Запровадження Болонського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Реферат з дисципліни:

Вища освіта і Болонський процес

Запровадження Болонського процесу

Виконав:

Ст. гр.5231м

Козловський А.В.

Перевірив:

Кротов О.І.

Миколаїв 2010



Зміст

Вступ

1. Болонський процес: історія і перспективи розвитку

2. Кредити ЕСТS і кредитно-модульна система

3. Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

4. Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти

5. Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки

6. Пріоритетні напрями реформування вищої освіти

7. Організація оцінки результатів роботи студента

Література



Вступ

У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни -- Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина -- підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів -- двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.



1 Болонський процес: історія і перспективи розвитку

Європейський Союз - це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України.

Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи, оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об'єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов'язок сприяти створенню європейського науково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові Великої Європи - "Європи знань".

Головною метою даної розвідки є простеження розвитку основних етапів Болонського процесу і оцінка його історичної перспективи.

Поштовхом до радикального реформування європейської системи вищої освіти стали студентські страйки 1968 року, насамперед Паризького університету - Сорбонни, які призвели до корінних змін у законодавстві європейських країн. Стурбованість європейської громадськості обумовлювалась якістю навчання, конкурентоспроможністю випускників вищих навчальних закладів, які поступалися на ринку праці своїм північноамериканським колегам.

Процес перебудови вищої освіти, який триває вже понад 37 років, прийнято називати Болонським, хоча є всі підстави вважати його Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовий характер і розвивався від низу до верху: студенти - університети - уряди європейських країн. Так, 18 вересня 1988 року, під час святкування 900-ї річниці найстарішого університету Європи у м. Болонья, було підписано Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Уся науково-освітня еліта Європи підтримала фундаментальні принципи подальшого розвитку вищої освіти та науки. Чотири українських університети підписали цю Хартію: Харківський державний університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровський державний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут".

Через десять років, 25 травня 1998 року, на святкуванні 800-ї річниці Паризького університету - Сорбонни, міністрами освіти Німеччини, Франції, Італії та Сполученого Королівства Великобританії було підписано "Сорбоннську декларацію", спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти. А наступного року, а саме 19 червня 1999 року, в Болоньї з'явилася підписана від імені урядів міністрами освіти 29 країн "Болонська декларація ", яка сформувала вимоги та критерії до національних систем вищої освіти у світлі утворення єдиного європейського освітньо-наукового простору до 2010 року.

Відтепер кожні два роки відбуваються зустрічі міністрів вищої освіти країн Європи, на яких підбивають підсумки Болонського процесу та уточнюються завдання на майбутнє. У Празі 19 травня 2001 року було підписано Празьке комюніке. Чисельність країн-учасниць Болонського процесу збільшилася до 33. У Берліні 19 вересня 2003 року кількість країн, які приєдналися до Болонського процесу, досягла 40. Слід відзначити активну участь у реформуванні систем вищої освіти країн Центральної та Східної Європи.

Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків.

Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця система об'єднує 45 країн "Великої Європи".

Ця політика має дві основні мети:

перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;

зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.

Основні вектори спільних дій можна стисло викласти таким чином:

прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);

розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів - ESTS;

забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні;

інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітніх потреб протягом усього життя;

сприяння мобільності студентів і викладачів та надання освітянським освітнім закладам європейського виміру;

розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти;

опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети (Європейська асоціація університетів) та на студентів (Національні спілки студентів Європи).

Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

- визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

- більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

- спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно ємним, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвиток освітніх впливів.

Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна освіта завжди вирізнялася фундаментальною глибиною знань, які вона надавала і зараз надає учнівській та студентській молоді, на відміну від більш вузькоспеціалізованого профілювання освіти на Заході. Ці традиції вітчизняної освіти багато в чому відповідають новій для європейських університетів тенденції до багатодисциплінарного навчання, визначеній в рамках Болонського процесу реформування. Водночас запропоновані цією реформою нові напрямки освітньої діяльності представляють для української освіти значний інтерес.

По-перше, це нові принципи органічного поєднання навчання і науково-дослідної роботи в університетських закладах. Очікуване посилення пошукової, творчої діяльності викладачів і студентів сприятиме постійному оновленню освіти, яка адаптуватиметься до останніх досягнень науки, а також активному включенню студентів до самостійної професійно орієнтованої діяльності в рамках розробки індивідуального проекту під керівництвом викладача-дослідника. Запроваджену реформою систему навчальних кредитів також пристосовано до постійного оновлення змістового наповнення та форм навчання. Крім того, європейською реформою передбачено встановлення більш тісної взаємодії між навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах підготовки майбутнього фахівця.

По-друге, необхідність більш гнучкої освітньої системи, яка б могла, з одного боку, швидко реагувати на нові потреби суспільства, а з іншого - надавати людині не лише потрібні в сучасному світі знання та навички, необхідні для успішної професійної діяльності, але й навчити її швидко адаптуватися до нових умов у майбутньому.

Тобто необхідно впроваджувати гнучку взаємодію теоретичних, прикладних та практичних аспектів навчання, а це стосується не тільки університетської, але й шкільної освіти. Особливо важливим видається показати дитині з перших років її навчання, а потім і молодій людині, яка прагне здобути вищу освіту, тісний зв'язок навчання з життям і в практичних, конкретних, і в загальних аспектах.

Активізація такого навчання сприяла б розвитку вміння застосовувати загальні знання до конкретної життєвої ситуації, встановлюючи для цього необхідні міждисциплінарні зв'язки. Таким чином, у майбутнього фахівця формується відповідальність за навколишнє середовище, культурну спадщину, виховання активної життєвої позиції.

2 Кредити ЕСТS і кредитно-модульна система

Запровадження кредитної системи, подібної до ECTS, є одним з ключових питань Болонського процесу. Зауважимо, що кредитна система, як система виміру навчального навантаження, та кредитно-модульна система організації навчального процесу - зовсім не синоніми. Якщо кредитно-модульна система організації навчального процесу потребує докорінної перебудови організаційних засад навчання, то кредитна система оцінювання трудомісткості навчання може існувати і в межах традиційної лекційно-семінарської системи організації навчального процесу. На наш погляд, перебудова організаційних засад навчального процесу має здійснюватися дуже обережно, поступово, особливо у технічній освіті.

Стосовно системи кредитів існують Вказівки, які вже були опубліковані у вітчизняних джерелах Система ECTS з погляду розробників цієї системи стисло може бути охарактеризована таким чином.



Що таке система кредитів?

Система кредитів це систематичний спосіб опису освітньої програми за допомогою присвоєння кредитів кожному її компоненту. Визначення кредитів в системі вищої освіти може базуватися на різних параметрах, типу навантаження студента, результатів навчання і обсягу аудиторного навантаження.

Що таке ECTS?

Європейська система переведення і накопичення кредитів(ECTS) - система, яка розроблена в інтересах студентів і базується на визначенні навантаження студентів, необхідного для досягнення цілей програми. Необхідно здійснювати уточнення цих цілей, а саме результатів навчання і набутих умінь.

Як була розроблена ECTS?

ECTS було розроблено у 1989 році в рамках програми Erasmus, що в даний час є частиною програми Socrates. ECTS - єдина успішно протестована система кредитів, використовувана по всій Європі.

Спочатку ECTS призначалася тільки для переведення кредитів.Система сприяла заліку освіти, що була здобута за кордоном, і, таким чином, підвищувала якість і кількість мобільних студентів в

Європі. Останнім часом ECTS перетворюється на систему накопичення, яку запроваджують по всій Європі на інституційному, регіональному і національному рівнях. Це одна з ключових цілей Болонської декларації 1999 року.

Навіщо потрібна ECTS?

ECTS спрощує розуміння і порівняння навчальних програм для всіх студентів (вітчизняних і іноземних). ECTS стимулює мобільність і академічне визнання. Вона допомагає університетам організовувати і переглядати їх навчальні програми. ECTS може бути використана для різних програм і форм навчання. Ця система робить здобуття вищої освіти в Європі привабливішим для студентів з інших континентів.

Які головні особливості ECTS?

* ECTS базується на угоді про те, що 60 кредитів складають навантаження студента очної форми навчання впродовж академічного року. В більшості випадків навантаження студента очної форми навчання в Європі дорівнює 36/40 тижням в рік, і в цих випадках один кредит дорівнює 24-30 робочим годинам. Навантаження означає приблизний час, який потрібно середньому студенту для досягнення необхідних результатів навчання.

* Кредит це також спосіб перевести в кількісне відношення результати навчання. Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання, незалежно від його тривалості. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.

* Розподіл ECTS кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає 3-4 роки навчання, дорівнює 180-240 кредитам.

* Навантаження студентів в ECTS включає час, що проводиться за слуханням лекцій, семінарів, самостійного навчання, підготовки і складання іспитів і т.д.

* Кредити розподіляються по всіх освітніх компонентах програми навчання (модулі, дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту у зв'язку із загальною кількістю необхідної роботи для завершення повного року навчання в даній програмі.

* Успішність студента характеризують локальними / національними оцінками. Бажаними, особливо для випадку переведення кредитів, є додаткові ECTS оцінки. Оцінна шкала ECTS ранжирує студентів на статистичній основі. Розподіл оцінок між студентами, що одержали по курсу оцінку вище незадовільної, виглядає таким чином:

А - кращі 10%

B - наступні за ними 25%

C - наступні за ними 30%

D - наступні за ними 25%

E - наступні за ними 10%

Для неуспішних студентів ставляться оцінки FX і F. Між ними існує різниця, яка полягає в тому, що FX означає: не “виконав якусь частину роботи, необхідної для здобуття оцінки вище незадовільної”, а F: “не виконав всю необхідну роботу”. Включення оцінок FX і F в Розшифровку Оцінок не є обов'язковим.

Які документи є основними для ECTS?

* Поточний Інформаційний пакет / Каталог дисциплін закладу освіти на двох мовах (або тільки на англійській для програм, що викладаються на цій мові) розміщується в Інтернеті та/або публікується в твердій копії в одному буклеті або більшій кількості буклетів. Інформаційний пакет / Каталог дисциплін повинен містити документ, яка дозволяє іноземним студентам одержувати інформацію, що цікавить його.

* Угода про навчання, що містить список дисциплін, які вивчатиме студент, узгоджений з відповідальним відділом навчального закладу, де студент проходитиме навчання. У разі виникнення потреби в переведенні кредиту Угода про Навчання повинна узгоджуватися між студентом, старим і новим закладами перед від'їздом студента до нового закладу, і оновлюватися по мірі виникнення змін.

* Розшифровка оцінок (Академічна довідка) відображає успішність студента, показуючи список дисциплін, які він вивчав, отримані кредити і локальні оцінки (можливо, і оцінки ECTS). У разі переведення кредиту Розшифровка оцінок видається перед від'їздом студенту, що відбуває, його закладом освіти, а іншим закладом - студенту, що прибуває на навчання, в кінці його періоду навчання.



Як отримати акредитацію ECTS?

* Акредитація (присудження лейбла) ECTS здійснюється у відношенні до закладів освіти, що правильно оформили заявку за всіма програмами першого та другого циклів. Ця акредитація підвищить рейтинг Вузу як надійного партнера в рамках європейської і міжнародної кооперації.

* Критеріями акредитації будуть: Інформаційний пакет (онлайн-копія або тверда копія у вигляді одного або більшої кількості буклетів) двома мовами (або тільки англійською для програм, що викладаються на цій мові), використання кредитів ECTS, зразки Угод про навчання, Розшифровка оцінок і докази наявності акредитації високого рівня.

Відносно запровадження кредитної системи у вітчизняній технічній освіті виникає багато запитань. Зазначимо три запитання, які, на наш погляд, потребують першочергового обговорення.

1. Як визначити "кредитну вагу" навчальної дисципліни?

2. Як узгодити вітчизняні освітні програми вищої технічної освіти, що містять суттєву гуманітарно-соціальну складову, з відповідними програмами західноєвропейських університетів, де гуманітарно-соціальна складова відсутня?

3. Як отримати акредитацію ECTS?

Для визначення "кредитної ваги" навчальної дисципліни навряд чи необхідно розробляти складні методики. Навіть автори системи ECTS не пропонують подібних методик, тому що поняття кредиту скоріш відносне, аніж абсолютне. Якщо прийняти до уваги, що, згідно з ECTS студент має "засвоїти" 30 кредитів, то кредит дуже зручно "прив`язати" до загального обсягу годин, які відводяться на вивчення тієї, чи іншої дисципліни. Наприклад, в НТУ "ХПІ" всі семестри 17-тижневі і три тижні відводиться на екзаменаційну сесію. Тижневе навчальне навантаження студента зараз планується в обсязі 54 академічних годин (6 днів по 9 годин на день з урахуванням самостійної роботи). Це не суперечить чинному законодавству, бо 54 академічні години - це 40,5 астрономічних годин. Таким чином, сукупний семестровий загальний обсяг становить 54 ? 20 = 1080 акад. годин, а один кредит відповідає 36 годинам загального обсягу (при умові, що сума загальних обсягів всіх дисциплін, які вивчаються у даному семестрі, становить 1080 годин). Якщо загальний обсяг, який планується на вивчення і-ї навчальної дисципліни, становить Nі годин, то "кредитна вага" цієї дисципліни Кі буде дорівнювати Nі ? 30 / 1080, або Nі / 36. Розрахункові значення треба заокруглювати з точністю до 0,5 кредиту, враховуючи, що сума кредитів за семестр має дорівнювати 30.

Більш складною є проблема, пов`язана з наявністю у вітчизняних освітніх програмах вищої технічної освіти суттєвої гуманітарно-соціальної складової, яка сягає 20% загального навчального часу. Таким чином, якщо у Європі студенти технічних університетів у семестр отримують 30 кредитів фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін, то вітчизняні студенти - лише 24. Очевидно, цей фактор може стати серйозною перешкодою визнання вітчизняної освіти за кордоном.

Нарешті, найбільш складною, на наш погляд, принаймні зараз, є проблема отримання знаків (лейблів) ECTS. Ця процедура заразне має прецедентів у вітчизняній вищій освіті, але для того, щоб

кредити, які видають вітчизняні заклади освіти, визнавалися за кордоном, проблемі отримання знаків ECTS треба не тільки приділити відповідну увагу, але й зробити декілька важливих кроків, одним з яких є створення інституту координаторів ECTS на національному, регіональному та інституційному рівнях.

3 Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є основним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:

· запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: до дипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

· затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

· застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (далі - ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

· зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу - не менш трьох років.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент та науковий керівник.

У разі здобуття вченого ступеня мають видаватися стандартизовані Додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями Додатку до диплома є:

1) гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

2) зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

3) інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов'язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

1) рівень кваліфікації, який визначається складністю і об'ємом завдань та обов'язків, що виконує робітник;

2) кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань.

У сфері праці “кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

· фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

· незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

· відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:

o перелік параметрів ( найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;

o значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов'язаних з цією професією.

Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.

Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.

“Професійна” кваліфікація більш об'ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов'язків”. Однак за рахунок цих же “обов'язків” має місце звуження об'єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об'єму та складності завдань обумовлюються “обов'язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.

Не зважаючи на розбіжності зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.

Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.

Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту.



4 Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти

Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:

Ш широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

Ш систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

Ш державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

Ш загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

Ш законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

Ш систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів (приклад впровадження кредитно-модульної системи див. нижче);

Ш законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

1) забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

2) забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

3) сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:

ь у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;

ь подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;

ь розкриває положення щодо формування змістовних модулів.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:

· привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України "Про вищу освіту" у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

· привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;

· визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об'ємі модуля, тобто ув'язування навчального модуля з кредитами;

· розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв'язок між ними;

· розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

· розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об'єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

· розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

· розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

· відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

· низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

· можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів;

· значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

· відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

· недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

· низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

· мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

· відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

· раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

· перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

· використання більш широкої шкали оцінки знань;

· вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

· стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

· підвищення об'єктивності оцінювання знань студентів;

· запровадження здорової конкуренції в навчанні;

· виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Водночас українській вищій освіті та університетам необхідно подолати немало труднощів та обмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:

1) Адаптація поки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонської декларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідно із загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти. Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовження реформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.

2) Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштування студентів. Це обмеження суперечить та не дозволить реалізувати принцип мобільності у Болонському процесі для України

3) Відсутність постійно діючих громадських структур - форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпечення якості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education) і інформаційного обміну й забезпечення завдань та принципів Болонського процесу в освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні переваги для української вищої освіти.

4) Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

5) Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

6) Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

7) Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

8) Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

9) Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

10) Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

11) Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований

12) Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б занадто складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

Відповідальне рішення ми маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки спеціалісти затребувані нашою економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільніше паралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідної галузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування та інші. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в нашій країні вирішиться з часом у відповідності до їхньої затребуваності на ринку праці, який також поступово буде інтегруватися у загальноєвропейський.

Аналогічний підхід можна було б застосувати до системи наукових ступенів в Україні. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року нам було б вигідно додатково до наявної системи “кандидата та доктора наук” ввести науковий ступінь “доктора філософії” у відповідності до міжнародних стандартів. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейському науковому й освітянському просторі. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів - системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із "європейським" змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.

5 Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки

Важко переоцінити важливість для України розвитку всебічних відносин з Європейським Союзом. Стаючи все більш впевнено провідним геополітичним гравцем, ЄС відіграє особливу роль як у зовнішній, так і внутрішній політиці нашої молодої незалежної держави. Власне, вже з кінця 1990-х років українська влада офіційно визначила, що інтеграція до ЄС є стратегічною метою країни, що відповідає, в цілому, очікуванням значної частини українського суспільства, створює надійні підстави для досягнення демократичного за змістом консенсусу в середовищі політичних еліт України.

ЄС також не раз заявляв, що виступає за поглиблений розвиток відносин з Україною, визнає її своїм стратегічним партером і навіть, вустами окремих своїх речників, не заперечував, що двері до нього для України можуть бути відчиненими. Незважаючи на явний дисбаланс прагнень Брюсселя і Києва, неспівпадіння єврооптимізму нової влади в Україні та помірної українофілії нового складу Єврокомісії, двосторонні відносини України з ЄС справді є важливими для поступу демократії, реалізації ідеалів верховенства права, зміцнення безпеки і політичної стабільності в усьому східноєвропейському регіоні.

Пройдений шлях: здобутки та питання, що вимагають критичного осмислення

Треба визнати, що допомога Україні з моменту її формування як незалежної держави з боку ЄС та його країн-учасниць є вкрай важливим, стабілізуючим фактором розвитку нашої держави. Без цієї підтримки, як у вигляді прямих інвестицій, кредитів, грантів, так і у формі сприяння допуску українських товарів на внутрішні ринки ЄС, український соціальний і політичний розвиток був би значно скромнішим.

Важко перецінити й роль політичної підтримки ЄС у рамках двостороннього діалогу та механізмів співпраці, визначених спершу Угодою про партнерство і співробітництво, а потім уточнених на основі Спільної стратегії ЄС щодо України та в інших документах політико-правового характеру. Без сумніву, не варто нехтувати тією позитивною роллю, яку відіграв ЄС, його чільні політики у правовому, мирному розв'язанні політичної кризи листопада минулого року. Окрім визнання дієвості такої допомоги у внутрішньополітичній стабілізації, саме „покликання” - запрошення ЄС офіційним Києвом, як правлячою елітою, так і тогочасною опозицію, в якості арбітра і „миротворця” вагомо засвідчили високий авторитет ЄС у нашій країні, ступінь політичної, ціннісної ваги європейського фактора в нашій внутрішній політиці, її здатність еволюціонувати від пострадянських до сучасних європейських правил поведінки учасників політичного процесу.