Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Метою даної роботи є розкриття аспектів духовної культури менеджера в історичному розвитку і в житті сучасного суспільства, і в рамках професійної діяльності.

Об'єктом дослідження є сучасний менеджер. Предмет дослідження - духовні якості сучасного менеджера, їх значення для розвитку суспільства.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що сучасний менеджмент робить вплив на розвиток культури суспільства, систему його духовних цінностей і устремлінь; на критерії оцінки способу життя, духовна культура менеджера - це рівень вихованості і утвореної, ступінь розвитку творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності, а також в створюваних їм матеріальних і духовних цінностях. Для даного етапу соціально-економічного розвитку суспільства необхідна нова генерація менеджерів конкурентноздатних і високорозвинутих духовно, здатних зберегти національну культуру і примножити духовний спадок України. Саме духовна культура менеджерів нової генерації суттєво впливає на розвиток нашого суспільства в цей перехідний період.

Ця робота складається з вступу, п'яті розділів та висновків, приведений матеріал опирається на відомості 19 джерел. Праця містить 37 сторінок. У вступі дається мета, об'єкт та предмет дослідження, а також актуальність даної теми. У першому розділі розглядається значення духовної культури менеджера в сучасності. Цей матеріал опирається на джерела [1,2,3,4]. У другому розділі йдеться про аспекти розвитку духовності менеджерів як в історії так і в сучасності, зокрема йдеться про сучасну еліту, що на практиці виконує керівництво суспільством. Цей розділ написаний, базуючись на дані джерел [5,6] У третьому розділі дається характеристика духовності менеджера в світі професійних якостей. Тут використані джерела [7-9]. У четвертому розділі характеризується соціальна відповідальність менеджера в системі його культури. Використано джерела [10-17]. П'ятий розділ розкриває етику сучасного менеджменту як продовження духовної культури менеджера. Використані матеріали джерел [18,19]. У висновках висловлюються підсумки історичного та сучасного розвитку суспільства в залежності від культури менеджерів, професійного використовування духовності менеджера, його соціальної відповідальності як продовження духовної культури, вплив на етику менеджменту.

1. Що таке «духовна культура» менеджера?

Проблема адекватного управління сучасним суспільством може бути успішно вирішена лише при умові, якщо в духовній сфері, життєдіяльності управлінця будь-якого рангу і рівня буде розвинений не один економіко-технологічний рівень духовної культури, а і плотсько-інтуїтивний рівень, але головне - буде розвинений розумний, етично-світоглядний рівень соціального управління.

Ці три рівні духовної культури управлінця повинні знаходитися в діалектичній взаємодії, взаємно визначати і доповнювати один одне. Розглянемо докладніше рівні духовної культури менеджера.

Природною основою плотсько-інтуїтивного рівня управлінської діяльності є інстинкти, рефлекси людини на природні і соціальні дії. Тому природна реакція людини на ці дії носить інтуїтивно-інстинктивний характер. На цьому управлінському і самоуправлінському рівні панує в основному біологічна доцільність, яка є важливим регулятором відносин між людиною і навколишнім середовищем. Ця адаптаційна здатність дана кожній людині від народження, передається по спадку і не носить соціального характеру. Як встановлено наукою, саме в цій несвідомій сфері народжуються нові ідеї, великі наукові відкриття і технічні винаходи. Вся складність проблеми творчого акту полягає в тому, щоб, по-перше, розкрити сам «механізм» зародження нової ідеї і, по-друге, зрозуміти яким чином «спливають» ці нові ідеї і потім логічно усвідомлюються в розсудливому мисленні людини.

Відповідь на питання як, яким чином виникає інтуїтивна істина, які витоки інтуїтивного пізнання людини дає закон випереджаючого віддзеркалення дійсності, вперше сформульований радянським філософом Е. Ільєнковим. Формування особи менеджера повинне виходити з біолого-фізіологічних і психологічних особливостей того або іншого суб'єкта соціального управління, тобто з його вітальних інстинктів.

В будь-якому колективі-організації важливе значення має залежність від рівня духовного розвитку такого соціального інституту як менеджмент. Духовний розвиток особи, згідно Гроту НЛ., розуміється як становлення засад моральності в житті і діяльності людини [1; с.216]. Згідно Франку С.Л., питання духовності людини - це питання значення життя. Більшість людей йде від рішення цієї проблеми, відкладають убік рішення питання про значення життя. Це питання не вигадано людьми, тому що на зміну одним поколінням приходять інші і життєві блага (багатство, здоров'я, слава, суспільне положення) хисткі і ненадійні. Значення життя - це Слово Божіє, яке є істинний хліб життя, який насищає нас [2; с.218]. Шукання значення життя є, таким чином, власне «осмислення» життя, розкриття і внесення в неї значення, яке зовні нашої духовної дійсності не може бути знайдений. Проблема духовності, згідно Чудновському В.А. - це проблема значення життя. Значення життя розуміється їм як проблема відносної емансипірованості від «зовнішнього» і «внутрішнього». Крім того, духовність пов'язують з духовним єством людини, з духовним початком, як який виступає «дух», «душити». Під духовними здібностями в цьому випадку розуміються властивості духу, якісь ідеальні початки [2; с.242]. Одним з головних аспектів рішення даної проблеми є пошук духовності людини. Як указує Знаков В.В., чинниками, які сприяють духовному розвитку людини, є рівень розвитку духовних здібностей, а також виникнення у людини духовних станів. Під духовним станом людини розуміється психологічний феномен, коли він зосереджений на осмисленні і переживанні духовних цінностей, тобто пізнавальних етичних і естетичних аспектів буття [2; 243]. Розуміння єства духовності було відображено в словнику Д'яченко М.І. і Кандибовіча Л.А., як вищих сторін внутрішнього світу, які виявляються в людяності, щирості, доброті, щирості, теплоті, відвертості для інших людей.

В психологічному рішенні проблеми єства духовності людини виділяють декілька напрямів. Для першого напряму характерний розуміння духовності як результату залучення людини до загальнолюдських цінностей духовної культури; для другого напряму властиво розгляд духовності в аспекті виникнення у людини духовних складових; згідно третьому напряму « духовність - ця наявність у людини прагнення до саморозвитку і самореалізації; згідно четвертому напряму, духовність -- це життя з Богом і нерозривний зв'язок з ним [3, с. 72].

