темпів науково-технічного прогресу й поглиблення міжнародного поділу праці як основний вимірник кінцевого результату функціонування виробничої потужності підприємства варто вважати обсяг поставок конкурентоздатної продукції відповідно до державних замовлень і господарських договорів.

Найпоширенішим показником рівня використання першого елемента виробничої потужності, основних фондів, є фондовіддача. Вона визначається за формулою:

(1.21),

де ЧВ -- обсяг виготовленої продукції;

В0ВФ -- середньорічна вартість основних фондів підприємства.

Багатьма економістами фондовіддачі приділяється роль інтегрального показника, що акумулює деякою мірою не тільки завантаження основних фондів, а й використання інших елементів виробничої потужності. Наприклад за розрахунками Д. М. Палтеровича, у промисловості зниження фондовіддачі на 1 % поглинає 0,86 % приросту продуктивності праці.

Поряд з фондовіддачею застосовуються також показники використання активної частини основних виробничих фондів або тільки машин і устаткування.

Ці показники розрізняють використання активної частини основних виробничих фондів як за часом (екстенсивне використання), так і за продуктивністю (інтенсивне використання).

Серед показників екстенсивного завантаження може бути названа частка фактично відпрацьованого устаткування (у складі всього наявного або встановленого), коефіцієнт змінності роботи устаткування і т. п.

Коефіцієнт змінності машинного парку розраховується як відношення числа відпрацьованих машино-змін (або верстато-годин) до загального числа верстатів (машин, агрегатів), закріплених за господарським підрозділом, або до найбільшого числа верстато-годин, які можуть бути відпрацьовані при однозмінній роботі:

(1.22),

де Т -- фактично відпрацьоване число верстато (машино) - змін на добу;

N -- загальна кількість наявних верстатів (машин) у парку;

Твг -- фактичне число відпрацьованих верстато (машино) - годин на добу;

t- максимально можливе число верстато(машино) - годин при роботі в одну зміну.

Останнім часом виробничий потужність промислових підприємств насичується усе більш прогресивним і дорогим устаткуванням.

Тому відомий інтерес для аналізу являє розрахунок коефіцієнта змінності роботи з урахуванням вартості окремих груп устаткування. У цьому випадку коефіцієнт змінності визначається як середньозважена величина:

(1.23),

де Ц -- балансова вартість і-тої групи устаткування;

К31 -- коефіцієнт змінності за і-тою групою устаткування;

n -- число і-тих груп устаткування.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування оцінює екстенсивне завантаження машинного парку, причому з досить низьким ступенем точності. Проте цей показник визнаний і привертає до себе велику увагу, оскільки він у явній формі показує зв'язок між машинним парком і забезпеченістю господарської системи виробничим персоналом. Завдяки цьому можна зробити висновок про ступінь збалансованості двох найважливіших елементів виробничої потужності -- основних фондів і трудових ресурсів.

Однак показник виробництва продукції на одиницю застосованих основних виробничих фондів недостатній для всебічної характеристики використання засобів праці, вартість яких у процесі виробництва переноситься на продукцію частинами, але які беруть участь у виробничому процесі всією своєю фізичною масою. Тому показник віддачі застосованих основних виробничих фондів іноді необхідно доповнювати показником віддачі споживання основних виробничих фондів.

Для її визначення можна запропонувати формулу

(1.24),

де А -- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів.

Елемент виробничої потужності «основні виробничі фонди», крім основних виробничих фондів, містить у собі й інший компонент, віддачу якого доцільно визначати при оцінюванні рівня використання виробничої потужності.

Підвищуючи якість, технічний рівень і в підсумку -- продуктивність основних фондів, витрати на модернізацію нібито збільшують сукупну масу застосовуваних засобів виробництва.

Беручи до уваги той факт, що подібні витрати не сумуються протягом циклу «життя» основних фондів, визначити віддачу витрат на модернізацію основних виробничих фондів за весь строк їхнього функціонування не можливо. У цих умовах розрахунок розглянутого показника пропонується проводити за приростом значень аргументів:

(1.25),

де В -- приріст у розглянутому періоді (кінцевого результату функціонування виробничої потужності;

ВМф -- витрати на модернізацію основних виробничих фондів.

Основним показником ефективності використання промислово-виробничого персоналу є продуктивність праці.

Підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, що випускається за одиницю часу, або скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції.

При аналітичному розрахунку рівня продуктивності праці й резервів її зростання застосовується формула

(1.26),

де Пп -- продуктивність праці (кількість одиниць продукції, виготовленої в одиницю часу);

Fр -- фонд робочого часу робітника;

Тд -- трудомісткість одиниці продукції.

Як видно, джерела зростання продуктивності праці полягають у більш раціональному використанні робочого часу й скороченні витрат праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці визначають так само, як вироблення готової продукції, що припадає на одного працюючого. У цьому випадку обсяг продукції ділиться на середньосписковий склад промислово-виробничого персоналу, тобто

(1.27),

де В -- кінцевий результат функціонування виробничої потужності підприємства;

Рс -- середньоспискова чисельність ПВП.[7, c.58]

У продуктивності праці проявляють вплив різні технічні, організаційні й економічні фактори на використання у вартісній формі робочої сили. Тим самим вона деякою мірою є й комплексним показником, що відображає сумарний вплив усіх інших елементів виробничої потужності на рівень та ефективність застосування трудових ресурсів у процесі функціонування останнього.

Разом з тим на продуктивності праці позначаються витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, основних фондів. Динаміка цього показника, обчислювального в такому вигляді, на практиці досягається зростаючими витратами минулої праці, тому веде до зниження ефективності виробництва, до вповільнення темпів економічного зростання.

У цьому зв'язку кращим вимірюванням продуктивності праці в чистій продукції є формула:

(1.28),

де Мв -- матеріальні витрати, пов'язані з одержанням кінцевого результату;

Вер -- вартість спожитих при цьому енергетичних ресурсів;

А -- амортизаційні відрахування.

При оцінюванні ефективності використання виробничого персоналу доцільно застосовувати й часткові показники, що виявляють окремі локальні зв'язки між елементами потужності підприємства. До них, наприклад, належить коефіцієнт змінності робочої сили:

(1.29),

де F -- кількість людино-днів, фактично відпрацьованих робітниками в усіх змінах (або за планом), у даному періоді;

Д -- кількість людино-днів, відпрацьованих у найбільш завантажену зміну.

Цей коефіцієнт вказує на зв'язок між елементом потужності, називаним «інформація», і трудовими ресурсами.

Разом з тим він деякою мірою визначає завантаження основних виробничих фондів підприємства.

Як інший частковий показник пропонується використовувати показник віддачі повної заробітної плати. Він показує, яка кількість кінцевого результату підприємства в грошовому вираженні припадає на 1 грн. виплаченої промисловому персоналу заробітної плати й премій. Для розрахунку цього показника рекомендується формула:

(1.30),

де Впзп -- віддача повної заробітної плати;

Фзп -- фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

Фмз -- фонд матеріального заохочення.

Основним показником ефективності використання енергетичних ресурсів є енерговіддача, що являє собою відношення:

(1.31),

де Вср -- вартість енергетичних ресурсів, витрачених на одержання кінцевого результату В.[8, c.58]

Іноді визначається ще й енергоємність виробництва. Вона є зворотною величиною від енерговіддачі.

Подібні показники розраховуються як у цілому по всій сукупності енергоресурсів, так і за окремими їхніми видами: електроенергією, газом, паливом, теплом, стисненим повітрям.

Показником, що характеризує використання четвертого елемента виробничої потужності підприємства, технології, можна вважати показник, який називають - ефективністю технології виробництва. Він являє собою відношення кінцевого результату функціонування потужності до вартості його технологічної складової й показує результат, який можна одержати на 1 грн. вкладень у розвиток технології. Для розрахунку цього показника пропонується формула:

(1.32),

де ОТ -- ефективність технології виробництва;

Вт -- вартість технологічної складової виробничої потужності.

