К.Д. Ушинський: життя та вклад

Основним шляхом утілення ідеї народності в шкільну практику, на думку педагога, є навчання дітей рідною мовою. Рідну мову він називає найкращим педагогом, природним вихователем, який навчав народ у ті часи, «коли не було ще ні книг, ні шкіл, і продовжує вчити його до кінця народної історії». Про необхідність навчатися рідною мовою вперше сказав Коменський. Коли в світі освіта послуговувалася латиною, великий педагог наголосив, що початкове навчання обов'язково має проводитися у «школі рідної мови». Ушинський розвинув ці ідеї, він розглядав рідну мову не тільки як інструмент пізнання дитиною світу, а й як вихователя національно свідомої особистості, людини, відповідальної за свій народ, корисної для нього, як засіб збереження й розвитку нації, розкриття її творчого потенціалу в усіх сферах життя.

У статті «Рідне слово» педагог емоційно і переконливо обґрунтував педагогічне, історичне та культурне значення рідної мови. Він довів, що, оберігаючи мову народу, ми зберігаємо себе як націю.

«Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле» (7, с. 123).

К.Д. Ушинський підкреслив, що мова це не просто слова, засіб комунікації, а відображення історії, культури, природи, господарської діяльності й характеру народу, тому, щоб зрозуміти народ, необхідно вивчити його мову. «Коли зникне народна мова, народу немає більше!» - застеріг він і назвав найбільшим насильством зазіхання на мову народу. Адже все можна повернути, твердить він, навіть створити нову батьківщину, але якщо загине мова в устах нації, загине й сама нація.

Для дитини, за словами К.Д. Ушинського, рідна мова - перший тлумач природи, життя, ставлення до людей. Опановуючи рідну мову, дитина легко, швидко й без напруження впізнає світ, «думки, почуття, художні образи, логіку й філософію мови». У два-три роки вона вже знає стільки, що й половини того не зможе пізніше засвоїти за 20 років «старанного і методично правильного навчання». Тому важливо, щоб з раннього віку вона розмовляла й навчалася рідною мовою, адже те, що відповідає вродженим нахилам, ми сприймаємо легко і засвоюємо міцно, і, навпаки, якщо мова, якою починає розмовляти дитина суперечить її вродженому національному характерові, то ця мова ніколи не плине на її розумовий і духовний розвиток так, як рідна. Тут педагог висловив свої власні дитячі враження щодо морального та інтелектуального дискомфорту, який він і його друзі з українських родин відчули у школі, де їх змушували вчитися чужою мовою. У праці «Педагогічна поїздка по Швейцарії» педагог стверджує, що мало користі дитині дасть школа, де все їй чуже і незрозуміле і з якої він намагається якнайшвидше втекти додому. Така школа на думку К.Д. Ушинського, безсила, тому що не розвиває дитину на природному для неї грунті.

Та ще гірші наслідки, на думку Костянтина Дмитровича, матиме нехтування і зневага до рідної мови у справі патріотичного виховання школярів. Людина, вихована в чужій культурі, буде чужою для свого народу, «не внесе в його життя жодної порошинки».

Обґрунтовуючи засади народної школи, К.Д. Ушинський вважав, що необхідно також вивчати історію, географію, фольклор, ремесла, основи сільського господарства - тільки в такому разі народна школа дасть дитині все, що необхідно для життя і праці.

