Застосування методів і засобів народної педагогіки у практиці шкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Народно-педагогічні традиції як соціально-історичне багатство народів в нинішніх умовах набувають особливого змісту. З одного боку, новий час покликане відроджувати, зберігати і збагачувати прогресивні традиції народів, що населяють той чи інший регіон. З іншого - прилучення нових поколінь наших співвітчизників до цих цінностей є той внесок в історію, який надає їм стійкість, надійність, безперервність. Народна педагогіка, що містить в собі надійно перевірені часом та історичним відбором традиції людства, являє сьогодні для багатьох етносів України предмет соціальної заохочуваності і актуальності. Гордійчук О. Ідея народної педагогіки в національній системі виховання українців /О. Гордійчук // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти : матеріали третьої міжнародної наук.-практ. конф. - Чернівці, 1999. - С. 174 - 177.

В даний час ми є свідками найгострішої суперечності між стрімким розкріпаченням суспільної свідомості (в першу чергу свідомості молодого покоління) і не менш стрімкою девальвацією гуманітарного знання, покликаного зіграти морально-стабілізуючу роль у суспільстві. Одним із ключових напрямків виходу з цієї кризи має стати підвищення соціально-культурного і світоглядного статусу навчальних дисциплін у процесі формування національної культури і національної самосвідомості дітей та молоді.

У вирішенні цієї проблеми значна роль належить освітнім установам, які покликані відновити етнокультурні та етносоціальні функції. Напевно, прийшов той час, коли вчитель знову повинен нести культуру в маси, але не масову, а народну, так як на етапі переоцінки загальнолюдських цінностей і зростання національної самосвідомості народу велике практичне значення набуває проблема морального виховання молоді на традиціях народної педагогіки.

Звернення до теорії питання показує, що значення народної педагогічної спадщини у вихованні дітей підкреслювали К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинський.

У сучасних дослідженнях проблем народної педагогіки присвячені роботи Г.М. Волкова, В.Ф. Афанасьєва. У них висвітлюються педагогічні погляди окремих народів, дається детальний аналіз фольклору, звичаїв, традицій, що накладають відбиток на формування особистості дитини, на взаємини між людьми, на звичні риси характеру й поведінки у різних народів в історичній зв'язку з їх минулим. Волков Г.Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - С 10

Народна педагогіка є предметом осмислення у таких працях: «Етнопедагогіка і морально-етичне виховання» (Г.Васякович, П.Черніков) [2], «Етнопедагогіка» (Н.Лисенко, В.Лаппо) та «Народна педагогіка» (М.Стельмахович). У працях зазначається , що етнопедагогіка як наука вивчає особливості етнічного виховання, а предметом її дослідження є: основні педагогічні поняття народу; дитина як об'єкт і суб'єкт виховання; функції, чинники, засоби виховання та його організація. Н.Лисенко та В. Лаппо подають історію розвитку етнопедагогіки від Я. Коменського (чеського педагога ХVII ст.), який вперше висунув ідею «материнської школи», до наших днів. При цьому вони вказують на важливу роль М. Стельмаховича, який вперше обґрунтував науковий поділ української етнопедагогіки. Г. Васякович та П. Черніков, дослідивши фольклор, літературу, традиції та обряди як надбання українського народу, висувають ідею про гуманістичні засади української етнопедагогіки. Авторами здійснено пошук ефективних форм та методів залучення народного виховного потенціалу в роботу сучасних освітніх закладів України.

Народна педагогіка займає важливе місце в системі педагогічних наук. Введене в науковий обіг Г.Н. Волковим поняття «етнопедагогіка» являє собою науку про народній педагогіці, народній школі, про досвід народу щодо виховання підростаючого покоління, про його педагогічних поглядах. Народна педагогіка виявляє можливості народних виховних традицій в сучасних умовах школи і визначає їх доцільність Будник, О. Особливості української етнопедагогіки / О.Будник // Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій. - 2002. - № 2. - C. 116-118.

Все вищесказане і визначає актуальність нашої роботи.

Мета курсової роботи - узагальнити та охарактеризувати народно - педагогічний досвід

Об'єкт дослідження - народна педагогіка

Предмет - методи та засоби народної педагогіки, застосовані у процесі шкільного виховання

Із мети, об'єкту та предмету роботи ми сформулювали наступні завдання:

1. Розкрити особливості формування концепції народної педагогіки і її характерні особливості.

