Жінки в історії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Лисичанський педагогічний коледж

Методична розробка уроку

на тему: «Жінки в історії України»

Л. В. Шуліка

П. Є. Демченко

2007

Мета: ознайомити присутніх з роллю та менталітетом української жінки в історії, повідомити про видатні досягнення українських жінок в різних галузях людського життя і суспільної діяльності, виховувати повагу до жінки, викликати захоплення духовними якостями української жінки, провести паралель між жінками різного часу.

На екрані - вислів про жінку. З екрану звучить музика і вірш. Голос за кадром (під музику):

Надіятись, вірити, ждати,

Родинний вогонь берегти,

Коханому серце віддати,

О жінко, це - ти.

Дитячу колиску гойдати,

Любов'ю над нею цвісти,

Майбутнє народу плекати

О жінко, це - ти.

Трудитися, втоми не знати,

Зробити усе, що могти,

І зіркою пам'яті стати,

О жінко, це - ти.

Вступне слово вчителя

«Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці - ні духовної, ні тілесної. Вона відбуває обов'язки життя не дійсним, а страдницьким чином: муками пологів, піклуванням про дітей покорою чоловіку, для якого вона має бути терплячою і працелюбною подругою. Вона не створена для вищих страждань, радощів і могутнього прояву сил; її життя має проходити спокійніше, не значніше і м'якше, ніж життя чоловіка, не стаючи власне від цього щасливішим чи нещаднішим». Такої думки про слабку половину роду людського дотримувався німецький філософ Артур Шопенгауер, який вивчав природу і звичаї протилежної статі.

Яка ж за своєю природою українська жінка? Чи відповідає вона шопенгаурському взірцеві?

Пригадаймо імена Ольги Кобилянської, Марка Вовчка, Лесі Українки, Соломії Крушельницької, Зінаїди Тулуб, Ліни Костенко. Саме їхня самопожертва, їхній талант та приклад будили свідомість народу, кликали його до боротьби. Саме з їхньою творчою спадщиною пов'язані ідеї відродження української культури, громадської думки й національної гідності народу.

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячі псевдонауки. До яких і належать ті жінки, про яких сьогодні буде іти мова.

Портрет княгині Ольги на екрані.

Ведуча: Скільки б чоловіче суспільство не стверджувало, що жінка - слабка істота, що вона нездатна мислити суспільно і державно, та жінка порушувала їх бажане ставлення, стаючи сильною, часом навіть великою. Прикладом сильної жінки, яка не знала суперників по своїй силі і мудрості серед тогочасних чоловіків, а ще яка виростила чудових синів-можновладців, яка вплинула на подальше суспільне і релігійне життя східнослов'янського світу, стала княгиня Ольга. Що ми про неї знаємо? Жила серед жорстокого світу, посіла престол по загибелі свого чоловіка Ігоря і правила Руссю до змужніння сина свого Святослава. Проте і далі впливала на державну політику. Провела державну реформу, впорядкувала збирання данини, організувала пункти центральної влади на місцях, чим зробила великий крок у розвитку давньоруської державності. Ольга першою похрестилась у християнство, вводячи християнство на Русь як релігію. Православною церквою вона канонізована як свята Ольга.

Ведучий: Ось вона - княгиня Ольга - сувора і мужня, втілення державного розуму і жіночої хитрості, княгиня, яка викликала острах і вродлива жінка. Такою її побачила художниця. Сьогодні видатних діячів нашого народу нагороджують орденом княгині Ольги. І це дуже престижний орден!

Ведуча: Чим обширніше описуються події у літописах, тим частіше зустрічаються на їхніх сторінках імена представниць княжих династій, які залишили після себе слід у вітчизняній історії: Єлизавета - королева Норвегії, Анна - королева Франції, Євпраксія - імператриця германська, Анастасія - королева Угорщини… Дочка великого князя київського Всеволода Ярославича Анна в 1089 році самостійно «правила посольство» у Візантію за новим митрополитом Іоанном ІІ.

Ведучий: Та чи тільки доньки князів могли стати великими? Їм, народженим у славі, здавалося слава сама йшла в руки, на жаль, завжди без щастя.

