Склад та структура інформаційного споживчого ринку

За прогнозами експертів аналітичного агентства IDC, у 2011 р. найбільші темпи зростання ринку інформаційних технологій будуть у країнах, що розвиваються. Зокрема, у Азіатсько-тихоокеанському регіоні, за виключенням Японії, ІТ-витрати збільшаться на 10%. Двохзначні темпи зростання спостерігатимуться також у Центральній та Східній Європі, Латинській Америці, Близькому Сході та Африці. Для порівняння: у 2011 р. зростання ІТ-витрат у розвинених країнах світу, зокрема США, Канаді, Західній Європі та Японії, не перевищать 5%.

Темпи зростання світової ІТ-індустрії випереджають темпи зростання світового ВВП. Розвинені країни є найбільшими виробниками та споживачами інформаційних технологій. Варто відмітити зростання ролі країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі інформаційними технологіями, зокрема Індії та Китаю. На світовому ринку інформаційних технологій провідні позиції займають американські ІТ-компанії. Небагато компаній з Європи та Японії можуть конкурувати з американськими ТНК за рівнем зарубіжних продажів. Характерною тенденцією розвитку світового виробництва інформаційних технологій є поступове зменшення частки апаратного забезпечення у товарній структурі світового ринку інформаційних технологій, та зростання частки ІТпослуг. Цікавим, на нашу думку, є той факт, що у розвинених країнах частка ІТ-послуг у структурі національних ринків є основною, у країнах, що розвиваються, переважає сегмент апаратного забезпечення

Провідні ІТ-компанії впродовж останніх років втрачають можливість диктувати рівень цін, оскільки значно розширилася географія постачальників, які готові продати апаратне і програмне забезпечення, надати ІТ-послуги за нижчою ціною, тобто конкуренція на світовому ринку інформаційних технологій постійно загострюється.

На українському інформаційному ринку спостерігаються такі основні тенденції, розвиток яких визначає його стан на майбутнє:

основну масу персональних комп'ютерів, що купуються, становлять машини нового покоління (на базі процесора Pentium). Їх купують фінансово спроможні організації, у тому числі й державні;

раніше придбані моделі комп'ютерів (на базі процесорів 80286, 80386 і навіть 80486) у великих містах передаються на безкоштовній або частково компенсаційній основі в регіональні філіали підприємств і фірм або їх працівникам для особистого користування, у середні та інші навчальні заклади;

активно розвивається індустрія модернізації IBM-сумісних комп'ютерів нарівні з придбанням нових комп'ютерів;

набуває розвитку українська база виробництва комп'ютерів через активний розвиток фірм, що збирають комп'ютери в Україні з імпортного комплектовання;

інтенсивно розвивається індустрія програмного забезпечення (ПЗ) для локальних і глобальних мереж, систем забезпечення віддаленого доступу та електронної пошти;

спостерігається зміщення ринку у бік індивідуальних розробок інформаційних технологій і систем на замовлення;

відбувається активне залучення нових груп користувачів ЕОМ, які не мають базової освіти і навичок роботи і використовують комп'ютер удома, тобто розвивається споживчий сегмент ринку. На думку експертів, частка домашніх комп'ютерів зросте і складатиме від 40 до 70% від загального обсягу парку (залежно від підвищення рівня життя населення);

швидкими темпами зростає сектор ринку, пов'язаний з наданням різних мережевих послуг, у тому числі Інтернет-послуг;

надзвичайно поширеними є процеси нелегального копіювання і використання програм та інших інформаційних продуктів, не зважаючи на правові та організаційні заходи, що вживаються державою.

