Дидактичні ігри як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках в початковій школі

1.1 Історія виникнення ігор

1.2 Трактування поняття «дидактична гра» в психолого-педагогічній літературі

1.3 Дидактичні умови використання гри в навчальному процесі

Розділ 2. Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

2.1 Застосування ігрової діяльності на уроках ОБЖ

2.2 Основні правила поведінки в побуті

2.3 Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

Висновок

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Навчання - складний і діалектико-суперечливий процес. У ньому поєднується три взаємопов'язані компоненти: зміст навчання (програм і підручників, наочних і дидактичних посібників, ігрові цікаві завдання з предмету тощо), викладання (педагогічна діяльність викладача) і учіння (навчально-пізнавальна діяльність учнів). Зміст і структура уроку в школі повинні сприяти удосконаленню кожного із цих компонентів.

Зміст підручника доповнюється різноманітними дидактичними матеріалами і, в першу чергу, системно ігрових і цікавих завдань. викладання вчителя повинно бути зрозумілим, доступним із захопленням, із переборенням труднощів, творчим.

Дитина фактично входить у світ дорослих через гру. Гра - це її біологічна потреба, гра - це праця, гра - це навчання, вона нічим не замінюється, а природжена потреба організму, без задоволення якої неможливий нормальний розвиток мозку дитини.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються у переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої, самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями і навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їх здібності.

Граючи, діти вчитимуться лічити, обчислювати, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх, набуватимуть нових навичок.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то його дуже швидко зацікавить пов'язаний з нею матеріал, у нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей чи явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітні розв'язування прикладів стомлюють дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри "Хто швидше ?" стає для дітей вже захоплюючою, цікавої діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він уміє, знає. У дидактичних іграх діти спостерігають, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі.

Актуальність теми підсилюється ще й тим, що в Україні в навчальних програмах нема повного переліку ігор і ігрових ситуацій. В підручниках і зошитах з друкованою основою мало вміщено ігор і ігрових ситуацій, мало спеціальних методичних посібників і рекомендацій щодо використання ігрових і цікавих завдань на уроках в початковій школі.

Це зумовило вибір теми курсової роботи. Метою роботи є аналіз методики використання дидактичних ігор, як засобу для ознайомлення дітей з правилами безпеки у побуті.

Задачами роботи є:

- ознайомитися з виникненням і розвитком теорії гри,

- розглянути психолого-педагогічні аспекти використання дидактичної гри на уроках в початкових класах,

- проаналізувати методи і форми застосування гри на уроках в початковій школі,

- сформулювати висновки і пропозиції.

Розділ 1. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор в початковій школі

1.1 Історія виникнення ігор

Справжнє наукове вивчення процесу навчання математики передбачає розгляд всіх аспектів цього процесу - історичного, психологічного, педагогічного і математичного - у взаємозв'язках.

Видатний письменник і кінорежисер О.П. Довженко (1919-1959) писав: "Сучасність завжди на дорозі з минулого в майбутнє".

Гра - це заняття з метою розваги, розвитку кмітливості, пам'яті, розумового і фізичного загартування тощо, обумовлене певними правилами та прийомами. Дитячі ігри є засобами виховання. Часто гра зорганізується з навчальною метою.

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі, як особливому історичному виді суспільної практики, відтворюються норми людського життя і діяльності, дотримування яких забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

У дітей молодшого шкільного віку гра є ведучим видом діяльності.

Гра вивчається в психології, етнографії і історії культури, в теорії керування, в педагогіці і інших науках. Гра виникла і використовувалася при навчанні дуже давно. Первісна людина з'явилася 2,5-3 мільйони років тому. Перша людина поступово перетворилася в людину розумну, це сталось протягом 100 тис. - 40 тис. років тому. 10000 років тому люди починають оперувати конкретно-геометричними фігурами. 4 тис. років тому наші пращури вже розв'язували арифметичні і геометричні задачі і в цей час з'явились і прості математичні ігри. Наприклад, гра (XVIII ст. до н.е.): "Хто перший розріже одиничний квадрат на 12 трикутників і чотири квадрати, які між собою рівновеликі?" (Є кілька способів). Нумерація, яка з'явилася 10 тисяч років тому - це перша арифметична операція додавання і віднімання одиниці. Лічба - це перший вільний теоретичний акт розуму дитини і він став початком для впровадження математичних ігор при навчанні математики (назвати пропущене число)

Типи і способи навчання та виховання змінювалися під впливом розвитку виробництва, техніки, науки і культури, суспільство немов би замовляло типи навчання .

Перший тип навчання (близько 10000-2500 рр. до н.е.) був практично-наслідувальним. Тут тільки зароджувались елементи гри. Батьки розвивали у своїх дітей за допомогою навідних питань здібності розумові і професійні (якщо дітей кілька, то влаштовували змагання як елемент гри.

Другий тип навчання (близько 2500-600 рр. до н.е.) був репродуктивний і з'явився внаслідок обробки металу, де потрібна була певна кмітливість. Для цього при дворах фараонів і царів відкривали школи в Єгипті і Вавилоні. Використовували при навчанні методи заучування, зазубрювання, прослуховування і відтворення, навчання за зразком: "Роби так як роблю я, а я роблю так…". Між учнями практикувалися змагання під девізом "Хто швидше?".

