Харчові гельмінтози, їх класифікація, поширення, шляхи профілактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

І медичний факультет

Кафедра гігієни та екології

Харчові гельмінтози, їх класифікація, поширення, шляхи профілактики

Виконала: студентка 3 курсу 21 групи

Хоменко Анна

Перевірила:

доцент С.М. Ткаченко

Київ 2011

План

1. Загальні відомості про гельмінтів, їх класифікація

2. Гельмінтози. Класифікація

3. Окремі види гельмінтозів:

Аскаридоз

Гіменолепідоз

Дифілоботріоз

Ентеробіоз

Трихінельоз

Цистицеркоз

4. Профілактика та лікування гельмінтозів

Висновки

Перелік використаної літератури

1. Загальні відомості про гельмінтів, їх класифікація

Гельмінти (по-простому - глисти, від дав.-гр. ?лмйнипт -- паразитний черв, глист) - загальна назва паразитичних черв'яків, що мешкають в порожнинах тіла (наприклад, в кишечнику або порожнині тіла і і інших тканинах) людини і тварин і викликають гельмінтози.

За даними ВОЗ кожні 20 років приблизно 10% людей на планеті заражається одним з трьох основних видів гельмінтів, що призводить до аскаридозу (2 млн. чол.), анкілостомозу (50 млн.) і трихоцефальозу (до 850 тис.).

Деякі оцінки, виконані як в США (Росс Андерсон), так і в Росії (Н. Кравченко) наводять, що 95-99% населення має паразитів, але не знають про це.

До гельмінтів відносять представників стрічкових черв'яків, або цестод, сисунів, або трематод (обидві ці групи відносяться до плоских черв'яків) та круглих черв'яків, або нематод.

З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:

- круглі черв'яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;

- стрічкові (цестоди) - збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;

- сисуни (трематоди) - збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1) геогельмінти;

2) біогельмінти.

Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.

При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного - відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).

В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв'язку з чим їх поділяють на:

- кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін );

- позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та інші).

Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.

2. Гельмінтози. Класифікація

Гельмінтози - найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини, за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами - паразитом і хазяїном.

Захворювання в людини спричиняють більш як 250 видів гельмінтів, приблизно 20 із них зустрічаються в Україні.

Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов'язкової участі людини.

Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:

- фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;

- перкутанний - під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи.

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією.

При цьому виникають різні органні порушення - легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді - з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцифаліт, енцефаломієліт).

У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм:

- порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров'ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, вологоловці);

- механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами - до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо;

- алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);

- зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;

- є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.

Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).

3. Окремі види гельмінтозів

Аскаридоз

Аскаридоз -- поширена хвороба з групи гельмінтозів, що викликається паразитуванням в організмі людини і багатьох тварин круглих червів -- аскарид.

Людина заражається, коли в організм потрапляють яйця аскарид, які містять розвинені личинки. Яйця попадають до травного апарату разом із забрудненою їжею чи водою або випадково з частинками ґрунту. Личинка з кишечника потрапляє у венозну систему, плином крові заноситься в серце, а потім у легені, а звідти через дихальне горло -- знову в кишечник, де досягає статевої зрілості. Іноді мігруючі личинки можуть затримуватися в різних органах, викликаючи тяжкі захворювання. Дорослі аскариди паразитують в кишечнику, де іноді утворюють великі скупчення, що можуть спричинятися до непрохідності кишок і механічного пошкодження травного тракту. Яйця аскарид виводяться назовні з випорожненнями людини, хворої на аскаридоз.

Ознаки аскаридозу зумовлені загальною інтоксикацією організму й ураженням травної та нервової систем (порушення апетиту, нудота,головний біль тощо).

Лікування аскаридозу: приймання сантоніну, піперазину та ін. препаратів, введення в кишечник кисню.

Запобігання аскаридозу полягає у додержанні загальних правил гігієни і зоогігієни та правил санітарної охорони ґрунту йводойм. У тварин аскариди паразитують у тонких кишках. Здорові тварини заражаються, заковтуючи яйця, що виділяються хворими тваринами з екскрементами.

