Програма розвитку інституту управління та економіки освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Програма розвитку інституту управління та економіки освіти



Вступ

В Україні ще не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти. Вітчизняна освіта не повною мірою спрямована на утвердження національної ідеї і патріотизму і поки що не відповідає вимогам формування громадянського суспільства, демократизації, відкритості та прозорості. Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання.

Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів. Дійсно, можна сказати, не включаючи ці проблеми, що на сьогодні існує сформована і офіційно затверджена програма розвитку організацій сфер освіти, в тому числі і програма розвитку університетів, але ця програма розглядає університет в цілому, не зважаючи на такі фактори впливу, як окремі інститути. Тому, розробка програми розвитку інституту, яка б включала всі фактори впливу на нього і план дій на певний термін, і є актуальною темою на даний час.

Проблемна ситуація полягає в тому, що Інститут управління та економіки освіти, як самостійний підрозділ, повинен сформувати таку програма свого розвитку, яка б включала усі обмеження. Оскільки, Інститут з одного боку обмежує програма розвитку Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, а з іншого - офіційно затверджена програма розвитку організацій сфери освіти.

Ступінь наукової розробки проблеми. Щодо проблеми університетів та інститутів, які розвивають не тільки освіту, а й науку, питання культури та демократії, міжнародні зв'язки, присвячені роботи таких загальновідомих дослідників, як Ю. Габермас, К. Ясперс, Д. Х'юмен. Серед вітчизняних дослідників проблемою університетів, у тому числі інститутів, займався І. Є. Тарапов, який висвітлював особливості розвитку класичної та професійної освіти України. Серед історичних досліджень треба назвати працю С. Сірополко «Історія освіти в Україні», колективна монографія дослідників Г.Г. Єфименко, Г.А. Лилицького, В.А. Баженова «Вища освіта в УРСР» та багото інших.

Метою курсової роботи є сформувати програму розвитку Інституту управління та економіки освіти на 5 років.

Завдання роботи:

- розглянути основні поняття дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності;

- проаналізувати історію дослідження програми розвитку підприємства як елемента планування;

- визначити фактори впливу на розвиток організації сфери освіти;

- описати методи та принципи дослідження;

- з'ясувати основні складові програми розвитку організації сфери освіти;

- сформувати правила складання програми розвитку організації

сфери освіти;

- зробити аналіз програми розвитку Інституту управління та економіки освіти;

- надати рекомендації щодо впровадження програми розвитку Інституту управління та економіки освіти.

Об'єкт дослідження - Інститут управління та економіки освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Предмет дослідження - програма розвитку та її складові для установи - Інституту управління та економіки освіти.

Основна гіпотеза полягає у тому, наявна на даний момент в Інституті управління та економіки освіти (визначена та затверджена) програма розвитку Інституту.

Допоміжна гіпотеза - кожний працівник Інституту управління та економіки освіти не знайомий із стратегічними цілями, планами та ідеями керівництва Інституту.

Курсова робота виконана на 45 сторінках, складається з вступу, 3-х розділів (поділених на підрозділі), висновків, списку використаних джерел на 3 сторінках, містить 3 додатка.



1. Методологічні аспекти дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

1.1 Основні поняття дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

управління освіта державний

Для того, щоб визначити що таке програма розвитку підприємства державної форми власності і як її скласти, потрібно з'ясувати значення основних понять, якими користуються для написання програми розвитку підприємств державної форми власності.

Що таке підприємство? Для того, щоб це з'ясувати, ми звернулись до економічного словника [5]. Так на думку авторів Загороднього А.Г. та Вознюка Г.Л. підприємство - це основна організаційна ланка у сфері економіки, самостійний господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, посередницьку, комерційну, науково-дослідну чи іншу діяльність з метою отримання прибутку. Має самостійний баланс, рахунок у банку, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Кожне підприємство має свою форму власності.

Що ж таке форма власності? Форма власності, за автором Мельничуком О.С., - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва [23, 798].

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи власності:

1) суспільна;

2) приватна;

3) колективна;

4) державна.

Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення [24, 23]. Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Поряд з поняттям підприємства можна розглянути ще одну установу - інститут. Цей термін має декілька значень:

· назва деяких вищих навчальних закладів і наукових установ;

· з юридичної точки зору - це сукупність правових норм у якій - небудь сфері суспільних відносин (інститут шлюбу);

· а з соціальної точки зору - організована система соціальних ролей, яка є постійним і значним елементом суспільства і яка зосереджується на основних потребах і функціях людини;

· це структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, а також проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення [26].

Порівнявши ці визначення, варто зазначити, що інститут - це структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, а також проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Кожне підприємство, інститут або якась інша установа має свою програму. Автор словника іншомовних слів Мельничук О.С. [23, 502] надає терміну «програма» декілька значень:

· план діяльності;

· виклад основних положень діяльності політичної партії чи організації;

· короткий виклад змісту навчального предмета.

