Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський міжрегіональний інститут Відкритого

міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Кафедра «Розвитку людини»

Пояснювальна записка до дипломного проекту

на тему «Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом»

Виконала: студентка VI курсу,групи ФР 52-12

Спеціальність 8.0102030

«Фізична реабілітація»

Черкас Наталя Анатоліївна

Керівник: к.мед.н.,доц.Тарасенко Т.Д

Рецензент: к.пед.н.доц.,док.філ.Бакатов В.Ю

Миколаїв -2013р.



Перелік умовних позначень

ЛФК - лікувальна фізична культура

ФР - фізична реабілітація

ЧСС - число серцевих скорочень

АТ - артеріальний тиск

ПТ - пульсовий тиск

ЧД - частота дихання

ЖЄЛ - життєва ємкість легень

В.П. - вихідне положення



ВСТУП

Згідно оцінці експертів ВООЗ, захворювання кісткової системи займають четверте місце по медико-соціальній значущості після захворювань серцево-судинної системи, онкологічних захворювань і цукрового діабету. Провідне місце в структурі ортопедичної патології займає сколіоз. За даними досліджень останніх років, це патологічний стан виявляється у 27,6 % із загального числа дітей, хворих на ортопедичні захворювання. Частота і тяжкість перебігу захворювання, що вражає дитячий організм, виникнення важких деформацій хребта і грудної клітки, що приводять до порушення функції внутрішніх органів, складнощі при виборі тактики лікування ставлять на денний порядок питання про причини прогресу деформації. За даними різних авторів, після лікування, що проводиться систематично, прогрес сколіозу виявляється від 5,7 до 60 %. Прогрес є характерною особливістю сколіозу, що найшвидше виникає в період статевого дозрівання дитини і пов'язаного з цим бурхливого зростання скелета. За літературними даними, багато авторів пов'язують розвиток сколіозу з порушенням мінерального обміну і зниженням щільності кісткової тканини тіл хребців.

Сколіоз-це широке поняття, що включає в себе морфо-функціональні зміни організму людини, які виникають внаслідок викривлення хребта і проявляється змінами діяльності дихальної, серцево-судинної, нервової систем, опорно-рухового апарату тощо. Дана патологія була відома ще у давні часи. Уже тоді сколіоз відносили до тяжких порушень фізичного розвитку. Сколіоз є небезпечною хворобою, адже порушення рівноваги, особливо з боку «основної опори» людського організму тягне за собою ряд важких наслідків, що значно погіршує якість життя і, як наслідок, здатні досить вагомо зменшувати тривалість життя у цілому. Сколіоз являє собою прогресуюче захворювання, що характеризується дугоподібним викривленням хребта у фронтальній площині й скручуванням хребців навколо вертикальної осі - торсія. У процесі фізичного розвитку людини формується її постава, яка може бути патологічною, тобто провісником розвитку захворювання хребта або сприяти розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів у хребті. При обстеженні важливе значення має виявлення патологічної постави, її корекція. У дітей і підлітків часто розвивається сколіотична хвороба, яка потребує комплексного ортопедичного лікування, оскільки у нелікованих хворих або при пізній діагностиці настає тяжка інвалідність. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта, які виникають у молодому і середньому віці, за статистичними даними, приводять до тривалої тимчасової або й постійної непрацездатності.

Дана проблема постає досить гостро, оскільки поширеність сколіозу серед населення, зокрема дитячого, є досить великою. Вважається, що справжній (структуральний) сколіоз розвивається лише у період формування та розвитку скелету. За даними різних авторів, найінтенсивніше сколіоз прогресує протягом перших двох років життя та після 10-ти років. Це пов'язують з швидким ростом та розвитком кісткової тканини у дані періоди.

Сколіотичні порушення хребта вважають одними з найбільш складних вад опорно-рухового апарату людини. Сколіоз називають біологічною трагедією людства. За статистичними даними вчених Європи у понад 95%, а в Україні та країнах СНД - майже у 98 % дітей виявляється така патологія. При проявах сколіозу відмічаються порушення не тільки функцій опорно-рухового апарату, але і виникнення та розвиток негативних зрушень у функціонуванні внутрішніх органів, серцево-судинної, дихальної, нервової систем, що первинно обумовлено процесом патологічного викривлення хребта.

Раннє комплексне лікування дозволяє зберегти працездатність, попередити інвалідність. Знання цієї проблеми, факторів призводящих до виникнення захворювання, особливостей клінічного перебігу з врахуванням віку хворого, статі, професії, дозволить значно поліпшити стан цієї категорії хворих, запобігти прогресуванню, зменшенню проценту інвалідності. Велика кількість деформацій хребта пов'язана з аномаліями розвитку хребців. В зв'язку з цим, їх вивчення являє собою важливий розділ проблеми патології хребта.

Актуальність теми: статистика численних досліджень по виявленню сколіозу у підлітків свідчить, що ця деформація - одне з найбільш частих захворювань опорно-рухового апарату, яке має тенденцію до прогресування і досягає вищого ступеня до закінчення зростання організму. Важкі викривлення хребта і грудної клітки значно впливають на функції внутрішніх органів: зменшують об'єм плевральних порожнин, порушують механіку дихання, що, в свою чергу: погіршує функцію зовнішнього дихання, знижує насичення артеріальної крові киснем, змінює характер тканинного дихання, викликає гіпертензію в малому колі кровообігу, гіпертрофію міокарду правої половини серця, розвиток симптомокомплексу легенево-серцевої недостатності. Така велика увага до цієї групи захворювань дозволяє розширити наші знання про причини виникнення і боротьби із хворобами хребта на більш високому рівні. В наш час, розробляючи стратегію боротьби з болями у спині, лікарі часто звертають свою увагу не тільки на медикаментозне і хірургічне лікування, але і на правильне харчування, фізичну активність і застосування нетрадиційних методів лікування.

Навіть при наявності схильності організму до захворювань хребта їх можна уникнути, якщо розробити навики правильної осанки і виконувати вправи, направлені на гармонійний розвиток опорно-рухового апарату. Одним із головних методів лікування неправильної осанки і захворювань хребта являється лікувальна фізкультура. Але ніяке лікування не може бути ефективним без усунення причини захворювання, і всі профілактичні заходи необхідно виконувати під час лікування.

Мета дослідження - визначити ефективний комплекс методів фізичної реабілітації при сколіозі.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу літературних джерел проаналізувати причини виникнення сколіозів;

2. Провести аналіз методів фізичної реабілітації при сколіозі;

3. Розробити власний комплекс фізичної реабілітації при сколіозі;

4. Провести порівняльний аналіз ефективності комплексів фізичної реабілітації у дітей основної і контрольної груп;

5. Надати практичні рекомендації для лікування та реабілітації дітей зі сколіозом.

