Лісова і деревообробна промисловість - важлива складова економіки України.

Зародження розвитку галузі в Україні відбувається на рубежі ХVIII - ХІХ століть. У цей період створюються дрібні кустарні лісопильно-деревообробні і меблеві підприємства. Лісозаготівлі в переважному більшості районів носять сезонний характер. В другій половині ХІХ століття з'являються лісохімічні виробництва (випалювання вугілля, видобуток живиці і т.п.).

Однак як галузь лісова і деревообробна промисловість сформувалася в 1950-1990 р. На підприємствах почали впроваджуватися механізовані й автоматизовані лінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології і матеріали, особливо в меблевому виробництві.

Пріоритетний розвиток деревообробна і меблева промисловість одержав на півночі і заході країни, де зосереджені значні лісосировинні ресурси. У лісовому фонді мають перевага коштовні хвойні і твердо листі породи. Найбільші лісові масиви розташовані в Поліссі і Карпатах. Шпилькові насадження займають 43% загальної площі, з них сосна - 33%. Твердо листі складають 43%, з них дуб і бук - 32%. Щорічно в Україні заготовлюється близько 13 млн. кубометрів деревини.

Лісівнича діяльність Державного комітету лісового господарства базується на понад півтора віковому науково-теоретичному і практичному лісівничому досвіді.

Лісівництво - наука, що виникла з виробничої практики користування лісами і їх вирощуванням. Вона вивчає життя і розвиток лісу, його поновлення, формування, системи рубок, методи підвищення комплексної продуктивності насаджень. Лісівництво складається з двох частин: теоретичної, що називається лісознавством, і спеціальної - основ практичного лісівництва.

Лісознавство - це вчення про природу лісу, його біологію, морфологію, типологію, географію та екологію. Біологічні та екологічні знання про зародження лісу та природні закони його розвитку дозволяють створювати продуктивні і стійкі насадження. В сучасних умовах предметом лісознавства стала природа не тільки пралісів або мало порушених людиною лісів, а й дуже змінених нею. Ліс, як об'єкт лісознавства, розглядається і вивчається в розрізі минулого, сучасного і майбутнього. З розвитком лісівничої науки, окремі її напрями виділились в самостійні спеціальні дисципліни: лісові культури, лісова таксація, лісова ентомологія, фітопатологія, організація лісового господарства, лісоексплуатація, та технологія побічних користувань лісом.

Основи практичного лісівництва - є базою лісового господарства, вирішують цілий комплекс як біологічних так і економічних питань: безперервне, невиснажливе і раціональне користування лісом з метою задоволення потреб в деревині та інших продуктах лісу і зниження собівартості лісової продукції в результаті механізації та автоматизації виробничих процесів; збереження корисних функцій лісу при раціональному користуванні; підвищення продуктивності лісу; збільшення виходу товарної продукції з одиниці площі тощо. Практичне лісівництво вивчає і рекомендує системи рубок, їх технологію та економічне обґрунтування, методи і способи природному поновленню лісів, сприяє розв'язанню протиріч між лісоексплуатацією і лісівництвом, між механізацією процесів заготівлі і поновлення лісу.

Головне завдання лісівництва зводиться до ефективного використання лісу як відновлюваного природного ресурсу, забезпечення виконання ним функцій відтворення, вирощування лісу відповідного цільового призначення. При цьому керуються принципом "рубка й відновлювання лісу - синоніми", тобто, будь-яка рубка (в лісогосподарському розумінні) стиглого лісу повинна супроводжуватись його відновленням.

Лісівництво розробляє й застосовує різні види рубок головного користування (суцільні, поступові та вибіркові), які забезпечують захисні, екологічні та інші функції лісу, а також потреби ринку в деревині. Важливе завдання лісівництва - вирощування лісових насаджень шляхом проведення рубок пов'язаних з веденням лісового господарства.

Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами і за єдиною системою в порядку, встановленому Державним комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів. Під час лісовпорядкування здійснюються:

визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває в користуванні постійних лісокористувачів;

виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризація лісового фонду з визначення породного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;

виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, заходи щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони та захисту лісів тощо, а також визначення порядку та способів проведення цих робіт;

обґрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій захисності;

обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства та обсягів використання інших видів лісових ресурсів; визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт;

лісобіологічні та інші обстеження та дослідження; авторський нагляд за здійсненням розроблених під час лісовпорядкування заходів, а також інші лісовпорядні дії.

На даний час розвиток лісового господарства України здійснюється у відповідності з розробленою Держкомлісгоспом та затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Державною програмою "Ліси України", яка регламентує діяльність основних лісокористувачів на період до 2015 року.

Управління лісами в Україні здійснюється на основі наукових досліджень, практичного досвіду, комплексної оцінки впливу господарської діяльності на лісові екосистеми, що закріплено у відповідних законодавчих і нормативно-правових актах, рекомендаціях, посібниках.

Правова база галузі лісового господарства:

Основними напрямками діяльності підприємства є:

Важливою умовою ефективної діяльності всієї організації та кожного індивіда зокрема, які спільно працюють у групах всередині організації, є усвідомлення кожним цілей, завдань і методів їх здійснення, тобто чіткі та зрозумілі плани діяльності. Це забезпечує реалізація функції планування, яка є однією з основних в управлінні кожною організацією. Тобто, це конкретизація цілей через систему соціально-господарських показників організації, розроблення стратегії й тактики виробничої та управлінської діяльності, орієнтованих на досягнення цілей менеджменту і виконання планів.

Місія організації - це завдання, природа бізнесу, головна мета існування та глобальна причина, що спонукає займатися саме цим видом діяльності. У вузькому змісті - це вибір галузі, визначення номенклатури та асортименту продукції, робіт чи послуг, вибір ринку та шляхів товаропросування, напрямки інвестиційної діяльності, розподіл прибутку.

Якщо місія задає загальні орієнтири, напрями функціонування організації, які виражають суть її існування, то конкретні кінцеві положення, до яких прямує організація, фіксуються у вигляді її цілей, тобто, кажучи інакше, цілі - це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких являється для неї бажаним та на досягнення котрих направлена її діяльність.

Неможливо переоцінити значимість цілей для організації. Вони являються вихідною точкою планування; цілі лежать в основі побудови організаційних відносин; на цілях базується система мотивування, яка використовується в організації; на кінець, цілі являються точкою відліку у процесі контролю і оцінки результатів праці окремих робітників, підрозділів та організації в цілому.

Процес встановлення цілей в організації носить проміжний між повною централізацією і повною децентралізацією характер. Так, у випадку централізації при встановленні цілей всі цілі визначаються найвищим рівнем керівництва організації. У випадку децентралізації в процесі встановлення цілей приймають участь наряду з верхнім рівнем й низькі рівні організації. Процес встановлення цілей проходить зверху вниз. Декомпозиція цілей відбувається наступним чином: кожний з нижчестоящих рівнів в організації визначає свої цілі, виходячи з того, які цілі були встановлені для більш високого рівня. Загальною вимогою до встановлення цілей є те, що вирішальна роль у всіх випадках повинна належати вищому керівництву.

З точки зору логіки виконання дій при встановленні цілей, можна вважати, що процес цілеутворення в організації складається з трьох послідовних одна за одною стадій. На першій стадії відбувається осмислення результатів аналізу середовища, на другій - розробка відповідної місії і, на кінець, на третій стадії безпосередньо розробляються цілі організації.