Третій тип навчання (близько 600 р. до н.е. - 500 р. н.е.) - словесно-доказовий (графічно-доказовий, бо панівною наукою була геометрія). При цьому навчанні використовувалися бесіди, діалог, обґрунтування, вправляння, усний виклад, теоретичні настанови і особливо розваги - дидактичні ігри. Розв'язувалися задачі на кмітливість, на побудову, доведення, де потрібно було інтенсивно розмірковувати і встановлювати переможця.

Четвертий тип навчання (епоха середньовіччя з V ст. до XV ст.) - словесно-догматичний і словесно-схоластичний. Такий тип навчання мало вимагав методу гри.

П'ятий тип навчання (епоха відродження з XV до XVI ст.) - наочно-споглядальний вимагав від дітей вчитися спостерігати за явищами природи. В цей час посилюються задачі, що вимагають напруги та пізнавальні задачі ігрового характеру.

Шостий тип навчання (епоха бурхливого розвитку капіталізму з XVI ст. до XVIII ст.) - наочно-інформаційний, коли гра займає панівне місце в навчанні дітей а методу гри дається теоретичне обґрунтування.

Сьомий тип навчання (епоха імперіалізму і соціалізму, з XVIII до XX ст.) - породжує інформаційно-пізнавальний тип навчання дослідницьке, розвиваюче, програмоване, проблемне навчання і комп'ютеризація), де навчають дітей з 5-6 років, для яких гра стала одним із необхідних методів навчання початкової і елементарної математики.

Братські школи, що виникли в Україні в боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького і національного гніту, проти польських, угорських, литовських та інших феодалів, проти турків і татарської агресії і коли в ХІV-ХV ст. виникла явна загроза асиміляції українців через насадження католицьких шкіл, були активними провідниками доцільного використання дидактичних ігор при навчанні дітей.

Щоб зберегти менталітет українського народу, братські школи, що вперше з'явилися у Львові і Луцьку (1463 р.) переросли в могутні культурні й освітні осередки із школами і друкарнями. Братства швидко поширювались по всій Україні: в 1615 р. засноване Київське братство, до якого поступило багато міщан, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Братські школи стали національною гордістю українців і цінним надбанням світової педагогічної думки. Застосована вперше в світі у братських школах класно-урочна система навчання давала можливість одному вчителеві вчити багато учнів і інтенсивно використовувати ігровий метод. У братських школах запозичив і удосконалив класно-урочну систему чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670), який розробив методи навчання, серед них був і метод гри.

Братські школи зумовили появу на Україні не тільки початкових і середніх шкіл, а й вищих навчальних закладів, серед яких провідним стала Києво-Могилянська Колегія (1631), яка пізніше перетворилася в Києво-Могилянську академію (1703). Тут великий філософ-математик Феофан Прокопович читав математику (1704 р.), де приділяв значну увагу методу гри. Дидактична гра розглядалась і в знаменитій книзі Леонтія Магніцького "Арифметика сиречь наука числительная", яка перевидавалася впродовж 50 років в Російській імперії (з 1703 по 1753 р.) як підручник з арифметики.

Спробу систематичного вивчення методу гри першим зробив в кінці XIX ст. німецький вчений К. Гросс, який вважав, що в грі відбувається попередження інстинктів стосовно майбутніх умов боротьби за існування ("теорія попередження").

Німецький психолог К. Бюлер визначав гру як діяльність, що відбувається заради одержання "функціонального задоволення". Фрейдисти бачать в грі вираження глибинних інстинктів або потягів. Г.В. Плеханов вказував, що гра виникла з праці.

Теорію гри, яка виходить із визнання її соціальної природи, розробляли психологи Епаркін, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтовною діяльністю, Д.Б. Ельконін визначає гру як діяльність, в якій складається і вдосконалюється управління поведінкою.

Відмінними ознаками розгортання гри є ситуації, що швидко змінюються, в яких виявляється об'єкт після дій з ним, і надзвичайно швидке пристосування дій до нової ситуації. В структуру гри дітей входять: ролі, взяті на себе тими, хто грає, його як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів, тобто заміна реальних предметів ігровими, умовними, реальні відношення між тими хто грає, одиницею гри і в той же час центральним моментом, що об'єднує всі її аспекти, є роль.

Сюжетом гри постає відтворююча в ній галузь дійсності; змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми в ролі головного моменту діяльності і відношень між дорослими в їх трудовому і суспільному житті.

1.2 Трактування поняття «дидактична гра» в психолого-педагогічній літературі

Сьогодні єдиного погляду на визначення поняття “дидактична гра” у педагогічній літературі не існує. Цей термін має різні тлумачення в працях окремих дослідників. Проблемам гри приділяли значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, К. Ушинський, А. Макаренко, Л. Виготський, О. Запорожець та інші. Так, наприклад, М.В. Кларін визначав, що дидактична гра - це гра за правилами, підпорядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового результату. У багатьох працях дослідників відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так, науковці визначають сутність гри як форму спілкування (М. Гончаров, Т. Ладивір, М. Лісіна, В. Семенов, В. Сушко, Н.Філатова), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (П. Каптерєв, Є. Покровський, С. Рубінштейн, І. Сікорський, А. Смирнов). А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій учень активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини.