Але це не повний перелік значень терміну «програма»:

· програма (в технічному розумінні) - передбачений хід подій у часі та порядок правил, що повинні застосуватись для проведення запланованого;

· політична програма - документ, у якому викладені основні цілі та методи досягнення цих цілей політичної партії, суспільно-політичного руху, окремого діяча, іншого об'єднання громадян; виклад політичної платформи партій або державних інститутів, основних положень цілей їх діяльності та способів їхньої реалізації, гарантій виборцям тощо;

· навчальна програма дисципліни визначає її місце і значення у процесі формування фахівця, її загальний зміст, знання та уміння, які набуває студент у результаті вивчення дисципліни. Навчальна програма дисципліни містить у собі дані про обсяг дисципліни (у годинах та кредитах), перелік тем та видів занять, дані про підсумковий контроль тощо;

· програма з вищої освіти (освітня програма) - це курс (цикл) навчання, який реалізується за допомогою навчального процесу, і після закінчення якого слухачу присвоюється кваліфікація з вищої освіти.

Якщо звернутись до сучасного тлумачного словника української мови, то програма - це:

· наперед продуманий план якої-небудь діяльності, роботи і т.д.;

· план роботи підприємства на якийсь строк, що передбачає обов'язковість випуску певної кількості продукції.

· стислий виклад основного змісту навчального предмета; брошура, книжка з таким викладом. Обсяг знань, умінь і навичок, обов'язкових для засвоєння на різних етапах навчання (шкільна програма) [2].

З вище сказаного, зробимо висновок: програма - це стислий виклад основного змісту, цілей та методів діяльності організації.

Будь-яка організація сфери освіти має свою програму розвитку, якої вона дотримується. І для того, щоб з'ясувати що таке програма розвитку, ми звернулись до великого тлумачного словника сучасної української мови, автором якого є Бусел В.Т. [2]: розвиток - це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

Тоді, програма розвитку - це стислий виклад основного змісту, цілей та методів діяльності організації, який призведе до переходу організації на вищий стан.

Отже, дізнавшись про значення кожного окремого поняття, можна дати визначення «програми розвитку державної форми власності». Програма розвитку підприємства державної форми власності - це стислий виклад цілей та пріоритетів розвитку підприємства, а також засоби та шляхи їх досягнення, комплексна система заходів членів підприємства, спрямованих на ефективне розв'язання проблем розвитку, досягнення стабільного зростання.

1.2 Історія дослідження програми розвитку підприємства як елемента планування

Дослідження планування розвивається ще 4-5 тис. років тому, адже за будь-якої справи, навіть у давні часи, треба було планувати всі дії для досягнення певних результатів, цілей або мети.

Історія планування налічує не один десяток років і навіть століть. Свій початок планування бере ще у Єгипті, Шумері, де відбулася перша управлінська революція. Тут планування проявляється у вигляді розподілу державного бюджету, а також відбувалося планування майнових справ [10].

Планування, а точніше план як система економічних заходів виник разом із появою розподілу та кооперації праці, є програмою господарювання протягом певного періоду.

Планування як суспільна категорія формувалася разом із становленням суспільно-державної, муніципальної власності. Розглянемо етапи становлення й вдосконалення планування.

Розробки в галузі прогнозування та планування з'явилися наприкінці XIX ст. Вони були пов'язані зі спробами дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних продуктів на основі аналізу статистичних даних і скласти відповідні плани. Головними методами прогнозування тоді були експертні оцінки та екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє) [20, 22].

На початку XX ст. були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Зокрема, Дж. Брукмайер вже в 1911 р. намагався використовувати для прогнозування три хронологічні ряди наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної активності [20, 23].

З моменту виникнення теорії управління (початок XX століття) та до 60-х років процес планування був закритим, тобто керівників не цікавили проблеми зовнішнього середовища підприємства: конкуренція, попит, вимоги ринку. Підприємство розглядалось як закрита система. Планування у данному випадку зводилося до оперативного регулювання внутрішньої діяльності підприємства без врахування зовнішніх змін. З розвитком суспільства, ускладненням продукції, зростанням наукоємних виробництв керівництво підприємств починало розуміти, що діяльність підприємства багато в чому обумовлена зовнішнім середовищеми [20, 28].

Саме тоді і виникає планування як управлінська функція. У 1916 було опубліковано працю А. Файоля «Основні риси промислової адміністрації - передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль». Ця праця - основний внесок Файоля в історію управління.

А. Файоль вперше запропонував розглядати власне управлінську діяльність як об'єкт дослідження. Він виділив п'ять основних елементів, які, на його думку, і складають функції управління: прогнозування, планування, організація, розпорядження, координування і контроль.

Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід робити її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності організації [16,180].

Планування - це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей.

На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Але планування - не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумовлений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи. Крім того, процес планування - це не проста послідовність операцій складання планів і не процедура, зміст якої в тому, що одна подія обов'язково мусить статись вслід за іншою. Процес вимагає великої гнучкості і управлінського мистецтва. Якщо певні моменти процесу не відповідають поставленій перед організацією меті, то їх можна обійти, що неможливо в процедурі. Люди, які приймають участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини [16, 183].

