Ефективність лікувально-профілактичних заходів за сечокам’яної хвороби у собак

Вся інформація, одержувана при проведенні даного методу дослідження, важлива для призначення грамотного лікування, спрямованої профілактики й полегшення ваги плину уролітіазу у свійських тварин.

На ряді з явними перевагам, у даного методу є й недоліки:

· неможливість дослідження сечоводів і нирок;

· неможливість проведення уретроцистоскопії при стриктурі сечівника і яскраво вираженому циститі;

· обов'язкова анестезія тварини при проведенні дослідження, крім того, велика ймовірність травматизації уретри й сечового міхура при недостатнім розширенні їхнім розчином [5].

На сучасному етапі розвитку ветеринарної медицини в нашій країні даний метод не одержав широкого поширення через низький рівень технічної оснащеності ветеринарних клінік і високої собівартості.

При розтині тварин найбільш виражені зміни виявляються в сечовому міхурі і нирках. Вони найчастіше збільшені в розмірі, блідо-бурого кольору, набрякші, з численними крововиливами під фіброзною капсулою. Сполучно-тканина оболонка потовщена, щільно зрощена з паренхімою органу. На розрізі границя між корковою і мозковою речовиною добре помітна. У корковому шарі йде яскраво виражена жирова дистрофія, у мозковому шарі на границі з нирковою балією - мікроскопічні абсцеси [3].

Ниркові балії можуть бути розширені, внаслідок обтурації каменем нижчележащих сечовивідних шляхів. Слизова оболонка її потовщена, просвіт наповнений слизуватим вмістом.

При гістологічному дослідженні нирок визначається значне потовщення капсули, переповнення її лімфатичних судин лімфою. Колагенові волокна потовщені, гіалінізовані, іноді можуть бути і некротизовані. Ендотелій клубочків набряклий і десквамазован. Звивісті канальця збільшені, їхній просвіт заповнений гомогенною масою, що складається з білкового випоту, відлущеного епітелію і гіалінових циліндрів [33].

Судини клубочків здавлені скопившимся в капсулі Шумменського - Боумена серозним екссудатом. Навколо судин і канальців йде проліферація кліток ретикулогістіоцитарної системи, що супроводжується розростанням сполучної тканини. Інтерстиціальна тканина набрякла, із крапковими крововиливами [3].

На межі коркового і медулярного шарів в просвіті окремих канальців видне скупчення субстанцій, яке інтенсивно пофарбоване гематоксиліном - це розчинені кристали різних солей.

Сечовий міхур збільшений у розмірі в 2 - 3 рази, грушоподібної форми, багряно-червоного кольору, пронизаний крововиливами і наповнений мутною сечею з домішками слизу і крові. Зміни в стінці сечового міхура різні в залежності від довготривалості самого патологічного процесу. В одних випадках вона різко потовщена, набрякла, слизова оболонка складчаста, судини сильно кровонаполнені, виражена проліферація клітинних елементів.

В інших випадках вона дифузно гіперимійована, має темно-червоне забарвлення, з нерівною поверхнею через ерозії і виразки. На поверхні слизової оболонки спостерігаються геморагічні інфільтрати з наявністю щільно прилягаючого до неї фібрину [3].

Мікроскопія сечового міхура виявляє повну або осередкову десквамацію епітелію, що є результатом травмування слизової оболонки піском або дрібним конкрементом; розширення і гіперемію судин підслизового і м'язового шару; інфільтрацію міжтканинних просторів лейкоцитами і гнійними тільцями; набряклість м'язового шару; дезорганізацію волокнистих структур; атрофію м'язового волокна, внаслідок розростання клітинних елементів.

У медицині в останні кілька років використається метод доклінічної діагностики сечокам'яної хвороби - літос-тест, заснований на ефекті С.Н. Шатохіної - В.Н. Шаболіна, що дає можливість виявляти процес каменеутворення до формування каменю й вчасно попереджати це ускладнення, характерне для багатьох захворювань сечовивідної системи. Для аналізу сечі застосовуються спеціальні тест-кадри, що дозволяють оцінити інтенсивність процесу конкрементоутворювання й хімічний склад утворених уралітів [43].

Сечові камені складаються з кістяка, який утворений білковими або близькими до нього органічними речовинами, і кристалів різних солей, що розташовуються навколо його, з'єднаних мукопротеїдами.

Розміри каменів, форма і консистенція різноманітні. Дрібні сечові конкременти мають вигляд піщин, велика кількість яких утворюють так званий сечовий пісок (уросидимент). Більш великі камені мають округлу, овальну або рідше коралоподібну форму, повторюючи подобу зліпка конфігурацію вмістища, в якому вони утворяться.

Колір каменів також різноманітний. Забарвлення уроліта залежить від барвних речовин сечі і домішок дериватів крові, від кількості і якості органічних речовин (урохром, уроеритин, гематин). Камені солей сечової кислоти жолто-темнокоричневого або жовто-каштанового кольору, щільної консистенції. Оксалати мають темне забарвлення, щільні. Їхня поверхня вкрита гострими шипами, тому вони легко ранять слизову оболонку сечовивідних шляхів, викликаючи кровотечу. Осідаючий на камені кров'яний пігмент забарвлює їх у чорний колір. Фосфати сіро-білого кольору легко кришаться. Їхня поверхня нерівна. Цистинові камені безбарвні, поверхня їх блискуча, консистенція щільна. Білкові камені білі, м'які, шаруваті. Часто зустрічаються камені змішаного складу, що додає їм строкатий вид [13, 58].

В залежності від патогенезу розрізняється і склад каменів. Н.Р. Bastiоn і P. Bruhl в 1973 запропонували підрозділяти сечові конкременти по хімічному складу на чотири групи:

1. Неорганічний камінь, складовими частинами якого є моногідрат оксалату кальцію, гідрофосфат кальцію, карбонат кальцію й ін.

2. Органічні камені, що складаються з кристалів солі сечової кислоти урати, цистини й ін.

3. Трипельфосфатні камені, основною субстанцією яких є фосфорнокисла аміак-магнезія (струвіти).

4. Фібринові, білкові і так звані матричні камені, що формуються з відповідних субстанцій (згустки фібрину, скупчення клітин епітелію й ін.) [54].

В залежності від локалізації в сечових шляхах розрізняють наступні камені:

1. Сосочкові камені, що розташовуються в сосочках і не викликають подразнень.

2. Камені чашок, що спочатку протікають безсимптомно, але при систолі шийки чашечки можуть ущемлятися і викликати кольку.

3. Камені ниркової балії:

а) вентильні камені - діаметром до 0,3 мм, що при заклинюванні в піелоуретеріальному сегменті викликають болю.