При оцінці рівня використання технологічного елемента потужності можна застосувати інший запропонований нами показник -- технологічну оснащеність виробництва. Він є величиною, зворотною ефективності технології виробництва, і показує витрати в розвиток технології, необхідні для забезпечення одиниці кінцевого результату функціонування потужності. Величину цього показника можна визначити як:

(1.33),

У зв'язку з тим, що недоліки обліку далеко не завжди дозволяють мати точні відомості про вартість використовуваних технологій, розрахунок показників за формулами (1.32) і (1.33) можна здійснювати за приростами значень їх складових. Однак при цьому не слід випускати з виду, що в такому випадку показники будуть проводити «моментну» оцінку явищ і відповідним чином ураховувати дану обставину при визначенні ступеня завантаженості цього елемента виробничої потужності.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів виробничої потужності в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства -- важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

2. Техніко-економічна характеристика та аналіз господарської діяльності підприємства ВАТ «Жовтоводський хлібозавод»

2.1 Історія створення та розвитку підприємства

Підприємство було створено в березні 1988 р. як підрозділ Східного гірничо-збагачувального комбінату (СхідГЗК). У вересні 1995 р. хлібозавод був виведений зі складу СхідГЗК і на його базі організовано самостійне підприємство державної форми власності „Жовтоводський хлібозавод".

Відкрите Акціонерне Товариство „Жовтоводський хлібозавод" засновано відповідно до рішення регіонального Фонду державного майна України в Дніпропетровській області від 6 серпня 1996 року шляхом перетворення державного підприємства „Жовтоводський хлібозавод" у Відкрите Акціонерне Товариство згідно Декрету КМУ України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» № 51-93 від 17.05.93 р. Акціонування відбулося за пільговою підпискою. Більше 60 % акцій викупили працівники Товариства і сільських господарств. В даний час підприємство є цілком акціонованим. Контрольний пакет акцій належить Торгівельному будинку «Укрзернопром».

Юридична адреса підприємства: 52204

вул. Залізнична, 2,

м. Жовті Води,

Дніпропетровська обл.,

Україна

ВАТ „Жовтоводський хлібозавод" є юридичною особою з дня його реєстрації і здійснює свою діяльність згідно діючого законодавства України і Статуту Товариства.

Майно підприємства складається з основних і оборотних засобів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в банках, фірмову марку і товарний знак, печатку зі своїм найменуванням і кодом.

У Статуті Товариства зазначено, що метою його діяльності є насичення внутрішнього українського ринку високоякісною продукцією, товарами і послугами, а також одержання прибутку від здійснення фінансово-господарської діяльності в інтересах Учасників і забезпечення високого рівня життя і роботи акціонерів Товариства.

Основними видами діяльності, якими займається ВАТ „Жовтоводський хлібозавод" на сьогоднішній день згідно Статуту є:

- забезпечення населення хлібобулочними, макаронними і кондитерськими виробами;

- роздрібна і комісійна торгівля, організація власної торгової мережі;

- послуги в області суспільного харчування;

- транспортно-експедиційне обслуговування юридичних і фізичних осіб;

- інші види діяльності, не заборонені законодавством.

Основним продуктом виробництва хлібозаводу є хлібобулочні вироби, крім того, виробляються макаронні та кондитерські вироби. Якість сировини і готової продукції, що виробляється у ВАТ „Жовтоводський хлібозавод” відповідає вимогам діючої нормативно-технічної документації.

Організаційна структура являє собою фіксовані взаємозв'язки, що існують між підрозділами підприємства та працівниками.

На Жовтоводському хлібозаводі лінійно-функціональна система управління, при якій лінійне підпорядкування всіх питань, пов'язаних з управлінням даним об'єктом, поєднується з функціональним управлінням. Лінійно-функціональна система забезпечує ефективне поєднання лінійного управління з консультаційним обслуговуванням з боку функціональних служб без порушення прав і обов'язків лінійних керівників.

В даній структурі директору в розробці конкретних питань і в підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат правління, що складається з функціональних підрозділів. Останні проводять свої рішення або через директора, або особисто до виконавця. Кожний працівник може одержати при цьому обов'язкові для нього вказівки від інших службових осіб однакового з ним або вищого рангу. Ці вказівки стосуються тільки техніки, технології чи організації праці, але ні в якому разі не можуть стосуватися всієї діяльності працівника, а також його адміністративної (чисто управлінської) діяльності. Іноді при лінійно-штабній системі часто виникають проблеми взаємовідносин лінійних керівників і спеціалістів, зокрема безвідповідальності під час прийняття та виконання управлінських рішень. Ці недоліки усуваються за умов чіткого розмежування обов'язків, прав і відповідності керівних працівників, а також правильного налагодження неформальних комунікацій.

Загальне керівництво ВАТ здійснює Рада правління, що обирається Загальними зборами акціонерів (куди входять 600 акціонерів), у кількості 7 чоловік. Рада правління обирається на рік і підзвітна у своїй діяльності вищому органу (Загальним зборам акціонерів) і Наглядацькій раді Товариства. Рада правління організує виконання їхніх рішень.

Поточне керівництво діяльністю ВАТ „Жовтоводський хлібозавод” здійснює Голова правління. Він має право без доручення здійснювати дії від імені Товариства й уповноважений виконувати рішення вищого органа Товариства і Наглядацької ради, представляти Товариство в його відносинах з іншими фізичними чи юридичними особами, вести переговори і підписувати угоди від імені Товариства, організовувати ведення протоколів.

Організаційна структура управління ВАТ „Жовтоводський хлібозавод” представлена у додатку. [див. дод.1]

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників господарської діяльності підприємства ВАТ «Жовтоводський хлібозавод» за 2005-2009 р.

Розглянемо динаміку основних техніко-економічних показників у 2005-2009 роках та зведемо розраховані дані до див. додаток таблиці 2.1(додаток 2).

Аналізуючи дані таблиці 2.1 можна зробити висновки, а саме: по обсягам товарної та реалізованої продукції відбувається постійне збільшення з кожним роком (за виключенням 2007 року) у діючих цінах, проте в порівняних цінах ситуація дещо інша. Так у 2009 році по відношенню до 2005 року відбулось збільшення товарної продукції в діючих цінах на 5294,7 тис. грн. (30,5 %) (у порівняних - зменшення на 9081 тис. грн. (61,3 %)), а реалізованої - збільшення на 7828,4 тис. грн. (53,1%) (у порівняних - зменшення на 4389,9 тис.грн. (73,7%)). У 2009 році по відношенню до 2008 року відбулось збільшення об'єму товарної продукції в діючих цінах на 1639 тис. грн. (7,8%) (у порівняних - зменшення на 942,1 тис. грн. (86%)), а реалізованої - збільшення на 4207,6 тис. грн. (22,9%) (у порівняних - на 1950,6 тис. грн. (9,4%)). Основною причиною такого різкого збільшення об'ємів випуску та реалізації може бути розширення ринку збуту та закупівля нової техніки.

Собівартість товарної та реалізованої продукції також майже постійно збільшується. У більшій мірі це пов'язано із збільшенням обсягів товарної та реалізованої продукції. Так у 2009 році по відношенню до 2005 року відбулось збільшення собівартості товарної продукції в діючих цінах на 8328,2 тис. грн. (85,1%) (у порівняних - збільшилась на 210,3 тис. грн. (1,2%)), а реалізованої - на 6324,2 тис. грн. (53,9 %) (а у порівняних зменшення - на 3400,6 тис. грн. (11,9%)). У 2009 році по відношенню до 2008 року відбулось збільшення собівартості товарної продукції в діючих цінах на 2316 тис. грн. (14,7 %) (у порівняних - на 372.9 тис. грн. (2,1 %)), а реалізованої продукції в діючих цінах збільшилась на 3685 тис. грн. (25,6 %) (у порівняних на 1918,5 тис. грн. (11,9 %)).