Менеджер своїм відношенням до службових обов'язків і до інших людей служить прикладом для рядових співробітників і інших менеджерів. Порушення ним етичних і моральних норм може бути сприйнято співробітниками як можливість робити те, чого не можна. Будь-яка дія, вчинок менеджера мають не тільки сьогохвилинний ефект. Своїми діями, протягом деякого часу, він формує комплекс моральних засад оточуючих його людей: підлеглих, споживачів (клієнтів або покупців), постачальників і навіть конкурентів. Представлення про етичність в управлінні, у свою чергу, надають дію на етичні норми інших людей. Тобто, має місце ефект розсіяння в часі і в просторі. Крім того, діяльність менеджера одночасно і духовно-практична, і духовно-творча. Менеджер створює нові духовні цінності - він формує культуру відносин в колективі, до вироблюваній їм продукції, етичні засади спілкування співробітників один з одним, моральні основи контактів «менеджер - підлеглий».

Розумно-світоглядний рівень є своєрідною вершиною управлінської діяльності. В ньому сконцентровані світоглядні установки парадигмального характеру, соціальні ідеї, ідеали, програми і різні теорії (філософські, політичні, правові, етичні, естетичні і ін.). Весь цей духовно-світоглядний комплекс складає сенсообразуючу рівнодіючу всіх духовно-культурних чинників і відповідає на життєво важливе питання: для чого, в ім'я кого і чого здійснюється ця управлінська діяльність, які її соціально-людські наслідки.

Німецький філософ І. Кант вважав, що людський розум встановлює логічні правила обробки і представлення предмету пізнання; розум же -- формулює, встановлює і визначає основні принципи побудови і функціонування реального миру. Розумно-світоглядний рівень соціального управління можна продуктивно охарактеризувати, розглянувши співвідношення теорії і практики, як відношення розсудливого і розумного рівнів соціального управління, а також в аспекті сучасних соціальних реалій. В умовах, коли здійснюється крута перебудова економічної, політичної, духовно-культурної підстав українського життя теоретичне опрацьовування загальнодержавної моделі суспільного пристрою, знаходження основоположних принципів і установок, на базі яких і повинно бути побудовано оптимально організоване і ефективно кероване цивілізоване українське суспільство.

Тривала історія людства і багата філософська традиція переконливо підтверджує важливість саме теоретико-стратегічного планування і прогнозування шляхів, форм і способів державного пристрою і багатоманітного управління суспільними процесами.

У всякому управлінні природою і суспільством людський розум «...по праву волає спочатку до теорії і лише пізніше до певної мети - писав Кант і попереджав, що «...відсутність теорії не може відшкодувати ніяка телеологія або практична доцільність. Ми завжди залишимося в невіданні відносно діючих причин, як би добре не могли ми пояснити відповідність між нашими припущеннями і кінцевими причинами...»

Драматичний досвід перебудови пострадянських держав, що «захопилися» філософією «здорового глузду», тільки практикою економічного розвитку, підтвердив ту фундаментальну істину, що суспільство у принципі не може тільки їсти, пити, одягатися і мати житло, а повинне виробляти систему соціальних, духовно-культурних цінностей, формувати і утілювати в життя високі соціальні ідеали, правильно визначати основні орієнтири суспільного розвитку. Тільки в цьому випадку ідеї, що оволоділи державами, націями і народами, перетворюються на могутню перетворюючу силу. Тільки тоді філософський світогляд перестане бути споглядальним і перетвориться на духовну енергію радикальних перетворень суспільного життя. Людина не може жити без дороговказної ідеї, без «крил», змістом яких є духовна культура, утворена, соціальні ідеали і цінності. Ми повинні усвідомити справедливість твердження, що низький рівень свідомості і утвореної людей породжує такий же низький, примітивний рівень всього наочно-речовинного навколишнього світу.

Ніколи не буває так, щоб та або інша теоретична модель повністю утілювалася в практиці державного будівництва. Бо теоретичний образ соціального миру лише приблизно точно відповідає найоб'єктивнішій реальності, ніколи повністю її не відображаючи. Розрив між теоретичним чином і втіленим в реальності результатом, створеною людиною, що утворився, підкреслює лише відносність цієї відповідності, «гіркота» нездійснених соціальних надій: програм, ідеалів і оптимістичних прогнозів. Але така природа і специфіка людського пізнання і діяльності, в яких міститься лише відносна, а не абсолютна істина.

Типологія духовної культури менеджера добре «укладається» в гегелівську «тріаду»: тезис-антитезис-синтез і пояснюється законом заперечення. Тріадний принцип розвитку духовної культури утілюється в специфічній формі руху: від інтуїції - до розуму і від нього - до розуму. Слід зважати на, що в реальному пізнанні, в діяльності і в управлінні ці три рівні діють разом. Тому, з одного боку, кожний подальший рівень містить в собі попередні, тобто у вищому розумному рівні міститься в «знятому вигляді» попередній - інтуїтивний і розсудливий, які «нагадують про себе», входять в нього як частини цілого. З другого боку, розумний рівень управління як би пронизує, одухотворяє і осмислює як природно-інтуїтивний, так і плотсько-розсудливий рівні управління, додають їм значення, значущість і соціальну цінність, тобто одухотворяє їх.

Таким чином, будь-яка управлінська проблема повинна розв'язуватися на рівнях інтуїції, розуму, їх діалектичної єдності.

Основною причиною драматичної ситуації, в якій знаходиться сучасне людство, є те, що рівень його духовного розвитку знаходиться на плотсько-розсудливій стадії, що неминуче породжує у людей технократичний склад мислення і діяльності.