б) кораловидні камені, що заповнюють усю порожнину чашечно-лоханочної системи.

4. Конкременти сечоводу, що проникнули сюди з ниркової балії і, проходячи в сечовий міхур, ущемлялися в місцях фізіологічних звужень (піелоуретеральний сегмент, місце перехреста з кровоносними судинами, інструментальна частина біля сечового міхура [64].

Утворення каменів сечоводу можуть обумовити і сторонні тіла, що впровадилися в його, наприклад, шовний матеріал або випадково захопили сечовід шви при гінекологічних операціях [74].

5. Камені сечового міхура найбільше часто зустрічаються при уролітіазі кішок. У кішок камені сечового міхура зустрічаються рідше, ніж у котів. Це пояснюється тим, що сечівник кішок коротше і ширше, що сприяє вільному виходу з міхура каменів і піску.

Конкременти сечового міхура розділяють на первинні і вторинні. До первинного відносять ті, що утворилися безпосередньо в порожнині сечового міхура. Вторинними варто вважати ті, котрі були утворені в нирці і спустилися в міхур [74].

6. Камені уретри також можуть бути первинними і вторинними. Первинними прийнято вважати ті уроліти, що утворяться в самій уретрі при існуванні уретральних свищів або при тривалому перебуванні в її просвіті дрібних сторонніх тел. Вторинні це такі камені або їхні осколки, що були утворені у верхніх відділах сечовивідного тракту і при виході застрягли в уретрі, де і продовжили свій ріст [56].

7. Камені ниркової паренхіми, що розташовуються в основному в мозковому шарі нирок. Оскільки вони не викликають ніяких больвих відчуттів, то знаходять їх випадково.

Фізичні властивості і хімічний склад сечових каменів тварин поки що вивчено недостатньо добре, у той час як теоретичне і практичне значення цього питання є досить актуальним. Власне кажучи, це питання - приватна задача в рішенні основної проблеми - етіології і патогенезу сечокам'яної хвороби [18].

Для визначення складу сечового каменю в тракті існує кілька методів: кристалографічне дослідження, поляризаційна мікроскопія, рентгеноструктурні і спектральні аналізи, а також електронна мікроскопія.

Перевершуючи багато в чому вони, недоступні для щоденного застосування, тому що для цього потрібна не тільки дефіцитна і дорога апаратура, але і кваліфіковані фахівці. Тому більш прийнятна методика хімічного аналізу каменів, запропонована Є.О. Костом в 1968 і Є.К. Шумаровим в 1969.

Сечовий конкремент промивають у дистильованій воді, подрібнюють у порцеляновій ступі. Далі невелика кількість порошку спалюють над вогнем. Якщо порошок залишається незмінимо, це свідчить про присутність у камені неорганічних з'єднань - фосфатів, карбонатів, щавевого вапна. Іншу частину порошку заливають 10% - ний соляною кислотою. Солянокислий розчин може містити щавелекисле і сірчанокисле вапно, фосфати, цистин і ксантин. При додаванні невеликої кількості аміаку в осад випадають фосфати й оксалати. Після центрифугування і додавання в осад крижаної оцтової кислоти фосфати піддаються розчиненню.

Солянокислий розчин поділяють на дві пробірки. У першу додають небагато оксалату амонію - щавелекислий кальцій випадає в осад. В другу додають трохи краплі азотної кислоти і молібденовокислого амонію і підігрівають. В результаті нагрівання розчин здобуває жовтого кольору і випадає невелика кількість осаду, що доводить присутність фосфатної кислоти, і говорить про наявність у камені фосфату кальцію.

1.5 Лікування уролітіазу

Успіх у лікуванні уролітіазу багато в чому залежить від точності диференціального діагнозу й адекватності лікувальних і профілактичних маніпуляцій, що вимагає уваги, певних навичок і оперативності в проведенні лікувальних заходів з боку ветеринарного лікаря.

Уролітіаз є поліетіологічнким обмінним захворюванням усього організму, при лікуванні якого необхідне проведення комплексу лікувальних і профілактичних заходів.

Для кожного пацієнта з діагнозом уролітіаз складається індивідуальна програма терапевтичних заходів, однак, деякі вимоги носять загальний характер. Насамперед, це збільшення водного навантаження на організм, при відсутність протипоказань, і збільшення рухової активності. Сюди ж ставиться застосування рослинних диуретиків, і проведення протизапальної терапії [12].

Деякі тварини, хворі уролітіазом, піддаються як оперативному, так і консервативному лікуванні. Хірургічне втручання рятує тварину тільки від конкременту, але не від СКХ в цілому. Консервативне ж лікування уролітіаза вимагає тривалого часу, і його проводять як до операції, при необхідності її проведення, так і в післяопераційний період і тривалий час після операції [67].

Консервативне лікування сечокам'яної хвороби показано при невеликих конкрементах і піску, які можуть відійти мимовільно; коли камінь не порушує пасажу сечі; наявність хронічної інфекції; після хірургічного видалення уроліту, з метою не допустити рецидиву.

До консервативного методу лікування відносять такі види терапій:

1. Болезаспокійлива й спазмолітична;

2. Протизапальна (антибактеріальна й гормональна);

3. Загальнозміцнююча;

4. Дієтотерапія.

Зняття спазму гладкої мускулатури й пов'язаних з ним болючих відчуттів досягається шляхом призначення тварині блокад, спазмолітичних, болезаспокійливих засобів, теплих ванн і грілок.

Добре розслаблює сфінктер сечового міхура папаверину гідрохлорид 2%. Вводять його підшкірно в дозі 2 мг/ кг маси. Ношпа володіє більш сильно вираженою й тривалою активністю, чим папаверин. [62] Деякі автори, рекомендують полегшувати стан тварини при обструкції уретри введенням баралгіна або спазгана [24, 34].

Соколів В.Д., рекомендує як спазмолітик використати атропіну сульфат, що як блокує М-холінорецептори, але не діючий на Н-холінореактивні структури, подшкірно у вигляді 0,1%-ного розчину в дозі 0,6 мг/кг маси один раз на добу. До атропіну, по впливі на холінорецептори, близький платіфілін, але на відміну від першого він менш активно розслаблює мускулатуру дистальних відділів сечовивідних шляхів.

Оскільки призначення одних спазмолітиків не завжди знімає болючі відчуття, для досягнення кращих результатів Липницький С.С., Литвинов В.Ф., рекомендують одночасне призначення й болезаспокійливі засоби. Найбільше часто вживана комбінація: платифілін 0,2% (або 2% р-р папаверину гідрохлорид) + димедрол 1% р-р + 2% розчин анальгіну. При різко виражених коліках, а також у випадках, коли ін'єкції спазмолітиків виявляються малоефективними, Ярославцева С.А. (1989) рекомендує проведення новокаїнової блокади сіменного канатика. При блокаді сіменного канатика 0,5% р-р новокаїну вводиться безпосередньо в місце переходу сем'явиносного протоку в мошонку.

