Удосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в дошкільних навчальних закладах

Таблиця 1 Часові терміни розгортання етапів святкового дійства

Експонуюче повідомлення	Експозиція	Розвиток дій	Кульмінація	Фінал
Не менше ніж за місяць до свята	1/4 загального терміну свята	1/2 загального терміну свята	1/4 загального терміну свята

Виходячи з даних таблиці, можна приблизно розрахувати час реалізації кожного з етапів свята у даній віковій групі дітей.

Аналогічно можна прорахувати час побудови дитячих свят і в інших вікових групах дитячого садка чи початковій школі. Перебільшення зазначених термінів викликає перевантаження емоційно-почуттєвої сфери дітей та поставить під сумнів ефективність проведеного свята.

До загальних установок з драматургії дитячого свята належить процес підтримання внутрішньої динаміки. Інтерес до перипетій свята і святкової програми взагалі підігрівається вирахуваним залежно від сюжету темпо- ритмом. Причому, під темпоритмом розуміється не стільки прискорення або уповільнення швидкості розгортання подій, і не стільки збільшення або зменшення кількості подій в епізодах свята, скільки посилення або ослаблення бажання виконати позначене завдання учасниками свята. Тобто, темпоритм є характеристикою експресивності численних епізодів подій свята. Забезпечення правильного і коректного темпоритму свята є запорукою його вдалого проведення. Темпоритм вибудовує і забезпечує святковому дійству форму.

Для того щоб свято надовго залишилося у дитячій пам'яті як яскрава N подія; пропонуємо сценаристу і режисеру дитячого свята врахувати під час підготовки такі методичні рекомендації.

Небажано перевантажувати святкову програму віршами, які читають діти: достатньо 3--5 віршів на програму! Дитяче свято -- це свято для всіх, а не бенефіс на вечорі поезії. Свято поезії проводиться окремо, має інші цілі, завдання й умови.

Що стосується танців, їх має бути у святковій програмі 3--5 (з них один -- довільний, де проявилася б самостійність дітей), стільки ж пісень (зокрема пісень-ігор). Основа дитячого свята -- гра!

Для того щоб підтримувати тривалу увагу дітей до перипетій свята, важливо дати їм змогу у потрібний момент розслабитися, пограти, відпочити. Для цього під час святкової програми проводять комплекс ігор, які обирають відповідно до тематики та завдань свята, а не довільно.

Разом з позитивними героями у сценарій завжди потрібно ввести їхніх антиподів (для забезпечення контрасту і розвитку конфлікту). Але діти мають чітко зрозуміти -- хто вони, на чиїй стороні, кому вони симпатизують. Дитяче свято -- це завжди моральний урок!

Музика додає святу особливого настрою, колориту. Дітей навчають її чути, відчувати і доцільно реагувати, тому гучній музиці немає місця у дитячому святіі.

Декорації є невід'ємною частиною свята. Вони додають святу оригінальності, яскравості і барвистості. А головне -- орієнтують свідомість на тему свята.

У залі, де відбудеться свято, стільці розміщують переважно буквою «П»: попереду сидять діти, за ними -- батьки, або під боковими стінами -- діти, а обличчям до сцени -- батьки. Таке розміщення учасників дає змогу всім перебувати всередині дії, в епіцентрі її, активно співпереживати, співчувати, підтримувати, діяти.

Якщо свято є першим у навчальному році (наприклад, свято осені), краще розбудовувати його на простому матеріалі, але включити до його сценарію побільше видовищних епізодів, інтерактивних форм роботи та ігор. Провідні ролі у святі краще доручал и представникам педагогічного колективу (як еталон дій, стандарт). При цьому музично-мовну діяльність дітей слід будувати на набутих в останній час уміннях та навичках. У наступних реалізованих святах діти поступово стануть провідними виконавцями, витісняючи у видовишах та іграх вихователів і педагогів,,яким практично залишиться роль ведучого або загального керівника свята.

На святах у дитячому садку завади більше використовують ігри, які діти вже знають, в які вони вже грали на музичних заняттях, заняттях З фізичного виховання і т. д. Це пов'язано з тим, що пояснення правил гри, по- кяз дій граючого на святі може зайняти багато часу, правила будуть неправильно сприйняті, а часу на перевірку не буде. А свято повинно бути проведено в доброму темпі і невиправдані паузи, як і затянутість виступів, і дуже велика їх кількість стомлює дітей, розхолоджує їх,'порушує єдину лінію емоційно- фізіологічного навантаження [60, 5].

Отже, спираючись на все сказане, можна стверджувати, що витоки драматургії сучасного дитячого свята перебувають у театральній діяльності. Реалізація дитячого свята неможлива без продуктивних дій драматурга і режисера, які мають у своїй діяльності дотримуватися законів композиції і закономірностей розгортання заходу. Врахування під час планцівння і проведення дитячих свят та розваг певної низки методів дозволить уникнути багатьох помилок і зробити свято по справжньому незабутнім.

