Оженила мама сина, та й прибула мамі сила,

Віддавала мама дочку, ся лишилась без сорочки.

Сиди, мамко, на пічи, бо є кому хліб спічи,

Бо є кому хліб спічи, ще й їсти зварити,

Сиди, мамо, на пічи, бо є кому робити! Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - С.226.

Весілля продовжується, гості веселяться, танцюють, співають, а кухарки та помічники готуються до повниці. Вони прибирають зі столів, приносять нові наїдки.

По-різному обдаровують молодих родичі та гості. Після застілля і танців заклично звучить труба музик. Це означає, що починається обдарування молодих - «пропій». На Сторожинеччині дружби гуртом підходять до столу молодих і починають запрошувати до дарування по черзі батьків молодого та молодої, їх родичів та весільних гостей. Звучить голосне: «Просимо тата й маму молодих до «повниці»! Гіпай-гоп, гоп-дзубзоп, гоп-дзубзоп!». Запрошення повторюється тричі і тільки тоді запрошені підходять до молодих, дарують гроші та інші подарунки. Дружби уважно слідкують за даруванням і викрикують, щоб було чутно усім присутнім на весіллі: «Тато і мама молодого подарували 1000 гривень! Дякують молоді, їх батьки і увесь стіл! Гіпай-гоп, гоп-дзубзоп, гоп-дзубзоп!» МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.4. - с.4.

Усі дари кладуть на стіл перед молодими, які стоять за столом і дякують і при цьому також не обходиться без пісні:

Ой заграйте, музиканти, заграйте,

Чия воля - до повниці ступайте.

Дощик накрапає, жовнір марширує.

Подивіться, люди, що батько дарує Пісні Буковини. - К.,1990. - С.70..

У деяких селах (Ропча, Ясени) пропій збирав вінчальний батько зі своїм вінчальним батьком, після того, як гості посідали за столи. Починають грати музики і гості, подарувавши молодим, виходять танцювати.

Весільний батько разом з батьками молодих перерахувавши гроші, оголошували загальну суму подарованого.

Наставав час, коли кухарка підносила матці смажену курку, а свашки співали:

А наш батько чорнобривий,

А наш когут сизокрилий,

Вчора грібся на току,

Усі ночі у горшку.

Як циганя на столу,

Перед батьком в тарелю.

Наша матка чорнобрива,

Наша курка сивокрила,

Вчора греблась на току,

Усі ночі на горшку.

Як циганя на столу,

Перед маткою в тарелю. Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. -Кн. 2.- с.75.

Після цього всі виводяться з-за столу і стають півколом. Свашки виносять стілець, на нього сідає молодий. Йому хусткою зав'язують очі, на коліна кладуть подушку і починають сідати всі по черзі, але тільки не молода, в більшості випадків молодий вгадує свою наречену. А іноді буває й таке, що обмацавши якусь бабу, каже, що то його молода. Йому розв'язують очі і тут усі в сміх. Матка починає «розбирати» молоду - знімає вінок і пов'язує її великою квітчастою хусткою - турпаном. Лунає пісня:

Матка фіні кирчу чини, фіна матці хлопца вчини.

А чи хлопца чи дівчину, аби пили горівчину.

Могли ще заспівати й такої:

Вчора була в кодичках (стрічках),

А сьогодні в платеньках.

Вчора була як та чічка,

А сьогодні молодичка. Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - С.226.

Фату молодої матка прикріплює якійсь дівчині «на виданні», що пророкує швидке одруження. Музики починають грати польку і молоду ґаздиню бере в танець вінчальний батько, а дівчину - ватаг. Фату іноді передають іншим дівчатам.

Після цього молоді розрізають на шматочки два весільних калачі, які роздають усім присутнім, щоб вони побажали їм добра і щастя. Або ж весільна матка обходить усіх гостей, пригощаючи їх шматочками калача з медом. Весілля підходить до завершення і гостям вже пора іти додому, про що нагадує така пісня:

Ой, добраніч, та добраніч

Ти, нероба моя.

Бо не їла і не пила

Худобонька твоя.

Та най не їсть, та най не п'є,

Та най зачекає.

Та най моя головонька

Трохи поспіває.

Ой, співаку-небораку

Ти співати вмієш.

Чому тоді не співаєш,

Коли згомонієш?

Ой, добраніч, та добраніч,

А ви, люди, чуйте,

Котрі файні, йдіть додому,

Погані - ночуйте. МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.6. - С.8.

Якщо весілля проходило у домі молодої, то після покривання наречений збирає молоду разом з приданим до своєї хати. При наближенні почту наречених до двору молодого свашки починають виспівувати:

Отвори, мати, хату,

Ведемо тобі пелехату,

Діжи не замісить,

Бо їй цяпко з носа вісить;

Хати тобі не замете,

Бо живіт ся погне.

Корови тобі не здоїть,

Бо вогню ся боїть МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.4. - С.9..

Неподалік від своєї господи молодий залишає молоду на дружбів, а сам, випереджаючи всіх, йде до воріт зустрічати молоду. Тут уже чекають батьки молодого, його родина. Відбувається частування і запрошення до хати. Зайшовши до хати в супроводі матері нареченого, молода обертається тричі, одягає шапку молодого на свою голову, вказуючи цим відданість своєму чоловікові Борисенко В.К. Вказ праця. - с.126..

У селах Великий Кучурів, Тисівці, Буковинського передгір'я молода перед вступом до хати молодого прогиналася до порога так низько, щоб молодий міг її перейти і промовляла: «Переступай, милий!». Цим вона визнавала його верховенство в сімейному житті Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - С.78.. Або ж матка брала фіну за руку і підводила до порога вхідних дверей. Молода лягала біля порога, а молодий переходив її і вже зсередини хати, брав на руки й заносив у хату. Перед тим, як у кімнату мали зайти молоді, матка оглядала її і забирала всі ріжучі або колючі предмети. Молоді в цій кімнаті проводили шлюбну ніч.

Вранці мати молодого разом з вінчальною маткою на воротях вивішують «фану», тобто на якісь палиці червону хустку або вінок з барвінку, в який вплітали крянки (кетяги калини) - ознака того, що дівчина до весілля була чесною. Нечесність позначалася білими стрічками на стовпах воріт. Це вважалося великою ганьбою для молодих. Бували випадки, коли шлюб розривався через це, а дівчина-молодиця залишалась зганьбленою на все життя Українська минувщина. Ілюстрований етнографічний довідник. - К.,1994. - С.177..

У понеділок на вечір до молодих господарів, вчорашніх молодих, сходяться запрошені гості: близька родина та сусіди. Тепер уже молодий господар та господиня, завита у хустку як молодиця приносять різні страви до столу і пригощають гостей. Усі гості та хатні дуже веселяться. Тут і відповідна пісня:

Ой упала ожеледа

З високого неба.

Ми би суда не ходили,

Якби нас не треба.

Ми би суда не ходили, сліду не робили.

Якби наші свати любі

Нас не запросили.

Вчора була молода,

Сьогодні ґаздиня.

Тож запрошуємо вас

До столу, до столу,

До столу, до столу,

До нашого двору.

Вчора було по-вашому,

А сьогодні по-нашому Дей О.І. Весільні пісні. - К.,1986. - С.66..

Тато частує батька і припрошує гостей частуватись, їсти, пити, веселитись й танцювати.

Для того, щоб розвеселити гостей, кілька перевдягнених чоловік готуються до весільної сценки, імпровізуючи молодих, батьків, інших головних весільних персонажів. Вдавані молоді дуже розмальовуються і вдягають незвичайний одяг. Часто роль молодої виконує чоловік, набагато вищий за молодого. Батько з маткою йдуть до них, несучи на руках або в колисці «дитину». Починається весела забава. Новоявлені молоді сідають до столу, молодий годує ложкою молоду і приповідає. Гості продовжують веселитися та співати іноді аж до наступного ранку Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.214..

У деяких селах (Снячів, Михальча, Заволока) на другий день весілля починалося під вечір тим, що перевдягали якусь старшу жінку за молоду, когось за молодого. У вінчальних батьків збиралися ті ж свашки, брали ту саму «фану» і всі вони йшли до оселі молодої, співаючи багато жартівливих, сороміцьких пісень. Прийшовши на подвір'я, запрошують сватів на другий день весілля. Молодий починав «жалітися», яка лінива, недобра, невміла та незграбна дісталась йому жінка. Цю сценку супроводжують сміх, плескання в долоні, музики, які підтримують співаючих. Утихомирившись, свати запрошують «молодих» до столу, де знову чуються безкінечні жарти. Посидівши досхочу, починають танцювати. Під час танців гості мусять щось поцупити з оселі молодої, щоб те потім кинути в пропій (дарунок). По дорозі назад гості напідпитку співають ще відвертіше. Зайшовши на подвір'я молодого, «гості» ще якийсь час співають, а потім йдуть перевдягатися.

Весілля закінчується тим, що молоді вклоняють вінчальним батькам калачі, говорячи: «Калачі Ваші, а свічки наші» Кожолянко О., Сандуляк І. Вказ праця. - С.226.. Перед тим як музики мали би заграти марш батькові, вони виконують швидку польку, а молоді та їх вінчальні батьки танцюють з калачами.

У селах Буковинського Передгір'я (Великий Кучурів, Гадилів, Тисовець, Снячів, Кам'яна, Михальча, Дубова, Спаска та ін.) завершується весілля в перший четвер обрядом похлібення Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К., 1966. - С.124..

В оселі молодого збиралися рідні, запрошені гості, вінчальні батьки, світивка, дружки, дружби (ватаги) і десь о шостій - сьомій годині вечора всі вони разом із молодим та молодою йшли, а хто був заможний, то їхали на фірах, прикрашених живими квітами, стрічками, гілками з ялиці, застеленими налавниками та верітками, до селі молодої на похлібення. Йдучи або їдучи попереду інших гостей, одна з жінок тримала в руках «фану» - хустку червоного кольору, прив'язану до палиці завдовжки близько двох метрів, тримала її високо вгорі Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - С.78..

Хто не мав змоги бути на весіллі в перші дні йшов на похлібення і ніс з собою щось одне з подарунків: домотканий рушник, сувій полотна, прикрашений глечик, цебер, корито, глиняний посуд, іноді курку, козинятко чи ягня і казали, що то молодим на приплід.

Йдучи або по дорозі, всі учасники цього обряду співали жартівливих пісень, які супроводжувались плесканнями у долоні, дзвоном якихось предметів, гейканням, вигукуванням якихось дотепних реплік з такою силою, що їхній галас було чути дуже далеко. Цим вони попереджали рідних молодої про їх наближення до оселі.

На підході до хати молодої їх зустрічав сват із горілкою та мензуркою-порцією (скляна чарка місткістю 20-30 г.) та сваха з кількома грінками (шматками) калача, а також запрошені татом молодої гості. Почастувавши гостей, запрошували всіх до великої хати (гостьової кімнати), де був накритий святковий стіл. При необхідності клали ще стіл у хоромах (сінях) та у стодолі, але це було великою рідкістю, бо тільки дуже заможні люди могли собі дозволити зробити похлібення на велику кількість гостей.

На столі здебільшого були такі страви: галушки (голубці), куряча дзяма (зупа), студенець (холодець), печені із домашньої птиці, м'ясо, каша з кукурудзяних крупів. З напоїв вживали горілку, вино та напій із води з м'ятою або кмином з додаванням цукру. Забавлялися жартами, піснями та танцями до самого ранку. Останнє залежало від компанії та наявності декількох забійників-жартівників. А скільки від них мала неприємності молода господиня. Хтось приносить до хати під лянком (піджаком) дрібного сіна та соломи, порозкидає під столом і звертається до молодого: «Дивися, Митре, що ти за ґаздиню взяв, у неї всюди кириня, куда ти са дивив, коли її брав (одружувався)?» Сандуляк І. Весільний обряд «похлібення» в українців Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - Чернівці, 2004. - Т.2 (18). - с.206.. При цьому, звертаючи увагу присутніх, ногою розкидає сміття на всі боки по кімнаті. Засоромлена молода змушена була брати віника і під жартівливі репліки підмітати долівку, щоб довести всім присутнім, що вона насправді є справжньою господинею. Іноді на долівку кидали гроші, але для молодої це «сміття» було приємніше підмітати.

Музиканти, яких спеціально наймали для проведення цього обряду, вигравали гостям різні мелодії та підтримували тих, хто співав. Музикантів у більшості випадків було троє: цимбаліст, скрипаль та сопілкар. Тоді, якщо господар не мав можливості, то брав на похлібення лише гармонь, а заможніші могли дозволити собі навіть найняти духовий оркестр, але це зустрічалось не часто Там само. - с.207..

На похлібення, як і на весілля, вінчальний батько збирав пропій (дарування), але гості дарували значно менше, ніж на весіллі. Хто не мав змоги попередньо бути на весіллі, то дарував на похлібення дарунки й гроші в такій кількості, як дарують під час основного дня весілля. Гості, вийшовши на вулицю, танцювали, але, збираючись додому, робили вигляд, що пропала молода. А на її місце на фірі садовили перевдягнену на молоду старшу жінку. Молодий до неї погрозливо промовляв, що він буде здивований, коли стане видно і зрозуміє, що це не його дружина. Після цього молодий змушений був шукати свою справжню дружину, а якщо довго не знаходив, то мусив давати викуп жартівникам у вигляді могорича (пляшку горілки), а ті повертали його жінку. Він приводив дружину до фіри, зсаджував звідти названу «молоду», а на її місце садив законну дружину. Перед від'їздом додому мама молодої гостям, як правило, давала по грінці хліба, а молодим та сватам ще й якихось страв Борисенко В.К. Вказ праця. - с.113..

Якщо хлопець залишався жити в оселі батьків дівчини, про що попередньо на слові (заручинах) домовлялись батьки молодих, то це, як правило, відбувалося відразу після завершення обряду похлібення і молода на весілля не везла своє придане. Якщо молода сім'я мала жити у домі молодого, то молода після похлібення поверталась додому разом із родиною свого чоловіка і придане привозила під час основних обрядодій весілля. По дорозі додому знову лунали пісні:

Ой була на пропою,

Загубила біду свою,

Ой я біжу та й кричу,

Верни біду, паничу.

А паничі добрі були,

Найшли біду, та й вернули.

Яка була моя мама,

Я її завитила (перемогла).

Мама десять, я п'ятнадцять

За собою водила.

У нашого свата нема порядку,

Завішав ноги на саму грядку,

У молодого кури пічені (приготовлені),

А в молодої ще не ловлені Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. - Кн. 2. - с.80..

Всі співали дуже багато й активно. Були навіть випадки, що на другий день після похлібення жінки не могли навіть говорити, лише хрипіли, з чого чоловіки були раді, оскільки їхні дружини не могли їм дорікати, що багато випили на забаві.

Як відзначає Г.Маковій, «коли у хаті з'являлася невістка, їй у вівторок (би не боялася ніякої напасті) родина молодого «передавала стіл». Застеливши його своєю скатертиною, на знак того, що свекрушині руки відтепер можуть спочивати від печі, бо з'явилися молоді, вона опівдні (знак того, щоб усе йшло вповні) викладала на столі, усе що зуміла спекти та зварити. Покуштувавши страви, родина молодого, якщо була задоволена смаком та якістю приготовленого, за кути тричі піднімала стіл, а у четвер, коли йтиме до невістчиних батьків на похлібення - мовби на відгук про справність їхньої дочки, - дарувала їм скатертину: «Це вам за вашу дочку, яка сама дуже смачно пече і варить» Маковій Г.П.Вказ. праця.- С.129..

Якщо молодій господині їжа не вдалися, господар невдалу страву виносив собаці і перевертав верх дном собачу будку, щоб бачили сусіди, як батьки молодої підготували свою доньку до майбутнього сімейного життя. Собача буда стояла перекинутою аж до похлібення. Хтось про цей факт сповіщав батьків молодої і вони, таємно від людського ока, йшли «поправляти буду» - викликати на нейтральну територію сватів (бо до тижня не мали права наближатися до хати, де мешкає тепер їхня донька), додавали у придане ще щось: поле чи якусь живність. Свати тоді ставили буду на місце, бо інакше могли іти з нею на похлібення до невістчиних батьків. Йдучи по дорозі з будою, могли таке співати:

Гой свате, свате, виходіт з хати

За свою дочку дари прийняти.

Яка за вміла, така за здала -

Такий дарунок вам прислала Там само. - С.143..

На перехрестях доріг буду клали на землю, між дошки, з яких вона була зроблена, тикали усілякого бадилля, при тім приплескуючи у долоні та витанцьовуючи. Тому кожна мати дуже пильнувала, аби дочка була вмілою та вправною господинею. Можна було почути такі рядки:

Гой свате, свате, виходіт з хати

За вашу дочку йдем вінчувати:

Вона напекла, вона зварила -

За наш столик си пречестила Маковій Г.П. Вказ. праця. - С.144..

На цьому весільні обряди завершуються. Таким чином, у весіллі Передгірної зони Буковини переплітаються регіональної традиції, а сам обряд зберіг архаїчні риси. Приповідки, пісні, побажання, жарти налаштовували молоде подружжя на велику зміну в їхньому житті, перехід в іншу соціальну категорію. Ці обряди вчили молодих глибокої поваги до старших, до батьків, до родини та односельчан. Як бачимо, у всіх селах Прутсько-Серетського межиріччя описаний весільний обряд має певні відмінності, але вони не суттєві і на загальний розвиток весільного обряду не впливають.

Розділ ІІІ. Різнобарвність та колоритність обряду весілля гірсько-карпатського регіону Буковини (Буковинська Гуцульщина)

Одним з найбільш яскравих і колоритних, багатих на елементи національної і духовної культури гуцулів Буковини є весільний обряд.

Традиційна гуцульська весільна обрядовість - передвесільна, власневесільна і післявесільна, включає переважно всі складові частини, характерні для народного українського і в цілому загальнослов'янського весілля. Але своїм корінням сягає глибокої давнини. Тут збереглися дуже цікаві старовинні ритуали. Про тривалість весілля по днях мовить у весільній гуцульській пісні:

Понеділок вінки виють,

Бо сі зачинає,

А у вівторок ідуть до шлюбу,

Бо то так сі має,

А в середу завивають

Молодую з дівки,

А в четвер сі посходили

Свати на горілку.

Молоду дарують,

А в суботу п'ють, співають

Буяють, танцюють.

І неділю ще сі сходять

Миски розбирають.

В понеділок ще сі сходять

Тиждень відбувають Українці. Свята. Звичаї. Традиції. - Донецьк, 2004. - С.50-51..

Одружувалися парубки у 23 роки, а дівчата могли виходи заміж уже в 15-17 років. Вікова різниця між нареченим мала бути невеликою. До загальних умов укладання шлюбу належала і відсутність родинних зв'язків між молодими. У гірській зоні Буковини, якщо хлопець вподобає собі дівчину, спочатку відбувається попереднє розвідування про наміри батьків нареченої. Церемонія висловлення згоди батьків дівчини на засилання сватів закріплена в народі під назвою визнавки або обзорини Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. - с.307..

Дія не мала певного обрядового вираження, атрибутів. У визнавки ішов батько хлопця, могла іти і мати, близька родичка, хоча подекуди від посилання свахи утримувались, бо вважали, якщо баба засватає, то не буде талану Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. - К., 1988. - С.21..

На Вижниччині хлопець просить якогось шановного ґазду, щоб той пішов до хати своєї дівчини і подивився як вона ґаздує, що і як вміє робити, що вже приготувала собі на придане. Отримавши корисну інформацію парубок сам шукав нагоди, щоб зайти у хату дівчини і перевірити те, що йому сказав упрошений ґазда. Якщо хлопець всім задоволений, тоді він просить дозволу у своїх батьків послати до цієї дівчини старостів, заручившись перед цим згодою самої дівчини. Після такої попередньої розвідки в домі жениха відбувалась сімейна рада на якій вирішували, кого кликати в старости. Обряд сватання передбачав домовленість між сім'ями наречених про шлюб через спеціально обраних послів-старостів або сватів. За старостів беруть когось з родини з числа поважних, мудрих господарів, які добре знаються на традиціях, вміють складно говорити Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. - с.306.. Від них залежав успіх сватання та й лад у весільній обрядовості в цілому.

