Товарознавча характеристика керамічної личкувальної цегли

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Товарознавча характеристика керамічної личкувальної цегли

Зміст

керамічна личкувальна цегла

Вступ

1. Загальні відомості про керамічну личкувальну цеглу, номенклатура виробів та фізико-механічні властивості

2. Аналітичний огляд нормативної документації на керамічну личкувальну цеглу

3. Фактори, що формують якість керамічної личкувальної цегли

3.1 Сировина для виробництва цегли

3.2 Технологія виготовлення керамічної личкувальної цегли

3.3 Вимоги до маркування, пакування та правила зберігання та транспортування керамічної личкувальної цегли

3.4 Дефекти керамічної личкувальної цегли

4. Стан ринку керамічної личкувальної цегли

Висновок

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Вступ

Керамічні матеріали -- найдавніші з усіх штучних кам'яних матеріалів. Кераміка -- це загальне поняття, яке об'єднує полікристалічні матеріали, що отримуються спіканням природних глин і їх сумішей з мінеральними домішками, а також оксидів металів і інших тугоплавких сполук. Значну частину цих матеріалів становить будівельна кераміка. Кераміка відома людству з далекої давнини. Так, при розкопках в Месопотамії були знайдені керамічні вироби, які виготовлені близько 15 тис. років до нашої ери. В Єгипті, починаючи з 5 тисячоліття до нашої ери, кераміка була промисловим виробом.

Вік керамічної цегли становить понад 5000 років. Залишки будівель та споруд з керамічної цегли знайдені археологами на території Стародавнього Єгипту (III...І тисячоліття до н.е.). Керамічна цегла була відома також в Індії. У Китаї для покрівель використовували керамічну черепицю, а для оздоблення будівель -- глазуровану кераміку, фарфор. У Стародавній Греції перший храм Гери в Олімпії (VI ст. до н.е.) мав дах з черепиці та прикраси з теракоти. З керамічної цегли у Стародавньому Римі будували 3...4-поверхові житлові будинки, а також арки і мости, деякі з них збереглися до нашого часу (на території Іспанії, Франції, Великої Британії) і вражають гармонійністю та красою архітектурних вирішень.

Особливо важливу роль грала цеглина в архітектурі Месопотамії і (пізніше) Стародавнього Риму, де з цеглини викладалися складні конструкції, у тому числі арки і зведення. В давнину цегла служила не тільки конструкційним матеріалом; використовувалися також декоративні можливості візерункової кладки, фігурні форми, глазуруючи поверхні. Цеглу використовували в поєднанні з теракотовими або майоліковими деталями (мавзолей Саманідов в Бухарі, кінець 9-початок 10 ст.; "цегляна готика" в Німеччині і Прибалтиці 13-16 ст.; російська "візерункова архітектура" 17 в.). Художньо-виразні можливості цегли використовуються і в 20 ст. (наприклад споруди Ф. Хегера в Гамбурзі, 1920-е рр.).

На території України знайдені вироби з кераміки, що датуються 3...2 тис. р. до н.е. (трипільська культура), а також збереглися історичні пам'ятники Київської Русі Х...ХІ ст. (залишки Десятинної церкви, Золотих воріт, Софійський Собор), які були збудовані з використанням керамічної цегли та керамічних плиток для підлоги. В Київській Русі та Візантії основним матеріалом для зведення стін, арок, бань, склепінь (Софійський Собор і церква Спаса на Берестові у Києві) була плінфа. Це -- плоска випалена великорозмірна цегла, яка мала ширину 30…40 см, товщину 2,5…5 см.

Довговічність і простота виготовлення керамічних матеріалів забезпечили їм одне з перших місць серед інших будівельних матеріалів. Випуск керамічної цегли становить майже половину обсягу виробництва всіх стінових матеріалів. Керамічні облицювальні плитки й досі лишаються основними матеріалами для опорядження санітарних вузлів та багатьох інших приміщень. Не втратили свого значення і керамічні матеріали для зовнішнього облицювання будівель. Висока міцність, універсальність властивостей і широкий асортимент дають змогу використовувати керамічні вироби у найрізноманітніших конструкціях будівель і споруд: для теплових агрегатів; як облицювальні матеріали для підлог і стін; для мереж каналізації, як легкі пористі заповнювачі для бетонних і залізобетонних виробів, зовнішнього облицювання будівель і споруд тощо.

1. Загальні відомості про керамічну личкувальну цеглу, номенклатура виробів та фізико-механічні властивості

Керамічними виробами називають вироби та матеріали, отримані з глиняних мас або їх сумішей з мінеральними добавками шляхом формування і випалення.

Класифікувати керамічні вироби можна за їх властивостями, такими, як:

а) густина, пористість; б) водопоглинання, гігроскопічність, водопроникнення, морозостійкість; в) міцність, твердість, стирання, опір удару; г) теплопровідність, термічне розширення, теплоємкість та ін.

Деякі матеріали і вироби повинні відповідати специфічним вимогам: мати підвищену хімічну стійкість, здатність фільтрувати рідини і гази.

Керамічні матеріали і вироби розподіляють на пористі (не спечені) і щільні (спечені).

Пористі керамічні матеріали мають у зламі земляний вигляд, шорстку поверхню, непрозорі, при ударі видають глухий звук. Такі матеріали і вироби пропускають воду і можуть вбирати в себе 5 - 20% води за масою чи 12 - 35% за об'ємом. Пористі матеріали при необхідності покривають ангобами і глазурями. До пористих керамічних виробів відносяться: будівельна цегла і пористі вироби спеціального призначення, керамічні блоки і камені, плитки і цегла облицювальні, черепиця, дренажні труби, теракота та ін. До пористих глазурованих виробів належать: облицювальна цегла, плитки, майолікові плитки, санітарно - будівельні вироби з фаянсових мас.

Щільні керамічні матеріали і вироби, блискучі на зламі, мають гладку поверхню, при ударі видають чистий звук. Пористість їх становить менше 5%, тому вони не пропускають воду. Водопоглинання таких виробів складає до 5% за масою чи 4 - 8% за об'ємом. Щільні матеріали і вироби можуть бути неглазурованими (клінкерна цегла, плитки для підлог) і глазурованими (каналізаційні труби, санітарно - будівельні вироби з напівфарфорових і фарфорових мас).

Крім того, пористі і щільні керамічні матеріали і вироби бувають повнотілі і порожнисті.

