Проект спортивно-розважального комплексу з міні-гольфом

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлені цим Законом.

3) Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" [7] визначає, що в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Згідно статті 5 "Виконання зобов'язань за цінним папером" [7]:

1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов'язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов'язання за цінним папером.

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Таким чином, на сучасному етапі в Україні створені всі законодавчо-нормативні умови для розвитку проектного фінансування. Основним проблемним питання залишається створення інфраструктури державного та комерційного страхування інвестицій, яке є основою розвитку проектного фінансування в розвинутих країнах світу.

Аналіз реалізації різноманітних схем проектного фінансування, які роз-роблені та використовуються на практиці у розвинутих країнах світу, дає змогу зробити висновок, що вони можуть бути застосовані при реалізації інвестиційних програм українськими промисловими підприємствами. Окремі дослідники вбачають у відсутності необхідних технологій та досвіду ефективного проектного фінансування одну із головних проблем банківської системи при фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку економіки [29].

Сьогодні у міжнародній практиці поширилися такі методи та інструменти фінансування інвестиційних проектів [32]:

боргові зобов'язання у формі цінних паперів, що випускаються кор-пораціями та інвестиційно-фінансовими інститутами (у тому числі транс на-ціональними), державних облігацій, облігацій, що випускаються регіональними та муніципальними органами (включаючи облігації з фіксованими ставками та термінами), цінних паперів, забезпечених активами компанії-позичальника, облігацій з більш низьким статусом порівняно з іншими фінансовими зобов'я-заннями емітента тощо;

різноманітні цінні папери міжнародних фінансових ринків (у тому числі єврооблігації, євроноти та єврокомерційні папери), а також похідні від них фінансові інструменти (передусім опціони та свопціони), доходи за якими не оподатковуються;

кредитні лінії та банківські кредити ("старші" та субординовані, забезпечені та бланкові, авальні, акцептно-рамбурсні, контокорентні, ролл-оверні, револьверні, синдиковані, "стенд-бай" тощо);

різновиди лізингу, операції факторингу та форфейтингу;

гарантії, у тому числі умовні гарантії, непрямі гарантії, гарантії виконання контракту, гарантії завершення проекту та інші види гарантій;

зобов'язання, підкріплені прямими гарантіями третіх осіб; різні комбінації зовнішніх та внутрішніх зобов'язань, обмін ними;

специфічні контракти (зобов'язання) на продаж майбутньої продукції типу "take and/or pay", толлінгові, "пропускні" (throughput) та інші компенсаційні угоди;

структурування фінансування проектів на основі дочірніх ("кеп-тивних") компаній, спеціалізованих філіалів, спільних підприємств, спеціаль-них проектних компаній, трастових фірм та венчурних фондів, стратегічних альянсів, партнерств тощо.

Учасниками міжнародної системи проектного фінансування виступають міжнародні та регіональні фінансово-кредитні інститути, багатосторонні агенції розвитку та агенції з гарантій інвестицій, транснаціональні та багатонаціональні корпорації, транснаціональні банки, великі міжнародні страхові асоціації-син-дикати, національні уряди, національні агенції експортно-імпортного кредиту-вання та страхування, а також національні кредитори та інституційні інвестори (фінансово-промислові групи, інвестиційні та пенсійні фонди, холдинги, банки чи їх об'єднання, фінансові, інвестиційні, страхові, лізингові компанії, фонди венчурного капіталу та спеціально створені венчури-інвестори цільового призначення тощо).

Для успішного виконання великих проектів (як правило, міжнародних) використовуються різні комбінації видів боргового та пайового, зовнішнього та внутрішнього фінансування, гарантій та організаційних структур, а також різ-номанітні схеми проектного фінансування типу "будуй -- володій -- експлуа-туй" (BOO =Build, Own and Operate), "будуй -- експлуатуй -- передай право власності" (BOT = Build, Operate and Transfer) чи комбіновані схеми "будуй -- придбавай права власності -- експлуатуй -- передавай права власності та отримай дивіденди" (BOOT = Build, Own, Operate and Transfer) та інші схеми фінансування, у процесі реалізації яких здійснюється суміщення фінансування з обмеженим регресом та фінансування під державні гарантії [32].

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування повною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами [31]:

недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами. Внутрішні ринки кредитів не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів з тривалими термінами погашення позичок. Практично відсутній досвід оцінювання приймання на себе частини або всього проектного ризику;

невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, та валютою, в якій має обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;

недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов'язань за кредитним фінансуванням. Комерційна та кредитна документація з проектного фінансування є складною і має бути підкріплена законодавчо-нормативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов'язань та гарантій, розподіл ризиків та прибутків, політичні та страхові ризики тощо;

відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проектного фінансування -- організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

З точки зору банку, проектне фінансування характеризується більш високим рівнем ризику порівняно із традиційним кредитуванням, навіть дов-гостроковим. За класичної схеми ПФ (без регресу на позичальника) єдиним джерелом повернення кредитних коштів виступають доходи від реалізації да-ного проекту, в той час як при традиційному кредитуванні, він може розрахо-вувати на грошові доходи позичальника від загальної господарської діяльності, у тому числі й ті, що ніяк не пов'язані із предметом кредитування, або його активи.