Наукова новизна - розроблена комплексна методика фізичної реабілітації, яка включає в себе ЛФК, фітбол-гімнастику, масаж, лікувальне плавання, що доказало свою ефективність в процесі дипломного дослідження.

Об'єкт дослідження - реабілітація підлітків з патологією хребта.

Предмет дослідження - використання та застосування засобів фізичної реабілітації в процесі лікування хворих на сколіоз.

Методи дослідження - аналіз літературних джерел по даній темі, вивчення передового досвіду практики, експеримент, фізіологічні та медико-білогічні методи дослідження, методи математичної статистики.

База дослідження- експериментальна частина дослідження була організована на базі Обласної лікарні відновного лікування.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації підлітків хворих на сколіоз.

Апробація результатів випускної роботи:

1. III Наукова-практична конференція магістрів та спеціалістів «Актуальні проблеми людинознавства у XXI cторіччі» 26 січня 2013року м. Миколаів, Миколаївський філіал ВМУРоЛ «Україна».

2. X Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність» 17-18 квітня 2013року м.Київ, ВМУРоЛ «Україна».

Публікації: Стаття №1 «Комплексна фізична реабілітація підлітків зі сколіозом I-II ступеня»; Стаття №2 «Фізична реабілітація підлітків зі сколіозом I-II ступеня».

Структура магістерської роботи - робота містить в собі вступ, 4 розділи, висновки, список використаної літератури в кількості 85 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 117 сторінок. В роботі представлено 8 таблиць, 11 малюнків та додатки.

Ключові терміни: фізична реабілітація, сколіоз, порушення постави, лікувальне плавання, масаж, корекційні вправи, кінетотерапія, життєва ємкість легень, артеріальний тиск.



1. ПРОБЛЕМА СКОЛІОЗУ ТА МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ ЗІ СКОЛІОЗОМ

1.1 Анатомія та фізіологія хребта

Хребет, хребетний стовп (лат. collumna vertebralis) -- частина скелета, яка є головною віссю та опорою тіла. Хребетний стовп виконує опорну, захисну і рухову функції і представляє собою міцну, гнучку, стовпчасту структуру, яка підтримує голову та тулуб. Він захищає спинний мозок, який розміщений всередині хребта. Хребет складається з 33-34 хребців(див.мал.1). Усі хребці, за винятком І та II шийних, мають однакову будову, а саме: кожен хребець має тіло, спрямоване вперед, від якого відходить дуга. Тіло і дуга обмежовують хребцевий отвір. При накладанні хребців один на другий ці отвори формують хребетний канал, в якому розташовується спинний мозок. Канал сполучається з порожниною черепа через великий потиличний отвір у потиличній кістці. Дуга кожного хребця за допомогою ніжок дуги хребця прикріплюється до тіла, де знаходяться верхні та нижні вирізки. Останні утворюють міжхребцеві отвори, через які проходять спинномозкові нерви. Від дуги кожного хребця відходять парні відростки: угору і униз - верхні та нижні суглобові, в сторони - поперечні та непарні: назад - остисті. У дитини всі хребці вільні. У дорослої людини хребці нижніх відділів зростаються, утворюючи криж і куприк.

Шийний відділ нараховує 7 хребців. Характерною ознакою шийних хребців є наявність отвору в поперечних відростках, а остистий відросток розщеплений (крім VII). Перший шийний хребець називається атлантом, не має тіла і остистого відростка, а лише дві дуги (передню і задню) та бічні маси, на яких є суглобові ямки (верхня і нижня) для зчленування з потиличною кісткою та II шийним хребцем. II шийний хребець (осьовий) вже має тіло, на якому розташований зуб (спрямований угору) для зчленування з передньою дугою атланта. VII шийний хребець (виступний) має довгий, нерозщеплений остистий відросток, який слугує для відрахунку хребців при пункції підпавутинного простору для одержання спинномозкової рідини, субдуральній анестезії [9,с.4].

Мал.1 Хребетний стовб

Грудний відділ хребта нараховує 12 хребців. Характерною ознакою грудних хребців є наявність суглобових ямок на бічних поверхнях тіла та поперечних відростках для зчленування з головкою і горбиком ребра[9,с.5].

Поперековий відділ налічує 5 хребців. Поперекові хребці мають масивне тіло, тому що вони несуть велике навантаження і мають додаткові відростки.

Крижові хребці отримали назву несправжніх, тому що вони зрослися в одну крижову кістку. На ній розрізняють: передню (тазову) і задню (спинну) поверхні, основу (обернену угору), верхівку (обернену униз). На задній поверхні є п'ять гребенів: серединний, парні медіальний та латеральний. Вони утворилися внаслідок зрощення остистих, поперечних та суглобових відростків. На тазовій поверхні верхній край тіла І крижового і нижній край тіла V поперекового хребців утворюють виступ - мис, яким користуються акушери для визначення розмірів таза. Всередині крижової кістки проходить канал, який утворився при зростанні крижових хребців. Бічні частини крижової кістки мають вушкоподібну суглобову поверхню для зчленування з тазовою кісткою [9,с.6].

Куприковий відділ хребта людини відповідає хвосту хребетних тварин. Куприкові хребці теж зростаються в одну кістку-куприк. Іноді народжуються діти з хвостоподібним придатком [4,с.8].