А. Файоль відзначав: «Управляти - це передбачати, а передбачати - це вже майже діяти» [21, 35]. Причому планування - це не просто вміння прогнозувати і визначати необхідні дії. Це також здатність передбачати будь-які несподіванки, що можуть виникнути в процесі роботи, та вміти справитись з ними. Підприємство не може повністю ліквідувати ризик своєї діяльності, але здатне управляти ним за допомогою ефективного планування.

Характер і зміст планової діяльності в організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А. Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність.

Поштовхом для розвитку прогнозування і планування стала криза 1929-1933 р., що змусила шукати шляхи виходу з неї. У 30-і роки вперше виникає планування на макрорівні, що охоплює фінансово-бюджетну й грошово-кредитну політику та передбачає розробку національних бюджетів. Прогнози й плани стають необхідним елементом системи регулювання економіки [20, 24-25].

У 1944 р. пропонується форма планування, що подібна до індикативної, тобто коли уряд впливає на економічний розвиток за допомогою координації та забезпечення інформацією, а не через прийняття рішень і надання директивних вказівок.

У післявоєнні роки планування на макрорівні стає предметом широких дискусій. Зростання частки державного сектора в економіці дає можливість урядам здійснювати прямий контроль за зовнішньою торгівлею, цінами, фінансами.

У 50-і роки в багатьох країнах відмовилися від розробки національних планів у формі бюджетів. Отже, сформувалися два нових напрями: перший, пов'язаний з ускладненням структури адміністративного апарата, що використовується для розробки планів, другий пов'язаний із розширенням сфери планування [20, 27].

Р. Акофф набагато пізніше обґрунтував принципи планування А. Файоля, додавши до них ще один ключовий принцип планування - принцип участі [16, 185]. Отже, серед основних принципів планування виокремлюють:

1. Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв'язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні.

2. Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує.

3. Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища [16, 190].

4. Принцип гнучкості пов'язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для реалізації принципу гнучкості плани мають складатися так, щоб в них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Тому плани, як правило, містять так звані резерви планування, які не можуть бути надто великими, інакше плани виявляться неточними, і надто низькими, інакше плани вимагатимуть частих змін. Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани [16, 193].

До 70-х років країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. У середині 70-х років починають створювати макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки регіонів ряду країн. Уперше вони стали розроблятися в США [20,30].

У 70-і і 80-і роках були розроблені економіко-математичні моделі оптимального функціонуванні економіки, галузевого планування та планування на підприємстві. Застосування методів оптимізації на практиці стримувалося рядом об'єктивних причин:

· неможливість реалізації оптимізаційних задач на макрорівні;

· недостатність інформаційного забезпечення;

· відсутність досвіду та знань у плановиків-практиків;

· проведення планування в залежності від досягнутого, що не стимулювало освоєння методів оптимізації.

Наступні етапи вдосконалення прогнозування і планування (з початку 90-х років) пов'язані з переходом до ринку та розпадом СРСР. Країни СНД почали здійснювати пошук підходів до планування економічного та соціального розвитку в умовах ринкових відносин з урахуванням особливостей економіки [20, 31-32].

Для сучасного проектного менеджменту характерним є інтегрований структурований підхід до управління, планування і контролю. Найяскравішою рисою проектного менеджменту кінця ХХ - початку ХХІ ст. є тотальна інтеграція, котра передбачає:

· інтеграцію календарного планування, ресурсів і витрат;

· інтеграцію планування і контролю [10].

Інтеграція календарного планування, ресурсів і витрат. На початку розвитку проектного менеджменту календарне планування провадилося окремо від планування ресурсів і витрат. Для першого використовували комп'ютерні програми, а для останніх двох це займало багато часу, тому використовувалося рідко, а частіше здійснювалося вручну у системі обліку фірми. Проте ці складові взаємопов'язані й повинні плануватися і контролюватися разом.

Багато проектів у минулому, а можливо, деякі й сьогодні мають тільки прогноз грошових потоків, але не мають окремо витрат на трудові ресурси, матеріали, послуги, субпроекти, витрати за напрямами діяльності або сегментами проекту. Проте без цього важко, майже неможливо контролювати витрати. Тому планування і контроль роботи, тобто календарне планування ресурсів і витрат і контроль за виконанням запланованого, мають бути інтегровані з метою ефективного управління проектами.

Інтеграція планування і контролю. Планування і контроль часто розглядаються як окремі функції, але вони пов'язані і взаємозалежні, тому їх треба розглядати як одне ціле. Наприклад, планування не закінчується з початком реалізації проекту, для контролю є життєво необхідним звірятися з планами, переплановувати за потребою ресурси, змінювати початкові рішення. Таким чином, планування стає частиною контролю. Крім того, ефективність контролю залежить від якості планування[10].

Отже, історія формування та розвитку планування несе свій початок ще з давніх часів і до сьогодні. При чому з кожним роком вчені різних країн доповнювали, розвивали та збагачували поняття планування. Взагалі планування виробництва, як особливий вид управлінської діяльності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу.

