Самостійна робота студентів як засіб формування професійної майстерності педагога-хореографа

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Самостійна пізнавальна діяльність студентів як предмет психолого-педагогічних досліджень

1.2 Особливості формування професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа в процесі самостійної роботи

1.3 Класичний танець як основа професійної майстерності майбутнього вчителя хореографії

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НАВИЧОК САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ

2.1 Вивчення рівня розвитку навичок самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

2.2 Педагогічні умови формування навичок самостійної роботи майбутнього педагога-хореографа під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Модернізація системи вищої освіти України потребує розробки ефективних засобів формування всебічно розвиненої особистості, здатної не лише використовувати здобуті знання у професійній діяльності, а й постійно їх поповнювати. Об'єм інформації, необхідної для плідної праці та життя освіченої людини, постійно зростає. Це вимагає від майбутніх фахівців умінь самостійно орієнтуватися у всезростаючих інформаційних потоках, сприймати їх системно, здійснюючи критичний аналіз.

У зв'язку з цим до рівня сформованості самостійності фахівців сьогодні ставляться особливі вимоги. У «Національній доктрині розвитку освіти» [64] одним із вагомих завдань визначається формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвитку творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти. Зазначені соціальні завдання актуалізують проблему формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів засобами інформаційних технологій.

У дослідженні проблеми розвитку самостійної пізнавальної діяльності суб'єктів учіння можна виділити кілька напрямів.

Сутність самостійної пізнавальної діяльності, технологію та методику її організації вивчали Ю. Бабанський [5], В. Буряк [12], М. Гарунов [17], М. Дайрі [23], М. Данилов [24], Б. Єсіпов [30], Л. Жарова [31], І. Зимня [36], І. Лернер [49], В. Майборода [53], В. Манько [54], О. Савченко [80], М. Скаткін [81], Н. Тализіна, О. Усова, Г. Щукіна та інші науковці.

Психологічний аспект самостійної пізнавальної діяльності висвітлено в працях Д. Богоявленської, П. Гальперіна, О. Леонтьєва [48], Н. Менчинської, А. Петровского, К. Платонова [74], Г. Костюка, С. Рубінштейна [78], І. Смирнова [85] та ін. Організаційно-педагогічні умови підвищення ефективності самостійної пізнавальної діяльності студентів у вищих навчальних закладах відображено в дослідженнях А. Алексюка [1; 2], В. Козакова [39; 40], В. Мороза [61], О. Нільсона, П. Підкасистого [73] та ін.

Формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів частково висвітлено в працях В. Бондаря, О. Мороза [61], В. Орлова та інших науковців.

Деякі аспекти проблеми розкрито в дисертаційних дослідженнях Г. Адамів, Я. Галети, С. Каяліної, В. Логвіненко (формування пізнавальної самостійності), В. Качурівського, С. Кустовського, З. Кучер, Т. Пащенко, Ю. Приходька, М. Сичової, М. Смирнової, А. Цюприк, І. Шайдур, І. Шимко, Н. Шишкіної (організація та методика управління самостійною роботою), Л. Головко, В. Мичковської, М. Солдатенка (формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності) Л. Савенкової, О. Снігур, О. Хом'юк, С. Яшанова (формування вмінь і навичок самостійної роботи) та ін.

Широке впровадження самостійної роботи у практику вищих навчальних закладів гальмується й тим, що методика її організації є нелегкою і копіткою справою. До такої роботи студентів слід готувати поступово. На жаль, сьогодні у багатьох викладачів відсутня система, спрямована на те, щоб привчити студентів виконувати самостійні розумові вправляння. Внаслідок цього не завжди усвідомлюється і засвоюється навчальний матеріал без допомоги викладача. Ось чому питання організації самостійної роботи студентів у процесі навчання повинні бути актуальними як для педагогів-дослідників, так і педагогів-практиків.

Наше дослідження спрямоване на вивчення проблеми організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів.

Об`єкт дослідження - процес організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів.

Предмет дослідження - педагогічні умови ефективної організації самостійної роботи педагогів-хореографів у процесі формування професійної майстерності.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови організації самостійної навчальної діяльності майбутніх педагогів-хореографів під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень з питань організації самостійної навчальної роботи студентів ВНЗ.

2. Проаналізувати особливості формування професійної майстерності майбутніх педагогів-хореографів, визначити місце у цьому процесі дисципліни «Теорія і методика класичного танцю».

3. З'ясувати відношення майбутніх педагогів-хореографів до самостійної навчальної діяльності, виявити рівень розвитку навичок самостійної роботи з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю».

4. Визначити та обґрунтувати педагогічні умови організації самостійної роботи студентів-хореографів під час вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю».

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі вивчення дисципліни «Теорія та методика класичного танцю» ефективно поєднувати аудиторні та позааудиторні форми та методи самостійної роботи студентів, систематично керувати самостійною роботою студентів на основі методичних інструкцій і дидактичних матеріалів (тексти лекцій, підручники, посібники, відео та аудіо матеріали), самостійна навчальна робота буде відповідати індивідуальним особливостям студентів та рівню їх хореографічної підготовки; завдання для самостійної роботи будуть мати проблемно-пошуковий та творчий характер; пізнавальна активність і самостійність сприятиме підвищенню професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є положення сучасної філософської та психолого-педагогічної наук про закони пізнання і організації навчально-пізнавальної діяльності (К. Абульханова-Славська, М. Алексєєв, Дж. Брунер, Д. Богоявленський, П. Гальперін, Є. Ільєнков, Г. Костюк, Н. Менчинська, С. Рубінштейн, М. Скаткін, Г. Щукіна та ін.), про активність суб'єкта і об'єкта у процесі трансформації знань (Л. Аристова, А. Брушлинський, В. Євдокимов, Л. Кондрашова, В. Лозова, В. Паламарчук, О. Савченко, А. Слободанюк, Т. Шамова), про організацію самостійної роботи учнів (В. Буряк, Б. Єсипов, Л. Жарова, В. Козаков, Б. Коротяєв, І. Огородников, П. Підкасистий, А. Усова та ін.). Загальнотеоретичні основи професійної підготовки педагога-хореографа розглядаються в роботах, Є. Валукіна, Ю. Громова, Т. Калашникової, А. Мессерера, С. Забредовського, та ін. Біля витоків виникнення та формування школи класичного танцю стояли Х. Іогансон, Н. Легат, М. Петіпа. Дану проблему досліджували такі відомі російські та вітчизняні педагоги, як Н. Базарова, Г. Березова, А. Ваганова, В. Костровицька, В. Мей, А. Пісарєв, М. Тарасов, Л. Цвєткова та інші.