2. Охарактеризувати мету і зміст (етнопедагогічного) виховання та навчання

3. Шляхом аналізу теоретичних джерел та практичної роботи педагогів показати напрямки використання народної педагогіки в виховному та начальному процесах

РОЗДІЛ 1. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА - ПЕДАГОГІЧНІ ЗНАННЯ І ВИХОВНИЙ ДОСВІД НАРОДУ

1.1 Формування концепції народної педагогіки і її характерні особливості

Етнопедагогіка забезпечує єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного краю, врахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну, збагачує і активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє підвищенню контролю за досягненнями учнів і є показником росту особистості педагога. Волков Г.Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - С 12

У народній педагогіці етнічна традиційна культура, побут, сімейно-родинні стосунки розглядаються в їх значенні для становлення особистості та інтерпретуються в категоріях педагогіки. Останнім часом особливості педагогічної культури народу намагаються враховувати при відборі змісту освіти. Це пов'язано з тим, що одним з головних завдань освіти, які визначені Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державними національними програмами України, є виховання поваги до народних традицій, до національних цінностей.

Серед розмаїття педагогічних видань увагу привертають ті, які на своїх

сторінках розміщують матеріали про національне виховання: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія», «Дивослово», «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Урок Української», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах», «Шлях освіти», «Шкільна бібліотека», «Фізичне виховання в школі», «Відродження», «Коледжанин», «Директор школи». Аналізовані педагогічні видання є всеукраїнськими україномовними. Сявавко Є. Етнопедагогіка: сучасний стан дослідження // Науково-Методичний Вісник.- Львів, 1995.- № 3.- С 39-52.

Вони є фаховими (науково-педагогічними), оскільки подають наукову і спеціальну інформацію для працівників освітньої галузі. На їх сторінках розглядаються актуальні методичні та теоретичні педагогічні проблеми, серед яких і етнопедагогіка.

Наукою і багатовіковою практикою переконливо доведено, що українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській національній системі впливу на формування особистості.

Народна педагогіка (етнопедагогіка) - це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім'ї. Волков Г.Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - С 15

До проблеми виховного ідеалу в українській народній педагогіці звернувся М.Стельмахович. Таким ідеалом, на його думку, є «людина праці, шляхетна в поводженні й свідома своєї людської та національної гідності». Образ досконалої особи українця створювався впродовж багатьох віків українського народною педагогікою.

Починаючи з XV ст., ідеалом довершеної людини, зазначає вчений, стає образ українського козака, який надалі знайшов своє продовження й розвиток в образах українського січового стрільця, самовідданого борця за самостійну Українську державу. Типовими рисами їх є: вірність службовому обов'язку, відвага, загартованість витривалість, вільнолюбство, здатність до переборення труднощів, незалежність натури, лицарська гідність, порядність, непокірність, невибагливість, військова вправність. Тому, «саме козак є тією досконалою людиною, на яку впродовж ряду віків орієнтується у вихованні дітей та молоді українська народна педагогіка».

Можна засвідчити, що виховний ідеал української народної педагогіки в основі своїй цілком самобутній, бо зародився, виріс і зміцнів на власному національному ґрунті, на засадах української народності, творчо увібравши в собі провідні елементи християнства й загальноєвропейської культури.

Сьогодні дослідники української етнопедагогіки звертають увагу на її невід'ємну частину, феноменальне явище - козацьку педагогіку, «яка формує у дітей і молоді синівську любов до рідної мови, культури, землі, народу, Батьківщини, виховує в них незламну силу волі й духу, високу лицарську мораль, духовність. Сутність козацької педагогіки полягає у системі знань про закономірності формування світоглядних позицій українця, збагачення підростаючих поколінь інформацією про здоровий спосіб життя, норми взаємостосунків, а також процес самовдосконалення, самоосвіти. Виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей та молоді. Вітчизняні науковці висвітлюють різні аспекти козацького виховання, однак всі вони дотримуються єдиної думки: козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу, тому підкреслюють вагоме значення козацької педагогіки у сучасному національному вихованні дітей і молоді. Гордійчук О. Ідея народної педагогіки в національній системі виховання українців /О. Гордійчук // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти : матеріали третьої міжнародної наук.-практ. конф. - Чернівці, 1999. - С 177

Отже, можна зробити висновок, що :

1. Етнопедагогіка (або народна педагогіка) - це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім'ї.

2. У статтях науково-педагогічних журналів розглянуто такі основні аспекти вищезазначеної проблеми:

· особливості етнопедагогіки та її зв'язок з офіційною наукою; - засади козацької педагогіки як втілення виховного ідеалу народної педагогіки;

· етнопедагогіка як методологічна основа нового типу школи - школи-родини.