У філософському значенні слова технократизм є абсолютизація речей і недооцінка ідей, є метафізичне перебільшення матеріальної сторони соціального миру і зменшення, ігнорування духовної її сторони. Технократизм є панування продуктів людської діяльності над їх творцем. Це - збільшення «другої природи», створеної людиною, при якій речі «сідають на плечі» людям і породжують ситуацію речового фетишизму. При технократичному мисленні людини суб'єктний - об'єктне відношення «перевертається» таким чином, що не речі, продукти праці служать людині, а навпаки - людина служить речам. При такому підході саме речі визначають лад і зміст свідомості людини, його життєдіяльність, всю систему матеріальних і духовних цінностей. Технократизм - це вульгарний матеріалізм, що виключає активну роль свідомості, ідеальної, духовного життя людини і суспільства або відвідний їм роль слідчого, а не причинного чинника.

Технократ, образно виражаючись, це - «вершник без голови». Технократичний спосіб життєдіяльності людини і суспільства - це, кінець кінцем, негативне відчуження від продуктів своєї праці, від соціальних умов життя. В психологічному плані технократизм веде до пануючих в свідомості людини відчуттям відчуженості, покинутости, непотрібності і самотності в цьому «густо населеному світі». Коротше, це внутрішній душевний дискомфорт особи, втрата нею відчуття соціальної стабільності і життєвої стійкості. [4, с.19]

Таким чином, для того, щоб уникнути цю технократично небезпечну перспективу, людству на рубежі 20 і 21 сторіч необхідно перейти до духовно-етичної парадигми мислення і діяльності.

2. Розвиток духовної культури менеджера: історія і сучасність

Сьогодні навряд чи хто скаже, як і коли зародилося мистецтво і наука управління. Менеджмент в тій або іншій формі існував завжди там, де люди працювали групами і, як правило, в трьох сферах людського суспільства: політичної - необхідність встановлення і підтримки порядку в групах; економічної - необхідність дослідження, виробництва і розподілу ресурсів; оборонної - захист від ворогів і диких звірів. Навіть в найстародавніших суспільствах були потрібні особи, які б координували і направляли діяльність груп. У всі часи існували певні принципи управління, які мінялися з часом і зміною рівня розвитку продуктивних сил. В старовині найпоширенішим було управління примушенням, контролем і придушенням. Проте видатні імператори старовини вже застосовували в управлінні інші мотиваційні стимули, які були предтечі духовного перетворення управління. Наприклад, Марк Аврелій особливу увагу надавав переконанню. Він однозначно визнає: «все залежить від переконання». Можливо, тому він запам'ятався як добрый імператор, принаймні, порівняно добрый. Марк Аврелій залишив по собі якнайкращу пам'ять, перш за все завдяки відвертості і природженій доброті. Імператор цінував в людях щирість, незлобивість, благочестя, щедрість, стриманість не тільки від поганих справ, але і поганих помислів, витривалість в працях, неметушливість і прагнення самостійно вирішувати справи, несприйнятливість до наклепу, доброзичливість, увага до скарг (навіть необгрунтованим і безглуздим), прагнення залагоджувати конфлікти, самовладання, несхильність чужому впливу, силу духу, урівноважений характер, ввічливість і відчуття власної гідності.

Марк Аврелій відкидав тиранію, яка, із його точки зору, спричиняє за собою наклеп, виверткість, лицемірство, безсердечність і бездушшя. Про все це він написав в своїх «Роздумах», що стали настільною книгою для багатьох керівників минулого і теперішнього часу. Уранці слід сказати собі: «сьогодні мені доведеться зіткнутися з людьми нав'язливими, невдячними, підступними, заздрісними, незлагідними. Ці властивості виникають від незнання ними добра і зла. Я ж, що пізнав прекрасну природу добра і ганебну -- зла, розумію і природу тих, хто помиляється. Вони мені споріднені не по крові і походженню, а по божественному зволенню і духу. Я захищений знанням від їх зла. Вони не можуть залучити мене в що-небудь ганебне. Але не можна і гніватися і ненавидіти тих, хто мені споріднений. Ми були створені для спільної діяльності, як ноги і руки, віка, верхня і нижня щелепи. Тому протидіяти один одному -- осоружно природі; а досадувати і чужатися таких людей -- значить їм протидіяти. Успіх прийде, якщо кожну справу виконаєш як останнє в своєму житті, звільнившись від безрозсудності, що підігрівається пристрастями, зневаги до велінь розуму, лицемірства, себелюбства і незадоволеності власною долею. Все слідує робити, про все говорити і думати так, як ніби кожна мить може виявитися для тебе останньою. [5, с.86]

Величезне значення для розвитку духовної культури зіграло розповсюдження християнства. Вживання у всіх сферах життя норм християнської моралі відобразилося і на принципах управління.

В даний час менеджмент проникає у всі сфери суспільного життя. Дуже важливим є духовний рівень менеджерів, оскільки вони визначають рівень і умови життя нашого суспільства.

Багато в чому успішність в розвитку суспільного управління забезпечується діяльністю еліти. Економічна і фінансова еліта розвиває економіку країни, політична еліта веде до удосконалення процесу управління суспільством, управління суспільства в цілому залежить від еліти. Розвиток духовності еліти України вносить свій внесок в життя і справжній розвиток суспільства. На сучасному етапі спостерігається загальносвітовий процес глобалізації. Зазвичай під цим розуміють новий світ із прозорими як ніколи кордонами, взаємозалежний, поміщений у єдиний економічний, політико-правовий та інформаційний простір. Проте в нашій країні в результаті цього процесу відбувається саботаж елітою системи соціального консенсусу, головною умовою якого була соціальна держава. Меншині дається право збагачуватися за допомогою вільної економічної ініціативи, а більшості гарантуються методи соціальної захищеності і мінімум цивілізованих життєвих благ.

Намітилася тенденція до того, що еліта почала вивозити свій капітал за кордон в випадках обтяжування її високими податками і соціальними зобов'язаннями. Еліти, які побажали стати глобальними, відмовилися від національної ідентичності, від захисту національних інтересів, а також не бажають розділяти з власними народами тяготи існування, пов'язаного з заповіддю «у поті чола свого добувати хліб насущний». Еліти заявили про своє право вільно мігрувати з важких у легкі, привілейовані простори, зі сфер, що вимагають напруги і відповідальності, -- у світ, де для них панують легкість і безвідповідальність. Нині, в епоху глобалізації, ми зіткнулися з новим елітним класом, який надає перевагу, по-перше, імітаторській і плагіаторській активності, що пов'язана з зовнішніми запозиченнями, не беручи на себе тягар і ризик власного творчого пошуку; по-друге, що прагне зарезервувати всі передові досягнення винятково за собою, відкидаючи при цьому зобов'язання перед власною титульною нацією. Так у наший країні утвердився новий тип глобалістів-західників.