А інші жінки - прості доньки народу нашого… Чи мали силу вирости зі своєї малості, зрушити одвічний камінь другорядності, вторинності поряд із чоловіком, довести світу свою силу і розум і залишити ім'я в історії?

У мовчанні з'являється портрет Роксолани на весь екран.

Ведуча: Те, що зробила ця жінка, не осягнути розумом, важко повірити, що таке можливо. Донька нікому не відомого рогатинського попа і султанша - одна особа? Хто вона?

( До глядачів)

Ведучий: Роксолана…Понад сорок років вона потрясала світ Османської імперії та Європи. У світі, де жінка була тільки істотою для задоволення, вона - єдина з усієї світової історії - мала силу сісти на троні поряд із султаном. Вона впливала на політику, вивчала культуру, літературу, будувала храми.

З одного боку виходить султан, з іншого - Роксолана..

Султан:

Яка то для нього несподіванка і радість водночас: зустріти в гаремі, серед цього зневаженого м'яса для задоволень істоту мислячу, людину, яка дорівнює тобі впертістю розуму і жадобою знань, а волею і характером перевищує…

Роксолана:

Рід людський прекрасний. Вона доведе це навіть ворогам. Хай спізнають це чудо і здригнуться од захвату і подиву нею.

Безмірне горе і безнадія одних ламають назавжди, для інших несподівано стають шляхом до вершини духу. Хуррем, що люди і бог відцуралися від неї, що світ покинув її напризволяще несподівано для неї самої відкрилася така невпинна текучість духу, такі незнані можливості розуму, що навіть злякалася…

Відходять на задній план

Ведучий: Чому саме українка стала сильнішою за султана, адже в гаремі були найкрасивіші дівчата світу? Відповідь, мабуть, криється в характері жінки-українки.

Портрет Роксолани зникає, султан і Роксолана ідуть в різні сторони. На екрані ілюстрація, де жінки жнуть жито

Ведуча: Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, сприяла формуванню в українській жінці стійкості, незалежного характеру. Але тернами був укритий цей шлях до незалежності. За відсутності чоловіка треба було виховувати дітей, сіяти і жати хліб, самій вирішувати важкі і важливі справи. За будь-яку ціну треба було вижити, не схибити. Все це підносило на вищий щабель її власну гідність і авторитет, сприяло формуванню самостійності й волелюбства.

Ведучий: В покозаченій Україні, як більше ніде в Європі, жінка була рівноправна з чоловіком. Вона мала юридичне право самостійно виступати на суді, про що тільки мріяли жінки інших європейських країн. Сама вибирала собі нареченого й могла розлучитися з чоловіком, якщо того забажає. І чоловік ніколи не мав нехтувати її думкою. А ще жінка була натхненницею, піснею, мрією…

З'являється портрет Марусі Чурай…Або ілюстрація дореволюційної Полтави

Мартин Пушкар(виходить, оголошує голосно, як на суді, звернувшись до слухачів)

духовний суспільний менталітет жінка людський

…Року Божого такого-то,

і місяця такого-то, і дня,

перед Мартином Пушкарем,

полковником,

в присутності Семена Горбаня,

що був на той час войтом у Полтаві,

перед суддею, Богом і людьми,

Чурай Маруся на підсудній лаві,

І пів-Полтави свідків за дверми.

Інсценізація. Маруся сидить нерухомо

Бобренчиха:

Пане полковнику і пане войте!

Ускаржаюся Богу і вам на Марусю,

Що вона, забувши страх Божий,

Отруїла сина мого Григорія!

Пушкар:

Є докази, що вона дала пиття?

Жінка:

А хто би ще отруїв Бобренка Гриця?

Кому він ще так знівечив життя?

Ведучий:

Відтак, уже не ставлений ніким

Прийняв присягу Шиби лист Яким…

Яким:

Даруйте, я…не звичка промовляти…

Хотів сказати річ іще таку:

Марусю знаю ще із немовляти

І Гриця знаю ще у сповитку…

… Але ж Маруся так його чекала,

Такі літа одна перебула!

Нікому ні руки не шлюбувала,

ані на кого й оком не вела!

Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу непряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того,

Любив достаток, і любив пісні.

Це, як скажімо, вірувати в Бога,

і продавати душу сатані.

Бобренчиха:

Хіба то дівка? То ж таки ледащо.

Усе б співало. Боже упаси!

Ми вже й без неї з'їхали нінащо,

а з нею геть вже зійдемо на пси!

Тай те сказати - що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває,

хіба для цього дівці голова?

Іскра Іван (іде з кінця залу)

- Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

Я, може, божевільним тут здаюся…

Ми з вами люди різного коша…

Ця дівчина… Не просто так, Маруся.

Це - голос наш! Це - пісня! Це -душа…

Коли в похід виходила батава

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

Що клекотів у наших корогвах.

А ви тепер шукаєте їй кару…

Вона ж стоїть німа від самоти…

Людей такого рідкісного дару

Хоч трохи, люди, треба берегти.

Важкий закон і я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу,

Вона пісні ці залишає нам.

Ще тільки вирок - і кінчиться справа,

І славний рід скінчиться - Чураї…

А як тоді співатиме Полтава?

Чи сльози не душитимуть її?…

Всі застигають, Іван іде в горі.

Ведучий: Маруся Чурай - дівчина-легенда. До сьогодні невідомо, чи жила вона насправді у ХVІІ столітті в Полтаві. За легендою, вона була видатної вроди, душі і таланту. Саме Марусі приписують понад 20 пісень з народної творчості. І це не тільки побутові пісні. Вона - дівчина - змогла осягти велич козацької слави, звитяги, любов до Батьківщини і вічне почуття кохання. Мабуть, вона все-таки була - пристрасна, талановита…

Виходить Іван з наказом Б. Хмельницького:

Іван:

- Наш гетьман, властію високий,

такий наказ читати повелів!

Розгортає, читає:

«Чурай Маруся винна ув одному:

вчинила злочин в розпалі страшному.

Вчинивши зло - вона не є злочинна,

Бо тільки зрада є тому причина.

Не вільно теж, караючи, при цім не

урахувати також і чесної.

Її пісні, як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

За ті пісні, що їх вона складала,

за те страждання, що вона страждала,

за батька, що розп'ятий у Варшаві,

а не схилив пред ворогом чола, -

не вистачало б городу Полтаві, -

щоб і вона ще страчена була!

Тож відпустити дівчину негайно

і скасувати висока того…»

Маруся нерухома.

Жінка: - Такого ще не чувано ніде.

Її пустили, а вона не йде!

Народ розходиться…

Дівчата співають пісню «Ой не ходи, Грицю…»

Маруся оживає:

Співають пісню, Боже мій, мою!

А я стояла…Що ж мені, кричати?

Які мені сказати їм слова?

Дівчатонька, дівчатонька, дівчата!

Цю не співайте, я ж іще жива!

Дівчата беруть Марусю за руки і уводять.

Ведуча:

Маруся, за легендою, прожила недовго. Не могла жити без любові, не могла співати… Почуття гідності і поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона підносилась до високого розуміння інтересів народу і Вітчизни. Збереглися адміністративні документи дружини Богдана Хмельницького - Ганни Золотаренко, котрі свідчать про її освіченість, розуміння тогочасних проблем України. Не задовольняючись лише роллю дружини, вона була спільницею і помічницею гетьмана, який поважав її і повністю довіряв. Задокументовано підписом дружин гетьманів і козацької старшини. Наприклад, Петра Сагайдачного, Данила Виговського, рідного брата відомого гетьмана. Жінка фастівського полковника, керівника визвольного руху на Правобережній Україні - Семена Палія, вміла гідно переговорити з іноземними послами, які приїздили в «Палієву державу».

Ведучий: Хоч жінкам не було доступу на Січ, але коли козаки поверталися додому, їм і на думку не спадало верховодити в сім'ї. Там порядкувала дружина, за було й останнє слово.

Ведуча: У відповідальний момент українки проявляли себе і як військові організатори. Наприклад, Софія Ружинська, волинська княгиня, на чолі військового загону, що нараховував 6 тисяч чоловік піхоти і кінноти, приступом здобула замок князів Корецьких у місті Черемоші.

Під час оборони Буші (тепер село Вінницької області) в листопаді 1654 року Олена Завистна вбила свого чоловіка, сотника Завистного, який підло зрадив. В нерівному бою більшість захисників полягла і польсько-шляхетське військо вдерлось до фортеці. Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів і вона сама.

Ведучий: Отже, українська жінка в часи козаччини була не тільки берегинею оселі, вона брала участь у боротьбі за соціальне і національне визволення.

Ведуча:У ХІХ столітті жінка стала активно виявляти себе в мистецтві, філософії, суспільному житті.

На екрані з'являється фото О. Блаватської

Щороку сотні тисяч людей в усьому світі, від Америки до Індії відзначають 18 травня - день смерті Олени Петрівни Блавацької. У 1991 році минуло 100 років від дня її смерті, і ЮНЕСКО оголосив його роком пам'яті Блавацької. Це вона, за висловом М. К. Ререха прийняла на себе «тяжке доручення дати поштовх свідомості людства, яке заплуталося у мертвих тенетах догм і ринулося у глухий кут атеїзму». Вона мала великий вплив на Ціолковського і Едісона, Скрябіна і Волошина, Ганді й Неру. Всесвітньознану дослідницю східних езотеричних вчень, засновницю Всесвітнього Теософічного товариства, вчену і оригінальну письменницю називали божою обраницею, ясновидющою.

Ведучий: Блавацька прославилася на Заході тим, що стверджувала верховенство в людському бутті духу і нікчемність плоті, даної, на її думку, лише як засіб удосконалення безсмертної душі. І що закон карми - це не примхи буддизму, а космічний закон: людина своїми вчинками визначає не тільки своє подальше земне існування, але й своє наступне втілення. В цьому і полягає та вища справедливість, яка в релігіях іменується божим судом.

На екрані з'являється озвучені із «Практичного вчення» Олени Блавацької:

«Розум вимагає очищення, як тільки ти відчув гнів або сказав неправду, або без необхідності обговорював недоліки інших, або сказав (зробив) що-небудь заради лукавства, або ввів кого-небудь в оману нещирою мовою чи вчинком».

«Людина не може бути врятована ніякою зовнішньою силою - це вічний закон. У духовному злочини здійснюються в такій же мірі, як і в діяннях тіла. Той, хто з будь-якого приводу ненавидить іншого, хто насолоджується помстою, хто не прощає образи, - повний духом вбивства… Якби тільки люди були б чесні перед самими собою і добросердно ставилися до інших, то у їхній оцінці й смислі життя, і цінностей того життя стався б великий злам».

Ведуча: У перші десятиріччя ХХ століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі - Батістіні, Пітта Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч із ними. Нею була Соломія Крушельницька.

На екрані з'являється фото С. Крушельницької

Ведучий: Соломія Амвросіївна Крушевницька народилася 1872 року в селі Білявницях Тернопільської області в родині священика. Вона зрозуміла свій жагучий потяг до пісні, коли їй виповнилося 10 років.

У 1893 році Соломія закінчила Львівську консерваторію. Їй було вручено диплом із відзнакою і медаль. У дипломі зазначалося «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядової сцени».

Ведуча: Життя переповнене неповторним напруженням і працею. Працею наполегливою, запеклою. Вправи і репетиції, репетиції і вправи, заучування текстів, вивчення мов. Відмовляла собі багато в чому заради високої мети -нести людям найвитонченіше духовне світло.

Ведучий:В історії світового оперного мистецтва Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що вона не тільки була всебічно обдарованою і освіченою, сповненою артистичного чуття і шляхетності, а розмовляла і співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською та іспанською мовами. У 1906 році А. Тасканіні запрошує її в « Ла Скала». Вона співає, їздить по світу.

На екрані - фото Крушельницької у образах…

Ведуча: Соломія Крушельницька всією душею бажала культурного розвитку своєму народові, мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівлю українського університету і театру у Львові. В сольних концертах завжди виконувала українські пісні й твори українських композиторів. Була неперевершеним інтерпретатором творів М. Лисенка.

Фото Крушельницької змінюється на фото М.Заньковецької

Ведуча: Серед майстрів театру неперевершеним зразком драматичного таланту стала Марія Заньковецька.

Ведучий: «Страшна сила», - писав про неї А. П. Чехов. Заньковецька -унікальне художнє явище, - писали європейські газети. П. Саксаганський сказав: «Вона могла театр затопить сльозами».

Її коронні ролі -Наталка з «Наталки-Полтавки» Котляревського, Христини з «Наймички» Шевченка, Софія з «Безталанної» Карпенка-Карого.

Фото на екрані.

Ведуча: Донька бідного дворянина вона зуміла переступити через традиції дворянства, покинула батьків, чоловіка і проміняла затишок на багаторічні переїзди, бідність театрального життя. Заньковецька не навчалась театральній майстерності і не мала надзвичайну вроду. Але Бог наділив її величезною інтуїцією та драматичним темпераментом. І до сьогодні Марія є зразком, до якого прагнуть не лише українські актори.

Ведучий: Неперевершеним зразком сили духа, нежіночої працездатності була і відома в усьому світі Лариса Петрівна Косач - Леся Українка.

На екрані - фотографії різних років.

Ведуча: Ніжна й тендітна жінка, яка, за словами І.Франка була «чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну». Вона мала боротись не лише із суспільним поневоленням, а і зі страшною хворобою, що точила її сили. Та там, де чоловіки впадали у відчай чи депресію, Леся жила і перемагала. 30-річна хвороба не зломила мужності цієї жінки.

На екрані озвучені слова Івана Франка:

Звучить запис вірша Лесі Українки (або студент - напам'ять «Хто вам сказав, що я слабка…» )

Ведучий:Незважаючи на своє горе, Леся більше піклувалась про стан України, рідного люду, освіти, етнографії. І де тільки сили у неї бралися! Вона писала художні твори, вивчала фольклор, етнографію, склала підручник зі стародавньої історії, брала участь у літературному гуртку «Плеяда». І при цьому не втрачала жіночості.

На екрані з'являються озвучені слова «…З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чеснот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою…. Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння і самопожертви» Микола Зеров

Ведуча: Жінки ХХ століття стали не менш мужніми. На їх плечі випадали нежіночі страждання і вони несли їх гідно.

На екрані - озвучені слова О. Довженка : «Велика і надзвичайна тема - українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена…»

Ведучий: Подвигами на фронтах уславили себе жінки. Звичайно, «у війни не жіноче обличчя», але коли на війні вирішувалася доля народу, коли ця війна набула дійсно народного характеру, вони бралися за зброю поряд із чоловіками. В ті часи страшної біди проявився жіночий характер, який складався протягом віків.

Ведуча: Тільки тепер до нас, пробуджених від багатолітнього важкого сну, повертаються імена багатьох славних доньок України, серед яких - Олена Теліга.

На екрані з'являється фото

Ведучий:Поетеса була центром уваги української інтелігенції. Вона очолювала Спілку письменників, редагувала літературний тижневик «Літаври» при газеті «Українське слово». У журналі публікує твори українських літераторів, закатованих у сталінських таборах: Є. Плужника, Г. Косинки, О. Влазька та інших. Водночас, входить до редколегії газети «Українське слово», що на початку війни видають у Києві.

Ведуча:У вірші «Вечірня пісня» маємо автопортрет української поетеси Олени Теліги, яка загинула смертю хоробрих у лютому 1942 року. Вона була розстріляна у Бабиному Яру.

Вірш читає студентка

За вікнами день холоне,

У вікнах - перші вогні…

Замкни у моїх долонях

Ненависть свою і гнів!

Зложи на мої коліна

Каміння жорстоких днів

І срібло свого полину

Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце

Співало, як вільний птах,

Щоб ти, найміцніший, сперся,

Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим

М'яким, мов дитячий сміх,

Згашу полум'яне пекло

В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма -

В задимлений чорний морок

Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою,

Я плакать буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж…

Ведучий:

Усьому світові відомий безсмертний подвиг краснодонської підпільної організації «Молода гвардія». Майже половина членів цієї організації - дівчата.

У мовчанні змінюється фото.

Ведуча:

Не менш мужніми були і наші землячки:

Інформація з краєзнавчого музею.

Ведучий:

В мистецтві ХХ століття українські жінки також посіли почесне місце.

Тетяна Яблонська… Шлях її в мистецтві був нелегким, хоча в молодості до неї прийшла засліплюючи слава.

На екрані - фото різних років

Ще студенткою інституту у 1938 році вона бере участь у Всесоюзній виставці, а у 1940 році влаштовує персональну виставку у Києві. Потім скільки їх буде! Остання - 1992 році. У 1950 році їй присуджується державна премія СРСР за картину «Хліб».

На екрані - картина «Хліб»

Ведуча: Це була прекрасна картина, жива, завзята, перейнята рухом, дівочим сміхом, стрекотінням машин. Її герої - жінки. І це не випадково. Саме вони заступали у війну чоловіків у тилу, разом із ними відбудовували зруйноване народне господарство. Картина розкривала тему трудового подвигу народу, котрий пережив лихоліття війни.

Ведучий: Про мир і працю, щастя материнства, юність і старість, про людину сьогоднішнього дня з її болем і радостями, з розчаруваннями і надіями розповідає Яблонська у своїх живописних полотнах. Народні традиції спричинюють образний лад творів художниці.

Ведуча: У творі «Родоначальниця» (1966) ( з'являється картина) стареньку з онуком зображено площинно і без відриву від тла. Яблонська робить це усвідомлено, оскільки немає в родоводі якоїсь межі водо розділу. Плин життя споконвічний, її героїні як прадавня берегиня на рушниках - разом зі своїм родом, із живими і мертвими, з тими, хто пішов у Вічність і перед ким тільки-но розкривається світ із його радощами і печалями. Сонячне світло, що умиротворено струмує з вікна, випрозорює тиху, задумливу мелодію: якими б нищівними не були біди, що випали на долю роду і народу, він - вічний.

Ведучий: За картину «Весна» ( на екрані - картина) Яблонська отримала державну премію СРСР, у 1951 році її було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, згодом знову одержала Державну премію СРСР за твір «Льон».

Ведуча:

Жінка. Самою долею їй покладено було на віку бути щасливою, засівати свою ниву і колисати своїх дітей, зазнавати втоми і втіхи, продовжувати рід і берегти правічні заходи. Але українські жінки не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями. Крім того, протягом усієї історії України багато з них у культурно-освітній, політичній, і навіть військовій діяльності не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. У чорну ніч неволі, що тривала століттями, українські жінки знаходили в собі сили зберегти прагнення до волі, почуття гідності, відповідальність за свій народ, за свою родину, за виховання своїх дітей. Тому завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло. Вона завжди свято шанувала і виконувала обов'язки берегині сімейного вогнища.

Ведучий: А сьогодні вона все активніше вимагає місця для себе у політичному і суспільному житті, освіті., науці і мистецтві. Ось вони - наші сучасні жінки.

На екрані під музику з'являються фото: Ю. Тимошенко, Н. Вітренко, Ліна Костенко, О. Сумська, К. Білокур, Я. Клочкова, Руслана Лижичко.

В цей час студентка читає вірш:

А ти тільки вдумайся…

Перед тобою нерозгадана книга - жінка

Неповною радістю і журбою

пройнята кожна сторінка.

А ти проглядаєш її на ходу

(що ж, оформлена ніби й зі смаком),

а вона кричить у твою глухоту

кожним окличним знаком.

Ти ж тільки вдумайся -

Перед тобою нерозгадана книга - жінка,

якою радістю і журбою

пройнята кожна сторінка.

На екрані фото жінок коледжу - викладачі, студентки.

Студент читає вірш:

А тобі так посмішка личить,

Посміхайся частіш, кохана.

Що зрівняти з твоїм обличчям

І із силою невблаганною.

Так усмішка личить тобі,

Теплотою і світлом сповнена,

І у радості, і в журбі

Світлим сонцем весни напоєна.

Щастя жде тебе біля воріт,

Знай, краса твоя не безкрила.

Є багато ще в світі бід,

Посміхайся частіше, мила.

Викладач: Ми знову вітаємо в цей день усіх жінок, і хочемо подякувати за те, що ви у нас є.

Размещено на Allbest.ru