Старости брали з собою палиці (ознака повноважень і достойності), пару калачів, дрібку солі, плашку горілки, яблука, горіхи та цукерки, якими вони пригощатимуть дітей Кайндль Р.Ф. Гуцули, їх життя, звичаї та народні перекази. - Чернівці, 2000. - с.21.. Обрядовість сватання, як і вся обрядовість весілля в цілому, пройнята забобонами, переконаннями, ніби щастю молодят можуть допомогти окремі дії, речі.

Вважається, що успіх зустрічі залежатиме від певних прикмет. Так, сватачі для удачі вирушали до дівчини на світанку, щоб ніхто не перейшов дорогу з порожнім відром Борисенко В.К. Вказ. праця. - с.113..

Інколи сватання відбувається пізнього вечора, а то й і вночі, коли по хатах гасили світло, щоб мало хто з людей бачив, а у випадку відмови зберегти це у таємниці, уникнувши сорому.

Про свій прихід старости сповіщали стуком у вікно або у двері і майже завжди просились переночувати, посилаючись на велику втому і далеку дорогу, іноді вдавались до обману господаря, розповідаючи про шкоду, яка нібито сталась в господарстві (хтось відв'язав корову, відкрив стайню), а вже коли господар відчиняв двері, починали традиційні розмови, просились до хати. Загальним звичаєм на Буковині було те, що в хату заходили старости, а молодий залишався надворі, коли ж входив, то стояв або сідав зкраєчку на лаві біля порога і в домовленні ніякої участі не брав.

Починаючи мову про сватання, старости у різних варіантах виголошували риторичну, класично сформульовану промову ловців-молодців, які пройшли півсвіту за слідом куниці - красної дівиці, а слід привів їх саме до дому господаря. І тому вони просили віддати красну дівицю ловцю-молодці.

Розмови - алегорії допомагали старостам вчасно зупинити сватання, коли воно було небажане для сім'ї дівчини. У дуже ввічливій формі їм говорили, що в господарстві немає нічого на продаж або ж що ніяка куниця не забігала у двір.

Алегоричні прийоми ловлі куниці, купівлі-продажу на початку ХХ ст. подекуди зникають і набирать форму цілком ділової розмови. Часто старости, прийшовши до хати відразу говорять про свої наміри. На запрошення господаря вони відповідали: «Що ж свату, ми до тебе прийшли не сидіть, а говорить і сватать дівчину» Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.67..

На заклик батька чи матері до хати заходила дівчина, ставала біля печі і, низько опустивши голову, колупала піч або вдавала, що порядкує біля неї (ознака згоди).

Звичай (колупання печі) досить поширений на території Буковинської Гуцульщини і є пережитком шанування домашнього вогнища, яке колись мало силу божества.

За традицією у дівчини питали згоди на шлюб, якщо вона погоджувалась, то відповідала: «Як ви тату, і ви, мамо, так і я» Там само. -- с.68..

Якщо доходили згоди, батьки подавали один одному руки, а староста перебивав руки хлібом.

У Гірській зоні Буковини мали місце символи та алегорії на знак згоди чи відмови сватам. Подекуди свати просили дівчину, щоб подала келих на горілку, і якщо вона задовольняла їх бажання, то цим висловлювала свою згоду на шлюб.

Коли всі розмови підходили до кінця і старостам давалась згода на шлюб, то їх пригощали, якщо ж ні, то вони їли принесене з собою Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. - с.307..

Коли вже угоди досягнуто, старший староста виймає горілку і розпивається могорич із побажанням щастя і здоров'я молодим. Дівчина перев'язує старшого старосту рушником через груди навхрест і вішає йому на грудях сирний калач. Молодому засватана дівчина дарувала хустку, яку сама прикріплювала з правого боку до пояса або перев'язувала праву руку. Мати дівчини обсипає молодят пшеницею, білою вовною і подає їм пугар (посудина) з медом Там само. - с.307.. Мед у даному випадку символізує єдність нареченого і нареченої та їх родів. Молоді беруть обоє разом пугар з медом лівими руками і мокають свої мізинці в мед, а потім по черзі усім у хаті присутнім. Коли старший староста оближе палець, то приповідає до молодих: «Я вас благословляю так, аби ніхто не міг вас розлучити, як не розцепить бджолу від меду! Дивіться, вас ніхто не силував: як з того буде кошт (сума грошей) то покриє кошт, хтось із вас, як не схоче побратися» МЕЕ ЧНУ - 1995. - Т.8. - С.10.. Після цих слів бере староста пугар від молодих, а ті подають праві руки, які староста перебиває хлібом.

З цього часу батьки молодих кличуть себе взаємно сватами і свахами. Всі присутні сідають за стіл, п'ють за молодих, а надворі стріляють з пістолів, тут родичі домовляються де будуть жити молоді і на коли назначити весілля. На Гуцульщині сватання відбувалось разом із заручинами. Старші віком люди вважають, що заручини були складовою частиною сватання. Заручини у загальноприйнятому значенні влаштовувались лише тоді, коли молоді за тієї чи іншої причини не могли одружитись найближчим часом. Колись мали місце заручини неповнолітніх дітей. Батьки, наприклад, заручали дітей «на два шаги землі», «на корову». Коли б хтось із заручених «схибив», тобто не дотримав слова, їх батьки повинні були віддати обіцяне покривдженій стороні Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. - с.306..

Із сватання повертались вранці, щоб люди, господарюючи на подвір'ї, бачили старостів перев'язаних рушниками і щоб пішла слава по селу, що такому-то парубкові подано рушники. Крім рушників і хусток, для закріплення згоди на шлюб давали ще хліб, який старости несли до дому молодого.

Після сватання й заручин хлопець і дівчина вже ходили разом на гулянки. Дівчина мала право приходити до юнака додому. Але спільне статеве життя вважалося великим гріхом і до весілля не дозволялось.

Одразу після сватання наречений, староста та батько нареченого приходили до молодої, щоб іти до священника давати «на заповіді» або йти «до спису» Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.274..

Молода несла курку світлої масті хвостом наперед через усе село. Разом з людьми молодого і нареченою до священника йшов і тато нареченої. Курку дівчина віддавала священнику при вході у подвір'я, де він розпитував її про вік, чи немає хвороб, спорідненості між родами, якщо не знаходив ніяких перешкод, тоді робив спис. Ще раз нагадував, щоб добре подумали, бо це на все життя. Священник застерігав, бо несе відповідальність за поєднання молодих людей у нову сім'ю, робив запис у книгу вінчань, і присутні підписувались. Після цього призначав нареченим день і час, коли вони мали приходити на церковну службу і перед виходом із церкви благословляв усіх із Богом.

