Размещено на http://www.allbest.ru/

Форма № Н-6.01

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

ОСОБЛИВОСТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ І СІМ'Ї У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Курсова робота

Чернівці - 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ШКОЛИ І СІМ'Ї ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи і сім'ї

1.2 Теоретико-методологічні засади спільної роботи школи і сім'ї

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І СІМ'Ї У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯ

2.1 Співпраця педагогів та батьків в оптимізації виховання сучасних молодших школярів

2.2 Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні сучасних молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. У Законі України «Про освіту» говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].

Соціальне, сімейне і шкільне виховання повинно здійснюватися у нерозривній єдності.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сім'ями учнів регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього документу називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу [1], оскільки без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів у навчанні та вихованні обдарованих дітей. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім'ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи. Школа і сім'я покликані спільними зусиллями сприяти всебічному розвиткові підростаючих поколінь.

Зазначені недоліки сімейного виховання дітей пояснюються недостатньою освіченістю батьків та браком у них необхідного досвіду виховання. Допомогти батькам відшукати правильні підходи у вихованні - одне із провідних завдань сучасної початкової школи.

Стан дослідження проблеми. Про стосунки між батьками і дітьми і про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я. Коменський, Ж. Руссо, Г. Песталоцці та ін.Важливого значення даній проблемі надавали Я. Корчак, О. Барвінський, М. Барановський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, М. Стельмахович. Серед сучасних дослідників варто відзначити В. Костіва, Б. Нікітіна та Л. Нікітіну, Л. Орбан, М. Стельмаховича, та ін.

Однак майже не знаходимо досліджень з проблеми родинного виховання, зокрема, шляхів оптимізації взаємодії школи і родини учня не аналізується вплив сім'ї на підготовку дитини до школи. Деякі автори визначають фізичну готовність дитини до школи (О. Анищенко, Т. Доронова, Т. Комарова, Б. Нікітін, Л. Нікітіна), психічну готовність (Л. Артемова, Л. Божович, Б. Бране, В. Котирло, Е. Кравцова, С. Штребел та ін.) та навчальну (І. Барташнікова, О. Барташніков та ін.).

Отже, актуальність окресленої проблеми в педагогічній науці, загальна потреба шкільної практики визначили вибір теми курсового дослідження «Особливості спільної діяльності школи і сім'ї у вихованні особистості молодшого школяра».

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей співпраці родини і школи у вихованні молодшого школяра.

Відповідно до мети було визначено задачі дослідження:

- проаналізувати стан пробеми родинного виховання в педагогічній теорії і практиці;

-обгрунтувати значення взаємодії сім'ї та школи у вихованні особистості;

- визначити форми взаємозв'язку школи та сім'ї у системі виховання сучасних молодших школярів.

Об'єкт дослідження - спільна діяльність школи і сім'ї у вихованні особистості.

Предмет дослідження - особливості взаємозв'язку школи та сім'ї у системі виховання учнів початкових класів.

Теоретичне значення полягає у виявленні та систематизації знань про родинне виховання, особливості ефективної співпраці родини та школи в процесах підготовки дитини до навчання в школі та організації навчально-виховного процесу.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю пробеми та ступенем опрацювання і полягає в тому, що розробені напрямки взаємодії сім'ї та школи можуть використовувати батьки, вчителі початкових класів та студенти педагогічних спеціальностей.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА РОБОТА ШКОЛИ І СІМ'Ї ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи та сім'ї

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема співпраці школи та сім'ї не є новою і вивчається уже впродовж тривалого часу видатними педагогами та вчителями-практиками. Як показали результати нашого дослідження, одним з перших педагогів, які займалися докладною розробкою питань співпраці сім'ї і школи був відомий чеський педагог Я. А. Коменський [22, с. 143]. За переконанням вченого, саме сім'я повинна готувати дитину до подальшого навчання в школі. У своїх педагогічних доробках Я. А. Коменський для дітей від народження до шести років визначав материнську школу, під якою мав на увазі не суспільну установу, а своєрідну форму виховання. Зокрема материнській школі педагог присвятив значний розділ своєї «Великої дидактики» і спеціальний твір під назвою «Материнська школа» [22, c. 150]. Цьому рівню виховання він надавав дуже великого значення, розглядаючи його як першу і найважливішу частину всієї розробленої ним системи виховання і становлення підростаючого покоління.