Лікування тварин: чотирихлористий вуглець (для коней), сантонін з каломелем і фтористим натрієм (для свиней).

Запобігання аскаридозу тварин: старанне очищення тваринницьких приміщень від гною, періодична обробка підлоги і стін кип'ятком, охорона водних джерел і кормів від забруднення.

Гіменолепідоз

Гіменолепідоз - контактний кишковий гельмінтоз; захворювання, яке викликається карликовим ціп'яком.

Ціп'як - черв'як невеликих розмірів, довжиною до 5 см. Кінцевим та проміжним хазяїном гельмінта, єдиним джерелом інвазії є людина. Зрілий гельмінтпаразитує у тонкій кишці. Зараження відбувається при ковтанні яєць черв'яка. Інвазія зустрічається повсякчасно, але особливого поширення отримала у районах із спекотним та сухим кліматом. Істотне значення має механічне пошкодження стінок кишки дорослими гельмінтами та їхніми личинками.

Майже в 1/3 інвазованих паразитування гельмінтів клінічно не проявляється. Найчастіше хворі скаржаться на періодичний біль у животі, нудоту, відсутність апетиту, слиновиділення. Одночасно можуть бути загальне нездужання, дратівливість, слабкість, головний біль, зниження працездатності. У деяких хворих розвиваються алергічні реакції - висип, шкірний свербіж, вазомоторний риніт. Можливі еозинофілія, підвищена ШОЕ, анемія нормохромного або гіпохромного типу.

Дифілоботріоз

Дифілоботріоз (diphyllobothriosis) -- паразитне захворювання - хронічний гельмінтоз, який викликається паразитуванням в кишках людини і тварин лентеця широкого у статевозрілій стадії.

Зараження риб проходить частіше на стадії мальків: в цей період вони живляться планктоном, що сприяє проковтуванню інвазованих циклопів. Хижі риби заражаються також при поїданні мальків, в кишках яких знаходяться неперетравлені циклопи з процеркоїдами. Крім цього, хижі риби заражаються при поїданні дорослих риб, органи і м'язи яких інвазовані плероцеркоїдами. В зв'язку з цим серед річкових риб найбільшу роль в зараженні людей дифілоботріозом відіграють хижі риби (щука, окунь). Серед них більш ураженою є щука. Широко розповсюджене вживання в їжу ікри щуки, свіжої або слабо просоленої, дуже сприяє зараженню населення дифілоботріозом. Те ж спричинює вживання свіжозамороженої, слабопросоленої, погано пров'яленої риби, риб'ячого фаршу.

Серед різних груп населення найбільш ураженими дифілоботріозом є рибалки, члени їх сімей, робітники рибопереробних підприємств. Окрім природних факторів, на формування осередків дифілоботріозу суттєво впливають санітарний стан населеного пункту, від якого залежить забруднення водойм фекаліями; господарська діяльність населення, його звички і побутові навики; кількість риби і рибних продуктів, що вживаються в їжу, спосіб їх термічної обробки.

Різноманітність природних і господарських факторів сприяла формуванню на території колишнього СРСР різних типів осередків дифілоботріозу. Найбільш інтенсивні осередки спостерігаються в Північно-Західній частині Росії і в країнах Балтії, що зв'язані з водними системами басейнів Балтійського, Білого і Баренцового морів. Інтенсивні осередки є на великих озерах -- Ладозькому, Онезькому, Псковсько-Чудському. Осередки річкового типу є в долинах Північної Двіни, Печори та інших рік.

Найінтенсивніші осередки дифілоботріозу спостерігаються в Карелії. Цьому сприяють велика кількість озер, висока щільність населення, розвиток рибальства, вживання в їжу слабко термічно обробленої риби. В Чорноморсько-Азовському регіоні, який займає деякі райони басейнів Дніпра, Дунаю, Пруту, Дону та інших рік, осередки малоінтенсивні. В Україні і Молдові вони розміщені ближче до нижньої течії рік, навколо дельтових ділянок і водосховищ.

Для запобігання формування осередків дифілоботріозу велику роль відіграє охорона прісних водойм від фекального забруднення шляхом будівництва очисних споруд, знезараження фекалій на кораблях, влаштування каналізованих вбиралень; суворий контроль за скиданням у водойми знезаражених від яєць гельмінтів побутових, промислових стічних вод і нечистот з населених пунктів.

