Позаурочні форми організації навчання історії та правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Курсова робота

на тему: Позаурочні форми організації навчання історії та правознавства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи проблеми організації та проведення позаурочних форм навчання

1.1 Поняття позаурочної, позакласної та позашкільної роботи

1.2 Характеристика основних форм позаурочної навчальної діяльності

Розділ 2. Методика організації та проведення позаурочних форм занять з історії та правознавства

2.1 Досвід вчителів історії та правознавства щодо організації проведення форм позаурочної роботи

2.2 Сучасний стан використання позаурочних форм навчання історії та правознавства

Висновки

Список літератури



Вступ

Актуальність. «Історія» та «Правознавство» були, є і будуть залишатися важливими суспільствознавчими дисциплінами у школі. Крім уроку важливою формою організації є позаурочна робота, яка дозволяє поглибити знання з предмету, зорієнтувати процес навчання на активізацію пошукової та пізнавальної діяльності учнів, навчити учня працювати самостійно, або вдосконалити їх самостійну роботу та ін.

Викладаючи курс правознавства, вчителю необхідно застосовувати різні форми та методи навчання. Окрім традиційних уроків, слід використовувати шкільну лекцію, ділові ігри, організовувати роботу з текстами нормативно-правових актів. Для вироблення навичок аналізу доцільно пропонувати учням юридичні задачі, обговорювати відомі їм з власного життєвого досвіду, з творів літератури та мистецтва ситуації правового характеру, слід звертатися й до публікацій засобів масової інформації. Важливу роль у процесі навчання відіграє й позакласна та позашкільна робота. Останнім часом з'явилась певна кількість досліджень з проблем методики викладання правознавства (В. Ваксман, В. Дубровський, О. Наровлянський, О. Пометун, І. Усенко, Г. Фрейман та ін.), де аналізуються підходи до форм організації навчання цього предмета.

Головним завданням позаурочної роботи з історії є розвиток і поглиблення в учнів історичного мислення, формування позитивної історичної само ідентифікації; відпрацювання навичок творчої діяльності та вмінь використовувати отриманні знання та навички на практиці, виховування в молодого покоління особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних цінностей, демократизму, патріотизму; підготовка учнів до свідомої активної участі в суспільному житті. Проблеми методики викладання історії висвітлені у працях С.І. Моцак, В. А. Станкевич, К. Баханов та ін.

Об`єктом дослідження є основні позаурочні форми організації навчання історії та правознавства в школі. Предмет дослідження - можливості використання основних позаурочних форм організації навчання історії та правознавства. Мета дослідження полягає в тому, щоб з`ясувати в чому полягають особливості проведення позаурочних форм роботи в школі та їх використання під час вивчення історії та правознавства. Головна мета роботи вимагає виконання певних завдань:

1) здійснити аналіз проблеми позаурочних форм організації навчання історії та правознавства у науковій психолого-педагогічній літературі; 2) дати характеристику основних позаурочних форм навчання, можливостей їх використання; 3) з`ясувати особливості використання різних форм позаурочних занять.

Теоретична та практична значимість полягає в тому, що в процесі роботи нами був проаналізованй і систематизований ряд педагогічної літератури, уточнене визначення «позаурочне навчання». Отримані результати можуть бути використані студентами при вивченні курсу «Педагогіка», у роботі вчителів, зокрема історії та правознавства, педагогічними працівниками позашкільних закладів освіти.

Структура роботи: включає зміст, вступу, першого розділу (двох підрозділів), другого розділу (двох підрозділів), загальних висновків, переліку літератури.



Розділ 1. Теоретичні основи проблеми організації та проведення позаурочних форм навчання

1.1 Поняття позаурочної, позакласної та позашкільної роботи

Вaжлива рoль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібнoстей належить спеціально організованій роботі у позанaвчальний час. Таку роботу називaють позаурочною, позакласною та позашкільною.

Позаурочна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів, організована в позаурочний час педагогічним колективом.

Позакласна робoта - це система занять, заходів організованого навчання учнів, що проводиться в школах і поза ними під керівництвом учителів, громадськості, органів учнівсько самоврядування.

Позaшкільна робота - освітньо-виховна діяльнiсть позашкільних закладів для дітей та юнaцтва [2].

Ці види роботи мaють спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів навчання та виховання.

Завдання позаурочної, позакласної та позашкільної роботи - закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Її зміст визнaчається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позaкласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах навчання та виховання, прoте вона має і свої специфічні пpинципи:

Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов пoвинні рeтельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, щe не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювaли їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповiдав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури й мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній дiяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен з них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пoшукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з правознавства можуть бути пoглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з історії- під час обговорення кінофільму чи спектаклю на історичну тематику.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін [5].