Розділ 2. Умови вдосконалення музично-естетичного виховання старших дошкільників у процесі проведення свят та розваг в ДНЗ

2.1 Використання музично-дидактичних ігор під час проведення свят і розваг

Свята та розваги являються джерелом, яке живить самостійно-музичну діяльність дитини. Дитячий ранок - це радісне, хвилююча подія для кожного дошкільника, яке запам'ятовується на довго.

Сценарії святкових ранків та розваг включають в себе різні види діяльності, серед них спів, танці, вірші, гра на дитячих музичних інструментах тощо. Цікавим і корисним для дітей є проведення під час свят та розваг музично-дидактичних ігор. В основному вони добре знайомі дітям, але потребують нової форми обігрування, особливого святкового оформлення.

Під час свят та розваг можна проводити й нові музично-дидактичні ігри. Зміст таких ігор будується на знайомому дітям матеріалі. Багато музично-дидактичних ігор вносяться у сценарій як сюрприз. Під час музично-дидактичних ігор діти в доступній їм ігровій формі пригадують твори, повторюють знайомі їм пісні, танці, що дає можливість активно включати дітей в творчість, поглиблювати і закріплювати музично-естетичні враження. Наприклад, Петрушка за ширмою грає на різних музичних інструментах, діти визначають звучання кожного інструменту. Потім Петрушка пропонує прослухати звучання цих інструментів одночасно і питає, як таке виконання називається. Діти відповідають: “Оркестр”. Звучить оркестр дитячих музичних інструментів, грають діти старших груп. Або на ранок до малят приходить веселий Буратіно ( хлопчик з іншої групи), він грає на металофоні пісню “Півник” (російська народна мелодія), “Ялиночка” М. Красєва. Діти повинні слухаючи ці мелодії і впізнати пісні. Потім Буратіно грає на барабані і роздає подарунки дітям, у маленьких коробочках у формі барабана.

Музично-дидактичні ігри відповідають природним потребам старших дошкільників, оскільки поєднують у собі елементи навчання, прикладної, репродуктивної та творчої діяльності, що дає змогу розвивати емоційну сферу дитини, її пізнавальні інтереси, інтелектуальні та духовні потреби. Уміле використання ігор підвищує навчальну активність дітей, інтенсивність мислення, пам'ять та уяву [22, 37].

О.В. Сухомлинський відзначав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра -- це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять [46, 95.].

Музично-дидактичні ігри повинні бути прості і доступні, цікаві і привабливі. Тільки в такому випадку вони стають своєрідним збудником бажання дітей співати, слухати музику і танцювати. Разом з набуттям спеціальних музичних знань, у них формуються риси особистості, і в першу чергу згрупованості, відповідальності [22, 38].

Застосування музично-дидактичних ігор на заняттях дає змогу провести його найбільш змістовно. В грі діти швидше засвоюють вимоги програми по розвитку співочих умінь і музично-ритмічних рухів, і навіть в області слухання музики. В доступній ігровій формі у дітей розвиваються музично-естетичні уявлення.

Зміст музично-дидактичних ігор повинний бути доступний всім дітям. Складаючи сценарії дитячого ранка, потрібно завжди пам'ятати, що кожна дитина повинна бути зайнятою. Активна участь кожної дитини находить відображення в її самостійній діяльності. Скуті діти, які бояться присутності гостей, приймають активну участь у музично-дидактичних іграх, у ролі ведучого. Звичайно музично-дидактичну гру треба підбирати з розрахунком до програми всього свята. Вона повинна бути зв'язаною окремими номерами і бути одним цілим зі сценарієм.

Наприклад, на свято Нового року з Дідом Морозом приходять лісові гості. Дід Мороз пропонує вгадувати за музичними мелодіями хто із звірів прийшов у гості до дітей. Звучить вступ до пісні “Ведмежата” М. Красєва, діти називають твори. Потому виконується інсценізація під цю мелодію. Аналогічно обігруються прихід інших звірів.

Розваги так само як і ранки - радісні події в дитячому садку, кожна розвага повинна збагачувати враження дітей, визиваючи радісні емоції. В нашому дитячому садочку проводяться різні види види театрів, організовується перегляд діафільмів, влаштовуються музично-літературні вечори, конкурси дитячих малюнків, дитяче мистецтво, проводиться інсценізація казок. Святкування днів народжень, на яких головне місце займає виступ оркестру.

В розваги ми також включаємо музично-дидактичні ігри. В ігровій формі, доступний кожному, діти згадують різні твори прослухані у виконанні дитячого оркестру або грамзапису, повторюють вже знайомі їм пісні, танці.

Таким чином, використання під час свят та розваг музично-дидактичних ігор дають можливість активно заохочувати дітей до мистецтва.