До вінчання священник виголошував у церкві після Богослужіння три «оповіді» Борисенко В.К. Вказ праця. - с.123.. Це, з одного боку, освячення згоди молодих і їх наміру одружитись. З другого - це надання можливості громадськості виявити своє ставлення до молодих і їх родичів. Протягом усього періоду між заручинами і вінчанням сусіди і знайомі мали право повідомити священнику все, що компрометує молодих та їх родичів. Священник міг заборонити шлюб. Церква, бажаючи мати прибуток (батько молодого мусив платити за оповіді грошима, куркою, хлібом) і вплив на прихожан, надавав передвесільному обрядовому циклу релігійного підтексту і тому тримала під контролем громадське оголошення про шлюб.

Характерною ознакою весільного обряду Гірсько-Карпатського регіону Буковини є збереження давньої роздільної форми весілля, коли всі обрядові елементи передшлюбних дійств відбувалися синхронно в обох домівках молодих за участю весільних гостей кожної із сторін.

Коли наближався день весілля, наречена обирала собі весільного батька, наречений - весільну матку, але саме таких, які добре знають весільний обряд та пісні, які виконуються на весіллі. В основному цю роль виконували хрещені батьки молодих або хтось із родичів.

Обов'язково на гуцульському весіллі має бути береза - як правило, чоловік старшого віку і поважний ґазда, якого спеціально наймають для того, щоб він співав весільних пісень.

Цей ґазда виконує свою роль із скрипкою, саме він починає співати, а решта за ним підтягує Шухевич В. Гуцульщина. Ч.3. - Верховина:Гуцульщина,1999. - С.25..

За тиждень - два до весілля молодий з дружбами, а молода з дружками йдуть запрошувати на весілля. Увійшовши до хати вони сідають, але одразу ж встають. Молода промовляє: «Просили тато, мама і ми вас файно просимо аби ви були ласкаві прийти до нас на весілля». Домашні вінчують її, проводжають словами: «Най вам Бог помагає! Ідіть здорові» Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.275..

На Путильщині, йдучи на запросини, дружби набирають горіхів, горілки і з тим виходять за князем (так називають молодого, бо після заручин відбувається перехід хлопця в інший статус, групу, а молода починає своє «княжіння» після відбуття дівич-вечора). Спочатку йдуть до священника, якому передають калач і щіпку солі, просять благословення та кличуть його на весілля. Від священника йдуть до родичів і знайомих. Господарі давали молодим гроші або прядиво, промовляючи: «На тобі на колиску, на повивач, на підкови» Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.67..

В цей час у домі молодих відбувається підготовка до великого торжества - весілля. У четвер чи п'ятницю починали бгати каравай (символ достатку) і випікали весільне печиво. Каравай був обов'язковий при першому одруженні, вдовам та вдівцям його не пекли. Запрошували до бгання весільного печива переважно жінки. Це були або заміжня сестра молодої, або жінки-родички чи сусідки. Часто ходила запрошувати мати. Каравайниці одягали святковий одяг, головний убір прикрашали барвінком.

Випікали каравай тільки заміжні жінки, що живуть в злагоді з своїми чоловіками. Народне повір'я про щасливе подружнє життя забороняли бути каравайницям вдовам, розвідкам чи незаміжнім жінкам. Запрошені господині брали з собою борошно, яйця, горілку, йшли додому молодої або молодого і віддавали все принесене старшій каравайниці або матері. В цьому можна вбачати відгук давніх родових відносин, коли в будь-якій події брали участь всі члени роду.

Після благословення старости каравайниці замішували тісто, причому староста лив у діжку горілку, що «коровай був веселий» Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К., 1974. - С.18..

Каравай складався з двох частин: нижня частина - так звана підошва - вироблялася з пшеничного або житнього борошна, яке було менш здобним; на неї клали велику круглу здобну хлібину - власне каравай. Його обкладали «обручем» з тіста, а вже потім прикрашали, наліплюючи зроблені з тіста шишки, фігурки птахів, небесних світил.

Весільний хліб випікали у супроводі пісень, які передають радість роду з приводу одруження. В них також опоетизовується, звеличується хліборобська праця, сімейне життя. Пісні каравайниць відзначаються своєрідною образністю, використанням специфічних метафор, гіпербол. Каравай має велике ритуальне значення і, безперечно, жертовний характер. Він фактично замінив собою тварин, яких приносили колись у жертву Сумцов Н.Ф. Хлеб в обрядах и песнях. - Харьков, 1885. - С.60.. Вироблений священний хліб саджали у піч. Для цього запрошували хлопця («кучерявого», «вірменина»), який повинен був вимести помелом у печі і на лопаті всадити туди каравай. Після цього він стукав лопатою чотири стіни, а всі інші брали діжу і з нею танцювали по хаті, вдаряючи тричі об стелю (щоб добре виріс і хорошим вдався) Шухевич В. Вказ. праці. - С.30.. Вважається, якщо гарно випечуться калачі, тобто не пригорять, не потріскають, то в молодих буде щасливе сімейне життя.

У деяких селах Гуцульщини разом з весільним хлібом в піч саджали цибали. Цибали - це прикраса верхнього одягу молодої, виготовлена з білого тканого полотна, яка замочується у воді, розведеній з цукром, складається гармошкою і кладеться у піч, щоб висохла МЕЕ ЧНУ. - 1991. - Т.2. - С.4..

Безперечно, це були пережитки первісної релігії слов'ян, що виявлялись у служінні домашньому божеству, в культі домашнього вогнища. Каравайниці при цьому співали пісень, які прославляли піч, називаючи її золотою та просили спекти гарний каравай. Усі цілувались, обнімались, потім мили руки і тією водою жінки вмивалися, щоб молоді любилися, а рештки води виливали на тік для гарного врожаю.

Коли каравай був готовий, його виймали з печі, відносили у комору. Тут також танцювали, співали пісень, пригощалися. Каравайницям за роботу давали хустки, стрічки. Майже кожне село має своєрідні обряди при випіканні і прикрашуванні весільного хліба, але скрізь він був круглої форми, оздоблювався різними прикрасами з тіста. Все це в народному уявленні символізувало багатство, плодовитість, подружню вірність.

Крім караваю випікали ще лежні - великі довгасті хліби, шишки - невеликі булочки, знизу круглої форми, зверху з прикрасами, що надавало їм вигляду соснової шишки. Лежні різали на другий день весілля, після шлюбної ночі. Обдаровували ними весільних гостей, переважно дівчат, які приносили молодій сніданок. Шишки також роздавали при тих чи інших обрядах учасникам весілля. У ХХ ст. збереглась традиція випікати в домі молодої двійнятка - печиво, що символізує подружжю вірність і єдність. Їх клали на одній тарілці на дві ложки перед молодими. Так вони лежали впродовж усього весілля, а коли молода йшла до молодого то їх несли в комору і клали під голову молодим Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.83.. Виготовляли також маленькі сирні калачики, які прив'язують молодим до зап'ясть.

Каравайні обряди діляться на два види: на обряди, пов'язані з приготуванням караваю і на обряди, які супроводжують розподіл караваю між родом. За багатством обрядових дійств і пісень переважають обряди першого виду.

У багатьох обрядах у єдності з хлібом виступає барвінок, який символізує вічність кохання та шлюбу. У гуцулів саме його збирання стало окремою церемонією, бо з неї починається весь весільний ритуал. На Вижниччині молода з дружками та маленьким хлопчиком урочисто йдуть по барвінок до добрих господарів, які живуть в злагоді. Хлопчик срібною монетою зрізав три гілочки рослини, притискуючи їх до вівсяного ощипка. Після того барвінок зрізали всі інші. Коли барвінку було досить, те місце скроплювали водою і обсипали зерном, щоб він і далі ріс добре. Нарізані гілочки рослини загортали в чистий рушник, клали у велику миску з зерном і шматочком хліба на дні. На городі залишали пляшку горілки й хлібину-подарунок для господарів дому. На закінчення обряду «брання» барвінку дружки співали:

Не журися, городочку,

Будеш мати уродочку,

Бо водою тя поллєм

І вівчиком обсієм Борисенко В.К. Вказ. праця. - с.57.

Принесений додому молодої (молодого) барвінок мати подавала до хати через вікно, що, очевидно, мало оберегти його від злих сил.

На Путильщині рідна чи двоюрідна сестра молодого до сходу сонця йшла рвати барвінок у супроводі музики, пісень з хлібом, вівсом і горілкою. Вона збирала його для виготовлення віночка-сердечка молодого, який дружки перев'язують червоними нитками, щоб в нім завжди трималася молодість і любов Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - С.106..

Напередодні шлюбу, в середу, вінчальний батько приходить до молодої, а вінчальна матка до молодого і разом із запрошеними сусідами, родичами шиють вінок молодим. Коли все приготовлено: калачі, барвінкові листочки, золотого кольору позлітка, червона стрічка, тато з мамою починають шити вінок однією голкою разом, а потім продовжує вінчальна матка та найближчі родичі. При шитті вінка використовується одна довга нитка, якої повинно було вистачити на обидва вінки. За звичаєм це робилося для того, щоб життя наречених було зв'язане однією дорогою, як ціла нитка Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.119..

Розпочинаючи шити вінок, обов'язково співають:

Ой увійдіть, рідний таточку, увійдіть

Своїй рідній донечці вінчик зачніть

Ой увійдіть, рідна мамко, увійдіть

Своїй рідній донечці вінчик зачніть

Дайте мамко голку, голку

Ще й червону нитку шовку

Тай хрестистий барвінчик

Маленький на вінчик.

Ой увійшли рідний татко, увійшли

Прив'язала квіточку та й пішли.

Ой увійшла рідна мамка увійшла

Прив'язали квіточку та й пішла.

Ой чого ти молоденька не тужиш

Вже другий раз молоденькою не будеш.

З парубками на розмову не станеш,

Як си своєму молоденькому дістанеш МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.3. - С.3..

Листки барвінку, з якого вили вінок, мастили медом і покривали позліткою, додавали кілька зубців часнику, що мало вберегти молодих від усього злого, а кілька дрібних монет мусили принести щастя, що знайшло відображення у барвінковій пісні:

Приступи, мамко ближче,

Як ся віночок нижче,

Подай, мамко, голку,

Та й ниточку шовку,

Пришити часничок

На золотий віночок Весільні пісні: У 2кн. - К.,1982. - Кн. 2. - с.301..

Вважалося зловісною прикметою, коли вдова першою торкалася до барвінку для вінка. Його плели тільки жінки, що жили в парі. Готові вінки кладуть на калач разом із тою голкою та ниткою, якою шили і несли їх до батьків молодої, аби вони благословили свою доньку на шлюб. Батьки увінчували молоду, перед тим тричі торкнувшись її чола. Вінок молодому пришивають до смушкової шапки (взимку) або до капелюха (влітку) з правого боку і так само кладуть на калачі, де він стоїть до тих пір, поки молоді йтимуть до шлюбу Шухевич В.О. Вказ праця. - С.308.. Дочекатись, і з повним правом одягти на голову весільний вінок - велике щастя для молодих, а для батьків - це нагорода за добре виховання дітей, про що у пісні говориться:

Ой прийшла мамці плата,

За раннє вставаннячко,

За тепле куваннячко,

За пізнє ляганнячко Там само. - С.308..

Мати молодої (молодого) дякувала вінчальній матці за те, що вона шила вінок, а в пазуху опускала гроші. В цей час молода (молодий) сідає за стіл, промовляючи: «Кланяємся пану Богу і всім цим прихожим, і вам мамко, татку. Дай вам Боже здоров'я, довгий вік, що помагали і припровадили до вінка!». Мати цілує дочку (сина) та каже: «Щоб ви були чесні, величні, з великим домом, з великим обходом, з великов худобов, із людьми, із своїми дітьми, так, як ми з татом!» МЕЕ ЧНУ. - 1998. - Т.1. - С.8..

Цією церемонією розпочинається одне з найважливіших передшлюбних дійств - дівич-вечір, що відбувався, як правило, в домівках молодої і молодого. Невід'ємним атрибутом молодіжного вечора було весільне деревце. Вити гільце - означає будувати нове гніздо молодим. Ззовні воно справді нагадує кубелечко. Це символ родинного щастя, краси, молодості. В цьому звичаї можна вбачати відгомін давнього культу дерев.

Зранку, коли починають шити вінок, батько відправляє дружбів за деревцем у ліс. За привелегією деревце молодому рубав дружба, а молодій - брат. Вони повинні зрубати два основних деревця за одним ударом сокири, щоб сім'я була міцною і не розпалася Там само. - С.8..

На Путильщині на деревце дружба рубає вершок ялиці з 3 верствами, в кожній з яких має бути сучків до пари. Передаючи вершок хатнім, дружба каже: «Спорядіть його файно, щоб було з чим між людьми піти». А коли той вершок поставлять серед хати, то свашки співають:

Ой устань - ко, мій дядечку,

Ти ми не вітчим,

Та увий жи ти деревечко

Ти маєм чим Шухевич В.О. Вказ. праця. - С.32..

Під цю пісню родичі в'яжуть першу китицю калини або віхоть вівса на самому вершку деревця і співають:

Калиночка сі ломит

(ім'я) сі клонит

Дьидикови й ненці

Найменчій дитинці

То єго (її) згодували,

Посагу призбирали Шухевич В.О. Вказ праця. - С.32..

За родичами зав'язує сестра чи брат і при цьому приповідає: «Йик ти сі діждав, дьидя робить тобі весіле, що тобі віно дає, щистьєм і здоровієм тобі віншує і вінком, деревцем, йик тобі сі запало вінок та й деревце за дьидя, так я, сестра (брат), прошу Бога аби дьидя прожив і я сі не забарила, щоби дьидя і мене подружив. Йик я тобі пильно зав'язала, йик ти сі пильно жиєш, так дьидик і мамка мені так пильно аби весілля склали, йик я тобі деревце зав'язала!» МЕЕ ЧНУ. - 2003. - Т.2. - С.2.. З цими словами вона в'яже червону стрічку на деревце, бажаючи й собі не забаритись із весіллям. Під спів барвінкових пісень, поступово, у вбиранні деревця приймали участь усі присутні.

Деревце прикрашали васильком, калиною, часником, барвінком, гвоздикою, кукурудзою, пір'ям. Кожен з цих предметів має важливе значення в житті подружжя. Різне зілля, кольорові стрічки ставлять на щастя, здоров'я, благополуччя і злагоду в сім'ї, кукурудзу - на багатство, пір'я - щоб життя було легким, часник - як оберіг сім'ї від злих примовок Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.88..

Коли закінчують прикрашати основні деревця, тоді починають квітчати інші деревця, які прибивають на воротах, де вони залишаються тут до тих пір, поки самі не засохнуть.

Деревце символізує прощання з дівуванням і парубкуванням і супроводжує всі етапи весілля. З ним заводять перших гостей у хату молодого і в хату молодої, до їх садовили за весільний стіл. Весільне деревце несли до церкви. Протягом вінчання сват, весільний батько або дружба стояв з деревцем біля молодих. Йдучи по молоду, молодий брав з собою деревце. В кінці весілля деревце «виграють» - дружба його викрадає і вішає на дереві. Вже на початку ХХ ст. деревце розглядалося просто як звичайний весільний атрибут. Його закидали на дерево або ховали в комору до інших весіль, іноді позичали сусідам. На Вижниччині заквітчане деревце в неділю ввечері несуть до дому молодої, де обидва гільця розривають, ламають і кидають через хату (очевидно, це символ єднання шлюбної пари) Здоровега Н.І. Вказ. праця. - с.20..

На Буковинській Гуцульщині неодмінною частиною весілля і до цього часу є корогва (курагов, хоругва). Це палиця в 2-3 метри завдовжки, на якій навішані різнокольорові хустки, стрічки, а на кінці прикріплений дзвоник Потебня А.А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. - М.,1865. - С.47.. Дружба із заквітчаною корогвою ішов попереду свашок, коли ті вирушили на город різати барвінок, а потім супроводжував почет молодого протягом усього весілля. Під час банкету корогва висить на стіні, в кінці весілля її ставлять в головах шлюбного ложа. Після шлюбної ночі молода її ховає, а дружба повинен викупити. Після весілля корогву розбирають, а хустки віддають дівчатам.

На дівич-вечорі молодь прикрашає також спеціальне місце для танців - збиту з дошок підлогу, оскільки гуцули вважають, що танцювати на землі великий гріх, бо вона свята Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці, 2001. - Т.2. - С.279.. На стіни чіпляли килими (ліжники, рушники, образи). Коли закінчується прибирання хати, застеляють стіл скатертиною і кладуть на нього деревце, увіткнувши його в хліб, під який підстелюють білу вовну.

Важливою складовою дівич-вечора був обмін подарунками між молодими. У Гірсько-Карпатській зоні Буковини молоді обмінювалися весільними подарунками через посередників - «посланців». Молодий посилає до молодої двох чоловіків в «гуски» Шухевич В.О. Вказ праця. - С.39., які дорогою співають:

Місяцю - рогоженьку,

Світи нам дороженьку,

Абисьмо не зблудили,

Кошуленьки не згубили Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. - Кн.. 2 - с.148..

Прийшовши у хату молодої й привітавшись, вони сідають за стіл і з-поза столу передають їй дар від молодого: два калачі, пляшку горілки чи вина, перемітку або рантух, червону хустку і чоботи. При цьому приповідають: «Просив пан молодий на дар». Молода забирає цей дар, гарно дякує, а потім частує посланців.

Погостювавши, посли встають, а молода перев'язує їх рушниками і передає молодому дари: сорочку, калачі, пляшку горілки. Посли повертаються до молодого і вручають йому дари, вихваляючи дарунок:

Красна наша сороченька,

Вишивала її швачка

Тонкими ниточками,

Білими рученьками Борисенко В.К. Вказ праця. - с.67..

Сорочку молодому молода мусила сама пошити і вишити, в ній він бере шлюб. Пошивши сорочку, наречена приносила її і клала на стіл. Дівчата звивали сорочку в трубку, обв'язували стяжками, заквітчували барвінком або іншим зіллям, потім вкладали її в різку, прикрашену барвінком, вівсом, знизу до якої прив'язували білу хустку, «яка означає лист, написаний від нареченої до нареченого» Лозинський Й. Українське весілля. - К.,1992. - с.47.. Сама процедура приготування сорочки супроводжувалася піснями:

Ший, Марусенько, Іваськові сороченьку,

Випери її на тихім Дунаєвеньку,

Висуши її на буйних вітроньках,

Перекачай її на тисових сталоньках Там само. - с.48..

Важливою й хвилюючою подією у весільній гуцульській обрядовості є обряд «розплітання коси», який мав певні локальні особливості. Символіка, атрибути, що використовуються при цих діях, свідчать про тісний зв'язок із заняттям населення землеробством та скотарством. Так, у селах Вижниччини розстеляли на долівці біле полотно, на яке ставили хлібну діжу, а зверху клали подушку, на яку сідала молода. На Путильщині наречену для розчісування коси садовили на застелене кожухом ярмо. В домі молодого також на лавку ставили ярмо, зверху подушку, на яку сідав молодий і його прибирали до шлюбу Борисенко В.К. Вказ праця. - с.126..

За традицією косу нареченій розплітав найчастіше брат, а якщо їх було кілька, то розплітали по старшинству (спочатку старший, а згодом молодші). Після братів розплітала молоду вся родина - мати, батько, а тоді всі інші. Розплітання коси братом означає, що молода не втратила дівоцької чесності й слави, що не чужа чужениця втяла на сором косу, але рідний брат її з славою розплів і допоміг ввести в повноважний жіночий стан Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.96..