Між хребцями є всі види з'єднання, а саме: синдесмози - наприклад, передня та задня поздовжні зв'язки, а також жовта зв'язка між дугами хребців (синеластоз); синхондрози - це диски між тілами хребців; синостози це крижові хребці, які зрослися в одну крижову кістку; діартрози - це суглоби, які утворені,при зчленуванні верхніх суглобових відростків хребця, що лежать нижче з нижніми суглобовими відростками хребця, що розташовані вище. За будовою ці суглоби комбіновані, за формою плоскі, за функцією багатоосьові, але малорухомі. Тіла двох сусідніх хребців з'єднуються між собою за допомогою міжхребцевих дисків. Перший міжхребцевий диск розташований між тілами осьового й ІІІ шийного хребців, останній - між тілами V поперекового й І крижового хребців. Кожен міжхребцевий диск має форму двоопуклої лінзи, у якій виділяють дві частини: периферичну й центральну. Периферична частина представлена волокнистим хрящем, волокна якого утворюють фіброзне кільце, anulus fibrosus. Центральна частина диска складається з еластичної речовини (залишки спинної струни), що отримали назву драглистого ядра, nucleus pulposus. За допомогою фіброзного кільця тіла сусідніх хребців з'єднуються між собою. Драглисте ядро, яке знаходиться всередині фіброзного кільця і стискується тілами сусідніх хребців, виконує роль амортизатора. Діаметр міжхребетного диска більше, ніж діаметр тіл хребців, що з'єднують, тому міжхребетні диски виступають у вигляді валиків за межі країв тіл сусідніх хребців. Товщина міжхребетних дисків залежить від рівня розташування й від рухливості відповідного відділу хребетного стовпа. У грудному відділі товщина міжхребетного диска 3-4 мм, у поперековому - 10-12 мм, а в шийному відділі дорівнює 5-6 мм. З'єднання тіл хребців за допомогою міжхребетних дисків підкріплюється двома поздовжніми зв'язками: передньої й задньої. Для з'єднання дуг хребців між собою служать жовті зв'язки, ligg. flava, які виконують проміжки між дугами. Вони складаються з еластичної сполучної тканини і тому мають жовтий колір і велику міцність. З'єднання відростків хребців утворюють дугостростчаті, або міжхребетні суглоби, articulationes zigapophysiales intervertebrales [33,34].

Довжина хребта у чоловіків у середньому дорівнює 73--75 см, а у жінок 69--71 см. Хребет поділяють на 5 відділів: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий. Найчастіше є така кількість хребців у різних відділах хребта: шийних -- 7 позначаються літерою C (cervix -- шия), грудних -- 12 (Th -- thorax -- груди), поперекових - 5 (L -- lumbalis -- поперек), крижових -- 5 (S -- sacralis -- крижовий), куприкових -- 4-5 (Cococcygeus -- куприк). Таким чином, всіх хребців 33-34. З них 24 вільні (шийні, грудні, поперекові), а 9-10 -- зрослись у крижову і куприкову кістки. Хребетний стовп здійснює наступні рухи: навколо горизонтальної осі -- згинання (160°) і розгинання (145°); навколо сагітальної осі -- відведення і приведення, тобто нахили вбік (165°); навколо вертикальної осі -- скручування (120°). Найбільш рухомим є шийний і поперековий відділи. Хребетний стовп має S- подібну форму. Хребетний стовп дорослої людини має вигини -- лордози и кіфози. Лордози -- вигини хребта у шийному та поперековому відділах, спрямовані випуклістю вперед, а кіфози -- в грудному та крижовому, спрямовані випуклістю назад. Лордози й кіфози сприяють пружності хребетного стовпа, діючи як амортизатори, що гасять струси тіла під час ходіння, бігу, стрибків та інше [10,11].

Вікові особливості вигинів: у новонародженої дитини уже помітний грудний кіфоз. З початком утримування дитиною голови формується шийний лордоз (3-4 місяці), а поперековий лордоз -- з моменту стояння. Грудний кіфоз починає формуватись, коли дитина починає сидіти. Чітко помітні вигини хребта у 5-6 років. Завершується формування вигинів до 18-20 років.
Від величини вигинів залежить постава людини. У дітей молодшого шкільного віку (зустрічається і в дошкільнят) можуть сформуватись вигини хребта у фронтальній площині, тобто: вліво, або вправо; одночасно і вліво і вправо (двосторонні). Такі вигини називаються сколіозами. Сколіози розвиваються в зв'язку з асиметричним положенням тіла дитини, асиметричним напруженням м'язів і їх втомою [53].

М'язи й фасції спини, m. dorsi, парні, займають всю дорсальну поверхню тулуба, починаючи від області хрестця й прилягаючих частин підвздошних гребенів до основи черепа. Розташовуючись пошарово, ці м'язи мають складніші анатомо-топографічні відносини, обумовлені особливостями їхнього розвитку й функціями.

Розрізнять поверхневі й глибокі м'язи спини. Поверхневі м'язи спини прикріплюються до кістяка плечового пояса й до плечової кістки й розташовуються у два шари (див.дод.Б).

Трапецієподібний м'яз, m. Trapezius-т рикутної форми, широкою підставою звернена до задньої серединної лінії, займає верхню й задню область шиї. Починається короткими сухожильними пучками від зовнішнього потиличного виступу, медіально третині верхньої вийної лінії потиличної кістки, від вийной зв'язки, остистих відростків VІІ шийного хребця й всіх грудних хребців і від остистої зв'язки. Верхні пучки м'яза проходять униз і латерально, закінчуються на задній поверхні зовнішньої третини ключиці. Середні пучки орієнтовані горизонтально, проходять від остистих відростків хребта назовні і прикріплюється до акроміону й лопаткової ості. Нижні пучки м'яза йдуть нагору латерально, переходять у сухожильну пластинку, що прикріплюється до лопаткової ості. Функція: одночасне скорочення всіх частин трапецієподібного м'яза, при фіксованому хребті наближає лопатку до хребта, верхні пучки м'яза піднімають лопатку; верхні й нижні пучки при одночасному скороченні обертають лопатку навколо сагиттальной осі: нижній кут лопатки зміщається вперед й у латеральному напрямку, а латеральний кут догори - і медіально. При скороченні з двох сторін м'яз розгинає шийний відділ хребта й нахиляє голову назад, при однобічному скороченні - незначно повертає обличчя в протилежну сторону [ 55,57].

Найширший м'яз спини, m. latissimus dorsi плоский, трикутної форми, займає нижню половину спини на відповідній стороні. Функція: приводить руку до тулуба й повертає її в усередину (пронація), розгинає плечі; підняту руку опускає; якщо руки фіксовані-підтягує до них тулуб ( при плаванні).

М'яз, що піднімає лопатку, m. Levator ckapulae. починається сухожильними пучками від заданих горбків поперечних відростків верхніх трьох або чотирьох шийних хребців між місцями прикріплення середнього сходового м'яза - попереду й ремінного м'яза шиї - позаду. Направляючись униз, м'яз прикріплюється до медіального краю лопатки, між верхнім її кутом й остю лопатки. У верхній своїй третині м'яз прикритий грудинно-ключично-сосцевідним м'язом, а в нижній третині - трапецієподібним м'язом. Функція: піднімає лопатку, одночасно наближаючи її до хребта, нахиляє у свою сторону шийну частину хребта [77,с.10].