Український інформаційний ринок має свої особливості. По-перше, формування українського ринку інформпослуг перебуває на початковій стадії і характеризується низьким рівнем структурованості, передусім спеціалізації послуг і розподілу сфер діяльності. Розвиток інформаційного ринку за традицією йде від центру до регіонів -- більшість структур інформаційного бізнесу зосереджено в столиці. По-друге, держава поки що відіграє на українському інформаційному ринку пасивну роль. Вона практично не регулює інформаційний ринок -- ні організаційно, ні економічно. Отже, досягти стабільності національного ринку за умови пріоритетного становища на ньому вітчизняного виробника поки що не вдається. Слабкість правового регулювання інформаційного ринку накладає серйозні обмеження на його розвиток. По-третє, держава на ринку виступає і як основний замовник, і як основний споживач. Більшість українських підприємців нічого не знають про те, що може запропонувати їм ринок інформації. Сектор домашнього споживання інформаційних продуктів і послуг розвинено недостатньо.

Беручи до уваги потенціал України, в близькій перспективі можна очікувати створення в країні ринку інформаційних продуктів і послуг, аналогічного за значущістю та прибутковістю відповідним ринкам країн Європи. Загалом можна говорити про досить стійкі тенденції і перспективи розвитку українського інформаційного ринку, однак реалізація цих тенденцій визначатиметься активною політикою державного регулювання. Інвестиційна, митна і податкова політика держави можуть значною мірою стимулювати розвиток українського ринку засобів обчислювальної техніки (ЗОТ) і ПЗ. Зниження митних тарифів на зарубіжне комплектування та збільшення тарифів на готові зарубіжні вироби ЗОТ дадуть змогу стимулювати вітчизняних виробників.

4. Проблеми розвитку інформаційного ринку

Процес інтернаціоналізації світової індустрії інформаційних технологій розпочався пізніше, ніж в оброблювальній промисловості. До середини 70-х рр. XX ст. лише продуценти устаткування обслуговували міжнародні ринки. До кінця 80-х рр. XX ст. активні процеси інтернаціоналізації спостерігалися практично в усіх сегментах світової галузі інформаційних технологій, активізувалася міжнародна торгівля готовими програмними пакетами. На світовому ринку інформаційних технологій діяли спеціалізовані системні інтегратори і розробники програмного забезпечення, яких згодом витіснили великі сервісно-аутсорсингові компанії, такі як, EDS, Cap Gemini Sogeti та ін. З кінця 90-х рр. XX ст. роль лідерів в інтернаціоналізації світової ІТ-індустрії перейшла до найбільших диверсифікованих структур, які спеціалізуються на розробці програмного забезпечення і наданні широкого спектру послуг - Oracle, IBM, Microsoft та ін. Важливим результатом і одночасно фактором інтернаціоналізації світової ІТ-індустрії стало зниження цін на устаткування і тарифів на послуги, що сприяло глобальному зростанню продуктивності праці і збільшенню темпів приросту світового ВВП на 0,3 % щороку.

Галузь інформаційних технологій належить до таких, що розвиваються дуже динамічно. За останні 12 років доходи ІТ-компаній на світовому ринку інформаційних технологій зростали в середньому на 8 % у рік, при середньому темпі зростання світового ВВП - 3% (рис.1), що призвело до збільшення частки галузі у структурі ВВП країн світу.

Світовий ринок інформаційних технологій складається з трьох сегментів: сегменту апаратного забезпечення, програмного забезпечення та ІТ-послуг. За даними аналітичного агентства Gartner, у 2010 р. обсяг світового ринку інформаційних і комунікаційних технологій склав 3,4 трлн. дол. США. Частка інформаційних технологій в обсягу ринку ІКТ становить 41%, тобто 1,4 трлн. дол. США. Найбільша частка світового ринку інформаційних технологій припадає на сегмент ІТ-послуг - 57%. Сегмент апаратного та програмного забезпечення склали 26% і 17% відповідно. З 1980 р. до 2000 р. обсяг світового ринку інформаційних технологій збільшився у 49 разів, а за перше десятиріччя ХХІ ст. - в 1,4 рази.

