Староста з ватажелом відносять каравай до священика і просять його благословити молодих.

Молоді заходять у притвор церкви, священник виходить до них, благословляючи, заводить у церкву. Тут він забирає від них заздалегідь приготовлені обручки, відносить їх у вівтар і вже освячені виносить до молодих та надягає їм на пальці.

Наречений і наречена стоять кожен із свічкою в руках, а вінчальні батьки - з великими «батьковими свічками». Священник запалює спочатку свічки, які були в руках у наречених. Весільні батьки розстелюють перед столом весільний рушник. Під нього прийнято класти певну суму грошей, щоб молоді жили в достатку Андрушко Л. Рушник у весільній обрядовості українців. // Берегиня. - 2000. - №1. - с.7.. Звичайно, це не є підкуп православних святих, а збережений давній магічний обряд - «подібне викликає подібне».

Молоді ступають на весільний рушник. Існує повір'я, що хто з подружжя ступить першим ногою на рушник, той буде головувати у сім'ї Там само. - с.8..

Священник вручає вінчальній матці й батькові металеві вінчики-корони, які вони повинні тримати під час обряду вінчання над головами наречених. В окремих селах Хотинщини (Шилівці, Рукшин) вінчики-корони тримають дружба з дружкою.

Коли молоді стоять уже на рушнику священник запитує їх: «Чи маєш ти (називає ім'я нареченого) взяти за дружину цю дівчину (ім'я)?»

У відповідь звучить: «Так!». Тоді священник такими самими словами звертається до нареченої і, отримавши й від неї ствердну відповідь, починає вінчання.

Священник при вінчанні говорить: «Славою і честю вінчаю вас!». Промовляє ці слова тричі. Потім причащає молодих зі спеціальної ритуальної чаші.

Далі він бере з рук вінчальної матки рушника, зв'язує міцно ним руки молодих і обводить їх зв'язаних навколо престолу три рази за напрямком проти руху сонця, при цьому свашки кидають на вінчальну процесію цукерки, печиво, які підбирають діти та присутні на вінчанні. Потім священник забирає від вінчальних батьків чи дружби і дружки вінчики-корони і підводить обвінчаних до дверей вівтаря для цілування двох образів святих, що по обидва боки від дверей.

Потім молоді стають перед священником, він дає кожному тричі скуштувати шматок калача вмоченого в мед або вино Українці. Свята. Традиції. Звичаї. / Уклад. І.Коверець. - Донецьк: Альфа-Прес, 2004. - с.75.. Часто ця обрядодія проходить з веселощами і жартами: священник підносить до рота молодої чи молодого калач, вони відкривають рот, а він, жартуючи не дає вкусити, лише наступної спроби дозволяє відкусити шматок. Потім молоді задмухують один одному свічки і цілуються. Священник вітає молодих із законним шлюбом, говорить їм, щоб вони не забували дороги до церкви, щоб жили в мирі і злагоді на радість батькам і на славу Богові.

Молодих вітають батьки, родичі, друзі. Після обряду вінчання наречена, виходячи з церкви, тягнула ногою рушник, на якому вінчалася, щоб багато дівчат вийшло в цьому році заміж Андрушко Л. Рушник у весільній обрядовості українців. / Берегиня. - 2000. - №1 - с.8..

Існувало таке повір'я, що хто з подружжя першим переступить поріг церкви після одруження, той, відповідно, буде старшинствувати у сімейному житті.

У Прутсько-Дністровському межиріччі після вінчання молодий і молода повертаються до своїх домівок, кожен окремо зі своїми родичами. Вони йдуть іншою дорогою або протилежною стороною дороги від тієї, якою йшли до церкви. Наближаючись до хати молодої чи молодого молодь співає:

Ой ми в церкві були

Богу ся молили,

Богу небесному,

Отцеві чесному.

Долиною овес рясний,

Молодої весь рід красний.

Вийди, нене, проти мене,

Чи впізнаєш тепер мене?

Пізнаю тебе, дочко (синочку)

По зеленім барвіночку

Вийди, нене, проти мене,

Запитайся тепер мене

Куди ми ходили

Та чи гаразд ми гостили.

Гаразд, гаразд -

Будем мати зятя зараз МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.20. - с.7..

На воротах, прикрашених ялинковим вінком з квітами, молоді повинні зупинитись. Назустріч виходять батько й мати, які тримають в руках хліб та сіль. Батьки по черзі вітають наречену (нареченого) зі вступом у шлюб, бажають щасливого життя. Звучить тужлива лірична мелодія музик, на очах присутніх проступають сльози.

Брат молодої або старший дружба переливає з відра простір між стовпами воріт, перевертає відро і сідає на нього, а молода дає йому гроші МЕЕ ЧНУ. - 1996. - Т.2. - с.23..

До садиби, де проходить весілля пара за парою сходяться гості. Чоловік несе пляшку горілки або вина у подарунок, а жінка - курку. Батьки молодої забирають подарунки і запрошують гостей. Танцювальні мелодії часто перериваються маршовими мелодіями зустрічі гостей.

Невдовзі починається святкове застілля. Молоду, гостей «заводили» за святковий стіл старший дружба-ватажел. Старший весільний має палицю, прикрашену квітками і невеликою хустиною: він пильно стежить, щоб ніхто з дружбів не відібрав її в нього, бо якщо буде палиця в іншого, то вже той буде вважатись старшим весільним.

Старший дружба ухкає, жартує, кличе взятися за руки і так заходять за стіл. Господар звертається до гостей з привітанням і побажанням: «Би здорові ґазди і ґаздині. Би здорові родичі ваші, діти ваші. Би здорове все добро ваше. Я вам файно дякую, що прийшли до нас у цей день, що не цуралися. Дякую вам за ваш труд, за ваш вступ. Будемо жити - будемо здибатися. Прошу, забавляйтеся, будьте як дома!» Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - с.72..

Підходять тато з мамою і п'ють до молодих, бажають їм щастя, радості, достатку, довгих років життя. Перший раз п'є тато, а потім мама. Потім п'ють, звертаючись до гостей:

Прошу їсти, прошу пити,

Прошу споживати.

Чого в нашім домі нема -

Прошу вибачати МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.20. - с.20..

Наближається час приходу молодого за своєю судженою. Гості молодої «виводяться» з-за столу на подвір'я, де всі танцюють.

Увечері молодий іде за молодою. Два старости беруть калачі, світивка іде з двома свічками перев'язаними стрічкою. Вінчальні батьки беруть з собою горілку і солодощі. Якщо домовились, що будуть обмінюватись дарами, то беруть і їх. Мама співає синові:

Не пий, сину, першу чашу,

Але випий під коника -

Коник буде вигравати,

А ти будеш гонор мати Буковинські народні пісні. - К.,1963. - с.301..