На думку вченого, у материнській школі повинні закладатися основи фізичного, етичного і розумового розвитку дітей. При цьому, Я. А. Коменський нагадував, що фізичні і духовні сили дитини розвиваються поступово. Він закликав батьків досвідченіше піклуватися з найбільшою ретельністю про здоров'я своєї дитини і давав конкретні вказівки щодо догляду за малюком, а саме: яким повинне бути його харчування, одяг, режим. Дуже важливою була вимога Я. А. Коменського до годування немовлят неодмінно молоком матері. Окрім того, сім'я має забезпечити дітям як можна більше рухів давати їм можливість бігати, гратися, пустувати. Він вимагав, щоб батьки не заважали дитячій грі, а самі брали в ній участь, направляючи дітей в правильне русло.

До засобів морального виховання на думку Я. А. Коменського належать розумні повчання і вправи дітей в позитивних, з точки зору моральності, вчинках, а також позитивний приклад дорослих. У той час як в практиці виховання дітей в сім'ї широко застосовувалися фізичні покарання, він пропонував впливати на дітей у разі їх поганої поведінки або провини передусім умовлянням і осудом, вдаючись до покарань лише в самих крайніх випадках.

У області розумового виховання Я. А. Коменський ставив перед материнською школою завдання сприяти накопиченню дітьми за допомогою органів чуттів можливо більшого запасу конкретних уявлень про навколишній світ, розвивати їх мислення і мову, з тим щоб підготувати їх до подальшого систематичного навчання в школі [22, c. 111].

Педагог приділяв багато уваги підготовці дітей до школи рідної мови. Він рекомендував батькам завчасно збуджувати у дитини любов і інтерес до школи, високо підіймати в його очах авторитет майбутнього вчителя. З цією метою він радив роз'яснювати дітям, як важливо вчитися в школі, познайомивши їх з учителем ще до початку занять. Вчення Я.Коменського про материнську школу являє собою першу спробу створити теорію і методику виховання, визначити мету, зміст, основні завдання і методи, запропонувати ретельно продуману і чітко організовану систему роботи з маленькими дітьми відповідно до їх вікових можливостей.

«Материнська школа» фактично була першою в світі програмою виховання дітей в сім'ї. У ній висвітлені основні напрями виховної роботи: фізичне, моральне, розумове, трудове і естетичне виховання, розвиток мови і підготовка до школи [23, c. 111].

Відомий французький педагог, Ж. Ж. Руссо, звертаючись до батьків і вихователів, закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності [22, c. 119].

Якщо дитина плаче, Ж. Ж. Руссо пропонував батькам і вихователям не вдаватися до загроз, а, навпаки, терпляче і настирливо вивчати дійсні причини дитячого плачу. Він справедливо попереджав, що дитячі сльози при відсутності належного розуміння потреб, якими вони викликаються, і внаслідок безмірних послуг батьків можуть породжувати щось що суперечить моралі і природі.

Ж. Ж. Руссо рекомендує поволі впливати на дітей, керувати ними, не ущемляючи їх свободи і не застосовуючи заходів прямого силування, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати із задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань. Цього батьки можуть навчитися спілкуючись з вчителем своєї дитини. Адже вчитель проводить більше часу з дітьми і йому легше зрозуміти чого дитини хоче і до чого прагне [22, c. 98].

На думку видатного швейцарського педагога-демократа, одного з основоположників народної школи Й. Г. Песталоцці, щоб уникнути прорахунків виховання, слід якнайраніше прилучати дітей до праці, до книжки, до самостійної пізнавальної діяльності, до самостійного мислення. Усе, що може дитина зробити сама, все, що їй під силу, вона повинна робити. «Найкраща допомога - зроби сам», - каже народна приповідка. Але приклад мають подати самі батьки, як відомо діти наслідують дорослих.

