Форми організації навчання природознавству в початковій школі

Урок як основна форма організації процесу навчання. Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі. Стан проблеми дослідження у практиці педагогічної діяльності, творчий підхід до процесу вивчення природознавства.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.11.2009
Размер файла 237,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ДИПЛОМНА РОБОТА

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Форми організації навчання природознавства в початковій школі

1.1 Урок -- основна форма організації процесу навчання

1.2 Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі

1.3 Вибір форм організації навчання у процесі вивчення природознавства

РОЗДІЛ 2. Методика проведення різноманітних форм організації навчання під час вивчення природознавства в початковій школі

2.1 Стан проблеми дослідження в практиці роботи сучасної початкової школи.

2.2 Методика проведення різноманітних форм роботи під час вивчення природознавства в 3 класі

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність проблеми дослідження. На сучасному етапі розвитку української школи одним із основних завдань є підвищити якість навчання молодших школярів, активніше і цілеспрямованіше готувати їх до подальшого навчання та практичної діяльності. Запровадження нового змісту освіти сприяє підвищенню теоретичного рівня знань учнів, розвитку їх інтелектуальних здібностей. Проте якість знань учнів ще невисока. Особливо діти відчувають труднощі, коли треба пояснити сутність виучуваних явищ, розкрити взаємозв'язки між ними. Далеко не всі учні можуть застосовувати набуті знання у змінених умовах, наближених до життя.

Вчитель повинен дбати про те, щоб підвищувати рівень знань учнів, удосконалювати навчально-виховний процес. Щоб виконати ці завдання, потрібно розв'язати ряд теоретичних і практичних проблем навчання та виховання учнів і, зокрема, проблему удосконалення методики проведення різноманітних форм організації навчання в початковій школі.

З перших днів навчання предмет «Я і Україна» викликає у дітей інтерес. Вони із задоволенням гортають підручник, розглядають вміщені в ньому ілюстрації, відновлюють у пам'яті елементарні знання про природу. Однак уже через декілька занять для частини школярів предмет стає нецікавим. Для того щоб розібратися, чому так відбувається, насамперед, потрібно розглянути специфіку курсу «Я і Україна». Його мета -- формування в учнів уявлень та елементарних понять про об'єкти і явища природи, взаємозв'язки і взаємозалежності між ними. Цієї мети неможливо досягнути тільки шляхом запам'ятовування і відтворення окремих фактів. Необхідно забезпечити певний рівень розумової діяльності учнів, їх пізнавальну активність та самостійність, а в класі, як правило, знаходяться діти різного рівня розвитку психічних процесів (сприймання, мислення, уваги тощо), що зумовлено як біологічними факторами, так і якістю попереднього навчання. Тож від врахування індивідуальних особливостей школярів значною мірою залежить успішне засвоєння природничих знань, умінь і навичок на одних уроках, їх розширення, узагальнення чи конкретизація, узагальнення чи конкретизація і використання на інших.

Очевидно, що за умов, коли основна організаційна форма занять -- урок -- розрахована на весь клас, якість засвоєння знань, розвитку і виховання кожної дитини значною мірою залежить від індивідуалізації навчання. Тому перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно орієнтований на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Разом з тим, ефективність навчання значною мірою залежить не лише від змісту і методів, а й від форм його організації. Форми навчання мають відповідати меті, змісту, умовам, в яких воно здійснюється (кількість дітей, їхній вік, наявність обладнання, специфіка предмета, тривалість навчання тощо).

Основною формою організації навчання є урок. На уроках вивчається матеріал, визначений програмою. Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв'язки, що існують у природі, природні явища тощо. Тому з уроками тісно пов'язані й інші, форми організації навчального процесу, які застосовує вчитель, -- це позаурочна та позакласна робота учнів.

Позаурочна робота тісно пов'язана з навчальним матеріалом. Згідно з навчальною програмою діти виконують домашні завдання, завдання в куточку живої природи, на географічному майданчику, навчально-дослідній земельній ділянці, проводять спостереження в природі.

У вивченні природничого матеріалу значну роль відіграє позакласна робота, спрямована на розширення й поглиблення знань, умінь і навичок учнів. Зміст її виходить за межі програмного матеріалу, відповідно до запитів та інтересів школярів.

Враховуючи вище сказане тема дипломної роботи «Форми організації навчання природознавства в початковій школі» є досить актуальною.

Предмет дослідження -- форми організації навчання природознавства в початковій школі.

Об'єкт дослідження -- методика проведення різноманітних форм організації навчання природознавства.

Мета дослідження: вивчення ефективності традиційних підходів до вибору і використання різних форм навчання природознавства та впровадження їх використання в практику роботи початкової школи.