Вдосконалення форм, засобів, прийомів, методів у навчальному процесі завжди було і є основною проблемою у роботі учителя. Викладання будь-якого предмету, а особливо зайняття з музичного мистецтва, вимагає залучення різних форм діяльності з потенціальною творчою основою. І саме музично-дидактичні ігри повинні урізноманітнювати творчу діяльність дітей на занятті, сприяти розвитку їхньої творчої ініціативи, творчої активності. Під час колективної роботи, спільного пошуку різних варіантів розв'язання конкретної дидактичної задачі діти вчаться взаємодіяти один з одним, застосовувати на практиці набуті раніше знання, уміння та навички [27, 37].

Музично-дидактична гра як форма навчання складається з кількох елементів. Дидактична мета - підкреслює навчальний характер гри, спрямованість навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Ігрова мета - активізує роботу учнів, спонукає їх до швидкої реакції, мислення, зосередженості. Правила гри - мають дидактичну, виховну, дисциплінарну, організаційну функції. На їх основі вихователь керує грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей. Важливо, щоб вихователь умів дохідливо пояснити правила гри і ретельно дотримуватися їх. Ігрові дії - це основа гри. Вони передбачають такі процеси розумової діяльності, як: цілеспрямоване сприйняття; порівняння; спостереження; пригадування у взаємозв'язку з практичною дією [37,14].

Результат гри - завжди важливий і для вихователя і для дітей. Для вихователя він є перевіркою ефективності методики його роботи з дітьми, для дітей - показником власної спроможності використовувати набуті знання, уміння та навички у певній ігровій ситуації.

Наш досвід підтверджує, що використання музично-дидактичної гри на заняттях з музичного мистецтва якнайліпше допомагає дітям розвинути відчуття ритму, звуковисотності, тембровий слух; відчувати засоби музичної виразності; краще запам'ятовувати навчальний матеріал, а головне - самостійно оперувати набутими знаннями. А введення музично-дидактичних ігор у сценарії свят та розваг урізноманітнить їх, підвищить інтерес до дійства, активізує учасників і принесе неабияку користь для розвитку музично-естетичних почуттів дітей.

Досить часто вихователі та музичні керівники не використовують у своїй роботі музично -дидактичні ігри, пояснюючи це тим що заняття з музичного мистецтва і так достатньо насичені. Це дійсно так. Але і зовсім ігнорувати таку форму роботи не слід. Музично-дидактичні ігри - це не розважальний елемент заняття, а важливий засіб вивчення засвоєння, закріплення навчального матеріалу на основі ігрової діяльності.

Не потрібно використовувати музично-дидактичні ігри на кожному занятті. Музичний керівник, який має у своєму педагогічному персоналі багато музично-дидактичних ігор, диференційованих за окремими дидактичними завданнями, складаючи календарний план роботи, визначає, коли і для чого буде потрібна та чи інша гра. Однак, при цьому обов'язково потрібно передбачити системне і послідовне ускладнення ігор за дидактичними завданнями, змістом [22, 38].

Для проведення музично-дидактичної гри варто відвести у середньому 10-15 хвилин заняття. Цього часу буде достатньо, якщо музичний керівник та діти попередньо ретельно підготуються до її проведення

Під час підготовки діти знайомляться зі змістом гри, ігровими завданнями, правилами тощо, повторюють або уточнюють потрібні для гри знання, вдосконалюють необхідні навички, виконують елементи гри. У цей час керівник визначає ступінь готовності дітей до проведення гри у повному обсязі.

Діти обов'язково мають бути ознайомлені з правилами гри до того, як вона буде запропонована їм під час свята або розваги, тому що роз'яснення правил безпосередньо під час проведення буде затягувати свято і вносити дисбаланс, адже не всі діти одразу зможуть зрозуміти правила гри. Інша справа, що можуть змінюватися якісь елементи гри, наприклад, декорації, або матеріали для проведення тощо.

Важливим є темп проведення гри. Його встановлює керівник, керуючись знаннями та уміннями дітей, необхідними для проведення гри, рівнем засвоєння та уміннями правил гри, ігрових дій, розумовою активністю дітей, їхнім емоційним станом, зацікавленістю певною грою тощо.

Використовувати кілька музично-дидактичних ігор на одному святі з методичної точки зору не доцільно. З метою ускладнення дидактичних завдань варто використовувати різні варіанти гри. Але новий елемент можна вводити лише тоді, коли діти повністю опановують основні ігрові правила.

Під час проведення музично-дидактичних ігор в колективі велике значення має саме виховний аспект. Насамперед це стосується відносин між переможцями гри і дітьми, які за різних обставин не виконали необхідні завдання. Практика свідчить, що в іграх досить часто активність проявляють одні й ті самі діти - сміливі, спритні які й стають переможцями. Вони завжди задоволені собою, що проявляється в їх поведінці.У той самий час інші діти відчувають психологічний дискомфорт.

