1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Вікові особливості методики розвитку спритності

1.1 Загальна характеристика координаційних якостей

1.2 Загальна характеристика спритності як фізичної якості людини

1.3 Фактори та методики, що зумовлюють прояв та розвиток спритності

Розділ 2. Методика і організація Дослідження

2.1 Методика дослідження

2.2 Організація дослідження

Розділ 3. Результати тестів оцінки рівня розвитку спритності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. В концепції національного виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радою 30 червня 1994 р. зазначено, що фізична культура є невід'ємним елементом загальної культури особистості, а повноцінний фізичний розвиток, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонії тіла і духу, людини і природи є основою фізичного виховання .

Для розв'язання цих завдань у загальноосвітніх школах користуються “Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з фізичної культури, рекомендованими Міністерством освіти України.

Важливу частину програмного матеріалу складає виховання рухових якостей.

Відомо, що в підлітковому шкільному віці (1115 років) вдосконалюється розвиток фізичних якостей. Одними з найбільш суттєвих і значущих є координаційні якості, які є показником функціонування нервово-м'язової системи.

Об'єктом дослідження є вікові особливості виховання фізичних здібностей.

Предметом дослідження є контроль рівня розвитку спритності у шкільному курсі фізичного виховання.

Метою дослідження є визначення вікових особливостей виховання спритності.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дослідження було поставлено такі завдання:

1). Розкрити суть поняття “координаційні здібності” та “спритність”, як самостійний вид координаційних якостей:

2). Розглянути вікову динаміку природного розвитку координаційних якостей; засоби та методи їх визначення.

3). Провести тестування для виявлення рівеня розвитку спритності.

Теоретичне значення дослідження полягає в психолого-педагогічному обгрунтуванні суті поняття “координаційні здібності” та їх місце в шкільному курсі фізичного виховання.

Практичне значення дослідження - результати курсової роботи можуть використовувати студенти факультету фізичного виховання та спорту у процесі підготовки до навчальних занять. Окрім того, матеріали можуть використовувати вчителі фізичної культури у навчальному процесі фізичного виховання.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 27 сторінках машинописного тексту. Складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. У роботі використано 25 літературних джерел.

Розділ 1. Вікові особливості розвитку координаційних якостей

1.1 Загальна характеристика координаційних якостей

Слово "координація" латинського походження. Воно означає узгодженість, поєднання, упорядкування. Стосовно рухової діяльності людини вживається для визначення ступеню узгодженості її рухів з реальними вимогами навколишнього середовища. Наприклад, поковзнувшись одна людина за допомогою компенсаторних рухів відновлює рівновагу, а інша - падає. Очевидно, що перша з них має більш високий рівень узгодженості рухів, а отже і більш розвинені координаційні якості. Виходячи з цього можна дати наступне визначення поняття "координаційні якості" [1,8].

Координаційні якості людини - це її здібність раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань.

Отже координаційні якості характеризують можливості людей щодо управління своїми рухами. Складність управління опорно-руховим апаратом полягає у тому, що тіло людини складається зі значної кількості біоланок, які мають понад сто ступенів свободи. За влучним висловом Н.О. Бернштейна (1966) [4] координація рухів і є не що інше, як подолання надмірних ступенів свободи наших органів руху, тобто перетворення їх в керовані системи. Коли координаційні якості людини розвинені недостатньо, управління рухами ланок тіла вона намагається здійснити шляхом фіксації значної кількості суглобів. Наприклад, коли людина вперше стає на лижі чи ковзани, вона, к правило, виконує рухи прямими ногами. Колінні і навіть гомілково-стопні суглоби фіксовані і рухи у них не відбуваються. Новачку легше управляти рухами "неслухняних" нижніх кінцівок шляхом перетворення їх у жорстку ланку з одним шарніром у кульшовому суглобі. Подібне "полегшення" управління руховим апаратом призводить до координаційної скутості при виконанні рухів. Природно, що така організація рухів є недоцільною і свідчить про низький рівень розвитку координаційних якостей.