З позиції принципу народності підходив педагог і до морального виховання учнів. Він вважав, що виховання, як і будь-яка діяльність узагалі, має певну мету. Метою ж виховання для кожного народу є певний, історично зумовлений ідеал, тобто уявлення нації про те, якою має бути людина. Він зазначає, що виховання - категорія суспільства, воно залежить від конкретних умов і обставин життя і обов'язково ґрунтується на традиції. Моральні якості виробляються через спілкування дитини з дорослими, друзями, причому це спілкування має ґрунтуватися лише на основі любові і взаємної поваги. Тільки тоді воно сприятиме формуванню позитивних якостей. Моральність, застерігав К.Д. Ушинський, не може будуватися на авторитарності, страхові покарання, методом моральних сентенцій. Спілкуючись з людьми, дитина вчиться проникати в душевний стан інших, вона отримує можливість виявити співчуття, піклуватись про когось. Важливе значення має моральний приклад батьків і вчителів, який доповнюється «прикладом книжним» - літературою та іншими навчальними предметами. Такі гуманістичні висловлювання педагога були незвичними для тогочасної шкільної практики, де панували відчуженість, офіційність, авторитаризм, а нерідко і жорстокість у ставленні вчителів до учнів.

Костянтин Дмитрович надавав великого значення вихованню дітей у праці, як християнин, вважав, що кожна людина неодмінно має працювати фізично й розумово, як для свого блага, так і для блага суспільства. У статті «Праця у її психічному й виховному значенні» він пояснював, що прагнення до діяльності зумовлюється фізіологічними й психічними процесами організму. Людина працює, створюючи матеріальні чи духовні продукти, але при цьому значно більшу вагу праця має для розвитку самої особистості, для підтримання людської гідності і моральності. Водночас він вважав, що вихованню сприяє лиш вільна праця, за яку людина береться без зовнішнього примусу, а по добрій волі, чітко усвідомлюючи її корисність для свого розвитку і для суспільного блага.

К.Д. Ушинський любив повторювати, що працелюбство і працьовитість - ось риси, які в першу чергу батьки мають прищепити своїм дітям. Бездіяльність або пусті, беззмістовні заняття для «згаяння часу, ніби його дано людині занадто багато», він вважав не гідними людини.

Педагог застерігав, що не добре, коли людина залишається «без роботи в руках, без думки в голові», адже тоді «псується голова, серце і моральність». Не можна допускати, щоб діти на уроці працювали без напруження, щоб завдання були занадто легкими, щоб учитель, викликавши одного учня до дошки подбав, аби в цей час інші також працювали. Бездіяльність породжує нудьгу, вередування. Тож педагог радив, щоб, бажаючи дитині щастя, вихователь готував її не до щастя, а до «праці життя», адже, на його думку, щасливими є ті люди, «котрі захоплені певною ідеєю і віддали цій ідеї усе своє життя».

К.Д. Ушинський передбачав, що зростання матеріального добробуту матиме і негативні наслідки для духовного життя людства. Багатство руйнуватиме моральність, якщо суспільство не буде готовим поставити матеріальні блага нижче за духовні. У меркантильному суспільстві важливо, щоб школа переконала дитину, що найбільшою цінністю є духовна сутність людини. Чим краще матеріально житиме людина, тим освіченішою вона має бути, щоб знайти працю, яка відповідатиме її інтересам та нахилам (8, с. 116).

Викладені К.Д. Ушинським думки про роль праці у вихованні були його глибокими власними переконаннями. Усі, хто його знали, свідчили про надзвичайну працьовитість цієї людини. Він прагнув зробити якомога більше корисного для суспільства. Задля улюбленої роботи йому доводилося щоденно пересилювати тяжку недугу. Відомо, що він і помер за робочим столом, а у медичному висновку про причини смерті зазначалося, що однією з них була надмірна праця.

У педагогічній системі К.Д. Ушинського велика роль відводиться вчителеві. Хрестоматійними стали його слова, що особистість можна виховати тільки особистістю. К.Д. Ушинський сформулював вимого до вчителя і окреслив модель його підготовки; уклав і видав підручники «Рідне слово» та «Дитячий світ».

Коли після скасування кріпосного права постало питання про розгортання мережі початкових шкіл, виявилося, що дітей нікому вчити. На всю державу був лише один педагогічний навчальний заклад. Учителями ставали випускники гімназій та університетів, яким у ті часи не викладали педагогіки, психології, методики. Усе залежало лише від природних здібностей вчителя. К.Д. Ушинський першим порушив питання про необхідність відкриття учительських семінарій. Після ознайомлення з педагогічними школами Західної Європи він розробив власний проект учительської семінарії, який пізніше було взято за основу для таких навчальних закладів.