Рівень ризику комерційного банку при реалізації програми проектного фінансування залежить, насамперед, від обраної схеми участі в управлінні проектом, а саме [29]:

- проектне фінансування з повним регресом на позичальника - комерцій-ний банк не приймає на себе ризики, пов'язані із ефективністю проекту, обмежуючи свою участь наданням коштів взамін на визначені гарантій. При такій схемі участь банку може розглядатися як різновид інвестиційного кредитування підприємства під заставу його активів або гарантії третіх осіб (у томучислі, і держави);

- проектне фінансування з обмеженим регресом або без регресу на пози-чальника - комерційний банк частково або повною мірою бере на себе ризики від кінцевих результатів реалізації проекту. При такій схемі проектного фінан-сування банк, як правило, активно втручається в процес реалізації проекту, опосередковано беручи участь в управлінні проектом. В окремих випадках, комерційний банк може брати пряму участь в управлінні, у разі здійснення вкладень у капітал підприємства, що реалізує інвестиційний проект.

У практиці української банківської системи класична схема проектного фінансування, тобто фінансування без регресу на позичальника, що передбачає прийняття кредитуючим банком усіх ризиків, пов'язаних з реалізацією інвести-ційного проект, практично не застосовується. Нечисленні схеми проектного фі-нансування, що були реалізовані вітчизняними підприємствами спільно з ко-мерційними банками, передбачають повний регрес на позичальника, наближаю-чись при цьому до схеми звичайного довгострокового банківського кредиту-вання. Тільки у виняткових випадках передбачається часткова відповідальність банку за кінцевий результат реалізації проекту, тобто обмежений регрес на позичальника.

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв'язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, розвиток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів.

Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України "Про концесії" та "Про угоди про розподіл продукції" створили засади для практичного застосування схем проектного фінансування.

Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах, та можливостей їх застосування в Україні.

Практика іноземного інвестування в Україну свідчить про найбільш поширені форми фінансування інвестиційних проектів, які реалізуються за участю великих іноземних інвесторів (рис.1.1).

Рис. 1.1. Форми фінансування інвестиційних проектів іноземними інвесторами [32]

За кордоном використовуються наступні нові кредитні схеми, рамкові та концесійні угоди, які виступають перехідними формами до схем кредитування інвестиційних проектів на принципах проектного фінансування [40]:

1) Фінансування на умовах кредитів під суверенну гарантію. Крім традиційних схем реалізації подібних кредитних угод, останнім часом в Україні набули поширення нові перспективні схеми, завданням яких виступає підготовка переходу до широкого запровадження принципів проектного фінансування.

Прикладом подібних нових форм виступають великі проекти за участю Світового банку. Схема кредитування, що використовується для таких проектів, має низку особливостей. Перша з них полягає в тому, що сума кредиту визначається за результатами спільної роботи експертів Світового банку та вітчизняних спеціалістів шляхом складання техніко-економічного обґрунтування проектів. Після цього Світовий банк надає уряду країни під суверенну гарантію кредит на суму, що визначена на першому етапі. Використання схеми кредитування відрізняється тим, що фінансові потоки від Світового банку спрямовуються через спеціальний кредитний рахунок безпосередньо постачальникам обладнання. Для цього на додаток до кредитної угоди між Світовим банком та урядом країни укладається субсидіарна угода між урядом та підприємством-позичальником, згідно з якою уряд формально надає позичку підприємству на суму, що дорівнює сумі кредиту.

2) Фінансування на умовах рамкової угоди. Рамкова угода являє собою різновид угоди, що має характер попередньої домовленості, яка не має завершеного характеру без майнової відповідальності. На її підставі визначаються умови для укладання наступного великомасштабного контракту. Рамкові угоди є відносно новою формою залучення іноземного капіталу в країну. Найбільшого поширення така угода отримала в сировинних галузях (наприклад, нафтогазовій промисловості). Особливість рамкових угод полягає у використанні іноземними фірмами-інвесторами експортно-імпортних банків та страхових агентств країн для страхування інвестицій.

3) Фінансування на умовах концесійної угоди. Практичний механізм реалізації фінансування на умовах концесійної угоди покладено в основу схеми "побудувати -- експлуатувати -- передати у власність" (ПЕП). Метою схеми "ПЕП" є максимальне перекладення ризику позичальника на приватного організатора проекту і на сам проект. У схемі "ПЕП" організатор фінансує проект, використовуючи ресурси консорціуму комерційних банків, інших фінансових інститутів, агентств експортного кредиту і міжнародних фінансових інституцій. Фінансування проводиться під прогнозований прибуток самого проекту і його активи, включаючи оплачений капітал організатора. За такої структури кредитори мають право обмеженого регресу або не мають права регресу взагалі. Регрес обмежується компанією проекту та її активами, включаючи нерухомість, машини та обладнання, права за контрактами, фінансові зобов'язання, страхові поліси, урядові гарантії та інші активи, які вдалося отримати організатору проекту.

Для реалізації схеми "ПЕП" укладається довгострокова угода організатора з місцевим урядом, тобто концесія, реалізація якої дає прибуток, на якому ґрунтується сам проект. Крім того, необхідні певні гарантії уряду, тобто бажання іноземних банків кредитувати такі проекти залежить від стану зовнішньої заборгованості країни.