Координаційні якості людини дуже різноманітні і специфічні. Однак їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють. Спираючись на результати спеціальних досліджень [9]) можна виділити наступні відносно самостійні види координаційних якостей:

1) здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів;

2) здатність до збереження рівноваги;

3) відчуття ритму;

4) здатність до орієнтування у просторі;

5) здатність до довільного розслаблення м'язів;

6) координованість рухів (спритність).

У реальній побутовій, виробничій чи спортивній руховій діяльності всі названі координаційні якості проявляються не в чистому вигляді, а у складній взаємодії. У конкретних ситуаціях окремі координаційні якості відіграють провідну роль, а інші - допоміжну. При цьому можлива миттєва зміна їх значущості у зв'язку зі зміною зовнішніх умов.

Однак не лише особливості ситуацій, що складаються у процесі рухової діяльності, обумовлюють провідну або допоміжну роль тих чи інших координаційних якостей. Певні види рухової активності не лише висувають різні вимоги до координаційних якостей в цілому, а й обумовлюють необхідність максимального прояву окремих їх різновидів. Наприклад, у монтажників-висотників та важкоатлетів вирішальне значення буде мати здатність до збереження рівноваги, а в ігрових видах спорту - спритність.

Здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів. Здатність до регуляції найрізноманітніших параметрів рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, що часто доповнюються слуховими і зоровими. Дивовижними здатностями стосовно найтоншої оцінки і регуляції динамічних, часових і просторових параметрів рухів володіють спортсмени високого класу. Так, висококваліфіковані бігуни на середні дистанції здатні долати 400-метрові відрізки із заданим часом (52, 54 чи 55 с), не припускаючись помилки, яка була б більшою за 0,2-0,3 с. Не менш вражаючими є і здатності футболістів або боксерів регулювати силу удару, оцінювати просторові та часові параметри рухової діяльності.

Здатність до збереження рівноваги. Рівновага як здатність до збереження стійкої пози може проявлятися у статичних і динамічних умовах, за наявності опори та без неї. Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і сомато-сенсорної систем. Природно, що конкретна ситуація рухової діяльності, що пов'язана зі збереженням рівноваги, обумовлює як провідні ті чи інші системи. Частіше за інші прояв рівноваги обумовлюють сомато-сенсорна та вестибулярна системи. Проте обмеження або виключення зору у всіх випадках пов'язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.

При доборі вправ і методики їх застосування основну увагу слід звертати на формування раціональної послідовності і взаємозв'язку різних елементів рухів у всій різноманітності їх динамічних і кінетичних параметрів. Увагу учнів слід акцентувати як на раціональному переміщенні окремих ланок тіла, так і на послідовності та величині зусиль, на чергуванні напруження одних м'язових груп з адекватним розслабленням інших.

На початкових етапах розвитку відчуття ритму перевагу слід надавати застосуванню відносно простих вправ, а складні розчленовувати на окремі елементи. При цьому увага учнів спочатку концентрується на загальному відтворенні ритму вправи та комплексному сприйнятті, аналізі і корекції різних параметрів рухової діяльності (напрям і амплітуда рухів, послідовність і величина зусиль, швидкість і прискорення тощо). У подальшому акцент зміщується на вибіркове вдосконалення окремих параметрів рухової дії. Наприклад, якомога точніше відтворення оптимальної траєкторії руху або величини зусиль.

Ефективність розвитку відчуття ритму залежить від активності мобілізації психічних процесів. Корисним тут може бути ідеомоторне тренування. Воно надає людині змогу шляхом відтворення подумки звукових, зорових, тактильних та пропріорецептивних сприйняттів краще засвоїти раціональний ритм рухів за показниками напряму, амплітуди і швидкості руху, величини прикладених зусиль тощо.

Здатність до орієнтування у просторі. Визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, стосовно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання.

