Сутність, цілі та функції логістики

Історія виникнення та розвитку практичної логістики походить з далекого минулого. Так, в Давній Греції термін "логістика" (грец. "logistike") означав мистецтво обрахунків. За свідченнями Архімеда, в IV ст.д.о н. е., часу найвищої могутності Афін, в Давній Греції налічувалося 10 логістів, які контролювали державні витрати. В період Римської імперії існували державні службовці, які носили звання "логісти", або "логістики"; вони займались розподілом продуктів харчування.

У першому тисячолітті нашої ери у воєнному лексиконі деяких країн із логістикою пов'язували діяльність з забезпечення збройних сил матеріальними ресурсами та утримання запасів. Так, у часи візантійського царя Леона VІ (865-912 pp. н. е) вважалось, що завданнями логістики є своєчасне і належне озброєння армії, постачання її військовим спорядженням та піклування про її потреби під час військових походів.

Згідно з поглядами багатьох західних вчених, логістика стала наукою завдяки військовій справі. Основоположником перших наукових праць з логістики вважають французького (а згодом і російського) генерала та військового теоретика початку XIX ст. Антуана Анрі Жоміні (1779-1869). У своїх працях він трактував логістику як діяльність з управління, перевезення, планування, організації постачання військ і тилового забезпечення фронту. У наступних десятиріччях термін "логістика" в такому розумінні вживався у військовій літературі в США, Англії, Італії, Німеччині, Росії.

У роки Другої світової війни американська армія широко застосовувала логістичні підходи при організації взаємодії між підприємствами військово-промислового комплексу, транспортом і постачанням армії. Зазначена взаємодія дозволила своєчасно та систематично забезпечувати американську армію поставками зброї, військового спорядження, паливно-мастильних матеріалів і продуктів харчування в необхідній кількості.

Таким чином довгий час під логістикою розумілась діяльність з управління переміщенням військ та організації їх тилового забезпечення, але поступово логістика як специфічний вид діяльності перейшла із військової сфери до сфери господарської практики.

Перші ідеї щодо інтеграції постачальницьких, виробничих та розподільчих систем в єдину систему на основі логістичних підходів виникли ще у 30 - 50-х роках XX сторіччя (так званий "дологістичний період"). Разом з цим управління матеріальним розподілом протягом цього періоду носило фрагментарний характер.

У наступному, так званому, "періоді класичної логістики" (період початку 50 - кінця 70-х років XX сторіччя) логістика розглядалась як частина науки про організацію виробництва. Саме в цей період виникли базові поняття сучасної логістики - "матеріальний потік" і "логістична система" і, власне, була сформована концепція логістичного підходу (концепція логістики).

Починаючи з початку 80-х років XX сторіччя і до цього часу ("період неологістики") сфера використання логістичного підходу поширюється і на процеси товарообігу. Для цього періоду характерне формування цілісних на всьому своєму протяжінні матеріалопроводжувальних ланцюжків.

У сучасному розумінні логістика - це наукова дисципліна (або вид практичної діяльності), що пов'язана з плануванням, організацією, управлінням, контролем та регулюванням матеріальних та інформаційних потоків у просторі і часі від їх першоджерела до кінцевого споживача.

Вивчення логістики повинне спиратися на розуміння основної концептуальної ідеї логістичного підходу - посилення значущості діяльності з управління матеріальними потоками.

Концепція логістики це система поглядів на раціоналізацію господарської діяльності шляхом оптимізації потокових процесів.

Причинами переходу до концепції логістики були наступні:

енергетична криза 70-х років XX сторіччя, яка спонукала до пошуку нетрадиційних шляхів зниження витрат, і, зокрема, логістичних витрат (витрат на зберігання запасів, збут, постачання, транспортування і т. ін);

перехід від ринку продавця до ринку споживача (від "концепції виробництва" до "концепції маркетингу"), що призвело до різкого підвищення конкуренції та спонукало шукати нові шляхи забезпечення конкурентних переваг за рахунок зниження собівартості шляхом раціоналізації логістичних операцій та поліпшення якості постачання;

здобутки науково-технічного прогресу, і, зокрема, комп'ютеризація управління, яка дозволила ефективно контролювати усі основні та допоміжні процеси сфери виробництва і розподілу

Наприкінці 60-х років XX сторіччя В США було сформоване поняття "матеріальний потік", яке стало базовим поняттям логістики.

Матеріальний потік - сукупність матеріальних елементів (вантажів, матеріальних ресурсів, об'єктів незавершеного виробництва, готових виробів, товарів) які переміщуються між виробниками, посередницькими організаціями та споживачами, а також між постачальними, виробничими та збутовими підрозділами підприємств в одиницю часу.

Таким чином поняття "матеріальний потік" пов'язується з рухом виробничо-речовинних елементів які проходять через фази постачання, виробництва та збуту (табл.1).

Таблиця 1 - Напрями, функції, інтегруючі ознаки організації матеріального потоку на рівні підприємства

Управління матеріальними потоками передбачає розвиток, так званого, координаційного управління, що проводиться на основі створення комплексних програм, постійно діючих або тимчасових координаційних органів и т. ін.

Управління матеріальним потоком - планувально-регулюючі форми та методи організації руху засобів виробництва, праці робітників, використання транспортних засобів, тари при переміщенні та зберіганні продукції.

Для вивчення та управління матеріалопотоками формують економетричні моделі, що характеризують вплив різних факторів на їх величину.

Припустимо, що величина попиту (матеріалопотік) Q^d залежить від тарифу за перевезення продукції Р_в та сукупного доходу споживача Y. Цю залежність виразимо рівнянням попиту:

Q^d = D (Р_в; Y) (1)

Припустимо також, що матеріалопотік залежить від тарифу на перевезення Р_в і ціни на паливно-мастильні матеріали (ПММ) - P_f. Цю залежність виразимо за допомогою рівняння пропозиції:

Q^s = S (Р_в; P_f) (2)

І, нарешті, припустимо, що перевезення здійснюється так, щоби забезпечувалась рівновага попиту і пропозиції:

Q^d = Q^s (3)

Ці три рівняння і складають модель матеріалопотоку.

Модель матеріалопотоку можна проілюструвати діаграмою попиту і пропозиції (рис.1), де: S - пропозиція, Q - об'єм матеріалопотоку, D - попит.

18

Крива попиту показує співвідношення між тарифом на перевезення при постійному рівні сукупного доходу споживача і матеріалопотоком.

Оптимальний об'єм матеріалопотоку визначається у точці А перетину двох кривих (попиту і пропозиції). В цій точці встановлюється рівноважна ціна (тариф) на перевезення продукції і оптимальний матеріалопотік, котрий відповідає попиту за цією ціною (тарифі).

Однак при зростанні сукупного доходу споживачів збільшується попит на матеріалопотік, тобто зміна однієї екзогенної змінної (сукупного доходу Y) впливає на обидві ендогенні змінні: тариф на перевезення і матеріалопотік (рис.2):

18

На рис.2 ми бачимо, що збільшується як матеріалопотік, так і тариф на перевезення продукції.

Аналогічно, при підвищенні ціни ПММ пропозиція на перевезення продукції (матеріалопотік) S зменшується, а ціна за перевезення продукції (матеріалопотік) збільшується (рис.3).

18

Таким чином, економетрична модель і графіки попиту і пропозиції наочно демонструють, як зміна сукупного доходу або ціни на ПММ впливають на величину матеріалопотоку.

Однак існують і інші фактори, котрі можуть вплинути на величину матеріалопотоку. Їх називають неціновими детермінантами. До нецінових детермінант ринкового попиту відносять:

1) смаки або уподобання споживачів;

2) чисельність споживачів на ринку;

3) грошові доходи споживачів и т. ін. До нецінових детермінант пропозиції відносять:

1) ціни на ресурси;

2) технологію виробництва;

3) податки і дотації;

4) чисельність продавців на рынку і т. ін.

3 Системний підхід до управління матеріальними потоками

Методологічною основою наскрізного управління матеріальним потоком є системний підхід.

Системний підхід означає, що кожна система є інтегрованим цілим, що дозволяє представити досліджуємий об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем об'єднаних загальною метою, розкрити його інтегративні якості, внутрішні і зовнішні зв'язки. Прийняття управлінських рішень без урахування загальних цілей функціонування системи та вимог, які до неї висуваються, може бути частковим, або навіть помилковим.

Слід відмітити, що системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Скоріше це сукупність пізнавальних правил, послідовне дотримання котрих дозволяє визначеним чином зорієнтувати конкретні дослідження.

При формуванні виробничих систем повинні враховуватися такі принципи (основні правила) системного підходу [2]:

принцип послідовного просування по етапах створення системи. Дотримання цього принципу означає, що система спочатку повинна досліджуватися на макрорівні, тобто у взаємовідносинах з навколишнім середовищем, а потім на мікрорівні, тобто усередині своєї структури;

принцип узгодження інформаційних, надійнісних, ресурсних та інших характеристик проєктуємих систем;

принцип відсутності конфліктів між цілями окремих підсистем і цілями всієї системи.

Сутність системного підходу проявляється при його порівнянні із класичним (індуктивним) підходом до формування систем.