К.Д. Ушинський надавав великого значення особистим якостям учителя. Він вважав, що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості, а тому ані статути і програми, ані устрій навчального закладу, хоч би як розумно вони були побудовані, не зможуть замінити особи вчителя у справі виховання. Педагогічна діяльність, як жодна інша, потребує постійного натхнення, шаблон і рутина у цій справі неприпустимі.

Костянтина Дмитровича непокоїла байдужість суспільства до вчителя, відсутність умов для його професійного спілкування. Він зауважував, що преса й література, які, здається, писали про все - «ассирійські старожитності й етруські вази», «нову повість, нову водевіль, нову скрипку, навіть новий капелюшок», не цікавилися вчителем, нічого не писали «про його скромну діяльність». Так само не виявляли інтересу до вчителя й батьки учнів. Вони звертали увагу лише на «екзамени й атестати своїх дітей».

Педагог нарікав на відсутність педагогічної літератури й преси, на його думку, вони необхідні, тому що змусять вчителя розмірковувати над проблемами виховання, піднесуть його діяльність до рівня сучасних вимог. Саме тому він з натхненням узявся редагувати «Журнал міністерства народної освіти», прагнучи зробити його помічником учителя. У журналі він систематично публікував власні та інших педагогів статті, повідомлення з місць про відкриття нових шкіл, про цікаві події зі шкільного життя, про нові педагогічні видання, рецензії на підручники та посібники.

Будучи добрим викладачем, Костянтин Дмитрович не любив тих, хто байдуже ставився до своїх обов'язків, працював стереотипно, «боячись порушити букву бюрократичних інструкцій». Таких учителів він рішуче позбувся у Смольному інституті. «На переконання можна вплинути тільки переконаннями», - любив повторювати К.Д. Ушинський. Тому вчитель має стати прикладом для виховання, глибоко вірити у те, що повідомляє учням.

Особливо багато уваги він приділив учителеві початкової школи. У статті «Проект учительської семінарії» К.Д. Ушинський зауважив, що для педагогічної професії необхідні передовсім покликання і спеціальні здібності, але людей з такими якостями не так багато, тому за потреби великої кількості педагогічних працівників їх необхідно спеціально навчати професії. В учительських семінаріях майбутні вчителі обов'язково мають вивчати педагогіку, психологію, основи природничих і гуманітарних наук. У ці навчальні заклади слід приймати представників різних суспільних верств, але, враховуючи велику потребу у сільських школах, надавати перевагу вихідцям з села. Важливо, щоб при семінарії була ділянка землі, де б майбутні вчителі займалися садівництвом, бджільництвом, городництвом. Необхідно, щоб учитель народної початкової школи вмів малювати, креслити, виразно читати, співати.

Пропозиціями щодо підготовки вчителів К.Д. Ушинський започаткував систему підготовки кадрів для народної школи, а його думки про ділові та особистісні якості вчителя сприяли формуванню феномена «народного вчителя» кінця ХІХ - поч. ХХ ст., сільського інтелігента-подвижника, народного просвітника. Згідно з проектом Ушинського, в Україні відкрився ряд учительських семінарій, найстарішою з яких стала Коростишівська (тепер - Житомирщина), заснована у 1869 р.

Перебуваючи за кордоном, К.Д. Ушинський стежив за шкільною реформою 1864 р. в Росії і висловлював занепокоєння тим, що хоча вона багато в чому була прогресивною, однак у ланці початкової освіти, зокрема у меті і змісті навчання, не відповідала потребам часу. Сільська школа, як і раніше, дяківська, вчила дітей лише читати, писати й рахувати та виховувала у монархічному дусі. Вона не готувала дитину до життя в умовах буржуазного суспільства, не розвивала її як особистість. Тому педагог наголошує на необхідності впровадження прогресивних методів навчання, надання йому розвивального характеру. Він підтримує кращий педагогічний досвід, ініціативу київського студентства щодо відкриття недільних шкіл для дорослих, організацію Миколою Корфом земських шкіл, вітає перші педагогічні з'їзди, прагнення учительства до об'єднання й захисту своїх професійних і громадянських прав, самоосвіти, дискусії з питань освіти у пресі.

