Профілактика неінфекційних захворювань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблема здоров'я населення є глобальною світовою проблемою, її вирішення визначає і подальше існування людства як біологічного виду. Головним пріоритетом розвинутих держав, до числа яких прагне Україна, є збереження і зміцнення здоров'я населення, забезпечення активного довголіття. Забезпечення належного рівня здоров'я населення є першочерговим завданням будь-якої країни, її системи охорони здоров'я, про що підкреслено в стратегічних документах міжнародного та національного рівнів. Мета та задачі, які стоять перед сучасною системою охорони здоров'я України, спрямовані на збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення населення загальнодоступною та якісною медичною допомогою відповідно до рівня фінансових можливостей та технологічного розвитку, реальних потреб і згідно з дотриманням принципів рівності, справедливості [2, с. 20].

Стан здоров'я населення України на сьогодні оцінюється як незадовільний, що пов'язано з високим рівнем загальної смертності, 683 летальні випадки на 100 тис. населення (для порівняння: у країнах європейського регіону -- 160). Майже 30% українців, які померли від неінфекційних захворювань не досягли 60-річного віку [1, с. 23].

Проблеми щодо збереження здоров'я населення України зумовлені низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. Актуальність проблеми впровадження концепції профілактичної (санологічної) спрямованості діяльності лікарів та середніх медичних працівників закладів первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) в сучасних умовах зумовлена необхідністю реформи системи охорони здоров'я України на засадах профілактичної парадигми. Саме на принципах профілактичної медицини, валеології та санології мають базуватись більшість програм реформування та розвитку медичної галузі та усіх розділів прикладної медицини [4, с. 48].

Неінфекційні захворювання (діабет, рак, серцево-судинні захворювання, хронічні хвороби органів дихання) зумовлюють понад 2/3 загальної захворюваності та близько 86% смертей в Україні.

Поняття «основні неінфекційні захворювання» відносно нове і відображає зміну картини захворюваності людини в ході розвитку цивілізації і новацій, що відбуваються у сфері життєдіяльності людини. Успіхи медицини в лікуванні масових інфекційних захворювань, навчання населення заходам їх профілактики дозволили знизити смертність. Одночасно з цим зросла захворюваність і смертність людей від неінфекційних захворювань.

Профілактика - це складова частина медицини. Соціально-профілактичний напрям у справі охорони і зміцнення здоров'я народу включає медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення ризику є найважливішим соціально-економічним і медичним завданням держави. Виділяють індивідуальну і суспільну профілактику. Первинна профілактика ? це система заходів виникнення та дії ризику розвитку захворювань (вакцинація, раціональний режим праці й відпочинку, раціональне якісне харчування, достатня фізична активність, оздоровлення навколишнього середовища та ін.) [11, с.83].

Формування здорового способу життя ? це створення системи подолання ризику у формі активної життєдіяльності людей, направленої на збереження і зміцнення здоров'я, формування активної старості та активного довголіття. Пропаганда здорового способу життя є обов'язком кожного медичного працівника. Популяризація здорового способу життя, як стилю поведінки сучасної, людини, що досягає успіху, є першорядною ідеєю розвитку нинішнього суспільства і повинна здійснюватися за допомогою сучасних засобів та технологій.

До основних неінфекційних захворювань в першу чергу відносяться: хвороби системи кровообігу (наприклад, ішемічна хвороба серця, що характеризується порушеннями в роботі серця, і гіпертонія - захворювання зі стійким підвищенням артеріального тиску);злоякісні утворення (рак). За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), головним індикатором стану здоров'я населення є тривалість життя [9, с. 97].



1. Загальні принципи та види профілактики

Здоров'я ? це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад (ВООЗ, 1986). Рівновага людини з навколишнім світом - це насамперед її комфортне самопочуття у ньому. Цей стан передбачає сприятливе поєднання умов життя як природних (температура повітря, атмосферний тиск, вологість та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-виробничі відносини). Внутрішня рівновага організму людини - це збалансованість систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості [20, с. 123].

Духовний аспект здоров'я передбачає розуміння нами цілісності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума й у спілкуванні з оточуючими. Невід'ємною частиною духовного здоров'я людини є її здатність до емпатії (співпереживання до чужого болю та співчуття), сумлінність, доброзичливість, порядність, терпимість до недоліків інших осіб.

Психологічний аспект здоров'я - це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту [1, с. 89].

Фізичний аспект здоров'я передбачає оптимальне, тобто без істотних відхилень, функціонування усіх систем організму людини (серцево-судинної, дихальної, м'язової та ін.). При цьому поняття “фізичне здоров'я” пов'язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною стійкістю, високим рівнем працездатності. Інтелектуальне здоров'я охоплює норму структурно-функціонального базису інтелекту, який виявляється в нормальному рішенні різноманітних завдань вербально-логічної та логічно-алгоритмічної взаємодії з оточуючим середовищем [19, с. 15].

Емоційне здоров'я - це уміння управляти своїми переживаннями, а психічне здоров'я визначається за показниками ставлення до себе, друзів і до потреб життя. Соціальне здоров'я - повага до духовних цінностей своєї сім'ї, свого народу, всього Людства [15, с. 75].

Здоров'я особистості - це самовдосконалення і саморозвиток, самооцінка і свобода, здатність бути особистістю. Чинники, що визначають стан здоров'я:

· спадковість ? 20%;

· рівень медицини ? 10%;

· екологія ? 20%;

· спосіб життя ? 50%.

Фактори, які можуть зміцнити здоров'я:

ь висока фізична активність;

ь чіткий розпорядок дня;

ь раціональне харчування;

ь загартування;

ь часте спілкування з природою;

ь комунікація з друзями;

ь особиста гігієна;

ь внутрішня врівноваженість, спокійний душевний стан, тощо.