За призначенням розрізняють наступні керамічні матеріали і вироби:

конструкційна кераміка - керамічна цегла та камені, цегла для димових труб;

облицювальна кераміка - цегла та камені личкувальні, плитки облицювальні;

покрівельна кераміка - дахівка (черепиця);

санітарно-технічна кераміка - умивальники, унітази, раковини, змивні бачки, біде та інше;

труби - дренажні, каналізаційні;

матеріали для мощення доріг - клінкерна цегла, плитка;

спеціальна кераміка;

кислотостійка - цегла і плитка;

вогнестійка - цегла, камені, фасонні вироби;

теплоізоляційна - цегла, плити, шкаралупи;

вогнестійка теплоізоляційна - плити, рулонний матеріал, картон.

декоративно-художні та побутові керамічні вироби

скульптури, вази, посуд.

Матеріали і вироби будівельної кераміки розподіляють також на грубі (цегла будівельна звичайна, порожниста і з пористою структурою, камені порожнисті, цегла клінкерна, труби дренажні і каналізаційні, плитки для підлоги, черепиця) і тонкі

(теракота, майоліка, облицювальні плитки, санітарно-будівельні вироби).

Такий поділ є умовним, так як визначається головним чином особливостями технологічної переробки сировини в процесі виробництва і призначенням виробів. [7]

Керамічна цегла - це штучний камінь у формі прямокутного паралелепіпеду з чітко визначеними розмірами(250х120х65), яку виготовляють пластичним чи напівсухим пресуванням з глини, з додаванням добавок або без них..

В будівництві застосовують в основному два види цегли: звичайну і ефективну (пористу, порожнисту і пористо-порожнисту)(рис. 1.1).

Рис.1.1. Класифікація керамічної цегли

За структурою черепка всі види поділяють на дві групи: пористі і щільні.

Пористі поглинають більш ніж 5 % води; в середньому їхнє водопоглинання становить 8…20 %. До цієї групи належать стінові, покрівельні, облицювальні матеріали, дренажні труби тощо. Щільні вироби поглинають менш як 5 % води, найчастіше 1…4 % за масою. Щільну структуру мають плитки для підлоги, дорожня цегла, стінки каналізаційних труб тощо.

Керамічна цегла класифікується за такими основними ознаками:

· призначенням;

· міцністю;

· розмірами;

· середньою густиною;

· морозостійкістю;

· радіоактивністю.

За призначенням цегла підрозділяється на два види: рядова (Р) і лицьова (Л).

Рядову цеглу використовують для кладки зовнішніх і внутрішніх стін та інших елементів будинків і споруд, для виготовлення стінових панелей і блоків, а також для кладки фундаментів.

Лицьову цеглу використовують для кладки і одночасного личкування стін та інших будинків і споруд. Їхні лицьові поверхні можуть бути гладкими, рифленими або офактуреними, природного кольору (кольору нормального випаленого черепка), пофарбованим шляхом введення у сировинні матеріли домішок чи іншими способами.

За морозостійкістю цегла підрозділяється на марки F-15, F-25, F-35, F-50.

Цегла за міцністю (маркою) поділяється на марки М75, М100, М125, М150, М175, М200, М250, М300.

Класифікація цегли залежно від розмірів наведена у табл. 1.1.

Табл.1.1 Класифікація керамічної цегли за розміром

Тип виробу	Мінімальні розміри за (мм)	Коефіцієнт перерахунку на умовну цеглу
	довжиною	шириною	товщиною
1. Цегла звичайних розмірів (умовна)	250	120	65	1,00
2. Цегла потовщена	250	120	88	1,35
3. Цегла модульних розмірів	288	138	63	1,28
4. Цегла модульних розмірів потовщена	288	138	88	1,79
5. Цегла потовщена з горизонтальним розташуванням пустот	250	120	88	1,35
6. Камінь звичайних розмірів	250	120	138	2,12
7. Камінь модульних розмірів	288	138	138	2,81
8. Камінь модульних розмірів укрупнений	288	288	88	3,74
9. Камінь укрупнений	250	250	138	4,42
10. Камінь укрупнений з горизонтальним розташуванням пустот	250	250	120	3,85

Залежно від середньої густини керамічна цегла буває густиною 1400-1450 кг/м³ (ефективна цегла) та густиною 1600 і більше кг/м³ (звичайна цегла). [1]

Для облицювання фасадів будівель використовують різні за формою, розмірами та декоративними властивостями керамічні вироби. Фасадні керамічні вироби застосовують для облицювання фасадних поверхонь, стінових панелей, блоків, цоколів будівель, лоджій, створення декоративних панно.

Загальні умови до керамічних виробів для зовнішнього облицювання визначаються естетичними міркуваннями і зовнішніми факторами. Облицювальні вироби повинні мати правильну форму, рівний красивий колір і не змінювати його з часом під дією вологи і газів, що містяться у повітрі, легко відчищатися від пилу і бруду; не допускати проникнення вологи до основного матеріалу стіни, оскільки зволоження різко збільшує теплопровідність огороджувальних конструкцій, а також повинні бути вогне- та морозостійкими.

Лицьову цеглу (рис. 1.2) виготовляють з глин, трепелів і діатомітів методом пластичного формування або напівсухого пресування з добавками чи без них, з нанесенням фактурного шару чи без нього. Лицьова цегла призначена для мурування і одночасного облицювання зовнішніх стін будівель і споруд, тому повинна мати дві лицьові поверхні -- поперечикову і довжикову.

Керамічні вироби для облицьовування фасадів будівель підрозділяються на конструктивні і декоративні. Декоративні вироби служать для облицьовування стін в процесі будівництва.

Рис.1.2. Лицьова цегла

Конструктивні вироби разом з декоративними властивостями володіють якостями конструктивного матеріалу. До них відносяться лицьові цеглина і каміння.

Для підвищення декоративних і конструктивних можливостей кладки поряд з лицьовими керамічними виробами у формі прямокутного паралелепіпеда виготовляють цеглу з округлими ребрами і кутами, а також фігурні вироби (рис. 1.3).



Рис.1.3 Фігурні цегляні вироби

Лицьову цеглу виготовляють:

ь з гладкою і рельєфною лицьовою поверхнею природного кольору або забарвленими у масі (шляхом додавання до сировинної суміші добавок);

ь з офактуреною лицьовою поверхнею (за рахунок торкретування мінеральним дрібняком, ангобування, нанесення глазурі або використання двошарового формування).

ь Фасонні (лицьовими сторонами крім профільної є ще прилеглі до неї верхня та нижня сторони 1/3 довжини).

За видом поверхні лицьові керамічні матеріали та вироби поділяють на: глазуровані та неглазуровані; однокольорові, багатокольорові і з малюнком; з гладенько. поверхнею та рельєфні.