Костянтин Дмитрович був переконаний, що тільки через усвідомлення суспільством необхідності освіти всього народу і тільки за його участі можливий поступ у цій справі. Він застерігав, що марно покладатися на чиновництво, а тому закликав інтелігенцію до просвітницької діяльності. Він заперечував тим діячам, які твердили, буцімто селянство не хоче вчити дітей, тому що не бачить у цьому користі. Ушинський розумів, що існують значно глибші причини гальмування розвитку шкільної мережі. Насамперед це невтішні спогади, які залишили по собі старі школи, бідність населення та неосвіченість самих управлінців, їхня відірваність від реалій життя та світоглядна обмеженість. У багатьох своїх працях, листах, приватних розмовах він із сарказмом говорить про російське чиновництво, шкільну бюрократію, які боялися кожної нової ідеї, не бажали жодних змін.

К.Д. Ушинський одним із перших порушив питання про обов'язкове початкове навчання усіх дітей. При цьому народна школа розглядалася ним як не окремий, ізольований від гімназій чи міських училищ навчальний заклад для дітей селян, а як перша, обов'язкова ланка у системі середньої освіти.

4. К.Д. Ушинський і Україна

В радянські часи на українському походженні К.Д. Ушинського не наголошувалося. Офіційно його називали великим російським педагогом. Сам же Костянтин Дмитрович про своє національне коріння зав і розповідав усім знайомим. Це засвідчили історик педагогіки й соратник К.Д. Ушинського А.П. Флеров, його особистий секретар О. Фролков, земляк і шкільний товариш М. Чалий. Редактор журналу «Библиотека для чтения», в якому певний час працював Костянтин Дмитрович, А. Старчевський згадував, що К.Д. Ушинський казав йому так: «Рід наш давній, малоросійський, дворянський». Педагог Н.К. Грунський у 1912 р. писав: «Він хоч і народився в м. Тулі, але Малоросію завжди вважав своєю батьківщиною, пристрасно любив її і згадував про неї з захопленням». У багатьох творах К.Д. Ушинського зустрічаються відомості про Україну. Характерним для них є такий його вислів: «У нас, в Малоросії…».

В Україні минули дитячі роки педагога, в Україні він жив зі своєю родиною, сюди поспішав з-за кордону. У рідних місцях він відпочивав, набирався снаги, спілкувався з земляками, рідною природою. Ю.С. Рехневський згадував, що, навчаючись у Московському університеті, К. Ушинський завжди на канікули від'їздив додому, а наприкінці академічного року:

«зазвичай, блідий, худий і, харкаючи кров'ю, рушав із земляками на батьківщину, в Малоросію, яку пристрасно любив. Здебільшого він і його товариші мандрували з Москви до Брянська на перепряжних, у Брянську купували човна й спускалися Десною до Новгорода-Сіверського. У селі він менше працював, писав віші, багато гуляв, вудив рибу і приїздив у вересні до Москви рум'яним, повним і цілком здоровим» (11, с. 409).

Заприятелювавши в університеті з професором П.Г. Редкіним, одним з найвідоміших вчених і громадських діячів того часу, також уродженцем України, майбутнім ректором Петербурзького університету, Костянтин Дмитрович неодноразово гостював у нього в селі під Ромнами (Полтавщина). Сюди ж до них приїздив і професор Т.М. Грановський.