Позаурочна робота містить різні заняття виховного характеру і заходи, не передбачені обов'язковою програмою. Вона займає значне місце в загальній системі виховання і включає різноманітність занять навчально-виховного характеру, передбачаючи оволодіння знаннями, технікою, мистецтвом, фізичною культурою, суспільно-корисною працею.

Позаурочна робота розпочинається з уроку, тому вона є його логічним продовженням. Результати позаурочної і позашкільної роботи визначаються тим, у якій мірі виростає в дітей бажання знань і прагнення до суспільно-корисної праці [15].

Позакласна робота, як і позашкільна є значним засобом всебічного розвитку учнів. У її завдання входить закріплення одержаних у школі знань, їх поглиблення і застосування на практиці, розширення політехнічного і загальнонавчального горизонту, розвиток суспільно-корисної активності і самодіяльності учнів, виявлення і формування їх індивідуальних відносин, виховання високоморальних якостей особистості.

Зміст позакласної і позашкільної роботи повинен підпорядковуватись навчально-виховним завданням школи. Організовані навчальні заняття сприяють проведенню позаурочних занять.

Як бачимо, особливості позаурочної роботи визначаються змістом навчання і служать завданням виховання і розвитку підростаючого покоління. У визначенні позаурочної роботи, сформульованими різними авторами розходження визначаються лише в одному напрямку. Вони вважають, що позаурочна робота є продовженням уроку, так як її завдання виникають на під час навчальних занять [15].

Мета, завдання і зміст позаурочної роботи дослідники розглядають у зв'язку з метою, завданнями і змістом навчальної роботи, показуючи тим самим їх загальну основу і специфічні риси кожної з них.

Основою цілісності урочної, позаурочної, позашкільної роботи є в першу чергу єдність мети і завдань освіти. Основна мета школи - виховати підростаюче покоління в дусі національного та наукового світогляду. Вона сприяє оволодінню учнями основами наукових знань. Єдність мети і завдань в одній педагогічній системі припускає цілісність окремих компонентів позаурочної і урочної роботи, їх взаємозв'язок і удосконалення.

Між навчально-виховною роботою, яка проводиться на уроках і позаурочною роботою є тісний взаємозв'язок, навчальні заняття розвивають в учнів інтерес до знань, сприяють удосконалення відомих форм і методів позаурочної роботи [10].

Основною ланкою шкільної роботи є навчання, яке організовується за планом, змістом навчання, навчальною програмою, які є документами державного значення, неухильне здійснення яких - обов'язок школи. Позаурочна робота є напрямом дещо іншого характеру. Однак вона рекомендується не як самостійний педагогічний напрямок, а як система, що вдосконалює та розвиває навчально-виховний процес в школі [9].

Основною умовою, якій служить позаурочна робота є розвиток інтересів учнів, спрямований відповідно змісту навчання, що сприяє засвоєнню учнями знань, поглибленню вивченого матеріалу, подальшому розвитку інтересу до навчання.

Такий зміст позаурочної роботи здійснюється в діяльності предметних гуртків, плани і тематика яких визначаються програмами по даних дисциплінах. Із програм для роботи в гуртках підібрані основні вузлові питання, які викликають в учнів особливий інтерес. З цих питань та проблем учні проводять дослідну роботу, готують навчальні макети, моделі, готують доповіді та повідомлення. Таким чином, в педагогічній літературі у визначенні спеціальних завдань позаурочної роботи спостерігається деяка різноманітність, але не протилежність поглядів. Усі автори виходять із загальної мети і завдань школи, враховують специфіку позаурочної роботи, конкретизують і доповнюють напрямки, характер і завдання цієї праці. До них можна віднести:

1. Організація вільного часу учнів.

2. Поглиблення знань по вузлових і особливо цікавих питаннях навчальної програми, реалізація тих інтересів, що виникли безпосередньо на році.

3. Розвиток багатосторонніх пізнавальних інтересів до тих галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, які не враховуються навчальним планом і програмою.

4. Розвиток художньої діяльності і самодіяльності, вироблення навичок самостійної роботи, розвиток умінь застосовувати знання на практиці, оволодіння уміннями планомірної роботи і доведення проекту до логічного завершення, розвиток ініціативи, підготовка учнів до життя [15].