Фактори, які сприяють ослабленню здоров'я:

ь надмірне вживання алкоголю;

ь куріння; вживання наркотиків;

ь переїдання;

ь надмірний перегляд телесеріалів;

ь зниження рухової активності;

ь безсистемний розпорядок дня; порушення санітарно-гігієнічних умов, тощо [19, с. 63].

Хвороба ? це порушення життєдіяльності організму під впливом шкідливих чинників зовнішнього чи внутрішнього середовища. При цьому знижується адаптація живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили. “Третій стан” (або передхвороба). Здоров'я і хвороба - це два протилежні стани, притаманні організму людини [18, с. 61].

Однак існує ще й проміжний стан - це передхвороба, або “третій стан”. Більша частина жителів планети знаходиться у “третьому стані”, який можна розглядати як передумову до хвороби. Вся сума факторів негативного впливу фізичної, хімічної, біологічної, психічної та іншої природи, що властиві сучасним умовам життя, призводить не тільки до 10 розвитку захворювань, але й до появи низки загальних симптомів, характерних для “третього стану” (неврастенії, втрати апетиту, дратівливості, головного болю, порушення функції шкіри та ін.). Останніми роками цей стан називають “синдромом хронічної втоми” [16, с.10].

Загальною профілактикою захворювань є поліпшення стану здоров'я населення, а саме тривалості і якості життя. Реалізація цієї мети передбачає: зменшення рівня захворюваності (завдяки заходам первинної профілактики), раннє виявлення хворобливих станів в період їх латентного перебігу (вторинна профілактика), виникнення ефективних заходів попередження, прогресування рецидивів захворювань серед осіб з клінічно встановленим діагнозом (третинна профілактика - диспансерне спостереження), повного виліковування деяких захворювань, які до останнього часу вважались хронічними (пептичні виразки, асоційовані з H. рylori, вірусні гепатити та інше) - четвертинна профілактика [6].

Профілактика ? це цілісна система заходів, які спрямовані на зменшення вірогідності виникнення захворювання або сповільнення його прогресування, а також на зниження кількості днів непрацездатності. Розрізняють профілактику суспільну та індивідуальну, первинну, вторинну, третинну та четвертинну [8, с.7].

Первинна профілактика покликана зберігати здоров'я людей, не допускати дії на людину факторів природного і соціального середовища, здатних спричинити хворобливі зміни. Соціальні, медичні, гігієнічні та виховні заходи з її арсеналу спрямовані, по-перше, на запобігання захворюванням шляхом усунення причин і умов їх виникнення; по-друге, на підвищення стійкості самого організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища [13, с.325].

Третинна профілактика - це заходи, які спрямовані на запобігання розвитку ускладнень та погіршення перебігу захворювання. Здійснюється профілактика ускладнень.

Четвертинна профілактика - це заходи по зменшенню наслідків чи взагалі припиненню непотрібних або надмірних інтервенцій у здоров'я пацієнта, захист пацієнта від нових медичних втручань, запропонування пацієнту етично коректного лікування [14, с. 375].

На сьогодні у медицині конкурують й здійснюються два підходи до курації пацієнтів: персоніфікований (індивідуальний) та популяційний (когортний). Профілактичні та лікувальні заходи можуть проводитися як з кожним пацієнтом, так і з групами пацієнтів чи здорових осіб. Робота з кожним пацієнтом, як правило лягає на плечі сімейного лікаря, дільничного терапевта або педіатра [15].

Індивідуальна профілактика ? це заходи, які проводять медичні працівники з пацієнтами, які мають ризик розвитку будь-яких захворювань. Як правило, вони потребують не тільки фінансових затрат, але й витрат часу. При проведенні індивідуальних профілактичних заходів сімейний лікар повинен не обмежуватися однократними рекомендаціями, а й відстежувати їх виконання. Такі профілактичні заходи будуть ефективними, якщо вони враховують індивідуальні особливості пацієнта та його родини, спосіб життя людини, звички, спадковість [12, с. 15].

Профілактика на індивідуальному рівні включає проведення обстеження пацієнтів (в тому числі й тих, у кого відсутні симптоми захворювання); консультування, яке спрямоване на корекцію способу життя й запобіганню захворювань; своєчасну вакцинацію та хіміопрофілактику тощо. Якщо профілактичні дії скеровані на населення в цілому, то мова йде про популяційну профілактику. Сьогодні найбільш ефективним є те профілактичне втручання, яке поєднує в собі обидва описані підходи. Це дозволяє розробляти профілактичні заходи більш ефективно, залучаючи більшу кількість учасників [23].

Превентивна медицина - це медицина, яка займається в більшій мірі запобіганням хвороб, ніж їх лікуванням або симптоматичною терапією. Цей термін зворотній до терміну “паліативна медицина” й використовується, передусім, у закордонній практиці охорони здоров'я. Основною метою превентивної медицини є зниження рівня страждання пацієнта від основних захворювань, які можливо попередити. Дана мета може бути застосована як на популяційному, 15 так і на індивідуальному рівнях. Таким чином, термін “превентивна медицина” відповідає поняттю “первинної профілактики” [2, с. 15].

Превентивна медична допомога включає в себе 3 основні медичні послуги:

1. Вакцинацію від інфекційних захворювань.

2. Скринінг - раннє виявлення захворювань.

3. Навчання пацієнтів та їх консультування з питань поведінки й способу життя, які впливають на їх здоров'я [3, с.128].

Періодичні медичні огляди є чудовим інструментом для використання науково обґрунтованих методик скринінгу. Скринінг - це важливий компонент комплексу заходів превентивної медицини, які націлені на ідентифікацію не виявленого раніше захворювання або фактору ризику шляхом опитування, фізикального чи лабораторного дослідження, а також за допомогою інших процедур, які можуть бути виконані відносно швидко [5, с. 28].

Мета проведення скринінгу - діагностика хвороби до появи її симптомів, тобто раннє виявлення, лікування та збільшення тривалості життя пацієнта. На відміну від інших медичних напрямків, під час скринінгу тести виконуються на фоні відсутності клінічних проявів хвороб або при наявності нечіткої клінічної картини, або при наявності факторів ризику розитку захворювань. До найбільш поширених скринінгових перевірок відносять вимірювання АТ, мазок на атипові клітини з шийки матки, визначення рівнів холестерину та глюкози крові натще, вимірювання внутрішньоочного тиску, скринінг на ВІЛ-інфекцію та гепатит, мамографію, флюорографічне обстеження леген, тощо. Термін “скринінг” невід'ємно пов'язаний з терміном “диспансеризація” [9, с. 229].

Диспансеризація ? це метод систематичного лікарського спостереження за станом здоров'я означених груп здорового населення або хворих хронічними захворюваннями з метою попередження та раннього виявлення захворювань, своєчасного лікування та профілактики загострень [3, с. 23]

2. Участь системи охорони здоров'я в стратегіях профілактики неінфекційних захворювань

Стратегії щодо збереження та зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань повинні розроблятися під керівництвом Міністерства охорони здоров'я та Міністерства соціального розвитку України і проводитися при ефективному партнерстві системи охорони здоров'я з іншими урядовими та неурядовими організаціями, науково-дослідними установами та професійними науковими товариствами, громадськими організаціями та за участю самого населення [8, с. 5].

Такі стратегії повинні включати:

· забезпечення взаємодії з різними секторами і установами медичного і немедичного профілю, що займаються проблемами зміцнення здоров'я і профілактики захворювань;

· розробку і реалізацію національних і регіональних програм зі збереження і зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань для різних цільових груп населення;

· визначення професійних, технічних і фінансових ресурсів для проведення заходів щодо збереження та зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань;

· безперервну освіту в системі перед - і післядипломної підготовки кадрів, здатних на сучасному рівні проводити заходи щодо збереження і зміцнення здоров'я населення, профілактики та зниження неінфекційних захворювань і їх факторів ризику;

· експертну оцінку сучасних технологій збереження і зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань, включаючи освітні посібники, лікарські засоби та обладнання, забезпечення їх доступності для населення;

· здійснення зв'язків із населенням, ЗМІ, неурядовими громадськими організаціями, міжнародними організаціями;

· розробку стандартів із профілактики неінфекційних захворювань, лікування тютюнової та алкогольної залежності, профілактики надмірного вживання алкоголю і введення їх у перелік обов'язкових медичних послуг;

· наукові дослідження у сфері прикладної епідеміології, включаючи вдосконалення системи моніторингу показників здоров'я населення, стратегій щодо збереження та зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику [7, с. 86].

Нині в системі охорони здоров'я велику увагу слід приділяти розробці і здійсненню заходів щодо контролю факторів ризику розвитку неінфекційних захворювань, зокрема куріння, надмірного споживання алкоголю, артеріального тиску, гіперхолестеринемії, надлишкової маси тіла та ожиріння, цукрового діабету 2-го типу. Крім цього, велику роль відіграє робота щодо відстеження пацієнтів із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань і тих, хто потребує активного лікування [15, с. 76].

Для проведення таких заходів в Україні повинні функціонувати центри здоров'я, діяльність яких спрямована на досягнення таких цілей:

· виявлення факторів розвитку неінфекційних захворювань серед населення;

· формування груп із високим ризиком розвитку неінфекційних захворювань серед населення і при необхідності направлення їх до відповідних фахівців;

· проведення профілактичних заходів щодо зниження рівня неінфекційних захворювань;

· проведення масових акцій, спрямованих на формування здорового способу життя та профілактику неінфекційних захворювань [17, с. 9].

Матеріально-технічне забезпечення центрів здоров'я потребує постійного методичного забезпечення і супроводу. Для виконання цих завдань на регіональному рівні повинен бути створений спеціальний координаційний центр із наданням йому наступних функцій [20, с. 21]:

1) розробка та організаційно-методичне забезпечення з питань впровадження науково обґрунтованих методів і технологій виявлення та профілактики неінфекційних захворювань, їх чинників розвитку серед населення різних категорій (організованого і неорганізованого);

2) рецензування і наукова експертиза освітніх матеріалів із профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів розвитку;

3) участь у розробці нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність центрів здоров'я і взаємодіючих із ними структур первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) з профілактики неінфекційних захворювань та їх факторів ризику, включаючи розробку індикаторів і критеріїв оцінки їх діяльності [15, с. 77];

4) розробка методичних матеріалів (настанов, рекомендацій, посібників, стандартів, довідників) для здійснення профілактичної допомоги населенню;

5) участь у розробці освітніх стандартів і підготовці фахівців із проблем профілактики неінфекційних захворювань і факторів їх розвитку на до- і післядипломному рівнях;

6) участь у розробці та оцінці цільових федеральних і регіональних профілактичних програм;

7) розробка або експертна оцінка освітніх матеріалів для підвищення інформованості населення в питаннях зміцнення і збереження здоров'я, про способи профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів розвитку;

8) спільно з навчальними закладами та профільними НДІ участь у підготовці і сертифікації наукових і практичних кадрів, підвищення кваліфікації наукових працівників і фахівців лікувально-профілактичних установ, медичних центрів із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку (цикли тематичного удосконалення, навчання на робочому місці, дистанційні і виїзні форми навчання);

9) організація і проведення вибіркових досліджень і соціологічних опитувань населення для оцінки ефективності діяльності центрів здоров'я і пов'язаних із ними структур із профілактики неінфекційних захворювань та факторів їх розвитку;

10) формування єдиної бази даних за звітністю та результатами діяльності центрів здоров'я для оперативного прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення профілактичної допомоги населенню [20, с. 23].

Діяльність первинної ланки охорони здоров'я на сьогодні сконцентрована більшою мірою на лікувально-діагностичних функціях. Водночас служби первинної ланки охорони здоров'я, працюючи на індивідуальному чи груповому/сімейному рівнях, повинні ввести в постійну практичну діяльність заходи щодо збереження та зміцнення здоров'я, профілактики неінфекційних захворювань і їх факторів ризику.

Сучасні методи лікування найбільш поширених патологій, особливо на ранніх стадіях, дають хороший ефект і помітно подовжують життя пацієнтів. Проте у більшості цих пацієнтів рівні факторів ризику залишаються високими, що призводить до прогресування захворювань, появи ускладнень і передчасної смерті. Тому в завдання лікарів первинної ланки охорони здоров'я повинна входити корекція факторів ризику до появи симптомів захворювання (з метою його профілактики) і особливо інтенсивна їх корекція після появи клінічних ознак хвороби (з метою запобігання її прогресуванню) [27].

Визначення груп високого ризику розвитку захворювань, рання діагностика, своєчасне лікування та спостереження за ефективністю лікування артеріальної гіпертензії, гіперхолестеринемії, цукрового діабету можуть знизити смертність від хвороб системи кровообігу. Тому необхідно вдосконалення методів профілактики неінфекційних захворювань. Поєднання популяційної стратегії профілактики названих захворювань зі стратегіями профілактики високого ризику і вторинної профілактики, безумовно, приведе до поліпшення здоров'я населення [4, с. 49].

3. Попередження та первинна профілактика цукрового діабету

Сучасні дані про етіологію і патогенез цукрового діабету, епідеміологічні дослідження, які дозволяють одержати дані про поширеність не лише діабету, але і його судинних проявів, про фактори ризику і природну еволюцію, стають науковою основою профілактичних заходів.

Виділяють первинну і вторинну профілактику цукрового діабету, під первинною профілактикою розуміють ряд медичних і соціальних заходів, спрямованих на попередження виникнення захворювання способом активного цілеспрямованого впливу на патогенетичні механізми, що лежать в основі хвороби, і на чинники, сприяючі й розвитку [5, с. 123].

Вторинна профілактика - це попередження виникнення ускладнень цукрового діабету, збереження стану стійкої компенсації захворювання. У зв'язку з гетерогенністю цукрового діабету необхідні диференційовані підходи до первинної профілактики.

До первинної профілактики відноситься виявлення схильності у родичів хворих на цукровий діабет способом визначення антигенів системи, а також визначення антитіл до глутаматдекарбоксилази.

Інсулінонезалежний цукровий діабет (ІНЦД). При цієї формі хворі обходяться без екзогенного інсуліну. Обмінні порушення мінімальні. Для компенсації достатньо дієтотерапії і пероральних препаратів. Спадкується за аутосомно-домінантним типом. Доведено, що кількість в - клітин у хворих зменшена. Фактори ризику інсулінорезистентністі - ожиріння, гіпокінезія [14, с. 232].

У родичів з однаковими із хворими на ІЗЦД гаплотипами HLA необхідно здійснювати систематичний контроль вуглеводного обміну, визначати вміст ІРІ і С - пептиду в крові. Одночасно призначають фізіологічну дієту з обмеженням легкозасвоюваних вуглеводів дозовані фізичні навантаження Можливе визначення і інших маркерів, титру антитіл до поверхневих антигенів острівців, субпопуляцій лімфоцитів, однак ці показники є менш специфічними. В окремих випадках можна визначити, як маркери, показники НвА1с і С-пептиду. Зокрема, зниження концентрації С-пепиду може свідчити про порушення секреторної функції бета клітин [5, с. 123].

Для профілактики інсулінонезалежного цукрового діабету (ІЗЦД), при найперших проявах захворювання можна використовувати ранні втручання в процеси імуногенезу. На сьогодні доступні деякі методи для корекції імунопатогенезу ІЗЦД: застосування глюкокортикоїдів, циклоспорину А, інтерферону, азатіоприну. Однак, їхнє використання в клінічній практиці ще потребує подальшого вивчення.

Доведено участь у патогенезі інсулінонезалежний цукровий діабет також різних хімічних сполук (нітрозамінів, родентицидів тощо), що зумовлює здійснення контролю за вмістом цих речовин в харчових продуктах.

Особливої уваги щодо профілактики цукрового діабету заслуговує питання раціонального планування сім'ї. Точна діагностика спадкового дефекту патології острівцевого апарату підшлункової залози на рівні ДНК відсутня, тому меди-ко-генетичний прогноз на основі аналізу клінічних спостережень може служити важливим критерієм для такого планування. Найбільший ризик появи потомства з цукровим діабетом виникає у сім'ї, де двоє батьків хворіє на ІЗЦД. За даними різних авторів, захворюваність дітей на діабет у таких батьків складає від 30 до 100%. Тому від планування народження дітей у сім'ях такого типу слід утримуватися [13, с.263].

Частіше виникає ситуація, коли хворі на ІЗЦД одружуються із здоровими людьми. У таких випадках необхідним с детальний аналіз генетичних характеристик здорового партнера. При відсутності даних, що вказують на наявність гетерозиготного носійства у шлюбного партнера, немає підстав для обмеження народження дітей.

Високий ступінь ймовірності гетерозиготного носійства гена діабету в одного з партнерів при наявності ІЗЦД у Другого становлять велику небезпеку для потомства. Досить значним є відсоток виникнення цукрового діабету і у тих сім'ях, де обидва партнери мають ген гетерозиготного носійства ІЗЦД. Тому шлюби із сімей з ІЗЦД та особами з обтяженою спадковістю щодо цукрового діабету не рекомендуються [17, с. 3].

Таким чином, питання профілактики ІЗЦД потребують подальшого вивчення. Значна частота сімейних форм ІНЗЦД має важливе значення для його первинної профілактики. Фактори зовнішнього середовища нерідко реалізують генетичну схильність до діабету II типу. На жаль, надійних генетичних маркерів ІНЗЦД до цього часу немає [5, с. 53].

Основна роль у здійсненні заходів щодо первинної профілактики ІНЗЦД належить дільничним терапевтам. Саме вони повинні активно спостерігати за станом здоров'я людей, які мешкають на їхніх дільницях. На початку кожного року дільничні терапевти формують список загрозливого щодо цукрового діабету контингенту населення і протягом року забезпечують його обстеженням способом визначення цукру в крові.

Слід пропагувати здоровий спосіб життя, що передбачає раціональне збалансоване харчування, нормалізацію маси тіла, боротьбу з гіподинамією. Саме ожиріння є одним з найважливіших факторів ризику щодо ІНЗЦД [5, с. 56].

Тому особливу увагу слід звертати на сім'ї, у яких є особи з надмірною масою тіла та ожирінням. Необмежене вживання вуглеводів, що значно перевищує енерговитрати, є несприятливим чинником для функції підшлункової залози. Потрібно враховувати той факт, що з кожним наступним десятиліттям (після 40 років) основний обмін речовин в організмі зменшується на 7,5%, що вимагає адекватного зниження калорійності їжі.

Необхідно зважати на всі стани, пов'язані з гіперпродукцією контрінсулінових гормонів; нормалізація рівнів таких гормонів є важливим чинником профілактики ІНЗЦД. Сприяє розвитку порушень вуглеводного обміну тривала терапія глюкокортикоїдами з приводу різних захворювань. З профілактичної точки зору нагадаємо ряд препаратів, які можуть викликати такі порушення: гіпотензивні середники (адельфан, клофелін, гемітон, брінальдікс), психоактивні речовини (галопсридол, аміназин, амітріптілін тощо), анальгетики, антипіретики, протизапальні засоби (індометацин, парацетамол, аспірин у великих дозах), оральні контрацептиви тощо. Ці препарати з великою обережністю слід призначати особам з факторами ризику цукрового діабету, при цьому необхідно контролювати рівень глікемії і рекомендувати обмежене вживання рафінованих вуглеводів [14, с. 375].

З метою виявлення ранніх стадій цукрового діабету потрібно здійснювати масові обстеження населення. На сьогодні, поки ще не впроваджені у практику охорони здоров'я експрес-аналізатори глюкози, слід зосередити увагу на обстеженні організованих колективів і осіб з факторами ризику.

Виявлення порушення толерантності до глюкози не є межею діагностичних можливостей. Ефективність первинної профілактики значно зросте, якщо здійснювати діагностику осіб з предіабетом. Методологічну основу нового напряму первинній профілактиці цукрового діабету заклали дослідженню рівнів гормональної регуляції гліколізу та глюконеогенезу, а також піруватдегідрогеназної системі мітохондрій у нормі та патології (Я.І. Томашевський, О.Я.Томашевська, 1992). Показано наявність патології цієї регуляції у людей з факторам ризику щодо діабету, що поставило на порядку денному проблему преморбідних порушень вуглеводного обміну. Тому можна рекомендувати проведення піруватемічного, піруватуричного та піруватгідрогеназного тестів, які виявляють порушення вуглеводного обміну до розвитку інтолерантності до глюкози [17, с. 9].

Такі дослідження здійснюються щорічно у лікарських амбулаторіях, поліклініках при дільничних лікарнях, кабінетами профілактики районних і міських поліклінік. Особи з факторами ризику спостерігаються в лікувально-профілактичних закладах будь-якого рівня дільничними терапевтами. Активний виклик на профілактичні обстеження загрозливого контингенту забезпечує медичний персонал територіальних лікарських дільниць. Дані про наявність факторів ризику, схильності до захворювання на цукровий діабет заносяться у медичну карту амбулаторного хворого (форма 25/у до графи "Листок анамнестичних даних” [9, с. 128].

Слід зазначити, що здійснення заходів характеру, збалансоване харчування, здоровий спосіб життя дозволяють попередити розвиток захворювання, добитися повного регресу і ремісії ранніх порушень вуглеводного обміну.

Профілактичні заходи в осіб з порушеною толерантністю до глюкози повинні включати такі основні моменти: нормалізацію маси тіла, підвищення фізичної активності, обмежене вживання рафінованих вуглеводів і насичених жирів, немедикаметозне лікування артеріальної гіпертонії [13, с. 55].

Запобігти прогресуванню цукрового діабету, розвитку ангіопатій при добре організованій активній диспансеризації вперше виявлених хворих. Істотне значення у плані вторинної профілактики повинні мати школи хворих на цукровий діабет і правильно поставлений самоконтроль за перебігом цукрового діабету.

4. Психічні розлади при цукровому діабеті та їх корекція

В основі розвитку психічних розладів при цукровому діабеті лежить цілий ряд факторів соматогенного та психогенного характеру. До соматогенних факторів відносяться гіпоглікемічні реакції, ураження внутрішніх органів, численні метаболічні розлади, які знижують енергетичне забезпечення органів і тканин, розвиток діабетичної енцефалопатії, діабетичної церебральної ангіопатії та ураження серцево-судинної системи, пов'язане з раннім розвитком атеросклерозу [13, с. 325].

Серед психогенних факторів перш за все слід виділити необхідність постійного дотримання дієти і медикаментозного лікування, імовірність розвитку важких інвалідизуючих ускладнень, зниження рівня соціальної адаптації і якості життя, безпліддя, імпотенція у чоловіків та вторинна аноргазмія у жінок [15, с. 76].

Психічні розлади при цукровому діабеті в залежності від контингенту обстежених хворих зустрічаються в 1,3-100% випадків [1]. Розповсюдженість даних розладів серед осіб похилого віку досягає практично 100%.

Метою даного дослідження було вивчення структури психічних розладів при цукровому діабеті та ефективність препаратів інстенон та актовегін у комплексному лікуванні даних розладів.

Обстежено 18 жінок у віці від 46 до 78 років (середній вік -- 64,2 роки), що страждають на цукровий діабет II типу. У всіх хворих спостерігалися психічні розлади різного ступеню вираженості. Для терапії неврозоподібних розладів і деменції у хворих на цукровий діабет ми застосовували комбінацію препаратів інстенон та актовегін (Nycomed, Норвегія, Австрія, Данія). Інстенон призначався по 1 таблетці форте (етаміван -- 100 мг, гексобендін -- 60 мг, етофілін -- 60 мг) тричі на добу, Актовегін -- по 1 драже (200 мг) тричі на добу після прийому їжі. Середня тривалість комбінованого курсу лікування складала 4-5 тижнів [19, с. 60].

Основними методами дослідження були клініко-психопатологічні, клініко-анамнестичні, експериментально-психологічні, лабораторні та інструментальні. Для оцінки терапевтичних ефектів використовувалися: шкала депресії Гамільтона, шкала GBS, шкала кількісної оцінки ступеню вираженості порушень психічних функцій І. Ф. Рощиної і Г. А. Жарикова та шкала загального клінічного враження [6].

У всіх обстежених хворих були виявлені ознаки астенічного синдрому, який проявлявся підвищеною фізичною та психічною втомлюваністю, виснажуваністю, зниженням працездатності, загальною слабістю, в'ялістю, розладами сну.

Астенія супроводжувалася також вегетативними порушеннями: тахікардією, гіпергідрозом, коливаннями артеріального тиску, відчуттям спраги, голоду. При коливаннях рівня глюкози в крові та декомпенсації діабету у хворих зростали емоційна лабільність, плаксивість, дисфорії, підвищена подразливість і збудливість. При цьому відмічалися афективні розлади, що виникали пароксизмально, у вигляді відчуття страху, тривоги, побоювання за своє майбутнє, на фоні зниженого настрою, з явищами слабкодухості. Астенія у 7 хворих супроводжувалася різким зниженням настрою. У цих хворих діагностувалися астено-депресивні розлади легкого і помірного ступеню вираженості. Характерною особливістю даних розладів була відсутність добових коливань настрою, рухової та асоціативної загальмованості, ідей самозвинувачення і самоприниження, а також суїцидальних тенденцій [5, с. 54].

Сполучення депресії і цукрового діабету часто призводило до зростання ступеню важкості обох захворювань: збільшенню частоти загострень депресії і кількості ускладнень цукрового діабету. При депресивних розладах у хворих на діабет похилого віку поглиблювалися інтелектуально-мнестичні порушення. У 9 пацієнтів була виявлена наявна надмірна фіксація на своєму хворобливому стані, перебільшена стурбованість своїм здоров'ям. Серед даної групи у 4 хворих відмічалися сенестопатії у вигляді відчуття поколювання, викручування, жару, свербіння, оніміння у різних ділянках тіла. Ці хворобливі відчуття носили летючий характер і не залежали від рівня цукру в крові. Виявлення на фоні астенії у 3 хворих настирливих думок та страхів дозволило діагностувати у них обсесивно-фобічні розлади [2, с. 23].

Пацієнти страждали настирливими страхами гіпоглікемічних реакцій, страхом виникнення ускладнень діабету -- ампутації ніг, сліпоти, кардіофобією. У 2 пацієнток спостерігалися також пароксизмальні розлади, які нагадували гіпоглікемічні реакції, але виникали на фоні нормоглікемії, після психотравмуючих ситуацій, без зв'язку з прийомом їжі та гіпоглікемічних препаратів і носили демонстративний характер. 5 хворих виявляли ознаки деменції, при цьому відмічалося порушення фіксаційної пам'яті, звуження кола інтересів, обмеженість суджень, конкретизація мислення, зниження інтелектуальної продуктивності [17, с. 3].

Особливістю клінічних станів, що спостерігалися у хворих на цукровий діабет, було те, що у більшості випадків вони не поступали вчасно на лікування до психіатричного стаціонару, і навіть не отримували психіатричного лікування амбулаторно. В той же час наявні психічні розлади поступово порушували соціальне функціонування хворих, вони поступово переставали справлятися з робочими та домашніми навантаженнями, були вимушені переходити на більш легку роботу, а з часом втрачали працездатність.

Серед ряду препаратів, що застосовуються для лікування хворих з даною патологією, одними з найбільш оптимальних, спрямованих на усунення патогенетичних механізмів, є препарати фірми Nycomed (Норвегія, Австрія, Данія) інстенон та актовегін [2, с.29]. Інстенон селективно покращує мозковий кровообіг, оптимізує його регуляцію, стимулює всі види церебрального нейрометаболізму, активізує відновлювальні процеси у центральній нервовій системі. Інстенон має вазоактивну, нейрометаболічну та нейростимулюючу дію і проявляє активуючі, антиастенічні та легкі антидепресивні властивості. Актовегін містить низькомолекулярні пептиди і похідні амінокислот, підвищує ефективність енергетичних процесів на рівні клітини, покращує транспорт глюкози і кисню в клітину, сприяє прискоренню метаболізму АТФ. Актовегін має інсуліноподібний механізм дії, викликає пряму активацію носія глюкози, що підвищує рівень церебральної глюкози і знижує її рівень в крові. Тому доцільність застосування комбінації даних препаратів при лікуванні психічних розладів внаслідок цукрового діабету є патогенетично обґрунтованою [17, с. 77].

Слід відмітити, що попереднє застосування антидепресантів часто поглиблювало порушення вуглеводного обміну у пацієнтів з цукровим діабетом. Так, інгібітори МАО викликали гіпоглікемію, а трициклічні антидепресанти -- збільшували рівень глюкози в крові, знижували секрецію інсуліну і зростання резистентності до інсуліну.

Тому для корекції депресивних розладів ми застосовували антидепресанти з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, які позитивно впливають на процеси утилізації глюкози. Всі хворі отримували за показами також соматотропну (гіпоглікемічні засоби) та психотропну терапію (антидепресанти, транквілізатори).

Позитивна динаміка клінічної симптоматики в процесі лікування препаратами інстенон і актовегін відзначена у всіх хворих. Значне покращення психічного стану спостерігалося у 13 хворих. При цьому відбувалася повна редукція астенічного та астенодепресивного синдрому, нормалізація лабораторних та гемодинамічних показників, редукція вегетативних розладів [28].

У хворих покращувалися пам'ять, увага, знижувалася виснажуваність, емоційна лабільність, покращувався настрій, значно зменшувалась кількість дисфорій, тривога. У 5 хворих відмічалося помірне покращення психічного стану [5, с.123].

У пацієнтів цієї групи зберігалися психічні розлади невеликої інтенсивності -- емоційна лабільність, субдепресивні розлади, вегетативна дисфункція.

Експериментально-психологічні дослідження засвідчили покращення когнітивних функцій: поліпшення психомоторного темпу, здатності до концентрації уваги, зменшення втомлюваності при виконанні розумової роботи. У пацієнтів зменшилися виснажуваність, важкість переключення, покращилися показники шкали по безпосередньому запам'ятовуванні п'яти слів [22].

Позитивна клінічна динаміка також корелювала з позитивною електроенцефалографічною динамікою, що свідчить про вплив терапії на дифузні та вогнищеві розлади церебральних функцій.

профілактика неінфекційне захворювання



Висновок

Сьогодні очевидно, що зниження високої смертності та збільшення очікуваної тривалості життя в Україні можливі насамперед за рахунок профілактики і контролю основних неінфекційних захворювань. Ця проблема, поза сумнівом, є міжсекторальною, однак медичні працівники відіграють велику роль в її вирішенні. Вони повинні бути ініціаторами, «каталізаторами», «аналізаторами» всіх дій, які сприяють профілактиці неінфекційних захворювань, інформувати владні структури і населення про динаміку цих процесів. Можна не сумніватися, що популяційна стратегія, мета якої оздоровлення способу життя всього населення, має надзвичайно важливе значення в профілактиці неінфекційних захворювань [21].

Однак треба чітко уявляти, що ефект від цієї стратегії з'явиться тоді, коли населення, сприйнявши її, відреагує зміною способу життя, а для цього, як показує досвід, знадобиться тривалий період часу. Водночас служби охорони здоров'я, використовуючи стратегію високого ризику і запобігання прогресуванню ранніх стадій захворювання, можуть зіграти істотну роль у порівняно швидкому зниженні в значної частини населення рівня факторів ризику, які можна відкоригувати (куріння, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, зловживання алкоголем, цукровий діабет, ожиріння та ін.), і таким чином знизити захворюваність і смертність від цих захворювань [28].

Сьогодні в арсеналі лікарів є сучасні лікарські засоби, здатні швидко коригувати основні фактори ризику неінфекційних захворювань. При цьому не слід протиставляти вищеназвані стратегії (популяційну, високого ризику та вторинної профілактики), навпаки, вони доповнюють одна одну, і найкращий ефект досягається там, де використовуються всі три стратегії. Це підтверджує закордонний і вітчизняний досвід [6]. Серед перспективних напрямків поліпшення здоров'я населення, поряд із розвитком і вдосконаленням спеціалізованої медичної допомоги, особливе місце слід відвести формуванню здорового способу життя та профілактиці соціально значущих неінфекційних захворювань, насамперед хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень та цукрового діабету 2-го типу [14, с. 276].

Нині настав час для створення центрів здоров'я, основними завданнями яких є робота з формування здорового способу життя та профілактика неінфекційних захворювань серед населення.

Можна сподіватися, що успішна робота центрів здоров'я дасть змогу знизити рівень захворюваності, інвалідності та смертності населення України і, відтак, витрати на лікування, у тому числі на високотехнологічну медичну допомогу. Поряд із роботою центрів для зниження тягаря неінфекційних захворювань і їх негативного внеску в наявну демографічну ситуацію необхідно створення і проведення широкомасштабних національних (регіональних) програм, які повинні складатися з правильних (адекватних) дій, охоплювати правильне (достатнє) число населення, здійснюватися протягом правильного періоду часу і з правильною інтенсивністю. Для гарантії ефективності таких програм необхідні державна політика (підтримка), міжсекторальна співпраця і достатні людські (професійні) і матеріальні ресурси [25].

Позитивна клінічна динаміка також корелювала з позитивною електроенцефалографічною динамікою, що свідчить про вплив терапії на дифузні та вогнищеві розлади церебральних функцій. Комбінація препаратів виявляла психостимулюючу, антиастенічну, нейропротективну, вазоактивну і вегетостабілізуючу дію. Застосування запропонованого терапевтичного комплексу дозволило також впливати на власне діабетичні порушення (ангіопатію, невропатію, нефропатію, ретинопатію), покращити периферичне кровопостачання; а завдяки інсуліноподібній дії актовегіну -- зменшити дози гіпоглікемічних засобів [15, с. 76].

Запропонована методика спрямована на різні ланки патогенезу гіпоксії і ішемії, на компенсацію метаболічних порушень та на редукцію астенічних, астенодепресивних і когнітивних розладів при цукровому діабеті. Виражена ефективність, хороша переносимість та безпечність дозволяють рекомендувати терапевтичний комплекс інстенон + актовегін для застосування в стаціонарній і амбулаторній психіатричній практиці для комплексної і адекватної терапії хворих з психічними розладами внаслідок цукрового діабету [22].



Список використаної літератури

1. Голяченко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. I-III рівнів акредитації / О. М. Голяченко. - К.: Медицина, 2011. - 208 с.

2. Дисліпідемії: діагностика, профілактика, лікування / Методичні рекомендації Асоціації кардіологів України. - К., 2011. - 50 с.

3. Дячук Д.Д. Диспансеризація населення ? як один із важелів впливу на збільшення тривалості життя / Д.Д. Дячук, М.М. Чумаченко, І.Ю. Лисенко // Україна. Здоров'я нації. - 2011. - № 3. - С. 55-58. - Бібліогр.: 5 назв. - укp. 5

4. Жиляева Е. П., Нечаев В. С., Ефремов Д. В. Роль врача общей практики в пропаганде здорового образа жизни // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. 2010. - №1. - С. 47-49.

5. Лисенко Г.І., Ткаченко В.І. Диспансеризція як шлях первинної і вторинної профілактики цукрового діабету 2-го типу на етапі первинної медичної допомоги / Навчально-методичний посібник. - К., 2013. - 144 с.

6. Методичні рекомендації з приводу консультування пацієнтів щодо основних засад здорового харчування. Згідно з наказом МОЗ України № 16 від 14.01.2013 р. (http://www.mif-ua.com/archive/article/36905)

7. Москаленко В.Ф., Гіріна О.М. “Організаційні основи сімейної медицини”. - Київ: Медицина, 2007. ? Том 1. 344 с.

8. Оганов Р.Г., Масленникова Г.Я. Эпидемию сердечно-сосудистых заболеваний можно остановить усилением профилактики // Профилактическая медицина. - 2009. - Т. 12 - № 6. - С. 3-7.

9. Охорона здоров'я України [Електронний ресурс]: науково-практичний журнал / голов. ред. В. Ф. Москаленко. ? К.: Книга плюс, 2008.

10. Пирогова Е. А. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека / Е. А. Пирогова, Л. Я. Иващенко, Н. П. Страпко - К.: Здоров'я, 1986. - 152 с.

11. Подворотова М.М., Дыдыкина И.С., Насонов Е.Л. FRAX - инструмент индивидуального прогноза переломов. Возможность его использования при ревматоидном артрите // Научно-практическая ревматология. - 2012. - № 53(4). - 187 с.

12. Принципи організації оптимальної моделі системи охорони здоров'я // Внутренняя медицина. - 2007. - № 6(6). С.9-16.

13. Скрининг и профилактика актуальных заболеваний: руководство для врачей / 222 А.А. Стрельников, А.Г. Обрезан, Е.В. Шайдаков. - СПб.: СпецЛит, 2012. - 535 с.

14. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Практикум: навч. посіб. для студ. вищих навч. мед. закл. I-IV рівнів акредитації за спец. “сестринська справа” освітньо-кваліфікац. рівень “молодший спеціаліст”, “лікувальна справа”, “бакалавр”/ Ю. В. Вороненко [та ін.]; ред. Ю.В. Вороненко, В.В. Рудень. ? Л.: Новий Світ ? 2000, 2007. ? 375 с.

15. Степаненко Л. В. Психічні розлади при цукровому діабеті та їх корекція із застосуванням інстенону та актовегіну // Медицинские исследования. -- 2001.--Т.1,вып.1.-- 77 с. http://www.psychiatry.ua/medical/paper033.htm

16. Стратегия профилактики и контроля неинфекционных заболеваний и травматизма в Российской Федерации (проект), Москва, 2008 г. // Профилактика заболеваний и укрепление здоровья. - 2008. - № 4. - С. 9-19.

17. Тронько Н.Д, Ефимов А.О., Болгарская С.В. Алгоритм обследования и лечения пациентов с сахарным диабетом в кабинетах диагностики диабетической полинейропатии (диабетической стопы). - Методический рекомендации. - К., 2009. - 12 с.

18. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації / Хронічне обструктивне захворювання легені // К., 2013. - 100,- 83 с. https://vpbm.com.ua/vpbm-2014-04-1/7185

19. Чепелевська Л.А., Баторшина Г.І., Любінець О.В., Ніжинська О.О. Прогнозні оцінки смертності населення України // Україна. Здоров'я нації. - 2007. - № 1. - 163 с.

20. Шутова И. А., Ползик Е.В. Проблемы медицинской профилактики болезней системы кровообращения // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. - 2007. - № 9 - С. 21-24.

21. https://stud.com.ua/27522/meditsina/sotsialno_znachimi_neinfektsiyni_zahvoryuvannya_ponyattya_vidi_harakteristika_zahvoryuvanist_naselennya_sme

22. http://www.5port.ru/psychotherapy - література з психотерапії доступна для скачування

23. Наукова бібліотека Дніпропетровського національного університету ім.О.Гончара м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

24. Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека М.Дніпропетровськ, вул. Ю.Савченка, 10 (www.libr.dp.ua)

25. Дніпропетровська центральна міська бібліотека М.Дніпропетровськ, вул. Леніна, 23 (www.library.dp.ua)

26. Державна науково- педадогічна бібліотека України імені В. В. Сухомлинського

27. Електронна бібліотека Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (www.nbuv.gov.ua);

28. www.psylib.kiev.ua - он-лайн бібліотека

Размещено на Allbest.ru