Симптоматична терапія. Тривала затримка сечі небезпечна гіповолемією і гіперглікемією. Тому необхідно введення рідини й кардіопротекторів.

Введення рідини дозволяє відшкодувати об'ємний дефіцит, знижує азотемію й гіперглікемію, а також відновлює кислотно-лужний баланс. Насамперед необхідно внутрішньовенне або підшкірне введення 0,9%-ного розчину хлориду натрію, декстрози, гемодеза до 20 мл на добу й вітамінів (А, Д, Є, В1, В6, В12).

Фізіологічний розчин - самий оптимальний розчин, що сприяє виведенню із сечею калію, сечовини, іонів водню й усунення об'ємного дефіциту рідини [16].

Одночасно з дезінтоксикаціонною і загальнозміцнювальною проводять антибактеріальну терапію.

Антибактеріальна терапія. Інфекційні захворювання сечовивідної системи, відносяться до асцендируючих інфекції. [68]. Травний тракт, простата й матка є резервуарами уропатогених мікроорганізмів і причиною рецидивирующих інфекцій. Ці інфекційні вогнища необхідно елімінувати за допомогою антибактеріальних препаратів, що добре абсорбуються. Для досягнення максимального ефекту від антибактеріальної терапії необхідний антибіотик широкого спектра дії, здатні проникати в усі відділи сечовивідної системи, що не володіють нефро - і гепатотоксичностю.

Боротьба з інфекцією сечовивідних шляхів є однієї з найважливіших, першочергових завдань у лікуванні сечокам'яної хвороби, тому що в більшості випадків уролітіаз ускладнюється пієлонефритом, що створює всі умови для рецидиву [67].

В ідеалі, антимікробний агент підбирається по чутливості до нього виділеної бактеріальної мікрофлори, отриманої шляхом посіву проб сечі на живильні середовища. Якщо тестувати мікрофлору на чутливість немає можливості, то призначають пеніцилін, активний майже в 100% випадків, або ампіцилін, активний в 80% випадків інфекції сечовивідних шляхів [93]. Антибактеріальну терапію доцільно проводити до повної ліквідації вогнища інфекції, що досягається шляхом тривалого лікування. З метою одержання досить високої концентрації препарату в крові й сечі, їх призначають у спеціально підібраних дозах, з дотриманням кратності й тривалості курсу лікування [67].

Застосування сульфаніламідних препаратів при уролітіазі не бажано, тому що вони можуть бути причиною анурії внаслідок блокади канальців кристалоїдами препаратів [13]. При інфекції сечовивідних шляхів використають тільки добре розчинні сульфаніламіди, наприклад, Бісептол, що не випадає в осад у вигляді кристалів [46]. При хронічній нирковій недостатності даний препарат протипоказаний, також, як і аміногліказиди - неоміцин, стрептоміцин, канаміцин і інші, що володіють вираженою нефро - і гепатотоксичністю. Кумуляція цих препаратів чревата важкими ускладненнями.

Похідні нитрофурана (фурагін, фуразолідон і ін.) ефективні, малотоксичні, але протипоказані при хронічній нирковій недостатності, тому що кумулюються. Впливають на грампозитивну й грамнегативну мікрофлору, особливо при кислій реакції сечі. Курс лікування 10 днів [47].

При гострому плині призначаються антибіотики широкого спектра дії, такі як: ампіцилін натрію по 5-10 мг/ кг; тетрацикліну гідрохлорид по 7 мг/кг2 рази в день; біцилін -3 по 10000 -12000 ЕД/кг 1 раз на два-три днів. [39]; Кламоксил по 1 мл на 10 кг 1 раз на день; Байтрил 5 мг/кг 1 раз у день 3-10 днів [68].

Курс лікування антибіотиками в середньому становить 5-7 днів.

При виборі антибактеріальних засобів необхідно враховувати оптимальність рН сечі для дії цих препаратів: Левоміцетин 2,0-9,0, 5 - НОК 5,0-5,4, Стрептоміцин 4,0-7,0; Эритроміцин 8,0; Ампіцилін 5,0 (при цьому рН відносно кишкової палички й протея активніше в10 разів, чим при рн 8,0) [89].

Не рекомендоване місцеве застосування антибіотиків у вигляді інсталяції в сечовий тракт, тому що його слизова оболонка не має всмоктувальну здатність і, отже, введені антибіотики розчиняться в сечі й виділяться назовні.

Гемопростатичний бар'єр при хронічному простатиті вважається інтактним, отже, вибирається такий антимікробний препарат, що досягне терапевтичної концентрації в секреті простати. Для цього підходять фторхінолони (енрофлоксацин 5 мг/кг 2 рази в день per os), хлорамфеніколь, еритроміцин, ампіцилін і ін. [57].

Коли звичайна терапія - дієта + антимікробний агент виявляється малоефективної, у загальну схему лікування при струвітном типі уролітіаза можна рекомендувати Ацетогідроксамову кислоту (АГК), що є інгібітором уреази. Прийом АГК у дозі 25 мг/кг у день знижує активність уреази й кількість кристалів струвіта в сечі й викликає розсмоктування струвітних уролітов у собак, однак, АГК може викликати оборотну гемолітичну анемію [87].

Для попередження рецидивів оксалатного уролітіаза в людей в останні роки успішно використається цитрат калію. Необхідно відзначити, що в людини, цитрат, споживаний per os, не попадає в сечу. Він всмоктується клітками кишечнику й, метаболізуєтся до бікарбонату, через підвищення концентрації в крові викликає підлужнення сечі. Вивільнення в сечу походить із мітохондрій кліток нирок. Реабсорбція його в проксимальних ниркових канальцях знижена. Цитрат сприяє зниженню секреції кальцію в сечі. За наявні іони Са2+ з аніонами оксалату при підлужнення сечі можуть конкурувати аніони цитрату й фосфату. У результаті знижується насиченість сечі по оксалаті кальцію [58].

Показано, що гідрохлортіазид у собак з оксалатним уролітіазом у дозі 4-8 мг/кг ваги в добу, що вводить в 2 прийоми, знижує виведення кальцію із сечею. Препарат може бути застосований в окремих випадках при обов'язковому спостереженні [86.]