Важливо виявити інвазованих лентецем широким і провести якісну їх дегельмінтизацію. Ці заходи здійснюються в плановому порядку серед рибалок, членів їх сімей, робітників рибної промисловості, екіпажу річкових суден. На підприємствах рибної промисловості і громадського харчування здійснюється санітарно-гельмінтологічна експертиза риби і рибних продуктів; знезаражується інвазована плероцеркоїдами риба. Особиста профілактика полягає в тому, щоб не вживати в їжу сирої, недостатньо соленої, смаженої або вареної риби, свіжої малосоленої ікри. Рибний фарш, котлети і дрібну рибу необхідно смажити не менше ніж 15--20 хв, а нерозпластані частини великої риби -- не менше 30--40 хв. При температурі 21--22°С загибель плероцеркоїдів настає через 18 год, при 10--12°С -- через 3 доби, при 6--8°С -- через 7 діб. Дрібна риба знезаражується від плероцеркоїдів у 20% водному розчині кухонної солі через 1 добу, велика -- через 10 діб. Ікру необхідно обробляти окропом. В осередках дифілоботріозу необхідно проводити дегельмінтизацію собак і котів, інвазованих лентецем широким.

Важливе значення має санітарно-освітня робота серед населення.

Ентеробіоз

Ентеробіоз (enterobiusvermicularis від грець. enteron -- кишечник, bios -- життя, від лат. vermis -- черв) -- захворювання людини, що викликається паразитуванням в організмі людини гострика, характеризується свербінням переанальних складок, функціональними розладами нервової системи і шлунково-кишкового тракту та запальними явищами сечостатевої системи.

Цей паразит зустрічається в усіх широтах земної кулі. В Україні зараженість населення гостриками складає 5-6%. Переважно хворіють діти. Особливо часто зустрічається в дитячих колективах, де допускається порушення санітарного режиму.

Єдиним джерелом інвазії є тільки людина, хвора на ентеробіоз. Шлях зараження фекально-оральний, який реалізується харчовим, контактно-побутовим шляхом та за допомогою мух. Серед факторів передачі можуть мати значну роль харчові продукти, не підлягають термічній обробці, та продаються у роздрібній вуличній торгівлі.

Інкубаційний період триває близько 15 днів. Клінічний перебіг хвороби залежить від організму хворого. Здебільшого хворі скаржаться на свербіж і печію в перианальній ділянці. Якщо інтенсивність інвазії невелика, ці явища виникають періодично, переважно вночі. У випадках значної інвазії свербіж стає постійним і нестерпним, турбує хворих не тільки вночі, але і вдень, поширюючись на промежину, стегна, живіт. Хворі втрачають сон, стають роздратованими, знижується їх працездатність. Особливо значні ці прояви у дітей. Вони стають плаксивими, погано сплять, худнуть, страждає пам'ять. Часто виникають кишкові розлади, часті, рідкі випорожнення з домішками слизу, кольки в животі. Із виповзанням гостриків в сечостатеві органи може розвинутись нічне нетримання сечі.

Виникає зрушення в ШКТ: болі, бурчання в животі, блювоту. Нудоту.

Діагноз ентеробіозу встановлюють на підставі анамнезу і лабораторних досліджень.

Трихінельоз

Трихінельоз (trichinellosis) -- гостре тлистяне захворювання людини та ссавців, яка спричиняється нематодою Trichinella spiralis.

Збудники паразитують у нижніх відділах тонкої кишки людини або тварини (кишкові трихінели). Розвиток кишкових трихінел відбувається в організмі господаря після вживання ним м'яса тварини, інвазованої личинками трихінел (м'ясові трихінели). Після перетравлення м'яса в шлунку і розчинення капсул, в яких містяться личинки, останні проникають у тонку кишку. Через добу вони перетворюються у самців і самиць.