За переконанням вченого, проводячи бесіди з батьками, вчителі та керівники шкіл мають спиратися на наукові праці з фізіології людини, педагогіки, психології [23, c. 75].

Ще здавна відомо, що заохочувати дитину до навчання мають не лише вчителі, а й батьки. Коли вони будуть діяти злагоджено і цілеспрямовано то дитина буде ще більше прагнути досягти високого рівня знань і пізнавати навколишній світ. Надаючи виняткового значення сім'ї у підготовці дитини до життя, К.Ушинський не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як суспільний обов'язок кожного з них. Найпершим обов'язком сім'ї є виховання особистості, корисної для суспільства. У статті «Про моральний елемент у руському вихованні» [11, c. 113] К.Ушинський розглядає виховання дітей в селянських і дворянських сім'ях. Говорячи про виховання в родинах селян, він дещо ідеалізує це виховання, покладаючи, зокрема, свої надії у цій справі на виховну діяльність держави і церкви. Розкриваючи негативні сторони дворянського родинного виховання, педагог робить цілком правильні критичні висновки.

Так, К.Ушинський пише, що про батьків цих сімей не можна сказати, нібито вони не займаються вихованням своїх дітей. «Навпаки, - підкреслює К.Ушинський, - в більшій частині дворянських сімей виховання становить головну турботу батьків, мету їхнього життя, перед якою часто схиляються всі інші цілі і мотиви» [11, c. 114].

Отже, батьки є для своїх дітей завжди і в усьому зразком - вони повинні бути винятково тактовними, справедливими, щирими, чесними, витриманими. Адже діти люблять наслідувати дорослих. Найкращою вихователькою в родині К.Ушинський вважав матір. Багато сторінок у своїх творах видатний педагог присвятив жінці, матері-виховательці. Саме через матір успіхи цивілізації проникають в сімейний побут, а через нього і в життя народу. К.Ушинський пише, що основи людського характеру закладаються в перші роки життя, коли дитина перебуває під безпосереднім впливом матері, отже й формування характеру дитини багато в чому залежить насамперед від неї, і коли в жінки народжується дитина, то вона вже не живе для себе, а повністю віддається вихованню маленької істоти.

Видатний педагог висловив багато цікавих думок і з приводу того, як саме треба виховувати дітей в сім'ї. К.Ушинський вважав, що батьки обов'язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може дуже допомогти педагогічна література. Він дуже чітко підкреслює, чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей. Виховати справжню людину можна тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання [7, c. 115].

К. Ушинський звертає увагу батьків і на необхідність виховувати у дітей з раннього віку міцні, сталі навички. У творі «Людина як предмет виховання» підкреслюється велике практичне значення виховання добрих навичок. Педагог називає їх моральним капіталом, який безнастанно зростає і процентами від якого людина користується все своє життя. Він пише, як саме батьки можуть виховати в дітях добрі навички. На його думку це треба робити не механічно, а поступово, шляхом систематичних вправ, з урахуванням вікових особливостей дітей. Особливу увагу батьків К.Ушинський звертав на виховання у дітей навичок культурної поведінки. Однак, виховуючи у дітей ці навички, педагог радив стежити за тим, щоб моральні правила, ставши звичною нормою поведінки дитини, не приглушували живої душі, щирості й безпосередності. К.Ушинський давав батькам конкретні поради і з приводу того, як викорінювати погані звички. Для цього потрібно знати причини виникнення поганих звичок у дітей, а потім уже займатися їх усуненням [11, c. 130].

Важливі думки висловлював К.Ушинський і з приводу того, як треба здійснювати естетичне виховання в сім'ї. Необхідно з раннього дитинства пробуджувати в дітях любов до прекрасного - читати їм дитячі книжки, виводити на природу, показувати різні картинки, навчати різноманітних пісеньок. Але для цього, підкреслював педагог, потрібно, щоб самі батьки були естетично освіченими людьми [11, c. 120].

Великого значення надавав cпівпраці школи та сім'ї польський вчений М.Барановський, який, зокрема, писав: «Школа і дім повинні як найчастіше порозумітися і нараджуватися над станом здоровля і питоменностями духа і успособлінєм дітвори, над завданєм виховання домового і шкільного, над средствами виховавчими, над працею дітвори і т. д. До того послужать безпосередні зносини родичів з учителями, шкільні повідомленя і взагалі' кореспонденция межи домом і школою, шкільні торжества, порушуваня сеї справи в публичних письмах, відчити та дбалість учителів і про дім родинний» [9, c. 14].

Проблема сім'ї і школи зайняла особливе місце в теоретико-педагогічних працях А. Макаренка другої половини 30-х років. Питанням сімейного виховання він присвятив «Книгу для батьків».

«Виховання є процес соціальний в самому широкому значенні, - нагадує А.Макаренко в першому розділі «Книги для батьків». - Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше усього - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги». «Діти - «квіти життя», - проти цієї відомої метафори А.Макаренко не заперечує. Але він застерігає від уподібнення «кольорів життя» розкішному декоративному букету, яким милуються, випускаючи сентиментальні ахи і охи. «Ні, наші діти зовсім не такі квіти... - переконано вигукує А.Макаренко, - це не букет, це прекрасний яблуневий сад... Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко йому не радіти, але ще важче не працювати в такому саду». І тому, закінчує свою думку А.Макаренко, «давайте будемо садівниками» [27, c. 6].

«Книга для батьків» - твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій дотих або інших педагогічних проблем.

Але було б невірно розглядати «Книгу для батьків» як деяке зведення педагогічних правил, як підручник, що пропонує вичерпні відповіді на завиванні складні питання сімейного виховання. «… Важко сподіватися, - говорив Макаренко на одній із зустрічей зі своїми читачами, - що по книзі можна навчитися виховувати, але навчитися мислити, увійти в сферу думок про виховання, мені здається, можна. Я тільки на те і розраховував, що ця книга допоможе читачам самим, на прикладах, задуматися над питаннями виховання і прийти до тих або інших рішень» [27, c. 6].

«Сімя - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань» - так зазначав В.Сухомлинський. На його думку, «справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сімя: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності» [37, c. 72].

В.Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: «Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, - то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, - то нещастя ваше». Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступити через біду ближнього в ім'я власних гараздів [38, c. 94].

«Які книги зібрані у вашій хатній бібліотеці? Яку службу вони несуть? Чи вони є просто прикрасою і натяком на високий культурний рівень сім'ї? Чи читаєте ви, батьки, книги разом з дітьми? Чи обговорюєте з ними прочитані книги? - замислитися над цими питаннями мають усі батьки», зазначав В.Сухомлинський. Сімейне зібрання книг педагог називав «Золотою бібліотекою Дитинства і Юності» і заповідав: «Найживотворніше джерело, яке живить родинний струмок культури, - книга... Найбезціннішим духовним багатством кожної родини є сімейна бібліотека... Стало традицією передавати бібліотеку в спадщину - батьки передають книжки синам і дочкам як найбезцінніший скарб... Книга, яка ввійшла в духовне життя сім'ї, - то ніби промінь, який освітлює майбутнє і батькам, і дітям» [38, c. 111].

Г.Щукіна у своїх дослідженнях зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачав «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань... і являє собою природженої якості». Він - наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі - стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [37, c. 94].

Таким чином, проблема співпраці сім'ї та школи досліджується уже впродовж тривалого часу в працях педагогів класиків і не втрачає своєї актуальності сьогодні.

1.2 Теоретико-методологічні засади співпраці школи та сім'ї

педагогічний молодший школяр виховання

Співдружність школи з сім'єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об'єктивна необхідність взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов'язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім'ї. Якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім'я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

Школа і сім'я - два суспільних інститути, на яких покладено обов'язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у вихованні особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її вихованн: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу [27, c. 33].