1.3 Методи дослідження

Цей підрозділ присвячено тому, які методи дослідження ми використовували під час написання курсової роботи. Взагалі, термін «метод» походить від грецького metodos, що означає «шлях дослідження, теорія, вчення». Метод - це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності [23,213].

Історичний метод - дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Такий метод ми використали у підрозділі 1.2., де дослідили виникнення, формування та розвиток поняття «планування» у хронологічній послідовності з метою виявлення закономірностей, внутрішніх та зовнішніх зв'язків його поряд з іншими поняттями процесу управління.

Порівняння - метод наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. За допомогою цього методу ми встановили схожість і відмінність процесів, характеристик планування в загальній теорії управління та плануванні в організації сфери освіти [17, 88].

Метод аналізу - метод наукового пізнання, який представляє собою уявне розчленування явища на складові елементи з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, зв'язків і відносин. Метод аналізу був використаний для написання підрозділів 1.2 та 2.2., який дав можливість проникнути в сутність, зміст поняття «планування» та виявити його головні ознаки [17, 96].

Метод синтезу - метод наукового пізнання, який представляє собою уявне з'єднання складових сторін, елементів, властивостей, зв'язку предмета, розчленованих в результаті аналізу, та вивчення функції явища як єдиного цілого [17, 97]. Його ми використовували для написання пункту 2.2., для з'ясування зв'язку між властивостями та елементами планування.

Метод індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі факти неначе виводять до загального положення. Метод індукції ми використали для написання висновку курсової роботи, в якому представляються знання про весь науковий матеріал функцій планування, одержаний в результаті дослідження окремих елементів цього поняття [17, 99].

Аналогія - це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Його ми використали для вивчення властивостей, ознак, зв'язків функції планування і явищ реальної дійсності управління [17, 103].

Метод сходження від абстрактного до конкретного - метод наукового дослідження, який виражає рух до теоретичної думки до все більш повного, всебічного і цілісного відтворення явища. Він характеризує спрямованість науково-дослідного процесу в цілому, тобто рух думки від менш змістовного до більш змістовного знання [17, 122]. Метод сходження від абстрактного до конкретного ми застосували при написанні визначення основних понять дослідження програми розвитку підприємств, де програма розвитку описується за допомогою багатьох понять, суджень та визначень.

Отже, в даному підрозділі ми описали, які методи наукового дослідження ми використали для підготовки курсової роботи, зокрема це такі методи як: порівняння, метод аналізу, метод синтезу, метод індукції, аналогії, системний метод, історичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного.



2. Теоретичні аспекти дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

2.1 Фактори впливу на розвиток організації сфери освіти

На розвиток організації впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Але, залежно від того, в якій сфері організація розвивається, і формуються фактори впливу на неї. Розглянемо фактори впливу на організацію сфери освіти (див. Додаток А).

Існує безліч факторів зовнішнього середовища, які можуть впливати і впливають на розвиток освіти. У найбільш загальному вигляді на розвиток організацій сфери освіти впливають такі групи факторів: економічні, політико-правові, інноваційні, соціальні, демографічні, ринкові(конкурентні) та міжнародні, при чому ці групи факторів можуть діяти незалежно одна від одної, або навпаки, посилювати чи послаблювати здійснюваний вплив [11, 26].

Фактори впливу на розвиток освіти (та діяльності ВНЗ) зовнішнього середовища.

Розглянемо I групу - економічні фактори. До них Йолтухівська А.М. відносить ті, які впливають на діяльність та розвиток організацій сфери освіти, а саме:

- дефіцит державного бюджету (спричинений зменшенням прибутків підприємств-платників податків) викликає зниження фінансування бюджетної сфери та скорочення або припинення дотацій;

- зміна структури державних витрат, що призводить до припинення або скорочення державного замовлення;

- відмова від довгострокового та пільгового кредитування зі сторони банківських установ через невигідний розмір процентних ставок та високий ризик банкрутства банківської системи та ризик неповернення кредитів [11,28].

II група - це політико-правові фактори, які проявляються, насамперед, в законодавчих актах Верховної Ради України, нормативних документах Кабінету Міністрів, підзаконних і регламентуючих актах Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України. Серед цих факторів значний вплив на розвиток освіти можуть чинити такі:

- закони, що регулюють освітню діяльність загалом та особливо в частині ліцензування та акредитації (Наприклад, Закон України «Про вищу освіту»);

- законодавчі акти, що стосуються надання особливого статусу окремим ВНЗ (наприклад, прийняття постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення та Критеріїв діяльності дослідницького університету);

- законодавство, яке стосується антимонопольної політики;

- закони та законодавчі акти, що регулюють освітню діяльність у частині оподаткування, контролю цін та заробітної плати;

- існуюча і прогнозована політична стабільність або нестабільність;

- можливість одержання грантів, дотацій, субсидій, премій та позичок;

- рішення уряду щодо підтримки або не підтримки державою освітніх установ;

- рівень корупції державних структур, що відповідають за розвиток та функціонування галузі освіти.

Монаєнко А. вважає, що до політико - правових факторів можна віднести ще закони, що регулюють освітню діяльність загалом та особливо в частині ліцензування та акредитації [18, 76].

III група - це інноваційні фактори. Вони є особливими, оскільки являються одночасно елементом як зовнішнього так і внутрішнього середовища організації. Оскільки впровадження інноваційних розробок дозволяє отримати додаткові конкурентні переваги, керівники ВНЗ звертають увагу на наступне:

- поява нових інноваційних ідей;

- зростання інвестицій у НДДКР;

- підвищення вимог до кваліфікації персоналу (вміння використовувати сучасні технології, здійснювати пошук в умовах «інформаційного буму», швидко пристосовуватись до нових умов).

Згуровський М. вважає, що до інноваційних факторів можна віднести появу і впровадження нових технологій у навчанні та передачі інформації, освітніх продуктів (інтернет та інтернет-мережі, системи дистанційного навчання, мультимедійні засоби навчання, комп'ютерні системи оцінки знань, освіта через інтернет, віртуальна освіта та віртуальні університети, веб-орієнтовані системи віртуальних лабораторій) [6];

За Йолтухівською А.М, IV група факторів - це соціальні фактори, що відбивають відносини всередині суспільства і зазвичай створюють найбільші проблеми для галузі освіти. Серед них можна виділити такі:

- ставлення соціальних груп до освіти та змін в освітньому процесі;

- різний рівень освіти вступників (наприклад, якість шкільної підготовки випускників сільських та міських шкіл, вступників різного віку);

- зміна відношення суспільства до цінності та необхідності навчання, спричинена неналежною оцінкою (особливо, матеріальною) фахівців з вищою освітою.

А ось Лутай В.С. до соціальних факторів відносить зміну соціальних установок і культурних цінностей, що призводить до виникнення «моди» на отримання вищої освіти [15, 110];

V групу становлять демографічні відносини, які виявляють тенденції впливу на розвиток освіти таких демографічних явищ і процесів, як:

· динаміка чисельності населення;

· зміни рівня народжуваності;

· зміни вікової структури;

· зміни географічного розподілу населення, його мобільності.

Остання VI група - це група міжнародних факторів. До неї можна віднести:

· глобалізаційні процеси;

· інтеграційні та інтернаціоналізаційні процеси;

А Буцька О.Ю. до цієї групи факторів відносить жорстоку конкуренцію на світових ринках, зростання мобільності студентів та професорсько-викладацького складу, «циркуляцію» або» збагачення» умів, посиленням міжнародного співробітництва та контролю зі сторони іноземних інституцій [1].

Внутрішні фактори впливу на діяльність ВНЗ.

Крім зовнішніх факторів, існують і внутрішні фактори впливу на розвиток організацій сфери освіти. До них можна віднести педагогічний колектив.

Саме від відносин, згуртованості між членами колективу залежить розвиток організації. Тому, одним із напрямків реформування освіти, передбачених законами України «Про вищу освіту» та «Про загальну середню освіту» і національною програмою «Освіта. Україна ХХІ століття» є створення умов для професійної діяльності педагогічних працівників, забезпечення їх високого статусу в суспільстві, що вимагає сьогодні від адміністрації навчального закладу спрямування всіх зусиль на реалізацію соціально-психологічних функцій управління, які спрямовані на створення сприятливого соціально-психологічного мікроклімату, формування необхідного для продуктивної роботи педагогічного колективу, колективу однодумців[12].

А Воднік В. вважає, що соціально-психологічний клімат містить у собі соціальний настрій працівників, їхній моральний стан, психологічну сторону міжособистісних зв'язків, відношення людей до праці і колективу, що панують, ціннісні орієнтації, потреби, інтереси і смаки, стиль керівництва [3, 42]. Здоровий психологічний клімат - один з вирішальних факторів впливу на діяльність організації та її розвиток.

Ще одним із внутрішніх факторів впливу на розвиток організації є рівень вільності у прийнятті рішень. Запровадження автономії в організації передбачає децентралізацію й демократизацію управління ВНЗ, демократизацію навчального процесу, відповідальність за впровадження і дотримання академічних свобод і цінностей у ринковому суспільстві.

Ось, наприклад, університетська автономія невід'ємна й від демократизації внутрішнього управління ВНЗ, коли ціла університетська спільнота на різних рівнях бере участь у формулюванні та здійсненні місії університету, має змогу реально впливати на процес розробки та прийняття академічних рішень. Тут ідеться зокрема й про формування відчуття причетності членів академічної спільноти до однієї команди.

З огляду на усвідомлення, що університет є вільною корпорацією викладачів і студентів, істотного переосмислення також вимагає практика студентського самоврядування та участі студентів у діяльності керівних органів університету чи факультету, наприклад, Вченої Ради, чи прийнятті важливих рішень, які стосуються студентського життя, наприклад, нагородження студентів іменними стипендіями чи іншими відзнаками. Автономія і децентралізація в університетах та й в усіх інших організаціях сфери освіти дозволяє не тільки правильно приймати рішення, а й, взявши до уваги поради усіх працівників, скласти вдалу програму розвитку організації [4].

Отже, на розвиток організації впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Тому, щоб організація дійсно розвивалася, дотримувалася своєї програми розвитку, потрібно включати всі фактори впливу на неї. Оскільки, саме ці фактори і формують подальші плани організації.

2.2 Основні складові програми розвитку організації сфери освіти

Кожен Інститут має планувати свою програму розвитку за 3 напрямками:

I. Стратегія розвитку Інституту.

II. Оперативне планування Інституту.

III. Поточне планування Інституту.

Загалом, для Інституту ці три напрямки не називаються і не визначаються, але умовно і у відповідності до етапів планування, в межах яких реалізується програма розвитку, можна так визначити напрямки роботи Інституту.

Стратегія організації визначає основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації освітньої діяльності організації. Її розробка зумовлена необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти, вирішення стратегічних завдань, що стоять перед організацією в нових економічних і соціокультурних умовах. До стратегії розвитку входить план розвитку Інституту на точний період. В свою чергу він включає відкриття спеціальностей і спеціалізацій, що будуть перспективними для XXI століття, та кафедри, які займаються підготовкою спеціалістів з даних спеціальностей [14, 6-7].

Друга складова плану роботи Інституту - це оперативне планування, яке за напрямками поділяється на:

· Наукову роботу та міжнародні зв'язки;

· Організаційно-виховну роботу;

· Навчально-методичну роботу.

Оперативне планування Інституту складається на 1 - 2 роки і описує загальні складові роботи інституту, як і поточне. Тому, розглянемо поточне планування.

Наукова робота, як і в оперативному плануванні, поєднується з навчанням на всіх етапах підготовки фахівців. Науково-дослідна робота в інституті здійснюється відповідно до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки та інших нормативних документів, що регламентують освітню й наукову діяльність в Україні [19].

Вона включає в себе:

· тематичну спрямованість наукової роботи інститут(факультетів);

· науково - дослідну роботу студентів (участь в олімпіадах, конференціях, робота наукових гуртків);

· результати науково - дослідної роботи студентів;

· науково - дослідну роботу викладачів (кількість підготовлених за останні роки монографій, підручників, статей);

· зв'язок наукової роботи викладачів з навчально - виховним процесом;

· ефективність впровадження наукової діяльності в навчально - виховний процес [14, 64-65].

Організаційно - виховна робота являє собою розробку системи заходів реалізації мети, завдань, змісту виховання студентської молоді. Вона складається з таких елементів:

- відвідання навчальних занять (інформація від кожної кафедри);

- система виховної роботи;

- система і роль студентського самоврядування;

- результати успішності за попередню сесію;

- рейтинг студентів;

- соціальний захист студентів;

- організація культурно-просвітницької роботи.

Навчально - методична робота складається відповідно до освітньо-професійної програми (ОПП) та освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми й засоби проведення поточного та підсумкового контролю[22]. Вона має такі складові:

· організація навчального процесу, графік його виконання;

· розклад навчальних занять на семестр, його відповідність навчальним планам;

· аналіз успішності студентів, державна атестація випускників;

· робота навчально - методичної комісії інституту;

· підготовка методичних розробок, рекомендацій, положень, методичних комплексів дисциплін, збірників завдань, комп'ютерних тестових завдань (інформація від кожної кафедри);

· підготовка матеріалів комп'ютерного тестування, навчально - комп'ютерних матеріалів (інформація від кожної кафедри) [14, 91, 98-99].

Отже, план діяльності Інституту включає 3 напрями:

I. Стратегія розвитку Інституту. Сюди входить план розвитку Інституту на точний термін (перспективні спеціальності, кафедри).

II. Оперативне планування діяльності Інституту:

· наукова робота та міжнародні зв'язки;

· організаційно - виховна робота;

· навчально - методична робота.

III. Поточне планування діяльності Інституту:

Всі ці складові дуже важливі, оскільки саме вони і формують розвиток організації.

2.3 Правила складання програми розвитку організації сфери освіти

Як і будь - яка програма, програма розвитку організації має свої правила складання. Вона складається відповідно елементів, які входять в цю програму і зразку програми розвитку, яку ми описали в підрозділі 2.2.

Так, послідовність етапів процесу розробки стратегії Інституту має такий вигляд:

a. визначення місії Інституту, яка окреслює межі діяльності Інституту та дозволяє уявити його можливості;

b. зовнішній аналіз - процес оцінки зовнішніх щодо Інституту факторів (політичні, економічні, інноваційні фактори тощо);

c. внутрішній аналіз - це процес оцінки факторів, які виникають в межах самого Інституту та є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва;

d. визначення цілей діяльності Інституту;

e. аналіз альтернатив та вибір стратегії [8, 342-343].

Що стосується оперативного плану, то він містить списки всіх завдань, реалізація яких провадить до реалізації мети, час на їх реалізацію, визначення відповідальних осіб та засобів, які необхідні для реалізації даного завдання. Процес опрацювання оперативного плану містить чотири головні етапи:

· визначення цілей;

· аналіз ситуації;

· опрацювання переліку дій, що провадять до реалізації цілей;

· опрацювання плану дій.