Комплексний підхід до вивчення проблеми обумовив застосування таких методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дав можливість визначити рівень самостійності студентів; емпіричні методи спостереження, порівняння, опитування показали можливості самостійної роботи; вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (документальних джерел, студентських робіт, анкет) дозволило визначити стан проблеми в практиці підготовки майбутніх педагогів-хореографів; педагогічний експеримент був спрямований на виявлення умов раціональної організації самостійної роботи студентів спеціальності «Хореографія»; методи кількісної і якісної обробки експериментальних даних застосовувалися для визначення динаміки якості знань студентів і мотивації навчальної діяльності.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: автором розкрито сутність і особливості організації самостійної навчальної роботи; виявлено характер її впливу на якість знань майбутніх педагогів-хореографів, на розвиток пізнавального інтересу; визначено умови ефективної організації самостійної навчальної та тренувальної роботи; визначено шляхи і засоби оптимальної організації самостійної роботи студентів-хореографів.

Практична значущість дослідження: полягає в розробці методичних рекомендацій щодо організації самостійної навчальної роботи студентів, системи завдань для раціональної організації самостійної роботи, дидактичного посібника для організації і проведення самостійної роботи студентів - робочого зошита.

Вірогідність і обгрунтованність результатів забезпечені правильним методологічним підходом до організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів, відповідністю наукового апарату предмета дослідження і впровадженням дослідницької методики, адекватної до поставлених задач. Реалізація методики дослідження підтверджена експериментальним шляхом. Висновки дослідження одержані, перевірені і підтверджені в ході дослідної роботи.

Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (96 найменувань).

Текст роботи викладено на 109 сторінках, подано 3 рисунки, 3 таблиці.

РОЗДІЛ 1. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ХОРЕОГРАФІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Самостійна пізнавальна діяльність студентів як предмет психолого-педагогічних досліджень

Проблема розвитку самостійної пізнавальної діяльності студентів неодноразово була предметом різноманітних психолого-педагогічних досліджень. Існує декілька підходів до трактування поняття «самостійна пізнавальна діяльність студентів. Поряд з «самостійною пізнавальною діяльністю» широко вживаються терміни «пізнавальна самостійність», «самостійна робота» і т. п. Без визначення співвідношень та взаємозв'язків між ними, уточнення їх сутності неможливо означити поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності».

Термін «вміння самостійної пізнавальної діяльності» складається з кількох ключових слів, які виражають певні поняття.

В. Даль тлумачив: «Самостійний - той, що стоїть або йде сам по собі, незалежно від інших, від чогось іншого. Самостійна людина - у кого свої міцні переконання, в кому немає хиткості. Самостійність - властивість, якість» [83].

Науковці зазначають, що в основі самостійності лежить наслідувальна діяльність. «Наслідування, - пише В. Просецький, - «будівельні ліси», які прибирають у міру росту і розвитку творчої самостійності та активності особистості» [76, с. 35].

Самостійність як суб'єктна активність особистості є предметом багатьох психологічних та педагогічних досліджень, її розглядають, як вольову якість особистості чи властивість (В. Богословський [9], А. Петровський, Г. Костюк та ін.), як рису характеру (К. Платонов [74]), як напрямок поведінки (С. Рубінштейн [78]) та ін.

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко подає тлумачення «самостійності», як однієї з властивостей особистості, яка характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, зв'язками з іншими людьми, що складаються в процесі діяльності [89, с. 297].

О. Грінько визначає самостійність як «рису особистості, вольову якість, що виявляється в умінні свідомо спрямовувати свою діяльність, поведінку у відповідності з власними поглядами й переконаннями, долаючи труднощі на шляху до поставленої мети» [22, с. 165 - 166].

Самостійність, за визначенням Ю. Дмитрової, - це така властивість особистості, яка проявляється в умілому використанні знань для вирішення на основі вольового зусилля поставлених життям завдань. Не сума психічних функцій, а органічна властивість особистості, в основі якої лежать такі компоненти, як система знань, володіння методами мислительної діяльності, організаційно-технічні навички, вольова спрямованість. Спрямованість особистості на вирішення завдання, зважування можливих шляхів і способів досягнення поставленої мети, прийняття відповідного рішення і, нарешті, його виконання - ось основні віхи, які, на думку Ю. Дмитрової, формують самостійну дію. Однак, в цьому випадку автор ототожнює самостійність з волею. Самостійність - не абстрактна характеристика особистості загалом, а характеристика, яка співвідноситься з поведінкою особистості. Людина, самостійна в одних сферах діяльності, може бути зовсім не самостійною в інших [26, с. 24].

Самостійність, - відзначає Н. Лук'янова, - це якість особистості, що передбачає прагнення, потребу діяти самостійно, оволодіння такими способами поведінки, які дозволять реалізувати прагнення. Якщо мотив діяльності та способи виконання роботи є стійкими, можна вважати, що самостійність сформувалась як якість поведінки загалом. Спостерігається об'єднання самостійності як способу виконання виду діяльності і самостійності як риси особистості, яка формується у процесі її загального розвитку [51, с. 21].