1.2 Характеристика основних форм позаурочної навчальної діяльності

У навчально-виховному процесі сучасного загальноосвітнього закладу крім уроку використовують і позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, наукові товариства, домашню роботу, консультації, олімпіади, конкурси, виставки учнівських робіт.

Семінарські заняття. Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські), власне семінарські заняття (9-12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське заняття - перехідна від уроку форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми - власне семінарів. Розрізняють такі види власне семінарських занять: розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) - обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару - міжпредметні семінари-конференції. Їх практикують у старших класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти [16].

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, відвідувати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимога до учнівських доповідей і повідомлень - наявність невідомого іншим учням матеріалу, елементів власного дослідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Семінарське заняття можна організувати й таким чином: всі учні готують усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Учитель також заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми. У підготовці до нього використовують більше джерел інформації: тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ділянці, літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершення вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло характеризує виступи, за потреби робить доповнення й виправляє помилки, радить учням, як працювати над проблемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, повідомлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки [16].

Практикум. Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практикум відводиться 10-15 год. навчального часу протягом 2-3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдання можуть бути однаковими й різними для різних груп учнів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року [9].

Головна мета практикуму - практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів [16].

Факультативні заняття. Серед форм диференціації, які створюють передумови для активізації самостійної діяльності школярів і сприяють реалізації творчого потенціалу особистості, чільне місце займають факультативи. Аналіз теоретичних надбань з проблеми шкільних факультативів дає підстави для висновку, що не всі її аспекти досліджено достатньо вичерпно. Маю на увазі, зокрема, загальні дидактичні основи факультативного навчання, обґрунтування педагогічних функцій і завдань факультативів на різних рівнях шкільної освіти. Не розроблено чіткої дидактичної класифікації й відповідної їй системи факультативів, які забезпечували б реалізацію цих функцій.

Факультативне навчання підпорядковано меті й завданням шкільної освіти, тому його загальні функції збігаються з функціями обов'язкового навчання, розвивальною, освітньою і виховною метою [9].

Одна з істотних особливостей навчально-виховного процесу в підлітковий період має полягати в інтенсифікації інформаційної, загально-розвивальної його функцій на основі широкого, різнобічного інформування підлітків про довкілля і власну особистість та залучення їх до нових видів діяльності. Через обмеженість навчального часу не можна задовольнити цю вимогу на обов'язкових заняттях. Саме факультативне навчання має значні резерви. Співвіднесення загальної спрямованості доцільних впливів на особистість підлітків з визначеними функціями факультативів свідчить, що такі впливи можуть бути здійснені головним чином в процесі реалізації розвивальної функції факультативів. Ось чому саме ця функція має стати в основній школі провідною й позначитися як на змісті факультативів, так і на організації їх вивчення.

Передусім зміст факультативів має орієнтуватися на тих підлітків (а їх більшість), які мають різнобічні інтереси, але ще не визначилися з головним, а отже, повинен охоплювати різноманітність проблем, висвітлювати різні сторони навколишнього світу, показувати учням, чим потрібно цікавитися і що робити, задовольняти принцип науковості. Як зазначає В.І. Кизенко, інформація має бути досить глибокою й вірогідною, відповідати сучасному науковому розумінню предмета, а обсяг і зміст знань такими, щоб, з одного боку, відобразити інформацію, достатню для розуміння сутності наукової картини світу, а з іншого - забезпечити доступність навчання, орієнтуватися на зону найближчого розвитку. Водночас зміст факультативного навчання повинен бути систематизованим відповідно до основних сфер довкілля, щоб учням легше було сприймати великий обсяг інформації, систематизувати її (тобто структурувати в певний спосіб відповідні наукові відомості) [11].

У навколишньому світі виділяють три тісно взаємопов'язані сфери: природу, суспільство, культуру. Описаний науковий зміст можна відобразити в багатьох факультативних курсах конкретного спрямування. Проте їх велика кількість призведе до розпорошеності й фрагментарності знань. Учні не встигнуть прослухати й десятої частини цих курсів. Можливий інший шлях - один синтетичний факультативний курс висвітлюватиме довкілля, відображатиме зазначені основні блоки інформації, вивчатиме його протягом двох - трьох років навчання. Проте за такого підходу важко створити учням умови для вільного пошуку себе, задовольнити запити тих, хто вже визначився зі сферою свого інтересу, оскільки факультативний курс утримує багато зайвої з огляду на цей інтерес інформації.

Отже, доходимо висновку про доцільність створення банку факультативів, який включає певний орієнтовний мінімум назв. Під банком факультативів розуміємо певний їх набір, підпорядкований одній меті - загальному розвиткові підлітків. Ця мета об'єднує зміст факультативних курсів, зумовлює подібність їх структури, а також організацію й методику вивчення.

Зміст та структура факультативних курсів для учнів 5 - 6-х класів, 7-го та 8 - 9-х класів мають певні специфічні особливості. У факультативних курсах для учнів 5 - 6-х класів (15 - 20 назв) найважливіші сфери дійсності викладено узагальнено, оглядово. Основними особливостями структурування змісту є забезпечення системності знань та поєднання індуктивного та дедуктивного методів розгляду матеріалу з переважанням дедуктивного, що дає змогу лаконічно викладати зміст [11].

Виходячи з вікових особливостей середніх підлітків, їхнього намагання реалізувати себе в конкретній діяльності, доцільно створити для учнів 7-го класу факультативні курси як теоретичного змісту, що стосуються сфер діяльності, так і практичного спрямування, пов'язані з основними групами професій (орієнтовно 5-7 назв).

Для самовизначення учнів 8-9-х класів, їхньої професійної орієнтації зміст факультативних курсів повинен також відображати на відповідному теоретичному рівні всі зазначені сфери дійсності, але головно - різні види професійної діяльності.

Такий підхід до педагогічних функцій та змісту факультативного навчання в основній школі забезпечує їх раціональне узгодження зі змістом загальноосвітніх навчальних предметів і спеціальних курсів, сприяє повноцінному розвиткові особистості.

Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Кожен може обрати не більше двох факультативів. За освітніми завданнями існують такі види факультативів: а) з поглибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчення додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти України або авторськими (підготовленими досвідченими вчителями). Лабораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України розроблено програми та зміст факультативних курсів для 5 - 6 класів. За змістом факультативи об'єднано в такі серії:

І. Про тебе (1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати товариською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику). II. Людина і природа (1. Які народи живуть на землі. 2. Земляни і космос. 3. Як урятувати природу). III. Ким стати? (1. Твоя професія. 2. Скільки всього наук. 3. Які бувають машини). IV. Красиве і корисне (1. У світі прекрасного. 2. Що б почитати. 3. Види спорту). V. Народні скарби (1. Барви українських обрядів - із глибини віків. 2. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі школи, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів виробництва. На відміну від інших організаційних форм навчання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи формуються за інтересами).

У програмі факультативів обов'язково відображено сучасні досягнення в галузі науки, техніки культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної діяльності. На факультативних заняттях використовують різні методи навчання, але перевагу надають тим, що привчають учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо) .

На думку В.І. Кизенка, ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, учні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх організаційних формах класно-урочної системи[11].

Екскурсії. Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст - сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм - програмні та позапрограмні; за змістом - тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, - вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предмета - ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Виходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і проводять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учитель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії. Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використовуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спостереження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано активізувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організовують спостереження і виконання учнями практичних завдань .

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують відповіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й практичні знання навчальної програми з предмета. Проте основна робота проводиться на навчальних заняттях.

За матеріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невеличких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповідний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобувають наочні знання в природних умовах; отримують багатий матеріал для спостережень; сприймають явища в цілісності; накопичують багатий матеріал для наступної роботи. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів. Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і поза-навчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Підготовка до екскурсії започатковується складанням перспективного тематичного плану й визначенням в ньому місця для цього виду занять. З урахуванням оточення (виробничого. культурного, економічного) учитель намічає об'єкт екскурсії. При цьому він виходить насамперед з того, щоб зміст екскурсії відповідав програмі і вимогам безпеки, був доступним для розуміння учнів. Обираючи об'єкт виробничої екскурсії, вчитель обов'язково має враховувати рівень технології й технічної оснащеності підприємства, його можливості для розв'язання. актуальних завдань школи (політехнізація змісту освіти, профорієнтація тощо). Об'єкт екскурсії попередньо вивчається вчителем [2].

Це допомагає йому правильно визначити обсяг і зміст інформації, яку треба довести до свідомості учнів під час екскурсії, опрацювати методику її організації і проведення.

Під час попереднього ознайомлення з об'єктом намічається маршрут екскурсії, виявляються джерела можливої небезпеки (залізничні переїзди, підйомні крани, небезпечні місця). Якщо екскурсія проводитиметься спеціалістом, заздалегідь обмежується обсяг і рівень пояснень, щоб запобігти перевантаженню свідомості учнів спеціальною термінологією, деталями, другорядним матеріалом .

На етапі підготовки деталізується мета і складається розширений план проведення екскурсії, В ньому відмічаються питання, з яких будуть організовані спостереження в процесі проведення екскурсії, опрацьовуються проблемні завдання для учнів, відбираються основні й додаткові джерела інформації, готуються наочні посібники (схеми, таблиці, фотографії) й необхідне обладнання (вимірювальні інструменти, гербарні папки, олівці, блокноти, фотоапарат, компас і т. ін.). План екскурсії включає види роботи учнів, перелік об'єктів спостереження, способи й форми наступного опрацювання зібраного матеріалу, розрахунок часу. В плані зазначаються також форми організації навчальної діяльності учнів - будуть всі вони виконувати одну і ту саму роботу, об'єднаються в невеликі групи чи виконуватимуть індивідуальні завдання. При цьому враховуються вікові та індивідуальні можливості учнів, їхній попередній досвід екскурсійної роботи.

Перед екскурсією вчитель проводить бесіду з учнями, під час якої повідомляє їм дату, місце, мету, завдання й маршрут екскурсії, пояснює правила безпеки й поведінки на екскурсії, стисло характеризує екскурсійний об'єкт, радить, за чим і як треба буде спостерігати, як і що записувати, фотографувати, як рухатись за маршрутом. Завдання для учнів формулюються з розрахунку стимуляції їхньої активної діяльності під час спостережень. Слід чітко, відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів розподілити обов'язки між ними. Якщо потрібно за планом поділити учнів на ланки, То необхідно призначити ланкових і довести завдання кожній ланці, виділити відповідальних за наочний посібник і обладнання, старших на маршруті. Учитель повідомляє учням запитання, відповіді на які вони мають одержати в ході екскурсії, й рекомендує їм спеціальну додаткову літературу. План екскурсії за етапами її проведення, вказівки щодо спостережень за об'єктами пізнання, та питання, які треба з'ясувати, учні записують у робочі зошити, залишаючи під кожним пунктом місце для фіксації вражень. Перед початком екскурсії необхідно також проінструктувати учнів щодо способу опрацювання здобутої на цих заняттях інформації, складання письмових звітів, підведення підсумків [10].

Організація навчальної роботи учнів на місці проведення екскурсії започатковується вступною бесідою в якій дається стисла характеристика об'єкта пізнання.

Бесіду по ходу екскурсії слід вести з таким розрахунком, щоб звернути увагу учнів на основне, водночас не докучаючи довгими поясненнями, що втомлює учнів. В кінці екскурсії, незалежно від того, на яких об'єктах вона проводилась, учитель має перевірити роботу учнів, чи все виконано за планом, чи зроблені записи, зарисовки, виміри, чи відібрано потрібні експонати. Потім проводиться заключна бесіда, на якій учитель відповідає на запитання учнів, з'ясовує їхні враження від екскурсії і ставить завдання щодо оформлення її матеріалів (у вигляді реферату, альбому, стенда і т. ін.).

Матеріали екскурсії доцільно використовувати на інших заняттях з предмета. Вони можуть лягти в основу учнівської конференції яка проводиться в кінці вивчення теми чи розділу курсу.

Використання матеріалів екскурсії в процесі наступної роботи в школі значно підвищує її ефективність, сприяє повнішій реалізації педагогічних можливостей екскурсії як навчального заняття [5].

Ефективність уроку-екскурсії насамперед залежить від підготовки його вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності:

1. Визначення теми уроку-екскурсії за програмою. 2. Визначення виду уроку-екскурсії. 3. Складання логічно-понятійної схеми власне предметного змісту уроку-екскурсії за підручником. 4. Конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які є на місці екскурсії. (Учитель попередньо добре вивчає маршрут і місце уроку-екскурсії). 5. Визначення освітньої, розвиваючої і виховної цілей конкретного уроку. 6. Розробка методики проведення уроку-екскурсії. 7. Підготовка школярів до нього. 8. Підбір необхідного обладнання.

Предметні гуртки і наукові товариства організуються в школі для учнів, які прагнуть до розширення і поглиблення своїх знань, до технічної творчості, до дослідницької роботи. Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів V-VІ, VII-VIII класів. Керівництво гуртками здійснюють учителі, батьки учнів, спеціально запрошені люди. На думку І. В. Зайченка, зміст гурткової роботи включає в себе: поглиблене вивчення питань програми; ознайомлення з життям і творчістю видатних учених, письменників, діячів культури, з найновішими досягненнями науки і техніки; підготовку вечорів, організацію технічного моделювання і дослідницької роботи; зустрічі з ученими тощо[9].

Створюють їх з різних навчальних предметів (історичні, математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами навчання. їх завдання - поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання школярів; має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять.

В останні роки набули поширення наукові товариства школярів, Малі академії. Вони об'єднують, координують роботу гуртків, організують зустрічі з діячами науки і техніки. З фізичної культури і спорту організовуються різноманітні спортивні секції. У ході роботи різних гуртків педагог повинен передбачити і виховні питання: моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання; високу організованість і дисципліну під час занять; залучення якомога більше учнів до роботи в гуртках; активність і самостійність учнів під час занять.

Домашня навчальна робота учнів. Мета, як форми організації пізнавальної діяльності учнів,- розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язку завдань, знаходження в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Окрім того, виконуючи домашнє завдання, учні готуються до сприймання нового матеріалу на наступному уроці. Проте це не означає, що домашню навчальну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. Вона доцільна лише тоді, коли її необхідність і корисність випливає з процесу уроку [16].

Домашніми завданнями можуть бути: робота з текстом підручника; виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Досвідчені педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм; поспілкуватися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерегти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін.).

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для учнів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи. Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кожного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої навчальної роботи учнів залежно від класів, у яких вони навчаються. У 1-му класі - до 1 год., у 2-3-му класах - до 1,5 год., 4-5-му - до 2 год. у 6-7-му - до 2,5 год., у 8-му - до 3 год., у 9-12-му класах - до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини того, що зроблено на уроці у 1-7 класах, і половини - у 8-12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання учням пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (і в середині, і наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок.

Украй важливо привчити школярів виконувати домашнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впоратися з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуацію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків - створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримувалися певних педагогічних вимог. Виконання домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовженого дня має деякі особливості, Передусім ця робота здійснюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою: обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної навчальної праці; під керівництвом педагога в учнів швидше формуються раціональні прийоми самостійної роботи, створюються умови для диференціації домашніх завдань залежно від успіхів кожного учня, надання допомоги тим, хто не встигає.

І.В. Василенко вважає, що успішність учнів значною мірою залежить від уміння організувати виконання домашніх завдань. Учитель готує учнів до виконання домашніх завдань під час уроку: формує навички самостійної роботи, роз'яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди "Учись вчитися", які містять матеріали про правильну організацію самостійних занять, виконання домашніх завдань, застосування знань. Практикують також бесіди з учнями на теми: "Як готувати уроки", "Бережи хвилину" та ін. Бажано, щоб діти поділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповіли, як вони долають труднощі [4].

Класний керівник повинен цікавитися дозування домашніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, домагатися того, щоб вчителі детально інструктували їх,розповідали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.

Важлива умова ефективності самостійної роботи учнів - систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об'єктивна оцінка їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань.

Консультації. Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв'язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ставити учням запитання також з уже засвоєного навчального матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.

Олімпіади, конкурси, виставки учнівських робіт стимулюють навчально-пізнавальну діяльність учнів, розвивають творчі здібності і бажання позмагатися у вивченні шкільних предметів, у технічному моделюванні.

Заліки, екзамени - це теж позаурочні форми навчання, крім того, вони ще виконують контролюючі функції.

Отже, позаурочній роботі, як позакласній та позашкільній, належить вaжлива рoль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібнoстей.

Класифікація позаурочних форм навчання досить різноманітна. Кожна з них потребує вміння належної організації.

Мета, завдання і зміст позаурочної роботи дослідники розглядають у зв'язку з метою, завданнями і змістом навчальної роботи, показуючи тим самим їх загальну основу і специфічні риси кожної з них.

Розділ 2. Методика організації та проведення позаурочних форм занять з історії та правознавства.

2.1 Досвід вчителів історії та правознавства щодо організації проведення форм позаурочної роботи

Позаурочна робота з історії може бути визначена як діяльність учнів, яка здійснюється на основі добровільної участі і самостійності, має своїм змістом пізнання історичного минулого і сучасності, спрямовується вчителем історії та сприяє поглибленню знань школярів в області історії, розвитку їхніх різносторонніх інтересів та здібностей [1].

Основні і виховні завдання позаурочної роботи визначаються загальними завданнями вивчення історії в школі.

Найважливішим завданням позаурочної роботи з учнями є посилення їхнього інтересу до історії як науки. При цьому мається на увазі не просту допитливість, а значно більше - виховання глибокої зацікавленості у вірному осмисленні історичних явищ, усвідомлення історичних процесів у контексті сучасності.

Одним з найважливіших завдань позаурочної роботи є сприяння формуванню світогляду майбутнього громадянина демократичного правового суспільства; розуміння основних історичних процесів і тенденцій; вміння самостійно відшукувати, систематизувати і узагальнювати історичні знання [7].

Для успішної позаурочної роботи важливо уявляти собі її основні риси. Це, насамперед, добровільність участі школярів у позаурочній роботі і її мотивація. Вчитель залучає до неї учнів на основі вільного вибору ними даного виду діяльності.

При обміркуванні змісту і форми майбутньої позаурочної роботи з історії вчитель повинен насамперед враховувати індивідуальні запити і схильності учнів. Опора вчителя на інтереси і пізнавальні можливості учнів необхідна не лише для підтримання у них бажання брати участь у позаурочній роботі з історії, а для розвитку й вдосконалення їхніх особистостей [1].

Зв`язок позаурочної роботи з сучасністю здійснюється різними шляхами в залежності від того, чи є сучасність безпосереднім об'єктом вивчення і складає основний зміст теми, або ж включається лише в якості доповнення при вивченні історичного минулого.

Одне з провідних місць у позаурочній роботі з історії займає виховання учнів на прикладі борців за незалежність України.

Як зазначає О.В. Галєгова, велику увагу школярів привертає вивчення військового минулого. Найчастіше предметом уваги школярів стає військове минуле періоду, який вивчається. Ці питання можуть знаходити своє відображення у різних темах, наприклад «Скіфський похід перського царя Дарія І» або «Військова справа стародавніх греків» та ін. [5].

В історії України особливу увагу привертають морські походи козаків на Чорне море, а також битви з польською шляхтою в період Хмельниччини.

Значне місце у позаурочній роботі повинно відводитись історії культури. Ця тематика має особливе значення для естетичного і морального виховання.

Ефективною формою вивчення історії культури можуть бути екскурсії у великі міста країни. Широке застосування можуть мати доповіді, реферати, перегляд зібраних учнями репродукцій, прослуховування класичної

музики.

Однією з ефективних організаційних форм позаурочної роботи є історичний гурток. Він повинен об'єднувати постійний склад учнів, будувати свою роботу на підставі плану. На сьогоднішній день у школах існують історичні гуртки різного профілю: по вивченню життя і діяльності борців за волю і незалежність України; юних політологів; військово-історичні; історико-культурологічні; історико-технічні; по вивченню історії окремих країн; юних археологів; юних нумізматів; історико-краєзнавчі. Успішна робота гуртка можлива лише за умови його регулярної роботи. Важливо постійно підтримувати в учнів інтерес до нього, націлювати школярів на творчий пошук. Відповідно велике значення має постановка перед гуртком захоплюючих справ і перспектив. Ними можуть бути: участь у археологічних експедиціях; краєзнавчі експедиції; організація шкільного історичного музею тощо [1].

Цікавою і потрібною формою роботи є вечори історії і сучасності. Шкільна практика виробила ряд педагогічних вимог до змісту і організації історичних вечорів - це актуальність теми вечора, її виховна і освітньо-історична значущість, відповідність змісту і форми вечора його провідним ідеям і цілям, врахування при виборі теми і змісту вечора вікових особливостей учнів, а також рівня їхніх історичних знань, активність і самодіяльність його організаторів і учасників, використання різноманітних форм розкриття теми.

Історичні вечори відрізняються за своїм змістом. Вони можуть бути присвячені: а) загальноісторичним темам; б) окремим темам шкільного курсу історії; в) ювілеям і важливим історичним датам; г) актуальним темам сучасності; д) краєзнавству [6].

Серед форм позаурочної роботи значною популярністю користуються історичні конкурси, олімпіади, вікторини, КВК. Їхній конкретний зміст може обмежуватися шкільною програмою або виходити за її межі.

Не менш важливою є позаурочна робота з правознавства.

Правове навчання учнів проходить у школі, на позакласних заходах, поза межами школи. Всюди учитель правознавства повинен відігравати провідну роль. Позакласне та позашкільне навчання поглиблює й доповнює той обсяг знань, який учні отримують на уроках правознавства.

Позакласне навчання організовується в позаурочний час і тому не є обов'язковим для усіх школярів. Зміст позашкільного навчання визначається основними інтересами учнів, які у свою чергу формуються під впливом учителя [7].

Факультативні заняття з правознавства повинні поглиблювати знання учнів, формувати в них наукові погляди, розширювати кругозір, створювати сприятливі умови для підготовки учнів до наступної освіти і вибору майбутньої професії. Варто зауважити, що факультативні заняття з правознавства вчитель мусить будувати за принципом добровільності, що має на меті задовольнити особистий інтерес школяра до предмета. Яким чином можна визначити ступінь інтересу учнів до факультативу? Можна зробити це за допомогою бесіди з учнями. Узагальнивши її результати, учитель мусить продумати зміст курсу, дібрати методичні прийоми і форми занять.

Із усіх форм факультативних занять учителі правознавства надають перевагу лекції. Однак слухати дві академічні години лекцію, наповнену правовими термінами, насичену нормативно-правовими актами, школярам дуже важко, і не кожному учню це під силу. Тому під час лекції слід використовувати наочність, технічні засоби, передбачати роботу з документами, розв'язувати завдання проблемного характеру [10].

Ще одним видом самостійної роботи учнів у рамках факультативу можуть бути учнівські дослідження. Вони будуються на основі аналізу правових джерел, нормативно-правових актів, монографій, наукової літератури. Мета таких досліджень - формування в учнів інтересу до юридичної науки, глибоких знань з обраної проблематики і розвиток елементарних навичок дослідницької роботи.

Не варто забувати і про таку перевірену форму роботи, як гурток юних правознавців. На відміну від факультативів, подібні гуртки зорієнтовані на індивідуальну роботу, на поглиблене вивчення правознавства з одночасним прищеплюванням навичок активної правомірної поведінки. Такі шкільні юридичні осередки не повинні бути занадто формалізовані і мають ґрунтуватися насамперед на інтересі, а не на примусі. Вони можуть навіть офіційно не називатися гуртком, а проходити у вигляді постійного неформального позакласного спілкування учителя з передовими учнями.

Роботу гуртка найкраще проводити відповідно до плану, в якому повинні бути враховані інтереси й побажання гуртківців. При створенні плану роботи гуртка вчителю слід звернути увагу й взяти за основу як колективні (засідання гуртка, правові вечори, екскурсії), так і індивідуальні форми роботи з членами гуртка (випуск стінгазети, виготовлення наочних посібників).

На першому засіданні гуртка на розгляд його членів виносяться та затверджуються не лише план його роботи і завдання, а й вносяться доповнення, обирається актив.

Як підказує досвід позакласної роботи з правознавства, щоб робота в гуртку була невимушеною і творчою, необхідно підібрати його назву, девіз, емблему. Це згуртує його членів, створить своєрідну корпоративну культуру та правила поведінки, виконання яких дотримуватимуться усі. Щодо назви, то вона може бути різною. Наприклад, «Правознавець», «Феміда» тощо.

А. Гуз зазначає, що подібною є методика створення учнівського наукового товариства з правознавства, мета якого полягає в допомозі школярам займатися науковою діяльністю, сприянні розвитку їхніх здібностей, підготовці пропагандистів правових знань [7].

На значно вищому рівні у роботі учнівського наукового товариства з правознавства повинен стояти дослідницький напрям його діяльності. До роботи в цьому напрямку слід залучати найкраще підготовлених дітей, здібних до написання наукових робіт. Причому закінчені наукові роботи можна подавати на різноманітні конкурси, зокрема і до Малої академії наук. Учителю правознавства варто залучати до керівництва дослідженнями школярів найбільш відомих юристів міста (села). Це додасть справжнього духу в наукових студіях науковому товариству, значно підніме авторитет виконуваних робіт.

Важливо, щоб учитель застосовував й організаційний напрям роботи товариства. Мета цього напрямку полягає у спілкуванні членів товариства з іншими учнями школи. Тому в учнівському науковому товаристві з правознавства вчитель організовує масову роботу з його учасниками: екскурсії, правові дні (тижні, вечори), конференції, зустрічі. Через цей напрям роботи товариство фактично популяризує свою діяльність [10].

Цікавою формою роботи може стати юридичний турнір або КВК. Готуючись до нього, командам можна запропонувати розіграти на сцені певні ситуації, юридичну оцінку яким повинні будуть згодом дати їхні суперники, підготувати цікаві юридичні запитання для команди-суперниці. Серед конкурсів, що можуть бути запропоновані, - конкурс капітанів, який можна провести у формі аукціону юридичних термінів або назв законів України (капітани по черзі називають термін або формулюють закон; той, хто перший не зможе продовжити своєрідну «перекличку», програє), конкурс, в якому командам пропонується прокоментувати певні відомі фрази з літературних творів, що мають юридичний зміст. Для глядачів можна запропонувати конкурс, в якому треба назвати відомі їм фільми (літературні твори), присвячені діяльності міліції, інших правоохоронних органів. Кожний вчитель, виходячи із власного досвіду, може запропонувати для такого турніру й інші завдання.