Діяльність Пирогова під час Кримської війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Пирогов Микола Іванович - хірург, анатом і педагог

Розділ 2. Діяльність Пирогова під час Кримської війни

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження: Пирогов Микола Іванович - лікар, природознавець, педагог, суспільний діяч; один із родоначальників сучасної хірургії . Його постать завжди залишатиметься цікавою для низки істориків, медиків, інших науковців. Аби осягнути велич цієї людини потрібно звернути увагу до деяких сторінок його життя. Передусім заслуговує на повагу факт свідомого вибору фаху лікаря. В особі Миколи Івановича Пирогова поєдналося два таланти - лікаря і педагога. Захоплений наукою, М.І. Пирогов знаходився у постійному конфлікті з некомпетентністю, протекціонізмом та хабарництвом в освіті. У співвідношеннях наукового та освітнього учений був надзвичайно оригінальним. Важливим і повчальним є особистий приклад ученого щодо ставлення до своїх професійних обов'язків, пацієнтів, підлеглих. Віддаючи данину пам'яті славетного лікаря, варто через призму величі його постаті поглянути яким був вплив вченого у ході Кримської війни 1853 - 1856 рр.

Об'єктом дослідження є наукова та медична діяльність одного із найкращих медиків свого часу, засновника багатьох нових методів у лікувальній справі - М.І. Пирогова

Предмет дослідження: історичні відомості та факти пов'язані із життям М.І. Пирогова, його внеском у військово-польову хірургію в часи Кримської війни.

Ступінь дослідження проблеми: Пирогов М.І. це така багатогранна особистість життя і діяльність якого зацікавило чимало вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних. Це пов'язано з тим, що сфера його діяльності була дуже великою - від анатомії та хірургії до військово-польової медицини, від педагогіки до суспільно-корисної діяльності.

До наукової спадщини радяньких часів, які, безпосередньо, торкнулись біографії Пирогова М.І., його участі у Кримській війні, можна віднести низку авторів. Про роки проживання та діяльності знаменитого лікаря у м. Вінниця знаходимо інформацію у працях «Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька облась» під редакцією Олійника А.Ф. [4], у дослідженні колективу авторів під керівництвом К.І. Кульчицького «Пирогов в усадьбе Вишня» [8] та ще одній подібній роботі Собчук Г. С та Кланци П. А. «25 лет музея-усадьбы Н. И. Пирогова в Вишне» [17]. Кримський період біографії Пирогова можна простежити у двохтомній монографії історика Тарле Є. В. «Кримская война» [19], [20].

Про внесок Пирогова у педагогіку писали сучасні дослідники Бондар Л. [3], Кланца О. [6], Сухомлинська О.В. [23], Юкальчук М. І. [25]. Питання життя медика в Україні маємо змогу прослідкувати у статтях Олійник В. [14] та Шевченко Л. [24].

І, нарешті, про новаторство Пирогова М.І. у медицині описали історики Ротай Н. [16], Міхнович М.В. [12], Потапенко К.[15], Мікульонок І.О. [10].

Джерельна база яскраво представлена творами, які залишив по собі у спадщину сам М.І. Пирогов. Це «Спогади про Кримську війну», відома праця «Початки загальної військово-польової хірургії » [2], «Севастопольські листи та спогади». Окремо відзначимо переписку Пирогова з його дружиною у часи Кримської війни. У даній роботі перелічені вище джерела представлені у восьмитомній збірці «Зібрання творів» [1].

Мета курсової роботи: вивчення життєвого шляху Миколи Івановича, його новаторських поглядів у медичній науці, а ,зокрема, винахідницької діяльності.

Завдання наукової роботи:

- проаналізувати біографічні дані Миколи Пирогова;

- окреслити специфіку та характер хірургічної, анатомічної та педагогічної діяльності вченого;

- розкрити зміст, спрямованість та особливосі участі М.І. Пирогова у Кримсьуій війні 1853 - 1856 рр ;

- дослідити новаторство медика контексті воєнно-польової медицини.

Структура курсової роботи: курсова робота своєю структурою відповідає поставленій меті та завданням і складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 33 сторінки, основний текст складається із 24 сторінок.

Розділ 1. Пирогов Микола Іванович - хірург, анатом і педагог

пирогов медицина польовий воєнний

Видатний учений і педагог, професор, член-кореспондент Російської академії наук, основоположник воєнно-польової хірургії, анатом-хірург Микола Іванович Пирогов (див. Додаток А) посідає одне з найпочесніших місць у світовій науці. Він народився 13(25) листопада 1810 р. у місті Москві в багатодітній (14 дітей) сім'ї. До 11 років майбутній учений навчався вдома. У 12 років хлопчика віддали до приватного пансіону В. С. Кряжева, але через матеріальні труднощі батько змушений був забрати чотирнадцятирічного сина з пансіону. Тільки завдяки другові сім'ї лікарю, професорові Є. О. Мухіну, Миколу зараховують до Московського університету.

Не маючи й 18 років, у 1828 р. він закінчив медичний факультет, і його разом із 20 іншими студентами, які мали найкращі знання з різних спеціальностей і походили з «природних росіян», направили на два роки в Дерптський (нині Тартуський) університет для підготовки до професури. Через революційні події (1830) у Франції та інших державах юнакові довелося затриматися там на п'ять років (до 1833) [10, с. 22].

У 1832 р. М. І. Пирогов витримав іспит на звання доктора медицини й захистив дисертацію латиною. Її переклали німецькою мовою та опублікували в одному з хірургічних журналів. У 1833 р. ученого відрядили до Німеччини, де в Берлінському й Геттінгенському університетах він поглиблював свої знання і набував необхідних навичок. Через два роки, повернувшись на Батьківщину, сподівався очолювати кафедру в Московському університеті. Проте, як з'ясувалося, на цю посаду рекомендували іншого, тому М. І. Пирогов вирішив залишитись у Дерптському університеті. Тамтешній професор І. Ф. Мойєр надав йому можливість широкої хірургічної практики у своїй клініці [15, с. 75].