Гіпотеза дослідження -- процес оволодіння молодшими школярами природничими знаннями, формування умінь і навичок відбуватиметься ефективніше за умови оптимального поєднання різних форм організації навчання.

Для реалізації мети дослідження нами розв'язувалися такі завдання:

Ш проаналізувати стан проблеми використання форм організації навчання молодших школярів у психолого-педагогічній та методичній літературі;

Ш дослідити сучасний стан проблеми дослідження в практиці роботи початкової школи;

Ш обґрунтувати вибір та доцільність форм організації навчання природознавства в 3 класі;

Ш експериментально перевірити ефективність оптимального використання різноманітних форм організації навчання під час вивчення природознавства в початковій школі.

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи:

а) на констатувальному етапі ми проаналізували стан дослідження проблеми в теорії та практиці роботи сучасної початкової школи; сформулювали робочу гіпотезу дослідження, визначили мету та основні завдання дослідницької роботи, провели анкетування вчителів початкової школи, визначили основні поняття проблеми.

б) на формувальному етапі нами було розроблено методику проведення педагогічного експерименту; визначено форми організації навчання та їх оптимальне поєднання під час вивчення природознавства в 3 класі.

в) на підсумковому етапі ми проаналізували та узагальнили результати експериментального дослідження; сформулювали загальні висновки дослідження.

Під час написання дипломної роботи використовувалися такі методи дослідження:

а) на констатувальному етапі: теоретичний аналіз літературних джерел, порівняльний аналіз та систематизація, бесіди, анкетування, спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, вивчення шкільної документації;

б) на формувальному етапі: впровадження авторських розробок, педагогічний експеримент;

в) на підсумковому етапі: кількісний та якісний аналіз результатів дослідження, методи теоретичного узагальнення.

Дослідження: аналіз методичної та психолого-педагогічної літератури, передового педагогічного досвіду; анкетування, бесіди, спостереження, педагогічний експеримент, теоретичне узагальнення.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Форми організації навчання природознавства в початковій школі

1.1 Урок -- основна форма організації процесу навчання

Процес навчання природознавства здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії форми організації процесу навчання.

Звернемося до походження цього слова. У перекладі з латинської „forma” означає зовнішній вигляд, устрій. Поняття „форма” трактується у лінгвістиці як „зовнішній вигляд, обрис, тип, структура чогось, що зумовлено певним змістом”, а з філософської позиції це -- „усякий зовнішній вираз якого-небудь змісту” [22]. Форма навчання, як дидактична категорія, означає зовнішній бік організації процесу навчання, що зумовлена кількістю учнів, часом, місцем, а також порядком реалізації.

В. Якупов називає формою навчання спеціальну конструкцію навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів, а як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний із кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Отже, форма організації навчання -- спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка проводиться в установленому порядку і у певному режимі. Під час вивчення природознавства розрізняють такі організаційні форми: уроки, позаурочна та позакласна робота. Кожна з форм організації характеризується певною структурую, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв'язків між ними [51].

Основною формою навчання є урок. Ще Я. Коменськой визначив найхарактерніші ознаки уроку. Він характеризується постійним складом учнів, точно регламентованим часом та змістом предмету, сталим розкладом, обов'язковим відвідуванням, єдиними навчальними програмами тощо [57].

І. Підласий дає визначення уроку як завершеному у змістовому, діяльністному та організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) [55].

А. Кузьмінський та В. Омельченко, у свою чергу, визначають урок як форму організації навчання, коли учитель проводить заняття в класній кімнаті з постійним складом учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного і психічного розвитку, за розкладом і регламентом.

Т. Байбара вказує, що урок -- це логічно завершений цілісний елемент навчально виховного процесу, в якому в складному взаємозв'язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливості учителя і його майстерність, індивідуальні та вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку [6].

Саме форма навчальної діяльності, забезпечена відповідними дидактичними методами, прийомами, засобами, поставленими метою і завданнями, втіленням рекомендацій психологічної та педагогічної наук, здійснює стабілізацію та впорядкування навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Нині в Україні урок залишається основною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів власності. Саме тому, починаючи з Я. Коменського і дотепер педагоги досліджують і удосконалюють урочну форму навчання: розробка і впровадження у навчальний процес проблемного навчання М. Махмутовим, лекціо-практичної системи в старших класах О. Хмурою, творчі підходи до викладання педагогів-новаторів Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Гузик, В. Ільченко, В. Шаталова та багатьох інших.

Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших.

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

У початкових класах урок триває 35-40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми.

Урок має такі особливості, зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова [51]:

- він є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логічній послідовності;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) , створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів..

В. Пакулова та В. Кузнєцова [54] підкреслюють, що сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі наступні функції:

1. Навчальна (пізнавальна) функція пов'язана із надбанням учнями систематичних знань, умінь і навичок з природознавства. Для цього учитель при підборі матеріалу виділяє головні і другорядні поняття, забезпечує їх розвиток з уроку в урок, підвищує якість знань учнів.

До навчальної функції уроку відноситься також формування у молодших школярів системи загальнонавчальних і спеціальних практичних умінь і навичок. Загальнонавчальні уміння і навички: робота з підручником, зошитом; схематична замальовка на дошці і в зошитах і т. ін. Спеціальні уміння і навички: ведення фенологічних спостережень у природі, спостережень за працею людей у різні пори року; робота зі „Щоденником спостережень”; уміння орієнтуватися на місцевості, користуватися приладами, розпізнавати частини рослин, оформляти колекції, гербарії і т. ін.

2. Виховна функція уроку полягає у формуванні в молодших школярів під час навчання і розуміння основних законів розвитку природи й суспільства.

Зміст природознавчого матеріалу дозволяє вирішити завдання патріотичного, екологічного, трудового та естетичного виховання учнів. На уроках природознавства учитель розказує школярам про діяльність природоохоронних органів з охорони і відновлення природних ресурсів, турботу про здоров'я людини і покращення умов їх життя, вчить дітей правил поведінки в природі, бережливе ставлення до неї.

На уроках, узагальнюючи індивідуальні спостереження школярів за працею людей, учитель показує його значення для підвищення рівня життя українського народу, формує повагу до праці і людей праці, привчає дітей до загальнокорисної праці, формує у них трудові уміння і навички.

Вивчення тіл і явищ природи сприяє розвитку у дітей естетичного смаку, привчає їх бачити і чути прекрасне, цінувати його.

3. Розвивальна функція уроку включає в себе розвиток у молодших школярів якостей особистості зв'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями. На уроках природознавства учитель розвиває мислення учнів, тренує їх пам'ять, виробляє їх увагу, спостережливість. З цією метою продумується спеціальна система завдань, які спрямовані на вирішення таких завдань, як формування в учнів уміння описувати об'єкти природи, виділяти головні і другорядні ознаки, порівнювати, узагальнювати і робити висновки в ході спостереження, проведенні найпростіших дослідів.

4. Стимулююча функція уроку пропонує таке навчання, яке викликає у всіх учнів стійку потребу в знаннях, інтерес до вивчення природи, активує пізнавальну діяльність.

Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв'язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об'єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.

5. Самоосвітня функція уроку пов'язана з навчанням школярів прийомам і методам самостійної роботи: з підручником природознавства, „Щоденником спостережень”, глобусом, географічною і контурною картою, таблицями і малюнками. Вона здійснюється на різних етапах уроку, а закріплюється в домашній роботі.

Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв'язків: тема > мета > зміст > форми > методи > прийоми > результат уроку.

Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об'єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.

Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.

О. Вишневський [18] вирізняє різні підходи до класифікації уроків:

Ш за основними способами їх проведення (уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди і т. ін.);

Ш за характером пізнавальної діяльності (уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки сприйняття фактів, уроки утворення понять, уроки повторення і узагальнення);

Ш за мірою самостійної роботи учнів (уроки самостійної роботи учнів, уроки роботи вчителя з класом);

Ш за етапами засвоєння інформації (вступні уроки, уроки ознайомлення з навчальним матеріалом, уроки засвоєння знань, умінь і навичок, уроки застосування і закріплення інформації).

Однак найпоширенішою в педагогічній теорії і практиці є типологія уроків за основною дидактичною метою (В. Онищук, Г. Щукіна та інші).

Найпоширенішим типом у практиці школи, за словами О. Вишневського [18], є комбінований урок, але він є також найменш цінним, оскільки веде до стандартизації навчання, стереотипного поєднання ланок уроку. Виділення для кожного уроку іншої головної дидактичної мети дає можливість урізноманітнити способи і форми навчальної діяльності, забезпечує оригінальність і неповторність уроку.

Тип уроку визначається послідовністю його ланок -- структурних елементів -- і є їх конкретним, продуманим, однак гнучким, поєднанням. Іншими словами, до структури уроку належать різні варіанти поєднання його елементів.

Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.

Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).

Чітко визначена мета уроку є головною для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; якщо головною дидактичною метою є формування умінь і навичок, то за типом -- це урок формування умінь і навичок; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; на уроці формування умінь і навичок дидактичною метою є формування умінь і навичок у школярів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку.

Мета (від грец. -- за, після) -- це те, що перебуває за чимось, наприклад, за фізикою (метафізика), логікою (металогіка), дидактикою (метадидактика). Але в будь-якому випадку мета трактується як наперед визначений кінцевий результат людської діяльності [45].

Ціль -- це закон практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення діяльності відповідно до усвідомлення людиною потреби [45].

У педагогіці мета і ціль ототожнюються і сукупно трактуються як ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні.

Сучасні дидакти (О. Савченко, В. Лозова, Г. Троцко та інші) і зараз визначають три основні функції навчання: освітню, розвивальну та виховну відповідно до них вирізняють і три основні цілі (або мети) уроку [48].

В організації процесу навчання виходять із положення Л. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Тому першою метою уроку є навчальна. Основними цілями якої є:

Ш забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, провідних напрямів науково-технічного прогресу;

Ш уміння застосовувати знання для розв'язання практично і технічно важливих завдань;

Ш бачення дії цих законів науки у техніці, у виробництві; підготовка учнів до обрання однієї з технічних професій; розвиток винахідницьких та конструкторських умінь.

І. Малафіїк відзначає, що розвивальні цілі мають охоплювати розвиток загальних та спеціальних пізнавальних здібностей людини і формування культури розумової праці. Учений формулює їх у такому вигляді:

* Сформувати та розвинути вміння порівнювати.

* Сформувати та розвинути вміння аналізувати.

* Сформувати та розвинути вміння здійснювати синтез.

* Сформувати та розвинути вміння здійснювати узагальнення, класифікацію, абстрагування.

* Сформувати та розвинути вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.

* Сформувати та розвинути вміння здійснювати перенесення дій з однієї галузі знань на іншу.

* Сформувати та розвинути вміння здійснювати прогнозування та планування своїх дій.

* Виробити вміння виокремлювати головне у прочитаному.

* Виробити вміння складати план прочитаного.

* Розвивати спостережливість.

* Розвивати культуру усного та писемного мовлення.

* Виробити вміння застосовувати індуктивний метод пізнання дійсності.

* Сформувати вміння застосовувати дедуктивний метод пізнання дійсності.

* Виробити вміння логічного мислення.

* Виробити вміння діалектичного мислення.

* Розвивати спеціальні здібності (інтелектуальні, математичні та ін.).

* Розвинути образну та смислову пам'ять.

Л. Рубінштейн визначав основні структурні складові особистості -- це спрямованість (погляди, переконання, світогляд, ідеали), знання, вміння, навички та індивідуально-типологічні якості (задатки, здібності, інтереси, нахили). Саме процес виховання призводить до зміни однієї або кількох із цих складових.

На думку І. Малафіїка, у навчанні завжди є якась доля виховання, а у вихованні -- навчання. Суть навчання полягає у передачі і засвоєнні певних знань, у тому числі світоглядних, моральних, правових, естетичних та ін. Суть виховання в іншому, а саме, у формуванні ставлення, звичок соціально-ціннісної поведінки, вчинків, їх вироблення передбачає спеціальний поведінковий тренінг, систему поведінкових вправ, що адекватна загальнолюдським, моральним цінностям.

Як усяка складова діалектичної єдності, ні навчання, ні виховання не існують у чистому вигляді. У навчанні завжди присутні елементи виховання, а у вихованні -- елементи навчання.

Виховання (частина освіти) -- педагогічний процес, в якому школярі оволодівають знаннями основ наук, одержують моральні, правові, естетичні, екологічні та інші уявлення. Однак, ще А. Макаренко вважав, що зводити виховання до навчання не можна.

Таким чином, конкретні виховні цілі уроку можуть бути визначені так: сформувати у школярів науковий світогляд, наукові погляди і переконання, наукову картину світу, виробити звички культури поведінки, сформувати позитивні людські якості тощо [52].

Якість уроків природознавства залежить від їх наукового рівня, використання унаочнення та прийомів збудження інтересу, до навчального предмету. Залежно від змісту тем, вікових особливостей учнів, рівня їхнього розвитку, наявності обладнання, учитель визначає, який тип уроку природознавства слід застосувати:

Ш комбінований урок;

Ш предметний урок;

Ш урок-екскурсія;

Ш узагальнюючий урок;

Ш урок засвоєння нових знань.

На кожному уроці з природознавства розглядається певне питання навчальної програми. У той самий час кожний урок -- це лише частина курсу цілого природознавства. Він завжди є продовженням попередніх уроків та опорою для наступних.

Як зазначає В. Онищук, кожен тип уроку має свою особливу мікро- та макроструктуру [53]. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать методи і способи розв'язання дидактичних завдань накожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Під структурою (побудовою) уроку, зазначають В. Горощенко та І. Степанов, розуміють, з яких етапів (елементів) складається урок, в якій послідовності ці елементи входять до заняття і як вони між собою пов'язані [25]. Залежно від типу уроку визначається його структура, розподіл робочих моментів (елементів, етапів) на уроці (у часі).

Таким чином, основною формою організації є урок, на якому вивчається матеріал, визначений програмою. При цьому велике значення має правильна організація самого процесу навчання.

Найпоширенішим в початковій школі є комбінований урок. Структура цього уроку залежить від того, які дидактичні цілі в ньому поєднуються. Комбінований урок має дві або більше дидактичних цілей, наприклад:

- перевірити раніше засвоєні знання;

- засвоїти нові знання;

- узагальнити, систематизувати знання;

- застосовувати раніше вивчені знання на практиці [58].

Таких комбінацій може бути багато. На комбінованому уроці в 1-4 класах можна охопити кілька дидактичних цілей. Обсяг програмового матеріалу на кожному уроці порівняно невеликий, а для успішного навчання в наступних класах необхідне глибоке і міцне засвоєння знань.

При плануванні комбінованого уроку необхідно точно встановити, які дидактичні цілі та які структурні елементи комбінуються в ньому. Отже, вдала структура уроку і вміло дібрані методи навчання забезпечують економію часу на уроці, дисципліну й активність учнів, міцність знань.

На таких уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам'ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого матеріалу.

Структура комбінованого уроку містить такі макроетапи:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок учнів.

4. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

5. Вивчення нового матеріалу.

6. Закріплення знань, умінь і навичок учнів.

7. Підсумок уроку.

8. Завдання додому.

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку -- предметний. Він має свою історію теоретичної розробки в методиці викладання предмета та практичного застосування в початковій школі. Вперше термін „предметний урок” був введений О. Гердом у методичному посібнику для вчителів „Предметні уроки в початковій школі”. Основною метою таких уроків, за словами вченого, є формування у дітей цілісного уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об'єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.

Згодом інший видатний методист початкової школи В. Вахтеров показав значення й вимоги до методики проведення предметних уроків.

У сучасній методиці викладання природознавства вчені та методисти (В.Горощенко, Л. Нарочна, В.Пакулова та інші) не відмовляються від цього типу уроку, а наголошують на необхідності їх використання у процесі навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів.

Предметний урок -- це такий урок, коли учні працюють у класі безпосередньо з предметами вивчення, а не з їх зображеннями. При цьому молодші школярі одержують певну суму конкретних відомостей про предмети і явища природи [13].

Дані уроки забезпечують сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність таких органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках школярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді покуштувати на смак, порівняти різні предмети між собою, встановити в них спільні та відмінні ознаки.

Уміло проведенні предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу. На даному уроці треба застосовувати групову і парну форми роботи. Це виробляє у школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках виховується акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчитель не лише пропонує для розглядання конкретний матеріал, а й навчає учнів уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей з іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими об'єктами природи. Це одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об'єктивно можливість їх забезпечення, тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом вчителя. До цієї роботи також залучають батьків [6].

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей. Для цього потрібно побудувати бесіду так, щоб учні самостійно давали відповіді, виходячи зі своїх спостережень за предметом або явищем, що вивчається. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють та уточняють знання, набуті із різних джерел.

Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами або явищами. Отже, від фактів, які діти спостерігали безпосередньо в природі, переходять до вивчення основних властивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення та висновки. Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що визначаються на уроці, були забезпечені всі учні класу або, в крайньому разі, один предмет був на двох учнів. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об'єкт, мобілізує їхню увагу.

Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Перш за все вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає тип предметного уроку (урок із роздавальним матеріалом, урок із застосуванням лабораторних дослідів, урок з використанням живих об'єктів та ін.). Після цього вчитель складає план та конспект уроку, в якому визначає навчальну, розвивальну та виховну мету, виділяє макроетапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Предметний урок вимагає від учителя значної підготовчої роботи.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копалини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо) та в позаурочний час за завданням учителя виготовляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Усі нові досліди вчитель має напередодні обов'язково виконати сам. Це дасть можливість точно врахувати, скільки часу займе дана робота, і визначити якість проведення досліду. Інколи вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення роботи.

Структура предметного уроку відрізняється від структури комбінованого уроку -- на ньому не виділяється часу для опитування, а протягом усього уроку вивчається новий матеріал:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань, умінь, навичок.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Отже, предметний урок -- це особливий урок. Його застосовують лише під час вивчення природознавства. Особливість його полягає в тому, що зміст яким оволодівають учні передбачає різнобічне вивчення тіла чи явища природи, виявлення його ознак, властивостей, умов існування, походження, способів вирощування тощо.

Одним із особливих видів уроку природознавства є урок-екскурсія.

На уроці-екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об'єктами та явищами природи.

Уроки-екскурсії мають великий виховний вплив на дітей. Сприймання краси природи, до якого їх постійно спонукають, відчуття гармонії.

Важливе значення під час вивчення природознавчого матеріалу мають екскурсії. Урок-екскурсія -- це особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою: на луках, у полі, лісі, саду тощо.

Урок-екскурсія, яка проводиться за програмою з природознавства, є доцільності, на якій зосереджується їхня увага, сприяють розвитку естетичних почуттів, позитивних емоцій, доброти, дбайливого ставлення до всього живого. У відносно невимушених обставинах школярі вчаться спілкуватись між собою під час виконання спільних завдань, поводитися один із одним та з навколишнім світом.

Основним методом пізнання на уроці-екскурсії є спостереження за об'єктами і явищами природи та очевидними взаємозв'язками і залежностями між ними.

Як зазначає Т. Байбара [6], у курсі природознавства початкової школи проводяться такі види уроків-екскурсій (див: рис. 1):

Урок-екскурсія

вступний поточний підсумковий

багатотемний однотемний багатотемний

Рис. 1. Види уроків-екскурсій

Автор пропонує до кожного виду уроку-екскурсії окрему макроструктуру [6]. Зокрема, вступний урок-екскурсія має такі етапи:

- організація класу;

- постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація;

- засвоєння нових знань, умінь і навичок;

- підсумок уроку;

- домашнє завдання.

Макроструктура поточного уроку-екскурсії, крім наведених етапів, включає ще й такі:

- перевірка засвоєних знань, умінь і навичок;

- узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок;

- застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систематизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок. На підсумковому уроці зростає самостійність школярів.

На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх у природній обстановці, тоді як у класі об'єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища.

Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об'єктів природи, встановити зв'язки організмів один з одним та із середовищем, з умовами існування. Екскурсія конкретизує програмний матеріал, що вивчається в класі, пов'язує школу з життям нашої країни, з життям природи, є основою краєзнавчої роботи класовода з учнями. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Перебуваючи на свіжому повітрі, діти загартовуються фізично.

Екскурсії з природознавства повинні бути пов'язані з усім процесом навчання. Тому програма з природознавства визначає мінімум обов'язкових екскурсій, необхідних для вивчення кожної теми. Але вчитель може вносити зміни у тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє засвоєння матеріалу, що вивчається.

Екскурсії -- це уроки в природі, сільському господарстві, музеї. Тому і ставлення до них має бути таким, як і до інших типів уроків.

Усі екскурсії, що проводяться в початковій школі, В. Горощенко та І. Степанов поділяють на три групи:

· екскурсії в природу;

· екскурсії на виробництво;

· екскурсії в музей, картинну галерею, на художню виставку [25].

Екскурсії в природу проводяться з метою спостереження об'єктів і явищ у природі та з'ясування їх взаємозв'язків із навколишнім середовищем.

На екскурсіях у природу легше на конкретному матеріалі спостерігати найпростіші закономірності в природі (взаємозв'язок різноманітних явищ природи залежно від сезонних змін, результати дії води в природі тощо).

Під час екскурсій на сільськогосподарське виробництво учитель має показати дітям, як людина, оволодіваючи наукою, перетворює тваринний і рослинний світ в інтересах суспільства. На таких екскурсіях в учнів розвивається інтерес до різних видів виробництва, що має профорієнтаційне значення.

Велику роль у вивченні природознавства відіграють екскурсії до музеїв, на виставки, під час яких учні знайомляться з різноманітністю форм рослинного і тваринного світу на Землі, працею людей, досягненнями господарства.

Деякі екскурсії проводяться на початку вивчення теми, і надалі вчитель під час предметних чи комбінованих уроків спирається на їх результат (вступні екскурсії).

Іноді екскурсії включаються у процес вивчення матеріалу теми (поточні), а інколи завершують тему -- підсумкові або оглядові екскурсії (наприклад після закінчення певного сезону).

Кожній екскурсії повинна передувати серйозна підготовка робота з боку вчителя й учнів. Насамперед необхідно визначити тему і мету екскурсії, розробити зміст.

Визначивши тему і мету екскурсії, вчитель сам повинен спочатку здійснити екскурсію за накресленим маршрутом. Це потрібно для того, щоб він мав можливість уточнити зміст екскурсії, був упевнений, що знайде все потрібне та заплановане, міг би визначити тривалість кожного етапу уроку-екскурсії тощо. На основі цієї екскурсії учитель складає план уроку-екскурсії з дітьми, в якому встановлює послідовність її проведення. Класовод повинен заздалегідь підготувати необхідне обладнання (папки для збирання рослин, совочки і ножі для їх викопування, сачки для комах тощо). Учнів попереджають про майбутню екскурсію напередодні або на попередньому уроці. При цьому зазначається точне місце її проведення, маршрут; тривалість екскурсії; що учні повинні взяти із собою та як вдягтися.

Учитель повинен обов'язково провести бесіду з техніки безпеки, а також розбити учнів на групи для проведення самостійної роботи.

Структура уроку-екскурсії така:

1. Організація учнів до роботи.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань учнів.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Наприкінці екскурсії необхідно зробити підсумок: зазначити основні відомості, про які учні дізналися під час екскурсії, відмітити роботу кращих учнів, зробити зауваження щодо дисципліни.

Спостереження, які провели учні на екскурсії, зібрані об'єкти використовуються на наступних уроках.

Отже, під час екскурсії вчитель повинен сприяти формуванню в учнів природознавчих понять, які становлять основу знань про природу. На екскурсіях, як і на предметних уроках діти навчаються бачити за словом його конкретний зміст, у них збагачується мова і накопичуються конкретні знання про природу. У зв'язку з цим учитель повинен звернути увагу на розвиток зв'язного мовлення учнів, що тісно пов'язано з уроками мови.

Одним із різновидів уроків є узагальнюючий урок. Основна його мета -- у процесі повторення матеріалу виділити найважливіше, закріпити й систематизувати знання учнів про предмети та явища неживої і живої природи, узагальнити вивчені факти, продовжити формувати та розвивати поняття, поглиблювати та впорядковувати набуті знання, а також перевірка рівня засвоєння учнями знань та їх оцінювання [8].

Значення узагальнюючих уроків полягає в тому, що на цих уроках:

Ш учні осмислюють і закріплюють знання, уміння і навички;

Ш учитель, використовуючи різноманітні прийоми, дидактичні ігри, вправи, перевіряє, як учні засвоїли матеріал;

Ш увесь матеріал приводиться в певну систему;

Ш розкриваються елементарні причинно-наслідкові зв'язки, що існують у природі.

Узагальнюючі уроки сприяють міцному, осмисленому узагальненню та закріпленню знань, розвитку пам'яті, мислення, мовлення учнів.

Узагальнюючий урок має таку структуру:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумки спостережень за змінами в природі.

3. Узагальнення і систематизація знань учнів.

4. Контроль навчальних досягнень учнів.

5. Підсумок уроку.

На узагальнюючих уроках потрібно мати всі навчальні посібники, що використовувались на попередніх уроках, матеріал яких узагальнюється, щоб учні не лише розповідали про предмети та явища, а й мали можливість показати їх. Під час підготовки до узагальнюючого уроку вчитель повинен ретельно продумати запитання: в них слід включити певний фактичний матеріал, передбачити порівняння, зіставлення, питання повинні допомогти учням встановити зв'язки між предметами та явищами.

Отже, щоб стимулювалась активна розумова діяльність молодших школярів (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), методи і прийоми проведення узагальнюючих уроків повинні бути різноманітні. Крім того, обов'язково треба використати у зміст цих уроків елемент нового, щоб засвоєні учнями знання поглиблювались, збагачувались новими фактами, доказами, прикладами.

В початковій школі під час вивчення природознавства використовують також урок засвоєння нових знань. Мета цього уроку вивчення нового матеріалу, узагальнення запасу знань учнів, набутих на попередніх уроках, розкриття значення набутих знань у майбутній трудовій діяльності та їх оцінювання. Діяльність учнів на уроках засвоєння нових знань та формування вмінь і навичок спрямована на сприймання й усвідомлення навчального матеріалу, його осмислення, узагальнення й систематизацію. Цьому сприяє правильно організований навчальний процес. Учитель створює такі ситуації, щоб учні пригадували і закріплювали в пам'яті найважливіше з нового матеріалу.

Даний урок застосовується в тому випадку, коли починається вивчатись новий розділ, матеріал якого не пов'язаний із матеріалом попереднього розділу, або ж коли має розв'язуватись складне широке питання.

Структура уроку засвоєння нових знань така:

2. Організація учнів до роботи.

3. Підсумок спостережень за змінами в природі.

4. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

5. Вивчення нового матеріалу.

6. Закріплення знань учнів.

7. Підсумок уроку.

8. Завдання додому.

Сучасний ефективний урок -- це урок добре підготовлений, розрахований відповідно до поставлених цілей та наявних можливостей. Результат уроку визначається не рівнем підготовки до нього вчителя, а майстерністю його діяльності на самому уроці. Чим ґрунтовніша підготовка, тим вільніший вчитель у вияві своєї майстерності на уроці.

Сутність підготовки вчителя до уроку полягає в тому, щоб, враховуючи наявні педагогічні умови, наперед передбачити й обрати оптимальні шляхи та засоби керування навчально-виховною діяльністю учнів, домогтися найвищих показників ефективності уроку в цих умовах.

Як зазначає О. Савченко [57], підготовка вчителя до уроку включає три органічно нерозривні стадії:

1) діагностику об'єктивних умов навчально-виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці.

2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів,

3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю учнів на уроці.

Варто пам'ятати про розвивальні можливості уроків природознавства. На кожному уроці необхідно, по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій-порівняння, моделювання, аналізу, дії змінення. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом -- це його вміле сприймання, усвідомлення, запам'ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткі й конкретні завдання, спрямовувати їх на ті сторони, властивості, ознаки предмета, для сприймання є виконання учнями практичних завдань які потрібно побачити, виділити, запам'ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій із предметом, який вивчається.

Усвідомлення знань завжди пов'язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.

Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам'ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у незвичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам'ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. Організовувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє, необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтересам, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких найбільш поширеними є:

- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який лише визначає завдання уроку і керує його виконанням за допомогою запитань;

- поетапне керування учителем роботою учня.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, можна зробити висновок, що готуючись до будь-якого типу уроку природознавства, необхідно дотримуватись таких положень:

§ Навчати дітей так, щоб вони розуміли, що, чому і як треба робити, і ніколи не виконували вказівок учителя механічно.

§ Навчаючи, слід застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням.

§ Те, що учням невідомо, слід логічно пов'язувати з вивченим. Де немає логічного зв'язку між засвоєним і засвоюваним, там немає усвідомленого навчання.

§ Слід пам'ятати, що головне -- не знання предмета, а особистість, яка формується. Навчити і виховувати потрібно так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки -- суб'єктом його активного освоєння.

§ Кожний урок повинен, перш за все, розв'язувати певне завдання.

§ Готуючись до уроку вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

§ Учням на уроці треба чітко сформулювати тему, поставити навчальну мету, визначити конкретні завдання уроку. У поурочному плані, який відображає структуру уроку, обов'язково потрібно передбачити всі структурні елементи уроку, зокрема, зміст і послідовність різних педагогічних прийомів. На уроці необхідно раціонально використати кожну хвилину для здійснення навчального процесу.

§ На уроках природознавства вчитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

§ Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримання дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності.

§ Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

§ Вчитель на уроках природознавства має запобігати перевантаженню дітей. Для цього потрібно уникати одноманітності в навчальній роботі -- чергувати словесну інформацію із виконанням практичних завдань, вправ, проведенням дослідів, заповнення схем, таблиць тощо.

Якість уроку не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

1.2 Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі

Основною формою організації навчання є урок. Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування живих організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв'язки і залежності, що існують у природі. Тому з уроками тісно пов'язані інші додаткові форми організації навчання природознавства, які застосовує вчитель. До них належать позаурочна робота і позакласна робота.

Позаурочна робота -- форма організації учнів для виконання після уроків обов'язкових, пов'язаних з вивченням курсу природознавства, практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв'язання завдань, передбачених програмою [6]. Організація позаурочних робіт викликана тім, що деякі спостереження за природою і її об'єктами, постановка з ними дослідів, не вкладаються у рамки навчального розкладу.

До позаурочної роботи відносяться: позаурочні заняття в кутку живої природи, на шкільній навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, домашні завдання, літні завдання з природознавства, проведення спостережень у природі.

Організація і керування даною роботою повинні здійснюватись учителем. Її результати повинні використовуватись учителем. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки.

Значну допомогу в організації та проведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний світ, колекції, гербарії.

Значну увагу треба приділяти організації роботи молодших школярів на географічному майданчику. Виконуючи на ньому різноманітну роботу, діти набувають практичних умінь і навичок у роботі з найпростішими приладами, проводять щоденні спостереження у природі. Вони відмічають наявність та силу вітру, стан неба та інші явища природи. Дані, отримані учнями, фіксуються у класному календарі природи і в зошиті з природознавства та використовуються на узагальнюючих уроках для побудови температурної кривої, діаграми хмарності, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, що відбуваються в довкіллі. Велике значення, особливо для міських шкіл, де безпосереднє спілкування молодших школярів із природою дуже обмежене, має куточок живої природи. Правильна організація в ньому позакласної роботи дає можливість дітям не тільки закріпити набуті на уроці знання, а й розвивати пізнавальні інтереси, спостережливість, довільну увагу, дослідницький підхід у навчанні [65].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.