Застосування патентованих препаратів. Особливістю цих лікарських засобів є те, що вони складаються з ряду речовин рослинного походження і роблять спазмолітичну, діуретичну й антисептичну дію, не будучи токсичними для організму тварин. Після їхнього застосування в сечі збільшується кількість глюкуронової кислоти, що підвищує концентрацію в ній захисних колоїдів і, отже, вони можуть перешкоджати каменеутворенню. [62] Найбільш широке поширення у ветеринарній практиці одержали: фітолізин, ніерон, екстракт марени красильної.

Застосування нетрадиційних методів лікування.

1. Антигомотоксичні препарати фірми «Heel».

У гострий період хвороби рекомендований препарат Траумель в ін'єкціях per os. Для контролю за слизовою сечового міхура й уретри застосовують Берберис-гомаккорд і Мукозу композитум ін'єкционно за схемою. При залученні в процес ниркової патології рекомендований препарат Кантарис композитум [52,38].

2. Імпульсне магнітне поле не тільки сприяє розчиненню уролітів, але й робить протизапальне й місцеве анальгезируючу дія. Імпульсна магнітотерапія легко переноситься тваринами не доставляючи їм занепокоєння й зовсім безболезнена [76].

3. СУ ДЖОК терапія. За даними М.А.і А.В. Святковських, усього після 3-4 сеансів впливу на біологічно активні крапки, розташовані на лабетах, досягалося стійке поліпшення стану й рецидиви не відзначалися протягом напівроку [59].

Оперативне втручання при уролітіазі у випадку тривалого обмеження конкременту, що супроводжується ознаками застою сечі; наявність конкременту, нездатного відійти самостійно, і, ускладненого болями, макро- і мікрогематурією; стан важкої інтоксикації; наявність супутньої інфекції, на що вказує підвищення температури тіла до 40° С. Протипоказанням до хірургічного лікування уролітіазу є захворювання сердечно судинної системи, недостатність органів дихання і печінки, порушення мозкового кровообігу.

До хірургічних операцій уролітіаза відносять цистотомію і видалення сечового міхура. З огляду на великий обсяг операцій, їхня тривалість і травматичність, при оперативному втручанні більш доцільно використовувати загальну анестезію.

1) Цистотомія

До початку операції сечовий міхур промивають через уведений катетер антисептичним розчином, потім наповняють ізотонічним розчином натрію хлориду. Зовнішній кінець катетера віджимають затискач Кохера.

Тварину фіксують у положенні на спині. Операційне поле готують у пупочній зоні за загальноприйнятою методикою. Оперативний доступ до сечового міхура у котів проводять по білій лінії черева довжиною 5-6 см., відступивши від пупка каудально на 1-1,5 см. (варто уникати ушкоджень молочних залоз).

Пошарово скальпелем розсікають тканини черевної стінки, крім очеревини. Очеревину захоплюють двома анатомічними пінцетами і, переконавшись, що не перехоплено кишечник, між пінцетами роблять розріз, через який у черевну порожнину вводять два пальці і під їх контролем ножицями подовжують розріз очеревини. В міру розсічення тканин зупиняють кровотечу. Краї очеревини розкривають тупими раневими гачками. Лежачий на дні рани сальник відсувають вперед. Потім у черевну порожнину вводять руку, пальці вводять під сечовий міхур і виводять його назовні, піднімаючи вище рівня рани. Рану, навколо виведеного сечового міхура, обкладають стерильними серветками. На стінку сечового міхура, ближче до верхівки, накладають дві лігатури - держалки, на відстані 2-3 см одна від інший і фіксують сечовий міхур поза раною. З катетера знімають зтискач і спорожняють сечовий міхур. Стінку сечового міхура на держалках одночасно підтягують нагору і трохи в бік, в результаті чого між держалками утворюється поперечна складка. Скальпелем перетинають стінку сечового міхура настільки, щоб можна було ввести палець. Краї розрізу стінки сечового міхура розсовують тупими раневими гачками, у порожнину вводять пальці або корнцанг і витягають конкременти. Якщо виявляють пісок, його вичерпують спеціальною металевою ложкою. У порожнину міхура вводять 5 мл 0,5%-ого розчину новокаїну з антибіотиками [51].

Стінку сечового міхура зашивають наглухо дворядним швом тонким кетгутом: перший шов за Шміденом, не захоплюючи слизові оболонки, тому що нитки, що знаходяться в просвіті міхура, можуть стати місцем відкладення солей і утворення конкременту [37]; другий - серозно-м'язовий по Плахотіну-Садовському. Після накладення шва знімають марлеві серветки, видаляють лігатури - держалки і занурюють сечовий міхур на місце, у черевну порожнину [51]. У предміхуровий простір вводять дренаж і пошарово зашивають передню бічну стінку черева. На черевну стінку накладають двоповерховий шов: перший - безперервний на очеревину і поперечну фасцію, другий - переривчастий вузлуватий на шкіру (А.А. Паршин 1999). Над дренажом залишають один провізорний шов, що зав'язують після його витягу. Дренаж видаляють через 48 годин після операції [37]. Шкірні шви знімають на 8-10 день.

2) Видалення сечового міхура.

Доступ такої же, як і при цистотомії. Після мобілізації сечового міхура, перев'язки його кровоносних судин і перетинання сечоводів проводиться цистоектомія. А із сегмента тонкої кишки створюють новий резервуар, куди пересаджуються відсічені сечоводи. Резервуар можна створити двома способами.

1. Варіант.

На очеревині викроюють петлю здухвинної кишки довжиною 3-5 см. Безперервність тонкої кишки відновлюють анастомозом кінець у кінець. Проксимальний кінець викроєної петлі зашивають наглухо дворядним швом, дистальний вшивають у передньобокову стінку живота. У створений резервуар пересаджують сечоводи.

2. Варіант.

Обидва кінці ізольованої кишкової петлі зашивають наглухо. Кишкову петлю переміщають у малий таз і накладають соуст'є між бічною поверхнею кишки і початком сечівника. У петлю вшивають обидва сечоводи [29,35].

Дієтотерапія. На результативність лікувальних і профілактичних заходів великий вплив роблять спеціальні харчові раціони й режими харчування, складені з обліком даної реакції сечі й характеру солей в осаді.

Лікувальне харчування або дієтотерапія є одним з головних способів контролю конкрементооутворення. З його допомогою можна профілактувати рецидиви, а в деяких випадках домагатися прямого розчинення уроконкрементів, наприклад, при струвітному уролітіазі. За допомогою дієтотерапії можна впливати на рН сечі, її обсяг, концентрацію розчинених у ній речовин, а, отже, на ступінь насиченості сечі.