Лицьову цеглу з червоновипалюваних глин виготовляють за тією ж технологією, що й звичайну стінову цеглу, дотримуючись більш суворих вимог щодо однорідності сировини, рівномірності забарвлення випаленого виробу і правильності його форми.

Лицьову цеглу світлих тонів виготовляють із червоновипалюваних тугоплавких глин із додаванням до 45% шамоту. Добираючи склад керамічних мас і регулюючи режим випалювання, можна виготовляти цеглу білого, кремового та інших кольорів.

Лицьову цеглу також поділяють на двошарову, ангобовану та глазуровану (рис.1.4).



Рис. 1.4. Класифікація лицьової керамічної цегли

Глазур дає змогу одержувати будь-які колірні відтінки і зберігати їхню яскравість протягом тривалого часу; вона майже не забруднюється і легко миється. Довговічність такого оздоблення -- десятки і навіть сотні років.

Марка за міцністю лицьової цегли повинна бути не меншою М100, а для виробів із горизонтальним розташуванням порожнин -- не менше М50. Водопоглинання лицьових виробів має бути не менше 6% за масою, а максимально допустиме значення -- від 12 до 28 мас.% залежно від виду використання сировини. Лицьові вироби повинні мати марку за морозостійкістю не менше F-25, а якщо водопоглинання перевищує допустиме максимальне значення, то -- не менше F-35.

Порівняно з рядовими стіновими виробами до лицьової цегли ставляться більш жорсткі вимоги щодо точності геометричних розмірів та показників зовнішнього вигляду. Колір, малюнок рельєфу та інші характеристики зовнішнього вигляду лицьових поверхонь цегли повинні відповідати зразку-еталону.

Облицювання стін будівель із керамічної цегли лицьовими виробами - найефективніший вид оздоблення, оскільки воно виконується одночасно з рядовою кладкою, а лицьові вироби, крім декоративних функцій, виконують і конструкційні функції стіни. [8]

Керамічна лицьова цегла повинна задовольняти обов'язкові вимоги стандарту ДСТУ Б В.2.7-61-97 «Цегла та камені керамічні рядові та лицьові. Технічні умови» .

Форма, розміри і зовнішній вигляд

Цегла повинна мати форму прямокутного паралелепіпеда. Поверхня граней цегли повинна бути плоскою, ребра - прямолінійними. Допускається випуск виробів із закругленими, вертикальними ребрами з радіусом закруглення не більше 15мм.

Цеглу слід виготовляти повнотілою (без пустот або з технологічними пустотами об'ємом до 13% для запобігання структурному утворенню завилькуватості) і порожнистою.

Цегла може виготовлятися пористою. Пустоти у цеглі повинні розташовуватися перпендикулярно (вертикально розташовані) або паралельно (горизонтально розташовані) постелі і можуть бути наскрізними і ненаскрізними.

Ширина щілиновидних пустот повинна бути не більше 16мм, а діаметр циліндричних наскрізних пустот і розміри сторін квадратних пустот - не більше 20мм.

Товщина зовнішніх стінок порожнистих виробів повинна бути не менше 12мм.

Тріщини на лицьовій поверхні лицьової цегли, а також тріщини та розташування по контакту фактурного шару з основною масою виробів не допускаються. На лицьових поверхнях не повинно бути відколів, плям, вицвітів та інших дефектів, видимих на відстані 10м на відкритому майданчику при денному освітленні.

Колір, малюнок рельєфу і інші показники зовнішнього вигляду лицьової поверхні лицьової цегли мають відповідати затвердженому в установленому порядку або погодженому зі споживачем зразку-еталону.

Для лицьових виробів вапняні включення («дутики»), які викликають відколи після випробування пропарюванням, не допускаються. Випалені вироби за кольором повинні відповідати кольору нормального випаленого зразка.

Маса цегли у висушеному стані повинна бути не більшою ніж 4,3кг. [7]

2. Аналітичний огляд нормативної документації на керамічну личкувальну цеглу

Для позначення розмірів, форми, визначення класифікації, сировини і т.д. керамічної цегли, як і багатьох інших матеріалів і виробів, в кожній країні введено обов'язкову документацію, яка нормує ці та інші показники та той чи інший матеріал.

На території України на керамічну цеглу введено наступні нормативні документи:

Ш ДСТУ Б В.2.7-61-97 «Цегла та камені керамічні рядові та лицьові. Технічні умови» - чинний від 01.01.1998 р. Даний стандарт поширюється на повнотілі і порожнисті, рядові і лицьові керамічні цеглу та камені, що виготовляються способом напівсухого пресування або пластичного формування глинистих і кремнезистих (трепел, діатоміт) осадових порід і промислових відходів (вуглевидобутку і вуглезбагачення, зол, шлаків тощо) з мінеральними та органічними домішками або без них і випалені у печах. [1]

Ш ГОСТ 530-80 «Кирпич и камни керамические. Технические условия» - чинний від 01.01.1982 р. Даний стандарт поширюється на керамічні цеглу та камені, що виготовляються з глинистих і кремнезистих (трепел, діатоміт) порід і промислових відходів (вуглевидобутку і вуглезбагачення, зол, шлаків тощо) з мінеральними та органічними домішками або без них. [2]

Ш ГОСТ 7484-78 «Кирпич и камни керамические лицевые. Технические условия» - чинний від 01.07.1979 р. Даний стандарт поширюється на цеглу та камені керамічні лицьові, що виготовляються з глин, трепелів і діатомітів методами пластичного формування та напівсухого пресування з добавками або без них, з нанесенням фактурного слою або без нього. Цегла та камені призначаються для укладання і одночасного облицювання зовнішніх і внутрішніх стін будівель та споруд. [3]

Ш ДСТУ Б В.2.7-120-2003 «Добавки енергозберігаючі для керамічних будівельних виробів. Загальні вимоги» - чинний від 01.07.2003 р. Цей стандарт поширюється на добавки, які при введенні у шихту для виробництва керамічних виробів знижують енерговитрати при виготовленні продукції. До них відносять: польовий шпат, пегматит, скло, вапняк, доломіт, мелений шлак, зола, золо шлакові суміші, тирса, мелене вугілля, відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення, мелена солома, коксовий шлам, торфовий пил, мелений кокс, шамот, пил від виробництва керамзиту та інші. Стандарт установлює вимоги до зернового і хімічного складу, вмісту вологи, вуглецю та низькотемпературних летких речовин, питомої поверхні та теплоти згорання добавок. [4]

Ш ДСТУ Б В.2.7-60-97 «Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Класифікація» - чинний від 01.07.1997 р. Цей стандарт поширюється на природну глинисту сировину (глини, суглинки, супіски, леси, каоліни, алевроліти, аргіліти, глинисті сланці), що застосовується для виробництва керамічних будівельних та інших матеріалів і установлює основні ознаки її класифікації. [5]