Підприємець новітнього зразка, категорично уникає таких практик і ініціатив, які приписує веберівська теорія, яка посилається на традицію протестантської аскези. Нові підприємці свідомо не візьмуться за справу, що обіцяє нормальний за класичними еталонами прибуток у 5--7% річних і пов'язана з монотонними щоденними зусиллями. Новий авантюрист дозвілля, який змінив протестантського методиста, орієнтується на такі венчурні форми економічної діяльності, що за психологічними відчуттями нагадують гру в рулетку й інші азартні ігри дозвілля, а за очікуваними результатами -- майже економічне диво. Чудодійна рентабельність маніпуляцій із курсами валют та інших біржових ігор короткострокового спекулятивного капіталу, в сотні й тисячі разів перевищує рентабельність законослухняних промислових інвестицій і призвела до небаченого валютного голоду промисловості й інших галузей виробничої економіки. Буржуа-постмодерніст, який спробував усі принади азартного-ігрового існування (за моделлю богемного дозвілля), став носієм мікроба деіндустріалізації. Ідеться, повторюю, не про історичну «зміну» індустріального способу життя творчо-постіндустріальним, пов'язаним із наукомісткою економікою, а про регресивне падіння в прірву: з модерну -- у контрмодерн, із продуктивної економіки -- до спекулятивно-лихварської. Ясно, що в представників цієї віртуальної економіки, які маніпулюють уявними величинами, але вимагають в обмін на це повноцінних благ, що добуваються народною працею, є вагомі підстави вийти з системи національного контролю в неконтрольований глобальний простір. Ось чому всі представники тіньових практик, пов'язаних із паразитарною економікою спекуляцій і перерозподілів, виступають нині в авангарді економічного лібералізму. Вони рішучіше від усіх відстоюють принцип невтручання держави в економічне й соціальне життя, засуджують національні суверенітети як пережиток «агресивного традиціоналізму» і ратують за всесвітнє відкрите суспільство, в якому ніхто не бере на себе захист ані національних багатств, ані соціальних і людських прав автохтонного населення. На відміну від по-інтелігентськи налаштованих романтиків ліберальної ідеї, ці добродії користуються нею цілком професійно -- маючи за мету позбутися всілякого законного державного контролю. Вони запропонували свою версію інформаційної економіки, що докорінно відрізняється від того її розуміння, яке було пов'язане з новою роллю людського капіталу науки й освіти. Відтепер під цим розуміють не інформацію, що її фаустівська особистість мобілізувала для відкриття і наступного виробничого застосування нових видів речовини та енергії, під цим тепер розуміють інформацію, що стосується різниці між сьогоднішнім і майбутнім курсом міжнародних валют, а також інформацію, яка закладена в основі так званих інтелектуальних рент. Таким чином еліта, переорієнтована на глобальні пріоритети, перестала бути повноважним представником і надією нації, бути її голосом. Звідси разюча неадекватність і неефективність протестного слова, що стає маргіналізованим, а отже ігнорованим і упосліджуваним. По-друге, еліта є акумулятором національних досягнень. Тією мірою, якою еліти, що глобалізуються, рвуть зі своїми народами, вони рвуть і з продуктивною економікою і зі справжньою творчістю. Легкість існування, якої вони прагнуть, змушує їх шукати не обтяжливі для життя заняття, що лише імітують справжню творчість. Глобальне середовище, рекрутоване за критерієм легкості і свободи від зусиль, неминуче стає паразитарним.

Потрібна поява нової пророчої еліти, яка перейматиметься зовсім не тим, щоб змагатися з нинішньою і зайняти її місце. Завдання цієї еліти -- формування нового ціннісного кодексу епохи, альтернативного кодексам прогресу, що встиг набути расистських рис. Ми ще не знаємо, де буде ця нова еліта, які з нинішніх інститутів вона зможе використовувати, а яких стане цуратися. Для того, щоб мобілізувати енергію кращих, а не гірших, потрібна якісно нова редакція суспільно визнаних цілей. Енергетика самоствердження десоціалізує людей: нові адепти постмодерну не здатні не тільки до кооперації в рамках громадянського суспільства, а й до елементарної цивілізованої і законослухняної поведінки. Альтернативна енергетика альтруїзму, жалю, співчуття -- ось джерело майбутнього, що нова еліта має взяти на озброєння з надр великої релігійної традиції.

Тридцять-сорок років тому всі сподівання майбутнього було пов'язано з науково-технічною елітою. Вищим метафізичним виправданням її діяльності було переконання в тому, що штучне краще від природного; тому рукотворний світ технічного середовища видавався за обітовану землю майбутнього. Потім настала черга й економічної еліти. Вищим її виправданням була безприкладна раціональність ринку: звільніть механізм ринку від бюрократичних перешкод, і все влаштується щонайкраще. Економічна еліта робить наклепи на низи суспільства, вбачаючи в них джерело головного економічного зла -- руйнівної інфляції. Нібито це їхній тиск на державу, що виступає під знаком усюдисущого соціального патерналізму, знецінює економічні зусилля кращих, пристосованих і плодить непристосованих, які не вміють заробляти, але бажають споживати. Такий був головний висновок капіталістичного маніфесту «чиказької школи». Але сьогодні з усією очевидністю ми бачимо інше: інфляцію породжує саме підприємницьке середовище, переорієнтоване з продуктивного на спекулятивний прибуток. Новий економічний авангард нехтує продуктивною економікою як чимось глибоко архаїчним; він віддає перевагу азартним іграм віртуальної економіки. Ілюзорний спекулятивний капітал сьогодні в сотні разів перевищує капітал, пов'язаний із реальними інвестиціями. Неможливо заперечувати, що саме він є головним джерелом руйнівної інфляції і головним живильним середовищем тіньових практик. [6, с.52]

Справжня еліта сполучає брахманістичні функції носіїв моралі і мудрості з захисними функціями кшатріїв, що надихаються не грішми, а доблестю. Треба розуміти, що за самою своєю суттю людина не економічна, а релігійна істота і тільки тому їй дано піднятися над тваринним рівнем. Справжня еліта -- страж цього духовного начала, і їй дано відкрити людству такі перспективи, які в інших вимірах залишаються закритими. Таким чином, справжня еліта як керуюча верства населення, котра має менеджерські функції у суспільстві, має набути якісно новий рівень духовного розвитку, від розвитку її духовної культури залежить яким ми побачимо наше майбутнє.

Успішний розвиток сучасної України вимагає, перш за все, чіткого засвоєння суспільною свідомістю того загальновідомого факту, що ринкове суспільство -- це не суспільство, де всі торгують, а суспільство, де всі працюють. Базовими цінностями в ньому є повсякденна працьовитість і сумлінність, чесність і виконання обов'язку, а зовсім не збагачення будь-яким шляхом по праву сильного. Тим паче, що в Україні ніколи не приймалися всерйоз ідеї соціального дарвінізму -- безжальної боротьби за виживання, за успіх і процвітання ціною придушення слабких.

3. Духовна культура менеджера як складова професійних якостей

Як відомо, діяльність менеджерів в організації може розрізнятися по стилю керівництва. Висока духовна культура керівника припускає формування здорового морально-психологічного клімату, виховання відчуття товариської взаємодопомоги і колективізму.

Знаючи особливості поведінки, характеру кожної окремої людини, можна прогнозувати його поведінку в потрібному для колективу напрямі. Це було зв'язано з тим, що кожній групі властивий свій психологічний клімат. Тому істотною умовою освіти і розвитку трудових колективів є дотримання принципу психофізіологічної сумісності. Японські соціологи затверджують, що від настрою, бажання людини працювати і від того, яка морально-психологічна обстановка в колективі, продуктивність праці приблизно в 1,5 рази може збільшитися або у декілька разів зменшитися.

Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів управління викликає хворі взаємостосунки в колективі, що знижує продуктивність праці. Як показує практика, Так, 91 % опитаних рахують, що серед членів трудових колективів стала складатися атмосфера взаємної вимогливості і відповідальності, змінилося (в кращу сторону) відношення до праці і розподілу його оплати, 82 % опитаних працівників масових професій цікавляться і «хворіють» за успіхи своїх колег. Так, щоб дія на колектив була найрезультативнішою, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати управляючу дію. Для цих цілей застосовуються соціально-психологічні методи, які є сукупністю специфічних способів дії на особові відносини і зв'язки, що виникають в трудових колективах, а також на соціальні процеси, що протікають в них. Вони були засновані на використовуванні моральних стимулів до праці, впливають на особу за допомогою психологічних прийомів в цілях перетворення адміністративного завдання в усвідомлений борг, внутрішню потребу людини. Це досягається за допомогою прийомів, які носять особовий характер (особистий приклад, авторитет і т.д.). [7, с.68]

Керівна робота була призначена для людей, які вірять в бізнес і готові боротися за свої переконання. Що ви думаєте про людей? Ваше відношення до людей. Взаємна пошана між начальником і підлеглим є абсолютно необхідною умовою внутри-организационных відносин. Пошана викликає у відповідь пошану. Якщо ви не поважаєте своїх підлеглих, вони не будуть, вони не зможуть поважати вас. Якщо ж вони не поважають вас, ваша влада носитиме лише номінальний характер. Ви самі завдасте поразки своїм задумам, якщо поступатимете несправедливо по відношенню до своїх товаришів по службі, що мають кращі здібності. Ви втратите пошану інших, яка така необхідна для постійного досягнення успіху. Право на вдосконалення передбачає обов'язок наслідувати, бути слід прикладу кращого.

Важливим є і те, що ви, в єстві, думаєте про себе? Якщо ви поважаєте права інших, ви поважаєте самого себе? Ви знаєте, що ви чесна, порядна людина. Але що, на вашу думку, ви з себе представляєте? Який ви людина? Що ви думаєте про себе, як про претендента на більш високу управлінську роботу?

Менеджер накладає «друк» своєї індивідуальності на весь колектив. Саме тому важлива духовна культура керівника. Підлегла йому організація незалежно від того, велика вона або мала, стає віддзеркаленням його особистих здібностей як керівника, віддзеркаленням його особи.

Проте самоутвердження не означає самопожертвування. Менеджер, що росте, підходить до керівництва як до самоутвердження, а не як до самопожертвування. Людина, що жертвує собою або своїми життєвими зручностями, повинна боротися з самим собою, так само, як він бореться з своїми конкурентами на шляху до досягнення вершин виробництва. Попутно виникає і таке питання. А ніж ви, власне, готові пожертвувати ради поста менеджера? Поставивши перед собою задачу стати менеджером, продумайте скільки часу вам потрібно для особистого життя. Якщо ви бажаєте мати вільний час, ставте перед собою задачі, які ви можете вирішити, враховуючи свої здібності, протягом 40-годинного робочого тижня. Людина, що поставила задачу стати менеджером значної організації, повинна бути готовою присвятити себе (але не жертвувати собою) втіленню в життя цієї мети. Він повинен побудувати своє життя так, щоб кожний його крок був направлений на її досягнення. Він підпорядковує свої особисті справи службовим, вибирає своїх помічників з таким розрахунком, щоб вони допомагали йому добиватися поставленої мети.

Здатність вчитися і рішучість продовжувати вчитися на роботі і зовні неї -- якості, необхідні менеджеру. Потреба в хороших керівниках не дає можливості точно встановити які-небудь певні вимоги відносно освітнього цензу. Тому при визначенні на керівну посаду достатньо інститутського диплома або навіть просто вашого бажання, готовності почати з азів і вчитися невпинно.