Основна мета дієтотерапії - відновлення порушеного обміну речовин в організмі, у першу чергу водно-сольового, що дозволяє домогтися вироблення сечі, ненасиченої калькулогеними (здатними до утворення каменів) кристалами [88].

Загальні принципи дієтотерапії при уролітіазі.

1. Обмеження харчових інгредієнтів, що містять конкременоутворюючі речовини.

Кристалізація з розчину тої або іншої конкрементоутворюючої речовини, швидкість росту й розмір уроліта обумовлені ступенем насичення сечі по тій або іншій солі або кислоті. Чим вище ступінь насичення, тим ймовірніше гетерогенна кристалізація, ріст і агрегація вже сформованих кристалів, особливо, якщо є потенційні центри кристалізації. Ненасиченість урини - це необхідна передумова для розчинення уролітів [87].

2. Зміна реакції сечі за рахунок характеру харчування.

На думку Osborne, С.A., Lees, G.E., зниження рН сечі більше ефективний, ніж зниження надходження з кормом речовин, що сприяють формуванню кристалів.

3. Збільшення кількості споживаної рідини.

Збільшення обсягу вироблюваної сечі сприяє зниженню концентрації розчинених у ній речовин, таких як магній, амоній і фосфат. Крім того, підвищення діурезу сприяє якнайшвидшому спорожнюванню сечового міхура, що скорочує можливість росту кристалів.

Основними речовинами інгібіторами кристалізації є поліаніони. На жаль, концентрація поліаніонів у сечі собак не залежить від дієти [87]. Вимоги до лікувальних кормів для собак при СКХ такі ж як і для кішок, але досягає значення, що, рН для собак повинна бути трохи нижче, ніж для кішок. Важлива додаткова вимога до корму для собак при наявності інфекції сечовивідних шляхів - це обмежений вміст білка, що сприяє зниженню рівня сечовини в сечі, що є субстратом уреазоутворюючих бактерій. Комбіноване лікування проводять ще протягом місяця після розчинення уролітів, підтвердженого рентгенографією й УЗІ.

Дієта при уратних каменях.

Так як в основі виникнення уратних каменів лежить порушення пуринового обміну, з раціону частково виключають продукти з великим змістом пуринів, що йдуть на утворення ксантинових основ, з яких потім синтезується сечова кислота. До таких продуктів відносять: внутрішні органи (печінка, нирки, селезінка), м'ясо і курка. У корм рекомендовано додавати в основному молочну (кефір, сир, йогурт і т. п.) і рослинну їжу, що сприяє олужненню сечі. М'ясо краще згодовувати у вареному вигляді, тому що в навар переходить до 50% пуринів.

Дієта при оксалатних каменях

Призначена при оксалатних каменях дієта повинна обмежувати надходження в організм щавлевої кислоти, велика кількість якої утримується в печінці, нирках, чаї й інших продуктах; обмежувати споживання їжі, багатої кальцієм (молоко, сир, творог і ін.). Необхідна присутність у раціоні продуктів з перевагою лужних валентностей, таких як буряк, кольорова капуста, бобові й ін. Рекомендована їжа, багата магнезією (рис, горох, відварне м'ясо і риба, крупи й овочі).

Дієта при фосфатних каменях

Хворим тваринам з фосфатуролітіазом призначають режим, що сприяє окислюванню сечі, переведенню її з лужної реакції в кислу. При можливості необхідно виключити продукти з великим змістом кальцієвих з'єднань (молоко, сир, творог, яйце (жовток), кисляк і ін.). Рекомендовані: відварная яловичина, телятина, яйце (білок), рис, морква, вівсяна крупа (у невеликій кількості), печінка, капуста, риба (вугор, щука).

Зайво тривала дієта при уролітіазі може зробити несприятливий вплив на організм у цілому, тому що довготривале обмеження або збільшення окремих складових, утрудняє повноцінне забезпечення організму всім необхідним. Крім того, що виникає монотонність реакції урини може сприяти утворенню солей іншого складу. При дієтотерапії уролітіаза необхідно враховувати супутні захворювання. При патології серцево-судинної системи не рекомендується водне навантаження. При ожирінні - основному факторі ризику при уролітіазі, необхідно враховувати калорійність і склад раціону. Встановлене позитивний вплив дієти, збагаченої магнієм при уролітіазі з оксалурією і при змішаних уратно-оксалатних каменях.

Вітамін В6 нормалізує обмін щавлевої кислоти й вітаміну А. Вітамін С, що надходить в організм у надлишку, інтенсифікує утворення щавлевої кислоти [78,93].

Сечокам'яна хвороба має багатовікову історію. Одним з основоположників вітчизняної урології вважають С.П. Федорова. Значний внесок у вивчення проблеми сечокам'яної хвороби в нашій країні внесли багато дослідників в області ветеринарії й медицини, наукові праці яких дотепер не втратили своєї теоретичної й практичної значимості - це роботи І.М. Энштейна, В.В. Тарасенко, Г.Р. Бородулина, А.Г. Агаджаняна, Т.А.Сірокваши. Н.М. Лебедєвій, В.Л. Біловодської, В.П. Бережной, О.Л. Тиктинского, А.Ф. Кисилевой, З.С. Вайнберг, Хольцова, Р.М. Фроншейна, А.П. Фрумкина, Г.С. Гребєнщикова, А.Я. Пителя, А.М. Гаспаряна, Н.А. Лопаткіна, М.Н. Жукова, М.М. Джаван-Заде й інших.

Сечокам'яна хвороба - уролітіаз, системне, частіше хронічне захворювання, яке характеризується утворенням уроконкрементів в сечовивідних шляхах, який проявляється дизурією, полакіурією, ішурією, сечовими коліками, періодичними гематурією і кристалурією.

Існує декілька теорій каменеутворень: колоїдна теорія або теорія колоїдного захисту, основоположником якої є Orth (1871, 1875), теорія антагоністичних іонів та теорія органічної матриці, прихильниками якої є H.J. Routel (1956), G. Gasser, R. Braune та інші. З урахуванням різманітності можливих факторів, що викликають уролітіаз, формування різних каменів відбувається по різному, в залежності від різних процесів, які здійснюються в організмі, а особливо в сечовивідній системі.

Основними причинами каменеутворення є: стійке відхилення реакції сечі в той або інший бік, вміст у сечі деякої кількості колоїдів або організованих білкових субстанцій (згустки крові, фібрин, епітелій т. п.), перенасичення сечі солями, проникнення в сечові шляхи бактеріальної інфекції, зниження або відсутність у сечі речовин, які інгібірують утворення кристалів.

На етіологію сечокам'яної хвороби собак впливають екзогенні (кліматичні і геохімічні умови, дієтичний фактор) та ендогенні (гормональний дисбаланс, анатомічні особливості, аномалії сечовивідної системи, порушення функції шлунково-кишкового тракту, інфекція) фактори.