партнерський інформаційний товар ринок

Рис. 1. Темпи зростання світового ринку інформаційних технологій та світового ВВП у 1999-2010 рр., у % до попереднього року

Негативний вплив на розвиток світового ринку інформаційних технологій здійснили економічні кризи початку 2000 р. і 2008-2009 рр. Як і криза початку 2000 р., так і світова фінансова криза 2008-2009 рр., значно вплинула на розвиток світової галузі інформаційних технологій. Економічний спад зумовив падіння попиту на продукти та послуги ІТ-компаній, різке зменшення обсягів ринку інформаційних технологій та прямих іноземних інвестицій, погіршив умови фінансування на міжнародному ринку позичкових капіталів, що створило додаткові ризики для системи постачань ІТ-компаній та змусив ТНК зменшити або припинити свої науково-дослідні роботи. З іншого боку, економічні кризи сприяють зміцненню позицій «підривних» технологій. Так, Google був створений у 1998 р. у час загострення Азіатської фінансової кризи, Skype - у 2003 р., коли мала місце криза доткомів. Це зумовлено тим, що вони розширювали діючу ІТ-екосистему, мали невеликі обороти, здобували переваги за рахунок порівняно незначного збільшення доходів за умов падіння цін на ринку інформаційних технологій.

У формуванні інформаційного ринку України можна виділити три етапи.

Перший етап розпочався ще в глибині радянських часів й закінчився приблизно в 1988 р. масовим поширенням ПЕОМ. Цей етап характеризувався тим, що існувала досить чітка система державних закупівель комп'ютерної техніки, в основному радянського виробництва. Поняття «програмна продукція» практично не існувало, оскільки програмне забезпечення закуповувалося разом із комп'ютерами та сприймалося невіддільно від нього. Більшість радянських користувачів не уявляли, що ту саму задачу можна вирішити, використовуючи різні програмні продукти, які на той час вже існували на Заході.

На цьому етапі в Україні (як і загалом в СРСР) кожна організація, що мала комп'ютер, була змушена запрошувати програмістів для написання програм під виробничі задачі підприємства. Персональних комп'ютерів було дуже мало, в основному організації мали складні у використанні машини, працювати на яких могли лише спеціалісти.

Державні структури здебільшого «крали» програмні продукти. Обчислювальні центри або інші організації, що використовували програмне забезпечення, працювали на «піратських» копіях програмних продуктів, причому не стільки на закордонних (яких у країні практично не було), скільки на продуктах радянських програмістів, ринок яких тільки формувався.

У цей час починають заявлятися різні фірми, що перекладали відомі західні програмні продукти на російську мову та продавали їх (за іншими назвами) як свою власність. Наприклад, Всесоюзний центр алгоритмів і програм «Центрпрограммсистем» переклав dBASE і продавав цю програму як «REBUS», а FохРго -- як «Карат». Ні про який захист прав на інтелектуальну власність на програмні продукти не було й мови. Послуги з оброблення інформації та інформаційного обслуговування у цей період здійснювалися мережею відомчих обчислювальних центрів різних видів і полягали у централізованому обробленні інформації за замовленнями користувачів .

Значного розвитку набув сектор послуг з упровадження (монтажу, налагодження та введення в експлуатацію), ремонту та технічного обслуговування ЕОМ та інших засобів обчислювальної техніки. Для надання таких послуг було створено мережу спеціалізованих підприємств «Захід-ЕОМ-комплекс».

Другий етап (1988--1992 рр.) характеризувався появою персональних комп'ютерів у масовому масштабі. Розвиток і становлення приватного підприємництва в Україні потребували нової техніки. Кордони відкрилися, в Україну стала надходити велика кількість інформації про західні програмні продукти, поширюються піратські копії різних програм. На початку 90-х років в лексиконі програмістів і користувачів з'являється поняття дистриб'ютора, який встановлює програмні продукти на диск. Програмні продукти іноді вже можна купити в магазинах, але роблять це лише окремі «сміливці». Купівля спричинюється здебільшого не самими програмними продуктами, а документацією до них, без якої розібратися та ефективно працювати з ПП було вже досить важко.