3. Народна педагогіка входить у суперечність до офіційної, оскільки основною формою навчання у ній є індивідуальна, яка суттєво відрізняється від класно - урочної у середній та лекційно-семінарської у вищій школах. Тому не всі елементи етнопедагогіки можна використовувати у сучасних умовах, а лише ті, які відповідають вимогам сьогодення, серед них можна назвати такі: на рівні освітніх закладів - прищеплення норм традиційної моралі, абсолютних (добро, любов, справедливість) та національних (патріотизм) цінностей, ідеї розвитку природних задатків дитини тощо; на рівні сім'ї - залучення дітей до домашньої роботи, що допоможе процесу соціалізації особистості та виховає відповідальність. Арзамасцева Н.Г. Формирование этнокультурной компетентности будущих социальных педагогов в вузе - Диссертация на соискание уч.степени к.п.н. / Н. Г. Арзамасцева; На правах рукописи. - М.: Рос. акад.образования, 2000. - С 3

1.2 Мета і зміст (етнопедагогічного) виховання та навчання

Етнопедагогіка як частина педагогічної науки досліджує закономірності та особливості народного, етнічного виховання. Поряд з використанням методів традиційної педагогіки етнопедагогіка приділяє велику увагу застосуванню етнографічних, етнолінгвістичних, археологічний, етнопсихологічних та соціальних методів. У ній формуються і власні методи. Підкасистий П. І. Педагогіка. М., 1996, С 466

Провідною ідеєю етнопедагогіки є досягнення гармонії природно-біологічного, соціального і духовного розвитку людини.

Основні принципи народної педагогіки - природність і природовідповідність. На їх основі побудовано народне виховання гармонійної, цілісної особистості. Народна педагогіка близька до природи й людини, і вона сприймається як природна. Арзамасцева Н.Г. Формирование этнокультурной компетентности будущих социальных педагогов в вузе - Диссертация на соискание уч.степени к.п.н. / Н. Г. Арзамасцева; На правах рукописи. - М.: Рос. акад.образования, 2000. - С 6

Основною ідеєю народної педагогіки є визнання рівності людей, самоцінність і унікальність кожної людини, його нерозривну єдність з навколишнім світом.

У всіх без винятку етносів існувала система народної педагогіки, яка формувалася під впливом господарсько-культурної діяльності, природних умов, побутового укладу, соціальних відносин.

Сенс виховання народ бачив у зміцненні спадкоємності поколінь на вікових гуманістичних традиціях народу. Чим сильніше традиції сім'ї, тим сильніше усвідомлення своїх коренів. Сім'я - це духовна спільність декількох поколінь, пов'язаних любов'ю один до одного. У материнської любові діти бачили зразок любові не тільки до себе, але і до всього живого. У відносинах з батьком - зразок відносин слухняності дорослим, більш мудрим людям.

Коли не було спеціального навчання, у вихованні дитини брала участь вся навколишня середа - сім'я, батьки, родичі, сусіди - вся сільська громада. Дитина вбирав правила і звичаї, встановлені в етносоціуме регіону, в якому жив.

Прийоми народної педагогіки всіх етносів були спрямовані на виховання досконалої особистості, тобто працьовитого землероба, мисливця, скотаря, але найголовніше - людину чесну, люблячого свій народ, свою Батьківщину.

Вся система народної педагогіки була спрямована на розвиток у дітей працьовитості.

Завдяки повсякденної праці і прищеплювання морально-етичних норм поведінки діти з раннього віку долучалися до культурних цінностей свого народу. Секрет ефективності народної педагогіки в її конкретному впливі на особистість дитини. Крылова, Н. Б. Культурология образования / Н. Б. Крылова. - М.: Народное образование, 2000. - С 38

У наш час педагоги все частіше стали застосовувати народну педагогіку у вихованні дітей як у загальноосвітній школі, так і в установах додаткової освіти.

Основні правила народної педагогіки дуже прості:

- Поважати старших;

-Дбайливо ставитися до дітей, хворих, слабких, безпомічних;

- Обожнювання хліба, води, землі;

- Дбайливе ставлення до продуктів харчування, матеріально-духовних цінностей, до всього живого в природі;

-Працьовитість, терпимість, скромність, добротворчість, милосердя, гостинність, повага інших;

-Вміння вислухати співрозмовника і т. п. . Васякович, Г.П., Черніков, П. І. Етнопедагогіка і морально-естетичне виховання учнів: методичний посібник / Г.П. Васякович, П.І. Черніков. - Чернігів: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1994. - 24 с. Підкасистий П. І. Педагогіка. М., 1996, C 474

Досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх, але точно в тому ж розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, яким би принадним не був цей зразок, так не можна виховуватися за чужою педагогічною системою, якою б вона не була стрункою і добре обдуманою. Кожний народ щодо цього повинен випробувати свої власні сили Лурье, С.В. Историческая этнология: учебное пособие для вузов / С.В. Лурье. - М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2004. - С 312.

Отже, етнопедагогіка як наука про народну педагогіку має вирішувати такі завдання:

* всебічно вивчати досвід українського народу в царині виховання;

* актуалізувати надбання народу в сфері виховання з урахуванням особливостей соціального розвитку суспільства;

* визначати шляхи та засоби ефективного використання досягнень української народної педагогіки в системі національного виховання;

* визначати відповідність ідей народної педагогіки сучасним завданням виховання всебічно розвиненої особистості.

Форми виховання в народній педагогіці:

· індивідуальна (охоплює догляд старшими членами сім'ї за дитиною; забезпечує індивідуальний підхід до дитини, всебічне вивчення її особливостей);

· групова (застосовується в родинному вихованні, коли кілька дітей, в різноманітних об'єднаннях дітей; поєднує засоби індивідуального та колективного впливу на кожного члена групи);

· фронтальна (масова) (Реалізується у процесі організації різноманітних видів праці, участі дітей у народних святах). Горбачева Л. Словарь современных форм воспитательной работы // Воспитание школьников. - 2001. - № 8-10

Мета навчання - сукупність знань, умінь і навичок людини, яку прагне сформувати народ - сформувати освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

· Зміст навчання - система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує теоретичну та практичну підготовку людини:

· засвоєння рідної мови;

· праця;

· обізнаність з географії;

· знання з суспільствознавства;

· фізико-математичну підготовку;

· фізичну підготовку;

· прилучення до народного мистецтва.

Форми навчання - спосіб організації навчання:

· навчання “ланцюжком”;

· самонавчання;

· “челядництво”;

· наставництво;

· колективні форми навчання.

Засоби виховання - вид діяльності народу, який може впливати на особистість:

· рідна мова;

· усна народна творчість;

· види народного мистецтва;

· національні традиції, звичаї, обряди (традиція - історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки; звичай - манера поведінки, прийнятий спосіб дії; обряд - сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних установ, ритуал);

· національна символіка ( вираження національних ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків - символів);

· народні ігри, іграшки;

· сімейно-побутова культура.

Принципи виховання - правило, норма, переконання, якими керується народ з метою кращого впливу на вихованця:

· гуманізм (створення умов для формування найкращих людських якостей і здібностей дитини; повага до особистості, розуміння її інтересів, гідності, довіра до неї);

· природовідповідність (врахування природи людини);

· зв'язок виховання з життям (тісний зв'язок із культурно-історичними традиціями народу);

· народність виховання (врахування специфіки спадковості, національної психології, характеру даного народу, його світогляду);

· систематичність (cтановить собою цілісну єдність, у якій одна ланка доповнює і продовжує іншу);

· послідовність (від простого до складного);

· єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту дитини, ставитися з повагою, піклуватися про дитину).

Методи виховання - способи, шляхи досягнення мети виховання:

· практично-дійові (режим праці та відпочинку, гра, вправляння (тренування), товаришування, дружба, мовлене вий етикет);

· навіювальні (сугестій ні) - казка, легенда, молитва, символ, заповіт (заповідь), вірування, приклад, авторитет, сповідь;

· переконувальні (бесіда, розповідь, прислів'я і приказки, притча, оповідання, пісня);

· попереджувальні (профілактичні) - застереження, догляд (нагляд), контроль, клятва, погроза);

· спонукальні (почуття честі та гідності, віра, надія, любов, кохання, змагання, подарунок, вимога, нагадування, доброта, милосердя, обов'язок, гасло (девіз, заклик), порада, настанова, наказ);

· оцінювання, схвалення та покарання (похвала, подяка, докір, осуд, догана). Стельмахович, М.Г. Народна педагогіка: навчально-методичний посібник / М.Г. Стельмахович. - К., 1985.

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ І ЗАСОБІВ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ У ПРАКТИЦІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2.1 Основні напрямки використання народної педагогіки у виховному та начальному процесах

Предметом етнопедагогіки є досвід навчання й виховання дітей, накопичений конкретним етносом за тривалий час його існування. Безумовно, використання накопиченого українським народом досвіду у вихованні є цінним джерелом для відродження й становлення національного виховання і навчання, оскільки воно відповідає українській вдачі, менталітету, особливостям національного характеру.

Успіх використання цього досвіду в сучасних умовах залежить від ретельного врахування її специфічних особливостей, які полягають у наступному.

Перше. На відміну від офіційної, народна педагогіка виключає колективні форми виховання, акцентуючи увагу на його індивідуалізації. Не випадково навіть вік дитини в етнопедагогіці визначається не кількістю років, а тим, що дитина може і вміє робити своїми руками. О.Будник вказує на те, що «господарське виховання в народній педагогіці носило свідомий характер і зводилось до привчання дітей з 5-6-річного віку до праці».

Дорослі залучали їх до різних видів трудової діяльності. Як засвідчують наукові дослідження, діти були зайняті у 85 видах господарськи-побутової праці, не беручи до уваги поле, сад, город. У традиційній українській сім'ї панувала думка: все, що роблять дорослі, різною мірою можуть виконувати діти. М. Стельмахович підкреслює, що хлопчика 7-8 років називали «пастушком», а пасли діти спочатку гусей, потім овець, кіз, корів і коней. Про юнака віком 16 років казали: «Вже, слава Богу, косар». Таке раннє залучення дітей до господарської роботи давало їм можливість відчути життєву необхідність щоденної праці, потребу сім'ї в їх допомозі та, безперечно, відповідальність за роботу.

Друге. У народній педагогіці проглядається ідея розвитку природних задатків дітей із раннього віку. Як правило, діти продовжували справу батьків. І в цьому є певна логіка, оскільки майстерність у будь-якій справі вдосконалювалася з кожним поколінням, бо дитина виростала в атмосфері певної професійної здатності. Наприклад, батько-хлібороб повчав свого сина, що хліборобство - найголовніша професія на землі. Доводив це не на словах, а ділом, коли брав хлопчика в поле, показував, як сіяти гречку, овес. Так виховувались цілі професійно-виробничі династії хліборобів, пасічників, теслярів, бондарів, ковалів тощо.

Універсальною особливістю етнопедагогіки є те, що вона ефективно використовує два головних напрями спрямованості дитини - наслідування діяльності дорослих і прагнення до пізнання оточуючого світу.

Третє. У народній педагогіці для норм традиційної моралі немає вікової диференціації: єдиним диференціатором норм поведінки була відмінність статей, що визначала різні напрями соціалізації індивіда.

Четверте. У сучасній шкільній практиці діада «навчання - виховання» доповнена третьою складовою - «контроль». Етнопедагогіка в цьому напрямі абсолютно гармонійна, оскільки не передбачає тотального контролю за активністю зростаючої особистості, певні обмеження щодо її поведінки та діяльності не мають директивного вираження.

На думку О.Будник, мета як ідеальне відображення кінцевого результату виховання споконвіку в українській етнопедагогіці зводилась до плекання здорової, доброї, розумної та працьовитої людини, а головним критерієм її вихованості слугувала повсякденна поведінка та діяльність.

Проте не всі особливості етнопедагогіки українського народу можна і слід використовувати у сучасних умовах. Нині відчувається розгалуженість цілей у вихованні, його завдань, змісту діяльності сімей, що проживають у містах, порівняно з життям родини в сільській місцевості. Урбанізація призводить до скорочення сусідських зв'язків, малодітності, відсутності сезонно-польових робіт, широкої інформативності. У селах залишається обов'язковість господарсько-трудових робіт на городі, подвір'ї, у саду, догляд за домашньою худобою, менший обсяг інформації і, врешті-решт, повільніший ритм життя. Отже, у сільській місцевості й нині є більш сприятливі умови для практичного використання етнопедагогічних ідей у плеканні традиційних ціннісних орієнтацій у дітей, зокрема господарності. У зв'язку з цим, О.Будник підкреслює: «Як бачимо, реально оцінюючи ситуацію та ті негативні тенденції, що, на жаль, мають місце в сучасній практиці використання народної педагогіки, варто ретельно виокремити з цієї «скарбниці» саме ті ідеї, які придатні для «перенесення» в навчально-виховний процес освітніх установ. Водночас прогресивні набутки української етнопедагогіки потребують глибокого осучаснення з тим, щоб вони яскраво відображали елементи духовної і матеріальної культури сьогодення» Будник, О. Особливості української етнопедагогіки / О.Будник // Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій. - 2002. - № 2. - C 118.

Прогресивним кроком у цьому напрямку є розробка «Концепції школи нової генерації - української національної школи-родини», яка здійснена науковцями Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом його директора, академіка Академії наук вищої школи П.Кононенка. Українська національна школа-родина ? це не лише новий тип школи, це насамперед новий підхід до освіти. Школа нового українознавчого типу створює умови для взаєморозкриття добрих починань батьків, учителів, друзів школи, а також акцентує увагу на тому доброму, талановитому, що є в кожній дитині. Така школа дає змогу кожному вихованцеві реалізувати себе, а вчителі допоможуть, щоб талант учня був помічений. Гордійчук О. Етнопедагогічні засади формування духовно-морального світу молодшого школяра / О. Гордійчук // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. - Чернівці, 2005. - Вип. 248. - С. 40 - 46.

Т.Усатенко виділяє «першорядні вартості, що сягають до універсалій і є основою функціонування школи нового типу». До них відносять:

- дитина - вчитель - батьки - держава, інші люди, що беруть участь у функціонуванні школи;

? спілкування з природою, довкіллям, людиною;

? звичаєвість: традиції, свята, звичаї, обряди, побут;

? спів, рух, харчування, ритми, колір, звук;

? будівля, обійстя. Усатенко, Т. Українська національна школа-родина - ціннісний орієнтир суспільства / Т.Усатенко // Початкова школа. - 1997. - № 5. - С. 8-9.

Особливо актуальною є концепція школи-родини у ланці початкової освіти. Дітям початкових класів школа, яка нагадує сім'ю, особливо імпонує. У процесі навчання та виховання в ній по суті стають відсутніми «пороги» між сім'єю і школою.

Проблему сімейної педагогіки у спадщині В.Сухомлинського досліджував Л.Лазарук. На його думку, видатний вчений надавав сім'ї ключову роль у формуванні та розвитку дитячої особистості, бо «сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі прийняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів» Лазарук, А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського: аксіологічний ракурс проблеми / А.Лазарук // Початкова школа. - 2004. ? № 5. -С. 3-5.. Зі вступом дитини до школи виховні впливи сім'ї поглиблюються і посилюються цілеспрямованими педагогічними впливами. В. Сухомлинський обґрунтовує необхідність дотримання єдиних вимог сім'ї та школи до виховного процесу, вбачаючи в цьому важливу умову аксіогенезу школяра. Розглядаючи процес виховання людини як свідоме засвоєння нею етичних, естетичних, духовних цінностей нації і людства в цілому, великий педагог пропонує систему роботи з батьками, яка передбачає кілька етапів. Перший - організація дружнього, цілеспрямованого батьківського колективу на основі спільних інтересів - виховання дитини. Наступний етап ? педагогічна просвіта батьків: лекції і бесіди у педагогічній школі просвітницького характеру. Лазарук, А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського: аксіологічний ракурс проблеми / А.Лазарук // Початкова школа. - 2004. ? № 5. -С. 3-5.

М. Стельмахович та І. Червінська вважають, що «вчителі спільно з батьками мають змогу не просто «зв'язувати» школу з сім'єю чи сім'ю зі школою, як до тепер бувало, а забезпечувати повну гармонію у їх навчально-виховній взаємодії». Це можливо за умов, коли діти зростають у міцній, здоровій і щасливій сім'ї, а в школі домінує доброзичлива атмосфера щирих, теплих, лагідних родинних взаємин. У такому разі стосунки між учителями й учнями стають як між дітьми і батьками, а стосунки між учнями як між братами й сестрами. Водночас утверджується життєвий оптимізм, радість перебування серед однокласників, потяг до успішного навчання і чемної поведінки з виявом добра і милосердя у ставленні до ближнього, віри, надії і любові. «Єдність у сім'ї, базована на кровній і свояцькій спорідненості, згуртованість у школі, викликана спільністю навчальних інтересів, оволодінням грамотністю, здобуттям нових знань і глибшим пізнанням навколишнього світу й самого себе, виливаються у єдність українського народу, нації загалом» Стельмахович, М., Червінська, І. Етнопедагогічні основи української національної школи-родини / М.Стельмахович, І.Червінська // Початкова школа. - 1997. - № 5. - C. 10-12..

Етнопедагогічна основа української національної школи-родини будується на широкому використанні всіх компонентів навчально-виховної мудрості нашого народу, а саме: українських народних - родинознавства (фамілістики), дитинознавства (педології), домашнього (хатнього) виховання, дидактики, деонтології, педагогіки народного календаря, козацької педагогіки, педагогіки опіки тощо.

Культивування школи-родини аж ніяк не передбачає ігнорувань їх специфічних рис. Адже педагогіка родини і педагогіка школи мають свої особливості. Важливо згармонізувати їх взаємодію у виховних впливах учителів, батьків і матерів, братів і сестер, дитячих і молодіжних об'єднань, людей старшого покоління - дідусів і бабусь, родичів, свояків, сусідів, ровесників, природи, побуту, культурно-освітніх установ, літератури, мистецтва, науки, держави, засобів масової інформації.

«Побудована на такому фундаменті школа відповідає національним рисам української дитини, її ментальності, що здатні забезпечити найвищий злет її тілесного, розумового, духовно-морального, господарсько-трудового й естетичного розвитку». Стельмахович, М.Г. Народна педагогіка: навчально-методичний посібник / М.Г. Стельмахович. - К., 1985.

Українська національна школа-родина зорієнтована на принципово нове розуміння освіти, що виходить із завдань формування громадянина України, котрий житиме за принципами нової культурно-інформаційної стратегії й адаптуватиметься до нових базисних засад суспільства. Нині важливо підготувати людину до розуміння завдань і проблем, які стоять перед світовим співтовариством, перед країною, регіоном, містом, конкретною людиною, і навчитися розв'язувати їх. І надважливо - вчити вирішувати конкретні проблеми конкретної людини, як дорослої, так і дитини, школяра. Стельмахович, М. Виховний ідеал української народної педагогіки/ М.Стельмахович // Початкова школа. - 1998. - № 6. - С. 1-5.

народний педагогіка навчання шкільний

2.2 Використання природовідповідних засад народної педагогіки у змісті шкільного виховання та навчання

Одним з найважливіших завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства.

Вирішуючи завдання «формування загальної культури особистості», прописаної в законі про освіту, педагогам необхідно пам'ятати про дбайливе ставлення до рідної мови, історії, культури, вихованні та розвитку школярів на народній основі народної художньої культури. Особливе значення має засвоєння дітьми відомостей про природу, поведінці, відображення їх у етнопедагогічній спадщині народу, а також оволодіння практичними вміннями та навичками, виробленими в народній практиці. Традиції взаємодії з природою сягають корінням в далеке минуле. У колишні часи повна залежність від природи змушувала селянина вивчати навколишній світ, примічати «найдрібніші подробиці випадковостей природи», вловлювати закономірність і зв'язок одних явищ з іншими. Кукушин В.С., Столяренко Л.Д. Этнопедагогика и этнопсихология. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - С 74 Це вилилося в цілий звід правил, прикмет, спостережень, знати які корисно і нам. Знання передавалися з покоління в покоління і до наших днів дійшли лише найбільш вірні, найбільш тонко відбивають закономірності в явищах природи. Так склався народний календар - спадщина наших предків, свого роду колиска наукового природознавства.

Широкі можливості для освіти і виховання учнів представляє етнопедагогічний матеріал. Залучення прислів'їв, загадок до вивчення природознавства збагачує навчальний процес. Завдяки вміло включеним в канву уроку прислів'ям природні явища представляються наочно й образно, крім того, поглиблюється сприйняття досліджуваного матеріалу, підвищується інтерес до предмету. Прислів'я вчать помічати закономірності в природних явищах, сприяють розвитку спостережливості. При цьому цікаво порівнювати зміст прислів'я із спостереженнями учнів. Існують прислів'я - загадки, розгадування яких завжди цікаво школярам. Наприклад, вивчаючи тему «Пори року. Весна»в класі, можна використовувати прислів'я:« Квітень з водою, травень з травою»;«Від грому до води не втечеш»- можна пов'язати з правилами поведінки під час грози. На уроці «Сезонні зміни в природі»: «Багато снігу - багато хліба», «Холод вересень, да ситий» і т.д. Народом складені прислів'я буквально про кожен пори року, про кожному місяці.

Плідно використовуються виховні можливості народовиховної спадщини з метою формування дбайливого ставлення дітей до рідної природи. Неможливо виховати морального милосердного людини без гарячої любові до людей, батьківщини, рідного краю, природи. Народні традиції забезпечують особливу психологічну середу, виступаючи найважливішим засобом виховання зростаючих дітей.

Основу народної педагогіки становить духовна культура, народні звичаї, традиції, соціально-етичні норми. Початок початків - сім'я. У всі часи, всі народи, незалежно від вірувань, культур, вчили дітей брати приклад з батьків. Рідко в сім'ях, збереглися будь - які традиції; скласти родове древо можуть деякі, та й тільки 2-3 поколінь. Природно, всі ці прогалини зобов'язана заповнювати школа. На уроці по темі «Твої рідні та твоя Батьківщина в потоці часу», діти разом з батьками вивчають свій родовід, згадують покоління предків, прізвища, імена, по батькові і складають родове дерево. Мосiяшенко В.А. Украiнська етнопедагогiка. Навч. посiбник для ст. пед. навч. закл. - Глухiв: РВВ ГДПУ, 2001. -С 47

Введення національно-регіонального компонента в зміст освіти відкрило широку перспективу для вивчення та використання національно-культурних цінностей. Звернення вчителів до традицій народної педагогіки, критичне осмислення життєвого і педагогічного досвіду попередніх поколінь дозволяють виявити найбільш ефективні засоби і методи, які сприяють громадянському вихованню молодого покоління, людини, яка знає свій родовід, малу і велику Батьківщину, поважаючого і прихильника звичаї та традиції предків. При вивченні теми «Природна зональність», говорити про традиційні промислах і ремеслах, народному декоративно-прикладному мистецтві.

При вивченні теми: «Людина і минуле людства», можна провести рольові ігри з метою сформувати уявлення про заняття, звичаї, свята наших предків в зимовий час; розвивати уяву, історичне мислення; виховувати повагу до справ наших предків і старовинним звичаям. Для цього потрібно провести підготовчу роботу:

1. Заздалегідь дати завдання: зібрати відомості про місцеві старовинні звичаї зустрічі Нового року і Різдва.

2. Виготовити народні костюми, розучити колядки, народні пісні.

3. Підготувати декорації, презентації до уроку, експозицію шкільного музею «Предмети старовини».

4. Розучити колядки, вірші.

Учні при підготовці до цього уроку повинні провести велику дослідницьку роботу з вивчення народних традицій Росії.

Таким чином, спираючись на народні методи виховання педагоги - теоретики і практики створили сучасні концепції виховання всебічно розвиненої особистості, що постійно вдосконалюються і оновлюються відповідно до вимог життя. Народ завжди прагнув прищепити молодому поколінню любов до Батьківщини, правдивість, чесність, скромність колективізм, почуття дружби, товариства. Мосiяшенко В.А. Украiнська етнопедагогiка. Навч. посiбник для ст. пед. навч. закл. - Глухiв: РВВ ГДПУ, 2001. - С 86 Жити гідно, користуючись заслуженою повагою оточуючих, хоче кожна людина і кожен народ. Це можливо тільки тоді, коли сам поважаєш себе і своїх сусідів, знаєш свою культуру, розумієш своє місце в світі природи і в світі людей. Неможливо виховати морального милосердного людини без гарячої любові до людей, батьківщини, рідного краю, природи. Вважаємо, що саме школа повинна починати роботу по відновленню втрачених зв'язків, вчити чуйності у спілкуванні з природою, розумінню взаємовідносин в ній, прилучати до культури, а також розвивати такі якості, як спостережливість, прагнення пояснити природні явища, необхідні в подальшому для повноцінного засвоєння систематичних курсів фізики, хімії, біології.