Діагностика сечокам'яної хвороби дрібних домашніх тварин проводиться на основі клінічної картини, зібраного анамнезу і дослідженні сольового осаду сечі. Додаткові відомості про місце локалізації, форму, розміри і кількість конкрементів можуть бути отримані за допомогою рентгенівського й ультразвукового обстеження тварини. У летальних випадках роблять розтин.

Сечові камені складаються з кістяка, який утворений білковими або близькими до нього органічними речовинами, і кристалів різних солей, що розташовуються навколо його, з'єднаних мукопротеїдами.

В залежності від патогенезу розрізняється і склад каменів. В 1973 році Н.Р. Bastiоn і P. Bruhl запропонували підрозділяти сечові конкременти по хімічному складу на чотири групи: неорганічний камінь, органічні камені, трипельфосфатні камені та матричні камені. В залежності від локалізації в сечових шляхах розрізняють наступні камені: сосочкові, камені чашок, камені ниркових балій, конкременти сечоводів, камені сечового міхура, камені уретри та камені ниркової паренхими.

Успіх у лікуванні сечокам'яної хвороби багато в чому залежить від своєчасної діагностики і вжитих заходів, що вимагає уваги й оперативності з боку ветеринарного лікаря. Оскільки уролітіаз є важким поліетіологічним обмінним захворюванням, тому при лікуванні його необхідно проводити складний комплекс лікувальних і профілактичних заходів, а також оперативне втручання.

До хірургічних операцій уролітіаза відносять цистотомію і видалення сечового міхура. З огляду на великий обсяг операцій, їхня тривалість і травматичність, при оперативному втручанні використовують загальну анестезію.

Оскільки видалення конкременту не є ефективним лікуванням, то операційне лікування повинне бути доповнене медикаментозним і дієтичним з урахуванням даних по реакції сечі і характеру солей у її осаді.

Метою профілактики є запобігання появи хвороби, своєчасне виявлення небезпеки утворення конкременту і ліквідація неї.

2. Власні дослідження

2.1 Матеріали і методи дослідження

Клінічні дослідження проводилися в 2010-2012 рр. в умовах амбулаторного прийому на базі приватної ветеринарної клініки «Ветдопомога» м. Суми.

Об'єктом клінічних і лабораторних досліджень були домашні собаки різних вікових і породних груп -138 собак, із них із дослідної групи 38 собак - статі - 14 самців та 24 самок, що мали симптоматику захворювань сечовивідних шляхів. У ході роботи вивчено 2126 історії хвороб собак, з них були відібрані 218 тварин із клінічними ознаками захворювань сечовивідної системи. У це число ввійшли 138 собак з діагнозом уролітіаз. Проведено клінічне обстеження 138 собак, лабораторний аналіз сечі 38 тварин, рентгенографія 10 собак, куди не ввійшли 38 тварин дослідної групи.

Робота проводилася по етапах.

Перший етап дослідження.

Виявлення із загальної маси, що надійшли на амбулаторний прийом собак, за результатами клінічного огляду й збору анамнестических даних, тварин з можливим діагнозом «Уролітіаз».

Другий етап дослідження.

Проведення спеціальних діагностичних заходів для підтвердження діагнозу «Уролітіаз».

Лабораторним дослідженням сечі тварини виявляли кристалоурію й фазу кристалізації, гематурію або відсутність солей, підраховували кількість лейкоцитів, епітеліальних кліток, циліндрів і сперміїв при їхньому знаходженні й ін. При одержанні спірних результатів аналізу сечі для уточнення діагнозу тварині проводили рентгенологічне дослідження.

Третій етап досліджень.

До третього етапу досліджень приступали після встановлення диференціального діагнозу.

У результаті обробки отриманих даних призначалося адекватне медикаментозне лікування й дієтотерапія, стосовно до кожного конкретно взятого випадку, зсилаючись на стать, вік, породу, що супроводжують або раніше переносили захворювання, або хірургічне втручання. Прогресію або регресію сечокам'яної хвороби в процесі лікування відслідковували доступними діагностичними методами - лабораторним дослідженням проб сечі.

Четвертий етап досліджень.

Визначення ефективності застосування дієтичних раціонів різних виготовлювачів при лікуванні й профілактиці сечокам'яної хвороби собак.

Поширеність уролітіазу собак в умовах міста Суми вивчалася методом аналізу ветеринарної документації за період з 2004 по 2006 роки. При цьому враховувалися сезонність, залежність від статі, породи і віку. Отриманий цифровий матеріал піддався біометричній обробці.

При постановці діагнозу на сечокам'яну хворобу ми керувалися результатами клінічного і лабораторного дослідження тварин. З клінічних показників враховували загальний стан, поведінку, температуру тіла, пульс, частоту дихання, стан слизових оболонок, результати пальпації нирок і сечового міхура. До відому приймалися симптоми, замічені власниками. Важливе значення мали відомості про початкові прояви захворювання, його тривалість, характер розладу сечовиділення і сечовипускання. Також розпитом власників уточнювали умови утримання, якість кормів і структуру раціону.

Остаточний діагноз на сечокам'яну хворобу ставили за результатами клініко-морфологічних і біохімічних досліджень сечі, рентгенологічного дослідження.

Об'єктивна оцінка змін у сечі при аналізі багато в чому залежить від техніки одержання і швидкості проведення дослідження.

Одержання і збереження сечі.

Існує три способи отримання сечі із сечового міхура:

1) Сеча, отримана в процесі природного акту сечовипускання.

Дана проба сечі доставляється для дослідження в герметичній тарі власниками хворої тварини. Отримана від 16 хворих тварин - 4 самців та 12 самок.

2) Збір сечі шляхом пальпаторного натискання на черевну стінку - при такому способі в сечу можуть потрапляти домішки, що надходять із прямої кишки й геніталій (лейкоцити, еритроцити, секрет піхви й ін.). Отримано від 10 самок та 2 самців.

3) Катетеризація через уретру - введення гнучкого катетера в сечівник тварини й подальше його просування в сечовий міхур, що сприяє розширенню й очищенню уретри від уроконкрементів або уретральних пробок, що утрудняють відтік сечі.

Катетер можливо підшити на період відновлення прохідності уретри при патології уретрального каналу, який провокує відхід дрібних і середніх уроконкрементів, патології простати або атонії сечового міхура. За допомогою катетера можливо впливати розчинами на стінку сечового міхура для зняття запального процесу й дезінфекції його.

При постановці катетера й проведенні катетеризації варто пам'ятати, що часта й тривала катетеризація викликає травматизацію уретри, сприяє хронізації запального процесу й провокує кристалурію.

При проведення катетеризації тварину фіксують у положенні на спині. Для кращого ковзання катетера по сечовивідних шляхах його кінчик змазують вазеліном. При утрудненнях проведення катетера по уретрі вище місця локалізації конкременту, його просувають вперед шляхом обертання й обережних штовхоподібних рухів.

Проба сечі, отримана катетеризацією без застосування розчинів, при діагностичному дослідженні дає можливість визначити вірну рН сечі й картину стану верхніх відділів сечовивідної системи.

Сеча таким способом отримана від 10 тварин- 2 самок та 8 самців.

4) Цистоцинтез - пункція сечового міхура забезпечує одержання найбільш достовірних результатів цитологічного аналізу сечі.

Сеча, отримана методом цистоцинтезу, характеризує процеси, що відбуваються в нирках, сечоводах і сечовому міхурі й містить мікрофлору тільки верхніх відділів сечовивідних шляхів, тому, найбільш достовірні дані по мікробіоценозі верхніх відділів сечовивідних шляхів при рецидивирующих інфекціях, можуть бути отримані, тільки при бактеріологічному посіві проб сечі, отриманих цистоцинтезом.

Аналіз зібраної сечі проводили відразу ж. Якщо це не представлялося можливим, урину зберігали в закритому посуді в холодильнику при температурі +4° С не більше доби.

Подальше зберігання сечі може привести до одержання помилкових результатів дослідження й, як наслідок, неправильної інтерпритації аналізу сечі. У сечі при тривалому зберіганні, може відбутися розпад циліндрів, лізис кліток епітелію, розмноження бактерій і утворення кристалічних осадів, які при зборі сечі були в розчиненому стані. Отриману порцію урини досліджують для одержання картини патологічного процесу, що відбувається у сечовивідних шляхах даного індивіда. Експрес-діагностика сечі дозволяє провести коректування діагнозу, отриманого при клінічному огляді тварини, на основі інтерпретації аналізу, уже під час першого звертання до лікаря й адекватно призначати лікування.

Таким способом сечу для лабораторних досліджень не отримували.

1) Колір, прозорість і консистенція сечі.

Колір і прозорість урини ми визначали шляхом розгляду її в скляному, прозорому циліндрі. Як фон використали аркуш білого паперу. Консистенцію визначали переливанням сечі з посудини в посудину.

Візуальним оглядом сечі визначали її колір і прозорість. У здорових собак сеча чиста, прозора, без осаду, має світло-жовтий або жовтий колір. Зміна кольору сечі може варіювати залежно від її концентрації й наявності тих або інших пігментів. Криваво-червоний або насичено-червоний колір вказує на присутність у сечі крові (гематурія) або гемоглобіну (гемоглобінурія); коричневий або колір «пива» - на присутність білірубіна (білірубінурія) або уробіліногена [75].

Мутність сечі обумовлює присутністю домішок різних солей, слизу, лейкоцитів, епітелію або мікроорганізмів.

Свіжезібрана сеча собак рідка й водяниста. При патології в сечових шляхах і зменшенні діурезу сеча стає в'язка.

2) Відносна щільність (питома вага)

Відносна щільність урини залежить від концентрації розчинених у ній органічних і кристалічних речовин і коливається залежно від обсягу діурезу й прямо пропорційно інтенсивності фарбування сечі.

У лабораторних дослідженнях відносну щільність сечі вимірюють урометром, що опускають у наповнений сечею мірний циліндр. Показник щільності визначали по нижньому меніску сечі. Точні показання урометра відзначаються при температурі сечі 15 С. Якщо температура сечі відрізняться від зазначеної, то на кожні 3С підвищення або зниження температури до показника урометра додають або віднімають 0,001 величини установленої відносної щільності.

У нормі у собак показник відносної щільності урини коливається в межах від 1,015 до 1,040.

Щільність сечі залежить від багатьох факторів: концентраційної здатності нирок, гормонального фону, режиму харчування й поїння, складу раціону, фізіологічного стану тварини й ін. Зниження питомої ваги сечі відзначається при патології нирок з порушенням концентраційної здатності, нецукровому сечоіспусканні, рясному водопої й т.д. Підвищення щільності урини можливо при цукровому діабеті, патології сечовивідних шляхів, концентратному типі харчування без вільного доступу до води й т.д. [28].

3) pH сечі

Сеча м'ясоїдних має кислу рН, що обумовлено типом харчування. У їх раціоні є присутня велика кількість тваринних білків, при розпаді яких утвориться багато органічних і неорганічних кислот, що формують кислу реакцію сечі м'ясоїдних.

Кількість аміаку в сечі збільшується при захворюваннях печінки, пов'язаних з ослабленням синтезу сечовини.

Реакцію сечі визначають за допомогою спеціальних тест-смужок. Для визначення величини pН сечі використовують індикаторний папір. Смужку синього лакмусового папіру опускають у досліджувану сечу. Папер, що змінив колір, порівнюють з кольоровою шкалою, яка має цифрові позначення величини pН. Нейтральна сеча не змінює колір лакмусового папера.

4) Визначення вмісту білка

а) Якісне визначення проба із сульфосаліциловою кислотою.

Якісне визначення засноване на коагуляції білка (помутнінні проби) у присутності сульфосаліцилової кислоти.

Хід дослідження. У дві пробірки (одна з них контрольна) вносять 3-4 мл досліджуваної сечі. В одну пробірку додають 5 - 6 крапель 20%-ої сульфосаліциловою кислоти. На темному фоні порівнюють прозорість обох пробірок: помутніння в досліджувальній пробірці вказує на наявність у сечі білка. Нижня межа білка, що виявляється - 0,33 г. на літр сечі. Приміщання: якщо реакція сечі лужна, то перед дослідженням її підкисляють 2-3 краплями розчину оцтової кислоти 5,2 моль/літр.

б) Кількісне визначення кільцева проба Геллера.

Хід дослідження. У пробірку вносять 1-2 мл реактиву Ларіонової. Потім обережно по стінках пробірки наливають 1-2 мл профільтрованої сечі. Засікають час.

Поява тонкого білого кільця на границі двох рідин між другою і третьою хвилинами вказує на наявність у досліджуваній сечі білка 0,033 г./л.

При нитковидному кільці, що з'являється раніше 2-х хвилин, сечу розводять дистильованою водою в 2 рази; при широкому і пухкому кільці у 4 рази.

Кількість білка обчислюють шляхом множення 0,33 на ступінь розведення.

Іноді біле кільце з'являється при наявності в аналізованому образі великої кількості уратів. На відміну від білкового кільця, уратне з'являється трохи вище границі двох рідин і розчиняється при легкому нагріванні.

5) Якісне визначення глюкози.

Для визначення відсотка глюкози у сечі використовують індикаторний папір - Глюкотест.

Хід дослідження. Смужку жовтого паперу опускають у досліджувану сечу. Папір, що змінив колір, порівнюють з кольоровою шкалою, яка має цифрові позначення% глюкози. У присутності цукру з'являється світло зелене, зеленувате, зелене або темно зелене забарвлення лакмусового папірця. Жовтий колір указує на її відсутність.

Одержання осаду сечі й досліджуваного препарату.

Для виявлення в сечі речовин, що перебувають у зваженому стані ми піддавали сечу центрифугуванню. Сечу наливали в центрифужну пробірку й поміщали в центрифугу на 3-5 хвилин при швидкості обертання 1000-1500 об./хв. Отриманий центрифугат дозаторною піпеткою поміщали на предметне скло й накривали покривним. Препарат «роздавлена крапля» розглядали під збільшенням в 400 разів при опущеному конденсорі.

Мікроскопією центрифугата сечі виявляли еритроцити, лімфоцити, циліндри, епітеліальні клітки, кристали сечі, бактерії, гриби й ін.

1) Еритроцити в сечі здорових тварин виявляються в одиничному варіанті (до 5 у полі зору) або відсутні. Морфологія їх залежить від pН сечі. В осаді кислої сечі вони мають вигляд шовковичних ягід із зазубреними краями, у лужному середовищі, периферична частина еритроцитів розбухає й темніє. Виявлення в одному полі зору більше 5 еритроцитів указує на гематурію.

2) Лейкоцити крупніше еритроцитів (10-12 мікрон), але значно менше епітеліальних кліток. При кислому середовищі вони легко виявляються за сигментованості ядра й гранул; при лужній - стають набряклими й прозорими. Присутність в одному полі зору 2-3 лейкоцитів уважається фізіологічною нормою.

3) Епітеліальні клітини

У центрифугаті сечі можуть бути присутні епітеліальні клітини ниркової балії й канальців, сечового міхура, уретри, піхви й простати.

а) Епітеліальні клітки уретри, сечового міхура й слизуватої піхви це самі великі епітеліальні клітки зі слабко вираженим нуклеоцитоплазматичним індексом. Ядро являє собою гомогенний хроматин. Цитоплазма блакитнувато-сірого відтінку, іноді з наявністю складок.

б) Клітини ниркової балії невеликого розміру, мають типову форму ракеток.

в) Клітки ниркових канальців також невеликих розмірів, мають сильно виражений нуклеоцитоплазматичний індекс. Їх можна поплутати з великими лімфоцитами.

Загальна кількість епітеліальних кліток у нормі не повинна перевищувати 5-ти в полі зору.

4) Циліндри.

Сечові циліндри являють собою білкові сліпки сечових канальців, викинуті струмом сечі. Вони вкрай різноманітні по розмірах і властивостям поверхні. Циліндри відповідають просвіту канальців і мають різко обкреслені контури й закруглені або підрублені кінці.

5) Кристали урини.

У сечі собак зустрічаються наступні види кристалів: струвіти або трипельфосфати, урати - солі сечової кислоти, вуглекислий кальцій, оксалати або щавлевокислий кальцій, цистин і ін.

Кристали сечі мають наступні оптичні характеристики:

а) Струвіти або трипельфосфати (MgNH₄PO·H₂O) - це безбарвні трьох - або шестикутні призми зі скошеними площинами по краях, схожі на «гробові кришки», іноді, кристали мають вигляд сніжинок або пташиного пера.

б) Урати - солі сечової кислоти мають сферичну форму, пофарбовані в жовтий колір, утворять конгломерати.

в) Вуглекислий кальцій (СаСО₃) має вигляд кристалів різної форми або маленьких кульок з радіальною жовтою посмугованістю, з'єднаних попарно або купками.

г) Оксалати - щавлевокислий кальцій (Са (СаС₂О₄ · 3H₂O)) зустрічається у вигляді прозорих кристалів у формі октаэдрів, які при ближчому розгляді схожі на «поштові конверти». Рідше, мають форму кільця, піскових годинників або гантелей, іноді можуть нагадувати гипурову кислоту. Гипурова кислота має форму призм і голок.

Мікроскопією осаду сечі виявляються кристали, їхня видова приналежність, активність, розміри й кількість, а також епітелій, еритроцити, лейкоцити, циліндри й ін. Експрес-діагностика, як і будь-який інший метод клінічного дослідження, має недолік - утруднення інтерпретації отриманого аналізу:

- відсутність кристалурії при мікроскопічному дослідженні сечі, при вже сформованих у нирках і сечовому міхурі уроконкремента, діагностуємих УЗІ й даючих чітку тінь на ехограмі;

- тестування проби сечі без мікроскопії осаду не дає повну картину патологічного процесу, тому що, при лужний рН у сечі можуть бути не тільки трипельфосфати, але й вуглекислий кальцій і цистинові уроконкременти, а при кислій рН - не тільки щавлевокислий кальцій, але й сульфат кальцію й урати.

- присутність трипельфосфатів у кожному полі зору мікроскопа;

- обумовлене хронічним запальним процесом сечовивідних шляхів або інших патологічних змін слизової, яке провокує олужненою сечою;

- ідентифікація кристалів в межах рН 6,5 - 7,5, обумовлена їхньою нехарактерною формою або деформацією;

- присутність кристалів в одиничному варіанті в полі зору не дає права ставити діагноз «сечокам'яна хвороба», тому що для деяких порід собак їхня наявність є нормою - долматини;

- відсутність гематурії не в якому разі не дає підстави вважати, що уролітіаз у цьому випадку не має місця, тому що вихід уратів і дрібних трипельфосфатів часто не супроводжується гематурією;

- гематурія, так само як і протеїнурія, може з ренального й уретрально-вагінального походження, тобто, не пов'язана з сечокамяною хворобою.

Таким чином, лабораторна діагностика проясняє стан сечовивідної системи, починаючи із нирок і закінчуючи уретрою, а також печінки, жовчевивідних шляхів і підшлункової залози. Тобто, крім, виявлення патології сечовивідної системи відбувається відстеження патологічних процесів в інших органах. Диференціальна діагностика аналізу сечі на підставі інтерпретації сприяє призначенню адекватного лікування й правильному підбору лікувального корму.

2.2 Характеристика ветеринарної клініки «Ветдопомога»

Ветеринарна клініка «Ветдопомога» знаходиться за адресою м. Суми, вулиця Кірова 127. Працює - цілодобово.