Родичі молодої зустрічають кортеж молодого і всіх пригощають. Молода не звертає уваги на молодого, танцює зі своїми дружбами або ховається. Дружби нареченого повинні вихопити наречену з танцю і передати молодому. Хлопці співають:

Шуми, луже, та й не дуже,

Не страхайте тестя друже,

Нас не много пригостили,

Лише двадцять штири.

Та ще й коні воронії,

Ще й бояри молодої,

Та ще й коні сивогриві,

Та й бояри чорнобриві Буковинські народні пісні. - К.,1963. - с.307..

Це співають, щоб тесть не «страхався», що прийшло багато гостей за молодою і не буде де їх розмістити.

Дружки тримають хусточку, яка закриває обличчя молодої, а в другій руці тарілку з чаркою. Дружби викуповують у дружок наречену, а свашки співають:

Біла дружка як папір

Тримає в руках таріль.

Чи той таріль туркоче -

Від дружбів грошей хоче.

Від дружби молодого -

Півтора червоного

Від стола до порога

Невелика дорога.

Просим дружбів ступити

Дві дружечки скупити Кожолянко Г.К. Етнографі Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври, 2001. - Т.2. - с.268..

Дружби зразу не дають багато грошей, а кидають по одній копійці. Коли хтось із дружбів ухопить чарку, яку тримають дружки на тарілці, то вони вже куплені. Якщо молодий кинув досить грошей, то молода тепер продана.

Починається наступний етап весільної обрядовості - покривання молодої. Брат молодої на двох палицях намагається накинути хустку на голову нареченої.

Дівчата заважають покривати молоду хусткою. Вони махають над молодою тарелем, в який дружба кидає грошей, як викуп за молоду. Дружки врешті-решт забирають таріль, а ватажел покриває молоду хусткою-турпаном. Гості в цей час співають:

Братчику, соколику, накрий мені головоньку

Білим покривальцем,

Вічним завивальцем,

Щоб його завивали, ніколи не скидали Качуляк І., Бальбук І. Весільна обрядовість у селах Стрілецький кут та Ревне. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003- Вип.5. - с.238..

Коли гості вже повечеряли, кухарка несе батькові курку і калачі, при цьому пританцьовує. Батько дякує свашкам за співи, а кухарці за смачні страви. Потім роздає кожній свашці гроші, подарунки.

Настає час частувати молодих (обдаровувати). Першими підходять дарувати тато з мамою, приказуючи:

Бажаю хліба й солі,

Щастя і здоров'я,

Щоб ти гаразд ся мала,

З добрих людей приклад брала МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.20. - с.19..

Далі молодих обдаровують всі гості. Після «дару» молода прощається з гостями, стає на стільчик, тримаючи в руках калач і хреститься на чотири сторони. Потім вона розламує калач на декілька частин і кидає їх людям. Кожна з матерів або дівчат рветься вхопити частину калача, оскільки це ознака того, щоб рвалися хлопці за дочкою, як дівчата за калачем Качуляк І., Бальбук І. Весільна обрядовість у селах Стрілецький кут та Ревне. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003- Вип.5. - 2003. - с.238..

Ще у хаті батьків нареченої молоді повинні сісти за стіл і їсти з однієї миски. Заборонялося їм їсти лише холодець, бо, за народним повір'ям, від вживання цієї страви охолоне кохання Здоровега Н.І. Вказ праця. - с.105..

Подружня пара вирушає додому нареченого. Мати молодої, проводжаючи дочку до її судженого, дає їй два, зав'язаних хустинкою калачі, запечену курку, вино, дари родичам молодого. Разом з молодятами до хати нареченого іде матка і несе з собою білу нову сорочку для нареченої.

В селах Прутсько-Дністровського межиріччя (Іванівні, Грушівці, Бабин та ін.) під час обряду забирання молодої мав місце й обряд забирання приданого: подушки, верети, покривала, килими, рушники, одяг у скрині.

Скриня була виготовлена з ялинових дошок, без щілин, щоб одягу ніякі комахи не могли пошкодити. Скриню фарбували у чорний колір, а зверху наносили малюнки рослинного орнаменту (троянди, листочки) Юр М. Типологія весільних скринь декорованих розписом. // НТЕ. - 1998. - №1 - с.70..

Дівчина все своє придане з одягу - віно - складала у скриню, а коли під час весілля наставала пора покидати рідну хату і йти до свого судженого, то вона забирала з собою й скриню. У селі Бабин Кельменецького району при забиранні молодої нареченим її мати сідає на скриню, де був посаг дівчини і не дає ключа, доки молодий не подарує їй пару чобіт. Свашки при цьому співають:

Скриня моя мальована золотими фарбами,

Си поклони мамці в нього коло рідної брами.

Скриньо моя мальована, скриньо - писаночко,

Загуляю та від мами в другу стороночку.

Скриня моя мальована та й на три стороні,

Повезуть тебе від хати воронії коні

Скриньо моя мальована, а зі споду біла,

Буде теща рахувати в тобі моє віно МЕЕ ЧНУ. - 2001. - Т.14. - с.1.

На воротах молодого перестрівають хлопці та дівчата, вимагаючи викуп. Молодий дає кожному хлопцеві пляшку горілки і калач, а дівчатам - завиванець або торт. Цей «викупний» обряд символізує повагу молодого до своїх друзів, з якими парубкував та до дівчат, з якими зустрічався на вечорницях, танцях, храмових святах.

Нарешті дорога вільна, почт молодих з родичами молодого вирушає до дому нареченого. Родичі нареченого зустрічають весільну процесію з калачами, горілкою. Приступаючи до хати, молода вклоняється тричі і говорить: «Добрий вечір, тату, мамо! Прийшла я до вас не на день, не на місяць, не на рік, а на цілий вік. Прийміть мене як рідну дитину» Балахтар М. Сучасне весілля в Клішківцях. // Буковинський історико-етнографічний вісник. -Чернівці, 2003. - вип..5. -с.178.. Батько з матір'ю благословляють дітей.

Мати молодого запрошує невістку до танцю, а потанцювавши, заводить в хату. Тут наречена повинна приготувати стіл з того, що принесено з її дому. Це застілля проводиться з найближчими родичами, батьками молодих та вінчальними батьками. Мати нареченої вручає вінчальним батькам два великих та два маленьких калачі, пляшку горілки та запечену курку. При цьому співають:

А я йду, Як сокира по льоду,

А милий мій питає,

Куда мила поспішає.

Іду, милий, до стола,

Неси батькам, когута.

Чи це курка чи когут,

Нехай батьки впізнають.

Йде когут дорогою та й гребе

Бере курку за чубину

Та й додому веде.

Когутику гребенистий,

Пошкодив мені петрушину.

А я та й зарубаю

Батькові на юшку!

Настає час перевдягання молодої. Вінчальна матка знімає з молодої весільне вбрання і одягає на неї сорочку для весільної (шлюбної) ночі.

У селі Шилівці, що на Хотинщині після завершення обрядодій основного весільного дня, на другий день свашки від молодої несуть до хати молодого сніданок, призначений для молодої господині. Кожна з свашок несе якусь зі страв: курку, голубці, начинку Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври, 2001. - с.181..

Перед виходом з подвір'я молодої поначинає грати музика, свашки пританцьовуючи, виходять на вулицю. Якщо молодий живе недалеко, то свашки йдуть пішки, а якщо віддалено, то їдуть возом (фірою), який прикрашають квітами, зеленими гілками, стрічками.

Прийшовши на подвір'я молодого вони також танцюють з мисками в руках. Потім сідають за стіл, пригощаються їжею, яку приготували для них у молодого, а принесена їжа віддається молодим. Пригостившись свашки вирушають назад до хати батьків молодої. А свашки молодого готуються в цей час іти з візитом - відповіддю до хати батьків молодої. Їх перев'язують червоними стрічками через плечі і вони з червоними квітами вирушають у дорогу по селу. Прийшовши до хати батьків молодої, свашки, танцюючи, заходять на подвір'я, обв'язують батьків і родичів молодої червоними нитками, що символізує честь і незайманість нареченої, яка стала дружиною їхнього сина. Свашок сажають за стіл і частують.

Після пригощання виготовляється факел, який несуть до хати молодого. Перед ворітьми запалюють факел, танцюють навколо нього. Танцем всі заходять на подвір'я, далі за стіл, де знову відбувається пригощання і дарування, сватам у цей час співають:

Та й казали люди, що сватів не буде,

А в нас свати красні, так як зорі ясні.

Ми думали, ми гадали, що зорі зоряють,

А то наші свати красні горілку зволяють.

Не так п'ють, не так п'ють, як се величають.

У нашого свата на петрушці хата,

А як ми ся потрясем, ми йому хату рознесем,

У нашого свата на петрушці хата,

Застелені лавочки, щоб сиділи свашечки Дей О.І. Весільні пісні. - К., 1986. - с.275..

Свати повинні одягнути подарунки, які щойно отримали. Молодий садовить тещу на стілець, а дружби приносять на руках і саджають на стілець біля неї сваху - маму молодого. При цьому співають:

А ви, свахо, не журіться, ідіть до дочки веселіться,

Ваша дочка красна, так як зоря ясна.

Отож дочка роби, отож, дочка ходи

Помий ручки, помий ножки

На піч спати іди Там само. - с.281..

Свашки в цей час частують одна одну горілкою або вином. Дружби відносять назад маму молодого, за що отримують винагороду - певну суму грошей. Усі виходять з-за столу, звучить маршова музика, відбувається прощання-частування на воротях. Цей післявесільний обряд в селі Шилівці називається пропій МЕЕ ЧНУ. - 1993. - Т.3. - с.9..

У селі Недобоївці Хотинського району, крім їжі молодій несуть також довгу пражину (палицю), кожівку, червону хустку та ганчірку. Згодом матка заходить до хати молодої і знову перевдягає молоду. Переконавшись у її чесності, свашки витанцьовуючи вулицями села, пряли кожівку, а на довгу пражину чіпляли нову червону хустку. Для всіх це була велика радість. Свашки направлялись до хати молодої і всім її родичам співали такої:

Ой до мене, мамко,

До мене, до мене.

Не маєте соромочку,

За мене, за мене.

А хоть в лісі ночувала,

До нас файно прийшла.

А хоть в полі ночувала,

Коли добрий розум мала Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври, 2001. - Т.2. - с.261..

Ввечері всі гості знов приходили на весілля, але вже до молодого. Там матка перев'язує всім присутнім руки червоною ниткою, а сама одягала вінок молодої собі на голову, намащувала медом шматочки калача і роздавала гостям. Все це символізувало чесність нареченої. Якщо молода не зберегла свою дівочу цнотливість та дізнавшись про це свашки співали різні сороміцькі пісні. Наприклад:

Хто хотів, той вертів

Не то дівка була

Червоними ковбасами

Підвечіркувала Там само. -с.262..

В такому випадку свашки чіпляли на довгу пражину не нову червону хустку, а чорну пірвану ганчірку. Це було великим соромом для нареченої та її сім'ї. Матка вже не одягала вінок на голову, а клала його спочатку на кішку, собаку, бо якщо вона зразу одягне собі вінок нечесної нареченої, то за повір'ям на її сім'ю посипалися б різні нещастя (здихала б худоба, хворіла б родина).

Коли на другий день весілля до нареченого приходили гості, то матка перед усіма розривала на шиї нечесної молодої святкове намисто. Це було страшенним соромом і доходило навіть до того, що родини розходились між собою. Дещо відмінним є післявесільний обряд на Заставнівщині. У понеділок зранку молода господиня прибирає у молодого вдома. Родичі навмисно смітять в хаті, жартуючи, а молодий виганяє їх Борисенко В.К. Вказ. праця. - с.151..

Від тата з мамою молодої несуть обід, обов'язково серед інших страв повинні бути пироги. Згодом свашки перевдягають когось на молодого і молоду, роблять ляльку і йдуть за вінчальними батьками. По дорозі вони жартують із зустрічними. Прийшовши на подвір'я співають:

У нашої матки біленькі стіни,

А як ми в матки так довго сиділи

Біленькі стіни, широкі лави,

Як ми си в батька гарненько мали.

Ой батьку, батьку, що ви робили,

Що ви так горілку засолодили.

Ой батьку, батьку, збирайтеся,

В червоні чоботи взувайтеся,

Ой матко, матко, збирайтеся,

В червоний турпан завивайтеся МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.20. - с.23..

Вінчальні батьки частують гостей і всі разом ідуть до молодих, де всі співають, танцюють і веселяться.

У вівторок вранці на Кельменеччині родичі ще сходяться на так звану поправку. Вони снідали і обговорювали весілля Там само. - с.2.. У селі Задубрівка Заставнінського району на третій день весілля під вечір збираються у хаті молодих родичі, сусіди, вінчальні батьки, яких пригощають стравами і напоями, як в попередні дні весілля, але обов'язково є одна нова страва - червоний борщ Там само. - с.8.. І лише після танців весілля закінчувалось.

Таким чином, весільна обрядовість рівнинної зони Буковини була доволі складною за структурою дійств. Які потребують ще подальшого вивчення і пояснення окремих обрядів. Весілля Прутсько-Дністровського межиріччя повторює в головних елементах весільні звичаї населення інших регіонів Буковини, але водночас має ряд притаманних тільки їй особливостей.

Розділ ІІ. Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір'я (Прутсько-Серетське межиріччя)

Весілля є такою визначною подією, що запам'ятовується на все життя. Але іноді трапляється, що цей період зникає в пам'яті людини безслідно. Це буває тоді, коли шлюб проходить буденно. На щастя, це не стосується передгірної зони Буковини. Тут існують свої традиції, що склалися протягом століть, а творцем весільних обрядів є сам народ.