На цьому етапі через перехід від адміністративно-командної системи господарювання, за якої переважали вертикальні інформаційні зв'язки (від вищих органів -- командна інформація, і у зворотному напрямку -- звітна інформація), до ринкової, за якої виникла потреба в організації горизонтальних (між підприємствами) інформаційних потоків, кардинально змінились інформаційні потреби споживачів. Але через відсутність відповідних системо-технічних рішень (технічних і програмних засобів) вони не задовольнялися. З одного боку, через економічну кризу держава виявилася неспроможною оплачувати роботи зі створення нових системних рішень, а з іншого -- споживачі були неплатоспроможні. Відсутність попиту на працю вітчизняних ІТ-фахівців і програмістів спричинила їх масовий виїзд, здебільшого на Захід. Розвитку інформаційного ринку в Україні також не сприяла практична відсутність механізму його функціонування.

Третій етап розпочався в 1992 р. і продовжується й сьогодні. На ринку значно збільшується кількість представництв іноземних компаній, що займаються виробництвом як програмного забезпечення, так і наданням інформаційних послуг. На теперішній час багато великих корпорацій із світовим ім'ям мають представництва в Україні -- Microsoft, Oracle, Informix та ін. Досить широка дистриб'юторська та дилерська мережа кожної з цих компаній є підтвердженням того, що в Україні розвивається інформаційний ринок.

Збільшується кількість українських фірм, які займаються розробленням ПЗ, системною інтеграцією та наданням інформаційних послуг. Вітчизняним фірмам досить важко конкурувати з іноземними корпораціями. У більшості випадків з допомогою програмних продуктів українських компаній вирішуються задачі, що пов'язані саме з українськими реаліями і не можуть бути вирішені з допомогою програм іноземного виробництва (бухгалтерські, різні антивірусні програми, орієнтовані на віруси «українського походження», лінгвістичні програми).

Розвиток українського інформаційного ринку відбувається в основному за рахунок іноземних програмних продуктів. Але їх поширення має й негативні наслідки. Через нерозвиненість власного виробництва ПП вітчизняні програми не можуть на належному рівні конкурувати з іноземними. Ця проблема є типовою для українського ринку. Вона може бути вирішена тільки за умови подолання економічної кризи. Для України, як і для інших країн світу, характерним є бiльш динамiчний розвиток інформаційного ринку порiвняно з iншими сферами економiки. Але, з урахуванням загального економiчного стану, існують і власнi реалiї.

Як зазначалося у Доповіді про стан інформатизації в Україні, найбiльш характерним компонентом ринку засобiв iнформатизацiї є ринок персональних комп'ютерiв. I на ньому також позначився стан економiки в Українi. Після фiнансової кризи 2008 р. значно знизилися обсяги продажу ПК у великих продавцiв i дещо зрiс обсяг продажу комплектовання. Це свiдчить про те, що значна кiлькість ПК складається невеликими приватними пiдприємствами чи приватними особами i продається за готiвку приватним чи корпоративним споживачам. За деякими оцiнками, частка такого «сiрого» ринку ПК становить 40--60% вiд усього обсягу закупiвель ПК в Українi i в основному проходить поза системою державної статистики. Тому оцiнка ринку ПК сьогоднi базується не на достовiрних економiчних моделях, а лише на соцiологiчних, iмовiрнiсних та iнших моделях. На основі опитування досить широкого кола користувачів ПК виявлено, що серед використовуваних програмних продуктiв перше мiсце посiдають редактори текстiв (77%), друге -- бухгалтерiя (67%), далi -- використання мережi Iнтернет (56%) i робота з базами даних (55%). Частка складних програмних продуктiв не перевищує 15%. Обслуговуванням комп'ютерiв у 17% респондентiв займаються спецiалiзованi фiрми, а у решти -- штатнi фахiвцi, якi вiдповiдають практично за всi аспекти функцiонування iнформацiйних систем на пiдприємствi: апаратнi та програмнi збої, ремонт, упровадження нових технiчних і програмних засобiв, а також навчання персоналу. Велика кiлькiсть таких фахiвцiв (за деякими оцiнками -- близько 100 тис. осiб) зумовлена низьким рiвнем комп'ютерної грамотностi. За непрямими даними, 50 тис.--60 тис. ПК щороку модернiзуються.

Висновок

Інформація як товар - будь-яка інформаційна продукція, інформаційні послуги, інформаційні роботи, права інтелектуальної власності на інформацію та інші не майнові права на інформацію, призначені для продажу.