Ш ДСТУ Б А.1.1-54-94 «Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Терміни та визначення» - чинний від 01.01.1995 р. Цей стандарт встановлює терміни та визначення основних понять, які стосуються сировини глинистої для виробництва керамічних будівельних матеріалів, їх властивостей, виробництва. [6]

3. Фактори, що формують якість керамічної личкувальної цегли

3.1 Сировина для виробництва цегли

Сировину для виробництва будівельної кераміки поділяють на пластичну та непластичну. До пластичної сировини відносять глинисті породи, які забезпечують одержання зв'язної, зручної до формування маси і міцного водостійкого черепка після випалювання. Непластична сировина -- це добавки, які покращують технологічні властивості формувальної суміші (полегшують сушіння, зменшують усадку, знижують температуру випалювання) і надають готовим виробам потрібних властивостей (пористості, теплопровідності, кольору тощо).

Пластична сировина

Основним пластичним сировинним компонентом будівельної кераміки є глини - мінеральні осадові гірські породи, що утворилися внаслідок вивітрювання вивержених польовошпатових гірських порід і є природними водними алюмосилікатами, здатними при замішуванні з водою утворювати пластичне тісто, яке після випалювання переходить у каменеподібний стан.

Глинисті мінерали зустрічаються в природі з найрізноманітнішим співвідношенням трьох складових компонентів і відповідають у загальному випадку за хімічним складом формулі АІ₂О₃*(0,3-8)SiO₂*(0,5-19)Н₂О. Основними мінералами глин є каолініт (АІ₂О₃*2SiO₂*2Н₂О), монтморилоніт (АІ₂О₃*4SiO₂*nН₂О), а також гідрослюда.

Глинисті мінерали надають сировині пластичності при зволоженні, міцності при висиханні і здатності до спікання при випалюванні.

Крім глинистих мінералів, сировина містить також інші мінерали, що впливають на її технологічні властивості і на якість готової продукції. Це можуть бути: кварц (SiO₂); польові шпати; карбонати -- кальцит (СаСОз), доломіт (СаСОз* MgСОз); залізисті мінерали - пірит (FeS₂) тощо.

У хімічному складі глинистої сировини переважають оксиди: АІ₂О₃, SiO₂, Fe₂О₃, СаО, MgО, Na₂0, К₂0.

Найбільший вплив на глинисту сировину має глинозем (АІ₂О₃), зі збільшенням його кількості підвищуються пластичність та вогнетривкість. Кремнезем (SiO₂) знаходиться у сировині у зв'язаному (у складі глинистих мінералів) та у вільному стані. Підвищений вміст вільного кремнезему свідчить про наявність відносно великої кількості піску в глинистій сировині, обумовлює її знижену пластичність, підвищену пористість черепка та меншу механічну міцність.

Водорозчинні солі у вигляді сульфатів і хлоридів натрію, кальцію, магнію, заліза є небажаними в глинистій сировині, оскільки вони погіршують зовнішній вигляд керамічних виробів через утворення вицвітів (білих нальотів) на поверхні і сприяють руйнуванню поверхневого шару.

Органічні домішки у вигляді залишків рослин і гумусових речовин знижують вогнетривкість, підвищують повітряну усадку сировини, надають випаленим виробам темного забарвлення. При випалюванні вони вигоряють, підвищуючи пористість виробів, а також створюють відновлювальне середовище в середині черепка. Тому вони є шкідливими при виготовленні біловипалюваних виробів, виробів зі щільним черепком і корисні при виготовленні стінової кераміки та пористих заповнювачів.

Гранулометричний склад глин тісно пов'язаний з мінералогічним та хімічним складом і суттєво впливає на їхні технологічні властивості -- пластичність, в'яжучу здатність, повітряну і вогневу усадку, спікливість, вогнетривкість. Найдрібніші мінеральні частинки глин розмірами до 5 мкм називають глинистою фракцією, частинки від 5 до 50 мкм -- пиловидною, від 50 мкм до 2 мм -- піщаною.

Непластична сировина (добавки)

Непластичні добавки вводять у керамічну масу, щоб знизити пластичність і зменшити повітряну та вогневу усадки за рахунок меншої водопотреби формувальної суміші. Для цього використовують шамот, дегідратовану глину, кварцовий пісок, гранульований шлак, золу ТЕС.

Шамот -- це зернистий порошок із зернами 0,16...2,5 мм, який отримують подрібненням попередньо випаленої до спікання глини. Шамот поліпшує сушильні й випалювальні властивості глин.

Дегідратовану глину одержують випалюванням її при температурі 700...750°С з наступним подрібнюванням. Шамот та дегідратовану глину додають у глиняну масу в кількості 30...50%. Кварцовий пісок із зернами 0,63...2,5 мм додають у кількості 10,..25%. Гранульований доменний шлак із зернами до 2 мм -- ефективний спінювач глини в процесі виробництва цегли. Золи ТЕС виконують роль спіснювача та, частково, вигоряючої добавки.

Поротвірні добавки вводять у сировинну масу для одержання легких керамічних виробів з підвищеною пористістю. Такими добавками є магнезит, крейда, доломіт, які під час випалювання виділяють СО₂, а також вигоряючі добавки -- тирса, відходи вуглезбагачувальних фабрик, золи ТЕС, лігнін, подрібнене буре вугілля.

Пластифікуючі добавки сприяють підвищенню пластичності маси й поліпшенню її здатності до формування при отриманні виробів. До них належать високопластичні глини, бентоніти, а також поверхнево-активні речовини типу лігносульфонату технічного (ЛСТ).

Матеріали для декорування

Декорування виробів може бути здійснено різними методами, в тому числі за рахунок підбору складу керамічних мас, що забезпечує отримання черепка потрібного кольору та структури; покриттям готових виробів ангобами, глазурами, емалями, керамічними фарбами; декоративною обробкою при випалюванні; рельєфною та фактурною обробкою.

Щоб поліпшити декоративний вигляд і стійкість до зовнішніх впливів, керамічні вироби покривають глазурами (поливою) чи ангобом.

Глазур (полива) - це склоподібне покриття, завтовшки 0,1...0,2 мм, яке носять на поверхню керамічного виробу і закріплюють випалюванням. Крім підвищення декоративних властивостей, глазур знижує водопроникність, підвищує міцність та атмосферостійкість керамічних виробів. Основні компоненти глазурі: кварц, польовий шпат, каолін, солі лужних і лужноземельних металів.

За способом приготування глазурі поділяють на сирі (нефритовані) та сплавлені (фритовані). Нефритовані глазурі використовують для декорування виробів із напівфарфорових та фарфорових мас, а фритовані -- для виробів із фаянсових мас.

Глазурі наносять методами занурення, поливання або пульверизацією на попередньо випалені або добре висушені вироби у вигляді тонкодисперсної водної суспензії. Вироби вбирають вологу, а тверда речовина поливи відкладається на поверхні щільним шаром, який при випалюванні розплавляється на ній у вигляді тонкої склоподібної плівки. Випалювання виконують за тим самим режимом, що й неглазурованих виробів.

Ангоб - виготовляють з білої або кольорової глини і наносять на поверхню невипаленого керамічного виробу (сирцю) тонким шаром (завтовшки 0,2...0,3 мм) у вигляді водної суспензії. На відміну від поливи, ангоб при випалюванні не розплавляється і надає виробу матової поверхні. У виробництві лицьової цегли ангоб наносять на довжикову і поперечну поверхні глиняного бруса, що виходить зі стрічкового преса, методом розпилювання за допомогою форсунок, розташованих у пульверизаційній камері між мундштуком преса та різальним апаратом.

Керамічні фарби - це забарвлені мінеральні сполуки металів із керамічними масами і глазурами, утворені у процесі випалювання. Барвниками в них є природні або штучні пігменти різного кольору (наприклад, графіт -- сірий, оксид заліза - коричневий, оксид хрому -- зелений тощо).

Керамічні фарби бувають надглазурні і підглазурні; надглазурні -- це суміш пігментів з флюсами (легкоплавкими стеклами), а підглазурні -- суміш пігментів з глазур'ю. Колір та інтенсивність забарвлення виробів залежать від температури випалювання, кількості і виду пігменту. [8]

3.2 Технологія виготовлення керамічної личкувальної цегли

Основними етапами виробництва керамічної лицьової цегли є: добування сировинних матеріалів, підготовка керамічної маси (шихти), формування виробів (сирцю), сушіння, випалювання, обробка та пакування.

Сировину видобувають на кар'єрах відкритим способом -- екскаваторами. Від кар'єру до заводу сировину перевозять автосамоскидами, вагонетками чи конвеєрами (рис.3.1). Заводи керамічних виробів можуть бути побудовані поблизу місця видобутку сировини або кар'єр може бути складовою частиною заводу.

Рис.3.1. Кар'єрний транспорт: а -- автосамоскид, б -- великовантажний причіп з тягачем, в -- рейковий транспорт з відкаткою вагонеток, г -- стрічковий конвеєр, д -- перекидна вагонетка, е -- вагонетка платформеного типу

Зазвичай глина з кар'єру непридатна для формування виробів. Тому попередньо необхідно приготувати керамічну (робочу) масу. Метою цього процесу є руйнування природної структури сировини, видалення шкідливих домішок, забезпечення рівномірного змішування всіх компонентів до одержання однорідної маси, придатної для формування.

Обробка глинистої сировини може бути природною (використання атмосферних процесів -- зволоження і висихання, заморожування і відтавання, вивітрювання), механічною (рихлення, подрібнення з видаленням каміння, дозування з добавками, тонке подрібнення) та комбінованою, з фізико-хімічною обробкою (парозволоженням, вакуумуванням), введенням спеціальних добавок (пластифікуючих, спіснювальних, вигоряючих) та вилежуванням обробленої маси у запасниках чи механізованих силосах.

Природний спосіб обробки сировини вимагає багато часу, великих площ і не забезпечує повного видалення кам'янистих включень. Механічний спосіб є більш ефективним. Для одержання легкоукладальної гомогенної маси він передбачає використання різного технологічного обладнання залежно від властивостей сировини і виду виробів: для грубого помелу глинистої сировини -- дезінтеграторні вальці, для видалення каміння -- гвинтові вальці, для подрібнення - дробарки валкові, зубчасті, дискозубчасті, глинорізки (стругачі); для підготовки добавок -- дробарки щокові, молоткові, комбіновані; для тонкого подрібнення глинистої сировини -- бігуни сухого чи мокрого помелу; для помелу сухої глини, шамоту, дегідратованої глини - кульові млини; для просіювання подрібнених матеріалів -- сито-бурат, інерційні грохоти тощо.

Переробку сировинної маси та формування виробів виконують пластичним або напівсухим способами. [9]

Пластичне формування застосовують тоді, коли глиниста сировина пухка, добре розмокає у воді, утворюючи однорідну масу.

Основною умовою застосування пластичного способу є використання в'язких мас, в яких сили внутрішнього зчеплення (когезія) переважають над силами зчеплення з поверхнею формувального обладнання (адгезія).

При пластичному способі формування виробів (рис. 3.2) глину подрібнюють на вальцях грубого і тонкого помелу. Для ефективнішого подрібнення її ще піддають переробці в бігунах. Після подрібнення глину подають у глин змішувач, де вона перемішується з добавками до однорідної пластичної маси й зволожується до вологості 20...25%. Такий спосіб передбачає формування виробів на стрічкових пресах.

У стрічковому пресі (рис. 3.3) керамічна маса продавлюється гвинтовим конвеєром крізь решітку у вакуумну камеру, де розбивається ножем, і за допомогою гвинтового вала подається у конусну головку преса, де остаточно ущільнюється і продавлюється крізь формувальну частину преса -- мундштук.

З мундштука преса виходить під тиском 1,0... 1,5 МПа безперервна керамічна маса певного профілю, яку розрізують автоматичним пристроєм на сирцеві вироби потрібного розміру (з урахуванням наступної усадки при сушінні і випалюванні).

Рис.3.2. технологічна схема виготовлення керамічної цегли пластичним способом

Напівсухий спосіб передбачає пресування виробів з сипких порошкоподібних мас (прес-порошку) вологістю 8...12% під великим тиском (15...40 МПа).

За напівсухим способом виробництва (рис. 3.4) глину спочатку подрібнюють і підсушують до вологості 6...8%, потім подрібнюють у дезінтеграторах, просіюють, зволожують порошок парою до потрібної вологості і ретельно перемішують у глинозмішувачі.

Пресування виробів відбувається в індивідуальних пресформах на пресах різних конструкцій: колінно-важільних, ротаційних і гідравлічних; воно може бути одне- чи двостороннім. Оптимальна величина пресового тиску залежить від виду сировини. Наприклад, для глин тиск становить 20...30 МПа.

Проміжною операцією технологічного процесу виробництва керамічних виробів є сушіння. Воно необхідне для надання сирцю механічної міцності й підготовки його до випалювання. Це досить відповідальний етап технології, оскільки саме тут виникають тріщини, які остаточно виявляються при наступному випалюванні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сирець, відформований пластичним способом, висушують до вологості 6... 10%, а в разі використання напівсухого пресування залишкова вологість після сушіння -- 4...6%.

Сушіння -- це складний теплофізичний процес, пов'язаний з тепло- і масообміном між вологим сирцем і зовнішнім середовищем. У процесі сушіння відбувається переміщення вологи з середини до поверхні сирцю (внутрішня дифузія) і випаровування вологи з поверхні сирцю у зовнішнє середовище (зовнішня дифузія).

Сушіння відформованих виробів може бути природним (на відкритому повітрі) і штучним (у спеціальних пристроях-сушарках). Процес природного сушіння використовується рідко, оскільки має ряд недоліків, в тому числі є досить тривалим (до 20-ти діб), суттєво залежить від кліматичних умов, потребує значних площ і робочої сили для обслуговування сушарок, важко піддається регулюванню, має обмежені можливості щодо механізації виробничих операцій.

Штучне сушіння відбувається в сушарках періодичної або безперервної дії.

До сушарок періодичної дії відносять камерні сушарки (камери завдовжки 10...18 м, завширшки 0,9...1,45 м, заввишки 1,0 м; зазвичай їх групують у блоки від 20 до 48 шт. Внутрішні стіни камери мають виступи, на які укладають сушильні рамки з відформованими виробами). Теплоносій надходить у камеру крізь нижні підвідні канали, а після охолодження й насичення парою опускається і відводиться крізь відвідний канал.

Рис.3.4. Технологічна схема виробництва цегли методом напівсухого пресування: 1 - ящиковий подавач; 2 -- стрічкові конвеєри; 3 -- дезінтеграторні вальці; 4 -- циклон; 5 - сушильний барабан; 6 -- бункер; 7 -- тарілчастий живильник; 8 -- дезінтегратор; 9 - елеватори; 10 - грохот; 11 - глинозмішувач із парозволожувачем; 12 -- живильник; 13 - прес

Подача та підбір теплоносія відбувається за допомогою вентиляторів, які забезпечують інтенсивну циркуляцію теплоносія в середині камер.

Камерні сушарки працюють періодично -- циклами: завантаження, сушіння, вивантаження.

Режим сушіння у камерних сушарках характеризується такими параметрами: температура теплоносія в центральному каналі 130...170°С, відпрацьованого теплоносія - 40...50°С, тривалість сушіння 30...72 год. Як теплоносій використовується гаряче повітря.

До сушарок неперервної дії відносять тунельні (камера завдовжки 24...26 м, заввишки 1,4...1,8, завширшки 1,0...3,6 м. Тунелі об'єднують у блоки по 4...20 шт. із загальними каналами для подачі та відбору теплоносія), які працюють за принці протитечії: назустріч сирцю рухається теплоносій, що надходить у тунель з розвантажувального кінця печі.

Сирець надходить до тунельних сушарок на вагонетках (сушильних або пічних), які пересуваються у тунелях по рейкових коліях за допогою пересувних або канатних штовхачів. Температура теплоносія, що подається у центральний підвідний канал - І00...140°С, а при видаленні з сушарки -- 30...45°С (при відносній вологості 75...95%); тривалість сушіння 12...50 год. Як теплоносій використовують топкові або пічні гази.

Випалювання керамічних виробів є завершальною стадією виготовлення керамічних виробів, при якій формуються їхні основні властивості: щільність, міцність, водо-, кислото- і морозостійкість тощо. Режиму випалювання треба приділяти особливу увагу, оскільки дефекти виробів, що виникають на цій стадії є необоротними.ід час випалювання відбуваються тепло- і масообмінні процеси, а також фізико-хімічні процеси між складовими керамічної маси.

Процес випалювання поділяють умовно на три етапи: нагрівання до максимальної температури, ізотермічна витримка та охолодження. Режим випалювання для кожного температурного інтервалу й виду виробів визначають розрахунково-експериментальним методом.

Для випалювання керамічних виробів використовують спеціальні печі: кільцеві, тунельні, щілинні, роликові тощо. За принципом дії печі можуть бути неперервної та періодичної дії. У печах періодичної дії (кільцевих) процес випалювання відбувається періодично: випалювальну камеру завантажують сирцем, підігрівають, потім випалюють сирець, охолоджують і вивантажують готові вироби.

Найбільшого поширення набули тунельні печі безперервної дії, в яких зона витлювання нерухома, а відформовані вироби пересуваються на вагонетках, стрічкових або роликових конвеєрах назустріч теплоносію. Нагрівання виробів може відбуватися безпосередньо відкритим полум'ям, за допомогою екранів-муфелів або електричним струмом.

Тунельна піч має три зони: підігрівання, випалювання та охолодження. Режим випалювання в тунельних печах призначають залежно від виду, форми, розмірів виробів і виду теплоносія. [8]

Декорування виробів: на обпалену глину наносять глазур, а потім проводять повторний випал уже при більш низькій температурі. Після цього утвориться склоподібний водонепроникний шар, що володіє гарним зчепленням з основною масою й, як наслідок, підвищеною морозостійкістю.

За такою схемою відбувається ангобування цегли чи покриття поверхні цегли керамічними фарбами. [10]

3.3 Вимоги до маркування, пакування та правила зберігання та транспортування керамічної личкувальної цегли

Маркування

Вироби повинні маркуватися у кожному пакеті по одному у середньому ряду.

На поперечну поверхню виробу, який маркується, наносять незмивною фарбою за допомогою трафарету (штампу) або відбитком клейма у процесі виготовлення товарний знак підприємства-виготовлювача і при сертифікації продукції - національний знак відповідності згідно з ДСТУ 2296.

Кожне вантажне місце (пакет) повинно мати транспортне маркування згідно з ГОСТ 14192 «Маркировка грузов».

Правила приймання

Вироби повинні бути прийнятими технічним контролем підприємства-виготовлювача. Вироби приймають партіями. Розмір партії встановлюють у кількості не більше добового випуску однієї печі. Кожна партія повинна складатися із виробів одного виду і типу. Для приймально-здавальних випробувань від кожної партії цегли на складі підприємства-виготовлювача відбирають вироби у кількості 0,5%, але не менше 100 шт. Вироби вибирають із різних кліток або піддонів у заздалегідь погодженій послідовності. Відібрані вироби спочатку перевіряють на відповідність вимогам стандарту за розмірами, геометричною формою і показниками зовнішнього вигляду, а потім проводять випробування на зразках, які задовольняють ці вимоги, за іншими параметрами.

Транспортування, зберігання та пакування

Транспортування виробів повинно проводитися із застосуванням засобів пакетування піддонів типу «ПОД» згідно з ГОСТ 18343. Допускається транспортування виробів автомобільним транспортом технологічними (розрідженими) пакетами без піддонів із застосуванням як засобів пакетування скріплюючих пристроїв (знімальних і стаціонарних) у кузовах автотранспортних засобів. Транспортування виробів автомобільним, залізничним і водним транспортом повинно проводитись у відповідності з вимогами нормативної документації, що діє на кожному виді транспорту.

Навантаження і розвантаження пакетів виробів повинно проводитись механізованим способом. Навантаження виробів навалом (накидання) і розвантаження їх скиданням не допускається. На піддонах повинні бути укладені в «ялинку» або «на плашок» чи на «ребро» з перехресною перев'язкою, що забезпечує цілість виробів і надійність при їх транспортуванні. Вироби повинні зберігатися пакетами на піддонах згідно з ГОСТ 18343 окремо за видами, типами і марками. При укладанні глазурованих лицьових виробів на піддон повинна бути забезпечена захищеність глазурованих поверхонь.

Цеглу перевозять в пакетованому вигляді на палетах, піддонах. Запаковують цеглу металевою або поліпропіленовою стрічкою. [1]

3.4 Дефекти керамічної личкувальної цегли

Як взагалі відрізнити гарну цегла від неякісної? Виробники вважають неякісною перепалену або недопалену цеглу. Така цегла довго не простягне, почне руйнуватися від морозів і від вологи. Головний визначник на якість для покупця - це звук і кольори цегли. При ударі вона повинна дзенькати. Її серцевина повинна бути більш насичених кольорів, ніж краї. Якщо керуватися ДСТУ, то на поверхні якісної цегли не повинно бути тріщин, відколів, плям, вигорівших кольорів, відбитих і притуплених кутів.

Буває й ще одна неприємність, що фахівці називають висолами. Це білі плями й помутніння кольору, які іноді з'являються на вже відбудованому будинку. Так проявляється сіль, що попадає в цеглу й кладочний розчин із ґрунтової води. Щоб уникнути цього явища, радять не класти цеглу під час дощу, якнайшвидше підводити будинок під дах і покривати фасад захисним складом. Видаляти висоли радять розчином оцтової кислоти або нашатирного спирту. [11]

В таблиці 3.1 наведено дефекти глазурованої поверхні цегли. [1]

Табл.3.1 Дефект глазурованої поверхні

Показник	Норма
Напливи і хвилястість глазурі, засмічення, нерівномірності забарвлення глазурі, що видні з відстані 10 м	Не допускаються
Наколи (поглиблення в глазурі) діаметром більше 2 мм	Не допускаються
Пузирі (здуття) загальною площею більше 2 см2 для цегли і більше 4 см2 для каменю	Не допускаються
Мушки (темні крапки) діаметром більше 3 мм окремі розсіяні	Не допускаються більше 3 шт. для цегли більше 6 шт. для каменю
Лисини загальною площею більше 2 см2 для цегли і більше 4 см2 для каменю	Не допускаються
Сухість глазурі загальною площею більше 2 см2 для цегли і більше 4 см2 для каменю	Не допускається
Місце злипання зашліфоване загальною площею більше 2 см2 для цегли і більше 4 см2 для каменю	Не допускається
Цербини і зазублення на кромках глазурованої поверхні більше 4 мм і довжиною більше 10 мм	Не допускається більше 4 шт.

4. Стан ринку керамічної личкувальної цегли

Керамічна цегла й досі залишається одним з основних матеріалів в будівництві

Висока міцність, універсальність властивостей і широкий асортимент дають змогу використовувати керамічні вироби у найрізноманітніших конструкціях будівель і споруд : для стін, для мереж каналізації, як легкі пористі заповнювачі для залізобетонних виробів тощо. Сьогодні ринок будівельних керамічних матеріалів достатньо розвинутий. Про це свідчить велика кількість представленої продукції. Експерти відмічають, що даний сегмент продовжує розвиватися. З'являються нові матеріали, обладнання та технологічні рішення.

Виробництво будівельних керамічних виробів зосереджено в Слов'янську (Донецька обл.), Артемівську (Донецька обл.), Харкові та Львові. Це досить великі підприємства, але все одно більше половини тогорічних продажів на внутрішньому ринку припадає на імпортні вироби, що надходять практично з усіх країн-виробників: Iспанії, Iталії, Туреччини, Словаччини, Греції, Англії, Румунiї, Німеччини, Португалії, Чехії, Франції, Польщі, Голландії, Угорщини, ОАЕ, Єгипту, Канади, США, Фінляндії тощо. В незначній кількості потрапляють на український ринок і будівельні керамічні вироби з країн СНД.

Експерти вважають, що українські виробники втрачають ринок попри можливість кількісно наситити його.

У роки економічного «процвітання» і всеукраїнського будівельного буму, так зараз багато наших співгромадян називають докризовий період розвитку української економіки, попит на будівельні матеріали щороку збільшувався в середньому на 20-25%.

Виробництво керамічної цегли, за даними Держкомстату України, в 2008 р. склало 1 млрд. 821 млн. умовних штук, а це на 10% більше в порівнянні з 2007 р. Зразкова ємкість українського ринку цегли в натуральному вираженні в 2007-2008 рр. склала близько 2 млрд. штук умовної цегли.

«Несподівані» корективи внесла світова фінансово-економічна криза. За оцінками експертів в 2009 р. ринок будівельної цегли «вкачався» більш ніж на 50%. Особливо складною була ситуація в першому кварталі минулого року. І лише завдяки позитивній динаміці з травня місяця ситуація трохи покращилася і за підсумками року об'єм реалізації цеглини, завдяки приватним забудовникам, склав ледве менше за 1 млрд. штук умовної цегли.

Україна є одним з найбільш привабливих ринків будівельних матеріалів і послуг у будівництві, який надає реальні можливості для іноземних експортерів і, особливо, інвесторів.

За останні роки бізнес з реконструкції та спорудження житла за західноєвропейськими стандартами, офісів та супермаркетів став одним з найбільш прибуткових в Україні.

Тому західні експерти вважають, що будівельний ринок України з точки зору короткострокового ринкового потенціалу входить у четвірку головних ринків країн Європи та до переліку двох основних європейських ринків у довгостроковій перспективі.

Для будівництва промислових та цивільних споруд одним з основних стінових матеріалів є керамічна цегла ? повнотіла, дірчаста, пориста і пористо-дірчаста; порожнисті керамічні камені; ефективні керамічні блоки та збірні панелі.

Особливе місце займає лицьова керамічна цегла, що поєднує в собі довговічність, міцність та яскравий зовнішній вигляд.

Виробництво керамічної цегли щорічно зростає на 11,2 %. Враховуючи стрімкий розвиток будівництва в країні, а також зростання цін на цеглу, інвестиції в цегельне виробництво є дуже перспективними.

В Україні керамічну цеглу виготовляє більше 150 підприємств (рис.4.1, 4.2). У сегменті облицювальної цеглини до найбільш відомих виробників можна віднести такі підприємства, як:

Ш «Слобожанська Будівельна Кераміка» (Сумська обл. і Харків);

Ш «Євротон» (Луцьк);

Ш «Керамейя» (Суми);

Ш «Будматеріали» (Білоцерківська Цегла);

Ш «Альтком-Керам» (Донецьк) і ін.

Експерти відзначають, що з урахуванням того, що вартість лицьової цегли, приблизно, в два рази вище, ніж загальнобудівельної, цей вид продукції виготовляє невелика кількість підприємств і в набагато менших об'ємах. Саме тому в докризовий період в сезон активного будівництва, український ринок відчував дефіцит цих виробів.

У сегменті рядової цегли, по оцінках експертів, виробників вистачає і на кожному регіональному ринку є свої лідери. Київським забудовникам добре відомі такі виробники рядової цегли, як цегельний завод Лубни (відоміший як «Цеглина Лубни» з клеймом «ТЦВ»), Вінницький «Керамік», «Глобінський Райагрострой», Богуславський, Решетіловський і інші цегельні заводи.

Освоєні в Україні і сучасні технології виготовлення клінкерної кераміки. У сучасній Європі для облицювання будинків використовують лише клінкерну цеглу. Головна відмінність між клінкерною і лицьовою цеглою - в технології і вихідній сировині.

За своїми фізико-хімічними властивостями лицьова цегла значно поступається клінкеру. Зокрема, клінкерна цегла має нижче водопоглинання і більшу морозостійкість. Цю продукцію в Україні виготовляють компанія «Керамейя» (Суми) і «Євротон» (Луцьк).

Представлений на українському ринку і клінкер з Німеччини, Бельгії. В першу чергу йдеться про такі компанії, як:

Ш Bockhorner-Klinker;

Ш AKA-Ziegelgruppe;

Ш Roben Tonbaustoffe;

Ш Klinkerwerke Muhr GMBH і ін.

До закінчення будівельного сезону більшість гравців цегельного ринку починають підбивати попередні підсумки. Як і на більшості будматеріальних ринків, для відносно великих компаній ці підсумки більш ніж втішні, а для дрібних і застарілих виробництв - у кращому випадку, повторюють минулорічні досягнення.

Рис. 4.1. Структура виробництва лицьової керамічної цегли

Інвестпроект

У найближчі роки виробники мають намір викоренити сезонні черги за цеглиною. Вже цього року вони вкладали гроші у створення нових і модернізацію старих виробничих потужностей. За попередніми розрахунками, до 2015 р. в виробництво керамічних виробів компанія "СБК" планує інвестувати близько $ 220 млн. Оголосила про свої наміри побудувати завод з виробництва клінкерної та облицювальної цегли в Краматорську (Донецька обл.) і компанія "Захібудіндустрія".

Левова частка інвестицій направляється у виробництво керамічної облицювально та клінкерної цегли (за різними оцінками, ринкова частка цих видів цегли складає 5-7%), оскільки останні два роки в розпал сезону саме на ці матеріали відчувається дефіцит.

Рис.4.2. Структура ринку лицьової цегли

ТОВ "Керамейя" (м.Суми; з 2006 р.; близько 100 чол.) запустила завод у Сумах. Донецька компанія "Альтком Керама" сьогодні будує два заводи: 15 млн євро компанія вклала у підприємство з виробництва керамічної фасадної плити потужністю до 730 тис. кв. м на рік і 8 млн євро у завод з випуску керамічних стінових блоків.

Прогноз

Маленької виробничої революції на цегельному ринку слід очікувати не раніше 2011-2012 рр.. І супроводжуватися ця революція буде не тільки кількісними (зростання виробництва і продаж), але і якісними (реструктуризація ринку) змінами. У найближчі п'ять-шість років на ринку сформуються кілька великих національних компаній, що контролюватимуть мережі цегляних заводів, розкиданих по всіх регіонах країни, і, відповідно, обслуговуючих всі ці регіони (на сьогодні абсолютна більшість компаній працює на одну-дві сусідні області). Вже сьогодні деякі компанії можна назвати "ембріонами" таких "мережевиків":

ь "СБК" Західбудіндустрія ";

ь " Альтком Керама ";

ь ТОВ" Керамікбудсервіс "(Івано-Франківська обл.; виробництво цегли; з 2002 р. ; понад 300 чол.).

Очікують експерти і виходу на український ринок зарубіжних компаній.

Природно, укрупнення ринку буде відбуватися за рахунок витіснення з нього дрібних і неефективних виробників (в силу зношеності, високої енергоємності виробництв і високих витрат на одиницю продукції). До виходу з цегельного бізнесу цих гравців буде підштовхувати і подорожчання природного газу та інших енергоносіїв (на думку виробників, не менш ніж 80% ринку сьогодні займають застарілі і дрібні підприємства, багато з яких побудовані ще в радянський час).

Ефективність використання виробництва керамічної лицьової цегли при зведенні будівель та споруд очевидна. Використання лицьової цегли для оздоблення будинків дає змогу значно підвищити їх довговічність та архітектурно-художню виразність.

В 2006 р. в Україні вироблено біля 90 млн. шт. керамічної лицьової цегли, в той час як потреба в ній при досягнутих обсягах будівництва житла в межах 6-7 млн. кв. метрів складає близько 300 млн. шт. умовної цегли. А з урахуванням прогнозних обсягів розвитку житлового будівництва річна потреба у виробництві лицьової цегли зросте до 600 млн. шт. умовної цегли, тобто в 6-7 разів порівняно з існуючими обсягами його виробництва у 2006 р.

Діючі в Україні технологічні лінії по виробництву керамічної цегли в переважній більшості зорієнтовані на випуск рядової цегли. Сировина для виробництва, склади сумішей, технологічні параметри переробки сировини, формування, сушки та випалу придатні для виробництва тільки такої продукції.

Державними органами була розроблена програми, мета якої полягає в нарощуванні випуску керамічної лицьової цегли за рахунок розробки та відпрацювання технології виробництва, технічного переоснащення наявної виробничої бази, створення нових виробництв.