Шлюбові передувало знайомство молоді з досить тривалим гулянням на вечорницях, танцях, весіллях, храмах, під час церковних ритуалів Чичеров В.И. Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI-XIX вв.. - М.,1957. - с.39..

У селах Прутсько-Серетського межиріччя виробилися певні звичаї освідчення в коханні. Під час танців на сільських майданах, на храмових святах хлопець, який хотів показати свою любов до дівчини, замовляв музик і виконував перший танець з обраною дівчиною. Він приводив її на загально сільські свята та відводив додому. Це означало, що у цієї молодої пари буде незабаром весілля.

У селі Берегомет існував звичай освідчення хлопця і дівчини в коханні через квітку. Коли дівчина подобалась хлопцеві і він хотів їй це висловити знаком, то під час танцю опускав до ніг дівчини червону квітку. Якщо дівчина піднімала квітку, то це означало, що вона згідна на дружбу з цим хлопцем, а якщо не звертала уваги на цей знак, то - відповідно це означало її незацікавлення хлопцем, і він більше не запрошував цю дівчину до танцю. МЕЕ ЧНУ. - 2000. - Т.9. - С.1.

У передгір'ї Буковини в неділю молоді організовували на своєму куті танці в супроводі народних музик. Такі розваги сприяли паруванню хлопців з дівчатами, вони закохувались, а пізніше й одружувались.

Коли після тривалих зустрічей хлопець та дівчина вирішили побратися, то про це вони повідомляли своїх батьків і визначали дату, коли будуть «пити» слово Кожолянко О., Сандуляк І. Фрагменти фольклору в обряді весілля в селах передгірної зони Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - 2003. - Т.2(16). - С.219..

Але перш ніж свататися, на розвідини до хлопця приходили посланці від дівчини. Мета розвідин - пересвідчитись у прагненні сторін вести мову про одруження молодої пари.

Після попередньої розвідки відбувався обряд сватання, що передбачав домовленість між сім'ями наречених, з допомогою спеціально обраних осіб - старостів. І старости збиралися поважні у родині дюди-вуйки. Як правило, ішли один або два власне старости, одна - дві тітки молодого, а також він сам.

Сватати дівчину вирушали пізно ввечері. При здійсненні обряду мав значення вибір дня тижня. Найсприятливішими днями були: неділя, четвер і вівторок. Нещасливими для сватання вважалися п'ятниця та понеділок Борисенко В.К. Вказ. праця. - С.23..

У призначений день старости брали з собою «могорич» - пляшку горілки та хліб і приходили на подвір'я до дівчини. Привітавшись, вони починали традиційну промову. Словесні формули засватування дівчини побудовані на алегоріях про купівлю-продаж телички, ягниці, лошиці, куниці.

Так, у передгірному селі Берегомет староста говорив: «Не знаємо чи ми сюди попали, чи не сюди. Ми щось шукаємо купити. Чи є у вас щось купити? Може телички є?». Господарі відповідали що є і староста просить показати товар. Тоді виходила до них стара жінка, але свати відправляли її назад говорячи, що їм такої не треба. Тим часом стара жінка жартувала зі старостами. Потім виходила дівчина - наречена. Старости були раді, що цей «товар» їм підходить. Тут же звучала пісня:

Ой упала ожеледиця з високого неба.

Ми би сюди не ходили, якби нам не треба.

Ми би сюди не ходили, дороги не били,

Та якби ми цього свата дівку не любили МЕЕ ЧНУ. - 1989. - Т.12. - С.9..

При згоді старости виймають хліб та сіль з торби, кладуть на стіл. Дівчина перев'язує їх рушниками, які сама ткала або вишивала. Всі сідають, де відбувається частування, а також узгоджують день весілля.

Дещо іншим був обряд сватання на Глибоччині. Сватати дівчину приходив один або два старости. Зайшовши до господи, привітавшись, вони починали таку розмову: «Знаєте, ми йшли на полювання і попали на слід куниці. Із нами був наш стрілець, хлопець-молодець. Він зразу за нюхом і слідами догадався і вздрів її, але починала втікати. Її слід завів аж у вашу хату. Десь тут вона має бути». Після того, як господар відповідає, що тут немає ніякої куниці, старости говорять прямо: «Куниця - це ваша Маруся, красна дівиця, а стрілець - це бравий хлопець-молодець. Може ми якось домовимось та й весілля справимо?» Господар запрошує дочку і запитує її думку. Народний етикет, сором'язливість, скромність дівчини стримували її давати пряму відповідь і тому вона промовляла: «Як батько та мати, так і я» Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - с.194.. Якщо батьки згодні на шлюб, то призначається день, коли відбудеться «слово». Після цього старостів частують.

Слово - це один з відповідальних моментів, від якого часом залежить і доля молодих. Батьки завжди бажали своїм дітям добра, але розуміли його по-своєму. Молода могла бути і поганою, але щоб мала поле, худобу. Сина могли женити на старшій, але багатій. Часом батьки не питалися згоди дочки, вона могла навіть і не знати жениха: тут проявляється воля батьків, і вони вирішували, з ким їй жити.

На слово приходили батьки з сином, матуша (тітка), вуйко (дядько), сестра, брат і ще хтось з близьких сусідів чи знайомих. Привітавшись, господар запрошував гостей присісти і вони всі разом обговорювали дату весілля, хто буде весільними батьками, де будуть жити молоді після весілля, яку дзестрю (придане), скільки фальч землі дають батьки молодій, що має молодий та які дари хоче отримати на весілля родина молодого від нареченої. Якщо вони зійшлися у всіх питання батьки тиснули один одному руки і називали себе сватами. Після цього наречена та її мати накривають на стіл, а наречений кладе півлітру горілки - таким чином запивали вдале слово. Відбувається щира і добродушна розмова. Всі бажають щастя молодій парі. Не обходиться й без того, щоб батьки не хвалили своїх дітей, що вони у них гарні, добрі, здатні до роботи. В кінці частування всі цілуються, прощаються, родичі молодого разом з ним ідуть додому.

Але якщо важко домовлялися про якесь питання, таке туге може бути і життя у молодих, а то і розірватися зовсім. Придане було основною темою їхньої розмови. «Ми не будемо міняти повний мішок на порожній», - казав батько. Якщо батьки наречених не домовляються зовсім, то «слово розбивається» - весілля відмінялося Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ. праця - С.219..

У четвер перед весіллям молодий забирав свою майбутню дружину до себе. Мати нареченої готувала їй придане та наставляла, як має поводитися у свекрухи: щоб терпіла, «не пискувала» до чоловіка і його батьків, щоб допомагала їм в усьому. Нареченого супроводжували три дружби, два бояри, свашки. І знову лунали пісні Додаток Б.

Під час прощання дівчини з батьками співалося:

Посіяла жито, жито над водою.

Чи не буде жалко вам, мамо, за мною?

Жалко, доню, жалко, жалко, за тобою,

Бо я остаюсь на вік сиротою.