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім'я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім'ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки .

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім'ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів [42, c. 12].

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам'ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що не на стільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сім'ї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів [33].

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Отже, зрозуміло, що в умовах сім'ї дітей виховують не лише батько й мати, але й інші члени сім'ї. Тому що сім'я, як первинний колектив суспільства в цілому впливає на формування і розвиток дітей.

Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім'ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім'ї і школи, батьків і учителів [15].

Вчені надають великого значення такому засобу розвитку характеру, як наслідування. Про це мають завжди пам'ятати дорослі - батьки, вихователі, вчителі, які хочуть того чи ні, але виступають для дітей взірцями поведінки. Батькам також важливо використовувати виховний вплив на дітей через літературних героїв, персонажів кінофільмів, постаті видатних діячів науки, техніки, культури.

Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження - це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.

Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.

Ось чому поведінка батьків - це основний вирішальний засіб виховання дітей в сім'ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, а самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків [15]. Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. «Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя» [36].

Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Одним із шляхів оптимізації взаємодії двох провідних інституцій виховання є підвищення провідної ролі школи у розвитку особистості молодшого школяра. Це сприятиме озброєнню учнів глибоким багажем знань, виробленню практичних навиків та вмінь [41, c. 18].

Проте школа - не єдине місце, де виховується і навчається молоде покоління. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед - у сім'ї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа в нашій країні, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально-творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сім'ї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сім'ї - необхідна умова успішного виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота школи і правильно організовано виховання дітей у сім'ї.

Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім'ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об'єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім'ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І СІМ'Ї У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

2.1 Співпраця педагогів та батьків в оптимізації виховання сучасних молодших школярів

В умовах перетворень у суспільстві в цілому і в системі освіти зокрема взаємодія педагога з сім'ями учнів набуває нового змісту. Відповідальність батьків за виконання своїх обов'язків значно підвищується. Проте не кожна сім'я розуміє, далеко не всі батьки реалізують усі можливості сімейного виховання повною мірою. Причин тут багато, але одна з них дуже істотна - відсутність системи роботи освітнього закладу з батьками учнів. Школа, позашкільний заклад покликані забезпечити єдність зусиль педагогів і батьків, вони зобов'язані допомогти сім'ї кожного учня максимально реалізувати свій виховний потенціал.

Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив освітніх закладів, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сім'я не в змозі забезпечити в новому обсязі виховання активної, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності. У випадках, коли особистість позбавлена такого розвитку, в дитячому середовищіз'являються наркотики, алкоголь, відбувається небезпечне згаяння часу [8].

У суспільстві посилилася небезпечна соціальна тенденція самоусунення батьків від розв'язання питань виховання та особистісного розвитку дитини. Батьки, не володіючи належною мірою знаннями щодо вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей, почасти здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно, що, як правило, не дає позитивних результатів. У таких сім'ях відсутні міцні міжособистісні взаємини між батьками та дітьми, як наслідок, авторитет переходить від батьків до зовнішнього негативного оточення, що спровоковує «відхід» дитини від впливу родини.

Водночас далеко не всі освітні заклади приділяють належну увагу вдосконаленню виховного процесу, налагодженню взаємини з родиною учнів. Як наслідок - відчуження сім'ї від освітнього закладу, педагогів - від батьків, родини - від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.

Діяльність батьків і педагогів зарадити інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її у різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці. Важливими завданнями у діяльності педагогів є налагодження партнерських взаємин і спільних інтересів з родиною кожного учня, створення атмосфери довіри, взаєморозуміння, взаємодопомоги,співтворчості у вихованні та навчанні підростаючого покоління [42, c. 65].

Сім'я сьогодні значною мірою втратила свої, притаманні лише їй, функції, і процес відтворення основної з них - виховної - йде досить повільно. Сім'я повноцінно виконуватиме свої виховні завдання лише у тому випадку, коли це буде колектив однодумців.

Сім'я, як і школа, - це своєрідний посередник між особистістю, яка формується, і суспільством. Отже, батьки повинні мати уявлення про мету і завдання, кінцевий результат процесу виховання, що допоможе їм у вихованні власної дитини. Процес сімейного виховання має підготувати до життя і праці у суспільстві, забезпечити формування громадянина, інтегрованого у сучасне йому суспільство[43].

Завдання батьків - проектування тих особистісних якостей дитини, які їй знадобляться для майбутнього життя.

Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Педагоги і батьки, намагаючись спільно віднайти найбільш ефективні засоби розв'язання цієї проблеми, долучаються до педагогічної просвіти, визначають зміст і оптимальні форми цієї роботи, яку слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

- довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;

- сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;

- активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Кожна зустріч педагога з батьками, кожне заняття повинно виконувати кілька взаємопов'язаних функцій:

- освітню (озброєння батьків певним комплексом психолого-педагогічних знань);

- оцінну (здійснення об'єктивного оцінювання реального досвіду сімейного виховання);

- стимулюючу (стимулювання батьків до вдосконалення власного педагогічного досвіду);

- виховну (виховання у батьків якостей, ставлень і вмінь, необхідних для удосконалення їхньої виховної практики);

- аналітичну (розвиток здібностей батьків для аналізу власного педагогічного досвіду);

- діагностичну (виявлення змін у стані педагогічної культури батьків і позитивних зрушень у практиці сімейного виховання) [41, c. 15].

Педагог, який працює з батьками учнів, має виходити з особливостей сучасної сім'ї, враховувати її типологію.

Для організації педагогічної просвіти батьків можна орієнтовно визначити наступні типи сімей [35, c. 26]:

І тип - соціально здорова і благополучна у виховному сенсі родина.

Проте це не означає, що вона не потребує педагогічних рекомендацій. Педагогу слід звернути увагу на перспективи виховної діяльності родини даного типу[35, c. 37]:

- створення умов для всебічного розвитку дитини і формування її творчої індивідуальності;

- визначення її життєвих цілей;

- зміни в характері сімейного виховання у зв'язку із віковими особливостями особистісного розвитку дитини.

Педагогічні рекомендації стосовно даного типу сім'ї повинні мати випереджувальний характер, попереджати батьків щодо можливих помилок і похибок у виховному процесі, допомагати їм у виправлянні окремих особистісних недоліків і хиб у поведінці дитини.

ІІ тип- соціально здорова, однак не благополучна у виховному сенсі родина. Вона потребує психолого-педагогічних рекомендацій, які допоможуть їй змінити несприятливу виховну ситуацію, зумовлену протиріччям у внутрішньосімейних взаєминах. Педагог може допомогти кожному з батьків усвідомити свою роль і відповідальність у зміцненні внутрішньосімейних взаємин, накреслити разом з подружжям шляхи згуртування сім'ї як колективу, здатного створити необхідні умови для розвитку дитини, основні напрямки підвищення педагогічної культури членів родини.

ІІІ тип- у виховному сенсі родина. Працюючи з батьками із родини 3-го типу, педагог не повинен обмежуватися лише педагогічними рекомендаціями. Великого значення набуває вплив на мікроклімат у сім'ї, підвищення відповідальності за виховання дітей. Тільки на тлі всебічних впливів на сім'ю можна вести мову про підвищення педагогічної культури батьків і сподіватися на успіх просвітницької роботи з ними.

ІV тип- у виховному сенсі родина. Така родина, навіть, за умов зовнішнього благополуччя, є найбільш складним об'єктом для педагогічного впливу. В ній перевалюють викривлені уявлення про родинні виховні функції:батьки свідомо виховують індивідуальні риси особистості дитини, прищеплюють їй викривленні уявлення щодо життєвих цінностей, надаючи першорядне значення матеріальним набуткам. До будь-яких педагогічних рекомендацій батьки з сімей цього типу ставляться негативно, тому від педагога щодо такої сім'ї очікуються дії з докорінної перебудови родинної психології, і насамперед її світоглядних установок. Відповідно до цього педагогічні рекомендації слід спрямовувати на перебудову свідомості і світогляду, розкриття життєвих цілей і перспектив як учня, так і власне батьків.

Зрозуміло, що в організації взаємодії батьків і педагогів важливіша роль належить останнім, а оскільки не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співпраці - не виявляють належної зацікавленості в об'єднанні зусиль у вихованні своєї дитини, то вчитель має виявити терплячість і цілеспрямовано шукати розв'язання цієї актуальної педагогічної проблеми, викликаючи авторитаризм, менторство.

Практика вдосконалення сімейного виховання передбачає формування у батьків загольнопедагогічних, організаторських умінь, умінь педагогічної техніки і умінь прикладного характеру[29].

Загальнопедагогічні уміння - це уміння:

- визначити цілі і конкретні завдання щодо виховання дитини на даному конкретному етапі вікового та індивідуального розвитку;

- спроектувати віддалений у часі результат сімейного виховання;

- здійснити добір засобів, необхідних для досягнення запланованого результату сімейного виховання;

- розробити план власних дій;

- узгоджувати власні дії з навчальним закладом, порадами і рекомендаціями педагогів, досягти спільного успіху.

Організаторські уміння - це уміння:

- організовувати життєдіяльність родини як дружного колективу, який спільно вирішує життєві проблеми дорослих і дітей;

- організувати сімейне виховання;

- розподіляти і погоджувати функції членів родини у вихованні дітей;

- організовувати режим дитини в сім'ї, який би розумно поєднував навчання, працю і відпочинок.

Уміння педагогічноїтехніки - це уміння:

- висувати вимоги до дитини і досягати їх виконання;

- розмовляти з дитиною, переконуючи її;

- толерантно ставитися до помилок, промахів, недоліків у поведінці дитини;

- стимулювати позитивні прояви у діях і вчинках дитини;

- застосовувати заохочення і покарання, розумно і вміло поєднуючи їх.

Прикладні уміння:

- художня творчість - співи, танці, гра на музичних інструментах, малювання, фотографування щодо;

- технічна творчість - конструювання, моделювання тощо;

- сільськогосподарське дослідництво - садівництво, квітникарство, бджільництво тощо;

- спортивні уміння за видами спорту.

Звичайно, в поданому переліку умінь репрезентовані лише найважливіші. Творчий підхід до виявлення практичної підготовленості батьків до реалізації науково-методичних рекомендацій допоможе педагогам збагатити зміст поданих умінь. Проводячи заняття з батьками, педагогам необхідновраховувати характер навчального закладу, тип сім'ї, місцеві умови, можливості педагогічного колективу та інші фактори[35, c. 40].

Засновуючись на нормативних правових документах, педагогічний колектив кожного навчального закладу прагне до свого становлення як відкритої соціально-педагогічної системи, готової до розширення і зміцнення взаємодії з усіма соціальними інститутами і насамперед з сім'єю. Величезне значення у роботі з батьками учнів має заздалегідь продумана і чітко організована система взаємодії: спонтанні і погано організовані зустрічі та заняття нічого, крім недовіри і тривоги, не додадуть у взаєминах з батьками.

Безумовно, педагог самостійно не в змозі впоратися з цією проблемою. До психолого-педагогічного просвітництва, яке є найважливішою формою взаємодії з сім'єю, слід долучати різнопрофільних спеціалістів: лікарів, юристів, правоохоронців, шкільних психологів, науковців-педагогів, соціальних педагогів, представників громадських організацій, вчителів-предметників, враховуючи, що від ступеня їх компетентності, ерудиції, комунікабельності значно залежить міра довіри батьків до керівника.

Необхідно враховувати, що робота з батьками повинна мати яскраво виражений випереджальний характер, особливо дітей молодшого шкільного віку, під час переходу на старший рівень навчання, до якого батьків треба спеціально готувати, як і до у психолого-фізіологічному розвитку дітей молодшого підліткового віку. Про все це з батьками слід вести мову заздалегідь, попереджаючи проблеми, які виникнуть у майбутньому процесі сімейного виховання[26, c. 42].

Аби психолого-педагогічне просвітництво викликало інтерес у батьків, педагог має не лише пропонувати теми для обговорення в ході батьківських зборів, а й обов'язково враховувати побажання і зауваження батьків, добираючи тематику психолого-педагогічної просвіти.

Бажано доповнювати теоретичний матеріал для роботи з батьками демонструванням відеоматеріалів, слайдів, статистичними даними, які зроблять психолого-педагогічну просвіту більш наочною, достовірною і переконливою. Все це дасть можливість батькам побачити себе та інших в обговорюваній проблемі, порівняти зразки власної і чужої поведінки, практичні підходи до вирішення сімейного виховання, а також зробити відповідні висновки[25].

Отже, одним із головних завдань педагога є співпраця і взаємодія з сім'ями учнів, мета яких - розширення поля позитивного спілкування в сім'ї, реалізація планів з організації спільних справ батьків і дітей.

Основними напрямами організації взаємодії навчального закладу з сім'ями учнів є[15]:

· складання характеристик сімей учнів (склад батьків, сфера їхзайнятості, освітній, соціальний і моральний рівень дорослих, тип сім'ї);

· рівень благополуччя (неблагополуччя) сім'ї, морально-психологічний клімат тощо);

· організація діагностичної роботи з вивчення сім'ї (з використанням оптимальних форм та методів у диференційованій, груповій та індивідуальній роботі з сім'єю);

· організація психолого-педагогічної просвіти батьків, створення системи масових заходів з батьками, робота з організації спільної суспільно значущої діяльності і дозвілля батьків і дітей;

· виявлення і використання у практичній діяльності позитивного досвіду сімейного виховання;

· впровадження у практику сімейного виховання традицій народноїпедагогіки;

· надання допомоги батькам у формуванні морального способу життя родини, у профілактиці та діагностиці сімейного насилля, алкоголізму, наркоманії та попередження інших негативних проявів у батьків і дітей;

· використання різноманітних форм співпраці і взаємодії окремо з батьками і матерями, залучення їх до спільної з дітьми творчої соціально значущої діяльності, спрямованої на підвищення їхнього авторитету;

· створення умов для забезпечення прав батьків на участь в управлінні освітнім закладом, організації навчально-виховного процесу, організації діяльності громадських батьківських спільнот;

· активне залучення до роботи з сім'єю психолога, соціальних педагогів,бібліотекаря, керівників гуртків, вчителів, вихователів;

· надання допомоги батькам у розвитку в дітей соціального досвіду, комунікативних навичок і вмінь тощо;

· тематичне оформлення для роботи з сім'єю залу, куточка для батьків, музею сімейних традицій, сімейної світлиці.

Для організації взаємодії між педагогом і батьками важливо розглядати колектив учнів як єдине ціле, як велику родину, яка формується і цікаво розвивається лише у випадку, якщо організована спільна діяльність педагогів, батьків і дітей. Класоводу найчастіше доводиться миритися з існуючою ситуацією сімейного мікроклімату конкретного учня, допомагати дітям і дорослим у вирішенні особистих проблем на основі педагогічної підтримки, залучення дитини до спільної діяльності, надавати допомогу в реалізації її запитів, потреб, інтересів[34].

Отже, корисно і доречно значну частину виховного процесу організувати спільно з учнями та їхніми батьками, а завдання і проблеми, які неодмінно виникають, вирішувати спільно аби дійти згоди, не утискаючи інтересів один одного, об'єднуючи зусилля для досягнення більш високих результатів.

2.2 Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні сучасних молодших школярів

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних форм роботи [28].

Форми роботи педагогів з батьками -- це способи організації спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: організаційна робота школи із сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків.

В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи [15].

Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

Відвідування батьків вдома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім'ї. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі[42, c. 105].

Запрошення батьків до школи.У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини[6, c. 115].