Під час оперативного планування ми повинні вміти перекласти загальне формулювання мети даного проекту на конкретну мову, крім того ми повинні опрацювати перелік дій, які провадять до реалізації цілей. Ключовим елементом оперативного планування є представлення конкретного проекту у вигляді впорядкованого переліку окремих завдань, які повинні бути впорядковані відповідно до певної схеми. Черговим елементом оперативного планування є створення плану дій, тобто підготовленого списку завдань із визначеним для кожного з них терміном виконання [7].

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування в Інституті є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року). Склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з елементів, перелік показників визначається Інститутом самостійно [25, 57].

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із елементів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування елементів до повного їх узгодження і збалансованості як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи [25, 58-59].

Отже, програма розвитку Інституту складається відповідно елементів, які входять в цю програму. Кожен із цих елементів має свої етапи планування, які обов'язково необхідно враховувати та дотримуватись. Оскільки всі вони разом визначають основні риси діяльності, необхідні для успішної роботи фахівця, а також характер навчально-пізнавальних проблем і завдань, що сприяють формуванню ролі і значення відповідної навчальної дисципліни у підготовці та майбутній професійній діяльності фахівця.



3. Праксеологічні аспекти дослідження програми розвитку підприємства державної форми власності

3.1 Аналіз програми розвитку Інституту управління та економіки освіти

Об'єктом нашого дослідження став Інститут управління та економіки освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Цей Інститут, будучи молодим, нещодавно сформованим, має свою програму розвитку, точніше план розвитку. І ось в цьому підрозділі ми проаналізуємо план розвитку Інституту управління та економіки освіти. Також для підтвердження своєї гіпотези ми провели анкетування в Інституті, за допомогою якого були зроблені певні висновки.

В попередніх підрозділах ми з'ясували, що план діяльності Інституту має 3 основні напрямки:

· Стратегія розвитку Інституту;

· Оперативне планування діяльності Інституту;

· Поточне планування діяльності Інституту.

На даний момент Інститут управління та економіки освіти має план розвитку, в якому описано кафедри Інституту та перспективні спеціальності.

I. Кафедра управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції. Напрями підготовки:

- Адміністративний менеджмент;

- Адміністративний менеджмент сталого розвитку (дослідний);

- Менеджмент організації;

- Управління навчальним закладом.

II. Кафедра економічної теорії. Напрями підготовки:

- «Економіка і підприємництво» - спеціальність «Економічна теорія».

III. Кафедра економіки освіти [9].

В Інституті визначили основні напрями діяльності, і вже частково вони реалізуються. Були ухвалені робочі навчальні програми на 2012-2013 навчальний рік співробітників Інституту, тематика бакалаврських, дипломних, магістерських робіт; затверджено положення про науково - методичну раду Інституту. Як бачимо, Інститут управління та економіки освіти вибрав стратегію і відповідно їй сформував напрями діяльності.

Що стосується оперативного планування діяльності Інституту, то враховуючи те, що Інститут було створено лише у вересні 2012 року, наукова робота викладачів та студентів поки що не спостерігається.

Чого не скажеш про організаційно - виховну роботу. До неї входить: культурно - просвітницькі та спортивно - оздоровчі заходи, соціальна робота та соціальний захист студентів, система та роль студентського самоврядування.

Культурно - просвітницькі та спортивно - оздоровчі заходи. На початку цього навчального року був проведений конкурс на логотип Інституту управління та економіки освіти, а також VІI Всеукраїнський молодіжний конкурс «НОВІТНІЙ ІНТЕЛЕКТ УКРАЇНИ». До Дня Студента був проведений конкурс «Презентація своєї групи», в якому брали участь всі студенти Інституту [13].

Система та роль студентського самоврядування. До цієї системи відносять Студентську Раду Інституту управління та економіки освіти, що являє собою виконавчий орган студентського самоврядування, який здійснює організаційне керівництво діяльністю студентського самоврядування в інституті. На сьогоднішній день у Студентській раді активно функціонує 5 секторів: інформаційний, спортивний, культурно-масовий, туристичний та соціальний [13].

Остання складова програми розвитку Інституту - навчально - методична робота. Сюди входить організація навчального процесу, виконання його графіком, впровадження кредитно - модульної системи організації навчального процесу, навчальне навантаження, його виконання, організація самостійної роботи студентів та методи контролю за нею, форми контролю за навчальним процесом, державна атестація випускників. Поки що навчально - методична робота укладається відповідно своїх елементів.

Також, щоб підтвердити або ж спростувати гіпотезу нашої курсової ми провели анкетування між працівниками кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції та кафедри економічної теорії. Для того, щоб респондент надавав виважену та реальну оцінку щодо проблеми, яка підлягає аналізу в дослідженні була створена атмосфера доброзичливості та довір'я під час проведення анкетування. Анкета була роздана працівникам на кафедрі і через 10 хвилин можна було підраховувати результати. Анкета додається до курсової (див. Додаток Б). Результати анкетування, тобто точніші дані, які подані у відсотках містяться у Додатку В.

Отже, вивчивши всі дані та інформацію про Інститут управління та економіки освіти, а також зіставивши її з основними напрямками роботи Інституту, можна зробити висновок: Інститут управління та економіки освіти, не зважаючи на свій молодий вік, відповідає всім стандартам Міністерства освіти та науки України. Тобто, програма або план розвитку Інституту створений за всіма напрямками роботи Інституту, хоч оперативне планування та поточне повністю не сформоване.

3.2 Рекомендації щодо впровадження програми розвитку Інституту управління та економіки освіти

Провівши анкетування серед працівників кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції та кафедри економічної теорії Інституту управління та економіки освіти, ми дослідили рівень обізнаності професорсько-викладацького складу Інституту щодо основних стратегічних напрямів його розвитку. Також маючи певні дані, та зробивши аналіз, ми можемо дати рекомендації щодо впровадження програми розвитку Інституту управління та економіки освіти.

Найперше, на що ми звернули увагу, це те, що більшість працівників Інституту управління та економіки освіти не ознайомлені з програмою розвитку Інституту та не знають плани розвитку Інституту на найближчі 3 роки. Тому, ми рекомендуємо ознайомити з програмою розвитку всіх працівників, розповісти їм про плани на найближчі 3 роки. Тоді, працівники знаючи програму розвитку, будуть максимально та цілеспрямовано працювати для її досягнення.

Також, більшість викладачів повністю не знають які методи виховної роботи використовуються в Інституті, які засоби контролю за процесом навчання реалізуються в Інституті, що в Інституті відбуваються благодійні акції, концерти. Як бачимо, викладачів потрібно ознайомити не лише з програмою розвитку, а й з окремими напрямками програми розвитку, тим паче, що вони могли б брати участь у цих заходах.

Наступна наша рекомендація - це врахування ідей, думок викладачів щодо впровадження та вдосконалення програми розвитку Інституту. Провівши анкетування, з'ясувалося, що в усіх викладачів є певні пропозиції, які вони готові внести в програму розвитку, але на жаль, не всі особи проявляють ініціативу. Тому потрібно допомогти їм у цьому, вислухати їх, і взяти дещо до уваги.

Всі попередні рекомендації стосувалися стратегії розвитку Інституту, оскільки Інститут був створений у вересні 2012 року і оперативне планування, до якого входять наукова робота, організаційно - виховна та навчально - методична робота, поки що не спостерігається. Тому ми рекомендуємо, проводити в Інституті більше конференцій, в яких брали участь як викладачі, так і студенти; ініціювати студентів до написання статей, а викладачів до написання монографій, підручників, статей тощо.

Отже, провівши анкетування та отримавши результати, ми вияснили, що рівень обізнаності професорсько-викладацького складу Інституту щодо основних стратегічних напрямів його розвитку не дуже великий, і для того, щоб Інститут розвивався, необхідно ознайомити усіх викладачів з напрямками розвитку та самою програмою розвитку, а також врахувати їхні ідеї, думки щодо впровадження та вдосконалення програми розвитку.



Висновки

управління освіта державний

На сьогодні існує сформована і офіційно затверджена програма розвитку організацій сфер освіти, в тому числі і програма розвитку університетів, але ця програма розглядає університет в цілому, не зважаючи на такі фактори впливу, як окремі інститути. Тому, кожен Інститут повинен, врахувавши програму розвитку університету та офіційно затверджену програма розвитку організацій сфери освіти, скласти свою програму або план розвитку. І ось Інститут управління та економіки світи цього досяг.

Інститут управління та економіки освіти був створений у вересні 2012 року. Він, не зважаючи на свій молодий вік, відповідає всім стандартам Міністерства освіти та науки України, й має свою програму розвитку.

Як ми знаємо, це не просто програма, це стислий виклад цілей та пріоритетів розвитку Інституту, а також засоби та шляхи їх досягнення, комплексна система заходів працівників Інституту, спрямованих на ефективне розв'язання проблем розвитку, досягнення стабільного зростання. І звичайно, щоб скласти таку програму необхідно забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу. Взагалі планування визначає, якими мають бути цілі Інституту і що слід робити його працівникам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності Інституту.

Перш за все при складанні програми потрібно враховувати і фактори, які впливають на неї. На Інститут управління та економіки освіти впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. А саме, економічні, політико - правові фактори, педагогічний колектив тощо. Все це не просто впливає на програму розвитку, вони формують подальші плани Інституту.

З'ясувавши це, ми можемо сказати, що наша основна гіпотеза підтвердилася. Дійсно, на даний момент в Інституті управління та економіки освіти наявна і визначена програма розвитку Інституту.

Але, на жаль, підтвердилася не тільки основна гіпотеза, а й допоміжна. Кожний працівник Інституту управління та економіки освіти не знайомий із стратегічними цілями, планами та ідеями керівництва Інституту. Ми вважаємо, що працівники освіти мають право висловити свої думки та ідеї щодо вдосконалення програми розвитку. Для того, щоб був згуртований колектив, щоб робота виконувалася злагоджено необхідно ознайомити всіх викладачів з програмою розвитку Інституту. І це навпаки покращить та вдосконалить розвиток Інституту.