Для удосконалення здатності до орієнтування у просторі важливе значення має тренування довільної уваги. Воно полягає у формуванні здатності виділяти із різноманітних подразників саме ті, що є значимими для орієнтації у конкретній ситуації. При цьому слід розвивати як здатність утримувати в полі зору велику кількість значимих подразників (обсяг уваги), так і здатність швидко переключати увагу з одного подразника на інший, тобто змінювати обсяг уваги (рухомість уваги).

Коли завданням є зосередження на найсуттєвіших подразниках, слід пам'ятати, що існує два типи зосередження - напружений і розслаблений [11]. Напружене зосередження пов'язане з концентрацією уваги при постійному психічному зусиллі. Воно може супроводжуватися порушенням дихання, напруженням мімічних м'язів. Такий тип уваги характерний для тих, хто спеціально не працює над її зосередженням. Розслаблений тип, навпаки, пов'язаний зі спокійною манерою поведінки, певною відреченістю від сторонніх подразників, природним і спокійним виразом обличчя, м'якою і стійкою увагою. Саме розслаблений тип зосередження уваги сприяє тому, що сигнали аналізаторів дуже легко досягають свідомості, швидше опрацьовуються і реалізуються в ефективних рухових.

Здатність до довільного розслаблення м'язів. При виконанні різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м'язів і м'язових груп, раціональне чергування найскладніших композицій режимів їх діяльності. При цьому різні м'язи і м'язові групи виконують різні функції. Одні забезпечують виконання рухів і подолання опору за рахунок довільного скорочення. Робота інших м'язів спрямована на збереження стійкості пози. М'язи, що не беруть участі у виконанні конкретних рухів, знаходяться у стані розслаблення, що створює умови для економного, вільного, з широкою амплітудою їх виконання. Довільне розслаблення м'язів є одним із найважливіших факторів забезпечення ефективного виконання побутових, виробничих та спортивних рухів.

Координованість рухів (спритність). Спритність - це здатність до раціонального прояву фізичних якостей і перебудови рухових дій у конкретних умовах та на основі наявного запасу рухових вмінь і навичок. Вона має важливе значення в екстремальних умовах рухової діяльності, особливо за умов дефіциту простору і часу. У спорті має особливо важливе значення в одноборствах, спортивних іграх і так званих складнокоординаційних видах. Але навіть у відносно простих за координацією роботи нервово-м'язового апарату рухах (ходьба, біг, плавання тощо) добре розвинена координованість сприяє зменшенню енерговитрат на одиницю виконаної роботи за рахунок постійного пристосування кінематичних та динамічних параметрів відповідних рухів (довжина кроку, траєкторія руху ланок тіла, темп, величина зусилля тощо) до поточних функціональних можливостей людини.

Спритність тісно пов'язана з іншими різновидами координаційних якостей, і в першу чергу із здатністю до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів. Високий рівень розвитку координованості рухів позитивно впливає на розвиток інших координаційних якостей.

1.2 Загальна характеристика спритності як фізичної якості людини

Успішне вирішення рухових завдань залежить від уміння узгоджувати окремі рухи рухової дії, які виконуються одночасно або послідовно. Успішне виконання вправ залежить і від точності рухів. При цьому треба враховувати, що вони можуть

виконуватися за чітко обумовленою схемою (гімнастика) або нестандартно залежновід реальної ситуації, що склалася (ігри).

Відомо, також, що різні люди потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу. Якщо людина здатна добре координувати рухи, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність , залежно від умов, що складаються у процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що вона є спритною.[17,19]

Спритність - складна, комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена як її здатність швидко оволодівати складно координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність в залежності від ситуації, що склалася.

Головною складовою спритності є координаційні здібності людини (за даними Б.Шияна), удосконаленню яких слід приділяти основну увагу, розвиваючи спритність.

Координація - це здатність людини раціонально узгоджувати рухи ланок тіла при вирішенні конкретних рухових завдань.

Координація характеризується можливістю людей управляти своїми рухами.

Координаційні здатності людини дуже різноманітні і специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють.[10]

Види координаційних здібностей:

- здатність оцінювати і регулювати просторові, просторово-часові, динамічні параметри рухів;

- здатність зберігати стійку рівновагу;

- здатність відчувати і засвоювати ритм;

- здатність довільно розслабляти м'язи;

- здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

- Координованість рухів (спритність) - Круцевич.

Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів і сприйняттів, які часто доповнюються слуховими і зоровими.

Надзвичайною здатністю відносно найтоншої оцінки і регуляції динамічних,часових і просторових параметрів рухів володіють спортсмени високого класу. Так, бігуни високої кваліфікації на середні дистанції здатні подолати 400-метрові відрізки із заданим часом (52, 54 або 55 с), не допускаючи помилки більше ніж 0,2-0,3 с.

Не менш вражаючі і здатності футболістів або боксерів регулювати силу удару, оцінювати просторові і часові параметри рухової діяльності.

Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної і соматосенсорної систем. Звичайно, що конкретна ситуація рухової діяльності, яка пов'язана зі збереженням рівноваги, визначає провідними ті або інші системи. Найчастіше прояв рівноваги обумовлюють соматосенсорна і вестибулярна системи. Проте, обмеження або виключення зору в усіх випадках пов'язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу.

Рівновага - це здатність людини зберігати стійку позу у статичних і динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати відновлююче зусилля особи шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.

Відчуття ритму як здатність точно відтворювати просторові, часові, силові, швидкісно-силові і просторово-часові параметри рухів значною мірою обумовлює ефективність різноманітних рухових дій. Особливого значення це відчуття набуває в рухових діях, для яких характерна значна координаційна складність і попередня детермінованість рухів (наприклад танці, трудові операції на токарних або фрезерувальних верстатах та ін.) У таких рухових діях навіть незначні відхилення від необхідного ритму рухів, що виражаються в зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м'язів, можуть суттєво вплинути на результат рухової дії.

Здатність до орієнтування у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, відносно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання.

Здатність до довільного розслаблення м'язів. Під час виконання різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м'язів і м'язових груп, раціональне чергування складніших композицій режимів їхньої діяльності. При цьому різні м'язи і м'язові групи

виконують різні функції. Одні забезпечують виконання рухів і подолання опору за рахунок довільного скорочення, робота інших м'язів спрямована на збереження стійкої пози. М'язи, що не беруть участі у виконанні конкретних рухів, знаходяться в 3 стані розслаблення, що створює умови для економного, вільного, із широкою амплітудою руху виконання вправ. Довільне розслаблення м'язів є одним із найважливіших факторів забезпечення ефективного виконання побутових, виробничих і спортивних рухів.[1,14,17]

Підвищена напруженість м'язів суттєво знижує координованість рухів, зменшує їхню амплітуду, обмежує прояв швидкісних і силових якостей, призводить до зайвих енергетичних витрат, знижуючи економічність роботи та витривалість і, як наслідок, негативно впливає на результативність рухової діяльності [24].

Координованість рухів. Координованість рухів - це здатність до раціонального прояву фізичних якостей і перебудови рухових дій у конкретних умовах на основі існуючого запасу рухових умінь і навичок. Вона має важливе значення в екстремальних умовах рухової діяльності, особливо в умовах дефіциту простору і часу. В спорті - це єдиноборства, спортивні ігри і складно координаційні види. Проте навіть у відносно простих за координацією роботи нервово-м'язового апарату рухах (ходьба, біг, плавання та ін.) добра координованість сприяє зменшенню енерговитрат на одиницю виконаної роботи за рахунок постійного пристосування кінематичних і динамічних параметрів відповідних рухів (довжина кроку, траєкторія руху ланок тіла, темп, величина зусилля та ін.) до поточних функціональних спроможностей людини[13].

Координованість рухів тісно пов'язана з іншими різновидами координаційних здатностей і, в першу чергу, зі здатністю до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів. Високий рівень розвитку координованості рухів позитивно впливає на розвиток інших координаційних здатностей.