Мала й більша ромбовидна м'яза, m. rhombidei minor et major, часто зростається й утворює один м'яз. Мала ромбовидна м'яза починається від нижої частини вийной зв'язки. Пучки її проходять косо - зверху вниз і латерально й прикріплюється до медіального краю лопатки. Більша ромбовидна м'яза бере початок від остистих відростків ІІ - V грудних хребців, прикріплюючись до медіального краю лопатки на рівні ості лопатки до його нижнього кута. Ромбовидні м'язи, розташовуючись глибше трапецієподібного м'яза, самі покривають позаду верхні зубчастий м'яз і частково м'яз, що випрямляє хребет. Функція: наближає лопатку до хребта, одночасно переміщаючи її догори [77,с.12].

До ребер прикріплюються два тонкі плоскі м'язи - верхня й нижня задні зубчасті. Верхній задній зубчастий м'яз, m. serratus posterior superior, розташований попереду ромбовидних м'язів, починається у вигляді плоскої сухожильної пластинки від нижньої частини вийной зв'язки й остистих відростків VІ - VІІ шийних й І - ІІ грудних хребців. Направляючись косо зверху й униз і латерально, він прикріплюється окремими зубцями до задньої поверхні ІІ - V ребер, назовні від їхніх кутів. Функція: піднімає ребра. Нижній задній зубчастий м'яз, m. serratus posterior inferior, лежить попереду найширшого м'яза спини, починається сухожильною пластинкою від остистих відростків ХІІ - ХІ грудних й І - ІІ поперекових хребців, тісно зрощений з поверхневою пластинкою попереково-грудинної фасції і початком найширшого м'яза спини. Прикріплюються окремими м'язовими зубцями до чотирьох нижніх ребер. Функція: опускає ребра [77,с.14].

Глибокі м'язи спини: утворюють три шари- поверхневий, середній і глибокий. Поверхневий лантуха поданий ремінним м'язом голови, ремінним м'язом шиї й м'язом, що випрямляє хребет; середній лантуха-попереково-остистим м'язом; глибокий лантуха утворює межостисті, міжпоперечні й потиличні м'язи [77,с.17].

Ремінний м'яз голови, m. splenius capitis, розташовується безпосередньо спереду від верхньої частини грудино-ключично-сосцевидної і трапецієподібної м'язів. Починається від нижньої половини вийної зв'язки (нижче рівня ІV шийного хребця), від остистих відростків VІІ шийного й верхніх трьох - чотирьох грудних хребців. Пучки цього м'яза проходять догори й латерально, прикріплюються до сосцевидного відростка скроневої кістки й шорсткуватої площадки. Функція: при двосторонньому скороченні м'яза розгинають шийну частину хребта й голову, при однобічному скороченні - м'яз повертає голову у свою сторону[77,с.18].

Ремінний м'яз шиї, m. splenius cervicis, починається від остистих відростків ІІІ - ІV грудних хребців. Прикріплюється до задніх горбків поперекових відростків двох або трьох верхніх шийних хребців, прикриваючи позаду качан пучків м'яза, що піднімають лопатку. Розташовується поперед трапецієподібного м'яза. Функція: при одночасному скороченні м'яза розгинають шийну частину хребта, при однобічному скороченні м'яз повертає шийну частину хребта у свою сторону [77,с.19].

М'яз, що випрямляє хребет, m. erector spinae. Цей найдужчий м'яз спини простирається на всьому протязі хребта - від хрестця до основи черепа. Залягає попереду від трапецієподібної, ромбовидних, задніх зубчастих м'язів, найширшого м'яза спини. М'яз, що випрямляє хребет поділяється на підвздошно-реберний м'яз, довжелезний м'яз і остистий м'яз. Підвздошно-реберний м'яз у свою чергу поділяється на підвздошно-реберний м'яз попереку, підвздошно-реберний м'яз грудей і підвздошно-реберний м'яз шиї. Функція: утримує тіло у вертикальному положенні, а також діє вибірково, наприклад, при скороченні підвздошной-реберного м'яза попереку відповідні ребра відтягаються донизу й тим самим створюється опора для прояву сили дії діафрагми при її скороченні й т.п. [77,с.20].

Довжелезний м'яз, m. longissimus - найбільш велика з трьох м'язів, що утворює м'яз, який випрямляє хребет. Розташовується медіально підвздошно-ому м'язу. У ній виділяють довжелезні м'яза грудей, m. longissimus thoracis, шиї, m. longissimus cervicis, й голови, m. longissimus capitis. Функція: довжелезний м'яз грудей і шиї розгинають хребет і нахиляють його убік, повертає обличчя у свою сторону [77,с.21].

Остистий м'яз, m. spinalis - сама медіальна м'яз, що випрямляє хребет. Прилягає безпосередньо до остистих відростків грудних і шийних хребців. Функція: розгинає хребет [77,с.22].

Попереково-остистий м'яз, m. transversosponalis. Цей м'яз поданий великою кількістю пошарово розташованих м'язових пучків, які проходять косо нагору з латеральної в медіальну сторону від поперекових до остистих відростків хребтів. М'язові пучки попереково-остистого м'яза мають неоднакову довжину й, перекидаючись через різну кількість хребців, утворять окремі м'язи: напівостисту, багатороздільні й м'язи обертателі.

Напівостистий м'яз, m. semispinalis має вигляд довгих м'язових пучків, починається від поперечних відростків нижчележащих хребців, перекидається через чотири - шість хребців і прикріплюється до остистих відростків. Розділяється на напівостисті м'язи грудей -m. semispinalis thoracis, шиї -m.semispinalis cervicis, і голови-m.semispinalis capitis. Функція: напівостисті м'язи грудей й шиї розгинають грудний і шийний відділи хребетного стовпа; при однобічному скороченні повертають зазначені відділи в протилежну сторону. Напівостистий м'яз голови закидає голову назад, повертаючи (при однобічному скороченні) обличчя в протилежну сторону [77,с.24].

Багатороздільні м'язи, mm. multifidi являють собою м'язово-сухожильні пучки, які починаються від поперекових відростків нижчележащих хребців і прикріплюються до остистих відростків вищележащих. Ці м'язи, перекидаючись через два - чотири хребці, займають борозенки по сторонах від остистих відростків хребців на всьому протязі хребетного стовпа, починаючи від хрестця до іншого шийного хребця. Функція: повертають хребетний стовп навколо його поздовжньої осі, беруть участь в розгинанні й нахилі його убік [53,54].

М'язи- обертателі шиї, груди й попереку, mm. rotators cervicis, thoracis et lumborum складають найглибший лантуха мускулатури спини, що займає борозну між поперечними й остистими відростками. М'язи-обертателі краще виражені в межах грудного відділу хребетного стовпа. Відповідно протяжності пучків м'язи-обертателі підрозділяються на довгі й короткі. Довгі м'язи-обертателі починаються від поперекових відростків і прикріплюються до підстав поперечних відростків вищележащих хребців, перекидаючись через один хребець. Короткі м'язи-обертателі розташовуються між сусідніми хребцями. Функція: повертає хребетний стовп навколо його подвздовжньої осі [53,55].