Таким чином, в основі схеми "ПЕП" лежать:

концесія;

державна гарантія повернення кредитів або участь держави у фінансуванні проекту;

відкриття ескроу-рахунку (депонування у третьої особи коштів на ім'я іншої особи з тим, щоб вони були їй видані після виконання певної умови) за межами України;

передача об'єкта у власність держави через певний проміжок часу.

З урахуванням зазначеного вище, на рис. 1.2 наведено перспективну структуру проектного фінансування досліджуємого в магістерській роботі інвестиційного проекту створення "Спортивно-розважального комплексу з міні-гольфом" на умовах концесійної угоди в Україні, реалізацію якого подано у 6 етапів:

1.На першому етапі засновується спільне підприємство. Акціонерами можуть бути іноземні учасники проекту, зокрема консорціум, який займатиметься будівництвом об'єкта, і українське підприємство, яке володітиме певною часткою акцій СП. Прибуток на оплачений капітал, як правило, залежить від здатності проекту працювати на заданому рівні потужності й ефективності та давати гарантовані обсяги виробленої продукції.

2. На другому етапі спільне підприємство укладає договір про виконання проекту з державними підприємствами, що підпорядковані галузевому міністерству України. Ця угода дає право СП будувати і експлуатувати виробничі потужності протягом певного терміну, а також закладає основи для визначення цін на продукцію, яка продаватиметься українському підприємству. Договір про виконання проекту створює необхідні рамки для забезпечення гарантій повернення коштів. Він може включати, наприклад, структуру ескроу-рахунків спільного підприємства і джерел додаткового капіталу, який може бути використаний для покриття обслуговування боргу у разі, коли грошових потоків проекту недостатньо. Крім того, договір про виконання проекту визначає, що у разі постійних ситуацій форс-мажору або невиконання зобов'язань з боку уряду України, українська сторона буде зобов'язана купити акції компанії проекту з подальшим прийняттям усіх зобов'язань по боргу СП урядом.

3. На третьому етапі контракт між спільним підприємством і українським підприємством закладає основу, на якій українське підприємство купує всю продукцію, яку спроможне виробити СП. Зобов'язання купівлі деноміновані в іноземній валюті і гарантовані Міністерством фінансів. Ціна визначається за спеціальною формулою і діє за умови, що проект виконує зобов'язання щодо мінімального постачання продукції на українське підприємство. Це забезпечує необхідний грошовий потік для покриття експлуатаційних витрат, обслуговування боргу та прибуток акціонерам. Ціна на продукцію визначається кількома способами. Фіксована ціна змінюватиметься лише з інфляцією і у разі зміни експлуатаційних витрат. Змінна ціна визначається виходячи з розрахунку задоволення вимог у грошових потоках СП або забезпечення постійного прибутку акціонерів.

4. На четвертому етапі під структуру гарантій договору про виконання проекту і потоки прибутків СП згідно з договором про продаж забезпечується необхідне фінансування для зведення об'єкта. Це включає внесок акціонерів у вигляді оплаченого капіталу. Борг використовується для здійснення платежів СП за контрактом на будівництво. Крім того, необхідно профінансувати всі витрати, включаючи комісійні зі страхування експортного кредиту і сплату відсотків під час періоду будівництва.

5. На п'ятому етапі тільки-но будівництво нового виробництва завершиться і в перший час роботи продукція почне надходити українському підприємству, останнє здійснює платежі на рахунок СП у агента ескроу, що діє від імені кредиторів.

Операційний компонент ціни використовується СП для покриття операційних витрат, капітальні витрати відшкодовуються на резервному рахунку обслуговування боргу, а 50% від прогнозованої суми дивідендів переводиться на дивідендний ескроу-рахунок. Залишок поповнює резервний рахунок обслуговування боргу. Крім резервного рахунку і дивідендного ескроу-рахунку СП зобов'язується зберігати певний капітал на допоміжному ескроу-рахунку, щоб гарантувати наступні платежі по боргу в будь-який час. На стадії будівництва фінансування здійснюється за рахунок комерційного кредиту, а на стадії експлуатації шляхом банківського переказу або через резервний рахунок обслуговування боргу. Допоміжний ескроу-рахунок дає кредиторам попередження про проблеми на СП щонайменше за шість місяців. Українська сторона може погодитися фінансувати цей рахунок через субординований кредит, що надається спеціальним фондом і гарантований Міністерством фінансів спільному підприємству у разі, якщо його фінансування з інших джерел недостатнє. Це положення зберігається доти, поки не досягнута платоспроможність проекту. Платоспроможність вважається такою, що наступила, тоді, коли капітал на резервному рахунку обслуговування боргу дорівнюватиме сумі обслуговування боргу за наступні дванадцять місяців. Дивіденди не знімаються з ескроу-рахунку до тих пір, поки сума боргу не буде повністю покрита, крім випадку, коли акціонери замінюють зняті суми безвідзивним акредитивом, який може бути використаний у разі неадекватного фінансування допоміжного ескроу-рахунку фондом усередині СП. Це фактично означає, що відповідальні за роботу підприємства акціонери приймають високий рівень фінансового ризику проекту.

6. Шостий етап починається після закінчення певного періоду експлуатації, коли борг повністю погашений, українська сторона має право викупити акції СП, таким чином переводячи проект у власність України.

Рис. 1.2. Схема "Побудувати -- Експлуатувати -- Передати у власність"

За такої схеми організації проектного фінансування Україна приймає на себе ризики через зобов'язання надати субординований кредит до досягнення проектом платоспроможності. У свою чергу цей ризик значною мірою покривається гарантіями підрядника і його участю в акціонерному капіталі проекту.