Середовище, в якому створюється інформація, дуже відрізняється від індустріального, яке будується на матеріальних ресурсах. Інформація функціонує в різних формах - від потоків даних, що мають короткострокове значення, до даних довгострокових, накопичених за роки досліджень, які зберігаються в бібліотеках, архівах, у пам'яті комп'ютерів або фахівців.

Процес створення інформаційної продукції відноситься до стадії створення інтелектуального продуту, і чим більше вкладається знань інформаційних працівників, аналітиків, тим більш організованою, дорожчою і вагомішою стає інформаційна продукція.

Український інформаційний ринок пройшов декілька етапів формування та має свої особливості на сучасному етапі. По-перше, формування українського ринку інформаційних послуг перебуває на початковій стадії і характеризується низьким рівнем структурованості, передусім спеціалізації послуг і розподілу сфер діяльності. Розвиток інформаційного ринку за традицією йде від центру до регіонів -- більшість структур інформаційного бізнесу зосереджено в столиці.

По-друге, держава поки що відіграє на українському інформаційному ринку пасивну роль. Вона практично не регулює інформаційний ринок -- ні організаційно, ні економічно. Отже, досягти стабільності національного ринку за умови пріоритетного становища на ньому вітчизняного виробника поки що не вдається. Слабкість правового регулювання інформаційного ринку накладає серйозні обмеження на його розвиток.

По-третє, держава на ринку виступає і як основний замовник, і як основний споживач. Більшість українських підприємців нічого не знають про те, що може запропонувати їм ринок інформації. Сектор домашнього споживання інформаційних продуктів і послуг розвинено недостатньо.

Беручи до уваги потенціал України, в близькій перспективі можна очікувати створення в країні ринку інформаційних продуктів і послуг, аналогічного за значущістю та прибутковістю відповідним ринкам країн Європи.

Загалом можна говорити про досить стійкі тенденції і перспективи розвитку українського інформаційного ринку, однак реалізація цих тенденцій визначатиметься активною політикою державного регулювання.

Інвестиційна, митна і податкова політика держави можуть значною мірою стимулювати розвиток українського ринку засобів обчислювальної техніки (ЗОТ) і ПЗ. Зниження митних тарифів на зарубіжне комплектування та збільшення тарифів на готові зарубіжні вироби ЗОТ дадуть змогу стимулювати вітчизняних виробників.

Важливим чинником розвитку інформаційного ринку в Україні є також удосконалення комунікаційного середовища інформаційної сфери держави і суспільства. Зокрема, актуальним є збалансований розвиток телекомунікаційних систем, комп'ютерної телефонії, інформаційно-телекомунікаційних технологій для впровадження дистанційних форм співробітництва з користувачами.

Насичення вітчизняного інформаційного ринку новою інформацією пов'язане з розвитком комунікацій і технологій співробітництва в межах міжнародних проектів, що охоплюють євразійські інформаційні структури і загалом глобальний інформаційний простір. Дедалі більшої актуальності набуває інтелектуалізація українських пошукових систем і засобів навігації в Інтернеті, а також приведення стандартів, що діють в Україні (термінологічних, форматних та інших), у відповідність з нормативними документами Міжнародної організації зі стандартизації та Міжнародної електротехнічної комісії.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про інформацію» від від 23.06.2005,. № 2707-IV / Відомості Верховної Ради (ВВР), 2006. -- № 48. Ст. 650.

2. Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса Современные средства информатики. М.: Наука, 2006.277 с.

3. Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. -- М.: Финансы и статистика, 2007. -- 240 с.

4. Єдинак В.С. Розвиток інформаційних технологій в Україні.//Наукові доробки молоді - вирішенню проблем європейської інтеграції: збірник наукових стате. В 2 т. Т. 1- Харків: Континент, 2008.- С. 289-290.

5. Зурковски П. Информационный бизнес: взгляд изнутри // Международная экономика и международные отношения. 2007. -- № 8, С. 96--104.

6. Казанцева К. В. Научная организация информационной деятельности. М.: Наука, 2005. -- 224 с.

7. Какорін М.О. Інформаційні технології як фактор інновацій у глобальній фінансовій системі.// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - №5- 2008.- С. 106-109.

8. Карминский А. М., Нестеров П. В. Информатизация бизнеса. -- М.: Финансы и статистика, 2007. -- 415 с.

9. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. -- М.: ГУ ВШЭ, 2008. -- 608 с.

10. Коломієць Г. С., Маньковський А. Л. Інформаційна продукція: ринок, маркетинг, підготовка кадрів. -- К.: Либідь, 2006. -- 176 с.

11. Корюшкова А. А. Информационный рынок: продукция, услуги, цены и ценообразование. -- М.: Коринф, 2002. -- 108 с.

12. Лазарева А. Г. Маркетинг информационных продуктов в США. -- М.: Дело, 2007. -- 176 с.

13. Майоров С. И. Информационный бизнес: коммерческое распространение и маркетинг. -- М.: Финансы и статистика, 2003. -- 128 с.

14. Мелюхин И. С. Рынок электронных информационных продуктов и услуг : состояние и тенденции развития // НТИ. -- Серия 1. -- ВИНИТИ. -- 2009. -- № 2. -- С. 8--17.

15. Мескон М. Х. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Мескон Майкл, Альберт Майкл, Хедоури Франклин; Под ред. Л. И. Евенко. -- М.: Дело, 2002. 704 с.

16. Молчанова О. П., Родионов И. И., Торжевский А. П. Анализ рынка информационных средств // НТИ. -- Серия 1. ВИНИТИ. 2008, -- № 9. С 8--19.

17. Писаревский М. Компьютерный рынок Украины. Итоги 2009 года / Computerworld Россия, № 30. -- 2010.

18. Поппель Г, Голдстайн Б. Информационная технология миллионные прибыли. Пер. с англ. / Под ред. В .В. Симаков М.: Экономика, 2000. 238 с.

19. Родионов И. И. Основные характеристики рынка информационных услуг развитых капиталистических стран. -- М. -- МЦНТИ, 2009. -- 228 с.

20. Сидоров А. Экономические аспекты информационных технологий Теория и практика управления. -- 2006. -- № 1. -- С. 86--91.

21. Смирнова Н. В., Шейхетов В. М. Экономический анализ информационного сектора в развитых капиталистических странах Прикладная информатика. Вып. 2. М.: Финансы и статистика. 2008. -- С. 156-172.

22. Страссман П. А. Информация в век электроники: Пробл. управления.: Пер. с англ. с сокр. М: Экономика, 2007. -- 237 с.

23. Суханов А. П. Информация и прогресс. -- Новосибирск: Наука, Сиб. отд-ние, 2008. -- 190 с.

24. Тамбовцев В. Л. Пятый рынок: экономические проблемы производства информации. -- М.: Изд-во МГУ, 2007. -- 127 с.

25. Толковый словарь по основам информационной деятельности. -- К.: УкрИНТЭИ, 2005. -- 252 с.

26. Урсул А. Д. Информатизация общества (Введение в социальную информатику): Учебное пособие. -- М.: Акад. обществ. наук при ЦК КПСС, 2000. -- 191 с.

27. Чигасова Н.М. Місце інформаційних технологій у розвитку інформаційного суспільства в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - № 9 - 2007. - С. 110-113.

28. Чубукова О.Ю. Про формування національного ринку інформаційних продуктів та послуг / О.Ю.Чубукова // Економіка України. - 2008. - №9. - С.86-88.

29. Шандра В.М. Застосування інформаційних технологій в забезпеченні технологічного оновлення економіки на інноваційній основі.// Актуальні проблеми економіки. - №10 - 2007. - С.220-223.

30. Штрик А. А. Экономика информатизации развитых зарубежных стран. Ч. 1. Структура и характеристики мирового и европейского рынков информационных технологий / Информационные технологии. 2008. -- № 3. -- С. 2.

31. Юзвишин И. И. Основы информациологии. Учебник. -- М.: «Высшая школа», 2008 517 с.

Размещено на Allbest.ur