Після покладення вінка матір'ю на голову дівчини вона вже його не знімала аж до шлюбу, навіть спала обличчям до подушки, щоб не пом'яти вінок. Існувало повір'я, що коли б вінок пропав, вона зазнала б в подружньому житті великого нещастя Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. - С.308..

Крім барвінкового вінка на голову нареченої кладуть вінок із штучних різнокольорових квітів, а ззаду прикріплюють дві оксамитові стрічки. Цей обряд завжди супроводжується сльозами радості і смутку нареченої, її батьків і всіх присутніх. Розплітання волосся у весільному обряді символізувало прощання з дівоцтвом.

Молодому одягала вінок весільна матка разом з дружбою. Наречений сідав за стіл під образами проти калачів, клав на них гроші - плату тим, хто готував вінок, а весільна матка разом з дружбою накривала його голову шапкою чи крисанею з вінком, після чого молодого благословляли, бажали щастя та добра.

Після того, як поклали на голову хлопця і дівчини вінки їх називали князем і княгинею.

Кульмінацією цієї групи обрядів ініціацій був посад (посаг) молодих напередодні шлюбу кожного в своєму домі. Посад молодої (молодого) у себе вдома проходив з певними церемоніями, головною серед яких було благословення родиною шлюбу. Обряд посаду складався з таких елементів: введення на посад, батьківське благословення, обдарування молодої (молодого) родиною, ладкання обрядових весільних пісень. Зокрема, церемонія введення молодої (молодого) на посад (посаг) на Вижниччині відбувалася таким чином: з комори до хати по простеленому білому полотні староста вів молоду (молодого), що тримали дві хлібини на тарелі.

Батьки сиділи з хлібом біля столу. Староста з молодою зупинявся проти них і виголошував: «Ви, тату, і ви, мамо! Стала тотя дитина перед вас і просить вас аби її відпущали. Може коли вона вас не послухала або вас розгнівила…». Молода кланяється батькам і цілує руки під спів:

Похильнеє дерево калини,

Похильніша молода дитина.

Низько сі родові кланя,

Сльозами личико вмива,

Косою-росою втира МЕЕ ЧНУ. - 1998. - Т.1. - С.10..

На Путильщині староста під спів: «Час тобі, Іванку, на посад…», обводив молодого тричі навколо столу, батько з хлібом під похвами вітав сина на посаді: «Вітаю ті не золотими, ні червоними, но щастям і здоров'ям, що би сі мав, як свята земленька моя» Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. - Кн.. 2.- С.105.. Такі ж слова промовляли мати, сестри, родичі. Мати, тримаючи свічку і калачі на плечах молодого, обходячи так тричі разом з маткою (хрещеною матір'ю) стіл, навчає сина, щоб він не дуже шкодував за парубоцтвом, бажає йому чесно прожити життя, добре ґаздувати зі своєю дружиною, дітей звінчати: «Як я тебе годувала і тепер вінчаю щастям, здоров'ям» Лозинський Й. Вказ праця. - С.19.. В цей час музика не грає, щоб молодий чув, що йому мати говорить.

Наречений сідає, п'є до матері, потім до батька, який його навчає: «Дякую тобі, сину, за честь, за твій гонор! Я тебе вінчаю молоденького з молодим вінком з молодою дружиною: щоби-с її не бив, не збиткував, щоби-с ґаздував так, як я ґаздував і вас, маленьких, годував: щоби-с із своєю дружиною добре жив - на чужі не дивив! Тепер би тобі ґаздувати, парубоцтво продати, чужим жінкам у очі не зазирати!» Там само. - С.20..

Коли молодий (молода) сідав, починалося обдаровуння, яке було своєрідним родовим посадом, допомогою на нове господарство. Може й тому дуже часто в народі вживали слово посаг в значенні посад. Обрядовість посаду і обдарування супроводжувалась відповідними піснями:

Даруй мене, родинонько,

Звечора в суботоньку!

Як я ся запоможу,

Отдати ті можу.

Буду ся гаразд мати,

Буду ть дарувати! Весільні пісні: У - 2кн. - К.,1982. - Кн.. 2 - с.105.

Весільним днем на Гуцульщині з давніх-давен була неділя. У тих місцевостях, де розплетення було в день шлюбу, спочатку виконувалась ця обрядовість, а якщо вона відбувалась напередодні, молоду всеодно прибирали. Вона сідала на стілець, застелений кожухом або на діжу. Дружки, свашки чи мати розчісували їй волосся, змащували медом або маслом, зав'язували між волоссям кілька монет і кусочок хліба, зубчик часнику та різне зілля (м'яту, васильок) для охорони від усього злого. Також з охоронною метою на Гуцульщині в намисто княгинь нанизували дзвіночки, які теж прикріпляли до збруї коней, на яких їхали молоді. У гуцулів побутувала традиція одягати спеціальний весільний одяг. До весілля спеціально шили гуглю, гуню, манту, які зберігались все життя. І хай цей одяг був скромний, хай справляти його допомагала родина, але то був свій одяг і обов'язково новий Весілля: У 2 кн.. - К.,1970 - Кн.2. - с.97..

У весільний день великою пишністю і різноманітністю відзначаються головні убори. Виготовляли їх згідно з місцевими традиціями з червоних стрічок у вигляді маку або рожі з бісерних плетінь, вовняних ниток і люрексу. Прикрашали весільні вінки пофарбованим пір'ям.

Молода взувалась у чоботи, які їй подарував молодий. Поверх весільного вбрання одягала перемітку (рантух), інколи припинала хустку як запаску.

Коли сходились запрошені на весілля гості, молодий у коморі вбирався в новий одяг, а дружба прив'язував йому біленькою хустиною сирний калач до правої руки і приказував: «Я не зав'язую калач, але зав'язую твоє парубоцтво, щоби-с тоди парубком став і тоди овдовів, як крізь цес калач пролізем!». А молодий на це відповідає: «Я тобі вінчую і тобі кажу, щоби я си дочекав, аби тобі другий бажав таке, яке я собі у голову набрав» Кайндль Р.Ф. Вказ праця. - С.22..

Коли гості збиралися на подвір'ї, родичі викликають молодого з дружбою на двір. Скрипаль грає під хатою весільної, а запрошені газди стають навколо нього. Коли молодий виходить з комори, брат або сестра бере його за руку і вони тричі обходять навколо скрипаля. При цьому вінчальна матка тримає нареченому на плечах калач із свічкою. Свашки в цей час співають:

Ой на чистім полі,

Задзвонили колоколи,

Бризнули либеді!

В уздочки на мості

Кіньми загриміли.

Вийди, ненько, з хати

Сина закликати

Він, молоденький, просити:

Чи ти, мати, до хати,