Вікова динаміка природного розвитку координаційних здібностей.

Динаміка розвитку координаційних здібностей має своєрідний для кожного різновиду характер. Найбільш повно вивчено вікову динаміку розвитку здатності зберігати рівновагу. Так, за даними В. Фарфеля (1977), як статична, так і динамічна рівновага прогресивно зростає від 3 до 13 років.

Статична рівновага має нерівномірний характер розвитку. Здатність дівчаток 1-2-х класів до збереження рівноваги суттєво не змінюється. Під час навчання у 4-му і 5-му класах вона значно зростає, а потім протягом трьох років безперервно погіршується й у восьмикласниць наближається до рівня прояву рівноваги учениць 2-го класу. У старшому шкільному віці здатність дівчат до збереження статичної рівноваги хвилеподібно зростає. Високі темпи її розвитку характерні для дев'яти й одинадцятикласниць.

Динамічна рівновага різко зростає у третьокласниць, суттєво погіршується у 4-му класі, стабілізується в період навчання з 4-го по 8-й класи, дещо покращується у дев'ятикласниць і знову протягом двох років значно погіршується[12,13].

У дорослому віці показники рівноваги стабілізуються та суттєво не змінюються до 40-50 років, а в подальшому починають знижуватися.

Слід зазначити, що в молодшому і середньому шкільному віці дівчатка мають більш високий, ніж хлопчики, рівень прояву статичної рівноваги. Лише учні 9-го і 10-го класів перевищують за цим показником фізичної підготовленості своїх однокласниць. Разом із тим показники динамічної рівноваги школярів практично в усіх вікових групах вищі аналогічних показників школярок.

Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів активно зростає від 6-7 до 10-12 років (Фарфель, 1977). При цьому суттєвої різниці між можливостями осіб жіночої і чоловічої статі не спостерігається. У підлітковому віці ці можливості значно погіршуються як у дівчаток, так і у хлопчиків[22,23]

Після закінчення пу2бертатного періоду здатність до управління часовими, просторові ми і силовими параметрами рухів знову зростає до 17-18 років, а в подальшому -4 стабілізується. Аналогічну вікову динаміку природного розвиті має і здатність до довільного розслаблення м'язів.

Слід зазначити, що діти, які мають більш високі показники в управлінні параметрами рухів, краще і швидше оволодівають технікою нових рухових дій.

Координованість рухів (спритність) у дівчаток має більш високі темпи біологічної розвитку від 8 до 9 та від 10 до 11 років; у 11-12 років темпи приросту середні; від 12 до 14 років координованість погіршується, а в подальшому відновлюється та стабілізується.

У хлопчиків високі темпи біологічного розвитку цієї здатності припадають на вікові періоди 8-9 та 11-12 років; з 13 до 14 років - середні темпи приросту. Вікові періоди від 9 до 10, від 12 до 13 та від 14 до 17 років характеризуються відносною стабілізацією координованості рухів, тобто суттєвих позитивних або негативних змін не відбувається.

У рівні розвитку координаційних здатностей обдаровані діти практично не поступаються дорослим людям.

Віковий період з 6-7 до 10-12 років - найбільш сприятливий для розвитку координаційних здатностей за допомогою спеціально організованої рухової активності.

Таким чином, різні прояви координаційних здатностей мають своєрідну вікову динаміку біологічного розвитку. Проте найбільш високі темпи їхнього природного розвитку припадають на препубертатний вік. У підлітковому віці координаційні здатності суттєво погіршуються. В юнацькому віці вони знову покращуються, а в подальшому - спочатку стабілізуються, а з 40-50 років починають погіршуватися[25].

1.3 Фактори та методики, що зумовлюють прояв та розвиток спритності

Фактори, що зумовлюють прояв спритності.

- Здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання;

формувати план і спосіб виконання рухів.

- Рухова пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії.

- Ефективна внутрішньом'язова і міжм'язова координація (дозволяє успішно

управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів).

- Адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності (під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату).

Засоби розвитку координаційних здатностей. У основі методики розвитку координаційних здатностей повинне бути виконання рухових завдань в ускладнених умовах. Для цього вправи виконують при дефіциті простору і часу, недостатній або надмірній інформації[15].

Ефективними є біг пересіченою місцевістю з подоланням природних перешкод, катання на лижах, бігові вправи з подоланням перешкод (бар'єри, гімнастичні лави, м'ячі та ін.), вправи з м'ячами, єдиноборства, гімнастичні й акробатичні вправи, спортивні і рухливі ігри (особливо на зменшених майданчиках та зі збільшеною кількістю гравців) та ін.

Ефективними будуть також різноманітні вправи для досягнення встановлених параметрів рухової діяльності: проходження або пробігання певної відстані з заплющеними очима; кидки м'яча у баскетбольний кошик із заплющеними 5 очима; виконання різноманітних гімнастичних вправ з обмеженим або повним виключенням зору; виконання вправ з обмеженням слуху або при штучно створеному надмірному шумі; стрибки з поворотами на вказану кількість градусів; пробігання або пропливання певних дистанцій за встановлений час; виконання силових вправ із варіативними обтяженнями та ін.[17].

Таким чином, основними засобами розвитку координаційних здатностей є фізичні вправи. Вони повинні бути, по можливості, різноманітними і достатньо складними за координацією роботи нервово-м'язового апарату. Їх слід виконувати в ускладнених умовах. У заняттях з фізично добре підготовленими людьми позитивного ефекту надає поєднання фізичних вправ та аутогенного тренінгу (формули самонавіювання, що сприяють удосконаленню м'язової регуляції.

Такі формули зорієнтовані як на розслаблення всіх м'язів, так і на вибіркове розслаблення окремих м'язових груп і м'язів).

Методики, що зумовлюють прояв та розвиток спритності

У цілісній руховій діяльності координаційні здібності проявляються у взаємодії, але у певних ситуаціях роль окремих здібностей міняється. Для кожного із вказаних видів координаційних здібностей розроблена обґрунтована методика їх розвитку.

Загальні положення методики розвитку спритності.

Слід зауважити, що розвиток спритності відбувається, в першу чергу, шляхом створення більшого, ніж у наступні періоди фонду нових форм координації рухів.

Оскільки спритність за допомогою певної вправи розвивається доти, поки вона не буде засвоєна, доцільно регулярно оновлювати, проводити їх за складніших умов. Таким чином, для розвитку спритності можуть використовуватися будь-які вправи, але за умови, що вони мають елементи новизни:

* виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

* виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

* зміна темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

* варіювання просторових меж виконання вправи;

* виконання додаткових рухів;

* щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

Методичні прийоми, що ускладнюють умови виконання:

„суміжні завдання” (наприклад, виконання розбігу для стрибка в довжину зі звичною, дещо збільшеною чи зменшеною довжиною кроку);

„контрастні завдання” (наприклад, кидки м'яча в ціль з різко відмінної відстані, з 5 і 10 м); тимчасове виключення зорового контролю (ведення м'яча із заплющеними очима).

У процесі розвитку координаційних здібностей останні обов'язково пов'язуються з технічним і тактичним навчанням, а також з розвитком інших рухових якостей. Цієї мети досягають за допомогою різних комбінованих вправ, всіляких естафет, спортивних ігор та ін[21].

Слід пам'ятати і про зв'язок спритності із функцією рівноваги. Рівновага - це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах. Деякі показники рівноваги до 12-13 років досягають рівня показників дорослих (Е.Я. Боднаревський)[16].

Для вдосконалення рівноваги необхідно створювати такі умови, при яких є ризик її втрати. Це виконання вправ на рівновагу без зорового контролю на фоні втоми. Використовуються такі ускладнені умови, як зменшення площі опори, 6 збільшення висоти опори, рухливості опори (горизонтальний канат), введення стрибків, поворотів і додаткових рухів.

Найкращий ефект дає включення вправ, що розвивають спритність, на початку основної частини уроку.

Параметри навантаження:

1. Складність рухових дій 40-70% від максимального рівня.

2. Інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, із включенням нескладних акробатичних вправ, стрибків.

3. Тривалість окремої вправи 10-120 с, або до появи втоми.

4. Кількість вправ - 2-3. Кількість повторень окремої вправи при нетривалій роботі (до 5 с) може бути від 6 до 12 разів або 2-3 рази при триваліших завданнях.

5. Тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами дорівнює 1-2 хв. Під час активного відпочинку паузи між вправами заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж[6]

Розділ 2. Методика і організація дослідження

2.1 Методика дослідження

При аналітичному аналізі літературних джерел кількістю 25, нами були освітлені наступні питання:

Загальна характеристика координаційних якостей;

Вікова динаміка природного розвитку координаційних якостей;

Засоби розвитку координаційних якостей

Для їх вирішення нами застосовувались наступні методи:

огляд та теоретичний аналіз літературних джерел (20);

педагогічне тестування;

методи математичної статистики.

У методику тестування включений тест: човниковий біг (4Ч9 метрів).

Тест “човниковий біг” (4Ч9 метрів). З положення високого старту учасник по команді “Руш!” пробігає 9 метрів, торкається землі за лінією повороту, обертається кругом і пробігає аналогічним чином 3 відрізки по 9 метрів. Час реєструється в десятих частках секунди. Тест виконується один раз.

2.2 Організація дослідження

координаційний спритність фізичний людина

У процесі дослідження брали участь хлопці і дівчата 1999-2000 року народження. Це 38 учнів СШ №31 м. Херсона. Вік реєструвався на момент дослідження. Дослідження проводилось у вигляді тестувань.

На початку проведення тестування для досліджуваних проводилася загальна розминка. Дослідження проводилися у грудні 2014 року.

Розділ 3. Результати тестів оцінки рівня розвитку спритності

Проаналізувавши літературні джерела, використані в нашій роботі, розкривши суть поняття “ спритність», ми організували і провели педагогічний контроль рівня розвитку спритності. Результати наших досліджень запропоновані в таблиці 3.1. і 3.2.

Таблиця 3.1 - Результати педагогічного тестування учнів 14 років

№ п/п	Прізвище та ім'я	“Човниковий біг 4Ч9 м. (в сек)
1.	Іра	10,7
2.	Марина	10,9
3.	Настя	10,8
4.	Іра	10,7
5.	Наталія	10,8
6.	Зоя	11,1
7.	Катя	11,9
8.	Світлана	10,8
9.	Микола	10,0
10. .	Сергій	11,0
11. .	Андрій	11,1
12. .	Володимир	10,1
13. .	Євген	9,8
14. .	Андрій	10,1
15.	Павло	10,6
16.	Денис	10,1
17.	Кирил	9,9
18.	Юрій	10,0
19.	Руслан	10,3
	Середнє	10,5

Таблиця 3.2 - Результати педагогічного тестування учнів 15 років

№ п/п	Прізвище та ім'я	“Човниковий біг 4Ч9 м. (в сек)
1	Зоя	10,7
2	Марина	10,6
3	Іра	10,8
4	Іра	10,7
5	Катя	10,6
6	Настя	11,3
7	Наталія	11,8
8	Віка	10,1
9	Андрій	10,5
10	Євген	10,0
11	Микола	10,1
12	Владислав	10,1
13	Ілля	9,8
14	Андрій	10,1
15	Руслан	9,6
16	Денис	10,1
17	Тарас	9,9
18	Юрій	11,0
19	Павло	10,5
	Середнє	9,87

Провівши тестування ми можемо зробити висновок, що:

середні показники тестів у учнів 14 років становлять 10,5 сек., а середні показники тестування учнів 15 років становлять 9,87 сек., що відповідає середньому рівню розвитку спритності у учнів даного віку.

Висновки

Аналізуючи вище викладений матеріал, визначимо наступне.

Середній шкільний вік (10-15 років) виявляється критичним періодом у розвитку людини. Тим самим, до 12-13 років у підлітків створюються необхідні нейрофізіологічні перебудови для занять складнотехнічними вправами.

Тому, дуже важливо, в цей період контролювати фізичні якості дитини. Серед яких слід виділити найбільш вагомі - координаційні здібності, які є здатністю людини управляти своїм тілом і його частинами за просторово-часовими і динамічними характеристикам.

Ознайомившись і проаналізувавши програму з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл можна зробити такий висновок, що для контролю координаційних здібностей використовують два тести: човниковий біг 4 х 9 м та метання м'яча в ціль з відстані 6 м (5 спроб).

Нами був використаний один тест, а саме: “човниковий біг 4х9 м.

Виконавши певну роботу, ми дійшли висновку, що:

1) середні показники тестів у учнів 14 років становлять 10,5 сек., а середні показники тестування учнів 15 років становлять 9,87 сек., що відповідає середньому рівню розвитку спритності у учнів даного віку.

Дані наших досліджень дають можливість раціональніше підібрати засоби і методи розвитку координаційних здібностей і комплексно спланувати їх в шкільному курсі фізичного виховання.

Список використаних джерел

1. Алабин В.Г., Монахов М.И., Барская Н.П., Перевозник В.И. Координация и методика ёё совершенствования. - Харьков: ФиС, 1999. - 40 с.

2. Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. - К.: Здоров'я, 1985. - 80 с.

3. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании. - М.: ФиС, 1978. - 223 с.

4. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966. - 349 с.

5. Возрастная и педагогическая психология /Под ред. Петровского А.П. - М.: Просвещение, 1979. - 288 с.

6. Волков Л.В. Спортивная подготовка детей и подростков. - К.: Вежа, 1998. - 190 с.

7. Гальперин С.И. Физиологические особенности детей. - М.: Просвещение, 1965. - 243 с.

8. Закон України про загальну середню освіту./ Газета «Освіта України», №25,1998.

9. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. Львів. 1993 269с.

10. Лях В.И. Критерии определения координационных способностей// Теория и практика физической культуры. 1991. №11, C.17-29.

11. Матвеев А.П. Теория и методика физической культуры. Москва: Просвещение, 1991. 495с.

12. Платонов В.Н. Теория спорта. Киев, 1987 422с.

13. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Киев: Олимпийская литература, 1977. 583с.

14. Лях В.И. Координационные способности школьников //Физическая культура в школе. - 2000. - № 45. - С.6-13; С.3-5.

15. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М.: ФиС, 1991.- 542 с.

16. Поляков М.И. Снова о челночном беге // Физическая культура в школе. 1996 -№4. - С. 30-31.

17. Романенко В.А. Двигательные способности человека. - Донецк: Новый мир, УК Центр, 1999.- 336 с.

18. Сергієнко Л.П. Контрольні та курсові роботи з теорії та методики фізичного виховання. - Херсон: Надніпрянська правда, 1997. - 72 с.

19. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (практикум). - Львів, Світ, 1993. - 184 с.

20. Уилмор Дж.У., Костилл Д.П. Физиология спорта и двигательной активности. Олимпийская литература, 1997 504с.

21. Сергиенко Л.П. Основы спортивной генетики. - К., 2004. - 637 с.

22. Смолевский В.М. Спортивная гимнастика / В.М. Смолевский, Ю.К. Гавердовский - Киев: Олимпийская литература, 1999. - 160 с.

23. Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 145 с.

24. Спортивная гимнастика / под ред. М.Л. Украна, Н.К. Попова. - М.: ФиС, 2002. - 493 с.

25. Уилмор Д., Костилл М. Физиология спорта и двигательной активности. - К., 1997. - 105 с.

Размещено на Allbest.ru