Основні категорії педагогіки

Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Навчальна програма -- документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Підручники і навчальні посібники. Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники. Підручник -- книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник повинен відповідати сучасному рівню науки, забезпечувати потреби національного виховання, зв'язок теорії з практикою. Він має бути написаним простою і доступною мовою, чітко формулювати визначення, правила, закони, ідеї, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділяти шрифтом важливий матеріал. Не менш суттєвим є і його художнє оформлення. Навчальний посібник -- книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Ці допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцнені пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.

23. З якою метою використовується група методів формування суспільної свідомості і які основні вимоги до їхньої реалізації?

Ця група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій. Педагогічна вимога -- це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер. Громадська думка -- відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя. Вправи -- багаторазове повторення певних дій, вчинків, це не механічний, а свідомий творчий процесс.

Привчання -- організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки. Доручення -- це метод виховання, який своєю метою має вправляння в позитивних діях і вчинках. Створення виховуючи ситуацій - Метод організації діяльності та поведінки вихованців в спеціально створених умовах. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін).

Організація різнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньо-колективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості.

24. Визначте основні соціальні функції праці вчителя, його професійно-педагогічні та особистісні якості

Головне завдання вчителя -- навчати і виховувати. У ньому закорінені функції педагога. Навчальна (дидактична) функція. Вважалося, що вчитель як носій знань передає їх учням, і чим обізнаніший він сам, тим краще засвоять науку діти. З часом, коли обсяг знань збільшився до неможливості осягнення їх однією людиною, змінилось бачення дидактичної функції вчителя. Головним стало не передавання знань, а формування вмінь здобувати їх самостійно. Цінність учительської праці почали вбачати в його умінні бути організатором процесу засвоєння знань. Розвиваюча функція. Її сутність -- у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, її саморозкриття, самоутвердження, самореалізації через творчість, у забезпеченні демократичних засад освітнього процесу, скоординованості його за цінностями, цілями, що втілюється в дидактично оформленій системі знань.

Учителеві необхідна певна методична гнучкість, оскільки йому доводиться мати справу з відповідними поєднаннями у різних дітей гуманітарно-особистісного, емпіричного, науково-теоретичного типів знань. Виховна функція. Бути вихователем -- означає вміти трансформувати поставлені суспільством перед школою цілі, у конкретні педагогічні завдання -- формування необхідних особистісних якостей у кожного школяра. Виховна функція полягає в тому, щоб загальнолюдські цінності вкоренилися у свідомості й поведінці учнів. Вчитель реалізовує означені функції в різноманітних видах викладацької та виховної діяльності. організаторську -- полягає в необхідності організації дитячих колективів на пізнавальну і суспільну діяльність; оберігаючу -- учитель має бути хранителем і транслятором загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати підростаюче покоління від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання; інформаційну -- передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер.

25. Охарактеризуйте групу методів, які спрямовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців в діяльності і спілкуванні. Визначте умови підвищення ефективності змагання в школі

Ця група методів регулює, коригує і стимулює поведінку, діяльність і вихованість учнів. До неї належать: Заохочення -- це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. У школі застосовуються такі види заохочення, як подяка директора школи (за наказом), вміщення портрета на дошці відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи, нагородження грошовою премією, екскурсією. Потрібно вміло застосовувати заохочення "авансом", але не зловживати ним. Схвалення і заохочення зростає, якщо воно включає в себе не лише результат, а й мотив і спосіб діяльності.

Покарання -- це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків. До цього методу ставлення неоднозначне. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження, зауваження в щоденнику, зниження оцінки за поведінку, виклик на педраду, виключення зі школи (за злодійство, хуліганство). Покарання коригує поведінку учнів, але воно не повинне завдавати ні фізичних, ні моральних страждань учневі. Потрібно вміло і тактовно застосовувати покарання, будь-яке покарання повинне супроводжуватись аналізом причин і умов, які передували вчинку. Заохочення і покарання лише тоді ефективні, якщо вони справедливі, нечасті, мають гуманний характер, не ображають гідності людини, використовуються в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого.

Змагання -- це здорове суперництво, прагнення до пріоритету, першості, самоутвердження; змагання бувають колективні та індивідуальні, тривалі й епізодичні. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків, воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Ефективність змагання значно підвищується, коли його цілі, завдання та умови проведення визначають самі школярі, вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог не просто «реєструє» події, він направляє ініціатіву вихованців, поправляючи, де потрібно, їх невмілі дії. необхідно дбати, щоб змагання не переродилося в конкуренцію, що штовхає вихованців до використання неприпустимих засобів. Жорсткі умови змагання потрібно пом'якшувати грою. У грі, як відомо, не так гостро переживаються поразки і завжди залишається можливість взяти реванш.

26 Що включає в себе педагогічна майстерність учителя, яка динаміка розвитку рівнів майстерності?

Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі». Ш.О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром педагогічної справи - це означає мати вихідну позицію...яка є особистісно-гуманною;...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першо-дослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати....

Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам».складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку.

Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

* Гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога - виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).

* Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

* Здібність до педагогічної діяльності - дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.

* Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими. Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерністю: елементарний рівень - педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності; базовий рівень - педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів); досконалий рівень - характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю; творчий рівень - характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

27. Охарактеризуйте найбільш розповсюджені моделі розвитку відносин між особистістю і колективом

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. соllectivus - збірний) - це: група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад; колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін. У першому варіанті особистість може: а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом я к зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зови і, формально. Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив "поглинає" її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.

У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій: а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність; б) гармонізація особистості й колективу. У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду. Звичайно, розглянуті варіанти не вичерпують усієї багатогранності відносин особистості і колективу. Кожен конкретний випадок може бути проаналізований педагогом на основі знання психологічних механізмів мотивації діяльності і поведінки особистості, а також закономірностей соціальної педагогіки і психології.

28. За яких умов застосування методів заохочення і покарання є ефективним?

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності:

- заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;

- обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця: непомірна хвала спричиняє зазнайство;- заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;

- головним у сучасному шкільному вихованні є до тримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями.

Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі: 1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним. 2. Не рекомендується застосовувати групові покарання. 3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе. 4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула "провина - покарання" повинна дотримуватися неухильно. 5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання. 6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти. 7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються. 8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами. Заохочення і покарання лише тоді ефективні, якщо вони справедливі, нечасті, мають гуманний характер, не ображають гідності людини, використовуються в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого.

29 Чим визначається авторитет учителя, його тактовність.

Авторитет учителя -- загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на цьому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність. Професійний авторитет учителя значною мірою залежить також від його становища в суспільстві. Авторитет учителя, як особливий вимір його морально-практичних вчинків, пов'язаний з властивостями, рисами самої особистості, її, зокрема, ціннісними орієнтаціями. Він окреслює той особливий, єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, і життєдіє -- відповідально чи безвідповідально. Авторитет як лакмусовий папірець визначає ступінь активності вчителя в оволодінні новітніми технологіями, його участь у громадському і політичному житті.

Авторитет розглядаємо як ознаку, як форму і результат соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин. Основою авторитету є, певна річ, довіра. А довіряти молода людина може лише тому, хто щирий, толерантний, тямущий, обізнаний, цікавий як особистість. Відомо чимало випадків, коли вчитель, демонструючи високий рівень професіоналізму, авторитету при цьому, на жаль, не має. Чому так трапляється? Впевнені, що це пов'язано насамперед з розвиненістю його особистісних якостей, моральністю, манерою мислення, спілкування, прийняття рішень, умінням адекватно оцінювати ситуацію тощо. Педагогічний такт в широкому розумінні - це професійна якість вчителя, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя. Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити любому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя. Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями.

30. Чи всяке об'єднання дітей можна назвати колективом? Які суттєві ознаки колективу і які його функції?

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. соllectivus - збірний) - це: група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. У сучасній літературі поняття "колектив" вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх. 1, Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави. 2. Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності.3. Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи - класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість. 4. Учнівський колектив має органи самоуправління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного. 5. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам. 6. Динамізм. Виховний колектив не стоїть на місці, і його життя перебуває в процесі постійного розвитку. Весь час збагачується і ускладнюється життя колективу, удосконалюється його структура і система органів самоуправління, підвищується рівень суспільної активності його членів, відбувається накопичення корисних традицій, розвиваються і зміцнюються зв'язки учнів з іншими колективами, з соціальним середовищем. Функції колективу: а) організаторська - сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; б) виховна - стає носієм моральних переконань; в) стимулювання - сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

31. В чому виявляється специфіка педагогічної діяльності? Які компоненти виділяють в психологічній структурі діяльності вчителя?

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші. Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві. З позиції діяльнісного підходу психологічна структура педагогічної діяльності включають в себе: мотивацію, навчальні цілі і завдання, навчальні дії (вмінь). Мотивація педагогічної діяльності Одним з найважливіших компонентів педагогічної діяльності є її мотивація. Можна виділити таку структуру мотивації педагогічної діяльності: Зовнішні мотиви - мотив досягнення, престижність роботи в певному освітньому закладі, мотиви адекватності оплати праці.Внутрішні мотиви - орієнтація на процес і результат своєї діяльності, мотив особистісного та професійного зростання, мотив самоактуалізації, самореалізації. Цілі педагогічної діяльність визначаються цілями виховання і навчання, під якими розуміють ті заздалегідь обумовлені (прогнозовані) результати в підготовці підростаючого покоління до життя, в їх особистісному розвитку. Педагогічні вміння представляють сукупність найрізноманітніших дій педагога, які, перш за все, співвідносяться з функціями педагогічної діяльності, значною мірою виявляють індивідуально-психологічні особливості педагога (викладача) і свідчать про його предметно-професійної компетенції.

32. Визначте основні шляхи реалізації принципу зв'язку навчання: з життям

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою. Передові педагогічні колективи вчителів виробили низку правил практичної реалізації принципу зв'язку навчання з життям: 1. Навчайте й виховуйте так, щоб учень відчув, зрозумів і переконався, що стати освіченим і вихованим -- найважливіша життєва необхідність людини. 2. Навчайте й виховуйте, ідучи від життя до знань або відзнань до життя: зв'язок знання з життям -- обов'язковий. 3. Навчаючи, завжди враховуйте запас знань і життєвий досвід учнів. Пам'ятайте, що суспільство, сучасне виробництво розвиваються стрімко, зростає інформованість, і те, чого не знали колишні ваші вихованці, може бути відомим їхнім нинішнім ровесникам. 4. Постійно формуйте думку, що наука розвивається під впливом практичних потреб суспільства, наводьте конкретні приклади. 5. Розповідайте учням про нові технології, прогресивні форми і методи праці, сучасні виробничі відносини, ознайомлюйте їх з основами НОП. 6. Наполегливо привчайте учнів застосовувати набуті знання, уміння, навички в життєвих ситуаціях, коригувати теорію практикою і практику теорією.

7. Навчаючи, повсякчас звертайтеся до довкілля, виробництва, повсякденної практики як джерела знань, а також галузі застосування цих знань. 8. Складайте й розв'язуйте з учнями задачі та приклади на виробничу тематику, використовуйте для цього досягнення передовиків праці свого села або міста, району, області, залучайте до їх аналізу та перевірки виробничників, батьків. 9. Проблемно-пошукові, евристичні та дослідницькі завдання -- кращий засіб вироблення зв'язків теорії з практикою: широко застосовуйте їх у різноманітних сполученнях. У навчально-виховному процесі поєднуйте розумову діяльність з практичною, у процесі якої засвоюється 85 відсотків знань.11. У навчанні та вихованні користуйтеся принципами суспільно корисної і виробничої діяльності самих учнів, спирайтеся на факти, здобуті в ході самостійних досліджень. 12. Упроваджуйте НОП у навчально-виховний процес. Допомагайте учням оволодівати теорією і практикою наукової організації навчальної праці, учіть їх застосовувати найбільш продуктивні методи праці, аналізувати, програ-мувати і прогнозувати свою діяльність. 13. Розвивайте, закріплюйте й переносьте успіхи учня в одному виді діяльності на інші: від епізодичного успіху --до постійних високих досягнень. 13.Принципова критика, відвертість перед самим собою, вимогливість до себе,прискіпливий аналіз своїх вчинків --шлях до самовдосконалення. 14. У діяльності, спільній праці формуйте почуття колективізму. Як бачимо, правил, що їх об'єднують принципи і що випливають з принципів, досить багато. Вони залежать здебільшого від конкретних методик викладання, подання матеріалу, а їх використання -- від компетентності, порядності та ерудиції вчителя, рівнів розумового та емоційного розвитку учнів, використовуваних засобів навчання.

33. В чому полягає специфіка сімейного виховання? Охарактеризуйте стилі сімейних відносин

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків. Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

Сімейне виховання -- своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім'ї як близьких людей і як представників суспільства; 2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім'ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства; 3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей; 4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером; 5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей; 6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання; 7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини; 8) відкритість виховного процесу в сім'ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах; 9) неформальність процесу виховання в сім'ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя; 10) можливість сприятливої сім'ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили; 11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім'ї стосовно дітей; 12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена батьками система виховання. Маються на увазі цілі та методи. На їх основі можна виділити чотири тактики виховання, яким відповідають чотири типи взаємин у родині: диктат, опіка, невтручання, співпраця.Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні одними членами сімейства (переважно дорослими) ініціативи та почуття власної гідності у інших. Гіперопіка. Основним батьківським інтересом стає задоволення потреб дитини та огорожу його від труднощів, турбот. Саме такі діти виявляються найбільш непристосованими до життя в колективі. Адже батьки по суті ізолюють своє чадо від реальності, не прищеплюють їм навичок вирішення проблем, а нерідко -- і навичок комунікації з однолітками і дорослими. Невтручання. Пасивні батьки часто вибирають невтручання. Дітям, життям яких не надто цікавилися батьки, властиво демонстративна поведінка, викликане дефіцитом уваги. Співпраця. Цей тип взаємин будується на спільній діяльності дітей і дорослих. Така сім'я існує як єдиний організм, в якому особисті завдання опосередковуються колективними. У такій сім'ї у дитини є найбільші шанси придбати нормальну самооцінку, уміння адаптуватися до реального життя і навички спілкування.

34. Доведіть важливість і необхідність філософсько-світоглядної підготовки школяра в сучасній школі

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому. Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.

Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти. Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності. Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва і под., щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів. Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

Формуванню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв 'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпред-метні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються. У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.

Размещено на Allbest.ru