А. Люблінська [52, с. 67] називає самостійність особливим способом дій. Аналізуючи генезис самостійності, вона зауважує, що ця якість особистості може мати місце лише там, де побудований фундамент життєвих навичок, а звички формують вплив на потреби, які стимулюють до активних дій.

А. Ларин [47, с. 143] акцентує увагу на провідній ролі діяльності у формуванні самостійності. Психічні процеси і стани, що формуються у її різноманітних видах - трудовій, ігровій, навчальній приводять до утворення особистісних якостей. На думку

А. Ларина, для формування самостійності потрібна самоосвіта, самокритичність, цілеспрямованість, мужність, наполегливість, належний рівень інтелекту, здібностей і розвитку, ідейна спрямованість, кмітливість, пізнавальний тонус.

І. Молнор зауважує, що самостійність - це цілісна якість особистості, а не мислення, розуму чи волі. В самостійності проявляється інтегральна єдність інтелектуальної, емоційної та вольової сторін. Вона виявляється та розвивається у взаємозв'язку особистості з дійсністю, в її взаємовідносинах із людьми. Для розвитку самостійності важливо виділити переконання, позиції, соціальні установки, спрямованість особистості в цілому [60, с. 29].

Г. Ковальова вважає, що самостійність - це, скоріше всього, самостійна діяльність, мислення. Основна достатня умова для глибокого засвоєння матеріалу - це його аналітико-синтетична обробка, яка полягає в самостійному аналізові нової інформації, тобто виділення в ній основних понять, встановлення причинно-наслідкових зв'язків та відношень між ними і, таким чином, розуміння навчального матеріалу, а загалом, визначення в ньому головного і другорядного. Тільки на основі такого осмислення матеріалу можна самостійно мислити, доводити, узагальнювати [38, с. 3].

Аналіз наукових джерел показав, що серед провідних педагогів-науковців, методистів та психологів немає однозначного тлумачення поняття самостійність. В основних дослідженнях самостійність характеризують як:

- вольову властивість особистості, здатність систематизувати, планувати, регулювати та активно здійснювати власну діяльність без постійного керівництва та практичної допомоги ззовні;

- здатність особистості до діяльності без втручання ззовні; незалежність, здатність та прагнення людини до здійснення дій або вчинків без допомоги інших відповідно до умов, що об'єктивно змінюються;

- узагальнену властивість особистості, що виявляється в ініціативності, критичності, адекватній самооцінці й почутті особистої відповідальності за свою діяльність і поведінку;

- якість особистості, виражену в здатності мислити, аналізувати ситуацію, виробляти власну думку, ухвалювати рішення і діяти за власною ініціативою, незалежно від нав'язуваних поглядів і способів вирішення тих або інших проблем;

- якість особистості, що характеризується здатністю критично розглядати життєві явища, потребою та вмінням самостійно мислити, орієнтуватися у новій ситуації, розуміти завдання, що виникають, вміти знаходити способи їх вирішення власними силами, мислити та діяти ініціативно, творчо; прагненням до відкриття нового, здатністю завзято йти до досягнення мети, виходячи з конкретних умов, враховуючи різноманітні погляди та висловлюючи власну точку зору;

- вольову дію, що характеризує розумову діяльність, ознаку активності особистості, її здатності до пізнавального пошуку;

- рису особистості, яка забезпечує вибір та реалізацію певного способу розв'язання завдання та ін.

У більшості наведених визначень підкреслюється єдність внутрішньої готовності особистості до діяльності та інтенсивний вияв цієї готовності. Крім того, сутність самостійності розкривається через вольові риси особистості (рішучість, наполегливість, витримка, постійність), її здібності та інтелектуальну діяльність.

Аналіз наукових праць з проблеми «самостійність» дозволяє її розглядати у двох аспектах (репродуктивному та продуктивному) і визначити специфічні її властивості.

Самостійність на репродуктивному рівні означає:

1) роботу над собою без будь-якої допомоги, але за завданням або режимом, загальноприйнятим розкладом, звичкою, вимогою дорослих, суспільства;

2) звичні відношення до повсякденної діяльності, зовнішнього середовища, до самого себе;

3) дія за прийнятою мотиваційною установкою;

4) розвиток набутих знань, умінь, навичок, звичок.

Самостійність на продуктивному рівні означає:

1) роботу над собою не за шаблоном, загальноприйнятими установками, а з пробою новизни, ризику, творчості, винахідливості, інтересу, потребою до самовдосконалення;

2) внесення змін за змістом, організацією та результатом діяльності;

3) з одного боку ускладнення змісту діяльності, з іншого боку, спрощення характеру діяльності з метою покращення результату діяльності;

4) розробку нових засобів, рівнів, комбінацій, направлень характеру діяльності;

5) виявлення елементів раціоналізації, винахідливості, створення нового продукту;

6) опору на дослідницький принцип розвитку і вдосконалення діяльності.

Отже, розглядаємо зв'язок та взаємозалежність до ознак, що становлять репродуктивну та продуктивну діяльність. Це два обов'язкових етапи в професійній педагогічній готовності студента. Якщо перша позиція достатньо вивчена у педагогічній літературі, то інша потребує значної активізації з боку науковців.

Отже, в педагогічній науці проблема самостійності залишається завжди актуальною, тому форми, засоби та методи, умови та завдання виховання, діяльність викладача та студентів змінюються.

Під самостійністю розуміємо вольову властивість особистості, якій притаманні незалежність, активність, свідомість та відповідальність, вміння самостійно мислити та приймати рішення, здатність до конкретного виду діяльності, яка виявляється під час виконання навчально-пізнавальних і практичних завдань.

Розглянемо суть понять «пізнання».