Розділ 2. Обгрунтування бізнес-ідеї створення міні-гольфклубу на доінвестиційному етапі проекту

2.1 Резюме концепції проекту для інвесторів

Предметом розгляду даного бізнес-плану є створення спортивно-розважального комплексу з міні-гольф клубом на Україні, в передмісті Одеси на основі іноземного інвестування та концесійної угоди з Одеською обласною радою на використання земельної ділянки на протязі 5 років.

Основна ідея даного інвестиційного проекту припускає освоєння ще недостатньо заповненої для України ринкової ніші розважальної сфери активного відпочинку соціально-культурного характеру, за рахунок будівництва нового унікального, з погляду інженерії й технологій, центру розважальної індустрії - спортивно-оздоровчого комплексу з міні-гольф клубом.

Клуб міні-гольфу - це центр дозвілля, що представляє собою комплекс площадок для гри в міні-гольф, дитячих майданчиків, готель с системою опалювання, рестораном, кафе з баром, розрахований на щоденну цілорічну.

Привабливе внутрішнє середовище утворюється мальовничими ландшафтами та живою рослинністю. Сполучення можливостей для відпочинку, розваг і спортивно-оздоровчих заходів обумовлюють високу рентабельність площадок для міні-гольфу, перевірену світовим досвідом.

Приклади побудованих інфраструктур міні-гольф клубів в Україні наведені в Додатку А, 2 з них побудовані в Одеській області.

Будівництво спортивно-розважального комплексу з міні-гольф клубом у передмісті м. Одеси має наступні цілі:

- надання якісних послуг, відповідних до світових стандартів у даній сфері;

- задоволення попиту населення міста в розважальній сфері;

- розвиток внутрішнього туризму в Україні;

- позиціонування комплексу вище безпосередніх конкурентів.

Таким чином, основною метою проекту є організація дозвілля в жителів і гостей міста, що вписується в концепцію "wellness" - здоровіший спосіб життя й усе, що йому супроводжує.

Концепція проекту "Створення спортивно-розважального клубу з міні-голь-фом" полягає в створенні спортивно-розважального комплексу, призначеного:

- для початківців;

- для дітей шкільного віку, які приїжджають з батьками в готель на короткий активний відпочинок;

- для тренування професіоналів;

- для проведення ігор та спортивних змагань на зменшеній в 20 разів копії гольф-поля "великого гольфу"

Зміст проекту полягає в створенні багатоешелонного комплексу різновидів міні-гольфу для всіх вікових категорій відвідувачів та ігроків.

Розроблений в магістерській дипломній роботі бізнес-план та проект спортивно-розважального комплексу з міні-гольф клубом передбачає створення наступних інфраструктурних об'єктів на відокремленій земельній ділянці клубу, наданій в концесійне використання(створюване ЗАТ з іноземними інвестиціями "Одеса-Гольф"):

1. Будівля клубу (управління клубу, персонал тренерів, обслуговуючий персонал, прокат обладнання для гри) - площа 400 м2 (3 поверхи) - вартість 350000 $;

2. Будівля готелю (3 гостьових поверхів, на 1 поверсі - ресторан, бар, сауна, SPA,басейн, магазин спортивного приладдя для гри) -площа 600 м2 (4 поверхи) - вартість 4700000 $;

3. Будівля автостоянки клубу (400 м2) та під'їздної дороги - вартість 35000$;

4. Будівля технологічного корпусу ( котельня, насосна, електропідстанція, дизель-генераторна, артезіанський колодязь, система водопостачання та каналізації) - 300 м2 (2 поверхи) - вартість 75000 $;

5. Поле міні-гольфу класу "пітч&патт" - 18 лунок, площа 2 га = 20000м2, вартість побудови - 120 $/м2;

6. Поле міні-гольфу класу "ландшафт парково- камяний 4 рівневий" - 18 лунок, площа 0,2 га = 2000м2, вартість побудови -80 $/м2;

7. Поле міні-гольфу класу "ландшафт піщано-озерний 2 рівневий" - 9 лунок, площа 0,1 га = 1000м2, вартість побудови -70 $/м2;

8. Модульно-тренувальне поле міні-гольфу класу "Паттінг грін" - 12 модулів - площа 500 м2, вартість побудови - 50 $/м2;

9. Модульне поле міні-гольфу класу "Дитячий казковий міні-гольф" - 6 лунок - площа 200 м2, вартість побудови - 45 $/м2;

10. Критий зал на 6 "електронних" гольф -тренажерів - площа 200 м2, вартість побудови - 60000 $.

11. Обладнання території гольф-клубу між гральними полями, встанов-лення охоронного забору та системи охоронного відеоспостереження - 100000 $.

Сумарні інвестиції в проект створення клубу міні-гольфу - 9 млн. $., будівництво гольф-клубу потребує придбання в концесію 3,2 га земельної ділянки несільськогосподарського використання з ринковою ціною сплати Одеській обласній раді за концесійне використання комунальної власності на протязі 5 років суми 25$ за 1 м2 (6,4 млн.грн. за 5 років). Оплата здійснюється передачею спортивно-розважального комплексу через 5 років на баланс Одеської обласної ради, як комплексу комунальної власності з проектною залишковою вартістю основних засобів інфраструктури не менше 6,4 млн.грн.. Надлишок вартості основних засобів інфраструктури при ліквідації проекту викупається за грошові кошти нового інвестора чи комунальні бюджетні кошти Одеської обласної ради.

Прогнозуємі фінансові показники ефективності проекту створення та експлуатації клубу міні-гольфу на протязі 5 років проекту, отримані для найліпшого варіанту №2 часткових прямих інвестицій в статутний капітал гольф-клубу та часткового проектного банківського кредитування проекту під гарантії державних органів влади України (через Одеську обласну раду), є наступними:

1. Інвестовано в проект та витрачено на етапі будування та введення в експлуатацію міні-гольф клубу 72,0 млн.грн. (9 млн. $ по курсу 8,0 грн./ 1 $), з них 54,7 млн. грн. власних коштів емісії акцій (кошти іноземних інвесторів) та 17,3 млн.грн. банківського кредиту, при цьому на момент початку експлуатації на рахунках підприємства залишається резервно-страховий запас оборотних коштів - 4,384 млн.грн.;

2. За 5 років діяльності за рахунок отриманих грошових потоків, генеруємих початковою інвестицією при експлуатації спортивно-розважального комплексу:

- сума банківського кредиту 17,3 млн.грн. та сума нарахованих відсотків за користування кредитом 12,975 млн.грн. сплачені банку повністю;

- сума інвестиції 54,7 млн.грн. на кінець 5 року повернена інвесторам по номіналу акцій;

- залишкова вартість основних засобів інфраструктури спортивно-розважального комплексу на момент його передачі на баланс Одеської міської ради складає 6,4 млн.грн.;

- дивіденди інвесторам на протязі 5 років проекту не сплачувались і сплачені на кінець 5 року діяльності при ліквідації підприємства (передачі його на баланс Одеської міської ради по залишковій балансовій вартості);

- на момент ліквідації підприємство має на рахунках чистого прибутку 80,875 млн.грн., які є сумарними кумулятивними дивідендами інвесторів за 5 років проекту.

- поточний рівень точки беззбитковості проекту за час проекту становить 58,73%(1 рік) - 11,27%(5 рік);

- поточний рівень страхового запасу по обсягу реалізації послуг становить 1,70 (1 рік) - 8,87 (5 рік).

3. Дисконтовані "пренумерандо" показники ефективності експлуатації інвестиції за 5 років складають наступні рівні:

- рівень сумарного дисконтованого чистого доходу PV = 50,05 млн.грн.;

- рівень сумарних дисконтованих інвестиційних витрат з врахуванням повернення номіналу інвестиції на кінець 5 року проекту складає IC =

-39,963 млн.грн.;

- рівень сумарного дисконтованого чистого прибутку від експлуатції інвестиції складає NPV = +10,090 млн.грн.;

- дисконтований коефіцієнт доходності інвестиції складає PI = 125,25% , тобто дисконтований рівень рентабельності інвестиції складає +25,25%;

- дисконтований строк окупності інвестиції становить DPP = 3,99 років;

- рівень дисконтованої дюрації проекту становить D = 2,10 років;

- ефективна бар'єрна ставка дисконтування проекту становить R бар = 28,88% річних;

- ставка внутрішньої доходності проекту становить IRR = 36,10% річних.

Таким чином представлений інвестиційний проект спортивно-розважального комплексу з міні-гольф клубом є прибутковим та інвестиційно привабливим, оскільки строк фізичного зносу міні-гольф полів становить 8-10 років, тобто після окупності інвестиції за 4,0 роки, міні-гольф клуб подальше буде приносити чистий прибуток його власникам.

2.2 Ідентифікація бізнес-ідеї. Аналіз середовища

Гольф - це гра, в котрій по м'ячу б'ють ключкою зі спеціально підготовленої зони (площадка "ті") в напрямку зони, де розташована лунка (зона "паттінґ-ґрін"). Поле для гри в гольф складається з 18 таких площадок ("коло гольфа" - див. рис.Б.1 Додатку Б). Суть гри полягає у тому, щоб за мінімальну кількість ударів пройти повне "коло гольфа" [109].

Повноцінне поле для гольфу складається з 18 лунок. Вкорочене - з 9. Площа, що необхідна для поля на 9 лунок - 25-50 Га, на 18 лунок - 65-120 Га.

Лунки гольф-поля відрізняються одна від одної за ігровими параметрами та по довжині.

Типи лунок:

· Пар 3 - коротка лунка довжиною до 200 метрів;

· Пар 4 - середня лунка довжиною до 400 метрів;

· Пар 5 - довга лунка довжиною більше 400 метрів;

Пар (Par) - середня кількість ударів, яку гравець у гольф повинен виконати на одній лунці. Наприклад, лунка Пар 3 розрахована на те, що гравець зможе пройти її за 3 удари. Поле з 18 лунок складається з чотирьох лунок Пар 3, десяти лунок Пар 4 и чотирьох лунок Пар 5. Сума Пар всіх лунок складає загальний Пар поля - для поля на 18 лунок це 72 удари.

18 лунок - це "обумовлене коло гольфу". На вкорочених полях з 9 лунок вони програються двічі для формування обумовленого кола гольфу. Сума довжин всіх лунок в середньому складає 6-7 км (див. рис.Б.1 Додатку Б).

Під час гри гравець може використовувати не менше двох і не більше 14 ключок, за допомогою яких він вирішую задачі, що постають на полі: удар зі стартової позиції "ті" (tee), з "фарвею", з піщаних пасток "бункерів", короткі удари і таке інше. В залежності від ситуації гравець сам вирішує яку саме ключку йому потрібно використовувати. Середня тривалість гри на 18 лунок - 4-6 годин.

Міні-гольф - це гра м'ячем, за допомогою однієї ключки - "патера"(Putter), на різних штучних площадках, ігрових пристроях і пристосуваннях імітаторах -" паттінг-грін" (Putting green) або ігрові лунки гольф поля в зменшеному виді [108].

Гра міні-гольф ("Minigolf", "Miniature Golf") існує вже більше ста років. Слід зазначити, що міні-гольф, як самостійна гра, виникла із завершальної частини гри "великого" гольфа.

Велике гольф поле складається з 18-ти ігрових зон (називаних - лунки). Кожна лунка складається зі стартової площадки ("ті"), найбільш протяжної ігрової ділянки із травою середньої довжини ("фервей") і фінішної площадки з дуже коротко постриженою травою ("грін"). На "гріні" перебуває отвір (також називане - лунка), куди й треба потрапити м'ячем. Відстань від "ті" до "гріна" може бути від 100 до 700 метрів. Перший удар по м'ячу гравець виконує із площадки "ті", потім переходить до місця падіння м'яча й провадить наступний удар, намагаючись переміщати м'яч по "фервею" у напрямку до "гріна". Таким чином, гра відбувається послідовно на всіх лунках, а гравці переходять від однієї до іншої по спеціальних доріжках або пересуваються на невеликих електро-мобілях.

Кожна лунка по-своєму неповторна й мистецьки вписується в навколишній природний ландшафт. З боків "фервея" росте більше груба трава "раф". Якщо вийде неточний удар і м'яч потрапить в "раф", гравець буде змушений витратити зайвий удар, вибиваючи м'яч назад на "фервей". Щоб пройти весь "фервей" і "закинути" м'яч на "грін" кожному гравцеві потрібне різна кількість ударів залежно від його майстерності, довжини лунки, рельєфу "фервея", різних перешкод і навіть погодних умов. Залежно від положень м'яча й тактичного задуму, навісні удари виконуються різними ключками ("вуди", "айрони", "веджі"). Наприклад, після влучення м'яча на "грін" удари виконуються спеціальною ключкою ("паттер"). М'яч уже не летить, а котиться по "грінові". Гарним результатом уважається влучення м'ячем у лунку за два удари "паттером". Уміння "катати" м'яч "паттером" на "гріні" є гарним показником майстерності гравця в гольф.

Для вдосконалювання техніки гри на "гріні" ("паттінг") були створені спеціальні тренувальні площадки ("пректик-грін" або " паттінг-грін"). У наслідку, відпрацьовування ударів на "гріні" ключкою "патером", стала основою для гри міні-гольф.

Міні-гольф відрізняється від "великого" гольфа тим, що:

- під час гри використовується тільки одна ключка ("паттер");

- м'яч тільки котиться ("паттинг"), і не провадяться навісні удари;

- для ігрових площадок потрібні істотно менші площі;

- витрати на будівництво й обслуговування незрівнянно нижче;

- використовуються площадки зі штучним покриттям;

- можлива гра в закритих приміщеннях;

- плата за гру значно нижче;

- немає твердих вимог по кількості лунок (ігрових площадок);

- на одній великій ігровій площадці ("паттінг-гріні") може бути кілька лунок (отворів для закочування м'яча);

- комерційне використання міні-гольф площадок - це проекти, що окупаються швидко.

Міні-гольф відрізняється від великого насамперед розмірами поля. Крім того, тут не треба лупити по м'ячу щосили. Головне -- це вміння закочувати м'яч у лунку. У порівнянні з великим гольфом, міні-гольф - більш демократичний. Він допускає вільності й у типі покриття, і в облаштованості ігрових зон, і в кількості лунок. Тут можна обійтися навіть двома лунками, але найчастіше, як і у великому гольфі, їх 18 або дев'ять. Довжина кожної становить 20-24 м, ширина - 2-4 м. Поле в цьому випадку займає 1000-5000 кв.м., і його вже можна побудувати на досить великій присадибній ділянці або поруч із котеджним селищем. Поле ж, що складається, скажемо, із чотирьох лунок (досить розповсюджений варіант), здатно вміститися й на порівняно невеликій ділянці.

Технологія будівництва поля для міні-гольфу така. Після планування родючу частину ґрунту забирають (потім його просіють і засиплють заново там, де потрібно). Замість нього роблять подушку з піску, а потім -- гравію (товщина обох верств -- 15 см). На подушку кладуть арматури (дорожню сітку) і заливають її бетоном верствою в 7 см. Поверхня бетону повинна бути ідеально рівною й не мати тріщин, западин і т.п. На підготовлену в такий спосіб плиту спеціальним клеєм приклеюють штучну траву -- декоративну або спортивну. Остання, звичайно, краще у всіх змістах -- значно повільніше стирається й приємна при ходьбі, оскільки має пружну основу. Правда, вона суттєво дорожче звичайної -- приблизно 30 дол. проти 6 дол. за кв. метр. Взагалі ж, вартість квадратного метра поля (без покриття й дренажу) становить близько 40 дол. Плюс ще лунки, які обійдуться близько 60 дол. кожна. Лунки являють собою металеві стакани, формуємі прямо в бетоні. Тому їхнє розміщення потрібно передбачити заздалегідь. Міні-гольф припускає існування й двох лунок на одному "гріні". Тоді в грі використовується та або інша на вибір.

Особливу увагу приділяють дренажу (втім, дренаж необхідний при будь-якій технології). Покриттям також служить штучна трава, але засипна (наповнювач -- суміш кварцового піску з гумовою крихтою). Така трава тримається на землі власною вагою й тому не вимагає бетонної основи.

Для краси площадку звичайно оточують бордюром, у якому обов'язково роблять щілини для відводу води. Крім лунок, будують перешкоди: містки, гірки, валуни, петлі, водні перешкоди, бункери та ін. -- як з натуральних, так і зі штучних матеріалів.

Поле для міні-гольфа має одну важливу властивість -- воно організує простір навколо себе. Тому надзвичайно важливо гармонійно вписати його в ландшафт або створити навколишній ландшафт заново. При цьому виходять із того, що саме поле із природного оточення практично нічим не виділяється й по такому ж принципі будують всю ділянку. Фактично це новий підхід до організації простору, нова концепція ландшафту, що сполучає спортивну гру й природу, що сполучає естетичне задоволення, спорт і відпочинок. Тому при будівництві гольф-поля бажано користуватися послугами ландшафтного дизайнера й дендролога. Прекрасно, якщо на ділянці є лісові дерева, але до них можна додати й струмочок, і озерце, і альпінарій та ін. Можна зробити підсвічування ділянки. Важливо лише, щоб це все виглядало природно й сюди хотілося вертатися знову й знову.

Якщо ж розміри ділянки й цього не дозволяють, можна скористатися готовими наборами для гольфа. Як правило, вони включають металеві конструкції з лунками, покриті штучною безворсовою травою, а також перешкоди різного ступеня складності (піраміда, хвиля, лабіринт, трамплін, подвійна клин та ін.). Більшість площадок являють собою доріжки довжиною ледве більше 6 м і шириною біля метра. Закінчуються доріжки круглим "гріном" діаметром 1,2 м. Для їхнього укладання потрібний шматок землі 2,5-3 м шириною й 7,5-8 м довжиною. Фундамент під них роблять із піску й гравію, на який укладають тротуарні плити. Такими ж плитами звичайно мостять і доріжки для ходьби. Вдало вписане в ландшафт ділянки, таке поле буде виглядати дуже навіть симпатично. Легко підрахувати, що в цьому випадку для міні-гольфа досить території в 400-450 кв.м. А виходить, його цілком можна вмістити на ділянці в 10 соток. Ще менше площі буде потрібно, якщо використовувати не всі площадки (вони дуже легко монтуються, так що можна чергувати) або замовити більш компактну.

Основні різновиди міні-гольф полів [109]:

1. Міні- гольф поле типу "Драйвінг - рейндж" - це площадка для тренування далеких і середніх ударів. Удари провадяться зі спеціальних помостів. Для найпростішого "драйвінг-рейнджа" достатня відкрита площадка довжиною 100 метрів. Укорочення розміру полів "драйвінг-рейндж" виконується за рахунок обмеження міцною сіткою, у яку провадяться удари м'ячем.

2. Міні-гольф поле типу "Паттінг грін" - це міні-гольф площадка, що імітує "грін" великого гольф поля. Грін (green) - це особливо обладнане місце на поле з коротким трав'яним покривом, на якому розташована лунка, помітна здалеку. Ґрунт на місці гріна створюють рукотворно: травостої на гріні повинні бути дуже щільні, міцні й надзвичайно короткі (висотою не менш 1 см), самі по собі в дикій природі такі не зустрічаються.

Використовується для вдосконалювання техніки останнього удару, при якому, не підпригуючи, м'яч котиться по траві в лунку.

"Паттинг грін" (Putting Green) - це площадка, що імітує "грін" гольф -поля. Часто такі площадки використовуються для серйозних тренувань - удосконалювання техніки "паттінга". Тому їх ще називають - "пректік грін" (Practick Green)

Багато з "грін" гольф-полів мають ухили й спеціальні нерівності, завдяки яким м'яч при ударі відхиляється убік, ускладнюючи влучення в лунку. Тренувальні "паттінг гріни" можуть мати більше складний рельєф і не одну, а кілька лунок у різних місцях, що дозволяє:

- проводити повноцінні тренування, відпрацьовуючи "патт" у різних умовах;

- захоплююче проводити час, граючи різні лунки;

- організувати змагання з міні-гольфа.

3. Міні-гольф поле типу "Ландшафтний міні-гольф" - це площадка для міні-гольфа в оточенні природного пейзажу. Кілька лунок на різних рівнях побудовані в оточенні квітників, альпійських гірок і штучних водоймі (рис.Б.2 Додатку Б).

Ландшафтні площадки - це стаціонарні площадки, як правило, на відкритому повітрі. Вони не мають строгих геометричних форм. Їхні обриси й розміри можуть бути найрізноманітніші й підкоряються лише двом обов'язковим умовам. Перше - повинне бути цікаво грати (зручно, але не просто). Друге - самі площадки повинні добірно вписуватися в навколишній ландшафт, не порушуючи, а доповнюючи його. Багато ландшафтних площадок самі по собі дуже гарні. Їхня кількість може бути будь-яка, але подібно великому гольфу - кращі числа кратні 9. Це й 9, і 18, і 27. Але наявність уже двох ігрових площадок вимагає певного стилістичного рішення й композиційного підходу.

У ландшафтному міні-гольфі насамперед головна - естетична складова, але - це друга умова. А є й перша умова - сама гра. Кожна площадка, маючи свою "власну" форму, повинна бути не менше й не більше тих розмірів, які забезпечать зручність, інтерес і рівень складності гри. Рельєф, що змінює траекторію руху м'яча, багато в чому залежить від виду покриття, його матеріалу й довжини ворсу. Розташування площадок відносно одна одної й певна послідовність (маршрут) гри на них, крім композиційно-художньої ідеї, одночасно залежить від багатьох факторів:

- зручність пересування від площадки до площадки;

- травмобезопасность при грі великої кількості людей;

- підвищення складності гри по маршруті;

- достатність місця для виконання ударів;

- наявність місця для спостереження за грою партнерів;

- мінімізація різних факторів, що відволікають гравців і ін.

Не зайво правильно зорієнтувати площадки з обліком:

- природного й штучного освітлення;

- тіней від дерев і будов;

- руху сонця;

- рози вітрів.

Можливі незвичайні конструктивні рішення, застосування різних будівельних і декоративно-оздоблювальних матеріалів. Широкий простір для фантазії при "заповненні" простору між самими площадками, як по флористиці, так і малими архітектурними формами.

4. Міні-гольф поле типу "Модульний міні-гольф" - це площадки зі штучним покриттям, які можна швидко зняти/розібрати. Такі площадки часто використовуються в парках відпочинку на Заході.

Ігрові площадки модульного міні-гольфу складаються з окремих модулів (секцій) і являють собою збірні конструкції з дерева, пластик, металу довжиною від 2-х до 10-ти метрів. Покриття з різних штучних матеріалів (дерево, пластик, різні напольные покриття, штучні трави). Існують різні типи модульних площадок по розмірах, геометричних формах, конструктивних особливостях.

Модульні площадки певних геометричних форм і розмірів використовуються в спортивному міні-гольфі.

На модульних площадках різних типів грають або звичайним гольф-інвентарем або спеціальними ключками й м'ячами для спортивного міні-гольфа.

Основна перевага модульних площадок - це їхня транспортабельність.

Площадки можуть установлюватися як на відкритих територіях, так і в приміщеннях.

5. Міні-гольф поле типу "Пітч енд патт" - це площадка, що сполучає удар "пітч" з останнім ударом з "гріна". Така міні-гольф площадка складається із трьох поверхонь: "ті", "фервєя" і "гріна". "Пітч енд патт" - це повноцінна гра в гольф на вкорочених полях, алі з меншими витратами на будівництво, обслу-говування й відповідно меншою вартістю самої гри.

Для "пітч енд патт" необхідна площа від 0,8 га ( 9-ти ямкове поле) до 2 га ( 18-ти ямкове поле). При створенні таких полів може використовуватися "непридатна" для інших цілей земельна територія - пустирі, яри й т.д. Кожна лунка (ігрова зона) має довжину від 30 до 150 м у довжину. Необхідно пройти кожну лунку за три удари. Всі лунки мають "пара" - 3 і під час гри використовуються тільки дві ключки ("айрон" і "паттер").

- для першого далекого удару й для останнього удару, що виконується з "гріна", при цьому м'яч повинен закочуватися в лунку.

Розробниками пропонується устрій "грінов" як з натуральною травою, так і зі штучним покриттям:

- з натуральної трави (видатки на будівництво $ 50 за кв. м.; обслуговування 3 рази в тиждень $ 70 - 150 за візит);

- зі штучного покриття (видатки на будівництво $ 70 - 100 за кв. м.; обслуговування - мінімальне).

Основні відмінності "пітч & пата" і "великого" гольфа:

- під час гри використовується тільки дві ключки ("айрон" і "паттер");

- для ігрових площадок потрібні менші площі;

- витрати на будівництво й обслуговування значно нижче;

- використовується сполучення натуральної трави й штучного покриття;

- плата за гру значно нижче;

- час раунду в 2 - 3 рази менше;

- немає твердих вимог по кількості лунок (ігрових площадок).

6. Площадки пригодницького міні-гольфа

Як правило, це ландшафтні площадки для гри в міні-гольф з оригінальним і яскраво вираженим оформленням навколишнього простору в пригодницькому дусі. Оформлення всієї гольф-площадки або її окремих лунок може мати свою тематичну спрямованість ("Дикий Захід", "Індіана Джонс", "Джунг-лі", "Середньовіччя", "Містика", "Місячна поверхня" і навіть "Підземелля" і т.п.), а перешкоди доповнюються механічними, світловими й звуковими ефектами.

7. " Крейзі-Голф" (" Crazy-golf")

Звичайно "божевільним" міні-гольфом називають площадки зі складними пристосуваннями-перешкодами (знімними й стаціонарними). Є дуже цікаві елементи "crazy-golf", а є площадки з немислимими "наворотами" (аж до піротехнічних ефектів), "божевільним" оформленням території, що відповідає своїй назві й неоднозначно сприйманим з погляду здорового глузду.