Музичний керівник має знати, що він не лише керівник гри, а й активний учасник. Такої думки був і Антон Макаренко, який сам грав з дітьми і вимагав того самого і від своїх колег. Підходячи творчо до цього виду діяльності, музичний керівник може моделювати ігри відповідно до віку та практичних можливостей дітей, умов, роботи, зрештою, - до власних уподобань та особистої винахідливості.

Завдання керівника - стимулювати активність дітей. Таким дітям, які найчастіше перемагають, він може на певний час запропонувати ролі не гравців, а арбітрів гри - для того, аби невпевнені, скуті діти - гравці, яким зазвичай не вдається перемогти, змогти у повному обсязі виявити свої вміння і. що важливо, також досягти успіху.

Гра “Музичний годинник”

Годинник виготовлений із різнокольорового картону, має замість цифр кишеньки, в які вставляються картинки із зображенням “усміхненого сонечка”, “похмурої хмарки”, “сонечка, що напівзатулене хмаркою”. Стрілка годинника закріплена таким чином, що може обертатися. Обирається дитина, яка прослуховує різні за характером твори і залежно від їх настрою виставляє або на малюнок із сонечком, якщо твір веселий, або на хмарку, якщо сумний, або на сонечко, яке напівзатулене хмаркою, якщо характер спокійний. Решта дітей перевіряють.

Гра “Музична квітка”

Матеріал: квітка, виготовлена з різнокольорового картону; на пелюстках із внутрішньої сторони прикріплені паперові кишеньки; різнокольорові картки (жовта, червона, синя); кількість комплектів є відповідною до кількості дітей.

Хід гри. Кожній дитині роздаються картки (жовта, червона, синя). За бажанням викликається дитина, яка підходить до квітки. Музичний керівник грає музичні уривки у різних регістрах. Усі діти піднімають карточку відповідного кольору. (Жовта - високий регіст, червоний - середній регіст, синя - низький регістр).

Дитина біля квітки виставляє свої картки в кишеньки на пелюстках квітки. Правила гри можна змінювати. Наприклад: з'ясовувати не регістр, а теми виконання твору (жовта картка - повільний темп, червона - спокійний темп, синя - швидкий), або з'ясовувати характер твору, для цього можна застосовувати картки із зображенням сумного, спокійного та веселого клоуна.

Гра “Наш оркестр”

Матеріал: дитячі музичні іграшки та інструменти (домри, балалайки, дудочки, дзвіночки, бубна, музичні трикутники); велика коробка.

Хід гри: Педагог повідомляє дітям, що у дитячий садок прийшла посилка, показує її, дістає музичні інструменти і роздає їх дітям (попереднє ознайомлення з кожним інструментом проводиться на музичному занятті). Діти грають на цих інструментах так, як їм хочеться.

Ця ігрова ситуація може бути використана на святковому ранку. Після “творчої гри” дітей вихователь пропонує послухати, як грає оркестр вже підготованих дітей.

Гра “Що роблять діти”

Матеріал: картки (за кількістю гравців), на одній половині яких зображені діти (співають, танцюють, сплять), друга половина порожня; фішки.

Хід гри: Дітям роздають по одній картці. Педагог виконує знайомі музичні твори (можна у грамзапису): “Колисанку” О. Гречанінова, “Баю-бай” В. Вітліна, “Подружимося” Г. Вількорейської або будь яку пісню (яку знають і співають діти). Той, хто впізнав музичний твір, закриває фішкою порожню половину карти.

Гра спочатку проводиться на занятті, а потім може включатися в програму свят та розваг.

Гра “Зайці”

Матеріал: на планшеті зображені ліс, галявина (у центрі зроблені розрізи, куди в центрі можуть вставлятися картинки - “Зайці сплять”, “Зайці танцюють”).

Хід гри: вихователь пропонує дітям піти погуляти на галявину, намальовану на картинці.

Вихователь: тут живуть маленькі зайчики. А що вони роблять - ви дізнаєтесь, коли почуєте музику.

Звучить мелодія колискової або танцювальної музики. Діти визначають її, на прохання вихователя вставляють відповідну картинку в прорізи на планшеті. Якщо дитина правильно відгадала музичний твір, то діти аплодують.

Гру можна використовувати на заняттях, а також під час розваг.

Переліченими варіантами перераховані нами музично-дидактичні ігри не вичерпуються. Існує багато допоміжних матеріалів для вихователя та музичного керівника, якими він може скористатися для того, щоб якнайкраще використовувати їх у практичній діяльності. Крім того, музичний керівник може й самостійно вигадувати різні варіанти ігор, або змінювати, варіювати, доповнювати уже відомі ігри.