Костянтин Дмитрович бував у різних місцях України, зокрема на рідних Чернігівщині та Полтавщині, в Одесі, Криму, Києві. Після повернення з-за кордону планував оселитися з родиною в Києві, навіть купив у цьому місті будиночок по вул. Тарасівській, перевіз сюди свою дружину з дітьми. Ще раніше він просив у листах педагога М.О. Корфа, який жив і працював в Олександрівську (Запоріжжя), відшукати йому село для постійного мешкання і посаду вчителя на Півдні України, де б за сприятливого клімату він міг поправити своє здоров'я.

Рідним для К.Д. Ушинського був хутір Богданка, де він мешкав з родиною і де був похований його син Павло. Тут росли липова алея, де він любив відпочивати, посаджений ним гай. У своїй садибі К.Д. Ушинський вирощував дерева, квіти, доглядав за худобою, пасікою.

За словами історика педагогіки М.С. Гриценка, К.Д. Ушинський добре знав історію, географію, етнографію України. У свій юнацький щоденник переписав уривки з поеми К.Ф. Рилєєва «Наливайко». Відомо, що педагог товаришував з істориком М. Костомаровим, відвідував його публічні лекції і навіть просив написати додаток з історії до свого підручника «Рідне слово».

К.Д. Ушинський був у добрих стосунках із братом своєї мачухи М.В. Гребелем, випускником Київської гімназії та Ніжинського ліцею, людиною, яка зустрічалася з Т.Г. Шевченком і видала російською мовою його «Кобзар». Коли М.В. Гребель переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім», К.Д. Ушинський відгукнувся на цю публікацію рецензією у журналі «Современник», де висловив припущення, що, зважаючи на мову оригінального твору, його автором був уродженець Новгород-Сіверщини.

Аналізуючи перший випуск «Этнографического сборника», що видавався Російським географічним товариством, К.Д. Ушинський подав приклади про побут та обряди жителів с. Кобилля Новгород-Волинського повіту Волинської губернії, містечка Олександрівки Сосницького повіту Чернігівської губернії та сіл Хорольського повіту Полтавської губернії. Він підкреслив красу й багатство української мови, українських пісень та обрядів.

Друзі Костянтина Дмитровича у навчанні й роботі відзначали, що він добре знав українську мову, вона в нього була пересипана прислів'ями та приказками. Він часто використовував їх в мовленні, що сприяло запам'ятовуваню їх його товаришам на все життя.

Працюючи у літературних часописах, педагог власноруч виправляв помічені ним неточності в надісланих до редакції матеріалах. Так, рецензуючи статтю якогось Г. Базилевича, К.Д. Ушинський вказав на помилки, що «вкралися, не знаємо з чиєї вини, в малоросійські слова та пісні». Він радив своїм знайомим:

«Якщо захочете ви слухати м'яку, гармонійну, зовсім не займану малоросійську мову, розмовляйте тільки з жінками полтавських сіл»

(15, с. 53).

Читаючи лекції в Ярославському ліцеї, Костянтин Дмитрович використовував кожну нагоду, щоб розповісти студентам про Україну. Він з любов'ю описує Дніпро, природу України, повідомляє про героїчні сторінки її історії.

У підручники для народної школи «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог включив українські казки, переказавши їх російською мовою, вмістив свої оповідання про народні свята і традиції - зелену неділю, обжинки, коляду, ходіння з вертепом, які сам бачив і в яких брав участь у дитячі роки, подав українські назви одягу, страв, рослин, тварин. У методичних порадах до підручника «Рідне слово» він пише, що йому, ймовірно, докорятимуть, що до російського підручника він вніс кілька «малоросійських святкових звичаїв і навіть виразів», й пояснює, що зробив це свідомо, позаяк у «наших малоросійських святкових традиціях збереглося більше життя і дитячої поезії», ніж у російських.

У книзі для читання «Дитячий світ» К.Д. Ушинський вмістив кілька авторських розповідей з підзаголовком «З оповідань хуторянина», які були, власне, словесними ілюстраціями життя сільської дитини і які дослідники вважають автобіографічними. Педагог високо цінував позитивний вплив рідної природи, історії, пісні на розвиток особистості, казав, що дітям властивий «інстинкт місцевості, любов до краю, де вони народилися і зростають», що «поля батьківщини, її мова, її перекази й життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини», а тому радив частіше послуговуватися краєзнавчим матеріалом.

Редагуючи «Журнал міністерства народної освіти», Костянтин Дмитрович систематично вміщував у ньому матеріал про школи в Україні, про Київський університет, учительські з'їзди, кращий педагогічний досвід. Дослідник біографії педагога, його земляк із Сумщини учитель В. Терлецький зазначає, що саме К.Д. Ушинський готував до випуску український громадсько-політичний і літературно-мистецький часопис «Основа» й опублікував у ньому чимало матеріалів анонімно.

Велике значення для розвитку української школи мали ідеї К.Д. Ушинського про народність виховання та про педагогічне значення рідної мови, особливо його стаття «Рідне слово». На думки педагога про національне виховання одним з перших українських діячів звернув увагу М.П. Драгоманов. Він позитивно відгукнувся про підручник «Рідне слово», відзначивши, що, крім цієї навчальної книжки, «нема більшого підпорника спеціальних українських стремлінь у літературі й культурі».

Справді, до К.Д. Ушинського жоден педагог, літератор чи публіцист не зумів так переконливо довести необхідність навчання рідною мовою. Відсутність в Україні національної школи обурювала педагога. У статті «Педагогічна подорож до Швейцарії» він писав:

«Мало успіху буде мати та школа, в котру дитина переходить з дому, як із раю до пекла», «а майже таке враження повинна справити школа на малоросійську дитину, коли вона починає відвідувати це дивне місце, в якому в однім тільки на все село і говорять незрозумілою мовою»… «Вона (школа) на кілька років затримала природний розвиток дитини», «душу ж людини така школа не розвиває, а псує» (9, с. 100).

Реагуючи на закриття в Києві недільних шкіл, К.Д. Ушинський у 1862 р. у творі «Педагогічні замітки про Швейцарію» писав:

«А наша багата південноруська мелодійна, співуча мова, котрою розмовляє не 200 тисяч, а 14 мільйонів народу, на котрій існує така народна література, якою не може похвалитися жоден народ, якою ще недавно співав Шевченко, виганяється зі школи, як якась чума!. А який невичерпний матеріал південноруська народна поезія для розвитку, найвишуканішого розвитку найшляхетніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління! О, так, народ працював для нас і створив велику мову й велику поезію; а ми як скористалися цим скарбом, зібраним, вистражданим протягом багатьох і багатьох століть!» (10, с. 79).

В особистому архіві педагога зберігалася копія клопотання, яке він порушив незадовго до смерті перед попечителем Київського шкільного округу про дозвіл навчати дітей у Богданківській школі українською мовою. Клопотання, звичайно ж, не було задоволено, а Костянтин Дмитрович мав у зв'язку з ним великі неприємності.

Ідеї К.Д. Ушинського завжди були популярними в Україні. Його послідовниками вважали себе педагоги М.О. Корф, Х.Д. Алчевська,

Т.Г. Лубенець, М.Ф. Левицький, І.П. Деркачов, С.В. Васильченко, О.Ф. Музиченко, Я.Ф. Чепіга-Зеленкевич, С.Ф. Русова. Схвально відгукувалися про Костянтина Дмитровича М.П. Драгоманов, Г.І. Ващенко.

Так, Ілля Петрович Деркачов (Деркач) (1834-1916) був особисто знайомий з К.Д. Ушинським. Він працював у школах Севастополя, Херсона, Сімферополя, Одеси, Єлисаветграда, написав близько 50 підручників і книг для дітей. Серед них «Український буквар за звуковим методом», «Українська граматика» були написані за прикладом підручника Костянтина Дмитровича «Рідне слово».

М.Ф. Левицький (1819-1885) вчителював у школах Києва, Київщини і Чернігівщини, багато зробив для удосконалення методики початкового навчання.

Про підручники К.Д. Ушинського знала й Леся Українка. У статті «Школа» вона описала зустріч з народною вчителькою, ймовірно своєю подругою А.С. Макаровою, під час якої поетеса звернула увагу, що в бібліотечці її класу був, заборонений на той час, підручник «Рідне слово».

У 1912 р. директор народних училищ Т.Г. Лубинець на вчительській конференції визнав, що підручники К.Д. Ушинського є найкращим з-поміж усіх інших для початкового навчання.

В самодержавній Росії доля його навчальних книг, як і його особиста, були нелегкими. І хоча підручники Ушинського користувалися популярністю в учителів, міністерство освіти та реакційне духовенство ставилися до них вороже. В роки посилення поліцейського свавілля вони кілька разів вилучалися зі списків рекомендованої літератури. Причина полягала в їхньому реальному, пов'язаному з життям дитини змістові, значній кількості фольклорного матеріалу, що не схвалювалося в ті часи церквою й суперечило монархічному спрямуванню змісту навчання у народній школі.

К.Д. Ушинського називали вчителем учителів. Він піклувався про їхню освіту, багато зробив для удосконалення професійної діяльності, соціального статусу. Освітяни шанували видатного педагога, вивчали його праці, педагогічний досвід, зустрічалися з ним на конференціях, посилалися на його думки, боронячи свої права.

На початку ХХ ст. українське вчительство взяло участь у русі за реформування та демократизацію школи, запровадження загальної початкової освіти, навчання рідною мовою, правовий та соціальний захист учителів. З 30 грудня 1913 по 5 січня 1914 р. в Петербурзі відбувався 2-й Всеросійкий з'їзд представників товариств допомоги вчителям, дозволу на проведення якого організатори домоглися від влади з чималими труднощами; з'їзд узяв собі як символ ім'я К.Д. Ушинського. У його роботі взяла участь делегація українських освітян у складі 30 осіб, у тому числі й донька Костянтина Дмитровича - Надія. Обговорювалися питання правового і матеріального становища вчителів та об'єднання учительських організацій.

Родина Ушинських зробила вагомий внесок в українське шкільництво. Дружина педагога - Надія Семенівна на власні кошти відкрила початкову школу на хуторі Богданка, матеріально допомагала селянським дітям здобути вищу освіту. Зокрема, син селянина-бідняка Ф.І. Титович навчався в Київському університеті, отримуючи від Ушинських стипендію, після закінчення навчання він працював у Глухівському повіті вчителем та агрономом. Старша дочка Ушинських Віра, яка мешкала у Києві, на кошти, виручені від видання батькових творів, та на свої власні, відкрила дві початкові школи у цьому місті. Довго тривало її листування з освітянським чиновництвом, поки було дозволено присвоїти цим школам ім'я К.Д. Ушинського і повісити в бібліотеці його портрет. Молодша дочка Надія сама навчала дітей в Богданківській школі, навіть власноруч пошила для них шкільний одяг. Відомо, що теслярську справу в цій школі хлопчики вивчали на верстаках, зроблених Костянтином Дмитровичем.

Висновки

педагог ушинський освітянський школа

Костянтин Ушинський проклав новий шлях розвиткові освіти на засадах науки, гуманізму та демократії. Його педагогічна система спрямована на всебічне вивчення людини, виявлення цілей та закономірностей навчання і виховання як соціального явища. Він першим застосував антропологічний підхід у педагогіці, поєднав її з психологією та іншими науками про людину. Костянтин Дмитрович вважав, що правильно побудоване виховання відіграє провідну роль в розвитку фізичних, розумових і моральних сил людини. На його думку, формування особистості має здійснюватися на основі принципу народності, адже кожний народ зацікавлений, щоб молоде покоління було національно свідомим і патріотичним, здатним утілювати в життя прогресивні соціально-економічні ідеї, оберігати й розвивати національну культуру. Важливим засобом виховання такої особистості, на думку К.Д. Ушинського, є, насамперед, рідна мова, література та історія. Кожний народ, вважав він, має створити свою національну за змістом та формою школу й водночас враховувати загальноєвропейські педагогічні здобутки.

Видатний педагог пропонував постійно включати у зміст освіти найновіші досягнення науки і техніки, прищеплювати молоді високі моральні й духовні цінності, серйозний погляд на життя, любов до праці й уміння працювати. К.Д. Ушинський багато зробив для поширення в країні теорії і практики розвивального навчання, з цією метою він удосконалив методику початкового навчання, підготував нові підручники, дав цінні поради вчителям щодо наочного навчання, проведення уроку, дидактичної бесіди.

Він високо цінував роль учителя в суспільстві, сприяв утвердженню гуманістичної педагогіки, подоланню авторитарності, бюрократизму. Завдяки наполяганням К.Д. Ушинського відкривалися учительські семінарії, курси підвищення кваліфікації вчителів, проблеми освіти і виховання стали предметом обговорення в пресі, в молодіжних гуртках, на учительських з'їздах.

Діяльність К.Д. Ушинського мала велике значення для будівництва національної школи й розвитку педагогічної думки в Україні. Його ідеї були сприйняті й розвинуті багатьма українськими діячами. Вони й сьогодні не втратили своєї актуальності.

Костянтин Дмитрович любив Україну, її народ, культуру, мову. Він був переконаним, що шлях до кращого майбутнього рідної землі пролягає через розвиток національного шкільництва, якісну освіту, просвітницьку діяльність у середовищі широких верств населення, інтерес суспільства до школи, високий професійний і соціальний статус вчителя.

Важливе виховне значення має життя та особистість самого К.Д. Ушинського як приклад служіння ідеалам науки та просвіти, працьовитості, мужності й принциповості.

Література

1. Ушинський К.Д. Воспоминания об учении в Новгород-Северской гимназии // Ушинський К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. - Т. 1. - М., 1988. - С. 113.

2. Ушинський К.Д. Письмо Л.Н. Модзалевському от 3 ноября 1862 г. // Там же. - Т. 2. - С. 466.

3. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - Т. 1. - К., 1983. - С. 199, 206.

4. Ушинський К.Д. Про користь педагогічної літератури // Там само. - С. 10.

5. Ушинський К.Д. Поради батькам і учителям щодо викладання рідної мови за підручником «Рідне слово» // Там само. - Т. 2. - С. 240.

6. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Там само. - Т. 1. - С. 100.

7. Ушинський К.Д. Рідне слово // Там само. - Т. 2. - С. 110.

8. Ушинський К.Д. Праця у її психічному та виховному значенні // Там само. - Т. 2. - С. 116.

9. Ушинський К.Д. Педагогічна подорож до Швейцарії // Там само. - Т. 2. - С. 100.

10. Ушинський К.Д. Педагогические заметки о Швейцарии // Ушинський К.Д. Собр. соч.: В 11 т. - Т. 11. - М., 1952. - С. 79.

11. Рехневский Ю.С. Костантин Дмитриевич Ушинский (Некролог) // Там же. - С. 405.

12. Ушинская (Пото) В.К. Воспоминания об отце // Советская педагогика. - 1974. - №2. - С. 110.

13. Водовозова Е.Н.К.Д. Ушинский в Смольном институте // Ушинский К.Д. Собр. соч.: В 11 т. - Т. 11. - С. 503.

14. Костянтин Дмитрович Ушинський. 1824-1871: Життя і діяльність в портретах, ілюстраціях і документах. - К., 1974. - С. 56.

15. Терлецкий В. «Наша багата південноруська мелодійна, співуча мова…» // Дивослово. - 1994. - №10 - 11. - С. 53.

16. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. - К., 1974.

17. Дровозюк Л.М. Костянтин Дмитрович Ушинський біля основ наукової педагогіки й народної школи. - К., 2008. - С. 4 - 57.

Размещено на Allbest.ru