Склад та структура інформаційного споживчого ринку

Суб'єктивна сторона ринкового механізму представлена діяльністю всіх суб'єктів ринку, що діють на основі своїх потреб, інтересів та цілей. Основні суб'єкти ринку -- це виробники, споживачі і держава. Розглянемо роль цих суб'єктів у ринковому механізмі.

Виробник як суб'єкт ринку виступає у вигляді підприємств, фірм, корпорацій, виробничих об'єднань, організацій та установ. Він визначає і забезпечує пропозицію товарів і послуг, впливає на формування витрат виробництва, альтернативної вартості, на формування ринкових цін і тарифів, на формування прибутку. Цей суб'єкт діє в межах гранично високих витрат і гранично низьких прибутків. За цими граничними величинами він припиняє діяльність, тому що вона втрачає сенс.

Виробниками (постачальниками) інформаційних продуктів і послуг є:

підприємства з виробництва обчислювальної техніки, засобів передавання та оброблення інформації;

організації, зайняті розробленням програмного забезпечення;

центри-генератори баз даних (ЦГБД), які створюють бази даних, є їх власниками та здійснюють експлуатацію їх;

центри оброблення інформації на основі баз даних (ЦОБД), які розподіляють інформацію на основі баз даних;

служби телекомунікації, передавання та електронного оброблення даних;

державні органи та інформаційні служби при державних органах (структури, що забезпечують інтереси держави та охорону закону, а також генерують або надають офіційну державну інформацію);

науково-дослідні, аналітичні, консалтингові, інформаційні, інформаційно-аналітичні та інші подібні організації, що надають послуги кінцевому споживачеві не тільки у вигляді інформації, а й у вигляді готової продукції -- проектів, рекомендацій, методик, інформаційні служби при наукових товариствах тощо;

банки, біржі та інші об'єкти загальної ринкової інфраструктури;

комерційні фірми, що спеціалізуються на виробництві та розповсюдженні програмних засобів та інформаційних систем різних типів;

бібліотеки, навчальні заклади, видавництва, рекламні агентства та інші подібні структури, що зберігають у відкритому доступі і нецілеспрямовано розповсюджують інформацію та результати її оброблення.

Загальною і кінцевою метою виробництва і будь-якої діяльності є задоволення потреб людей. Тому найважливішим суб'єктом ринку є споживач з його потребами, запитами та інтересами. Саме споживач формує таку важливу сторону ринку, як попит на товари і послуги, обсяг попиту, його різноманітні види і нескінченні коливання. Споживач диктує виробництву обсяг, асортимент і якість товарів і послуг, суттєво впливає на формування альтернативної вартості, цінності товарів і послуг, їх цін і тарифів. Споживачами інформаційних продуктів і послуг може бути будь-яка організація або фізична особа.

Важливим суб'єктом ринку є держава, яка не тільки ніколи не була пасивною щодо економіки, а навпаки, завжди активно впливала на неї. З розвитком суспільного виробництва роль і значення держави як суб'єкта економіки і ринку зростає. Втручання держави здійснюється через індикативне регулювання економіки за допомогою економічних важелів. Такими важелями є державні інвестиції, державне споживання продукції приватного і колективного секторів, державна податкова і митна політика, регулювання виробництва через ринок позикового капіталу і державне індикативне програмування та прогнозування економіки. Нарешті, держава здійснює пряме регулювання економіки за допомогою стратегічного планування. Але це не означає, що держава обмежує свободу ринку, що ринок стає регульованим з боку держави.

Нині в розвинених країнах ринкової економіки держава займається загальнодержавними проблемами і не втручається у сферу ринкових процесів, щоб управляти ними, а виступає лише як суб'єкт ринку, як виробник і споживач товарів і послуг. Що виробляти, на основі якої технології, скільки виробляти, за якою ціною і кому продавати -- все це вирішує ринок.

У розвинених країнах сьогодні існує своєрідний розподіл праці, умовний поділ економіки на ринкову, засновану на инковому механізмі саморегулювання, і планову, тісно пов'язану з державним сектором і державним регулюванням. Сучасна економіка розвинених країн у цьому плані є змішаною. Свій вплив на економіку і ринок держава здійснює через державний сектор економіки, через державну власність і підприємницьку діяльність -- як підприємець. Вона існує на ринку, з одного боку, як виробник матеріальних благ і послуг, а з іншого -- як найбільший споживач через систему державних замовлень і закупівель.

Економіка України також є змішаною. Певна частина або сектор національного господарства країни належить організаціям, заснованим урядом або органами місцевої влади, і вони управляють нею. Інша частина належить або приватній особі індивідуально, або колективу приватних осіб і, відповідно, вона (вони) управляють нею. Ця частина економіки на сьогодні збільшується в результаті приватизації. Такий процес спостерігається і в інформаційній сфері.

Отже, сучасний механізм інформаційного виробництва і ринку -- це структура з чотирьох ланок. Це:

система об'єктивних економічних законів товарного виробництва;

інтереси і цілі виробників інформаційних товарів (інформаційних продуктів і послуг) -- корпорацій, фірм, підприємств та окремих виробників;

державний сектор і державне регулювання процесу інформатизації економіки;

інформаційні потреби, запити та інтереси споживачів.

Важливим для розуміння специфіки механізму функціонування інформаційного ринку є ознайомлення з функціональними ролями суб'єктів ринку, які вони виконують у проектах інформатизації економіки. Усіх суб'єктів інформаційного ринку за їх функціональними ролями поділяють на: замовників, розробників, власників, посередників.

Будь-які товари, в тому числі інформаційні, мають бути доведені від виробника до споживача. Складовою механізму функціонування ринку, яка має важливе значення для успіху фірми, є структура розподільної системи -- сукупність посередників і ринкових каналів, які виробник використовує для доведення своїх товарів і послуг до кінцевого споживача (користувача).

Доставка може здійснюватися різними шляхами, які називають каналами розподілу або ринковими каналами. Найпоширенішими на інформаційному ринку дві моделі:

прямого продажу (канал «виробник--споживач»). Виробник безпосередньо продає свої товари кінцевому споживачеві;

через ринкових посередників.

Нині в Україні, скоріше за все, не існує в чистому вигляді ні першої, ні другої моделі продажу -- існує певний гібридний варіант, коли сама компанія займається продажем і безпосередньо (і роздрібним, і оптовим) і має дилерів і дистриб'юторів. Важливим є зважений підхід до прийняття рішення щодо формування ринкових каналів. Недоцільно впроваджувати в Україні «неадаптовані» маркетингові та фінансові механізми, що довели свою ефективність в інших країнах, але не враховують специфіки та місткості українського ринку.

Найбільшого поширення набули такі канали розподілу:

Виробник--оптовик--роздрібний торговець (дилер)--споживач. Виробник продає свої товари оптовому торговцю, а той, у свою чергу, -- роздрібним торговцям, які потім перепродають їх кінцевим споживачам. Такий спосіб розподілу особливо привабливий для невеликих виробників, які не в змозі наймати власних торгових агентів.

Виробник--торговий агент (брокер) споживач. Цей спосіб розподілу характерний для видів інформаційної діяльності, де для ведення переговорів про укладення угод необхідні фахівці (наприклад, розроблення або впровадження інтегрованої інформаційної системи, послуги доступу до баз даних).

Виробник--роздрібний торговець--споживач. Виробник продає свої товари роздрібним торговцям, які потім перепродають їх кінцевим споживачам. Цей канал найбільш поширений у споживчому сегменті інформаційного ринку. Типові товари, щодо яких використовується цей спосіб розподілу, -- персональні комп'ютери та комплектовання до них, відеоігри, частина програмних продуктів тощо.

Виробник--торговий агент (брокер)--оптовик--роздрібний торговець--споживач. Цей спосіб розподілу характерний для великих фірм, які не тільки поставляють апаратні засоби оброблення інформації та комунікаційне обладнання, а й надають послуги з системної інтеграції на власній техніко-технологічній платформі.

Розглянемо механізм взаємодії вендора, дистриб'юторів і дилерів. Узагальнену схему відносин між ними та кінцевим користувачем наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Схема відносин між вендором, дистриб'ютором, дилером і кінцевим користувачем

Останнім часом на інформаційному ринку набуває поширення партнерська модель ведення бізнесу, за якої використовується такий канал розподілу: вендор--партнер--замовник (споживач). Це найпростіша схема. Існують й складніші канали з дистриб'юторами та/або партнерами декількох рівнів і типів. Розглянемо кілька прикладів.

Корпорація Sun Microsystems -- системний інтегратор, лідер у розвитку ідеології відкритих систем, донедавна використовувала саме найпростішу схему в усьому світі, крім США, де вона працювала з замовниками напряму. Нещодавно корпорація запровадила таку схему поділу партнерів:

за рівнем підготовки персоналу: виділено три групи партнерів за знанням:

техніки класу робочих груп (WorkGroup);

техніки класу підприємства (Enterprise);

техніки класу центрів даних (DataСentre);

за моделлю побудови бізнесу: залежно від джерела доходу розрізняють партнерів, що здійснюють:

продаж системних рішень;

продаж прикладних розробок;

надання послуг.

Корпорація Sun уважає, що основна місія представництва (партнера) вендора в певному регіоні полягає у проведенні грамотної маркетингової стратегії і тактики, а також у створенні збалансованої системи каналів просування продукції на ринок. Корпорація Sun через диференційовану систему скидок управляє конкуренцією між партнерами. Партнер, який інвестує свій час, зусилля і кошти в «розробку» для замовника, отримує переваги перед іншими. Водночас, безпосередньо від Sun для замовника є доступною інформація про реальний рівень кваліфікації партнера. Наприклад, вендор може давати замовнику поради такого типу: «За ступенем складності Вам доцільно працювати з компанією рівня Еnterprise». Рекомендації щодо вибору замовником конкретної компанії-партнера Sun не надаються. Найпростішої моделі ринкового каналу дотримується і корпорація Hewlett-Packard (HP).

Отже, підсумовуючи викладене, можемо сказати, що механізм функціонування інформаційного споживчого ринку досить складний і багаторівневий. Кількість економічних категорій ринку не вичерпується наведеними вище. Всі категорії загального товарного виробництва прямо або непрямо пов'язані з ринком. Усі економічні категорії не тільки розкривають сутність певних явищ і процесів, а й відображають певні виробничі відносини з виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, у тому числі й ринкові відносини.

3. Тенденції розвитку інформаційного споживчого ринку в Україні

Рис. 2. Динаміка розвитку сегментів світового ринку інформаційних технологій у 1998 - 2010 рр., млрд. дол. США.

Особливістю розвитку інформаційних технологій у світовому господарстві є поява нових «high-hume» технологій, які дають компаніям можливість, що їх акумулюють, глибокої та відносно вільної перебудови масової та індивідуальної свідомості, а також поява новітніх метатехнологій, яка робить практично неможливою конкуренцію із розробниками цих технологій.

Варто відмітити, що товарна структура ринків інформаційних технологій у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються значно відрізняється. Так, частка ІТ-послуг від загального обсягу ІТ-ринку США складає 45%, програмне забезпечення - 25%, апаратне забезпечення - 30%. Для ринків нових індустріальних країн, країн з перехідною економікою і окремих країн, що розвиваються характерним є домінування сегменту апаратного забезпечення - більше 50% у структурі внутрішнього ринку інформаційних технологій. Наприклад, у Китаї частка апаратного забезпечення складає 70%, програмного забезпечення - 10%, ІТ-послуг - 20% ринку.

До початку ХХІ ст. у сегменті апаратного забезпечення домінували ІТ-компанії промислово розвинених країн. На сьогодні провідні позиції займають також ІТ-компанії Китаю та інших азіатських держав. Головними постачальниками комп'ютерів і периферійного устаткування є Китай (17%) та США (11%), електронних компонентів - США та Японія (25% і 13% відповідно), аудіо- і відеотехніки - Китай (18%) та Японія (15%). Питома вага промислово розвинених країн в імпорті комп'ютерів, телекомунікаційного і периферійного устаткування перевищує 70%. Серед країн, що розвиваються, провідним споживачем електронних компонентів залишається Китай - понад 50% світового імпорту. У сегменті комп'ютерів і периферійного устаткування домінує торгівля між промислово розвиненими країнами, а електронних компонентів - між країнами, що розвиваються. У структурі торгівлі ІТ-продуктами між країнами, що розвиваються провідні позиції займають електронні компоненти (бл. 50% обороту).

На сьогодні сегмент світового ІТ-ринку - сегмент программного забезпечення є у значній мірі монополізованим. До найбільших експортерів, які контролюють виробництво і постачання програмного забезпечення, належать США, країни ЄС і Японія. Особлива роль у розвитку світового ринку інформаційних технологій належить американським ІТ-компаніям, на які припадає близько однієї третини ринку програмного забезпечення та ІТ-послуг. Міжнародна торгівля програмним забезпеченням характеризується тим, що основний обсяг зовнішньоторгівельних операцій у даному сегменті світового ринку інформаційних технологій сконцентрований у групі розвинених країн, членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Лідерами за обсягом експорту програмного забезпечення у групі країн-членів ОЕСР є Німеччина, США й Ірландія. На країн-лідерів припадає до 50% всього обсягу експорту програмного забезпечення. До найбільших імпортерів програмного забезпечення серед розвинених країн світу належать: Німеччина, Великобританія, Франція, Канада та Італія з рівнем імпорту у 1-2 млрд. долл. США. При цьому США і Німеччина є нетто-експортерами, а такі країни, як Італія, Франція, Великобританія - нетто-імпортерами програмного забезпечення.

За темпами зростання міжнародної торгівлі ІТ-послуги випереджають світовий експорт товарів та інших послуг і належать до секторів світової торгівлі, які розвиваються найбільш динамічно. Так, у перше десятиріччя XXI ст. зростання світового експорту ІТ-послуг склало більше 45 %, випередивши світовий експорт усіх інших видів товарів і послуг, обсяг експорту яких збільшився за аналогічний період часу відповідно на 21 % і 16%. Таким чином, питома вага ІТ-послуг у світовому експорті послуг збільшилася з 3,5 % у 2000 р. майже до 12 % у 2010 р.

Найбільшими постачальниками ІТ-послуг у світовій економіці є Ірландія, Індія, США, Великобританія, Німеччина та Ізраїль. Частка цих країн у світовому експорті ІТпослуг складає більше 60%. Характерною рисою розвитку сегменту ІТ-послуг стало зміцнення позицій ІТ-компаній з Індії, Ірландії, Ізраїлю, а останнім часом - також ІТкомпаній з Китаю і країн Східної Європи. Варто зазначити, якщо для таких країнекспортерів, як США, Великобританія, Південна Корея і Китай, характерний високий попит на ІТ-послуги на внутрішньому ринку, то Індія та Ірландія експортують більшу частку ІТ-послуг. Найбільшими імпортерами ІТ-послуг послуг є розвинені країни, зокрема: Німеччина, США, Великобританія, Швеція, Нідерланди. США є неттоекспортером ІТ-послуг, а Німеччина - нетто-імпортером.

Останнім часом помітно змінилась роль індійських компаній на світовому ринку інформаційних технологій. Вони займаються не тільки оффшорним програмуванням, а й почали здобувати більш прибуткові сегменти світового ІТ-ринку. Спостерігається тенденція до розширення самостійних операцій індійських аутсорсерів у Північній Америці, тобто офшор перетворюється на оншор.

Помітною тенденцією ринку стає поступове зрощення функцій постачальників ІТпослуг і компаній, які надають консалтингові послуги. З однієї сторони, консультанти починають розширювати пакети своїх послуг за рахунок ІТ-складової. З іншого боку, ІТкомпанії більш активно взаємодіють з неінформаційним консалтингом.

Інша домінуюча тенденція на світовому ринку інформаційних технологій пов'язана з поступовим злиттям постачальників ІТ-сервісів та виробників устаткування і програмного забезпечення. Надання таких послуг у сфері інформаційних технологій таких, як розробка ІТ-стратегій, оптимізація бізнес систем та ін. передбачає довгострокову співпрацю. Враховуючи сучасні темпи зміни поколінь інформаційних систем та устаткування, можна очікувати, що попит на послуги ІТ-компаній буде зростати, а отже збільшиться кількість партнерських угод між ТНК у галузі інформаційних технологій.

До важливих тенденцій світового ринку інформаційних технологій належить також наміри основних постачальників виявити найбільш рентабельні ринки, так звані нові ніші. Йде мова, зокрема, про ринок малого і середнього бізнесу. Даний сектор помітно збільшив обсяг своїх витрат на інформаційні технології. На думку аналітиків, увага до потреб малих і середніх підприємств принесе хороші дивіденди тим ТНК, які з'явилися на цьому ринку раніше за інших - наприклад, компаніям IBM, Hewlett-Packard, Dell.

Важливою тенденцією розвитку світового ринку інформаційних технологій є розвиток хмарних обчислень, які передбачають передачу клієнтам за допомогою мережі Інтернет широких можливостей, пов'язаних з інформаційними технологіями, дозволяють зменшити операційні витрати та використовувати переваги економії на масштабі. До хмарних обчислень відносять програмне забезпечення як послугу (SaaS), платформу як послугу (PaaS), платформу додатків як послугу (aPaaS), інфраструктуру як послугу (IaaS). За оцінкою експертів аналітичного агентства Gartner, обсяг світового ринку хмарних обчислень у 2009 р. склав 58,6 млрд. дол. США, та має зрости у 2,5 рази - до 148,8 млрд. дол. США. у 2014 р.

Найбільшими постачальниками ІТ-послуг за підсумками 2010 р. стали IBM, Hewlett-Раckard, Fujitsu, Accenture і CSC. ІТ-компанія IBM збільшила свій дохід на 2,6% - до 56,4 млрд. дол. США та зайняла 7,1% світового ринку. Одною з головних тенденцій світового ІТ-ринку є зростання ролі ІТ-аутсорсингу. За даними експертів аналітичного агентства Everest Group, у 2010 р. обсяги операцій з ІТ-аутсорсингу у Північній Америці та Європі були вищі, ніж у 2009 р., на 20 і 17% відповідно. У 2010 р. було відкрито 39 нових офшорних центрів в Індії, 32 у Східній Європі, 27 у Латинській Америці, 25 на Філіппінах, 16 у Китаї і 6 в Африці. До провідних ІТ-компаній у сегменті ІТ-аутсорсингу належать: Accenture, ACS Xerox, Atos Origin, Capgemini, Convergys, CSC, AON Hewitt, HP Enterprise Services, IBM, Dell Services, Unisys, Genpact, HCL, Infosys, Satyam Mahindra, Tata Consultancy Services, Wipro и WNS. Очікується, що у середньостроковій та довгостроковій перспективі процеси реструктуризації, інтеграції і перегляду бізнес-стратегій будуть стимулювати значне зростання сегменту ІТ-аутсорсингу на світовому ринку інформаційних технологій [11]. Останнім часом ІТ-компанії почали приділяти увагу розробці так званих «зелених ІТ», тобто інформаційних технологій, які дозволяють зменшити споживання електроенергії, викиди вуглекислого газу, сприяють екологічно стійкому зростанню.