Лишаю вам, мамко, найменшого брата,

Лиш буде без мене невесела хата.

Лиш буде без мене невесела хата,

Не будуть ходити хлопці й дівчата.

Заграйте, музики, тай мідні труби,

Бувайте здорові, всі мої подруги.

Заграйте, музики, бийте в барабани,

Бо я від'їжджаю від рідної мами.

Бувайте, бувайте, тай не забувайте,

Добрими словами мене споминайте Там само. - С.4..

Молодий дає мамі викуп за дочку, а свашки забирають придане. Виходячи з хати, дружби, бояри та свашки співали:

Гайда, свату, з нами, з нами,

Тай на калинові сани,

Тай на кедровії мости,

Гай до наших сватів в гості Там само. - С.4..

Свашки повертаються до дому молодого і гарно прикрашають кімнату, відведену для приданого.

У селах Передгір'я Буковини проводиться обряд, який називають «міняються свашки». Дійовими особами цього обряду здебільшого є родичі молодого чи молодої, але можуть брати участь їхні сусіди та знайомі. Основною їх місією є віднести «дари» молодій, а від неї молодому Борисенко В.К. Вказ. праця. - С.67..

Свашки брали велику миску, клали в неї горіхи, «би множилося хазяйство», цукор «на вдалу дорогу», копійки, «би вода пригонила гроші», а зверху клали дари: від молодої - сорочка, тростина, ширинка (нова хусточка, виготовлена з домотканого полотна та вишита різнокольоровими нитками), усе це молода повинна була вишити своїми руками. Від молодого - хустка чи рушник, яким будуть покривати голову молодій, капці, які купували або замовляли, перстені Там само. - С.68..

Перед виходом кожні свашки співають:

Святий Боже, святий кріпкий,

Вже йдуть свашки, тай в зарібки.

Заробим по рублеві, купимо по коневі,

Заробим по короні, купимо по корові.

Гей-гей, гей-гей, гей-гей Там само. - С.69..

Свашки, які йшли від молодого до молодої та навпаки, не повинні були зустрічатися по дорозі, а якщо це траплялося, то одні в одних хотіли щось викрасти або зробити щось «на збитки». А якщо одні з них переставали співати, то інші відразу починали співати:

Чому свашки не співають, чи великі зуби мають?

Чи їх треба припилити, тоді будуть пиндилити.

Гей-гей, гей-гей, гей-гей Там само. - С.70..

Відразу починався великий сміх, але якщо спритні інші свашки, то можна було почути у відповідь таке:

А ми ззіли цебер бобу,

Тай са надули на хворобу.

Гей-гей, гей-гей, гей-гей! Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - с.220..

Усі ці жарти супроводжуються музикою, дзеленчанням покришок від каструль, видуванням звуків з рогів худоби, плесканням у долоні. Пожартувавши деякий час, свашки розходяться для завершення своєї місії.

Ті чи інші свати, почувши спів свашок, які підходять, виходять їх зустрічати - сват з пляшкою горілки, сваха із закускою. А в цей час молодий чи молода десь ховаються, щоб свашки їх не знайшли. Проте нікому поки що до них нема діла, бо свашки заспівують:

В нашого свата флягова хата,

Ґонтом підбита, золотом покрита,

Гей-гей, гей-гей, гей-гей! Там само. - с.220.

Але найбільше оспівували свата. Якщо він довго тримав гостей біля воріт чи порога, то свашки зразу же починали:

Ой, свати, свати, бійтеся Бога,

Не тримайте нас біля порога,

Бо ми далеку дорогу мали,

Нам підкови повідпадали,

Бо ми прийшли не ночувати,

А ми прийшли дари міняти.

Й не прийшли ми з дозволу свого,

А прийшли ми від молодого,

Що Ваше беріть, що наше верніть.

Гей-гей, гей-гей, гей-гей!

У нашого свата є дві березі,

Йдемо до свата усі тверезі.

В нашого свата є три ялиці,

Підем від свата усі п'яниці МЕЕ ЧНУ. - 1998. - Т.6. - С.7..

Реагуючи на ці співи, сват тут же запрошував гостей до хати, де їх частували. Але вже сидячи за столом їм ще кортіло щось сказати сватові у співаній формі:

Ой свати, свати, розширіть хату,

Розширіть сіни, би ми всі сіли.

А в молодого кури печені,

А в молодої ще не скублені.

Гей-гей, гей-гей, гей-гей! Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - с.208.

Після цих співанок молода виходила до гостей з печеною куркою на доказ того, що вона та її родина теж готові до весілля. Ту смажену курку вона підносила на тарілці чи підносі старшій свашці. Та, в свою чергу, передавала їй дари від молодого. Схожий обряд проводився і в молодого, але відмінність була в тому, що молодий не зразу приймав дари. Помітивши це, свашки починали:

Ой, в лісі-лісі дубок ялився (в'янув),

Наш молодий са сфодуливси (загонорився)

Са сфодуливси, що нас не знає,

Від молодої дар не приймає.

Ой пан молодий, ніц не думайте,

Горівку пийте, дари приймайте Там само. - с.209..

Після цих слів молодий «пом'якав», обдаровував свашок грішми або солодощами. Мама або сестра молодого приймали дари і передавали йому в руки. Молодий заносив їх до хати, а свашки в той час обсипали його цукерками, дрібними грішми, цукром та горіхами.

Певний час посидівши за столом, почастувавши один-одного, скуштувавши страв, свашки виходять з-за столу на вулицю, де всі разом станцювавши декілька запальних танців, повертаються назад. По дорозі знову лине:

Ми в молодого їли та пили,

А в молодої лиш са дивили.

У молодого кури печені,

А в молодої ще не скублені.

У нашого свата за хатов грушки,

Дали нам їсти сирі галушки.

В нашого свата за хатов дулі,

Дали нам їсти сирі фасулі.

Сирі фасулі, незварені,

Бо наші свати перехвалені.

Замість горівки ми пили воду,

Ой, свате ми к циму роду Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - с.222..

Погомонівши ще трохи, свашки розходилися по домівках, бо зранку треба знову приходити, щоб допомагати готувати весілля. При приготуванні вінків молодому і молодій, мали місце певні особливості. Так, у передгірних селах Сторожинеччини вінки молодим починали шити в п'ятницю. Їх треба було встигнути пошити до заходу сонця. Як правило, молодому шили віночок світивки, який мав вигляд серця з однією монетою у нижній частині, а молодій - дружки МЕЕ ЧНУ. - 1989. - Т.12. - С.13..

Обов'язково кожен із членів родини мусив пришити один листочок барвінку, бажаючи при цьому щастя та всіх благ нареченому й нареченій. Для того, щоб починати шити вінки, спочатку треба було нарвати барвінку. За барвінком ходили дружки та свашки. Кухарка пекла спеціальний калач, через який за допомогою нової хустинки рвався барвінок, якого перед цим скроплювали свяченою водою та посипали цукром. І тоді під спів свашок, кожна з дружок рвала по черзі барвінок. Рвалося барвінку так, щоб не було зайвого. З собою дружки брали також горілку чи вино, якими частували подорожніх, а також господарів. Вважалося, що якщо першим подорожнім зустрівся чоловік, то й першою дитиною у молодят буде хлопчик, а якщо жінка, то - дівчинка Українці. Свята. Традиції. Звичаї. / Уклад. І.Коверець. - Донецьк: Альфа-Прес, 2004. - с.65..

Починаючи шити вінки співали пісню:

Ой дай, Боже, що гадаєм,

Ми віночок зачинаєм,

Тай з барвінку зеленого,

До барвінку зеленого

Треба шовку червоного,

Треба хлопця молодого.

А до хлопця молодого

Треба коня вороного МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.6. - С.5..

Листочки барвінку шили дуже обережно, щоб не заплутати нитку, бо вважалося, що й життя у молодих тоді буде заплутане. Після того, як барвінок був нашитий, віночок обгортався позліткою та обмотувався червоною і синіми нитками. Потім його трохи змащували медом, аби молода «була мужові йак мід солодка» Борисенко В.К. Вказ праця. - с.126..

Під вечір молодим батьки клали вінки. Свашки приспівували:

Сумна та суботочка, сумний той день,

Сумувала молоденька в такий день.

А чого ти, молоденька, сумувала?

Сумувала, моя мамко, таки й так,

Що над мою головочкою зацвів мак.

Тай куди ж ти, моя дочко, ходила,

Що так твоя головочка зацвила?

Я ходила, моя мамка, в літній сад,

Та й на мою головочку весь цвіт впав.

Та й звівся, моя мамко, буйний вітер,

Та й з моєї головочки зірвав квіти.

Та надійшов, моя мамка, літній дощик,

Та й на моїй головочці квіточки змочив МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.6. - С.6..

Вінки клали на калач, молода (молодий) дякували своїм батькам, що довели їх до вінка, цілували їм руки. Мати молодої (молодого) дякувала вінчальній матці за те, що шила вінок і в пазуху їй опускала гроші. Жінки при цьому співали:

Дрібний дощик накрапає,

Мамка вінок починає.

Біленькими рученьками.

Та з добрими гадочками Буковинські народні пісні. - К.,1963. - С.92..

У Глибоцькому районі шиє вінок молодій хрещена матка. Це відбувається у великій кімнаті. Ликом, здертим з вербової гілки, знімають з голови мірку. Матка бере в руки нову голку з ниткою і шиє з барвінку та мирти вінок. При цьому голку бере не голою рукою, а новою хустиною. Раз протягує нитку тато, а раз мама. Тоді вже хрестова матка шиє вінок до кінця.

В цей час молода сидить за столом. Дружки приносять у плетеному вінку барвінок, гарно прикрашають спеціально випечені у печі голуби, що символізують молоду і молодого, зіллям і квітами. Мати вишила вінок і приміряє молодій до голови. У цей час співають веселу пісню:

Матка вінок вже зшила,

А горівки ще не пила.

Прошу, матку приступити,

Вінок доньці відкупити.

Прошу мамко, приступити,

Вінок доньці відкупити Весільні пісні: У 2- х кн. - К.,1982. - Кн..2. - с.33..

Тато з мамою частують матку і жінок, які допомагали шити вінок. Спочатку передають чарку з горілкою матці і вкидають туди монети. Матка п'є горілку, а монети ховає за пазуху. Гості вигукують: «Вівать! Вівать, матко!». У цей час тато частує до весільного батька. Тепер матка наливає у чарку горілки і передає татові, бажаючи щастя його дитині, а весільний батько частує до мами, говорячи їй багато гарних побажань.

Весільні батько і матка передають калачі з сіллю і вінком зверху через стіл татові і мамі. Молода вклякає на коліна на подушку перед татом і мамою. Ті кладуть їй на голову вінок і беруть калачі в руки, тричі торкаючись ними до голови молодої і тричі промовляють: «Вінчуємо тебе хлібом, сіллю, щєстєм, здоров'єм, вік довгий, край добрий, щасливий доробок».

Молода встає і дякує мамі і татові: «Файно вам дякую, що виростили мене, поставили на ноги, дзестру встарали, на добру дорогу наставляли і своїми лагідними руками поклали вінець на голову». Підходить до батьків і цілує їх, а вони також цілують її тричі. Всі присутні співають веселу пісню:

Ой упала звізда з неба

Тай розсипалися,

Молоденька позбирала

Та й обтикалася.

Файна наша молоденька,

Така веселенька,

Як у літі на роботі

Вода студененька.

Як у літі на роботі

Води си напити,

Так на нашу молоденьку

Лиш си надивити Пісні Буковини. Пісенник. / Записи та впорядкування А.Яківчука. - К.,1990. - с.54..

У ряді передгірних сіл (Вашківщина, Вижниччина) після батька і матері продовжують виготовляти вінок брат або сестра. У кінці обряду вінкоплетіння молоді жінки співають:

Як ми вінок зачинали,

Нам горівки не давали.

Як ми вінок вже кінчали,

Нам горівки з медом дали.

З медом та ще з перцем

Від молодої з щирим серцем Там само. - с.55. .

Після цього молода або молодий (у кого шили вінок) виходить до молоді на вулицю, прощається з ними, частує вином та калачем.

В суботу молодий і молода (окремо) разом з дружбами (дружками) відвідують домівки своїх родичів і запрошують їх на весілля.

За день до весілля заміжні жінки випікають весільні калачі-караваї. У селі Драчинці кожна жінка, яка брала участь у випіканні караваю, несла з собою яйця, кілограм борошна, масло. Вся робота супроводжувалась піснями, бо вважалося, що «каравай без пісні, як молода без роду». Жінки співали:

Принесли водиці з криниці,

Замісили коровай сестриці!

Як ми сестриці коровай місили,

Із семи криниць воду носили,

З семи криниць вода,

З семи млинів мука,

З семи коров масло,

І яєць півторасто! МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.1. - С.5.

Обов'язково пекли чотири великих весільних калачі, які на весілля клали на стіл перед молодими. Їх прикрашали віночками з барвінку, квітами.

Спільність дій під час бгання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім'ї. Вважалась доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість, а найкраще сім. Коровайниць зв'язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, вимальовувати оздобу, обмивати руки. Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений - злу долю Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. - К., 1994. - с.175.. Тому коровайниці «улещували» коровай різними піснями. У селах Великий Кучерів, Тисівці на означення того, що весілля вже готове до початку існував обряд «виводити галушки». Жінки - сусідки приходили напередодні основного дня весілля до хати молодої чи молодого, де мало відбуватись весілля, і готували голубці (галушки). Коли голубці були вже відварені у керамічних горшках у печі, господиня хати прив'язувала до кочерги, якою розгрібали вугілля («грань») у печі, хустку та прикрашала кочергу віночками з мирти або барвінку. Прикрашену кочергу брала в руки старша кухарка, а решта жінок брались від неї за руки, і всі вибігали на вулицю з ухканням та співом, створюючи великий галас. Цим сповіщались односельці, що весілля вже готове до початку МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.15. - С.2-3..

У неділю вранці у селах Буковинського Передгір'я (Панка, Комарівці, Жадова та ін.) «розчісували косу».

Дівчата допомагають молодій одягнутись у весільний одяг. При цьому вони співають:

Ой сідай но, молоденька, на стілець,

Та й запроси в своєї мамки гребінець,

Розчесати русу косу під вінець.

Щоби твоя руса коса сіяла,

Щоби твоя рідна мамка плакала Там само. - С.7..

Тато з мамою кладуть вінок на голову, тримаючи його чистими хусточками, а дівчата співають:

Ой куди ти, молоденька, ходила,

Що так твоя головонька зацвіла.

Ой ходила, моя мамка грядочками

Та й зацвіла головочка квіточками МЕЕ ЧНУ. - 1990. - Т.3. - С.7..

Молода встає зі стільця, а дівчата прагнуть якнайшвидше сісти по черзі на цей стілець. За народним повір'ям, дівчина, яка першою сяде на стілець після молодої, найшвидше вийде заміж.

Настає час класти вінок. Матка, свашки, дружки збирають молоду до шлюбу. Наречена одягалася у білу вишиту сорочку, в червону сукню, кептарик. На ноги взувала чобітки або черевики, на голову одягала домотканий рушник, поверх якого прикріплювала віночок з квітів та різнокольорові коди (стрічки). Якщо весілля проводилось у холодну пору року, то на плечі молода та молодий одягали кожушок. Молодий також одягав білу вишиту сорочку, портяниці, на ноги взував чоботи, на плечі кептарик, на голову, як правило, кучму, іноді капелюх, підперізувався поясом. Обоє на шию одягали згардиньку (намисто з бісеру).

Молода схиляє голову, а тато з мамою тричі промовляють до неї, торкаючись калачами голови: «Вінчуємо тебе хлібом, сіллю, щєстєм, здоров'єм, вік довгий, край добрий, щасливий доробок». Присутні співали:

Ой не плачте ви, матусю, за мною,

Не все добре забираю з собою

Лишаю вам дрібні сльози по столу,

Май сильніші, жалібніші по двору Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - С.45..

На голову молодій кладуть вінок і накидають їй на плечі велику хустку. Віночок беруть не голими руками, а малими хусточками і підносять його до чола молодого, потім притуляють до грудей з лівого боку. Після цього вінчальна матка перехоплює в них віночок і добре закріплює його на лівому лацкані кептарика чи костюма. Після цього молодий частує до своїх батьків, дякуючи, що вони його виростили, вивели в люди і довели до цієї миті, коли він самостійно йде у життя. Виходячи з-за столу, ватаг (дружба) тричі обводить усіх навколо столу. В одному з кутів на підвищенні стоять батько та мати, тримають у руках подушку, на якій лежить калач та пачка солі (на щасливу долю). Кожен раз проходячи під подушкою, молодий цілує рідним руки. При виході з хати ватаг тричі робить хрест на вхідних дверях і виводить усіх на подвір'я. В цей час музики грають декілька загальних польок і молодий разом з вінчальними батьками, рідними, друзями, сусідами йде до оселі молодої. Підходячи до будинку молодої, музики грають маршову мелодію. Назустріч виходять молода та свати з пляшкою горілки і з солодощами, а почастувавши гостей запрошують усіх до святкового столу. Ще коли ватаг доходить до вхідних дверей, то на порозі стоїть брат чи якийсь родич молодої і не випускає з хати до того часу, поки молодий не заплатить йому викуп. Вийшовши на подвір'я, пританцьовуючи, всі йдуть до церкви Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - с.223..

У Глибоцькому районі молодий та молода йшли до церкви самостійно прямісінько від своїх осель. Після покладання вінка, коли всіх виходять з-за столу мама і тато кроплять свяченою водою молоду і всіх, хто проводжає її до шлюбу. Обсипають пшеницею з цукром, щоб життя було солодким, а в хаті - достаток. Дорогою ще кидають монети на багатство і достаток молодим Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К., 1974. - С.93.. З музикою і піснями проводжали молоду, яка іде попереду з дружками, за ними - свашки, музиканти та весільні гості. Свашки відрізнялись від інших гостей, бо були завиті в традиційні рушники, вишиті кінці яких прикрашали їм плечі з обох сторін, а з другої вулиці ішов молодий з дружбами. З ним були весільні батьки. Вважалося, що молода буде добре жити, якщо першим до церкви прийде молодий. Тому деколи молодому приходилося чекати, поки прийде молода Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К.,1996. - С.121..

В церкві на них вже чекає піп і розпочинає вінчання. Християнська церква освятила обручення іменем Христа й оголосила непорушним. Церковний обряд обручення супроводжувався покладанням перстнів (освяченням) на престол, благословенням священником молодих хресним знаменням, запаленням свічок, кадінням наречених ладаном, триразовим обміном їх перснями.

Хор виконував відповідний псалом. Священник з кадилом в руці йшов від молодих із свічками до аналою, де вони ставали на рушник.

Після запитання, чи згодні жених і наречена одружитися за обопільнею волею, починалося весілля. При його здійсненні священник читав молитви. А до цього, за два тижні до весілля, священник оголошував у церкві так-звані заповіді - хто хоче вінчатися. Найважливішим у цьому обряді було хрестоподібне благословення вінцем жениха і приказування: «Вінчається раб Божий (ім'я) рабі Божій (ім'я) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» Українці. Свята. Традиції. Звичаї. - Донецьк: Альфа-Прес, 2004. - с.74..

Аналогічні слова і дії звернення й до молодої. Саме в цей момент таємно з неба сходить на молодих «благословенна благодать», яка освячує їхній шлюбний союз.

Молодим, які стояли під вінцем, голосно читали уривки з апостольського «Послання до ефесян» - про обов'язок жінки коритися чоловікові, «то чоловік - голова жінки, як і Христос - голова церкви». Після цього молодим підносився спільний келих у срібному ківшику з червоним вином, змішаним з водою. Священник давав тричі пити його жениху і нареченій. Келих був знаком неподільного єднання подружжя Борисенко В.К. Вказю праця. - с.126..

Під час вінчання молода намагається наступити молодому на ногу, щоб у шлюбі брати верх над чоловіком. Священник у церкві пригощав молодих зі своїх рук калачем з медом. Не обходилося й без жартів, коли священник давав молодому чи молодій калач з медом, але піднімав його вверх чи опускав униз, коли ті відкривали рот.

А вже весільних гостей частували батько з маткою, коли виходили з церкви. Від молодої пригощали весільних молодого, а ті, в свою чергу, пригощали весільних молодої. Після вінчання наречений повертається у дім своїх батьків, а молода супроводжує весільну процесію до оселі молодого. По дорозі танцюють і співають: «Гей ми були у церкві і щось бачили: два вінчики на алтарі, на голові молодої пари». Попереду йде староста з великою палицею прикрашеною квітами, за ним старостиха, батько, матка, дружба з калачем на рушнику, молодий, молода, дружки та весільні співають:

Вийди нене, проти мене,

Запитайси, нене, в мене,

Чи гаразд ми тай гостили.

Гаразд, неньку, гаразд, гаразд,

Взяли шлюбок зараз, зараз,

Щоби більше не ходили,

Штири коні не трудили

Утворяй же наша мамко, ворота,

Веземо вам невісточку та як злото.

Утворяй же наша мамо віконце,

Веземо тай невісточку, як сонце Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.212..

Тато з мамою виходять зустрічати молодих коло воріт. Частують батька і матку молодих. На щастя перед молодими біля воріт ллють з відра воду - зліва направо. Молодий бере молоду на руки і переносить її на другу сторону, щоб вона не замочила черевики.

В цей час гості молодої збираються у домі молодого. Зустрівши родичів молодої, почесні батьки, староста, молоді стають у коло, а дружби з калачем, прив'язаних на двох гілках, обходять їх тричі. Потім молодий повинен дістати калач, а діставши, ділять його з молодою навпіл: хто відламав більший шматок, той і буде керувати у домі Каменська О. Весільна обрядовість буковинців за працею Р.Ф.Кайндля «Святкування весілля русинами в с.Берегомет на Пруті» // Р.Ф.Кайндль і українська історична дука. - ч.2. - Вижниця: Черемош, 2004. - с.265..

Всі весільні один за одним ідуть за старостою, який іде попереду з палицею, стукає нею по землі. Музики грають спеціальну музику для заводин.

Наближаючись до дверей староста просить, щоб пустили їх до хати і розповідає, що вони йдуть з великої дороги і дуже змучилися. Він проситься трохи відпочити і щось перекусити, при цьому вихваляє усіх присутніх. Тато спочатку не погоджується.

Так усі тричі приходять і просяться. За третім разом їх уже запрошують до хати. Тато з мамою за традицією вінчують молодих хлібом-сіллю, потім пропускають під рушником по тканій доріжці.

Весільна процесія заходить до будинку таким чином: кожний гість бере з собою «шеренку» (хустину з мішковини), вишиту кольоровими нитками, а його сусід тримається за кінчик. Таким чином вони утворюють довгий ланцюг, на чолі якого виступає ватажел, який хрестить палицею двері передпокоїв і заводить процесію в середину хати. Під час заводин співають веселих пісень дуже активні свашки:

Чорна гречка, білі крупи,

Тримайтеся, свашки, купи.

Бо вас батько рахували,

Ще одну свашку бракували.

Чорна гречка, білі крупи,

Тримайтеся, дружки, купи.

Бо вас мати рахували,

Ще одну дружку бракували.

Ой пустіть ж нас до хати,

А ми будем їх шукати МЕЕ ЧНУ. - 1997. - Т.3. - С.7..

Всі гості сідають за столи. Посередині молодий з молодою, з обох боків батько, матка, староста, старостиха, дружки, дружби, молодь. Гості співають:

А в нашого свата

Мальована хата,

Мальовані лавочки,

Щоб сідали свашечки.

А в нашого свата

Мальована хата,

Мальовані сволоки,

Щоб гуляли дружбочки Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. -Кн. 2. - с.75..

Тато з мамою «дарують» батька, матку, старосту, старостиху, світивку. Дари приносять на тарілці, а ті повертають тарілку і кладуть туди гроші перед молодими на столі - чотири великих калачі. Дари дістаються також татові і мамі від сватів. Дарами перев'язують через плече. Тато частує до матки, а мама до батька, весільні батьки частують до гостей, і так іде частування по колу. Через деякий час гості звертаються до весільних батьків, щоб почастували їх і звернули на них увагу:

Ой виросла калинонька

Від землі до стелі

Напийтеся, пане-батьку,

Горівки до мене.

Лишіть батьку свою матку,

Приходіть до мене.

То будете білі руки

Носити в кишені.

Як будете, пане-батьку,

В кишені носити,

То будете, пане-батьку,

Голодні ходити Буковинські віночки. Нові обряди і звичаї. - Ужгород, 1966. - С.131..

Гості забавляються, веселяться, співають різних пісень: і веселих, і тужливих. Старші люди співають тих пісень, що колись співали, серед них про кохання, рекрутів, військову службу, на побутові теми.

Пізно ввечері починається скуповування дружок. Дружби сідають по один бік столу, а дружки - по другий і починають торгуватися. Дружка хоче, щоб дружба дав їй усе найкраще, не обходиться без жартів. А дружби дають гроші, яблука, цибулю, часник. У цей час їм співають пісні:

Файні дружки, як папір,

Перед ними є таріль.

А той таріль торкоче,

Від дружбів грошей хоче.

Наш молодий хороший

Післав дружбів без грошей

Як поцегнув у кишеню,

Та й витягнув цілу жменю.

За цибулю печену

Купив дружку злочену

За цибулю, за чоснок

Купив дружку на часок МЕЕ ЧНУ. - 1997. - Т.3. - с.19..

Тоді дружба бере в руку хусточку, яку дружка тримає однією рукою за кінець і виводить на танець.

Наступним у весіллі Прутсько-Серетського межиріччя було благословення - проща. Молоді стають на коліна на рушник перед своїми батьками і дружба виголошує прощу. Після його слів ватаги «юхкають», а музиканти починають грати польку. Хлопцеві, який казав прощу, давали калач, півлітру та гроші.

Через якийсь час гості знову сідають за стіл. У центрі сидять молоді. Молодому на коліна кладуть подушку, на яку сідає молода, по обидва боки стають дружби. Приходить брат молодої або один з дружбів з двома палицями і стає навпроти неї, тримаючи на палицях хустку, яку хоче накинути молодій на голову. Свашки співають:

Залежав барвін барвінковою

Ввійди, брате, ввійди,

Два вишневих прута внеси.

На вершечку притинати,

Рідну сестру покривати.

Братчик сестру як покриї

Ніколи си не розвиї

Ані взимі, ані в літі,

Ніколи на цім світі Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.214..

Дружки не дають покрити молоду. Молодий платить їм викуп і лише тоді брат або дружба накидає молодій на голову хустку. Палиці зв'язує нитками і кидає їх на щастя через хату. А хлопці, які знайшли палиці вимагають за них викуп - горілку.

Якщо молода іде жити до молодого, то забирають її дзестру (придане). Маму молодого саджали на крісло і дружби виносять придане, по одній речі, ніби на оглядини. Це все кладуть на підводи. Гості, свашки супроводжують цю процесію піснями: