Організація та види самостійної роботи на уроках математики та в позаурочний час

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Організація та види самостійної роботи на уроках математики та в позаурочний час

Шляхи організації групової навчальної діяльності

Ігри на уроках математики в сучасній школі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі, рівень освіти, її вплив на особистісний розвиток дитини значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності).

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

Системність. Педагогічні технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

можливість управління. Передбачає можливість діагностичного ціле покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічних технологій в інших ідентичних освітніх закладах іншими суб'єктами.

Візуалізація. (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

Сьогодні в Україні існують паралельно традиційна і інноваційна освіта. Я намагаюсь використовувати обидві і крім традиційних технологій використовую у своїй роботі й інноваційні.

На що зорієнтований вчитель? На обов'язкове виконання програми, яка визначає не тільки однаковий зміст, обсяг, а й навіть темп засвоєння інформації та способи її обробки..

Тому я крок за кроком намагаюсь долати шлях від орієнтації на предметні знання до оволодіння над предметними уміннями, формуючи в учня внутрішню готовність до прийняття рішень, застосування набутих знань у будь-яких ситуаціях. І головною особою у цьому процесі стає учень.

Освіта XXI ст.. це освіта для людини. Її стрижень-розвиваюча, культуро-творча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

Забезпечити реалізацію цих вимог має особистісно-зорієнтована освіта. Спектр методик і технологій: вольфдорська педагогіка, технологія само розвивального навчання, колективний спосіб навчання, ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Гриницької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання. інтерактивні технології та інші.

Крім технологій особистісно-орієнтованого навчання виділяють наступні групи педагогічних технологій. Традиційні педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів; педагогічні технології на основі підвищення ефективності управління і організації навчального процесу; педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення та конструювання матеріалу; окремі предметні педагогічні технології; альтернативні технології; педагогічні технології розвиваючого навчання та педагогічні технології авторських шкіл.

Групові (колективні) технології застосовувалися ще в середні віки Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється в процесі спілкування між учнями (взаємонавчання) у групах.

Технології індивідуалізації процесу навчання.

Організація навчально виховного процесу при якій вибір педагогічних засобів та темпу навчання враховує індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх здібностей та сформованого досвіду. Його основне призначення полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів в існуючій системі навчання. Індивідуальне навчання - форма, модель організації навчального процесу при якому: 1) вчитель взаємодіє лише з одним учнем; 2) один учень взаємодіє лише засобами навчання (книги, комп'ютер, тощо) Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та типи навчальної діяльності дитини до її особистості, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних завдань, за цього рухом від навчання до знання, вносити вчасно необхідні корективи в діяльність учня і вчителя.

В сучасній педагогічній практиці є такі технології індивідуального навчання:

проектний метод;

технологія продуктивного навчання;

технологія індивідуального навчання;

адаптивна система навчання;

навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчання.

Ігрові технології навчання.

Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру(ігрове моделювання явищ, проживання ситуації).

Види ігор:

Навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

Репродуктивні, продуктивні, творчі.

Організація та види самостійної роботи на уроках математики та в позаурочний час

Серед методів, які спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності учнів, важлива роль належить самостійній роботі. Термін самостійна робота вживають у різних значеннях. Часто так називають окремі уроки, присвячені самостійному розв'язуванню задач, які дуже схожі на контрольні роботи. Але це тільки один з видів самостійної роботи, причому не основний.

У термін «самостійна робота» ми вкладаємо значно ширший зміст, відноситимемо сюди і самостійне вивчення теорії за підручником, і самостійне доведення теорем, і самостійне розв'язування задач, виконання різних завдань: тестів, математичних диктантів, лабораторних робіт, практикумів, семінарів, розгадування вікторин, участь в КВК, математичних олімпіадах, конкурсах, турнірах, круглих столах, дискусіях, проектах, ЗНО і ДПА. Самостійну роботу учнів слід розглядати як метод навчання, як освітню технологію.

Навчатись можна не тільки з слів учителя, не тільки під час колективного розв'язування задач і вправ, а й самостійно. В умовах звичайної загальноосвітньої школи корисно час від часу пропонувати учням різні види самостійної роботи.

Працюючи самостійно, учні, як правило, глибше вдумуються в зміст опрацьованого матеріалу, краще зосереджують свою увагу, ніж це звичайно буває при поясненнях учителя або розповідях учнів. Тому знання, уміння і навички, набуті учнями в результаті добре організованої самостійної роботи, бувають міцнішими і ґрунтовнішими. Крім того, у процесі самостійної роботи в учнів виховується наполегливість, увага, витримка та інші корисні якості.

Самостійне вивчення теорії за підручником

Одним з видів самостійної роботи учнів з математики в класі є самостійне вивчення теорії за підручником.

Пропоную учням самостійно опрацьовувати за підручником теоретичний матеріал треба хоча б три-чотири рази за семестр (залежно від того, як вони вміють працювати з книгою). Основна мета таких завдань - навчити учнів читати математичний текст, інакше кажучи, навчити їх учитися.

Які особливості математичного тексту? Чим відрізняється він, наприклад, від тексту художніх, історичних книг?

По-перше, наявністю багатьох математичних понять, термінів, формул, символів. Коли учень не знає хоч якого-небудь терміна чи символу, що є в тексті, він не зможе його зрозуміти.

По-друге, наявністю різних схематичних рисунків, тісно пов'язаних з текстом. На них треба дивитися паралельно з читанням тексту; читати доводиться не абзацами і навіть не реченнями, а частинами речень.

По-третє, наявністю багатьох шрифтів: курсив, розрядка, петит, якими виділяють означення, теореми, правила, примітки.

По-четверте, стилем викладу, чіткістю, лаконічністю, строгістю. Читання математичної книги потребує максимальної уваги, міцного знання всього попереднього матеріалу. У математичному тексті на кожному кроці доводиться зустрічатися з різними посиланнями на наведені раніше теореми, означення, задачі, аксіоми. Читати математичну книгу треба з олівцем у руках. Уміння читати математичний текст виробляється поступово. Щоб навчити учнів працювати над математичним підручником, треба відвести кілька спеціальних уроків у V і VІ класах (а якщо потрібно, то й у старших). Можна запропонувати учням такі правила роботи над математичною книгою:

Математична книга - не роман; читай її з олівцем у руках.

Читаючи, не поспішай, намагайся зрозуміти кожну фразу і кожен абзац.

Особливу увагу зверни на означення і теореми, зрозумій роль кожного слова в їх формулюваннях.

Читаючи доведення теореми, з'ясуй, що дано і що треба довести. Спочатку спробуй довести її самостійно.

Якщо читаєш про властивості геометричних фігур, уяви їх, намалюй, використай предмети, що тебе оточують.

Ти закінчив читати параграф. Не поспішай братись за іншу роботу. Продумай, про що йшлося в цьому параграфі, найважливіше намагайся запам'ятати.

Самостійну роботу обов'язково треба перевіряти. Бажано зауважити учням, що відповідати можна не завжди у такій самій послідовності, як у підручнику. Коли учень змінює послідовність, змінює приклади,- це навіть краще, ніж він розповідатиме точно за підручником.

У процесі самостійної роботи учнів з підручником часто відбувається процес злиття навчання з вивченням.

Завдання вчителя полягає в такій організації самостійної роботи учнів, при якій на основі засвоєної з підручників інформації учні могли б на практиці застосовувати набуті знання, тобто дати свої формулювання означень, теорем, запропонувати інші способи доведення теорем і розв'язування задач. З цією метою доцільно майже на кожному уроці практикувати виконання самостійних завдань тренувального характеру, враховуючи рівень знань кожного учня.

Самостійне розв'язування задач

Самостійне розв'язування задач у школі можна організовувати по-різному. У деяких випадках на це корисно відводити цілі уроки, особливо в старших класах при розв'язуванні громіздких задач і перед контрольними роботами, щоб з'ясувати, чи можуть учні впоратися з наміченими для контрольної роботи завданнями. їх можна оцінювати (всі або деякі). Під час такої самостійної роботи бажано бути серед учнів, допомагати деяким, робити зауваження для всіх. Цим і відрізняється така самостійна робота від контрольної.

Проте для самостійних робіт зручніше відводити тільки частини уроків - 15-20 хв. Я на уроці можу пояснити матеріал, дати завдання, розв'язати кілька прикладів колективно, а потім запропонувати кілька вправ до кінця уроку розв'язати самостійно. Такі роботи можна оцінювати.

Відшукання учнем своїх доведень і способів розв'язання

Добре, коли учень уміє самостійно читати математичну книгу, розв'язувати задачі відомих типів. Але ще краще, коли він намагається знаходити свої доведення, свої способи розв'язування задач, пропонує свої формулювання означень, теорем і т. д. Завдання вчителя - заохочувати і підтримувати такі прагнення. Це один з видів самостійної роботи; можна навіть сказати, що це найвища форма самостійної роботи учнів. Спостереження показують, що такі учні, які намагаються давати свої доведення і розв'язання задач, є в кожному класі, і тільки від учителя залежить, як культивується в класі така форма самостійної роботи.

Позакласне читання з математики

Великим резервом розширення математичних знань учнів, навичок роботи з книгою і, що не менш важливо, вироблення навичок самоосвіти, може стати бібліотека науково - популярної літератури з математики і її позакласне читання.

При організації позакласного читання вчитель повинен звернути особливу увагу на те, що математична книга, навіть науково - популярна, надзвичайно вимоглива. Робота з нею - це справжня праця розуму, розвиток уявлення, фантазії, пам'яті. Учням доцільно пропонувати і підготувати проект, доповідь, анотацію статті, ознайомитись з новим методом розв'язування задачі.

Форми проведення самостійної роботи на уроках математики

Урок-практикум

Так називають уроки розв'язування задач із однією чи кількох логічно пов'язаних тем. Основний час на практикумах відводиться на кероване самостійне розв'язування задач. Керівництво роботою може здійснюватись як вчителем, так і за допомогою дидактичних матеріалів.

Урок-залік

Найчастіше використовують семінари, на яких узагальнюють та систематизують знання, уміння й навички учнів з великої теми чи кількох тем. План підготовки до семінару вчителю слід повідомити на початку вивчення теми.

У планах підготовки більшості семінарів доцільно передбачити такі завдання: знати (означення, теореми, алгоритми); вміти (доводити теореми, розв'язувати конкретні задачі); підготувати реферати; виготовити таблиці, моделі; підібрати і розв'язати задачі практичного характеру тощо. Семінарське заняття з математики має передбачати обов'язкову самоосвітню діяльність кожного учня і колективне обговорення й оцінку її результатів.

Урок-гра

До уроку-заліку учні готуються протягом вивчення всієї теми. На початку вивчення теми вчитель може помістити на стенді "Вивчаємо тему" список запитань, типових вправ обов'язкового рівня, що відповідають початковому та середньому рівням навчальних досягнень учнів, та задач підвищеної складності, що відповідають достатньому та високому рівням засвоєння матеріалу.

Математичний диктант

Математичний диктант - одна з ефективних форм організації самостійної роботи учнів. Це короткочасні письмові контрольні роботи, під час яких учні, сприймаючи завдання на слух (повністю чи частково), виконують його письмово або записують лише результат.

Математичні диктанти бувають навчаючі і контролюючі. Систематичне використання математичних диктантів дає надійну інформацію про рівень засвоєння нового матеріалу підвищує математичну культуру учнів сприяє розвитку їх мови.

Тести для самостійної роботи та контролю знань

Тести призначаються для організації самостійної роботи учнів, спрямованої на повторення курсу математики і підготовку до навчання у відповідних класах. Тести можуть використовуватися для моніторингового дослідження рівня математичної підготовки учнів, а також для вивчення їхнього математичного розвитку. Проведення вимірювань наприкінці і на початку навчального року є ефективним засобом контролю за динамікою стану математичної підготовки колективу в цілому і кожного учня зокрема. Ефективна організація самостійної роботи учня - одна з головних умов досягнення учнем успіхів у навчанні. Тести використовуються під час ЗНО, ДПА. Специфікою тестової форми перевірки якості знань є досить великий обсяг завдань, що потрібно виконати за обмежений проміжок часу самостійно учневі.

Контрольні роботи

Контрольні роботи проводяться для виявлення рівня знань учнів в письмовій формі, яку учні самостійно виконують цілий урок, або 15-20 хв. приблизно два рази на місяць, у старших класах - раз на місяць. На контрольних роботах учням пропонують розв'язувати задачі або приклади і включають теоретичні питання, доведення теорем, виведення формул тощо. Контрольні роботи дають у кількох варіантах, або кожному індивідуальну контрольну роботу. Крім обов'язкової частини, можна включати у контрольну роботу і необов'язкову, щоб учень, який виконав завдання не залишився без роботи.

Форми проведення позакласної самостійної роботи

Проектна технологія

Проектна робота - вид роботи (переважно в групах), метою якої є підготовка кінцевого продукту. Мета цього виду роботи - дати учню можливість виконати незалежну(самостійну роботу) роботу, побудовану на знанні матеріалу та уміннях і навичках, здобутих упродовж певного періоду вивчення теми. Проектні роботи ідеальні для різнорівневих груп, оскільки кожне завдання може бути виконане учнями, що мають різний рівень підготовки. У процесі проектної діяльності учні реально спілкуються між собою і з навколишнім світом. Метод проекту - це метод пошуку, тобто така організація навчання, при якій учні набувають знань в процесі планування та виконання практичних завдань - проектів. Проект дає можливість тісно поєднати теорію з практикою.

Метод проектів дозволяє вчителю надати пріоритет різним видам самостійної діяльності учнів.

Математичні олімпіади

Метою популяризації математичних ідей та підтримки талановитих школярів, розвиток їх інтелектуальних здібностей є проведення математичних олімпіад, конкурсів „Кенгуру”, турнірів (ТЮМів), на яких проявляються творчі здібності школярів і які вимагають від учня самостійного розв'язання різних завдань, тестів, і т.д. Для учнів олімпіада є способом перевірки і утвердження свого покликання і одним з видів самостійної роботи.

Домашня робота

Домашня робота - це теж самостійна робота учня. У домашній (самостійній) роботі учень має навчитись виконувати всі операції, які він спочатку виконував під керівництвом учителя, а тепер має повторити їх стосовно себе (ставити мету, планувати, контролювати, оцінювати). Виконання домашніх завдань сприяє закріпленню і поглибленню поданого на уроці нового матеріалу, допомагає виробити навички, дисциплінує учнів, привчає їх працювати систематично і самостійно, функція домашньої роботи - навчити дітей вчитися.

Окремим учням можна давати індивідуальні домашні завдання; сильнішим доцільно запропонувати кілька важчих задач, а слабкішим - легші вправи. Іноді домашні роботи можуть бути і достроковими і виконуватися на заліковий урок. Учитель повинен стежити і за тим, чи справді самостійно виконують учні домашні завдання.

Дидактичні вимоги до системи самостійних робіт

Під системою самостійних робіт розуміють сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених видів робіт, які логічно випливають одна з одної та підкоряються загальним завданням освітнього процесу. Під час побудови системи самостійних робіт необхідно також дотримуватись певних дидактичних вимог.

1. Система самостійних робіт має сприяти розв'язанню основних дидактичних задач - набуттю учнями глибоких і міцних знань, розвитку в них пізнавальних здібностей, формуванню вмінь самостійно набувати знання, використанню їх на практиці.

2. Система має відповідати основним принципам дидактики, і перш за все принципам доступності та систематичності, зв'язку теорії з практикою, свідомості й творчої активності, принципу навчання на високому науковому рівні.

3. Роботи, які належать до системи, мають бути різноманітними за метою навчання та змістом, щоб забезпечувати формування в учнів запланованого переліку навчальних умінь і навичок.

4. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна бути такою, щоби виконання одних видів робіт було логічно пов'язане з іншими, а також готувало учнів до виконання наступних. Успіх розв'язання цієї задачі залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, а й від того, як він розуміє значення й місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення.

Розробка системи самостійних робіт є необхідною умовою для систематичної, цілеспрямованої організації самостійної діяльності на уроках. Але наявність лише одного системного підходу не визначає успіху роботи вчителя з формування в учнів знань, умінь і навичок. Для цього ще треба знати основні принципи, керуючись якими, можна забезпечити ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва їх різними видами.

Принципи керівництва і особливості самостійної роботи

Принципи до керівництва самостійною роботою має певні особливості.

Самостійна робота повинна мати цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Завдання вчителя полягає в тому, щоб знайти таку форму завдання, яка викликала б у школярів інтерес до роботи та бажання виконувати її якомога краще. Учні повинні усвідомлювати, у чому полягає їх завдання та яким чином буде перевірятись його виконання. Недооцінка вимог веде до того, що учні, не розуміючи мети роботи, роблять не те, що потрібно, і змушені в ході її виконання багато разів звертатись до вчителя

Самостійна робота повинна бути справді самостійною та змушувати учня при її виконанні працювати з напруженням. Але не треба перебільшувати зміст і обсяг самостійної роботи, що пропонується учню на кожному етапі навчання. Вона має бути посильною, а самі учні - підготовленими до виконання самостійної роботи теоретично та практично.

Спочатку треба сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку вчитель має демонструвати на прикладах прийоми виконання самостійної роботи, супроводжувати їх чіткими поясненнями та записами на дошці.

Самостійна робота, яка виконується учнями після демонстрації прийомів учителем, носить характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в цілому, але має важливе значення для формування найбільш важливих навичок і вмінь, більш високої форми самостійності, при якій учні здатні розробляти та застосовувати свої методи розв'язування задач навчального чи виробничого характеру.

Для самостійної роботи треба пропонувати такі завдання, виконання яких не буде шаблонним, вимагатиме застосування знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприятиме формуванню ініціативи та пізнавальних здібностей учнів.

При організації самостійної роботи необхідно враховувати й те, що для набуття навчальних компетентностей різним учням потрібен різний проміжок часу. Зробити це можна шляхом диференційованого підходу. Спостерігаючи за роботою класу в цілому та окремих учнів, учитель повинен залучати тих, які добре та швидко впоралися з завданням, до виконання більш важких.

Завдання, які пропонують учням для самостійної роботи, повинні зацікавлювати їх. Це досягається завдяки новизні матеріалу, незвичній формі, змісту через розкриття практичного значення запропонованої задачі або методу, яким треба оволодіти.

Самостійні роботи учнів необхідно планувати та систематично проводити.

При організації самостійної роботи необхідно поєднувати викладання матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів. Але треба бути дуже обережним, бо захоплення самостійною роботою може загальмувати швидкість вивчення програмного матеріалу.

При виконанні самостійних робіт різного виду управління діяльністю учнів має належати вчителю.

Труднощі при проведенні самостійної роботи

Учні закінчують роботу не одночасно. Для цього потрібно дати додаткові завдання, для тих учнів, що працюють швидше. Тяжко підібрати завдання, однаково посильні всім учням. Ще важче підібрати геометричні завдання, однаково посильні для всіх. Трудно організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це добра форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи перевірки самостійної роботи. Наприклад, спочатку виконують самостійну роботу, а в кінці її виконання один з учнів записує розв'язок задачі на дошці для перевірки. Це приводить до лишньої трати часу. Значно краще, коли один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках.

В залежності від тієї педагогічної мети, яка переслідується при проведенні самостійних робіт, вони можуть бути розділені на дві основні групи: роботи навчальні й перевірочні роботи.

Навчальні роботи поділяються на:

роботи, спрямовані на підготовки дітей до сприйняття нового навчального матеріалу;

роботи, спрямовані на отримання нових знань;

роботи, спрямовані на розширення й поглиблення набутих знань;

роботи тренувального характеру, метою яких є закріплення набутих раніше знань, умінь і навичок.

Перевірочні роботи поділяються на: класні (математичний диктант, тести, контрольні роботи) і домашні.

Система класних і позакласних самостійних робіт повинна:

бути єдиною для самостійних робіт як у класі, так і вдома;

забезпечувати активну пізнавальну діяльність на всіх етапах навчання та сприяти розв'язанню тих конкретних задач, які ставляться на даному етапі;

задовольняти основним принципам дидактики;

навчальні завдання, які входять у самостійну роботу, повинні забезпечувати формування в учнів не тільки основ науки яка вивчається, але й навичок самоосвіти;

характер навчальної діяльності повинен визначитися системою навчальних завдань, які входять до системи самостійних робіт та відповідати відповідному методу навчання: репродуктивному, частково пошуковому, дослідницькому;

система навчальних завдань повинна задовольняти вимозі послідовного наростання труднощів.

Система самостійних робіт повинна бути розроблена на основі:

змісту навчального курсу, розділу або теми предмету, який вивчається;

загальних засобів та методів активізації навчального процесу (методів навчання, прийомів навчальної роботи, видів навчально-пізнавальної діяльності, засобів навчання);

характеристик, залежних від завдань, які складають самостійну роботу (склад їх компонентів, ступінь складності, послідовність розміщення).

Шляхи організації групової навчальної діяльності

Рис. 1

З наукової точки зору, групова діяльність створює найсприятливіші умови для самовизначення і самореалізації особистості. Просторово-часові орієнтири, потребно-вольові переживання, змістовні спрямованості особистості, рівні оволодіння діяльністю, форми реалізації діяльності - все це знаходить своє місце у груповій діяльності школяра. Але, з іншого боку, цими параметрами визначається багатовимірна структура особистості. Тому справедливо, що саме групова діяльність є одним із сучасних ефективних засобів всебічного розвитку учня.

На мою думку, при груповій формі навчальної діяльності основними функціями мотиву є: спонукальна функція, змістоутворювальна й пояснювальна. Кожна з перерахованих функцій характеризується особливим механізмом розвитку пізнавального інтересу. Наприклад, спонукальна функція розглядається нами як умова наявності широкої різноманітності індивідуальних мотивів, які при груповій формі діяльності виступають "зустрічними стимулами", розширюючи тим самим межі пізнавального інтересу кожного учасника групи.

Виходячи з передумови, що для особистості визначальною є власна внутрішня активність, я намагаюся створити такі умови участі учня в груповій діяльності, коли прояв його активності різноманітний за формою й максимально насичений за змістом. Ідея полягає в тому, що учень є одночасно членом кількох груп, тобто в варіативності його групового представництва. Так, на одному уроці математики він член однієї групи, на другому уроці - іншої і т.д. Така організація участі учня у діяльності груп, хоча й регламентує виявлення його пізнавального інтересу, але, і це, на мій погляд, головне, створює "зони" його максимальної активності. Крім цього, кожен учень є ще й членом так званих "груп за інтересами", які організовуються для участі в громадському житті. Якщо в першому випадку членство в тій чи іншій групі визначене навчальними здібностями учня, то "групу за інтересами" учень обирає сам, виходячи з особистісного інтересу. "

Отже, створюючи "групове поле інтересів" як відкриту, незамкнуту систему, що трансформується залежно від цілей і виду діяльності, ми тим самим створюю умови не тільки для розвитку пізнавального інтересу, а й для залучення школярів до більш активної пізнавальної діяльності взагалі.

Таким чином, незаперечним є те, що стимулювання пізнавального інтересу при груповій формі навчальної діяльності сприяє підвищенню власної внутрішньої активності учня. Новим, на мій погляд, у стимулюванні пізнавального інтересу при груповій роботі учнів є створення "групового поля за інтересами" не тільки у виховній роботі, але й під час навчальної діяльності.

Я переконалася в тому, що для успішної роботи групи учнів на уроці необхідна велика кількість різноманітних завдань. Вони повинні відрізнятися від диференційованих завдань для звичайного класу і своїм змістом, і операційною діяльністю. Глибоке дослідження класифікації навчальних завдань при навчанні у складі малих груп з врахуванням типології учнів у педагогічній літературі знайти дуже складно.

ВИДИ ЗАВДАНЬ:

Завдання, метою яких є розвиток здібностей і вміння працювати в групі.

завдання по формуванню здібностей працювати у групі;

завдання, які сприяють учню посісти в групі те місце, до котрого він прагне;

завдання, мета яких полягає в створені умов для виникнення потреби у новому способі пізнавальної діяльності в групі;

завдання на зміну характеру діяльності.

Завдання, метою яких є розвиток пізнавального інтересу до навчання у процесі групової навчальної діяльності.

завдання ігрового змісту;

завдання на вільний вибір завдання (завдання за бажанням);

завдання з врахуванням позанавчальних схильностей та інтересів до інших предметів;

завдання на розвиток вміння ставити перед іншим учнем конкретне завдання чи запитання;

завдання на кодування;

завдання, що сприяють обміну діяльністю і діяльними здібностями.

Завдання, метою яких є розвиток "Я - свідомості" учня, саморегуляції особистості:

завдання на розвиток когнітивних і креативних якостей особистості?

індивідуальні і групові творчі завдання ("творчі ситуації");

завдання, які сприяють підвищенню рівня научуваності (логічні проблемні завдання, алгоритмічні приписи);

завдання на створення групового або індивідуального освітнього продукту пізнання;

завдання образного й символічного бачення (конструювання понять, правил, тощо).

Засвоєння нового матеріалу в процесі групової навчальної діяльності пов'язане саме з вмінням запитувати, з можливістю розуміти вивчене через запитання, що ставляться іншому. Така діяльність використовується в основному при взаємоконтролі знань у групі. Учень запитує іншого учня, ставлячи вже відомі йому й собі запитання й очікуючи від нього відповіді близької до тієї, що є у підручнику. І дуже важко знайти спеціально розроблені завдання, коли суть нового матеріалу осягається в процесі відповіді на запитання, поставлені учневі. Вміти запитувати при поясненні іншого - значить знати самому те, про що ти питаєш. Відповідаючи на запитання, можна також оволодівати новими знаннями.

Мною були розроблені завдання, які так і називаються "Запитуючи - пояснюю". Механізм дії завдань стане зрозумілим, якщо розглянути їх безпосередньо

Наведу приклад такого завдання з курсу алгебри 7-го класу. Тема уроку: "Множення і ділення степенів". Учні груп НВ і В вивчають цю тему самостійно, а потім працюють з учнями груп Сі Н за знаково-символічним записом цієї теми, що у них є, ставлячи запитання. Ось так:

Учні груп НВ і В дуже швидко освоюють такий вид діяльності і, маючи картки запису доведень законів, самостійно працюють зі своїми однокласниками. Ось який вид має картка запису закону піднесення до степеня.

Учні груп НВ і В настільки засвоїли цей вид діяльності, що самі, без допомоги карток, пояснюють новий матеріал, змінюючи навіть букви індексів, і роблять вони це з великим задоволенням. За цими картками можна організувати ще один цікавий вид роботи, в основному для учнів груп С і Н. Маючи перед собою картку, слабкий учень ставить запитання своєму консультанту.

Урок-гра: "Робота НДЦ шкільних проблем математики"

Тема уроку: " Добуток многочленів "

Добрий день, діти ! Сьогодні ми продовжуємо роботу нашого Науково-дослідного центру (НДЦ) шкільних проблем математики. Отже, І ряд - це лабораторія ПЗОІ - практичного застосування одержаних ідей (керівник Прус А.); ІІ ряд - лабораторія ТОІ - теоретичної обробки ідей (керівник Зарицький Р.); ІІІ ряд - лабораторія РНІ - розробки наукових ідей (керівник Смірнов В.).

Увага! Центру підготуватися до роботи! (Учитель виступає в ролі директора НДЦ).

Шановні співробітники НДЦ! Основна проблема, над якою останнім часом працює наш центр, - многочлен. Робота проводилася в трьох напрямках (на дошці висить плакат (рис. 1)).

І - сума і різниця многочленів. Працюючи в цьому напрямку, лабораторії одержали конкретні результати: знайдено алгоритм приведення многочлена до стандартного вигляду й алгоритм додавання і віднімання многочленів. У нашому науковому журналі з'явилися статті, які переконливо доводять, що таке математичне поняття, як "многочлен", має просте практичне пояснення (див. ст. "Звідки беруться многочлени").

ІІ - це добуток одночлена та многочлена і тут досягнуто хороших результатів. Лабораторія ідей запропонувала форму такого вигляду:

(О + А) * ? = О + А, а лабораторія ТОІ обґрунтувала алгоритм виконання дії множення многочлена й одночлена; лабораторія ПЗОІ довела життєву справедливість цієї формули, вмістивши у журналі статтю. Результатів досягнуто і в розробці теми: "Винесення спільного множника за дужки". Одержано формулу, за своїм виглядом схожу на попередню, але з поясненням зрозумілим будь-якому співробітнику інституту:

А зараз почнемо роботу над третьою проблемою - добуток многочленів. Усьому центру було запропоновано розв'язання такої задачі:



Як і у більшості випадків, ідея розв'язання народилася у лабораторії РНІ. Слово - керівнику

Співробітники нашої лабораторії запропонували багато варіантів розв'язання, але, як показали подальші дослідження, правильним результат одержав Йому слово.

Пам'ятаєте формулу

Я вирішив використати її у нашому випадку, розмірковуючи так:

У результаті отримав:

Наша лабораторія гордиться, що правильний результат було одержано у нас і нашу ідею ми передаємо лабораторії ТОІ (керівник лабораторії ТОІ).

Ми в своїй роботі у лабораторії ТОІ пішли далі й отримали алгоритм множення многочленів (далі пояснює одержану формулу).

Отже, щоб помножити многочлен на многочлен, треба помножити кожен член одного многочлена на кожний член іншого многочлена, а одержані добутки скласти. Якщо у когось виникає сумнів у справжньості одержаного результату, нехай читає статтю в нашому науковому журналі, а також плакат - пояснення.

Учитель: - Добре, я як керівник центру повністю згодна з одержаною формулою і пропоную застосувати її в роботі. Розв'язуємо такі

І РЯД

Довести рівність.

(m+n)(m-n)=m2-n2

Записати відповідь:

(аn+1)( аn-1)=...;

ІІ РЯД

Довести тотожність

аm+bm+5а2m+5аmbm=(аm+bm)*(1+5am)

Записати відповідь:

(аn-bn)*(аn+bn)=

Продовжити запис за зразком:

(х+у)2= (х+у)(х+у) = х2+ху+ух+у2=х2+2ху+у2

(хn+уn)2=

(аn+bn)2=

Для контролю за засвоєнням пропоную розв'язати таке завдання:

IРЯД (а+х)(...+в =ау+...+х...+хв

IIРЯД (...+у)(х+...)=2х3+...+ху+ау

IIIРЯД (...+...)(х2+...)=хn+2+ у3+...+...

Ігри на уроках математики у сучасній школі

Багатьом учням математика здається нелегкою і мало зрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам'ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму, гальмує дальше розуміння нового матеріалу.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів. Підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями й навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Дидактичні ігри - важливий засіб успішного засвоєння учнями математичних знань, умінь і навичок.

1. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, засіб її повноцінного розумового розвитку.

Гра - це величезне світле вікно через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання певних явищ і закономірностей, крім них, які містять зв'язки та стосунки між людьми. Сюжетні ігри характеризуються тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри, у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш ефективні в навчанні, однак і найбільше складні. Для проведення ділових ігор потрібний певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відношеннях комуні канти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат - сестра, учень - учень, вчитель - вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ідентичної ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад, учень - учитель, учень-учень (якщо вони належать до різних вікових груп).

Асиметричні відношення впливають і на мовну поведінку відносно до ролі та статусу партнера. Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоції. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, його змісту, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом.

2. Класики педагогіки про значення гри у навчанні і вихованні.

А. Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - “радістю творчою”, “радістю перемоги”.

В.Сухомлинський писав: “. у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку.

3. Гра - один із шляхів виховання та підтримання інтересу до математичних знань.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їхні здібності. Гра виховує почуття відповідальності, колективізму.

Граючись, діти вчитимуться лічити, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв'язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри “Хто швидше?” стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає.

Роль і місце дидактичних ігор на уроках математики.

Дидактичні ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворенням будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язуванню поставленого завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи математичну термінологію.

Завдання вчителя при підготовці і проведенні ігор.

Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямовувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання. учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність і творчі думки, і дії, і переживання за себе. Команду чи весь колектив - усе без чого не можлива ігрова діяльність.

Готуючись до уроків, заздалегідь готую необхідний дидактичний матеріал, продумую послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, контроль, підведення підсумків і оцінювання.

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це стосується 5 та 6 класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага набридає одноманітність. Тому гра повинна ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Ігри, що пропонуються на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Проте слід пам'ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри пов'язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку.

Вимоги до ігрової діяльності учнів на уроках.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету, її кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Дидактичні принципи організації ігор: доступність, посильність, систематичність.

Оскільки гра має проводитись систематично вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:

1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор - змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставлення предметів під час гри (щоб їх було видно усім учням класу).

2. Підібрати мінімальну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.

3. Продумати, де зберігати ігровий матеріал.

4. Ігровий матеріал у ящиках і кульках має бути чітко систематизований і згрупований так, щоб ним було зручно користуватися. Так, дрібні предмети можна зберігати в сірникових коробках з підписами або зображеннями цих предметів на коробках. У конвертах зручно зберігати плоскі геометричні фігури, картинки із зображенням різних предметів тощо. Для зручності конверти слід підписати або зверху наклеїти зображення матеріалу, що міститься в конверті..

5. Доцільно розсадити учнів так, що за кожною партою сидів один учень “сильний”, а другий - “слабкий”. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються “сильнішими”. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

6. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Насамперед учні повинні засвоїти правила гри. Загальні правила мають бути єдиним для всіх ігор. Щоб в учнів поступово виробився стереотип. Крім того, зміст гри, її форма повинні бути доступними, посильними для учнів.

У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.

Загальні правила для учнів в процесі ігор можна сформулювати так:

1. Уважно слухай і запам'ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність.

2. Пам'ятай - успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату гри. Не поспішай розпочати гру, не дослухавши до кінця вказівки вчителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій.

3. Уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його.

4. Додержуй своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим.

5. Чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели, що ти неправий.

6. Не хитруй, не шукай легкого нечесного шляху для перемоги. Цим ми підводимо товаришів і втрачаємо свій авторитет. Поважають лише чесних, справедливих, принципових.

Важливо, щоб не лише вчитель, а й учні слідували за чесністю дій в грі.

Ігрові ситуації на нестандартних уроках.

Одним із шляхів активізації пізнавальної діяльності школярів є використання елементів гри у процесі навчання, зокрема під час проведення нестандартних уроків: урок - казка, урок - аукціон знань, урок - КВК, урок-концерт та інші.

Опитування учнів, котрі брали участь у таких заняттях показує, що переважна більшість їх дає їм позитивну оцінку.

Значення методу гри в реалізації освітньої, розвиваючої та виховної функції навчально-виховного процесу.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджувалися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Найсуттєвішими для вчителя будь-якого предмета на мій погляд є такі питання:

а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуваннями дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

г) вимоги до змісту ігрових діяльності у світлі ідей розвивального навчання;

д) передбачення способі стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості.

Вікторина. Її ще називають грою переможців. У ній змагаються, щоб швидше й повніше відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина - це конкурс, під час якого учні самостійно відповідають на запитання.

Процес створення гри містить ряд етапів:

а) вибір теми гри;

б) визначення теми й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими проте й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу.

У навчальних іграх немає тих хто програв або виграв, тут виграють всі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор:

1. Не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знать тему.

2. Недоцільно впроваджувати гру на заліках та іспитах, якщо вони не використовувались у процесі навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.

Пам'ятаючи ці обмеження, кожен учитель має все ж керуватися настановою В.О. Сухомлинського про те, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.

Практичні завдання.

Урок-гра «Квадратні рівняння і не тільки»

Мета: відтворити знання про квадратні рівняння, його види, способи розв`язування, розширити творчі здібності учнів, уміння знаходити раціональні способи розв`язування рівнянь; показати різноманітність рівнянь; виховувати уважність, кмітливість, самостійність, розвивати увагу, мислення, пам`ять; формувати уміння працювати самостійно, спілкуватись, допомагати іншим, розвивати у учнів творчість, інтуїцію, любов та інтерес до математики.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань, умінь і навичок.

Методи форми та прийоми навчання: мозковий штурм, групова робота, самостійне здобування інформації.

Девіз уроку: «Знати - це означає насамперед уміти користуватись знаннями»

Хід уроку

1. Організаційно-психологічна частина.

Учитель. Почати урок я вирішила зі слів: «Досягнення успішного результату під час розв`язування завдань - зовсім не привілей математики. Усе людське життя - це не що інше, як бажання досягти успіху в розв`язуванні все нових питань та проблем.»

Перш ніж розпочати гру всім необхідно справитись із завданням «Розсипані слова». (Кожній групі роздаються картки на яких написано по одному слову. Необхідно скласти фразу)

Учитель: «Те, що я чую я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам`ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.»

Продовжує команда, що перша склала фразу: «Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок».