Мережа закладів

В Україні існує три рівні загальної середньої освіти: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта Відповідно існують загальноосвітні школи I (початкова), II (основна), III (старша) ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. Серед загальноосвітніх навчальних закладів виділяються:

навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей (правопорушників, злочинців), які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання і навчаються у вечірній час після роботи.

В систему загальної середньої освіти входять позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо); міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці.

Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі класи з вечірньою формою навчання, класи з поглибленим вивченням окремих предметів. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Відповідно вони утворюються, управляються, фінансуються різними органами. Частка приватних шкіл в Україні є мізерною і у більшості регіонів не перевищує 1 %, лише в Києві (4,9%), Севастополі (9,3), та Одеській області (3,0 %) є дещо помітною. Таким чином основна роль у забезпеченні населення послугами загальної середньої освіти відводиться державі.

Навчання у середніх навчальних закладах проводиться у двох вікових режимах і починається з 6/7-річного віку. Згідно з законом України "Про загальну середню освіту" з 2001/2002 навчального року середні школи переходять на режим навчання з 6 років тривалістю 12 років. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою.

До позашкільних навчальних закладів належать палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи та ін.

Органи управління освітою

Центральні органи управління освітою.

Центральним органом управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки України, основним завданням якого є вироблення державної політики в галузі освіти та забезпечення її реалізації.

Законодавчо роль та функції Міністерства визначаються Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Положенням про Міністерство освіти і науки України", Постановою Кабінету Міністрів України "Питання Міністерства освіти України".

Міністерство підпорядковується Кабінету Міністрів України. Його очолює Міністр, який призначається та звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра. Міністр має заступників. Для виконання конкретних завдань у складі Міністерства утворюються різноманітні підрозділи (департаменти, служби) (рис. 1). Гранична чисельність працівників центрального апарату Міністерства освіти і науки затверджується Кабінетом Міністрів, а структура центрального апарату, тобто кількість підрозділів Міністерства, чисельність в них працівників затверджується Міністром.

У складі Міністерства утворюється колегія з Міністра, який є головою колегії, заступників, а також керівників структурних підрозділів. На колегії узгоджуються питання, що стосуються завдань Міністерства.

Міністерство освіти і науки України взаємодіє з державними органами влади. З органів виконавчої влади на освітню політику Міністерства впливають Міністерство фінансів, яке погоджує питання щодо виділення бюджетних коштів на розвиток освіти, Міністерство економіки, яким фінансуються деякі освітні проекти, Державний комітет будівництва, архітектури і державної політики, що розробляє проекти будівель навчальних закладів, Міністерство охорони здоров'я, що розробляє санітарно-гігієнічні норми перебування дітей в школах, Міністерство праці та соціальної політики, що розробляє та узгоджує норми прийому та звільнення працівників освіти тощо.

Верховною Радою розглядаються та приймаються закони в галузі освіти, Президентом вони затверджуються. Президент також може видавати Укази, в яких іде мова про освітню сферу.

Міністерство взаємодіє з науковими державними установами, зокрема Академією педагогічних наук.

Фактична сторона. Такий розподіл функцій дозволяє створювати законодавчу базу, як основу для розвитку освіти.. Однак в Україні не напрацьовані механізми реального дотримання та відповідальності за недотримання, у тому числі на державному рівні, прийнятого законодавства. Тому в багатьох випадках закони носять суто декларативний характер. Так, фактично ніколи не дотримується величина фінансування закладів освіти, затверджена Законом України "Про освіту" у розмірі не менше 10% від національного доходу.

Перевага у вирішенні фінансових питань в освітній сфері надається Міністерству фінансів України, яке багато прийнятих на Верховній Раді та затверджених Президентом законів чи окремих положень законів заблоковує. Зокрема, в Законі України "Про освіту" сказано, що кошти закладів освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не оподатковуються. Фактично в Україні не оподатковуються лише кошти, одержані від здійснення основної діяльності, а кошти, одержані закладами освіти іншим легальним чином, незалежно від їх подальшого застосування, оподатковуються на загальних підставах, що суперечить світовій практиці законодавства про неприбуткову організацію та зменшує величину додаткових надходжень в освіту.

Не виконується положення про визначення обсягу середньої заробітної плати педагогічним працівникам в обсязі, не нижчому від середньої заробітної плати в промисловості країни, інші положення.

Неформальна сторона. Проявляється у різноманітних впливах, що існують при підборі кадрів у складі Міністерства освіти і науки. Більшість працівників міністерства - люди з педагогічною освітою, які слабо орієнтуються в економічних питаннях функціонування галузі. Так, Департамент розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти займається суто педагогічними аспектами розвитку галузі і не розглядає питання фінансування загальноосвітніх шкіл, їх підпорядкування. Це не дозволяє скласти комплексне уявлення про стан загальноосвітньої школи.

Рис. 1. Структура Міністерства освіти і науки України.

Місцеві органи управління освітою

Частину функцій Міністерство освіти і науки України виконує безпосередньо, а частину покладає на місцеві органи управління освітою.

В Україні не створено спеціальних освітніх територіальних одиниць, як це практикується в деяких країнах світу (навчальні округи, або академії у Франції, шкільні округи в США). Управління освітою відбувається відповідно до адміністративно-територіального поділу країни.

Для розуміння системи управління загальноосвітньою школою на місцевому рівні коротко зупинимось на формальному аспекті розподілу влади в Україні.

Протягом останніх років відбувалася передача більшості закладів середньої освіти з державної до комунальної власності. Тобто такі заклади передаються у власність територіальних громад: громад сіл, селищ, міст і управляються органами місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування, в тому числі управління об'єктами комунальної власності, здійснюється представницькими органами територіальних громад, які називаються радами. Ради обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Залежно від типів населених пунктів існують сільські ради (в селах), селищні ради (в селищах міського типу) та міські ради (в містах), а також районні (в адміністративному районі) та обласні (в адміністративній області) ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси громад сіл, селищ, міст.

Для реалізації своїх рішень сільські, селищні, міські ради створюють виконавчі органи - відділи, управління.

При районних та обласних радах виконавчі органи не створюються. Для реалізації рішень районної та обласної рад в Україні функціонують районна та обласна державні адміністрації. Якщо органи місцевого самоврядування формуються "знизу", то місцеві державні адміністрації -- "зверху". Їх керівники (голови) призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно створюється система місцевих органів управління освітою.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління закладами освіти; їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення; контроль за здобуттям неповнолітніми повної загальної середньої освіти; створення при закладах фонду загальнообов'язкового навчання за рахунок коштів місцевого бюджету; забезпечення регулярного обов'язкового підвезення до місця навчання і додому школярів та інші функції покладаються на органи місцевого самоврядування

Оскільки загальноосвітні заклади задовольняють спільні потреби декількох територіальних громад, а сільські, селищні ради та ради багатьох міст не здатні самостійно здійснювати організацію функціонування закладів освіти на своїй території, то вони передають (делегують) названі повноваження районним та обласним радам.

Районні та обласні ради, в свою чергу, делегують свої функції виконавчим органам -- відповідно районній та обласній державним адміністраціям, а в містах Києві та Севастополі -- Київській та Севастопольській міській та районним державним адміністраціям.

Обласний рівень.

Для реалізації державної освітньої політики на рівні області в складі обласної державної адміністрації створюється обласне управління освіти і науки. Таке управління виконує функції, які передані йому обласною радою та функції, надані йому Міністерством освіти і науки України (Рис. 2.). Відповідно обласне управління безпосередньо підзвітне і підконтрольне голові обласної державної адміністрації, а також обласній раді та Міністерству освіти і науки України.

Нормативно завдання обласних управлінь освіти та науки визначаються "Типовим положенням про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації".

Рис. 2. Управління освітою. на обласному та міському (для міст Києва та Севастополя) рівні.

Районний рівень.

На рівні адміністративного району в складі районних державних адміністрацій утворюються районні відділи освіти. Вони підзвітні і підконтрольні районній раді та обласному управлінню освіти як вищестоящому органу виконавчої влади.

Призначення керуючого управлінням.

Відділ освіти очолює завідуючий, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням з начальником управління освіти відповідно обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

Особа, яка призначається на посаду завідуючого, повинна мати вищу педагогічну освіту і стаж керівної роботи в навчальних закладах не менш як 3 роки.

Формування штату.

Завідуючий відділом освіти може мати заступника, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації за поданням завідуючого відділом. Ним же затверджуються і гранична чисельність працівників відділу та видатки на його утримання.

Для організації методичної роботи, підвищення кваліфікації педагогічних працівників при відділі освіти утворюється районний методичний кабінет дошкільної, загальної середньої і позашкільної освіти.

Великі міста, зокрема міста обласного підпорядкування, здатні самостійно виконувати функції щодо організації освіти на своїй території. Для цього при міських радах створюються відділи освіти, як виконавчі органи місцевого самоврядування, що підзвітні радам.

Водночас відділи освіти підзвітні обласним управлінням освіти. Керівники відділів освіти призначаються та звільняються з посади головою ради за погодженням з обласним управлінням освіти.

Розподіл функцій щодо організації загальної середньої освіти між різними рівнями управління освітою

Управління навчальними закладами та створення навчальних закладів

Загальнодержавний рівень.

У безпосередньому управління на державному рівні перебуває лише незначна кількість закладів - заклади державного значення підпорядковані Міністерству освіти і науки (функціонує 3 денних середніх навчальних заклади), а також заклади, які перебувають у підпорядкуванні інших міністерств і відомств. Чисельність останніх є незначною і становить менше 1% загальної кількості денних середніх навчальних закладів України (таблиця 1 ).

На державному рівні управління ведеться школами соціальної реабілітації. Кабінет Міністрів за поданням Міністерства освіти і науки приймає рішення про створення таких шкіл та їх фінансування.

Управління іншими закладами Міністерства освіти і науки проводиться місцевими органами управління освіти.

Обласний рівень.

У сфері управління обласної адміністрації знаходяться спеціальні школи-інтернати та школи для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Часто створюються обласні ліцеї або спеціалізовані школи для обдарованих дітей. Рішення про створення та реорганізацію таких шкіл приймаються обласним управлінням освіти і науки за погодженням з обласними адміністраціями.

Районний рівень

Інші заклади перебувають у підпорядкуванні районних відділів освіти та відділів освіти міст. Реорганізація та ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, формально допускається лише за згодою територіальної громади.

Загальнодержавний рівень.

Керівники загальноосвітніх закладів державної власності, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України обираються за конкурсом і призначаються на посаду Міністром освіти України шляхом укладання з ними контракту (відповідно до наказу "Про впровадження у закладах освіти України, що є у загальнодержавній власності, контрактної форми наймання керівників та порядок її застосування").

Керівники закладів освіти, що є у державній власності і підпорядковані іншим міністерствам і відомствам, обираються за конкурсом і призначаються на посаду керівником відповідного міністерства, відомства України за попереднім погодженням із Міністерством освіти України.

Обласний рівень.

Начальник обласного управління освіти за погодженням з органами виконавчої влади призначає та звільняє з посади директорів закладів обласної комунальної власності (шкіл-інтернатів, шкіл для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку).

Районний рівень.

Завідуючий районним відділом освіти призначає на посаду та звільняє з посади директорів навчальних закладів місцевої комунальної власності. Цими ж органами призначаються та звільняються за поданням директора його заступники.

Директор приватного навчального закладу та його заступники призначаються засновником (власником) навчального закладу за погодженням з відповідним органом управління освітою.

До директора є певні вимоги. Ним може бути громадянин України, який має вищу педагогічну освіту, стаж педагогічної роботи не менше як 3 роки та успішно пройшов атестацію керівних кадрів освіти.

Неформальна сторона. Стан загальноосвітнього закладу відчутною мірою залежить від управлінських здібностей директора, зокрема його здатності шукати додаткові кошти. На жаль, в країні не існує практики підготовки директорів, саме в ролі менеджерів.

Відсутні механізми впливу учительського колективу та громадськості на призначення директора.

Окрім директора в школах діє колегіальний орган управління освітою - педагогічна рада. Головою педагогічної ради є директор школи. В склад входять педагогічні працівники. Педагогічна рада розглядає питання планування та режиму роботи загальноосвітнього навчального закладу; переведення учнів до наступних класів і їх випуску, видачі документів про відповідний рівень освіти, нагородження за успіхи у навчанні; підвищення кваліфікації педагогічних працівників, притягнення до дисциплінарної відповідальності учнів за невиконання ними своїх обов'язків.

Педагогічні працівники

Педагогічні працівники направляються в школу відповідним управлінням освіти. Існує практика, коли вчителі приймаються безпосередньо директором школи і затверджуються управлінням освіти.

Обсяг навчального навантаження вчителів визначається директором загальноосвітнього навчального закладу і затверджується відповідним органом управління освітою. Формально він може становити менше тарифної ставки лише за письмовою згодою вчителя. У приватних навчальних закладах обсяг навантаження визначається засновником.

Керівник загальноосвітнього закладу призначає класних керівників, завідуючих навчальними кабінетами.

Неформальна сторона: Значну роль у наборі педагогічних кадрів відіграють управління освіти, які часто неформальними шляхами (особисті прохання) впливають на те, щоб директор прийняв на роботу того чи іншого працівника. Це, в супереч законодавству, може впливати на зменшення педагогічного навантаження інших педагогічних працівників.

Обсяг заробітної плати педагогічних працівників визначається з врахуванням педагогічного навантаження, кваліфікаційної категорії та стажу роботи педагогічного працівника на основі єдиної схеми посадових окладів. Фактично не існує можливостей щодо збільшення обсягів заробітної плати в тому чи іншому регіоні.

Середня заробітна плата педагогічних працівників є низькою і зумовлює значну текучість молодих педагогічних працівників. Скажімо , якщо у 1999 р. середня заробітна плата працівників в середньому по економіці країни становила 178 грн., зокрема в промисловості - 217, транспорті - 235, Будівництві - 211, торгівлі - 178, фінансуванні, кредитуванні та страхуванні - 410 грн., то в освіті - 142 грн.

Неформальна сторона. Часто проявляється у можливості одержання додаткових коштів вчителями за рахунок, як правило, незареєстрованого надання додаткових платних послуг учням у вигляді індивідуальних уроків, репетиторства (здебільшого у містах), а також батьківських подарунків, що може впливати на подальше ставлення вчителя до учня.

Контроль за педагогічними працівниками

Відповідність зайнятій посаді, рівень кваліфікації педагогічного працівника визначається на основі атестації. Внаслідок її проведення встановлюється кваліфікаційна категорія та посадовий оклад. Існують такі кваліфікаційні категорії (від найменшої до найвищої): "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", "спеціаліст вищої категорії", а також присвоюються педагогічні звання.

Атестації підлягають педагогічні працівники незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності. Вона відбувається шляхом проведення контрольних робіт, тестування; відвідування уроків, позакласних заходів та ін.

Атестація педагогічних працівників поділяється на чергову та позачергову.

Чергова атестація проводиться один раз у п'ять років згідно з графіком, розробленим безпосередньо в навчально-виховному закладі. Такий графік складається директором школи і розглядається на педагогічній раді.

Позачергова атестація проводиться не раніше, як через рік після чергової атестації для осіб, які хочуть підвищити раніше встановлену їм кваліфікаційну категорію або знизили в міжатестаційний період рівень своєї професійної діяльності (за наявності аргументованого подання керівника або ради навчально-виховного закладу).

Атестаційні комісії створюються при навчальних закладах та органах управління освітою різного рівня. Атестаційні комісії при навчальних закладах приймають рішення про присвоєння кваліфікаційних категорій "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", а також порушують клопотання перед атестаційною комісією при районному органі державного управління про присвоєння категорії "спеціаліст вищої категорії".

Атестаційна комісія при районному органі державного управління освітою атестує педагогічних працівників районного методичного кабінету та, за поданням атестаційних комісій при навчально-виховних закладах, атестує педагогічних працівників на кваліфікаційну категорію "спеціаліст вищої категорії"

Ця атестаційна комісія у двотижневий термін розглядає скарги педагогічних працівників щодо присвоєння категорій атестаційними комісіями навчально-виховних закладів та приймає відповідні рішення.

Аналогічні функції атестаційної комісії при обласних управліннях освіти.

Зміст освіти

В Україні існує єдиний для всієї країни державний стандарт загальної середньої освіти. Тобто визначається набір навчальних предметів, які викладаються у загальноосвітніх навчальних закладах, вимоги до знань учнів, кількість годин, яка відводиться на засвоєння знань з різних предметів, розподіл цих годин за різними роками навчання. Однак даний стандарт не є цілком однорідний і містить в своєму складі дві частини: інваріантну (незмінну), та варіантну (змінну).

На цей рівень покладається основна роль у розробленні державного стандарту загальної середньої освіти. Зокрема, Міністерством освіти та науки України розробляється Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів, що є основним документом про зміст навчання і регламентує вищеназвані параметри (перелік предметів та курсів, кількість годин, що відводиться на їх вивчення, розподіл годин за класами навчання, співвідношення інваріантної та варіантної частин у різних класах, а також гранично допустиме тижневе навантаження учнів за різними роками навчання). Окрім Міністерства освіти, у його розробці беруть участь інші установи, зокрема Академія педагогічних наук, Міністерство охорони здоров'я щодо визначення санітарно-гігієнічних вимог до умов організації навчального процесу, визначення навантаження на учнів тощо. Такий Базовий план затверджується Кабінетом Міністрів. Відповідно передбачена Планом кількість годин, що відводиться на вивчення навчальних предметів, фінансується з бюджетів різних рівнів.

Базовий навчальний план створює лише загальні засади побудови змісту загальної освіти і не є безпосереднім робочим документом загальноосвітнього закладу. На основі цього Плану Міністерством освіти і науки України розробляються Типові навчальні плани для різних типів навчальних закладів.

Для виконання змісту навчання Міністерством освіти розробляється, або проводиться експертиза підручників та навчальних посібників, і тим підручникам, які, за оцінкою Міністерства, відповідають потребам, надається гриф Міністерства "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України". Ці підручники можуть використовуватися при проведенні навчального процесу.

Розробляються теж програми для викладання тих чи інших предметів.

Обласний та районний рівні.

Місцеві органи управління освітою визначають регіональний компонент змісту освіти та розробляють регіональні посібники, які потім погоджуються Міністерством освіти.

Неформальна сторона. У деяких випадках, як свідчать авторські дослідження, вибір навчальних предметів регіональними органам управління освітою є спробою продемонструвати свою активну діяльність у реформуванні змісту освіти. На нашу, чисто суб'єктивну точку зору, зовсім невідповідною є заміна навчального предмету, скажімо, "Креслення", на предмет "Основи християнської моралі".

Рівень навчального закладу.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади створюють робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображаються особливості навчального процесу в даному навчальному закладі, зокрема шкільна компонента змісту навчання. До нього додається розклад уроків, щоденний, тижневий та річний режим роботи закладу освіти.

Шкільна компонента реалізується у вигляді додаткових предметів, додаткових годин на певні предмети, факультативів, спеціальних курсів.

Неформальна сторона проявляється у виборі цих курсів. Критерієм у виборі курсів часто є не зацікавленість учнів чи їх педагогічна доцільність, а вибираються ті додаткові курси, вчителі-фахівці з яких не мають достатнього педагогічного навантаження, тобто вони мають недостатню кількість годин для педагогічної ставки за рахунок державного компоненту. Не існує механізму впливу учнів на вибір школою того чи іншого набору предметів шкільного компоненту.

У різних типах навчальних закладів існують певні відмінності та створюються додаткові можливості щодо розподілу інваріантної та варіантної частини базового навчального плану.

Спеціалізованим навчальним закладам, у тому числі гімназіям, ліцеям, колегіумам та профільним класам передбачається дозволити перерозподіляти між предметами до 10 відсотків навчального часу, визначеного інваріантною (незмінною) частиною Базового навчального плану, а також адаптувати години, виділені на такі предмети, як трудове навчання, основи виробництва (так звані технологічні предмети) для профільного навчання.

Для вечірніх шкіл з деяких предметів може вилучатися до 15% навчального часу, або перерозподілятися між іншими предметами.

У спеціальних школах для дітей з вадами розумового розвитку навчання може проводитися за індивідуальними навчальними планами на основі індивідуальних програм і підручників, затверджених Міносвіти.

У школах можуть впроваджуватися і експериментальні навчальні програми, які відрізняються від базових. Однак вони повинні перед цим пройти експертизу і одержати дозвіл від Міністерства освіти.

Робочі навчальні плани державного і комунального навчального закладу затверджуються відповідним органом управління освітою; приватного навчального закладу -- затверджуються засновником, однак погоджуються відповідним органом управління освітою. Це дає змогу прослідкувати за змістом навчання у всіх типах навчальних закладів.

Відповідно до навчальних планів закладів освіти, педагогічні працівники самостійно добирають програми, за якими вони будуть викладати той чи інший предмет, підручники, навчальні посібники, які мають рекомендацію Міністерства для проведення навчального процесу, а також методи навчання. Саме в підборі методів навчання найбільш повно можуть проявитися педагогічні можливості вчителів.

Неформальна сторона. Програми, за якими ведеться навчання з тих чи інших предметів часто визначаються не безпосередньо вчителями, а методичними кабінетами при районних відділах освіти.

Реально можливості у виборі підручників обмежуються наявністю їх у шкільних бібліотеках та фінансовими можливостями дітей для їх закупівлі і є незначними, особливо для сільських загальноосвітніх шкіл.

Учні та батьки. Учні при допомозі батьків безпосередньо вибирають варіантний навчальний предмет, чи факультативний курс, перелік яких є у даному навчальному закладі.

Загальноосвітні навчальні заклади державної та комунальної форм власності можуть надавати платні послуги на договірній основі за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів.

Прийом дітей

Прийом учнів до всіх класів загальноосвітніх шкіл комунальної власності здійснюється на безконкурсній основі відповідно до території обслуговування. Учні, які не проживають на території обслуговування, можуть бути зараховані до школи за наявності вільних місць у відповідному класі.

Прийом до спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів та класів з поглибленим вивченням окремих предметів державної та комунальної форм власності формально проводиться на конкурсній основі.

В окремих випадках за рішенням органу управління освітою місцевої виконавчої влади право конкурсного прийому моє бути надане школам третього ступеня.

У конкурсному відборі беруть участь учні незалежно від місця проживання. Порядок організації конкурсу регламентується "Інструкцією про порядок прийому учнів до загальноосвітніх навчально-виховних закладів на конкурсній основі" №236 від 20.07.1994.

Порядок прийому учнів до приватних загальноосвітніх навчальних закладів визначається керівником закладу і затверджується його засновником (власником).

Неформальний аспект: існує тісна прив'язка до місця проживання, оскільки фактично учні з більш віддалених територій зможуть навчатися тільки у закладах інтернатного типу. Тільки незначна частина навчальних закладів мають у своєму підпорядкуванні гуртожитки.

Значний неформальний вплив на результати конкурсу мають батьки.

Невстигаючі протягом двох років навчання у школі І ступеня учні за рішенням психолого-медико-педагогічної консультації можуть продовжити навчання у відповідному спеціалізованому загальноосвітньому навчальному закладі за згодою батьків. Навчання теж може продовжуватися за індивідуальними навчальними планами і програмами.

Зарахування учнів до спеціальних шкіл для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку проводиться на підставі заяви батьків, висновків психолого-медико-психологічної консультації і направлення органу державного управління освітою.

Педагогічна рада може подавати пропозиції про виключення учнів з загальноосвітніх навчальних закладів і разом з директором, батьками та службами у справах неповнолітніх вирішує питання про їх подальше навчання.

Учні загальноосвітніх навчальних закладів забезпечуються підручниками та навчальними посібниками з бібліотечних фондів шкільних підручників та навчальних посібників. Однак фактично підручників у бібліотеках навчальних закладів не вистачає.

Формально в Україні створені типи загальноосвітніх навчальних закладів, які задовольняють різні категорії дітей у здобутті загальної середньої освіти. Однак рівень доступності таких закладів створює значні нерівності у здобутті освіти. Гімназії та ліцеї майже виключно створюються у міських населених пунктах, що практично закриває доступ дітям з сіл до відносно якіснішої освіти.

Значною проблемою є функціонування малокомплектних шкіл у малих селах. Якість навчання у них, як правило, гірша, ніж у більших за розмірами школах, до того ж навчання учня є значно дорожчим. Для сільської місцевості характерним є низьке співвідношення учитель/учень (таблиця 3).

Таблиця 3 Контингент державних денних середніх навчальних закладів на початок 2000/2001 навчального року.

Проблематичною є організація підвезення дітей до шкіл. Формально воно здійснюється здебільшого місцевим транспортом і перебуває на високому рівні.

Однак фактично учням видаються безплатні проїзні квитки на місцеві види транспорту. Нині статус місцевого виду транспорту зберігся за незначною кількістю автобусних рейсів, які курсують декілька разів на день і учням, щоб добратися до навчального закладу та додому приходиться довгий час очікувати. Водночас право пільгового проїзду на ці види транспорту мають пенсіонери. Переповненість транспорту викликає значну фізичну втому в учнів та позначається на продуктивності засвоєння ними знань.

Участь громадськості

На рівні області можуть функціонувати різноманітні організації на громадських засадах, які мають вплив на освітню систему -- рада директорів навчальних закладів та ін.

Фактично система громадського самоврядування не набрала належного розвитку. Це пов'язано з низькою зацікавленістю батьків у педагогічних справах. Їх фактична участь і неформальний вплив зводиться до спонсорської діяльності у формі виділення коштів на проведення ремонту в приміщенні школи, чи закупівлі обладнання. Низькою є участь учнів в самоврядуванні школою. Як правило, їх присутність у раді навчального закладу є формальною.

Водночас на стан освіти певну роль відіграє опосередкований неформальний вплив на державному, обласному та районному рівнях. Він проявляється у лобіюванні у виконавчих органах відповідного рівня прийняття тих чи інших проектів, що фінансуються з бюджету. Це, в свою чергу, позначається на сумі виділених коштів на функціонування освіти.

Державний контроль за діяльністю закладів освіти

Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітнього навчального закладу будь-якого типу і форми власності є державна атестація закладу. Завданням атестації є вивчення матеріально-технічної та навчально-методичної бази закладу освіти, її можливостей стосовно реалізації навчально-виховних програм закладу; аналіз реального стану проведення навчально-виховного процесу. Згідно з законодавством атестація повинна проводитися як правило раз на 5 років. Атестуються лише заклади, які одержали ліцензію на проведення своєї діяльності.

У період між атестацією проводяться перевірки (інспектування) загальноосвітнього навчального закладу з питань, пов'язаних з його навчально-виховною діяльністю. Здійснюється Державною інспекцією закладів освіти при Міністерстві освіти і науки, яка у навчально-виховні заклади направляє експертні комісії. Перевірка навчально-виховної діяльності навчальних закладів на місцях проводиться теж методичними кабінетами при районному відділі освіти. Перевірки з питань, не пов'язаних з навчально-виховною діяльністю закладу, проводяться його засновником.

Фінансування освіти

Правові основи фінансування середньої освіти

Складові фінансової політики у сфері середньої освіти: