Ефективність спрямовуючих факторів в адаптуванні підлітків у соціум в умовах загальноосвітньої школи

71

Міністерство освіти і науки України

Факультет соціальних технологій

Кафедра соціальної роботи

Дипломна робота

на тему: Ефективність спрямовуючих факторів в адаптуванні підлітків у соціум в умовах загальноосвітньої школи

студента заочної форми навчання

напряму підготовки 0402 - соціологія

спеціальності 7.040202 - соціальна робота

освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст

Науковий керівник - к.б.н., професор

Київ - 2009

План

Вступ

Розділ 1. Суть та особливості явища адаптації підлітків

1.1 Спрямовуюча роль батьків у адаптуванні підлітків до життя

1.2 Спрямовуюча роль педагогічного колективу школи у адаптуванні учнів до умов шкільного життя

1.3 Спрямовуюча роль суспільних молодіжних об'єднань школи

1.4 Вплив підлітків на процес та механізми адаптування їх однолітків

Розділ 2. Критерії позитивної адаптації підлітків у соціум в умовах школи

2.1 Критерії оцінювання адаптованості учнів

Розділ 3. Аналіз отриманих результатів у порівнянні з даними літератури та пропозиції щодо корегування адаптації підлітків в умовах школи.

3.1 Пропозиції щодо активізації роботи гуртків

3.2 Пропозиції щодо активізації участі батьків та шкільного психолога у виховній роботі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність проблеми. Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру та інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму - роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів та інших вихователів. Нерідко це прагнення призводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях - зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході - змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів обґєднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

Ще на початку століття Л.С.Виготський у широко відомій на той час книзі «Педологія підлітка» запропонував обґємне розуміння підліткового віку, яке зберігає свою значущість і в сучасний період. Суть його полягала в наявності трьох точок дозрівання, які не співпадають одна з одною. Статеве дозрівання, на думку вченого, починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загально органічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально - культурного становлення.

Людське життя - це велике різноманіття подій від хороших до поганих, які чинять на особистість вплив. Його виховуюча роль залежить від самої людини, від того як вона до цих подій ставиться. Отакий вир життя створює підґрунтя для підвищення досвіду, для засвоєння різних знань та умінь, які допоможуть людині в вирішенні проблем. Цей процес назвали соціальною адаптацією. Вона є невідґємним процесом всього життя. І особливо цей процес починає прогресувати в підлітковому віці тому що саме зараз розпочинається самоусвідомлення, розуміння себе в порівнянні з іншими та само актуалізація.

1. Класні години з психологом/ укладач Скворчевська О.В., Нурєєва О.С. - Х.:Видавнича група “Основа”, 2008. - 240 с. - (Серія “Школа класного керівника. Психологія виховання”).

Посібник містить авторські розробки класних годин батьківських зборів, корекційних програм і тренінгів. У цій книзі докладно розглядаються методики співпраці класного керівника та шкільного психолога в нелегкій справі виховання підростаючого покоління - як заплановані, так і незаплановані виховні заходи (Робота з дітьми “Групи ризику”, проблеми адаптації до середньої школи, профорієнтація, дитячо - батьківські збори та конференції, проблемні питання, що постають перед сучасними школярами).

2. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Том 8 випуск 1. - К., 2006. - 412 с.

У збірці висвітлюються актуальні проблеми загальної та педагогічної психології. Збірка адресована як фахівцям, так і тим, хто цікавиться сучасним станом психологічної науки.

3. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Том 8, випуск 4. - К., 2006. - 444 с.

У збірці висвітлюються актуальні проблеми загальної та педагогічної психології. Збірка адресована як фахівцям, так і тим, хто цікавиться сучасним станом психологічної науки.

4. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Том 7, випуск 3. - К., 2005. - 388 с.

У збірці висвітлюються актуальні проблеми загальної та педагогічної психології. Збірка адресована як фахівцям, так і тим, хто цікавиться сучасним станом психологічної науки.

5. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Том 8, випуск 6. - К., 2006. - 404 с.

У збірці висвітлюються актуальні проблеми загальної та педагогічної психології. Збірка адресована як фахівцям, так і тим, хто цікавиться сучасним станом психологічної науки.

6. Адаптація дітей у 1, 5, 10 класах. / Упорядник Т. Червонна. - К.: Шкільний світ, 2008. - 128 с. - (Бібліотека «Шкільного світу»).

Психологічний супровід дітей від самого початку навчання у школі дає змогу здійснювати динамічне спостереження, моніторинг розвитку сфер пізнання, почуттів та емоцій дітей. Психологічний супровід - це скоординовані психологом дії для всіх учасників навчального процесу.

У книжці подано психологічний супровід учнів 1 - го, 5 - го та 10 - го класів під час адаптації до умов шкільного життя на різних вікових етапах. Добірка статей презентує досвід психологів України.

7. Формування сексуальної культури молоді / Балакірєва О.М., Галустян Ю.М., Корегін О.Я., Новицька В.П., Цисар І., Яременко О.О.. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, Український інститут соціальних досліджень, 2006. - Книга 9. - 132 с. - (Серія «Формування здорового способу життя молоді». У 14 книгах).

У монографії охарактеризовано сучасний стан сексуальної культури молоді, розглянуто медико - соціальний контекст сексуального життя, представлені проблемні питання, пов'язані з формуванням сексуальної культури та просвіти молодих людей.

8. Дитячі об'єднання України. Журнал Шкільний світ № 21 - 23 (245 - 247) червень 2007.

У цьому журналі розглядаються різні дитячі організації, об'єднання і рухи. Тут їх показують через поняття і факти та статистичні дані.

9. Подростки XXI века. Фалькович Т.А., Толстоухова Н.С., Высоцкая Н.В. Психолого - педагогическая работа в кризисных ситуацыях: 8 - 11 классы. - М.: ВАКО, 2006. - 256 с. - (Педагогика. Психология. Управление.).

В издании раскрываются методы и формы психолого - педагогической помощи підросткам с девиатным и адиктивным поведением. Рассматриваются все виды кризисних ситуаций: конфликты в семье, проблемы в общении со сверстниками, употребление наркотиков, правонарушения. Для каждого вида кризисных ситуаций авторами предлагаются диагностические материалы (анкеты, тесты, опросники) и практические мероприятия в интерактивном режиме (тренинги, ролевые игры, диспуты, круглые столы, психологические практикумы, пресс - конференции).

Книга содержит методические, социологические и психологические материалы, необходимые для работы школьных психологов, классных руководителей, специалистов социальных служб.

10. Збірка «Дай руку, вулиця!!!» (Алгоритми роботи здітьми та підлітками за місцем проживання) Київ 2006 видана за сприянням ЮНІСЕФ та Всеукраїнський благодійний Фонд Надії і Добра.

Ця збірка є часткою спільного проекту Всеукраїнського благодійного Фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні, спрямованого на відродження традицій позитивного дозвілля дітей та молоді за місцем проживання.

«Дай руку, вулиця!» - спроба побудувати алгоритм роботи за місцем проживання крізь призму Конвенції ООН про права дитини.

Автори не мали на меті окреслити єдиний шлях розвитку клубів за місцем проживання, тому до збірки увійшли різні матеріали, які, допоможуть тим, хто опікується діяльністю клубів зорієнтуватися та обрати для себе власний вектор руху уперед.

11. Рідна школа Журнал «Шкільний світ» №35 (275) вересень 2007.

У даному журналі розглядаються різні аспекти шкільного життя учнів та їх навчання, виховання, соціалізації та адаптації.

12. Педагогическое образование и наука, 2007,№5.

В книжці розглядається різних типів адаптація, яка є одним із актуальних завдань, що постають у повсякденному житті перед вчителями , дії яких спрямовані на оптимізацію процесу адаптації.

13. . Міщик Л.І., Білоусова З.Г. Соціально - психологічні та педагогічні проблеми дезадаптації дітей та підлітків. - Запоріжжя:ЗДУ, 2003. - 107с.

Тут розглядаються проблеми шкільної дезадаптації, яка є дотичною до найскладніших соціальних, психологічно - педагогічних аспектів формування особистості сучасних школярів.

14. Омелян Вишневський «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» Навчальний посібник Київ «Знання», 2008.

15. Журнал «Шкільний світ» № 34 (258), вересень 2007

16. Журнал «Шкільний світ» № 42 (266), листопад 2007

17. Журнал «Шкільний світ» № 44 (268), листопад 2007

18. Журнал «Шкільний світ» № 35 (307), вересень 2006

19. Журнал «Шкільний світ» № 3 (323), січень 2006

У цих випусках «Шкільного світу» розглядаються різні аспекти виховання та соціалізації підлітків.

20. Журнал «Психолог» № 23-24 (167-168), червень, 2007

21. Журнал «Психолог» № 37-38 (181-182), жовтень, 2007

22. Журнал «Психолог» № 35 (275), вересень, 2007

23. Журнал «Психолог» № 12 (300), березень, 2008

24. Журнал «Психолог» № 13-14 (301-302), квітень, 2008

25. Журнал «Психолог» № 35 (323), вересень, 2008

У журналах «Психолог» розглядається різні критерії адаптації та дезадаптації, а також розглядаються шляхи її профілактики.

26. Журнал «Соціальний працівник» № 5 (29), березень 2007

27. Журнал «Соціальний працівник» № 11 (35), червень 2007

28. Журнал «Соціальний працівник» № 4 (28), лютий 2007

29. Журнал «Соціальний працівник» № 5 (53), березень 2008

У журналах «Соціальний працівник» розкриваються теми вховання, профілактичної роботи в учнівських колективах та исвітлюються розробки уроків тренінгів, для подолання різних негативних явищ у поведінці учнів.

30. Пізнай себе. Книга для учнів. Збігнев Петрасинський / Переклад з польської В.І. Романця. - К.: Вадянська школа, 1988. - 192 с.

Автор, відомий польський психолог, веде з юними читачами довірливу розмову про найбільш складні проблеми, які доводиться вирішувати людині в повсякденному житті, про становлення її особистості у взаємозв'язку з оточуючим світом, про необхідність впливу на особистий розвиток, про вміння перемагати невдачі і про деякі інші питання, котрі цікавлять молодь. Також ця книжк адресується для тих, хто хоче самостійно вивчати психологію.

31. www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/MSNU/2005-t3/tom3/.

32.STEPANCHENKO_307.dostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=4280& Itemid=- 5 - 40k

33. www.lib.ua-ru.net/diss/cont/43771.html - психолгічні механізми адаптації підлітків з кримінальною поведінкою в умовах примусової ізоляції.

34. www.lib.ua-ru.net/inode/8844.html; disser.com.ua/content/43574.html - соціально - психологічна адаптація підлітків до нових умов навчання.

35. disser.com.ua/content/40303.html - 23k - гігієнічна діагностика психофізіологічної адаптації підлітків.

38. psuholog.at.ua/load/11-1-0-91 - 24k - сім'я та адаптація підлітків.

39. intkonf.org/k-psih-n-egorova-ob-gazina-nm-osoblivosti-proyavu-sotsialno- psihologichnoyi-a... - 17k - Особливості прояву соціально - психологічної адаптації.

41. invak.info/index.php?option=com_content&task=view&id=6980 - 38k - Всеукраїнська нарада з питань соціокультурної адаптації підлітків.

44. e-catalog.mk.ua/.../cgiirbis_64.exe?...адаптація%20підлітків, %20адаптация%... - 261k - Бази даних.

45. www.socd.univ.kiev.ua/NEWSARCH/2003FSP/psy.htm - АНАНОВА Іванна Валентинівна. Особливості використання захисних адаптивних механізмів у людей з високим рівнем почуття вини.

46. Дозвіллєзнавство: навчльний посібник. Яременко Н.В. - Фастів: Поліфаст,2007. - 460 с.

У посібнику розкриваються завдання, зміст, принципи, функції, методи та форми організації дозвілля в соціумі; сутність соціадбної системи дозвілля, характеристика його видів; особливості оргнізторської роботи в соціумі. Подається методика організації дозвіллєво - ігрових форм роботи з учнівською молоддю. Храктеризуються видовищні форми роботи (свято, конкурс, конкурсні та ігрові програми), ігрова діяльність, технологія колективної творчої діяльності, колективного ігрового спілкування.

Науковий апарат:

Мета: зробити певний внесок для перевірки ефективності різних спрямовуючих факторів на процес адаптування підлітків до шкільного життя.

Завдання:

-вивчити питання за даними спеціальної літератури

-зробити моніторингове опитування учнів для з'ясування впливу батьків, педагогів та однолітків на процес адаптування

-зробити висновки та внести пропозиції з даного питання

Об'єкт дослідження: адаптування підлітків у соціум в умовах школи

Предмет дослідження: з'ясувати ефективність окремих факторів впливу в адаптуванні підлітків у соціум в умовах школи.

Розділ 1. Суть та особливості явища адаптації підлітків

Адаптація - один із показників успішного формування особистості

Адаптація відбувається в процесі спілкування і спільної діяльності людей. Це двосторонній процес, який передбачає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду при входженні в соціальне оточення, а з другого - відтворення ним системи соціальних звґязків. При цьому людина являється не просто обґєктом соціальних взаємодій, але й активним субґєктом саморозвитку. Вона не тільки збагачує свій досвід, але й реалізує себе. В процесі адаптації є і конкретні внутрішні протиріччя: між потребою призвичаюватись до соціуму і бажанням зберегти свою індивідуальність; потребами суспільства і готовністю виконувати їх, додержуючись свободи особистих дій, між бажаннями і можливостями особистості. А.В.Мудрик вважає, що соціалізована людина повинна вміти протистояти впливу життєвих обставин. Однак можна зустріти людей, які практично повністю розчинилися в соціумі, які нездібні до активності, протидії впливу середовища, що не дає їм повністю самореалізуватися як особистості. Тому педагог зобовґязаний клопотатись не тільки про засвоєння дитиною соціального досвіду, але й створювати умови, в яких вихованець міг би активно впливати на цей процес.

Соціалізація підростаючого покоління може бути успішною, якщо соціальні і матеріальні умови життя будуть просовуватись за шкалою загальнолюдських цінностей. Відсутність прогресу духовних виробничих (репродуктивних) сил призводить до деградації і розпаду суспільства. Уникнути цього можна удосконалення системи освіти, при котрій рівень вихованості і освіченості людини був би її природним продуктом.

Становлення особистості - складний процес взаємодії людини з оточуючим середовищем і суспільством. Індивід не може стати особистістю поза суспільними відносинами і умовами, які забезпечують його взаємодію з іншими людьми. Успішність чи неуспішність соціалізації визначається позицією особистості. Низька результативність цього процесу часто викликана соціальною апатією людини, усунення якої можливе тільки при наявності у неї віри в свої сили, усвідомленні особистої значущості, сенсу свого існування як члена суспільства. Для успішної соціалізації людина повинна проявляти соціальну активність, ініціативність, самостійність, діяльність - якості, котрі розкривають її сутність і в той же час орієнтовані на інших людей. Тобто, позиція особистості виражається в діях, які вчиняються однією людиною і повністю адресовані іншим людям.

В науковій літературі іноді допускають змішування понять «соціалізація» і «соціальна адаптація». Однак вони нерівнозначні. Соціалізація - поняття більш широке, яке обґєднує адаптацію з середовищем і інтеграцію з визначеним середовищем. Ці поняття не протирічать один одному, а лише характеризують різноманітні аспекти взаємодії індивіда з соціальним середовищем.

Адаптація - це пасивне пристосування до соціального середовища. В звичних умовах дитина, школяр, дорослий почуваються нормально до тих пір, поки вони стабільні. Різкі зміни, нестабільність можуть призвести до дискомфорту, незадоволеності, стресових ситуацій, життєвих потрясінь.

Інтеграція як форма соціалізації, взаємодія людини з оточуючим середовищем передбачає її активне входження в соціум, готовність до самостійних рішень і дій в ситуації вибору, спроможність впливати на обставини, змінюючи середовище і саму себе [3; с. 13].

Становлення особистості - це динамічний процес адаптації і інтеграції людини до життя в суспільстві. Тому педагогу потрібні знання, які сприятимуть успішній адаптації і інтеграції його вихованців в соціум, формуванню у них готовності до пошуку різних варіантів самореалізації в непостійних умовах життя.

1.1 Спрямовуюча роль батьків у адаптуванні підлітків до життя

Роль батьків у розвитку дитини

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження, що важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливі методи виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Саме батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що забарвлюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти [1;с.5 ].

Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама найприродніша і найнеобхідніша з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці з любов'ю й увагою.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні, не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах у догляду за нею, необхідно, щоб вона відчувала, була впевнений, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу [1;с.79].

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до її дитячих, нехай найдріб'язковіших і наївних проблем, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрійно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше погляд дорослих і дітей різний, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керуються батьки в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого.

Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність - дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мірі, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючись в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується.

З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей» [2;с. 31].

Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у найрізноманітніших його формах очима своїх дітей.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до неї, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, невтомному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

Прийняття. Крім діалогу для вселення дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негіднику!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!», «Будь - який дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».

Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою б ситуацією не викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».

Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала - осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і зароджується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такої, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у неблагополучній дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабкостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабкостями і недосконалостями.

Оцінку треба робити не особистості дитини, а її дії і вчинки важливо здійснювати, змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи це змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чи інший вчинок при повному визнанні особистості дитини і твердженні любові до неї, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження і зробить правильні висновки. Вона може помилитися і по слабкості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висоту буде взято», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.

Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще і тому, що дуже часто за батьківським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім з іншого приводу. За негативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняття дає можливість проникнення у світ глибокоособистісних переживань дітей. Сум, а не гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції дитини, що приймає своїх батьків.

Незалежність дитини. Зв'язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе. Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев [2;с.36], - це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою.

Разом з тим зв'язок дитини з її батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть надбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Вже перші самостійні кроки, перше «Я - сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого саду. Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції.

Вирішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхніх відносин до дитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних вчинках, його не відпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю.

Необхідно мати на увазі, що встановлена дистанція пов'язана з більш загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним набором різноманітних «збудників», що позначаються словом «мотив». В особистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для людини, інші - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що нею керують. Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.

Дистанція, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі займе діяльність з вихованню.

Як сімейні традиції впливають на соціалізацію і виховання особистості

Сімейні традиції -- один з основних засобів виховання, тому що перш, ніж потрапити в школу (ясла, інший колектив), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь, дозволяють дитині усвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли були зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше потреба виробити традиції свої власні, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоб люди, що живуть під одним дахом почували себе дійсною родиною. Тут постає питання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі. Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, учить його спілкуванню. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі Нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, -- коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе, як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома її не тільки нагодують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванні особистості дитини, буде сприяти її гармонійному розвитку.

Дуже довгий час у нашій країні відбувалася підміна сімейних цінностей цінностями комуністичних ідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більш абстрактних. У результаті ми маємо сьогодні те, що маємо: діти забувають своїх батьків, виростаючи вони не цінують щастя появи власних дітей і залишають їх у дитячому будинку, дуже часто ці діти так ніколи і не потраплять знову в родину, і виростають, не знаючи що таке сімейні цінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому що через зниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинах рідко більше одного-двох. Відродження втрачених сімейних цінностей може привести до відродження суспільства, тому що маючи родину -- людина має надійний тил, у неї виникає насущна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати свою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспільстві, щоб досягти цього державі потрібно піклуватися про своїх громадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не буде слухати заклики до його цивільної совісті з екрана телевізора, щодня вона бачить зовсім інше. Це дуже складна проблема, і вирішувати її необхідно цілим комплексом засобів, а не тільки призиваючи відроджувати сімейні цінності [3;с.347].

Украй рідко діти ідуть за прикладом педагогів, частіше це приклад близьких, родини. Тому основи морального виховання закладаються тільки в родині. Школа може тільки допомогти дитині навчитися орієнтуватися в цьому світі, дати їй необхідний набір знань і навичок, допомогти сформуватися як особистості. Але основи моральних підвалин закладаються в родині, ще зовсім у юному віці. З найпершими яскравими враженнями дитина одержує уявлення про «правила життя». І багато в чому саме від батьків залежить, які правила він прийме для себе. Педагоги ж, будучи в першу чергу професіоналами і вважаючи одним з головних своїх принципів не нашкодити дитині, завжди стежать за своїми діями, тому їхнє поводження і вчинки дуже часто виявляються схожими, «шаблонно правильними». І дитина не завжди звертає на це увагу -- вчитель так підходить, як він зобов'язаний підходити. А батьки роблять так чи інакше, тому що так потрібно робити, і це є єдино правильний спосіб дії, що дитина засвоює на все життя.

Вплив сім'ї на особистість школяра-підлітка та його адаптація до шкільних умов

Дослідження останніх років здійснені в конспекті стратегії активного формування навчальної діяльності, суттєво змінили уявлення про механізми присвоєння дитиною предметної діяльності. Найвагомішим здобутком цих досліджень всебічне теоретичне та експериментальне обґрунтування основних принципів формування - важливості активної дії суб'єкта щодо змісту, який ма- буть засвоєний, та вирішальне значення взаємодії дитини з іншими учнями. Разом з тим, залишаються експериментально не визначеними ще багато питань, що окреслюють активну позицію школяра в навчанні.

Важливий внесок у розвиток проблеми соціально - психологічної адаптації зробили: Л.С. Вигодськкий, А.Ф. Лазурський, Ж. Піаже, А.В. Петровський, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов [3;с.352].

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від батьків. Дитина з перших днів життя відчуває і переживає все те, що роблять з нею дорослі. Родина - природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються доброта, чуйність, совість, правдивість, любов до всього живого. Батьки - головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості - це виховний клімат сім'ї.

Рідна домівка - не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина - провідним інститутом соціалізації. Батьки першими відкривають для маленької людини предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Через життя в сім'ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків дає відчуття безпеки, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх етапах дитинства.

Глибокий, постійний контакт із дитиною - необхідна умова виховання взаємин.

Після звичного перебування серед близьких і рідних дитина потрапляє в коло незнайомих дорослих і однолітків, у невідоме їй життя шкільного закладу, в якому існують свої правила і вимоги.

Сім'я - неповторна частина суспільства. Сім'ї відрізняються одна від одної культурним і матеріальним рівнями, інтересами членів, системами виховання, емоційністю, загальним тоном сімейного життя, любов'ю й повагою всіх її членів одне до одного. Скільки сімей, стільки й настанов, вимог, підходів.

Завдання сім'ї спрощувалося б, якби йшлося про підготовку дитини до засвоєння лише вимог батьків.Але кожна людина народжується для життя в суспільстві, і це означає, що завдання родини полягає у підготовці дитини саме до цього. Впливаючи на свою дитину, дбаючи про її самостійність, батьки використовують емоційні канали, які наближують їх до дитини, роблять доступними і близькими пояснення та докази. В сім'ї дитиною повинні цікавитись, любити її не за щось, а просто за те, що вона є. Коли для батька умовою прийняття дитини є її успіхи, наслідки можуть бути невтішними. Дитина всі сили спрямовує на досягнення результату й отримання заохочення.

Як цінує дитина можливість спілкуватися з батьками, радитись, отримувати нову інформацію! Ця емоційність створює атмосферу довіри, а це є дуже важливою умовою творчості [2,с.73].

Батьки не тільки допомагають школі, коли діти приходять туди, вони повинні виконати велику попередню роботу тому що виховання в сім'ї, особливо в рік, який передує вступу до школи, має велике значення.

Щоденні заняття і спільні ігри з іншими дітьми готують дитину, яка відвідує дитячий садок, до школи. Якщо дошкільник виховується дома, його готують до школи батьки, головним чином мати. Як правило, здорова дитна швидше звикає до шкільного режиму, до необхідності тихо й спокійно сидіти цілий урок, ніж слабка і хвора.

Стан здоров'я дитини значною мірою залежить від батьків, також він визначається тим, настільки розумно організований розклад дитини. Точне дотримування часу пробудження зранку, споживання їжі та відходів до сну - все це чинники, які позитивно впливають на стан здоров'я і на підготовку дитини до шкільного режиму.

Для нормального розвитку дитини необхідно також, щоб вона багато рухалася: бігала, стрибала, гралася з однолітками і краще надворі дихаючи свіжим повітрям. Але не слід допускати, щоб діти бігали і гралися цілий день, оскільки від надмірної рухливості дитині важко буде перейти до шкільної дисципліни.

Психологічна готовність до школи передбачає соціальну зрілість. Домінування мотиву, що спонукає виконувати пропоновані школою вимоги, роль учня, а також пізнавальні інтереси забезпечують дитині успішне пристосування до нових умов шкільного навчання, недорозвиток мотиваційно-потребної сфери, недостатній рівень засвоєння спеціальних норм перешкоджають ефективному засвоєнню шкільної системи навчання.

Важкі діти в сім'ї

Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.

Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв'язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім'ю, на сімейне виховання.

В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.

Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім'ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню [3;с. 363].

Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.

Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім'ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей.

В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.

Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.

Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей [3;с.365].

У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній - свободі вчинків та дій.

Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.

Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності -- вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов'язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині [15;с.12].

У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.

Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і заєморозуміння.

Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім'ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім'ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським - особисте починає переважати, домінувати. У дитини з'являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливе тло для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок -- дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.

Слабке спілкування з дорослими членами сім'ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім'я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.

Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет -- здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім'ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків -- моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.

Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.

Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» - цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.

Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.

Взаємозв'язок старшокласника з дорослим

Не дивлячись на уявлення про старшокласників, що укорінились, як про людей, які повністю обернені в майбутнє, можна віднайти немало свідчень їх поглиненості теперішнім. Навіть самовизначення, хоч і направлене всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями в майбутнє, здійснюється все ж, яксамовизначення в теперішньому - в практиці живої реальності і з приводу поточних подій. З цих позицій слід оцінювати і значення спілкування - діяльності, яка займає значне місце в житті старших школярів і яка представляє для них самостійну цінність.

Старший шкільний вік - це вік формування власних поглядів і відносин, пошуків свого самовизначення. Саме в цьому визначається зараз самостійність старшокласників. Якщо підлітки бачать прояви своєї самостійності в справах і вчинках, то старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, точки зору: “ніхто не може наказати думати так, а не інакше, нав'язати свою думку”; “у мене є свої переконання, і я можу їх відстоювати, спорити через них”. Старшокласники претендують на самостійність в більш відповідальних сферах життя, ніж підлітки [13;с.49].