Керівництво бізнесом вимагає більшого, ніж просте виконання роботи. Необхідно мати повне уявлення про майбутню роботу і прекрасні знання всіх допоміжних інструментів і процесів, сприяючих полегшенню і прискоренню роботи. Чим нижче посада менеджера як керівника, тим більше необхідні глибокі знання техніки роботи відділення або ділянки. В осоружному випадку менеджер не зможе оцінити навіть ефективність власної роботи.

Величезне значення грає формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою розв'язуватимуться виховні, організаційні і економічні задачі. Іншими словами, поставлені перед колективом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з найважливіших критеріїв ефективності і якості роботи - людського чинника. Уміння враховувати цю обставину дозволить керівнику цілеспрямовано впливати на колектив, створювати сприятливі умови для праці і кінець кінцем формувати колектив з єдиною метою і задачами.

Основний засіб дії на колектив - переконання. Переконуючи, керівник повинен максимально повно враховувати природу людської поведінки і людських відносин в процесі спільної діяльності. Розуміння керівником біологічної природи і внутрішнього світу особи допомагає йому підібрати найефективніші форми об'єднання і активізації колективу. Об'єктом же соціально-психологічного керівництва в трудовому колективі є взаємостосунки працівників, їх відношення до засобів праці і навколишнього середовища.

Необхідність використовування в практиці управління організацією соціально-психологічних методів керівництва очевидна, оскільки вони дозволяють своєчасно враховувати мотиви діяльності і потреби працівників, бачити перспективи зміни конкретної ситуації, ухвалювати оптимальні управлінські рішення.

Успіх діяльності керівника в цьому напрямі залежить від того, наскільки правильно застосовує він різні форми соціально-психологічної дії, які кінець кінцем сформують здорові міжособистісні відносини. Як основні форми такої дії можна рекомендувати: планування соціального розвитку трудових колективів, переконання як метод виховання і формування особи, економічне змагання, критику і самокритику, постійно діючі виробничі наради, які виступають як метод управління і як форма участі трудящих в управлінні, різного роду ритуали і обряди. [8, с.415]

Коли людина бере на себе відповідальність керівника, він автоматично застосовує свої цінності, моральні оцінки в організації роботи колективу. Справжній менеджер користується авторитетом, впливом в середовищі підлеглих на противагу примушенню. Величезне значення грає його внутрішня моральність, здібність до співчуття, емпатії. По тому, ради чого людина живе, можна судити і про його самооцінку -- низькій або високій моральності надзвичайно властиво відчуття співчуття. В співчутті є свідомість своєї єдності з людством і миром (не тільки людьми, народами, але і з тваринами, рослинами, природою і т. д.). Відчуття співчуття (або щось близьке йому) примушує нас боротися за пам'ятники культури, за їх збереження, за природу, окремі пейзажі, за пошану до пам'яті. В співчутті є свідомість своєї єдності з іншими людьми, з нацією, народом, вселеною країною. Саме тому забуте поняття співчуття вимагає свого повного відродження і розвитку.

Таким чином можна сформулювати основні тези морального кодексу менеджера:

- Щастя досягає той, хто прагне зробити щасливими інших і здатний хоч на якийсь час забути про свої інтереси, про себе. Це «нерозмінний рубель».

- Поважай владу. Влада необхідна умова ефективного ведення справ. У всьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим проявляй пошану до охоронців порядку на узаконених ешелонах влади.

- Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість -- фундамент менеджменту і підприємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин в справах.

- Люби і поважай людину. Любов і пошана до людини праці з боку підприємця породжує у відповідь любов і пошану. В таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку у людей найрізноманітніших здібностей, спонукає їх проявляти себе у всьому блиску.

- Будь вірний слову. Ділова людина повинна бути вірний своєму слову: «одного разу що збрехав, хто тобі повірить». Успіх в справі багато в чому залежить від того, в якому ступені оточуючі довіряють тобі. Слово ділової людини повинне цінуватися невимірний вище за казенний папір з друком.

- Вибирай справу по плечу. Завжди оцінюй свої можливості. Дій, погодившись з своїми засобами.

- Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою ясну мету. В прагненні досягти заповітної мети не переходь грань дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності.

- Професіоналізм. Підтримуй свою професійну компетенцію. Пам'ятай, що тільки високий рівень професіоналізму дає тобі право на публічні вислови з приводу тих або інших аспектів бізнесу.

- Здійснюй свої професійні функції тільки відповідно до діючих законів і встановлених норм.

- Будь-які рекомендації і пропозиції готуй тільки після ретельного аналізу проблеми і обліку є з даного питання інформації.

- Секрети фірми. Утримуйся від розкриття секретів фірми, якщо на це немає дозволу керівництва або якщо ці секрети не були обнародувані.

- Інформуй підлеглих про секрети фірми тільки в тому ступені, який їм необхідна для здійснення своїх функцій.

- Уникай попадання в сферу конфлікту інтересів і утримуй від цього інших співробітників.

- Дотримуй загальнолюдські етичні заповіді. [9, с.34]

Сьогодні найкращий вибір керівника -- це лояльний співробітник. Лояльність -- задоволеність співробітника умовами, винагородою, ростом і перспективами, колективом, захистом від зовнішніх погроз (наприклад, фізичні погрози співробітникові і його близьким). Кодовим словом тут є задоволеність. Благополуччя організації залежить від того, чи зможе керівник знайти відповідь на такі, на перший погляд, прості питання:

4. Соціальна відповідальність менеджера

В сучасних умовах посилюється орієнтація на людину як найвищу цінність процесу управління.

Важливим видом відповідальності менеджерів, який з кожним днем набуває все більшого значення, є соціальна відповідальність. Щодо трактування цього поняття, то в наукових публікаціях висловлюється досить велика кількість неоднозначних, а інколи й діаметрально протилежних думок. П. Друкер ще у 70-х роках говорив, що існує «більш як 60 значень терміна «соціальна відповідальність» бізнесу, які значно відрізняються одне від одного» [10, с 313]. Поява цього терміна історично пов'язана з підвищенням впливу бізнесових структур на життя суспільства взагалі та перетворення менеджменту у провідну ланку соціуму. У розвинутих країнах, зокрема в США, це сталося у середині минулого століття. Саме тоді з'явилася й перша праця на тему соціальної відповідальності: книга «Соціальна відповідальність бізнесмена» Хоуарда Р. Боуена, у якій автор підкреслював, що усвідомлення широких соціальних цілей у процесі прийняття ділових рішень може приносити соціальні та економічні переваги не тільки окремим людям, але й суспільству взагалі.

На сьогодні існують дві протилежні точки зору щодо сутності соціальної відповідальності менеджера організації. Одна з них проголошує, що коли менеджер дотримується принципу отримання максимального прибутку, не порушуючи при цьому законів та норм державного регулювання, то він є соціально відповідальним. На нашу думку, в цьому випадку сутність соціальної відповідальності нівелюється, вона зводиться до елементарної юридичної відповідальності. Інша позиція розуміє поняття соціальної відповідальності як врахування не тільки економічних та правових норм, але й людських та соціальних аспектів професійної діяльності менеджера. Кожна організація є частиною суспільства, тому відповідальний керівник повинен дбати, щоб його організація активно діяла у таких сферах, як захист навколишнього середовища, соціальне забезпечення та допомога малозабезпеченим верствам населення, благоустрій навколишньої території тощо. Отже, основна різниця між юридичною та соціальною відповідальністю полягає в тому, що остання розуміється як добровільний відгук на соціальні проблеми своїх працівників, жителів міста, країни, світу.

Щодо законодавчої підтримки, то існує перший міжнародний стандарт «Соціальна відповідальність 8000» [11]. Він базується на тих же підходах, що й стандарти управління якістю чи управління охороною навколишнього середовища. Аудити соціальної відповідальності здійснюють не тільки традиційну інспекцію, але й проводять опитування та вивчення думки великого кола зацікавлених осіб.

Пострадянські країни, через відставання темпів економічного розвитку, «не застосовують поки що цих стандартів, але певні кроки у цьому напрямку здійснюються.

Зарубіжні дослідження з проблем ставлення керівників до соціальної відповідальності показали, що існує стійка тенденція до її підвищення. Як приклад наводиться практика соціальної відповідальності фірми „АйБіЕм», де виконуються програми розподілу субсидій для підвищення освітнього рівня працівників, для лікарень та закладів культури, фонд послуг для місцевих спілок, програма навчання інвалідів.

Для порівняння можемо навести програми соціальної відповідальності менеджерів нафтопереробного заводу у місті Надвірній Івано-Франківської області. Тут існує спеціальний цех, де працюють інваліди. 34 останні півроку спонсорська допомога малозабезпеченим громадянам та релігійним громадам досягла 278,3 тисячі гривень. Окрім цього, завод утримує дитячий садочок, будинок відпочинку в Яремчі, басейн та спорткомплекс, де, завдяки підтримці акціонерів заводу, діє школа олімпійського резерву з дзюдо та карате. Вона вже підготувала чемпіонів і призерів найпрестижніших змагань європейського та світового рівня. Як бачимо, наші керівники не тільки декларують соціальну відповідальність менеджера, але й дотримуються її.

Структура соціальної відповідальності, з огляду на її об'єкт, складається з кількох рівнів: відповідальність перед споживачем, відповідальність перед підлеглими, відповідальність перед суспільством, країною, відповідальність перед акціонерами чи компаньйонами. Як справедливо говорив Генрі Форд, спочатку - користь для суспільства, потім - закономірне підвищення власного добробуту. Менеджмент майбутнього спиратиметься саме на таку філософію, саме на таку систему Цінностей. Безвідповідальне керівництво приречене, і ми знаємо масу прикладів цього з історії нашої країни. Існує така закономірність: чим більший обсяг повноважень надається менеджерові, тим вищі вимоги ставляться до рівня його внутрішньої відповідальності. Особиста відповідальність завжди пов'язана з мотиваційною сферою особистості, її інтелектуальним потенціалом, морально-етичним світоглядом. Тому у багатьох соціально-психологічних дослідженнях вона розглядається як морально-етична відповідальність, що підкреслює її внутрішню усвідомлену сутність. Саме відповідальність є інтегральною якістю, яка «визначає поведінку та діяльність людини передусім на основі усвідомленості прийняття нею об'єктивного факту залежності індивіда від суспільних цілей та цінностей. Сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості в цілому» [12, с 61].

Відповідальність проявляється не тільки в характері, але й у почуттях (почуття відповідальності), сприйнятті, свідомості, світогляді, в різних формах поведінки. Отже вона має інтегральний характер. М. Савчин визначає відповідальність як «найбільш загальну властивість особистості, яка об'єднує в собі компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно-душевно-духовної цілісності» [12, с 8]. К. Муздибаєв розглядає три вектори поступального розвитку відповідальності: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, від відповідальності за минуле до відповідальності за майбутнє [13, с 14]. менеджер управління суспільство державний

Серед загальних для будь-якого виду відповідальності структурних елементів більшість психологів виокремлює суб'єкт відповідальності (хто відповідає), об'єкт відповідальності (за що відповідає суб'єкт) та інстанцію відповідальності (що або хто оцінює діяльність суб'єкта відповідальності). Деякі вчені пропонують ввести також час і простір відповідальності, а також її зміст та обсяг.

Сукупність юридичної, соціальної та морально-етичної відповідальності становлять професійну відповідальність менеджера, яка є „мірою усвідомлення особистістю своїх професійних обов'язків і добровільного їх виконання, а також мірою її провини за невиконання професійних обов'язків.[14, c.266]

Високий рівень професійної відповідальності менеджерів у її правовому, соціальному та морально-етичному аспектах є визначальним чинником забезпечення ефективності роботи організацій в цілому та адекватності управління вимогам соціуму. За словами В. Буреги, соціально-адекватний менеджмент -- «це інтегральна характеристика високоефективної моделі управління на основі її адаптованості для функціонування в суспільній системі, з найвищою мірою соціальної відповідальності, врахуванням провідних інтересів суспільного розвитку та найбільш значимих ментальних установок соціуму в цілому та його регіональних складових» [15, с 60]. Останні дослідження психології менеджерів засвідчили, що лише 38,7 % респондентів назвали відповідальність серед найбільш значущих якостей особистості керівника [16, с 41]. У зв'язку з цим відзначимо, що у Гарвардській школі бізнесу, яка є найавторитетнішим навчальним закладом з підготовки менеджерів вищої ланки, центральним завданням базової професійної дисципліни «менеджмент» є саме виховання відповідальності за прийняте рішення [17].

Отже, аналіз дозволяє зробити такі висновки:

В умовах трансформації суспільства та системної кризи управління на всіх рівнях актуалізується вплив відповідальності менеджера за результати своєї професійної діяльності.

Професійна відповідальність менеджера як фахово підготовленого керівника - інтегруюча, регулююча та контролююча складова, що виявляє придатність особистості до професії менеджера, визначає суспільну цінність його діяльності, має складовою частиною духовні якості менеджера.

Структура професійної відповідальності менеджера є сукупністю юридичної та соціальної відповідальності (як зовнішньої складової) та морально-етичної відповідальності (як внутрішньої особистісної характеристики). Внутрішня відповідальність менеджера як стійка риса характеру визначальним чинником ефективності виконання ним своїх професійних обов'язків.

5 Структурні компоненти відповідальності включають суб'єкт, об'єкт, інстанцію, час, простір, обсяг та зміст відповідальності.

Поступальний розвиток відповідальності відбувається у трьох напрямках: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, від ретроспективної (за минуле) до проспективної (за майбутнє).

Таким чином, соціальна відповідальність менеджера є дуже значущою складовою його діяльності, вона залежить від духовної культури менеджера, структура професійної відповідальності менеджера є сукупністю юридичної та соціальної відповідальності (як зовнішньої складової) та морально-етичної відповідальності (як внутрішньої особистісної характеристики).

5. Етика як продовження духовної культури менеджменту

Бездоганна етика сучасних менеджерів поки у нас не прижилася. Пріоритет віддається негайному вибиванню грошей. Правда, і в розвинених країнах бізнес ще не обходиться без зловживань, елементарної непорядності. У фінансовому світі компанії, приватні підприємці нерідко втрачають всякий сором, коли мова заходить про розширення сфери бізнесу або захоплення нових ринків. Найгостріша конкуренція часто штовхає бізнесменів на злочини. Але все одно основа бізнесу -- це чесність, порядність, прагнення не «обдурити» партнера, а діяти взаємовигідно, розвивати партнерські відносини.

Треба робити кар'єру за свій рахунок, бути товариською людиною, легко входити в контакт, уміти викликати до себе прихильність людей і добре розбиратися в них. Процвітаючий підприємець як менеджер в першу чергу зобов'язаний мати такі якості як чесність, любов до порядку, пунктуальність, нестандартність мислення, уміння подати себе, здатність розумно ризикувати, прагнення до пошуку і ін. Йому потрібні ерудиція, широкі знання історії, культури і мистецтва. Необхідне і знання психологічних особливостей людини.

Запропонуємо деякі рекомендації вітчизняних і зарубіжних фахівців:

виробіть звичку: все, з чим ви стикаєтеся, розглядати не тільки з погляду користі для вашої справи, але і дотримання етичних норм;

виконуйте обіцянки в строк; якщо ви не змогли зробити це, визначте новий термін і стримайте слово;

будьте уважні і об'єктивні до пропонованих ідей, сумнівні пропозиції ввічливо відхилюйте;

уникайте бути самовпевненим;

понад усе компрометує підприємця його розгубленість;

не забувайте, що ваша позиція не завжди оптимальна, враховуйте і інші думки;

не залишайте без ретельного аналізу жоден випадок збою, промаху, етичного збитку;

в спілкуванні з людьми прагнете розуміти те, що не виказано;

керуйтеся в бізнесі трьома «не»: не гарячіться, не втрачайтеся, не розкидайтеся;

будьте терпимі до недоліків людей;

пам'ятайте, що людину можна образити, навіть не бажаючи цього;

уникайте зарозумілого, самовпевненого, категоричного тону в розмові, що свідчить про зневагу до оточуючих;

немає нічого болезненнее для людини, ніж приниження; не скоюйте несправедливостей.

Хоча в діловому світі нерідко іронізують з приводу вітчизняного бізнесу, в якому ще багато несусітниць, але, проте, він поступово розвивається, удосконалюється, обростає хорошими традиціями і добрим ім'ям.

Ввічливість припускає і запобігливість, готовність надати послугу. Запобігливість не слід змішувати з підлесливістю або влесливістю. Ввічлива людина згладить незручність, допоможе людині вийти з складної ситуації.

Особливе значення мають тактовність і делікатність. Незмінним супутником і кращим порадником бізнесмена повинна стати саме делікатність. Делікатність -- слово неросійське, але так вийшло, що воно дуже ємке стало виражати те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про чуйне, тонке, навіть дещо скрупульозному ставленні до оточуючих, до їх відчуттів. Делікатність не повинна бути зайвою, перетворюватися на влесливість, приводити до нічим не виправданим вихвалянням. Тактовність -- відчуття міри, яке необхідне дотримувати в особистих і службових відносинах, здатність відчувати межу, яку не можна переступати у взаємостосунках з людьми. Важливо враховувати духовний світ оточуючих, розуміти те, що у людей може викликати негативну реакцію. Тактовна людина твердо знає, в який час і в якому місці можна скоювати ті або інші дії. Л. Н. Толстой писав: «ти можеш бути розумним, ти можеш бути дурним, але тактовним ти бути зобов'язаний». Дж. Леббок, Англійський природодослідник затверджував: «за допомогою такту можна добитися успіху навіть в тих випадках, коли не можна нічого зробити за допомогою сили».

Тактовність припускає усвідомлення того, що може причинити іншій людині неприємність або радість, це здатність оцінити потреби іншої людини. Тактовність припускає увагу до людини, засновану на відчутті міри, яке з'являється як підсумок життєвих спостережень. Тактовна людина прагне попередити ситуації, що створюють незручність.