Цільовий початок в діяльності організації виникає як відображення цілей і інтересів різних груп людей, так або інакше пов'язаних з діяльністю організації і зайнятих в процес її функціонування. Основними групами людей, інтереси яких впливають на діяльність організації, а відповідно й враховані при визначенні її призначення, являються:

працівники організації, які своєю працею безпосередньо забезпечують діяльність організації, створення і реалізацію продукту і отримання ресурсів ззовні, які отримують від організації за свою працю компенсацію і вирішують з допомогою цієї компенсації свої життєві проблеми;

покупці продукту організації, які віддають їй свої ресурси в обмін на продукт, і які задовольняють за допомогою цього продукту свої потреби;

ділові партнери організації, які перебувають з нею у формальних і неформальних ділових відносинах, і які здійснюють для організації комерційні і некомерційні послуги та отримують аналогічні послуги зі сторони організації;

місцеве суспільство, яке має багатогранний зміст, взаємодіє з організацією, і це пов'язано в першу чергу з формуванням соціального і екологічного середовища діяльності організації;

суспільство в цілому, в першу чергу в ролі державних інститутів, і яке взаємодіє з організацією в політичній, правовій, економічній та інших сферах макрооточення, і яке отримує від організації частину створюваного нею багатства для забезпечення суспільного добробуту і розвитку, плодами якого поряд з іншими членами суспільства також користується й організація.

Місія створює можливість для більш ефективного управління організацією в силу того, що вона:

являється базою для встановлення цілей організації, забезпечує несуперечність набору цілей, а також допомагає розробці стратегії організації, встановлюючи направленість і допустимі границі її функціонування;

забезпечує стандарти для розподілу ресурсів організації і створює базу для оцінки використання ресурсів в процесі функціонування організації;

розширює для робітника суть і зміст його діяльності і тим самим дозволяє застосовувати більш широкий набір прийомів мотивування.

На ДП "Новоград-Водинське дослідне лісомисливське господарство” місія забезпечує легкість розуміння всім суб'єктам своїх обов'язків, взаємодіючим з організацією, особливо всім членам організації. При цьому місія сформульована таким чином, що вона виключає можливість для різних розумінь, але в той же час залишає простір для творчого гнучкого розвитку організації.

Існує два типи цілей з тієї точки зору, який період часу потрібен для їх досягнення. Розділ на довгострокові і короткострокові цілі має принципове значення, так як ці цілі суттєво відрізняються за змістом. Для короткострокових цілей характерна значно більша, ніж для довгострокових, конкретизація і деталізація в таких питаннях, як хто, що і коли повинен виконувати. Якщо виникає необхідність, між довгостроковими і короткостроковими цілями встановлюються ще й проміжкові цілі, які називаються середньостроковими. Короткострокові цілі виводяться з довгострокових, являються конкретизацією та деталізацією довгострокових цілей. Вони "підпорядковані” їм та визначають діяльність організації в короткостроковій перспективі. Короткострокові цілі як би встановлюють віхи на шляху досягнення довгострокових цілей. Саме через досягнення короткострокових цілей організація крок за кроком рухається у напрямку досягнення своїх довгострокових цілей.

Загальний опис цілей, які поставлені перед організацією визначимо у формі таблиці 1.4.

Таблиця 1.4.

Опис цілей організації

Визначення цілей вимагається для кожного ключового результату, який є важливим для досягнення успіху. Існують два типа ключових результатів: ті, які відносяться до фінансової діяльності, і ті, які відносяться до показників стратегічної діяльності компанії. Досягнення фінансових показників являється основою підтримання і покращення положення компанії на ринку в довгостроковій перспективі.

Природно, що дуже важко звести разом при встановленні цілей різнонаправлені інтереси суб'єктів впливу. Власники очікують, що організація забезпечить високий прибуток, великі дивіденди, росту курсу акцій та безпеку для вкладених капіталів. Співробітники бажають, щоб організація виплачувала їм високу заробітну плату, давала цікаву та безпечну роботу, забезпечувала умови росту та розвитку, здійснювала добре соціальне забезпечення. Для покупців фабрика повинна дати продукт по вигідній ціні, відповідної якості, з хорошим обслуговуванням та іншими гарантіями. Людство потребує від організації, щоб вона не наносила шкоду навколишньому середовищу, допомагала населенню та інше. Менеджери та керівництво даного товариства враховують все це й розробляють цілі таким чином, щоб в них знаходили втілення ці різнонаправлені інтереси суб'єктів впливу.

Організаційна схема підприємства зображена на рис.1.5.