Опрацювавши педагогічні джерела, ми наводимо найбільш вдале, на наш погляд, тлумачення цього поняття: дидактична гра - індивідуальна, групова і колективна навчальна діяльність учнів, що включає в себе елемент суперництва та самодіяльність в засвоєнні знань, умінь і навичок, набуття досвіду пізнавальної діяльності і спілкування в процесі ігрового навчання.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Існують також і різні погляди на класифікацію дидактичних ігор. На думку О. Сорокіної доцільно виокремити такі види дидактичних ігор:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу учнів на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити;

3) ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б?», «Що б я зробив, якби?...» та ін. Вони спонукають учнів до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вчителя з учнями, учнів між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви учнів), у вихованні вміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді учнів, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Як зазначає В. Аванесова, відповідно до характеру ігрових дій, дидактичні ігри поділяються на:

- ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

- ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

- сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

- ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати учнів через ігровий задум. Ця їх властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових методів у розвитку школярів.

Провівши дослідження літературних джерел, ми виокремили найважливіші завдання навчальних ігор.

1. Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід учня, забезпечує розвиток сприймання. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання учневі доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.

2. Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці , про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

3. Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття.

Дидактична гра, як метод навчання має свою структуру. Так, Г. Пятакова і Н. Заячківська визначають 4 етапи в структурі навчального процесу, який передбачає дидактичну гру:

1. Орієнтація. Вчитель характеризує тему, яка вивчається, основні правила гри та її загальний хід.

2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

3. Проведення гри. Вчитель стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.

4. Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри. Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми .

З'ясувавши значення дидактичної гри та існуючі види цього методу навчання, ми підкреслюємо ефективність та необхідність використання дидактичних ігор на уроках української мови. Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих пошуків. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, учні не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Використання дидактичної гри, на наш погляд, буде доцільним і на уроках української мови.

1.3 Дидактичні умови використання гри в навчальному процесі

Перш ніж розглянути дидактичні умови використання гри в навчальному процесі, з'ясуємо значення таких понять, як “умова” та “дидактична умова”. В педагогіці умови визначаються як - обставини чи особливості реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється щось.

Відповідно, дидактичні умови - сукупність обставин, які роблять успішним протікання навчального процесу.

Проаналізувавши літературу і дослідивши понятійний апарат, ми виділяємо такі дидактичні умови успішного використання гри в навчальному процесі як:

- наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови;

- особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності;

- застосування комплексу різноманітних дидактичних ігор на безпеки життєдіяльності;

Тож розглянемо їх детальніше.

Перша умова - мета навчально-виховного процесу повинна мати особистісний смисл і забезпечувати позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови.

Мотив - (франц. motif, від лат. moveo - рухаю) спонукальна причина дій та вчинків людини. Виховання й закріплення в досвіді правильних мотивів поведінки - одне з найважливіших завдань педагога.

Мотивація - система мотивів або стимулів, яка спонукає учня до конкретних форм діяльності або поведінки. Значення мотивації для поведінки діяльності і формування особистості школяра дуже велике. Завдання педагога - виховання правильної мотивації.

Показниками, за якими визначаються рівні пізнавальної мотивації є: наявність інтересу до навчання, що зовнішньо виражається у свідомому характері навчально-пізнавальної діяльності, невимушеності дій; цілеспрямованість та наполегливість навчально-пізнавальних дій; тривалість довільної уваги, яку спрямовує учень на навчальну дисципліну; прагнення до систематичного навчання, що зовнішньо реалізується поряд із наполегливістю в охайності, ретельності під час виконання навчальних дій.

Мотиваційний компонент є складовою навчального процесу. Цей компонент формує усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, а вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

Позитивна навчально-пізнавальна мотивація, яка реалізується в свідомому визначенні мети власної навчально-пізнавальної діяльності, розумінні та сприйманні вимог вчителя, наявності та розвиненості умінь працювати з книгою, наявності уміння складати план своїх дій, наявності умінь самоконтролю впливає на підбір дидактичних ігор для уроків української мови.

Н. Волкова зазначає, що емоційне благополуччя у співпраці вчителя і учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків останніх з боку вчителя і дорослих.

Емоційна налаштованість - це активізація почуттів, обумовлених змістом майбутньої роботи, характером інформації, яку вчителю необхідно передати, а учням.

Якщо вчитель не вміє викликати перед майбутньою зустріччю з учнями певних позитивних емоцій, то неможливо створити необхідний психологічний клімат, який забезпечив результативність взаємодії його з учнями.

Отже емоційна налаштованість є складовою частиною позитивної мотивації. Така мотивація передбачає виникнення стійких позитивних гештальтів, які за основу мали б чітке уявлення сприятливої атмосфери на уроці, схвалення дій і вчинків учня вчителем та однолітками і отримання задоволення від процесу і результатів своєї праці.

Друга умова - ігрова діяльність повинна мати особистісно-зорієнтований характер.

Особистісно-орієнтована освіта передбачає таку технологію навчально-виховного процесу, яка забезпечувала б створення необхідних умов духовного, морального, емоціонального й інтелектуального становлення особистості, реалізацію не тільки педагогічного впливу, але й педагогічного взаємовпливу співпраці й співтворчості в системі відносин "учитель - учень", активізацію позиції школяра в збагаченні інтелектуального й духовно-морального потенціалу особистості.

Смисл особистісно-орієнтованого навчання полягає у створенні оптимальних умов для становлення індивідуальності, особистісного розвитку, самовизначення і самоствердження школяра.

Варто зазначити, що до ряду важливих особливостей навчання, орієнтованого на особистість учня, на думку Н. Волкової, відносять: гуманістичну систему стосунків учителя й учнів; активну інтелектуальну працю; визнання вкладу кожного школяра у колективний пошук, навчальний результат, орієнтований на розвиток індивідуальності; особистісно-орієнтована система оцінювання; свободу вибору навчальних ролей, завдань та способів їх виконання; ситуацію успіху у розв'язанні пізнавальних проблем; самооцінку особистісних досягнень у навчальному процесі.

Кожен з учнів має сприйматися як особистість окрема і цілісна. Відповідно до цього має організовуватися гра. Отже гра підбирається з урахуванням ролей адекватних особистостям кожного учня. Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно ? їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.

Таким чином, ми можемо переконатися що елемент особистісної орієнтації є важливим для реалізації цілей намічених педагогом.

Третя умова - застосування комплексу різноманітних ігор на уроках української мови.

Гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.

Ігрова діяльність - різновид активної діяльності дітей в процесі якої вони оволодівають суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобами спілкування між людьми.

Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Для того, щоб повністю використати можливості, які надає застосуваня гри на уроці, слід застосовувати систему різнопланових ігор. Мова йдеться про ігри різних типів: розвивальні ігри, навчальні, тренувальні і т.д. Саме завдяки спланованому і розумно побудованому алгоритму введення ігор у навчальний процес вони стануть його органічною частиною. Такий алгоритм дозволить повністю розкрити потенціал гри як форми роботи на уроці.

Ігри мають бути такими, які б якомога ширше розкривали можливості учнів. Тобто слід звертатись до поліфункціональних ігор - тих, які б дали змогу учневі актуалізувати його позапредметні знання.

Таким чином, ми виокремили такі дидактичні умови використання гри в навчальному процесі:

* наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів середньої школи в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови;

* особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності;

* застосування комплексу різноманітних ігор на уроках української мови.

В першому розділі нами було розглянуто такі питання: трактування поняття «дидактична гра» в психолого-педагогічній літературі, особливості використання дидактичної гри на уроках української мови, дидактичні умови використання гри в навчальному процесі. Ми з'ясували, що над цим питанням вже давно працюють психологи та педагоги минулого і сучасного. Виявили, що існують різні погляди на тлумачення поняття гри, на класифікації дидактичних ігор, на їх структуру. Так, в основу нашого дослідження ми взяли тлумачення поняття дидактичної гри як індивідуальної, групової і колективної навчальної діяльності учнів, що включає в себе елемент суперництва та самодіяльність в засвоєнні знань, умінь і навичок, набуття досвіду пізнавальної діяльності і спілкування в процесі ігрового навчання. В цьому розділі ми теоретично опрацювали основи використання дидактичних ігор: подали види дидактичних ігор за різними авторами, виокремили найважливіші завдання навчальних ігор, розглянули структуру ігор, як методу навчання, проаналізували основні вимоги та положення до ефективної організації та проведення дидактичних ігор на уроках української мови. В практиці навчання розрізняють чотири групи ігор:

1) ігри, що направлені на засвоєння знань, умінь і навичок, передбачених програмою навчальної дисципліни;

2) ігри, що направлені на формування загальних способів пізнавальної діяльності, культури навчальної праці, досвіду творчої діяльності;

3) ігри, що направлені на формування досвіду науково-дослідної діяльності.

Провівши дослідження літературних джерел, ми виокремили найважливіші завдання навчальних ігор:

1. Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід учня, забезпечує розвиток сприймання.

2. Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю.

3. Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку.

Також, проаналізувавши літературу і дослідивши понятійний апарат, ми виділили дидактичні умови успішного використання гри в навчальному процесі: наявність мети навчально-виховного процесу, яка має особистісний смисл і забезпечує позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови; особистісно-зорієнтований характер ігрової діяльності; застосування комплексу різноманітних дидактичних ігор на уроках безпеки життєдіяльності.

Отже, після аналізу і усвідомлення усі теоретичних аспектів дидактичних ігор і використання їх в навчальному процесі, ми можемо впровадити цей метод навчання на практиці, оскільки на теоретичному рівні гра цілком виправдовує себе як нетрадиційний метод навчання, метою якого є підвищення успішності учнів.



Розділ 2. Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

2.1 Застосування ігрової діяльності на уроках ОБЖ

Ігрова діяльність розглядається як найбільш доступний ефективний метод навчання школяра його власної активної позиції, пов'язаний з ініціативою, фантазією, творчістю. Ігрові форми навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через перетворюючу до головної мети - творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльністю. Цільовим орієнтиром в навчанні є розвиток і формування творчої індивідуальності людини. А саме початкова ланка - усвідомлення унікальності свого інтелекту.

Організація ігрової діяльності на уроках ОБЖ має свої особливості. В процесі організації ігрової діяльності на уроках ОБЖ необхідно спиратися на вікові особливості школярів. Для підліткового віку характерні широкі пізнавальні мотиви - інтерес до знань. Навчально-пізнавальний мотив у підлітків проявляється в інтересі до способів добування знань. Удосконалюється інтерес до методів теоретичного і творчого мислення (участь у позашкільних заходах, застосування дослідницьких методів аналізу на уроці).

Для підготовки уроку з використанням ігрової діяльності необхідно ретельно готуватися. Важливо продумати зміст уроку, його завдання. При відборі змісту необхідно, щоб навчальний матеріал був емоційно насичений, запам'ятовувався. В матеріал уроків слід включати чіткі, конкретні образи, події, ситуації. Завдання уроку, з використанням ігрового методу навчання.

Освітні:

1. Сприяти міцному засвоєнню учнями навчального матеріалу.

2. Сприяти розширенню кругозору учнів через використання додаткових джерел.

Розвиваючі:

1. Розвивати в учнів творче мислення.

2. Сприяти практичному застосуванню умінь і навичок, отриманих на уроці ОБЖ.

Виховні:

1. Виховувати моральні погляди і переконання.

2. Виробляти самосвідомість - усвідомлену причетність з відбуваються подій.

3. Сприяти вихованню саморозвитку самореалізуючої особистості.

При розробці змісту уроку ОБЖ з ігровою діяльністю викладачеві слід визначити:

- засоби і методи розв'язання кожної педагогічної задачі;

- навчально-матеріальне забезпечення уроку;

- методи організації роботи учнів при вирішенні кожної задачі;

- критерії оцінки роботи учнів.

При організації грою діяльністю необхідно продумати форму організації колективної діяльності школярів на уроці ОБЖ. Однією з форм організації колективної навчально-пізнавальної діяльності школярів на уроках ОБЖ з ігровою діяльністю, в процесі якої відбувається оволодіння навчаються знаннями, формування у них умінь і навичок, є групова робота: малими групами, робота в мікрогрупах. Групова форма організації навчально-пізнавальної діяльності школярів відноситься до особистісно-орієнтованих технологій навчання, що ставить в центр уваги творчий розвиток кожного школяра з урахуванням його індивідуальних можливостей. На уроці школярі вчаться разом отримувати знання, творити, завжди бути готовими прийти один одному на допомогу.

Гра - це складне соціально-психологічне явище. Ігрова діяльність сприяє розвитку у школярів мислення, пам'яті, уваги, творчої уяви, здатності до аналізу й синтезу, сприйняття просторових відносин, розвитку конструктивних умінь і творчості, виховання в учнів спостережливості, обґрунтованості суджень, звички до самоперевірки, вчити дітей підкоряти свої дії поставленим завданням, доводити розпочату роботу до кінця. У суспільній практиці останніх років в науці поняття гри осмислюється по-новому, гра поширюється на багато сфер життя, гра приймається, як загальнонаукова, серйозна категорія. Можливо, тому ігри починають входити в дидактику більш активно.

Гра - це метод пізнання дійсності. У грі розвиваються нові, прогресивні освіти і виникає потужний пізнавальний мотив, що є основою виникнення стимулу до навчання. Творчий характер гри підтверджується тим, що школяр не копіює життя, а, наслідуючи того, що бачить, комбінує свої уявлення.

Творчість не з'являється само собою, воно виховується, воно розвивається в результаті тривалої систематичної роботи педагогів. Розвиток ігрового творчості проявляється, насамперед, у поступове збагачення змісту гри. Від багатства і характеру змісту гри залежить розвиток задуму і засобів зображення задуманого.

Ігрова діяльність розвиває цілеспрямованість дій. Саме на цьому етапі в курсі ОБЖ з'являється можливість розвивати ігрове творчість під впливом виховання і навчання, так як його розвиток залежить від придбання знань і умінь, виховання інтересів. Відмінна риса ігрової діяльності на уроках ОБЖ - активність уяви, створює своєрідність цієї форми діяльності. Такі ігри можна назвати практичною діяльністю уяви, оскільки в них воно здійснюється в зовнішньому дії і безпосередньо включається в дію. Стало бути, в результаті гри у школярів народжується теоретична діяльність творчої уяви, створює проект чого-небудь і реалізує цей проект шляхом зовнішніх дій. Відбувається співіснування ігрової, навчальної і трудової діяльності. Учні багато і наполегливо працюють, вивчаючи по темі книги, карти, довідники і т.д. В сучасній психології розроблено таке розуміння сутності особистості, згідно з яким особистістю є людина, що володіє певним творчим потенціалом. Основою творчості, основою творення нового є уява.

Ефективність розвитку творчих здібностей школярів на уроці "Основи безпеки життєдіяльності" пов'язана з чіткою, правильною постановкою завдань. При постановці завдань слід виходити із змісту тематичного плану, враховувати результати попереднього уроку і складність освоєння нового матеріалу, а також склад учнів, їх підготовленість. Кількість намічуваних завдань визначається можливостями їх реалізації на одному занятті. Наприклад, для формування готовності до дій у небезпечних ситуаціях вирішує три групи завдань:

Ідентифікація небезпек - з'ясування їх видів, ймовірно, просторових та часових координат, масштабу, можливого збитку і т.д.

Передбачення, попередження та профілактика ідентифікованої небезпеки на основі зіставлення вигод і витрат.

Організація дій з надання допомоги і порятунку.

При розробці змісту уроку ОБЖ викладачеві слід визначити:

- засоби і методи розв'язання кожної педагогічної задачі;

- навчально-матеріальне забезпечення уроку;

- методи організації роботи учнів при вирішенні кожної задачі;

- критерії оцінки роботи учнів.

У процесі передачі знань, умінь, навичок діяльність викладача спрямована на активізацію та управління пізнавальної та навчально-практичною діяльністю учнів на уроці, в ході якого виконуються програмні вимоги по ОБЖ. Управління діяльністю учнів включає в себе:

- організаційні заходи на уроці (повідомлення учням завдань уроку, організація дисципліни, раціональне розподіл навчального часу, підведення підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання;

- безпосереднє педагогічне вплив (пояснення навчального матеріалу, демонстрація наочних посібників, навчальних відеофільмів, формування практичних умінь і навичок та ін.);

- поточний контроль на уроці (аналіз по ходу уроку пізнавальної і навчально-практичної діяльності учнів, оцінка її ефективності, внесення відповідних коректив тощо).

У методичній літературі відзначають, що існує кілька груп ігор, що розвивають інтелектуальну, пізнавальну і творчу активність школяра:

I група - предметні ігри, як маніпуляції з предметами. На уроках ОБЖ вивчення правил дорожнього руху відбувається в ігровій формі з використанням дорожніх знаків, регулювального жезла, світлофора.

II група - ігри творчі, сюжетно-рольові, в яких сюжет - форма інтелектуальної діяльності. У сюжетній грі учні виконують певні ролі, програють певний сценарій, діалог. Сюжетна гра не займає багато часу, школярі з інтересом і увагою стежать і беруть участь у ній. Форма гри може бути масовою. Такі ігри сприяють поглибленню, закріпленню навчального матеріалу.

Творча активізація учнів досягається цікавим сюжетом гри, особистою участю дітей. Творчі сюжетно-рольові ігри в навчанні - не просто розважальний прийом або спосіб організації пізнавального матеріалу. В процесі навчання на уроках ОБЖ використовуються інтелектуальні ігри типу "Щасливий випадок", "Що? Де? Коли?", "Рятувальники", "Подорож". Творчі, сюжетно-рольові ігри пізнавального характеру не просто копіюють навколишнє життя, вони є проявом вільної діяльності школярів, їх вільною фантазією.

III група ігор, яка використовується як засіб розвитку пізнавальної активності дітей - це ігри з готовими правилами, зазвичай звані дидактичними. Дидактичні ігри складені за принципом самонавчання, тобто так, що вони самі спрямовують учнів на оволодіння знаннями та вміннями. До них відносяться розвиваючі ігри психологічного характеру, кросворди, вікторини, головоломки, ребуси, шаради, криптограми, чайнворди і т.д.

Кросворд (словоперетинання). Робиться такий підбір слів, що при їх перетині можна було прочитати слово іншого значення. Чайнворд - утворює ланцюжок найменувань предметів, рослин чи тварин, які зашифровані початковими літерами або цифрами з питаннями до них.

Топографічний диктант. Під диктовку вчителя, учні в зошиті, а одні з них на класній дошці, креслять план шляхи (текст складає вчитель, використовуючи вивчені умовні знаки плану). Топографічне лист. За завданням вчителя учні записують складений ними спільно текст, в якому характеризують різні ділянки навколишньої місцевості, і замість об'єктів (болото, яр тощо) у відповідних місцях листи малюють умовні топографічні знаки.

Особливість настільної гри - наявність ігрового правила, у якому внутрішньо укладене ігрове завдання. Рішення ігрового завдання робить гру прагнучою до певного результату. Найважливішою рисою настільної гри є цікавість, тому діти із задоволенням беруть у них участь. Настільна гра розвиває уяву, кмітливість і спостережливість. У ньому присутній елемент змагання (хто швидше, хто більше назве, хто правильніше і т.д.).

В результаті діти навчаються швидко і логічно міркувати. У процесі гри школярі отримують знання, відчуваючи при цьому задоволення. Настільна гра - один із засобів розвитку творчих здібностей учнів, розширення їх кругозору. Настільні ігри проводять як індивідуально, так і в ході групової, колективної роботи. Вони дають можливість диференційовано підійти до оцінки знань і здібностей учнів. Дидактичні ігри викликають у школяра живий інтерес до предмета, дозволяє розвивати індивідуальні здібності кожного учня, виховує пізнавальну активність.

IV група ігор - будівельні, трудові, пошукові, конструкторські, рятувальні.

Часто в урок ОБЖ вводять ділову гру. Прикладом таких є ігри-подорожі. Вони, як і сюжетні ігри, сприяють поглибленню, закріплення навчального матеріалу, дозволяють встановлювати взаємозв'язки досліджуваних ситуацій. Активізація учнів так само досягається цікавим сюжетом гри, особистою участю дітей, їх усними повідомленнями, переживаннями. Ці ігри відображають професійну діяльність дорослих. У цих іграх учні освоюють процес творення, вони вчаться планувати свою роботу, підбирати необхідний матеріал, критично оцінювати результати своєї і чужої діяльності, проявляти кмітливість у вирішенні творчих завдань. Трудова активність викликає творчу активність і пізнавальну.

V група ігор, інтелектуальні ігри - ігри-вправи, ігри-тренінги, які впливають на психічну сферу. Вони засновані на змаганні, вони шляхом порівняння показують граючим школярам рівень їх підготовленості, тренованості, підказують шляхи самовдосконалення, а отже, спонукають їх пізнавальну і творчу активність. На уроках ОБЖ застосовуються різноманітні конкурси та змагання. Для практичної підготовки по темі "Основи військової служби" застосовуються змагання на смузі перешкод, змагання з орієнтування на місцевості.

У практиці навчання на уроках ОБЖ використовують також проблемний підхід до організації процесів засвоєння, званий проблемним навчанням. Сутність його зводиться до того, що на занятті навмисно створюється ситуація пізнавального утруднення - проблемна ситуація, при якій для вивчення теми необхідно самостійно скористатися кількома розумовими операціями: аналізом, синтезом, порівнянням, аналогією, узагальненням або комплексом їх одночасно.

Проблемні ситуації дозволяють поступово виробляти у учнів увагу до об'єкта навчання, прагнення оволодіти предметом, незважаючи на наявні труднощі. Проблемне навчання на уроках ОБЖ орієнтоване на пошукове засвоєння знань, умінь і навичок. Застосовується переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної та практичної діяльності, воно сприяє більш осмисленому і самостійного оволодіння знаннями.

Використовувати ігрову діяльність переважно на етапі перевірки або закріплення навчального матеріалу. Призначенням ігрової діяльності в процесі навчання є допомога учням у розширенні їх кругозору та закріпленні навчального матеріалу, а також розвиток психологічних і особистісних якостей. Ігрові форми навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через перетворює до головної мети - творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми вчення.

Виходячи з цього, можна сказати, що технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учнів усвідомлювати мотиви свого вчення, своєї поведінки в грі і в житті, формувати цілі і програми власної самостійної і творчої діяльності.

Отже, гра відтворює стабільне і інноваційне в життєвій практиці. Гра - шлях пошуку школяра себе в колективах співтоваришів, в цілому в суспільстві, людстві, у Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення і майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню. Гра - унікальний феномен загальнолюдської культури, її витік і вершина. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, оголення своїх психофізіологічних, інтелектуальних творчих здібностей, як у грі. Гра - регулятор всіх життєвих позицій дитини, розвиток творчого начала.

психологічний педагогічний дидактичний гра

2.2 Основні правила безпеки вдома

1. На кухні

Кухня - найнебезпечніше для дітей місце. Тут вони можуть отримати опіки, порізи, колючі рани, ураження струмом. Дотримуючись нижчевказаних порад, ви зможете уберегти дітей від небезпеки отримати травму:

- каструлі на плиті повинні бути розміщені таким чином, щоб найбільші з них стояли на максимальній відстані від краю плити;

- уважно стежте за процесом закипання, не допускайте витікання рідини з каструль, що може призвести до загасання вогню конфорок, а жирні рідини (наприклад, олія), навпаки, можуть самі займатися;

- оскільки дітям подобається торкатися вимикачів газу, подача його до плити повинна бути припинена, якщо її не використовують за призначенням. Не допускайте дитячих ігор із плитою, навіть якщо подачу газу припинено;

- особливу увагу варто приділити шухляді з ножами, виделками та іншими гострими предметами; необхідно знайти для них місце, яке недосяжне для малят;

- не залишайте ввімкненими електроприлади, особливо міксери, кавоварки, м'ясорубки.

2. У вітальні

У цій кімнаті дитина проводить більшу частину часу, тому варто зняти з меблів небезпечні предмети, щоб не було необхідності постійно стежити за дитиною і постійно їй щось забороняти. Дитина має право на деяку волю та автономність, щоб гармонійно розвиватися.

Кути меблів є основною причиною синців і гуль, тому бажано закрити їх поролоном на клейкій стрічці. Не залишайте дитину одну перед незахищеним каміном: може відскочити іскра і підпалити килим або навіть одяг дитини. Якщо дитина занадто близько підходить до полум'я - це також може призвести до загорання одягу, причому одяг, виготовлений з синтетичного матеріалу, загорається набагато швидше.

3. У спальні

Ця кімната повинна бути добре освітленою і постійно провітрюватися. Щоб уникнути будь-якої можливої небезпеки для дитини, пам'ятайте:

- ліжко повинно мати товстий матрац і не занадто м'яку подушку;

- простирадло повинно бути добре натягнуте за допомогою поворозок, які закріплюють його краї, проходячи під матрацом;

- висота бар'єра ліжка повинна бути 50-60 см, а відстань між прутиками не повинна перевищувати 7 см;

- вічка сітки, які обрамляють манеж, не повинні бути ширшими 3 см;

- не користуйтеся електроковдрами, електричними переносними печами, які можуть спричинити опіки;

- не вішайте на шию ланцюжки, мотузочки чи слинявчики, особливо коли вкладаєте дитину спати;

- мати, яка годує, повинна бути уважною вночі, тому що через недогляд немовля може захлинутися. 3 погляду гігієни та правильного виховання краще не класти дитину в ліжко до батьків;

- скриньки, баули, комоди, шафи, тощо повинні бути замкнені на ключ;

4. У ванній кімнаті

У ванній кімнаті бажано не залишати дитину одну та дотримуватися таких правил:

- не купайте дитину, якщо не минуло трьох годин після останнього прийому їжі;

- заміряйте температуру води, перш ніж опускати у неї дитину;

- не додавайте гарячої води, коли дитина вже у ванні;

- ніколи не залишайте дитину одну у воді;

- у ванній кімнаті краще мати шафу, яка замикається на ключ, або поличку, розташовану на достатній висоті, де зберігалися б предмети особистої гігієни, миючі засоби, косметика, аерозолі, пінцети, ножиці, шпильки тощо;

- електроустановки повинні бути обладнані спеціальним захистом;

- ніколи не включайте електроприлади, фени, бритви, коли стоїте голими ногами на мокрій підлозі або торкаєтеся до води чи крана. Черевики з гумовою підошвою служать найкращим ізолятором;

- не використовуйте електропіч, не слухайте радіо у ванній кімнаті, тому що повітря, насичене парою, є провідником електричного струму;

- якщо у ванній кімнаті є газовий обігрівач, тримайте вікно відчиненим, періодично перевіряйте герметичність установки і роботу витяжної вентиляції;

- використовуйте неслизьке взуття, тому що можна отримати травму, упавши на мокрій підлозі;

- балончики дезодоранту можуть вибухнути, якщо вони стоять поруч із джерелом тепла або вікном, звідки на них падають сонячні промені.

2.3 Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті.

Для того щоб зробити дитину активним у придбанні знань, пропонується здійснювати їх накопичення, поглиблення і систематизацію в основному через дидактичні ігри.

Перевага використання дидактичних ігор, у порівнянні з заняттями по збагаченню знань про правила безпеки життєдіяльності як компонента ОЧП в побуті, проявляється в наступному:

- кожна дитина максимально активний;

- є можливість диференційовано здійснювати уточнення і систематизацію знань дітей (залежно від їх наявного рівня), оскільки ігри проводилися з підгрупою (від 2 до 8 чоловік) або індивідуально;

- підтримання стійкого інтересу дошкільників до даної діяльності і високий емоційний фон.

Були відібрані і модифіковані 10 дидактичних ігор і посібників для дітей, які відповідають таким вимогам:

- реалістичні (зображені предмети мають чіткі форми, природний колір, максимально наближені до реальних об'єктів);

- є цікавими (містять ігрові елементи, завдання), барвистими динамічними;

- відповідають конкретним освітнім завданням;

- відповідають віковим можливостям дітей;

- призначені як для колективної, так і для індивідуального використання (Л.В. Артемова, Т.В. Ким, И.И. Кобитіна та ін).

Підібрані дидактичні ігри дають можливість:

- познайомити дітей з джерелами небезпеки в побуті, уточнити і систематизувати дані подання, вчити розрізняти потенційно небезпечні предмети;

- сформувати уявлення про запобіжні заходи та можливі наслідки їх порушення, про способи безпечної поведінки;

- ознайомлення з необхідними діями в разі небезпеки.

При цьому активно розвивається мова, тренується увагу, щоб дитина міг передбачити загрозу, щоб у нього виховувалася витримка (уміння вислухати товариша не перебиваючи), дбайливе ставлення до свого життя і здоров'я. Застосування ігрових атрибутів, наочних засобів (сюжетних та предметних картинок), заохочувальних призів викликає бажання дошкільнят грати, активізує їх психічні процеси і мова. Позитивна оцінка з боку ігрового персонажа і дорослих дозволяє дитині затверджуватися в правильності розуміння норм безпечної поведінки.

Вибір конкретної дидактичної гри визначається тим, які виховно-освітні завдання виступають у ролі домінуючих, для формування яких уявлень про правила безпечної поведінки у побуті вона призначена. Ігри типу «Що ми знаємо про речі», «Раз, два, три, що небезпечно - знайди», «Підбери іграшку Танюшці», «З'єднай по крапках» спрямовані на закріплення знань про джерела безпеки. У цих іграх дітям необхідно вибрати із запропонованого набору ті предмети (картинки), які можуть бути небезпечні в будинку, і пояснити свій вибір. Поглиблення знань про загрозливих ситуаціях та правила безпеки присвячені гри «Так чи не так», «Сто бід», «Високо-низько», «Поклади на місце». У цих іграх дітям потрібно оцінити вчинок однолітка, зображеного на картинці і обґрунтувати свій вибір, розповісти, як би вони вчинили в конкретному випадку і чому. На закріплення знань про дії в небезпечних ситуаціях спрямовані гри «Ми - рятувальники», «Сто бід» (варіант).