Як зауважує С. Рубінштейн, пізнання - це загально-історичний процес творчої діяльності людей, що формує їх знання, на основі яких виникають цілі та мотиви людських дій [78, с. 30].

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко визначає, що: «Пізнання - це процес цілеспрямованого активного відображення об'єктивного світу у свідомості людей. Пізнання є специфічною, вищою формою відображення. На відміну від нижчих форм відображення, воно здатне виходити за межі наявного стану речей, тобто відображати не тільки сучасне, а й майбутнє, не лише дійсне, а й численні можливості - конкретні й абстрактні - для вибору тієї з них, що найбільше відповідає інтересам людини» [89, с. 261].

Одним із ключових понять вмінь самостійної пізнавальної діяльності є «діяльність».

За О. Леонтьєвим, діяльність - це система, яка має будову, свої внутрішні переходи та перетворення, свій розвиток [48, с. 4].

Основою будь-якої діяльності є дія. Дія в психології - одна із складових діяльності людини, що зумовлена певним мотивом і співвідноситься з відповідною метою. Дія завжди направлена на досягнення мети. Один мотив але різна мета може поступово привести людину до різних дій.

Діяльність, дія, операція виявляють мотиваційні, цільові, інструментальні відносини особистості, утворюють гнучку динамічну систему, співвідношення з різними частинами дійсності: діяльність виступає як перетворення відношень між потребами суб'єкта і можливостями їх задоволення; дії - як відтворення та створення нових предметів людської культури; операції - як використання засобів матеріального та духовного освоєння світу [18, с. 32 - 39].

Діяльність завжди носить опосередкований характер. Її засобами є знаряддя, матеріальні предмети, знаки, символи та спілкування з іншими людьми. Здійснюючи будь-яку діяльність, ми реалізуємо в ній певне ставлення до інших людей, якщо вони навіть не присутні у момент її здійснення.

Людська діяльність завжди цілеспрямована, підпорядкована меті як запланованому результату. Мета направляє діяльність і коригує її процес.

У педагогіці діяльність - динамічна система взаємодій суб'єкта з навколишнім світом [26, с. 59], найважливіша форма прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності [15, с. 709].

Психологи К. Платонов та Г. Голубєв визначають діяльність як активну взаємодію людини із середовищем, у якому вона свідомо досягає поставленої мети [74, с. 53].

Психологічний та педагогічний аспекти теорії діяльності підкреслюють таку специфіку людської діяльності, як активність, динамічність, наявність потреби, яку людина задовольняє, взаємодіючи з навколишнім світом.

Кожна діяльність, як зазначає І. Зимня, має чітко визначену структуру, бо мінімально необхідною умовою формування будь-якої діяльності є наявність усіх її структурних компонентів та встановлення їх взаємозв'язків [36, с. 5].

Теоретичні положення наукових праць про діяльність дозволяють виділити у її структурі такі компоненти: суб'єкт, предмет, засіб, процес, зовнішні умови та продукт. Їх можна вважати незалежними один від одного. Суб'єкт існує незалежно від предмету (об'єкту) його діяльності. Те ж саме можна сказати про відношення засобу і предмету. Продукт діяльності - колишній її предмет, а предмет є майбутній продукт, вони не можуть існувати самостійно. Підсумками трансформації суб'єкта діяльності і її засобу (змінений суб'єкт і змінений засіб) є об'єкти. Вони можуть виявитися вельми значними та побічними результатами діяльності.

В. Козаков визначає дві групи елементів, що входять до складу діяльності: елементи організації (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт) та соціально-психологічні елементи (мета, мотив, засіб-спосіб, результат), що дозволяють розглянути діяльність у двох аспектах, а саме: її організаційну та психологічну структуру [39, с. 14].

О. Леонтьєв, який є автором теорії діяльності, вважає, що предметом діяльності є її дійсний мотив, під яким розуміють предмет речовий або ідеальний, що спонукає і направляє на себе діяльність [99, с. 68]. «Навчальна діяльність, - відзначає дослідник, - один із основних видів діяльності людини, спеціально спрямована на оволодіння способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених у формі теоретичних знань. Навчальна діяльність - це вид діяльності, особлива форма соціальної активності особистості» [48, с. 69].

Діяльність у всіх випадках є актом, що ініціюється суб'єктом, а не запускається зовнішньою дією. Тому діяльність - це не сукупність реакцій, а система дій, які зв'язані в єдине ціле з її мотивом. Мотив - це те, заради чого здійснюється діяльність, він визначає сенс того, що робить людина.

Діяльність завжди носить продуктивний характер, тобто її результатом є перетворення як в зовнішньому середовищі, так і в самій людині, її знаннях, мотивах, здібностях. Залежно від того, які зміни відіграють головну роль або мають найбільшу питому вагу, виділяють різні види діяльності (трудова, пізнавальна, комунікативна і т.п.).

Отже, у психологічній науці виділяють різні види людської діяльності. Але, не дивлячись на різні підходи щодо її класифікації, більшість психологів виділяють саме пізнавальну діяльність.

В. Шапар тлумачить пізнавальну діяльність як сукупність дій пошукового характеру, що ведуть до відкриття невідомих фактів, теоретичних знань та способів діяльності, створення принципово нових духовних та матеріальних цінностей. Є такі види пізнання: пізнання наукове, пізнання повсякденне, пізнання художнє та пізнання релігійне [77, с. 339].

Пізнавальна діяльність - це система, що зв'язує між собою елементи, які в процесі реалізації навчально-пізнавальної мети забезпечують виконання трьох основних функцій: орієнтувальної, виконавчої, контрольно-коригуючої.

На нашу думку пізнавальна діяльність є складною системою, в якості структурної одиниці якої можна виділити пізнавальну дію. Пізнавальна діяльність характеризується усвідомленням мети, в якості чого усвідомлюється і сама дія, яка веде до досягнення даної мети. Отже, пізнавальна діяльність - це усвідомлений, ціленаправлений, результативно завершений пізнавальний процес, який пов'язаний із вирішенням пізнавального завдання.

У навчальному процесі пізнавальна діяльність студента - це навчання, складний процес переходу від незнання до знання, від систематизованого пізнання предметного світу до оволодіння науковими знаннями.

Однак, загальні поняття «самостійність» та «пізнання» не зовсім розкривають специфіку поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності студентів». Для його уточнення розглянемо суть проблеми «пізнавальної самостійності».

І. Лернер визначає пізнавальну самостійність як здатність особистості до самостійної організації навчально-пізнавальної діяльності і здійснення її для вирішення нових проблем [49, с. 15].

О. Савченко зауважує, що: «У більшості досліджень, проведених останнім часом, пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку» [80, с. 12]. Вона [80, с. 252] трактує пізнавальну самостійність як якість особистості, яка розкриває взаємозв'язок із різними аспектами навчального процесу. На її думку, у навчанні ця якість проявляється різнопланово. У процесі формування всебічно розвиненої особистості - це мета навчання, у процесі засвоєння знань, вмінь і навичок - засіб підвищення усвідомленості, дієвості засвоюваного матеріалу. Тому О. Савченко вважає, що загальна готовність до пошукової діяльності в рамках навчального процесу - це інтегративний стан особистості, який включає такі окремі підструктури, як мотиваційну, змістову та організаційно-процесуальну, що функціонують як цілісна складна система.

Отже, на думку О. Савченко, пізнавальна самостійність особистості виявляється в потребі й умінні самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв'язання [80, с. 14].

М. Данилов визначаючи пізнавальну самостійність як якість особистості, вказує на такі її ознаки:

1) прагнення і вміння самостійно мислити;

2) здатність орієнтуватися в новій ситуації, знайти свій спосіб

вирішення нового завдання;

3) бажання не тільки зрозуміти знання, що засвоюються, але і способи їх досягнення;

4) критичний підхід до інших думок;

5) незалежність власних суджень [24, с. 18].

На оволодінні вміннями пізнавальної самостійності в навчальній діяльності наголошують П. Гальперін, В. Давидов, Н. Менчинська і Н. Тализіна, розкриваючи змістовні аспекти пізнавальної активності особистості.

Отже, пізнавальна самостійність ґрунтується на інтелектуальних здібностях особистості, на її вміннях, що дозволяють самостійно навчатися й здобувати нові знання. Показниками наявності пізнавальної самостійності є:

1) вміння студента самостійно здобувати нові знання з різних джерел інформації та удосконалювати свої вміння і навички;

2) вміння використовувати набуті знання, вміння і навички для подальшої самоосвіти;

3) вміння застосовувати їх в практичній діяльності для вирішення будь-яких життєвих ситуацій.

Ці якості студента обумовлюються наявністю у нього високого рівня пізнавальної потреби і інтересу до знань, наявністю мотивів навчання.

1.2 Особливості формування професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа в процесі самостійної роботи

В аспекті підготовки вчителя хореографії, який має оволодіти необхідними навичками навчання і виховання, бути одночасно хореографом-професіоналом і мистецтвознавцем, лектором і педагогом-вихователем, для найповнішого розкриття його здібностей та професійних якостей важливого значення набувають проблеми організації самостійної роботи.

Проблема організації самостійної роботи студента не нова і актуальна в усьому світі. Питання самостійності було підняте педагогікою Стародавньої Греції. В історії цієї прадавньої країни людство зробило перші кроки виховання особистості, яка могла б брати участь у керівництві державою. Коли ж в епоху раннього Середньовіччя освіта стала належати церкві, в школах надовго запанував догматизм. Доба Відродження сприяла звільненню шкіл від пут схоластики та зазубрювання. В цей час виникає вільна самостійна людина, яка може логічно мислити і активно діяти, спроможна розібратися в суті навколишнього середовища. «Спостерігай і вивчай!» - закликали видатні педагоги тієї епохи.

У власній теорії навчання, яку створив Я. Коменський, викладено ідею самостійності учня вже як суб'єкта навчання. У різних типах українських шкіл крізь кригу офіційної педагогіки прокладала дорогу ідея примату самостійного проникнення в суть навчального матеріалу, бо тільки так можна було підготувати молоду людину до активного життя, в якому знання без практичних навичок мало що варті. Г. Сковорода у своїй викладацькій практиці також акцентував увагу на самостійному осмисленні та усвідомленості знань учнями.

В. Сухомлинський в основі навчання учнів у школі вбачав виховання в них самостійності, критичності мислення, активності. Дидакт наголошував, що справжнім можна вважати лише те навчання, яке має спрямованість на розвиток дитини, її мислення, діяння у процесі пізнання, оскільки «розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків» [88, с. 585].

Великий педагог К. Ушинський розглядав самостійну роботу не лише як один із засобів активізації навчально-виховного процесу, а й як програму самоосвіти на все життя: «Треба постійно пам'ятати, що слід передавати учневі не тільки ті чи інші знання, а й розвинути в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя набувати нові знання. Ця здатність ... повинна залишитись в учня і тоді, коли вчитель його залишить; дати учневі засіб здобувати корисні знання не тільки з книг, а й з предметів, що його оточують, з життєвих подій, з історії власної його душі» [90, с. 57].

Питання самостійної діяльності школярів здобули всебічного розгляду у працях П. Підкасистого [73]. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження вчений обґрунтував модель самостійної діяльності учнів, розкрив такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт.

В українському педагогічному словнику самостійна навчальна робота трактується як «різноманітні види індивідуальної та колективної діяльності школярів, яка здійснюється на навчальних заняттях або вдома за завданням вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі» [89, с. 275].

В останні роки посилилась увага викладачів вищої школи до організації самостійної роботи студентів, що значною мірою визначає якість професійної підготовки майбутніх спеціалістів. Під час самостійної роботи спеціально організований і керований процес навчання спрямовується на формування пізнавальних інтересів студентів, розвиток їхніх творчих здібностей на основі оволодіння системою фахових знань, умінь і практичних навичок. При цьому рівень самостійності, здатність студентів до самостійної роботи розглядаються науковцями як один з основних критеріїв якості вищої освіти. Розвиток самостійності студентів вимагає постійного вдосконалення методів і підходів до організації навчання. Навчити студента самостійно оволодівати знаннями - одне з головних завдань дидактики вищої школи.

Завданнями самостійної роботи студентів можуть бути засвоєння певних знань, умінь та навичок, закріплення і систематизація набутих знань, застосування отриманих знань для розв'язання практичних завдань та виконання творчих робіт, виявлення прогалин у системі знань з предмету. Самостійна робота дає змогу студентові працювати виважено, не побоюючись негативної оцінки викладача і своїх товаришів, обираючи темп роботи та умови її виконання. Отже, самостійною є та робота, яку студент здійснює без сторонньої допомоги, спираючись на власні знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання. Самостійна робота через збагачення студента знаннями формує риси самостійності.

Відтворити у навчальних умовах все різноманіття психологічно складних ситуацій, що зустрічаються в діяльності майбутнього вчителя хореографії для відповідного ознайомлення з ними студентів, немає реальних можливостей. Мета хореографічного навчання - закласти основу для формування самостійної професійної діяльності, яка складається з системи знань, умінь і навичок, а також з методів творчого підходу до незнайомих ситуацій, гнучкого застосування їх особових і професійних якостей.

“Формування самостійності - одне з головних завдань в процесі музичного навчання. Відповідно, аналіз умов такого формування - одне з завдань педагогічної науки. Вчитель повинен активно формувати у студента самостійність в навчанні як властивість діяльності і як рису особистості. Ці два фактори взаємопов'язані. Якщо, наприклад, при постановці певного завдання в людини виявляється спонука до дії та бажання відмовитись від сторонньої допомоги, то вона володіє необхідною для самостійності мотиваційною установкою. Але якщо вона при цьому не має відповідних знань, умінь або навичок, то, характеризуючи цю людину, можна сказати, що вона самовпевнена, але не самостійна. У випадку, коли людина володіє необхідною сумою засобів для виконання діяльності без сторонньої допомоги, але відсутність необхідної мотивації не дає їй можливості здійснити дію без спонукання ззовні, не можна приписати їй таку властивість особистості, як самостійність. Самостійність - це не абстрактна характеристика особистості взагалі, а характеристика, яка співвідноситься з поведінкою особистості. Людина, самостійна в одній сфері діяльності, може бути несамостійною в іншій» [6, с. 38].

З психології відомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання труднощів, засвоюються краще і є міцнішими, ніж одержані від викладача в готовому вигляді. Психологи розглядають самостійність як одну з вольових рис характеру. Самостійність полягає «у вмінні орієнтуватися на власний досвід, знання й переконання, а не на тиск чи прохання з боку інших». На думку Д. Дубравської, самостійною варто вважати людину, якій притаманні вольові якості [27, с. 244].

Самостійна робота студентів факультетів мистецтв передбачає оволодіння певними знаннями та навичками з метою творчого вирішення хореографічно-педагогічних завдань, а також включає в себе потребу в безперервному професійному вдосконаленні. Вироблення свідомого ставлення студентів до хореографічного мистецтва, розширення їх світогляду, розвиток художньої індивідуальності, вдосконалення слухової уваги та самоконтролю - все це виховується у процесі самостійної роботи майбутніх вчителів музики.

Кращим критерієм засвоєння всієї навчальної програми, можливості конструювати на її основі самостійну професійну діяльність, є не оцінки в дипломі, а стійке відчуття себе в нових умовах роботи. Це можливо при відповідній психологічній компетентності і формуванні мотиваційного комплексу. Тому особливого значення набуває мотиваційний аспект самостійної роботи.

Важливою проблемою розвитку самостійності є визначення шляхів, які б спонукали студентів-хореографів до самостійної роботи, озброювали навичками хореографічної самоосвіти та естетичного самовиховання, прищеплювали смак до самостійного набуття професійних знань. Викладацькі умовляння - роз'яснювання в роботі з сучасним студентством мало дієві. Необхідно знаходити інші методи заохочення, що вимагали б від студентів систематичної роботи за інструментом, самостійного удосконалення диригентських умінь, усвідомленого ставлення до проблем вокального мистецтва [4, с. 87].

Студент повинен бути повністю переконаний в тому, що його самостійна робота - це основний шлях до успіху, досягнення його мети, до самоствердження як особистості, професіонала, майстра своєї справи.

Активізація навчання хореографії неможлива без добре організованої самостійної роботи, яка розширює, закріплює та удосконалює знання, уміння й навички, готує студентів до підвищення професійної майстерності [4, с. 87]. Основну мету самостійної роботи ми вбачаємо у спонуканні студентів до самостійного опрацювання хореографічного матеріалу, поширенні та поглибленні знань, які були отримані на практичних заняттях, розвитку вмінь та навичок працювати самостійно, творчо.

Як показує досвід, не всі студенти готові можуть самостійно працювати. Потрапляючи у нові умови навчання, багато з них мають складнощі у виборі прийомів самостійної роботи, не вміють розподілити свій час. Навіть за деяких умінь самостійно працювати, процес прийому, осмислення, переробки, інтерпретації і фіксування необхідної навчальної інформації викликає суттєві труднощі. За таких умов провідна роль відводиться викладачеві, який повинен створювати для майбутніх вчителів хореографії відповідні умови та надавати допомогу в організації самостійної роботи.

В складному процесі виховання молодих спеціалістів, що обумовлюється специфікою педагогічних вузів і, зокрема, факультетів мистецтв, де заняття в основному проводяться індивідуально, роль педагога з фаху є величезною. Від особистості викладача, його кваліфікації, людського та творчого контакту зі студентами залежить дуже багато. Постійно спілкуючись зі студентами, він впливає на формування їхнього світогляду, громадської активності, виховує відчуття відповідальності, дисципліни, творчого ставлення до праці, вчить власній професії, готує кваліфікованих фахівців.

“Самостійна (під спостереженням педагога) робота молодого хореографа найбільш природний і дієвий важіль творчого становлення потенційного виконавця», - пише Е. Либерман [50, с. 229], тобто завдання викладача навчити студента розібратися у творі та показати результат своєї дослідницької і практичної роботи. Самостійна робота передбачає роботу над деталями виконання (ритмом, динамікою, нюансуванням, артикуляцією), технічне засвоєння твору, осмислення художніх завдань, тобто пошуку найбільш оптимальних методів та прийомів роботи над хореографічним твором та вміння аналізувати якість свого виконання. Самостійне засвоєння нового матеріалу - знайомство з методичною літературою, прослуховування звукозаписів, робота над творами для ескізного вивчення, читання хореографічного тексту також може бути завданнями для самостійної роботи майбутніх вчителів хореографії.

Самостійна робота як вид навчальної діяльності буде ефективною лише за таких умов: коли ця робота буде чітко організована; коли вона є складовою навчально-виховного процесу, а не епізодичним явищем; коли за самостійною роботою студентів здійснюється постійний контроль. Здатність студента до самостійної роботи можна розвивати різними засобами.

Активність особистості студента виявляється у постановці мети самостійної роботи, її плануванні, визначенні засобів, самомобілізації та самоконтролю, оцінці результатів. Педагог повинен постійно виявляти і підтримувати творчу ініціативу студента, виховувати в нього здатність самостійно вирішувати художні завдання. Важливим є підбиття підсумку кожного заняття, що прищеплює студентові усвідомлене критичне ставлення до власної роботи.

Самостійна робота студентів є основним засобом виявлення та розвитку в них творчих здібностей, підготовки їх до практичної професійної діяльності. Залежно від підготовленості студентів викладач щоразу повинен визначати послідовність і насиченість самостійної роботи. У зв'язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються.

Для того, щоб самостійна робота студентів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов: чіткої, конкретної постановки завдань; характер завдань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинне змінюватись; завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними; повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи; повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи в процесі навчання; важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи; повинен існувати взаємозв'язок аудиторної та позааудиторної самостійної роботи.

Самостійна робота сприяє оволодінню практичним матеріалом та загальному хореографічному розвитку студентів Відомо, що без наполегливої, систематичної самостійної роботи, оволодіння складною професією педагога-хореографа стає неможливим.

Незважаючи на те, що зазначена якісна характеристика особистості трактується дослідниками по-різному, всі вони вважають, що пізнавальна самостійність характеризується, перш за все, засвоєнням способу творчої діяльності, тобто самого шляху пізнання.

Вчені доводять, що основу пізнавальної самостійності становлять інтелектуальні здібності та вміння, готовність особистості до самостійної пізнавальної діяльності, до оволодіння методикою самостійного пошуку, організованість, цілеспрямованість, самоконтроль, здатність коригувати пізнавальну діяльність відповідно до певних методичних настанов.

Отже, можна вважати, що «пізнавальна самостійність» лежить в основі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів». Пізнавальна самостійність студентів у процесі навчання необхідна, оскільки вона повинна забезпечити здійснення одного з найважливіших принципів педагогіки вищої школи - принципу свідомості.

В основі пізнавальної самостійності студента лежить його пізнавальна активність. Активність у навчанні характеризується стійким інтересом до навчального матеріалу, його розумінням, спрямованістю на подолання труднощів у його засвоєнні, спрямованістю уваги і мислительних операцій (аналізу і синтезу, порівняння, систематизації й узагальнення тощо). У сучасній дидактиці виділяють три рівні пізнавальної активності [12; 13; 80]:

1) відтворююча активність - характеризується прагненням особистості запам'ятати і відтворити навчальний матеріал, оволодіти його застосуванням за зразком, їй властива відсутність бажання поглиблювати знання;

2) інтерпретуюча активність - характеризується прагненням особистості усвідомити вивчене, пов'язати його з вже відомим навчальним матеріалом, оволодіти способами застосування знань у нових умовах. На цьому рівні активності особистість більш самостійна, вона намагається знайти шляхи подолання труднощів;

3) творчий рівень активності - характеризується прагненням особистості до знаходження нового, раніше невідомого способу розв'язування задачі (вирішення проблеми). Особистість наполегливо просувається до мети.

Отже, є підстави вважати, що активність у навчанні - це не просто діяльність студента, а якість цієї діяльності, в якій знаходить прояв особистість самого студента, його ставлення до змісту і характеру діяльності та прагнення мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети.

Найбільш дослідженим у проблемі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності» є питання «самостійної роботи» студентів.

Розглядаючи вміння самостійної пізнавальної діяльності студента, необхідно враховувати такі її особливості. По-перше, вона є правильно організованою навчальною діяльністю на занятті, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення та продовження в позааудиторний час.

По-друге, самостійної пізнавальної діяльності більш ширше поняття, ніж самостійна робота, тобто передбачає виконання завдань, заданих викладачем на самостійне опрацювання для підготовки до наступного заняття. самостійної пізнавальної діяльності є позааудиторною навчальною діяльністю.

По-третє, самостійної пізнавальної діяльності - специфічна форма (вид) навчальної діяльності студента, основний вид навчальної діяльності.

Самостійна пізнавальна діяльність повинна бути усвідомлена студентом як вільна за вибором, внутрішньоумотивована діяльність.

Аналіз наукових джерел показав наявність багатьох суміжних понять самостійної пізнавальної діяльності студентів. Для уточнення змісту цього поняття виділимо ключові характеристики особистості, необхідні для самостійної пізнавальної діяльності:

- виконання студентами різних видів завдань навчального призначення;

- вміння самостійно вирішувати навчальні завдання;

- вольова властивість особистості;

- вольова дія;

- готовність та спрямованість на досягнення результативності;

- здатність орієнтуватися в новій ситуації;

- здатність особистості до діяльності;

- незалежність власних суджень;

- опора на власні знання, вміння, навички;

- прагнення і вміння самостійно мислити;

- самостійність думок і висновків;

- свідома умотивованість дій та їх обґрунтованість;

- синтезована риса характеру, здібностей, інтелекту та волі;

- ставлення особистості до процесу діяльності.

- сукупність дій пошукового характеру;

- сукупність засобів, знань, вмінь і навичок;

- узагальнена властивість особистості;

- умова продуктивності розумових процесів.

Отже, самостійна пізнавальна діяльність студентів - це комплекс дидактично передбачених зусиль, які збагачують інтелектуальну чутливість та сприяють поглибленому самостійному пошуку під керівництвом викладача тієї інформації (знань), котра «працює» на фаховий досвід (вміння та навички) та подальше професійне самовдосконалення.

Успішність та продуктивність самостійної пізнавальної діяльності залежить від практичної готовності до неї, в основі якої лежить комплекс професійно-значущих вмінь.

Проблема формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів не є новою в педагогічній науці. Існують різні точки зору на природу та сутність цього поняття.

Психологи Д. Богоявленська, П. Гальперін, О. Леонтьєв [48], Н. Менчинська, К. Платонов [74] та інші зробили великий внесок у теорію та практику формування вмінь та навичок самостійної пізнавальної діяльності студентів. Але у наукових дослідженнях немає однозначного визначення понять «вміння» та «навички». Найбільш поширеною є характеристика вміння як можливості здійснювати яку-небудь дію, операцію, коли вміння передують навичці та є вищим рівнем оволодіння діями.

Одні науковці навички порівнюють з діями, а інші - під навичками називають способи виконання дій. Отже, поняття навичок дуже відносне, що пояснюється динамічною його природою, ієрархічними зв'язками у процесі функціонування.

Навичка не може бути зв'язана з мікроструктурою якоїсь окремої діяльності, вона органічно присутня на усіх етапах функціонально-структурної одиниці-операції, до вищої її ланки - діяльності [21, с. 26].

Вміння самостійної пізнавальної діяльності, безумовно, входять до цілісної системи педагогічних вмінь та підкреслюють творчий характер діяльності вчителя-вихователя.

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренка наголошується: «Вміння - засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок”[89, с. 58].

Педагогічна енциклопедія дещо ширше трактує поняття «вміння» - це можливість ефективно виконувати діяльність відповідно до мети та умов, в яких доводиться діяти [15, с. 223].

А. Петровський відзначає психологічні аспекти суті поняття «вміння». На його думку, терміном «вміння» позначають володіння складною системою психічних та практичних дій, необхідних для доцільної регуляції діяльності набутими у суб'єкта знаннями та навичками».

О. Леонтьев [48, с. 35] визначаючи концепцію діяльності зауважує, що «вміння» являє собою:

- процес, окрему діяльність, яка входить до складу спеціальної діяльності (професійної) людини;

- складну стійку освіту, будову системи знань і навичок, спосіб діяльності людини;

- психічну властивість особистості, внутрішню можливість найбільш успішного виконання діяльності, здатність особистості.

Усі ці якості особистості, володіння засобами і прийомами практичної діяльності, засноване на свідомому застосуванні знань і навичок, складають, на нашу думку, структуру психологічної і практичної готовності людини до діяльності, зокрема самостійної пізнавальної діяльності.

Таким чином, вміння - це засвоєння такої дії, яку необхідно удосконалювати не автоматично, а з творчим використанням пізнавальних сил, знань та навичок, тобто вміння - це осмислення дії та операції. Кожне вміння опосередковане творчим мисленням та носить особистісно-індивідуальний характер.

Наше дослідження потребує уточнення поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності студентів».

Вміння самостійної пізнавальної діяльності являють собою навчальну діяльність.

Науковці по-різному класифікують вміння самостійної пізнавальної діяльності. Найкраще, на нашу думку, їх згрупувати у три блоки: вміння отримання та переробки інформації, вміння самоорганізації, вміння самоконтролю.

У педагогіці навчальні вміння прийнято об'єднувати в дві основні групи: спеціальні та загально-навчальні. Перші можна формувати одним навчальним предметом, інші створюються та широко використовуються в системі більшості навчальних предметів. Виділяють різні види таких вмінь.

Так, Ю. Бабанський, який за творчий фактор у своїй системі взяв структурні компоненти навчальної діяльності (планування завдань і способів діяльності, мотивація, організація визначених дій, самоконтроль) [5, с. 92], виділив три види навчальних вмінь:

1. Організаційні (вміння усвідомлювати навчальні завдання; планувати форми діяльності і їх виконання; створювати умови для успішного завершення діяльності (режим дня, чергування різних видів діяльності); здійснювати самоконтроль; оцінювати результати навчальної діяльності).

2. Інформаційні (вміння здійснювати пошук необхідних даних, роботу з різними видами інформації, проводити спостереження і зіставлення, добір необхідних інформаційних матеріалів і т. п.) До цієї групи навчальних вмінь належать і комунікативні вміння, значимість яких особливо актуалізувалась із використанням студентами з навчальною метою засобів нових інформаційних технологій. До складу комунікативних вмінь і навичок пропонуємо включити оволодіння способами побудови діалогу в залежності від умов спілкування: з інформаційним партнером, колективом, комп'ютерною мережею і т.п.).