Висновки

Сучасні процеси національного відродження в Україні вимагають поглибленого вивчення і широкого втілення у практику всіх ланок системи освіти здобутків народної культури в найрізноманітніших аспектах. У процесі творчих пошуків змісту, форм і методів національного виховання зростає інтерес до вивчення й використання тисячолітніх надбань української народної педагогіки в діяльності шкіл, дошкільних і позашкільних закладів, вузів усіх рівнів.

Етнопедагогіка забезпечує єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного краю, врахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну, збагачує і активізує навчально-пізнавальний процес, сприяє підвищенню контролю за досягненнями учнів і є показником росту особистості педагога.

Народна педагогіка (етнопедагогіка) - це наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім'ї.

Мета навчання - сукупність знань, умінь і навичок людини, яку прагне сформувати народ - сформувати освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

Предметом етнопедагогіки є досвід навчання й виховання дітей, накопичений конкретним етносом за тривалий час його існування. Безумовно, використання накопиченого українським народом досвіду у вихованні є цінним джерелом для відродження й становлення національного виховання і навчання, оскільки воно відповідає українській вдачі, менталітету, особливостям національного характеру.

Успіх використання цього досвіду в сучасних умовах залежить від ретельного врахування її специфічних особливостей,

Одним з найважливіших завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства.

Список використаної літератури

1. Арзамасцева Н.Г. Формирование этнокультурной компетентности будущих социальных педагогов в вузе - Диссертация на соискание уч.степени к.п.н. / Н.Г. Арзамасцева; На правах рукописи. - М.: Рос. акад.образования, 2000. - 180 с.

2. Будник, О. Особливості української етнопедагогіки / О.Будник // Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій. - 2002. - № 2. - C. 116-118.

3. Васякович, Г.П., Черніков, П.І. Етнопедагогіка і морально-естетичне виховання учнів: методичний посібник / Г.П. Васякович, П.І. Черніков. - Чернігів: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1994. - 24 с.

4. Гордійчук О. Ідея народної педагогіки в національній системі виховання українців /О. Гордійчук // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти : матеріали третьої міжнародної наук.-практ. конф. - Чернівці, 1999. - С. 174 - 177.

5. Гордійчук О. Етнопедагогічні засади формування духовно-морального світу молодшого школяра / О. Гордійчук // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. - Чернівці, 2005. - Вип. 248. - С. 40 - 46.

6. Горбачева Л. Словарь современных форм воспитательной работы // Воспитание школьников. - 2001. - № 8-10

7. Крылова, Н.Б. Культурология образования / Н.Б. Крылова. - М.: Народное образование, 2000. - 272 с.

8. Кукушин В.С., Столяренко Л.Д. Этнопедагогика и этнопсихология. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - 448с.

9. Лазарук, А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського: аксіологічний ракурс проблеми / А.Лазарук // Початкова школа. - 2004. ? № 5. -С. 3-5.

10. Лисенко, Н.В., Лаппо, В.В. Етнопедагогіка [Текст]: навчально-методичний посібник / Н.В.Лисенко, В.В. Лаппо. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - 85 с.

11. Лурье, С.В. Историческая этнология: учебное пособие для вузов / С.В. Лурье. - М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2004. - 624 с.

12. Мосiяшенко В.А. Украiнська етнопедагогiка. Навч. посiбник для ст. пед. навч. закл. - Глухiв: РВВ ГДПУ, 2001. - 172 с.

13. Стельмахович, М. Виховний ідеал української народної педагогіки/ М.Стельмахович // Початкова школа. - 1998. - № 6. - С. 1-5.

14. Стельмахович, М.Г. Народна педагогіка: навчально-методичний посібник / М.Г. Стельмахович. - К., 1985.

15. Стельмахович, М., Червінська, І. Етнопедагогічні основи української національної школи-родини / М. Стельмахович, І. Червінська // Початкова школа. - 1997. - № 5. - C. 10-12.

16. Сявавко Є. Етнопедагогіка: сучасний стан дослідження // Науково-Методичний Вісник.- Львів, 1995.- № 3.- С 39-52.

17. Усатенко, Т. Українська національна школа-родина - ціннісний орієнтир суспільства / Т.Усатенко // Початкова школа. - 1997. - № 5. - С. 8-9.

18. Волков Г.Н. Этнопедагогика: Учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru