Методика формування іншомовної компетенції учнів у письмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

Кафедра англійської мови та літератури

Реферат на тему:

«Методика формування іншомовної компетенції учнів у письмі»

Острог, 2014



Вступ

Письмо відіграє одну з важливих ролей на сучасному етапі навчання іноземній мові. Письмо тісно пов'язане з іншими видами мовленнєвої діяльності, які являють собою рецептивно-репродуктивний механізм відтворення іноземної мови.

Психофізіологічна характеристика письма як дії, в якій функціонують моторно-рухові, зорово-графічні і мовномоторні аналізатори, визначає можливості використання письма як засобу закріплення навчального матеріалу під час оволодіння говорінням і читанням.

У своїй навчальній функції письмо в навчальному процесі виступає у формі письмових вправ, які сприяють закріпленню в пам'яті учнів лексичного і граматичного матеріалу як на рівні його структурного опрацювання, так і на більш просунутому етапі під час засвоєння тем і опрацювання техніки читання вголос відповідного мовного матеріалу. Навчання письма базується на навчанні каліграфії, орфографії і наборі письмових вправ, які є складовими частинами програм формування механізму сприймання та породження висловлювань, навчання усного мовлення і засвоєння техніки читання. Ефективність процесу навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, від правильного підходу до комунікативних завдань. Наприкінці 20 ст. проблемою навчання письма займалися такі відомі методисти радянського періоду, як І.Л. Бім, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова, Н.І. Гез, В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва. Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства, тому йому належить визначна роль на зламі тисячоліть створювати та зберігати духовні, а через них і матеріальні цінності. Основною метою роботи є дослідити, осмислити та проаналізувати наукові передумови та практичні методи навчання письма в основній школі, як основи подальшого навчання з метою оволодіння мовленнєвою діяльністю.



Теоретичні основи формування іншомовної компетенції у письмі

диктант письмо мовлення орфографія

Письмо як вид мовленнєвої діяльності

В житті кожної людини письмо відіграє дуже важливу роль. Письмо - видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, засобах масової інформації та зв'язку, в міжнародних, політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо - неперехідна пам'ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавилонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі. [1;195]

Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як писемне мислення. Рельєфне визначення письма можна дати, порівнюючи його не змовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення - це мова в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість “слухати, чути” (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше - тексту мовлення. Написання - процес такої фіксації, письмовий текст - її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова - це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання. [10; 285]

В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін “письмо”, підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов'язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів:

- складання слів за допомогою літер,

- формування письмових повідомлень, до складу яких входять слова, словосполучення тощо.

Навчання письму (тобто навчання письму та письмовому мовленню) включає роботу над технікою письма (графіка, орфографія, пунктуація) та над письмовим вираження думок на мові, що вивчається (продукт письмового мовлення).

Графіка представляє собою сукупність основних начертальних засобів (букв, буквосполучень та діакритичних знаків) для зображення на письмі звуків та звукосполучень даної мови.

В будь-якій мові письмо являє собою сталу графічну систему й менш за все піддане змінам. Орфографія - це система правил вживання письмових знаків при написанні слів. Продуктивне писемне мовлення-це комплексне використання графічних, орфографічних, лексико-граматичних та стилістичних засобів для вираження думок та здійснення комунікації. Графічні та лексичні навички розвиваються на рівні лексичної одиниці. Об'єктами вивчення письмового мовлення є речення, абзац та зв'язний текст. Письмове мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А. М. Мєшковський відзначає, що письмова мова ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні, слова тому що завжди є друга мова, яка наслаюється на усну. [5;119]

В учбовому процесі роль та місце письма визначається цільовою направленістю навчання іноземній мові.

Психолінгвістичні механізми письма

У психології та фізіології письмо визнають найскладнішим видом мовленнєвої діяльності, до якої залучаються всі мовленнєві аналізатори. Матеріальну базу письма складають орфографічні та графічні навички.

Як і говоріння, письмо є експресивним продуктивним видом мовленнєвої комунікації.

Вміти писати -- це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням; орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі.

Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в оперуванні лексичним і граматичним матеріалом.

Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні мовні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.

В результаті регулярного тренування в писемному висловлюванні учні поступово набувають досвіду, процес вибору слів, структур проходить швидше; навички письма стають стійкішими. Вміння писемного висловлювання своїх та чужих думок важливе не тільки саме по собі, але і як засіб підвищення рівня володіння усним мовленням. Відомо, що усне повідомлення стає більш ґрунтовним, логічним, коли воно підготовлене письмом. У свою чергу усне зовнішнє і особливо писемне мовлення стає передумовою розвитку внутрішнього мовлення.

У класній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний і масовий спосіб контролю знань і рівня володіння мовою.

В методичній літературі вживається термін "письмо" у вузькому значенні і це означає техніку використання графічної та орфографічної систем даної мови, а також термін "письмо" в широкому значенні, тобто писемне мовлення - вміння викладати думки у письмовій формі. [5;120]

Розподіл в сучасній методичній літературі письма і писемного мовлення пов'язаний з особливостями механізмів, що мають у своєму складі дві ланки: складання слів із літер і складання писемних висловлювань із слів і словосполучень. В основі першого лежить володіння графікою та орфографією, доведених до рівня навички. Основою другого є мовленнєве вміння вираження думки за допомогою мовного коду.

Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь письма до системи вправ для навчання письма включають три групи вправ:

І група -- вправи для формування навичок техніки письма;

II група -- вправи для формування мовленнєвих навичок письма;

III група -- вправи для розвитку вмінь письма.

Цілі та принципи навчання письма

Як зазначається у Державному освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учням вміння реалізувати навички писемного мовлення в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування. [6;18]

У відповідності з учбовою функцією засвоєння мови та комунікативною функцією застосування мови в навчанні письму необхідно розрізняти слідуючи взаємообумовлені цілі:

отримання знань про графічну систему іноземної мови та вміння швидкої каліграфічної реалізації нового звучання в міру засвоєння нового алфавіту,

навчання диференціації знаків, котрі при однаковій формі представляють різні значення в двох мовах,

придбання звички з'єднувати збереження мовних знань з письмом, досягаючи цим більш високого ефекту закріплення матеріалу,

демонстрація в диктантах наскільки правильно учні можуть записати почуте,

складання письмового повідомлення на основі власного досвіду й оформлення його в вигляді листа,

опис картини, речі, порядку, дій,

записування почутого або прочитаного у тексті, застосовуючи це як основу для послідовних усних чи письмових переказів, відповідей на питання, та ін.

виконання нотаток до докладів та дискусій.

В процесі навчання письма на початковому етапі в середній школі слід дотримуватись наступних принципів послідовного та поетапного засвоєння матеріалу:

для повідомлення ще невідомої системи письма окремі графічні знаки слід давати по черзі, з урахуванням певної градації складностей. Необхідно застосовувати спеціальні вправи для розвитку рухомоторних навичок,

орфографічні та лексичні знання слід давати одночасно, щоб у учнів вироблялась асоціюючи єдність компонентів: значення - звукова форма - форма написання,

закріплення ; тренування для засвоєння іншомовних знань повинні тісно пов'язуватись з повторенням орфографічних знань (переписування, письмове виконання завдань). Це відноситься перш за все до мовних одиниць при застосуванні котрих очікуються або передбачається,

правила орфографії необхідно пояснювати учням шляхом систематизації та пояснення ними співпадаючих ознак даного класу явищ,

письмові вправи повинні супроводжуватися їх повною перевіркою,

короткі письмові роботи - як правило для контролю граматичних та лексичних знань, не повинні перевищувати 10 хвилин,

вправи та переписування на початковому ступені мають привчати учнів до специфічної форми написання іншомовних слів,

ретельно підібрані диктанти (слова, вибіркові й короткі) є придатні форми вправ для закріплення і контролю орфографічних знань,

в якості системних та епізодичних прийомів закріплення орфографічних знань використовуються вправи в підборі та протиставленні слів з однаковими та різними орфографічними елементами. Це сприяє поясненню орфографічних категорій та систематизації словникового запасу,

необхідною передумовою того, щоб письмові вправи сприяли подальшому розвитку орфографічних навичок, є контроль та корекція.

Проаналізувавши теоретичні відомості про письмо як вид мовленнєвої діяльності, можна зробити наступні висновки:

в процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування ; використання лексичних і граматичних явищ,

письму належить значна учбова функція, що зумовлює підтримку процесу аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність всіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, вчить самоконтролю та самоперевірці.

Етапи навчання писемного мовлення

У навчанні письма дослідники виділяють три етапи: 1. оволодіння графікою/орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно; 2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування комбінування їх у мовленні; 3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування. [9;305]

Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ. Так, на етапі формування орфографічних навичок використовуються вправи на ідентифікацію та диференціацію:

звуко-буквений аналіз слова;

групування слів з однаковими звуками;

групування слів на основні протиставлень;

диференціація подібних, але не тотожних букв;

списування за зразком;

списування з різними завданнями (підкреслити букву, буквосполучення, слова з однією і тією ж орфограмою);

групування слів із використанням схем;

написання слів за заданими першими літерами.

Основною метою другого стану, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому етапі найбільш поширеними визначаються такі види вправ:

вправи на запитання - відповіді з частковою зміною мовного матеріалу;

на трансформацію мовного зразка;

на підстановку;

на розширення та скорочення;

диктанти.

На середньому ступені навчання, крім зазначених, проводяться ускладнені диктанти, а саме: диктант із самоконтролем, пояснювальний диктант, диктант, вивчений напам'ять (уривок прози, вірш), диктант -переклад.

Мета третього етапу в навчанні письма і писемного мовлення - формування дій, що забезпечують виклад мовного матеріалу в письмовій формі навчання. Характерними видами вправ на цьому етапі можуть бути:

відповіді на запитання, складання запитань до тексту;

складання плану до прочитаного тексту;

переказ за планом;

складання листа другові за зразком;

резюме до тексту;

розповідь з придуманим початком (кінцем);

переказ тексту;

написання розгорнутого плану, тез для усного висловлювання. [9;216]

Творче письмо робить слова та ідеї незабутніми. Творчо використовуючи іноземну мову, учні перетворюють її на власну, а творчі завдання допомагають відчути впевненість у своїх вміннях. Окрім контрольованого та супроводжувального існує творче письмо, навчання якого є найскладнішим. Творче письмо має такі види:

виконання проектів;

складання діалогів;

переказ;

написання реферату;

складання описів;

написання творів;

написання віршів;

ведення записів.

На середньому етапі навчання можуть мати місце всі види творчого письма, але питома вага їх повинна бути різною. Незалежно від запропонованого різновиду творчого письма, існує конкретний алгоритм написання творчої роботи, а саме:

Створення необхідної мотивації.

Акумулювання ідей.

Планування.

Занотовування.

Складання чорнового матеріалу.

Коректування чорнового матеріалу.

Написання кінцевого матеріалу. [9; 152]

Зарубіжні методисти застерігають не вдаватися до стереотипного підходу, наголошуючи, що ступені творчого процесу можуть змінюватися: від складання плану до його перегляду, написання чорнового варіанту та його доопрацювання. [11; 102]

Тому у широкому розумінні підготовчий етап включає все, що допомагає автору сконцентрувати свою увагу на проблемі, акумулювати ідеї і знайти найкращі шляхи, щоб їх висловити читачеві. Такий підготовчий етап стимулює уяву автора та створює базу для подальшого письма. [8; 29]

Підготовчий етап творчої роботи передбачає, насамперед, пошук мети, адресата і форми письмової роботи. Цей етап забезпечує учнів основоположними ідеями. Підготовчий етап спрямований на генерування ідей. Він може здійснюватись різноманітними шляхами: через інтерв'ю, усний твір, застосування малюнків, дебатів, екскурсій, тощо.

Навчання техніки письма

Головна мета навчання техніки письма іноземною мовою полягає у формуванні в учнів графічних/каліграфічних та орфографічних навичок. У процесі формування цих навичок учні оволодівають труднощами, які пов'язані з вивченням особливостей звуко-буквених відповідностей у мові, що вивчається.

З урахуванням тісного зв'язку письма з читанням, оскільки їх основою є одна графічна система мови, навчання техніки письма слід здійснювати паралельно з оволодінням технікою читання. Однак у процесі письма, на відміну від читання, графемно-фонемні відповідності, що встановлюються, мають іншу спрямованість: від звуків до букв. Іншими словами, під час письма має місце кодування думки за допомогою графічних символів.

Оволодіння графікою

Згідно з програмою з іноземних мов для середньої загальноосвітньої школи письмо використовується лише як засіб навчання, що сприяє оволодінню читанням і усним мовленням. Воно може бути також засобом контролю.

Основна мета навчання письма у середній школі -- формування в учнів графічних автоматизмів і певних орфографічних навичок.

З написанням букв учнів звичайно ознайомлюють під час усного вступного курсу, паралельно із засвоєнням мовного матеріалу. Де це можливо, букви алфавіту іноземної мови порівнюють з відповідними буквами алфавіту рідної мови.

Насамперед учитель звертає увагу учнів на те, що окремі букви пишуться приблизно так само, як і в рідній мові, наприклад: а, Сс, Ее, К, Оо, т, п, ии та ін. Зважаючи на це, формувати автоматизми написання цих букв немає потреби, отже, витрачати багато часу на них недоцільно. [1;99]

Серйозної уваги потребують букви, яких нема в алфавіті рідної мови (Ff, G, Jj,L, N, R r, S s, t, V v, Ww, Zz та ін.), і особливо ті, що відрізняються від букв алфавіту рідної мови окремими елементами чи способом написання (А, В, d, h, 1, k та ін.).

Опрацьовуючи з учнями букви іншомовного алфавіту, вчитель вказує на відмінності між ними і буквами рідної мови, порівнює окремі елементи (у тому числі і в межах алфавіту іноземної мови), пояснює їх розташування на лінійці, спосіб написання, висоту тощо. Основні зусилля тут спрямовані на запобігання інтерференції рідної мови.

У діючих підручниках для масової школи (А.П. Старкова, P.Р. Діксоиа, М.Д. Рибакова) застосований так званий Print Script Alphabet, рукописна форма букв якого подібна до форми друкованих літер. Це потребує нового методичного підходу до навчання графіки.

Зважаючи на характер такого типу письма, у 5-му класі для навчання графіки доцільно застосовувати зошити в клітинку.

У засвоєнні учнями цього алфавіту мовний досвід дає небагато. Хоч 20 букв (Аа, В, Сс, Ее, И, Іі, К, М, Оо, Рр, Т, Хх, у) подібні до букв друкованого шрифту української мови, лише окремим з них відповідає аналогічний рукописний образ, наприклад, а, Сс, е, Оо та деяким іншим. Оскільки учні взагалі не володіють автоматизмами написання букв друкованого типу, повий спосіб письма, полегшуючи в цілому перехід від друкованого шрифту до рукописного, має й деякі додаткові труднощі. Практично автоматизми написання всіх букв треба формувати без опори па навички письма в рідній мові. У школі з поглибленим вивченням англійської мови досі застосовується «рукописний» (традиційний) шрифт. [1;115]

Вводячи букву вперше, вчитель показує її на картці (розрізна азбука), демонструє техніку її написання і дає відповідні пояснення, після чого пропонує учням написати рядок букв у зошитах. У цей час він ходить між рядами і допомагає тим учням, які відчувають труднощі. Потім дається домашнє завдання написати кілька рядків букв. Навчивши учнів писати певну кількість букв, учитель пропонує їм написання відповідних буквосполучень.

Оволодіння орфографією

Метою навчання письма у середній школі є і формування в учнів орфографічних навичок. Навчанню орфографії приділяється особлива увага у 5-6-х класах. Проте робота над нею фактично не припиняється аж до кінця курсу навчання. Оскільки орфографічна система англійської і французької мов ґрунтується на історичному (традиційному) принципі, навчання орфографії пов'язане тут з певними труднощами. Щодо німецької мови, то основними принципами правопису тут є фонетичний і морфологічний (коли написання визначається правилами граматики), що значно полегшує його засвоєння. У навчанні орфографії певна роль відводиться правилам. Проте спиратись необхідно лише на ті з них, яким підпорядковується велика група слів. Недоцільно наводити правило, якщо воно у підручнику ілюструється двома-трьома прикладами. Найбільша ефективність правил -- у навчанні орфографії німецької мови.

Звичайно учні не заучують правила. Вони прослуховують їх перед виконанням вправи і утримують в оперативній пам'яті як інструкцію до дії. У такому разі воно сприяє закріпленню у свідомості графічного образу слова. Правопис слів за аналогічними орфограмами засвоюється швидше, якщо такі слова виділити і звернути увагу учнів на орфограми. [1;155]

Написання слів з нетиповими орфограмами учні повинні запам'ятати, для чого даються відповідні домашні завдання. Таку роботу можна виконувати також у класі у формі тренувальних диктантів. Крім того, для оволодіння орфографією важких слів учням можна порадити заучувати їх, читаючи по буквах, тобто так, як вони пишуться, наприклад, і т. ін.

Звичайно прийом читання слів по буквах застосовується лише щодо важких слів і лише тоді, коли засвоєно їх фонетичний образ.

Для практики навчання характерні такі форми роботи по засвоєнню орфографії:

1. Переписування. Спочатку учні списують окремі букви з поданих учителем зразків та друкованих знаків, потім переходять до переписування слів, словосполучень, речень і текстів. При цьому слід домагатись, щоб учні спочатку сприймали, аналізували і утримували в пам'яті цілісний образ слова чи словосполучення, а потім записували його по пам'яті. Вони повинні подолати в собі звичку сприймати кожну букву окремо і писати її фактично без зв'язку з контекстом. Слово і словосполучення при цьому проговорюються, що сприяє кращому запам'ятовуванню їх графічного образу. При переписуванні текстів короткі речення також доцільно прочитати, затримати в оперативній пам'яті і потім записати. Такі завдання бажано давати додому.

2. Тренувальні диктанти. Ці диктанти є ефективним засобом засвоєння орфографії, і на початковому етапі їх слід застосовувати систематично. Звичайно розрізняють кілька видів тренувальних диктантів:

а) Зоровий диктант. Учитель читає речення, записує його на дошці, підкреслює важкі орфограми і пояснює їх. Щоб полегшити сприймання, один з учнів може прочитати його ще раз. Потім речення стирають і диктують знову. Іноді учням пропонують записати речення по пам'яті.

б) Попереджувальний диктант. Учитель читає речення. Учні аналізують правопис окремих слів. Найважчі слова можна написати на дошці і проаналізувати. Після цього вчитель читає речення ще раз і пропонує учням записати його в свої зошити.

в) Пояснювальний диктант. Учитель диктує речення, учні записують його в зошити. Одночасно один з них записує це речення на дошці. Допущені на дошці помилки тут же виправляються. Речення на дошці служить для решти учнів орієнтиром при виправленні помилок.

Засвоєнню правопису сприяють також інші письмові вправи, що їх виконують у класі та вдома.

У процесі навчання орфографії слід широко практикувати зіставлення нового з уже засвоєним на основі орфографічної і фонетичної подібності і водночас акцентувати увагу учнів на їх відмінностях. [1;185]

У засвоєнні правопису ефективною може бути робота в парах, коли один учень виконує завдання, а другий його перевіряє. Так застосовують взаємні диктанти: учні диктують один одному окремі нескладні речення і тут же звіряють правильність написання. За даними психологів, такі форми роботи можуть забезпечувати високий результат. Взаємному диктанту може передувати настанова на засвоєння правопису певних слів, словоформ тощо.



Список використаних джерел

1. Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови. - К.: Рад. Школа., 1969. - 224 с.

2. Демьяненко М.Я., Лазаренко К.А. Основы общей методики обучения иностранным языкам. - К.: Высшая школа, 1976. - 194 с.

3. Калініна Л.В., Самойлюкевич І.В. Навчання творчого письма іноземною мовою у старших класах середньої школи // Іноземні мови. 1996. -№3-4. - С. 118-123.

4. Комков И.Ф. Методика преподавания иностранных языков. - Минск: Высшая школа, 1979. - 352.

5. Литвин С.В. Система вправ для навчання писемного спілкування учнів старших класів середньої загальноосвітньої школи // Іноземні мови. 2001.-№1 - С. 4-9.

6. Ляховицький М.В. Методика преподавания иностранных языков. - М.: Высш. школа. 1981. - 159 с.

7. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 2002. - 328 с.

8. Плахотник В.М. Навчання іноземних мов у середні школі: концепція та її реалізація // Іноземні мови.1995. №1. - С. 9.

9. Рогова Т.В. Методика обучения английского языка на начальном этапе. - М.: Высшая школа, 1988. - 224 с.

10. Старков А.П. Обучение английскому языку в средней школе. - М: Просвещение, 1978. - 222 с.

11. Щерба Л.В. Преподавание иностранных языков в школе. Общее вопроси методики, 2-е изд. - М: Высш. Школа, 1974. - 112 с.

12. Щукина Ю.Л. Обучение письму // Иностранные языки в школе. 1985.- №6. - С. 59-61.

Размещено на www.allbest.ru