Міжостисті м'язи шиї, груди й попереку, mm. Interspinales cervicis, thoracis et lumborum з'єднують остисті відростки хребців між собою, починаючи від ІІ шийного й нижче. Смороду краще розвинені в шийному й поперековому відділах хребетного стовпа, що відрізняються найбільшою рухливістю. У грудній частині хребта ці м'язи виражені слабко (можуть бути відсутніми). Функція: беруть участь в розгинанні відповідних відділів хребта.

Міжпоперекові м'язи попереку, груди й шиї, mm intertransversarii cervicis, thoracis et lumborum представлені короткими пучками, що перекидаються між поперечними відростками суміжних хребців. Краще виражені на рівні поперекового й шийного відділів хребетного стовпа. Межпоперечні м'язи попереку підрозділяються на латеральні й медіальні, mm ntertransversarii laterales et mediales lumborum. В області шиї розрізняють передні (перекидаються між передніми горбками поперечних відростків) і задні межпоперечні м'язи шиї, mm intertransversarii anteriores et posteriores cervicis. В останніх виділяють медіальну частину, pars medialis, і латеральну частину pars lateralis [53,54].

Потиличний м'яз, mm. suboccipitales ділиться на великий задній прямий м'яз голови, на малий задній прямий м'яз голови й на верхній косий і нижній косий м'яз голови. Великий задній прямий м'яз голови, m. restus capitis posterior major починається від остистого відростка осьового хребця й прикріплюється до потиличної кістки під нижньою вийною лінією. Функція: закидає голову, нахиляє її в бік, при однобічному скороченні повертає голову у свою сторону. Малий задній прямий м'яз голови, restus capitis posterior minor починається від заднього горбка атланта й прикріплюється до потиличної кістки під нижньою вийною лінією, медіально від великого заднього прямого м'яза голови. Функція: закидає й нахиляє голову убік. Нижній косий м'яз голови, m. obliqus capitis inferior починається від остистого відростка осьового хребця, проходить нагору й латерально; прикріплюється до поперекового відростка атланта. Функція: розгинає, нахиляє убік й обертає голову навколо підвздожньої осі зуба осьового хребця. Верхній косий м'яз голови починається від поперекового відростка атланта, проходить нагору й медіально; прикріплюється до потиличної кістки над нижньою вийною лінією. М'яз лежить глибоко й латерально від місця прикріплення напівостистого м'яза голови [55,57].

Фасції спини: поверхнева фасція, що покриває трапецієподібний і найширший м'яз спини, виражена слабко. Добрі розвинена попереково-грудна фасція, fascia thoracolumbalis, що покриває глибокі м'язи спини.

1.2 Етіологія, патогенез, класифікація та епідеміологія сколіозу

Сколіоз - це бокове викривлення хребта у фронтальній площині. Етіологічно розрізняють сколіози вроджені та набуті. В основі вроджених сколіозів лежать різні деформації хребців: недорозвиток, клиновидна їх форма, додаткові хребці та інші [10].

До набутих сколіозів відносять:

1. Ревматичні, виникаючі зазвичай раптово та обумовлені м'язовою контрактурою на здоровій стороні при наявності явищ міозиту та спондилоартриту;

2. Рахітичні, які дуже рано проявляються різними деформаціями опорно-рухового апарату. М'якість та слабкість м'язів, носіння дитини на руках (переважно на лівій), тривале сидіння, особливо у школі - все це сприяє прояву та прогресуванні сколіозу;

3. Паралітичні, частіше виникають після дитячого паралічу, при однобічному м'язовому ураженні, але можуть спостерігатися також і при інших нервових захворюваннях;

4. Звичні, на підґрунті звичної поганої осанки (часто їх називають «шкільними», так як у цьому віці вони отримують найбільше вираження). Безпосередньою причиною їх можуть бути неправильний устрій парти, розсаджування школярів без врахування їх зросту та номерів парт, носіння портфелів з перших класів, утримання дитини у час прогулянки за одну руку тощо [10,11].

Цим списком звичайно охоплюються не всі види сколіозів, а лише основні. Причини, які можуть призвести до порушення осанки (сколіозу), багаточисленні. Поганий вплив на формування осанки оказують неблагоприємні умови зовнішнього середовища, соціально-гігієнічні фактори. В результаті неправильного положення тіла виникає утворення навику неправильної постави тіла. В одних випадках цей навик неправильної постави тіла формується при відсутності функціональних та структурних змін зі сторони опорно-рухового апарату, а в інших - на фоні патологічних змін у опорно-руховому апараті вродженого або набутого характеру. В основі порушення осанки часто лежить недостатня рухова активність дітей (гіподинамія) або нераціональне збільшення одноманітними фізичними вправами, неправильне фізичне виховання. Крім того, поява неправильної осанки (сколіозу) пов'язана з недостатньою чутливістю рецепторів, що визначає вертикальне положення хребта або послабленням м'язів, утримуючих це положення, з обмеженням рухливості у суглобах, акселерацією сучасних дітей. Причиною сколіозу можуть бути також нераціональна одежа, захворювання внутрішніх органів, зниження зору, слуху, недостатнє освітлення робочого місця, невідповідність росту дитини меблі та ін.[10,11].

Сколіотична хвороба виникає в період росту хребта. Це поліетіологічне захворювання. Первинні порушення відбуваються в міжхребцевих дисках, де в силу обмінних порушень сполучної тканини виникають дистрофічні процеси, що приводять до зсуву диска, тобто эпіфізеолізу. Уражений диск зміщається в опуклу сторону, даючи початок біомеханічним порушенням. Подальший розвиток і прогресування сколіозу відбувається при активній участі нервово-м'язової системи, тому що зсув студенистого ядра змінює умови рівноваги. Паравертебральні м'язи, що здійснюють антигравітаційну функцію, роботу з утримання тіла у вертикальному положенні, діють у різних умовах на стороні опуклості й увігнутості хребта. Різна активність м'язів приводить до зміни конфігурації відростків, до яких вони прикріплюються і до поступової зміни форми зростаючого хребця. Провідну роль у цих змінах грають поперечно-остисті м'язи. При формуванні дуги скривлення у верхній і середній її частині м'язова активність підвищена на стороні опуклості, а в нижній частині - на стороні увігнутості. Як компенсація надмірної напруги паравертебральних м'язів, в організмі хворої дитини відбувається зміни статики й зв'язкового апарата хребта, нахил тіла й розтягання зв'язувань на стороні перенапружених м'язів. Зі скривленням хребта навантаження, що діє на зростаючі хребці, приводить до їхньої клиноподібної деформації, що збільшує сколіоз і до гвинтоподібного скручування - торсії. У процесі компенсації наявного скривлення хребта й відхилення центра ваги тіла від стійкого стану відбувається відхилення голови, зсув таза, а потім під впливом однобічної тяги м'язів формується викривлення хребта над основною дугою й під нею. Існує поділ сколіотичної хвороби по патогенетичній ознаці, виділяючи основний патогенетичний фактор, що формує сколіоз. Залежно від цього сколіози діляться на 3 групи - дискогенні, гравітаційні й міотичні [51,53].

Дискогенні сколіози формуються на ґрунті дисплазії хребта, при яких студеністе ядро міжхребцевого диска первинно зміщюється, внаслідок чого виникають всі наступні ланки сколіотичної хвороби. Результат і прогноз сколіотичної хвороби при дискогенних сколіозах багато в чому визначаються станом м'язів хребта й тулуба. Поки паравертебральні м'язи здатні протидіяти порушенню рівноваги тіла при змінах у межхребцевих дисках і хребцях, прогресування сколіозу не відбувається. Із втратою м'язової компенсації скривлення, коли антигравітаційна функція починає виконуватися зв'язковим апаратом хребта, сколіоз починає прогресувати [54].

Гравітаційні сколіози виникають внаслідок порушення симетрії тіла дитини щодо хребта: при кривошиї, грубих однобічних рубцях, перекосі таза, укороченні м'язів на одній стороні. При таких сколіозах лікувальні заходи, спрямовані на усунення порушень статики, можуть бути досить ефективними. До них належать й засоби лікувальної фізкультури, що забезпечують вирівнювання м'язової тяги, подовження м'язів, усунення наявної однобічної контрактури [33].

Міотичні сколіози виникають при функціональній неспроможності м'язів тулуба, внаслідок ураження нервової системи при церебральних інфекціях, міопатії, поліомієліті й ін. Дисфункції м'язів при цій групі сколіотичної деформації стають пусковим механізмом порушення статики. Отже, для розуміння біомеханіки даної патології, ми знову повертаємось до нашої моделі нормальної анатомії хребетного стовпа. Поява викривлень хребта у фронтальній площині, які при нахилі тулуба зникають, свідчать про сколіотичну поставу. Поява стійких викривлень хребта, які не зникають при нахилі тулуба, свідчать про сколіоз. Прогресування деформації шляхом скручування приведе до поєднання викривлення, як у фронтальній, так і сагітальній площині- формування кіфосколіозу. А збільшення торсії або скручування хребців приведе до деформації вже у горизонтальній площині, в результаті деформується хребетний стовп, грудна клітка, плечовий пояс, таз; відповідно наступає деформація вісі серця з серцево-судинною недостатністю; деформація грудної клітки приведе до формування реберного горба, обмеженню екскурсії легень та в подальшому до легеневої недостатності; деформація та торсія хребців приведе до сплющення міжхребцевих дисків, до розвитку дегенеративно-дистрофічних змін у останніх; зміщення центру ваги приведе до розвитку вторинних деформацій у кінцівках [33].

Класифікація: існує декілька класифікацій сколіозу,заснованих на причині його виникнення, особливостях перебігу сколіозу, ступені вираженості викривлення хребта. В даний час найбільшого поширення набула класифікація сколіозу Кобба (1958), згідно якої сколіоз хребта підрозділяється на 5 груп:

I. Залежно від походження:

Перша група - сколіози м'язової причини, в їх основі лежить патологія розвитку м'язової тканини і зв'язок , що приводить до змін фізичних властивостей даних тканин хребта. До цієї групи так само відносять і рахітичні сколіози, пов'язані з дефіцитом вітаміну Д.

Друга група - паралітичний сколіоз: є тяжким наслідком поширеного ураження спинного мозку при поліомієліті. У даній ситуації сколіоз може виникати, починаючи з самого початку поліомієліту, але найчастіше на першому році відновного періоду , унаслідок порушень м'язового тонусу або випадання функції окремих груп м'язів.

Третя група - сколіози хребта, що виникають унаслідок присутності у пацієнта аномалій розвитку хребців і ребер. До цієї групи відносять природжені сколіози, що виникають унаслідок порушення розвитку кісткової тканини хребта.

Четверта група - сколіози, обумовлені захворюваннями грудної клітки, що приводять до викривлень хребта, наприклад: опіки, гнійні процеси в плевральній порожнині, пластичні операції на грудній клітці і так далі. Дані захворювання в результаті своїх наслідків приводять до утворення рубцевої тканини, перешкоджаючій нормальній роботі і положенню хребта.

П'ята група найчисленніша - сколіози, тобто викривлення хребта унаслідок невияснених причин, походження яких в даний час залишається не зовсім ясним. Виділення сколіозів з неясною причиною в окрему групу пов'язане з тим, що вони характеризуються своєрідними ознаками і течією. Симптоми викривлення хребта виражаються в поступовому його викривленні не тільки в площинах, але і в його скручуванні. Існує думка про те, що сколіози з невиясненою причиною розвиваються у зв'язку з порушенням кісткоутворення в хребті. Доцільним є введення в цю класифікацію групи посттравматичних сколіозів.

Шоста група - сколіози внаслідок перенесених травм хребта, грудної клітини, тазу, кінцівок [33,34].

II. За формою викривлення хребта сколіоз підрозділяється на: С-подібний сколіоз (з однією дугою викривлення хребта), S-подібний сколіоз (з двома дугами викривлення хребта), Z-подібний сколіоз (з трьома дугами викривлення хребта). [58].

III. По локалізації викривлення:

- шийно-грудний сколіоз (вершина викривлення на рівні Th4 - Th5) - цей тип сколіозу супроводжується ранніми деформаціями в області грудної клітки, змінами лицьового скелета;

- грудний сколіоз (вершина викривлення на рівні Th8 - Th9) - викривлення бувають право- і лівобічні, супроводжується деформаціями грудної клітки, розвитком ребрового горба, вираженими функціональними порушеннями зовнішнього дихання і кровообігу;

- грудопоперековий сколіоз (вершина викривлення на рівні Th11 - Th12);

- поперековий сколіоз (вершина викривлення на рівні L1 - L2);

- попереково-крижовий сколіоз (вершина викривлення на рівні L5 - S1)

- сколіоз цього типу прогресує поволі, проте рано виникають болі в області деформації;

- комбінований сколіоз - характеризується двома первинними дугами викривлення -на рівні 8-9 грудних і 1-2 поперекових хребців; це прогресуюче захворювання, яке проявляється не тільки в деформації хребта, але також в порушенні функції зовнішнього дихання і кровообігу; для нього характерний біль в крижово-поперековій області [58].

IV. По зміні статичної функції хребта:

- компенсована (урівноважена) форма сколіозу (осьова вертикальна лінія, опущена від верхівки остистого відростка С7 хребця, проходить через міжсідничну складку);

- некомпенсована (неврівноважена) форма сколіозу (осьова вертикальна лінія, опущена від верхівки остистого відростка С7 хребця, відхиляється убік і не проходить через міжсідничну складку) [58].

V. Рентгенологічна класифікація Дж. Коббу:

хребет сколіоз медичний масаж



Таблиця 1 Ступінь деформації сколіозів (по Дж. Коббу, 1958р.)

сколіоз 1 ступеня	кут викривлення до 10 градусів, на рентгенограмі помітно незначне скручування (торсія)
сколіоз 2 ступеня	кут викривлення від 10 до 25 градусів,без значного скручування, на рентгенограмі помітна деформація тіл хребців у вершині викривлення, клінічно визначається м'язовий валик
сколіоз 3 ступеня	кут викривлення від 25 до 40 градусів, деформації грудної клітки, наявність ребрового горба, у вершині викривлення і прилеглих областях є хребці клиновидної форми
сколіоз 4 ступеня	кут викривлення більше 40 градусів, важкі деформації грудної клітки, кифо-сколіоз грудного відділу, передній і задній реброві горби, деформації тазу, важкі деформації тіл хребців і хребцевих суглобів, звапніння зв'язкового апарату

VI. Клініко-рентгенологічна класифікація сколіозу (по В. Д. Чакліну (1965)):

1-а ступінь сколіозу: слабо виражене викривлення хребта у фронтальній площині, зникаюче в горизонтальному положенні. Асиметрія надпліч і лопаток при шийно-грудному і грудному сколіозі і талії при поперековому сколіозі, асиметрія м'язів на рівні дуги викривлення. Особливість - при зникненні навантаження дуга майже повністю зникає. Пряма рентгенограма лежачи часто не показова. Можливі помилки інтерпретації рентгенівських даних. Кут сколіотичної дуги 175° - 170° (кут сколіозу 5° - 10°).

2-а ступінь сколіозу: викривлення хребта більш виражене і не зникає повністю при його розвантаженні, є невелика компенсаторна дуга і невеликий ребровий горб. Значне відхилення хребта у фронтальній площині, торсія тіл, клиноподібна деформація тіл на вершині дуги, кут первинної дуги викривлення - 21-30°. Ребровий горб, м'язовий валик, дуга при розвантаженні не зникає. Кут сколіотичної дуги 169° - 150° (кут сколіозу 11° - 30°).

3-тя ступінь сколіозу: значне викривлення хребта у фронтальній площині з компенсаторною дугою, вираженою деформацією грудної клітки і великим ребровим горбом. Тулуб відхилений у бік основної сколіотичної дуги. Корекція при розвантаженні хребта незначна. Первинна дуга викривлення 40-60°, тіла хребців клиноподібно деформовані на значному протязі дуги. Кут сколіотичної дуги 149° - 120° (кут сколіозу 31° - 60°).

4-та ступінь сколіозу: різко виражений фіксований кіфосколіоз. Порушення функції серця і легенів. Спотворююча деформація тулуба, деформація тазу, передній і задній реброві горби, виражена деформація тіл хребців, спондильоз, наголошується кіфосколіоз грудного відділу хребта, відхилення тулуба, скутість рухів в хребті, стійка деформація грудної клітки. Рентгенологічно визначається виражена клиноподібна деформація тіл грудних хребців, деформуючий спонділартроз і спондильоз в грудному і поперековому відділах хребта, звапніння зв'язкового апарату. Первинна дуга викривлення 61-90°. Кут сколіотичної дуги <120° (кут сколіозу >60°)[57].

перший ступінь другий ступінь

Мал.2 Дуги викривлення хребта при 1-2 ступені сколіозу

Таблиця 2

Ступені тяжкості сколіозу (кути викривлення хребта в градусах)

По В.Д.Чаклину	По Дж.Коббу
I ступінь 180 - 175	менше 15
II ступінь 175-155	20-40
III ступінь 155-100	40-60
IV ступінь менше 100	більше 60

VII. По зміні ступеню деформації залежно від навантаження на хребет:

-нефіксований (нестабільний) сколіоз;

-фіксований(стабільний)сколіоз [54].

VIII. По клінічній течії: не прогресуючий сколіоз, прогресуючий сколіоз.

IX. За часом виникнення:

- природжені - рідко виявляються до п'ятирічного віку, локалізуються переважно в перехідних відділах: попереково-крижовому, попереково-грудному, шийно-грудному, захоплюють невелику кількість хребців і найчастіше мають невеликий радіус викривлення, малу схильність викликати компенсаторні деформації, помірну тенденцію до торсії; виникають в результаті аномалій розвитку тіл хребців - розщеплювання тіл, клиновидні напівхребці, платіспонділія, мікроспонділія, спондилоліз, спонділолістез; аномалій змішаного типу - синдром Кліппель-Фейля, природжений синостоз, деформація Шпренгеля і ін.; аномалій числа хребців);

- придбані[54,55].

По протяжності: тотальні і часткові [54,55].

XI.Сколіози ділять на:

-прості (що мають одну дугу);

- складні (дві або три дуги).

При цьому виділяють: первинну, вторинну, компенсаторну дуги.

Епідеміологія сколіозу

Формування сколіозу - складний патологічний процес. В основі ґенеза його лежить асиметричне зростання хребців під впливом яких то чинників. При локальній односторонній механічній дії на зони зростання тіл хребців, а також при односторонньому пригнобленні зростання хребетного стовпа в експерименті розвивається, як правило, непрогресуюча або поволі прогресуюча (частіше локальна) форма сколіозу. Ймовірно, для розвитку поширеного прогресуючого сколіозу ідіоматичної, діспластічної, паралітичної або іншої етіології недостатньо наявність одностороннього порушення паросткових елементів одного або декількох хребців. Для цього потрібен якийсь первинний патологічний чинник, який обумовлює порушення апофізарного зростання цілого сегменту хребетного стовпа. Таким чинником, зокрема, можуть бути діпластічні зміни в спинному мозку, хребетному стовпі, диску. І. А. Мовшовіч запропонував розділити всі етіологічні чинники сколіотичної хвороби на три групи:

1. Первинно-патологічні чинники. Ці чинники можуть бути як природженого, так і придбаного характеру. Порушення зростання і розвитку хребетного стовпа може бути зв'язано, наприклад, з природженим клиновидним або напівклиновидним хребцем, з асиметрією зон зростання тіл хребців. При такій аномалії хребетний стовп у міру зростання набуває дугоподібної форми з патологічно деформованим хребцем на вершині дуги. Сколіотична хвороба може бути зв'язана і з іншими природженими аномаліями - наявністю додаткового ребра або з відсутністю ребра на одній стороні; зрощенням п'ятого хребця з крижами (сакралізація) або, навпаки, переходом першого крижового хребця в поперекову область (люмбалізация). Первинно-патологічні чинники придбаного характеру, що приводять до сколіотичної хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильно лікованим компресійним переломом хребетного стовпа. Туберкульозний спондиліт (специфічна туберкульозна поразка хребців), а також остеомієліт (запальна поразка хребців) також можуть привести до деформації ряду хребців і первинних порушень зростання і розвитку хребетного стовпа.

2. Статико-динамічні чинники. Ці етіологічні чинники пов'язані з тривалим асиметричним положенням тіла, що приводить до компенсаторного викривлення хребетного стовпа. Так, бічне викривлення його може бути викликано паралічем м'язів однієї половини тулуба, різницею в довжині нижніх кінцівок природженого характеру або у зв'язку з одностороннім природженим вивихом стегна, односторонньою плоскостопістю, неправильно зрощеним переломом кісток однієї з кінцівок. Все це приводить до косого розташування тазу і сприяє розвитку сколіотичної хвороби.

До цієї ж групи етіологічних чинників відноситься деформація хребетного стовпа унаслідок обширних рубцевих змін на одній стороні тіла в результаті пошкодження м'яких тканин при опіках, важких травмах, іноді після оперативних втручань. Статико-динамічні порушення можуть бути при деяких захворюваннях хребетного стовпа і периферичної нервової системи. У таких випадках сколіоз виникає унаслідок тривалого асиметричного положення тіла, яке хворий приймає, щоб зменшити больові відчуття. Статико-динамічні чинники викликають деформацію хребетного стовпа, як правило, оборотного характеру, що піддається лікуванню після усунення самих статико-динамічних порушень. Проте в поєднанні з чинниками першої групи статико-динамічні розлади сприяють прогресуванню сколіотичної хвороби [67].

3. Загальнопатологічні чинники. Ця група чинників не пов'язана безпосередньо з поразкою хребетного стовпа або патологічним положенням тіла, але сприяє виникненню або прогресуванню сколіотичного процесу в зв'язку в різким зниженням сприятності організму і зменшенням його компенсаторних можливостей. Так, нерідко прогресування сколіозу спостерігається в період статевого дозрівання, коли у хворих сколіозом підлітків виявляються порушення балансу діяльності залоз внутрішньої секреції. Уявлення про різні етіологічні чинники сколіотичної хвороби дозволяє не тільки зрозуміти причини виникнення і прогресування захворювання, але і побудувати лікувальний процес, враховуючи етіологію.

Очевидно, що первинно-патологічні чинники хоч і призводять до виникнення сколіозу, але самі по собі не можуть пояснити у кожному конкретному випадку швидке прогресування процесу [70,71].

При обстеженні дитячого населення з метою виявлення розповсюдженості сколіозу обов'язково треба враховувати два факти, котрі безпосередньо впливають на достовірність отриманих результатів. У дітей раннього віку функціональні сколіози, точніше, патологічні різновиди постави автоматично включаються у статистичні дані, що автоматично збільшує відсоток сколіотичних деформацій. Проте не можна враховувати, що при однократному огляді неможливо уникнути цієї помилки. Разом із цим, невеликі сколіотичні деформації, особливо у поперековій зоні, часто залишаються поза полем зору лікаря, який обстежує дітей і виявляються у дорослих у зв'язку з розвитком остеохондрозу і розвитком больового синдрому. Наявність цієї групи хворих змінює співвідношення у бік зменшення числа справжніх структуральних сколіозів, що відображається не лише на загальній розповсюдженості сколіозів, а й на співвідношенні легких і важких форм сколіотичної хвороби. Виявлення легких форм сколіотичної деформації (справжніх структуральних сколіозів) набуває великого значення при дослідженні спадковості. Так, нерідко у сім'ях легкі форми сколіозу у батьків пов'язуються з тяжкими формами сколіозу у дітей, особливо якщо ці деформації у батьків і дітей за рівнем та характером не співпадають. Даний факт заслуговує на увагу і свідчить про необхідність враховувати навіть незначні сколіотичні деформації як у дітей, батьків, так і у їх предків (із анамнезу). Слід враховувати, що у невеликої групи дітей і батьків сколіоз проявляється лише торсією хребців, яка розповсюджується майже на увесь хребет. Клінічно у них виявляється стійка фіксована паравертебральна асиметрія та асиметрія грудної клітки, що зберігається в положенні нахилу та у положенні лежачи. Для таких випадків характерне не прогресуюче протікання. На рентгенівському знімку майже неможливо виявити границі дуги по нахилу хребців, однак торсія хребців на великій ділянці виявляється чітко і відповідає клінічно виявленій паравертебральній асиметрії та деформації грудної клітки [77].

Таким чином, із аналізу найбільших праць у галузі розповсюдження сколіотичних деформацій серед дитячого населення випливає, що сколіоз серед дитячого населення зустрічається у 2 до 5 і навіть 9 % випадків. Тяжкі деформації складають 0,5-0,6%. Здавалось би, що відсоток не великий, проте в абсолютних цифрах дана група досить велика, якщо враховувати тривалість і важкість лікування цих дітей [53].



1.3 Методи фізичної реабілітації при сколіозі

Лікування сколіотичної хвороби комплексне.

Разом із загально- терапевтичними та гігієнічними засобами, ортопедичними методами лікування застосовують засоби фізичної реабілітації: ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. У разі безрезультатного тривалого консервативного лікування і прогресування захворювання при сколіозах ІІ - ІV ступеня інколи проводять оперативне втручання, суть якого зводиться до корекції деформації з наступною фіксацією хребта. Однак операція не завжди призводить до виліковування, тому в переважній більшості провідним методом лікування сколіозу є консервативний [6,7].