Основна ідея Шацького - створити центр, який задовольняв би дитячі вимоги. Потрібна велика робота, аби з'ясувати ті основи, які треба покласти в створення цієї справи.

У дитячому клубі мають бути надані всі можливості вчитися життю і всі головні елементи, які беруть участь у творенні життя. Клуб повинен пересилити вплив вулиці, а тому має бути гнучким, живим, безпрограмним, й обличчя, працюючі у клубі, мають відрізнятися рухливістю орієнтування. Основою роботи має бути вивчення у дітей інстинктів дослідження, інстинкту праці та руху, інстинкту виявлення себе і інстинкту наслідувальності. Найважливіша робота ради має спрямувався на те, щоб зберегти те, що є в дітях.

С.Т. Шацький зробив великий внесок у розробку проблем соціальної педагогіки, і педагогіки соціального середовища. І до Шацького цю проблему викликала пильна увага передових мислителів. Зокрема, великий інтерес до неї виявляли Д. Ушинський і Л.М. Толстой. Вивченням впливу середовища на дітей С.Т. Шацький і його працівники багато опікувались ще в дореволюційний період. Однак природно, тоді їхньої можливості були вкрай обмежені, а вплив на довкілля практично мізерний. Лише в умовах соціалістичної дійсності Шацькому вдалося поставити справу вивчення соціального середовища та його впливу на формування дітей із широким розмахом і з справді науковим підходом. У цьому бралося до уваги як середовище і його вплив на дітей, так і можливості середовища в цілях його покращення. Такий експеримент ставився вперше у світовій педагогічної практиці. І на цій основі у Шацького сформувалася система - школа як центр виховної роботи у районі своєї діяльності. Зроблено було чимало. Шацькому та його співробітникам довелося починати впровадження елементів культури у побут села 20-х рр., оздоровлювати побут школярів, включаючи елементарних правил гігієни. У програмі заплановано також, що має робити школа, щоб дати дітям отримати новий досвід, заснований на наукових даних.

Здійснення наміченої програми у сфері охорони здоров'я дало позитивні результати - діти у школі та у ній стали дотримуватися вимог гігієни. Це мало велике громадське значення на початку 20 рр., як у селах було чимало безкультур'я, забобонів, а діти страждали від антисанітарних умов життя.

Плідна виховна робота шкіл під керівництвом С.Т. Шацького отримала гарну оцінку В.І. Леніна. На нараді по фізичного вихованню Н.К. Крупська згадувала: "Я розповідала якось Володимиру Іллічу про ту роботі, яку розгортає Перша дослідна станція Наркомосвіти в Калузької губернії у справі фізичного виховання сільських школярів (тоді станція робила ще перші кроки у цьому напрямі, тепер цю роботу в неї розгорнулася дуже широко). "Ось це справжнє справа, а не балаканина", - зауважив Володимир Ілліч.

Далі Надіє Костянтинівна продовжувала: "Питання йде про відношення дітей щодо спорту, марширування тощо - питання про сон і відпочинок, про харчування, про свіже повітря, купання, про найпростіші речі, проте вони так страшно важливі для їхнього добробуту, для їхнього розвитку" [10: Крупська Н.К. До. пед. тв. у 10 т. М., 1959, т.3, с.155]. Програма з охорони здоров'я була як програмою освіти, так і виховання. Її виховне значення насамперед виявляється в тому, щоб виховати радянського громадянина.

Звісно, слід враховувати конкретну обстановку 20-х - початку 30-х рр., коли Шацький та його колеги вели цю працю в селі та в місті. Тепер, з побудовою розвиненого соціалізму, становище докорінно змінилося. Не те стало середовище, сім'я та школа. Марксистсько-ленінська ідеологія збереглася у свідомості людей, колосально зріс матеріальний і культурний рівень населення. Радянська школа стала зовсім іншою. Але саме педагогічний підхід до координації зусиль школи, сім'ї та громадськості у дітей, пошуки найефективніших форм праці сьогодні дуже важливі на полі уваги нашого суспільства. Здається, центральна педагогічна ідея Шацького, закладена ним у фундамент Першої досвідченої станції, ідея про сукупність і послідовність впливу на зростаючу дитину та місце його життя через різні навчально-педагогічні установи не втратила значення.

Учитель він був для Шацького найважливішої постаттю педагогічної роботи. Звідси стала його висока вимогливість і неминуща увага до молодого вчителя. Шацький вважав, що неодмінною вимогою до молодого вчителя має бути уважне і всебічне вивчення їм дитини: "Педагог має стати спостерігачем і дослідником тих явищ, які проти нього протікають" [17: с.107].

Дитина - організм зростаючий, і саме педагог неспроможний зупинитися у своєму науковому та діловому зростанні. Розширюючи і поглиблюючи знання, вчитель має поєднувати у собі якості педагога і науковця - вміти спостерігати за дітьми, досліджувати, узагальнювати досвід, пропускати через свою свідомість і педагогічне вміння весь матеріал, з яким він має намір йти до дітей. І водночас вчитель має бути людиною товариською, доброзичливою, уважною до дітей. "Педагог - громадський працівник із широкою обрієм, педагог - організатор у справі, організатор дитячого життя, педагог - умілий спостерігач і дослідник - ось тип, що потрібен новій школі", - писав Шацький [17: с.107].

Звідси вимоги Шацького до педагогічних навчальних закладів: можливо раніше прилучати студентів до праці з дітьми, встановлювати багатосторонні зв'язки педагогічних вузів і технікумів зі школою та інших дитячих установ, вводити максимально різноманітні поєднання навчальної, науково-дослідницької та практичної роботи. Вищий навчальний заклад готує вчителів бути своєрідним центром, поєднує в окрузі своєї діяльності наукову, навчальну і практичну педагогічну роботи. У Першій досвідченії станції Шацький віддавав багато сил систематично працювати з вчителями. Регулярні звані з'їзди вчителів Першої досвідченої станції були дуже ефективним засобом підвищення кваліфікації вчителів, живого творчого спілкування. С.Т. Шацький був справжнім учителем вчителів. І позитивний вплив поширювався далеко за межі досвідченої станції. Пізніше, коли Шацький керував Центральної педагогічної лабораторією Наркомосвіти по узагальненню передового досвіду шкіл й вчителів, з особливою ретельністю займався проблемами підвищення ефективності уроку як основної форми навчальної роботи. Але хоч би яким був досвідчений педагог, лише він не вирішує весь успіх справи. Обличчя навчально-виховного установи, вважав Шацький, - це добре злагоджений, зростаючий, творчо працюючий педагогічний колектив, у якому трудяться колеги-однодумці, які розуміють одне одного, й котрим головне - діти, їх радості, іх сум. Діти, довірені педагогічному колективу, мають бути гідними громадянинами Батьківщини. Здається, що ця сторона таланту видатного педагога заслуговує найпильнішої уваги читача його педагогічних творів.

Організація життєдіяльності дітей із незаможних родин на початку 20 ст. потребувала особливої уваги і педагогічної підтримки, оскільки безконтрольне проведення неповнолітніми вільного часу, ніким не контрольована і не обмежена свобода призводили до виникнення численних відхилень у поведінці. Такі відхилення від норми слід вважати типовим проявом соціальної дезадаптації, що знаходила свій вияв у бродяжництві, нехтуванні домашніми і шкільними обов'язками, втечах із домівки, участі в сумнівних угрупуваннях. Урешті-решт суспільство зіткнулося не лише з необхідністю вирішення проблеми шкільної неуспішності, відставання в навчанні, порушень дисципліни, але й правопорушень серед неповнолітніх. Зрозуміло, що за тих обставин педагогічна діяльність С. Шацького і реалізація ним ідеї вільного виховання підростаючого покоління, практично реалізовані у "Сетлементі", дозволили частково вирішити складну соціальну проблему.

Ми присвятили свій науковий пошук витокам ідеї "Сетлемента" і узагальненню досвіду педагогічної роботи С. Шацького, що може бути використаний на сучасному етапі становлення і розвитку педагогіки.

На початку XX ст. широкого розповсюдження набули ідеї вільного виховання, поборниками яких були, зокрема, К. Вентцель і С. Шацький. К. Вентцель започаткував навчально-виховні заклади нового типу, такі, як "Будинок вільної дитини”, "Товариство друзів природного виховання”, "Батьківський клуб”, " Музей зразкових дитячих іграшок”, у яких весь процес планувався так, щоб створити дитині всі необхідні умови для розвитку, активізувати приховані в ній творчі сили на основі самоуправління інтересом і допитливістю [7]. У "Будинку вільної дитини” не було навчальних планів і підручників, а дитина ставилась в умови самостійного пошуку знань. У 1905 р. К. Вентцель підняв питання про створення в Росії Великої хартії захисту дітей, а в роки громадянської війни виступив за створення Інтернаціоналу учнів і розробив Декларацію прав дитини.

Майже водночас із "Будинком вільної дитини” С. Шацький разом з О. Зеленком організував товариство "Сетлемент”, а пізніше товариство "Дитяча праця і відпочинок”, що фактично являло собою дитячу республіку, до складу якої входили дитячий садок, експериментальна початкова школа, ремісничі майстерні, клуб для підлітків.

Ідея "Сетлменту" почала реалізовуватись улітку 1905 р. на дачі під Москвою зі створення колонії для бідних дітей, які потребували організованого літнього відпочинку. Керівники колонії - С. Шацький та О. Зеленко - поставилися до своїх вихованців із повною довірою і спробували встановити добрі відверті взаємини, без брехні, потаємності, лицемірства. Дослід виявився вдалим: діти полюбили колонію, прийняли створену для них атмосферу свободи і простоти відносин і самі спробували встановити необхідний для всякого гуртожитку порядок. У результаті проведеної роботи в керівників закладу склалося враження, ніби діти впливають один на одного сильніше, ніж дорослі на них, що всі турботи вихователів повинні зводитися до створення дружного згуртованого колективу. Авторитет дорослих виявився дієвим, корисним і високим, оскільки в ньому не було елементів примусу, а діти відчували довіру до себе, що поєднувалася зі знаннями, досвідом, любов`ю.

Після закінчення літа зв'язок із дітьми не припинявся. Було прийняте рішення відкрити денний притулок для розумних занять і розваг за вибором самих дітей. Із цією метою згуртувалося коло осіб, які розгорнули роботу, не нав'язуючи дітям своїх поглядів. З плином часу сформувались окремі групи вихованців, які називали себе клубами і мали відповідні назви, наприклад, "Арбатський”, "Художній”, "Тихвінський”, "Зар”, "Срібляста конвалія”, "Друзі”. Коло занять відповідало інтересам дітей і було досить різноплановим: співи, танці, рукоділля, малювання, загальне читання, розповіді про життя тварин і рослин, досліди з фізики і хімії, виготовлення приладів, астрономія. У святкові дні кожна група дітей разом із дорослим керівником ходила до театру, оглядала музеї та картинні галереї. Чим більше керівники приглядалися до своїх вихованців, тим більше в них росло переконання, що діти живуть у неможливих умовах: їхні батьки, будучи зайнятими на виробництві з ранку до ночі, бачили в дітях лише перешкоду, а кращі роки їхнього дитинства проходили серед бруду, жебрацтва і грубощів. Зазвичай, діти закінчували школу в 12-річному віці, а з 15 років вступали на навчання до ремісника. З усього цього виходило, що три роки витрачалися на вимушене гультяйство, бродяжництво вулицями і пізнє вставання (о 12 год. дня). Шкільна грамота поступово забувалась, і всі затрати на навчання виявлялися марною, майже даремною справою.

Можна з упевненістю стверджувати, що найбільш небезпечний перехідний період, коли мали складатись їхні характери, діти були надані самим собі, а це нерідко закінчувалося притягненням до кримінальної відповідальності. Внести в життя цих дітей серйозні, відповідні віковим особливостям інтереси і надати простір для виявлення ініціативи стало основним завданням С. Шацького. Навесні 1906 р. заклад відвідували вже 150 дітей. Улітку частина дітей знову поверталася до колонії, а з осені продовжувало функціонувати міське приміщення, у якому відкривалися швацька майстерня для дівчаток, столярна і слюсарна для хлопчиків. Утримання закладу разом із майстернями і колонією обходилось організаторам близько 3 000 крб. на рік.

Серед керівників поступово утворилися три групи. Одна, на чолі з О. Зеленком, узялася розробляти питання організації ремісничих майстерень; друга, на чолі зі Л. Шлегер, зайнялась улаштуванням дитячого садка та експериментальної школи, а третя керувала заняттями в дитячих клубах. Разом із цим, гурток перетворився на товариство "Сетлемент" із власним Статутом, що був зареєстрований 7 вересня 1906 р. Назву товариству дали під впливом культурних дитячих поселень в Америці та Англії: перед цим О. Зеленко два роки подорожував по Америці та інших країнах, привіз звідти багато книг, звітів, ілюстрацій разом із багажем власних вражень. Усе це дало можливість розгорнути картину надзвичайної наполегливості американців, серйозної праці, бадьорості та сили, що вкладались у справу виховання підростаючого покоління всіма прошарками населення, від простих робітників до мільйонерів. "Діти є творцями майбутнього,” - ця думка стала педагогічним прапором американців у сфері уважного, глибокого вивчення дитячого життя, шкільних методів, створення живої, здорової атмосфери, практичності і життєвості обстановки, у якій живуть і вчаться діти. У цьому відношенні Америка дала масу повчального і цінного матеріалу [24; 9; 22].

Як було зазначено вище, первинно ідея сетлементів як дитячих поселень виникла в Англії під впливом нового на той час громадського руху - "руху в народ" [16: с.6-8]. У 1860 р. Ф. Моріс улаштував популярний університет у Лондоні, залучивши до його роботи студентів із Кембріджського університету, які приїздили до столиці Англії для ведення педагогічних класів у свої вільні години. Оксфорд ще більше підсилив цей гуманітарний рух, спонукаючи людей до поселення серед найбіднішого населення Східного Лондона для проведення в життя навколишнього середовища сприйнятих в університетах ідей. Студент Оксфорда Річард Денісон у 1861 р. запропонував пастору Дж.Р. Гріну проведення інтелектуальної роботи серед його пастви. Проте ідеям студента, який через два роки помер від сухот, так і не судилося бути реалізованими.

Наступним піонером упровадження культури в народ у вигляді культурних поселень став Арнольд Тойнбі, який розпочав свою діяльність у 1875 р. в Чайтчепелі (найбіднішому кварталі східного Лондона) у приході пастора С. Барнетта, одного з ініціаторів цього руху. Ці дві постаті тісніше пов'язані з історією виникнення університетських поселень в Англії, а сетлмент Тойнбі за наших днів перетворився на Тойнбі-Хол, де тисячі людей знаходять для себе відпочинок, розваги, освіту, спілкування.

Відомо, що перший американський сетлемент був заснований доктором Стантоном Койтом у 1887 р. у Нью-Йорку. В 1889 р. майже водночас виникли ще два нових поселення, започаткованих жінками - випускницями американських університетів. У такий спосіб боротьба проти негативних елементів соціуму з його забобонами та опором усьому прогресивному набула більш плідного характеру. Сетлементи поєднували в собі найрізноманітніші інтереси, смаки, професії. Вони були позапартійними за своїм характером, організовуючи та об'єднуючи навколо себе осіб із різними життєвими позиціями. Самі співробітники проживали на території сетлемента або поблизу нього для налагодження більш тісного контакту з населенням. Заслуговує на увагу той факт, що свою культурну громадську роботу організатори сетлементів починали з дітей, надаючи їм окремий будинок, де можна було керувати дитячими іграми, розвагами, розвитком і навчанням відповідно до інтересів учасників. Починаючи від дитини і закінчуючи дорослими, у сетлементі прагнули надати всім притулок і задоволення на ґрунті власної ініціативи, самодіяльності і взаємодопомоги. Практична реалізація цих трьох принципів і виступала основним завданням.

Повертаючись до ідей С. Шацького, зазначимо, що взимку 1907 р. було зібрано серед московського купецтва до 40 000 карбованців, і наступної осені "Сетлемент" отримав власний будинок. Заняття в новому приміщенні стали більш успішними; зростали дитячі сили і здібності, установлювався тісний зв'язок між дитячим і педагогічним колективом із життям.

У 1911 р. разом зі своєю дружиною С. Шацький відкрив літню дитячу колонію "Бадьоре життя”, основними принципами діяльності якої стали самообслуговування і самоуправління, робота в саду і на городі, на кухні і в майстернях, ігри і культурні розваги, тобто єдність посильної праці та естетичного виховання. У 1912 р. колонія реорганізувалась у Дослідну станцію, де вже діяли дві колонії, дитячий сад, школа, дитяча бібліотека для педагогів і дорослих.

Таким чином, у діяльності цих та інших педагогів-ентузіастів знайшли відображення гуманістичні традиції прогресивної педагогічної науки і теоретико-прикладні засади реабілітаційної педагогіки. Проте масштаби цієї діяльності, на жаль, не відповідали і не могли відповідати потребам суспільства і народних мас в освіті та вихованні підростаючого покоління на початку XX ст.

Розділ 2. Погляди С.Т. Шацького на формування дитячого колективу

2.1 Організація навчально-виховного процесу в колонії "Бадьоре життя"