Запліднені самиці за допомогою головного стилета прикріплюються до слизової оболонки кишки і за добу досягають статевої зрілості. Самиці живородні. Через 80-90 г од після зараження трихінельозом людини чи тварини самиці народжують личинки, які потрапляють спочатку в лімфатичні, потім в кровоносні судини, якими розносяться по всьому організму. Вони проникають у різні органи, але подальший їх розвиток відбувається у поперечносмугастих м'язах.

Виділяючи гіалуронідазу, личинки проникають в сарколему м'язових волоконець. Через 18-20 діб перебування в м'язах вони підростають до 0,8-1 мм, закручуються спірально і стають інвазивними. Через 35-40 днів навколо м'язової трихінели утворюється капсула внаслідок реакції оточуючої тканини. Стінка капсули складається з тонкого сполучнотканинного та прозорого гіалінового шарів. Середня величина капсул у людини складає 0,6х0,2 мм. Через 14-18 міс починається звапнення капсул, яке триває до 2 років. В капсулах м'язові трихінели залишаються життєздатними протягом багатьох років. Кишкові трихінели живуть значно менше -- від 10 до 56 діб у тварин і 45-56 діб у людини. За життя одна самиця в організмі різних тварин народжує від 200 до 2000 личинок, в організмі людини -- в середньому 1500.

Спостерігається неоднакова ураженість личинками трихінел різних груп м'язів. У людини м'язові трихінели найчастіше уражають ніжки діафрагми, міжреберні, гортанні, жувальні та черевні м'язи, язик. При поїданні тваринами і людиною м'яса, ураженого личинками трихінел, останні звільнюються з капсул і прикріплюються до слизової оболонки тонкої кишки нового господаря, у якого відбувається зазначений біологічний цикл розвитку трихінел. Організм людини або тварини є одночасно кінцевим (розвиток статевозрілих особин в кишках) та проміжним господарем (розвиток личинкової стадії в м'язах).

Інкубаційний період складає в середньому 10-25 діб. В окремих випадках тривалість його 5-8, в інших -- до 35-45 діб. При дуже тяжкому перебігу хвороби інкубаційний період може скорочуватись навіть до 1 доби. У випадку зараження природними штамами трихінел (наприклад, від ведмедів) інкубаційний період затягується до 40-45 діб.

Найхарактернішими клінічними проявами трихінельозу є гарячка, переважно ремітуючого типу, набряки повік і обличчя, м'язовий біль і еозинофілія.

Захворювання починається з головного болю. Температура тіла підвищується до 38-39,5°С (залежно від тяжкості перебігу хвороби). Тривалість гарячкового періоду -- в середньому 2-3 тижні, іноді до 3 міс. Набряки повік з'являються у перші дні хвороби, пізніше приєднуються одутлість обличчя і кон'юнктивіт. У деяких хворих спостерігаються набряки ніг, рук, попереку, які тримаються 5-8 діб, іноді до 2-3 тиж. Біль у м'язах у більшості хворих з'являється через 1-3 дні від початку хвороби і пізніше. Вона виникає в очних, жувальних, литкових м'язах, а також в м'язах попереку і плечового пояса. У частини хворих при пальпації двоголового м'яза плеча можна виявити дрібні болючі ущільнення (вузлики), які, очевидно, утворюються внаслідок запальної реакції м'язової тканини і судин на проникнення личинок (М.А. Андрейчин, 1983). Біль у животі, нудота, блювання зустрічаються у 20-25% хворих.

Еозинофілія з'являється в перші дні хвороби і досягає максимального рівня на 2-3-му тижні. Спостерігається пряма залежність між еозинофілією та вираженістю клінічних проявів хвороби. Виражені форми захворювання супроводжуються збільшенням кількості еозинофілів в крові до 50-60% на фоні лейкоцитозу (10-30 Г/л.). При дуже тяжких формах захворювання відмічається різке зниження кількості еозинофільних гранулоцитів. На шкірі з'являються висипання макуло-папульозного або геморагічного характеру, які тривають декілька днів.

При інтенсивному зараженні трихінелами клінічний перебіг хвороби ускладнюється появою системних алергічних васкулітів і органних порушень. Найтяжчими з них є міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, які з'являються на 3-5-му тижні. Зрідка після видужання через 2-3 дні - 2-3 тиж. виникають рецидиви хвороби, які перебігають в легкій формі.

Цистицеркоз

Цистицеркоз - паразитарна хвороба, зумовлена паразитуванням у тканинах та органах людини личинкової стадії свинячого ціп'яка - цистицерків (Cysticersus cellulosae). Найчастіше вражає ЦНС, очі та м'язи.

Відомі два шляхи зараження цистицеркозом - екзогенний та ендогенний.

При екзогенному зараженні онкосфери потрапляють ззовні. Так, хворі теніозом можуть заразитися через власні брудні руки, лаборанти - у випадках порушення правил роботи із матеріалом дослідження, а також будь-яка людина через овочі, ягоди, фрукти, забруднені онкосферами при удобренні грунту огородів та ягодників незнешкодженими нечистотами, інвазованими свинячим ціп'яком.

Ендогенним шляхом заражаються тільки хворі теніозом при антиперистальтиці, потраплянні члеників свинячого ціп'яка з кишечника до шлунку із наступним їхнім перетравлюванням та звільненням десятків тисяч яєць. В цих випадках інвазія дуже інтенсивна. Причини антиперистальтики різноманітні: будь-яке харчове отруєння, алкогольне сп'яніння, вихід зі стану наркозу, а також введення зонда та ін.

глист гельмінтоз паразитичний лікування

4. Профілактика та лікування гельмінтозів

Профілактика включає в себе миття рук перед їжею, ретельне миття овочів, фруктів і ягід, вживаних у їжу в сирому вигляді, і термічна обробка їжі. Не можна забруднювати фекаліями ґрунт, воду. Найбільш сприяє поширенню глистів практика полоскання підлогової ганчірки в унітазі. Пити краще кип'ячену воду. Захищати від мух продукти харчування. При появі підозр про наявність глистів - звернутися до лікаря.

Обов'язкова термічна обробка сирої риби і м'яса, що вживаються в їжу (або для корму домашніх тварин)

Бажано утриматися від купання в забруднених прісних водоймах, розташованих неподалік від пасовищ, водопоїв тварин та ін.

Регулярне обстеження та своєчасне лікування гельмінтозів допоможе уникнути станів, що загрожують здоров'ю та життю.

Лікування гельмінтозів - дуже великий розділ. Сюди входять самі різні нозологічні одиниці: аскаридоз і альвеококкоз, цистицеркоз та ехінококоз, трихінельозу і шистосомоз. Деякі захворювання дуже складно диференціюються і їх плутають з онкозахворюваннями навіть лікарі (альвеококкоз), інші лікуються тільки хірургічним шляхом (деякі ціп'яки, ехінокок), третє не можна труїти пігулками, оскільки відбудеться зараження пацієнта тисячами личинок, словом, в лікуванні гельмінтозів важливу роль відіграє характер збудника.

Залежно від виду гельмінтів, препарати можуть бути різними:

1. Препарати, що містять Мебендазол - найбільш ефективні при ентеробіозі і трихоцефальозі

2. Препарати, що містять Діетілкарбамазін - засоби для лікування різних видів філяріатозів, у тому числі з ураженням лімфатичної системи, підшкірної клітковини і тканин ока.

3. Препарати, що містять Левамізол - застосовують при аскаридозі, анкілостомозі, некаторозі, стронгілоїдозі, тріхостронгілезі, трихоцефальоз і, ентеробіозі, токсоплазмозі

4. Бефенія гідроксінафтоат - проти круглих черв'яків (нематод) - при аскаридозі, анкілостомозі, тріхостронгілезі; трихоцефальозі.

5. Піперазин адіпінат (не вбиває аскарид, а паралізує їх) - ефективний при аскаридозі і ентеробіозі.

У будь-якому випадку, слід звертатися до лікаря для призначення лікування. Перед вживанням того чи іншого засобу, обов'язково ознайомтеся з протипоказаннями!

А колись давно…

Ліки для вигнання глистів («умертвіння черв'яків»), викладене в папірусі Еберса, містить серед інших компонентів: «кісточок фініків і рослини дісарт по 1/8 частини, солодкого пива - 25 частин». Пропис закінчується словами: «зварити, змішати, випити - вийде зараз». Арнольд з Віланова - один з авторів Салернського Кодексу здоров'я (Regimen Sanitatis Salernitanum) на початку XIV ст. рекомендує інший засіб: «Не цурайтесь від м'яти за те, що вона не поспішно з живота і шлунка глистів та черв'яків виганяє».

Ібн-Сіна (980-1037) наводить такі ознаки наявності у хворого паразитичних черв'яків: слинотеча, нудота та метеоризм після їжі, скрип зубами, особливо уві сні. Приблизно такий же перелік симптомів кишкових гельмінтозів зазначений і в сучасних медичних посібниках. Як лікування, демонів аскарид, Ібн-Сіна рекомендує пити настій цитварного полину з молоком, а від гостриків приймати оман та чистотіл з цукром, запиваючи водою. Ці рекомендації з точки зору сучасної медицини не викликають заперечень, хоча, безумовно, сучасні препарати є значно більш ефективними і менш токсичними.

Митрополит Серафим (Чичагов), у своїх «Медицини бесідах» дає рецепт. Дві столові ложки очищеного гарбузового насіння дрібно потовкти, і залити чотирма ложками спирту. Настоювати три дні. Процідити і приймати теж три дні. Схема прийому: по двадцять крапель настоянки на столову ложку води щогодини.

Висновки

З усього приведеного раніше можна зробити висновки, що харчові гельмінтози, - одне з найпоширеніших у світі захворювань. На нього може захворіти кожен, незважаючи на стать вік або расу. Проте, головною причиною цієї проблеми є знов таки ж люди. Саме через недотримання правил та гігієнічних норм відбувається зараження. Окрім цього необхідна регулярна санітарна обробка закладів та всього обладнання, що стосується приготування та зберігання їжі. Гельмінтозами вражена чверть людей на планеті, - розповідає завідувач паразитологічного відділення обласної СЕС Мар'яна Миронюк. - Найбільше потерпають діти. За деякими даними, кількість уражених гельмінтозом дітей може сягати 70-80%. Вони не сприймають правил особистої гігієни, а тому систематично ковтають забруднений ґрунт і воду. Клінічна картина при гельмінтозах дуже різноманітна. Залежно від збудника та стадії розвитку, хвороба протікає під маскою гострих респіраторних захворювань, пневмоній, гепатитів. Збудники ентеробіозу, гострики сприяють поширенню вторинної інфекції жіночих статевих органів, можуть викликати нічне нетримання сечі у хлопчиків.

Деякі паразити, прижившись у жовчовивідних шляхах, іноді повністю блокують відтік жовчі. Такі пацієнти потрапляють до інфекційних стаціонарів з діагнозом «гепатит» чи до хірургічних з підозрою на жовчнокам'яну хворобу. Токсокари (гельмінти собак і кішок), потрапляючи в сітківку ока, можуть стати причиною втрати зору.

Продукти обміну всіх без винятку гельмінтів призводять до алергізації організму, порушують вітамінний та мінеральний обмін. Характерними проявами отруєння гельмінтозними токсинами є загальна слабкість, головний біль, швидка втомлюваність, втрата апетиту, зниження працездатності, плаксивість і поганий сон у дітей. Інвазія деяких видів гельмінтів може протікати з міграцією личинок у мозок, печінку, серце з розвитком міокардиту, менінгоенцифаліту.

Перелік використаної літератури

1. Справочник терапевта / под. ред. Акад. АМН СССР. С.И. Комарова, - М: Медицина, 1979. - С. 380-419.

2. Энциклопедия семейного врача. Книга 2 / под.ред.отв.ред. Акд. НАН АМН Украины и Российской АМН проф. А.С. Ефимов. К.: Здоров'я, 1995. - С. 68-177.

3. Нейко Є.М., Боцюрко В.І. Внутрішні хвороби - Коломия.: Вік, 1997. - С. 495-535.

4. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. Паразити. Гельмінтози.

5. Габович Р.Д., Познанський С.С. Гигиена. - К., 1993.

6. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г.Н. Сердюковской. - М., 1989.

7. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів, 2001.

8. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А. та ін. - Тернопіль, 2003.

Размещено на Allbest.ru