2.2 Впровадження в навчально-виховний процес ДНЗ роботи театрального гуртка

У навчально-виховному процесі дошкільних навчальних закладів поряд з основними формами організації дітей (заняття, ігри, самостійна музична діяльність, свята та розваги) дедалі більшої популярності набуває і гурткова робота, яка стає невід'ємною частиною освітнього процесу. Ініційована свого часу авторськими колективами програм виховання та навчання дошкільнят ,,Малятко'' і ,,Дитина'', взята до уваги Державною Базовою програмою розвитку дитини та Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, гурткова робота вбачає ще один ефективний шлях розвитку творчоспрямованої особистості. Проблема своєчасного виявлення інтересів, здібностей і нахилів дитини, формування творчих засад уже з перших років життя дитини нині вкрай актуально і потребує особливої уваги з боку педагогів.

Тенденція сучасної педагогіки активізувати процес музично-естетичного виховання через творчість дитини - зумовлена об'єктивними чинниками: ваговим значенням творчості у пізнанні й перетворенні світу, необхідністю гармонійного розвитку особистості, природною активністю дитини, що потребує творчої діяльності. Творчий процес розвиває пам'ять, мислення, спостережливість, логіку, інтуїцію. Він пов'язаний із самостійними діями, з відмовою від стереотипних уявлень, з умінням вільно оперувати знаннями і навичками, застосовувати їх у нових видах практики. І тому розвинути творчу уяву, доповнюючи, розширюючи її, зануритися разом з дітьми у чарівний світ мистецтв допомагає гурткова робота.

Для дітей поняття життя і театр мають особливе значення. У власних іграх діти часто розігрують імпровізовані сюжети за допомогою іграшок чи певних символів, одночасно виконуючи функції і режисера (утримання замислу гри), і виконавця-актора (рольові дії з реалізації ігрового замислу). Більше того, відтворення та засвоєння дітьми суспільного досвіду, фіксованого у соціально закріплених способах здійснення предметних дій та норм людського життя найкраще і природно здійснюється в процесі театральної діяльності.

Очевидно, що:

* діти потребують театралізованих видовищ як форми прояву діяльності;

* ігри дітей мають безпосереднє відношення до театру і театралізованих видовищ;

* театралізовані видовища повинні посісти у діяльності дітей провідне мысце [61, 65].

В основі змісту драматургії театралізованого дійства, як правило, лежить реальна подія (наприклад, привітання мами зі святом). По суті, сценарій дитячого свята-- це завжди художнє осмислення реальної події житгя. І щоразу автор видовища (сценарист-режисер) вивчає новий пласт реального життя (або розширює знання про нього): зміст, його ідейне, етичне, соціальне єство, способи буття в обраному фрагменті життя і значущість його для майбутнього глядача. Тобто, автор стає дослідником цієї події, а через неї і всього життя [61,66].

Дитяче свято не є винятком у цьому питанні -- на святі дітям пропонуються картини справжнього реального життя, через які відбувається соціалізація маленької людини. І навіть якщо персонажі, які показують ці картини, є казковими чи фантастичними, розіграні ними ситуації, діалоги і заявлені в них потреби, мотиви є реальні, життєві, тобто такі, які можуть і повинні чогось навчати, щось виховувати [61, 66].

Більше того, автор завжди повинен пам'ятати про феномен “співавторства” -- кожен із співучасників видовища незалежно від його ролі чи функції в ньому домальовує, добудовує кінцевий образ на свій власний лад і розсуд, виходячи з різних вихідних індивідуальних ознак -- темпераменту, сили концентрації уваги, швидкості та гнучкості мислення, швидкості розгортання образної уяви, широти обізнаності з елементами картини світу та практично- дійового досвіду [31,27].

Образ спектаклю повинен мати достатню силу емоційного впливу, виховувати в людях високі моральні та естетичні уявлення. Тому треба подбати про оформлення спектаклю (антураж, декорації), залучивши до цього всі зовнішні засоби сценічної виразності. Вони нададуть спектаклю певної форми, сприятимуть розкриттю його ідейного змісту, підсилюватимуть вплив спектаклю на глядача. Отже, декорації, бутафорія, костюми, грим, освітлення складають художнє оформлення спектаклю, виконуючи два завдання: 1) створення певного зорового, соціального, історичного, побутового і психологічного середовища спектаклю для рельєфнішого виявлені образів героїв; 2) організація сценічного простору [51, 229].

Використовуваний ігровий реквізит має бути:

* екологічно чистий, доцільний щодо педагогічного завдання;

* естетично приємний, привабливий, яскравий;

* достатньо об'ємний, крупний;

* поліфункціональний, багаторазовий, дієвий;

* зручний у користуванні, транспортабельний, легкий [31, 16].

Театралізовані дійства завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов'ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати естетичну і моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це краса, добро і зло, дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр - один з найяскравіших емоційних засобів, що формують естетичний смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом - це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним “начебто” [59, 71].

У роботі театралізованого гуртка доречним буде використовувати театралізовані ігри. Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками:

“Що вдієш на таке насильство?

Зайчик вовку виручку несе,

Бо у звіриному суспільстві

Закони м'язів над усе”.

(“Заяча крамничка”)

Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів:

“А Українські землі - диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива.

“Хороша ріпка”, - каже дід”.

(“Ріпка”)

Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.

“Князь Кий там жив, у тій оселі -

Тоді він княжив в тих краях.

На стінах зброя аж до стелі -

То списи, що були в боях.”

(“Вареники в сметані”)

Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика, якого вигнала лисиця. З'являється бажання допомогти, заступитися.

Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного - виховне значення всього цього важко переоцінити [32, 33].

А. Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого” [46]. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній.

Що ж таке театр у житті дитини?

· По-перше, це свято - яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

· По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

· По-третє, це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором'язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

· По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію [59, 73].

Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У таблиці 1 відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності (ТД), функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінювалися в кожному з видів діяльності [61, 96].

Так під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона - творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави - глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

І щоразу театралізована діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища - розвага; театралізована гра - власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових і фізичних зусиль, пов'язаних з виконанням якихось обов'язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням [61, 96].

Таблиця 2 Види театралізованої діяльності дошкільнят та критерії її розвитку

Види ТД Критерії визначення	Сприймання театрального видовища	Театралізована гра	Підготовка театральної вистави
Позиція дитини в ТД	Глядач	Творець, актор, режисер	Глядач, актор, сценарист, декоратор
Мета ТД	Видовище, розвага	Гра	Вправа, праця
Пріоритетні мовленнєві завдання	Засвоєння кращих зразків літературного мовлення	Активізація словника і розвиток зв'язного мовлення, сюжето-складання	Виразність, образність мовлення
Вибір матеріалу	Фланелеграф, драматичний театр, ляльковий, тіньовий театр та ін.	Режисерська гра з іграшками; рольова гра	Лялькова вистава, інсценування, показ вистави на фланелеграфі, настільному, пальчиковому театрі

Кожний з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв'язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми [51, 230].

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо) [59, 74].

Гра-драматизація - це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації - це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності - інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця - боязким, вовка - злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі - бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей - сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з'являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

– драматизації з пальчиками (з ляльками);

– драматизація як гра самої дитини;

– імпровізація - за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Ігри-інсценізації - це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

Настільні театралізовані ігри. До них відносять:

Театр іграшок. В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки - фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

Театр картинок. Всі картинки - персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов'язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори. Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2-3 дерева - це ліс, зелена тканина - галявина).

Стендові театралізовані ігри. До них відносять:

Стенд книжка - використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну. Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф - картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

Тіньовий театр - тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

Пальчиковий театр - це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-лебеді” тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

Ляльковий театр - для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів - все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове - реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру [44, 176].

До лялькових театрів відносять такі театри як:

Театр Петрушок - це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук [44, 175].

Театр маріонеток - ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

Театр естрадної ляльки - це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву “Театр “живої руки” [44, 175-176].

Існують також театри з покидькових матеріалів.

Театр повітряних кульок - наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями - очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок - будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

2.3 Залучення батьків до активної участі в підготовці та проведенні свят та розваг в ДНЗ

Сім'я є найважливішим середовищем формування та розвитку особистості. Тут дитина народжується, зростає, пізнає світ, соціалізується. Саме в родині розвиваються її почуття, закладаються моральні цінності, а також формуються і розвиваються музично-естетичні почуття і переживання.

Нашою метою є ефективним засобом покращити взаєморозуміння та взаємопідтримку поколінь, спрямувати їх на створення сприятливих умов для розвитку музично-естетичних почуттів дошкільнят.

Прикро констатувати той факт, що сьогодні батьки приділяють вихованню дітей недостатню увагу, а роль домашнього вихователя здебільшого виконує телевізор. Мультфільми, фільми і різноманітні шоу, які переглядає малеча вдома, часто не несуть виховної ідеї. З материнських вуст сучасні діти лиш зрідка чують народну потішку чи колискову. Молоді батьки недооцінюють величезне виховання та пізнавальне значення музичного мистецтва.

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім'я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи). Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім'ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: “Сім'я є істиним органом виховання”.

Інший погляд на сім'ю мав Роберт Оуен. Він розглядав сім'ю як перешкоду на шляху формування нової людини. А відомий психолог О.М. Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється, що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад “чужої тьоті” (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне - “Так мама сказала”, “Так звелів тато” [34].

На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Сковорода, С. Русова, Т. Шевченко, П. Куліш, Б. Грінченко, І. Франко, О. Духнович, Л. Українка, Т. Лубенець, Г. Ващенко.

Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім'я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості. Саме сім'я з її інтимно-особистими зв'язками, як ніяка суспільна установа, може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній. Сім'я - це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім'я [34].

Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх “уроки філософії”, дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми. Тому так важливо, щоб батьки не тільки фактично відвідували свята та розваги своїх дітей у дитячому садку, а брали в них особисту участь.

У сім'ї необхідно подбати про створення сприятливої естетичної обстановки. Перш за все не повинно бути антихудожніх предметів, будь то різні картини, вази, настінні декоративні вироби. Відповідно в квартирі необхідно виділити місце, де будуть розташовані цікаві для дитини книжки, картинки, папір, олівці, музичні інструменти. Причому дитина повинна сама брати участь в обладнанні свого куточка і, продовжуючи традиції дитячого саду, розташовувати ці предмети в певному порядку. За порадою вихователів батьки купляють диски з записами музики, казок тощо, книжки з ілюстраціями, різні матеріали для образотворчої діяльності, дитячі музичні інструменти.

Якщо не тільки в дитячому саду, але і вдома дорослі заохочують і підтримують творчі нахили дитини, то вони будуть успішно розвиватися.

Дошкільні роки - це час найбільшого нагромадження музичних вражень, інтенсивного розвитку музичного сприйняття, час формування розвитку творчих здібностей. У нашому дошкільному закладі ми прагнемо створити належні умови для здійснення музично-естетичного виховання кожної дитини. А ще практикуємо різні способи налагодження зв'язків із родинами вихованців і в основу кожного кладемо принцип диференційованого, індивідуального підходів. Саме у сім'ї, у її традиціях криються джерела музично-естетичного виховання дитини, завершується процес закріплення набутого дитиною у дошкільному закладі. Це означає, що за формування дитячого художнього смаку, музичних навичок, розвиток творчих здібностей, музично-естетичної культури, формування особистості дитини, відповідальні вихователь, музичний керівник і батьки. Наш власний досвід у цьому напрямку показує, що для організації міцного зв'язку ,,ДНЗ - сім'я'' необхідне чітке, цілеспрямоване керівництво з боку адміністрації, методичного центру, музичного керівника при активній допомозі вихователя.

Ми використовуємо такі форми роботи з батьками.

Усно - практичні: знайомство з сім'єю; бесіди та лекції; загальні та групові збори; батьківські збори; педагогічні конференції; доручення, домашні завдання батькам; виготовлення посібників, іграшок; збирання природного матеріалу.

Наочні: стенди або куточки; папки - пересувки; тематичні виставки; відкриті заняття; дні відкритих дверей; концерти для батьків; звітні концерти гуртків; видача музично - педагогічної літератури для читання у вихідні дні.

Цікавими й ефективними, на наш погляд, є також музичні лекторії, веселі ярмарки.

Одним з пріоритетних напрямків нашого дошкільного закладу в роботі з батьками щодо здійснення музично-естетичного виховання є також залучення їх до активної участі в заходах, що проводяться у нашому закладі (у фестивалях родинної творчості, театралізованих дійствах, посиденьках, вечорницях), де відбувається взаємообмін інформацією, ознайомлення з кращим сімейним досвідом, з ефективними методами музичного розвитку, розвитку естетичних почуттів.

У межах активного залучення батьків до участі у святах та розвагах, які проводяться в дитячому садку можна провести музично-виховний захід ,,Сімейні зустрічі''. Він, на нашу думку, є одним з оптимальних варіантів розв'язання проблем розвитку музично-естетичних та творчих здібностей дошкільнят за допомогою музичного мистецтва.

Щоб зацікавити батьків спільним заняттям та залучити їх до участі в “зустрічі”, можна розвісити оголошення в куточках для батьків у групах, в якому помістити такий текст: “Шановні мами, тата, братики, сестрички й усі родини! Запрошуємо Вас до участі в родинному заході сімейні зустрічі. Мета нашого зібрання: зануритись у світ музики і зрозуміти, яку важливу роль відіграє цей вид мистецтва у нашому житті, як впливає на різні аспекти виховання та розвитку наших дітей. Девіз нашої зустрічі: ,,Родина - родині''. Ділитимуться досвідом музичного виховання, презентуватимуть свої музичні захоплення не лише члени сімей, а цілі родини”.

До цього заходу потрібно провести попередню ґрунтовну підготовку. Першим етапом у ній потрібно попередити батьків про необхідність підготуватися до презентації своєї родини, в яку включити: розповідь про склад родини; кого як звати, яке родинне захоплення мають і що показуватимуть сьогодні; що стало поштовхом до цього захоплення (пісня, танець, театр, гра на музичних інструментах); яка, на їх думку, користь від музики загалом чи від конкретного виду музичної діяльності; якими хочуть бачити своїх дітей та онуків, чого бажають іншим сім'ям.(Презентуватися бажано у різних формах: проза, вірш, пісня, частівки, рухові етюди, фрагменти театрального дійства). Батьки повинні бути попереджені про те, що їм доведеться відповідати на запитання типу: значення музики у вашій родині; найзахоплююча подія чи свято, де мали місце музика чи окремий вид музичної діяльності тощо. Також потрібно попросити батьків по можливості підготувати до демонстрації фото, відео, аудіо записи.

На другому етапі підготовки до заходу потрібно запропонувати батькам підготувати свого “коника” - одного чи кількох виступів із певного виду музичної діяльності (оголошення, костюми, власна інтерпретація виконання та супроводу). Підготуватися до відповіді, чому вибрали саме цей жанр, чия ідея, до висловлення своєї думки щодо виховного значення того чи іншого виду музичної діяльності.

На третьому етапі підготовки батькам потрібно повідомити, що буде запропонований набір предметів (залишковий матеріал, побутові предмети), один з яких треба вибрати, придумати, що з нього зробити, й зіграти на ньому під фонограму спільним оркестром. Можна зауважити, що якщо хтось має цікаві пропозиції, щоб вносили їх завчасно.

На четвертому етапі підготовки батькам можна роздати анкети “Музично-естетичне виховання у сім'ї”. Можна включити в неї питання типу:

- Разом з дитиною ви слухаете музику? Яку саме?

- Чи берете активну участь у музично-театралізованих святах, що проводяться в нашому дошкільному закладі?

- Вдома співаєте колискові, розважальні пісні, розігруєте забавлянки?

- При читанні казки імітуєте голоси звірів, птахів, імпровізуєте спів персонажів?

- Чи наспівуєте дитині танцювальні мелодії, заохочуєте її танцювальну ініціативу?

- Спільно з дитиною музикуєте, співаєте з використанням іграшкових та справжніх інструментів?

- Чи виконує ваша дитина різні музичні привітання у дні народження, чи готує з вами виступи-сюрпризи до приходу рідних та друзів?

- Чи дітитеся ви з дітьми власними талантами та вміннями?

- Як часто відвідуєте професійний театр разом із дитиною, чи обмінюєтесь враженнями?

- Чи поєднуєте в сімейному побуті музичну діяльність дитини з іншими видами творчості? Як саме?

- Чи радієте з висловлювань малечі про їхні музично-естетичні враження?

- У вас вдома для дитини створене мистецьке середовище?

- Які придбали музичні іграшки-інструменти?

- Чи збираєте музичну фонотеку для слухання і танцювально-ігрової діяльності дитини?

- Яку музику та які пісні полюбляє слухати ваша дитина?

- Як часто зверталися за порадами до педагогів ДНЗ?

Метою подібного анкетування буде виявлення недоліків у здійсненні музично-естетичного виховання в сім'ї та можливості з'ясувати вихователю чи музичному керівникові у якому напрямку вести освітню роботу з батьками, яким чином допомогти їм. Інша сторона подібного анкетування полягає в тому, що сам процес відповіді на ці запитання змусить замислитись батьків, чи все гаразд у їхній сім'ї з музично-естетичним розвитком дитини, змусить відповідальніше підійти до здійснення музично-естетичного виховання дитини в родинному колі.

Одним з форм роботи з батьками можна використовувати “день відкритих дверей”.

День відкритих дверей, будучи досить розповсюдженою формою роботи, дає можливість познайомити батьків з дошкільним закладом, його традиціями, правилами, особливостями освітньо-виховної роботи, зацікавити нею й залучити до участі. Проводиться як екскурсія по дошкільній установі з відвідуванням групи, де виховуються діти батьків, які прийшли. Можна показати фрагмент роботи дошкільної установи (колективна праця дітей, збори на прогулянку, фрагмент проведення розваг або репетицій до проведення свят й ін.). Після екскурсії й перегляду завідуюча або вихователь-методист розмовляють з батьками, з'ясовують їхнє враження, відповідають на питання, які виникають.

Одним з дієвих засобів залучення батьків до музично-естетичного виховання своїх дітей - батьківські конференції. Основна мета конференції - обмін досвідом сімейного музично-естетичного виховання. Батьки заздалегідь готують повідомлення, педагог при необхідності надає допомогу у виборі теми, оформленні виступу. На конференції може виступити фахівець. Його виступ дається "для запалу", щоб викликати обговорення, а якщо вийде, то й дискусію. Конференція може проходити в рамках однієї дошкільної установи, але практикуються й конференції міських, районного масштабів. Важливо визначити актуальну тему конференції, наприклад, "Роль родини у музично-естетичному вихованні дитини"). До конференції може бути підготований концерт дітей, де вони будуть брати участь разом з батьками.