Дерптський університет на той час, згідно зі статутом, був німецьким, - росіяни мали змогу займати посади лише на кафедрі російської мови та словесності. Але завдяки рекомендації професора І. Ф. Мойєра М. І. Пирогова було обрано екстраординарним (1836), а потім ординарним професором (1837) на кафедру хірургії медичного факультету. З 1836 р. він почав читати лекції з хірургічної анатомії німецькою мовою, а через рік нею ж опублікував «Анналы (летописи) хирургического отделения» - зібрання клінічних лекцій. До 1841 р. Микола Іванович керував кафедрою в Дерптському університеті, а з 1841 по 1856 рр. він - професор госпітальної хірургічної клініки, патологічної і хірургічної анатомії Петербурзької медико-хірургічної академії, яка перебувала у військовому відомстві. За цей час видав низку наукових праць, що збагатили скарбницю світової медицини.

Одночасно Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені. Крім того, Пирогов розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок [15, c. 76].

В пошуках дієвого методу навчання Микола Іванович вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогов це називав «льодяною анатомією» [там само]. Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах» [там само], який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.

У 1842 р. М. І. Пирогов одружився з Катериною Дмитрівною Березіною, яка в 1846 р., після народження другої дитини, померла. У січні 1847 р. його обирають членом-кореспондентом Академії наук біологічного відділення, а 20 квітня того ж року він отримав звання академіка Медико-хірургічної академії. У 1850 р. одружився з баронесою О. А. Бістром. Після смерті першої дружини Микола Іванович звернувся до Євангелія, якого раніше не читав, і замислився над релігійно-філософськими темами, моральним обов'язком батьків щодо майбутнього своїх дітей [16].

Сьогодні важко повірти в те, що колись пацієнтів оперували без наркозу, знеболюючих препаратів і відчували страшний біль під час операцій. Лікарі різали в буквальному сенсі «по живому», намагаючись не звертати уваги на крики хворих. Серед медиків навіть існувало негласне правило: людині, яка надто болісно сприймала страждання хворих, смикалася на волання та зойки, якій не вдавалося спокійно й безпомилково оперувати в таких умовах, краще не йти в хірургію.

Звісно, лікарі намагалися щось придумати, аби полегшити собі роботу. Нерідко вони використовували в ролі наркозу спирт чи горілку. Спожитий алкоголь і справді допомагав пацієнту «випасти» зі свідомості, знепритомніти й пропустити таким чином найболючіші моменти розрізання. Утім лікарі розуміли, що алкогольна «анестезія» доволі ризикована й не завжди ефективна. Було дуже важко розрахувати належну дозу.

Зацікавившись дією парів ефіру на живий організм, Пирогов проводив досліди на собаках. Потім багато разів випробовував наркоз на собі. Від цього лікар схуд, погано почувався, проте зрештою вирішив: для конкретного хворого, для однієї-двох операцій ефір є безпечним. І надалі він ніколи не допускав, щоб оперували без заспокійливого ефіру. Щоправда, Пирогов був не першим і не єдиним хірургом, хто застосовував такий вид наркозу в лікарнях. Але він уперше в історії медицини почав оперувати поранених із застосуванням ефіру в польових умовах. Це сталося під час війни на Кавказі. Маску для ефірного наркозу, сконструйовану Пироговим, використовують у медицині досі [там само].

Невдовзі Пирогов почув, що для наркозу можна застосовувати хлороформ. Побачивши ефективність, за п'ять років він зробив 2,5 тисячі таких операцій [16].

Пирогов був проти війни, але значна частина його життя пройшла в польових шпиталях, поруч із центром військових дій. «Війна - це травматична епідемія, - писав учений. - Як при великих епідеміях завжди недостатньо лікарів, так і під час великих воєн завжди їх бракує» [1]. 1847 р. хірург виїхав на Кавказ, де російська армія воювала проти місцевих горян. Там хірург, оперуючи поранених, виконував титанічну роботу, але результат його не втішав. Багатьом доводилося робити ампутацію кінцівок, чимало пацієнтів помирали від гнійних ускладнень. Сотні солдатів та офіцерів після переломів ставали каліками, тому що тоді лікарі не знали, як можна нормально фіксувати уламки кістки. Від рухів уламки зміщувалися, рана довго не загоювалася, а коли кістки нарешті зросталися, кінцівки потворно скривлювалися. І взагалі, за канонами тодішньої військової медицини, нагноєння в рані, ураження кістки, складний перелом - це все неминуче означало ампутацію. Ця думка не йшла лікареві з голови. Він хотів боротися до останнього, щоб зберегти при переломі руку чи ногу. Пирогов пробував стягувати кістки крохмальними пов'язками. Щоб перевірити, як діє метод, лікар після багатогодинних операцій супроводжував обози, які виводили поранених iз місця битви. Накрохмалені бинти були непоганою альтернативою, але мали багато недоліків. Проблема здавалася нерозв'язною, аж поки Пирогов не потрапив у майстерню знайомого скульптора. Там лікар побачив гіпсові форми, які скульптори використовують на проміжному етапі. Так гіпс потрапив у лікарні й користується популярністю до нашого часу [17, c. 88].

Зрозумівши, що повсякденний одяг лікаря може стати джерелом небезпечних мікробів, Микола Пирогов висунув вимогу, щоб російські хірурги проводили операції в білих халатах, виварених в окропі. Почувши таку новину, колеги запроторили хірурга до божевільні. Проте його випустили через три дні, не виявивши порушень у психіці. Микола Пирогов запропонував низку операцій, що увійшли до золотого фонду хірургії під назвою «операції Пирогова». Запропоновану ним операцію «кістково-пластичного подовження кісток гомілки у разі ампутації стопи» широко використовують і в наші дні [12, c. 64].

Пирогов Микола Іванович був багатогранною особистістю, окрім медицини йому належать численні дослідження з педагогіки. Учений не залишив після себе спеціальної фундаментальної праці з даного напрямку, лише статті, промови, циркуляри і звіти. Однак і в цій спадщині є багато значущих, оригінальних думок і положень, викладених людиною, розум якої був дисциплінований науковим мисленням. Засуджуючи рутинні погляди, Пирогов прагнув у вирішенні питань виховання й навчання керуватися психологією дитячого віку. У низці педагогічних статей він висунув вимогу реформи школи, а також опублікував проект реформи, який виявився демократичнішим, ніж проекти уряду. У ньому він поставив нову мету навчання й виховання, нові завдання школи, заклав основи нової педагогічної системи [3, c. 58].

Ще в 1850 р. учений написав свою першу педагогічну статтю «Вопросы жизни», але не опублікував її, знаючи, що цензура не пропустить. І тільки в 1856 р. цю статтю було надруковано в журналі «Морской сборник» [7, c. 196]. У 1856 р. Указом Олександра ІІ М. І. Пирогова було призначено попечителем Одеського учбового округу. Разом з родиною він переїхав з Петербурга до Одеси й розпочав організацію навчальної справи. У перших же своїх розпорядженнях Микола Іванович наголошував на застарілості програм і навчальних посібників, їх недостатній кількості, потребі підготовлених учительських кадрів. 20 січня 1857 р. він звернувся до міністра народної освіти А. С. Норова з «Докладной запиской о ходе просвещения в Новороссийском крае и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений» [там само], в якій було викладено основні причини незадовільної організації освіти в окрузі. Упродовж дворічного керування округом (1856-1858) попечитель прагнув піднести значення педагогічних рад гімназій, відстоював гуманне ставлення до дітей. Він поставив питання про перетворення Рішельєвського ліцею на університет (1865). Учений вважав, що реформу університету слід проводити силами самого навчального закладу, з узгодженням вимог сучасної науки й держави, дослухаючись до громадської думки [23, c. 518].

Микола Іванович виступав проти обов'язкових університетських занять взагалі й, зокрема, проти примусових лекцій богослов'я. Він наполягав на необхідності широкого реформування університету, який насправді не є вільною, незалежною одиницею, а залишається допоміжним знаряддям у руках церкви, уряду й держави.

У ті часи гімназистів часто били різками за будь-яку провину. Микола Пирогов називав тілесне покарання засобом, який принижує дитину, завдає непоправної шкоди її психіці та привчає до рабської покори, що ґрунтується на страху. На думку педагога, рабська покора формує порочну натуру, яка шукає відплати, жадає помститися за своє приниження. Тому Пирогов виступав за скасування різок як буденного засобу виховання. Як результат - статут гімназій і прогімназій 1864 р. скасував тілесні покарання дітей [25, c. 89].

У 1858-1861 рр. Микола Іванович Пирогов працював попечителем Київського навчального округу. Тоді на всю Малоросію прогриміла його ініціатива створення недільних шкіл для дорослих. У 1860 р. їх було відкрито сто одинадцять, безплатні уроки в них вели викладачі гімназій і студенти університетів. Простий робочий люд учився вечорами і у вихідні дні [6, c. 49].

Цікаво, що Тарас Шевченко підтримав ініціативу Пирогова і вислав iз Санкт-Петербурга для учнів українських недільних шкіл 50 примірників свого «Кобзаря». Крім того, Тарас Григорович спеціально для недільних шкіл написав і за власний кошт видав «Буквар південноросійський» -рідкісний для тих часів підручник з української мови. Шевченко і Пирогов задумали великий спільний проект - цілу серію підручників для дорослих учнів. Вони мали задум найближчим часом скласти для учнів арифметику, етнографію, географію та історію України. Але встигли випустити тільки «Буквар» [16].

За своє життя видатний лікар допоміг тисячам пацієнтів, серед яких були і прості селяни, і всесвітньо відомі люди, і ті, чий талант мав розквітнути через багато років після вдалого лікування.

Одного разу Миколу Пирогова попросили проконсультувати вчителя Сімферопольської гімназії. Учителеві минав 22-й рік, але він не виглядав молодим. Блідий, худий, виснажений тривалою хворобою чоловік ніяк не міг з'ясувати, що саме з ним відбувається. Лікарі припускали, що це туберкульоз легенів - діагноз, який для того часу фактично був вироком. Але Микола Іванович уважно оглянув хворого і поставив зовсім інший діагноз - серцева недостатність. Пирогов призначив курс лікування, і вже через два місяці вчитель був здоровий.Згодом колишній пацієнт став ученим-хіміком, а через чотирнадцять років після консультації в Пирогова подарував людству періодичну систему хімічних елементів. Це був Дмитро Іванович Менделєєв.

У жовтні 1862 р. Пирогов їздив до Італії, щоб допомогти пораненому в ногу вождю національно-визвольного руху Джузеппе Гарібальді. Найкращі лікарі Європи намагалися визначити місцезнаходження кулі, але всі зусиля були марні. Їм не вдавалося з'ясувати, чи залишилася в рані Гарібальді куля, тому лікарі наполягали на ампутації ноги. Тільки Пирогов, оглянувши пацієнта, зміг встановити справжній характер поранення. Микола Іванович порадив власний метод лікування і вилікував Гарібальді, навіть не вдаючись до операції. Згодом революціонер не раз писав своєму рятівникові листи подяки [там само].

Останні 20 років Пирогов із синами та другою дружиною жив у садибі Вишня (див. Додаток Б), що на Вінниччині [14, c. 11]. Вишенський період для вченого був одним з найбільш творчих. До цього часу відноситься написання таких праць, як «Военно-врачебное дело и частная помощь на театре войны в Болгарии и в тылу действующей армии в 1877-1878 гг.», «Начала всеобщей военно-полевой хирургии», а також відомий документ вітчизняної історії та культури - «Дневник старого врача...» [4, c. 402]. На початку 1881 р. Пирогов помітив, що солоні й кислі страви завдають йому болю у певній ділянці рота й спричинюють подразнення слизової оболонки. На вигляд, уражене місце нагадувало спочатку садно чи опік, потім ця плямка набрала характеру отвору, що нагадував зубний свищ. Пирогов перестав палити й відмовився від твердої їжі, перейшов на молочну дієту. Для зменшення чутливості слизової оболонки він покривав ранку шматочками промокального паперу, просоченого спеціальним розчином. Микола Іванович смутно здогадувався, що це в нього може розвиватися злоякісний процес і в розмовах намагався уникати цієї теми, не скаржився на біль, продовжував спокійно працювати [17, c. 89].

Він оперував хворих, привів до ладу великий дубовий ліс, посадив два березові гаї, побудував дві греблі, млин. Займався також селекцією пшениці, винограду, троянд. А ще - виїжджав у польові шпиталі рятувати поранених під час різних воєн. Тут же, у Вишні, 5 грудня 1881 року Микола Пирогов і упокоївся [24, c. 98].

На прохання вдови тіло Пирогова було забальзамоване доктором Давидом Іллічем Виводцевим, який приїхав у Вишню з Петербурга. Причому пані Пирогова отримала найвищий дозвіл від Святійшого Синоду в Петербурзі. Випадок в історії християнства унікальний - церква, врахувавши заслуги Миколи Пирогова як зразкового християнина та всесвітньо відомого вченого, дозволила не віддавати тіло землі, а залишити його нетлінним, щоб учні та послідовники могли бачити його образ.

Даних про спосіб бальзамування Миколи Івановича не збереглося, однак, як писав М. К. Даль, є підстави думати, що Д. І. Виводцев застосував той самий оригінальний метод, який описаний у його монографії «Бальзамирование и способы содержания анатомических препаратов и трупов животных», виданий 1881 р. Тривало бальзамування біля чотирьох годин і ефект його був разючим - небіжчик, за свідченням став нагадувати сплячого [8, c. 53].

Спочатку забальзамоване тіло Миколи Івановича перенесли до дерев'яної церкви села Шереметки - за кілометр від садиби. Офіційне поховання затримувалося, бо склеп не був готовий. Нарешті 24 січня 1882 р. саркофаг із тілом Миколи Пирогова було покладено у склеп, а через три роки над ним спорудили церкву Миколи Чудотворця.

Задовго до смерті Микола Іванович виявив бажання бути похованим у своїй садибі і перед самим кінцем ще раз про це нагадав. Відразу ж після кончини вченого родина подала відповідне прохання до Петербургу. Незабаром була отримана відповідь, у якій повідомлялося, що бажання М. І. Пирогова може бути задоволене лише в тому випадку, коли спадкоємці дадуть підписку про перенесення тіла Миколи Івановича з садиби в інше місце у випадку переходу маєтку до нових власників. Члени родини М. І. Пирогова з цим не погодилися [24, c. 99].

Сьогодні у Вишні розташований Національний меморіальний музей-садиба М. І. Пирогова. Там зберігається безліч речей, книжок, медичного інструментарію, якими користувався Пирогов. У фондах - понад 16 тисяч експонатів, а для огляду виставлено майже 1700 [14, с. 11]. У бібліотеці зібрано кілька тисяч книжок та журналів, чимало - з позначками вченого. Відвідувачі можуть побачити і самого Пирогова - у його усипальниці.

Отже, Микола Пирогов став відомим хірургом, анатомом і педагогом. Засновник атласа топографічної анатомії людини, започаткував використання анастезії при оперативних втручаннях. Член-кореспондент Петербурзької академії наук. Йому належало безліч наукових відкриттів у медицині, якими користуються у всьому світі дотепер. Окрім медицини Пирогов займався педагогікою. Учений не залишив після себе спеціальної фундаментальної праці у сфері цієї науки, лише статті, промови, циркуляри і звіти. Але і в цій спадщині є багато значущих, оригінальних думок і положень, викладених людиною, розум якої був дисциплінований науковим мисленням.

Розділ 2. Діяльність Пирогова під час Кримської війни

4 жовтня 1853 р. між Росією і коаліцією держав, до якої входили Великобританія, Франція, Туреччина та Сардинське королівство, почалася війна за панування на Близькому сході [9, c. 26].

Севастополь став головним театром воєнних дій. Чекаючи з дня на день облоги міста, солдати і матроси стояли на бастіонах і в окопах у холодній багнюці, без теплого одягу, напівголодні і погано озброєні. Їм належало зимувати в траншеях, бліндажах і наметах. Підвіз продовольства, пороху і знарядів був нерегулярним і недостатнім. Бомбардування внесло великі зміни в життя міста та його зовнішній вигляд. Це був своєрідний військовий табір з батареями і барикадами на вулицях. Ворог зруйнував водопровід, залишилися тільки колодязі з солоно-гіркою водою, якою захисники міста користувалися протягом всієї облоги [11, c. 4].

13 (25) вересня почалася героїчна 349-денна оборона Севастополя. На невеликому клаптику землі протягом майже року були зосереджені і вели активні дії війська найбільших держав Європи. Надання допомоги пораненим і хворим ускладнювалося тим, що розгорнута в Севастополі мережа перев'язувальних пунктів, лазаретів і госпіталів, значно постраждали від безперервного бомбардування міста, відчували великі труднощі в постачанні медичним майном, перев'язувальними засобами та медикаментами, так як відповідних запасів і планової системи постачання не існувало [13, c. 58].

В цей час до Севастополя була прикута увага не тільки всієї Росії, але і світової громадськості. Події в Криму глибоко хвилювали Миколу Івановича. В історії вітчизняної хірургії, мабуть, немає імені більш популярного в народі, як ім'я лікаря Миколи Пирогова. Роботу, яку протягом півстоліття виконував цей незвичайний лікар і вчений, були проявом не тільки великого таланту. Всіма помислами і пошуками Пирогова керувала любов до простих людей.

Що ж спонукало вченого, прославленого хірурга, доктора медицини, автора низки наукових праць, відомих всьому світу, виявити бажання їхати до обложеного, стікаючи кров'ю Севастополя ? Відомо, що Н.И.Пирогов з молодих років відрізнявся вірним і самовідданим служінням високим принципам та ідеалам, а його роздуми про мету життя, про борг лікаря і людини були пройняті високою моральністю, громадянськістю, гуманністю і глибоким почуттям патріотизму.

Саме тому, будучи сповненим високого патріотичного обов'язку, довідавшись про низький рівень медичного обслуговування воїнів, велику кількість убитих і поранених під час Кримської війни, Микола Іванович заявив про готовність віддати свої знання, сили та вміння на користь захисників вітчизни.

У жовтні 1854 р. Пирогов в супроводі лікарів А.Л. Оберміллера, В.С.Сохранічева і фельдшера І. Калашникова виїхав в діючу армію. З 349 вогненних днів героїчної оборони міста вчений провів у Криму 282 дня [26, c. 16]. Про організацію і готовність медичної служби можна зробити висновок із враження Миколи Івановича під час дороги: «Я ніколи не забуду мого першого приїзду у Севастополь; це було в пізню осінь 1854 року. Уся дорога від Бахчисарая впродовж 30 верст була загромаджена транспортом поранених, гарматами і фуражом. Дощ лив як з відра; хворі і ампутовані лежали по двоє і по троє на підводах, стогнали і тремтіли від сирості; і люди, і тварини ледве пересувалися у багні до колін; мертві тварини валялись на кожному кроці... лунали і зойки поранених, і каркання хижих птахів, що цілими зграями зліталися на здобич, і крики змучених погоничів, і віддалений гуркіт севастопольських гармат. Мимоволі доводилось замислюватись над майбутньою долею наших хворих» [1].

Приймаючи участь у Севастопольській обороні, М.І. Пирогов став саме тією особистістю, яка змогла об'єднати навколо себе всі прогресивні медичні сили, котрі намагалися стати на захист Севастополя, що стікав кров'ю.

Перед Миколою Івановичем вставало безліч складних, що вимагали раціонального, нагального вирішення проблем, що стосувалися організації і тактики медичної служби в конкретних умовах обложеного міста. Вчений вмів швидко знаходити головне в найскладнішій обстановці. Будучи незалежним від госпітального начальства всіх рангів, він взявся наводити порядок, проявивши себе не тільки як блискучий хірург, а й як талановитий організатор і адміністратор медико-санітарного забезпечення бойових дій військ. Його заслуга полягає в тому, що новим по тому часу видам озброєння і особливостям тактики військових дій в умовах тривалої облоги міста, він зумів знайти і протиставити відповідні форми організації і тактики військово-медичної служби. Це дало можливість вітчизняній медицині виконати важку задачу забезпечення медичною допомогою військ і населення обложеного Севастополя.

Госпіталі Кримського півострова були розраховані на 2 тисячі ліжок, а поранених було 9 тисяч. У самому Севастополі поранені лежали без їжі, без води, просто на вулицях, на подвір'ях під відкритим небом. Солдати, які потрапили під госпітальний дах, валялися на голій підлозі. Поранені, що отримали рани в бою, стогнали, благали про допомогу і хапали за ноги лікарів і фельдшерів, що проходили поруч. На операційний стіл брали не того, кому це найбільше потрібно, а того, хто ближче лежав до проходу чи голосніше кричав. Хлороформу було мало, тому операційна, як і в минулі роки, наповнювалась криками страждальців [19, с. 23].

Великого значення надавав Микола Іванович наданню першої допомоги пораненим, швидкому виносу їх з поля бою. Наполягав на забезпеченні солдатів індивідуальними перев'язувальними засобами, навчанні їх правильно накладати первинну пов'язку і зупиняти кровотечу. А розпочав він свою роботу з самих простих речей - розміщення поранених у приймальних покоях. Запропонував розкладати поранених строгими рядами в лінію з широкими проходами, щоб лікарі вільно могли підійти до кожного хворого [10, c. 23].

Участь М.І. Пирогова в обороні Севастополя 1854-1855 рр. мала надзвичайно важливе значення як для воєнної медицини, так і для цивільної охорони здоров'я. Вчений заявив про себе тут не лише як блискучий хірург, але й як організатор медичної допомоги в воєнно-польових умовах. «Війна - це травматична епідемія» [1]. «На війні головне не стільки наукова хірургія і мистецтво лікування, скільки ділова і хороша адміністрація» [там само]. Пирогов показав і довів, що наукова хірургія та лікарське мистецтво без ділової і хорошої, як він висловлювався, адміністрації, не можуть бути в достатній мірі ефективними.

Тут він формулює одне з найважливіших положень воєнної медицини: «Не медицина, а адміністрація відіграє головну роль у справі надання допомоги пораненим і хворим на театрі війни» [там само]. Саме в Севастополі М.І. Пирогов вперше в світі здійснив сортування поранених і хворих в залежності від характеру і місця поранення, створив транспортні відділення. Щоб навести лад, Пирогов наказав сортувати поранених на категорії. Перші - безнадійні. Їм потрібні засоби для заспокоєння останніх страждань, священик. Другі - невідкладні. Цих негайно на стіл, щоб не опинились у першій категорії. Треті - ті, що можуть зачекати з операцією або зовсім без неї обійтись. Їм - гарний догляд, а коли спаде напруга перших годин і днів, уважний огляд і ретельне лікування. Четверті - легкопоранені. Із цими просто: відправляти до фельдшерів на перев'язку [13, c. 58]. Завдяки такому простому методу в польових шпиталях вдалося подолати хаос і набагато ефективніше лікувати пацієнтів. Із цього сортування згодом виросло все лікувально-евакуаційне забезпечення поранених, яким користуються по сьогоднішній день. Неймовірно, але факт - до Пирогова про це ніхто не додумався.

М.І.Пирогова дуже хвилювала і проблема транспортування поранених. Йому коштувало великих зусиль добитися згоди влади на створення лікарсько-транспортних відділень, які повинні були супроводжувати поранених. Багато чого в перших таких транспортуваннях було недосконале. Але все ж головне завдання - планомірна евакуація поранених - здійснювалася з успіхом. Важливо було те, що транспортування поранених і хворих воїнів остаточно перейшла від інтендантів в руки медичної частини.

Однією з видатних заслуг вченого в історії військової медицини є впровадження і широке застосування гіпсової пов'язки на полі бою, як одного з основних засобів лікування вогнепальних ушкоджень кістки. Гіпсова пов'язка в перший раз введена Пироговим у військово-госпітальну практику в 1852-му, і у військово-польову в 1854 рр. Таке нововведення дала можливість евакуювати поранених з вогнепальними переломами трубчастих кісток і обмежила до мінімуму ампутації [10, c. 23].

Не меншим внеском вченого є застосування ним, вперше у світі, ефірного наркозу у військово-польовій практиці. Це спричинило полегшення важких страждань і порятунок багатьох тисяч життів. У Кримську війну, за невеликим винятком, жодна операція не була зроблена без хлороформу [там само].

Вчений був упевнений: у воєнну медицину ввійдуть його сортування поранених, транспортні відділення, гіпсова пов'язка. А його засоби боротьби з інфекцією, лікування ран, остеопластична операція - все це залишиться як досягнення хірургії.

У Севастополі Пирогов остаточно припинив лікарську метушню на полі бою: під обстрілом, на брудній землі, лікар може зробити не більше, ніж санітар. А наближати медичну допомогу до пораненого - це не тягнути лікаря на передову, а негайно виносити пораненого з-під вогню. Завдяки такому підходу лікарі могли врятувати набагато більше життів. Солдати це чудово розуміли. Вони бачили і відчували щиру турботу Пирогова, тому з теплотою називали його «наш» [16].

Досвід, набутий М.І. Пироговим на театрі воєнних дій на Кавказі при облозі аулу Салти у 1847 р. і в Криму під час оборони Севастополя, був узагальнений ним у праці «Основи загальної воєнно-польової хірургії» (1865 р.) [2], яка стала настільним керівництвом воєнним лікарям світу на багато десятиріч і до нашого часу зберегла своє виняткове значення.

Не був лікар байдужим і до харчування хворих та поранених. Будучи противником убогої госпітальної дієти, він вимагав індивідуального підходу до призначення харчування в залежності від стану хворого. Особисто контролював видачу солдатам належного їм продовольчого постачання і організовував лікувальне харчування поранених солдатів. «У солдата, виснаженого бівуаками, - писав він, - маршами, безсонними ночами, недостатнім харчуванням і душевними хвилюваннями, рана є новим джерелом виснаження. Зрозуміло, що в цьому випадку сувора і одноманітна дієта госпіталів тільки сприяє виснаженню» [1]. Він обґрунтовує доцільність введення в раціон поранених чаю, який сприяє відновленню сил і здоров'я солдатів.

Мало хто знає, що саме Микола Іванович заснував інститут сестер милосердя в Росії (див. Додаток В), що став родоначальником вітчизняного Товариства Червоного Хреста. Велику допомогу в цьому йому надала велика княгиня Олена Павлівна, яка віддала багато сил і часу справі благодійності. Під її піклуванням перебували Максиміліанівська лікарня, єврейський інститут, притулки для дітей-сиріт і безпритульних, безкоштовні їдальні для хворих, школи. Вона користувалася впливом на Миколу I і Олександра II. У 1854 р., коли почалася облога Севастополя, в Олени Павлівни з'явився план - заснувати організовану жіночу допомогу хворим і пораненим. Для реалізації своєї ідеї вона знайшла у Миколі Івановичу однодумця, запропонувавши йому підібрати медичний персонал і взяти на себе управління всією справою. Згодом медичні сестри брали участь практично у всіх великих війнах, а тоді це здавалося неможливим. І все це - ризикуючи потрапити під кулю. Кожна четверта сестра милосердя, яка приїхала до Севастополя, знайшла там свою загибель [5, c. 52].

Микола Іванович склав «Інструкцію сестрам на час їх чергування в госпіталях та перев'язувальних пунктах» [там само], докладно виклавши в ній всі їхні обов'язки. Згодом він виділив групу транспортних сестер, які повинні були супроводжувати поранених в дорозі. Для них була також написана спеціальна інструкція.

Використання жіночих рук, жіночого вміння виходжувати поранених і хворих позитивно позначилось на організації всього побуту госпітального життя. Для ефективного обслуговування поранених Микола Іванович ввів своєрідну спеціалізацію сестер-жалібниць, розподіливши їх на тих, що перев'язували, допомагаючи хірургам при операціях чи перев'язках; аптекарш - в їхніх руках були ліки, вони здійснювали контроль за тим, щоб ліки хворим роздавали акуратно і своєчасно; сестер-господарок, які спостерігали за утриманням хворих, зміною білизни, за харчуванням. Пирогов зазначав, що пишається діями жінок, їх сумлінністю та героїчною самовідданістю, адже умови, в яких перебували лікарі та медичні сестри, були вкрай важкими і непристосованими для існування [5, c. 53].

Треба було дивуватись, з якою самопожертвою жінки доглядали день і ніч поранених. «В пізню осінь одягнені в кожухи, у великих чоботях, по коліна в грузькому перекопському болоті йшли вони за транспортом, переходячи від одного воза до іншого і зігріваючи змерзлих вином...» [1] - так характеризує Микола Іванович працю сестер милосердя, підкреслюючи, що втручання їх у госпітально-економічну адміністрацію приносило величезну користь. Це визнавали не тільки поранені і лікарі, але й військові начальники.

В «севастопольських листах», звітах про діяльність Хрестовоздвиженської общини, «Основах загальної воєнно-польової хірургії» - М.І. Пирогов всюди говорить про ту величезну роль, яку зіграли сестри-жалібниці в справі надання допомоги пораненим і хворим воїнам. У листі до дружини в грудні 1856 р. він писав «... Вони день і ніч поперемінно бувають в госпіталях, допомагають при перев'язках, бувають на операціях, роздають чай і вино. Присутність жінки, охайно одягненої і співчуваючої, бадьорить плачевну юдоль страждань і бідувань» [1].

Найближчими помічницями М.І.Пирогова були старші сестри милосердя - Катерина Михайлівна Бакуніна (племінниця фельдмаршала М. І. Кутузова), яку називали ідеалом сестри милосердя; Єлизавета Петрівна Карцева, що зуміла звернути обов'язок сестри в духовне покликання життя; Катерина Олександрівна Хитрово, яка своїм особистим прикладом сприяла вихованню в сестрах високої моральності. На знак заслуг сестер милосердя в Кримській війні Комітет Хрестовоздвиженської громади заснував пам'ятний срібний позолочений хрест. Багато з них були нагороджені бронзовими медалями в пам'ять захисту Севастополя [5, c. 53].

У Криму доля подарувала М.І.Пирогову несподівані зустрічі з відомими чудовими особистостями. Учений захоплювався героїчними діями адміралів В. А. Корнілова, В. І. Істоміна і П.С. Нахімова, що керували обороною Севастополя, імена яких вписані в історію героїчного захисту міста [22, c. 31].

Широко відоме ім'я легендарного матроса - славного сина українського народу, Петра Марковича Кішки. В одному з листів до дружини в січні 1855 Микола Іванович писав: «Тепер у госпіталі на перев'язному пункті лежить матрос Кішка, на прізвисько; він зробився знаменитою людиною; його відвідували і великі князі. Кішка цей не тільки вночі, а й вдень чудеса робив під пострілами» [1]. Він тричі був удостоєний Відзнаки Військового ордена і вважався кавалером трьох ступенів. З численними героями Кримської війни в панорамі «Героїчна оборона Севастополя 1854-1855 рр.» встановлено бронзовий бюст матроса Кішки, а в його рідному селі Ометинці Немирівського району на Вінниччині споруджено пам'ятник.

Незважаючи на виняткову зайнятість, М.І. Пирогов знаходив час для занять з лікарями, читаючи їм лекції з військово-польової хірургії. Відвідував їх і молодий офіцер, майбутній великий письменник, автор «Севастопольських оповідань» Лев Миколайович Толстой. Багато прогресивних діячів того часу, бажаючи бути корисними Батьківщині, прагнули до обложеного Севастополя. Подав рапорт і був направлений туди і Лев Миколайович. На картах 1854 р. в Севастополі є місце, яке називалося четвертим бастіоном. Саме там молодий офіцер Лев Толстой командував п'ятиорудною батареєю, прикриваючи переправу своїх військ через бухту на північну сторону. Багато років потому, згадуючи Кримську війну, Лев Миколайович говорив про М.І.Пирогова з великою симпатією і повагою [13, c. 59].

Ім'я М.І. Пирогова носять медичні установи м. Севастополя - перша міська лікарня та військово-морський госпіталь, на території яких йому встановлені пам'ятники. Меморіальні дошки в пам'ять перебування Пирогова в Сімферополі встановлені на будівлі Республіканської універсальної наукової бібліотеки імені І. Франка та Кримського медичного університету, де під час Кримської війни розміщувалися госпіталі, в яких працювали М.І. Пирогов і С.П. Боткин.

Отже, життя М.І. Пирогова, запрограмоване ним самим з молодих літ, є прикладом вірного і самовідданого служіння високим принципам і ідеалам. Вчений багато роздумував про суть існування, про призначення людини на Землі, про мету життя і головне в нім, про обов'язок людини і лікаря. Неймовірна, винятково напружена науково-дослідна діяльність Миколи Івановича Пирогова, робота на полях боїв, яка не піддається обліку, на користь тих, що жертвували собою для загального добра - має служити стимулом сучасному лікареві.

Висновки

Отже, Пирогов Микола Іванович - великий лікар і вчений, педагог і суспільний діяч; один з основоположників хірургічної анатомії й анатомо-експериментального напрямку в хірургії, воєнно-польової хірургії, організації і тактики медичного забезпечення військ. Почесний член і доктор багатьох вітчизняних та іноземних університетів і медичних установ.

Роботу лікаря почав у місті Дерпті, потім два роки працював у клініках Німеччини. У 1841 р. Пирогов був запрошений в Петербурзьку медико-хірургічну академію, де і пробув приблизно 15 років, до свого звільнення. Тут він створив перший в Росії анатомічний інститут.

Микола Іванович був першим вченим-медиком, якого обрали почесним членом Київського університету. Він піклувався про студентів, що жили в нестатках. Виражаючи незадоволеність існуючими порядками, він вважав, що необхідних покращень у житті країни можна досягти шляхом реформ. Однією з найважливіших умов удосконалення суспільної дійсності він вважав освіту, тому так багато уваги приділяв питанням виховання, педагогіки і школи. Бажаючи поширення освіти серед народу, він приймав участь і створенні недільних шкіл, боровся за загальнодоступність вищої освіти і висловлював багато цінних ідей по його вдосконаленню. Пирогов був також одним із ініціаторів відкриття у Києві першої в Росії недільної школи. Основою виховання моральної людини Пирогов вважав християнську релігію і наполягав на необхідності релігійного виховання дітей з якомога ранішого віку. Для зміни суспільного життя він бачив лише один шлях - виховання. Свій величезний досвід Пирогов виклав в чотирьох класичних трудах, присвячених воєнно-польовій хірургії, котрі і лягли в основу системи всієї сучасної лікарської допомоги пораненим на полі бою. М.І. Пирогов перший в сіті використав ефірний наркоз на війні. Вчений сконструював спеціальний апарат, покращив конструкцію існуючих інгаляційних апаратів. Став активним пропагандистом наркозу. Також документально і твердо постановлено, що вперше гіпсову пов'язку запропонував і використав саме М.І. Пирогов.

Микола Іванович перший в світі запропонував, організував і використав своє відоме сортування поранених, внаслідок котрих постало все лікувально-евакуаційне забезпечення поранених. Система Пирогова полягала в тому, що поранені поділялись на 5 головних категорій: безнадійно і смертельно поранені; тяжко і небезпечно поранені, що потребують невідкладної допомоги; тяжко поранені, що потребують також невідкладних, але більш запобіжних дій; поранені, для яких безпосереднє хірургічне втручання необхідне тільки для того, щоб зробити можливою транспортировку; легко поранені, або такі, у яких перша допомога обмежується накладанням легкої пов'язки або видаленням поверхньо сидячої пулі. З іменем Пирогова пов'язане залучення жінок до догляду за пораненими на театрі воєнних дій - йому було доручено керувати діяльністю сестер милосердя в Криму в 1854 р. Оперуючи поранених, Микола Іванович вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багатьох солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок.

В розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку Вишня неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій.

Основне значення діяльності Пирогова полягає у тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання. Ім'я Миколи Івановича Пирогова і його життя завжди залишаються прикладом геніальності, безкорисливого служіння народові, беззавітного почуття патріотизму, самовідданого служіння високим принципам та ідеалам великого милосердя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1. Пирогов Н. И. Собрание сочинений : в 8 т. / подгот. ред. кол. в составе А. Н. Бакулева, А. А. Вишневского, А. М. Геселевича . - М. : Медгиз, 1957 -1962.

2. Пирогов Н.И. Начала общей военно-полевой хирургии, ч. 2 (1866). Севастопольские письма(1850-1855) / (ред. 6-го тома С. А. Семека и С. А. Русанов ; сост. Я. И. Акодус). - М. : Медгиз, 1961. - 466 с.

МОНОГРАФІЇ, БРОШУРИ, СТАТТІ

3. Бондар Л. Славетний український педагог - Микола Іванович Пирогов: (До 195 річчя від дня народження) / Л. Бондар // Рідна школа. - 2005. - № 9-10. - С. 58-61.

4. Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька обл. / Ін-т історії АН УРСР, Голов. ред. укр. рад. енцикл. АН УРСР; Олійник А. Ф. (голова редкол.). - К. : Голов.ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. - 777с.

5. Кланца О. П. Идеал сестры милосердия (памяти Екатерины Михайловны Бакуниной) / О. П. Кланца, З. С. Мартинова, Л. И. Фоменко // Матеріали наукового конгресу «ІV Міжнародні пироговські читання» присвяченого 200-річчю з дня наролження М.І. Пирогова. - Вінниця, 2010. - С. 52-54.

6. Кланца О. П. Микола Пирогов і недільні школи / О. П. Кланца // Матеріали наукового конгресу «ІV Міжнародні Пироговські читання» присвяченого 200-річчю з дня народження М.І. Пирогова. - Вінниця, 2010. - С. 49 - 51.

7. Кловак Г. Т. Внесок М.І. Пирогова у розвиток науково-дослідної діяльності студентів в умовах університетської педагогічної освіти / Г. Т. Кловак // Наукові записки / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського; ред. М. І. Сметанський. - Вінниця, 2002. - Вип. 6, ч. 2. - С. 195-198.

8. Кульчицкий К.И., Кланца П.А., Собчук Г.С. Н.И. Пирогов в усадьбе Вишня / К.И. Кульчицкий, П.А. Кланца, Г.С. Собчук. - К.: Здоров'я, 1981. - 101 с.

9. Лобачев В. Раздумья о Крымской войне / В. Лобачев // Инженер. - 2009. - № 10. - С. 26-28.

10. Мікульонок І. О. Великий хірург, учений, винахідник / І. О. Мікульонок // Країна знань. - 2006. - № 8. - С. 22-23.

11. Мішин В. Кримська війна 1853-1856 рр. і Україна / В. Мішин // Народна Армія. - 1999. - 23 лип. - С. 4-5 .

12. Мнихович М. В. О роли Н.И. Пирогова в развитии современных концепций патологической анатомии / М. В. Мнихович // Матеріали наукового конгресу «ІV Міжнародні Пироговські читання», присвяченого 200-річчю М.І. Пирогова, 2-5 черв. 2010 року. - Вінниця, 2010. - С. 64-67.

13. Мороз І.В., Денисюк Ж.З., Міненко Л.М., Давидюк В.В. Кримська війна: історія та уроки. 1853 - 1856 рр. / І.В. Мороз, Ж.З. Денисюк, Л.М. Міненко, В.В. Давидюк . // Збірник наукових праць. - К., 2013. - 346 с.

14. Олійник В. Микола Пирогов і Україна / В. Олійник // Дзеркало тижня. - 2010. - 27 листопада - 3 грудня. - С. 11.

15. Потапенко К. Лікар душі і тіла суспільства : до 190-ї річниці від дня народження М.І .Пирогова / К. Потапенко // Рідна школа. - 2001. - № 7 . - С. 75-77 .

16. Ротай Н. Скальпелем і молитвою / Н. Ротай // Україна молода. - № 221, 25.11.2010.

17. Собчук Г. С, Кланца П. А. 25 лет музея-усадьбы Н. И. Пирогова в Вишне / Г.С. Собчук, П.А. Кланца // Советское здравоохранение. - 1973. - № 5. - С. 87 - 90.

18. Солейко Е. В. Гуманистические истоки деятельности Н.И. Пирогова на ниве равития медицинского образования / Е. В. Солейко, Л. П. Солейко // Матеріали наукового конгресу «ІV Міжнародні Пироговські читання», присвяченого 200-річчю М.І. Пирогова, 2-5 черв. 2010 року. - Вінниця, 2010. - С. 78-80.

19. Тарле Е. В. Крымская война. В 2 т. Т. 1 / Е. В. Тарле. - СПб. : Наука, 2011.- 463 с.

20. Тарле Е. В. Крымская война. В 2 т. Т. 2 / Е. В. Тарле. - СПб. : Наука, 2011.- 509 с.

21. Тинченко Я. Кримська війна: 160 років тому / Ярослав Тинченко // Український тиждень. - 2014. - № 10. - С. 44-46 .

22. Трубецкой Алексис Крымская война / Алексис Трубецкой. - М. : Ломоносовъ, 2010. - 320 с.

23. Українська педагогіка в персоналіях - ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К.: «Либідь», 2005, кн. 1. - С. 516 - 524.

24. Шевченко Л. М. І. Пирогов в Україні / Л. Шевченко ; НАН України, Ін-т історії України. - К. : Рід. край, 1996. - 127 с.

25. Юкальчук М. І. Микола Іванович Пирогов - реформатор вищої школи / М. І. Юкальчук, К. Ф. Антощук // Матеріали наукового конгресу «ІV Міжнародні Пироговські читання», присвяченого 200 - річчю М.І. Пирогова.- Вінниця, 2010. - С. 88 - 92.

26. Ярхо В. На суше и на море: о малоизвестных эпизодах Крымской войны / Валерий Ярхо // История. - 2010. - Июнь, № 12 .

Размещено на Allbest.ru